ПОЛЯКИ В ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ У ХХ СТОЛІТТІ : ПОЛЯКИ в этнополитической ПРОЦЕССАХ НА ЗЕМЛЯХ УКРАИНЕ В ХХ ВЕКЕ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!



  • Название:
  • ПОЛЯКИ В ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ У ХХ СТОЛІТТІ
  • Альтернативное название:
  • ПОЛЯКИ в этнополитической ПРОЦЕССАХ НА ЗЕМЛЯХ УКРАИНЕ В ХХ ВЕКЕ
  • Кол-во страниц:
  • 508
  • ВУЗ:
  • ІНСТИТУТ ПОЛІТИЧНИХ І ЕТНОНАЦІОНАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ІМЕНІ І.Ф. КУРАСА
  • Год защиты:
  • 2008
  • Краткое описание:
  • Національна Академія Наук України
    Інститут політичних і етнонаціональних досліджень
    ім. І. Ф. Кураса





    Олег Калакура




    ПОЛЯКИ В ЕТНОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ НА ЗЕМЛЯХ УКРАЇНИ У ХХ СТОЛІТТІ



    Монографія















    Київ
    Знання України
    2007




    УДК 323.1 (477)
    ББК 66.5 (4Укр)
    К73
    Рекомендовано до друку Вченою радою Інституту політичних
    і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України
    (протокол №2 від 26 квітня 2007 р.)
    Науковий консультант — М. І. Панчук, доктор історичних наук,
    професор

    Рецензенти:
    — В. К. Борисенко, доктор історичних наук, професор;
    — В. О. Котигоренко, доктор політичних наук;
    — С. А. Макарчук, доктор історичних наук, професор.







    Калакура О. Я.

    К73

    Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ сто%
    літті. — К.: Знання України, 2007. — 508 с.
    ІSBN 978%966%02%4426%9
    У монографії викладені результати етнополітологічного дослідження
    історичних, етнічних, політичних, культурних, духовних, соціально%еконо%
    мічних і міжнародних аспектів життєдіяльності польської меншини в Україні
    впродовж ХХ ст. Висвітлені етапи етнополітичної історії формування україн%
    ської полонії, демографічні і соціальні зміни в її складі, катастрофічні
    наслідки для неї політичних репресій сталінського режиму, асиміляційних
    процесів у добу брежнєвщини, проаналізовані причини міжетнічних
    конфліктів. Обґрунтовані пропозиції щодо подальшого вивчення розвитку
    польської людності в Україні, задоволення її життєвих потреб і підвищення
    ролі українських поляків у зміцненні добросусідства України і Польщі.
    Розрахована на науковців, аспірантів, студентів, а також політикум і актив
    етнічних громад, на широкий загал, зацікавлений етнічною історією України
    та українсько%польськими взаєминами.

    ББК 66.5 (4Укр)



    ІSBN 978%966%02%4426%9



    © О. Я. Калакура, 2007
    © Інститут політичних і етнонаціональних
    досліджень ім. І. Ф. Кураса
    НАН України, 2007





    Narodowa Akademia Nauk Ukrainy
    Instytut Badanґ Politycznych i Etnicznych im. І. F. Кurasa







    Оleg Каl/аkurа





    POLACY W PROCESACH
    ETNOPOLITYCZNYCH
    NA ZIEMIACH UKRAINY
    W ХХ WIEKU
















    Кijowґ
    Znannja Ukrainy
    2007




    ББК 66.5 (4Укр)
    УДК 323.1 (477)
    К73

    Polecono do druku przez Rade Naukowa Instytutu
    Badanґ Politycznych i Etnicznych Narodowej Akademii Nauk Ukrainy
    (protokoґl nr. 2 z dnia 26 kwietnia 2007 roku)

    Konsultant naukowy — М. І. Panczuk, doktor habilitowany nauk histo%
    rycznych, profesor

    Recenzenty:
    — W. К. Borysenko, doktor habilitowany nauk historycznych, profesor;
    — W. О. Коtygorenko, doktor habilitowany nauk politycznych;
    — S. А. Маkarczuk, doktor habilitowany nauk historycznych, profesor.

    Каl/аkurа О. J.

    К73

    Polacy w procesach etnopolitycznych na ziemiach Ukrainy w ХХ wie%
    ku. — К.: Znannja Ukrainy, 2007. — 508 с.
    ІSBN 978%966%02%4426%9
    W monografii z uwzglednieniem opracowanґ historiografij ukrainґskiej i pol%
    skiej zostal/y przedstawione wyniki badanґ historyczno%etnopolityczych tresґci
    roґznych zґroґdel dotyczacych historycznych, etnicznych, politycznych, kultural%
    nych, duchownych, spol/eczno%gospodarczych i miedzynarodowych aspektoґw
    dzialalnosґci polskiej mniejszosґci narodowej na Ukrainie w ciagu ХХ wieku. Zostal/y
    wysґwietlone podstawowe etapy etnopolitycznej historii ksztal/towania Polonii
    ukrainґskiej, zmiany demograficzne i spol/eczne w jej skl/adzie, katastrofalne dla
    niej skutki politycznych represji rezymu stalinowskiego, procesoґw asymilacyjnych
    za czasoґw Brezniewa. Wielka uwage posґwiecono ukrainґsko%polskim stosunkom
    miedzynarodowym. Zostal/y poddane analizie przyczyny konfliktoґw miedzyet%
    nicznych, ich skutki i lekcje. Zostal y roґwniez wysґwietlone zasady badania etnopo%
    litycznego polskiej mniejszosґci narodowej w konteksґcie historycznego i etnicznego
    rozwoju Ukrainy, jej stosunkoґw z Polska oraz uzasadnione rekomendacje i propo%
    zycje naukowo%praktyczne dotyczace podalszego zgl/ebienia kulturalno%narodo%
    wego rozwoju polskiej ludnosґci na Ukrainie, zaspokojenia jej potrzeb zyciowych
    oraz podniesienia roli Polakoґw ukrainґskich w umocnieniu dobrosasiedztwa i part%
    nerstwa Ukrainy i Polski.
    Praca ta jest obliczona na naukowcoґw, doktorantoґw, studentoґw oraz na poli%
    tykoґw i aktyw wspoґlnot etnicznych oraz na czytelnika masowego, ktoґrego intere%
    suje etniczna historia Ukrainy oraz wzajemne stosunki ukrainґsko%polskie.

    ББК 66.5 (4Укр)


    ІSBN 978%966%02%4426%9 © О. J. Каlаkurа, 2007
    © Іnstytut Badanґ Politycznych i Etnonarodowych
    im. І. F. Кurasa NAN Ukrainy, 2007





    Зміст


    Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .9

    Розділ 1.
    Теоретикоjметодологічні засади, історіографія і джерела
    дослідження . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .20
    1.1. Принципи, методи та понятійний апарат дослідження . . . . . . .21
    1.2. Історіографія етнополітичного розвитку польської меншини
    в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .34
    1.3. Структура, інформативний потенціал і достовірність
    джерельного комплексу . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .54

    Розділ 2.
    Формування польської меншини на землях України й основні етапи
    її життєдіяльності . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .66
    2.1. Витоки польської меншини в Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .67
    2.2. Ментально%етнографічний портрет українських поляків . . . . .86
    2.3. Поляки на українських землях в імперську добу . . . . . . . . . . . .99

    Розділ 3.
    Поляки в Українській революції та державотворчих процесах
    1917j1920 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .114
    3.1. Ставлення поляків України до відновлення української та
    польської держав . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .115
    3.2. Політика урядів Центральної Ради, Гетьманату та Директорії
    щодо польської меншини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .125
    3.3. Польсько%українська конфронтація в часи ЗУНР та її злуки
    з УНР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .133
    3.4. Польсько%українське порозуміння . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .148

    Розділ 4.
    Поляки на українських землях у міжвоєнний період . . . . . . . . . . . .164
    4.1. Політика радянської влади щодо поляків . . . . . . . . . . . . . . . . .165
    4.2. Польська меншина в умовах політики «нового курсу»
    та соціально%економічних експериментів . . . . . . . . . . . . . . . . .185
    4.3. Ідеологізація культурно%освітнього й атеїзація духовного життя
    поляків УСРР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .199
    4.4. Сталінські репресії щодо поляків . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .230
    4.5. Польсько%українське протистояння на західноукраїнських
    землях у міжвоєнні роки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .260

    5




    Розділ 5.
    Українські поляки в роки Другої світової війни та повоєнного
    лихоліття . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .279
    5.1. Польсько%українські відносини в геополітиці Гітлера і Сталіна 280
    5.2. Новий статус поляків Західної України після її інкорпорації до
    складу СРСР та УРСР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .285
    5.3. Поляки в русі опору гітлерівським окупантам та інспірація
    польсько%українського конфлікту на завершальному етапі
    війни . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .305
    5.4. Етнополітичні наслідки Люблінської угоди 1944 р. та «обміну»
    населенням . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .323

    Розділ 6.
    Поляки УРСР у роки постсталінської модернізації комуністичного
    режиму та його системної кризи . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .347
    6.1. Амністії та реабілітація поляків — жертв політичних репресій 348
    6.2. Асиміляційні процеси серед польського населення за умов
    тотальної русифікації й атеїзації . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .355
    6.3. Поляки в українському опозиційному і правозахисному рухах
    1970%1980 рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .380
    6.4. Пробудження національно%культурного життя української
    полонії на тлі горбачовської перебудови та руху за суверенітет
    України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .387

    Розділ 7.
    Поляки в незалежній Україні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .397
    7.1. Українсько%польський діалог на тлі відновлення незалежності
    України й етнічної мобілізації поляків . . . . . . . . . . . . . . . . . . .397
    7.2. Правовий статус і національно%культурне життя українських
    поляків у 1990%х рр. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .406
    7.3. Українсько%польське міждержавне партнерство як чинник
    гармонізації життєдіяльності польської меншини в Україні . . .416

    Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .432

    Джерела та література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .447

    Додатки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .493






    6




    Tresґcґ


    Wstep . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .9

    Rozdzial/ 1.
    Zasady teoretycznojmetodologiczne, historiografia i zґroґdla badania . . .20
    1.1. Zasady, metody i aparat definicyjny badania . . . . . . . . . . . . . . . . .21
    1.2. Historiografia rozwoju etnopolitycznego polskiej mniejszosґci
    narodowej na Ukrainie . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .34
    1.3. Struktura, potencjal/ informacyjny i wiarygodnosґcґ kompleksu
    zґroґdel . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .54

    Rozdzial/ 2.
    Ksztaltowanie polskiej mniejszosґci narodowej na ziemiach Ukrainy i
    podstawowe etapy jej dzial/alnosciґ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .66
    2.1. Poczatki polskiej mniejszosґci narodowej na Ukrainie . . . . . . . . . .67
    2.2. Mentalno%etnograficzny portret Polakoґw ukrainґskich . . . . . . . . .86
    2.3. Polacy na ziemiach ukrainґskich za czasoґw imperium . . . . . . . . . .99

    Rozdzial/ 3.
    Polacy w Rewolucji ukrainґskiej i procesach formowania panґstwa
    w okresie lat 1917j1920 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .114
    3.1. Stosunek Polakoґw Ukrainy do odrodzenia panґstw ukrainґskiego
    i polskiego . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .115
    3.2. Polityka rzadoґw Rady Centralnej, Hetmanatu i Dyrektorii wobec
    polskiej mniejszosґci narodowej . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .125
    3.3. Konfrontacja polsko%ukrainґska za czasoґw ZURN i jej pol/aczenia
    z URN . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .133
    3.4. Porozumienie polsko%ukrainґskie . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .148

    Rozdzial/ 4.
    Polacy na ziemiach ukrainґskich w okresie miedzywojennym . . . . . . .164
    4.1. Polityka wl/adzy radzieckiej wobec Polakoґw . . . . . . . . . . . . . . . . .165
    4.2. Polska mniejszosґcґ narodowa w warunkach polityki «nowego kursu»
    i eksperymentoґw spol/eczno%gospodarczych . . . . . . . . . . . . . . . . .185
    4.3. Іdeologizacja zycia kulturalno%osґwiatowego i ateizacja zycia
    duchownego Polakoґw w USRR . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .199
    4.4. Represie stalinowskie do Polakoґw . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .230
    4.5. Przeciwstawienie ukrainґsko%polskie na ziemiach
    zachodnioukrainґskich . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .260

    7




    Rozdzial/ 5.
    Polacy ukrainґscy w okresie Drugiej Wojny Sґwiatowej oraz ciezkich lat
    powojennych . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .279
    5.1. Stosunki polsko%ukrainґskie w geopolityce Hitlera i Stalina . . . . .280
    5.2. Nowy status Polakoґw Ukrainy Zachodniej po ich inkorporacji do
    skladu ZSRR i USRR . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .285
    5.3. Polacy w ruchu oporu zaborcom hitlerowskim i inspiracja konfliktu
    polsko%ukrainґskiego na konґcowym etapie wojny . . . . . . . . . . . . .305
    5.4. Etnopolityczne skutki Umowy Lubelskiej z roku 1944 oraz
    «wymiany» ludnosґci . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .323

    Rozdzial/ 6.
    Polacy USRR w okresie postalinowskiej modernizacji rezymu
    komunistycznego i jego kryzy systemowej . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .347
    6.1. Аmnistie i rehabilitacje Polakoґw — ofiar represji politycznych . . .348
    6.2. Procesy asymilacyjne wsґroґd ludnosґci polskiej w warunkach
    powszechnej rusyfikacji i ateizacji . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .355
    6.3. Polacy w ukrainґskim ruchu opozycyjnym i prawoochronnym
    w lata 1970%1980 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .380
    6.4. Obudzenie zycia narodowo%kulturalnego Polonii ukrainґskiej na tle
    przebudowy gorbaczowskiej i ruchu za suwerennosґcґ Ukrainy . . .387

    Rozdzial/ 7.
    Polacy w niepodlegl/ej Ukrainie . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .397
    7.1. Dialog ukrainґsko%polski na tle odrodzenia niepodleglosґci
    Ukrainy . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .397
    7.2. Status prawny i zycie narodowo%kulturalne Polakoґw Ukrainy
    w latach 1990%ch. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .406
    7.3. Miedzypanґstwowe partnerstwo ukrainґsko%polskie jako czynnik
    harmonizacji dzial/alnosґci polskiej mniejszosґci narodowej
    na Ukrainie . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .416

    Wnioski . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .432

    Zґroґdla i literatura . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .447

    Zalaczniki . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .493




    В с т у п




    На початку ХХІ століття перед науками, які ви%
    вчають історію та життєдіяльність людства, народів і на%
    цій, їхні державні утворення, міжнародні та міжетнічні
    відносини, правові засади, світоглядні цінності, постали
    нові виклики. Жодна з класичних наук уже не в змозі
    самостійно дати відповіді на гострі питання, зумовлені
    глобалізацією сучасного світу, динамічними інтегративними
    процесами, глибинними цивілізаційними змінами, загострен%
    ням конфліктів на міжнаціональному ґрунті. Тому й виникли
    нові галузі знань, зокрема, етнополітологія, етнокультурологія,
    етноконфліктологія, етнодержавознавство тощо, які поряд з істо%
    рією, соціологією, антропологією, етнографією, етнологією,
    політологією, націологією відкривають сприятливий ґрунт для
    створення якісно нових праць, присвячених повсякденності етно%
    національних спільнот. Новітнє наукознавство засвідчує, що
    реальний приріст нових знань досягається передусім на між%
    дисциплінарному рівні. Це стосується й такої складної сфери
    суспільного розвитку, як політичний аспект міжнаціональних
    відносини, життєдіяльність етнічних груп в інонаціональному
    середовищі, в тому числі й однієї з великих етнічних меншин
    України — поляків.
    Поляки — не лише сусіди українців, побратими за слов’ян%
    ським походженням і близькістю долі, але й давні жителі на укра%
    їнських етнічних землях, так само, як українці, з часів середньо%
    віччя живуть у Польщі. Україна є однією з шести країн світу,
    в яких польська діаспора становить найбільшу етнічну громаду.
    Поляки — органічна та невіддільна частина українського соціу%
    му, є громадянами України, беруть участь у розбудові її дер%
    жавності, в політичному, культурному, духовному, науковому,
    господарському житті, помітно впливають на соціальну сферу,
    внутрішню та міжнародну політику країни. Їм належить вагомий
    9



    внесок у розвиток продуктивних сил, примноження духовних і
    матеріальних багатств українського суспільства. Без дослідження
    їхньої долі і життєдіяльності була б збіднена етнічна та політична
    історія України.
    Драматичною і водночас героїчно%оптимістичною виявилася
    доля поляків України та українців Польщі в ХХ ст. Разом з інши%
    ми націями їхні одноплемінники розірвали пута Російської й
    Австро%Угорської імперій, відновили свою національну держав%
    ність, пройшли крізь лихоліття Першої та Другої світових воєн,
    через жорстокі випробування міжетнічних конфліктів, зазнали
    катастрофічних втрат у часи сталінських і гітлерівських репре%
    сій, голодоморів, депортацій і насильницької асиміляції, але
    при цьому не втратили своєї етнічної самобутності, не пересту%
    пили поріг насаджуваних стереотипів ворожнечі та неприязні,
    увійшли у третє тисячоліття, сповнені вірою у подальше взаємо%
    розуміння, зміцнення партнерства і дружби.
    Життєвий шлях польської меншини в Україні впродовж
    усього ХХ ст. перебував у полі підвищеного інтересу політикуму,
    громадськості, в тому числі й наукової як української, так і поль%
    ської. Історики, етнографи, етнологи, представники інших галу%
    зей знань обох країн, а також зарубіжні вчені написали чимало
    праць з цієї проблематики, яка охоплює різні періоди та регіони,
    різноманітні сфери життєдіяльності української полонії. Понад
    п’ятнадцять років її історико%етнологічні аспекти досліджує й
    автор цієї монографії, у якій запропоновано дещо відмінний від
    попереднього етнополітологічний аналіз проблеми на засадах істо%
    ризму. Актуальність такого підходу зумовлена тим, що він є новим
    в українському гуманітарному знанні та передбачає своєрідний
    синтез історії, етнології (теоретичного й історичного народознав%
    ства) та політичного осмислення етнонаціональних процесів.
    Етнополітологія, на відміну від етнології, досліджує провідні
    тенденції політичного розвитку етносів, націй, етнічних і націо%
    нальних груп, політичні засади міжнаціональних відносин, зако%
    номірності етнополітичних процесів, взаємовідносини держави,
    нації та національних груп, шляхи розв’язання етнополітичних
    протиріч та конфліктів1. Академік І. Курас визначав етнополіто%

    1 Див.: Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К., 1996. — С. 496%498.
    10





    логію як окремий науковий напрям і навчальну дисципліну, до
    кола завдань якої належить дослідження теоретичних і практич%
    них проблем етнополітики, в тому числі щодо національних та
    етнічних меншин, політичного, етнокультурного і духовного роз%
    витку інонаціональних груп, їхньої взаємодії з політичними
    і громадськими інститутами держави, з титульною нацією2.
    У центрі етнополітології знаходиться етнополітика, яку В. Євтух
    визначає як комплекс засобів політичної діяльності держави та
    її структур, інших суспільних інститутів, спрямованої на регу%
    лювання міжнаціональних відносин, а також політичне функ%
    ціонування етнічних спільнот3. О. Картунов до основних об’єктів
    етнополітології відносить і політичну та національну свідомість
    людей, нації, політизовану етнічність, політичну діяльність
    держави в етнонаціональній сфері4. У полі зору етнополітології
    перебувають не лише гострі проблеми сучасної національної
    політики та міжнаціональних взаємин, але й, як на цьому спра%
    ведливо наголошує І. Варзар, їхній історичний зріз, насамперед,
    досвід розв’язання міжетнічних проблем у минулому, творче вико%
    ристання його в умовах сьогодення5.
    Політологічний підхід у вивченні життєдіяльності національ%
    них меншин, у тому числі й польської, передбачає дослідження
    феномена її політичного, культурного та духовного життя в інона%
    ціональному оточенні, осягнення ролі та місця у політичній істо%
    рії України, аналіз зв’язків з історичною батьківщиною, впливу
    на міжетнічні та міждержавні взаємини. Вітчизняні етнополі%
    тологи вже нагромадили певний досвід теоретичного і приклад%
    ного дослідження етнонаціональних процесів, засобів і меха%
    нізмів подолання стереотипів минулого, міфів про «нерозривну
    дружбу і братерство» та «злиття націй», обґрунтували наукові
    підходи до політико%правового захисту національно%культурних

    2 Див.: Курас І. Ф. Етнополітика: історія і сучасність. — К., 1999. — С. 7, 22;
    Його ж: Етнополітологія. Перші кроки становлення. — К., 2004. — С. 46%47.
    3 Див.: Євтух В. Б. Етнополітика в Україні: правничий та культурологічний
    аспект. — К., 1997. — С. 3.
    4 Див.: Картунов О. В. Вступ до етнополітології. Науково%навчальний посібник. —
    К., 1999. — С. 33.
    5 Див.: Варзар І. М. Політична етнологія як наука: історіологія, теорія, методо%
    логія, праксеологія. — К., 1994. — С. 4.
    11


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    прав етнічних груп, уникнення етноконфліктів, гармонізації між%
    національних відносин тощо6.
    Актуальність дослідження польської меншини в Україні з по%
    гляду етнополітології зумовлюється низкою факторів, зокрема:
    1. Поляки належать до однієї з найдавніших і найбільших кіль%
    кісно етнічних меншин України. Хоч їх загальна чисельність
    упродовж останнього століття зменшилася майже в десять разів
    і становила на кінець 2001 р. 144,1 тис. осіб7, вони залишаються
    на шостому місці серед неукраїнців і надалі відіграють важливу
    роль в українському соціумі, благотворно впливають на міжна%
    ціональні відносини, трансформацію України шляхом демокра%
    тії та верховенства права. Етнополітологічний аналіз їхньої жит%
    тєдіяльності впродовж ста років дає змогу вийти на важливі
    теоретичні узагальнення і практичні рекомендації щодо націо%
    нальної політики Української держави, гармонізації міжнаціо%
    нальних відносин.
    2. Поляки, з одного боку, є здебільшого нащадками польського
    етносу, історично пов’язаного своїм поселенням на українських
    землях з давніх часів, а з другого боку, вони виступають як
    представники сусіднього слов’янського народу, чия доля дуже
    тісно пов’язана з Україною. В українсько%польських взаєминах,
    їхніх позитивних і негативних сторонах сконцентровано вели%
    кий повчальний потенціал історичного досвіду, який достатньою
    мірою ще не осмислений і заслуговує належного дослідження,
    щоб на його основі сміливіше долати стереотипи, успадковані від
    минулого, повніше опиратися на набутий досвід взаєморозуміння
    і співпраці. Польська меншина відіграє роль народної диплома%
    тії Польщі в Україні і, водночас, сприяє порозумінню і взаємо%
    зближенню українського та польського народів, налагодженню
    міждержавного партнерства.
    3. Польська меншина в Україні, порівняно з іншими, має низку
    специфічних особливостей, що стосуються як історії її форму%

    6 Див.: Котигоренко В., Майборода О., Нагорна О., Шкляр Л. Українська етно%
    політологія: становлення, теоретико%методологічні засади // Етнополітологія
    в Україні. Становлення. Що далі? — К., 2002. — С. 13%84; Панчук М., Калакура О.
    Національні меншини як об'єкт етнополітичних досліджень // Там само. —
    С. 239%252 та ін.
    7 Національний склад населення України та його мовні ознаки. За даними Все%
    українського перепису населення 2001 р. — К., 2003. — С. 7.
    12


    Вступ

    вання, розселення, так і ментально%етнографічних характеристик.
    Радянський тоталітарний режим, успадкувавши від царизму
    окремі ідеологічні парадигми та методи політичного і духовного
    переслідування поляків, вдавався до більш витончених форм їх
    денаціоналізації. Однак зміст і особливості цієї політики та її
    катастрофічні наслідки для української полонії ще не набули ґрун%
    товного висвітлення в літературі, особливо в етнополітологічній.
    4. Із відновленням державної незалежності України, прийнят%
    тям її Конституції і законодавчих актів щодо правового захисту
    етнонаціональних громад, насамперед, Закону «Про національні
    меншини в Україні»8, ратифікацією Верховною Радою України
    відповідних міжнародних правових актів сформовано принци%
    пово нове правове та політичне поле етнонаціональних відносин
    у державі. Відбувається процес вироблення адекватної держав%
    ної політики у сфері міжнаціональних відносин, її цільової спря%
    мованості щодо кожного об’єкта та суб’єкта етнічного ланд%
    шафту України. Дослідження життєдіяльності такої потужної
    меншини, як польська, відкриває можливість опрацювання нау%
    ково обґрунтованих пропозицій щодо вироблення й апробації
    відповідної політики, спрямованої як на повніше задоволення її
    потреб та інтересів, так і на гармонізацію міжнаціональних взає%
    мин загалом, гарантії етнополітичної стабільності та національної
    безпеки держави.
    5. Динамізм цивілізаційного поступу в умовах глобалізації,
    інформатизації й універсалізації сучасного суспільного розвитку
    не лише не послабив роль етнічного чинника, а навпаки, поси%
    лив його, загострив увагу до збереження та самопізнання всіх
    етнічних спільнот, незалежно від їхньої чисельності та території
    побутування, до захисту їхньої ідентичності й участі в загально%
    цивілізаційних процесах. Глобалізація поряд з урбанізацією та
    сучасними комунікаціями супроводжується етнокультурним
    уодноманітненням, нівелюванням національних відмінностей,
    що, природно, актуалізує завдання етнополітології щодо вивчення
    захисних функцій етнонаціональних спільнот. Водночас науковці
    досліджують можливості уникнення конфліктів, розробляють

    8 Про національні меншини в Україні. Закон України, прийнятий Верховною
    Радою 25 червня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — №36.
    13


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    рекомендації, спрямовані на політико%правовий захист етнічної
    самобутності, формування міжетнічної толерантності, поваги до
    інших етнічних громад.
    6. Доля етнічних поляків в Україні вже декілька десятиліть
    перебуває в полі зору не лише вітчизняних, а й польських дослід%
    ників, стала предметом спільних польсько%українських науко%
    вих проектів останніх років, що позитивно впливає на вироб%
    лення й узгодження підходів до історії українсько%польських
    взаємин взагалі, а також дослідження української меншини
    в Польщі. Однак на маргінесі залишаються етнополітологічні
    проблеми етнічних груп поляків та українців, участь їх у полі%
    тичному житті України та Польщі.
    7. Нарешті, тема монографії є частиною комплексних науково%
    дослідних програм «Національні меншини України у ХХ сто%
    літті: політико%правовий аспект», «Національна інтеграція
    в полікультурному суспільстві» (НДР №01100U004974), «Укра%
    їнсько%польські відносини: спадщина історії і суспільна свідо%
    мість» (Постанова №251 Президії НАН України), що викону%
    ються в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень
    ім. І. Ф. Кураса НАН України, і спрямована як на аналіз етнопо%
    літичної ситуації в українському соціумі, узагальнення досвіду
    в історичній ретроспективі, так і на вироблення наукових реко%
    мендацій щодо запобігання міжетнічних конфліктів і подаль%
    шої гармонізації міжнаціональних відносин.
    Ці та інші чинники стали визначальним мотивом етнополіто%
    логічного дослідження польської меншини в Україні на широ%
    кому історичному тлі ХХ ст., в контексті українсько%польських
    міжетнічних і міждержавних відносин.
    Об’єктом дослідження є польська складова етнополітичного
    розвитку України у ХХ столітті.
    Предметом дослідження є етнополітичні аспекти життєдіяль%
    ності польської меншини на землях України, зокрема ті, що сто%
    суються її демографічної, соціально%економічної та культурно%
    духовної динаміки впродовж ХХ ст., спричинені політикою росій%
    ського царизму, австро%угорського цісаризму, радянського тота%
    літаризму та незалежної Української держави щодо польської
    14


    Вступ

    громади на українських етнічних землях, виявляють її роль в укра%
    їнському державотворенні та політичному житті.
    Польська громада в Україні вписується у класичне визна%
    чення національних меншин, оскільки вона є частиною поль%
    ського етносу і поряд із яскраво вираженими рисами етнонаціо%
    нальності (унікальність мови, культури, релігії, історії) характе%
    ризується прагненням зберігати свою самобутність, традиції
    предків, брати участь у політичному житті, захищати фактичну
    рівність з більшістю населення держави9.
    Географічні межі дослідження зумовлені його об’єктом і ґрун%
    туються на сучасному трактуванні поняття «землі України», що
    не збігається з поняттям «українські етнічні землі»10, тобто йдеться
    про державну територію сучасної України. У дослідженні врахо%
    вувалися адміністративно%територіальні зміни й особливості різ%
    них регіонів України в умовах їхньої належності до різних держав
    у ХХ ст. При цьому перевага надавалася територіям, історично
    пов’язаним із розселенням поляків, їхньою найбільшою концент%
    рацією як у минулому, так і тепер, зокрема Східної Галичини,
    Волині, Поділля, Полісся, українського Правобережжя загалом.
    У дослідженні висвітлено особливості політики щодо поляків, які
    проживали на українських землях Російської й Австро%Угорської
    імперій, їхнього політико%правового статусу в умовах Другої Речі%
    посполитої, Румунії, Радянського Союзу (Української РСР) та
    незалежної України.
    Що ж стосується хронологічних меж, то, з нашого погляду,
    ХХ ст. є оптимальним для порівняльного аналізу і простеження
    демографічних, політичних, етнографічних, національно%куль%
    турних і духовних зрушень, які сталися в історії польської мен%
    шини на українських землях, осмислення її набутків і втрат.
    В окремих випадках автор виходить за ці межі, роблячи екс%
    курси у віддаленіші періоди історії або виходячи на початок
    ХХІ ст., особливо в теоретико%методологічній та історіографічній
    частинах дослідження. У рамках досліджуваного періоду виокрем%
    лено вісім підперіодів або етапів. Кожен із них віддзеркалює

    9 Gapotoiti F.U.N. Док. E/CN 4. Sub. 2/1993/34. — P. 7.
    10 Див.: Дністрянський М.С. Кордони України. — Л., 1992; Сергійчук В. Етнічні
    межі і державний кордон України. — Тернопіль, 1996.
    15


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    сукупність певних особливостей у життєдіяльності українських
    поляків, зумовлених, здебільшого, політичними та геополітич%
    ними чинниками. Ця періодизація лягла в основу структуриза%
    ції монографії.
    Відповідно, перший етап охоплює частину імперської доби,
    тобто з початку ХХ ст. і до 1917%1918 рр., коли переважна біль%
    шість українських земель, де проживало близько 2 млн поляків,
    перебували у складі Російської й Австро%Угорської імперій.
    Другий етап охоплює добу Української революції та націо%
    нального державотворення (1917%1920 рр.). Українці і поляки
    відновили власні держави, були закладені правові засади жит%
    тєдіяльності польської меншини в Українській Народній Рес%
    публіці, але територіальні претензії Польщі на Східну Галичину
    та Західну Волинь, на теренах яких було проголошено Західно%
    Українську Народну Республіку, спровокували збройний поль%
    сько%український конфлікт. Натомість 1920 р. увійшов в історію
    як рік спільної боротьби українців і поляків проти більшо%
    вицької агресії.
    У межах третього — міжвоєнного — етапу простежується два
    підетапи: перший характеризувався своєрідним «ренесансом»
    поляків, зумовленим політикою «коренізації» впродовж першого
    десятиріччя радянської влади (1920%1930 рр.), а другий позна%
    чився їхніми катастрофічними втратами, зумовленими утверджен%
    ням режиму одноособової влади Сталіна, його політикою «нового
    курсу», масовими репресіями, депортаціями та голодомором.
    Четвертий етап збігається з хронологічними межами Другої
    світової війни та повоєнним десятиріччям, важливими подіями
    якого стали: включення західноукраїнських земель до складу
    СРСР (УРСР) і відповідне зростання кількості поляків в УРСР,
    їхня участь в антигітлерівському й антирадянському русі опору,
    інспірація третіми силами польсько%українського конфлікту
    на Волині, переселення поляків на підставі Люблінської угоди
    1944 р. до Польщі.
    П’ятий етап охоплює роки хрущовської «відлиги», коли полі%
    тика щодо польської меншини частково лібералізувалася. 1965%
    1985 рр. розглядаються як шостий етап, пов’язаний з утвер%
    дженням авторитаризму, поверненням у добу брежнєвщини до
    16


    Вступ

    політичних репресій, тотальної русифікації й атеїзації, у тому
    числі й польського населення.
    Наступний період також має два підетапи. Сьомий охоплює
    1985%1990 рр., коли розгорнулася горбачовська перебудова
    і було повалено тоталітарний режим у Польщі, схвалено Декла%
    рацію про державний суверенітет України; восьмий — 1991%
    2000 рр. — роки відновлення незалежності України, вироблення
    нової етнонаціональної політики і схвалення законодавчих актів
    щодо захисту прав національних меншин, початок демократиза%
    ції суспільного життя, створення польських національно%куль%
    турних товариств, розвиток співробітництва і партнерства Украї%
    ни та Польщі.
    Така періодизація зумовлена об’єктом, предметом, метою та
    завданнями дослідження.
    Мета роботи полягає в тому, щоб з урахуванням уже оприлюд%
    нених надбань попередників і власних напрацювань автора, на
    основі різноманітних джерельних свідчень, у тому числі ще неактуа%
    лізованих, комплексно і системно з’ясувати політичні аспекти
    формування, розвитку та модернізації української полонії, особ%
    ливості і зміни в її розселенні, доктринальні засади, зміст і специ%
    фіку державної політики щодо поляків, її трансформацію під час
    суспільно%політичних змін, вплив на демографічні, етнографічні
    процеси, соціальне, господарське, культурне та духовне життя,
    виявити провідні тенденції самозбереження етнічної ідентичності
    поляків і причини їх катастрофічних втрат упродовж ХХ ст.
    Поставлена мета досягалася розв’язанням таких дослідницьj
    ких завдань:
    – опрацювання теоретичних і методологічних засад та відбір
    методів етнополітологічного пізнання долі польської меншини
    в Україні, історіографічна оцінка стану розроблення проблеми й
    аналіз джерельного комплексу дослідження;
    – періодизація процесу формування та розвитку польської
    меншини на теренах України, з’ясування особливостей політики
    щодо розселення та демографічних зрушень у її складі;
    – з’ясування причин і наслідків змін в етнополітичному ста%
    тусі польської групи внаслідок розпаду Російської й Австро%
    Угорської імперій, відновлення державності України та Польщі,
    17


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    Української національно%демократичної революції, насадження
    більшовицького режиму в Україні та його політики, включення
    західноукраїнських земель до складу СРСР (УРСР), окупації
    України гітлерівцями, повоєнних лихоліть, хрущовської «від%
    лиги», кризи авторитаризму і проголошення державної незалеж%
    ності України;
    – виявлення спільних і відмінних рис національної політики
    щодо польської меншини режимів, які функціонували на зем%
    лях України;
    – реконструкція етнополітичних наслідків для польської люд%
    ності України політики «воєнного комунізму», нової економіч%
    ної політики, сталінської політики «нового курсу», індустріалі%
    зації та суцільної колективізації, масових репресій, депортацій,
    переселень, голодомору, войовничої атеїзації, насильницького
    «злиття націй»;
    – відтворення політичних засад і масштабів польського руху
    опору комуністичному та гітлерівському режимам на землях
    України, участі поляків у правозахисних і конфесійних проце%
    сах, їхнього ставлення до відновлення державної незалежності
    України;
    – дослідження змісту і правових засад сучасної національної
    політики Української держави, позицій політичних партій і гро%
    мадських об’єднань щодо національно%культурного та духовного
    відродження української полонії, діяльності її культурних това%
    риств і форм зв’язку з історичною батьківщиною;
    – моделювання ментально%етнографічного портрета польської
    меншини в динаміці конкретно%історичних і політичних змін
    ХХ ст., стану збереження її основних ідентичностей, ролі поля%
    ків у трансформаціях українського суспільства, його інтеграції
    у світові та європейські структури, у розвиткові українсько%поль%
    ського партнерства;
    – з’ясування етнополітичних уроків, обґрунтування наукових
    пропозицій і рекомендацій щодо повнішого задоволення націо%
    нально%культурних потреб і захисту політичних інтересів поль%
    ської меншини, гармонізації міжнаціональних відносин в Україні,
    уникнення міжетнічних конфліктів, інтеграції польської люд%
    ності в українську політичну націю.
    18


    Вступ

    Розв’язання цих багато в чому нових завдань із залученням
    маловідомих джерел і використанням етнополітологічних підхо%
    дів дало змогу забезпечити цьому монографічному дослідженню
    наукову новизну та важливе науково%теоретичне і практичне
    значення. Результати дослідження дають цілісне уявлення про
    політичні засади життєдіяльності однієї з великих етнічних
    груп багатоетнічного соціуму України — української полонії
    у ХХ ст. Систематизований і науково осмислений фактичний мате%
    ріал про кількісні та якісні зміни в її складі, політичне, куль%
    турне, духовне, конфесійне та господарське життя поляків, їх
    повсякденність і ментальність, участь у політичних процесах,
    про трагічну долю і прагнення зберегти самобутність є важливим
    компонентом етнополітичної історії України, українсько%поль%
    ських відносин.
    Монографія побудована за проблемно%хронологічним принци%
    пом, який дозволив повніше розкрити логіку та наступність етно%
    політичних процесів, їхній суперечливий характер, глибше з’ясу%
    вати причини та мотиви конфліктогенних ситуацій, вплив на них
    певних політичних і правових актів етнонаціонального харак%
    теру, реакцію польської людності на політичні зміни, подолання
    синдрому міжетнічної ворожості поляків і українців та іншої
    негативної спадщини тоталітарних режимів. Робота складається
    зі вступу, семи розділів, 26 параграфів, розгорнутих висновків,
    супроводжується низкою оригінальних додатків, які містять карти
    розселення поляків на теренах України, статистичні відомості
    про демографічні зміни в їхньому складі та структурі, а також
    обширним переліком використаних джерел і літератури.
  • Список литературы:
  • В и с н о в к и




    Дослідження життєдіяльності польської меншини
    в контексті етнополітичних процесів на українських етніч.
    них землях у ХХ ст. засвідчує, що вона пройшла разом
    із українським народом, іншими етнонаціональними гру.
    пами важкий, суперечливий і водночас унікальний шлях
    розвитку — від імперської доби через трагедії Першої
    світової війни, оптимізм національного пробудження в часи Укра.
    їнської революції, відновлення національних держав, жорстокі
    випробування на виживання в умовах сталінського тоталіта.
    ризму, лихоліття Другої світової війни та повоєнних десятиріч —
    до національно.культурного відродження в незалежній Україні.
    Українська полонія, хоч і зазнала катастрофічних втрат за минуле
    століття, зуміла зберегти свою самобутність та етнічну ідентич.
    ність, національно.духовні цінності — мову, культуру, церкву,
    традиції, основні риси національної ментальності, зробила ваго.
    мий внесок у розвиток продуктивних сил та інтелектуального
    потенціалу України, відіграла важливу роль у гармонізації укра.
    їнсько.польських взаємин.
    Польська меншина, з одного боку, була і залишається найбільш
    укоріненою в український етнокультурний соціум, вона належить
    до числа тих іноетнічних груп, що успадкували і зберегли тради.
    ції своїх одноплемінників із давніх часів, максимально інтегру.
    валися в українське суспільство, а з іншого боку, польська гро.
    мада позиціонує себе як частина сусіднього слов’янського народу,
    польської політичної нації, виступає містком українсько.поль.
    ського порозуміння та партнерства.
    Історико.етнополітологічний аналіз цілого комплексу проблем,
    що охоплюють родовід, розселення, демографічні зміни у складі
    етнічних поляків України, успадкування ними національних тра.
    дицій, прагнення зберегти і примножити їх, внесок у розвиток
    своєї й української матеріальної та духовної культури, участь

    432


    Висновки

    у господарському та політичному житті, осмислення політики
    правлячих режимів щодо польської людності, трагічні наслідки
    репресій і насильницької асиміляції дозволяють зробити низку
    наукових узагальнень і підсумкових висновків відповідно до до.
    слідницьких завдань.
    •Етнополітичний розвиток польської людності на землях Укра.
    їни впродовж ХХ ст. підтверджує найважливіші теоретичні по.
    ложення етнополітології щодо загальних закономірностей жит.
    тєдіяльності національних груп в іноетнічному середовищі, її
    залежність від державного устрою, правових і демократичних
    засад національної політики правлячих режимів, рівня її спря.
    мованості на гармонізацію міжетнічних взаємин та захист прав
    і свобод національних меншин.
    • Польська спільнота на українських землях сформувалася
    історично як продовжувач родоводу польського етносу, представ.
    ники якого поселялися та жили на польсько.українському пору.
    біжжі з найдавніших часів, тісно пов’язуючи себе з корінним насе.
    ленням України. Після занепаду Київської, а відтак Галицько.
    Волинської держав розпочалася тривала експансія Польщі на
    українські землі, що набула тотального характеру на тлі Люблін.
    ської унії 1569 р. Поляки відчули себе тут панівною нацією, що
    й дозволило їм повніше зберігати й утверджувати свою етнокуль.
    турну окремішність, мову, релігію, національні традиції і зви.
    чаї, специфічні риси в організації суспільного життя, побуту,
    господарської діяльності. Українська полонія сформувалася зде.
    більшого не з емігрантів, що характерно для західноєвропейської
    й американської полонії, а під час природної і штучної міграції,
    організованого, а часом насильницького переселення, своєрід.
    ної землеробської та військово.політичної колонізації окремих
    українських місцевостей. Поляки жили здебільшого не суціль.
    ним анклавом, а розселялися спорадично, розсіювалися в україн.
    ському етнічному середовищі, насамперед в Галичині, на Волині,
    Поліссі, Поділлі, Наддніпрянщині, що зближувало їх із місце.
    вим населенням і частково нівелювало природну національну
    відособленість. Унаслідок конкретно.історичних умов, ліквідації
    державності України та Польщі наприкінці ХVІІІ ст., асимілятор.
    ської політики Російської й Австро.Угорської імперій частина
    433


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    поляків денаціонізувалася, але не втратила етнічну ідентичність
    і прагнення до національного розвитку. Пригноблювальна полі.
    тика царизму та цісаризму щодо поляків та українців, хоч і мала
    певну специфіку, в кінцевому підсумку була спрямована на ніве.
    лювання їхніх національних відмінностей, що викликало в них
    опір і непокору, зближувало їх. Із поваленням царизму, розпа.
    дом Російської й Австро.Угорської імперій обидва народи, їхні
    ідейно.політичні провідники пов’язували свої надії з національ.
    ним визволенням, свободою, унезалежненням, утворенням само.
    стійних держав та утвердженням демократичних прав україн.
    ців у Польщі та поляків в Україні.
    • Рубіжне значення для долі поляків та українців мали, з од.
    ного боку, утворення в 1917 р. Української Народної Республіки
    і в листопаді 1918 р. Західно.Української Народної Республіки,
    а відтак їх Злука (січень 1919 р.) і відновлення державної неза.
    лежності Польщі в листопаді 1918 р., з іншого боку. Відкривався
    шанс для порозуміння, співіснування і співпраці обох держав,
    налагодження добросусідських взаємин між народами, а отже,
    і створення сприятливих умов для задоволення національно.куль.
    турних потреб поляків та українців, що опинилися не на корін.
    них етнічних землях. Однак подальші події перешкодили реалі.
    зації цього шансу. Прихід більшовиків до влади в Росії й еска.
    лація радянського режиму в Україні, спроба поширити його на
    Польщу, польсько.український збройний конфлікт навколо За.
    хідно.Української Народної Республіки, радянсько.польська та
    радянсько.українська війна 1919.1920 років, утворення Союзу РСР
    і втрата Україною незалежності, загострення протистояння та
    ворожнечі між СРСР і Польщею надовго змінили становище поль.
    ського населення на українських землях. Частина його емігру.
    вала на історичну батьківщину, інша набула статусу національної
    меншини в УСРР, поляки Галичини та західної Волині долучи.
    лися до польської політичної нації у Другій Речіпосполитій,
    поляки Буковини та Бессарабії консолідувалися в етнічну групу
    Румунії, а польське населення Закарпаття опинилося у складі
    Чехословаччини.
    • У процесі закріплення влади більшовиків на більшості тери.
    торії України, формування тоталітарного режиму та командно.
    434


    Висновки

    адміністративної системи, виділення в її структурі органів із ро.
    боти серед національних меншин, курсу на підштовхування «сві.
    тової пролетарської революції» реалізовувалася суперечлива,
    здебільшого кон’юнктурна політика щодо польського населення
    під декларативними гаслами «пролетарського інтернаціоналізму»,
    «рівних прав і свобод усіх націй і народностей». Схвалений
    ХІІ з’їздом РКП (б) курс на коренізацію, що в УСРР отримав
    назву «українізації», щодо польської меншини мав сприяти від.
    родженню її національного життя, мови, розвитку національної
    освіти, преси, книговидавництва, але на партійно.класових за.
    садах. Ця політика супроводжувалася залученням частини поля.
    ків, особливо комуністів, червоноармійців, робітництва та неза.
    можних селян до участі в діяльності державних органів, партій.
    них структур і громадських об’єднань та об’єктивно сприяла
    зростанню національної самосвідомості поляків, їхньої консолі.
    дації, лояльному ставленню до нової влади. Однак уже із самого
    початку національна політика більшовиків у галузі міжетніч.
    них відносин набула відверто деформованого, заполітизованого
    і класово.ідеологічного характеру. Будівництво соціалізму за ленін.
    сько.сталінською моделлю цілком підпорядковувалося доктрині
    світової пролетарської революції. Тому реальні результати полі.
    тики коренізації виявилися однобічними, короткочасними, носили
    пропагандистський характер і торкнулися лише невеликої час.
    тини польського населення, хоча й призвели до певних позитив.
    них зрушень, особливо в галузі освіти та культури. Політика
    «коренізації» могла б мати успіх і вагомі наслідки для польської
    людності в УСРР лише за умов демократизації політичної сис.
    теми, гуманізації суспільного життя. Вона ж вступила у пряму
    суперечність зі встановленням диктатури партії, централізації
    управління та формуванням тоталітаризму, зведенням нанівець
    прав союзних республік.
    Утворені спеціальні органи, зокрема Польське бюро ЦК КП(б)У,
    польський відділ Центральної комісії у справах національних
    меншин при ВУЦВК, польське бюро Ради нацменшостей Нар.
    комату освіти, їхні структури на місцях проводили досить ве.
    лику роботу щодо залучення польського населення до соціалістич.
    них перетворень, діяльності комнезамів, кооперативного руху,
    435


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    а водночас сприяли створенню умов для часткового задоволення
    культурно.національних і соціальних потреб. Останнє викликало
    як зацікавленість частини поляків, їхню віру у щирість лозунгів
    радянських властей, так і занепокоєння вкрай суперечливим,
    непослідовним і надмірно політизованим характером цього курсу,
    ворожим ставленням до Польщі. Із одного боку, відкривалися
    польські школи, видавалися польською мовою газети, книги, жур.
    нали, розгорнулася цільова підготовка інтелігенції, а з іншого —
    діяльність культурно.освітніх і наукових установ грубо адмі.
    ніструвалася, йшов пошук ворогів, із шкіл виганялися колишні
    вчителі, з програм і підручників вилучалися патріотичні твори
    польської класики, закривалися костьоли, заарештовувалися
    ксьондзи та діячі національної культури, загальнодержавного
    характеру набирала антипольська пропаганда.
    • Польська людність, як і корінне населення, інші меншини
    УСРР, упродовж міжвоєнного періоду відчула на собі весь тягар
    експериментів тоталітаризму, політики воєнного комунізму, рек.
    візиції хліба, націоналізації землі та підприємств, форсованої
    індустріалізації і спотвореної урбанізації, насильницької колек.
    тивізації, «культурної революції», що вело до стандартизації
    всього суспільного життя, побуту, втрати національних рис та
    особливостей, духовних цінностей. Незважаючи на нещадне пере.
    слідування, жорстокий режим, основна частина українських поля.
    ків не скорилася, не змирилася з насильницькою політикою влади,
    чинила опір, відстоювала свою національну гідність.
    • Зі згасанням революційного руху в Польщі та інших країнах
    партійно.радянське керівництво, не відмовляючись від гасла сві.
    тової революції, вдалося до нової тактики: створення в рамках
    СРСР національно.територіальних одиниць, зокрема польських
    сільрад і району як островків польської радянської влади, прооб.
    разів майбутньої радянської Польщі. Проаналізовані в моногра.
    фії документи партійних і державних органів, матеріали статис.
    тично.демографічного характеру дозволяють стверджувати, що
    створення польських сільрад, кількість яких зросла з 15 в 1925 р.
    до 170 в 1934 р., як і польського Мархлевського району, підготовка
    до відкриття ще двох районів не були продиктовані потребами
    самих поляків, а носили штучний, волюнтаристський характер
    436


    Висновки

    і мали замасковані політико.ідеологічні і пропагандистські цілі.
    На прикладі національних адміністративних одиниць радян.
    ська влада намагалася довести «справедливе» вирішення націо.
    нального питання в СРСР, його переваги порівняно із західними
    державами, особливо з Польщею. Створення цих одиниць від.
    кривало тоталітарному режиму сприятливі умови для радяніза.
    ції поляків, ідеологізації їхнього життя, «виявлення, викриття
    і знешкодження» «класових ворогів», «шкідників», «шпигунів»,
    або просто «підозрілих» осіб. Коли плани радянізації поляків про.
    валилися, що переконливо засвідчив їхній опір колективізації,
    політика коренізації була оголошена вичерпаною, а створення
    національних шкіл, адміністративних одиниць помилковим, їхні
    провідники були звинувачені в націонал.ухильництві, буржуаз.
    ному націоналізмі, співробітництві з німецькими та польськими
    фашистами, їхніми спецслужбами. За часом зміна національної
    політики збіглася з розгортанням масових репресій, депортацій,
    голодомору, фабрикацією гучних судових процесів, згортанням
    мережі польських шкіл, видавничої діяльності, ліквідацією
    в 1935 р. Мархлевського польського району, а згодом і сільрад.
    • Польська, як і німецька, національна меншина в СРСР одною
    з перших була віднесена до «шкідницьких націй». Дорогою ціною
    заплатили поляки за своє бажання залишатися самими собою,
    зберегти свою мову, церкву, культуру, самобутність. У період голо.
    домору, виселень, депортацій, масових репресій і зловісного вели.
    кого терору польська людність зазнала непоправних втрат. Лише
    в 1936.1938 рр. було репресовано 44 тис. поляків. Коли за пере.
    писом 1926 р. в УСРР проживало 476,4 тис. поляків, то навіть за
    заниженими даними сфабрикованого за вказівкою Сталіна пере.
    пису 1939 р. їхня кількість зменшилася на 118,7 тис. і становила
    357,7 тис. осіб. Якщо врахувати, що середній щорічний приріст
    сільського польського населення України за розрахунками ЦСУ
    становив у 1920.х роках 1,81%, то ці втрати сягають 200 тис. осіб.
    • Важким випробуванням для поляків, як і всього населення
    України, стали роки Другої світової війни та повоєнне лихоліття.
    Включення західноукраїнських земель за таємними протоколами
    пакту Ріббентропа.Молотова до складу СРСР призвело до знач.
    ного поповнення української полонії, але поляків Галичини та
    437


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    Волині, а відтак і Буковини теж спіткали сталінські репресії,
    депортації, розстріли. Значних втрат зазнала польська людність
    України і від рук нацистських окупантів. Частина поляків брала
    участь в антигітлерівському русі опору, чинила спротив сталін.
    ському режиму, стала заручниками третіх сил, що спровокували
    польсько.український збройний конфлікт на завершальному
    етапі війни. Великі кривди, фізичні, моральні та матеріальні
    втрати спіткали польську людність у ході так званого «обміну»
    населенням 1944.1946 рр.
    • Із аналізу національної та міграційної політики радянського
    режиму, її асиміляційної спрямованості стає зрозумілішою дина.
    міка кількісних і якісних змін і поселенських характеристик
    польської меншини в УРСР упродовж 1960.1980 рр., причини
    зменшення її кількості майже на третину, спад репродуктив.
    ності поляків, посилення процесів акультурації й асиміляції.
    Разом із тим, польська спільнота зберегла свою ідентичність
    в УРСР, але виявилася найбільш інтегрованою в український
    культурний простір. За переписом 1989 р. майже 85% поляків
    визнавали рідною українську мову, насамперед в ареалах тради.
    ційного поселення. За загальним рівнем освіти поляки посідали
    шосте місце серед найчисленніших етнічних спільнот (після євреїв,
    росіян, українців, білорусів і болгар). Порівняно високим був
    показник освітнього рівня і трудової зайнятості поляків.
    • Знаковою подією в національно.культурному і громадському
    житті польської меншини, задоволенні національних потреб,
    розвитку її політичної активності стало відновлення державної
    незалежності України, процес подолання наслідків тоталітаризму,
    формування та реалізація нової концепції національної політики,
    створення правової бази функціонування національних меншин
    і їхніх організаційних структур. Демократизація країни і транс.
    формація суспільного життя, євроінтеграційні процеси дали
    поштовх національно.культурному відродженню української
    полонії, заклали правові підвалини дедалі ширшій участі її пред.
    ставників у політичному та соціально.економічному житті, в куль.
    турно.духовній сфері. Схвалений 1992 р. Закон України «Про
    національні меншини в Україні» заклав правову базу для дер.
    жавного захисту та підтримки поляків. Із 1990 р. в Україні функ.
    438


    Висновки

    ціонують Спілка поляків України, Федерація польських товариств
    України, з 1992 р. київське національно.культурне товариство
    поляків «Згода». За їхньою участю розгорнулося розширення
    мережі польського шкільництва, підготовка учителів і викладачів,
    видання польських газет, книг, підручників. Усунуті будь.які
    обмеження для діяльності Римо.Католицької церкви, їй повернуто
    десятки храмів, у тому числі Миколаївський та Олександрівський
    костьоли у Києві, ведеться будівництво нових і реконструкція
    давніх молитовних будівель католиків. В Україні функціонує
    3 духовних заклади Римо.Католицької церкви: Київський Римо.
    Католицький університет і коледж в Києві та Кам’янець.Поділь.
    ська духовна семінарія. Усе це закладає надійний фундамент для
    подальшого духовного та національно.культурного відроджен.
    ня української полонії, для ширшого співробітництва України
    та Польщі, для адекватних кроків польських властей щодо укра.
    їнської діаспори в Польщі.
    Польська меншина належить до найменш конфліктогенних
    спільнот, вона посідає важливе місце та відіграє дедалі
    активнішу роль не лише в українському соціумі, але й виступає
    дієвим чинником українсько.польського співробітництва та
    партнерства, що охоплює всі сфери суспільно.політичного,
    культурно.освітнього, наукового, духовного та господарського
    життя. Поляки однозначно зорієнтовані на європейський і
    трансатлантичний вибір України, активно підтримують і беруть
    участь у його реалізації.
    Таким чином, в етнополітичному розвитку української полонії,
    її долі в ХХ ст. чітко простежуються два важливі етапи та низка
    періодів. Перший етап пов’язаний з імперською та тоталітарною
    добою історії України, з Українською революцією 1917.1920 рр.,
    з утвердженням більшовицького режиму. У його межах були
    короткочасні спалахи національно.культурного життя, зокрема
    в 1905.1908 рр., в добу Центральної Ради й УНР, у період полі.
    тики коренізації. Але наступні режими не бажали їх підтри.
    мати, взяли курс на форсування асиміляційних процесів, закриття
    польських закладів освіти, культури та науки, розгортання ре.
    пресій і переслідувань. Цей курс із різною інтенсивністю та мас.
    штабами здійснювався до другої половини 1980.х років. Другий
    439


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    етап охоплює 1990.і роки та пов’язаний із відновленням сувере.
    нітету та державної незалежності України, національно.куль.
    турним відродженням української полонії. Для обох етапів етно.
    політичного розвитку України в різному співвідношенні були влас.
    тиві як позитивні, так і негативні явища і процеси, що помітно
    відображалися на становищі і статусі поляків в Україні й україн.
    ців у Польщі, на характері українсько.польських взаємин. Найго.
    ловніший урок, який випливає з історії цих взаємин, засвідчує,
    що причини конфліктів і взаємопоборення корінилися не в етніч.
    ній неприязні та генетичній несумісності обох етносів, не в особ.
    ливостях їхньої ментальності, а в тому, що ці конфлікти вчасно
    не упереджувалися і, більше того, штучно розпалювалися, що
    не завжди раціональне переважало над емоційно.психологічним.
    Домінуючим чинником польсько.українського протистояння був
    брак толерантності, гіперболізація поляками територіальних пре.
    тензій, амбіційність і національний егоїзм. Як засвідчують факти,
    польсько.українське протистояння найчастіше підігрівалося,
    а то й інспірувалося третіми силами, під впливом яких набувало
    геополітичного, етнічного та конфесійного забарвлення.
    Аналіз життєдіяльності польської меншини в контексті
    етнополітичних процесів, що протікали на українських землях
    упродовж ХХ ст., узагальнення історичного досвіду дає підстави
    винести низку важливих уроків повчального значення для сучас.
    ної етнополітики Української держави.
    По"перше, проблеми національних меншин, у тому числі поля.
    ків, можуть успішно розв’язуватися лише на засадах права та
    демократії, за участю інститутів громадянського суспільства та
    юридичних гарантій держави щодо захисту прав, свобод й інтере.
    сів усіх етносів, усебічного сприяння розвитку їхніх мов, тради.
    цій, релігій, цілеспрямованого виховання культури міжнаціо.
    нальних відносин.
    По"друге, регулятором міжнаціональних відносин, гарантом
    реалізації прав і свобод національних меншин може бути лише
    правова, демократична держава, яка через струнку систему пред.
    ставницької, виконавчої та судової влади на основі Конституції
    та відповідних законодавчих актів, із урахуванням міжнародних
    зобов’язань забезпечує права громадян на персональну та колек.
    440


    Висновки

    тивну культурно.національну автономію, участь у політичному
    і громадському житті, гармонізацію, оптимізацію та деідеологі.
    зацію міжнаціональних взаємин.
    По"третє, важливим чинником створення сприятливої атмо.
    сфери для життєдіяльності національних меншин є встановлення
    відносин довір’я, партнерства, взаємоповаги і співпраці з держа.
    вами — їхніми історичними батьківщинами. При цьому домі.
    нантою виступає внутрішній клімат, повага та захист інтересів
    меншин, що, у свою чергу, благотворно впливає на міждержавні
    відносини, розвиток співробітництва. Світовий досвід навчає,
    що підтримка співвітчизників має носити цивілізований, гуманіс.
    тичний характер, провадитися на основі міждержавних догово.
    рів із країнами, в яких вони живуть. Захист інтересів своїх спів.
    вітчизників у зарубіжних країнах, сприяння їхньому національно.
    культурному життю не може набувати силових форм, різного роду
    погроз та ультиматумів, втручання у внутрішні справи. Головним
    методом вирішення проблем є переговорний процес на засадах
    рівності і взаємоповаги.
    По"четверте, уникнення кризових явищ і міжнаціональних
    конфліктів потребує подальшого діалогу щодо цивілізаційного
    вибору українського народу, орієнтації на таку модель розвитку,
    що забезпечила б консолідацію української нації в органічній
    єдності із збереженням самобутності всіх етнічних спільнот на
    засадах українського громадянства. При цьому неприпустимі
    будь.які прояви нацистсько.фашистської та шовіністично.велико.
    державницької пропаганди, а також згубні рудименти антисе.
    мітизму, ксенофобії, вульгарного інтернаціоналізму, ідеології
    «старшого» брата. Упередженню конфліктних ситуацій мають
    слугувати постійний моніторинг національних меншин, конкрет.
    но.соціологічні дослідження, вивчення й аналіз громадської
    думки, настроїв кожної з етнічних груп, своєчасне інформування
    про це вищі органи державної влади для відповідного й адекват.
    ного реагування.
    По"п’яте, етнонаціональна політика держави, забезпечуючи
    рівне ставлення до всіх національних меншин на основі Консти.
    туції України, законів про громадянство та національні меншини,
    може бути ефективною лише в тому разі, коли вона не нівелює
    441


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    національні відмінності, не припускає зіткнень етнічних інтере.
    сів, а враховує їх, зважає на історичні, ментальні, психологічні,
    культурні, релігійні та інші особливості кожної етнічної групи.
    Це має важливе значення в роботі з польською меншиною, оскільки
    українсько.польські відносини, з одного боку, переобтяжені успад.
    кованими від минулого стереотипами взаємних претензій і кривд,
    підозр та образ, а з іншого — історія та культура польської й укра.
    їнської людності сповнені багатьма сторінками добросусідства,
    спільної боротьби проти поневолювачів, взаємодопомоги, тісної
    співпраці та солідарності, а сучасна Польща є стратегічним парт.
    нером України.
    На основі наукового осмислення історичного досвіду життє.
    діяльності української полонії (позитивного та негативного)
    і критичного аналізу уроків минулого видається доцільним ви.
    словити низку пропозицій, рекомендацій і побажань як щодо
    подальшої розробки теми, так і практичного використання ре.
    зультатів дослідження, в тому числі і для вдосконалення
    державної політики щодо національних меншин України,
    включаючи й польську:
    Подальша наукова розробка етнополітологічних, етнологіч"
    них та історичних проблем життєдіяльності української полонії.
    На наш погляд, назріла потреба та є сприятливі умови для
    підготовки спільними зусиллями українських і польських уче.
    них нових, узагальнюючих і ґрунтовних досліджень історичної
    долі й етнонаціонального розвитку української полонії з най.
    давніших часів до наших днів. Слід активізувати реалізацію
    домовленостей, викладених у Спільному комюніке зустрічі
    польських та українських істориків (червень 1994 р., Подкова
    Лесна) щодо подальшого узгодження принципових оцінок най.
    важливіших подій українсько.польських взаємин, підготовки
    мартиролога втрат серед польського населення України 1920.
    1930 рр., опублікування відповідних документальних свідчень1.
    Існує широке поле для спільних етнополітологічних студій укра.
    їнських і польських політологів, етнологів, правників, особливо
    в ділянках модернізації національної політики за умов сучасних

    1 Наше співробітництво з «Картою» // З архівів ВУЧК.ГПУ.НКВД.КГБ. — 1995. —
    №1/2. — С. 112.115.
    442


    Висновки

    глобалізаційних та інформаційних процесів, правового регулю.
    вання міжнаціональних відносин у контексті нової європейської
    архітектури. Із метою запобігання конфліктних ситуацій у царині
    міжнаціональних відносин, прогнозування можливих колізій
    на етнічному ґрунті дуже важливо поглиблювати зв’язок науко.
    вих установ із управлінськими структурами й опрацювання від.
    повідних проектів.
    Спираючись на вже наявні праці та досвід, необхідно повніше
    висвітлювати етногенез українського народу в контексті етноген.
    них процесів на землях України, особливості історії й етнології
    етнонаціональних спільнот у навчальних курсах, експозиціях
    музеїв, особливо в регіонах із поліетнічним складом населення.
    Враховуючи, що джерельна база з історії та етнології україн.
    ської полонії розпорошена в різних державних і відомчих архі.
    вах, фондах музеїв, бібліотек, приватних колекціях, а значна час.
    тина документів і матеріалів знаходиться за кордоном, зокрема
    в Росії, Польщі, Австрії, Німеччині, США, необхідно продовжити
    пошук і видання корпусу документів, а також підготувати фун.
    даментальний бібліографічно.археографічний покажчик «Укра.
    їнська полонія в документах, матеріалах, спогадах», укласти та
    видати «Книгу пам’яті репресованих поляків України».
    Шляхи подальшого вдосконалення правової бази міжнаціо"
    нальних відносин в Україні.
    Науковий аналіз досвіду й уроків етнополітичного розвитку
    української полонії на різних етапах і зіставлення з її сучасним
    становищем, із життям інших національних меншин дозволяє
    висловити певні міркування щодо вдосконалення законодавчо.
    нормативної бази регулювання прав національних меншин,
    зокрема поляків. Ця проблема актуалізується як на тлі дедалі
    ширшого конституційного процесу, що розгортається в Україні,
    так і впровадження на практиці європейських стандартів забез.
    печення прав меншин і демократичних принципів управління
    етнополітичною сферою. Потребують уточнення окремі статті,
    зокрема 11 Конституції України щодо корінних народів, ряд поло.
    жень Закону «Про національні меншини в Україні», зокрема
    його стаття 3, що дає визначення національних меншин. Існуюча
    її редакція нівелює все неукраїнське етнічне населення, оскільки
    443


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    за межами правового поля опинилися нечисленні корінні народи
    України, зокрема караїми, кримські татари, кримчаки, законо.
    давчо не закріплений їхній статус. Необхідно усунути низку колі.
    зій, розбіжностей між цим законом і законами про мови, про
    об’єднання громадян, основами законодавства про освіту, куль.
    туру та ін., привести національне законодавство в повну відпо.
    відність до міжнародних норм, до Європейської рамкової угоди
    про захист національних меншин, створити своєрідний кодекс
    національних прав і свобод. Суспільство очікує уточненого пере.
    кладу тексту Хартії про захист регіональних мов та мов мен.
    шин, ратифікованого Верховною Радою України.
    Назріла необхідність опрацювати механізми реалізації низки
    положень закону про національні меншини шляхом підготовки
    і прийняття відповідних нормативних актів про діяльність
    дорадчих і виконавчих органів влади. Йдеться, зокрема, про
    Раду представників громадських об’єднань національних мен.
    шин при Державному Комітеті у справах національностей та
    релігії. Доцільно передбачити створення дорадчого органу
    Комітету Верховної Ради з питань національних меншин у формі
    консультативної групи з представників усіх національних
    меншин, яка б ініціювала назрілі питання правового захисту
    їхніх інтересів. Нормативного забезпечення потребує і стаття 16
    про виділення в державному бюджеті спеціальних асигнувань
    для розвитку національних меншин.
    Негативно позначаються на роботі з національними мен.
    шинами постійні функціональні реорганізації і зміни статусу
    спеціального державного органу управління цією ділянкою,
    змінювання його назви, неукомплектованість місцевих служб.
    Хочеться вірити, що затверджене постановою Кабінету Міністрів
    нове Положення про Державний комітет у справах національ.
    ностей та релігій (лютий 2007 р.) сприятиме підвищенню ролі
    цієї інституції у виробленні та реалізації державної політики
    в галузі міжнаціональних відносин, захисту прав національних
    меншин і гармонійного поєднання їх інтересів.





    444


    Висновки

    Доопрацювання, затвердження та реалізація Концепції дер"
    жавної етнополітики й управління міжнаціональними відноси"
    нами в Україні.
    Не сприяє національно.культурному розвитку національних
    меншин зволікання зі схваленням Верховною Радою України
    Концепції державної політики й управління міжнаціональними
    відносинами, цільової програми її реалізації, проекти яких опра.
    цьовані науковими установами, у тому числі Інститутом полі.
    тичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН Украї.
    ни, а також управлінськими структурами. Їх обговорення на нау.
    кових конференціях, у засобах масової інформації, апробація
    в національно.культурних товариствах переконливо засвідчує
    як про об’єктивну потребу в них, так і про необхідність продов.
    ження роботи в цьому напрямі.
    У програмі реалізації Концепції держаної етнополітики, на
    нашу думку, виходячи з чіткого обґрунтування стратегії держави
    щодо вільного розвитку українського та інших етносів, захисту
    і сприяння збереженню їхньої самобутності, необхідно окреслити
    спільні цивілізаційні цінності із урахуванням пріоритетів дер.
    жави, балансу інтересів людини та суспільства, забезпечення прав
    громадянина. При цьому дуже важливо враховувати специфіку
    кожної етнічної групи, включаючи й поляків, особливо в куль.
    турно.духовній сфері. Для полонії пріоритетне значення має від.
    родження мови, розвиток національної освіти, розширення підго.
    товки та перепідготовки вчителів і викладачів. Видається доціль.
    ним заснування на базі Київського національного університету
    імені Тараса Шевченка, за аналогією з Університетом дружби на.
    родів ім. П. Лумумби, Інституту народознавства як навчально.
    методичного та дослідницького осередку наукової розробки етніч.
    них проблем і підготовки кадрів, включаючи магістрів, канди.
    датів і докторів наук поміж осіб, які представляють національні
    меншини та нечисленні народи.
    Серед вузьких місць національно.культурного розвитку укра.
    їнської полонії є недостатня координація діяльності Федерації
    польських товариств, Спілки поляків України та інших об’єднань.
    Основою такої координації могла б стати спільно опрацьована
    Комплексна програма національно.культурного відродження
    445


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    поляків України, в якій мають знайти відображення мета, засоби
    і шляхи її досягнення, конкретні етапи та терміни виконання
    програми, джерела фінансування. Така програма має набути ста.
    тусу міждержавної, тобто розрахованої на максимальне залу.
    чення інтелектуальних сил і матеріальних ресурсів Республіки
    Польща для її реалізації та паралельним опрацюванням адекват.
    ної Програми життєдіяльності українців у Польщі. Із огляду на
    це необхідно активізувати діяльність Комісії у справах національ.
    них меншин у складі Консультативної комісії при Президентах
    України та Республіки Польща. Серед заходів, що не потребують
    великих фінансових затрат, слід ширше практикувати обмін
    телепрограмами, радіопередачами, кінострічками, творчими
    колективами.
    Потребує чіткішого правового врегулювання інформаційне
    забезпечення національних меншин. Сучасний інформаційний
    простір України має серйозні перегини, в ньому недостатньо вра.
    ховуються як інтереси українського населення, так і багатьох
    національних груп, включаючи й поляків.
    Таким чином, проведене на основі теоретичних надбань етно.
    політології та залучення різноманітних джерел комплексне до.
    слідження політичних та історико.етнологічних аспектів життя
    і розвитку польської меншини на українських землях упродовж
    ХХ ст., викладені положення та підсумкові висновки спросто.
    вують низку традиційних підходів старого етнополітичного мис.
    лення, утверджують нове розуміння процесів, подій і явищ на.
    самперед із позицій етнополітології. Своїми висновками, вине.
    сеними уроками й обґрунтованими пропозиціями та рекоменда.
    ціями дослідження націлене на критичне і творче врахування
    досвіду минулого в сучасних умовах національно.державного
    будівництва в Україні, уникнення етноконфліктності, вироблення
    раціональної й ефективної національної політики на перспек.
    тиву, поглиблення українсько.польського співробітництва.







    446




    Джерела та література

    Джерела

    1. Опубліковані
    1.1. Правові акти та інші офіційні документи органів державної
    влади та міжнародних організацій
    1. Акт проголошення незалежності України // Національні відносини
    в Україні у ХХ ст. Зб. док. і матер. (Упорядн. М.І. Панчук та ін.). — К.:
    Наукова думка, 1994. — С. 461.462.
    2. Декларація прав національностей України. Схвалена Верховною
    Радою України 1 листопада 1991 р. // Голос України. — 1991. — 8 грудня.
    3. Декларація прав осіб, що належать до національних або етнічних, ре.
    лігійних та мовних меншин, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН
    18 грудня 1992 р. // Права людини в Україні. — К., 1998. — Вип. 21. —
    С. 79.82.
    4. Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною
    Радою Української РСР 16 липня 1990 р. // Голос України. — 1990. —
    17 липня.
    5. Договір між Україною і Республікою Польща про добросусідство, дружні
    відносини і співробітництво // Відомості Верховної Ради України. —
    1992. — №43. — С. 1372.1378.
    6. Договір між Урядом України та Урядом Республіки Польща про спів.
    робітництво в сфері науки і техніки // Історико.архівне управління
    МЗС України. — Ф. «Міжнародні договори України». — Док. №207.
    7. Європейська хартія регіональних мов або мов меншин // Права лю.
    дини в Україні. — К., 1998. — Вип. 21. — С. 161.175.
    8. Загальна декларація прав людини, прийнята Генеральною Асамблеєю
    ООН 10 грудня 1948 р. — К.: Право, 1995. — 12 с.
    9. Закон України «Про Концепцію державної етнонаціональної політики
    України» // Міжнаціональні відносини і національні меншини в Україні:
    стан і перспективи. — К., 2004. — С. 371.376.
    10. Закон Центральної Ради про національно.персональну автономію
    // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали в 2.х т. — Т.2. —
    С. 99.101.
    11. Закрытое письмо о фашистско.повстанческой, диверсионной, поражен.
    ческой и террористической деятельности польской разведки в СРСР
    // З архівів ВЧК.ГПУ.НКВД.КГБ. — К., 1997. — №1/2. — С. 18.44.
    12. Заява з нагоди 60.ї річниці волинської трагедії. Схвалена Верховною
    Радою України 10 липня 2003 р. // Голос України. — 2003. — 8 серпня.
    13. Из истории ВУЧК. Сб. докум. — К., 1971.
    14. Конвенція між Урядом України і Урядом Республіки Польща про уник.
    нення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження
    447


    Калакура О. Поляки в етнополітичних процесах на землях України у ХХ ст.

    податкових ухилень // Вісник податкової служби України. — 1995. —
    №2. — С. 15.24.
    15. Конституція (Основний Закон) Союзу Радянських Соціалістичних Рес.
    публік. — К., 1979. — 54 с.
    16. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради Украї.
    ни 28 червня 1996 р. — К.: Парламентське видавництв
  • Стоимость доставки:
  • 100.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины