ДОКТРИНИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК : ДОКТРИНЫ ВНЕШНЕЙ ПОЛИТИКИ ИСТОРИЯ И СОВРЕМЕННОЕ РАЗВИТИЕ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ГОРБАЧ ОЛЕКСАНДР НАЗАРОВИЧ

УДК 327 : 930

ДОКТРИНИ ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ: ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНИЙ РОЗВИТОК

Спеціальність 23.00.01 – Теорія та історія
політичної науки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник –
Денисенко Валерій Миколайович, доктор політичних наук, професор

Львів – 2004

ЗМІСТ

ВСТУП .................................................................................................. 3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНИЙ ПРОЦЕС СТАНОВЛЕННЯ ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН ......................................... 10

1.1. Стан опрацювання проблеми .................................................... 10
1.2. Доктрини зовнішньої політики країн Стародавнього
світу та Середньовіччя ............................................................. 16
1.3. Зовнішньополітичні доктрини епохи Відродження та
Нового часу ............................................................................... 38
1.4. Доктринальні зовнішньополітичні концепції ХІХ-ХХ ст. ... 75

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК СУЧАСНИХ
ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ДОКТРИН ...................................... 108

2.1. Україна в контексті сучасних зовнішньополітичних
доктрин ....................................................................................... 108
2.2. Економіка в зовнішньополітичних доктринах
сучасних держав ........................................................................ 135
2.3. Культурологічний аспект сучасних зовнішньополітичних
доктрин ....................................................................................... 152

ВИСНОВКИ ..................................................................................... 169

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................... 172

ВСТУП

Актуальність теми дослідження
У зовнішньополітичній діяльності сучасних держав діє складний механізм погодженості інтересів, баланс політичних сил, який забезпечує кожній державі можливість не тільки виживати в теперішньому світі, але й стати важливою частиною загального цивілізаційного процесу сучасності. В ході історичного розвитку народів світу та їх державних утворень накопичений величезний досвід політичних міждержавних стосунків, без врахування якого неможливий усебічний суспільно-політичний розвиток держави.
Розробляючи стратегію й тактику зовнішньополітичної діяльності держав, видатні мислителі, політичні лідери, політологи формулювали основні засади, принципи своєї стратегії й тактики, які складалися в певні зовнішньополітичні доктрини. Практичне застосування цих зовнішньополітичних доктрин іноді призводило держави до гігантських зовнішньополітичних успіхів, а іноді було і початком їх політичного краху.
Незалежна Україна в складних міждержавних стосунках Центральної Європи виборює своє гідне місце. Українська зовнішньополітична доктрина багатовекторності все більше виявляє свої як позитивні, так і негативні сторони. Вивчення багатющого досвіду людства в царині формулювання й реалізації доктрин зовнішньої політики стає для нашої політичної науки особливо актуальним.

Об’єктом дослідження є доктрини зовнішньої політики.
Предмет дослідження: процес становлення та розвитку доктрин зовнішньої політики в історії суспільно-політичної практики держав та світової політичної думки з часів Стародавнього світу до сучасності.

Мета і завдання дослідження
Метою роботи є висвітлення доктрин зовнішньої політики в процесі їх виникнення, формулювання і практичної реалізації державами світу впродовж розвитку людської цивілізації та наукового осмислення історії міждержавних стосунків. Передбачається розв’язання таких дослідницьких завдань:
• визначити суть зовнішньополітичної доктрини;
• дослідити та проаналізувати етапи виникнення, формування та розвитку основних доктрин зовнішньої політики у контексті історії світової політичної думки та зовнішньополітичної практики держав та дослідити основні етапи виникнення та формулювання стародавніх та сучасних зовнішньополітичних доктрин у зв’язку зі світовим загальнополітичним процесом;
• проаналізувати історію розвитку зовнішньополітичних доктрин у розрізі історичних періодів та зробити аналіз зовнішньополітичних доктрин провідних політичних діячів, мислителів, лідерів;
• визначити особливості формування зовнішньополітичних доктрин, їх види, форми та принципи;
• виявити тенденції розвитку зовнішньополітичних доктрин в сучасній політологічній теорії та політичній практиці, а також економічні та культурологічні особливості зовнішньої політики;
• дослідити передумови становлення сучасних зовнішньополітичних доктринальних установок України, їх включеність у загальнополітичний світовий процес.

Методологічна основа дослідження
Методологічну основу дисертаційної роботи становлять загальнонаукові та емпіричні методи, які стали доробком зарубіжної, пострадянської та української політичної науки. В дисертації застосований історико-логічний та системний підхід, який дав змогу всебічно дослідити доктрини зовнішньої політики в динаміці їх виникнення та становлення в процесі дипломатичної практики держав. Застосування в дисертації порівняльно-політологічного аналізу дало змогу з’ясувати особливості зовнішньополітичних доктрин у зв’язку з певними історичними умовами їх функціонування та специфікою держави, яка сповідувала дану зовнішньополітичну доктрину. Саме порівняльно-політологічний метод став основою згрупування зовнішньополітичних доктрин за їх спрямованістю на досягнення тієї чи іншої політичної мети держави в контексті існуючої зовнішньополітичної практики інших держав.

Наукова новизна дисертації
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в українській політологічній науці доктрини зовнішньої політики вперше стали об’єктом окремого комплексного політологічного аналізу. Крім того, у дисертаційному дослідженні висунуто й обґрунтовано ряд положень, які мають наукову цінність і виносяться на захист:
- визначено суть зовнішньополітичної доктрини як концентрований вираз ідей щодо зовнішньополітичної діяльності тих чи інших держав в їх чітко сформульованих або таких, що стихійно випливають зі змісту, завдань, мети їх зовнішньополітичної діяльності;
- доведено, що перші ознаки формування зовнішньополітичних доктрин склалися ще в рабовласницьких державах Стародавнього Світу, розвивалися у період епохи Відродження і в період Нового часу уже сформувалися як певна система поглядів, що мала свою мету, засоби її досягнення, вмотивовані принципи, а також свій зміст;
- здійснено цілісний системний аналіз історії розвитку зовнішньополітичних доктрин у розрізі історичних періодів Стародавнього Світу, епохи Відродження та Нового часу, періоду ХІХ – ХХ ст. та Новітньої історії в системі векторів: політичне самовизначення, традиції, право; крім того, досліджені репрезентативні історичні особливості формування зовнішньополітичних доктрин та систематизовано найбільш характерні зовнішньополітичні доктрини притаманні окремому історичному періоду;
- досліджено особливості формування сучасних зовнішньополітичних доктрин в основі яких покладається принцип демократії, плюралізму через історичну трансформацію ціннісних основ політики, що базується на збереженні силових, конкурентних тощо, способів впорядкування стосунків, але де більш значиму роль починають відігравати принципи моральності, права, законності, справедливості;
- виявлено та проаналізовано тенденції розвитку доктрин зовнішньої політики щодо поєднання нових форм, способів координування політологічної теорії та політичної практики, суть яких полягає у поступовій зміні відкритої агресії стародавніх часів цивілізованою дипломатією у період Нового часу і політичною культурою на сучасному етапі;
- виявлено та охарактеризовано особливості сучасних зовнішньополітичних доктрин провідних держав світу у світлі економічного та культурологічного аспектів; економіка та культура видозмінюють міжнародну політику, формують нові підходи, принципи і форми її реалізації, що дає можливість стверджувати про наявність основних типів сучасних зовнішньополітичних доктрин;
- досліджено передумови становлення сучасних зовнішньополітичних доктринальних установок України, їх включеність у загальнополітичний світовий процес; доктрини молодої української держави повинні забезпечити захист своїх економічних та соціально-культурних інтересів; протистояння зовнішньополітичним загрозам нівелювання національних матеріальних та духовних цінностей, ліквідування українського етносу і утвердження на українській землі суспільства космополітичних споживачів.

Практичне значення одержаних результатів
Основні ідеї дисертаційної роботи можуть бути використані:
• для подальшого дослідження зовнішньополітичних доктрин, їх історичного розвитку та формування сучасних політичних доктрин;
• для розробки навчальних лекцій і посібників з семінарських занять, нормативних навчальних курсів із політології, політичної історії, міжнародної політики;
• для створення спецкурсів із політичних проблем, зокрема, проблем міжнародної політики, дипломатії, а також політекономії та політичної культури;
• як рекомендації державним органам і політичним організаціям у формуванні зовнішньополітичних завдань, спрямованих на забезпечення державної економічної та культурної політики;
• у проведенні аналізу міждержавних дипломатичних, політичних, економічних, культурних відносин, проблем конфліктності та шляхів їх подолання.

Апробація результатів дисертації
Основні положення дисертації було викладено на щорічних Міжнародних круглих столах “Історія релігій в Україні”, що відбувалися у Львові (травень 2000, 2001, 2003 рр.), а також на Міжнародній науковій конференції “Трансформація політичної системи України та Польщі в умовах європейської інтеграції” (Львів, 7-8 листопада 2003 р.).
Публікації
Основні положення дисертаційного дослідження викладені у таких публікаціях:
1. Україна в контексті динаміки сучасних зовнішньополітичних доктрин // Вестник Сев ГТУ. Вып.. 24: Политология: Сб.науч.тр. – Севастополь, 2000. – С. 160-167.
2. Християнство як фактор входження України у європейський загальнополітичний процес // Вісник ЛНУ, серія “Міжнародні відносини”, вип.2 – Львів, 2000 – С. 111-115.
3. Становлення зовнішньополітичних відносин в епоху Відродження // Вісник ЛНУ, серія “Міжнародні відносини”, вип.5 – Львів, 2000 – С. 125-129.
4. Проблеми зовнішньої політики в країнах Стародавнього Світу // Вісник ЛНУ, серія “Філософські науки”, вип. 3. – Львів, 2001 – С. 347-355.
5. Християнська зовнішньополітична доктрина епохи Середньовіччя // Історія релігій в Україні // праці Х–ї міжнародної наукової конференції. – Львів: Логос, 2000. – С. 115-119.
6. Політична роль папства в епоху Відродження // Історія релігій в Україні //праці ХІ–ї міжнародної наукової конференції. – Львів: Логос, 2001. – С. 189-193.
7. Церква і зовнішня політика Франції ХVІІ – початку ХVІІІ ст. // Історія релігій в Україні // праці ХІІІ–ї міжнародної наукової конференції. – Львів: Логос, 2003. – С. 163-167.

Структура та обсяг роботи
Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що об’єднують сім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 170 сторінок. Список використаних літературних джерел містить 145 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведений в дисертації аналіз показує, що зовнішня політика рабовласницьких держав Стародавнього Світу ґрунтувалася на доктрині зовнішньополітичного деспотизму. Ця доктрина найбільш повно була реалізована царями Персії. Різноманітні варіанти її реалізації в подальшій історії переконали людство у безперспективності, не цивілізованості, антигуманізмі та дикості цієї концепції.
Зовнішньополітична теорія та практика старогрецьких полісів сформувала доктрину зовнішньополітичних домовленостей, яка логічно себе реалізувала в Римській республіці.
Середньовічна візантійська зовнішньополітична доктрина “управління варварами”, безперечно, була новим словом у галузі міжнародних політичних відносин. Уперше на повну силу запрацював основний засіб зовнішньої політики — дипломатія. Багатопланова, нерідко витончена та продумана зовнішня політика, що базувалася на доктрині “управління варварами”, дала змогу Візантійській імперії вижити протягом тисячолітньої історії Середньовіччя.
Історичний досвід середньовічного папського Риму збудувати своєрідну християнську “світову державу” вилився у доктрину політичного зверхництва, яка принесла в політичну думку такі нові поняття у галузі міжнародних відносин як підпорядкованість цивільної влади універсальній духовній, можливість формування вищих наддержавних утворень, зокрема, і побудови християнської цивілізації. Християнська зовнішньополітична доктрина зверхництва мала вирішальне значення в політичному становленні середньовічних держав Європи, їх консолідації в боротьбі з арабським та мусульманським світом, з нашестями на Європу орд гунів та монголо-татар.
В епоху Відродження в практику міждержавних відносин почали вводити нову правову основу. Набули поширення доктрини “державного інтересу”, “політичної рівноваги” та “природних кордонів”.
У період Нового часу зміцнилася доктринальність самої політичної думки, а міжнародна дипломатія й політика великих держав набрала обрисів доктрини світового панування. Поряд із цим, у ряді регіонів планети виникають нові держави, формується їх зовнішньополітичне кредо. Найбільш показовим у цьому плані стає виникнення у Південно-Східній Європі Української Козацької держави. Продемонстрована її політичним лідером Б.Хмельницьким зовнішньополітична доктрина виживання новоутвореної держави в умовах украй несприятливих зовнішньополітичних обставин стала повчальним прикладом, неоціненним політичним досвідом у боротьбі народів світу за свою державність та незалежність.
Міждержавний дипломатичний процес ХІХ – початку ХХ ст.. покликав до життя нові зовнішньополітичні доктрни, спрямовані на розв’язання не тільки міждержавних, але й світових політичних проблем. Склалися дві тенденції у розвитку зовнішньополітичних доктрин. Одна з них була спрямована на мирне дипломатичне розв’язання існуючих міждержавних і світових проблем. Такими були доктрини колективного вирішення зовнішньополітичних проблем (Віденський конгрес), доктрина Монро, доктрина співіснування, доктрина Хея. Друга тенденція зростала й посилювалася на основі ідеї силового розв’язання міждержавних і світових проблем. Серед зовнішньополітичних доктрин цього спрямування особливо виділяються: завойовницька доктрина Б.Наполеона, зовнішньополітична доктрина О.Бісмарка і доктрина світового домінування, яка знайшла свою конкретну реалізацію в організації й проведенні Першої світової війни.
Розвиток сучасних зовнішньополітичних доктрин розпочався з більшовицького перевороту в Росії (1917 р.), який розколов світ на дві протилежні суспільно-економічні системи – комуністичну і капіталістичну. В протистоянні між цими двома суспільно-політичними системами спочатку сформувалися такі зовнішньополітичні доктрини, як доктрина “Трумена”, “холодної війни”, “градуйованого залякування”, “масованої відплати”, “зоряних війн”, доктрина “боротьби за мир у всьому світі”, доктрина “Брежнєва” і ін., які були спрямовані на здобуття військової перемоги над політичним суперником. Пізніше розроблялися і втілювалися в практику міждержавних відносин такі зовнішньополітичні доктрини, які все більше мали не стільки військову основу, скільки опиралися на економічну та культурну могутність провідних держав світу.
Ядерна епоха остаточно змінила характер змісту зовнішньополітичних доктрин, наповнила їх економічним та культурно-ідеологічним змістом. Саме в цей новітній період історії Україна, здобувши свою незалежність, включається в загальноєвропейський зовнішньополітичний процес із своєю зовнішньополітичною доктриною багатовекторності. Найважливішим зовнішньополітичним завданням молодої України є боротьба за захист своїх економічних та соціально-культурних інтересів, протистояння зовнішньополітичним загрозам нівелювати національні матеріальні та духовні цінності, зліквідувати український етнос і утвердити на українській землі суспільство космополітичних споживачів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Арістотель. Політика. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
2. Бабич-Декань О. Ні нашим, ні вашим, ні … їхнім // ПіК. – 2003. – № 22. – С. 16-17.
3. Базів В., Базів Н. Європа: Україна (Саміт – 99: 6-та зустріч Президентів країн Центральної Європи, Львів, 14-15 травня 1999 р.)
– Львів: Світ, 1999. – 191 с.
4. Бжезінський З. Велика Шахівниця. – Львів–Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 236 с.
5. Бжезінський З. Ми – поляки, американці й інші – повинні сприяти прийому України до НАТО // Універсум. – 2003. – № 11-12. – С.22-24.
6. Біловіл С. Гордієва Тузла // ПіК. – 2003. – № 40. – С. 18-19.
7. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України. – Броди: Просвіта, 2001. – 300 с.
8. Брайчевський М. Конспект історії України. – К.: Знання, 1993. – 206 с.
9. Бриль Р. Стрижень системи // Енергетична політика України. – 2002. – № 2. – С. 14-19.
10. Бурковський П. Шенгенський хрест // ПіК. – 2003. – № 19. – С. 15-17.
11. Буряк О. Американська та європейська економіки йдуть різними шляхами // ПіК. – 2003. – № 3. – С. 31-32.
12. Бутяга В. Для закріплення позитивних тенденцій // Політика і час. – 2003. – № 6. – С. 9-15.
13. Ваврищук В. Вступ України до СОТ: галузеві та соціальні аспекти // Універсум. – 2003. – № 11-12. – С.28-30.
14. Васюков В. Внешняя политика Временного правительства. – М.: Наука, 1966. – 308 с.
15. Веселовский Н. Татарское влияние на посольский церемониал в московский период русской истории // Спб.: 1911. – 260 с.
16. Волинко І. ЄЕП – це обрізаний СНД // ПіК. – 2003. – № 38. – С. 12-13.
17. Віра і розум – двоє крил людського духу. До візиту в Україну Папи Римського Івана Павла ІІ.– К.: Світ знань, 2001. – 256 с.
18. Всемирная история. – Т. ІІІ – М.: Госполитиздат, 1957. – 896 с.
19. Гаврилюк О., Румянцев А. Економічна інтеграція в сучасному світі. – К.: Наукова думка, 1991. – 125 с.
20. Гаврош О. Пишаюся, що я – українець // Універсум. – 2003. – № 5-6. – С. 47.
21. Гальчинський А., Смик А. Інтеграція: коли і куди? // ПіК. – 2003. – № 13. – С. 13-15.
22. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. – К.: Ін-т світової економіки та міжнар. відносин, 1998. – 415 с.
23. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної. – К.: Дух і література, 2000. – 606 с.
24. Голобуцкий В. Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. – К., 1962, - 324 с.
25. Горбачов М. Вибрані промови та статті. – Т.4. – К.: Політвидав України, 1988. – 559 с.
26. Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння?: етнополітологічний аналіз. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1997. – 383 с.
27. Грищенко Т. Геостратегія постбіполярності (сучасні американські концепції та Україна) // Політична думка. – 1997. – №1. – С. 112- 129.
28. Грушевський М. Історія України-Руси. В ІІ-т. – Т.1. – К.: Наукова думка, 1991. – 648 с.
29. Дебидур А. Дипломатическая история Европы: священный союз от Венского до Берлинского конгресса (1814-1878). – Т.1. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 507 с.
30. Дебидур А. Дипломатическая история Европы: священный союз от Венского до Берлинского конгресса (1814-1878). – Т.2. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. – 507 с.
31. Дейвіс Н. Європа: Історія. – Київ: Основи, 2001. – 1463 с.
32. Денисенко В. Проблеми раціоналізму та ірраціоналізму в політичних теоріях Нового часу Європейської історії. – Львів: Паіс, 1997. – 275 с.
33. Денисенко В., Семків О., Поліщук В. Політична активність і політичні інтереси в умовах становлення суверенності України. – Львів. 1995. – 137 с.
34. Дергачов О. Нова Європа для старої України // ПіК. – 2003. – № 7. – С. 15-17.
35. Дзюба І. Українська культура: проблеми і перспективи // Універсум. –2001. – № 1-2. – С. 8-10.
36. Дністрянський М. Геополітичні доктрини і підходи: критичний аналіз методології. – Львів: Нац. ун-т ім. І.Франка, 2003. – 112 с.
37. Долгов І. Не лише Чорне море єднає нас // Політика і час. – 2003. – № 1. – С. 3-11.
38. Дюрозель Ж.-Б. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. – К., 1995. – 903 с.
39. Енергетична політика України. – 2002. – № 2. – 97 с.
40. Єгорченко І. Україна, світ і ринок нафти // Енергетична політика України. – 2002. – № 2. – С. 62-65.
41. Ерошкин Н. История государственных учреждений дореволюционной России. – М.: Высшая школа, 1968. – 368 с.
42. Зленко А. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. – Харків: Фоліо, 2003. – 559 с.
43. Зовнішня політика та дипломатія: теорія, історія, практика. – К., 2002. – 462 с.
44. Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. – К.: АТ «Обереги», 1991. – 424 с.
45. Інтеграція України у світове співтовариство: Матеріали науково-практичної конференції ( Київ, 19-20 грудня 1998 р.). – К., 1999. – 291 с.
46. История дипломатии. – Т.1. – М.: Госполитиздат, 1959. – 896 с.
47. История дипломатии. – Т.2. – М.: Госполитиздат, 1959. – 568 с.
48. Історія релігій в Україні (праці ХІ–ї міжнародної наукової конференції). – Львів: Логос, 2001 р. – 324 с.
49. Історія релігій в Україні (праці ХІІІ–ї міжнародної наукової конференції). – Львів: Логос, 2003 р. – 698 с.
50. История русской политической мысли. – М.: Госюриздат, 1954 . – 247 с.
51. История средних веков. – М.: Просвещение, 1980. – 576 с.
52. История философии В 4-х т. – Т.1. – М.: Изд-во АН СССР, 1957. – 718 с.
53. Ковальова О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. – Київ: Ін-т політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 2003. – 338 с.
54. Ковалев А. Азбука дипломатии. – М.: Международные отношения, 1988. – 286 с.
55. Колодний А., Лобовик Б., Филипович Л. Релігія в духовному житті українського народу. – Київ: Наукова думка, 1994. – 204 с.
56. Копійка В. Розширення Європейського Союзу: Теорія і практика інтеграційного процесу. К.: Київський нац. ун-т ім. Т.Шевченка, 2002. – 253 с.
57. Костенко Ю. Один із трьох центрів сучасного світу // Політика і час. – 2003. – № 6. – С. 3-8.
58. Кравчук Л. Маємо те, що маємо: спогади і роздуми. – К.: Століття, 2002. – 392 с.
59. Кравчук Л. Погляд у ХХІ століття // Універсум. – 2000. – № 7-10. – С. 6-11.
60. Кривуля С. Кордон: туди і назад // ПіК. – 2003. – № 11. – С. 34-36.
61. Крюков В. Україна і держави Сходу: пошук взаємних інтересів і шляхів співробітництва // Студії політологічного центру “Генеза”. – 1995. – № 2. – С. 97-98.
62. Кубів О., Трохимчук С. Європейський Союз як феномен міждержавної економічної і політичної інтеграції. – Львів. 2000. – 36 с.
63. Кульбіда І. Україна і Росія: Історичні уроки міждержавних відносин. – Житомир: Волинь, 2002. – 270 с.
64. Лановенко О., Шевченко О. Король помер! Хай живе король?… // ПіК. – 2003. – № 16-17. – С.24-26.
65. Лановенко О., Шевченко О. Король помер! Хай живе король?… // ПіК. – 2003. – № 18. – С. 22-24.
66. Левин Д. Дипломатия. – М.: Изд-во соц.-экономической литературы, 1962. – 175 с.
67. Лендьел М. Формування стратегії в “українському питанні” (1939-1996 рр.) // Політична думка. – 1997. – №4. – С.141-152
68. Літопис руський. – К.: Дніпро, 1989. – 591 с.
69. Лизанчук В. Мова – духовний ореол країни // Універсум. – 2003. – № 5-6. – С. 27-31.
70. Лизанчук В. Навічно кайдани кували: Факти, документи, коментарі про русифікацію в Україні. – Львів: Ін-т народознавства НАН України, 1995. – 415 с.
71. Лизанчук В. Не лукавити словом. – Львів, 2003. – 560 с.
72. Лозовий Є. Зовнішньополітичний потенціал України та проблема його реалізації в контексті сучасного процесу геополітичних транформацій // Студії політологічного центру “Генеза”. – 1995. – № 3. – С. 172-175.
73. Лесной С. “Влесова книга” – языческая летопись доолеговской руси (история находки, текст и комментарии) – Виннипег., 1966. – 65 с.
74. Магера Н., Юрчишин В. Економічне зростання – довгострокова українська реальність? // Економічний часопис ХХІ. – 2003. – № 5. – С. 17-21.
75. Мазурик З. Мережі культури в Європі // Універсум. – 2000. –№ 5-6. – С. 53-54.
76. Макиавелли Н. Государь. – М.: Планета, 1990. – 84 с.
77. Медведев Р. Личность и эпоха. Политический портрет Л.И.Брежнева. Кн.1. – М., 1991. – 333 с.
78. Медведський С. Український прорив // ПіК. – 1993. –№ 20. – С. 29-31
79. Мельник Л. Можливості для українських підприємств після вступу до СОТ та створення зони вільної торгівлі з ЄС // Універсум. – 2003. – № 11-12. – С. 25-27.
80. Никольсон Г. Дипломатическое искусство : Четыре лекции по истории дипломатии. – М.: Институт международных отношений, 1962. – 118 с.
81. Олеарий А. Описание путешествия в Московию и через Московию в Персию и обратно. Спб 1906.
82. Основные сведения об Организации Объединенных Наций. – М.: Международные отношения, 1991. – 253 с.
83. Острогорський Г. Історія Візантії. – Львів: Літопис, 2002. – 608 с.
84. Павловський М., Головенко Б. Глобалізація і національна стратегія України у ХХІ столітті // Універсум. – 2002. – № 9-10. – С. 34-40.
85. Павловський М. Стратегії розвитку суспільства. – К.: Техніка, 2001. – 310 с.
86. Павловський М. Стійкість економічної системи – необхідна умова зростання добробуту // Універсум. – 2001. – № 1-2. – С. 11-16.
87. Партнерство заради миру: Документ, ухвалений Главами держав і урядів в Брюсселі 10-11 січня 1994 р. / НАТО. – Брюссель, 1994. – 8 с.
88. Пашук А. Українська церква і незалежність України. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 364 с.
89. Платон. Держава. – К.: Основи, 2000. – 355 с.
90. Плотніков О. “Чого не бачить лише сліпий” // ПіК. – 2003. – № 3. – С. 20-22.
91. Пономаренко В. Перевірене часом партнерство // Політика і час. – 2003. – № 5. – С. 22-30.
92. Предтеченский А. Очерки общественно-политической истории России в первой четверти ХІХ в. – М., 1957. - 254 с.
93. Пузанов І. Проблеми інтеграції України в сучасних світогосподарських відносинах // Економічний часопис. –2000. – № 2. – С. 8-12.
94. Радова М. До СОТ на курячих лапах // ПіК. – 2003. – № 14. – С. 34-35.
95. Релігійна панорама // Інформаційно-аналітичний журнал. – 2003. – № 8-9. – 92 с.
96. Релігійна панорама // Інформаційно-аналітичний журнал. – 2003. – № 11. – 80 с.
97. Релігійна панорама // Інформаційно-аналітичний журнал. – 2003. – № 12. – 87 с.
98. Річинський А. Проблеми української релігійної свідомості. – Тернопіль, 2002. – 448 с.
99. Савва В. О посольском приказе в ХVІ в. – Харьков, 1917.
100. Сахаров А. О стране и мире. – Нью-Йорк, 1976. – 126 с.
101. Свідома О. Євро хрустка як чіпси // ПіК. – 2003. – № 11. – С. 31-32.
102. Себайн Д., Торсон Т. Історія політичної думки. – К.: Основи, 1997. –838 с.
103. Семотюк О. Україна в дзеркалі німецької преси початку ХХ століття // Студії політологічного центру “Генеза”. – 1995. – № 3. – С. 180-181.
104. Семчишин М. Тисяча років української культури. - К.: Друга рука, 1993. – 550 с.
105. Сергійчук В. Дипломатична служба Богдана Хмельницького. Хроніка 1648 – 1657 років // Жовтень. – 1989. – №1. – С. 20 – 23.
106. Сергійчук В. Дипломатична служба Богдана Хмельницького. Хроніка 1648 – 1657 років // Жовтень. – 1989. – №6. – С. 14 – 15.
107. Сергійчук В. Дипломатична служба Богдана Хмельницького. Хроніка 1648 – 1657 років // Жовтень. – 1989. - №9. – С. 11 – 12.
108. Сікора В. Од можа до можа // ПІК. – 2003. – № 21. – С.17-20.
109. Сікора Б. Російська експансія в Україні // Універсум. – 2002. – № 7-8 – С. 28-30.
110. Січинський В. Чужинці про Україну. – Львів: Слово, 1991. – 96 с.
111. Сиротенко В. История международных отношений в Европе ІV – VІ в. Пермь, 1975. – 161 с.
112. Смолій В., Степанков В. Богдан Хмельницький. Хроніка життя та діяльності. – К.: Наукова думка, 1994. – 262 с.
113. Соколенко С. Стратегії економічного росту та формування нових виробничих систем в епоху глобалізації // Екоономічний часопис ХХІ. – 2003. – №5. – С. 11-16.
114. Соскін О. Сучасний геопростір і пріоритети розвитку України // Економічний часопис. – 2000. – №2. – С. 3-7.
115. Сохар О. Русская рулетка // ПіК. – 2003. – № 11. – С. 16-17.
116. Сохар О. Євролюбов на трьох // ПіК. – 2003. – № 4. – С. 11-13.
117. Сохар О. Труба інтеграції // ПіК. – 2003. – № 41. – С. 10-13.
118. Статут Організації Об’єднаних Націй та Статут Міжнародного Суду. – К., 1963. – 122 с.
119. Субтельний Т. Україна: історія. К.: Либідь, 1993. – 718 с.
120. Танчин І., Марушкіна І. До проблеми політичної інтеграції України в Європу // Студії політологічного центру “Генеза”. – 1995. – № 3. – С. 163-166.
121. Теорія та історія світової і вітчизняної культури. – Львів: Каменяр, 1992. – 166 с.
122. Трохимчук С. Україна та світ: геополітичні нариси. – Львів: ЛДУ ім. І.Франка, 1996. – 104 с.
123. Удовенко Г. Вступ до НАТО – найкраща перспектива для України // Економічний часопис ХХІ. – 2002. – № 7-8. – С. 18-19.
124. Українська культура. – К.: Либідь, 1993. – 592 с.
125. Українське питання в англо-американських архівних документах (1938-1951 рр.) // Всесвіт. – 1993. – №11-12. – С.143-151.
126. Фомін С.Фінанси України // Політика і час. – 2003. – № 2. – С. 16-25.
127. Хома І. Нарис історії Вселенської церкви. – Львів: Стрім, 1995. – 304 с.
128. Чмихов М. та ін. Археологія та стародавня історія України. – К.: Либідь, 1992. – 376 с.
129. Чмихов М., Черняхов І. Хронологія археологічних пам’яток епохи міді – бронзи на території України. – К.: 1988.
130. Швайка М. Проблеми захисту національних економічних інтересів України в умовах глобалізації // Економічний часопис ХХІ. – 2002. – №6. – С. 10-14.
131. Шевців І. Християнська Україна. – Київ-Дрогобич: Коло, 2003. – 468 с.
132. Шуба О. Релігія в етнонаціональному розвитку України (політологічний аналіз). – К.: Криниця, 1999. – 324 с.
133. Юров Ю. Центральноазіатський союз та Україна // Студії політологічного центру “Генеза”. – 1995. – № 2. – С. 94-96.
134. Яцків Я., Бублик С., Канигін Ю. Розвиток науки в Україні в контексті української національної ідеї // Універсум. – 2002. – № 7-8. – С. 39-43.
135. Ященко Ю. Стратегія енергетичної безпеки України // Енергетична політика України. – 2002. – № 2. – С. 8-11.
136. Ambrose, Stephen E. 1992. “The Presidency and Foreign Policy”, Foreign Affairs, 70:120-137.
137. Bailey, Thomas A. 1968. The Art of Diplomacy. New York: Appleton-Century-Crofts.
138. Donald Puchala “The History of the Future of International Relations” Ethics and International Affairs 8 (1994): 183
139. John T.Rourke “International Politics on the World Stage” \ Connecticut : 629
140. Kapstein, Ethan Barnaby. 1992b. The Political Economy of National Security. New York: McGraw-Hill.
141. Lagon, Mark P. 1992. “The International System and the Reagan Doctrine: Can Realism Explain Aid to ‘Freedom Fighters’?” British Journal of Political Science 22:39-70.
142. Malcolm, Neil. 1994. “The New Russian Foreign Policy.” The World Today 50(2): 28-32.
143. New World Bank Approach to Get Ukraine Out of the Pit: Integrating Social Capital Paradigm in Development Politics August-october 2000 WB
144. Rourke, John T. 1990. Making Foreign Policy: United States, Soviet Union, China. Pacific Grove, CA: Brooks/Cole.
145. Ukraine and its western neighbors / Ed. By James Clem and N.Popson / - Woodrow Wilson International Center for Scholars, 2000. – 108 p.