СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ



  • Название:
  • СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ
  • Альтернативное название:
  • СТРАТЕГИЧЕСКОЕ ПАРТНЕРСТВО В УКРАИНСКОМ-РОССИЙСКИХ ОТНОШЕНИЯХ
  • Кол-во страниц:
  • 229
  • ВУЗ:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
  • Год защиты:
  • 2005
  • Краткое описание:
  • КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

    На правах рукопису

    Седляр Юлія Олександрівна

    УДК: 327.008.8.(477+470+571)

    СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКИХ ВІДНОСИНАХ



    спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми
    міжнародних систем та глобального розвитку



    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук


    Науковий керівник:
    Головченко Володимир Іванович,
    доктор політичних наук, професор



    Київ – 2005





    ЗМІСТ

    ВСТУП.......................................................................................................... 3

    РОЗДІЛ 1. Джерельна та концептуально-методологічна база дослідження
    1.1. Історіографія та джерельна база дисертації.......................................11
    1.2. Концептуально-методологічна основа дослідження........................25
    1.3 Параметри стратегічного партнерства у міждержавних відносинах..............................................................................................................42

    РОЗДІЛ 2. Українсько-російське воєнно-політичне співробітництво...47

    РОЗДІЛ 3. Стратегічне партнерство між Україною та Російською Федерацією в економічній сфері.........................................................................90

    РОЗДІЛ 4. Українсько-російське гуманітарне партнерство.................128

    ВИСНОВКИ...............................................................................................174

    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ..................182

    ДОДАТКИ..................................................................................................220





    ВСТУП

    Актуальність дослідження. Проблема українсько-російських відносин виходить далеко за межі взаємин лише двох країн. Впливаючи на долю багатьох інших народів і держав, передусім європейських, вона набуває більш чіткий регіональний вимір. У зв’язку з цим об’єктивна оцінка досягнутого рівня міждержавної взаємодії України та Російської Федерації дозволяє по-новому розставити геополітичні акценти в регіоні, підтвердити та зафіксувати факт суттєвої зміни геостратегічного становища обох держав.
    До того ж, незважаючи на проголошене у травні 1997 р. стратегічне партнерство в українсько-російських міждержавних відносинах, в них досі спостерігається значний потенціал напруги та конфліктності, відчувається дистанціювання, а іноді й відчуження, що не може розцінюватися як нормальний стан взаємин двох демократичних держав, котрі прагнуть стати повноправними членами світової спільноти.
    Новообраний Президент України В.Ющенко в ході свого першого закордонного робочого візиту до Москви 24 січня 2005 р. заявив про намір розвивати партнерські взаємини з Росією. Голова держави підкреслив: “ми завжди стояли і будемо стояти на тому, що Росія є нашим стратегічним партнером” 465. В свою чергу, його попередник Л. Кучма неодноразово наголошував на сценарії стратегічного партнерства у міждержавних відносинах України і Російської Федерації, вважаючи, що Україна є частиною євразійського економічного та культурного простору, і принципове значення має нормалізація стосунків з Росією як стратегічним партнером України [2]. Принцип стратегічного партнерства з Російською Федерацією зафіксований і в ст. 8 Закону України “Про основи національної безпеки України” 2003 року [7]. З іншого боку, в “Концепції зовнішньої політики Російської Федерації” [13] виокремлено стратегічний інтерес Росії до нових незалежних держав, у зв’язку з чим був прийнятий документ “Стратегічний курс Росії з державами-учасниками СНД”.
    Всебічне вивчення проблеми стратегічного характеру українсько-російських відносин у нинішніх умовах диктується такими обставинами:
    - схожістю транзитивних проблем внутрішнього розвитку, що стоять перед двома країнами. Взявши курс на зміцнення демократичних процесів та ринкової економіки, Україна та Російська Федерація вступили в перехідний період, у ході якого доводиться постійно корегувати свою політику, прямо чи опосередковано співставляти результати реформ, а також спільно вирішувати найгостріші питання міждержавних економічних взаємин, що обумовлюється взаємозалежністю господарських систем обох країн;
    - обидві держави є найбільшими на пострадянському просторі, і від стану стосунків між ними значною мірою залежить стабільність в регіоні;
    - Україна є зоною геостратегічних інтересів Російської Федерації, без тісної співпраці з якою Росія не лише не зможе відбутися як європейська держава, але й не буде спроможна здійснювати свій вплив у Чорноморському регіоні, на Балканах та у Придністров’ї;
    - країни пов’язані багаторічним перебуванням у межах однієї держави, що обумовлює збереження тісної взаємодії між ними;
    - критична залежність України від поставок енергоносіїв з Росії та останньої від транзиту газу українською територією логічно призводить до пошуку сторонами неконфліктних партнерських взаємин на паритетних засадах;
    - присутність значної російської меншини в населенні України та української - в Російській Федерації вимагає зберігання дружніх відносин між обома народами;
    - геополітичне сусідство України з Росією робить необхідним вироблення перспективної компромісної моделі взаємин держав, що виключала б розвиток подій за схемою ескалації конфліктного потенціалу;
    - амбівалентний стан політичних орієнтацій українського населення щодо зовнішньополітичної спрямованості України, який не можна ігнорувати, змушує провести неупереджений аналіз даного сценарію розвитку українсько-російських відносин.
    Виходячи з вищенаведеного, а також враховуючи недостатню дослідженість поняття стратегічного партнерства в оцінці сучасних міждержавних відносин з неоднозначністю суджень при проекції на сучасний стан взаємин України і Російської Федерації, особливої актуальності набуває необхідність наукового переосмислення ідеї стратегічного партнерства в українсько-російських стосунках, дослідити, як позитивні сторони так і небезпеки його реалізації для міжнародного становища України як демократичної європейської країни.
    Певною мірою цьому може сприяти спроба об’єктивного аналізу українсько-російських відносин у різних сферах з подальшим виробленням практичних рекомендацій при моделюванні двостороннього співробітництва у контексті досліджуваної моделі взаємин. Саме тому дисертант сконцентрував свою увагу на аналізі українсько-російської співпраці у політичній, військовій, економічній та гуманітарній галузях. Адже, відносини стратегічного рівня передбачають наявність двох і більше сфер співробітництва між державами, в яких їх стратегічні інтереси співпадають.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 0197U015201), наукової теми Інституту міжнародних відносин “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (№ 01БФ048-01 державної реєстрації). У рамках зазначеної програми дисертаційна робота відповідає одному з напрямків діяльності кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації сучасної системи міжнародних відносин” (номер держреєстрації 0197U003325).
    Об’єкт і предмет дослідження. Об’єктом дослідження є сучасні українсько-російські міждержавні відносини, а предметом – проблема набуття ними рівня асиметричного стратегічного партнерства.
    Мета і основні завдання. Виходячи з актуальності теми, спираючись на праці попередніх дослідників, а також враховуючи недостатній ступінь її розробки у вітчизняній та зарубіжній політичній науці, здобувач поставив за мету здійснити комплексний аналіз процесів та чинників, які обумовили формування ідеї стратегічного партнерства в українсько-російських взаєминах, розкрити фактори, що перешкоджають наповненню її реальним змістом.
    Для реалізації мети дослідження автор визначив такі завдання:
    - дослідити концепції стратегічного партнерства, що розробляються у вітчизняній і зарубіжній політологічній думці з подальшим виокремленням його параметрів для формату міждержавного співробітництва;
    - спираючись на сучасну методологію наукових досліджень, проаналізувати передумови та причини, які призвели до формулювання ідеї стратегічного партнерства у двосторонніх відносинах України та Російської Федерації;
    - охарактеризувати специфіку розвитку українсько-російських взаємин у військово-політичній, економічній та гуманітарній сферах та визначити ступінь їх відповідності параметрам стратегічного партнерства, визначених автором;
    - виявити основні проблеми у двосторонніх стосунках і проаналізувати можливості їх ефективного вирішення;
    - з’ясувати чинники, які в найближчій перспективі визначатимуть умови формування та характер імплементації стратегічного партнерства в українсько-російських відносинах;
    - виробити практичні рекомендації щодо ефективного моделювання зовнішньополітичного курсу України з Російською Федерацією у контексті проголошеного стратегічного партнерства та адаптації його до особливостей сучасної політичної ситуації.
    Методологія дослідження. Специфіка дисертаційного дослідження обумовила застосування відповідної методології. У контексті розв’язання поставлених автором завдань ефективними у використанні виявилися статистично-аналітичний, компаративний, проблемно-хронологічні методи. Статистично-аналітичний метод дозволив з’ясувати спільні тенденції й особливості в розвитку обох країн, що обумовлює специфіку реалізації стратегічного партнерства у різних сферах зовнішньополітичної діяльності держави. Компаративний аналіз на основі порівняння офіційних документів дав змогу визначити загальне й відмінне в стратегічних інтересах, а тим самим і в розумінні механізмів та меж реалізації стратегічного партнерства. Проблемно-хронологічний метод застосовувався для дослідження тематики роботи в її часовій послідовності та динаміці. Системний аналіз надав можливість комплексного дослідження зовнішніх та внутрішніх факторів впливу на стратегічний характер взаємин, з’ясувати їх у взаємозв’язку та взаємозалежності.
    Наукова новизна роботи полягає у тому, що на основі критичного залучення і комплексного аналізу значного масиву джерел та фахової літератури автором проаналізовано причини розроблення, специфіку становлення, шляхи та межі реалізації моделі стратегічного партнерства в міждержавних взаєминах України і Російської Федерації. Розглядаючи реалії і перспективи партнерства в українсько-російських відносинах, дисертант зробив спробу об’єктивного, з урахуванням конкретної ситуації, висвітлення проблем, які виникли у процесі налагодження тісної взаємодії України з Росією та окреслив можливості їх ефективного усунення у контексті нових геополітичних реалій.
    Автором отримано наступні результати, сформульовано та розкрито ряд положень, які мають наукову новизну:
    - на підставі опрацювання значного обсягу джерел сформульовано оригінальну концепцію стратегічного партнерства у міждержавних відносинах. Визначено, що воно є особливим інструментом зовнішньої політики держави з реалізації спільних стратегічних інтересів. При цьому стратегічні інтереси мають довготривалий характер і повинні збігатися хоча б у двох сферах, а іноді – переходити з однієї в іншу. Стратегічне партнерство, на відміну від союзницьких відносин, залишає широке поле для політичного маневру, не передбачає синхронізації дій у відносинах зі стратегічними партнерами;
    - на концептуальному рівні верифіковано сучасний стан українсько-російських відносин щодо параметрів стратегічного партнерства і виявлено, що міждержавні стосунки України і Російської Федерації в цілому не відповідають зазначеним критеріям і можуть бути оцінені як декларативні;
    - з’ясовано зміст, який вкладається обома сторонами в поняття стратегічного партнерства, причому уточнено, що Україна мотивує даний рівень взаємодії, виходячи з економічних чинників, а Росія – з військово-політичних;
    - проаналізовано українсько-російські стосунки в політичній, військовій, гуманітарній, економічній сферах крізь призму концепції стратегічного партнерства і зроблено висновок, що лише в економічній сфері можна говорити про наближення взаємин до рівня стратегічного партнерства, а гуманітарна, політична та військова співпраця мають низку серйозних недоліків, що засвідчує незначний потенціал реалізації даного рівня взаємин у цих галузях;
    - встановлено, що основними факторами, які впливали на розвиток та динаміку українсько-російського стратегічного партнерства, є внутрішньополітична ситуація в обох державах, а також позиція країн-членів ЄС і США;
    - визначено, що основними проблемами на шляху налагодження відносин стратегічного партнерства між Україною і Росією, є питання, які виникли внаслідок розпаду Радянського Союзу. Серйозною перешкодою є й недоопрацювання у нормативній базі, що найбільш негативно позначаються на економічній складовій двостороннього співробітництва. На шляху розгортання тісного політичного діалогу між елітами обох країн стоїть і психологічний бар’єр, що формує негативні стереотипи у взаємному сприйнятті;
    - запропоновано рекомендації щодо ефективного моделювання зовнішньополітичного курсу України з Російською Федерацією в контексті задекларованого стратегічного партнерства та адаптації його до особливостей сучасної політичної ситуації.
    Практичне значення дисертації полягає у тому, що аналіз розвитку проблеми стратегічного партнерства в українсько-російських взаєминах дає можливість визначити певні орієнтири для державних діячів і політологів, зацікавлених практиків і вчених у науковому дослідженні трансформації системи міждержавних відносин на пострадянському просторі, зокрема між Україною та Росією. Результати проведеного дослідження можуть бути використані при підготовці узагальнюючих праць з проблем зовнішньої політики України і Росії, а також при підготовці спеціальних рекомендацій щодо розширення взаємовідносин між Україною та Російською Федерацією. Матеріали даної роботи можна застосовувати під час вивчення розділу “Міжнародна політика” загального курсу “Політологія” та викладанні відповідних тем з курсів “Зовнішня політика України”, “Зовнішня політика Росії та країн СНД”, “Новітня історія України”, а також при читанні спецкурсів та проведенні спецсемінарів, написанні курсових та дипломних робіт у класичних університетах, педагогічних та інших вищих навчальних закладах.
    Крім того, результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності органів виконавчої влади, зокрема МЗС України.
    Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи обговорювалися на засіданнях кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, були оприлюднені у виступах на наукових конференціях професорсько-викладацького складу, аспірантів та студентів Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, квітень 2003 р., жовтень 2004 р.); міжнародній науковій конференції “Українська держава: історія, та етапи розвитку” (м. Львів, вересень 2003 р.); щорічних науково-методичних конференціях “Могилянські читання” (м. Миколаїв, жовтень 2003 р., листопад 2004 р.); на Всеукраїнській науково-практичній конференції “Політичні, соціально-економічні та етнонаціональні процеси у південному регіоні України” (м. Миколаїв, жовтень 2003 р.); Другій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених “Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку” (м. Київ, травень 2004 р.); Третій міжнародній науково-практичній конференції “Динаміка наукових досліджень 2004” (м. Дніпропетровськ; червень 2004 р.); науково-практичній конференції “Перспективные разработки науки и техники” (м. Бєлгород, жовтень 2004 р.); V Міжнародній науковій конференції “Россия: тенденции и перспективы развития” (м. Москва, грудень 2004 р.).
    Публікації. Основні наукові положення дисертації викладені у шести наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України з політичних наук.
    Структура дисертаційної роботи зумовлена темою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (467 найменувань, 37 сторінок), додатків (3). Повний обсяг дисертаційної праці 219 сторінок.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ
    Стратегічне партнерство між Україною і Російською Федерацією на сучасному етапі є складною компромісною моделлю двосторонніх відносин, якій притаманна взаємодія з глобальними елементами та складовими частинами конструкції міждержавних стосунків регіонального виміру. Значний вплив на його формування і реалізацію здійснює система чинників, які є різноплановими за своїм характером, динамікою і значенням.
    Досліджуючи проблему формування стратегічного партнерства в українсько-російських відносинах, відповідно до поставлених завдань приходимо до таких висновків:
    1. Стратегічне партнерство у відносинах між державами є особливий тип взаємодії держав-партнерів з реалізації спільних стратегічних інтересів. При цьому стратегічні інтереси мають довготривалий характер і повинні збігатися хоча б в двох сферах, а іноді – переходити з однієї в іншу.
    Стратегічне партнерство не є єдиною доктриною, а скоріше методом або принципом у двосторонніх відносинах, що сприяє класифікації та встановленню ієрархії даних, подій, ситуацій і дозволяє обирати і прогнозувати сприятливий момент та ефективні дії для реалізації поставлених завдань. Стратегічне партнерство, на відміну від союзницьких відносин, залишає широке поле для політичного маневру, не передбачає синхронізації дій у відносинах зі стратегічними партнерами.
    З огляду на поняття “стратегія”, що розуміється як довготривала лінія поведінки, що поєднує науку і мистецтво в досягненні перспективної мети, встановлення відповідності між цілями і засобами, стратегічним партнерством може вважатися відпрацьована на тривалий час у майбутньому лінія партнерських відносин між державами. У цьому контексті стратегічне партнерство активно застосовується для пошуку оптимальної лінії поведінки суб’єкта (держави) для досягнення максимально можливого рівня безпеки, сприятливих умов розвитку, підвищення або зміцнення міжнародного престижу, розширення доступу до сировинних та інших, необхідних для виживання держави, ресурсів. Отже, держава, спираючись на свою міць, обирає для себе у відносинах з іншими країнами стратегію коаліцій, союзництва, партнерства чи інших засобів відповідно до поставленої мети.
    Для того, щоб відносини між державами могли бути віднесеними до рівня стратегічного партнерства, вони мають відповідати таким параметрам: 1) обопільне визнання стратегічного характеру партнерства; 2) наявність спільних стратегічних інтересів і спільних підходів до їх реалізації у двох і більше сферах співробітництва між державами; 3) довготривалий характер партнерських взаємин, що розвиваються по висхідній з отриманням чітких кінцевих результатів; 4) наявність механізмів реалізації стратегічного партнерства; 5) правове закріплення змісту і механізмів стратегічного партнерства у двосторонніх документах.
    2. Проголошення Україною стратегічного партнерства з Російською Федерацією у цілому обумовлено такими факторами:
    - взаємопов’язаністю та взаємозалежністю національних господарських систем обох країн, миттєвий розрив яких міг би призвести до втрати виробничих циклів в пріоритетних галузях, що означало б згубні наслідки для стабільного розвитку їх економік;
    - геополітичним становищем України, яке створює необхідність збалансованої моделі відносин як з Європейським Союзом, так і з Росією. Для України зазначений напрямок важливий саме тим, що надає можливість уникнути подвійної альтернативи: Захід чи Схід, і рухатись на Захід, не розриваючи зв’язки зі Сходом і не протиставляючи себе Росії. Більше того, через ці стосунки Україна може зробити суттєвий позитивний внесок у зміцнення європейського вектора Росії. У такий спосіб створюються умови для усунення розриву між Європою та Євразією, не допускається зведення нової “залізної завіси” на східному, чи на західному кордонах України, що здатне однаково негативно впливати на систему європейської безпеки;
    - у культурному плані збереження тісних контактів між Україною і Російською Федерацією вимагає й значний відсоток етнічних росіян серед населення України та українців у російському суспільстві, які прагнуть зберегти політичну близькість між державами. Реалізація стратегічного партнерства в двосторонніх відносинах сприяла б стабілізації внутрішньополітичної ситуації в країнах, відкрила б широкі можливості для задоволення їх національно-культурних потреб.
    3. Характеризуючи українсько-російські відносини у військово-політичній, економічній та гуманітарній сферах у контексті відповідності їх параметрам стратегічного партнерства, можна зробити наступні висновки:
    - Україна і Російська Федерація обопільно на офіційному рівні визнають стратегічний характер їх взаємодії. Останнє підтверджується виступами голів обох держав, високих посадовців, які декларують зацікавленість у розвитку саме такого виду стосунків між країнами;
    - однак аналіз офіційних документів і поточних матеріалів України і Росії дозволив виявити різноспрямованість стратегічних інтересів обох держав, відмінність поглядів сторін на механізми вирішення спірних питань, що й породжує суперечливість процесу реалізації стратегічного партнерства у міждержавних відносинах між Україною та Російською Федерацією. Так, українська сторона мотивує даний рівень взаємодії виходячи з економічних чинників: постачання енергоресурсів, наявність тісних промислових зв’язків, що обумовлені існуванням колись єдиного радянського народногосподарського і оборонного комплексу. Росія ж робить акцент на політичній та військовій складових стратегічного партнерства;
    - неспівпадіння стратегічних інтересів України і Російської Федерації унеможливлює створення та ефективне функціонування механізмів з реалізації українсько-російського стратегічного партнерства. Лише в економічній галузі можна говорити про прагнення сторін до створення спільних механізмів з реалізації та координації стратегічних інтересів. Перспективними спільними проектами у даній сфері вважаються утворення зони вільної торгівлі, формування міжнародного газотранспортного консорціуму з управління газотранспортною системою України. Водночас остаточне оформлення даних механізмів вимагає подальшого узгодження позицій сторін з принципових питань;
    - українсько-російські взаємини у цілому розвиваються несистемно з постійно виникаючими кризами. Винятком можуть служити лише економічні відносини між країнами, що розвиваються динамічно з досягненням конкретних результатів;
    - між двома країнами не існує окремого двостороннього документа, в якому б чітко визначалися напрямки та цілі українсько-російського стратегічного партнерства. Єдиним документом, в якому закріплюється стратегічний характер взаємодії між Україною та Російською Федерацією є договір про дружбу, співробітництво та партнерство від 31 травня 1997 року. Проте, сама формула стратегічного партнерства виглядає розмито, що породжує варіативність в його тлумаченні і може свідчити про відсутність у сторін реальних планів дій у даному напрямку.
    Отже, російсько-українські взаємини у цілому не відповідають визначеним параметрам стратегічного партнерства і на сучасному етапі можуть бути оцінені як декларативні.
    Винятком можуть служити лише економічні стосунки між країнами, які за інтенсивністю, атмосферою і характером наближені до рівня стратегічного партнерства. Однак наявність однієї сфери співробітництва, в якій стан відносин між Україною та Російською Федерацією носить стратегічний характер, суттєво не впливає на специфіку взаємин в цілому.
    4. Головними проблемами, що стоять на порядку денному українсько-російської співпраці, є питання, які виникли внаслідок розпаду Радянського Союзу. До таких належать відсутність остаточного врегулювання статусу та умов перебування на українській території Чорноморського флоту Росії; неузгодженість сторін щодо розподілу морської ділянки кордону; різне бачення сторонами процесу розподілу закордонного майна колишнього СРСР; у гуманітарній сфері особливої уваги заслуговує необхідність вироблення шляхів повернення українських культурних пам’яток з Росії.
    Серйозні недоопрацювання існують і у нормативній базі двостороннього співробітництва. Між країнами підписана значна кількість угод, але і досі відсутні дієві механізми за їх виконанням. Головна складність такого становища – принципові розбіжності в законодавствах двох держав. Найбільш негативно це відбивається на зовнішньоторговельному режимі України та Росії. Зокрема, різняться методи регулювання експортно-імпортних операцій, шляхів їх оподаткування. Все це призводить до невиправданого підвищення цін, перешкоджає вільному обміну товарів та послуг, провокує розширення нелегальної торгівлі.
    На шляху розгортання тісного політичного діалогу між елітами обох країн стоїть й психологічний бар’єр, що формує негативні стереотипи у взаємному сприйнятті. Даний чинник підживлюється так званою історичною пам’яттю українського і російського народів і зміцнює вже усталені кліше міждержавної взаємодії. Так, з боку України, перебування держави у складі колишніх Російської імперії та Радянського Союзу сформувало на підсвідомому рівні переконання у необхідності подальшого дистанціювання від Росії за будь-яких обставин, що інколи проявляється у відторгненні усього російського. З боку Росії, великодержавницькі амбіції, що ґрунтуються на імперському минулому держави, формують тип взаємодії спрямований на політичне поглинання України, ускладнюють процес сприйняття культурної самобутності нашої держави. Водночас така поведінка шкодить національним інтересам самої Російської Федерації, унеможливлюючи адекватне сприйняття реальної ситуації, тим самим, стимулюючи її ізоляцію у відносинах з найближчими сусідами.
    5. Оцінюючи перспективи реалізації стратегічного партнерства між Україною та Російською Федерацією, то вона, на нашу думку, залежатиме від наступних факторів:
    - зміцнення української державності та ставлення Росії до цього процесу. Цей чинник ще тривалий час буде визначальним зважаючи на існуючі імперські амбіції російського керівництва;
    - становлення російської державності та вибору країною європейського або азійського шляху розвитку;
    - внутрішньополітичної ситуації в кожній зі сторін. У даному питанні важливе значення має те, чи зможуть обидві держави створити дієві механізми державної влади, подолати значний рівень бюрократії та корупції, забезпечити внутрішню стабільність. Важко сказати, кому це вдається краще, оскільки на сучасному етапі на всіх цих напрямках у сторін наявні численні проблеми, вирішенню яких перешкоджає відсутність сформованого громадянського суспільства. Крім того, не існує чітко окреслених правил гри, що, в свою чергу, призводить до безвідповідальності деяких державних чиновників, ірраціональності політики, її непередбачуваності, що тим самим провокує постійні кризи в двосторонніх відносинах;
    - результативності економічної взаємодії. Ці фактори є досить важливими, оскільки більшість економічних зв’язків України – це контакти з Росією. Світова практика свідчить, що підтримка того чи іншого напрямку геополітичної орієнтації залежить від економічних мотивів і сподівань на підвищення рівня життя населення;
    - розвитку відносин України і Росії з іншими країнами, передусім зі Сполученими Штатами та державами-членами Європейського Союзу.
    З огляду на останні позитивні тенденції у взаєминах РФ–ЄС, що намітилися із домовленостями сторін на саміті у Москві, можна прогнозувати певну стабільність у трикутнику Україна–Росія–Європейський Союз. На користь останньому говорить і факт геополітичної пов’язаності всіх учасників. Розбалансованість ситуації стратегічно невигідна для жодної із сторін.
    Складніше діє на характер українсько-російського співробітництва американський фактор.
    Виходячи з реалій у відносинах між Україною і Сполученими Штатами Америки й Росією і США можна висловити припущення, що поглиблення українсько-американського стратегічного партнерства негативно позначатиметься на російсько-українському співробітництві. Основний елемент напруги у даному форматі відносин створюватиметься активізацією співпраці між Україною і Північноатлантичним альянсом на подальше членство нашої держави у даній структурі, що сприймається Росією як прояв антиросійської зовнішньої політики.
    6. Враховуючи вище викладені факти, а також стійку низку накопичених проблем між країнами і спосіб російського керівництва проводити зовнішньополітичний курс по відношенню до України, можна висловити наступні рекомендації щодо подальшої розбудови українсько-російського співробітництва:
    зважаючи на те, що стратегічне партнерство передбачає рівноправність сторін, можливим стає формулювання основного завдання, що стоїть перед Україною у контексті конструювання нею досліджуваної моделі двосторонньої взаємодії з Російською Федерацією. Ним стає вирівнювання диспропорції, стимулювання здійснення різнопланових проектів на паритетних засадах;
    наступним акцентом для України при побудові взаємин з Російською Федерацією стає недопущення перетворення партнерських взаємин у союзницькі. Це зняло б загрозу накладання авторитарних ідеологем російського державотворення на український ґрунт.
    Стратегічне партнерство в українсько-російських відносинах має обмежуватися двосторонніми домовленостями, які б виключали перспективу утворення багатосторонніх проектів з яскраво вираженими органами наднаціонального контролю. Росії потрібно враховувати, що численні і досі нереалізовані пострадянські інтеграційні можливості вже вичерпали себе. На сьогодні стає зрозумілим, що інтеграція в межах СНД виконала своє завдання щодо “мирного розлучення” і поступово перетворюється в “клуб президентів”.
    У таких умовах реалістичною може бути стратегічне партнерство України з Російською Федерацією за формулою “Разом у Європу”. Але дане твердження не повинно виключати можливості України першою приєднатися до Європейського Союзу. Інтегрування Української держави до європейської спільноти дало б змогу розширити діалог “Росія – Європейський Союз”, що прискорюватиме процеси демократизації російського суспільства.
    При цьому необхідно брати до уваги, що в своєму поступі до Європи Україна і Російська Федерація зберігатимуть свої особливості, де вони відіграватимуть різні ролі, будуть відмінними умови та шляхи взаємодії. Але спільним стратегічним завданням є внутрішня європеїзація, тобто формування політичних та економічних інститутів і громадянського суспільства європейського типу.
    Наявність подібного спільного стратегічного інтересу може передбачати створення нового механізму міждержавної взаємодії, що враховувала б національні інтереси обох країн.
    Цей сценарій не передбачає формування будь-яких альянсів, але робить можливим координацію дій міждержавних органів для досягнення спільних стратегічних цілей. З нашої точки зору, така модель конструювання стратегічного партнерства може виявитися вигідною для українсько-російських взаємин і дозволить українській стороні ефективно відстоювати національні інтереси у взаєминах з Росією у найближчій перспективі.
    З огляду на реальний стан українсько-російського співробітництва на сучасному етапі стає необхідним з’ясувати позиції сторін з основних проблем двосторонньої взаємодії, з приводу оцінки міжнародних подій, а також механізмів імплементації стратегічного партнерства, всього переліку питань, що так чи інакше впливають на характер відносин між Україною й Російською Федерацією. Виявлені підходи обох сторін доцільно викласти у двосторонньому документі, де б фіксувалися найбільш гострі питання і ставлення країн до позиції кожної. Останнє, на нашу думку, дало б можливість зробити певні прогнози і розпочати процес вироблення компромісних шляхів їх подолання.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
    Документи і матеріали
    1. Акт об отлучении от Церкви монаха Филарета (Денисенко) // Журнал Московской Патриархии. – 1997. - № 4. – С. 14-19.
    2. Виступ Президента України Л. Кучми після прийняття присяги на урочистому засіданні Верховної Ради України // Урядовий кур’єр. – 1994. – 21 липня.
    3. Военная доктрина Российской Федерации // Зарубежное военное обозрение. – 2000. - № 6. – С. 2-5.
    4. Воєнна доктрина України // Армія України. – 2004. – 22 червня. – С. 3-4.
    5. Декларація про державний суверенітет України // Верховна Рада України і Інститут законодавства. – К., 1996. – Т. 1 – Ст. 462.
    6. Договор между Российской Федерацией и Украиной о сотрудничестве в использовании Азовского моря и Керченского пролива http://www.ln.mid.ru/dip_vest.nsf/99b2ddc4f717c733c32567370042ee43/661d2f110f77ebb5c3256e4c004b2611?OpenDocument
    7. Закон Украины “Об основах нацинальной безопасности Украины” // Відомості Верховної Ради України. – К., 2003. - № 39. – Ст. 351.
    8. Закон України “Про основні напрями зовнішньої політики України” // Голос України. – 1993. – 24 липня.
    9. Заявление Верховной Рады Украины по поводу событий в Керченском проливе // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 47-48. – Ст. 373.
    10. Звернення Президента України до Верховної Ради України у зв’язку з Посланням Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2003 році” http://www.niss.gov.ua
    11. Конституция Российской Федерации. – М.: Издательство “Ось-89”, 1998. – 48 с.
    12. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Преса України, 1997. – 80 с.
    13. Концепция внешней политики Российской Федерации // Международная жизнь. – 2000. - № 8-9. – С. 1-15.
    14. Концепция национальной безопасности Российской Федерации http://www.ln.mid.ru/nsosndoc.nsf/0e9272befa34209743256c630042d1aa/a54f9caa5e68075e432569fb004872a6?OpenDocument
    15. Концепція формування Єдиного Економічного простору http://www.president.gov.ua/summit/191920689.html
    16. Морская доктрина Российской Федерации на период до 2020 года http://www.nvo.ng.ru/wars/2001-08-03/4_sea_doctrina.html
    17. Основы социальной концепции РПЦ // Информационный бюллетень Отдела Внешних Церковных связей Московского патриарха. Специальный выпуск. – 2000. - № 8. – С. 1-105.
    18. Полный текст заявления президентов России, Казахстана, Украины и Белоруссии // Российская газета. – 2003. – 23 февраля.
    19. Положення “Про порядок державного контролю за міжнародними передачами товарів військового призначення” № 1358 від 18 грудня 1997 року // Національна безпека і оборона. – 2001. - № 6. – С. 44-48.
    20. Положення “Про порядок державного контролю за проведенням переговорів, пов’язаних з укладенням зовнішньоекономічних договорів (контрактів) про здійснення міжнародних передач товарів військового призначення та товарів подвійного використання” № 125 від 4 лютого 1998 року // Національна безпека і оборона. – 2001. - № 6. – С. 32-35.
    21. Постановление Верховной Рады Украины “Об устранении угрозы территориальной целостности Украины, возникшей в результате строительства Российской Федерацией дамбы в Керченском проливе” // Відомості Верховної Ради України. – 2003. - № 47-48. – Ст. 374.
    22. Постановление Собора Украинской Православной Церкви // Журнал Московской Патриархии. – 1992. - № 10. – С. 7-10.
    23. Совместное заявление Президента Российской Федерации и Президента Украины по Азовскому морю и Керченскому проливу http://www.ln.mid.ru/dip_vest.nsf/99bddc4f717c733c32567370042ee43/b9b7a50f5b2339cdc3256e4c004b2612?OpenDocument
    24. Соглашение о формировании Единого экономического пространства http://www.ln.mid.ru/Bl.nsf/arh/7298D89A1875C20343256DA9002AFD26?OpenDocument
    25. Сообщение пресс-службы Государственной Думы РФ от 20 июля 2000 г. “Заявление Государственной Думы Федерального Собрания РФ в связи с проводимой на Украине дискриминацией русского языка” http://www.ln.mid.ru/website/bl.nsf/stranasng
    26. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про стратегічне співробітництво в газовій галузі // Національна безпека і оборона. – 2004. - № 1. – С. 39.
    27. Указ Президента України “Про заходи щодо вдосконалення військово-технічного співробітництва України з іноземними державами” № 422 від 21 квітня 1999 року // Національна безпека і оборона. – 2001. - № 6. – С. 23-24.
    28. Указ Президента України “Про фінансово-промислові групи в Україні” № 85/95 від 27 січня 1995 року http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi
    29. Україна– Росія, 1990-2000 рр.: Документи та матеріали / Редкол.: О. О. Чалий (відп. ред.), Г. В. Берденніков (голова) та ін. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 776 с.
    Автореферати, дисертації, довідкові видання
    30. Ананичук В. Я. Внешнеполитические приоритеты Российской Федерации в ближнем зарубежье: военно-политический аспект: Автореферат дисс... канд. полит. наук: 23.00.04. – М., 1997. – 20 с.
    31. Василенко С. Д. Геополітичні виміри України в загальноєвропейському політичному процесі: Автореферат доктора політ. наук: 23.00.02. – К., 2002. – 39 с.
    32. Гвоздиков С. В. Обеспечение военной безопасности России в военно-политической и международной системах СНГ: Дисс... канд. полит. наук: 23.00.04. – Н. Новгород, 2000. – 212 с.
    33. Жовква І.І. Стратегічне партнерство у зовнішній політиці України: Автореферат дис... канд. політ. наук: 23.00.04. – К., 2005. – 20 с.
    34. Знахоренко О.М. Стратегічне партнерство в українсько-польських відносинах: Автореферат дис... канд. політ. наук: 23.00.04. – К., 2005. – 19 с.
    35. Кавачуш Есиясу Проблема Крыма в контексте российско-украинских отношений: Автореферат дисс... канд. полит. наук: 23.00.02. – М., 1996. – 25 с.
    36. Кан Бон Ку Формирование внешнеполитического курса Российской Федерации: истоки, процесс и основные направления: Автореферат дисс... доктора полит. наук: 23.00.04. – М., 1999. – 25 с.
    37. Катая Д. В. Россия и Украина в новом геополитическом пространстве: Автореферат дисс... канд. полит. наук: 23.00.04. – М., 2000. – 23 с.
    38. Колісник Ю. В. Преса національних меншин України як засіб їх самоствердження в умовах становлення української державності (1992-1999): Дис... канд. філол. наук: 10.01.08. – Львів, 2000. – 173 с.
    39. Котельников В. С. Фактор национальных интересов в современных межгосударственных отношениях (на примере России и Украины): Дисс... канд. полит. наук: 23.00.02. – М., 2002. – 176 с.
    40. Кулагин С. В. Эволюция концепции евразийства и перспективы её реализации в международном сотрудничестве на постсоветском пространстве: Дисс... канд. полит. наук: 23.00.04. – М., 2001. – 151 с.
    41. Ладюк О. Д. Українсько-російські торговельні відносини як чинник економічної безпеки України: Автореферат дис... канд. економ. наук: 21.04.01. – К., 2003. – 20 с.
    42. Ли Ен Квон Внешняя политика России в 1990-е годы: проблемы и тенденции: Автореферат дисс... доктора полит. наук: 23.00.02. – М., 1999. – 38 с.
    43. Луцишин Г. І. Національні меншини у політичному житті України: Дис... канд. політ. наук: 23.00.02: Львів, 2002. – 190 с.
    44. Мельничук І. М. Українсько-російські відносини в 1991-1997: політичний та військовий аспекти: Автореферат дис... канд. іст. наук: 07.00.02. – Чернівці, 1998. – 24 с.
    45. Нагірний В. М. Політизація російської етнічності в Україні (1991-2002): Автореферат дис...канд. політ. наук: 23.00.05. – К., 2003. – 19 с.
    46. Національні меншини в Україні: інформаційно-бібліографічний покажчик / Інститут досліджень діаспори. – К.: Стилос, 2000. – 160 с.
    47. Пак Сан Ву Теория международных отношений и политические процессы на территории бывшего СССР: Дисс... канд. полит. наук: 23.00.04. – С-Пб., 2002. – 159 с.
    48. Панасюк Л. В. Етнонаціональні процеси в Україні в 90-х рр. ХХ століття: Дис...канд. іст. наук: 07.00.01. – К., 2001. – 234 с.
    49. Стадніченко О. І. Проблема забезпечення прав національних меншин у міждержавних відносинах України і Російської Федерації: Автореферат дис... канд. політ. наук: 23.00.04. – К., 2003. – 20 с.
    50. Статистичний бюлетень: за січень-серпень 2004 р. / Державний комітет статистики України. – К., 2004. – 318 с.
    51. Суздальцев И. Н. Эволюция концептуальных основ и главных направлений внешней политики России в 90-е годы ХХ в.: Автореферат дисс... канд. ист. наук: 07.00.02. – М., 2001. – 16 с.
    52. Тимошенко О. Л. Региональная политика России в условиях глобализации: Дисс... канд. полит. наук: 23.00.04. – М., 2001. – 163 с.
    53. Устинов И. Мировая торговля: статистическо-энциклопедический справочник / И. Н. Устинов. – М.: ЗАО Изд-во “Экономика”, 2002. – 848 с.
    Монографії
    54. Бегма В. ОПК України та Росії: співробітництво, партнерство, конкуренція. – К.: НІУРВ, 1998. – 192 с.
    55. Беларусь, Россия, Украина – опыт и проблемы интеграции: Первая межпарламентская конференция. – К.: Парламентское изд-во, 1999. – 256 с.
    56. Бершеда С., Сухоруков А., Острий О. Співробітництво України і Російської Федерації в інвестиційній сфері та економічна безпека України: Монографія / Рада національної безпеки і оборони України, Національний інститут українсько-російських відносин. – К., 1999. – 120 с.
    57. Бжезинский З. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – М.: Международные отношения, 1998. – 256 с.
    58. Василькова В.В. Порядок и хаос в развитии социальных систем. Синергетика и теория социальной самоорганизации. – СПб.: Лан, 1999. – 478 с.
    59. Великий договір України з Росією: історичний компроміс чи реальний шанс на стратегічне партнерство? Матеріали Круглого столу, Київ, 30 квітня 1999 р. / Рада національної безпеки і оборони України, Національний інститут українсько-російських відносин, Конгрес української інтелігенції. – К.: НІУРВ, 1999. – 88 с.
    60. Владимиров А. Стратегические этюды (тезисы к новой философии государственного и военного строительства России). – М.: ООО “Изд-во ЮКЭА”, 2002. – 608 с.
    61. Внешняя политика России: от Ельцина к Путину / Пер. с нем. – К.: Оптима, 2002. – 304 с.
    62. Военная сила. Размышления о её свойствах и месте в современном мире / Д. М. Проэктор, С. Ю. Казенков и др. – М.: Наука, 1992. – 157 с.
    63. Воєнна безпека України на межі тисячоліть. – К.: Стилос, 2002. – 354 с.
    64. Всеобщая история: справочник студента / С.В.Новиков, А.С.Маныкин, О.В.Дмитриева. – М.: Изд-во “АСТ”, - 2000. – 640 с.
    65. Гаджиев К. Геополитика. – М.: Международные отношения, 1997. – 348 с.
    66. Гаджиев К. Введение в геополитику. – М.: Логос, 1998. – 416 с.
    67. Головатий С. Правові питання статусу Чорноморського флоту та міста Севастополя. – К., 1999. – 21 с.
    68. Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння? (Етнополітологічний аналаз) / Інститут народознавства НАН України. – Львів, 1996. – 384 с.
    69. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. Изд. 3-е, дополн. – М.: “АРКТОГЕЯ-центр”, 1999. – 928 с.
    70. Дудко І. Національні інтереси США у постбіполярному світі: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 208 с.
    71. Евзеров Р. Украина: с Россией вместе или врозь?. – М.: Весь мир, 2000. – 160 с.
    72. Експортний потенціал України на російському векторі: стан і прогноз: Монографія /За ред. Пирожкова С.І., Сухорукова А.І. – К.: НІУРВ, 1998. – 168 с.
    73. Етнонаціональні процеси в Україні: історія та сучасність / О. Б. Беренштейн, Н. А. Зіневич, В. Т. Зінич та ін.: За ред. В. І. Наулка. – К.: Голов. спеціаліз. ред. літ. мовами національних меншин України, 2001. – 424 с.
    74. Жириновский В. Последний бросок на юг. – М., 1994. – 57 с
    75. Жириновский В. Русский вопрос: пути решения. – М., 1997. – 32 с.
    76. Жириновский В. Идеология для России. – М., 1997. – 37 с..
    77. Заставний Ф. Східна українська діаспора. – Львів: Світ, 1992. – 176 с.
    78. Здіорук С. Стратегічні аспекти національно-культурної політики України. – К.: НІСД, 1995. – 76 с. (Сер. “Наукові доповіді”; Вип. 48).
    79. Зюганов Г. Верю в Россию. – Воронеж, 1995. – 383 с.
    80. Зюганов Г. География победы. Основы российской геополитики. – КПРФ. – М., 1997. – 303 с.
    81. Камінський Є., Дашкевич А. Політика США щодо України: Витоки. Концептуальні основи. Практична еволюція. – К.: Політ. думка, 1998. – 547 с.
    82. Карпенко В. Преса і незалежність України. Практика медіа-політики 1988-1998 рр. – К.: Інститут журналістики КНУ ім. Т.Шевченка, Нора-Друк, 2003. – 350 с.
    83. Коваль И. Последняя битва “холодной войны”. – Одесса: “АстроПринт”, 1999. – 217 с.
    84. Ковальський В., Маначинський О., Пронкін Є. Безпека України та вплив на неї воєнно-політичного оточення. – К.: НІСД, 1993. – 34 с.
    85. Коллинз Дж. М. Большая стратегия. Принципы и практика. – М., 1975. – 387 с.
    86. Колодко Гжежож В. Глобализация и перспективы развития постсоциалистических стран / Пер. с польск. – Минск: ЕГУ, 2002. – 200 с.
    87. Коппель О., Пархомчук О. Міжнародні системи та глобальний розвиток: Навчальний посібник. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2004. – 314 с.
    88. Кормич Б. Організаційно-правові засади політики інформаційної безпеки України. – Одеса, 2003. – 471 с.
    89. Кремень В., Ткаченко В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації [Монографія]: К.: Видавн. Центр “ДрУк”, 1998. – 447 с.
    90. Кудряченко А. Геополітичне сходження України: проблеми, сучасний стан і перспективи. - в монографії Проблеми та перспективи української реформації: [Кол.моногр.] / Г. В. Щокін, В. І. Куценко, М. Ф. Головатий та ін. - К.: МАУП, 2001.
    91. Кузык Б. ОПК: прорыв в ХХІ век. – М.: Русский биографический институт, 1999. – 272 с.
    92. Кузык Б. За кулисами прорыва: Россия на рынках вооружений. – М.: Русский биографический институт, 1998. – 224 с.
    93. Курас І., Рибачук М., Кирюшко М., Фещенко П. Релігія і політика в сучасній Україні. – К.: Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, 2000. – 272 с.
    94. Кучма Л. Украина – не Россия. – М.: Время, 2004. – 560 с.
    95. Лебедь А. Мир и порядок. – М., 1996. – 60 с.
    96. Литвиненко О. Інформаційні впливи та операції. Теоретико-аналітичні нариси: Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 240 с. – (Сер.: “Національна безпека”; Вип. 6).
    97. Лукашук И. Внешняя политика России и международное право. – М.: Сер. “Новое в юридической науке и практике”, 1997. – 56 с.
    98. Мадіссон В., Шахов В. Сучасна українська геополітика: Навч. посібник. – К., КНЕУ, 2003. – 208 с.
    99. Макаренко В. Кто союзники России? Ментальность и геополитика: парадоксы политики безопасности России. – М.: Аналитико-консультативный центр “СТРАДИЗ”, ФИАМР, 2000. – 253 с.
    100. Маначинський О. Сучасні воєнно-політичні відносини України із суміжно-прилеглими державами: Монографія. – К.: НІСД, 1996. – 90 с. (Сер. “Воєнна безпека”; Вип. 2).
    101. Маначинський О., Пронкін Є. Україна і воєнно-політична обстановка у світі. – К.: НІСД, 1995. – 49 с. – (Сер. “Інформаційно-аналітичний огляд”; № 6).
    102. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 роки): Підручник / Л. Ф. Гайдуков, В. Г. Кремень, Л. В. Губерський та ін. - К.: Либідь, 2001. – 624 с.
    103. Мозель Т. Теоретические основы международных отношений: Учебн. пособие / ДА МИД РФ. – М., 2000. – 263 с.
    104. Мошес А. Конфликтный потенциал в российско-украинских отношениях. Взгляд из России. – М.: Партнер, 1997. – 228 с.
    105. Нарочницкая Н. Россия и русские в мировой истории. – М.: Международные отношения, 2003. – 536 с.
    106. Національний склад населення України та його мовні ознаки за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року / За ред. О. Г. Осауленка. – К., 2003. – 245 с.
    107. Неправда московських анафем. – К., 1999. – 472 с.
    108. Нерсесянц В. Национальная идея России во всемирно-историческом прогрессе равенства, свободы и справедливости. – М.: Норма, 2001. – 383 с.
    109. Новітня Україна 1991-2001: (Роздуми видатних сучасників) [Кол. моногр.] / М. М. Амосов, Л. І. Грач та ін. / За заг. ред. М. Ф. Головатого, Г. В. Щокіна. – К.: МАУП, 2001. – 160 с.
    110. Пашук А. Українська церква і незалежність України: Монографія. – Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2003. – 364 с.
    111. Пащенко В. Православ’я в новітній історії України. – Ч. І. – Полтава, 1997. – 354 с.
    112. Пащенко В. Православ’я в новітній історії України. – Ч. ІІ. – Полтава, 2001. – 736 с.
    113. Перепелиця Г. Без’ядерний статус і національна безпека України: Монографія. – К.: НІСД, 1998. – 109 с. – (Сер. “Воєнна безпека”; Вип. 6).
    114. Пирожков С. Украино-российские отношения в контексте национальной безопасности. – К.: АРТ-ЭРИЯ, 1998. – 334 с.
    115. Поздняков Э.А. Философия политики. – в 2-х т. - М., 1994.
    116. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок из хаоса. Новый диалог человека с природой. – М.: Изд-во УРСС, 2003. – 312 с.
    117. Проблеми та перспективи української реформації: [Кол. моногр.] / Г. В. Щокін, В. І. Куценко, М. Ф. Головатий та ін.; - К.: МАУП, 2001. – 248 с.
    118. Ремчуков К. Россия и ВТО. Правда и вымыслы. – М.: Международные отношения, 2002. – 320 с.
    119. Росія, яку ми... Позиції політичних сил Росії стосовно майбутнього України й Співдружності незалежних держав та позиції політичних сил України стосовно Росії. - К.: Український незалежний центр політичних досліджень, 2000. – 198 с.
    120. Российско-украинские отношения: преемственность и развитие. Материалы международной конференции “Круглый стол российских и украинских учёных” (23-24 мая 1996 г.) / Под общ. ред. проф. С. И. Аппатова. – Одесса: А.-Текс, 1996. – 84 с.
    121. Россия и её соседи: Проблемы этнических меншинств: Пробл.-темат. сб. / РАН ИНИОН. Центр науч.-информ. исслед. глоб. и регион. проблем отд. Восточной Европы; Редкол.: Щербакова Ю. А.. – М., 2000. – 103 с. (Сер.: Посткоммунизм: Гос-во и общество).
    122. Россия: государственные приоритеты и национальные интересы. - М.: РОССПЭН, 2000. – 399 с.
    123. Сидорова Н. Россия – Украина: тернистый путь к гармонизации отношений: Учеб. пособие / Дипломат. академия МИД РФ.- М., 2000. – 170 с.
    124. СІПРІ 2000: Щорічник: озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер з англ. / Стокгольм. міжнар. інст. дослідження миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім. О. Разумкова; Редкол. укр. вид.: А. Гриценко (голова ред.) та ін. – К.: Заповіт, 2001. – 668 с.
    125. СІПРІ 2001: Щорічник: озброєння, роззброєння та міжнародна безпека: Пер з англ. / Стокгольм. міжнар. інст. дослідження миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім. О. Разумкова; Редкол. укр. вид.: А. Гриценко (голова ред.) та ін. – К.: Заповіт, 2002. – 760 с.
    126. Смолянюк В. Військова могутність України: теоретико-методологічні засади формування і розвитку (політологічний аналіз досвіду 1990-х років): [Монографія]. – К.; Ірпінь: ВТФ “Перун”, 2000. – 448 с.
    127. Стратегия для России: 10 лет СВОП / Изд-во ВАГРИУС. – М., 2002. – 816 с.
    128. Стратегії розвитку України: теорія і практика / За ред. О. С. Власюка. – К.: НІСД, 2002. – 864 с.
    129. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти: Монографія. – К.: НІПМБ, 2001. – 300 с.
    130. Теоретические основы внешнеполитической деятельности России / Под общ. ред. С. А. Проскурина. – М.: Изд-во РАГС, 2001. – 306 с.
    131. Украина: вектор перемен . - / ред. Е. М. Кожокин. – М., 1994. – 461 с.
    132. Україна – Росія: Проблеми економічної взаємодії. Монографія / За ред. Пирожкова С. І, Губського Б. В., Сухорукова А. І. – К., НІУРВ, 2000. – 256 с.
    133. Україна 2000 і далі: геополітичні пріоритети та сценарії розвитку. Монографія Національного інституту стратегічних досліджень і Національного інституту українсько-російських відносин. – К.: НІСД, 1999. – 384 с.
    134. Україна в процесах міжнародної інтеграції / За ред. В. Р. Сіденка. – Харків: Вид-во “Форт”, 2003. – 280 с.
    135. Україна в сучасному геополітичному просторі: теоретичний і прикладний аспекти: [Кол. монографія] / За ред. Ф. М. Рудича. – К.: МАУП, 2002. – 488 с.
    136. Україна за роки незалежності 1991-2002. - 4 вид., переробл. та допов. – К.: Нора-Друк, 2002. – 366 с.
    137. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А. С. Філіпенко, В. С. Будкін, А. С. Гальчинський та ін. – К.: Либідь, 2002. – 470 с.
    138. Україна та Росія у системі міжнародних відносин: стратегічна перспектива: Монографія / Рада національної безпеки і оборони, Національний інститут проблем міжнародної безпеки; за заг. ред. С. І. Пирожкова. – К.: НІПМБ, 2001. – 624 с.
    139. Україна: утвердження незалежної держави (1991-2001) / Н. П. Барановська, В. Ф. Верстюк, С. В. Віднянський та ін. під ред. В. М. Литвина. – К., Видавничий дім “Альтернативи”, 2001. – 704 с.
    140. Україна-Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин / За наук. ред. О. П. Лановенка. – К.: Стилос, 2001. – 476 с.
    141. Українсько-російські відносини: гуманітарний вимір Науковий збірник. – К.: НІУРВ, 1998. – 156 с.
    142. Уткин А. Американская стратегия для ХХІ века. - М.: “Логос”, 2000. – 270 с.
    143. Храмов В., Бовтрук Ю. Зовнішньоекономічна політика: Навч. посібник. – К.: МАУП, 2002. – 264 с.
    144. Цыганков П. Теория международных отношений: Учеб. пособие. – М.: Гардарика, 2002. – 590 с.
    145. Чумак В., Бегма В., Кукін А., Заборський В. Україна і світовий ринок озброєнь: Монографія. – К.: НІСД, 1997. – 118 с. - (Сер. “Зовнішньополіт. стратегії”; Вип. 5).
    146. Чумак В. М., Камінський С., Чумак В. А. Україна і Росія між стратегічним партнерством і конфліктністю: Монографія К.: НІСД, 1997. – 75 с. (Сер. “Зовнішньополітичні стратегії”; Вип. 3).
    147. Шевченко О. PR-технології в міжнародних відносинах (європейський досвід та перспективи України): Монографія. – К.: Центр вільної преси, 2003. – 187 с.
    148. Шерманн Г.У. Искушение интеграцией. – М., 1999. – 453 c.
    149. Этнические и региональные конфликты в Евразии: в 3 кн.: Кн. 2. Россия, Украина, Белоруссия / Общ. ред. А. Зверев, Б. Коппитерс, Д. Тренин. – М.: Изд-во “Весь мир”, 1997. – 224 с.
    Статті
    150. Августин єп. Про католиків у Галичині // Агенція релігійної інформації. – 1997. - № 9. – 7 березня. – С. 4.
    151. Айрапетова Н. Россия должна нести ответственность за своих соотечественников // Независимая газета. - 2001. – 31 мая.
    152. Алексеев Ю. Мировая торговля оружием и Россия // Мировая экономика и международные отношения. – 1994. - № 4. – С. 16-30.
    153. Алексий ІІ
  • Стоимость доставки:
  • 150.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины