У розділі 1 «Теоретичні засади розвитку підприємств в умовах нестабільного середовища» досліджено понятійно-категоріальний апарат теорії розвитку та його еволюцію в умовах підвищення нестабільності середовища, узагальнено теоретичні основи стійкого розвитку підприємств в контексті загострення протиріч сучасної економіки, обґрунтовано концептуальні підходи до забезпечення стійкого розвитку підприємств крізь призму інтегративності інституційної теорії та теорії обмежень.
Підвищення нестабільності зовнішнього середовища визначається дією об’єктивних чинників, до яких варто віднести такі: посилення впливу глобалізаційних викликів, прискорення зростання продуктивності інноваційних цифрових технологій, необхідність врахування та нівелювання екологічних загроз, подолання соціально-демографічних проблем на тлі боротьби з бідністю, підвищенням якості життя населення, розбудови засад громадянського суспільства та ін. Поряд із цим нами виділено низку ознак нестабільності середовища, зокрема: ринкова турбулентність; варіативність; динамічність; непередбачуваність; флуентність; інституціональність.
Забезпечення ефективного управління розвитком підприємств в умовах підвищення нестабільності зовнішнього середовища зумовило уточнення змісту базових економічних категорій, які є необхідними для формування релевантної методологічної бази дослідження. У дисертаційній роботі сформовано авторське визначення поняття «стійкий розвиток підприємства» як збалансований процес розвитку економічної, соціальної та екологічної підсистем підприємства із застосуванням низки інституційних важелів нівелювання дії соціально-економічних обмежень в умовах нестабільного середовища. В основу даного визначення закладено базові ідеї щодо формулювання поняття сталого розвитку згідно Генеральної Асамблеї ООН 1983 року (стосовно обмежень при задоволенні потреб нинішніх та майбутніх поколінь), а також питання Порядку денного Конференції ООН зі сталого розвитку «Ріо+20» (стосовно інституційних умов для сталого розвитку).
У процесі дослідження передумов забезпечення стійкого розвитку підприємств перед нами постало науково-методологічне завдання щодо формулювання наукової гіпотези дослідження, яка б визначала концептуальний напрям проведення ґрунтовних досліджень. В основу авторської гіпотези було закладене уявлення про те, що визначення напрямків стійкого розвитку підприємств в умовах нестабільного середовища безпосередньо пов’язане із впливом сукупності соціально-економічних, екологічних та інституційних обмежень. Запропоновано концептуальні підходи до забезпечення стійкого розвитку підприємств крізь призму інтегративності інституційної теорії та теорії обмежень Це дозволило поглибити концептуальні положення теорії обмежень у частині виокремлення сукупності соціально-економічних та екологічних обмежень на макро, мезо- та мікроекономічному рівнях, які значно впливають на досягнення підприємством стану стійкості. Визначено економічну сутність дефініції «обмеження стійкого розвитку» як сукупність економічних, соціальних, екологічних та інституційних чинників, які визначають межі оптимального використання потенціалу підприємства та забезпечення його стійкого розвитку з урахуванням ступеня невизначеності середовища.
Запропоновано типологію чинників забезпечення стійкого розвитку підприємств за ступенем безпосереднього та опосередкованого впливу на діяльність підприємств, що дозволяє виділити низку соціально-економічних важелів нівелювання негативного впливу наявних обмежень на діяльність підприємств в умовах нестабільного середовища. Розроблено концептуальну схему забезпечення стійкого розвитку підприємств крізь призму інтегративності інституційної теорії та теорії обмежень. Встановлено, що соціально-економічні та екологічні обмеження визначається інститутами сталого розвитку, які, в свою чергу, зазнають певних змін та коригування під впливом цих обмежень.
У розділі 2 «Дослідження передумов забезпечення стійкого розвитку машинобудівних підприємств» здійснено діагностику стану економічних проблем розвитку підприємств машинобудівного комплексу України; проведено аналіз та оцінювання соціально-економічних та екологічних компонент стійкого розвитку машинобудівних підприємств; запропоновано науково-методичний підхід до моделювання стану стійкого розвитку машинобудівних підприємств в умовах соціально-економічних обмежень.
У процесі дослідження передумов забезпечення стійкого розвитку підприємств машинобудівного комплексу України відзначено, що нині рівень розвитку машинобудівних підприємств, зокрема їх інноваційна активність, не відіграють відчутну стимулюючу роль у технологічному розвитку таких галузей, як металургійна, хімічна, приладобудівна тощо. Існуючі тенденції розвитку машинобудівного комплексу свідчать про його структурну розбалансованість, невідповідність галузевої структури машинобудування стратегічним пріоритетам сталого розвитку національної економіки.
З метою комплексного аналізу економічних проблем стійкого розвитку машинобудівних підприємств нами були проведені комплексні дослідження на базі 26 підприємств, розташованих у Київській, Житомирській, Донецькій та Дніпропетровській областях України. У процесі досліджень, поряд із аналізом ефективності діяльності підприємств за 2007-2011 роки, були здійснені опитування 126 осіб керівного складу, що обіймають управлінські посади на вищих, середніх та нижчих ланках управління. У результаті проведених досліджень узагальнено проблеми забезпечення стійкого розвитку машинобудівних підприємств. До економічних проблем віднесено: низькі темпи технологічного оновлення виробництва; зниження рівня завантаження виробничих потужностей; мала кількість замовлень; зростання цін на сировину та комплектуючі; низький рівень впровадження високотехнологічних інновацій та ін. Серед соціальних проблем особливу увагу приділено низькій ефективності системи безпеки праці; незадовільному рівню відповідальності персоналу за виконання роботи; низькій відтворювальній ролі заробітної плати; неоптимальній структурі соціального пакету та ін. До екологічних проблем, перш за все, віднесено такі: несприятливу структуру промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв; відсутність належних природоохоронних систем; неефективність правового та економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій та природоохоронних систем тощо.
На основі опрацювання значного обсягу статистичних даних, що характеризують соціально-економічний та екологічний стан діяльності машинобудівних підприємств, сформовано відповідні групи кількісних та якісних показників, за допомогою яких можна оцінити стан стійкого розвитку підприємств. В основу моделювання впливу соціально-економічних та екологічних чинників на стан стійкого розвитку підприємств закладено методологію лінійного управління.
У процесі моделювання всі кількісні та якісні показники стійкого розвитку ми умовно поділили на дві групи: керуючі змінні, або такі, що здійснюють керуючий вплив на інші змінні; змінні стану, що відображають змінність функціонування системи, у т.ч. такі, що мають менший за значущістю вплив на стан системи стійкого розвитку. До керуючих кількісних змінних нами віднесено такі: х8 (продуктивність праці), х9(витрати на оплату праці), х10(середня місячна заробітна плата), х11(чистий дохід на одного працівника), х12 (частка витрат на забезпечення функціонування системи менеджменту якості), х13(частка інноваційних витрат у витратах на виробництво), х14(частка добровільних соціальних витрат на соціальні програми у загальній сумі витрат), х15(частка витрат на екологічні програми у загальній сумі витрат). До складу керуючих якісних змінних увійшли: y6 (відповідальність керівництва), y8 (ділова практика по відношенню до споживачів), y9 (ділова практика по відношенню до постачальників та інших ділових партнерів), y11 (стан реалізації екологічних програм), y12 (безпека та гігієна праці), y13 (система сертифікації персоналу).
