Воробйова Ганна Юріївна Особливості використання політич­них метафор

Краткое описание

Воробйова Ганна Юріївна, редактор Інформаційного агенства «Крапка»: «Особливості використання політич­них метафор» (23.00.02 - політичні інститути та проце­си). Спецрада Д 26.001.41 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ВОРОБЙОВА ГАННА ЮРІЇВНА
УДК 32.019.5: 321.03
ДИСЕРТАЦІЯ
ОСОБЛИВОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ПОЛІТИЧНИХ МЕТАФОР
Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
________________ Г.Ю. Воробйова
Науковий керівник: Батрименко Олег Володимирович, доктор політичних наук,
професор
КИЇВ – 2018

Зміст
Вступ…………………………………………………………………………..с.10-18
Розділ 1. Теоретичні засади дослідження політичних
метафор……………………………………………………………….……….с.19-60
Розділ 2. Політична метафора як засіб конструювання
політики……………………………………………………………...………с.61- 128
Розділ 3. Особливості використання політичних метафор в
Україні………………………………………………………………..……..с.129-174
Висновки……………………………………………………………….......с.176-178
Список використаних джерел..……………………………………….....с.178-200

Список литературы

ВИСНОВКИ
1.У процесі дослідження були проаналізовані основні концептуальні засади
вивчення політичних метафор: когнітивна лінгвістика, неориторична концепція
та дискурсивний аналіз. Встановлено, що є відмінності між основними
лінгвістичними школами: американська політична лінгвістика акцентує увагу
на виявленні функцій політичної метафори у процесі побудови іміджу політика,
європейська – досліджує роль метафори у формуванні та впровадженні панівної
ідеології (поштовхом для досліджень слугувала Друга світова війна). Варто
зазначити, що на пострадянському просторі ще не виокремився конкретний
напрямок дослідження політичних метафор, і часто її вивчають як риторичну
фігуру мовлення політика. Було запропоноване авторське визначення
політичної метафори: це - символічні структури, які застосовують у
конструюванні політики і спрямовані на порівняння політичного явища з тим,
яке просте для людини на буденному рівні сприйняття. Застосовуючи аналогію
з різнорідними явищами, політична метафора сприяє формуванні спрощеного
уявлення складної політичної ситуації, полегшує конфлікт, допомагає
визначити розстановку авторитетних сил на політичній арені.
2.Виявлено особливості використання політичних метафор у процесі
організації владних повідомлень суспільству, зокрема використання висловів
символічного характеру забезпечує сприйняття суспільством не тільки
феномену управління та підпорядкування, а й виправдання військових
конфліктів, у які залучена країна. У процесі конструювання політики дієвим є
застосування політичних метафор в електоральному процесі, у формуванні
порядку денного, на різних етапах у прийнятті політичних рішень, чим
забезпечується підтримка політичних акторів на виборах. Встановлено, що
маніпулятивний потенціал політичної метафори окремого політика забезпечує
формування сталого образу-символу в процесі сприйняття його дій.
Встановлено, що зазвичай політичні лідери використовують політичні
метафори для формування актуальної проблеми, що знижує можливість надто
175
критичного сприйняття населенням та знижує ескалацію; для формування
порядку денного, щоб збільшити значимість цього питання; для легітимації
своєї діяльності. Використання політичних метафор у контексті спрощення
політичної реальності та маніпуляції свідомості громадян було проаналізоване
на прикладі промов: А.Гітлера, Й. Сталіна, В.Путіна. Набуло початку вивчення
метафоричності політичної мови в ісламських країнах. Розкритий механізм
функції політичної метафори в ідеологічній сфері окремої країни: на прикладі
радянського та нацистського політичного дискурсу. Встановлено, що візуальна
політична метафора є важливим елементом у міжнародній політиці. Найбільш
поширеною візуальною метафорою з Середніх віків є метафора «росту», яка
свідчить про силу та могутність держави.
Гендерні особливості використання політичних метафор пов’язані з
образом конкретного політика, проте встановлено, що жінкам більш
притаманний ємоційно-метафоричний формат промов, апеляція до почуттів,
вживання метафор «серця» та «материнства», проте чоловікам у політиці
притаманні більш логічні промови, які апелюють до метафор «розуму» та
використовують метафори «шляху» та логічного «будівництва», «військові» та
«спортивні» метафори. Особливості використання політичних метафор
проаналізовані на прикладах політичних промов президента Литви
Д.Грібаускайте, канцлера Німеччини А.Меркель, прем’єр-міністра
Великобританії у період з 1979 по 1990 р. М. Тетчер, президента США
Д.Трампа.
У контексті конструювання політики політична метафора виконує інформаційну, акцентуаційну, контактовстановлювальну функції і функція впливу, а
тому є дуже продуктивною. Здатність метафори приховувати зміст
повідомлення, категоричність метафоричних оцінок, а також недостатній для
декодування інформації обсяг знань реципієнта можна вважати чинниками, які
ускладнюють читачеві створення дискурсу. Було з’ясовано, що метафори
концептуалізують окремі сфери шляхом переносу на них структури іншої
176
сфери, онтологічні метафори категоризують абстрактні сутності шляхом
окреслення їх меж у просторі, орієнтаційні метафори структурують кілька сфер
і задають загальну для них систему сприйняття. Отже, в метафоричності
політичної комунікації реалізується прагматичний та прогностичний потенціал
політичної мови, комунікації.
Проаналізувавши стан політичної комунікації сучасної України, варто
зауважити, що використання різного характеру політичних метафор
забезпечується трансформаційним характером суспільних відносин. Вибір
демократичного шляху суспільних перетворень дозволяє використовувати
багатоманітні методики маніпулятивного впливу на свідомість українців, що
детально показано на прикладах формування мовного іміджу політика та у
процесі революційних подій. Зокрема проаналізовані інавгураційні виступи
усіх президентів України- Л.Кравчука, Л.Кучми, В.Ющенка, В.Януковича,
П.Порошенка, та з’ясовано, що усі президенти протягом 26 років незалежності
країни апелюють до одних і тих же політичних метафор: «росту»,
«будівництва», та вагому роль відіграють сімейні та релігійні метафори. Звідси
– помітне посилення експресивності виступів політиків. Важливо наголосити,
що політичні метафори у промовах президентів країни розрізняються лише у
промовах, які стосуються зовнішньополітичного вектору країни.
Проаналізувавши класичні визначення поняття «революція», було встановлено,
що українські «революції» є за своєю суттю метафорою, адже не приводять до
структурної зміни політичної еліти державного режиму.