УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ В КОНЦЕПЦІЯХ ПОЛЬСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ 1976-1989 РОКІВ : УКРАИНА И УКРАИНЦЫ В КОНЦЕПЦИЯХ ПОЛЬСКОЙ ОППОЗИЦИИ 1976-1989 лет

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

ЧУШАК ХРИСТИНА ЯРОСЛАВІВНА

УДК 321.01:329.052:327(477)](438)“1976-1989”

УКРАЇНА ТА УКРАЇНЦІ В КОНЦЕПЦІЯХ ПОЛЬСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ 1976-1989 РОКІВ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Мороз Юрій Миколайович
кандидат історичних наук,
доцент кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби

Львів 2006

ЗМІСТ

УМОВНІ ПОЗНАЧЕННЯ ТА СКОРОЧЕННЯ………………………… 4
ВСТУП……………………………………………….…………………. 5
РОЗДІЛ 1. ДОСЛІДЖЕННЯ МІСЦЯ УКРАЇНИ ТА УКРАЇНЦІВ У КОНЦЕПЦІЯХ ПОЛЬСЬКИХ ОПОЗИЦІОНЕРІВ………
14
1.1 Теоретично-методологічні основи та понятійно-категоріальний апарат дослідження....................................
14
1.2 Польсько-українські взаємини та польська опозиція у науковій літературі……………………………………...…
29
1.3 Опозиційні середовища у Польській Народній Республіці: становлення, еволюція, світоглядні позиції...
42
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1………………………………………... 61
РОЗДІЛ 2. ПОЛЬСЬКА ОПОЗИЦІЯ ПРО СПІВПРАЦЮ З УКРАЇНОЮ………………………………………………...
66
2.1 Українська тематика на сторінках польських опозиційних видань..............................................................
66
2.2 Питання кордону Польщі з Україною у публікаціях опозиціонерів ……………………………………………....
84
2.3 Україна в політичних концепціях польських опозиціонерів……………………………………………….
102
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………......……. 120
РОЗДІЛ 3. ПОШУКИ ШЛЯХІВ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКОГО ПОРОЗУМІННЯ У ДИСКУРСІ ПОЛЬСЬКОЇ ОПОЗИЦІЇ ……………………..…………………………..

125
3.1 Спроби подолання польськими опозиціонерами історичних порахунків між поляками та українцями........
125
3.2 Формування образу України та українця в польських опозиційних виданнях……………………..………………
140
3.3 Українська національна меншина у польській опозиційній політичній думці …………………………….
151
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3………………………………………... 166
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 170
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………... 178
ДОДАТКИ……………………………………………………………….... 228
ДОДАТОК А. Найважливіші опозиційні середовища 1976-89 рр…... 228
ДОДАТОК Б.
Динаміка висвітлення українського питання у польській опозиційній пресі 1978-1990 рр……………
239
ДОДАТОК В.
Бібліографія українського питання в періодиці другого обігу……………………………………………
240
ДОДАТОК Д.
Українська тематика в польських опозиційних виданнях………………………………………………...
262

ВСТУП
Актуальність теми дослідження
Історично відносини між польською та українською націями у новітній час були сповнені трагічних подій – конфлікти між українцями й поляками у ІІ Речі Посполитій, Волинська трагедія 1943 р, операція «Вісла» 1947 р. Проте наприкінці 1980-х – у 1990-х рр. Республіка Польща чітко визначилась і послідовно дотримувались своєї політичної позиції щодо незалежності України: які б політичні сили не перебували при владі, вони підтримували державотворчі зусилля українського народу, що суттєво вплинуло на розвиток української держави, її економіки й культури. Незважаючи на складний історичний спадок, у польсько-українських відносинах 90-х років ХХ ст. гострих конфліктів не було. Польща першою визнала незалежність України після грудневого референдуму 1991 р. Молода українська держава посіла важливе місце у її зовнішній політиці. З часом польсько-українські взаємини перетворилися на стратегічне партнерство.
Географічно й історично Польща була і залишається одним із важливих мостів, які сполучають Україну зі Західною Європою. Особливо актуальним є позитивне ставлення Польщі до України в контексті євроатлантичних та євроінтеграційних процесів, де вона виступає в ролі адвоката України. Якщо врахувати ще й спільність історичних традицій, культури, існування етнічних меншин – української в Польщі та польської в Україні, стає зрозуміло, що активне польсько-українське співробітництво відповідає інтересам української та польської націй.
Однією з головних причин непорозумінь, а нерідко й трагічних подій, у взаєминах між Польщею та Україною у ХХ ст. були міжнаціональні конфлікти. Саме тому зміна ставлення сусідніх націй одна до іншої як центральна тема в історії взаємин двох держав та суспільств заслуговує детального вивчення.
Повноцінний розвиток добросусідських відносин між Україною та Польщею був неможливий без боротьби з упередженнями, що існували у колективній пам’яті обох націй. І саме польські опозиціонери зробили в цьому напрямі рішучі кроки, які принесли свої результати після змін 1989 р. Завдяки опозиціонерам невід’ємним елементом етнокультурної політики Польщі стало подолання стереотипів у взаєминах поляків і українців. Спроби польських опозиціонерів вплинути на польське суспільство за допомогою своїх видань сприяли також переформулюванню польської національної ідентичності. Аналіз їхніх зусиль має практичну цінність для України, де, за твердженням багатьох дослідників, модерне націєтворення триває далі.
Наша держава нині вирішує складні й неоднозначні завдання етнополітичного характеру. Польський приклад зміни ставлення суспільства до іншої нації та держави – від заперечення та негативного ставлення до утвердження у суспільній свідомості як важливого партнера, має велике значення для українців. В українському суспільстві публічні дискусії щодо проблематичних українсько-російських, та й українсько-польських, відносин, зрештою, теж, ще не набули масштабного характеру. Тому аналіз польського досвіду в цьому питанні важливий для України.
Усе перелічене свідчить про те, що наукове вивчення місця України та українців у концепціях різних польських політичних сил на підставі історичних фактів і джерел, з широким використанням нових матеріалів – важливе й актуальне завдання політичної науки.
Зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження узгоджується з комплексною науковою темою, яку розробляє кафедра міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка – «Україна в сучасній європейській політиці».
Метою дисертації є комплексний аналіз концепцій опозиції часів Польської Народної Республіки щодо України та українців.
Відтак у дисертації окреслено такі завдання:
- дослідити нелегальні публікації польської опозиції 1976-1989 рр., віднайти тексти, що стосуються України, українців і польсько-українських взаємин, проаналізувати їх;
- з’ясувати сутність і місце українського питання у концепціях польських опозиціонерів, визначити, які середовища польської опозиції займалися українською проблематикою;
- визначити динаміку зацікавлення Україною та українцями польською опозицією та чинники, які мали на це вплив;
- дослідити, яким було ставлення польських опозиціонерів до повоєнного східного кордону Польщі;
- з’ясувати зміну ставлення до незалежності України та її ролі у політичних концепціях польської опозиції;
- виявити та проаналізувати шляхи, якими польські опозиційні середовища пропонували досягнути польсько-українського порозуміння;
- відтворити образ України та українця, який поставав у текстах польських опозиціонерів, і порівняти образ українця з образом представника української меншини у Польщі.
Об’єктом дослідження є польська політична опозиція часів Польської Народної Республіки, що включала різні інституціоналізовані та неформальні організації і рухи.
Предметом дослідження є концепції польської опозиції щодо України й українців, їхнє становлення та розвиток.
Хронологічні межі дослідження зумовлені особливостями розвитку політичної опозиції у ПНР. У літературі 1976 рік прийнято вважати роком зародження цієї опозиції та початком її активної видавничої діяльності. 1989 рік – це рік легалізації опозиційних груп у Польщі та початку нового етапу їхньої діяльності.
Географічні межі дослідження охоплюють територію Польщі в її сучасних державних кордонах. Враховуючи специфіку діяльності польської опозиції окресленого періоду, досліджується також діяльність головних осередків польської та української еміграції в Парижі, Лондоні, Мюнхені та Берліні.
Методологічна основа дослідження. У роботі використано низку загальнонаукових і спеціальних політологічних методів. За допомогою системно-хронологічного методу здійснено аналіз і характеристику історичних процесів розвитку політичної опозиції в Польщі. Для дослідження ідеологічних течій опозиції використано методи класифікації та типологізації.
Метод аналізу та синтезу й структурно-функціональний підхід були використані для того, щоб всебічно висвітлити ставлення польської політичної опозиції до українського питання. Проблемно-історичний метод дослідження дав змогу проаналізувати цей підхід у часовому розвитку та визначити його головні складові. На підставі конкретних публікацій польських опозиціонерів методом індукції виведено концепції різних опозиційних середовищ щодо України та українців. Їх досліджено за допомогою порівняльно-типологічного аналізу. Застосування методів аналогії та порівняння допомогло виявити спільне і відмінне у концепціях різних опозиційних середовищ. Системний метод уможливив аналіз суспільно-політичної думки різних опозиційних середовищ як певної цілості, компоненти якої взаємопов’язані та впливають один на одного.
Використано також інтердисциплінарний підхід до вивчення проблеми. Методи історичних досліджень слугували інструментами при дослідженні політичної опозиції, а методи дослідження преси – при вивченні опозиційних видань. Для аналізу текстів польських опозиціонерів використано методи літературознавчого аналізу тексту. Головною при роботі з фактичним матеріалом, який покладено в основу дослідження, була прикладна міждисциплінарна методика критичного дискурсивного аналізу.
Джерельна база складається з першоджерел і широкого кола наукових видань українською, російською, білоруською, польською, англійською, німецькою та французькою мовами.
Серед першоджерел – документи польських опозиційних середовищ часів Польської Народної Республіки, а також найрізноманітніші публікації у виданнях другого обігу («АБЦ», «Зоможондносьць», «Критика», «Мєндзиможе», «Нєподлєґлосьць», «Нова Коаліц’я», «Обуз», «Опінія Краковска», «Спотканя» та ін.), що стосувалися України, українців і польсько-українських взаємин. Аналіз періодики, брошур і книжок, видання яких було одним з найпоширеніших видів діяльності різних опозиційних середовищ, дослідниками цієї проблеми вважають достовірним способом визначення політичної та ідеологічної платформи тієї чи іншої групи, навіть дієвішим за аналіз програм і декларацій. У дисертації використано публікації з польських та українських еміграційних часописів «Культура», «Контакт», «Віднова», «Сучасність» (до 1991) та ін.
Джерельну базу становлять роботи, які можна поділити на такі групи:
- теоретико-методологічну основу дисертаційної роботи складають праці на тему дискурсу (Н. Фееркло, Дж. Челабі, О. Гнатюк); концепту «іншого» (І. Нойман, Ц. Тодоров, М. Бахтін); поняття опозиційності (Р. Даль, Х. Лінц, Ґ. Йонеску, Дж. Фюрст, К. Йоппке, Х. Куромія), а також дискусії навколо визначення режимів держав, що входили до соціалістичного табору (З. Бжезінській, Ґ. Скіллінг, А. Валіцкі, А. Антошевскі, К. Вердері, Ш.Фітцпатрік);
- науковий доробок польських, інших європейських та американських учених-політологів, істориків на тему опозиції та специфіки її існування у соціалістичних державах загалом і в Польській Народній Республіці зокрема (М. Бернгард, А. Бромке, А. Ґелла, А. Дудек, Р. Зузовскі, М. Кеннеді, П. Кені, К. Лабендзь, Й. Ліпскі, К. Пшишчипковсскі, А. Смоляр, Б. Фалк, А. Фрішке та ін.);
- публікації (передовсім польських учених) про видавничу діяльність польської опозиції (А. Ролінські, М. Супрунюк, В. Хойнацкі, М. Ястржембскі та ін.);
- тематичні публікації українських дослідників польсько-українських взаємин (Ю. Зайцев, Л. Зашкільняк, І. Ільюшин, Б. Осадчук, М. Трухан, І.Шишкін, О. Юрчук та ін.);
- матеріали, опубліковані в сучасних українських і зарубіжних суспільно-політичних («Критика», «Сучасність» (після 1991), «Ґазета Виборча», «Вєнзь», ) та наукових («Аркана», «American Historical Review», «Studies in East European Thought», «Europe-Asia Studies», «East European Politics and Societies», «British Journal of Sociology» та ін) періодичних виданнях.
Було проведено низку інтерв’ю з особами, які мали відношення до публіцистичної та видавничої діяльності польської опозиції, а також використано інтернет-сторінки, присвячені польській політичній опозиції у ПНР (частина з них створена людьми, які раніше були активними діячами різних опозиційних середовищ).
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що:
- запроваджено у науковий обіг значну кількість першоджерел, передовсім нелегальних опозиційних видань (так званого другого обігу), зокрема, програмні документи опозиційних угруповань щодо формування зовнішньої ф внутрішньої політики Польщі, публікації польських опозиціонерів, в яких аналізується геополітичне становище Польщі, й тексти, які стосуються України та українців;
- відтворено цілісну картину ставлення польської політичної опозиції часів ПНР до українського питання та проаналізовано різні підходи до нього;
- виявлено та проаналізовано вплив внутрішньо- та зовнішньополітичних процесів на зацікавлення польської опозиції питанням польсько-українського примирення та ставлення до нього;
- показано зміну ставлення поляків до питання повоєнного польсько-українського кордону;
- з’ясовано місце української держави в політичних концепціях польських опозиційних сил і значення, якого вони надавали появі незалежної України;
- визначено шляхи, якими польські опозиціонери прагнули досягнути польсько-українського порозуміння;
- доведено, що в політичному дискурсі польських опозиціонерів формувалися два відмінні образи українця – мешканця УРСР і мешканця ПНР, з’ясовано причину цього явища й описано самі образи.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів полягають у тому, що, доповнюючи політологічні дослідженння польсько-українських взаємин новим матеріалом, вони сприяють кращому розумінню сучасних тенденцій у зовнішній політиці Польщі щодо України. Запропоноване дослідження показує, яким чином надбання інших наук (літературознавства, соціології, дослідження преси) можна використовувати у науці про міжнародні відносини. Висновки, оцінки та узагальнення дисертаційного дослідження можна використати для подальшого дослідження польсько-українських взаємин ХХ-ХХІ ст. Матеріали та висновки дисертації допоможуть у розробці спецкурсів для студентів вищих навчальних закладів спеціальностей «політологія», «міжнародні відносини», «країнознавство», «історія Центрально-Східної Європи». Деякими положеннями прикладного характеру можуть скористатися суспільно-політичні інституції України.
Апробацію результатів дослідження здійснено на міжнародних конференціях «Ваймарський трикутник і Україна: моделі європейської інтеграції» у Кракові (17-18 травня 2003 р.), «Стан і перспективи польсько-білоруських наукових, економічних та культурних контактів» в університеті імені Марії Кюрі-Склодовської в Любліні (16-17 жовтня 2003 р.), «Національні меншини у процесах трансформації та інтеграції в Європі» там само (23-24 вересня 2004 р.), «Спадок польсько-українського пограниччя в Європі» в Ольштині (26-29 квітня 2004 р.), «Польсько-українські взаємини в епоху змін» у Любліні (18-19 травня 2005 р.), на другій щорічній Східноєвропейській науковій конференції при Варшавському університеті (20-22 липня 2005 р.) та на міжнародному симпозіумі «Україна-Польща-Європа після Помаранчевої революції» у Щеціні (2 червня 2005 р.). Крім того, основні положення та висновки дисертаційного дослідження було винесено на обговорення учасниками зимової школи для аспірантів і молодих викладачів України, Росії, Білорусі та Молдови «Імперська та національна парадигми у викладанні і дослідженні нової історії» у Львові (9-14 лютого 2004 р.) та міжнародної літньої школи для аспірантів «Виклики для демократії у державах-сусідах Литви» у Вільнюсі (20-27 серпня 2006 р.). Результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка.
Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 5 статтях, 3 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 2 у фахових виданнях за кордоном.
Структура дисертації складається зі вступу, трьох розділів, одинадцяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел та літератури, а також чотирьох додатків. Обсяг основного тексту рукопису становить 177 сторінок, список використаних джерел і літератури – 50 сторінок і містить 667 позицій.
Зміст роботи. У вступі викладено мету й завдання дисертаційної роботи, обґрунтовано актуальність теми дослідження. У першому розділі сформульовано понятійно-категоріальний апарат дослідження, зроблено огляд літератури на тему польсько-українських взаємин модерної доби, а також стисло викладено суть українського питання в польській політичній думці. У другому розділі описано генезу польських опозиційних середовищ 1976-1989 рр., класифіковано та типологізовано їх відповідно до їхньої ідеології, а також комплексно описано їхню видавничу діяльність (так зване явище другого обігу). У третьому розділі схарактеризовано польсько-український діалог на сторінках опозиційних видань, виділено й описано геополітичні концепції опозиціонерів, до яких входила Україна, зображено зміну підходу опозиціонерів до питання польсько-українського кордону. У четвертому розділі відтворено основні шляхи до польсько-українського порозуміння й співпраці, які бачили польські опозиціонери. Проаналізовано їхні спроби знайти шляхи подолання історичних непорозумінь, формування ними образу України та українців, а також роль, яку вони відводили у своїх концепціях національним меншинам. У додатку А вміщено короткий фактографічний опис головних опозиційних середовищ ПНР, а також тих середовищ, які активно займалися українським питанням. Додаток Б – це графік, який показує динаміку зацікавлення українським питанням в опозиційних виданнях. У додатку В зібрано бібліографію опозиційних публікацій, пов’язаних із Україною, українцями й українською меншістю. У додатку Д представлено результати аналізу української тематики в польських опозиційних виданнях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження українського питання у концепціях і стратегіях польської опозиції 1976-1989 рр. є актуальним, оскільки саме у цей період суттєво змінилося ставлення польської політичної еліти до України та українців, що послужило підґрунтям розбудови стратегічних стосунків між двома державами після здобуття ними незалежності.
З перспективи соціального конструктивізму людина у процесі пізнання створює соціальну дійсність. Процеси пізнання й описування цієї дійсності відбуваються у межах певних дискурсів, які визначають поведінку осіб. Ці ж дискурси формують колективні ідентичності, в тому числі національні. У польському суспільстві 1976-1989 рр. за впливи змагалося кілька різних дискурсів: а) дискурс влади (ПОРП), який, як державний, володів найбільшими можливостями впливу (зокрема, через ЗМІ); б) дискурс опозиції, який намагався змагатися з владним за допомогою альтернативного обігу інформації, так званого другого обігу; в) еміграційний дискурс (який теж використовував другий обіг).
Аналіз літератури про польсько-українські взаємини показав, що сучасні українські дослідження концентруються на зламі ХІХ-ХХ та ХХ-ХХІ ст., а також на періоді Другої світової війни, залишаючи тим самим недослідженим значний відрізок часу. Проте вивчення другої половини ХХ ст., часу, коли існували ПНР та УРСР, також є дуже важливим. Певна кількість літератури про цей період видана у радянські часи. Сьогодні варто переоцінити написану літературу й почати створювати нову, не заангажовану ані в ідеологію «соціалістичної дружби», ані в характерні для часів незалежності некритичні підходи до цього періоду.
Сутність українського питання змінювалася у часі. Спочатку поляки, які були успішнішими, ніж українці, в побудові модерної політичної нації у ХІХ ст., не хотіли визнавати русинів/українців окремою нацією. Потім, з початком ХХ ст., коли український рух активно й агресивно заявив про себе, проблема польсько-українських взаємин перенеслася в площину боротьби за території та населення, на які претендували й поляки, й українці. Після Другої світової війни причини цієї суперечки були в дійсності ліквідовані, проте у польському дискурсі поза межами ПНР проблема продовжувала існувати. У 1970-80-х рр. суть українського питання звелася до питань взаємного сприйняття обох спільнот.
До середини 1970-х рр. «українське питання» у внутрішніх польських дискурсах не поставало. Воно існувало хіба що в сфері приватних спогадів і сімейних історій. Артикульований інтерес до нього з’явився спочатку у середовищах інтелектуалів, близьких до церкви та пов’язаних із рухом захисту прав людини та громадянина. Він був викликаний, з одного боку, універсальними гуманістичними принципами прав людини та націй, а з іншого – потребою створити потужний опозиційний державному дискурс. Після поразки «Солідарності» та запровадження 1981 р. воєнного стану польські опозиціонери зацікавилися питаннями геополітики. Це позначило другу фазу зацікавлення українським питанням, яке стало сприйматися як політичне. Відтоді спостерігається значна активізація зацікавленості «українським питанням».
Головною фізичною маніфестацією польського опозиційного дискурсу був другий обіг. Існування несанкціонованих державою видань не було специфічним тільки для ПНР явищем, проте саме тут воно набуло найбільшого розмаху: у жодній іншій країні соціалістичного табору не було стількох нелегальних видань і такої широкої читацької авдиторії.
На сторінках другого обігу робилися спроби налагодження польсько-українського діалогу. Його масштаби були досить значними: у ньому брало участь кільканадцять видань, що озвучували різні точки зору, а тривав він достатньо довго, щоб можна було говорити про вироблення в публікаціях опозиції певних концепцій щодо українського питання. Польська опозиція бачила своїм партнером мешканців УРСР (чи, проектуючи на майбутнє, України). Натомість реально в діалог з ними вступали представники польської еміграції, а згодом – української меншини у ПНР.
Деякі опозиційні видання приділяли багато уваги питанню українсько-польського примирення, проте в більшості з них українська тематика займала маргінальне положення. Інформація про Україну та українців подавалася оказійно. Польським опозиційним виданням бракувало експертів з українських питань, через що, а також через загальну децентралізацію другого обігу багато статей української тематики по декілька разів передруковували різні видання.
Питання польсько-українського кордону було вирішене на Ялтинській конференції без участі представників обох націй, проте у польському еміграційному дискурсі ця проблема не вважалася закритою. Минуло кілька десятиліть після закінчення війни, поки польські емігранти змирилися з тим, що лінія кордону не повернеться до усталеної Ризьким договором. Опозиційні середовища всередині Польщі перебували під великим впливом концепцій паризького еміграційного часопису «Культура», який від самого початку мав відмінні від решти еміграції погляди на питання польсько-української співпраці загалом і кордонів зокрема. Тому польські опозиціонери не висували жодних планів перегляду межі між Польщею та Україною і всіляко запевняли про це у своїх публікаціях.
Відмовлялися від будь-яких територіальних претензій щодо України, польські опозиціонери, проте, мали застереження щодо ухвалення рішення про кордон. Вони, зокрема, постулювали потребу двостороннього закріплення вже існуючого кордону незалежними Польщею та Україною, а також виступали за майбутню відкритість польсько-українського кордону.
Питання Львова та кресів обговорювалися в опозиційному дискурсі не часто. На відміну від питання кордонів, навколо якого сформувався раціональний дискурс, навколо цих питань було більше емоцій та сентиментів. Проте порівняно з еміграцією, опозиціонери висловлювали ці свої почуття значно стриманіше.
У концепціях польської опозиції змінилося ставлення до незалежної України. Думка про те, що незалежність України – це запорука незалежності Польщі, з маргінальної перетворилася на панівну. І, навпаки, втратили свою популярність міжвоєнні концепції ендеків, згідно з якими Польщі слід передовсім орієнтуватися на Росію та заради цього ігнорувати Україну. Усвідомлення того, що Україна має право існувати як національна держава, а українці – це достатньо розвинена нація, яка дозріла до власної держави, що утвердилося в опозиційному дискурсі, є свідченням значної зміни в сприйнтті східної сусідки.
Одні опозиціонери вважали, що Україна, розваливши СРСР, принесе свободу Польщі. Інші – що Україна і Польща мають боротися проти Росії, тому що СРСР – це лише знаряддя її імперської політики. Лише дуже мала група опозиціонерів – переважно інтелектуали – допускали у своїх концепціях існування демократичної Росії, а відтак спільної боротьби демократичних сил усіх держав соціалістичного блоку проти тоталітаризму та комунізму.
Важливе місце у геополітичних концепціях польських опозиціонерів посідали різного роду федеративні утворення. Більшість вважала, що після розпаду СРСР для стабілізації регіону та зміцнення його ролі слід створити або федерацію, або конфедерацію, або якийсь союз із його держав. Деякі інтелектуали передбачали, що до таких планів українці можуть поставитися негативно, побоючись, що за ними криється бажання Польщі знову стати гегемоном. Вони закликали просто до активної співпраці країн регіону у різних сферах.
На відміну від міжвоєнного трактування федеративних концепцій, опозиціонери не сприймали майбутню федерацію як спосіб «підтягнути» Україну чи допомогти їй. Навпаки, вони писали про її важливу роль як незалежної держави. При цьому вони укладали різні плани щодо країн – членів федерації. Для одних це мало бути чимось на зразок відродження РП, тільки цього разу рівноправних націй, для інших – привабливою залишалася міжвоєнна концепція Міжмор’я (сполучення Балтійського та Чорного морів смугою держав-союзниць). Ще частина говорила про Адріатичне море та включення таких держав, як Румунія та Югославія.
Дещо осібно серед концепцій польських опозиціонерів стоїть відроджена ідея Центральної Європи (або, для декого, – ЦСЄ). Вона формувалася на підставі сильних антирадянських/антиросійських почуттів, але також як опозиція до Заходу. Ядром Центральної Європи вважалися Польща, Угорщина та Чехословаччина. Для прихильників цієї концепції було характерне дещо зверхнє ставлення до інших держав соціалістичного блоку, які часто не включалися до цього «клубу обраних». Проте такий ексклюзивізм зустрічав опір серед інших опозиціонерів. Тож у другому обігу з’являлися публікації, які аргументували, що Україна теж нічим не гірша. Проте переважно вони писали вже не про Центральну Європу, а про ЦСЄ.
На думку опозиціонерів існувало три найдієвіші шляхи, які мали б привести до діалогу та порозуміння між поляками та українцями. Вони писали про необхідність остаточно з’ясувати питання історичних конфліктів, надавати більше інформації про Україну та українців та використати для міжнаціонального примирення українську меншину.
Польські опозиціонери намагалися дотримуватися висловленого Є.Гєдройцем принципу про те, що кожна нація має визнати власні провини перед іншою нацією. Частина польських інтелектуалів вважала, що в усіх проблемах польсько-українських взаємин винні саме поляки. Дехто писав також і про вину українців, проте досить м’яко. Натомість українці, які брали участь у польсько-українському діалозі на сторінках другого обігу, дуже неохоче визнавали українську провину перед поляками, а якщо робили це, то завжди пояснювали дії українців реакцією на дії поляків. Тож тоді як польські опозиціонери одностайно засуджували переселенську операцію «Вісла» й просили вибачення за неї, українці намагалися виправдати трагічні волинські події кінця Другої світової війни, зокрема, впливом третіх сил.
Жваві дискусії на теми минулого польсько-українських взаємин можна пояснити непевністю польського суспільства у майбутньому та незадоволення сучасним його станом. У таких випадках певності зазвичай шукають саме в історії. Туди ж часто переносять суперечки про сучасність. У гарячих дискусіях навколо Речі Посполитої бачимо дебати про те, якою має бути польська держава в принципі – багатокультурною та багатонаціональною чи гомогенною та мононаціональною. Звертаючи погляди в минуле, польські опозиційні середовища намагалися також підняти в очах суспільства власні цінності, показуючи їхню «історичність».
Другим шляхом до порозуміння та зближення з українцями, який фігурував у концепціях польських опозиціонерів, було подолання негативних стереотипів України та українця, які побутували в польському суспільстві. Вони вважали, що змінити ставлення до українців можна за допомогою ширшого інформування про них. Цим програмно займалася низка видань другого обігу, публікуючи матеріали позитивного або співчутливого характеру. Таким чином польські опозиціонери теж вдавалися до селекції тем, а не подавали об’єктивну інформацію. Цим вони, хоч і підважували вкорінені в колективній пам’яті образи України та українців, але водночас створювали інші, не менш стереотипні, образи.
Описуючи у своїх статтях страждання української нації в СРСР й наголошуючи на тому, що вина за таку ситуацію лежить на комуністах/ росіянах, польські опозиціонери, замість того, щоб спробувати з’ясувати причини наслідками диспропорцій у розвитку Польщі та України та наслідки цього для польсько-українських стосунків (хай гіпотетичних), зміщували увагу на «винуватця» цих диспропорцій, яким вважали Росію.
Переконаність опозиціонерів у тому, що знання та добре ставлення до України та українців взаємопов’язані, не знайшло підтвердження. Їхні публікації засвідчили, які не всі опозиціонери, що заявляли про свою любов до України, володіли достатніми знаннями про неї, і не всі, хто мав достатньо знань, виступали за тісні польсько-українські зв’язки. Українці, з точки зору польських опозиціонерів, мусили сповідувати ті ж самі цінності, що й поляки. Так само майже всі опозиційні групи намагалися підпорядкувати українців та України своїм цілям, які в односторонньому порядку видавали за спільні.
У процесі формування ставлення польської опозиції до України та українців зазнає зміни й сприняття поляками самих себе. У другого обігу польський автостереотип перестає бути однозначно позитивним.
На тлі переважно позитивного ставлення польської опозиції до українців з УРСР виділяється більш диверсифіковане їхнє ставлення до української меншини у ПНР. Зацікавлення питанням української меншини у ПНР у різних середовищах виникало по-різному. Одні вбачали у ній місток до українців та України, інші були обурені несправедливою, на їхню думку, політикою польської влади щодо меншин, треті хотіли таким чином забезпечити в майбутньому ліпше становище польській меншині на території сусідньої держави.
Польським опозиціонерам бракувало конкретних знань про ситуацію української меншини в ПНР та її потреби. Кульмінацією непорозумінь між меншиною та опозиціонерами можна вважати постанову Першого крайового з’їзду «Солідарності» у справі національних меншин у Польщі. Для поляків це був дуже сміливий і позитивний крок, натомість представники української громади ПНР прийняли цей документ негативно, як свідчення асиміляторських і деструктивних прагнень «Солідарності».
Українська меншина розділилася у своєму ставленні до польської опозиції. Старше покоління, яке було переселене внаслідок операції «Вісла», боялося ангажуватися у несанкціоновану владою діяльність. Натомість молодше покоління українців досить легко знаходило спільну мову з польськими опозиціонерами. Проте найліпше польсько-українські взаємини розвивалися у сфері контркультури. До активної політичної співпраці польських опозиціонерів та представників української меншини, фактично, не дійшло. Наприкінці 1980-х рр. українці Польщі спрямовують своє зацікавлення та діяльність у бік України та українських дисидентів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Джерела

1. Від редакції // Пертурбанцї. – 1989. – №1. – С.1.
2. Ганущак В. Дерево на межі // Основи. – 1989. – №3. – С.24.
3. Гук Б. Коротка розповідь про незадоволених і незадовільних // Зустрічі. – 1994. – №8. – С.307-317.
4. Гук Б. Озираючись на себе – українство в Польщі на зламі 1988/1989 років // Зустрічі. – 1989. – № 1. – С.2-11.
5. Жабінська Є. Їх виховували на поляків // Основи. – 1988. – № 2. – C.36.
6. Інтерв'ю з Петром Тимою – головою гданського СУНМ // Пертурберанції. – 1989. - №1. - С.38-43.
7. Кундера M. Трагедія Центральної Європи // Ї. – 1995. – № 6. – http://www.ji.lviv.ua/n6texts/kundera.htm.
8. Листівка товариства «Поміст» (у власності автора).
9. Лободовський Ю. Проти почвар минулого // Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». – Київ: Критика, 2005. – C.47-118.
10. Максімюк Я. Успамін // Сустрэчы. – 1988. - № 1-2. – С.14-16.
11. Мєрошевський Ю. Польська «Ostpolitik» // Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». – Київ: Критика, 2005. – C.179-194.
12. Ницше Ф. Ecce Homo, как становятся самим собой // http://www.lib.ru/NICSHE/ecce_homo.txt
13. [Переклад листа з „The New York Review of Books 24.I.1980] //Towarzystwo Kursów Naukowych. Kronika. – 1980. – №1 – S.12.
14. Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». – Київ: Критика, 2005. – 528с.
15. 1984 - rokiem dobrych książek. // Niepodległość. – 1984. – № 33. – S.26.
16. A. G. Przyczynek do dialogu z Ukraińcami // ABC. – 1987. – № 5. – S.86.
17. Agurski M. Zagadnienie narodowe w ZSRR // Obóz. – 1981. – №1. – S. 48-55.
18. Apel do działaczy narodowych Białorusinów, Litwinów, Ukraińców w ZSRR i działaczy poslkich w Republikach: białoruskiej, litewskiej, ukraińskiej // Międzymorze. – 1989. – №. 5. – S.2-4.
19. Apel Jałtańskі // Niepodleglość. – 1985. – №37-38. – S.2.
20. Artykuły usunięte przez cenzurę za Znaku nr. 367 z czerwca 1985 roku. – Warszawa: Respublica, 1988. – 64s.
21. Badzio J. Wołanie o pomoc (list otwarty) // Obóz. – 1989. – № 15. – S.143-146.
22. Bakuła B. Emigracje „Miedzymorza” – czy początek dialogu? // Almanach Humanistyczny. – 1987. – № 7. – S.40-51.
23. Bata A. Bieszczady w ogniu // Międzymorze. – 1988. – № 2-3. – S.19-22.
24. Berdychowska B. Od konfliktu do porozumienia // Між сусідами. – № 1. – S.38-40.
25. Beskid A., Aksijenko M., Łebed D., Stećko I., Ustrzycki R., Wasylko M. Wy i my // Contra. – 1987. – № 2. – S.7-10.
26. Beskid A., Aksijenko M., Łebed D., Stećko I., Ustrzycki R., Wasylko M. My i wy // Opinia Krakowska. – 1988. – № 38. – S.18-20.
27. Beskid A., Aksijenko M., Łebed D., Stećko I., Ustrzycki R., Wasylko M. Wi i my // Przedświt. – 1987. – № 14. – S.20-22.
28. Beskid A., Aksijenko M., Łebed D., Stećko I., Ustrzycki R., Wasylko M. Wy i my // ABC. – 1987. – № 5. – S.78-82.
29. Biuletyn z 1932 roku, Dialogi // Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1987. – № 1-2. – S.1-4.
30. Bukowiński W. Idea Jagiellońska // ABC. – 1987. – № 5. – S.24-30.
31. Być Białorusinem w PRL. Rozmowa z przedstawicielem mniejszości białoruskiej w Polsce // Nowa Koalicja. – 1987. – No 4. – S.16-29.
32. „Być może powinniśmy być większymi egoistami...” (Rozmowa z przedstawicielem młodzieży ukraińskiej w PRL) // Nowa Koalicja. – 1985. – № 2. – S.10-16.
33. Celem naszym jest niepodległość. Rozmowa z Romualdem Szeremietiewem // Myśl Niepodległa. – 1988. – 15 lutego. – S.2.
34. Charakter i zadania Ruchu obrony // Opinia. – 1970. – № 1. – S.1-5.
35. Charaszkiewicz E. Przebudowa Wschodu Europy. Materiały do polityki wschodniej Józefa Piłsudskiego w latach 1893 - 1921. – Warszawa: In Corpore, 1983. – 34s.
36. Chmura P. Lekcje nienawiści // Kultura niezależna. – 1986. – № 26. – S.88-92.
37. Chmura P. Spór o Ukraińską Grupę Helsińską // Nowa Koalicja. – 1986. – № 3. – S.89-96.
38. Chramow N. Grupa „Zaufanie” we Lwowie:pierwsze kroki // Obóz. – 1989. – № 15. – S.140-142.
39. [Chojnacki W.] Dwieście lat polskiej prasy podziemnej // Kultura. – 1982. – № 12. – S.91-94.
40. Ciołkoszowa L. Cele i formy działania ruchów wolnościowych w kraju na podstawie prasy niezależnej. – London: Instytut Badania Zagadnień Krajowych, 1979. – 15s.
41. Co dalej? // Niepodległość. – 1984. – № 34-35. – S.9-16.
42. Cywiński B. Zatruta humanistyka. Ideologiczne deformacje w nauczaniu szkolnym w PRL. - Warszawa: Głos, b.r. [1978-9]. - 18 s.
43. Czego niema w podręcznikach do historii. Wyd. III poprawione i uzupełnione. - Gliwice: Wokół nas, 1990. - 102s.
44. Czwórka. Niemcy, Polacy i inni // Polskie Porozumienie Niepodległościowe. Wybór tekstów. - London: Polonia Book Fund LTD, 1989. - S.123-140.
45. Darski J. Kierunki polskiej polityki wschodniej // Сучасність. Zeszyt w języku polskim. – №1-2. – 1985. – S.52-78.
46. Darski J. Towarzysze broni. Cz. I // Kontakt. – 1986. – № 3. – S.59-65.
47. Darski J. Towarzysze broni. Cz.II // Kontakt. – 1986. – № 6. – S.60-70.
48. Darski J. Towarzysze broni. Cz. III // Kontakt. – 1986. – № 7. – S.63-69.
49. Deklaracja ideowa RMP // Bratniak. – 1979. – № 18 (4). – S.6-16.
50. Deklaracja Polityczna „Wolność – Sprawiedliwość – Niepodległość” z 1 i 3 maja 1982 // Niepodległość. – 1984. – № 6. – S.16-19.
51. Deklaracja Programowa Grupy V // Niepodległość. – 1984. – № 28. – S.23.
52. Deklaracja Ruchu Politycznego Wyzwolenie (fragment) // Nowa Koalicja. – 1985. – № 1. – S.60.
53. Deklaracja Ukraińskiej Obywatelskiej Grupy Sprzyjania Wykonaniu Postanowień Helsińskich (9 listopada 1976) // Nowa Koalicja. – 1986. – № 3. – S.62-64.
54. Deklaracja Zespołu „Głosu” zawarte w „Zasadach” i „Programie bieżącym” opublikowanych w numerze 2 (43) specjalnym „Głosu” z maja/czerwca 83 r. // Propozycje programowe ugrupowań o charakterze politycznym. - Niepodległość. – 1984. – № 6. – S.20-23.
55. Deklaracja Zespołu „Polityki Polskiej” zawarte w „Zarysie rogramu” zatytułowanym „Między Polska naszych pragnień a Polską naszyh możliwości” opublikowanym pod koniec 83 r. // Propozycje programowe ugrupowań o charakterze politycznym. - Niepodległość. – 1984. – № 6. – S.24-26.
56. Demkowych Dobriańskij M. Tragedia II wojny światowej // Kontakt. – 1986. – № 2. – S.65-67.
57. Dialog Polsko-Ukraiński // KOS. – 1984. – № 62. – S.3-5.
58. Dlaczego Ukraina. Uwagi najbardziej filoukraińśkiego członka Redakcji // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.37.
59. Dmytryk I. W lasach Łemkowszczyzny (Fragmenty wspomnień sztrzelca Ukraińskiej Powstańczej Armii). – Kontakt. – 1986. – № 3. – S.54-59.
60. Do braci Ukraińców, Białorusinów i Litwinów! Propozycja wspólnego stanowiska wobec granicy posko-ukraińskiej, polsko-białoruskiej i polsko-litewskiej // Nowa Koalicja. – 1985. – № 1. – S.61-63.
61. Do braci Ukraińców, Białorusinów i Litwinów! Propozycja wspólnego stanowiska wobec granicy posko-ukraińskiej, polsko-białoruskiej i polsko-litewskiej // Nowa Koalicja. – 1985. – № 2. – S.86-90.
62. Do braci Ukraińców, Białorusinów i Litwinów! Propozycja wspólnego stanowiska wobec granicy posko-ukraińskiej, polsko-białoruskiej i polsko-litewskiej // Zomorządność. – 1985. – № 111. – S.3-4.
63. Do braci Ukraińców, Białorusinów i Litwinów! Propozycja wspólnego stanowiska wobec granicy posko-ukraińskiej, polsko-białoruskiej i polsko-litewskiej // ABC. – 1987. – № 5. – S.98-99.
64. Dobosz B., Fydrych W. Hokus Pokus czyli Pomarańczowa Alternatywa. – Wrocław: Aspekt, 1989. – 116s.
65. Dobriańskyj M. W trójkącie polsko-ukraińsko-rosyjskim // Nowa Koalicja. – 1985. – № 2. – S.5-9.
66. Droga do wolnej Polski // Nowa Koalicja. – 1985. – № 1. – S.64-65.
67. Dziwny. Józef Kuśmierek odkrywa przyczyny kryzysu // Niepodległość. – 1983. – № 15. – S.15-18.
68. Dziwny. Rozwiązanie kwestii radzieckiej // Niepodległość. – 1983. – № 13-14. – S.27-29.
69. E. G. Ukraina. Cz. 1 // Metrum. – 1984. – №19. – S.3-4.
70. Głowacki W. List ze Lwowa // Droga. – 1978. – № 3. – S.37-38.
71. Grupa Założycielska WSN. Umiędzynarodowienie walki. Fragment szkicu programowego Grupy Założycielskiej WSN (Wolność - Sprawiedliwość - Niepodległość) // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.11-12.
72. Grupa założycielska. Fragmenty opracowania „Polska i Miedzymorze. Wokół dróg działania i programu przyszłości” // Nowa Koalicja. – 1985. – № 1. – S.56-60.
73. Hołubenko I. Ukraińscy studenci w Polsce // Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1988. – № 2-3. – S.17-19.
74. Hryhorenko P. Teraz szczególnie naciskają na Ukrainę // Nowa Koalicja. – 1986. – № 3. – S.65-67.
75. [Informacja o prześladowaniu dysydentów na Ukrainie i o strajkach w Kijowie z komentarzem redakcji] // Obóz. – 1981. – № 2. – S.95.
76. [Informacja o Ukraińskiej Grupie Helsińskiej] // Obóz. – 1981. – № 1. – S.78.
77. Iranek-Osmecki J. Geopolityczne warunki dla realizacji suwerenności narodów Europy Wschodniej // Nowa Koalicja. – 1985. – № 1. – S.73-79.
78. Izdebski A. Nadzieje i obawy // Opinia Krakowska. – 1989. – № 46. – S.17-18.
79. J. Ruch Obrony Praw Człowieka i Obywatela w Polsce // Bez Debitu. – 1988. - №6. – S.64-71.
80. J. K. Kto się boi federalizmu (dokończenie z poprzedniego numeru) // Zomorządność. – 1985. – № 112. – S.3-4.
81. Jan Łukaszów. Międzymorze – czym jest, czym może być // Międzymorze. – 1988. – № 2-3. – S.28-62.
82. Jan Łukaszów. Przyszłość ważniejsza niż preszłość // Argumenty do dialogu polsko-białoruskiego. Z. 1. – Warszawa: Przedświt, 1986. – S.169-173.
83. Janusz Sobczak, Piotr Lewicki. Wschód // Krytyka. – 1983. – № 15. – S.155-163.
84. Józef kard. Glemp, Myrosław kard. Lubaczywśkyj. Dwugłos watykański // Nowa Koalicja. – 1988. – № 5. – S.2-3.
85. K. P. O sąsiedzie wymazanym z naszej pamięci i sumienia // Kultura niezależna. – 1986. – № 26. – S.83-87.
86. Kaczmarek R. Nie tylko podziemie // Kultura. – 1984. – № 7-8. – S.42-54.
87. Kalbarczyk D. Puste miejsca // Res Publica. – 1987. – № 1. – S.5-9.
88. Karaś T. Życie Kościoła Ukraińskiego w Polsce – najnowsze wydarzenia // Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1988. – № 2-3. – S.10-11.
89. Karwowski M. O założeniach programowych // Niepodległość. – 1984. – № 29. – S.22-25.
90. Kasandra. Ta jej ten Lwów – czyli Kasandra ostrzega // Międzymorze. – 1989. – № 5. – S.61-63.
91. Kaszka J. Słoń a „sprawa obozowa” // Obóz. – 1989. – № 16. – S.129-130.
92. Kaufman M. Podróż papieska zwraca uwagę na kwestię ukraińską // Dialogi. – №7-8. – 1987. – S.5.
93. Kielanowski J. Czerwcowe egzekucje w Lwowskich więzieniach // Kultura niezależna. – 1988. – № 44. – S.83-89.
94. Kijowski A. Rachunek naszych słabości // Polskie Porozumienie Niepodległościowe. Wybór tekstów. - London: Polonia Book Fund LTD, 1989. - S. 67-82 [текст з вересня 1977].
95. Kiš D. Variations on Central European Themes // Kiš D. Homo Poeticus. - New York: Farrar, 1995. – Р.95-114.
96. Kisielewski S. Wstęp do programu opozycji // Kultura. – 1984. – № 1-2. – S.100-111.
97. Kołakowski L. Jak być konsrwatywno-liberalnym socjalistą // Aneks. – 1979. – № 20. – S.3-6.
98. Komunikat konferencji ukraińskich partii i organizacji politycznych w kwestii stosunków poslko-ukraińskich // Obóz. – 1988. – № 13. – S.96-97.
99. Komunikat Konferencji Ukraińskich Patii i Organizacji Politycznych w kwestii stosunków Ukraińsko-Polskich // Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1987. – № 1-2. – S.2-3.
100. Konflikt mamy już za sobą. Rozmowa z J. Stenderą // ABC. – 1988. – № 7. – S.63-68.
101. Koszeliwec I. Ukraina 1956-1968 / przełożyl z ukraińskiego Józef Łobodowski. – Warszawa: Słowo, 1986. – 264s.
102. KPN. Rezolucja o prawie Ukrainy do niezawisłego bytu // Nie jesteśmy ukrainofilami. Polska myśl polityczna wobec Ukraińców i Ukrainy. Antologia tekstów. – Wrocław: Kolegium Europy Wschodniej, 2002. – S.327-328.
103. Kulerski W. Trzeca możliwość // Tygodnik Mazowsze. – 1982. – №8. – S.2.
104. Kultura (o „Kulturze” i Instytucie Literackim w Paryżu mówi Jerzy Giedroyć i jego współpracownicy) // Walka. – 1986. – № 6. – S.33-38.
105. Kupczyński R. Opozycja ukraińska 1965-1979 // Obóz. – 1981. – № 2. – S.13-22.
106. Kuroń J. Gwiezdny czas. "Wiary i winy" dalszy ciąg. – Londyn, 1991. – 255s.
107. Kuroń J. Myśli o programie działania, zasady ideowe, uwagi o strukturze ruchu demokratycznego. – Warszawa: NOWA, 1978. – 87p.
108. [Kuroń J.] Polityczna opozycja w Polsce // Kultura. – 1974. – № 11. – S.10-27.
109. Kuroń J. Tezy o wyjściu z sytuacji bez wyjścia. – Б.м., б.р. [1980]. – 4s.
110. Kuroń J. Zasady ideowe. – Warszawa: Niezależna Oficyna Wydawnicza, б.р. [1977-8]. – 37s.
111. Kuroń J., Macierewicz A., Michnik A. Sprawa polska – sprawa rosyjska // Nie jesteśmy ukrainofilami. Polska myśl polityczna wobec Ukraińców i Ukrainy. Antologia tekstów. – Wrocław: Kolegium Europy Wschodniej, 2002. – S.327-328 (вперше опубліковано у 1977).
112. Kuroń J., Modzelewski K. List otwarty do partii. – Parzyż, 1966. – 96s.
113. Kuzio T. Gorbaczow, głasnost’, Ukraina // Kultura niezależna. – 1988. – № 45. – S.78-86.Kuzio T. Między młotem a kowadłem - ukraińska mniejszość narodowa w Polsce // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.24-29.
114. Kuzio T. Opozycja polska i mniejszość ukraińska a sprawa ukraińska // Nowa Koalicja. – 1989. – № 7. – S.59-64.
115. L. M. Czy sama Polska może być niepodległa? // Niepodległość. – 1982. - №8-9. – S.10-11.
116. Leopolis: dzieje i kultura Lwowa. - Warszawa: Oficyna Wydawnicza Pokolenie, 1988. – 91s.
117. Leopolita. Teksty cywilne przez Leopolitę. – Warszawa: In Corpore, 1983. – 84s.
118. Leskowski M. „Rozwiązanie” kwestii mniejszości ukraińskiej w Polsce 1944-1947 // Walka. – 1985. – № 2. – S.35-47.
119. Leszek Morfeusz. Polacy wobec kwestii wschodniej. cz 1// Niepodległość. – 1983. – № 18-19. – S.8-10.
120. Leszek Morfeusz. Polacy wobec kwestii wschodniej. cz 2 // Niepodległość. – 1983. – № 20. – S.20-25.
121. Levic’kyj В. Polityka i społeczeństwo na Ukrainie sowieckiej 1953-1980 – Warszawa: CDN, 1988. – 153s.
122. Lida P. Polacy, Litwini, Białorusini. – Warszawa: Głos, 1980. – 34s.
123. Lipski J. J. Dwie ojczyzny, dwa patriotyzmy (uwagi o megalomanii narodowej i ksenofobii Polaków) // Tunika Nessosa. Szkice o literaturze i nacjonalizmie. - Warszawa: Wydawnictwo PEN. – 1992. – S.139- 164 [вперше опубліковано у 1981 p.].
124. List kierownictwa WiN do Prezesa Kongresu Polonii Amerykańskiej Karola Rozmarka, zawierający prośbę o udzielenienkonspiracji antykomunistycznej w kraju wsparcia politycznego i finansowego, 1947 r. // Hemmerling Z., Nadolski M. Opozycja antykomunistyczna w Polsce 1944-1956.
125. Lista ukraińskich więźniów politycznych // Nowa Koalicja. – 1989. – № 7. – S.33-35.
126. Lubicz J. “Solidarność Walcząca” – jak ją widzę // Walka. - 1985 - №3. - c. 11-15.
127. Lubin J. Historia dla szkół. Fałsze – mity – polemiki. Poradnik niezależnego nauczyciela. – Kraków: Wydawnictwo Myśli Nieinternowanej, 1986. – 56s.
128. Łatyszonek O. Białorusini w dobie „Solidarności” // Bez Debitu. – 1989. – №. 22. – S.34-38.
129. Łazur D. Ukraina, czyli o tym w jaki sposób zabija się naród // Kultura niezależna. – 1986. – № 26. – S.20-26.
130. Łojek J. Idea federacyjna J. Piłsudskiego // ABC. – 1987. – № 5. – S.13-24.
131. Łoziński P. Ukraina „pod słońcem wolności” sowieckiej // Zomorządność. – 1987. – № 142. – S.2-4.
132. Łoziński P. Wasyl Stus // Zomorządność. – 1987. – № 144. – S.2-4.
133. Łysiak-Rudnyckyj I. Ukraina między wschodem i zachodem // Dialog. – 1986. – № 1. – S.2-12.
134. M. B. Lekcja Mieroszewskiego // Res Publica. – 1980. – № 6. – S.39-47.
135. M. K Europa i my // Res Publica. – 1979. - №1. – S.15-24.
136. M. Semper fidelis. Wiersze o Lwowie (1918-1939) // Almanach Humanistyczny. – 1988. – № 9. – S.120-128.
137. Markowicz P. Granice // Zomorządność. – 1988. – № 157. – S.3-4.
138. Markowicz P. Współpraca cy sojusz // Zomorządność. – 1988. – № 156. – S.2.
139. Markus V. Sytuacja wyznaniowa Ukraińców w Polsce i Polaków na Ukrainie // Obóz. – 1981. – № 1. – S.38-48.
140. Maroz W. Polskaja apazicyja i belaruskaje pytannie u PNR // Choruży W. Białoruski drugi obieg w Polsce 1981-1990. – Białystok: Białoruskie Towarzystwo Historyczne, 1994. – S.119-124.
141. Mękarski S. Lwów. Karta z dziejów Polski. - Warszawa: Oficyna Wydawnicza Pokolenie, 1988. – 112 s.
142. Michnik A. O oporze // Krytyka. – 1982. - № 13-14. – S.3-15
143. Michnik A. Takie czasy... Rzecz o kompromisie. – Londyn: Aneks, 1985. – 140s.
144. Mieroszewski J. Rosyjski „kompleks rosyjski” i ULB // ABC. – 1984. – № 1. – S.17-29.
145. Mięguszowecki M. Międzymorze // Myśl niezależna. – 1984. – №2. – S.5-8.
146. Mijają lata // Hemmerling Z., Nadolski M. Opozycja antykomunistyczna w Polsce 1944-1956. Wybór dokumentów. – Warszawa: Uniwersytet Warszawski, 1990. – S. 399-407.
147. Moczulski L. Rewolcja bez rewolucji. – Warszawa: Wydawnictwo Polskie, 1979. – 52 s.
148. Mokry W. Polaków i Ukraińców dziś, wczoraj, jutro // Artykuły usunięte przez cenzurę ze Znaku nr 367 z czerwca 1985 roku. – Respublica. – 1988. – S.25-43.
149. Mokry W. Polaków i Ukraińców dziś, wczoraj, jutro. – Warszawa: WIS, 1986. – 36s.
150. Mokry W. W oczach Polaka: Ukraińcy w latach II wojny światowej // Przedświt. – 1988. – № 18. – S.25-29.
151. Mokrу W. Dzisiejsza droga Rusina do Polski // Tygodnik Powszechny. – 1981. – № 46-47. – S.9.
152. Morawiecki K. О wspólnotę narodów i państw demokratycznych // Biuletyn Dolnośląski. – 1985. – № 5. – S.2.
153. Nas najbardziej się boją. Rozmowa z Wiaczesławem Czornowiłem // Grizzly. – 1989 – № 8-9. – S. 18-20.
154. Nasze uwagi [O Deklaracji Zespołu „Polityki Polskiej”] //Niepodległość. – 1984. – № 6. – S.26-27.
155. Nasze uwagi [O programie Głosu] // Niepodległość. – 1984. – № 6. – S.23.
156. Nebelski A. Lwowskie Orlęta umierają po raz wtóry // Kontakt. – 1988. – № 10. – S.18-29.
157. Nie ma dziś na Ukrainie większego odeń poety (wspomnienia o Wasylu Stusie) // Tu Teraz. – 1988. – №66. - С. 4-6
158. Nie mówcie Europa: rozmowa z Leszkiem Szarugą // Europa. – 1987. – № 2. – S.54-59.
159. Niluk J. „Zustriczi” znaczy „Spotkania” // Obóz. – 1989. – № 16. – S.119-125.
160. Nowicki J. Jaka niepodległość? // Niepodległość. – 1984. – № 27. – S.1-5.
161. O pamiętnym roku 1920 w nietypowej książce wydanej w PRL // Zomorządność. – 1985. – № 241. – S.4.
162. Ocena sytuacji politycznej w kraju, przygotowana prawdopodobnie przez działaczy byłej Delegatury Rządu lub Zrzeszenia „WiN” // Hemmerling Z., Nadolski M. Opozycja antykomunistyczna w Polsce 1944-1956. Wybór dokumentów. – Warszawa: Uniwersytet Warszawski, 1990. – S.179-187.
163. [Od Redakcji] // Międzymorze. – 1987. – №1. S.1-2.
164. Od Redakcji // Obóz. – 1981. – № 1. – S.III-IV.
165. Oni o sobie i o nas // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.20.
166. Or. Dylematy ukraińskie // Gazeta Polska. – 1988. – № 10/41. – S.1, 3.
167. Ostrowski S. W obronie polskości Ziemi Lwowskiej. Dni pohańbienia: wspomnienia. - Warszawa: Oficyna Wydawnicza Pokolenie, 1986. – 84 s.
168. Oświadczenie Komitetu Koordynacyjnego Patriotycznych Ruchów Narodów ZSRS // Międzymorze. – 1988. – № 2-3. – S.23-27.
169. Oświadczenie Ruchu "Wolność i Pokój" w 40 rocznicę akcji "Wisła" // Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1987. – № 5-6. – S.10.
170. Oświadczenie w kwestii stosunków Polsko-Ukraińskich Zagranicznej Reprezentacji Ukraińskiej Głównej Rady Wyzwoleńczej // Kontakt. – 1986. – № 5. – S.67.
171. Oświadczenie w sprawie zasad współpracy Polsko-Ukraińskiej // Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1987. – № 5-6. – S.2.
172. Papież bratnich narodów // Tygodnik Mazowsze. – 1987. – № 215. – S.4.
173. Papież u Bazylianów // Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1987. – № 3-4. – S.2.
174. Papież w Sowietach // Samostanowienie. – 1987. – № 4. – S.6-7.
175. Papież, Ukraińcy i Millennium Chrześcijaństwa na Rusi // Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1987. – № 7-8. – S.4-6.
176. Pełeńskyj J. Ukraina w polskiej publicystyce opozycyjnej // Kultura niezależna. – 1986. – № 26. – S.58-70.
177. Pielgrzym. Ukraińska wiosna // Nowa Koalicja. – 1989. – № 7. – S.71-78.
178. Piotr Lewicki. Ukraińcy: warunki wyjścia z getta // Bez Dekretu. – 1989. – № 22. – S.28-33.
179. Po siedemdziesięciu latach: nadal walcząc o ratowanie kultury (rozmowa z Mykołą Rudenką // Kultura niezależna. – 1989. – № 53. – S.66-74.
180. Pojednanie // Grizzly. – 1987. – № 3. – S.10-11.
181. Polacy i Ukraińcy. Trudny dialog. – Wrocław: Wydawnictwo Kret, 1987. – 100s.
182. Polacy wobec kwestii niemieckiej // Neipodległość. – 1982.- № 10. – S.16-19.
183. Polska jutra. Propozycja programu Podziemnego Porozumienia Politycznego // Niepodległość. – 1984. – №4. – S.29-30.
184. Polska polityka wschodnia // Zomorządność. – 1984. – № 94. – S.3-4.
185. Polski Komitet Niepodległościowy, Do ujarzmionych narodów Europy Środkowej. Рosłanie // Bez Debitu. – 1988. – № 5. – S.36-39.
186. Polskie periodyki poza cenzurą // Kultura. – 1980. – № 10. – S.60-65.
187. Polskie Porozumienie Niepodległościowe. Polska – Ukraina // Polskie Porozumienie Niepodległościowe. Wybór tekstów. - London: Polonia Book Fund LTD, 1989. – S. 378-398.
188. Polskie Porozumienie Niepodległościowe. Wybór tekstów. - London: Polonia Book Fund LTD, 1989. – 400s.
189. Polskie rządania wobec Związku Sowieckiego i KPZR // Głos Polski. – 1988. – 13 lipca.
190. Prawdziwe ofiary systemu sowieckiego [z artykułu Normana Davisa, opracowanego przez W. Skr.] // Gazeta Polska. – 1989. – № 50. – S.3, 4.
191. Prezydium Reprezentacji Zagranicznej Głównej Ukraińskiej Rady Wyzwoleńczej. Oświadczenie w sprawie polskiej // Nowa Koalicja. – 1985. – № 2. – S.41-43.
192. Program Polskiego Porozumienia Niepodleglosciowego // Hemmerling Z., Nadolski M. Opozycja demokratyczna w Polsce 1976-1980. Wybór dokumentów. – Warszawa: Uniwersytet Warszawski. Instytut Nauk Politycznych, 1994. – S.43-60. (вперше опубл. у травні 1976 р.).
193. Prokop M. Opor na Ukrainia po drugiej wojnie swiatowej. cz.I // Międzymorze. – 1987. – № 1. – S.2-13.
194. Prokop M. Opor na Ukrainia po drugiej wojnie swiatowej. cz.II // Międzymorze. – 1988. – №. 2 (1). – S.3-7.
195. Prokop M. Opor na Ukrainia po drugiej wojnie swiatowej. cz.III // Międzymorze. – 1988. – №. 2-3. – S.2-18.
196. Prokop M. Rusyfikacja Ukrainy // Tu Teraz. – 1988. – № 66. – S.10.
197. Przewodnik po cmentarzu obrońców Lwowa. Opracował Jerzy Wereszyca. – Warszawa: Pokolenie, 1989. – 184 s.
198. „Puskaj, bat’ku, z Lachami umiraty” // Zomorządność. – 1985. – № 101. – S.3-4.
199. Pylenko B. [Wypowiedź o akcji „Wisła”] // Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1987. – № 7-8. – S.11-12.
200. Rada Polityczna Konfederacji Polski Niepodległej. Rezolucja w sprawie Polaków w ZSRR // Opinia Krakowska. – 1988. – № 40. – S.4-5.
201. Radecki Z. Nowy periodyk ukraiński // Krytyka. – 1987. – № 23-24. – S.254-255.
202. Redakcja Rzeczpopolitej. Pisma Komitetu Porozumienia na Rzecz Samostanowienia Narodu. Ukraina i Polska. Wolni z wolnymi – równi z równymi // Nie jesteśmy ukrainofilami. Polska myśl polityczna wobec Ukraińców i Ukrainy. Antologia tekstów. – Wrocław: Kolegium Europy Wschodniej, 2002. – S.335-336 [вперше опубліковано у 1980 p.].
203. Redakcja. Śmierć Wasyla Stusa // Nowa Koalicja. – 1985. – № 2. – S.2-3.
204. Redakcja „Spotkań”. Do braci Ukraińców // Nie jesteśmy ukrainofilami. Polska myśl polityczna wobec Ukraińców i Ukrainy. Antologia tekstów. – Wrocław: Kolegium Europy Wschodniej, 2002. – S.313 [вперше опубліковано у 1979 p.].
205. Redaktor dyżurny. Głos Polski // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.5-6.
206. Redaktor. Nowa wspólnota komunikacyjna // Europa, 1987 № 2, c. 66-67
207. Rownia P. K. Obrona Lwowa. – б.м., 1981. – 9 s.
208. Rozprawa przeciwko Ołeksie Tychomu i Mykole Rudence // Nowa Koalicja. – 1986. – № 3. – S.68-80.
209. Ruch demokratyczny w ZSRR – б.м. [Warszawa]: Studencka Oficyna Wydawnicza Sowa, 1981. – 42s.
210. Sawa. Rzecz o polsko-ukraińskich próbach pojednania. Cz I // Zomorządność. – 1986. – № 121. – S.2-3.
211. Sawa. Rzecz o polsko-ukraińskich próbach pojednania. Cz II // Zomorządność. – 1986. – № 122. – S.2-3.
212. Seret J. Rząd polski w Londynie a kwestia ukraińska (1943) // Krytyka. – 1987. – № 26. – S.93-111.
213. S-ka. Zapiski z „oblężonego miasta”, czyli o przyczynach braku dialogu polsko-białoruskiego // Bez Debitu. – 1987. – № 2. – S.2-7.
214. Skaradziński B. Białorusini, Litwini, Ukraińcy. – Białystok: Zakłady Wydawnicze „Versus”, 1990. – 151s.
215. Skrodzki W. Bliżej Dniepru.Tysiąclecie Chrztu Ukrainy na Jasnej Górze // Gazeta Polska. – 1988. – №13/44. – S.1, 2.
216. Skrzypek S. Sprawa ukraińska. – Londyn: Studium polityczne Stronnictwa Narodowego, 1953 (Zeszyt 4). – 19s.
217. Skrzypek S. Ukraiński program państwowy na tle żeczywistości. – Londyn: Nakładem Związku Ziem Południowo-Wschodnich Rzeczpospolitej Polskiej, 1948. – 106s.
218. „Solidarność” a Ukraińcy i inne mniejszości w Polsce. Z Romanem Łabą rozmawiał Bohdan Strumiński // Polacy i Ukraińcy. Trudny dialog. – Wrocław: Wydawnictwo Kret, 1987. – S.20-28.
219. Sprawa Iwana Switlycznego // Kultura niezależna. – 1986. – № 26. – S.3-19.
220. Sprawa Wjaczesława Czornowiła // Obóz. – 1982. – № 4. – S.83-86.
221. Sprawozdanie kuriera Ministerstwa Spraw Wewnętrznych Rządu Emigracyjnego, por. Padeusza Chciuka „Celta”, omawiające układ sił politycznych w kraju w konspiracji (1944, sierpień) // Hemmerling Zygmunt, Nadolski Marek. Opozycja antykomunistyczna w Polsce 1944-1956. Wybór dokumentów. – Warszawa: Uniwersytet Warszawski, 1990. – S.43-89.
222. Stanowisko Konferencji Ukraińskich Partii i Organizacji Politycznyh w sprawie stosunków Ukraińsko-Polskich // ABC. – 1987. – № 5. – S.99-100.
223. Stus W. Posłanie zza grobu // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.III.
224. Stus W. Z łagrowego zeszytu // Obóz. – 1987. – № 11. – S.65-75.
225. Stus W. Z obozowego zeszytu // Brulion. – 1989. – № 9. – S.131-136.
226. Sulima Kamiński A. W kręgu moralnej i politycznej ślepoty: Ukraina i Ukraińcy w oczach Polaków // Nie jesteśmy ukrainofilami. Polska myśl polityczna wobec Ukraińców i Ukrainy. Antologia tekstów. – Wrocław: Kolegium Europy Wschodniej, 2002. – S.355-368.
227. Sysyn F. E. Sprawa ukraińskiego prawosławia w ZSRR // ABC. – 1985. – № 2. – S.48-61.
228. Szansa pojednania polsko-ukraińskiego w 1000-lecie Chrztu Rusi // Tu Teraz. – 1986. – № 46. – S.9-10.
229. Szkandryj M. Ukraina 1971-1981: polityka i literatura // Kultura niezależna. – 1986. – № 26. – S.27-41.
230. Szporluk R. Polityka 1978 – Spojrzenie w przeszłość i przyszłość // Obóz. – 1981. – № 1. – S.20-32.
231. Szporluk R. Współczesna Ukraina: problemy i perspektywy // Obóz. – 1981. – № 3. – S.27-34.
232. Sztendera J. Współpraca WiN i UPA w latach 1944-1947 // Obóz. – 1988. – № 14. – S.36-47.
233. Szucs J. Trzy Europy. – Lublin: Instytut Europy Środkowo-Wschodniej, 1995. – 133s.
234. Ta jej ten Lwów (Jan Łukaszów, кооментар ) // Międzymorze. – 1989. – №5. – S.64-68.
235. Tar J. Nasza polityka narodowsciowa // Przedświt. – 1988. – №19. – S.3-7.
236. Tazbir J. Powieść historyczna jako źródło współczesne // Krytyka. – 1980. - №7.- S.102-110.
237. Toporski-Mackiewicz R. Dlaczego należy wywołać trzecią wojnę światową? // Brulion. – 1988. – № 6. – S.136-140.
238. Tysiąclecie chrztu Rusi-Ukrainy // Dialogi. Biuletyn Polsko-Ukraiński. – 1988. – № 2-3. – S.1-4.
239. Ukraina // Kontakt. – 1983. – №12. – S.71.
240. Ukraińcy // Opinia Krakowska. – 1987. – №32. – S.17-18.
241. Ukraińcy w Polsce wobec Solidarności. Maraton 20. – Warszawa: Głos, 1985. – 63s.
242. Ukraińcy w powojennej Polsce // Obóz. – 1981. – №3. – S.34-46.
243. Ukraiński Komitet Pokojowy: Oświadczenie o celach // Obóz. – 1989. – №16. – S.135-140.
244. Ukraiński Związek Helsiński - Deklaracja Programowa // Międzymorze. – 1989. – №.5. – S.48-60.
245. Ukraiński Związek Helsiński // Nowa Koalicja. – 1989. – № 7. – S.42-51
246. Unia Polski z Litwą - próba bilansu // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.2-5.
247. W sprawie „wyborów”, pod rozwagę polskich Ukraińców, Białorusinów i Litwinów // Nowa Koalicja. – 1985. – № 2. – S.44.
248. W. J. Czy to rzeczywiście Rosja pryjęła chreścijanstwo w 988 r.? // ABC. – 1987. – № 5. – S.94-95.
249. Wacław Wojenny. Dalekowzroczne myślenie // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.8-10.
250. Wacław Wojenny. Pisarz i polityk // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.6-8.
251. Wereszyca J. Józef Piłsudski i Lwów. - Warszawa: Oficyna Wydawnicza Pokolenie, 1989. – 211s.
252. Wereszyca J. Semper fidelis. Wiersze o Lwowie. - Warszawa: Oficyna Wydawnicza Pokolenie, 1985. – 50s.
253. Wieczysty А. Już nie wrogowie, jeszcze nie bracia // Niepodległość. – 1985. – № 47-48. – S.38.
254. Wiśniewski W. W. O polskich wydawnictwach konspiracyjnych i niezależnych // Kontakt. – 1985. – № 1 (33). – S.31-35.
255. Wojciech Roszkowski. Wschodnie granice Polski // Polskie Porozumienie Niepodległościowe. Wybór tekstów. – London: Polonia Book Fund LTD, 1989. – S.288-325.
256. Wojtek Wojskowy. Europa przyszłości // Niepodległość. – 1984. – № 26. – S.10-12.
257. Wspónota losów i celów // Nowa Koalicja. – 1985. – № 1. – S.1-2.
258. Wybicki. Kościół katakumb w 1000-leciu chrztu Rusi // Opinia Krakowska. – 1988. – № 36. – S.15-23.
259. X. Y. Z. Kościoł greckokatolicki w Polsce // Dialog. – 1986. – № 1. – S.12-20.
260. Z programu Liberalno-Demokratycznej Partii „Niepodległość” // Nowa Koalicja. – 1985. – № 2. – S.61.
261. Z. R. Procesy rusyfikacyjne na Ukrainie (1). Obrońcy mowy //Grizzly. – 1987. – № 1. – S.10-12.
262. Zachwiej P. O prawie mniejszościowym w Polsce // Nowa Koalicja. – 1988. – № 5. – S.92-102.
263. Zagłada cerkwi // Kultura niezależna. – 1985. – № 14. – S.90-92.
264. Załęski J. Pogromca bandytów // KOS. – 1986. – № 87. – S.8.
265. Załęski J. Z Jaruzelskim przeciw UPA? // KOS. – 1986. – № 93. – S.3.
266. Założenia programowe "Jedność w różnorodności". Propozycja platformy wspólpracy opozycji polskiej // Niepodległość. – 1984. – № 28. – S.27.
267. Zespół Problemowy PPN, Kościół a państwo po wyborze Jana Pawła II // Polskie Porozumienie Niepodległościowe. Wybór tekstów. – London: Polonia Book Fund LTD, 1989. – S. 343-360
268. Zieja J. Dawniej, dziś, jutro // Nie jesteśmy ukrainofilami. Polska myśl polityczna wobec Ukraińców i Ukrainy. Antologia tekstów. – Wrocław: Kolegium Europy Wschodniej, 2002. – S. 328-329 [вперше опубліковано у 1977 p.].
269. Zieja J. Kazanie podczas mszy świętej za poległych, pomordowanych w obozach i zaginionych żołnierzy kampanii wrześniowej 1939 // Ks. Jan Zieja. W duchu i w prawdzie. Wybór kazań. – Warszawa, 1997. – S.231.
270. Zięba А. Ukraińcy i powstanie warszawskie // Dialog. – 1986. – № 1. – S.20-27.
271. Zięba А. Ukraińcy i powstanie warszawskie // Opinia Krakowska. – 1987. – № 33. – S.20-24.
272. Znak pokoju // Kultura niezależna. – 1986. – № 26. – S.99-107.
273. Zosin Roniarek. Procesy rusyfikacyjne na Ukrainie (2). Kłopoty z językiem // Grizzly. – 1987. – № 2. – S.7-9.
274. Życie pod strachiem (Relacja Polaka – Wołyń 1985) // Nowa Koalicja. – 1985. – № 2. – S.17-27.

Дослідження
275. Андерсон Б. Уявлені спільноти. – К: Критика, 2001. – 272с.
276. Аркуша О. Галицький сейм: виборчі кампанії 1889 і 1895 років. - Львів: Ін-т українознавства НАНУ, 1996. – 173с.
277. Аркуша О. Міхал Бобжинський та українське питання в Галичині // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка. Серія історична. – 2000. – Вип. 35-36. – С168-206.
278. Гудь Б. Українці – Поляки: Хто винен? У пошуках першопричин українсько-польських конфліктів першої половини ХХ століття. – Львів: Кальварія, 2000. – 192с.
279. Баронин А.С. Этническая психология. – Киев. – 2000. – 264 с.
280. Бахтин М. Проблемы поэтики Достоевского. – М: Художественная литература, 1972. – 470с.
281. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. – 2-е вид. - М.: Художественная литература, 1990. - 543с.
282. Бердиховська Б. Україна в житті Єжи Ґєдройця та на шпальтах паризької «Культури» // Простір свободи. Україна на шпальтах паризької «Культури». – Київ: Критика, 2005. – C.9-32.
283. Возняк Т. Моделі польсько-українського співіснування: ретроспектива та перспектива // Ї. – № 11. - http://www.ji.lviv.ua/n11texts/vozniak.htm
284. Гантінґтон C. Три хвилі демократизації // Демократія: Антологія / Упор. O. Проценко – Київ: Смолоскип, 2005. – C.380-411.
285. Геллнер Е. Нації та націоналізм. – Київ: Таксон, 2003. – 300 с.
286. Гудь Б., Голубко В. Нелегка дорога до порозуміння. До питання генези українсько-польського військово-політичного співробітництва. – Львів: Українські технології, 1997. – 67с.
287. Дашкевич Я. Шляхи подолання упереджень (перешкоди нормалізації польсько-українських стосунків) // Україна і Польща. Історична спадщина і суспільна свідомість / За ред. Я. Ісаєвича, Я. Шашкевича, І. Дзюби – Київ: Наукова думка, 1993. – С. 23-29.
288. Депортації українців і поляків: кінець 1939 – початок 1950-их років. – Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1998. - 132с.
289. Депортації. Західні землі України кінця 30-их – початку 50-их років. Документи, матеріали, спогади: В 3 т. / За ред. Ю. Сливки – Львів, 1996-2002.
290. Жижек C. Заметки о сталинской модернизации // http://www.guelman.ru/xz/362/xx36/xx3604.htm4
291. Зайцев Ю. Вплив антикомуністичного руху в Польщі на опозицію в Україні – маловідома карта підручників // Polska i Ukraina w podręcznikach szkolnych i akademickich. – Rzeszów: Wydaw. Wyższej Szkoły Pedagogicznej, 2001. – S. 118-133.
292. Зайцев Ю. Польська антикомуністична опозиція і рух опору в Україні: від порозуміння до координації дій // Україна – Польша: історія і сучасність. – Киїів, 2003. – С.17-50.
293. Зайцев Ю. Польська опозиція 1970-80-х років про засади українсько-польського порозуміння // Депортації українців та поляків: кінець 1939 – початок 50-х років (до 50-річчя операції "Вісла") / Упор. Ю. Сливка. – Львів: Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича, 1998. – С.52-64.
294. Зарецька Т. Українсько-польські відносини в період відновлення державності Польщі, 1918-1919 рр. // Україна і Польща – стратегічне партнерство на зламі тисячоліть. Історія. Сьогодення. Майбутня перспектива. Ч. 1. Шлях України та Польщі до порозуміння. – Київ: Твім Інтер, 2001. – С.229-236.
295. Зашкільняк Л. Історична полоністика ост