ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ІВАНА ФРАНКА

на правах рукопису

ТИМКІВ ЯРОПОЛК ІГОРОВИЧ

УДК 327:351.86] (438)

ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ І РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Мальський Маркіян Зіновійович
Доктор економічних наук, професор
Завідувач кафедри
міжнародних відносин і
дипломатичної служби
Львівського національного університету
імені Івана Франка

Львів 2006

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………….……………….…….. 3
РОЗДІЛ 1 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОБЛЕМ БЕЗПЕКИ У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ..………… 12
1.1. Трактування змісту безпеки у сучасних міжнародних відносинах...................................................................................... 12
1.2. Зміст та співвідношення національної і міжнародної безпеки.…………………………………………………...……. 20
1.3. Особливості та класифікація загроз і викликів національній та міжнародній безпеці ....................................................…..…. 45
РОЗДІЛ 2 КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩІ ....… 58
2.1. Актуальні загрози та виклики для національної безпеки Республіки Польщі………....…………………………………… 58
2.2. Еволюція стратегій національної безпеки в постбіполярний період……….……………………………………………………. 96
2.3. Інституційні механізми формування та реалізації політики безпеки Республіки Польщі......................................................... 116
РОЗДІЛ 3 ОСНОВНІ НАПРЯМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩІ ЗА УМОВ РОЗВИТКУ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНОЇ СИСТЕМИ БЕЗПЕКИ ......................

129
3.1. Особливості реалізації євроатлантичної стратегії Республіки Польщі...………...................................................………….......... 129
3.2. Особливості реалізації європейської стратегії Республіки Польщі.........................……………………...………………….... 138
3.3. Республіка Польща у Спільній зовнішній політиці та політиці безпеки ЄС……….......………………………………... 151
ВИСНОВКИ………………….………………………………………..……... 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………...…….…….…..………. 179
ДОДАТКИ......................................................................................................... 216
ДОДАТОК А Рис. 1. Модель відчуття безпеки……......................……. 217
ДОДАТОК Б Рис. 2. Суть національної безпеки.........…..…......…..….. 218
ДОДАТОК В Рис. 3. Суть міжнародної безпеки..................................... 219
ДОДАТОК Д Рис. 4. Система міжнародної безпеки ….......................... 220
ДОДАТОК Е Рис. 5. Кооперативна безпека. Чотири кола..................... 221
ДОДАТОК Ж Рис. 6. Трикутник європейської безпеки.......................... 222
ДОДАТОК З Таблиця 1. Відмінності між концепціями міжнародної безпеки................................................................................. 223
ДОДАТОК И Рис. 7. Класифікація загроз безпеки.................................. 224
ДОДАТОК К Рис. 8. Зв’язок та взаємозалежність сучасних загроз/викликів.................................................................... 225

ВСТУП
Актуальність теми дослідження. В останні десятиріччя, під впливом глобалізаційних процесів, з’явилися виклики і загрози нового типу, які змусили європейські держави приділяти значні зусилля спрямовані на зміцнення власної безпеки. Саме тому пожвавилася дискусія між неореалістами і неолібералістами щодо сутності і змісту національної та міжнародної безпеки. Дедалі більш популярними стають ідеї дослідників, які виводять зміст безпеки з переважно військової площини на новий рівень, де пріоритетними визначаються її так звані м’які невійськові аспекти. Водночас темпи розвитку міжнародних подій вимагають постійного перегляду, доповнення та конкретизації теоретичних і прикладних розробок у сфері міжнародних відносин.
Оскільки Республіка Польща (РП) вже пройшла шлях вступу в такі міжнародні та європейські структури, як Організація північноатлантичного договору (НАТО) та Європейський Союз (ЄС), а Україна розвиває політику інтеграції в цьому ж напрямі, постала необхідність перегляду теоретичних і практичних засад формування політики безпеки держави за умов глобалізації і в контексті творення нового середовища безпеки.
Дослідження теоретичних і практичних аспектів формування політики безпеки РП важливе з огляду на те, що ключовим питанням для європейської спільноти, і відповідно для Польщі, стала проблема забезпечення безпеки в усіх сферах людського життя. Окремі питання, зокрема щодо інститутів, гравців, факторів європейської та міжнародної безпеки уже знайшли належне наукове висвітлення. Однак існує проблема оптимізації формування політики національної безпеки посткомуністичної держави, визначення її місця і перспектив у розвитку системи безпеки ЄС з урахуванням сучасних реалій, особливо впливу на безпеку в Європі “м’яких” невійськових факторів. Концептуального аналізу такої важливої проблеми дотепер не здійснено, що й зумовило актуальність теми цього наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка в рамках наукової теми: “Європейський вибір зовнішньої політики України: проблеми теорії і методології”.
Мета і завдання дослідження. У дисертації поставлено за мету дослідити і проаналізувати зовнішньополітичні особливості формування та реалізації політики національної безпеки РП в умовах загострення загроз і викликів нового типу для національної і міжнародної безпеки та поглиблення європейських інтеграційних процесів, з огляду на важливість адаптації політики національної безпеки України до сучасних реалій.
Мета дослідження зумовила постановку і вирішення таких завдань:
- проаналізувати сучасні концептуальні підходи до трактування змісту національної і міжнародної безпеки та основні напрями наукових досліджень у цій сфері;
- висвітлити теоретичні особливості сучасної політики національної безпеки і розкрити співвідношення національного та міжнародного аспектів безпеки при формуванні політики безпеки держави через аналіз національної, міжнародної безпеки;
- здійснити системне теоретичне дослідження змісту і особливостей функціонування понять “загрози” і “виклику” безпеці та класифікувати сучасні загрози національній і міжнародній безпеці;
- дослідити вплив найактуальніших загроз і викликів нового типу для національної безпеки РП;
- розкрити концептуальні засади формування та реалізації політики безпеки РП, з допомогою аналізу стратегії її національної безпеки в постбіполярний період та дослідивши компетенції найвищих державних органів РП у цій сфері;
- дослідити особливості реалізації польської зовнішньої політики і зовнішньополітичні аспекти політики національної безпеки, а також місце і роль РП у розвитку системи безпеки ЄС.
Об’єктом дисертаційного дослідження є політика національної безпеки РП як складова європейської системи безпеки в умовах глобалізації та загроз і викликів нового типу.
Предметом дослідження є особливості формування та трансформації (механізми і напрями) політики безпеки РП з урахуванням тенденцій змін європейської безпеки на національному та міжнародному рівнях, а також специфіки прояву і розвитку загроз і викликів безпеці нового типу.
Методологічною основою дисертаційної роботи слугує низка загальнонаукових і спеціальних політологічних методів. Теоретичне наукове дослідження здійснювалось на основі системного підходу з використанням аналізу і синтезу, за допомогою яких викладено сучасні підходи до трактування змісту національної та міжнародної безпеки, політики національної безпеки, основних явищ і факторів впливу на безпеку, сприйняття їх як закономірного процесу, що передбачає розгляд політики національної безпеки як складного і багатогранного явища сучасності, з урахуванням досягнень польської, української та зарубіжної політологічної, філософської, соціологічної думки. Для дослідження питання політики національної безпеки, а також співвідношення національної та міжнародної безпеки використано індуктивний метод і діалектичний підхід, а метод порівняння застосовано для аналізу спільних і відмінних ознак концепцій міжнародної безпеки.
Для вивчення сучасних загроз та викликів та їх впливу на європейську безпеку використано описовий та аналітичний методи; за допомогою прийомів групування і структуризації здійснено класифікацію загроз згідно з визначеними критеріями. Методом порівняння та аналогії проаналізовано вплив загроз та викликів нового типу на безпеку РП.
У дослідженні на емпіричному рівні використано методи системного аналізу документів і експертної оцінки з метою дослідження стратегій національної безпеки РП, Конституції РП, цілої низки офіційних документів та інших важливих документів. Використання системного методу, методів моделювання та прогнозування, дало змогу розробити пропозиції щодо удосконалення політики національної безпеки РП, дослідити місце й особливості участі РП у розвитку Спільної зовнішньої політики і політики безпеки ЄС (СЗППБ).
Джерельна база складається з великої за обсягом наукової літератури українських, польських, російських, англійських, а також, в деяких випадках, німецьких та французьких авторів. Першоджерелами наукового дослідження стали: Конституція Республіки Польщі 1997 року, стратегії національної безпеки та оборони РП 1990–2003 років, Європейська стратегія безпеки з 2003 року, Проект Конституції ЄС 2004 року, інші нормативні документи, офіційні статистичні видання, тематичні словники, довідники та енциклопедії, матеріали організацій в межах обраних об’єкта та предмета дослідження. Багато матеріалу міститься у всесвітній мережі інтернет, з допомогою якої до дослідження було залучено різноманітні бази даних, тексти міжнародних угод і документів.
Різноманітні аспекти безпеки висвітлені у дослідженнях українських і зарубіжних учених. В Україні сучасні аспекти безпеки досліджували: Л.М. Артюшин, В.П. Горбулін, А.Б. Качинський, Г.Ф. Костенко, О. Мітрофанова, С.І. Пирожков (дослідження національної безпеки та її стратегічних аспектів); А. Камінський, М.З. Мальський, М.М. Мацях, (теоретичні аспекти міжнародних відносин і конфліктології); М.О. Баймуратов, О.С. Бодрук, А.С. Гальчинський, О.А. Делінський, О.О. Ковальова, О.С. Полторацький, Л. Поляков, О.А. Сенченко, М. Сунгуровський, С.Г. Федуняк, І.А. Храбан (дослідження систем європейської та міжнародної безпеки); О.С. Клітченко, Г.М. Перепелиця, С. Трохимчук (національна безпека в контексті нових загроз і викликів); Д. Бондаренко, А.І. Веселовський, Я. Дашкевич, О. Сєвєкіна, Л.П. Токар, Г.В. Токаревський, М. Требін, Г.М. Яворська (проблеми тероризму та міжнародного тероризму); А.Б. Качинський, Т. Перга, Є.В. Хлобистов (питання екологічної безпеки); А.З. Дорошевич, М.Г. Земляний, А.І. Шевцов (проблеми ядерної безпеки); А. Назаревич, М. Сунгуровський (етнічні та релігійні конфлікти); П.І. Карташов, Є.Б. Кіш, О.А. Малиновська, А.В. Платонов, М.К. Толстанов, О.У. Хомра (проблеми нелегальної міграції); В.О. Пироженко (гуманітарна складова); а також О.Г. Білорус, В.І. Бурдяк, В. Гречанінов, В.М. Денисенко, М.А. Дмитренко, І.З. Зінько, В.В. Леонов, М.М Микієвич, Ю.М. Мороз, О. Павлюк, В. Посельський, C.Ю. Римаренко, А.С. Романюк, Т.Є. Русанова, А.П. Смелянцев, А.А. Соболєв, О. Сушко, О.В. Феденко.
Серед зарубіжних науковців слід назвати такі імена: М. Берковіц, Р.К. Бетті, З. Бжезінський, П.Г. Бок, Д. Болдвін, Б. Бузан, О. Вівер, Ф. Вільямс, К.Н. Волтц, А. Волферс, К. Вон Ворис, К.C. Грей, А. Загорский, Е. Картер, Дж. Кеннан, Р. Кеохейн, Р.О. Коен, Дж. Міршаймер, М. Міхалка, Г. Морґентау, Дж.С. Най, Й. Нолан, Р.Е. Осґуд, У. Перрі, Б. Посен, Дж. Розенау, Р.Н. Розенкранс, М. Рихтік, Дж. Стейбруннер, А. Таусенд, Е. Тікнер, Р. Ульман, К. Уолтц, Д. Фрей, Л. Фрідман, С. Хантингтон, П.А. Циганков, О. Чемпіль. Зокрема серед польських потрібно виокремити таких: К. Віктор, А. Давідчик, Т. Ємьоло, Р. Зємба, Й. Качмарек, С. Кожєй, Р. Кузьняр, Й. Кукулка, В. Малєндовскі, Г. Мікрут, М. Пєтрась, З. Пєтрась, А.Д. Ротфельд, Й. Станьчик, Р. Стемпльовскі, В. Фехлер, З. Цесарж, Й. Чапутовіч, А. Чарноцкі, Е. Штадмюлер, Р. Якубчак.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є самостійним, завершеним комплексним науковим дослідженням процесів розвитку і формування політики національної безпеки РП на сучасному етапі. Наукова новизна визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням нових ідей і тенденцій у розвитку політики національної безпеки, зокрема в умовах прояву загроз і викликів нового типу.
У роботі сформульовано низку положень і висновків, які містять наукову новизну:
- визначено зміст політики національної безпеки держави на основі аналізу змін у трактуванні суті (національної/міжнародної) безпеки у міжнародних відносинах, що відбулися під впливом глобалізаційних процесів та інших чинників, а саме: розвитку всеосяжного характеру безпеки (оскільки вона стала поєднувати в собі, окрім військових, політичні, економічні, соціальні, науково-технологічні, інформаційні, екологічні, культурні та гуманітарні фактори), розмивання меж і зростання взаємопов’язаності між зовнішньою та внутрішньою безпекою, зростання впливу “м’яких” невійськових факторів та загроз і викликів нового типу;
- досліджено зміст і співвідношення між національною та міжнародною безпекою, при чому акцентовано на їх нерозривному зв’язку при концептуальному формуванні політики національної безпеки і зовнішньої політики держави в умовах глобалізації (розвитку загроз і викликів нового типу та зростанні впливу невійськового фактора на неї);
- комплексно досліджено концепції міжнародної безпеки (рівноваги сил, глобальної/спільної/всеосяжної безпеки, колективної безпеки, кооперативної безпеки), зокрема, вперше в Україні здійснено комплексне дослідження підходу О. Вівера щодо трактування змісту концепції кооперативної безпеки як однієї з можливих основ (окрім колективної безпеки) для формування сучасної європейської системи безпеки;
- з’ясовано сутність і співвідношення понять загроза та виклик безпеці; розроблено класифікацію загроз згідно з визначеними критеріями (за характером, за джерелами, за середовищем, за досяжністю, за шкалою, за спрямуванням, за ступенем сформованості, за наслідками, за рівнем суб'єктивних оцінок, за характером суспільних відносин), що дало можливість удосконалити їх системну класифікацію і розкрити особливості та тенденції розвитку сучасних загроз та викликів;
- проаналізовано та системно висвітлено актуальні загрози і виклики нового типу (тероризм, міжнародна організована злочинність, сучасні екологічні загрози, ядерна небезпека, етнічні та релігійні конфлікти з низькою інтенсивністю, поширення тоталітарних сект та неконтрольована міграція), що безпосередньо чи опосередковано впливають на національну безпеку РП. До переліку можливих викликів нового типу внесено діяльність тоталітарних сект, а також по-новому визначено зміст поняття тоталітарна секта;
- уперше у вітчизняній політичній науці досліджено зміни, що відбувалися в політиці безпеки РП постбіполярного періоду, а також, виявлено і досліджено правові та інституційні механізми впливу на формування та реалізацію політики національної безпеки, за допомогою аналізу стратегій національної безпеки та оборони, компетенцій Сейму, Сенату, Президента і Ради Міністрів РП у сфері безпеки, відображених в Конституції РП;
- запропоновано науково обґрунтовані рекомендації щодо удосконалення формування та реалізації політики національної безпеки РП у системі європейської безпеки, які є актуальними для України, в контексті врахування досвіду РП у зовнішній, інтеграційній та безпековій політиці.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані в ньому положення і висновки у своїй сукупності відтворюють цілісну картину розвитку політики національної безпеки нової держави – члена ЄС, а також сприяють глибшому розумінню тенденцій впливу сучасних загроз і викликів на політику безпеки держави та європейської безпеки загалом. Результати дослідження можуть бути використані надалі в таких напрямах: у законотворчій і практичній діяльності Верховної Ради України, МЗС України, РНБО України, Міністерства оборони України та інших міністерств і відомств України, у процесі практичної реалізації зовнішньої та безпекової політики України; у діяльності урядових і неурядових делегацій, постійних представництв України в РП, ЄС, НАТО та інших європейських структурах; у науково-дослідній роботі з аналізу теоретичних і практичних проблем розвитку політики національної безпеки та європейської системи безпеки; у навчальному процесі зі спеціальностей “Політологія”, “Міжнародні відносини”, при викладанні спеціальних курсів “Безпекознавство”, “Європейська безпека”. Робота також може послужити основою для написання підручників з перелічених дисциплін.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовано й обговорено на кафедрі міжнародних відносин і дипломатичної служби Львівського національного університету імені Івана Франка.
Положення та висновки дисертації апробовані на: міжнародній науковій конференції Сілезійського університету “Дорога України” (20-30.10.2003. м. Катовіце), науковій конференції ЛНУ ім. І.Франка “Миротворча діяльність України” (28.11.2003. м. Львів), науковій конференції ЛНУ ім. І.Франка “Тероризм – засіб чи загроза?!” (4.12.2003. м. Львів), міжнародній науковій конференції Сілезійського університету “Політична культура і внутрішня та зовнішня політика” (23-27.2004. м. Катовіце), 3-й міжнародній конференції ЛНУ ім. І.Франка “Україна та ЄС: до нового виміру відносин” (11.03.2005. м. Львів), міжнародній конференції “Роль молоді в політиці” (25-30.05.2005. м. Баку), звітно-науковій конференції ЛНУ ім. І. Франка за 2005 рік (9.02.2006. м. Львів), конференції “Соціальна різноманітність і міста” (14-16.06.2006. м. Амстердам), 3-й міжнародній науковій конференції “Політика ЄС щодо України: партнерство чи членство?” (16-17.11.2006. м. Люблін). Результати дисертаційного дослідження автор використовує у навчальному процесі, на семінарських і практичних заняттях з курсу “Європейська безпека”.
Публікації. Основні положення дисертації розкриті в дев’яти наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, шість з них – у виданнях, затверджених ВАК України.
Структура роботи. Дослідження складається зі вступу, основної частин (трьох розділів), висновків, списку використаних джерел, літератури і дев’яти додатків. Загальний обсяг роботи – 178 с. Список використаних джерел – 420 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Підсумовуючи результати проведеного дисертаційного дослідження, ми дійшли таких висновків:
1. Можемо з впевненістю констатувати, що за сучасних умов політики національної безпеки, трактується набагато ширше, ніж у минулому. Сьогодні безпека має всеосяжний характер, і основні напрями наукових досліджень охоплюють не лише військові аспекти, а й, насамперед, політичні, економічні, соціальні науково-технологічні, інформаційні, екологічні, культурні та гуманітарні.
Українські та зарубіжні дослідники аналізуючи проблеми безпеки, враховують усі ці аспекти та цінності, а також процеси глобалізації, що значно розширює предмет наукових досліджень і водночас породжує труднощі у з’ясуванні змісту поняття безпеки. Виникають побоювання, що така всеосяжність безпеки може зашкодити точності аналізу, об’єктивності оцінки ситуації під кутом ступеня загрози, яку вона становить для безпеки суб’єкта міжнародних відносин, що може стати основним закидом з дослідницької (наукової) позиції.
Слід підкреслити, що у складній взаємодії усіх перелічених аспектів безпеки роль кожного може змінюватися залежно від особливостей внутрішнього розвитку країни й міжнародної ситуації. Більше того, ці складові безпеки тісно взаємопов’язані. Спроба зміцнити, для прикладу, військову безпеку, неминуче призведе до зміни економічної, соціальної, екологічної та інших складових. І ці зміни не завжди є позитивними. Саме, тому традиційне покладання на військові, силові засоби необхідно ефективніше доповнити дипломатичними, політичними, економічними, юридичними та соціальними механізмами та активними запобіжними діями. Стратегії політики безпеки держав мусять щоразу більшою мірою враховувати „м’які” невійськові виміри безпеки.
2. Дослідженням встановлено, що політика національної безпеки держави - це забезпечення внутрішньої безпеки через діяльність законодавчої, виконавчої і судової влади, військово-оборонного комплексу, політичних інститутів, які представлені національними групами, громадськими, соціальними, релігійними та іншими організаціями, а також реалізація зовнішньої політики через співпрацю з іншими державами та організаціями для підвищення рівня безпеки і стабільності в регіоні та світі, відповідно до національного законодавства і норм міжнародного права.
Аналізуючи зміст національної та міжнародної безпеки, ми дійшли висновку, що реалізація і досягнення національної безпеки і міжнародної безпеки насамперед залежать від основних концептуальних положень політики національної безпеки та концепцій міжнародної безпеки. Для забезпечення безпеки, особливо національної, в глобалізованому світі потрібно використовувати багатосторонні і, навіть, глобальні підходи, щоб ефективно протистояти безлічі загроз і викликів.
Ми також дійшли висновку, що загрози і виклики нового типу вже не можуть традиційно розмежувати на загрози/виклики для внутрішньої або зовнішньої безпеки: сьогодні вони лежать у так званій пограничній зоні – у сфері реалізації як національної, так і міжнародної безпеки. Проблематика розв’язання питань у цій “пограничній зоні” полягає в тому, що вона безпосередньо не стосується ані національної, ані міжнародної безпеки, оскільки в традиційному розумінні чиста національна та міжнародна безпека зводиться до певного (іноді вузького) кола інтересів, хоча через зовнішньополітичні питання держави намагаються реалізувати і національну безпеку.
Отже, важливим елементом у відносинах між національною та міжнародною безпекою є дотримання прав та зобов’язань, передбачених міжнародними угодами, особливо на сучасному етапі міжнародних відносин, коли відносини між державами дедалі більше ускладнюються і водночас зростає масштаб різного типу нових загроз і викликів. Поєднання політичних і правових механізмів, а також створення атмосфери співпраці сприятливої для, в сумі може дати кращий ефект. У стабілізації міжнародної безпеки найкращі результати до тепер дала розбудова правових норм і співпраця держав у різноманітних сферах (економічній, соціальній, політичній, культурній, а також військовій).
За умов глобалізації, розвитку нових інформаційних технологій безпека ґрунтується, більше на взаємозалежності, ніж на односторонній залежності або перевазі. Усвідомлення цього спричинює постійний пошук оптимальних моделей чи концепцій міжнародної безпеки.
У дисертаційному дослідженні ми дійшли висновку, що сьогодні на емпіричному рівні європейська безпека характеризується поєднанням елементів колективної і кооперативної безпеки, проте, на наш погляд, у майбутньому, після певних трансформацій з урахуванням недоліків (удосконалення політико-правового механізму, обговорення та ухвалення правил “гуманітарного втручання” для виконання завдань кризового врегулювання, запобігання і розв’язання конфліктів, що мало б відбуватись звичайно після вичерпання всіх мирних засобів розв’язання міжнародних криз), саме концепція кооперативної безпеки могла б стати й основою для формування нової системи європейської безпеки. А Польщі (можливо, разом з Україною) необхідно взяти активнішу участь у процесі трансформації та побудові кооперативної моделі європейської безпеки.
Підсумовуючи аналіз та зосереджуючись на проблематиці співвідношення національної та міжнародної безпеки, вважаємо, що у період глобалізації та поширення загроз і викликів нового типу ці два аспекти демонструють тісний взаємозв’язок, що виступає дуже важливим принципом загальної концепції безпеки. Окрім того, важливим елементом відносин національної та міжнародної безпеки є дотримання права, оскільки його порушення державою у внутрішніх відносинах загрожує безпеці особи, а в зовнішньому вимірі визнання і повага права, встановленого міжнародним співтовариством, є умовою світової безпеки.
3. Відсутність або ж наявність загрози становить істотний, іноді навіть ключовий (хоча не єдиний), аспект безпеки. Відтак, сприйняття загроз окремим суб’єктом може відображати як реальний, так і уявний стан речей. Ця обставина, як і велика мінливість у часі та просторі елементів безпеки ускладнюють дослідження та класифікацію загроз.
Дисертаційне дослідження класифікує загрози. Як одна з найбільш доцільних пропонується класифікація загроз за такими критеріями: за характером, за джерелами, за середовищем, за досяжністю, за шкалою, за критерієм спрямування, за ступенем сформованості, за наслідками, за рівнем суб'єктивних оцінок, за характером суспільних відносин. На нашу думку, ці критерії найбільш повно розкривають особливості та природу загроз, що може допомогти поліпшити організацію протидії загрозам з урахуванням їхніх конкретних особливостей.
Водночас частина проблем має характер не стільки загроз, скільки викликів для політики безпеки держав, тобто нових ситуацій, в яких з’являється потреба, що вимагає дати адекватну відповідь і розпочати відповідні дії. Відтак, виклики, щодо яких не буде відповідної реакції, можуть трансформуватися у загрози для національної чи міжнародної безпеки і, отже, в майбутньому негативно впливатимуть на формування безпеки.
Після зникнення біполярної системи і пов’язаних з нею загроз, європейська безпека зазнала суттєвих змін. Поряд з процесами глобалізації і науково-технічного прогресу у світі з’явилися загрози і виклики нового типу, що дедалі більше дестабілізують ситуацію у світі, та породжують невпевненість щодо розвитку подій. Теракти в США, Іспанії та Великобританії, війни в Афганістані, Іраку та на Близькому Сході, екологічні катастрофи і зміни, сучасна ситуація у світі загалом свідчать, що потенціал цих загроз і викликів, швидкість їх поширення зростають з часом. Отже, загрози, які донедавна вважалися примарними, сьогодні стоять в одному ряді з існуючими та давно передбачуваними загрозами, і більшість з них мають політичний характер.
Останніми роками окреслилася тенденція навіть до глобалізації багатьох загроз і викликів, що дало підстави виокремити в їх аналізі такі особливості: розширення кола суб’єктів, носіїв загроз; розширення діапазону загроз безпеці; територіальна відмежованість загроз безпеці; (послаблення зв’язків загроз безпеці з певною територією); стимулювання міжнародних конфліктів в нових рисах (з низькою інтенсивністю).
Дискусійним залишається питання про “перелік загроз і викликів нового типу”. На наш погляд, особливої уваги заслуговують такі: міжнародний тероризм, екологічні загрози, ядерна безпека і поширення зброї масового знищення, етнічні і релігійні конфлікти, проблеми тоталітарних сект, неконтрольованої міграції та організованої злочинності.
Поява загроз і викликів нового типу змусила уряди багатьох країн переглянути традиційні підходи до політики та вирішення проблем безпеки. Важливо наголосити на тому, що деякі з загроз і викликів нового типу належать до розряду “ненавмисних” (неконтрольовану міграцію або демографічні диспропорції важко віднести до навмисних загроз), а їх прояв став можливим тільки в глобальному суспільстві; навмисні і ненавмисні загрози та виклики часто взаємопов’язані та взаємозалежні (організовану злочинність важко відокремити від проблеми відмивання грошей і корупції). Глобалізація змушує держави змінити не тільки свої підходи до визначення суті нових загроз і викликів, а й розробляти нові інструменти їхньої нейтралізації.
У підсумку наголосимо, ще на таких аспектах наукових досліджень загроз та викликів національній і міжнародній безпеці:
- володіння арсеналами зброї не завжди забезпечує безпеку. Це підтверджується щодо держав-суперників, які володіють таким типом зброї масового знищення, щодо якого оборона неможлива. Це підтверджують громадянські війни, які через легкодоступність зброї стають ще жорстокішими. Але навіть володіння зброєю не захищає цивільне населення, що підтвердилося 11 вересня 2001 року, коли група терористів безкарно атакувала най могутнішу військову державу світу;
- невійськові фактори суттєво впливають на безпеку і стабільність. Нації цілого світу, але здебільшого найслабші держави і суспільства, протистоять безлічі впливам, утискам, а також невійськовим загрозам та викликам. Перед ними постають проблеми доступу та вичерпання природних ресурсів, різкої екологічної деградації, мутації інфекційних хворіб, бідності та різниці в добробуті, міграційних потоків, безробіття, корупції, впливу тоталітарних сект, політичної і економічної нестабільністю тощо.
Підсумовуючи, можна стверджувати, що сьогодні європейські держави, а разом з ними Польща та Україна, стоять перед необхідністю формулювання нового “порядку денного безпеки” з акцентом на попередження загроз і викликів нового типу, що проявляються на всіх рівнях (локальному, національному, регіональному і глобальному) та мають відношення як до національної, так і до міжнародної безпеки (оскільки лежать у так званій пограничній зоні, у сфері реалізації як національної, так і міжнародної безпеки). Перед науковцями, експертами і політиками стоять такі завдання: по-перше, потрібно визначити загрози і виклики нового типу безпеці на всіх рівнях; по-друге, скласти шкалу пріоритетів цих загроз і викликів; по-третє, виявити і проаналізувати можливості їхньої нейтралізації і ступінь співпраці різних держав, організацій і інститутів при виконанні цього завдання.
4. Аналіз обраних нами загроз і викликів нового типу (тероризм, міжнародна організована злочинність, сучасні екологічні загрози, ядерна небезпека, етнічні та релігійні конфлікти низької інтенсивності, неконтрольована міграція чи поширення тоталітарних сект) показав, наскільки серйозно вони можуть впливати, і вже впливають, на безпеку і стабільність не тільки Республіки Польщі як окремої держави-члена ЄС, а й на все європейське співтовариство. Це дає підстави стверджувати, що рівень безпеки Польщі суттєво залежить від рівня безпеки в ЄС, як і рівень відчуття тієї чи іншої загрози в цілому ЄС залежить від рівня відчуття тієї ж загрози в самій Польщі. Окрім того, загрози та виклики нового типу, маючи безпосередній та опосередкований вплив на безпеку, без відповідної уваги з боку держави чи міжнародної спільноти можуть самі ускладнитись і стати каталізатором для розвитку інших загроз чи викликів. Варто зазначити, що у недалекій перспективі поряд з вищезазначеними можуть розміститися ще й виклики пов’язані із забезпеченням енергетичної безпеки держави та відсутність достатньої кількості чистої прісної води.
На наш погляд, найбільш загрозливим явищем сучасного світу є тероризм і міжнародний тероризм, який використовує інші загрози і виклики як інструмент впливу на держави та міжнародну спільноту. Протидія тероризму повинна включати всі активні дії (поєднання “м’яких” і “жорстких” засобів впливу) з метою виявлення, залякування, попередження, зупинення терористичної діяльності як внутрішньої, так і зовнішньої, і їх кінцевою стратегічною метою має бути ліквідація умов, за яких тероризм зароджується.
Основні міжнародні та національні інституції, зокрема польські, виявилися значною мірою ще не готовими для ефективної боротьби з цими загрозами та викликами. Труднощі протидії та боротьби з ними у площині координації, дотримання права та співпраці між суб’єктами міжнародних відносин, бо тільки через співпрацю, уніфікацію законодавства, а, найголовніше, ліквідацію умов, за яких вони зароджуються, можна ефективно протидіяти таким загрозам і викликам, що лежать на межі відповідальності національної та міжнародної безпеки. Поряд з цим в Європі, і Польщі зокрема все ще існує проблема, з одного боку дотримання прав людини, а з іншого – забезпечення безпеки держави. Отже, дуже важливо, щоб була налагоджена ефективна міжгалузева співпраця як у правовій, політичній, економічній, військовій і безпековій сферах, так і між ЄС та державами нечленами Союзу, зокрема Україною.
Динаміка процесів у сучасному міжнародному середовищі, поглиблення залежності між учасниками глобальної системи, розмивання меж між внутрішніми та зовнішніми аспектами безпеки, а також зростання ролі загроз і викликів нового типу, поставили Польщу перед серйозними випробуваннями. Нова ситуація суттєво впливає на можливості забезпечення умов для безпеки та розвитку як окремих громадян, так і усього польського суспільства, змушує державні законодавчі та виконавчі структури пристосовуватися до нових реалій. Тепер при формуванні політики національної безпеки основну увагу слід зосередити не на військовій готовності, а на попередженні кризових ситуацій і протидії їм з використанням також невійськових засобів. За умов послаблення регулятивних можливостей в сфері безпеки важливе значення мають як внутрідержавні заходи (реалізація навчально-освітніх програм, які б готували громадян до реагування на загрози та виклики нового типу), так і міжнародна співпраця. На зовнішньополітичних рівні РП активно бере участь у міжнародних проектах, ініціативах, заходах спрямованих на підвищення рівня безпеки в регіоні та світі.
Аналіз актуальних загроз та викликів для безпеки РП ще раз підтвердив тезу про те, що вони взаємопов’язані, нерідко перетинаються і залежні одні від одних та знаходять підтримку за межами ЄС. Окрім того, радикально змінилося ставлення до традиційних загроз, особливо до ядерного чи військового конфліктів з катастрофічними наслідками для Європи. За ступенем важливості вони поступилися місцем загрозам та викликам нового типу різноманітного характеру, насамперед не суто військового, та такого, за який би чітко відповідала національна чи міжнародна безпека.
5. У процесі аналізу стратегій національної безпеки та оборони РП 1990 – 2004 років встановлено, що у теоретичній площині при розробці стратегічних напрямів власної політики безпеки та оборони РП намагається, хоча і реакційно (тобто в міру набуття актуальності, а не передбачаючи заздалегідь), враховувати наслідки і тенденції розвитку міжнародних відносин, зокрема євроінтеграційне трансформування, динаміку глобалізаційних процесів і розвиток загроз і викликів нового типу.
Разом з усіма трансформаціями в Європі та світі на зламі ХХ і ХХІ століть змінювалось міжнародне становище РП. У 1992 році вона була змушена опиратися на власну обороноздатність. Після 1999 року настала потреба пристосування політики безпеки до умов колективної безпеки. Після подій 2001 року та трансформації міжнародних відносин постала також необхідність перегляду основних положень політики безпеки Польщі. Аналізуючи усі ці трансформації, ми дійшли висновку, що щораз більшою мірою в політиці національної безпеки Польщі, особливо при теоретичному виробленні її концептуальних напрямів, і в стратегіях національної безпеки використовувались здобутки польських науковців, які досліджують проблеми національної та міжнародної безпеки.
Характерною особливістю політики безпеки РП аналізованого періоду є її всебічна активність. Водночас, безальтернативним стратегічним напрямом політики безпеки РП після розпаду СРСР був курс на “повернення до Європи”. Важливі для безпеки Польщі заходи здійснювалися одночасно в декількох площинах. Особливе місце серед них посідали: прагнення до нових відносин з безпосередніми сусідами та державами регіону; визначення нових відносин Польщі з європейськими та міжнародними інституціями, що діють у сфері безпеки, особливо з ОВД, НАТО, ЄС (ЗЄС) та ОБСЄ (НБСЄ); реалізація теоретичних і практичних заходів щодо елімінації загроз та викликів і паралельно з цим створення нової загальноєвропейської системи безпеки. Ці три базові напрями політики безпеки розглядалися як три її елементи, що виконували різні функції і взаємно доповнювали один одного.
Політика безпеки Польщі стала відповіддю на динамічний розвиток європейської ситуації за останні 15 років, який змінював політичний вигляд Європи, відкривав нові можливості, але водночас сигналізував на нові виклики і загрози. Республіка Польща ввійшла в ХХІ століття з вигідними геополітичними умовами. Вона стала членом Організації північноатлантичного договору та Європейського Союзу, які є не лише гарантами її безпеки, а й важливими чинниками, що формують ситуацію на європейську континенті. Польща має врегульовані відносини зі всіма своїми сусідами, а навколо неї розвивається конструктивна регіональна співпраця. Вона намагається бути рівноправним учасником європейського та трансатлантичного діалогу. Умови, в яких сьогодні перебуває Польща, з точки зору можливості забезпечення безпеки, є чи не найсприятливішими за всю її історію. Це є наслідком радикальних змін європейської ситуації, так і, значною мірою, результатом ефективної політики безпеки РП 1989 – 2004 років. Тепер перед Польщею постали проблеми негативних наслідків глобалізації і впливів нових загроз і викликів, про які йшлося вище.
У дисертаційному дослідженні також висвітлено компетенції найвищих державних органів влади РП у формуванні політики безпеки держави. Відображені в Конституції РП (правові та інституційні) засоби впливу на політику безпеки дали нам можливість зорієнтуватися в базових компетенціях Сейму, Сенату, Президента і Ради Міністрів РП у сфері формування і реалізації політики безпеки держави. На підставі аналізу статей Конституції РП з’ясовано, що у розпорядженні найвищих державних органів влади є дієві правові та інституційні засоби забезпечення національних інтересів та впливу на безпеку та оборону держави. Крім того, механізм забезпечення безпеки держави окреслюється не лише правовими нормами, а й іншими факторами, наприклад принципами політичної культури. Політика безпеки РП, як і інших держав, нерідко залежить від суперництва між урядовою коаліцією та парламентською опозицією, хоча насправді повинна відображати національні інтереси держави, її громадян та загальнолюдські цінності.
Отже, під час розробки в теоретичній площині нової політики безпеки РП та, поряд з цим, створення ефективної системи європейської безпеки і забезпечення її дієвості ми пропонуємо насамперед врахувати такі три важливих принципи. Перший – нова політика безпеки мусить бути дещо змінена у своїй суті, потрібно розширити коло громадянських і безпекових інституцій, які можуть у теоретичній та практичній діяльності досягнути джерела появи загроз та викликів. Крім того, об’єднання усіх питань чи проблем, пов’язаних з екологією, здоров’ям, бідністю, міграцією тощо, може призвести до надмірної “сек’юретизації” (надмірної пов’язаності з безпекою) цих сфер, а отже, мілітаризації самої політики. Крім того під час формування та реалізації політики безпеки держави потрібно зважати на дотримання прав людини, рівності і прав на відповідний рівень життя, що нерідко важко поєднати. В решті-решт це змінить зміст і суть безпеки. Другий принцип полягає у тому, що нова політика національної безпеки для швидкого, вчасного, а, головне, ефективного реагування на загрози та виклики нового типу, повинна бути все ж превентивною. Дискусійним залишається трактування превентивної політики, яку часто розуміють надто звужено, зводячи до військових превентивних заходів. Ми вважаємо, що превентивна політика насамперед по суті мусить складатися з широкого кола дипломатичних, політичних, соціальних і економічних заходів; і в окремих випадках, відповідно до міжнародних угод, задля недопущення конфлікту, включати військові заходи. Третій принцип полягає в тому, що нова політика безпеки повинна бути інтегральна і перетинатися з різними сферами життя. Щоб виробити політику, яка б попереджала конфлікти, розвиток загроз та викликів нового типу і забезпечувала ефективну безпеку, потрібно в дослідженнях безпеки об’єднати широкий спектр дисциплін – політичних, економічних, соціальних, географічних, історичних, медичних та багато інших. Існує також потреба у тіснішому зв’язку між розвитком (прогресом), навколишнім середовищем і безпекою.
Після перегляду американцями своїх стратегічних цілей та опублікування в березні 2006 року нової Стратегії національної безпеки США уряд РП в найближчому майбутньому також актуалізує свою стратегію безпеки, враховуючи ті зміни, які сталися у світі з 2003 року, і нові вимоги часу.
6. На початку ХХІ століття політика безпеки і зовнішня політика РП реалізуються під впливом таких дуже важливих факторів для європейської безпеки, як прояв, поряд з позитивними, негативних наслідків процесу глобалізації; поява та розвиток загроз і викликів нового типу; розмивання меж між внутрішньою і зовнішньою безпекою; зростання важливості невійськових аспектів безпеки. А для підтримання міжнародної та європейської безпеки стабільність і ефективність держав, повага до нормативно-правових основ і всебічна співпраця держав-членів ЄС мають більше значення, ніж військовий потенціал окремих держав.
Відтак, РП як країна, що має важливе геостратегічне положення на континенті, природно покликана відігравати важливу роль у забезпеченні стабільності в Європі, розбудові нової архітектури загальноєвропейської системи безпеки та оборони. Для РП налагодження тривалих партнерських зв’язків з Німеччиною, Францією, США чи з будь-якою іншою державою залежить від вміння правильно визначити свою роль в європейських та євроатлантичних відносинах, а також від вагомості її внеску у забезпечення стабільності та безпеки, тобто переходу на позицію “творця” безпеки.
Позиція Польщі у питаннях європейської безпеки набуває дедалі більшого значення. Брюссель сподівається, що Польща, якнайшвидше увійде в роль “творця безпеки”. Варшава має як можливості, так і бажання виконувати таку роль, однак ситуацію ускладнює суперечність пріоритетів і дуже повільні темпи реформ.
Аналіз політики національної безпеки РП дає підстави стверджувати, що успіх, якого в широкому плані вдалося досягти Польщі в реалізації європейської та євроатлантичної стратегії (курсу “на повернення до Європи”), і її швидка адаптація до політичних вимог, які висуваються до членів НАТО та ЄС, водночас спричинили зростання вимог, серед її партнерів (в основному наддержав), до політики національної безпеки, на які РП доволі важко рівнятися.
Сьогодні протидія загрозам та викликам вимагає не тільки тісної координації дій всередині Польщі та з партнерами всередині ЄС, а й спільної послідовної зовнішньої політики та політики безпеки. ЄС може стати унікальною міжнародною інституцією, яка в сукупності володітиме основними інструментами впливу: політичними, дипломатичними, економічними та військовими. Але це залежатиме від ефективності співпраці в ЄС, від здатності до осягнення більшої політичної єдності та злагодженості державами-членами Союзу.
Сучасна європейська політика безпеки в межах СЗППБ і ЄПБО поступово наповнюється реальним змістом і є прикладом створення “спільної Європи”, здатної позбутися військової залежності від союзника з-за Атлантики. У цьому сенсі питання про майбутнє європейських амбіцій щодо ЄПБО по суті суттєво залежить від того, чи спроможний ЄС промовляти “єдиним голосом” в міжнародній політиці. Середовище безпеки в Європі та навколо неї постійно змінюється, тому адаптація ЄПБО до нових реалій і завдань вимагає розробки нових принципів, норм і концепцій безпеки, адекватним вимогам сучасного світу. А Польща (залучивши, наприклад для підтримки та допомоги Україну), повинна стати активним учасником формування ефективної та дієвої СЗППБ і ЄПБО.
Дослідженням встановлено, що розрив між, з одного боку, політичними амбіціями і можливостями держави, з другого, між минулим – потребою членства в впливовій організації колективної безпеки, що дбає в основному про своїх членів – і сучасністю – необхідністю залучення потенціалу будь-якої організації для забезпечення кооперативними методами безпеки третіх держав (а, по суті, для елімінації загроз і викликів, що розвиваються в ній) – породжує конфлікт двох перспектив для держави: Польщі як “споживача” і як “творця” безпеки. Цей конфлікт не тільки унеможливлює окреслення ролі Польщі в НАТО, а й стає перешкодою на шляху до повного залучення в процес формування нової системи європейської безпеки, зокрема ЄПБО.
Вважаємо за необхідне наголосити на тому, що настав час Варшаві повернутися обличчям до ідеї системи саме європейської безпеки, не відходячи при цьому від НАТО. Творення європейської оборонної політики і міцні євроатлантичні зв’язки не суперечать одне одному, швидше навпаки, перше є умовою утримання других.
Прагнучи стати впливовим гравцем у європейських та євроатлантичних відносинах, Польща мусить заново переглянути свої концептуальні підходи до формування політики національної безпеки за сучасних умов; чітко визначити пріоритети внутрішньої та зовнішньої політики; у стратегічних напрямах реалізації політики безпеки більше уваги приділити участі у розвитку ЄПБО. Щоб утримати свої контакти з головними партнерами і знайти собі достойне місце в ЄС та НАТО, Польща передусім змушена переглянути зміст і цілі своєї присутності в цих організаціях.
Серед важливих рішень, які належить прийняти Польщі, слід виокремити такі:
- подолати сприйняття європейськими державами Польщі як учня США в питаннях безпеки. Досягти цього можна лише чітко окресливши власні інтереси таким чином, щоб не залишалося сумнівів, що за цим стоїть серйозний політичний аналіз, а не бажання сподобатись союзнику з-за Атлантики;
- у майбутньому на відносини ЄС і США, в тому числі РП і США, а тим самим і на майбутнє безпеки Польщі, впливатиме те наскільки збігатимуться європейські та американські інтереси. Щоб активніше та результативніше впливати на формування цих інтересів, а отже, і партнерських відносин Польща мусить зміцнити свої позиції в ЄС;
- східна політика РП, пристосована до нової ситуації в Європі і світі, мусить надалі інтенсивно розвиватися, і це може бути польським внеском в європейську та євроатлантичну безпеку ХХІ століття. РП повинна бути готова та спроможна взяти на себе зобов’язання та відповідальність за реалізацію східного напряму європейського політичного курсу, і за результативних дій це зможе істотно зміцнити її авторитет у ЄС;
- своєю раціональною та виваженою політикою РП має вміло забезпечити зближення також з РФ. Позбувшись сприйняття Росії як потенційного агресора, як держави, що тривалий час домінувала у значній частині Європи, політика безпеки Польщі повинна шукати можливості для такої політичної співпраці, дво- чи багатосторонньої (наприклад разом з Україною), яка відповідно могла б забезпечити РП кращий (більш рівноправний) діалог з РФ та більший вплив на європейську політику, ніж зараз;
- у військовій сфері РП більшість витрат потрібно спрямовувати на дослідження і модернізацію апарату забезпечення національної безпеки та оборони. Структуру ЗС потрібно ґрунтовно реформувати у такий спосіб, щоб створювати сучасно оснащені, вишколені і мобільні одиниці. Надзвичайно важливим є розвиток незалежного експертного підґрунтя, тобто невійськових дослідних інститутів, які б спеціалізувалися на питаннях політики безпеки та оборони.
Розуміння геополітичної ситуації в Україні, яке Польща продемонструвала, під час помаранчевої революції (до речі, не всі в Європі відчули це), повинно розвинутись в тіснішу співпрацю щодо формування політики безпеки і водночас середовища безпеки не тільки в регіоні, а і в усій Європі. Геополітична мудрість допоможе Польщі вміло використати добрі відносини з Україною для досягнення власних цілей – посісти не останнє місце в ЄС, стати основним проводирем східної політики Союзу. Взаємокорисна ефективна співпраця над виробленням нових і удосконаленням чинних механізмів забезпечення європейської безпеки, наприклад адаптація ліберально-демократичної концепції кооперативної безпеки до європейських умов із залученням усіх держав регіону, можуть вивести РП і Україну разом, принаймні, в десятку лідерів формування політики та забезпечення безпеки Європи, утвердивши тим самим статус Польщі як держави – “творця” безпеки.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андреева Т. Безопасность Западной Европы и независимые ядерные силы Великобритании и Франции // Мировая экономика и международные отношения.- 2004.- №1.- C. 51-61.
2. Артюшин Л.М., Костенко Г.Ф. Теоретичні аспекти стратегій воєнної безпеки суспільства і держави: Монографія.- Харків: Вид-во Нац. Ун-ту внутр. Справ,2003.- 176 с.
3. Баймуратов М.О., Делінський О.А. Міжнародно-правові аспекти становлення і розвитку європейської безпеки на порозі ХХІ століття: Монографія (Рос. мовою).- Одеса: Юридична література,2004.- 184 с.
4. Бжезінський З. Велика шахівниця.- Львів – Івано-Франківськ: Лілея-НВ,2000.- 236 с.
5. Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін. Глобальні трансформації і стратегії розвитку. Монографія.- Київ, 1998.- 416 с.
6. Білявський Г.О., Фурдуй Р.С. Основи екологічних знань.- Київ: Либіть,1995.- 287 с.
7. Бодрук О., Борохвостов В., Жданова Г. Нові реалії ядерної епохи // Проблеми міжнародної безпеки: аналітичний огляд.- січень 2004.- С. 78-84.
8. Бодрук О.С. Воєнно-політичні аспекти забезпечення безпеки // Стратегічна панорама.- 2002.- №2.- С. 65-74.
9. Бодрук О.С., Леонов В.В. Про участь України у боротьбі з міжнародним тероризмом // Проблеми міжнародної безпеки: аналітичний огляд.- квітень 2002.- С. 57-69.
10. Бодрук О.С. Система національної та міжнародної безпеки в умовах формування нового світового порядку: 1991-2001 роки. Автореферат дисертації.- Київ,2003.- 24 с.
11. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти: Монографія.- Київ: НІПМБ,2001.- 300 с.
12. Бондаренко Д. Нові релігійні рухи як конфліктогенний чинник // Проблеми міжнародної безпеки: аналітичний огляд.- квітень 2002.- С. 240-246.
13. Бондаренко Д. Ісламський чинник у країнах Європи // Проблеми міжнародної безпеки: аналітичний огляд.- серпень 2003.- С. 185-188.
14. Бэттлер А. Контуры мира в первой половине XXI века и чуть далее: (Теория) // Мировая экономика и междунар. отношения.- 2002.- № 1.- С. 73-80.
15. Вагапов В.Б., Гончаренко О.М., Косевцов В.О., Лисицин Е.М. Локальні конфлікти: методологічні засади досліджень // Стратегічна панорама.- 2002.- №1.- С.. 19-28.
16. Варенберг А. Новые боги // Секретные материалы.- 2005.- №4 (156).- С. 24-25.
17. Веселовський А.І. Близький Схід в епоху антитерористичного глобалізму // Стратегічна панорама.- 2002.- №1.- С. 11-18.
18. Вишневський Ю., Півнєв Є., 20% Українських церков – нетрадиційні // Коментарі.- 2006.- №31 (43).- С.18-24.
19. Волес В., Волес Г. Творення політики в Європейському Союзі.- Київ: “Основи”,2004.- 871 с.
20. Всеобъемлющая система международной безопасности и международное право / В.С. Верещетин (отв. ред.) и др.- М.: Ин-т государства и права АН СССР,1987.- 124 с.
21. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Методологічні засади розробки стратегії національної безпеки України // Стратегічна Панорама.- 2004.- № 3.- Доступний з: ;
22. Горбулін В.П., Качинський А.Б. Пріоритетність національних інтересів у світлі стратегії національної безпеки України // Стратегічна Панорама.- 2005.- № 3.- Доступний з: ;
23. Гусаров Ю.А. Европейская политика в области безопесности и обороны // Актуальные проблемы Европы. Европа: смена вех?- 2002.- №1.- С. 107-120.
24. Дворецкии И.Х. Латинско-русский словарь.- 6-е изд., стереотип.- Москва: Рус.яз., 2000.- 846 с.
25. Дворкин А.Л. Сектоведение. Тоталитарные секты. Опыт систематического исследования. Изд. 3-е.- Нижний Новгород: Издательство братства во имя св. князя Александра Невского, 2002.- Доступний з:
26. Дзьобань В., Панфілов О. Фундамент європейської безпеки – воєнний // Політика і час.- 2003.- №9.- С.20-39.
27. Довідник НАТО.- Brussels: NATO Office of Information and Press, 2001.- 608 c.
28. Договір про Європейський Союз. Розділ V положення про спільну зовнішню політику і політику безпеки / Європейський Союз.- Київ: Видавництво “Port-Royal”,1999.- С. 20-29.
29. Дорошенко А. Терор і тероризм // Політика і час.- 1997.-№ 8-9.- С.20-26.
30. За і проти. Дебати з питань євроатлантичної безпеки.- НАТО,2004.- 76 с.
31. Заворітня Г. Етимологія та розвиток поняття “спільна політика безпеки” // Вісник Львівського університету. Серія Міжнародні відносини.- 2004.- Вип. 11.- С. 22-27.
32. Зайцев Б. ЄС на пути к созданию новой “архитектуры” безопасности // “Компас”.- ИТАР-ТАСС 11.01.2001.- №2.- С. 38-42.
33. Иваницкий А. Иммигранты “в законе” // Ведомости (Россия).- 16 июля 2001г.- С. 5.
34. Информационные вызовы национальной и международной безопасности / И.Ю. Алексеева и др. Под общей ред. А.В. Федорова, В.Н. Цыгичко.- Мщсква: ПИР-Центр, 2001.- 328 с.
35. Камінський А. Вступ до міжнародних відносин.- Львів:“Світ”, 1995.- 143 с.
36. Качинський А.Б. Екологічна безпека України.- Київ: НІСД, 2002. – 312 с.
37. Кіш Є.Б. Питання безпеки на нових східних кордонах Європейського Союзу // Стратегічна панорама.- 2004.- №1.- Доступний з:
38. Клих Б. Новая Стратегия националной безопасности Польши: готовность встретить вызовы двадцать первого века // Взаимосвязи. Том ІІІ.- Июнь 2004.- №2.- С. 9-14.
39. Клітченко О.С. Забезпечення внутрішньої безпеки країн у контексті нових загроз і викликів (Болгарія, Румунія, Словаччина та Угорщина) // Стратегічна Панорама.- 2005.- № 2.- Доступний з:
40. Ковальова О.О. Спільна зовнішня політика і політика безпеки Європейського Союзу: до і після розширення // Стратегічна панорама.- 2004.- №2.- Доступний з:
41. Котур М. Нелегальна міграція в Європі як виклик європейській безпеці // Вісник Львів. Ун-ту. Серія Міжнародні відносини.- 2004.- №12.- С. 206-210.
42. Крылова И.А. Проблема безопасности России в контексте глобалистики.- Москва: РАН. Ин-т философии, 2001.- 241 с.
43. Куньч З.Й. Універсальний словник української мови.- Тернопіль: Навчальна книга – Богдан,2005.- 848 с.
44. Леонов В.В. Проблеми організації антитерористичної боротьби / Уроки 11 вересня.- Київ,2002.- Доступний з:
45. Литвинов В. Латинсько-український словник.- Київ: Українські пропілеї, 1998.- 712 с.
46. Ляховскі Ж. Воєнний вимір Європейського Союзу // СІПРІ 2002. Щорічник. Озброєння, розброєння та міжнародна безпека / Пер. з англ./ Стокгольм. міжнар. ін-т досліджень миру; Укр. центр екон. і політ. досліджень ім. О. Разумкова; Ред кол. укр. вид.: А. Гриценко (голов. ред.) та ін.- К.:Заповіт,2002.- С. 149- 198.
47. Малиновська О. Нові виклики національній та регіональній безпеці: тероризм, організована злочинність, неле