Кацуба Микита Олександрович. Художнє кіно у політичних процесах сучасного суспільства : Кацуба Никита Александрович. Художественное кино в политических процессах современного общества Katsuba Nikita Alexandrovich. Feature film in the political processes of modern society

Краткое описание

Кацуба Микита Олександрович. Назва дисертаційної роботи: "Художнє кіно у політичних процесах сучасного суспільства"

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
Кацуба Микита Олександрович
УДК: 321; 791.43
Художнє кіно у політичних процесах сучасного суспільства
23.00.02. Політичні інститути та процеси
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Науковий керівник
Малкіна Ганна Миколаївна
Доктор політичних наук, доцент
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП ......................................................................................................................... 3
РОЗДІЛ 1. Художнє кіно як складова політичного процесу ................................ 11
РОЗДІЛ 2. Художнє кіно як чинник політичної соціалізації................................ 77
РОЗДІЛ 3. Особливості легітимації політичної влади засобами художнього кіно
................................................................................................................................... 123
РОЗДІЛ 4. Художнє кіно в системі політичної пропаганди............................... 154
ВИСНОВКИ............................................................................................................. 194
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ І ДЖЕРЕЛ..................................... 198
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Формування історичного типу
суспільства, яке називають сучасним, розвиток політичних відносин як його
невід’ємної складової відбувається у діалектичній взаємодії із засобами масової
інформації, які виступають не лише масовим ретранслятором, але й
виробником політичної інформації. Одним із таких медіа є художній
кінематограф. Разом із іншими ЗМІ він став не просто технічним інструментом
передачі масовому споживачу політичних повідомлень, але й фактором
конструювання суспільних уявлень про політичну реальність, чинником впливу
на самі політичні процеси.
Роль медіа в сучасній політиці протягом ХХ століття стала не лише
темою суспільного обговорення, а й важливим предметом політологічних та
філософських досліджень. Науковці, письменники, філософи, журналісти
продовжують осмислювати сутність революційних інформаційних змін
останнього століття, виявляти те, наскільки наш власний світогляд
обумовлюється засобами масової комунікації. Протягом другої половини ХХ
століття особливим предметом наукового дискурсу в цьому контексті було
телебачення, а в останні роки фокус уваги дослідників змістився на мережу
інтернет. В той же час, художнє кіно знаходиться переважно на маргінесі
розгляду впливу медіа на політичні процеси, що викликано, передусім,
уявленням про «відірваність» кіно від актуального політичного порядку
денного, про його другорядність як джерела політичної інформації у порівнянні
з іншими медіа, переважно розважальним характером кінопродукції.
Представники низки наукових та філософських дисциплін, що різною
мірою звертались до проблеми зв’язку художнього кіно та політики,
досліджували цю тему з точки зору кінознавства, теорії масових комунікацій,
соціальної психології, культурології, семіотики, тощо. Проте комплексне
4
політологічне дослідження даної проблеми, що базувалося б на напрацюваннях
теоретиків з означених сфер – відсутнє.
Тим не менше, в реальній політичній практиці кінематографу завжди
приділялось багато уваги. Вже в перші роки після появи його почали
використовувати з пропагандистською метою. В Радянському Союзі і Третьому
Рейху кіно офіційно визнавалось головним засобом політичної пропаганди.
Сьогодні, де-факто, кіно є важливим елементом формування масових уявлень
про політику, засобом експорту інформаційно потужними державами своєї
культури, ідеології та способу життя. Не дивлячись на це, більшість
дослідників проблем взаємодії політики та медіа часто оминають той факт, що
кіно є унікальним видом ЗМІ, який за особливостями свого масовопсихологічного впливу суттєво відрізняється від телебачення, преси, радіо чи
інтернету.
Роль кіно у політичних процесах є важливим питанням і для сучасної
України, оскільки наша держава, фактично самоусунувшись від підтримки
національного кінематографу, сьогодні є територією впливу інших держав на
політичну свідомість українців засобами кіно. Роль же кіно в процесах
політичної соціалізації, легітимації політичної влади, у формуванні засобами
кінопропаганди масових уявлень про національну історію, сьогодення і
майбутнє, лише належить всебічно дослідити.
Аналіз ролі кіно в політиці актуальний ще й тому, що художній
кінематограф є ресурсом у політичних процесах, що, як демонструє практика,
може використовуватись як для нагнітання масової політичної істерії,
насадження політичних міфів, так і бути фактором політичної консолідації,
елементом розбудови громадянського суспільства. Тобто кінематограф є
потужним, проте сам по собі ідеологічно індиферентним інструментом, зміст
практичного використання якого залежить від комплексу факторів, які також
належить дослідити.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами.
Дисертаційне дослідження є складовою комплексної наукової програми
5
Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Модернізація
суспільного розвитку України в умовах світових процесів глобалізації» та
науково-дослідної теми філософського факультету 11БФ041-01 «Філософськосвітоглядні та політологічні аспекти гуманітарного розвитку сучасного
суспільства».
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення
ролі, розкриття причин, особливостей та напрямів впливу художнього кіно на
політичні процеси сучасного суспільства. Реалізація поставленої мети зумовила
вирішення наступних задач дослідження:
- визначити місце художнього кіно в політичних процесах на основі
аналізу існуючих підходів до дослідження їх складових;
- з’ясувати роль художнього кіно у процесі політичної соціалізації через
дослідження психологічних аспектів впливу кіно на цей процес, а також
соціалізуючих особливостей кінематографу як медіа та мистецтва;
- визначити особливості легітимації політичної влади засобами
художнього кіно за допомогою аналізу змістових елементів фільму;
- дослідити особливості використання художнього кіно як одного з
елементів системи політичної пропаганди через з’ясування ролі кінематографу
у такій пропаганді, аналіз впливу кінопропаганди на формування уявлень про
політичну реальність та виокремлення ключових етапів практичного
застосування кіно з пропагандистською метою.
Об’єктом дослідження є політичні процеси у сучасному суспільстві, та
зокрема, роль в них засобів медіа.
Предметом дослідження є художнє кіно як вид медіа і мистецтва та його
вплив на політичні процеси у сучасному суспільстві.
Основними методами дослідження є системний, структурнофункціональний, інституціональний, порівняльний та конкретно-історичний.
Системний та структурно-функціональний методи використовуються в аналізі
внутрішньої структури політичних процесів та місця у них художнього кіно,
ролі кінематографу в системі медіа. Інституціональний метод використовується
6
для виокремлення суб’єктів політичного процесу, таких як держава, її інститути
та окремі актори в процесі формування політико-ідеологічного змісту
художнього кіно. Порівняльний метод застосовується в аналізі факторів
відмінностей та співвідношення ролі кіно та інших медіа, а також інших видів
мистецтв у політичних процесах. Автор також послуговується порівняльним
методом в аналізі практичних аспектів використання кінопропаганди в різних
державах та за різних політичних режимів. Конкретно-історичний метод
використовується у дослідженні факторів політичного впливу художнього кіно
у процесі становлення масового суспільства, а також в аналізі основних етапів
розвитку кінопропаганди.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше у
вітчизняній політичній науці здійснено комплексне дослідження ролі
художнього кіно в політичних процесах сучасного суспільства. Дане
дослідження базується на інструментарії та методології, яка традиційно
використовується для вивчення політичних процесів. На відміну від існуючих
наукових робіт з теми, дане дослідження політичної ролі кінематографу носить
міждисциплінарний характер: автор спирається як на напрацювання теоретиків
політичної науки, так і кінознавства, соціальної психології, соціальної
філософії, масових комунікацій. У межах проведеного дослідження отримано
наступні основні результати, що відзначаються науковою новизною і
виносяться на захист:
- вперше у вітчизняній науці визначено місце художнього кіно у
політичних процесах відповідно до суб’єктного та системного підходів. В
межах суб’єктного підходу автор визначає кінематограф як специфічний ресурс
у політичному процесі. У відповідності до системного підходу фактор впливу
кіно виокремлюється: у межах інституціональної підсистеми – в процесі
формування уявлень про державні пріоритети, інтереси, а також процесі
легітимації політичної влади і державних інститутів; у нормативній підсистемі
– в процесі творення етичних еталонів в сфері політичного та процесі
поширення і засвоєння норм політичної участі; у функціональній підсистемі – в
7
процесі ідейно-стильової візуалізації політичного режиму; у комунікативній
підсистемі – у процесі формування політичного дискурсу; у духовноідеологічній підсистемі – в процесі формування політичної культури і процесі
творення образу національної історії;
- запропоновано ввести у науковий обіг поняття «кіноідеологія», яке
визначається як увесь комплекс політичного змісту фільму, що конкретизується
у наборі художніх і технічних прийомів та технологій із його нав’язування.
Визначені чотири суб’єкти творення кіноідеології, що поділяються на дві
групи: політичні та неполітичні. До політичних суб’єктів творення кіноідеології
автор відносить політично вмотивованих авторів кінофільму (а саме, режисерів,
продюсерів та сценаристів) та державу через її відповідні органи або через
окремих осіб. До неполітичних суб’єктів творення кіноідеології належать:
суспільство через кінобізнес, який надає політико-ідеологічним запитам
суспільства конкретної форми та політично невмотивовані автори кінофільму;
- вперше визначено вплив художнього кіно на політичну
соціалізацію як трьохаспектний процес, що включає: психологічний аспект,
компонент споживання медійного контенту та інтеріоризацію політичного в
його естетичному (мистецькому) вираженні. Ключовими особливостями впливу
кіно як медіа на політичну соціалізацію визначено: ілюзорний характер
кінематографічного зображення, занижений (в порівнянні з іншими медіа)
рівень глядацьких вимог щодо достовірності змісту, відносно високий рівень
емоційної складової сприйняття інформації, цілковита вигаданість
демонстрованих подій та їх сприйняття глядачем як практично реальних,
фактор сприйняття подій від першої особи, відносна «авторитарність»
комунікаційних умов сприйняття кіно, значна міра відстороненості кіно від
поточних політичних подій, наявність впливу на ту частину суспільства, що не
цікавиться політикою, функціонування політичного кіно в сфері розваг та
відпочинку, відносно високий рівень концентрації уваги за умови перегляду
фільму в кінотеатрі. Ключовими особливостями впливу кіно як мистецтва на
політичну соціалізацію є фактори його синтетичності (кіно є результатом
8
синтезу художніх та комунікативних засобів комплексу інших мистецтв) та
техногенності (широке використання сучасних технічних можливостей впливу
на глядача);
- вперше досліджено вплив художнього кіно на процеси легітимації
та делегітимації політичної влади через аналіз базових змістових елементів
кінофільму. Візуально-сюжетний стиль кінофільму визначено ключовим
змістовим елементом, що знаходиться у діалектичному зв’язку із панівним
політичним режимом. Складовими такого стилю визначено кінематографічний
час, простір та звук. Час у кінофільмі, який представлений сценарієм, виступає
чинником легітимації політичної влади, експлуатуючи традиційні для культури
фольклорні сюжети протиставлення добра та зла, героїзації, та формування
ідеальних образів тоталітарних лідерів. Кінематографічний простір, що
представлений кадром, доповнює легітимаційний вплив сюжету створенням
монументальних героїчних, патріотичних сцен, усуспільненням простору
кіногероїв, перетворенням їх на «функції» ілюстрації політичного, а також
через особливості візуального зображення політичних лідерів. Звук в кіно є
додатковим елементом, що посилює вплив сюжету та візуально-образної
системи через особливості використання музики, голосу, шуму та тиші;
- уточнено існуюче в науковій літературі визначення поняття
кінопропаганди. Автор визначає кінопропаганду як пропагандистський вплив з
використанням технічних, медійних та художніх засобів кінематографу. В
такому визначенні враховуються три ключові властивості кінопропаганди: вона
є психологічним за своєю суттю процесом; основним технічним каналом її
поширення є медіа; головною метою пропаганди є вплив на політичну
свідомість і поведінку мас;
- вперше дію політичної пропаганди в художньому кіно визначено
через функцію підміни нею існуючих уявлень про історичне минуле,
сьогодення та майбутнє. Пропагандистське кіно створює для масового глядача
ідеологічно забарвлені образи минулого, а сила їх дії визначається двома
основними психологічними обставинами: довірою людини до баченого на
9
власні очі та образним характером мислення. В процесі формування
кінопропагандою образів актуальної політичної дійсності автор виокремив
чотири функціональні сфери: формування масових уявлень про базові
ідеологічні конструкти, такі як народ, певна ідеологія, суспільне благо,
справедливість; творення образів держави та її інститутів; формування
ідеального побуту людини-представника панівної ідеології у трудовому житті,
особистій та громадсько-політичній сферах; створення нормативного образу
ідеальної людини та її ворогів. Засобами творення пропагандистського образу
майбутнього визначено утопії та антиутопії, що є фактичним продовженням в
майбутнє ідеологічним схем тріумфу або поразки панівної ідеології чи
політичного режиму;
- вперше у вітчизняній науці сформульовано загальну періодизацію
розвитку політичної кінопропаганди, що включає чотири історичні етапи: етап
започаткування пропагандистського використання кіно (1890-ті – поч. 1930-х
рр), етап розвитку кінопропаганди у період формування тоталітарних режимів
(поч. 1930-х – кін. 1940-х), етап використання пропагандистського кіно у
холодній війні (кін. 1940-х – кін. 1980-х), та етап сучасних пропагандистських
дискурсів (поч. 1990-х – наш час).
Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що
сформульовані в ньому основні теоретичні положення та висновки можуть бути
використані українськими державними органами, що визначають політику в
галузі кіно, регулюють кіновиробництво та кінопрокат для розробки та
вдосконалення існуючих стратегій та програм в галузі підтримки кіно та
захисту вітчизняного інформаційного простору, а також викладачами вищих
навчальних закладів у навчальному процесі з політичних наук та масових
комунікацій.
Апробація результатів дослідження здійснювалась на щорічних
міжнародних наукових конференціях «Дні науки філософського факультету» в
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка у 2013-2015
роках, на Всеукраїнській науковій конференції «Досягнення соціально-
10
гуманітарних наук в сучасній Україні» у 2013 році та на Всеукраїнській
науково-практичній конференції «Сучасні соціально-гуманітарні дискурси» в
2015 році у Дніпропетровському національному університеті імені Олеся
Гончара.
Публікації. Результати дослідження опубліковано у п’яти статтях у
фахових виданнях з політичних наук, з яких три включені у міжнародні
наукометричні бази, та п’яти тезах доповідей у матеріалах наукових
конференцій.
Структуру дисертації складають вступ, чотири розділи, висновки і
список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 197
сторінок, список використаних джерел нараховує 130 найменувань на 12
сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Комплексне дослідження проблеми ролі художнього кіно в політичних
процесах сучасного суспільства дає змогу зробити наступні основні висновки:
1. Аналіз існуючих підходів до визначення складових політичних
процесів дозволяє визначити роль художнього кіно у них як з точки зору
суб’єктного, так і системного підходів. Відповідно до першого з них художнє
кіно є одним із ресурсів політичного процесу. В рамках системного підходу
роль кінематографу варто розглядати відповідно до підсистем політичної
системи. В межах інституціональної підсистеми: кінематограф є чинником
процесу формування уявлень про державні пріоритети та інтереси та процесу
легітимації політичної влади і державних інститутів. В нормативній підсистемі:
процесу творення етичних еталонів в сфері політичного та процесу поширення і
засвоєння норм політичної участі. У функціональній підсистемі: процесу
ідейно-стильової візуалізації політичного режиму. У комунікативній
підсистемі: процесу формування політичного дискурсу. У духовно-ідеологічній
підсистемі: процесу формування політичної культури і процесу творення
національної історії та міфології.
У відповідності до класифікації політичних процесів фактор впливу
художнього кіно можна виокремити у таких з них. За рівнем протікання
художнє кіно виступає фактором політичних процесів в межах політичної
системи держав та на наддержавному рівні – перш за все – рівні світових
«культур». За критерієм стабільності чинник впливу кінематографу можна
виокремити як у стабільних політичних процесах, так і в трансформаційних,
однак в останніх роль кіно значно зростає. Художнє кіно функціонує в
легальних політичних процесах, а за часовими рамками – в середньо, і
довгострокових, відображаючи політичні та ідеологічні макротенденції змін
політичних систем. За напрямом свого розгортання, кіно проявляється у
195
вертикальних політичних процесах, кінцевим об’єктом яких завжди є великі
політичні спільноти, а держава може виступати як ініціатором використання
кіно, так і контрагентом.
Коло суб’єктів використання художнього кіно у політичних процесах
поділяється на дві групи: політичні та неполітичні. До політичних суб’єктів
належать: ідеологічно вмотивовані автори кінофільму (режисери, продюсери та
сценаристи) та держава через її відповідні органи або через окремих осіб.
Неполітичними суб’єктами використання кіно в політичних процесах є:
суспільство через кінобізнес, який надає суспільним запитам конкретної форми
та політично невмотивовані автори кінофільму. Об’єктом впливу художнього
кіно в політичних процесах є сучасне масове суспільство. Така об’єктність
суспільства напряму залежить від базових характеристик суспільства як
масового, що визначає специфіку механізмів виробництва, обміну та
споживання інформації у ньому.
Комплексність політичних аспектів кінофільму проявляється в
особливостях його змісту а також у наборі приймів та технологій із його
нав’язування та втілюється у понятті кіноідеології.
2. Вплив художнього кіно на політичну соціалізацію автор визначає як
психологічний процес, що протікає в сфері споживання інформації і
визначається естетичними факторами кінематографічного впливу. Таким
чином, вплив художнього кіно на політичну соціалізацію варто розглядати як
трьохаспектний процес: психологічний; процес споживання медійного
контенту; та процес інтеріоризації політичного в його естетичному
(мистецькому) вираженні.
Вплив кінематографу як медіа на процес політичної соціалізації
визначається рядом особливостей: ілюзорним характером кінозображення,
заниженим у порівнянні з іншими медіа рівнем глядацьких вимог щодо
достовірності змісту, відносно високим рівнем емоційної складової сприйняття
інформації, цілковитою вигаданістю демонстрованих подій та їх сприйняттям
глядачем як практично реальних, фактором сприйняття подій від першої особи,
196
відносною «авторитарністю» комунікаційних умов сприйняття кіно, значною
мірою часової відстороненості кіно від поточних політичних подій, наявністю
впливу на ту частину суспільства, що не цікавиться політикою,
функціонуванням політичного кіно у сфері розваг та відпочинку, відносно
високим рівнем концентрації уваги за умови перегляду фільму в кінотеатрі.
Вплив художнього кіно як мистецтва на процес політичної соціалізації
визначається такими особливостями: синтетичністю кіномистецтва, тобто його
статусом як результату поєднання художніх та комунікативних засобів
комплексу інших мистецтв; техногенністю – широким використанням сучасних
технічних можливостей впливу на глядача. Межами поширення політичного
впливу кінофільму як фактору соціалізації є: в просторову вимірі – межі
спільної для авторів і споживачів кіно політичної культури, а в темпоральному
вимірі – межі політичної епохи, тобто комплексу базових обставин протікання
політичного процесу.
3. Художнє кіно є одним із чинників процесів легітимації та
делегітимації політичної влади. Легітимаційний вплив кіно виявляється через
аналіз змісту фільму, що втілюється у його специфічному кінематографічному
стилі. Такий стиль складається із трьох елементів: кінематографічного часу,
простору та звуку. Час в кіно представлений сценарієм і виступає чинником
легітимації політичної влади експлуатуючи традиційні для культури
фольклорні сюжети протиставлення добра та зла, героїзації, та формування
ідеальних образів тоталітарних лідерів. Кінематографічний простір
представлений кадром і доповнює легітимаційний вплив сюжету створенням
монументальних героїчних, патріотичних сцен, усуспільненням простору
кіногероїв, перетворенням їх на «функції» ілюстрації політичного, а також
через особливості візуального зображення політичних лідерів. Звук в кіно,
доповнює вплив кінематографічного часу та простору через особливості
використання музики, голосу, шуму та тиші.
4. Цілеспрямований ідеологічний вплив суб’єкта політики через кіно
на масового глядача є пропагандою. Кінопропаганду автор визначає як
197
пропагандистський вплив із використанням технічних, медійних та художніх
засобів кінематографу.
Умовою виконання кінопропагандою її політичних функцій є повторення
нею реальності у її базових часових обставинах минулого, теперішнього і
майбутнього. Кінопропаганда розглядається як інструмент підміни реальності
ідеологічною «копією». Вона пише національну та світову історію для масового
глядача, створює її концептуальне бачення. Пропагандистський образ
актуальної політичної дійсності у кіно створюється через чотири основні
функціональні сфери: формування масових уявлень про базові ідеологічні
конструкти, такі як народ, певна ідеологія, суспільне благо, суспільна
справедливість; творення образів держави та її інститутів; формування
ідеального побуту людини-представника панівної ідеології у трудовому житті,
особистій та громадсько-політичній сферах; створення нормативного образу
ідеальної людини та її ворогів: ідеологічного героя та антигероя. Засобами
формування пропагандистського образу майбутнього є утопії та антиутопії, що
є фактичним продовженням в майбутнє ідеологічним схем тріумфу або поразки
панівної ідеології чи політичного режиму. У своїй єдності означені складові
створюють цілісний пропагандистський образ політичної реальності.
В процесі історичного розвитку кінопропаганди можна виокремити
чотири основні етапи: етап започаткування пропагандистського використання
кіно (1890-ті – поч. 1930-х рр), етап розвитку кінопропаганди у період
формування тоталітарних режимів (поч. 1930-х – кін. 1940-х), етап
використання пропагандистського кіно у холодній війні (кін. 1940-х – кін. 1980-
х), та етап сучасних пропагандистських дискурсів (поч. 1990-х – наш час).
Особливості функціонуванні кінопропаганди в сучасній Україні визначаються
повним домінуванням іноземного кіно у вітчизняному прокаті; створенням
основної маси кінофільмів, в яких проявляється українська політична тематика
у Російській Федерації; відсутністю державної політики з формування образу
сучасної України та її історичного минулого в художньому кіно.