У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність та ступінь дослідження; наголошено на зв’язку роботи з науковими планами та програмами; окреслено мету та основні завдання дослідження; визначено об’єкт і предмет, а також основні методологічні засади дослідження; вказано на його наукову новизну, теоретичне та практичне значення; наведено інформацію про апробацію результатів, а також висвітлено положення, що виносяться на захист.
Розділ перший «Теоретико-правові основи діяльності державної служби зайнятості України» складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню історико-правових аспектів становлення та розвитку адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України, вивченню теоретичних основ адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України, а також вивченню зарубіжного досвіду діяльності служб зайнятості.
У підрозділі 1.1 «Історико-правові аспекти становлення та розвитку державної служби зайнятості в Україні» досліджено історичні умови виникнення та розвитку служби зайнятості, зміну її прав і обов’язків залежно від чинників соціально-економічного, політичного, організаційно-технічного характеру. Історико-правовий аналіз організації, становлення та розвитку органів трудового посередництва показав необхідність формування у системі державних органів спеціального органу, до основних повноважень якого належить реалізація державної політики зайнятості. Наголошено, що протягом існування органів трудового посередництва їх статус змінювався і поступово набував статусу державної служби, відтак органи державної служби зайнятості України історично склалися як невід’ємна складова загальнодержавної системи боротьби з безробіттям.
Підкреслено, що розвиток сучасної служби зайнятості, як і в минулому, ускладнюється відсутністю чіткої регламентації адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України та неузгодженістю чинного законодавства.
Встановлено, що діяльність служби зайнятості набуває найбільшої актуальності в ті історичні періоди, коли активно і потужно розвивається економіка країни. Здобувачем відстежено позитивну історичну тенденцію до деталізації регулювання суспільних відносин щодо діяльності державної служби зайнятості України.
Автор наголошує, що після проголошення незалежності України структура органів трудового посередництва неодноразово змінювалась, що, на думку автора, свідчить про пошук оптимальної організації її діяльності, визначення місця кожної структурної складової державної служби зайнятості України.
Автор пропонує проведення періодизації процесу становлення та розвитку сучасної державної служби зайнятості України на основі його поділу на різні етапи. Так, виділено такі п’ять етапів: перший етап — період інституційного облаштування (1991–1995 рр.); другий етап — набуття досвіду виконання центрами зайнятості елементарних функцій, зокрема, реєстрація безробітних і виплата допомоги по безробіттю, направлення незайнятих громадян на профнавчання (1995–2000 рр.); третій етап — впровадження загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, розробка та впровадження таких інноваційних технологій, як Єдина технологія обслуговування незайнятого населення та Єдина інформаційно-аналітична система (2001–2004 рр.); четвертий етап — зміцнення матеріально-технічної бази (2004–2006 рр.); п’ятий етап — удосконалення технологій активного сприяння зайнятості (2006 р. — поточний час).
У підрозділі 1.2 «Теоретичні основи адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України» присвячено дослідженню адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України. Визначено, що правовідносини у сфері діяльності державної служби зайнятості України є регулятивними правовідносинами пасивного типу, що виникають із фактів правомірної поведінки суб'єкта, тобто такої поведінки, яка відповідає нормам права. Як правило, вони можливі за наявності норм права та юридичного факту, а також можуть виникати на основі договору між сторонами.
Узагальнено погляди вчених на класифікацію суб’єктів адміністративного права, що дозволило визначити існування адміністративної правосуб’єктності державного органу, посадової особи.
Проведено аналіз особливостей правовідносин у сфері регулювання зайнятості, в результаті чого визначено, що правосуб’єктність державної служби зайнятості України в зазначеній сфері існує як єдина праводієздатність і одночасно дає можливість мати права та обов’язки та можливість їх самостійно здійснювати.
Враховуючи, що поняття правового статусу містить у собі правосуб’єктність у поєднанні з іншими правами та обов’язками, можна зробити висновок про складові адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України як державного органу, а саме: компетенцію, правозастосування, юридичну відповідальність.
Підрозділ 1.3 «Зарубіжний досвід діяльності служб зайнятості» присвячено вивченню та можливості застосування позитивного досвіду діяльності служб зайнятості зарубіжних країн.
У дисертації розглянуто стратегічні принципи, конкретні підходи та програми у сфері зайнятості в розвинених країнах з точки зору їх корисності та можливості застосування за вітчизняних умов. Зокрема, зроблено висновки про доцільність використання в діяльності державної служби зайнятості України позитивного досвіду Німеччини, Швеції та Франції.
На прикладі діяльності служб зайнятості зарубіжних країн автором проаналізовано три основні моделі політики регуляції ринку праці: ліберальну, патерналістську та соціал-демократичну. У зв’язку з цим встановлено, що ліберальна (американська) модель характеризується обмеженим втручанням держави в трудові відносини, децентралізацією системи управління та соціального страхування, високою мобільністю робочої сили. Патерналістська модель, на думку здобувача, передбачає гарантії зайнятості працівників до настання пенсійного віку, тоді як соціал-демократична (шведська) модель базується на активній державній політиці щодо ринку праці.
Проведений аналіз досвіду зарубіжних країн з питань регулювання ринку праці переконливо свідчить, що державні служби зайнятості — це не тимчасові структури, які виникають в екстремальних ситуаціях, а інститут, іманентний ринковій економіці, одна з головних конструкцій ефективної економічної політики.
Обґрунтовано висновок, що державна служба зайнятості України розвивається в рамках загальносвітових тенденцій, адекватно реагуючи на зміну пріоритетів та ситуації на ринку праці. Водночас зазначено про доцільність диференційованого та виваженого підходу до використання позитивного досвіду іноземних держав із обов’язковим урахуванням національних, політичних, економічних та інших особливостей України.
Розділ другий «Юридична природа і структура адміністративно-правового статусу державної служби зайнятості України» складається з п’яти підрозділів, присвячених дослідженню правового забезпечення, структури, головних завдань і функцій, прав та обов’язків державної служби зайнятості України, а також її взаємодії з іншими організаціями.
У підрозділі 2.1 «Правове забезпечення діяльності Державної служби зайнятості України» здійснено аналіз правового забезпечення діяльності державної служби зайнятості України та досліджено принципи її організації.
Виділено групи правових норм у системі юридичних гарантій законності в адміністративній діяльності державної служби зайнятості України, які:
– визначають адміністративну діяльність державної служби зайнятості України як діяльність, що здійснюється тільки на основі і на виконання закону;
– регламентують конкретні права та обов’язки працівників державної служби зайнятості України, форми контролю за фактичним виконанням нормативно-правових актів;
– регламентують підстави, порядок та межі застосування заходів адміністративного примусу;
– спрямовані на забезпечення ефективної роботи структурних підрозділів, а також на правовий захист працівників державної служби зайнятості України;
– встановлюють адміністративну, дисциплінарну та інші види юридичної відповідальності за порушення правових норм, які визначають юридичні гарантії як для громадян, так і для працівників державної служби зайнятості України.
Визначено поняття правового регулювання діяльності державної служби зайнятості України як специфічного виду соціального регулювання, що полягає у нормотворчій діяльності уповноважених органів щодо функціонування державної служби зайнятості України як структурної складової системи органів виконавчої влади, а також забезпечення взаємодії державної служби зайнятості України (їх посадових осіб) із громадськістю у сфері зайнятості населення.
Зроблено висновок, що для підвищення якості надання соціальних послуг державною службою зайнятості України необхідно врегулювати суперечності законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру, а саме слід розробити та затвердити державні стандарти надання соціальних послуг, що дозволить чіткіше врегулювати компетенцію та сфери відповідальності працівників та керівництва державної служби зайнятості України.
У підрозділі 2.2 «Організаційна структура державної служби зайнятості України» йдеться про те, що в державній службі зайнятості України застосовується лінійно-функціональна структура управління.
Зазначено, що на сучасному етапі державна служба зайнятості діє як єдина цілісна система органів виконавчої влади з трирівневою структурою.
Наголошено на тому, що державна служба зайнятості України є одночасно підрозділом Міністерства праці та соціальної політики України та виконавчою дирекцією Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, що є для нашої країни оптимальним, оскільки зникає потреба створення додаткового органу, який би виконував функції виконавчої дирекції Фонду державного соціального страхування на випадок безробіття.
У дисертації визначені резерви підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості, а саме оптимізація її організаційної структури, яка в нашій країні копіює адміністративну. Автор обґрунтовує висновок, що у містах з районним поділом, доцільно відкривати центри не в кожному районі, а створювати міські центри зайнятості з відкриттям у районах їхніх філій або кореспондентських пунктів, підключених до загальноміської комп'ютерної бази даних про вакансії та шукачів роботи. Переваги такого підходу з одного боку пов'язані з концентрацією спеціалістів, коштів і обладнання, скороченням чисельності управлінського персоналу, а з другого — із наближенням адміністративних послуг до споживачів, якими є громадяни, які шукають роботу, безробітні та роботодавці.
Автор робить висновок, що удосконалення організаційної структури необхідне для ухвалення не тільки нової державної політики і програм зайнятості, але й для змін у методах управління державною службою зайнятості. Визначено, що найбільш ефективними заходами, які можуть бути використані державною службою зайнятості України для удосконалення організації діяльності, є децентралізація, інтеграція послуг і конкурсне надання соціальних послуг.
У підрозділі 2.3 «Завдання та функції державної служби зайнятості» досліджено та проаналізовано завдання та функції державної служби зайнятості України, що дало змогу оцінити її роль і призначення в реалізації державної соціальної політики та політики зайнятості.
Автором зазначено, що поняття «діяльність державної служби зайнятості України» підпадає під формулювання «державне управління», що характеризує діяльність держави, пов'язану з її організуючим впливом з боку уповноважених суб'єктів права на суспільні відносини.
На підставі аналізу Положення про державну службу зайнятості України, а також вивчення її практичної діяльності зроблено висновок, що функції служби можна поділити на основні та специфічні.
До основних функцій державної служби зайнятості, крім викладених в Концепції проведення в Україні адміністративної реформи, автором віднесено функції, що уточнюють функціональну реалізацію цілей та завдань державної служби зайнятості, зокрема: здійснення державної кадрової політики у сфері державної служби; удосконалення нормативно-правового забезпечення діяльності державної служби зайнятості; планування та прогнозування розвитку персоналу державної служби зайнятості; аналіз стану та ефективності державної служби в органах державної служби зайнятості; нормативно-правове та організаційне забезпечення комплектування персоналу органів державної служби зайнятості з урахуванням здібностей, професійних досягнень, особистісних і моральних якостей службовців; розроблення та впровадження сучасних типових схем управління та їх методичного забезпечення; визначення і унормування професійно-кваліфікаційних характеристик посад ДСЗУ; визначення кваліфікаційних вимог до державних службовців; організація та методичне керівництво професійною підготовкою, перепідготовкою та підвищенням кваліфікації та стажуванням державних службовців; контроль за дотриманням законодавства про державну службу та діяльністю її персоналу. Крім того,основною функцією державної служби зайнятості України, відповідно до статті 12 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», є функції виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Специфічні функції державної служби зайнятості України автором згруповані у чотири основні групи: посередництво у працевлаштуванні; розвиток інформаційних систем ринку праці; управління програмами регулювання ринку праці; управління з надання допомоги по безробіттю.
Доведено, що функції державної служби зайнятості України, які часто розглядаються як окремі та різні програми діяльності, мають декілька стратегічних і практичних зв'язків. Наголошено на важливості цих зв'язків, що є головною тенденцією розвитку державної служби зайнятості України. Визначено, що до основних функцій державної служби зайнятості України слід додати ще одну — управління регулятивною діяльністю у сфері зайнятості населення.
У підрозділі 2.4 «Права й обов’язки державної служби зайнятості України як основа адміністративної правосуб’єктності» на підставі аналізу норм Закону України «Про зайнятість населення» та Положення про Державну службу зайнятості, інших нормативно-правових актів здійснено аналіз прав та обов’язків державної служби зайнятості України.
Автором виділено ряд суб’єктивних прав державної служби зайнятості України, а саме: право вимагання, право домагання, право на позитивні дії.
У зв’язку з відсутністю чітко визначених обов’язків державної служби зайнятості автором було розроблено пропозиції щодо внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення», а саме норм, які визначають обов’язки служби.
Наголошено, що розробка та законодавче закріплення чітко визначених обов’язків ДСЗУ обумовлене необхідністю удосконалення організації діяльності державної служби зайнятості України, приведення її у відповідність до сучасних вимог соціально-економічного розвитку країни, необхідністю гармонізації українського законодавства із міжнародними правовими актами.
Автором обґрунтовано висновок, що затвердження визначеного переліку обов’язків державної служби зайнятості України сприятиме посиленню державного регулювання у сфері зайнятості населення, підвищенню відповідальності роботодавців за використання робочої сили та посиленню ролі соціального партнерства у вирішенні проблем зайнятості населення, поліпшенню ситуації на вітчизняному ринку праці.
У підрозділі 2.5 «Особливості правозастосовчої та правотворчої діяльності державної служби зайнятості України» здійснено аналіз правозастосовчої діяльності державної служби зайнятості України, використання в адміністративній діяльності служби заходів адміністративного примусу, які, на думку автора, мають бути виділені в окрему норму на підставі наявності таких ознак: по-перше, ці заходи використовуються у діяльності державної служби зайнятості України з метою запобігання і припинення правопорушень або притягнення винних до відповідальності; по-друге, вони застосовуються у примусовому порядку; по-третє, застосовуються щодо осіб, які не підпорядковані державній службі зайнятості України або її посадовим особам, яка ці заходи використовує; по-четверте, підстави та порядок застосування заходів встановлено державною службою зайнятості адміністративно-правовими нормами.
У роботі наголошено на тому, що служба зайнятості має досить широкий спектр повноважень, однак всі вони визначаються різними нормативними документами. На основі результатів проведеного аналізу нормативно-правових актів автором сформульовано пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства.
Визначено безпосереднього суб’єкта нормотворчості державної служби зайнятості України, яким є Державний центр зайнятості. Наголошено на ролі базових центрів зайнятості в процесі створення відомчих нормативно-правових актів, оскільки вони зазвичай виступають ініціаторами прийняття нормативних приписів та займаються первинною підготовкою проектів нормативних актів з питань, що належать до їх компетенції.
Встановлено, що до нормотворчої компетенції державної служби зайнятості України належить не лише прийняття відомчих нормативних актів, а й право на участь у створенні актів вищої юридичної сили, зокрема законів України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів Міністерства праці та соціальної політики України, постанов Правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та ін.
За результатами проведеного аналізу правотворчої діяльності державної служби зайнятості України встановлено, що її нормотворчість відрізняється від підзаконної нормотворчості органів виконавчої влади метою, принципами, етапами нормотворчого процесу. Наголошено на доцільності публікацій єдиного інкорпоративного збірника, до якого входили б усі нормативно-правові акти з питань зайнятості та загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
Розділ третій «Удосконалення діяльності державної служби зайнятості України» складається з трьох підрозділів, присвячених удосконаленню правового забезпечення, організації діяльності державної служби зайнятості України та заходів юридичної відповідальності її працівників за порушення законодавства про зайнятість.
У підрозділі 3.1 «Удосконалення правового забезпечення діяльності державної служби зайнятості України» наголошено, що органічним недоліком чинного законодавства про зайнятість населення є відсутність стратегічного уявлення про мету державної політики зайнятості в умовах побудови в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки.
З метою визначення прогалин у чинному законодавстві України щодо загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття автором проведено порівняльний аналіз положень Конвенції № 168 про сприяння зайнятості та захист від безробіття, Конвенції № 88 про організацію служби зайнятості та діючих нормативно-правових актів, на основі чого визначено шляхи гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародними правовими документами.
У зв’язку з цим встановлено, що стратегічні завдання інтеграції України до Європейського Союзу потребують урахування в новій редакції Закону України «Про зайнятість населення» міжнародних норм і стандартів та досвіду розвинених країн, приведення понятійного апарату, який застосовується у сфері зайнятості, у відповідність до вимог Міжнародної організації праці.
Автором уточнено апарат ряд понять, зокрема таких, як «зайнятість населення», «дохід», «підходяща робота». Для запобігання зростанню безробіття в умовах сучасної кризи дисертантом запропоновано прийняти такі антикризові заходи, як допомога з часткового безробіття, а також впровадження системи державних громадських робіт.
На підставі проведеного аналізу правового забезпечення діяльності державної служби зайнятості України автором запропоновано внести ряд змін та доповнень до чинного законодавства, а також розроблено пропозиції до проектів нормативно-правових актів, норми яких регулюють надання соціальних послуг.
У підрозділі 3.2 «Удосконалення організації діяльності державної служби зайнятості України» автором зазначено, що в останні роки державна служба зайнятості України перебуває у стані постійної реорганізації. Наголошено, що організаційні удосконалення потрібні державній службі зайнятості України для інтеграції змін у методах управління державною службою зайнятості України. Однак, на думку автора, постійні організаційні перетворення негативно впливають на безпосереднє виконання службою своїх завдань.
У результаті проведеного дослідження автором запропоновано шляхи удосконалення організації діяльності державної служби зайнятості України, зокрема, для підвищення своєї функціональної ефективності державна служба зайнятості України повинна в своїй діяльності враховувати потреби безробітних, фактори економічного зростання підприємств, враховуючи регіональний аспект, здійснювати інноваційну діяльність із залученням ефективних технологій та стандартів обслуговування клієнтів, реалізовувати цільові інвестиційні програми з підготовки кадрів безпосередньо на виробництві, на які Фондом загальнообов’язкового державного страхування на випадок безробіття щорічно виділяються відповідні кошти.
У зв'язку з цим, автором обґрунтовано необхідність забезпечення проведення моніторингових досліджень оцінки діяльності служби зайнятості суб’єктами цього процесу на основі відстеження з певною періодичністю, процесів і тенденцій, що позначаються в реальному житті.
У підрозділі 3.3 «Взаємодія державної служби зайнятості України з іншими державними органами і громадськими організаціями у сфері зайнятості населення» проведено аналіз особливостей такої взаємодії за напрямами діяльності державної служби зайнятості України, визначено основні форми такої взаємодії. Автором констатовано, що основними напрямами є: забезпечення надання соціальних послуг, профілактична, організаційна та дозвільна діяльність.
Наголошено, що при здійсненні своїх повноважень районні, обласні центри зайнятості враховують історичні, національно-культурні, соціально-економічні, природні та інші особливості відповідних регіонів. На підставі даних місцевих органів виконавчої влади, з урахуванням їх пропозицій, державною службою зайнятості України формуються найважливіші державні програми, здійснюються заходи загальнодержавного масштабу.
Автором запропоновано шляхи покращення взаємодії державної служби зайнятості України з іншими соціальними партнерами та удосконалення надання соціальних послуг через посилення соціального діалогу, то наприклад, створення у центрах зайнятості спеціальних інформаційних секторів, де буде зосереджуватись інформація про можливі джерела робочої сили тієї чи іншої професії, нормативно-правові акти, що регулюють сферу трудових відносин та діяльність ДСЗУ, а також інформація про професії й вимоги до працівників.
У підрозділі 3.4 «Юридична відповідальність працівників державної служби зайнятості України за порушення законодавства про зайнятість» здійснюється аналіз юридичної відповідальності працівників державної служби зайнятості України в сфері надання соціальних послуг. При цьому підтримується точка зору вчених-адміністративістів про необхідність законодавчого закріплення поняття «адміністративна відповідальність».
Визначено принципи та особливості інституту юридичної відповідальності державних службовців, що полягають у рівності перед законом, встановленні єдиних підстав для притягнення до відповідальності, єдиному процесуальному порядку, єдиному судочинстві. Автором обґрунтовано твердження, що інституту юридичної відповідальності державних службовців притаманні такі особливості, як: коло значний ряд підстав відповідальності; наявність таких підстав відповідальності, які застосовуються тільки до державних службовців; підвищений рівень їх відповідальності щодо тих її видів, які поширюються також і на громадян; наявність складу протиправних дій, прямо пов'язаних з наділенням суб'єкта юридичної відповідальності державно-владних повноважень.
Проаналізовано різні види юридичної відповідальності відповідно до норм Закону України «Про державну службу». Наголошено, що в Законі України «Про державну службу» та Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність «посадових осіб», а Законом України «Про зайнятість населення» передбачена відповідальність «службових осіб», поняття яких міститься лише в Кримінальному кодексі України, що, на думку здобувача, потребує законодавчого узгодження. Крім того, здобувач звертає увагу на необхідність врахування положень законів, норми яких регулюють механізм надання соціальних послуг.
Автором запропоновано викласти статтю 35 Закону України «Про зайнятість населення» в такій редакції: «Посадові особи органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про зайнятість, несуть цивільно-правову, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законами України». | 
