ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, ВІД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВІДБУВАННЯ ЗА ЗЛОЧИНИ У СФЕРІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Надзвичайно важливим соціально-політичним завданням для України як країни з перехідною трансформаційною економікою є вироблення дієвої та ефективної системи державної протидії економічній злочинності, зокрема, злочинам у сфері господарської діяльності. Загальна криміногенна ситуація у вітчизняній економіці, зростання протягом останніх років питомої ваги таких злочинів свідчить, що сьогодні для України ця проблема стала особливо значущою. Вона є досить важким тягарем минулого й одночасно викликом майбутньому нашої країни. Це обумовлює необхідність удосконалення й подальшого розвитку підходів держави до протидії даному негативному соціальному явищу.

Найсуворішими засобами боротьби зі злочинністю є установлення законодавцем і реалізація правозастосовними органами держави кримінально-правових заборон за вчинення суспільно небезпечних діянь. Однак, реформування вітчизняного кримінального законодавства, яке відбулося на початку ХХІ ст., його суттєва гуманізація позначилися й на головних напрямках кримінально-правової політики в Україні. Чинний Кримінальний кодекс України (далі – КК) закріпив значне різноманіття кримінально-правових наслідків вчинення злочинних діянь. Одні з них передбачають реалізацію кримінальної відповідальності за вчинений особою злочин (покарання, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання), сутністю інших є лише загроза кримінальної відповідальності без її реального настання (звільнення від кримінальної відповідальності). Отже, покарання за злочин не розглядається як єдина, абсолютна мета при здійсненні правосуддя. Якщо цілі кримінального права можуть досягатися поза застосуванням покарання, держава в багатьох випадках погоджується з можливістю повністю або частково відмовитися від нього. Це положення стосується всіх без винятку видів злочинів, в тому числі й злочинів у сфері господарської діяльності. Судова практика свідчить, що значний відсоток рішень судів, які виносяться щодо осіб, які вчиняють такі злочини, передбачають звільнення їх від відбування покарання, звільнення від покарання або від кримінальної відповідальності. Існування в розділі VII Особливої частини КК спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності особи, що ухилялася від сплати податків, зборів, інших обов’язкових платежів (ч. 4 ст. 212 КК) або страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування (ч. 4 ст. 212-1 КК) підтверджують, що держава визнає за доцільне протидіяти заподіянню шкоди економічним відносинам не тільки шляхом репресивного впливу на правопорушників, а й через кримінально-правове заохочення останніх до соціально корисної поведінки.

Це актуалізує необхідність вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо застосування відповідних положень КК та їх можливого удосконалення. Окрім того, дисертант виходить з гіпотези, що специфіка форм правового реагування на злочини обумовлюються зокрема тим, за злочини якого виду вони застосовуються, у зв’язку із чим звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання й звільнення від відбування покарання мають характерні особливості при здійсненні їх щодо осіб, які вчинили злочини у сфері господарської діяльності.

Питання правового регулювання й застосування звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання та його відбування саме за злочини у сфері господарської діяльності дотепер не виступали предметом самостійного наукового дослідження. У різні часи в науці кримінального права до проблем кримінальної відповідальності за злочини у сфері господарської діяльності (господарські злочини, злочини у сфері економіки) зверталися П. П. Андрушко, В. І. Борисов, Л. П. Брич, Б. В. Волженкін, Н. О. Гуторова, О. О. Дудоров, О. Г. Кальман, М. Й. Коржанський, Я. М. Кураш, П. С. Матишевський, М. І. Мельник, В. О. Навроцький, О. І. Перепелиця, В. М. Попович, В. В. Сташис, Є. Л. Стрєльцов, В. Я. Тацій, М. І. Хавронюк та інші дослідники.

Враховуючи мету дисертаційного дослідження, у ньому використовувалися також роботи вітчизняних і зарубіжних учених, в яких розкриваються загальні й окремі питання кримінальної відповідальності, покарання та звільнення від них. Це, зокрема, роботи Л.В. Багрія-Шахматова, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, Г.Б. Віттенберга, Л.В. Головка, Т.Т. Дубініна, О.О. Житного, І.Е. Звечаровського, С.Г. Келіної, Л.М. Кривоченко, Н.Ф. Кузнецової, В.А. Ломака, А.А.Музики, В.В. Скибицького, Ю.М. Ткачевського, С.С. Яценка та інших.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації затверджена вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 05.07.2004 р. (протокол № 7). Робота виконана у відповідності з планом науково-дослідних робіт кафедри кримінального права та кримінології Харківського національного університету внутрішніх справ, Головними напрямками наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр. (п. 1.4.), Пріоритетними напрямками наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 рр., затвердженими наказом МВС України № 755 від 05.07.2004 р., ґрунтується на положеннях Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 рр. затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року № 1376/ 2000 (а саме п. 3, що передбачає опрацювання механізму повернення в Україну вивезених за кордон капіталів некримінального походження, п. 5, який передбачає вироблення пропозицій про внесення змін до законодавства щодо створення інституту правового компромісу стосовно осіб, які добровільно сприяли виявленню, розслідуванню та припиненню злочинних діянь, учинених ними особисто або іншими особами, п. 31, в якому визначено потребу підготовки змін до законодавства, спрямованих на боротьбу з „тіньовою” економікою), а також Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007-2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767.