Забезпечення обвинуваченому права на захист у кримінальному процесі Федеративної Республіки Німеччини та України (порівняльно-правове дослідження)

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з найважливіших ознак правової держави є реальне забезпечення прав людини і громадянина. Прагнення до побудови в Україні демократичної держави, формування дієздатних структур громадянського суспільства передбачає знаходження ефективних механізмів забезпечення прав людини і громадянина. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю ( ст. 3 Конституції України).

Серйозної шкоди цій соціальній цінності завдає злочинність, боротьба з якою продовжує залишатися досить складною проблемою. Офіційна статистика, яка, зрозуміло, не враховує латентної злочинності, свідчить про те, що, незважаючи на певне зниження злочинності в останні роки, її рівень як у ФРН, так і в Україні залишається досить високим. У 2001 р. в Німеччині було зареєстровано 6 363 865 злочинів ( до кримінальної відповідальності притягнуто 17 210 українських громадян ). У 2001 р. на території України зареєстровано 503 676 злочинів. Проте, за результатами опитування експертів, у країнах СНД поза реєстрацією залишається від 40% (загально кримінальні) до 95% (економічні, посадові) злочинів. 

У сучасному суспільстві права людини є важливим інститутом, за допомогою якого регулюється правовий статус особи, визначаються способи і засоби впливу на неї, межі втручання в сферу особистого життя, встановлюються юридичні та інші гарантії захисту і реалізації прав і свобод. Основні права і свободи людини невід'ємні і належать кожному від народження. Тому їх забезпечення - одна з найважливіших функцій держави.

Сьогодні навряд чи можна знайти важливішу і разом із тим складнішу проблему, ніж у галузі прав  людини. Відповідно основним і найбільш гострим у цій галузі є питання про юридичні гарантії, засоби і механізми захисту особи від протиправних та незаконних дій державних органів і посадових осіб.

Не випадково інституту прав і свобод людини і громадянина відводиться центральне місце в конституціях сучасних держав. Визнання, дотримання і захист прав і свобод людини не є нині виключно внутрішньою справою тієї чи іншої держави. Як загальнокультурна цінність, незалежна від націй, ідеологій, вона виступає об'єктом міжнародно- правового регулювання. Членство в міжнародному і Європейському співтоваристві, зокрема в Раді Європи, зобов'язує Україну дотримуватись загальноприйнятих у цій сфері міжнародних стандартів, закріплених в таких широко відомих актах, як Загальна декларація прав людини (1948 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), а також   Конвенція про захист прав і основних свобод людини (1950 р.)   та інших. Вступ України до Ради Європи, приєднання до   Конвенції про захист прав і основних свобод людини (1950 р.) та визнання юрисдикції Європейського суду з прав людини відкривають перспективи подальшої демократизації, перетворення України на дійсно правову, засновану на цінностях прав людини державу, але, водночас, покладають обов'язок докорінно перебудувати    свою    правову   систему, а також   правозахисні механізми. 

         Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.  Дисертація  виконана у контексті наукової теми  “Удосконалення правового механізму реалізації та захисту прав та інтересів людини й громадянина в Україні”, яка виконується на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Дослідження є складовою частиною цільової комплексної програми  Центру вивчення проблем боротьби зі злочинністю та криміналістичних досліджень № 2БФ042-01    №  Державної    реєстрації      0101    Ukraine 003579 інв. № 0102 U  000607.