СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

Знахоренко Оксана Михайлівна

УДК: 327.008.8.(477+438)

СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО В УКРАЇНСЬКО-ПОЛЬСЬКИХ ВІДНОСИНАХ

23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
політичних наук

Науковий керівник
Головченко Володимир Іванович,
доктор політичних наук, професор

Київ – 2005

ЗМІСТ
Вступ 3
Розділ 1. Концептуально-методологічні засади, історіографія та джерельна база дослідження. 12
Розділ 2. Ґенеза парадигми стратегічного партнерства між Україною та Польщею. 43
Розділ 3. Українсько-польське стратегічне партнерство у державно-політичній та військовій сферах. 82
Розділ 4. Економічна сфера українсько-польського партнерства. 131
Розділ 5. Українсько-польська гуманітарна співпраця. 157
Висновки 183
Список використаних джерел 196

ВСТУП
Актуальність теми. Після розпаду Радянського Союзу та із здобуттям незалежності перед Україною постало завдання формування своєї зовнішньої політики, встановлення відносин із іншими державами. Звичайно ж, кожна країна, вибудовуючи свої зовнішньополітичні пріоритети, насамперед звертає увагу на своїх сусідів. До того ж, новим незалежним державам надзвичайно важко самоствердитись на міжнародній арені в якості повноправних суб’єктів міжнародних відносин без підтримки з боку держав, що відносяться до категорії стратегічних партнерів або мають потенціал ними стати. Якщо врахувати всі аспекти цього складного і багатопланового явища, то для нашої держави Польща була, є і буде одним із найбільш бажаних стратегічних партнерів. Аналогічно, як неодноразово наголошував Ю.Пілсудський, без незалежної України не буде незалежної Польщі. Саме тому, попри те, що Україна проводить політику на розбудову відносин з численними державами світу, розвиток багатоаспектних взаємин з Польщею має пріоритетний характер. Це зумовлено важливим місцем Республіки Польщі у зовнішній політиці України, її суттєвою роллю у підтримці регіональної безпеки та помітним впливом на розвиток міжнародної діяльності нашої держави.
Польща не лише об’єктивно покликана стати нашим стратегічним партнером, але й може слугувати моделлю політичних і економічних посттоталітарних трансформацій, а також успішної інтеграції у європейські і євроатлантичні структури. З цієї точки зору, розвиток паритетних конструктивних стосунків може прискорити демократичні транзитивні процеси в Україні. До того ж, при оцінці та прогнозуванні перспективних напрямків розвитку України, використання польського досвіду набирає ще більшої ваги, оскільки за своїми параметрами наші держави є співставимими, їх можна порівнювати, що в свою чергу диктує і полегшує налагодження партнерських відносин. Широкі можливості для співпраці двох сусідніх країн зумовлені не тільки геополітичним положенням, але й глибокими історичними, культурними та економічними зв’язками між Україною та Республікою Польща.
Необхідність партнерських відносин між суверенними Україною та Польщею пояснюється сьогодні і власне прагматичними причинами. Перш за все, їх безпосереднім сусідством, з чого випливає низка таких проблем, як спільний кордон і прикордонні зв’язки, гарантії безпеки, торговельний обмін та економічне співробітництво, забезпечення прав національних меншин та ряд інших питань. Добре налагоджені стосунки можуть також створити сприятливий грунт для суспільно-економічного розвитку та зміцнення міжнародних позицій обох країн. Адже, навіть після структурних змін останніх років, Польща зберегла значні інтереси на Сході. Значною мірою вони концентруються в Україні.
Та українсько-польське стратегічне партнерство далеко виходить за межі інтересів лише цих двох країн. Україна і Польща – це дві найбільші держави в Центрально-Східній Європі. Стабільність двосторонніх відносин суттєво впливає й на загальноєвропейську і регіональну безпеку, що є надзвичайно важливим для всієї Європи і світу в цілому, оскільки обидві країни виступають диференціальними складовими нової системи безпеки, що формується після розпаду СРСР і зникнення біполярної системи. Вони багато в чому визначають можливості геополітичних перетворень у регіоні Центрально-Східної Європи і його майбутню роль в системі континентальних взаємин.
З набуттям Польщею у 1999 р. членства в НАТО, та у 2004 р. - в ЄС характер українсько-польських відносин почав якісно змінюватися, перетворюючись з відносин між державами з однаковим міжнародно-правовим статусом на відносини з особливим регіональним напрямком по лінії стосунків між НАТО, ЄС та їхніми східними сусідами. Тому без постійного поглиблення співробітництва між двома країнами, що базується на їхній тісній геополітичній залежності одна від одної, по суті, неможливо будувати інтегровану Європу, підтримувати в ній стабільно високий рівень політичної, економічної, енергетичної, продовольчої та екологічної безпеки.
Стосунки між Україною і Польщею, після вступу останньої до ЄС, мають великий вплив не тільки на економічну і політичну ситуацію в цих країнах. Через те, що Україна і Польща є найбільшими центральноєвропейськими країнами, відносини між ними можуть визначити мінімальний стандарт взаємин між членами ЄС і країнами, які не вступатимуть до Євросоюзу в близькій і середньостроковій перспективі. Шляхи розв’язання проблем, пов’язаних із розширенням ЄС, визначені Україною і Польщею, слугуватимуть мінімальним стандартом для розв’язання такого роду проблем меншими країнами. Від рівня інтенсивності і динаміки двосторонніх стосунків значною мірою залежить швидкість, з якою Україна зможе стати повноправним членом європейської та євроатлантичної спільноти, а разом з тим і подолати економічні й політичні труднощі. Зміцнення стосунків з Польщею сприятиме досягненню стратегічної мети зовнішньої політики України – інтеграції з європейськими та євроатлантичними структурами.
Останні десятиліття стали етапом кардинальних змін загальносвітового та загальноєвропейського масштабів, які суттєво вплинули і на українсько-польський діалог. У результаті розпаду СРСР, зникнення світової соціалістичної системи і відновлення української державності стосунки між українцями та поляками отримали новий позитивний поштовх для подальшого розвитку, виходячи з національних інтересів двох незалежних держав. Негативний потенціал історичного протистояння двох націй поступово відходить на другий план. Польща є єдиною країною регіону ЦСЄ, яка підтвердила свою готовність виступати стратегічним партнером нашої держави у відповідному внутрішньодержавному документі програмного характеру (“Стратегія безпеки Республіки Польща”), який був схвалений Урядом Республіки Польща у січні 2000 р.
Українсько-польські взаємини потребують нового наукового осмислення в умовах нової геополітичної ситуації, яка склалася в Європі і світі та змушує наші держави у багатьох випадках спільно підходити до формування і реалізації своєї зовнішньополітичної діяльності. І, власне, проголошення українсько-польського стратегічного партнерства підтвердило необхідність відкоригованих і прогнозованих дій обох країн для забезпечення власних національних інтересів.
Стратегічні відносини між Україною і Польщею можуть виступити засобом, за допомогою якого обидві держави здатні вирішувати власні політичні та економічні завдання в умовах нових геополітичних реалій. Каталізатором двосторонньої активності виступають також процеси розширення Організації Північноатлантичного договору та Європейського Союзу, членами яких вже є Польща і членства в котрих прагне Україна. Обидві держави активно співпрацюють у рамках міжнародних та європейських організацій (ООН, ОБСЄ, Рада Європи, ЦЄІ).
Зовнішня політика Польщі помітно позначилася на процесах формування і розвитку української міжнародної діяльності. Нагадаємо, що Польща першою серед країн світу визнала незалежність України: факт, який об’єктивно доводить переосмислення ролі української державності для польської безпеки.
Об’єктивне і ґрунтовне вивчення українсько-польського стратегічного партнерства надає можливість виокремити пріоритетні напрямки і орієнтири у зовнішній політиці двох держав, розкрити вплив Польщі на зовнішньополітичну діяльність України, з’ясувати природу і тенденції розвитку проблем, які негативно позначаються на двосторонніх стосунках, окреслити значення і роль провідних держав Заходу, Російської Федерації, країн Центрально-Східної Європи в українсько-польських відносинах, а також спрогнозувати розвиток діалогу між Україною і Польщею на майбутнє.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (номер держреєстрації 019U015201), наукової теми Інституту міжнародних відносин “Міжнародні правові, політичні та економічні засади розвитку України” (№ 01БФ048-01 державної реєстрації). У рамках зазначеної програми дисертаційна робота відповідає одному з напрямків діяльності кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Моделювання місця і ролі України в процесі глобальної трансформації сучасної системи міжнародних відносин” (номер дерєреєстрації 0197U003325).
Мета і завдання дослідження. З урахуванням актуальності обраної теми дослідження автором поставлено за мету всебічно дослідити основні фактори і чинники, які впливали на становлення відносин стратегічного партнерства між Україною і Польщею та визначали динаміку їх розвитку.
Досягнення мети дослідження потребує вирішення наступних завдань:
• простежити ґенезу парадигми українсько-польського стратегічного партнерства;
• показати динаміку розвитку українсько-польських стосунків в державно-політичній, військовій, економічній і гуманітарній сферах та визначити ступінь їхньої відповідності концепції стратегічного партнерства, запропонованій автором;
• визначити основні проблеми у двосторонніх відносинах і спрогнозувати шляхи їхнього вирішення;
• виявити основні чинники, які впливали на формування та динаміку українсько-польського стратегічного партнерства;
• спрогнозувати тенденції подальшого розвитку і перспективи партнерських відносин між нашими державами.
Об’єкт та предмет дослідження. Об’єктом дослідження є сучасні українсько-польські міждержавні відносини, а предметом – набуття ними рівня стратегічного партнерства.
Хронологічні рамки дослідження. Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1989-2004 рр. Нижня межа роботи визначена з огляду на прихід до влади в Республіці Польща демократичних сил під проводом „Солідарності” й наростання боротьби за державний суверенітет УРСР, внаслідок чого Польща, а згодом, після розпаду СРСР, і Україна отримали можливість самостійно проводити власну зовнішньополітичну діяльність. Верхня межа дослідження зумовлена набуттям Польщею повноправного членства у Європейському Союзі з 1 травня 2004 р., що суттєво вплинуло на формат українсько-польського стратегічного партнерства і окреслило нові напрямки його поглиблення. Та для кращого розуміння суті українсько-польського стратегічного партнерства, а також щоб показати його розвиток та зародження, аналіз проблеми поданий в еволюційному плані з невеликою історичною ретроспективою.
Методи дослідження. Методи дослідження визначені його метою та завданнями. Теоретико-методологічною основою дисертації є загальні принципи об’єктивності, практичної доцільності та прогностики, які передбачають об’єктивне висвітлення і комплексний аналіз політичних та суспільних процесів на основі науково-критичного використання різноманітних джерел. Зокрема, в дисертаційній роботі використані загальнофілософські, загальнонаукові, міждисциплінарні методи дослідження – методи системно-структурного, системно-функціонального, системно-ситуаційного аналізу. В якості основних методів дослідження були обрані системний та історичний аналіз. При аналізі закономірностей виникнення та розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною та Польщею використовувались статистичний метод і метод порівняльного аналізу. Для оцінки перспективи того чи іншого явища були використані аналітико-прогностичні методи. У своєму дослідженні автор також використав елементи теорії прийняття рішень для дослідження принципів прийняття рішень керівництвом держав під час встановлення ними відносин стратегічного партнерства. При роботі із фактичним матеріалом застосовано методики контент-аналізу. Вищезазначені підходи та методи дозволили розкрити структуру двосторонніх відносин та провести комплексне дослідження стратегічного партнерства між Україною та Польщею.
Наукова новизна. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що на основі залучення і комплексного аналізу доступного масиву літератури та джерел, частину з яких вперше введено до наукового обігу, розглянуто особливості й перспективи налагодженя та інтенсифікації стратегічного партнерства між Україною і Польщею, систематизовано та узагальнено фактологічний матеріал, який дозволяє зробити висновок про якісну трансформацію добросусідських українсько-польських відносин у стратегічні партнерські стосунки, надано оцінку суперечливим явищам двосторонніх відносин та запропоновано моделі їх розвитку і рекомендації щодо їх поліпшення на перспективу.
Автором отримано наступні результати, сформульовано та розкрито ряд положень, які мають наукову новизну:

-конкретизовано поняття стратегічного партнерства на прикладі українсько-польських відносин, яке розглядається як особливий інструмент зовнішньої політики держави за допомогою котрого вона узгоджує свої дії на міжнародній арені з іншими державами, при чому збіг способів та методів використання цього інструмента, так само як і стратегічних національних інтересів різних країн у декількох сферах, призводить до виникнення між ними особливого виду міждержавного співробітництва. Воно спрямоване на досягнення довгострокових цілей, які є життєво важливими для кожного із суб’єктів, причому ціль іншого суб’єкта є не менш важливою, ніж власна. Такі цілі й мають назву стратегічних;
-на концептуальному рівні простежено генезу ідеї стратегічного партнерства між Україною та Польщею, що має глибоке історичне коріння, та остаточного оформлення почала набувати на початку ХХ ст. з проголошенням державної незалежності України та початком розбудови державних інституцій Другої Речі Посполитої;

-проаналізовано двосторонні стосунки в політичній, військовій, гуманітарній, економічній сферах в контексті концепції стратегічного партнерства та доведено, що лише у політичній та військовій сферах можна говорити про досягнення стратегічного рівня відносин;

-виявлено основні фактори, що впливають на розвиток та динаміку українсько-польського стратегічного партнерства, зокрема вплив провідних держав Заходу, Росії, США, процеси розширення НАТО і ЄС, а також внутрішньополітична ситуація в обох країнах;

-визначено, що основними перешкодами на шляху налагодження відносин стратегічного партнерства між Україною і Польщею є існування негативних стереотипів у свідомості обох суспільств, обмежені фінансові можливості обох країн, асинхронність в темпах та результативності реформаторських процесів та запропоновано способи їх подолання;

-подано авторську періодизацію українсько-польських відносин в контексті розвитку стратегічного партнерства між обома державами.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичне і практичне значення отриманих результатів зумовлюється науковою новизною і полягає у можливості їх використання в наукових, навчальних та прикладних цілях.
Матеріали, аналіз і висновки дисертаційного дослідження можуть стати теоретичним та фактологічним фундаментом для написання узагальнюючих праць із проблематики міжнародних відносин і зовнішньополітичної діяльності України, а також для подальшої наукової розробки теми українсько-польських взаємин. Окремі аспекти, вибрані положення і фактологічний матеріал дослідження можуть бути використані у навчальному процесі у вищій школі при розробці програм, нормативних лекційних та спеціальних курсів із міжнародних відносин, зовнішньої політики України, українсько-польських стосунків. Крім того, одержані результати можуть бути застосовані при підготовці навчально-методичних посібників.
Автор дійшов висновків, які при бажанні можуть також бути використані Міністерством закордонних справ та іншими державними установами і відомствами, діяльність яких пов’язана із зовнішньою політикою України, у практичній площині для визначення якісного ступеня партнерських відносин із зарубіжними державами, шляхів поглиблення двостороннього співробітництва, засобів компромісно вирішення гострих питань у взаєминах.
Апробація результатів дослідження. Основні ідеї та окремі положення дисертації пройшли апробацію у виступах і дискусіях на щорічних науково-теоретичних конференціях Інституту міжнародних відносин, доповідались на засіданнях кафедри країнознавства Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Т.Шевченка, а також на міжнародних конференціях та семінарах: “Глобалізаційні та інтеграційні процеси в сучасному світі: виклики та шанси для України”(15-17 травня 2003р., Львів), “Проблеми розвитку та управління інтеграційними процесами на міжнародному ринку вищої освіти і науки”(15-17 жовтня 2003р., Ужгород).
Результати дослідження опубліковані в шести авторських публікаціях.
Структура дисертації. Структурно дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 235 сторінок.

Список литературы

Висновки.
В історії українського та польського народів було багато конфронтаційних моментів, кровопролить та змагань, проте, було в ній і чимало прикладів взаємовигідної співпраці для досягнення спільної мети. Навіть у найскладніші періоди існували хай навіть малочисельні кола, які були позитивно настроєні щодо іншої сторони.
Виникнення ідеї стратегічного партнерства між Україною та Польщею має глибоке коріння. Та остаточного оформлення вона почала набувати на початку ХХ ст. І однією з перших спроб її реалізації став договір Петлюри-Пілсудського 1920р., який, на жаль, через ряд внутрішньо- та зовнішньополітичних причин не досягнув бажаних результатів. Завершеного вигляду ця ідея набула у колі паризького часопису “Культура”. Його автори та головний редактор Є.Гедройц говорили про важливість для Польщі існування незалежної української держави та необхідність налагодити з нею добросусідські відносини. Саме їх погляди лягли в основу урядової політики незалежної польської держави. Діалог української і польської опозиційної еліти теж позитивно позначився на подальшому розвитку двосторонніх стосунків міждержавного рівня.
Після розпаду радянської системи і отримання обома державами незалежності українсько-польські стосунки пройшли шлях від становлення до найбільш глибокого ступеня розвитку – стратегічного партнерства. Позиція провідних держав Заходу, Росії, США, процеси розширення НАТО і ЄС та внутрішньополітична ситуація в обох країнах інтегровано і самостійно впливали на інтенсивність та динаміку двосторонніх контактів між Україною і Польщею.
Отож, зважаючи на все вищесказане, можна зробити такі висновки:
- Ідея українсько-польського стратегічного партнерства має глибоке коріння. В обох державах, навіть в найбільш несприятливих історичних ситуаціях завжди існували люди, які прагнули до мирного співіснування обох народів і взаємовигідної співпраці між ними. Остаточного оформлення ця ідея почала набувати на початку ХХ ст. І однією з перших спроб її реалізації став договір Петлюри-Пілсудського 1920р. Проте, сучасного вигляду ця ідея набула у колі польського еміграційного журналу “Культура” і лягла в основу польської урядової політики. А згодом, в результаті співпраці польських та українських емігрантських та дисидентських кіл, поширилась й на Україні.
- Під впливом внутрішнього розвитку українського і польського суспільств, а також зовнішніх факторів, необхідності знайти нову форму безпеки, певним впливом могутніх геополітичних сил – Росії і Західних держав та США, стосунки між нашими державами зазнали певної еволюції і умовно пройшли такі етапи:
• підготовчий період, коли в умовах неповного суверенітету України польська та українська опозиція комуністичному режимові досить активно контактували між собою;
• запровадження польським МЗС, внаслідок боротьби між прихильниками “неопрометеїсьтської” та “реалістичної” концепції східної політики, політики “двох шляхів”(1989-1991рр.), становлення міждержавних відносин (1991-1993рр.), актуалізація проблеми регіональної безпеки у Центральній та Східній Європі. Цей період характеризувався становленням незалежної Української держави, відсутністю конкретної концепції Заходу і Росії щодо України і зосередженістю польської політики на західному напрямі;
• в другій половині 1993 р. польсько-українські стосунки увійшли в етап зниження динаміки взаємних контактів і навіть їх охолодження, що тривав до кінця 1995 р. Причинами цього було усвідомлення польською стороною слабкості України і сумніви, що вона зможе зберегти незалежність, глибока економічна криза на Україні, зосередженість зусиль Польщі на вступі до західних структур безпеки, а також суперечності формування в Україні поглядів на забезпечення своєї безпеки та відмову від ядерної зброї, негативне ставлення до розширення НАТО, що призвело до міжнародної ізоляції України;
• з 1995р. спостерігалось відчутне покращення двосторонніх взаємин як результат позитивного ставлення України до розширення НАТО на Схід, сфокусованння зовнішньополітичних пріоритетів України на зближенні з європейськими інтеграційними структурами і вихід її з міжнародної ізоляції;
• перехід двосторонніх взаємин на рівень стратегічного партнерства. Державне керівництво України і Польщі прийшло до переконання, що забезпечення національних інтересів обох країн, збереження необхідного рівня регіональної і загальноєвропейської безпеки є можливим за умови дотримання тісних взаємин між двома державами та проведення спільного зовнішньополітичного курсу на стратегічне партнерство.
• з набуттям Польщею у 1999 р. членства в НАТО, та у 2004р. - в ЄС характер українсько-польських відносин почав якісно змінюватися, перетворюючись з відносин між державами з однаковим міжнародно-правовим статусом на відносини з особливим регіональним напрямком по лінії відносин між НАТО, ЄС та їхніми східними сусідами, що вимагає постійного поглиблення співробітництва між двома країнами.
Якщо характеризувати українсько-польські відносини згідно з критеріями стратегічного партнерства, можна прийти до наступних висновків:
1) між Україною та Польщею існує співпраця у декількох стратегічних сферах співробітництва - економічній, політичній, соціально-гуманітарній. Проте, у цих сферах досить часто існує і велика кількість проблем. Однак, це є допустимим для відносин стратегічного партнерства, оскільки вони якраз і повинні допомогти ефективно вирішувати проблеми між двома партнерами;
2) дві держави вкладають однакове розуміння у відносини стратегічного партнерства одна з одною;
3) Польща та Україна мали попередню практику координації своїх дій на міжнародній арені та продовжили її після встановлення відносин стратегічного партнерства;
4) польсько-українські відносини у цілому розвивались поступально. Винятком можуть служити лише 2001-2002 рр., коли у відносинах відбувся певний спад через внутрішньополітичні проблеми в Україні та неврегульовані історичні питання;
5) наші держави виробили механізми реалізації та координації своїх стратегічних інтересів у різних сферах, головними з яких є Консультативний Комітет Президентів України та Республіки Польща, Українсько-польська змішана Комісія з питань торгівлі та економічного співробітництва, Українсько-польська та Польсько-українська парламентські групи, Постійна Українсько-Польська Конференція з питань європейської інтеграції, Українсько-польський /Польсько-український Форум;
6) між двома державами не існує окремого двостороннього документу, в якому би чітко визначалися сфери та цілі їхнього стратегічного партнерства. Щоправда, в Україні розроблена окрема Концепція відносин стратегічного партнерства з Республікою Польща, затверджена МЗС України 27 липня 2001 р.
Отже, українсько-польські двосторонні відносини відповідають більшості критеріїв стратегічного партнерства, на сучасному етапі двосторонніх стосунків між двома країнами напрацьовано ряд ефективних механізмів політичного та економічного співробітництва, які потребують їх подальшої реалізації з боку урядових структур Польщі та України, однак, одним з головних завдань польсько-українських відносин продовжує залишатись перехід до контролю виконання відповідних механізмів та реалізації досягнутих домовленостей. Стратегічне партнерство між двома країнами повинно постійно підсилюватися взаємодією у рамках постійно діючих міждержавних механізмів, подальшим зміцненням договірно-правової бази двостороннього співробітництва. Адже, лише у політичній та військовій сфері ми можемо говорити про налагодження відносин стратегічного партнерства, а гуманітарна та економічна співпраця мають ще цілий ряд суттєвих недоліків. При чому, якщо в політичній сфері інтенсивність, характер і атмосфера контактів між Президентами України і Польщі в цілому відповідають рівню стратегічного партнерства ( вони пройшли подібний шлях і добре розуміють один одного), то динаміка і результативність контактів між органами виконавчої влади двох країн потребують серйозного посилення.
- Головною перешкодою на шляху повного примирення, широкого порозуміння і єднання народів України і Польщі, що гальмує здійснюване на найвищому рівні налагодження українсько-польського стратегічного партнерства, є психологічний бар’єр у вигляді синдрому упередженості, негативних стереотипів, а то й проявів ворожості, породжених українсько-польськими конфліктами і драматичними подіями в минулому. Серйозною завадою є й невеликі фінансові можливості обох країн.
На перешкоді до налагодження добросусідських відносин стоїть також ряд об’єктивних обставин. Одні з них залежать від внутрішньої ситуації в обох країнах, інші – від зовнішніх причин. Серед цих останніх на перший план висуваються геополітична ситуація, що склалася протягом останніх років, яка у випадку України і Польщі істотно різниться між собою. Хоч обидві країни прагнуть увійти до спільного європейського дому, не занедбуючи добрих відносин із сусідами на Сході, зокрема з Росією, становище Польщі і України несумісне. Польща на цьому шляху безсумнівно випереджає Україну. І існують побоювання, що українсько-польський кордон може перетворитись на нову лінію поділу в Європі, що могло б зашкодити розвиткові двосторонніх відносин.
Іншим негативним чинником, що перешкоджатиме активізації відносин України з Республікою Польща та центральноєвропейським регіоном в цілому, є подальше поглиблення розриву в темпах та результативності реформаторських процесів. Перманентне відставання України від Польщі здатне перетворитися на хронічне, внаслідок чого загалом зменшиться авторитет України як надійного та ефективного партнера.
На заваді налагодження відносин стратегічного партнерства між Україною та Польщею стоять й регіональні розбіжності українського суспільства щодо проблем зовнішньополітичної орієнтації.
Не достатньо активною є співпраця в гуманітарній сфері головними завданням тут є деміфологізація суспільної свідомості українців і поляків та збереження меншин – української у Польщі, польської – в Україні. Нашим державам варто було б більше уваги приділяти національним меншинам і використовувати їхній потенціал.
Важливе значення для утвердження ідеї стратегічного партнерства має краще взаємопізнання за посередництвом позитивних публікацій в мас-медіа, видання книжок про Україну і Польщу та українсько-польські взаємини, в тому числі перекладів художньої літератури, концертів і виставок українських митців у Польщі і польських в Україні, політичного навчання, кроскультурного виховання, створення спільних підручників, молодіжного обміну. На жаль, ця діяльність не є у нас надто активною.
Не розробленими залишаються питання молодіжного обміну та співпраця між молоддю обох країн. Не надто розвиненими є й культурні взаємини. Польська культура є мало знаною в Україні, як і українська в Польщі.
Не достатньо дієвими є і громадські організації, які займаються розвитком співробітництва між Україною та Польщею. Через брак фінансів не реалізуються спільні проекти в галузі охорони довкілля.
В економічній сфері спеціалісти відзначають структурну несумісність економік України і Польщі, велику питому вагу сировини в торгівлі між двома країнами і незначну частку високо-технологічного співробітництва, недостатній рівень взаємних інвестицій, недостатню кооперацію і стимуляцію співпраці між представниками ділових кіл обох країн. Утруднює економічні взаємини відсутність в Україні правових підстав для довгострокових іноземних інвестицій, майже повна відсутність приватної власності на землю, брак механізму платежів, нелегальна міграція. Для Польщі Україна – дуже ризикований, але потенційно привабливий ринок. Саме через це ще досі не було реалізовано жодного значного спільного економічного проекту.
Додатковими, але не менш суттєвими бар’єрами в розбудові ближчих контактів, є бюрократизм, хабарництво і криміногенна обстановка. На заваді стоїть й інфраструктура з обмеженою пропускною спроможністю, а переїзд через українсько-польський кордон потребує багато часу й нервів. Через відсутність відповідної інфраструктури, черги на кордоні, стереотипи мляво розвивається туризм.
Удосконалення та перегляду потребує регіональна та транскордонна співпраця, співробітництво в рамках єврорегіонів. Головні проблеми тут – брак фінансів, нерозвиненість місцевого самоврядування та відсутність імплементації принципу субсидіарності на Україні, брак інформаційної політики в цій галузі, погана інфраструктура. В цьому відношенні варто вивчити досвід єврорегіонів, створених на західних кордонах Польщі та досвід єврорегіону “Буг”, співпраця між членами якого розвивається досить активно.
- Просування Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу на Схід виявилися чинниками, які суттєво позначилися на українсько-польських стосунках. З одного боку, розширення НАТО і ЄС визначали зовнішньополітичну поведінку України і Польщі, однак з іншого – від рівня взаєморозуміння між двома державами щодо питань євроатлантичної та загальноєвропейської інтеграції залежала швидкість розширення Північноатлантичного об’єднання і просування ЄС на Схід.
Схвалення Україною вступу Польщі до НАТО позитивно вплинуло на перебіг українсько-польського діалогу. Польща намагається залучити Україну до співпраці у рамках цієї організації. Однак, з іншого боку, Польща, отримавши “парасольку” безпеки НАТО, перестає розглядати існування демократичної та незалежної Української держави як необхідну гарантію власної національної безпеки.
Процес розширення ЄС теж здатний суттєво вплинути на перспективи українсько-польського діалогу. І хоча, з одного боку, членство України в цій організації склало б для Польщі конкуренцію за фінансування, інвестиції, ринки збуту спільноти і в цілому увагу з боку впливових країн Заходу. Та, з іншого боку, Польща зацікавлена в українському політичному партнерстві, оскільки Україна перебирає на себе функції “буфера” проти надмірного російського тиску. Згідно з З.Бжезінським, Україна виступає геополітичною віссю в європейській і світовій політиці, яка прикриває Польщу та інші країни Центрально-Східної Європи від російського впливу. Більше того, дотримання тісних стосунків з Україною підвищує значення Польщі для ЄС та США. Але найближчим часом навряд чи прийдеться говорити про вступ України до цієї організації через неготовність самої України, та й ЄС повинен спочатку вирішити усі проблеми з новими членами.
Після вступ Польщі до ЄС вона змушена більше уваги приділяти зміцненню і розвитку співпраці саме у цьому регіоні. Найближчим часом дана проблема може відвести дещо на другий план польсько-українські стосунки. Тому можливими є певні змін по відношенню до України з боку Польщі, особливо в сфері зовнішньополітичних стосунків.
Українсько-польські взаємини також значною мірою перебували у залежності від політики впливових західних країн, особливо США. Цей фактор істотно позначився на процесах становлення і розвитку українсько-польських політичних відносин, що було викликано, у першу чергу, долею ядерної зброї колишнього СРСР, яка частково знаходилася й на українській території. У результаті вирішення питання ядерного роззброєння України і стабільності українського зовнішнього та внутрішньополітичного курсів стосунки на рівні Захід – Україна, а як наслідок – між Варшавою і Києвом, були інтенсифіковані.
Надзвичайно важливим фактором польсько-українського єднання, як і стабільності та безпеки в Європі, є майбутнє взаємин цих країн з Росією. Хоча Росія не хоче відпускати Україну з-під свого впливу, сьогодні і Україна, і Польща намагаються будувати ці взаємини на принципах добросусідства і співпраці, взаємного поважання незалежності, суверенності і рівноправності.
Упродовж 90-х рр. ХХ ст. вплив Російської Федерації суттєво позначився на розвитку українсько-польських стосунків. На початковому етапі, у першій половині 1990-х рр., цей вплив носив негативне навантаження для взаємин між Україною і Польщею, оскільки польське керівництво не наважувалося на поглиблення своїх контактів з Україною у зв’язку з російською опозицією. Зважаючи на зміну внутрішніх і зовнішніх орієнтирів та пріоритетів основних гравців на європейській політичній арені, з середини 1990-х рр. дія “російського фактора” починає сприяти потеплінню в українсько-польських відносинах. Та на сьогодні ряд кроків України до зближення з Росією стали причиною спаду динаміки розвитку українсько-польських взаємин.
- Перспектива розвитку українсько-польського стратегічного партнерства значною мірою визначатиметься політикою ЄС та Росії. В відносинах Польща-ЄС-Україна ЄС може намагатись послабити стосунки Польщі і України, Польща може намагатись покращити стосунки ЄС з Україною, або Україна може намагатись послабити стосунки Польщі з ЄС. В стосунках Польща-Росія-Україна теж можливі три варіанти: Росія може намагатись послабити стосунки України з Польщею, Польща може намагатись послабити стосунки України і Росії і, нарешті, Україна може намагатись покращити стосунки Польщі і Росії. Отож, ми можемо розглядати дев’ять більш чи менш реалістичних сценаріїв розвитку майбутніх польсько-українських стосунків. Три перші сценарії спираються на припущення, що вступ Польщі до ЄС погіршить польсько-українські стосунки. Не виключено, що Польща після вступу до європейських інституцій зосередиться на зміцненні своїх позицій в них. Україна ж в найближчому майбутньому не зможе вступити до цієї організації.
Перший сценарій передбачає, що вступ Польщі до ЄС послабить польсько-українські стосунки, негативно на них вплине і російський чинник. Наступить відштовхування України розширеним Європейським Союзом і притягання її Росією. Такий сценарій означав б поділ Європи на дві частини: західну, яка складається з Європейського Союзу і східну, куди б увійшли країни СНД з визначальною роллю Росії. Цей сценарій є реалістичним, але дуже небажаний як для Польщі так і для України, оскільки докорінно змінює їхнє геополітичне положення, поставивши їх на кордоні між двома ворожими таборами.
Другий сценарій спирається на припущення, що послабляться не тільки польсько-українські стосунки, а й українсько-російські. В такому випадку, Україна, позбавлена підтримки з Заходу, може почати шукати собі інших союзників, наприклад, на Півдні. На сьогоднішній день цей сценарій видається нереалістичним з огляду на занадто велику залежність України від Росії в енергетичній сфері і значні фінансові витрати, необхідні для створення альтернативних шляхів отримання нафти з шельфу Каспійського моря. У випадку реалізації цього сценарію, Росія, швидше всього, намагатиметься покращити стосунки з Польщею та ЄС і цим самим поглибить ізоляцію України. Саме через це такий розвиток стосунків не є бажаним для України.
Третій сценарій передбачає послаблення польсько-українських і покращення польсько-російських стосунків. Це призведе до того, що інтереси України не будуть братися до уваги в політиці розширеного ЄС. Цей сценарій є досить реалістичним, однак не є корисним ні для Польщі, ні для України.
Три наступні сценарії спираються на припущенні, що Польща могла б покращити стосунки України з ЄС.
Отож, четвертий сценарій передбачає, що Польща зможе покращити стосунки України та ЄС і одночасно послабляться українсько-російські стосунки. Цей сценарій є досить оптимістичний і бажаний з точки зору як Польщі так і України.
П’ятий сценарій передбачає значно активнішу роль Росії, яка, не зважаючи на покращення стосунків України з ЄС, намагатиметься послабити польсько-українські стосунки. У випадку одночасного притягування України ЄС і Росією може дійти до поділу України на дві частини, західну та східну. В такому випадку західна Україна може залишитись незалежною державою, а східна, навіть якщо збереже незалежність, фактично стане частиною Росії. Такий сценарій теж є не реалістичний і був би небажаний, оскільки це б викликало дестабілізацію на Україні.
Шостий сценарій базується на тому, що покращаться не тільки стосунки Україна і ЄС, а також і польсько-російські стосунки. Цей сценарій є дуже оптимістичним і майже нереальним, оскільки інтереси Польщі і Росії до України наразі є досить діаметральними і суперечливими.
Останні три сценарії передбачають, що стосунки Польщі і ЄС послабляться і вона відмовиться від членства у цій організації, що є фактично нереальним.
Сьомий сценарій передбачає, що стосунки Польщі і ЄС послабляться, але одночасно, під впливом Росії, погіршаться українсько-польські стосунки. Така ситуація є невигідною ні для Польщі ні для України, оскільки Польща опинилася б між неприязними до неї Україною та Євросоюзом. Та й для України добрі стосунки з Польщею є теж дуже важливими.
Восьмий сценарій передбачає, що Польща залишиться поза ЄС і одночасно послабляться українсько-російські стосунки. Польща і Україна будують вісь як проти Росії так і проти інтегрованої Європи. Варіантом такого розвитку подій є ідея “Міжмор’я”, прихильники якої говорять, що для Польщі Білорусія, Україна і Балтійські держави є важливішими від ЄС. Цей сценарій також є не реальним, не раціональним і безперспективним.
Останній, дев’ятий, сценарій спирається на припущенні, що послабляться стосунки Польщі і ЄС та одночасно покращаться польсько-російські стосунки. Це вимагало б радикальної зміни засад Польської держави і як, на мій погляд, цей сценарій є не реальним.
У підсумку, можна прогнозувати активізацію зусиль Польщі по зближенню України і ЄС і послабленню залежності України від Росії, а також те, що Україна може стати фактором поліпшення відносин ЄС і Росії.
Подальший розвиток відносин стратегічного партнерства між Україною та Республікою Польща буде відбуватись на тлі серйозних геополітичних змін у регіоні Центрально-Східної Європи, що у свою чергу, вимагатиме від обох країн нового аналізу і висунення нових завдань у поглибленні українсько-польських відносин. Партнерство між нашими державами може стати ще міцнішим або бути знівельованим. Підтримка і розвиток нинішнього рівня партнерства між Україною і Польщею в значній мірі залежить від збереження нинішніх політичних контактів, зміцнення суспільного діалогу, а також успіху реформаторської політики в Україні.
Перспективи українсько-польського стратегічного партнерства залежатимуть у значній мірі також й від визначених пріоритетів української зовнішньої політики. Варто зазначити, що міжнародна стратегія Польщі вже достатньо визначена і навряд чи буде піддана змінам. Україна ж досі не може вирішити, який шлях обрати і хто є її справжніми стратегічними партнерами. Перешкоди економічного, політичного і соціального характеру навряд чи дозволять у коротко- та середньостроковій перспективі говорити про вступ України до європейських інтеграційних структур. А це може спровокувати послаблення значення українсько-польського партнерства.
Політика України повинна бути спрямована у першу чергу на подолання її віддаленості від європейських інтеграційних процесів, на запобігання набуттю нею другорядних ролей у стратегічних пріоритетах Польщі. При цьому слід спиратися на зацікавленість Польщі у стабільності її східних кордонів. В економічній сфері наголос слід було б зробити на реалізації спільних проектів. У рамках регіонального співробітництва нового імпульсу варто було б надати ідеї створення нових єврорегіонів та розширення сфери діяльності існуючих міждержавних утворень, в яких активно співпрацюють Польща і Україна. Значно більше уваги слід було б приділяти процесам культурного, інформаційного, освітнього, молодіжного обміну між країнами.
Адже, не зважаючи на ряд проблем, Республіка Польща є вигідним і корисним партнером для України і відносини з цією країною мають непогане підґрунтя та перспективу для розвитку. Польща використовує стратегічне партнерство з Україною для того, щоб отримати таке становища у європейських та євроатлантичних організаціях, яке б вирізняло її серед інших держав-членів і для цього вона вирішила взяти на себе роль виразника інтересів країн Східної Європи, передусім України. Україна ж партнерство із Польщею має використати для того, щоб вирівняти історичну асиметрію з партнером, здобути членство у європейських інтеграційних структурах, а також закріпити за собою лідерство у регіоні.

Список використаних джерел

1. А нам що робити з Росією? З “круглого столу” в редакції журналу на тему “Україна-Росія: двосторонні відносини чи стратегічне партнерство?” // Політика і час. – 1996. – №3. – С.7-18.
2. Адамський В., Андресюк Б., Бистрицький Є., Білий О., Бураковський І. Українська державність у ХХ столітті: Історико-політологічний аналіз. / О. Дергачов (ред.) — К. : Політична думка, 1996. — 435с.
3. Артушевська Т. Монументальний візит Анатолія Зленка. // Поступ. – 2002. – 19 березня.
4. Базив Д. Геополитическая стратегия Украины. – Киев: Институт государства и права им.В.М.Корецкого НАН Украины, 2000. – 192 с.
5. Бакула Б. Польща і Україна в діяльності “Культури”. // Сучасність. – 1997. — №1. – С.97-103.
6. Бакула Б. Юліуш Мєрошевський: польська “Остполітік” // Сучасність. – 1999. – №9. – C. 12-23.
7. Балто-чорноморський напрямок, як один із векторів сучасної зовнішньої політики. // Наше слово. – 1997. – №50. – 14 грудня.
8. Бар Є. Я розглядаю працю в Україні як велетенське особисте завдання. // Час-Time. – 1996. – 13 вересня.
9. Бахманн К. Україна, Польща та дебати про майбутнє ЄС. Чи польський міст провадить в нікуди? // Україна. Росія, Білорусь: три проекти. Незалежний культурологічний часопис “Ϊ”. – 2000. – №18. – С.14-23.
10. Безпека, що спитається на співробітництво. Із зустрічі в УІМВ з Міністром закордонних справ Польщі К.Скубішевським. // Політика і час. – 1993. – №2. – С.15-19.
11. Бжезінський З. “Я завжди знав і вірив, що буде незалежна Україна”.// Універсум. – 1998. – №9 -10. – С.8-9.
12. Бжезінський З. Велика Шахівниця. – Львів – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2000. – 236 с.
13. Бжезінський З. Велика шахівниця. // Політика і культура. – 2000. – №6. – С.16-19.
14. Бжезінський З. План для Європи. // Політика і час. – 1995. – №5. – С. 5-15.
15. Бжезінський З. Україна й Польща в контексті європейської інтеграції. // Стратегічна панорама. – 1998. – №3-4. – С.26-29.
16. Бодіо Е. Польща – Україна: уряди прагнуть підтримати підприємців. // Партнер з Польщі. – 1999. – №4. – С. 5-16.
17. Болкун А. Єврорегіон «Буг»: модель маленької Європи чи незалежність від сусідів. // Молода Галичина. – 1994. – 2 серпня.
18. Боренько Я. Невдала імітація, або Европейська макроідея в польсько-українському мікропросторі // Ї. – 2002. – №22. – C.12-20.
19. Будкин В., Параховская Е., Потехин А. Внешнеполитические ориентации как фактор политической борьбы в Украине (информационно-аналитический обзор). //Политическая мысль. — 1997. — №3. — С.95-103.
20. Бурант С. Україна і Польща: до стратегічного партнерства. // Політична думка. – 1997. – № 3. – С.99-111.
21. Бабак О. Політика Польщі щодо України (кін. 80-х – 90-ті роки): Автореф. дис. ... канд. іст. наук: 07.00.02/ Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України — К., 2002. — 19 с.
22. Бухарин Н., Синицина И., Чудакова Н. Польша: десять лет по пути реформ. // Новая и новейшая история. – 2000. – №4. – С.38 – 57.
23. В ім’я спільних інтересів. // Голос України. – 1992. – №93. – 21 травня.
24. В контексті загальної архітектури безпеки. // Політика і час. – 1996. – №1 – С.14-24.
25. Варшавський самміт. // Урядовий кур’єр. – 1995. – 10 жовтня.
26. Васильєв Д., Чекаленко Л. Українсько-польські відносини наприкінці ХХ ст. // Нова політика. – 1998. – №4 (18). – С.13-17.
27. Васільєва Л. Українська діаспора в Польщі. // Український історичний журнал. – 1992. – №10-11. – С. 9-16.
28. Васільєва Л. Українці в Польщі. // Трибуна. – 1991. – №7. – С. 5-11.
29. Вернидуб О. Гарантом вільної Польщі є незалежна Україна. // За вільну Україну. – 1994. – 26 листопада.
30. Виступ Президента України Л.Кучми у Сеймі Республіки Польща (Варшава, 26 червня 1996 р.). // Політика і час. – 1996. – №7. – С.81-85.
31. Вільна Польща неможлива без вільної України. // Вісті з України. – 1993. – 9-15 грудня.
32. Власов С. Пять лет украинской внешней политики: поиск моделей продолжается // Этнические и региональные конфликты в Евразии. Россия, Украина и Белоруссия. – Москва: Весь мир, 1997. – Кн.2. – С.161-178.
33. Вовк Б., Удовенко Г. Польський політичний олімп зацікавлений у процвітанні сильної України. // За вільну Україну. – 1994. – 7 вересня.
34. Возняк Т. Моделі польсько-українського співіснування: ретроспектива та перспектива // Ї. – 1997. – № 11;
35. Волинь 1943. Боротьба за землю Незалежний культурологічний часопис “Ї”. – 2003 – №28 – 162c.
36. Гайдуков Л., Александрова Т. Геополітичний чинник у становленні та розвитку відносин України та Республіки Польща. // Міжнародна науково-практична конференція “Геополітичне майбутнє України” 19-20 березня 1998 р. – Київ: Дипломатична академія наук при МЗСУ. Інститут міжнародних відносин Національного університету ім.Т.Шевченка, 1998. – С.87-92.
37. Гарнетт Ш. Перекрестки Европы: Россия, Запад и новые сопредельные государства // США – Канада: Экономика. Политика. Культура. – 1999. – №3-4. – С.84-113.
38. Гейдройц Є. “Ініціатива повинна належати Польщі” … // Універсум. – 1995. – №7-8. – С.36-37.
39. Геремек Б. “Україна має відчувати свою належність до європейської спільноти”. // Урядовий кур’єр. – 1999. – №144. – 4 серпня.
40. Геремек Б. Основні напрямки зовнішньої політики Польщі. // Політична думка. – 1998. – №1. – С.62-75.
41. Глібов В., Горун Д. Українсько – польські взаємини в пострадянський період. // Політика і час. – 1997. – №5-6. – С.15-21.
42. Горбулін В. “Сценарії наближення України та Польщі до Європейського Союзу мають багато спільних складових …”. // Урядовий кур’єр. – 1997. – 24 травня. – С.2.
43. Горбулін В. Наша мета, наша доля. // Політика і час. – 1996. – №1. – С. 11-23.
44. Горинь Б. “Міна”, знешкоджена часом. // Сучасність. – 2000. – №7-8. – C. 110- 117.
45. Горун Д. Вимушені міграції 1940-х років та їх вплив на розвиток сучасних українсько-польських відносин. // Проблеми міграції. – 1998. – №4. – С.30-36.
46. Горун Д. Українсько-польські відносини (1991-1997 рр.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.02 / Одеський держ. ун-т ім. І.І.Мечникова. — О., 1999. — 182арк.
47. Гречанінов В. Миротворчість. Нові підходи. // Політика і час. – 1998. – №9. – С. 4-12.
48. Грицак Я. Нарис історії України. Формування модерної української нації ХІХ – ХХ століття. – К., 2000. – 254 с.
49. Гудь Б. Українці-Поляки: хто винен?: У пошуку першопричин українсько-польських конфліктів першої половини ХХ століття / Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України. Львівське відділення. — Л. : Кальварія, 2000. — 192с.
50. Гудь Б., Голубко В. Нелегка дорога до порозуміння. До питання генези українсько-польського військово-політичного співробітництва 1917-1921. – Л., 1997. – 66 с.
51. Гук Б. Чи існує другий тип українсько-польських відносин. // Наше слово. – 1994. – 6 листопада.
52. Гунчак Т. Поляки і українці під час другої світової війни.// Український історичний журнал. — 2003. — № 1. — С. 42-46.
53. Гурбик А. ІІ Міжнародна наукова конференція у Києві – “Польська культура в житті України. Історія. Сьогодення”. // Український історичний журнал. — 1998. — №2. — С. 153-154.
54. Дашкевич Я. Балтійсько – Чорноморський альянс: у гонитві за фантомом. // Універсум. – 1999. – №1-2. – С.11-16.
55. Дашкевич Я. Фальсифікація новітньої історії українського народу в сучасній Польщі (Товариство кресов’яків та їх діяльність). // Український час. — 1991. — №1 (8). — С.15-19.
56. Декларація про принципи та основні напрями розвитку українсько-польських відносин. // Україна на міжнародній арені. Збірник документів і матеріалів 1986-1990 рр. – Київ: Україна, 1993. – С.27-30.
57. Дергачов О. Варіанти еволюції міжнародного становища та зовнішньої політики України // Політичний портрет України. Бюлетень фонду “Демократичні ініціативи”. – 1997. – №18. – С.29-40.
58. Деркач О., Коберський Л. Українсько-польський батальйон. Історія і сучасність: Нарис. — Л. : Плай, 2001. — 128с.
59. Договір між Україною і Республікою Польщею про добросусідство, дружні відносини і співробітництво. // Політика і час. — 1992. — №7-8. — С.9-13.
60. Дорожівський В. Варто задуматися. Українсько-польські взаємини. // За вільну Україну. – 1995. – 14 жовтня.
61. Дубина О. Вашингтон – Київ: кроки до зближення // Політика і час. – 1994. – №5. – С.58-63.
62. Дубина О. США – Україна: від тиску до “нового партнерства”? // Політика і час. – 1993. – №12. – С.16-23.
63. Еременко А. “Первая нефть” – что “первая кровь”… // Зеркало недели. – 1999. – №9.
64. Євроатлантичний вибір і система національної безпеки України і Польщі (матеріали “круглого столу”). // Економічний часопис. – 2000. – №10. – С.3-26.
65. Європейський успіх українсько-польського проекту. // Універсум. – 1995. – № 3-4. – С.34-38.
66. Єльченко В. Адаптуючись до потреб сьогодення. // Політика і час. – 1995. – №2. –С. 11-20.
67. Єльченко В. Нові рубежі багатостороннього співробітництва. // Політика і час. – 1996. – №9. – С. 9-15.
68. Єременко Т., Чирко Б., Калакура О. Поляки в Україні. // Віче. – 1993. – №2. – С.128-129.
69. Заброварний С. До повного примирення і щирого порозуміння. // Політика і час. – 1997. – №9. – С.5-11.
70. Завдання зовнішньополітичної служби України на сучасному етапі. Із доповіді Міністра закордонних справ України Г.Удовенка на нараді керівників закордонних установ МЗС України (Київ, 27 червня 1995 р.). // Політика і час. – 1995. – №8. – С.7-13.
71. Загайкевич М., Пилипчук Р., Федорук О., Кашуба О. Українсько-польські мистецькі взаємини ХІХ ст. / Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т.Рильського НАН України; XII Міжнародний з’їзд славістів. — Л. : Логос, 1998. — 59с.
72. Задля спільної мети. Створено Лігу Партій Країн Міжмор’я. // Політика і час. – 1994. – №9. – С.24-25.
73. Зайончковский В. Восточная Европа в польской дипломатии // Pro et contra. – 1998. – Т.3, №2. – С.39-52.
74. Зайцев Ю. Польська опозиція 1970-80-х рр. про засади українсько-польського порозуміння. // Депортації. Західні землі України кінця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матеріали, спогади у трьох томах. – Т.1. – Львів: Інститут українознавства НАНУ, 1998. – С.52-64.
75. Засади стратегічного партнерства (матеріали “круглого столу”). // Політика і час. – 2001. – №1. – С.84-92
76. Засади стратегічного партнерства (матеріали “круглого столу”). // Політика і час. – 2001. – №2. – С.26-36.
77. Засади стратегічного партнерства (матеріали “круглого столу”). // Політика і час. – 2001. – №3. – С.40-52.
78. Зашкільняк Л. Україна і Польща у XX столітті: між конфронтацією і союзом. // Міжнародний науковий конгрес “Українська історична наука на порозі XXI століття”. Чернівці, 16-18 травня 2000р. Доповіді та повідомлення. – Чернівці, 200. – С.66.
79. Зашкільняк Л., Крикун М. Історія Польщі: Від найдавніших часів до наших днів. – Львів, 2002. – 953с.
80. Зеленько. Г. Навздогінна модернізація: досвід Польщі та України. – Критика, 2003. – 215с.
81. Зєльке К., Глапінський А. Україна і Польща після розширення НАТО: геополітичний вимір. // Політична думка. – 2000. – №1. – С.101-110.
82. Зілинський М. Зовнішньополітична орієнтація України на протязі 21 століття. // Політична думка. – 1994. – №3. – С.80-81.
83. Зленко А. Нові реалії зовнішньої політики. // Політика і час. – 1992. – №1. С. 3-11.
84. Зленко А., Бартошевський В. Україна і Польща – на порозі нового тисячоліття. // День. – 2001. – 14 березня.
85. Зовнішня політика України та політика в галузі безпеки 1999/2000. Моніторинг зовнішньої політики України та питання в галузі безпеки. – Київ: Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України, 2000 – 45 с.
86. Зовнішня політика України: реалії та перспективи. Виступ Міністра закордонних справ України Г.Удовенка у Королівському інституті міжнародних відносин (Лондон, 13 грудня 1995 р.). // Політика і час. – 1996. – №1. – С.9-13.
87. Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива та сучасний стан – К.: “РЩУАНИП”, 1997. – 688 с.
88. Ільюшин І. Антипольський фронт у бойовій діяльності ОУН і УПА (1939 – 1945 р.) // Український історичний журнал. – 2002. – №3. – C.94-103.
89. Ільюшин І. Національно-визвольні прагнення українських та польських самостійних сил за часів другої світової війни. // Український історичний журнал – 2003. – №1 – C.82-96.
90. Іранкем-Осмецький Є. Польща – Україна: спільний інтерес. // За вільну Україну. – 1994. – 8 червня.
91. Історія Центрально – Східної Європи. – Львів, 2001. – 658 с.
92. Камінський Є. На терезах європейської стабільності. // Політика і час. – 1996. – №2. – С.22-28.
93. Карасьов В, Звонков Є. Східна політика Польщі та польсько – ук