Макаренко Лілія Петрівна Інституційні форми політичної комунікації у демократичних процесах в Україні : Макаренко Лилия Петровна Институциональные формы политической коммуникации в демократических процессах в Украине



  • Название:
  • Макаренко Лілія Петрівна Інституційні форми політичної комунікації у демократичних процесах в Україні
  • Альтернативное название:
  • Макаренко Лилия Петровна Институциональные формы политической коммуникации в демократических процессах в Украине
  • Кол-во страниц:
  • 354
  • ВУЗ:
  • у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка
  • Год защиты:
  • 2018
  • Краткое описание:
  • Макаренко Лілія Петрівна, тимчасово не працює: «Інституційні форми політичної комунікації у демократичних процесах в Україні» (23.00.02 - політичні інститути та про­цеси). Спецрада Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка




    Київський національний університет імені Тараса Шевченка
    Міністерство освіти і науки України
    Київський національний університет імені Тараса Шевченка
    Міністерство освіти і науки України
    Кваліфікаційна наукова
    праця на правах рукопису
    МАКАРЕНКО ЛІЛІЇ ПЕТРІВНИ

    УДК 323.21
    ДИСЕРТАЦІЯ
    ІНСТИТУЦІЙНІ ФОРМИ ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ У
    ДЕМОКРАТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ В УКРАЇНІ
    23.00.02 політичні інститути та процеси
    Подається на здобуття ступеня доктора політичних наук
    Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
    результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне
    джерело
    ____________ Макаренко Л.П.
    Науковий консультант Шляхтун П.П., доктор філос. наук, професор
    Київ - 2018



    ЗМІСТ

    ВСТУП............................................................................................................... 19
    1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
    ПОЛІТИЧНОЇ КОМУНІКАЦІЇ................................................................... 27
    1.1. Ступінь наукової розробленості проблеми........................................... 27
    1.2. Основні підходи до визначення поняття «комунікація» та особливості
    політичної комунікації...................................................................................... 30
    1.3. Роль політичної комунікації в демократизації суспільства ................ 50
    1.4. Основні методи дослідження.................................................................... 64
    2. ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ ВИЩИХ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ
    ВЛАДИ В ПРОЦЕСІ СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТСЬКОПРЕЗИДЕНТСЬКОЇ ФОРМИ ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ.............. 69
    2.1. Еволюція форми державного правління як демократичний процес..... 69
    2.2. Політична комунікація вищих органів державної влади до прийняття
    Конституції України ......................................................................................... 78
    2.3. Політична комунікація вищих органів державної влади за умов
    президентсько-парламентської форми державного правління .................... 86
    2.4. Особливості політичної комунікації вищих органів державної влади у
    парламентсько-президентській республіці................................................... 104
    3. ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ В СИСТЕМІ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ127
    3.1. Становлення демократичної системи місцевої влади .......................... 127
    3.2. Взаємодія органів місцевого самоврядування з органами державної
    виконавчої влади ............................................................................................. 136
    18
    3.3. Політична комунікація органів місцевого самоврядування з
    територіальними громадами .......................................................................... 144
    3.4. Основні напрями реформування місцевого самоврядування.............. 156
    4. ПОЛІТИЧНА КОМУНІКАЦІЯ ЯК ВЗАЄМОДІЯ
    ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ТА ДЕРЖАВИ....................... 166
    4.1. Політичні партії як засоби впливу громадянського суспільства на
    державу............................................................................................................. 168
    4.2. Громадські організації в політичній комунікації.................................. 191
    4.3. Вплив засобів масової інформації на державу..................................... 209
    4.4. Громадська думка як відображення комунікативних процесів у
    суспільстві........................................................................................................ 218
    4.5. Протестна комунікація як форма взаємодії між громадянським
    суспільством та державою ............................................................................. 241
    5. ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ КОМУНІКАЦІЇ УКРАЇНИ.................. 257
    5.1. Система органів та правові засади зовнішньополітичної комунікації 257
    5.2. Євроінтеграційний та євроатлантичний напрями зовнішньополітичних
    комунікацій України ....................................................................................... 283
    5.3. Інформаційно-комунікативна складова євроінтеграційних процесів 293
    ВИСНОВКИ ................................................................................................... 302
    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .................................................. 309
    ДОДАТОК А. Список публікацій здобувача…………………………... 351
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    303
    Аналіз інституційних форм політичної комунікації в демократичних
    процесах в Україні дає можливість зробити наступні висновки:
    1. У трактуванні поняття «комунікація» є такі підходи: 1)
    комунікація як передача інформації, ідей, емоцій, умінь; 2) комунікація як
    розуміння інших, коли ми й самі прагнемо, щоб нас зрозуміли (комунікація
    як порозуміння); 3) комунікація як вплив за допомогою знаків і символів
    на людей; 4) комунікація як об’єднання (творення спільноти) за допомогою
    мови чи знаків; 5) комунікація як обмін завданнями між людьми, які мають
    спільне в сприйманні, прагненнях і позиціях; 6) комунікація як взаємодія
    за допомогою символів; 7) комунікація як складова суспільного процесу,
    що виражає групові норми, здійснює громадський контроль, розподіляє
    ролі, досягає координації зусиль тощо. В різних сферах соціального життя
    місце і характер інформаційно-комунікативних процесів далеко не
    однакові. Політична комунікація є особливим її різновидом. Концепція
    «політичної комунікації» описує не універсальний, а унікальний тип
    комунікативного процесу, якому притаманні власні джерела
    інформаційних контактів, особливий тип організації соціальних
    взаємовідносин, специфічні функціональні навантаження в рамках
    суспільства, багаторівнево опосередкований стиль спілкування
    макросоціальних груп. В дисертаційному дослідженні сформульовано
    авторське визначення політичної комунікації як взаємодії, взаємовпливу
    суб’єктів політики з приводу влади, зумовлені їх правовим статусом,
    функціями та повноваженнями, закріпленими в законодавстві, кінцевою
    метою яких є ефективне, результативне та легітимне управління
    суспільством.
    2. Демократичний процес – це відкритий політичний процес,
    який можна охарактеризувати рядом ознак: політичні інтереси груп і
    громадян виявляються через політичні вибори; під впливом громадської
    думки корегується політичний курс, обговорюються програми і засоби
    304
    розвитку суспільства; всі етапи прийняття політичних рішень доступні для
    громадськості; добір еліт – відкритий та конкурентний. Сучасна
    демократична держава як ніколи раніше потребує підтримки й участі
    громадян у процесах управління, в пошуку найбільш ефективних шляхів і
    методів вирішення завдань і проблем, що постають перед суспільством.
    Комунікації, у зв’язку з цим, стають важливим елементом формування і
    реалізації політики, реальним елементом її здійснення. Участь громадян в
    управлінні як безпосередня, так і опосередкована, є невід’ємним
    атрибутом демократичного суспільства. У демократичному суспільстві
    держава не може довільно встановлювати свої «правила гри» у відносинах
    з громадськістю, не може бути відкритою тією мірою, якою вона вважає за
    потрібне, не може приймати управлінські рішення, не узгоджуючи їх з
    громадянами чи їх об’єднаннями. Обов’язок органів влади - не просто
    інформувати населення, але обґрунтовувати, пояснювати, пропонувати
    альтернативні шляхи розв’язання суспільних проблем. Ефективність
    демократичних процесів безпосередньо залежить від якості комунікацій.
    3. Універсальним показником розвитку держави є форма
    державного правління. Вона вказує на структуру і повноваження вищих
    органів державної влади, характеризує ступінь та способи участі громадян
    у їх формуванні; розкриває специфіку відносин між владою і населенням
    та ступінь впливу останнього на прийняття державно-політичних та
    державно-управлінських рішень; засвідчує форми легітимації державної
    влади і наявні проблеми у цьому процесі. Вибір між президентською,
    парламентською та змішаною формами правління є характерним для країн,
    що здійснюють перехід від авторитаризму до демократії.
    У державі, яка не має сталих політичних традицій і знаходиться у
    стадії системних перетворень, змішану модель можна охарактеризувати як
    компромісну.
    305
    Оскільки в Україні всі реалізовані проекти конституційних змін були
    фактично заручниками комунікаційних політичних процесів – відносин
    між політичними партіями та їх лідерами, між гілками державної влади та
    їх очільниками – всім моделям організації державної влади були
    притаманні деякі спільні недоліки: недостатня збалансованість
    повноважень та неефективність системи стримувань і противаг між
    суб’єктами владних повноважень; дуалізм виконавчої влади; надмірні
    повноваження президента; недосконалість механізмів формування,
    відповідальності та відставки Кабінету Міністрів України.
    Найоптимальнішою в Україні виявилась парламентсько-президентська
    форма правління – більш демократична ніж президентсько-парламентська.
    У процесі змін форми державного правління відбувалося вдосконалення
    інституційних (врегульованих законодавством) форм комунікації в системі
    вищих органів державної влади.
    4. Сильне місцеве самоврядування є одним з основних засобів
    обмеження сваволі з боку центральної влади. Цей інститут публічної влади
    є необхідним елементом демократичної держави. Місцеве самоврядування
    дає можливість інтегрувати в процес управління локальні еліти, вводить
    діяльність останніх у конструктивне, конституційне русло, залучаючи їх до
    реалізації загальнонаціонального політичного курсу на місцях. Партійний
    склад місцевих рад може значно відрізнятися від складу парламенту і
    уряду, що розширює загальний спектр політичних сил у країні, дає
    своєрідну компенсацію тим партіям, які не представлені на центральному
    рівні.
    Основними чинниками відсутності ефективної комунікації і високого
    рівня конфліктності у комунікативному просторі місцевої влади в Україні є
    взаємна недовіра між громадою і владою; відсутність налагодженого
    обміну інформацією між владою і громадськістю; відсутність усталених
    традицій і партнерських взаємин влади й громади у процесах прийняття
    306
    управлінських рішень, розв’язання конфліктів та можливих суперечок і
    досягнення консенсусу заради розвитку; відсутність достатніх знань та
    інформації про сучасні механізми й форми соціального партнерства у
    членів громади; громадська апатія і пасивність.
    5. Після набуття Україною незалежності відбувається не тільки
    становлення інститутів громадянського суспільства, а й усвідомлення
    громадянами себе як відокремленої від держави і відносно незалежної від
    неї спільноти, партнера держави у суспільних відносинах. Політичними
    інститутами громадянського суспільства є політичні партії, громадські
    організації і суспільні рухи, органи місцевого самоврядування, засоби
    масової інформації.
    Виражаючи інтереси різних спільностей людей, політичні партії
    виступають тією ланкою, що з’єднує громадянське суспільство з
    державою, забезпечує представництво на державному рівні всієї
    багатоманітності соціальних інтересів.
    Найбільші проблеми сучасних політичних партій в Україні: політична
    корупція; залежність від фінансово-промислових груп; непідзвітність
    виборцям; відсутність постійної комунікації з суспільством; брак
    внутрішньопартійної демократії; брак кваліфікованих партійних кадрів;
    відсутність стабільної соціальної бази партій; слабкість їх організаційних
    структур; переважно регіональний характер їх підтримки; слабкість
    програмно-ідеологічних засад. Сучасні українські партії не виконують
    свою представницьку функцію, не виражають інтересів суспільства,
    оскільки не комунікують з ним. Подібне можна сказати і щодо діяльності
    громадських організацій. Попри постійне збільшення їх кількості, якісні
    зміни в їх діяльності відбуваються вкрай повільно. Причини цього
    полягають у формальному ставленні держави до громадських ініціатив і в
    низькій політичній культурі громадськості.
    307
    Вплив засобів масової інформації на політичні процеси, зокрема на
    процес прийняття рішень, може справляти як діяльність самих ЗМІ, так і
    громадянське суспільство через мас-медійні канали передачі інформації.
    Українські ЗМI після здобуття незалежності на законодавчому рівні
    одержали свободу слова, свободу від цензури, політичну і професійну
    незалежність від державної влади, проте не знайшли стійкої матеріальної
    бази для вільної самостійної діяльності. За таких умов, ЗМI фактично
    змушені виражати не думку суспільства, а приватні або корпоративні
    інтереси своїх власників, нехтуючи роллю суспільного рупора.
    6. Засобом комунікації громадянського суспільства і держави є
    громадська думка. Для суспільних систем, що побудовані на принципах
    демократії, властива ідеологія соціального партнерства, за якою
    громадська думка має можливість виражати себе у різних формах.
    Демократичні режими створюють систему політичних, економічних,
    правових та інших гарантій вільного і реального функціонування
    громадської думки. Якщо влада досліджує громадську думку та враховує
    її в процесі ухвалення рішень, вона є легітимною, відповідає суспільним
    запитам. Якщо влада ігнорує громадську думку – зростає протестна
    активність, часто з порушенням законодаства, як деструктивний засіб
    комунікативного впливу на політичні процеси. Тому необхідна подальша
    інституціоналізація громадської думки, створення дієвих механізмів її
    дослідження та врахування в процесі ухвалення державних рішень.
    7. У сфері зовнішньополітичних комунікативних зв’язків
    України ключове місце належить діяльності з просування до пріоритетної
    мети України – повномасштабної інтеграції до європейських та
    євроатлантичних структур, що вимагає відповідних змін у суспільному,
    полі¬тич¬ному та економічному житті України, насамперед, досягнення
    норм та стандартів Європейського Союзу і НАТО. Така політика є
    найкращим способом утвердити демократію, верховенство права та
    308
    ринкову економіку в Україні. Зовнішньополітичний курс держави також
    має бути предметом систематичної роз’яснювальної роботи як з боку
    державних структур, так і політичних інститутів громадянського
    суспільства, оскільки на сьогодні з цього питання відсутня консолідована
    громадська думка.
  • Стоимость доставки:
  • 200.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины