Сучасна політична культура України в умовах глобалізації інформаційного суспільства : Современная политическая культура Украины в условиях глобализации информационного общества

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

УДК 304.42:316.32(477)
П78

Проскуріна Олена Олександрівна

Сучасна політична культура України в умовах глобалізації інформаційного суспільства

Спеціальність: 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора політичних наук

Науковий консультант –
Шкляр Володимир Іванович,
доктор філологічних наук,
професор

Київ – 2009

ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………..............4
РОЗДІЛ І. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА ЯК ФАКТОР ФОРМУВАННЯ ГЛОБАЛЬНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ПРОСТОРУ……………………16

1.1. Теоретико-методологічні та аксіологічні аспекти політичної культури…………………………………………………………………………16
1.2. Когнітивні основи дослідження політичної культури у світовому суспільствознавстві……………………………………………………………..40
1.3. Витоки та сучасний стан політичної культури українського
суспільства…………………………………………………………………….....65
1.4. Культурна ознака та культурний тип як евристичний метод
культурного вибору в сучасній політиці……..………………………………...91

РОЗДІЛ ІІ. ГЛОБАЛЬНЕ ІНФОРМАЦІЙНЕ СУСПІЛЬСТВО ЯК ЧИННИК ФОРМУВАННЯ СУЧАСНОЇ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ...109

2.1. Глобальний інформаційний простір як соціокультурне середовище….109
2.2 Розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій як база становлення інформаційного суспільства…………………………………….133
2.3. Основні етапи формування глобального інформаційного
суспільства……...…………………………………………………………........161
2.4. Інформаційна революція як фактор модернізації культури та
джерело формування політичного простору…………...…………………….183

РОЗДІЛ III. ТРАНСФОРМАЦІЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
В ПРОЦЕСІ МОДЕРНІЗАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА……201
3.1. Основні напрямки трансформації політичної культури в сучасній Україні…………………………………………………………..........................201
3.2. Політична культура і політичні цінності: проблеми та механізми соціальної селекції……………………………………………………………..220
3.3. Основні тенденції та механізми впливу політичної культури на трансформаційні процеси в Україні…………………………………………..248

РОЗДІЛ ІV. ПОЛІТИЧНА КУЛЬТУРА УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ………….267

4.1. Основні напрямки інформаційної стратегії України в сучасному геополітичному просторі………………………………………………………267
4.2. Політична комунікація як особливий тип інформаційно-
комунікативних обмінів………………………………………………………..288
4.3. Перспективи утвердження нової політичної культури в Україні............314

ВИСНОВКИ...………………………………………………………….............338

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...347

ВСТУП

Актуальність теми. Процес глобальної інформатизації все відчутніше впливає на життя людини, яка є творцем новітньої історії. Оцінюючи масштаби людської діяльності, В. Вернадський визначив основні тенденції світового розвитку, які стали реаліями на межі ХХ – ХХІ ст.
По-перше, зростаюча технічна потужність людства є масштабною й може бути порівняна з найбільш загрозливими геологічними процесами. „Наукова думка як прояв живої речовини по суті не може бути зворотним явищем – вона може зупинятися у своєму русі, але одного разу створившись і проявившись в еволюції біосфери, вона несе в собі можливість необмеженого розвитку в часі. У цьому відношенні хід наукової думки, наприклад, у створенні машин, як давно помічено, цілком аналогічний ходу розмноження організмів” [47, с. 25]. Висновок В. Вернадського про превалювання у ХХ ст. загальнопланетарного розуму є безсумнівним у ХХІ ст.
У нове тисячоліття людство ввійшло з надихаючими досягненнями наукового й технічного прогресу. Чудеса інформаційних технологій, генної інженерії, створення штучного інтелекту – усе це дозволяє сподіватися на блискуче майбутнє нашої планети. Розвиток засобів масової комунікації робить можливим, за певних умов, усе більш стрімке прилучення до цих досягнень більшої частини людства.
По-друге, В. Вернадський відзначив також, що зростаюча технічна потужність людства призведе й до серйозних політичних змін [216, с. 21].
ХХ століття внесло значні зміни в політичні відносини й у теоретичні концепції перетворення політичного життя. Укорінюються ідеї плюралізму, які відбивають процес взаємного тиску різних соціальних груп, що ділять між собою владу і вплив. Стає зрозуміло, що існують різні соціальні наміри й аналітичні аспекти політики й носять вони багатовимірний характер. Політика виступає в єдності багатьох взаємопов’язаних контекстів: як сфера суспільного життя, як один із видів активності соціальних суб’єктів, як тип соціальних відносин (між індивідами, групами, класами) і т. ін.
Нині політика не тільки проникла в усі галузі сучасного суспільства, а й набула загальнопланетарного характеру. Її роль незмірно зросла в умовах глобальної кризи, яка дедалі поглиблюється. Фіксуються процеси глобалізації політики й політичної діяльності через політичну культуру.
По-третє, „уперше в історії людства ми перебуваємо в умовах єдиного історичного процесу, який охоплює всю біосферу планети. Саме закінчились складні історичні процеси, які почасти йшли протягом кількох поколінь незалежно й замкнено й урешті-решт у нашому ХХ ст. створили єдине й нерозривно пов’язане ціле” [216, с. 88].
В умовах єдиного історичного процесу „людина вперше реально зрозуміла, що вона мешканець планети й може – повинна – мислити й діяти в новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім’ї чи роду, держав чи їх союзників, а й у планетному аспекті” [48, с. 28]. Ця ідея єдності сучасного світу, колись висловлена В. Вернадським, особливо співзвучна глобальному політичному мисленню, елементи якого оформились в Україні ще в 90-і роки ХХ ст.
Характеризуючи інформаційну епоху, на порозі якої стоїть світове співтовариство, М. Кастельс назвав його суспільством економіки й культури [157]. Інформаційне суспільство, яке є суспільством економіки й культури, для України є темою актуальною та довгостроковою. На шляху до суспільства економіки й культури в Україні багато перешкод – від застарілого обладнання до нерівномірно розподіленого інформаційного потенціалу.
Бурхливий розвиток інформаційних і комп’ютерних технологій в останні два десятиріччя ХХ ст. та на початку ХХІ ст., поширення процесів глобалізації призвели до серйозних змін у сценарії всесвітнього розвитку та суттєво вплинули на формування як глобального політико-культурного простору, так і політико-культурного простору в Україні.
Прихід інформаційної цивілізації радикально змінює політичний, економічний та соціокультурний простір, формуючи інформаційну культуру. Саме в умовах інформатизації політико-культурний простір виявився найбільш сприйнятливим об’єктом для трансформації.
Глобальна інформатизація стала найважливішим фактором трансформації локальних цілісностей, створюючи нові умови й провокуючи розвиток інноваційних процесів. Саме таким є процес становлення, розвитку і трансформації політичної культури в сучасних умовах на рівні індивіда, соціальної групи, організації чи держави. Частково це пов’язано з необхідністю адаптації політичної свідомості до мінливих обставин соціальних відносин, до наслідків науково-технічного прогресу.
Інтеграція нашої держави у світові відносини через політику „відчинених дверей” проходитиме через лібералізацію й розширення всіх галузей виробництва та обмін ринку, уніфікацію національної правової системи з міжнародними організаціями. Паралельно з цим процесом відбувається розширення культурних зв’язків між народами. Вплив культури як особливого способу внутрішньої організації соціальної взаємодії на устрій і розподіл публічної влади набуває в інформаційній екосистемі якісно інших масштабів. Саме поява нових інформаційних технологій і каналів (сьогодні їх частіше називають механізмами комунікації) трансформує традиційні принципи спілкування.
В останнє десятиліття ХХІ ст. посилилася тенденція, результатом якої є розмивання міждержавних кордонів, неминуче зіткнення різних етнополітичних субкультур, загострення національних конфліктів. Відмінною рисою культурної парадигми сучасності стало також змішування „масової” й „елітарної” культур. Ці процеси відбуваються в рамках політичної культури, мають свої особливості й властивості, отже їх необхідно враховувати.
Державотворчі процеси в умовах глобальної інформатизації світу в сучасній Україні висвітлили низку проблем, які потребують уважного вивчення й цивілізованого розв’язання. Назріла суспільна потреба в осмисленні багатьох явищ, які ввійшли в наше життя, серед них – утвердження нової моделі політичної культури, пов’язаної з соціотрансформаційним переходом від пріоритету колективістських цінностей до усвідомлення переваг особистісної парадигми як одної з основ саморозвитку соціуму в умовах розвитку сучасної цивілізації на межі століть.
На думку багатьох дослідників, найсуттєвіших змін політична культура зазнає в перехідні періоди, у періоди революційних змін або реформування суспільства й держави, коли відбуваються певні ціннісні, ідеологічні зсуви в масовій свідомості, обумовлені різкою зміною (погіршенням або покращенням) звичного способу життя, повсякденної практики.
Свого часу Г. Алманд і С. Верба зазначили, що стійкість політичного режиму будь-якої держави багато в чому залежить від політичної культури суспільства, в якому цей режим установлюється. Якщо відсутня підтримка режиму на культурному рівні, то ймовірність його збереження дуже мала [418].
Оскільки сучасні демократичні зміни (або перехідний період до демократичних змін) пов’язані із збільшенням впливу інформаційного поля й цивілізаційного фактора, то важливу роль у політико-культурному процесі виконує політична інформованість.
Бурхливий темп розвитку й значне поширення нових інформаційних технологій дозволили Е. Лійву, А. Барду, Я. Зодерквісту, А. Мовсесяну [7, 545, 387, 213, 430] зробити висновок про те, що за умови масового їх поширення вдасться вирішити дві фундаментальні проблеми демократії – проблему інформування й освіти населення та проблему врахування численних думок у масштабах держави чи регіону.
Україна не може існувати й розвиватися ізольовано від світу. Сучасні реалії внутрішнього й міжнародного життя владно вимагають нової самоідентифікації України, яка стане основою її стратегії включення в глобалізацію, що враховує національні особливості країни й відповідає її національним інтересам. Проблематика політичної культури чимдалі більше стає предметом наукових досліджень, що обумовлено безперечною її значущістю в існуванні й трансформуванні українського суспільства.
Важливою проблемою сучасності, яка потребує серйозного вивчення, є виклики інформаційної епохи й відповіді політико-культурного поля сучасного Українського суспільства. Сам по собі аналіз процесів формування політичної культури України має певні складнощі, оскільки наша країна відрізняється різноманітністю економічних, етнічних і регіональних, а так само інших умов, тому це питання посідає в українській політичній науці особливе місце. Це пов’язано, по-перше, із необхідністю осмислення результатів соціально-політичних і економічних змін, подій в Україні. Стала вже звичною думка про те, що за останній час Україна суттєво змінилася, а разом із нею багато в чому трансформувалася свідомість і поведінка українських громадян. З цієї причини виникають конкретні питання – що саме змінилося у свідомості, інтересах, установках і цінностях українців, та які характеристики світогляду залишилися незмінними.
По-друге, політична культура є складовою частиною загальної культури, яка включає в себе політико-світоглядні цінності й уявлення людей про політику, владу, стиль поведінки та участі в політичних подіях, а також накопичений політичний досвід. Очевидно, що дослідження в галузі політичної культури допомагають глибше зрозуміти закономірності цього процесу, особливості політичної свідомості й поведінки націй і соціальних груп, шляхи й межі еволюції політики держави та партій.
По-третє, від характеру цінностей і якісного стану політичної культури залежать темпи й характер політичних перетворень, особливості політичного процесу, розвиток інших сфер суспільно-політичного життя. Політична культура впливає на формування політичних інститутів, темпи розвитку економіки країни, визначає характер взаємозв’язку держави й суспільства.
На цей час у багатьох країнах опубліковано велику кількість книг і статей стосовно проблеми політичної культури. Проте, сьогодні можна говорити лише про початкову фазу її дослідження. Для вітчизняної політичної науки зазначена проблема також є відносно новою категорією, вивчена вона недостатньо повно, отже дослідження політичної культури інформаційної доби є актуальним.
Політична культура не має чіткого й однозначного визначення, оскільки цей термін складається з двох понять – політика й культура – й несе в собі значення кожного з них. Отже маємо досить різноманітне трактування названого поняття на основі міждисциплінарного підходу: кожна з дисциплін розкриває та досліджує окремі сторони цього явища. Використання всіх наявних підходів дозволить, на нашу думку, вивчити цей об’єкт в умовах формування інформаційного суспільства.
Політична культура, яка містить зразки поведінки, а також реальні можливості соціальної адаптації, є інструментом суспільних перетворень і одночасно – способом поєднання історичної спадщини з новаторськими ідеями. Звідси випливає низка актуальних завдань, одним з яких є виявлення механізму поєднання консервативних елементів з новими елементами інноваційного процесу в політичній культурі.
У дисертації зроблено акцент на дослідженні трансформаційного процесу політичної культури, оскільки це складне явище торкається всіх рівнів та елементів політичної культури. До того ж дослідження політичної культури неможливе без розуміння тих трансформаційних процесів, які в ній відбуваються, та їхнього значення для подолання сучасних соціально-політичних проблем. Такий підхід до феномена політичної культури зумовлює сутність нашої дослідницької роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка, пов’язаної з науково-дослідними планами Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (№ 019U015201), у рамках науково-дослідної роботи кафедри міжнародної журналістики „Дослідження у галузі українського журналіcтикознавства: методологія, термінологія і стандартизація” (реєстраційний номер № 06БФ45-01).
Мета й завдання дослідження.
Мета – виявити причини, закономірності й механізми, які визначають прямий або опосередкований вплив на трансформаційні процеси політичної культури в умовах глобальної інформатизації суспільства; обґрунтувати сучасний стан, тенденції розвитку політичної культури України в процесі формування інформаційного суспільства.
Завдання дослідження:
- на основі вивчення еволюції соціально-політичної думки у взаємозв’язку з трансформацією загальної картини світу обґрунтувати закономірний характер розвитку уявлень про політичну культуру від перших фрагментарних відомостей про них до сучасного теоретичного осмислення;
- визначити ознаки-підстави аналізу типів політичної культури в сучасній політиці;
- виділити й узагальнити фактори інформаційної революції, що впливають на формування політико-культурного простору;
- оцінити ступінь впливу нових інформаційно-комунікаційних технологій на сучасну політичну культуру;
- указати соціальне значення процесу трансформації політичної культури;
- означити політичні цінності через призму політичної культури;
- розглянути участь різноманітних соціальних суб’єктів (акторів) у процесі трансформації політичної культури та їхню сукупну дію на різних рівнях;
- виявити вплив політичної культури на політичні процеси;
- визначити основні напрямки інформаційної стратегії України в сучасному геополітичному просторі;
- проаналізувати сутність політичної комунікації в умовах глобальної інформатизації суспільства;
- обґрунтувати перспективи становлення нової політичної культури в Україні.
Об’єкт дослідження – політична культура в умовах глобальної інформатизації українського суспільства.
Предмет дослідження – трансформаційні процеси, трансформаційна активність та її механізми стосовно політичної культури сучасної України, викликані глобальною інформатизацією світу.
Методи дослідження. Дисертаційна робота ґрунтується на методологічних засадах, які виступають орієнтирами під час вирішення дослідницьких завдань. В умовах інформатизації політико-культурний простір виявився найбільш сприйнятливим об’єктом для трансформації, тому передусім дослідження політичної культури суспільства потребує застосування такої специфічно-логічної глибокодумної моделі аналізу, як парадигма. Використання парадигми при розгляді найважливішої проблеми – політичної культури виправдано, оскільки парадигму можна розглядати в єдності двох сторін – „механізму” наукової революції та інструментарію якісної трансформації суспільства в контексті політичної культури, його переміщення на вищий рівень рівноваги.
Застосування принципу об’єктивності передбачає неприпустимість свідомого викривлення наявних фактів, вільного трактування процесів або явищ без відповідного наукового обґрунтування.
Дисертантом використана низка загальнонаукових та спеціальних методів пізнання. Так, поєднання методів аналізу та синтезу в процесі вивчення політичної культури громадян на окремих етапах дали змогу автору виявити тенденції і закономірності розвитку політичної культури України в процесі глобальної інформатизації в цілому. Метод сходження від абстрактного до конкретного був використаний автором для аналізу концептуальних моделей політичної культури з точки зору їх адаптації до сучасних українських реалій.
Синергетичний метод, базуючись на ідеї не лінійності, дозволяє передбачити багатоваріантність та альтернативність у політико-культурному розвитку суспільства глобальної інформатизації.
Використання системно-функціонального підходу дозволяє представити концепції соціально-політичних та культурних трансформацій, відзначаючи темп, фази та стадії цього процесу.
Інституційний підхід дозволяє виділити формально-правові аспекти державного управління в напрямку формування інформаційного суспільства.
Дискурсний підхід застосовано для аналізу соціальних і політико-культурних явищ, діалогу, який відбувається за допомогою суспільних інститутів і через них між індивідами, групами, а також між самими соціальними інститутами, задіяними в цьому діалозі. Соціально-політичні трансформації супроводжуються зміною ставлень різних соціальних груп до слова, мови, культури.
Використання дисертантом процесуального аналізу сприяло вивченню динаміки політичних процесів, політичних настроїв, ступеня політичної активності українських громадян.
До методологічних принципів дослідження політичної культури потрібно віднести історичний підхід, що був також застосований у процесі роботи. Він дав змогу вивчити динаміку політичного життя в Україні в її послідовно-часовому розвитку, виявити взаємозв’язок минулого, сьогодення й майбутнього. У межах цього підходу здійснено аналіз процесу змін українського суспільства в контексті політичної культури в умовах глобальної інформатизації.
Наукова новизна одержаних результатів.
Уперше в українських політичних дослідженнях поставлено питання про вплив глобальної інформатизації на трансформацію політичної культури України, яке реалізовано в таких наукових результатах:
- розкрито особливості трансформації культури в умовах розвитку нових інформаційно-комунікативних технологій;
- досліджено причини й наслідки трансформаційної активності в політико-культурному просторі в умовах глобальної інформатизації суспільства;
- оцінено роль ЗМІ в процесі трансформації політичної культури в умовах глобалізації інформаційного суспільства;
- виявлено особливості впливу політичної комунікації на зміни в політичній культурі глобальної інформатизації суспільства;
- проаналізовано зміни в політичній культурі інформаційного суспільства й означено її відмінні особливості;
- виділено фактори впливу на процеси трансформації політичної культури, що дозволило простежити закономірності й особливості розвитку цього процесу в українських реаліях;
- зазначено основні тенденції та механізми впливу політичної культури на трансформаційні процеси в Україні;
- означено основні напрями інформаційної стратегії України в сучасному геополітичному просторі;
- зроблено спробу прогнозу розвитку політичної культури в Україні в умовах глобальної інформатизації, обґрунтовано визначальну роль нових інформаційних технологій у формуванні нової політичної культури.
Практичне значення одержаних результатів.
Положення й висновки дисертації можуть бути використані для проведення подальших поглиблених наукових досліджень трансформаційних процесів, що відбуваються в політичній культурі під впливом інформаційно-комунікативних технологій у сучасній Україні.
Матеріали дисертації можуть бути використані в практичній роботі органів державного й муніципального управління, які займаються проблематикою політичної культури на рівні країни та регіону; у викладанні курсів: політології, соціології, політичної культури, політичної регіоналістики, а також у науково-методичній роботі з відповідних проблем.
Аналітичні розробки й висновки, що містяться в матеріалах дослідження, уже використано автором у навчальному процесі в рамках курсів „Політологічні аспекти державного управління”, „Правове забезпечення державного управління та місцевого самоврядування” та в загальному курсі політології.
Апробація результатів дисертації.
Основні положення дисертаційної роботи знайшли відображення в матеріалах наукових конференцій: Міжнародна науково-практична конференція: „Давня та нова історія України” – 17-18 травня 2002 р., Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ; Міжнародна конференція з проблем розвитку України та Польщі у ХХ ст. Україна і Польща в ХХ ст., 25 квітня 2002 р., м. Київ; Засідання Дискусійного клубу української науково-педагогічної інтелігенції 22 листопада 2002 р., м. Київ; VІ Міжнародна науково-практична конференція „Наука і освіта 2003” 20-24 січня 2003 р., м. Дніпропетровськ – Донецьк – Харків; ІІ Міжнародна науково-практичної конференції „Сучасні наукові дослідження – 2006” 20-28 лютого 2006 р., м. Дніпропетровськ; І Международная научно-практическая конференция „Наука и технологии: шаг в будущее – 2006” 20-31 березня 2006 р., м. Бєлгород (Росія); ІІ Международная научно-практическая конференция „Перспективы разработки науки и техники – 2006” 16-30 листопада 2006 р., м. Дніпропетровськ; І Міжнародна науково-практична конференція „Наукова молодь: досягнення та перспективи”, 20 квітня 2006 р., м. Луганськ; Всеукраїнська науково-практична конференція „Проблеми та перспективи викладання політології у вищій школі” 15-16 травня 2006 р., м. Львів; Всеукраїнська науково-практична конференція „Основні етапи та тенденції розвитку політичної культури України: від перебудови до „помаранчевої революції” 26 жовтня 2007 р., Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ; ІV Міжнародна науково-практична конференція „Наукова молодь: досягнення та перспективи” Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Луганськ, 2008 р.; Всеукраїнська науково-практична конференція „Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку” 26 жовтня 2007 р., Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ; Всеукраїнська науково-практична конференція „Модернізація політичної системи України: стан та перспективи розвитку” 28 жовтня 2008 р., Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, м. Луганськ, 2008 р.
Публікації.
Основні теоретичні положення, практичні пропозиції та рекомендації викладені в монографії та 32 публікаціях, з яких 21 публікація у фахових журналах.
Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 393 сторінки, із них основного тексту – 346 сторінок, список використаних джерел містить 514 найменувань, обсяг – 47 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Остання третина XX ст. ознаменувалася стрімким розвитком інформаційно-комунікативних технологій, які, інтенсивно проникаючи в усі сфери соціальної дійсності, вже піддали і продовжують піддавати істотній трансформації колишню систему суспільних відносин. До початку нового сторіччя індустріальне суспільство хоча ще не змінилося повністю інформаційним, але у відомому сенсі все більше „витісняється” ним. Людство продовжує жити, значною мірою користуючись матеріальними благами, що створюються в результаті промислового виробництва, проте життя людей у кожному з вимірів – соціально-економічному, політико-правовому, культурно-духовному – сьогодні вже багато в чому визначається комунікаційними процесами, що охоплюють своїм впливом підприємства і сферу послуг, органи державної влади і місцевого самоврядування, політичні партії, суспільні рухи, професійні об’єднання, систему освіти, побут і дозвілля громадян.
В умовах становлення інформаційного суспільства питання політики та культури набувають значення однієї з провідних суспільних практик і з цієї причини неминуче потрапляють у поле наукового дослідницького інтересу.
У межах досліджуваної проблеми трансформації українського суспільства в пострадянський період особливо слід виділити розуміння політичної культури, яке змінюється вже протягом двох десятків років трансформаційного періоду України. Культура нашої країни, як і будь-яка інша культура, має специфічний генотип, а відповідно і свої особливості, етапи й тенденції розвитку.
Дослідження основних традицій, а також методологічних прийомів вивчення політичної культури дозволяє стверджувати, що вітчизняні та зарубіжні дослідники сьогодні зосереджують увагу не лише на поведінковому аспекті політичної культури, але й на таких її компонентах, як історичний досвід, пам’ять соціальних груп та окремих особистостей у сфері політики, системі демократії та політичного інформування громадян у реальному, історично конкретному суспільстві. Політична культура є сукупністю політичних навичок, знань, умінь, які впливають через політичну соціалізацію й політизацію особистості на рівень її залучення до політичного процесу. У той же час, вона впливає на вироблення політичної поведінки особистості, соціальної групи, культивування зразків цієї поведінки.
Виходячи з цього, політичну культуру можна охарактеризувати як імпліцитну єдність політичних знань, ідей, концепцій, переконань, традицій і цінностей, ментальностей і колективних уявлень, зразків політичної поведінки, а також моделей політичних дій, що вносять певний порядок і значення в політичний процес. Політичну культуру автор дослідження уявляє, з одного боку, як частину загальної культури, а з іншого боку – як певний синтез значущих політичних характеристик суб’єкта і політичної системи.
Характеристика світового політичного процесу з точки зору взаємин країн і народів може бути подана в межах політики соціального простору, невід’ємним компонентом якого є простір інформаційний. Тобто глобальний інформаційний простір виступає в ролі соціокультурного середовища, у якому і за допомогою якого здійснюється формування політичної культури сучасного українського суспільства.
Сучасне суспільство переживає один із суперечливих і неоднозначних періодів свого розвитку. На зміну постіндустріальному суспільству останніх десятиліть поступово приходить інформаційне. Однією з основних його характеристик є глобальний характер. Ступінь готовності повномасштабного переходу до суспільства знань, модель його становлення значною мірою обумовлені рівнем соціально-політичного розвитку того або іншого соціуму. Далеко не всі країни можуть вважатися повністю готовими до нового рівня еволюції людського суспільства. Застосування нових інформаційно-телекомунікаційних технологій набуває вирішального значення для підвищення конкурентоспроможності економіки, розширення можливостей її інтеграції у світову систему господарства, підвищення ефективності державного управління та місцевого самоврядування.
Термін „глобальне інформаційне суспільство” досить широкий і містить у собі, насамперед, глобальну уніфіковану інформаційну індустрію, що розвивається на тлі безупинно зростаючої ролі інформації та знань в економічному і соціально-політичному контексті. Особливу роль в інформаційному суспільстві набуває фактор соціального устрою, який відбивається в принципово нових „електроннихё формах демократії та докорінних змінах у структурі зайнятості населення.
Ключовим фактором, який впливає на сутнісні зміни політичної культури сучасної України, є трансформація системи цінностей, що формує ядро самої політичної культури і створює умови для формування сучасного інформаційного суспільства. Аналіз основних напрямків трансформації політичної культури в сучасній Україні, проблем соціальної селекції політичних цінностей у межах трансформаційного процесу дозволяє зробити наступні висновки:
1. Соціально-економічні та політичні зміни, які відбуваються протягом останнього десятиліття в Україні за своїми масштабами і наслідками можуть бути порівняні з революційними подіями початку минулого століття. Зміна суспільно-політичного ладу, утвердження нових принципів побудови державної влади та місцевого самоврядування, впровадження на практиці політичного і економічного плюралізму, демократичних прав і свобод, становлення інститутів громадянського суспільства – все це актуалізує необхідність дослідження політичної культури сучасного українського суспільства та факторів, які на неї впливають.
2. На рубежі третього тисячоріччя процеси глобалізації, які охопили буквально всі сторони людської життєдіяльності, впритул торкнулися і сфери політичної культури. Традиційні цінності та норми, на яких ґрунтується політична культура різних за рівнем соціально-економічного, політичного і культурного розвитку держав і народів, які забезпечують століттями та тисячоліттями функціонування владних інститутів суспільства, виявилися під потужним пресингом тенденцій до універсалізації, які є характерною рисою загального процесу глобалізації. Зіткнення модерну та консерватизму, традицій та універсалізму в політичній культурі стали характерними для двадцятого століття, особливо його останньої чверті, коли розгорнувся етап переходу від індустріальної до постіндустріальної фази суспільного розвитку.
3. Конфлікт культур, зіткнення традиційного та універсального в політичній культурі історично властиві процесу культурного та соціально-політичного розвитку сучасного світу. Однак, лише на рубежі тисячоліть цей процес набув найбільш гострих форм. Проникнення та впровадження цінностей євроатлантичної цивілізації в країни пострадянського простору не завжди спирається на історичні, релігійні та культурні традиції країн, які долають перехідний етап, що, у свою чергу, призводить не лише до серйозних соціально-політичних колізій усередині цих країн, але й викликає потужну протидію культурній і політичній експансії Заходу.
Ця проблема не обійшла й Україну. Відмова від комуністичної спадщини, яка вже сама по собі зруйнувала систему цінностей українського суспільства, зумовила формування такої політичної культури, яка, з одного боку, не асоціюється з цінностями комунізму, а з іншого – сприяє становленню демократії в нашій країні. У зв’язку з цим виникло протиріччя, суть якого полягає в тому, що колективістські цінності, державний патерналізм, справедливість виявляються значно ближчими політичній культурі українських громадян, ніж передові ліберальні цінності Заходу. Традиціоналізм української політичної культури вступає в протиріччя з модернізаторськими устремліннями реформаторів. Оскільки без модернізації Україна не має майбутнього, то для її успішного проведення необхідно орієнтуватися не на злам традиційних цінностей, а на їхнє максимальне включення до загального процесу відродження українського суспільства.
4. Політична культура сучасної України, впливаючи на політичний процес, сама перебуває в стані трансформації, носить транзитивний характер, відображає тривалий за часом процес переходу від однієї системи цінностей до іншої. На її зміну і формування впливає система цінностей, яка склалася в українському суспільстві. Селекція цінностей, створення їх нової ієрархії знаходиться в полі зору як громадянського суспільства, так і держави. Особливе місце у формуванні аксіологічної системи, а значить і політичної культури, належить інститутам держави, що проявляється через політико-владний вплив. Розгляд питання про політичні цінності, механізми їх вироблення та утвердження в суспільстві має досить важливе теоретичне і практичне значення, оскільки цей процес впливає на формування орієнтації індивіда та соціальних груп у політичній сфері. Селекція політичних цінностей відбувається під впливом не лише держави, але й політичних партій, релігійних конфесій, політичних еліт. Політичні цінності, їх ієрархія багато в чому залежні від менталітету соціуму, складу термінального ядра цінностей, а також від домінуючих соціальних настроїв.
5. В Україні формується система політичних цінностей, ядром якої є легітимна демократична влада, а в число компонентів включені політична система, політична свобода, демократія як форма державного управління та принцип делегування владних повноважень, інститути громадянського суспільства, місцеве самоврядування, вільна особистість.
6. Діяльність політичних партій, які є сполучною ланкою між громадянським суспільством і державою, є об’єктивним фактом сучасної української дійсності. При всій суперечливості партійної системи, жорсткості політичного протистояння склалися певні тенденції в діяльності партій: прагнення політичних сил декларувати свої програмні установки, тактичні та стратегічні цілі; пошук своєї системи цінностей у руслі ліберальної, комуністичної, соціал-демократичної тощо ідеологій; рекрутування прихильників; боротьба за здійснення впливу на розвиток політичного процесу, хід перетворень на загальнодержавному і місцевому рівнях. Змагальність політичних партій, артикуляція інтересів, основу яких становлять ціннісні орієнтації певних соціальних груп, дає їм можливість проникнути у „верхній” і „середній” рівні політичної культури, що зумовлює коректувальний вплив на всю систему цінностей суспільства. Найбільше впливають на формування політичної культури ті ціннісні установки, які органічно поєднують у собі традиційні, загальнолюдські, позакласові, позакорпоративні цінності та нову групу цінностей, носіями яких є різні асоціації, у тому числі політичні партії. Через систему виборів ціннісні орієнтації політичних партій і блоків виносяться на суд електорату, що сприяє „відбору” аксіологічних компонентів політики. Активне використання суб’єктами політики брудних політичних технологій дозволяє маніпулювати виборцями. Нечесні політичні технології в період реформ контрпродуктивні соціальній селекції цінностей.
7. Політико-культурні розбіжності в українському суспільстві, психологічна неготовність цілих соціальних груп до сприйняття системи цінностей, що оновлюється, багато в чому пояснює затяжний і не завжди продуктивний характер українських реформ. Ця обставина пояснюється і тим, що термінальні цінності українського суспільства поки що не згрупувалися, їхян ієрархія не вибудувана, має місце аксіологічна багатополярність соціуму.
8. Негативним фактором розвитку політичної культури в умовах модернізації українського суспільства і держави є організована злочинність, тіньова економіка, корумпована частина державного апарату. Злочинні співтовариства намагаються проникнути до влади, утвердити свою систему понять у ролі аксіологічного стрижня, мають відповідну політичну культуру, основою якої є корпоративна система антицінностей. Ядро злочинної аксіології – нав’язування суспільству своєї волі через нелегітимну силу, підкуп, нехтування моральними й етичними нормами на користь вузького кола осіб. Дослідження показало, що організована злочинність не полишає прагнення претендувати на статус інституту громадянського суспільства, намагається впливати на формування суспільних відносин у соціальних групах, а також систему освіти, працевлаштування, виявляє готовність контролювати канали масової комунікації.
9. Трансформаційний процес актуалізував низку соціальних проблем, найбільш гострою з яких стала маргіналізація частини населення. Її коріння криється в безробітті, соціальних конфліктах, у зміні соціальних ролей цілих соціальних груп. Вивчення цього явища, яке має соціально-політичну і духовно-моральну складову, свідчить про формування відособленого сектора соціуму, для якого характерним є розрив із традицією, втрата людьми соціальної ідентичності, невизначеність соціального стану, неузгодженість, несумісність прагнень особистості та референтної групи, до членства в якій вона прагне. У суспільстві сформувалися ознаки маргінальної політичної культури агресивного типу, які стимулюють укорінення конфліктності та соціальної напруги, тиснуть на трансформаційний процес. Дослідження дозволило виявити основні тенденції та механізми впливу політичної культури на трансформаційний процес у сучасній Україні. До числа найбільш значимих тенденцій необхідно віднести перехід від гомогенної моделі політичної культури до її гетерогенної модифікації, що сприяє утвердженню нових зразків політичної поведінки і моделей дій. Механізми впливу політичної культури на трансформаційний процес у сучасній Україні можуть бути охарактеризовані як політико-аксіологічні, політико-ідеологічні та політико-правові.
10. Зміни в політичній культурі багато в чому зумовлені наслідками соціально-економічних перетворень у суспільстві. У соціумі домінує ідеологічний підхід до оцінки економічних явищ, що загострює суперечливий характер соціально-економічного і політичного процесів. З одного боку, утвердження плюралізму власності та розширення умов для підприємницької діяльності сприяє формуванню та закріпленню в соціумі компонентів політичної культури громадянської участі, з іншого, – розшарування населення за рівнем доходів і ставленням до власності породжує підвищення конфліктності трансформаційного процесу, уповільнення становлення політичної культури громадянської злагоди. Економічна детермінація розвитку політичної культури проявляється у виникненні політичних субкультур. Зміцнення позицій середнього класу в українському суспільстві належить до числа позитивних факторів модернізації, його поява розглядається як передумова стабілізації політичного процесу, як одна із обов’язкових умов формування оновленої політичної культури.
Умови переходу України до інформаційного суспільства істотно відрізняються від умов, характерних для розвинених країн і, отже, вимагають визначення шляху, властивого лише Україні, який би, однак, враховував накопичений світовий досвід. Цей досвід показує, що кожна країна рухається до інформаційного суспільства своїм шляхом від початкового рубежу, обумовленого сформованими політичними, соціально-економічними і культурними чинниками. Шлях України до інформаційного суспільства визначений у Законі України „Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки”.
Дослідження показало, що особливе значення в контексті політичної культури мають засоби масової інформації, які відкривають небачені раніше можливості формування політичних орієнтацій, а також маніпулювання громадською думкою. Сьогодні в Україні сформувалися два типи ЗМІ – перший, який мобілізує та включає агітацію і пропаганду, а другий – маркетинговий, який використовує методи паблік рілейшинз та політичної реклами.
Вважаємо, що для формування й розвитку інформаційного суспільства в Україні не можна чекати, коли буде подолана соціально-економічна криза і настане стабілізація. Навпаки, Україна може ввійти до групи економічно розвинених країн і створити високі стандарти якості життя для своїх громадян лише за умови, якщо вихід із цієї кризи буде ґрунтуватися на повсюдному поширенні і масовому використанні інформаційних технологій, засобів обчислювальної техніки і телекомунікацій.
Таким чином, процес модернізації в Україні невіддільний від глобальних процесів і, в першу чергу, від глобального інформаційного простору. У цьому зв’язку політична стратегія країни повинна досить чітко формулювати свою інформаційну складову, яка дозволить не лише інтегруватися країні в глобальний інформаційний простір і скористатися глобальним інформаційним ресурсом усього людства в інтересах постіндустріальної модернізації, але й максимально захистити політичну культуру українського суспільства від руйнівних потоків інформації масової культури.
У цьому сенсі інформаційна стратегія України має бути спрямованою на селекціонування інформаційних потоків, активний пошук і здобування корисної інформації, наповнення інформаційних мереж даними про позитивний образ України, на готовність до інформаційної протидії й на формування єдиного інформаційного простору, близького культурі та нагальним потребам держави. Інформаційна стратегія покликана забезпечити реалізацію національно-державних інтересів України у глобальному інформаційному просторі, що дозволить нашій країні постати в більш привабливому вигляді перед іншими народами, сформувати позитивний імідж держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации : диалектика прогрессив. линии развития как гуманная общечеловеч. философия для ХХI в. / Р. Ф. Абдеев. – М. : ВЛАДОС, 1994. – 336 с.
2. Алексеева И. Ю. Возникновение идеологии информационного общества / И. Ю. Алексеева // Информационное общество. – 1999. – № 1. – С. 30–35.
3. Алмонд Г. Сравнительная политология сегодня: Мировой обзор / Г. Алмонд, Дж. Пауэл, К. Стром. Учебное пособие. – М. : Аспект Пресс, 2002. – 537 с.
4. Алмонд Г. Гражданская культура и стабильность демократии / Г. Алмонд, С. Верба // Полис (Политические исследования). – 1992. – № 4. – С. 122 – 124.
5. Анализ систем на пороге XXI века : теория и практика : материалы Междунар. конф., Москва, 27–29 февр. 1996 г. / ред. Г. Н. Жолобова : в 4 т. – М. : Интеллект, 1996. –
Т. 4, кн. 1. – 1997. – 452 c.
6. Анохин М. Г. Политика : возможность современных технологий / М. Анохин, В. Комаровский ; Рос. акад. гос. службы при Президенте РФ. – М. : Изд-во РАГС, 1998. – 69 с.
7. Антология мировой политической мысли : в 5 т. / [нац. обществ.-науч. фонд, Акад. полит. науки] ; ред.-науч. совет: Г. Ю. Семигин и др. – М. : Мысль, 1997. –
Т. 3: Политическая мысль Запада, вторая половина XIX–XX в. / [ред.-сост. З. М. Зотова, Е. Л. Петренко ; предисл. Б. Н. Бессонова]. – 1997. –830 с.
8. Антология мировой философии : в 4 т. – М. : Мысль, 1969. –
Т. 2: Европейская философия от эпохи Возрождения по эпоху Просвещения. – 1970. – 775 с.
9. Аскин Я. Ф. Проблема времени : ее философское истолкование / Я. Ф. Аскин. – М. : Мысль, 1966. – 200 с.
10. Атоян А. И. Социальная маргиналистика : о предпосылках нового междисциплинарного и культурно-исторического синтеза / А. И. Атоян // Полис (Политические исследования). – 1993. – № 6. – С. 29–38.
11. Ахиезер А. Ценности общества и возможности реформ в России / А. Ахиезер // Общественные науки и современность. – 1994. – № 1. – С. 17–27.
12. Бакуменко В. Реформа політичної системи України : необхідність та основні напрями реалізації / В. Бакуменко, Ю. Сурмин // Вісник Української академії державного управління. – 2002. – № 4. – С. 208–218.
13. Балога В. Будь-які спроби перешкодити Президенту ухвалювати ключові державні рішення зустрічатимуть жорстку відсіч [Електронний ресурс] / В. Балога. – Режим доступу : http://www.razom.org.uа.
14. Банков А. И. Обеспечение безопасности информации в финансовых учреждениях Японии / А. И. Банков // Информационное общество. – 2000. – № 5. – С. 51–58.
15. Баталов Э. Я. Политическая культура как социальный феномен / Э. Я. Баталов // Вестник Московского университета. Сер. 12, Социально-политические исследования. – 1991. – № 5. – С. 68–73.
16. Баталов Э. Я. Политическая культура современного американского общества / Э. Я. Баталов ; отв. ред. Ю. А. Замошкин ; АН СССР, Ин-т США и Канады. – М. : Наука, 1990. – 254 с.
17. Баталов Э. Я. Россия и Запад : эволюция российского общественного сознания / Эдуард Баталов // Современная Европа. – 2003. – № 1. – С. 39–51.
18. Баталов Э. Я. Советская политическая культура : (к исследованию распадающейся парадигмы) / Эдуард Баталов // Общественные науки и современность. – 1994. – № 6. – С. 32–40.
19. Бебик В. М. Політична культура сучасної молоді / В. М. Бебик, М. Ф. Головатий, В. А. Ребкало ; Український НДІ проблем молоді. – К. : А. Л. Д., 1996. – 112 с.
20. Бебик В. “Третя республіка” : державний устрій та ідеологія / Валерій Бебик, Оксана Самійленко, Наталія Ткач // Політичний менеджмент. – 2007. – № 4 (56). – С. 3–13.
21. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество : опыт социал. прогнозирования : пер. с англ. / Даниел Белл ; под ред. В. Л. Иноземцева. – М. : Academia, 1999. – CLXX, 783, [3] с. ил., портр.
22. Белль Г. Россия глазами европейца / Г. Белль // Общественные науки и современность. – 1995. – № 4. – С. 88–102.
23. Беляева Л. А. В поисках среднего класса / Л. А. Беляева // Социологические исследования. – 1999. – № 7. – С. 72–78.
24. Беляева Л. А. Социальная модернизация в России в конце ХХ века / Л. А. Беляева ; Рос. акад. наук, Ин-т философии. – М. : ИФРАН, 1997. – 173 с.
25. Бергер П. Социальное конструирование реальности : трактат по социол. знания : [перевод] / Питер Бергер, Томас Лукман. – М. : Моск. филос. фонд, 1995. – 323 с.
26. Берслович Л. Новые ценности в постсоветском обществе / Л. Берслович // Куда идет Россия? : альтернативы общественного развития / общ. ред. Т. И. Заславской и Л. Л. Арутюнян. – М., 1994. – С. 202–224.
27. Білоус О. Загроза та наслідки глобалізації / О. Білоус // Віче. – 2000. – № 12. – С. 131–147.
28. Бобосов Е. М. Политическая культура советского человека / Е. М. Бобосов // Вопросы теории и жизнь. – М., 1987. – С. 181–187.
29. Богомолов О. Т. Реформы в зеркале международных сравнений / О. Т. Богомолов. – М. : Экономика, 1998. – 159 с.
30. Бойко О. Д. Україна в 1985–1995 рр. : основні тенденції суспільно-політичного розвитку / О. Д. Бойко ; НАН України, Ін-т політ. і етнонац. дослідж. – К., 2002. – 306 с.
31. Бокщанин А. Г. Древняя Греция и древний Рим : лекции. – М. : [Б. и.], 1952. – 143 с.
32. Брыль С. Р. Структура и динамика развития политической культуры : дис. ... доктора филос. наук : 23.00.03 / Брыль Сергей Романович – М., 1991. – 294 с.
33. Булгаков С. Н. Религия и политика / С. Н. Булгаков // Булгаков С. Н. Христианский социализм. – Новосибирск, 1991. – С. 5–73.
34. Бурдяк В. І. Розвиток політичної культури Болгарії в контексті сучасних демократичних змін суспільства / В. І. Бурдяк // Політична культура : теорія, проблеми, перспективи. – К., 2004. – 224 с.
35. Бурдье П. Социальное пространство и символическая власть // Thesis, 1993. – Т. 1, вып. 2. – С. 137–150.
36. Бурдье П. Социология политики / Пьер Бурдье ; [сост., общ. ред. и предисл. Н. А. Шматко ; пер. с фр.: Е. Д. Вознесенская и др.]. – М. : Socio-Logos, 1993. – 335 с.
37. Бурлацкий Ф. М. Ленинизм и развитие теории политики / Ф. М. Бурлацкий // Ленин как политический мыслитель. – М., 1981. – С. 27–40.
38. Быков П. Суперкорпорация Greenpeace / П. Быков // Эксперт. – 1998. – № 30. – С. 21–23.
39. Вавилина Н. Д. Бедность в России как социальное явление и социальная проблема : [моногр.] / Н. Д. Вавилина ; Рос. акад. гос. службы при Президенте Рос. Федерации, Сиб. акад. гос. службы. – Новосибирск : СибАГС, 2000. – 510 с.
40. Ваганова О. В. Роль засобів масової комунікації у процесі глобалізації : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук : 23.00.03 “Політична культура та ідеологія” / О. В. Ваганова. – К., 2003. – 14 с.
41. Вартанова Е. Л. Информационное общество в стратегии Европейского союза [Електронний ресурс] / Е. Л. Вартанова. – Режим доступа : http ://ititeme w .ras. r u/ZiP/4 3 /europe .html.
42. Вартанова Е. Л. К чему ведет конвергенция СМИ? / Е. Л. Вартанова // Информационное обществово. – 1999. – № 5. – С. 11–14.
43. Ващекин Н. П. Уровень информатизации как критерий общественного прогресса в условиях НТПУ / Н. П. Ващекин // Философия, естествознание, социальное развитие. – М., 1989. – С. 35–43.
44. Вебер М. Избранные произведения : пер. с нем. / М. Вебер ; сост., общ. ред. и послесл. Ю. Н. Давыдова ; предисл. П. П. Гайденко ; коммент. А. Ф. Филиппова]. – М. : Прогресс, 1990. – 805 с.
45. Верменич Я. В. Еволюція адміністративно-територіального устрою в Україні : проблеми концептуалізації / Я. В. Верменич // Український історичний журнал. – 2005. – № 4. – С. 114–145.
46. Верменич Я. В. Історична регіоналістика в Україні / Я. В. Верменич // Український історичний журнал. – 2001. – № 6. – С. 3–21.
47. Вернадский В. И. Философские мысли натуралиста : [сборник : к 125-летию со дня рождения / В. И. Вернадский ; предисл. А. Л. Яншина и др. ; примеч. И. И. Мочалова, К. П. Флоренского] ; АН СССР. – М. : Наука, 1988. – 519 с.
48. Вернадский В. И. Научная мысль как планетное явление / В. И. Вернадский ; отв. ред. А. Л. Яншин ; [предисл. А. Л. Яншина, Ф. Т. Яншиной] ; АН СССР. – М. : Наука, 1991. – 271 с.
49. Вертинская О. Н. Существующие модели построения информационного общества / О. Н. Вертинская // Информационное общество. – 1999. – № 3. – С. 51–60.
50. Верченов Л. Н. Политическая культура : российские пути и перепутья / Л. Н. Верченов // Политическая наука : проблемно-темат. сб. – М., 1999. – Вып. 3. – С. 5–32.
51. Вершинин М. С. Политическая коммуникация в информационном обществе / М. С. Вершинин. – СПб. : Изд-во Михайлова В. А., 2001. – 253 с.
52. Взаимодействие элит в социально-политическом пространстве современной России. – Ростов н/Д. : Феникс, 2001. – 228 с.
53. Виндельбанд В. От Канта до Ницше : пер. с нем. / Вильгельм Виндельбанд ; под ред. А. И. Введенского. – М. : Канон-пресс, 1998. – 496 с.
54. Винер Н. Человеческое использование человеческих существ : кибернетика и общество / Н. Винер // Человек управляющий. – СПб., 2001. – С. 1–196.
55. Виноградский В. Г. Социальная организация пространства : филос.-социол. анализ / В. Г. Виноградский ; отв. ред. Я. Ф. Аскин ; АН СССР, Ин-т соц.-экон. пробл. развития агр.-пром. комплекса. – М. : Наука, 1988. – 189 с.
56. Волынский Ю. Д. Телемедицина – составляющая часть информационного общества / Ю. Д. Волынский // Информационное общество. – 1999. – № 5. – С. 15–28.
57. Вольтман Л. Политическая антропология : исслед. о влиянии эволюц. теории на учение о полит. развитии народов / Людвиг Вольтманн ; пер. с нем. Г. Г. Оршанского. – СПб. : О. Н. Попова, 1905. – 336 с.
58. Восточная Европа : национальные культуры в контексте глобализации и интеграции : сб. обзоров и реф. / РАН, ИНИОН, Центр научн.-информ. исслед. глобал. и регион. проблем ; редкол.: Игрицкий Ю. И. (отв. ред.) и др. – М., 2005. – 132 с.
59. Вятр Е. Социология политических отношений : пер. с пол. / Е. Вятр ; под ред. и с предисл. Ф. М. Бурлацкого. – М. : Прогресс, 1979. – 436 с.
60. Гаджиев К. С. Политическая культура : концептуальный аспект / К. С. Гаджиев // Полис (Политические исследования). – 1991. – № 6. – С. 69–83.
61. Гаджиев К. С. Политическая культура : концептуальный аспект / К. С. Гаджиев // Полис (Политические исследования). – 1992. – № 1/2. – С. 71–78.
62. Гаджиев К. С. Размышление о политической культуре современной России / К. С. Гаджиев // Мировая экономика и международные отношения. – 1996. – № 2. – С. 26–39.
63. Гайворонский В. В. Современное артство Монголии : социальные проблемы переходного периода, 1980–1995 / В. В. Гайворонский. – М. : Новость, 1997. – 238 с.
64. Гаков В. Компьютер на паровом ходу / В. Гаков // Модус. – 1999. – № 2. – С. 10–11.
65. Галкин А. А. Становление политической науки : от философии истории к политическому моделированию / А. А. Галкин. – М. : Наука, 1991. – 348 с.
66. Гаман О. Политическая культура России и США в зеркале сравнительного анализа / О. Гаман // Власть. – 1996. – № 7. – С. 60 – 63.
67. Ганжуров Ю. Законодавча діяльність як комунікативний процес / Юрій Ганжуров // Політичний менеджмент. – 2005. – № 2(11). – С. 89–102.
68. Ганжуров Ю. Парламентарізм як об’єкт електоральної комунікації / Юрій Ганжуров // Політичний менеджмент. – 2005. – № 5(8). – С. 92–99.
69. Ганжуров Ю. Парламентське лобіювання в контексті політичної комунікації / Юрій Ганжуров // Політичний менеджмент. – 2005. – № 4 (13). – С. 50–62.
70. Ганжуров Ю. Парламентський дискурс в публічних комунікаціях / Юрій Ганжуров // Політичний менеджмент. – 2005. – № 6 (15). – С. 103–113.
71. Гегель Г. В. Ф. Философия права / Гегель // Гегель Г. В. Ф. Сочинения : пер. с нем. – М., 1934. – Т. 6. – С. 215–216.
72. Гегель Г. В. Ф. Энциклопедия философских наук / Гегель. – М. : Мысль, 1975. –
Т. 2: Философия природы. – 1975. – 452 с.
73. Гейтс Б. Дорога в будущее / Б. Гейтс. – М. : Рус. речь, 1996. – 365 с.
74. Глобальні трансформації : політика, економіка, культура : пер. з англ. / Д. Гелд, Е. Макгрю, Д. Голдблатт, Дж. Перратон ; переднє слово Ю. Павленка. – К. : Фенікс, 2003. – 584 с.
75. Гельман В. Сильная исполнительная власть : президент и его правительство / В. Гельман // Политическая социология и современная российская политика : сб. учеб. материалов. – СПб., 2000. – С. 195–225.
76. Гельман В. Я. Уроки украинского / В. Я. Гельман // Полис (Политические исследования). – 2005. – № 1. – С. 36–49.
77. Гердер И. Г. Идеи о философии истории человечества / И. Г. Гердер. – М. : Наука, 1977. – 703 с.
78. Герман К. Политические перепутья при движении к глобальному
информационному обществу / К. Герман // Социологические исследования. – 1998. – № 2. – С. 67–78.
79. Гилинский Я. И. Социология девиантного поведения как специальная социологическая теория / Я. И. Гилинский // Социологические исследования. – 1991. – № 4. – С. 71–83.
80. Глинчикова А. Г’. Политический кризис в России : истоки и перспективы А. Г. Глинчикова // Куда идет Россия? Кризис институциональных систем : век, десятилетие, год / под общ. ред. Т. И. Заславской. – М., 1999. – С. 401–412.
81. Глобалізація і безпека розвитку / О. Г. Білоус (наук. ред.), Д. Г. Лук’яненко, М. О. Гончаренко, В. А. Зленко, О. В. Зернецька ; НАН України, Ін-т світової економіки і міжнар. відносин, Київ. нац. економ. ун-т. – К., 2001. – 734 с.
82. Глобальные трансформации и стратегии развития / [О. Г. Белорус, Д. Г. Лукьяненко, О. М. Гончаренко и др.] ; рук. авт. коллектива и науч. ред. О. Г. Белорус] ; НАН Украины, Ин-т мировой экономики и междунар. отношений. – Киев : Орiяни, 2000. – 422 с.
83. Глухова А. Б. Политический конфликт: анализ теории и методологии исследования : автореф. дис. на соиск. учен. степ. доктора полит. наук спец.: 23.00.01 “политическая теория, история, процессы” / А. Б. Глухова. – М., 1997. – 36 c.
84. Глухова А. В. Типология политических конфликтов / А. В. Глухова. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1997. – 252 с.
85. Гозман Л. Я. Политическая психология / Л. Я. Гозман, Е. Б. Шестопол . – Ростов-на-Дону : Феникс, 1996. – 448 с.
86. Головаха Е. Основные этапы и тенденции трансформации украинского общества : от перестройки до “оранжевой революции” / Е. Головаха, Н. Панина // Соціологія : теория, методы, маркетинг. – 2006. – № 3. – С. 33–51.
87. Головаха Е. И. Социальное безумие : история, теория и современная практика / Е. И. Головаха, Н. В. Панина. – Киев : Абрис, 1994. – 169 с.
88. Голосов Г. В. Сравнительная политология / Г. В. Голосов. – Новосибирск, 1995. – 288 с.
89. Гомеров И. Н. Политическая культура как модернизационная система / И. Н. Гомеров. – Новосибирск : Сиб. ун-т потребит. кооп., 1995. – 121 с.
90. Гончаров М. Ю. Риторика политической коммуникации / М. Ю. Гончаров // Массовая коммуникация в современном мире : сб. науч. трудов / под ред. Ю. П. Будашева и др. – М., 1991. – С. 55–60.
91. Гончарова И. Е. Демократизация советского общества и политическая культура / И. Е. Гончарова // Вестник Московского университета. Сер. 12, Социально-политические исследования. – 1988. – № 5. – С. 43–45.
92. Гор А. Земля на чаше весов : в поисках новой общей цели / А. Гор // Новая постиндустриальная волна на Западе : антол. – М., 1999. – 567 с.
93. Горбатенко В. П. Модернізація українського суспільства у контексті сучасних цивілізаційних процесів / В. П. Горбатенко. Різун В. Роль ЗМІ в демократичному суспільстві / В. Різун // Публіцистика і політика : зб. наук. праць. – К., 2001. – Вип. 2 / за заг. ред. проф. В. І. Шкляра. – С. 217–229.
94. Горбик В. О. До питання про районування України / В. О. Горбик, П. І. Скрипник // Український історичний журнал. – 1995. – № 1. – С. 3–12 ; № 2. – С. 17–27.
95. Горський В. С. Україна на порозі планетарної цивілізації / В. С. Горський // Практична філософія. – 2001. – № 2. – С. 217–229.
96. Гриценко О. М. Мас-медіа у відкритому інформаційному суспільстві й гуманістичні цінності : моногр. / О. М. Гриценко. – К. : ВПЦ “Київ. ун-т”, 2002. – 204 с.
97. Громакова Н. Ю. Галицький націоналізм та міф Львова / Н. Ю. Громакова // Матеріали круглого столу : Схід і Захід України в контексті виборчої компанії – 2006 : відмінності, протиріччя, перспективи єднання. – К., 2006. – С. 281–283.
98. Гуревич А. Л. Исторический синтез и Школа “Анналов” / А. Я. Гуревич ; РАН, Ин-т всеобщ. истории. – М. : Индрик , 1993. – 328 с.
99. Гуревич А. Л. Предисловие к сборнику / А. Л. Гуревич // Одиссей. Человек в истории. – М., 1986. – С. 3–12.
100. Гуцал А. Ф. Політичній лідер в історичному інтер’єрі [Електронний ресурс] / А. Ф. Гуцал, С. Л. Недбаєвський. – Режим доступу : www.niur.gov.ua/uhr/publishing/panorama1- 2- 99/me-1gu/htm
101. Девід Лайон [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http//www/philsc/univ/kiev/ua/biblio/lajon/html
102. Дербишайр Д. Политические системы мира : в 2 т. / Д. Дербишайр, Я. Дербишайр. – М. : Волтерс Клувер, 2000. –
Т. 2. – 2000. – 674 с.
103. Дженусов А. И. Политическая культура : концептуальные аспекты / А. И. Дженусов // Социально-политический журнал. – 1994. – № 11/12. – С. 75–84.
104. Дилигенский Г. Г. Динамика и структурирование политических ориентаций в современной России / Г. Г. Дилигенский // Куда идет Россия? Кризис институциональных систем : век, десятилетие, год / под общ. ред. Т. И. Заславской. – М., 1994. – С. 92–115.
105. Дмитриев Ю. А. Россия : становление многопартийности / Ю. А. Дмитриев, К. К. Токмаков. – М. : Манускрипт, 1992. – 223 с.
106. Добреньков В. И. Социолого-исторические взгляды на бедность / В. И. Добреньков, А. О. Блинов // Вестник Московского университета. Сер. 18, Социология и политология. – 2004. – № 3. – С. 161–174.
107. Дорфман Б. Ф. Принципы технологии двадцатого века и технология информации / Б. Ф. Дорфман // Информатика и технологии. – М., 1987. – Вып. 5. – С. 5–28.
108. Дракер П. Посткапиталистическое общество / П. Дракер. – СПб. : Алетейя, 1999. – 240 с.
109. Дуцик Д. Мас-медіа : політ. аспект / Д. Дуцик // Нова влада. – 2000. – Ч. 1. – С. 46–57.
110. Дюверже М. Политические партии : [пер. с фр.] / Морис Дюверже. – М. : Акад. проект, 2002. – 558 с.
111. Дюркгейм Э. Самоубийство : социол. этюд : [пер. с фр.] / Э. Дюркгейм. – М. : Мысль, 1994. – 399 с.
112. Дятлов С. А. Интернет-технологии и дистанционное образование / С. А. Дятлов, А. В. Толстопятенко // Информационное общество. – 2000. – № 5. – С. 29–35.
113. Европейская хартия о местном самоуправлении : русская версия. – Страсбург : Совет Европы. Отдел изд. и док. ISB № 92-871-0804-8, 1990. – Май.
114. Егоров В. В. Перемена образов менталитета как современная общесоциальная проблема / В. В. Егоров // Современное российское общество : осмысление прошлого, поиск достойного будущего : тез. докл. науч.-практ. конф. – Красноярск, 1995. – С. 63–65.
115. Егоров В. В. Проблема менталитета в условиях преодоления наследия тоталитаризма / В. В. Егоров // Современное общество : вопросы теории, методологии, методы социологических исследований. – Пермь, 1992. – С. 228.
116. Ерышев А. А. Политическая культура личности / А. А. Ерышев, В. А. Ребкало. – Киев : Вища шк : Изд-во при Киев. ун-те, 1985. – 143 с.
117. Жданов B. C. Интернет-магазин / В. С. Жданов // Информационное общество. – 1999. – № 5. – С. 36–37.
118. Жидков B. C. Десять веков российской ментальности : картина мира и власть / В. С. Жидков, К. Б. Соколов ; [Гос. ин-т искусствознания М-ва культуры РФ и РАН]. – СПб. : Алетейя, 2001. – 633 с.
119. Житенев В. А. Воспитание политической культуры / В. А. Житенев. – М. : Политиздат, 1983. – 64 с.
120. Завершинский К. Ф. Когнитивные основания политической культуры : опыт методол. рефлексии / К. Ф. Завершинский // Полис (Политические исследования). – 2002. – № 3. – С. 19–30.
121. Зануда А. В Україні малочисельний середній клас Бі-Бі-Сі [Електронний ресурс] / А. Зануда. – Режим доступу : http://www.bbc.co.uk/ukrainian.
122. Зарубежная политология : словарь-справочник : учеб. пособие для студентов вузов / авт. кол.: Авсеенко В. И. и др. – М. : Соц.-полит. журн., 1998. – 359 с.
123. Здравомыслов А. Г. Социология российского кризиса : ст. и докл. 90-х г. / А. Г. Здравомыслов ; Рос. независимый ин-т социал. и нац. проблем. проф. социол. ассоц. – М. : Наука, 1999. – 351 с.
124. Землянова Л. М. Зарубежная коммуникативистика в преддверии информационного общества : толковый слов. терминов и концепций / Л. М. Землянова. – М.