ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В АФРИЦІ: ФАКТОРИ, РІВНІ, СПРЯМОВАНОСТІ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ (1960-2005)

Краткое описание

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН НАН УКРАЇНИ

На правах рукопису

Юрченко Катерина Олексіївна

УДК 327.39(6)

ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В АФРИЦІ: ФАКТОРИ, РІВНІ, СПРЯМОВАНОСТІ ТА ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ (1960-2005)

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Науковий керівник
Гура В.К., д.і.н., проф.

Київ - 2006

ЗМІСТ
ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ІНТЕГРАЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В АФРИЦІ: ПРОБЛЕМИ І ВИМІРИ КОНЦЕПТУАЛЬНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ 15
1.1. Теоретичні і практичні аспекти континентальної єдності в дзеркалі африканської історії 15
1.2. Джерельна та методологічна база дисертації 32
РОЗДІЛ 2 ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ ТА РОЗВИТОК ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В АФРИЦІ В 1960-Х-НА ПОЧАТКУ 1970-Х РР. 38
2.1. Вплив ідейно-політичної спадщини панафриканського національно-визвольного руху на організаційне оформлення єдності незалежних африканських держав 38
2.2. Становлення процесів міждержавного співробітництва та континентальної інтеграції в першу декаду африканської незалежності 50
2.3. Дезактуалізація фактору ідейно-політичних відмінностей африканських режимів в процесі ускладнення завдань соціально-економічної еволюції країн континенту 69
Висновки до розділу 2 78
РОЗДІЛ 3 ЗАКОНОМІРНОСТІ, ОСОБЛИВОСТІ ТА ВИЗНАЧАЛЬНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗГОРТАННЯ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ В АФРИЦІ В 1970-Х – 1980-Х РОКАХ 85
3.1. Причини і цілі перетворення засад економічної співпраці африканських країн на домінуючий чинник регіональної та континентальної інтеграції 85
3.2. Спроби відродження панафриканізму як об’єктивна необхідність ідеологічного забезпечення африканських інтеграційних процесів 95
3.3. Зовнішні та внутрішні витоки континентальної „драми розвитку” 1980-х років. Африканська комплексна криза та африканська інтеграція – доленосна протидія 105
3.4. Роль і місце Організації африканської єдності в розбудові «цілісного африканського всесвіту» 117
РОЗДІЛ 4 ПРОБЛЕМИ АФРИКАНСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ ПОДОЛАННЯ В УМОВАХ ПОСТІБПОЛЯРНОГО СВІТУ 127
4.1. Виклики «глобальної демократизації» та наслідки розповсюдження «демократичної хвилі» африканськими теренами 127
4.2. Особливості господарського розвитку і економічної інтеграції африканських країн в контексті вимог глобальної лібералізаційної домінанти 142
4.3. Панафриканізм як ідейно-політична складова реорганізації системи африканської єдності в нових історичних умовах 151
4.4. Створення і розбудова Африканського союзу – початок нового етапу комплексного об’єднання держав і народів Африканського континенту 166
Висновки до розділу 4 179
ВИСНОВКИ 181
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 190

ВСТУП

Актуальність теми дослідження визначається новими явищами у світовій політиці, що стали особливо характерними за останні 10-15 років. Процеси глобалізації, що охопили більшість регіонів планети, принципово змінюють співвідношення між зовнішніми й внутрішніми факторами розвитку країн земної кулі на користь перших.
Проблемам інтеграції приділяється все більша увага і в концепціях теоретиків та політичних діячів держав світової периферії, офіційних документах Руху неприєднання й інших регіональних/трансрегіональних об’єднань країн Третього світу в контексті спроб визначення продуктивної збалансованості стратегій національного та групового піднесення, тобто в контексті однієї з провідних політичних тенденцій їх постколоніальної історії.
Розвал колоніальних імперій не приніс африканським державам негайного вирішення нагальних проблем їхнього розвитку, але стимулював пожвавлення інтеграційних процесів в різних областях громадського життя. Ці процеси згуртували групи по інтересах, породжували нові ідеї щодо зближення африканських країн і народів. Спільність цілей національно-визвольної боротьби, усвідомлення доленосного значення консолідації політичних зусиль й економічна необхідність підштовхнули африканських лідерів до пошуку шляхів об'єднання. Велику роль в постколоніальні часи у розробці форм і методів інтеграції відіграє Організація африканської єдності (ОАЄ), створена в 1963 році як континентальна організація африканських держав, та її наступник з 2001 р. – Африканський союз (АС). Провідне місце ОАЄ (АС) в процесах розбудови «африканського всесвіту» зумовлюється налаштованістю африканських країн на колективні засади подолання відсталості, на ліквідацію залишків колоніалізму і расизму, на розробку та дотримання загальноприйнятих норм трансконтинентальних міждержавних стосунків, на спільні зусилля із самозатвердження в сучасному світі можливостями дієздатного та авторитетного загальноафриканського організаційного утворення.
З моменту оформлення ОАЄ еволюція інтеграційної ідеї та практики на африканських теренах пройшла великий і складний шлях надбань і втрат, уособившись в сьогоденні в широкому спектрі інтеграційних регіональних угрупувань.
Проблема економічної інтеграції країн Африки, є постійним предметом дискусій. Залежно від мінливої економічної й політичної ситуації як в континентальному вимірі, так і в глобальному масштабі, корегуються або принципово змінюються ставлення й підходи до згаданого питання.
В цьому контексті варто зазначити, що саме ідея африканської єдності надихнула розроблювачів Лагоського плану дій в 1980 році поставити за мету створення африканського спільного ринку, яка відповідала концепції «колективної опори на власні сили». Однак, в 80-і роки XX століття Африка перенесла тяжкі соціально-економічні випробування. У період з 1980 по 20005 р. основні показники соціально-економічного розвитку африканських країн або стагнували, або погіршувались. До того ж початкові розходження в рівнях і масштабах господарського стану африканських спільнот, економічна залежність від колишніх метрополій і практично повна відсутність досвіду співробітництва між африканськими державами, перманентна політична нестабільність африканських режимів, а також невисокий рівень соціально-економічного розвитку молодих незалежних країн континенту серйозно стримували просування інтеграційних процесів й становлення континентальної організації.
Проте, незважаючи на складні політичні та соціально-економічні проблеми, що стояли на заваді консолідації зусиль африканських народів, завдання господарської інтеграції країн континенту не тільки перетворюються в домінуючий напрям діяльності ОАЄ, але й доповнюються з 1990-х рр. могутнім потягом африканських держав до політичної єдності та відродження культурної самобутності. Нарешті, інтеграційні процеси в Африці виявилися знаменними не лише своїми цільовими досягненнями в галузі економічної, політичної і культурної співпраці африканських суспільств. Вплив феномену існування автохтонного «континентального котла» (у вигляді ОАЄ (АС), в якому виплавлялась самобутня постколоніальна африканська історія) на долі африканських народів, важко переоцінити і як чинник оберегу розповсюдженню руйнівних процесів глобального та регіонального походження, котрі з 1960-х рр. ставили знак питання над майбутнім африканських держав. До цих явищ, скажімо, належали ризики наслідків «одноосібно-ізольованого» включення кожної з африканських країн до системи глобальних відносин; небезпека роз’єднання континенту за расовою ознакою на «арабську» та «негроїдну» частини; загроза його штучної еволюційної локалізації в межах колишніх колоніальних володінь, тобто, в межах «англійської» і «французької» зон; фатальна перспектива розколу континентальних держав на блоки «соціалістичної та капіталістичної орієнтації» тощо.
Таким чином, актуальність досліджуваної теми зумовлюється, в т.ч. унікальним значенням ОАЄ (АС) для постколоніальної еволюції країн і народів континенту як об’єднуючої, мобілізуючої та організуючої континентальний «рух в незалежність» сили, що започаткувала процеси продуктивної субрегіональної та трансрегіональної економічної, політичної та культурної інтеграції, як надійного поборника прав африканських держав на міжнародній арені, як ефективного і коректного архітектора розбудови міждержавних африканських зв’язків та головного фактора усунення вад розвитку країн континенту. Принагідно слід зазначити, що саме виокремленим спрямуванням в діяльності ОАЄ (АС) в існуючій науковій літературі відповідного профілю не було приділено належної уваги через її надмірне тяжіння або до формально-описового характеру зображення діяльності ОАЄ, або до переважного зосередження на недоліках в роботі загальноконтинентальної організації, або до аналізу окремих напрямів її діяльності, які не дали змоги відтворення цілісної картини внеску ОАЄ в процес становлення поступу незалежних країн Африки.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами.
Дослідження виконано в межах планової тематики Інституту світової економіки і міжнародних відносин Національної академії наук України, зокрема у руслі програми:
Глобальні пріоритети розвитку в регіональних і національних інтерпретаціях країн Азії і Африки (номер державної реєстрації 0105U002589)
Мета і завдання дослідження - узагальнення конкретного досвіду інтеграційних угрупувань країн Африки, компаративний аналіз поставлених цілей та досягнутих результатів регіональної і загальноконтинентальної інтеграційної політики, дослідження концептуальних підходів та практики становлення та розвитку загальноконтинентальної організації.
Досягнення поставленої мети потребує виконання наступних завдань:
 розкрити вплив панафриканізму на організаційне оформлення єдності африканських держав;
 поглибити розуміння концептуального виміру проблеми політичної інтеграції, зокрема схем, запроваджуваних на Африканському континенті;
 з’ясувати причинно-наслідкові зв’язки між характером розвитку процесу інтеграції та впливом глобальних і національних політичних та соціально-економічних процесів;
 охарактеризувати роль і місце Організації африканської єдності в розбудові загальноконтинентальної інтеграції;
 дослідити особливості кризових тенденцій в різних сферах африканської інтеграції;
 на прикладах конкретних регіональних організацій прослідкувати загальні тенденції розвитку інтеграційних процесів в Африці;
 виявити специфіку формування інтеграційних об’єднань регіонального характеру;
 визначити та оцінити можливі напрямки і перспективи діяльності Африканського союзу як загальноконтинентального угрупування.
Об’єктом дослідження є інтеграційна політика африканських держав як складова міжнародних відносин.
Предметом дослідження є політичний вимір розвитку інтеграційних процесів на Африканському континенті як на регіональному, так і на загальноконтинентальному рівні.
Хронологічні рамки дослідження визначаються періодом виникнення та існування загальноконтинентальної Організації африканської єдності та її наступника АС, тобто з 1960 р. до 2005 р.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є загальнонаукові методи досліджень суспільних процесів, зокрема емпіричний, аналітичний, компаративістський та дескриптивний. Вони базуються на принципах системності та історичності, що дозволяє вивчати сучасні інтеграційні процеси й явища у динаміці та у зв’язку з історичними умовами їх розвитку.
Наукова новизна одержаних результатів обумовлюється отриманими в ході дослідження зазначених вище проблем результатами:
 вперше здійснено комплексний аналіз феномену африканської інтеграції, розкрито особливості спрямованості та дієвості його ідеологічної, політичної, економічної, соціокультурної та організаційної складових на різних етапах перетворень життя африканських народів та зовнішніх впливів і трансформацій; показано якісні зміни сутностних ознак цих складових в залежності від ускладнення і поглиблення проблем африканських країн та їх становища в навколишньому світі;
 досліджено еволюційну динаміку явища африканської інтеграції, інтерпретаційне розгортання якого в історичному просторі його творцями і носіями дозволило виділити в траєкторії його руху стадію романтичних спроб започаткування ідеології згуртування «чорношкірого населення» планети періоду зародження панафриканізму; стадію трансформації афронаціоналізму в домінуючу ідеологію антиколоніальної боротьби – в період піднесення національно-визвольного руху африканських народів – і її розповсюдження на все поневолене населення Африки незалежно від расової приналежності; стадію згасання загального ідеологічного чинника, перегляду напрямів політичної взаємодії молодими незалежними державами континенту та створення ними загальноконтинентальної організації співпраці та єднання після краху колоніальних імперій; стадію складного, часом, відчайдушного подолання зусиллями ОАЄ наслідків «постколоніальної балканізації» континенту, спроб його розколу на конкуруючі економічні та політичні блоки, переможного просування народів Африки під егідою ОАЄ до остаточної ліквідації, протягом перших двох декад незалежності, залишків колоніалізму і расизму; стадію відродження об’єднувальної ідеї, визнання більшістю африканських країн доленосного значення розбудови єдиного африканського економічного, соціокультурного, а згодом і політичного простору, посилення консолідації зусиль африканських держав в спробах подолання регресивних тенденцій господарського розвитку та перманентної внутрішньополітичної нестабільності, протягом останньої чверті минулого сторіччя; нарешті, сучасну стадію, коли початок втілення в життя проекту всебічної інтеграції країн і народів континенту, здійснюваний в рамках Африканського союзу, ознаменував проходження «межі зворотності» інтеграційних процесів на африканських теренах;
 вперше охарактеризовано стан і тенденції розвитку інтеграційних процесів в Африці за останні 40 років в контексті аналізу внутрішніх та зовнішніх факторів, що співдіють чи протидіють цим процесам;
 розкрито винятковий, порівняно із світовими міждержавними об’єднаннями першої половини ХХ ст., характер створеної в 1963 р. ОАЄ, сама назва якої початково відображала задум зведення інтеграційної ідеї на рівень вищої цінності її функціонування;
 розкрито зростаючу взаємозалежність міжнародної, континентальної, регіональної інтеграції та бачення рівня державної політики африканськими країнами і ОАЄ, взаємозалежність, яка еволюціонувала від вибіркової координації в 1960-х рр., до тривалого етапу поглиблюваної синхронізації в 1970-1990-х рр. і до періоду започаткування спроб синтезу політичних курсів в новому сторіччі;
 вперше стан і перспективи інтеграції країн Африканського континенту розглянуті з позицій об’єктивної обмеженості потенціалів їх національного розвитку та неспроможності тлумачення формули «опори на власні сили» винятково в національних масштабах;
 обґрунтовано унікальне значення інтеграційних процесів та остаточного здійснення комплексного інтеграційного проекту на засадах ідеології панафриканізму - як засобів об’єднання мікроринків континенту в єдиний економічний простір; як передумови раціональнішого використання континентальних ресурсів; як чинника усунення однієї з найскладніших проблем континенту – політичної нестабільності, спричиненої, в своїй основі, розділом штучними державними кордонами сотень етно-племенних осередків; як запоруки подолання мікроетнічних націоналізмів панафриканізмом; як перспективи посилення питомої ваги народів континенту в житті сучасної світової спільноти;
 вперше виокремлено принципи, форми, методи, цілі, механізми та сфери розповсюдження інтеграційних процесів африканськими теренами, конкретизовані особливості їх розгортання «вертикальним» (континентальним) та «горизонтальним» (субрегіональним) рівнями, показано інтерпретації підходів до інтеграційної проблематики в політиці африканських лідерів різних «політичних поколінь»;
 вперше показано роль об’єднавчих ідей в суспільному житті африканських народів і в здійснюваній нині правлячими колами держав континенту політиці «африканського культурного ренесансу»;
 проаналізовано ефективність реформування інститутів та спрямувань загальноконтинентальної діяльності Організації африканської єдності в процесі її трансформації в Африканський союз.
Наукове та практичне значення одержаних результатів полягає у всебічному, комплексному, критичному висвітленні явища африканської інтеграції та її складових, витоків, етапів розвитку, цілей, завдань, рушійних сил; в створенні цілісної картини перебігу інтеграційних процесів на Африканському континенті, а також в розкритті їх концептуальних засад та аспектів практичного розгортання; в розширенні теоретичних уявлень про шляхи, критерії та стандарти інтеграційних процесів в сучасному світі.
Положення і висновки дисертації можуть бути використані державними установами України, насамперед Міністерством закордонних справ, при розробці певних аспектів зовнішньополітичного курсу щодо Африки, зокрема в ході з’ясування питань доцільності переорієнтації окремих напрямів співробітництва з африканськими країнами на рівень африканських субрегіональних і континентальної організацій. Результати дослідження можуть бути використані в науково-дослідній роботі, а також в учбово-методичній роботі у вузах та викладанні курсів з міжнародних відносин, новітньої історії, політології.
Апробація результатів дослідження.
Основні положення та висновки доповідались на засіданнях відділу Азії і Африки Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України, а також конференції, серед яких: Наукова конференція „Глобальні пріоритети розвитку в регіональних і національних інтерпретаціях країн Азії і Африки: перспективи та умови консенсусу”. ІСЕМВ НАНУ, м. Київ, 10-11 жовтня 2004 р.; Міжнародна наукова конференція „Україна в системі міжнародних відносин в умовах глобалізації”. Європейський університет, ІСЕМВ НАН України, м. Київ, 9 лютого 2005 р.; Наукова конференція пам’яті Ольдерогге „Африка: культура, безпека, етнологія”. Інститут Африки РАН та Санкт-Петербурзький державний університет, м. Санкт-Петербург, 3-5 травня 2005 р.; Наукова конференція „Міжнародна інтеграція та інформаційне суспільство”. НДІ міжнародних відносин НАУ, ІСЕМВ НАНУ, м. Київ, 20 жовтня 2005 р.; Наукова конференція молодих вчених „Актуальні проблеми міжнародних відносин”. ІМВ КНУ ім. Т.Шевченка, м. Київ, 27 жовтня 2005 р.; ІV Школа молодих африканістів „Африка та сучасний світ”. Інститут Африки РАН, Інститут Азії і Африки при МДУ, Санкт-Петербурзький державний університет, м. Москва, 23-25 листопада 2005 р.; Наукова конференція „Відносини між В’єтнамом та Україною: досягнення та перспективи”. Національний авіаційний університет, ІСЕМВ НАНУ, м. Київ, 8 листопада 2006 р. Основні положення, результати та висновки дисертаційної роботи викладені в 7 наукових працях – трьох статтях, опублікованих в наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також у доповідях на міжнародних конференціях:
1. Юрченко К.О. Трансафриканська інтеграція: етапи еволюції // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. – 2004. – Випуск 26. – С.16-40.
2. Юрченко К.О. Економічна інтеграція в Африці: ретроспективний аналіз // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. – 2005. – Випуск 30. – С.74-98.
3. Юрченко К.О. Африканський союз: історичні передумови створення, цілі, досягнення, тенденції розвитку// Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. – 2006. – Випуск 34. – С.113-128.
4. Юрченко Е.А. Интеграционные процеси в условиях глобализации // Азия и Африка сегодня. – 2005. - №9. – С. 7.
5. Юрченко К.О. Глобальні процеси сучасності як фактор трансформації загальноафриканської системи держав // Глобальні пріоритети розвитку в регіональних і національних інтерпретаціях країн Азії і Африки: перспективи та умови консенсусу. Матеріали наукової конференції. ІСЕМВ НАНУ, м. Київ, 10-11 жовтня 2004 р. – С. 49-53.
6. Юрченко К.О. Африканський Союз – новий етап процесів інтеграції країн Африканського континенту // Міжнародна інтеграція та інформаційне суспільство. Матеріали наукової конференції. НДІ міжнародних відносин НАУ, ІСЕМВ НАНУ. м. Київ, 20 жовтня 2005 – С.147-150.
7. Юрченко К.О. Інтеграційні процеси в Африці та Південно-Східній Азії: специфіка розвитку // Відносини між В’єтнамом та Україною: досягнення та перспективи. Матеріали наукової конференції. Національний авіаційний університет, ІСЕМВ НАНУ, м. Київ, 8 листопада 2006. – С. 129-131.

Список литературы

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дисертаційного дослідження факторів, рівнів, спрямованостей та закономірностей розвитку інтеграційних процесів в Африці (1960-2005 рр.) можна зробити наступні основні висновки та узагальнення.
- Інтеграційний рух на африканських теренах протягом досліджуваного періоду представляв складний, багатогранний і динамічний процес, підпорядкований завданням налагодження всебічного співробітництва африканських країн, вдосконалення координації їх зусиль, освоєння нових горизонтів колективної взаємодії. Йому притаманні такі закономірності як сталість, прогресуюче примноження якісних і кількісних ознак, зростаюче розповсюдження на різні виміри життя африканських країн, поступальне надбання властивостей перетворення в стратегічний засіб забезпечення прогресу континенту, невпинне розгортання в горизонтальному та вертикальному (регіональному і континентальному) форматі.
Кожний етап розвитку інтеграційних процесів в Африці збагачував сферу міжафриканської співпраці новими якісними характеристиками, котрі, в свою чергу, справляли позитивний вплив на весь поступ постколоніальної континентальної історії.
Створена на першому (1960-і – початок 1970-х рр.) етапі Організація африканської єдності впродовж всього періоду незалежного розвитку Африки відіграла визначальну роль формозберігаючої та спрямовуючої колективні засади визрівання африканських країн континентальної структури, своєрідної «континентальної колиски», в якій африканські країни зростали, вчились співіснувати, набували досвіду, усвідомлювали свої індивідуальні та колективні потреби, самовизначались.
Другому етапові (1970-і – 1980-і рр.) розповсюдження інтеграційних процесів притаманні такі доленосні явища, як започаткування стійкої тенденції регіональної інтеграції, перехід африканських держав до розбудови регіональних формувань нового типу, реформування самого процесу консолідації зусиль країн континенту, запровадження перших загальноконтинентальних проектів господарського розвитку.
На третьому (з 1990-х рр. і до нині) етапі інтеграційні процеси в Африці зміщаються в площину континентальної розбудови спочатку економічної співпраці африканських країн (проект 1991 р. Африканського економічного співтовариства), а згодом і комплексної економічної, політичної і культурної взаємодії африканських держав і народів в рамках заснованого в 2001 р. Африканського союзу, згуртування в лавах якого доповнюється і синхронізується з тенденцією подальшого розвитку регіональних економічних утворень;
- В ретроспективному вимірі, першою теорією, ідеологією і політичною практикою антиколоніальної боротьби та постколоніальної розбудови Африки, згуртувавшою всі основні загони національно-визвольного руху народів континенту став панафриканізм, витоки якого сягали до початку ХХ ст. Вже накреслення панафриканських конгресів стосовно майбутнього звільненого від колоніальних кайданів континенту передбачали домінування об’єднувальної перспективи економічних, політичних, адміністративних, культурних і духовних засад організації африканських соціальних просторів з нюансами доцільності подальшого уточнення цієї ідеї в межах федеративного чи конфедеративного облаштування;
- Виявившись потужним чинником згуртування народів Африки на антиколоніальну боротьбу, панафриканізм ефективно поглинав, перекривав та нівелював всі інші відмінності різних ланок національно-визвольного руху зведенням у ступінь вищої практичної цінності консолідованої протидії іноземному володарюванню. Природно, що за умов антиколоніального абсолютизму панафриканістського феномену та сакралізації, в його лоні, примату єдності інтеграційна складова перетворилась в невід’ємну частину загального бачення панорами визвольної боротьби та постколоніальної розбудови.
- В процесі завоювання африканськими народами політичної незалежності панафриканізм виявив свої латентні вади як «антиколоніальний афронаціоналізм» епохи визвольної боротьби, не змігши розверстатись в інтегральний афронаціоналізм постколоніальної доби через брак об’єднуючих цілей, мобілізуючих гасел, політичної волі правлячих еліт і, власне, придатного до сприйняття соціального середовища. Період «параду африканських суверенітетів» чітко відокремив від постколоніальних часів явище панафриканізму як націоналізму без нації, обмеженого загальним прагненням африканців до економічної, політичної, соціальної та культурної емансипації. Об’єднуючі узи руху антиколоніального протесту зникають разом з «антиколоніальним націоналізмом» оскільки в нових історичних умовах їх місце не було зайняте новою концепцією. Керівна ланка панафриканістського антиколоніального руху перестає відігравати роль центральної нервової системи одужуючого від колоніалізму африканського організму. Вона просто розсипається на десятки державних правлячих осередків, загасивши й сам панафриканістський феномен з його інтеграційною ідеєю, «вугілля» якого продовжували жевріти лише на вівтарі створеної в 1963 р. Організації африканської єдності;
- В практичному вимірі політичного життя африканської спільноти дезактуалізація «тотально-інтеграційних» панафриканістських накреслень відбувається шляхом поступового зміщення полемічних акцентів в середовищі лідерів незалежних африканських країн з «федералістських засад» швидкоплинного об’єднання країн і народів Африки в єдине адміністративно-територіальне утворення (К.Нкрума) на «функціоналістські засади» поступової інтеграції, шляхом поетапного оформлення субрегіональних господарських комплексів, природного зрощення країн-членів регіональних угрупувань в єдині господарсько-політичні організми і лише потім – подальшого розповсюдження об’єднувальних процесів на трансрегіональні та континентальні рівні, завдяки якому, врешті, і бачилось створення загальноафриканського співтовариства (Л.Сенегор). Але міцніючі вузькодержавні інтереси африканських правлячих еліт і швидко зростаючі внутрішньодержавні проблеми зумовили, згодом, апатію урядових кіл африканських країн навіть до цього підходу до розбудови африканської єдності, в результаті чого процес напрацювання в його параметрах теоретичних обґрунтувань, спільних ідей чи дієвої трансформаційної стратегії був надовго дезорганізований. Отже, з початку 1960-х рр. явище африканської інтеграції набуває на тривалий час нових характеристик, в яких з минулого залишилось здійснюване в рамках ОАЄ прагнення до поєднання зусиль в боротьбі з залишками колоніалізму та расизму на континенті.
- Специфіка складних і багатовекторних проблем початкового етапу незалежності кожної африканської країни, незрілість державних політичних і господарських систем, соціальна нестабільність і кризові економічні явища в контексті відсутності досвіду їх подолання, розбіжності в поглядах африканських лідерів з широкого кола тактичних питань державного, регіонального і континентального будівництва – все це створило таку безліч перепон, що на першому етапі налагодження співробітництва африканських країн – 1960-і початок 1970-х рр. – про площину руху інтеграційних процесів в Африці доречніше говорити як про лабіринт, аніж як про шлях. А з найцінніших надбань виокремити, в першу чергу, досвід, передовсім негативний, осмислення і врахування якого дійсно призвело в подальші десятиліття до оптимізації інтеграційних процесів. Інтеграційний феномен на африканських теренах на першому етапі його розвитку представляв доволі суперечливе явище, багатовимірність і суперечливість якого була природною і обумовлювалась важкою колоніальною спадщиною, проблемами африканського державотворення; відсутністю у молодих країн досвіду політичної, економічної, соціальної і культурної взаємодії; майже повсякмісним посиленням міжетнічного суперництва за вплив на державну політику; складнощами адаптації до умов міжнародного життя;
- На фоні стану глибокої депресії загальноафриканської об’єднувальної ідеї в 1960-х рр., перші інтеграційні імпульси на континенті спрацьовують або в «рефлексійному режимі», тобто в межах «звичних» адміністративно-господарських комплексів колоніальних часів, або, частково, в «кон’юнктурному», так би мовити, режимі, з огляду на політичні та економічні рекомендації колишніх метрополій в обмін на отримання певних переваг в стосунках з державами Заходу. Проте, загострення внутрішнього протиріччя між логікою торування цього напряму інтеграційних дій і спадщиною ідей панафриканізму, уособлюваного ОАЄ, як і економічна неефективність регіональних утворень за колоніальною географічною калькою, зводять на початок 1970-х рр. спробу перенацілення інтеграційних потоків Африки в русло західних розрахунків майже нанівець;
- Початок другої декади незалежності можна ідентифікувати з початком другого етапу інтеграційних процесів в Африці, який охоплює 1970-і – 1980-і роки. В цей час об’єднувальна ініціатива на континенті знову (і на зовсім) повертається до принципів «афроцентристської доцільності» розбудови інтеграційних об’єднань та в організаційне лоно координуючих функцій ОАЄ. Завдяки конструктивному переосмисленню досвіду перших регіональних формувань та за умов всебічної підтримки з боку ОАЄ пошуку продуктивної інтеграційної парадигми, політичні еліти африканських країн поступово залучаються до реформування самого процесу консолідації зусиль держав континенту та переходять до побудови регіональних інтеграційних об’єднань нового типу, започаткованих на господарському фундаменті. Власне, завдяки «новому інтеграційному мисленню» в 1970-х рр. й була відкрита магістральна дорога регіональної та континентальної інтеграційної розбудови – вздовж всього ХХ ст. і в майбутнє ХХІ ст. Вже на кінець другої декади незалежності в Африці не тільки діяли 18 регіональних інтеграційних угрупувань різного ґатунку, але й була розроблена та прийнята у 1980 р. на рівні ОАЄ перша загальноконтинентальна програма економічного піднесення, відома як «Лагоський план дій». В цей період в Африці остаточно встановлюється стале системне узгодження та взаємодоповнення континентальної та регіональних африканських організацій, оздоровлюються загальні підходи до подальшого розвитку інтеграційних процесів. В числі позитивних наслідків зазначеного «збалансування та оздоровлення» слід особливо відзначити такі своєчасно нейтралізовані перспективи згубного розвитку інтеграційних тенденцій як розкол континенту на конкуруючі регіональні економічні угрупування чи ворогуючі політичні блоки за ознакою самозарахування державних режимів до версій «соціалістичної» чи «капіталістичної» орієнтації. А справжнім апофеозом ідеї єдності африканських народів стала, в 1970-х рр., ґрунтовна спроба лідерів африканських країн відновити роль і місце панафриканізму в процесі континентальної інтеграції. Проведення з цією метою в червні 1974 р. шостого Панафриканського конгресу, розробка в 1976 р. Культурної хартії ОАЄ, створення в 1980 р. Культурного міжафриканського фонду та мережі інших культурологічних установ – тому яскраве свідчення.
В цілому ж, досліджений матеріал надає підстави для висновку про започаткування африканськими країнами, з другої декади незалежності, нового етапу їх історії, заснованого на принципах поєднання зусиль з метою просування до створення інтегрованого континентального та регіонального економічного простору, вдосконалення системи міждержавного розподілу праці, забезпечення духовного піднесення культурної самобутності африканських народів.
- Період 1980-х років визначений в хроніках африканського розвитку як «втрачене десятиліття». Масштабним інтеграційним накресленням другої декади незалежності Африки не довелось втілитись в повноцінні звершення. Потенціал творчого пошуку африканських народів, їх потяг до швидкого і всебічного об’єднання був підірваний нашаруванням несприятливих тенденцій еволюції світової економік на процес економічного піднесення слабких і нестабільних господарських комплексів континенту.
Обсяги зовнішніх інвестицій скорочуються; масштаби іноземних позик і кредитів зменшуються, а їх умови жорсткішають; розміри міжнародної допомоги на цілі розвитку падають; в зв’язку з досягненнями науково-технічної революції в провідних світових державах їх потреби в африканській сировині мінімізуються. На фоні власних проблем господарського визрівання, вад і недосконалостей економічного поступу африканських країн, негативні зовнішні фактори спричиняють стан «економічного паралічу» континенту, уособлений в трьох кризових вимірах: спаду виробництва, структурній кризі та кризі зовнішньоторговельних зв’язків, передовсім у сфері зовнішньої торгівлі.
Поточні стратегії розвитку Африки за цих умов виявились дискредитованими. Реакцією на тогочасний стан африканських справ стає позиція міжнародних фінансових інститутів, за якою африканським країнам був винесений вердикт: постколоніальна політика африканських лідерів суперечить «правильній ринковій економіці». Світовий банк та Міжнародний валютний фонд розробляють для Африки програми структурних реформ, підтримувані західними донорами, реалізація котрих виставляється в якості передумови подальшої співпраці з африканськими державами. Наслідки запровадження цих реформ перетворюють «комплексну економічну кризу» африканських країн в лавиноподібний економічний обвал.
Отже, з 1980-х рр. і донині розвиток африканських країн переходить в новий «історичний режим» - винурюючого і запеклого, континентального спротиву зростанню зовнішньої залежності, локомотивом якого виступає саме інтеграція. В форматі цих змагань відчайдушні спроби африканських країн до запровадження загальноконтинентальних розбудовчих програм виходу з кризи, піднесення промисловості Африки, переходу континенту на самопідтримуваний розвиток, ініціативи стосовно зменшення боргового ярма чи проекти континентальної економічної інтеграції на кшталт узгодженого в 1991 р. плану розбудови Африканського економічного співтовариства нейтралізуються зовнішніми імперативами поглиблення ринкових реформ чи вимогами демократизації політичних систем африканських країн. Соціально-економічна ситуація на континенті в 1980-1990-х рр. продовжує погіршуватись, а зусилля африканців щодо розбудови власного культурного всесвіту, аж до другої половини 1990-х рр. – блокуватись.
За таких умов в Африці спостерігається явище, котре вже відбувалось в різні часи в темних зонах історії інших народів: починають спрацьовувати глибинні пружини цивілізаційного самозахисту, виштовхуючи на поверхню соціальної дії все найкраще, найефективніше, найжиттєздатніше.
Як і в епоху апогею антиколоніальної боротьби, у африканського політичного істеблішменту змінюється філософія усвідомлення небезпеки, з тією різницею, що за нових екстремальних обставин вона, крім спроби організації продуктивної зовнішньої протидії, починає спрямовувати активність на подолання вад та вдосконалення «внутрішнього простору».
- З середини 1990-х рр. відбувається остаточний поворот африканських правлячих еліт до розробки автохтонних соціокультурних концепцій суспільного розвитку та пошуку можливостей їх коректного поєднання з процесами економічного піднесення. На порядок денний знову висувається завдання відродження панафриканістської ідеології як мобілізуючої сили африканських народів та засобу рішучого подолання етнічних мікронаціоналізмів. Афроцентристські тенденції знову перетворюються в головний напрям політичного згуртування найдинамічніших фракцій владних центрів африканських спільнот. Панафриканізм трансформується в офіційну ідеологію Південно-Африканської Республіки, а його ключові ідеї використовуються в діяльності провідних регіональних економічних об’єднань – Спільного ринку для Східної і Південної Африки, Співтовариства розвитку Півдня Африки, Економічного та валютного союзу країн Західної Африки та інших. Сприяння африканському ренесансу визначається метою створеного в 2001 р. Африканського союзу, діяльність якого підпорядковується поєднанню завдань економічного прогресу з потребою реабілітації та затвердження загальноконтинентального комплексу ідей і цінностей.
- Нарешті, стрижнем композиції африканського відродження стає трансформація в 2001 р. Організації африканської єдності в Африканський союз, викликана усвідомленням африканськими політичними лідерами неможливості забезпечення реалізації ефективної стратегії розвитку континенту за умов старих підходів, на основі тлумачення спільності зусиль в межах координації дій розрізненої сукупності державних одиниць, на базі винятковості значення економічних пріоритетів. Перспектива позитивних зрушень в справі задоволення нагальних потреб африканських народів починає пов’язуватись державними діячами Африки з комплексними підходами, за якими регіональна і континентальна інтеграція розглядаються у взаємозв’язку з реальним потенціалом розвитку африканських країн, а розбудова соціокультурного виміру континентальних спільнот стає невід’ємною складовою інтеграційних процесів.
Таким чином, як свідчить дослідження, останню декаду ХХ ст. можна вважати початком нового етапу соціально-економічного, політичного і культурного розвитку народів Африки, часом докорінного перегляду африканськими політичними елітами підходів до стратегії регіональної і континентальної інтеграції в бік її «тоталізації», періодом, протягом якого розгорнулось підведення під процеси континентальної, регіональної та національної розбудови самобутньої культурно-історичної бази, роками відродження та розповсюдження афроцентризму як на сферу духовного життя африканських спільнот, так і на площину політичної практики країн континенту – через створення загальноконтинентальної суперструктури, націленої на згуртування та прогрес держав і регіональних формувань на засадах економічного, політичного і культурного ренесансу Африки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Документы панафриканского движения // Сб.: “Расы и народы”. - М.: Наука, 1977. – 134 с.
2. African congress : A documentary of the First modern pan-African congress. / Ed. with an introd. by Imamu Amiri Baraka (LeRoi Jones) New York: Morrow, 1972 – 493 р.
3. Convention sur le fravail forcѕ, 1930, N 29. Les problames du fravail en Afrique. Geneve, 1958 (Annexe I), p.605 — 611.
4. Независимая Африка в документах / Сост.: Тузмухамедов Р.А., Кукушкин Е.В. – М.: Университет дружбы народов им. П.Лумумбы, 1965. – 221 с.
5. Организация африканского единства. (История создания и деятельности). Сборник документов / Сост.: Тузмухамедов Р.А., Кукушкин Е.В. – М.: Наука, 1970. – 305 с.
6. Организация африканского единства. Сборник документов – М.: Наука, 1973. – Вып. 3. - 282 с.
7. Организация африканского единства. Сборник документов – М.: Наука, 1976. – Вып. 3. – 280 с.
8. ХХ сессия Ассамблеи глав государств и правительств ОАЕ. (Документы и материалы). / Отв. ред. Васильев А.М. – М.: Институт Африки АН СССР, 1985. – 124 с.
9. ХХI сессия Ассамблеи глав государств и правительств ОАЕ. (Документы и материалы). / Отв. ред. Васильев А.М. – М.: Институт Африки АН СССР, 1986. – 168 с.
10. Документы и материалы ОАЕ (1987-1989)./ Отв. ред. Винокуров Ю.Н. – М.: Институт Африки АН СССР, 1990. – 140 с.
11. ХХIII сессия Ассамблеи глав государств и правительств ОАЕ. (Документы и материалы). / Отв. ред. Старушенко Г.Б.– М.: Институт Африки АН СССР, 1988. – 90 с.
12. Движения неприсоединения в документах и материалах. - М.: Наука, 1989. – 234 с.
13. Дюбуа У. Африка. – М.: Наука, 1961. – 453 с.
14. Davidson B. Which Way Africa? The Search for a New Society. – London, 1964. – 348 p.
15. Нкрума К. Африка должна объединиться. – М.: Прогресс, 1964. – 311 с.
16. Senghor L.S. Libertй I (Negritude et Humanisme). - Paris, 1964. – 98 p.
17. Nyerere, Julius Kambarage Crusade for liberation / Julius K. Nyerere: Oxford University Press, 1978. - 94 p.
18. Cabanis, Andrй Les constitutions d'Afrique francophone : Йvolutions rйcentes / Andrй Cabanis et Michel Louis Martin Paris : Karthala, 1999. – 191 p.
19. Occasional paper series. African association of political science. – Harare, 2001. - №2. – P. 62-70.
20. Transition from the OAU to the African Union // http://www.dfa.gov.za/foreign/Multilateral/profiles/oau-au.htm
21. Шпенглер О. Закат Европы: Очерки мифологии мировой истории. Том 2. – Минск: ООО «Попурри», 1999. – 720 с.
22. Wallerstein I. The capitalist world economy. – Cambridge, 1979. – 267 p.
23. Huntington Samuel P. The Clash of Civilizations? // Foreign Affairs – Summer. -1993, Vol. 72/3. – P. 23-53.
24. Soederling L., Berthelemy J.-C. Will there be emerging market economies in Africa by the year 2020? – Washington: IMF, 2002. – 35 p.
25. Rogoff K., Reinart C. FDI to Africa: the role of price stability and currency instability. – Washington, 2003. – 41 p.
26. Gelbard E., Leite S. Measuring financial development in Africa – Washington, 1999. – 28 p.
27. Coe D., Hoffmaister A. North-South trade: is Africa unusual? // Journal of African economy. – Oxford, 1999. – Vol. 8, N2. – P. 180-209.
28. Lewis J., McPherson M. Macroeconomic management in Africa: to finance or to adjust? // Asia and Africa: Legacies and opportunities in development. – San Francisco: Institute for contemporary studies, 1994. – P. 99-150.
29. Fauvelle-Aymar F.K. Qu’est-ce que l’afrocentrisme? // Analele univ. Bucuresti. Istorie. – Buc., 1999 (paru en 2001). – a. 48. – P. 111-127.
30. Obenga T. Le sens du lutte contre l’afrocentrisme eurocentrisme. – Paris: Khepera/ L’Harmattan, 2001. – 125 p.
31. Bryceson D.F., Bank L. End of an era: Africa’s development policy parallax // Journal of contemporary African studies. – Pretoria, 2001. – Vol. 19, N1. – P. 5-23.
32. De Bernis G. FMI et Banque Mondiale: Un pouvoir croissant de domination // Aujourd’hui l’Afrique. – P., 1992. - №45. – P.2-4.
33. Verlet M. Les Etats Unis et l’Afrique dans le monde // Aujourd’hui l’Afrique. – P., 1991. - №45. – P.5-9.
34. Ardleir F. L’Afrique et la dislocation de l’URSS // Aujourd’hui l’Afrique. – P., 1991. - №45. – P.10-11.
35. Helleiner G. From adjustment to development in sub-Saharan Africa // UNCTAD review. – Geneva, 1994. – P. 143-154.
36. Kappel R. Africa’s marginalization in world trade // Intereconomics. – Hamburg, 1996. – Vol. 31, №1. – P. 33-43.
37. Levallois M. Actualite de l’afro-pessimisme // Afrique contemporaine. – P., 1996. - №179. – P. 3-15.
38. Bratton M., Mattees R. Support for democracy in Africa: intrinsic or instrumental? // British journal of political science. – Cambridge, 2001. – Vol. 31. – Pt. 3. – P. 447-474.
39. Bratton M. Deciphering Africa’s divergent transitions // Political science quart. – N.Y., 1997. – Vol. 112, N1. – P. 67-93.
40. Owusu M. Domesticating democracy: culture, civil society and constitutionalism in Africa // Comparative studies in society and history. – Cambridge, 1997. – Vol. 39, N1. – P. 120-152.
41. Nattrass N., Seekings J. Democracy and distribution in highly unequal economies: the case of South Africa // Journal of modern African studies. – Cambridge, 2001. – Vol. 39, №3. – P. 471-498.
42. Clapham C. Democratisation in Africa: Obstacles and prospects // Third world quart. – L., 1993. - Vol. 14, №3. – P. 423-438.
43. Chabal P. A few considerations on democracy in Africa // International affairs. – L., 1998. – Vol. 74, №2. – P. 289-303.
44. Macumbe J.M. Is there a civil society in Africa? // International affairs. – L., 1998. – Vol. 74, №2. – P. 305-317.
45. Penouil M. Secteur informel et crises africanes // Afrique contemporaine. – P., 1992. - №164. – P. 70-80.
46. Pourtier R. L’explosion urbaine // Afrique contemporaine. – P., 1992. - №164. – P. 153-167.
47. Kennedy P. Political barriers to African capitalism // Journal of modern African studies. – Cambridge, 1994. – Vol. 32, №2. – P. 191-213.
48. Erdmann G. Partein in Afrika // Afrika Spectrum. – Hamburg, 1999. – Jg. 34, №3. – S. 375-393.
49. Szeftel M. Misunderstanding African politics: Corruption and the governance agenda. // Review of African political economy. – Sheffield, 1998. - №76. – P. 221-240.
50. Strauch H.F. Panafrika: Kontinentale Weltmacht im Werden? – Zurich: ATLANTIS V, 1964. – S. 586.
51. Ojo O., Orwa D., Utete C. African International relation. – London: Longman Group United Kingdom, 1985. – 186 p.
52. Tordoff W. Government and Politics in Africa. – London: Macmillan, 1984. – 352 p.
53. Durufle G. L’ajustement structurel en Afrique. – Paris: Karthala, 1988. –208 p.
54. Tetzlaff R. Politisierte Ethnizitat als Kehrseite politischer Partizipation in unsicheren Zeiten. Erfahrungen aus Afrika // Welt Trends. – 2003. - №38. – S.26.
55. Schraeder P.J. African politics and society: A mosaic in transformation. – New York, 2000. – P. 56.
56. Diouf M. La culture, la communication, la education et le science et la technique dans les strategies de developpement en Afrique au Sud du Sahara. Bilan et perspectives. – Paris, 1988. – 126 р.
57. Martin G. East African States: Development strategies in the Field of Education, Science, Culture and Communication. – Paris, 1988. – P. 5-6.
58. Kamark A. The Economics of African Development. – London, 1967. – P.11.
59. Rugumamu S.M. Globalization and Africa’s future: Towards structural stability, integration and sustainable development // Occasional paper series. African association of Political science. – Harare, 2001. – Vol.5, №2. – P. 60
60. Obasandjo O. Africa in the XXI century. // Security dialogue. – 1993. – Vol. 24, №2. – P. 198.
61. Caiquo B., Adesida. O. Integrating futures studies into development planning in Africa // Futures. – L., 1994. – Vol. 26, №9. – P. 891-902.
62. Hill P. The relevance of business scenarios for Africa // Futures. – L., 1994. – Vol. 26, №9. – P. 980-987.
63. Kaya O. Hasan. The political economy of Africa and continental challenges in the new millennium // Africa in the new millennium. – Pretoria, 2001. – P. 3-22.
64. Akokpari K. John. Africa in the new millennium: reflections on some challenges and possibilities // Africa in the new millennium. – Pretoria, 2001. – P. 23-36.
65. Ндой Мамаду. Глобализация, эндогенное развитие и образование в Африке // Перспективы. – М.; Париж, 1998. – Т. 27, №1. – С. 87-92.
66. Mbaku J. M., Kimenyi S. Democratization in Africa // Coexistence. – Dordrecht, 1995. – Vol. 32, №2. – P. 119-136.
67. Senghor L.S. Nation et voie africaine du socialisme. – Paris, 1961. – 212 p.
68. Senghor L.S. Pierre Teilhard de Chardin et la politique africaine, Paris, 1961. – 58 p.
69. Senghor L.S. On African Socialism. – New York, 1964. – 128 p.
70. Nyerere, Julius Kambarage Man and development / Julius K. Nyerere Dar es Salam : Oxford University Press, 1974. - 125 p.
71. Nyerere, Julius Kambarage Nyerere on socialism / Julius K. Nyerere Nairobi : Oxford University Press, 1979. - 58 p.
72. Mukandala R. The state of African democracy: status, prospects, challenges // African journal of political science. – Harare, 2001. – Vol. 6, N2. – P. 1-10.
73. Engelhard Ph. L’Afrique miroir du monde? Plaidoyer pour nouvelle economie. – P.: Arlea, 1998. – 222 p.
74. Webster E., Adler G. Toward a class compromise on South Africa’s “double transition”: bargained liberalization and the consolidation of democracy // Politics a. soc. – Los Altos, 1999. – Vol. 27, N3. – P. 347-385.
75. Oyejide A. African trade prospects in globalizing era // Cooperation South. – N.Y., 1998. – N2. – P. 107-117.
76. Osaghae E.E. The study of political transitions in Africa // Review of African political economy. – Sheffield, 1995. – N64. – P. 183-197.
77. Maasdorp G. The future structure of regional trade integration and development cooperation in Southern Africa // Africa insight. – Pretoria, 1994. – Vol. 24, N1. – P. 11-17.
78. Ninsin K.A. Globalisation and the future of Africa. – Harare: AAPS, 2000. – 35 p.
79. Черников И. Ф., Ксендзык Н. Н., Скороход Ю. С., Скороход Л. И., Пророченко Н. А. Очерки политического и социально-экономического развития стран Востока / Институт мировой экономики и международных отношений НАН Украины {Киев} / В.К. Гура (отв.ред.). — К.: Крещатик, 1998. — 345 с.
80. Гура В. Збройні конфлікти в Африці: причини та шляхи подолання // Збірник наукових праць. — К., 2002. — Вип.31. — С.84–91
81. Гура В.К. Африка: інтеграційна складова перебудови засад соціально-економічного розвитку // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. Київ-2004. – Випуск 26. – С. 3-16
82. Гура В.К. Політичні процеси, державний устрій та суспільний прогрес у країнах Субсахарської Африки: проблеми і перспективи продуктивної сумісності // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. Київ-2004. – Випуск 30. – С. 38-74.
83. Гуцало С. Є. Інтеграційні процеси у регіоні Північної Африки: витоки, етапи, особливості сучасного етапу // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. Київ-2005. – Випуск 30. – С. 3-23.
84. Гуцало С.Є. Ідеологічні та практичні витоки інтеграційних процесів у Арабському світі // Дослідження світової політики: Збірник наукових праць. Київ-2006. – Випуск 34. – С. 17-47.
85. Кучменко Е.М. Історико-культурна спадщина країн Азії та Африки в новий час. — К.: Стилос, 1998. — 319 с.
86. Лукін В.В. Процеси демократизації в політичному житті країн Західної Африки: витоки, еволюція, перспективи: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. 07.00.03 / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. Ін-т міжнар. відносин. — К., 1995. — 23 с.
87. Музика Г.О. Становлення та розвиток співробітництва України та Південно-Африканської Республіки: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. політ. наук. 23.00.04 / Київ. нац. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 2003. — 22 с.
88. Якубенко О.П. Діалог «Північ-Південь» в політиці країн Африки південніше Сахари у 80-ті – на початку 90-х років: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. іст. наук. 07.00.02 / Київ. ун-т ім. Т.Шевченка. — К., 1996. — 26 с.
89. Добровольський О. В. Геополітичний розвиток Південної Азії, Океанії, Африки й Латинської Америки та інтереси України. — К. : Університетське видавництво "Пульсари", 2006. — 128с.
90. Рубцова М. Ю. Інвестиційна політика країн Африки та її вплив на тенденції припливу трансграничних інвестицій // Збірник наукових праць. — К., 2002. — Вип.32. — С.91–95.
91. Рубцова М. Ю. Мотиваційні складові політики залучення транснаціонального капіталу до економіки країн африканського регіону // Збірник наукових праць. — К., 2002. — Вип.34. — С.237–246.
92. Рогач О. І., Шнирков О. І.. Країни, що розвиваються, і транснаціоналізація світової економіки: Навч. посібник / Київський університет ім. Тараса Шевченка. — К.: РВЦ "Київський університет", 1998. — 140 с.
93. Рогач О. І. Транснаціональні корпорації і економічне зростання країн, що розвиваються: Автореф. дис... д-ра екон. наук: 08.05.03 / Київський університет ім. Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин. — К., 1995. — 38 с.
94. Кочубей Ю. М. Україна і Схід. Культурні взаємозв'язки України з народами Близького Сходу 1917-1992 / НАН України; Інститут сходознавства ім. А.Кримського. — К., 1998. — 227 с.
95. Плачинда В.С. Соціальні перетворення в арабських країнах: Досвід і проблеми / АН України. Ін-т світової економіки та міжнародних відносин. — К.: Наукова думка, 1993. — 156 с.
96. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні відносини ХХ століття: Навчальний посібник для студентів вузів / Відп. ред. Б.І.Гуменюк. — К.: Школяр, 1999. — 255 с.
97. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи: Світова політика: Навчальний посібник. — К.: ФАДА: ЛТД, 2001. — 223 с.
98. Бікла О. В. Трансформація західносахарського національного питання у 1956-1991 рр.: Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Донецький національний університет — Донецьк, 2006. — 20 с.
99. Потехин И. И. Африка: итоги и перспективы антиимпериалистической революции // Азия и Африка сегодня. – 1961. - №10. – С. 11-15.
100. Васильев А.М. Африка и вызовы ХХI века // Азия и Африка сегодня. – 2002. - №8. – С. 2-12.
101. Васильев А. Африка – падчерица глобализации // Азия и Африка сегодня. – 2000. - №1. – С. 2-8.
102. Васильев А. Африка в меняющемся мире // Азия и Африка сегодня. – 1998. - №9. – С. 2-7.
103. Павлова В.В. Африка в лабиринтах модернизации. – М.: Издательская фирма «Восточная литература» РАН, 2001. – 224 с.
104. Высоцкая Н.И. Эволюция национализма в Тропической Африке. ХХ в. – М.: Институт Африки РАН, 2003. – 176 с.
105. Высоцкая Н.И. Африканская культурная самобытность: преодоление кризиса и развитие межафриканской интеграции // Африка: поиск идентичности.: Ученые записки Института Африки РАН. – М., 2001. – Вып. 24. – С. 5-25.
106. Потемкин Ю.В. Интеграция – путь к спасению? // Азия и Африка сегодня. – 1991. - №12. – С. 21-23.
107. Кораблев Ю. Африка. Борьба за выживание в условиях глобализации // Международная жизнь. – 2004. - №10. – С. 132-141.
108. Кораблев Ю. Образование Африканского союза: смена названия или постановка новых задач? // Азия и Африка сегодня. – 2001. - №8. – С. 13-15.
109. Баскин В.С. Проблемы развития внешней торговли стран Африки в конце ХХ – начале ХХІ в. – М.: Институт Африки РАН, 2004. – 112 с.
110. Гусаров В.И. Африка: испытания и надежды: (К 25-летию создания Организации африканского единства). – М.: Знание, 1988. – 64 с.
111. Тузмухамедов Р.А. Организация африканского единства. – М.: Международные отношения, 1965.- 193 с.
112. Кузнецова М.А. Межафриканские экономические отношения: современные тенденции. – М.: Институт Африки АН СССР, 1991. – 52 с.
113. Виганд В.К. Африка: очерки экономического развития. – М.: Издательский дом XXI век - Согласие, 2000. – 190 с.
114. Этингер Я.Я. Политические проблемы африканского единства. – М.: Наука, 1967. – 178 с.
115. Этингер Я.Я. Африканский союз – мечта или реальность // Независимая газета. – 6 июня. – 2001.
116. Ланда Р. Г. Страны Магриба: общество и традиции. - М.: Знание, 1988. - 63 с.
117. Ланда Р. Г. Управленческие кадры и социальная революция стран Азии и Африки. - М.: Наука, 1985. - 223 с.
118. Шведов А. А. Советско-алжирские отношения. - М.: Прогресс, 1986. – 260 с.
119. Шведов А. А. Независимая Африка: внешнеполитические проблемы, дипломатическая борьба. - М.: Политиздат, 1983. - 350 с.
120. The African communist. – 1963. – №15. – P. 17-22.
121. A Quarter Review of the Negro Freedom Movement. – 1965. – Winter. – P.182-187.
122. Problematising the African Renaissance / Ed. by Maloka E., Le Roux E. – Pretoria, 2000. – 92 p.
123. The Ethioscope. – 1998. - №1. – P. 4-9
124. Африка в стратегиях развития на 1990-е годы (г. Минск, 28-31 мая 1990 г.). – М.: Институт Африки АН СССР, 1991. – 226 с.
125. International Organization. – Boston, 1962. - №2. – P.342-350.
126. Jeune Afrique. – 1972. - №582.- P.26
127. ECA. Revised Framework of Principles for the Implementation of the New International Economic Order in Africa. E/CN.14/ECO/Rev.2. – New York, 1976.
128. Europa –Archiv. – Bonn, 1965. - №1. – P.29
129. Informationen zur politischen Bildung. – 2001. - №264. – S.8.
130. The Unity. – 1969. – 25 september.
131. Sklar R. Beyond Capitalism and Socialism in Africa // The Journal of Modern African Studies. – 1988. – Vol.26, №1. – P. 3-19.
132. Turok B. Afrika. What can be done? – London: Zed Books, 1986. –181 p.
133. UN.ECA. ECA and Institution building in Africa. E/CN.14/INF/118. – New York, 1981
134. Africa report. – Washington, 1965. – October
135. Глобальные проблемы современности и Африка / Отв. ред. Хозин Г.С. – М.: Наука, 1983. – 237 с.
136. ECA. A Report on Economic Cooperation in Africa. E/CN.14/569. –New York, 1979.
137. Benchenan M. Les coups d’etat en Afrique. – Paris, 1983. – P. 71-76.
138. The Journal of Modern African studies. – 1984. – Vol. 22, №4. – P. 622- 654.
139. Vierteljahresberichte der Friedrich – Ebert Stifrung. – 1991. - №123. – S. 51-52
140. M’Bokolo E. L’Afrique Centrale: strategies de developpment et perspectives. – Paris: Ed. de l’Unesco, 1987. – 149 p.
141. The Africa Report. – 1974. - №9-10. – P.5
142. UN. ECA. Report of Ministerial Follow-up Committee on International Trade and Finance for African Development. St/ECA/WP. – New York, 1982. – P.3
143. The Economist. – 2003. - №8343. – P. 41
144. World development. – 1994. – Vol.22, №4. – P. 483-500
145. Бюллетень иностранной коммерческой информации (БИКИ). – 1993. - №118. – С.1
146. Aujourd’hui l’Afrique. – 1991. - №45. – P.8-12
147. The Financial Times. – 1993. – 1 September.
148. Африка в меняющемся мире. События и факты / Отв. ред. Старушенко Г.Б. – М.: Институт Африки АН СССР, 1990. – 164 с.
149. The Ethiopian Herald. – 1989. – 25 July.
150. Stahn E. Das Afrika der Vaterlдnder: Entwicklung und Bilan nach 25 Jahren Unabhдngigkeit. – Frankfurt am Main, 1985. – S.60-64
151. Africa Development. – 1989. – Vol. XIV, №1. – P.61-62
152. Reiterer M. Ein Vierteljahrhundert Unabbдngigkeit Afrikas – 25 Jahren der Stagnation? // Internationales Afrikaforum. – 1986. - №2. – S. 155-159
153. Jeune Afrique. – 1989. - №1509. – P. 76
154. Jeune Afrique. – 1991. - №1591. – P. 24-25
155. Jeune Afrique economic. – 1991. - №149. – P. 72
156. Известия. – 1991. – 13 мая.
157. Jeune Afrique. – 1991. - №1613. – P. 6
158. Political science quarterly. – 1997. – Vol.112, №1. – P.71-76
159. International affairs. – 1998. – Vol.74, №2. – P.294-299
160. Africa Development. – 2004. – Vol. 29, №2. – P.40-41, P. 85-87;
161. Welt Trends. – 2003. - №38. – S.21-24
162. Африка: особенности политической культуры. Ученые записки Института Африки РАН. Выпуск 12. – М.: Институт Африки РАН, 1999. – 154 с.
163. Le Monde. – 2004. – 24 avril
164. Le Monde economic. – 2003. – 23 avril
165. Jeune Afrique/ L’Intelligent. – 2001. - №2093. – P.102
166. International Affairs. – 1998. – Vol. 74, №2. – P. 265.
167. The Economist. – 2004. - Vol. 370, №8358. – P.5
168. Jeune Afrique/ L’Intelligent. – 2003. - №2219. – P.96.
169. Восток. – 2000. - №4. – С.152-159
170. Le Monde diplomatique. – 2004. – Janvier.
171. African association of political science. – 2001. – Vol.5, №2. – P.28-29.
172. Africa’s Adjustment and Growth in the 1980s. – Washington, 1989, - P.25
173. Economic report on Africa 2002. Tracking performance and progress. UN Economic Commission for Africa. – New York, 2002. – 150 р.
174. Le Monde. – 2003. – 1 avril
175. БИКИ. – 2003. - №53. – С.13
176. Jeune Afrique/ L’Intelligent. – 2002-2003. - №2189-2190. – P.82.
177. Economic development in Africa: performance and policy issues. United Nation. – New York, 2001. – P.4
178. The Economist. – 2004. – Vol.370, №8358. – P.4
179. Les Echos. – 1999. – 15 juin.
180. Jeune Afrique. – 2000. - №2069. – P.65.
181. Jeune Afrique/ L’Intelligent. – 2004. - №2246. – P.27-39.
182. Le Monde economic. – 2001. – 26 juine.
183. The Journal of Modern African Studies. – 1988. – Vol.26, №1. – P.13.
184. UNCTAD review. – Geneva, 1994. – P.146-153.
185. Les Echos. – 2003. – 30-31 mai.
186. Archives europeenes de sociologie. – 2002. – Vol.43, №3. – P.254-388.
187. Pan-Africanism / Ed. By Chrisman R., Hare N. – New York, 1974. – 138 р.
188. Comparative studies in society and history. – 1975. – Vol.17, №1. – P.91-92.
189. Jeune Afrique/ L’Intelligent. – 2002. - №2066-2067. – P.59-60.
190. Вишневский М. США, Африканская диаспора и страны Африки // Азия и Африка сегодня. – 2004. - №12. – С.76-77
191. Transition from the OAU to the African Union // http://www.dfa.gov.za/foreign/Multilateral/profiles/oau-au.htm
192. Background on the New Partnership for Africa’s Development (NEPAD) // http://www.au2002.gov.za/docs/key_oau/nepad1.htm. - 10 р.
193. Портников В. Африканский союз: логическое решение или номенклатурная утопия // Мировые дискуссии. – 13.08.2001. http://www.wd.org.ua/default.php?art=19751234