ПОЛІТИКА НЕЙТРАЛІТЕТУ ТА ПОЗАБЛОКОВОСТІВ СУЧАСНІЙ АРХІТЕКТУРІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ВДОВЕНКО ВІКТОРІЯ МИКОЛАЇВНА

УДК: 327.323

ПОЛІТИКА НЕЙТРАЛІТЕТУ ТА ПОЗАБЛОКОВОСТІВ СУЧАСНІЙ АРХІТЕКТУРІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ БЕЗПЕКИ

23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник:
Доктор історичних наук, професор
МАНЖОЛА Володимир Андрійович

Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин Київського національного університету
імені Тараса Шевченка

КИЇВ – 2005

ПЛАН

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 3
ВСТУП 5
РОЗДІЛ 1. МЕТОДОЛОГІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ТА СТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ 13
1.1. Методологія дослідження 13
1.2. Джерельна база дослідження та стан наукової розробки теми 27
РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ КОНЦЕПЦІЙ НЕЙТРАЛІТЕТУ І ПОЗАБЛОКОВОСТІ 45
2.1. Поняття “нейтралітет” і “позаблоковий статус” держави у світовій політиці 45
2.2. Концепції європейського нейтралітету і позаблоковості та їх еволюція 62
РОЗДІЛ 3. НЕЙТРАЛІТЕТ І ПОЗАБЛОКОВІСТЬ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ПОЛІТИКИ 87
3.1. Нейтралітет в загальноєвропейській системі безпеки 89
3.2. Питання нейтралітету і позаблоковості в контексті трансформації євроатлантичних структур безпеки 108
3.3. Політика нейтралітету в умовах розвитку безпекового компоненту ЄС 120
РОЗДІЛ 4. НЕЙТРАЛІТЕТ І ПОЗАБЛОКОВІСТЬ У ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ УКРАЇНИ 134
4.1. Проблема нейтралітету і позаблоковості у еволюції зовнішньополітичної доктрини України 134
4.2. Нейтралітет і позаблоковість в контексті моделювання зовнішньополітичної стратегії України 154
ВИСНОВКИ 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 183

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ:

АПУ – Аграрна партія України
ВОЛС – Партія «Всеукраїнське об’єднання лівих «Справедливість»
ВПК – Військово-промисловий комплекс
ВУ – Політична партія «Вперед, Україно!»
Група “Н+Н” – група нейтральних країн та країн, що не приєдналися. В рамках НБСЄ
ГУУАМ – Об’єднання держав: Грузія, Україна, Узбекистан (вийшов у 2005 р., тому об’єднання стало ГУАМ), Азербайджан, Молдова
ДНЯЗ – Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
ДС – Партія «Демократичний союз»
ДСВ-48 – Договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу між СРСР і Фінляндією
ЄАВТ – Європейська Асоціація вільної торгівлі
ЗДБ – заходи із зміцнення довіри і безпеки ОБСЄ
ЗЄС – Західноєвропейський Союз
ЄЕП – Єдиний економічний простір
ЄЕС/ЄС – Європейське економічне співтовариство / Європейський Союз
КПУ – Комуністична партія України
ЛПУ – Ліберальна партія України
МПУ – Молодіжна партія України
НАТО – Організація Північноатлантичного договору
НБСЄ/ОБСЄ – Нарада (Організація) з безпеки та співробітництва в Європі
НДП – Народно-демократична партія
НРУ – Народний рух України
НСНУ – Народний Союз «Наша Україна»
ОВД – Організація Варшавського договору
ООН – Організація Об’єднаних Націй
ОЧЕС – Організація Чорноморського економічного співробітництва
ПЗМ – Програма НАТО “Партнерство заради миру”
ПЗУ – Партія Зелених України
ПДНУ – Партія державного нейтралітету України
ПППУ – Партія промисловців і підприємців України
ПР – Партія регіонів
РБ – Партія «Русский блок»
РЄ – Рада Європи
РЄАП – Рада євроатлантичного партнерства НАТО
РН – Рух неприєднання
РПАС – Рада Північноатлантичного співробітництва НАТО
СДПУ (о) – Соціал-демократична партія України (об’єднана)
СЄПБО – Спільна європейська політика безпеки і оборони ЄС
СЗБП – Спільна зовнішня і безпекова політика ЄС
СНД – Співдружність незалежних держав
“Собор” – Українська республіканська партія “Собор”
СОТ – Світова Організація Торгівлі
СПУ – Соціалістична партія України
ТУ – Політична партія «Трудова Україна»
УНП – Українська народна партія
УПС – Угода про партнерство і співробітництво України з НАТО
УСДП – Українська соціал-демократична партія
УСЗС – Угода НАТО про статус збройних сил
ФСБ – Форум із співробітництва в галузі безпеки ОБСЄ

ВСТУП

Трансформація міжнародних відносин після завершення “холодної війни” і краху біполярності мала своїм наслідком зміну форм та засобів ведення державами зовнішньої політики на міжнародній арені. Крім того, стрімкий розвиток отримали процеси глобалізації, інтеграції, транснаціоналізації. Це, природно, позначилося на політиці нейтралітету і позаблоковості, призвело до зміни їх ролі та значення, з огляду на зміну самої системи міжнародних відносин.
Актуальність теми дослідження. Трансформація структури міжнародних відносин в умовах пост-біполярності спричиняє, зокрема, зміни у статусних характеристиках окремих міжнародних акторів. Одним з її важливих наслідків стала кардинальна зміна поведінки всіх суб’єктів міжнародної системи та утворення якісно нового середовища їхньої взаємодії. Це призвело до зміни форм та засобів ведення державами зовнішньої політики на міжнародній арені. Крім того, стрімкий розвиток процесів глобалізації, інтеграції і транснаціоналізації природно позначилися на політиці нейтралітету і позаблоковості.
Визначення місця та ролі держави в структурі міжнародних відносин вимагає детального дослідження еволюції нейтралітету та позаблокової політики в сучасних умовах, зокрема в сучасній архітектурі європейської безпеки. Традиційно нейтралітет і позаблоковість виконують функцію адаптації держави до її зовнішнього середовища. Нейтралітет обмежує державу, що його дотримується, у взаємодії з іншими суб’єктами міжнародних відносин через заборону на участь у військових конфліктах та структурах колективної оборони. Порівняно із нейтралітетом, позаблоковість дає державі ширше поле маневру, обмежуючи її діяльність на міжнародній арені лише забороною на участь у військових блоках. Якщо в біполярному світі домінуючими були латентні конфліктогенні відносини, то сьогодні вони поступаються місцем широкому спектру відносин між різними державами й міжнародними організаціями в політичній, економічній, безпекові та інших сферах.
Безперечний науковий інтерес і політичне значення має проблема адаптації нейтралітету і позаблоковості до сучасних тенденцій в європейській політиці в умовах формування пост-біполярної системи міжнародних відносин. Виходячи з цього, вивчення відповідних категорій міжнародних відносин в контексті еволюції сьогодні їхнього змісту є вкрай актуальним.
З’ясування сутності, переваг і недоліків політики позаблоковості є важливим для утвердження позицій України в міжнародних відносинах у Європі, зокрема, та у світі в цілому, для визначення її зовнішньополітичного курсу з метою найбільш ефективного забезпечення національних інтересів України у політичній, економічній та безпековій сферах.
Дослідження нейтралітету і позаблоковості переважно залишається предметом прикладних розробок політологічного та виключно правового характеру. Водночас, поодинокими є спроби комплексного дослідження феноменів нейтралітету і позаблоковості в структурі міжнародних відносин й, особливо, в умовах формування нової архітектури європейської безпеки.
Отже, актуальність дослідження визначається спробою автора вивчити політику нейтралітету і позаблоковості в сучасних умовах міжнародного життя, її застосування в сучасній системі європейської безпеки; визначити концептуальні засади нейтралітету і позаблоковості; здійснити спробу всебічно проаналізувати основний зміст сучасного розуміння та застосування принципу постійного нейтралітету і позаблоковості; , дати прогноз збереження політики нейтралітету на перспективу.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи вписується в рамки комплексної програми науково-дослідних робіт Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розбудова державності України” (номер державної реєстрації 0196U15204), програми Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Розробка міжнародно-правових, політичних та економічних основ розбудови Української держави” (номер державної реєстрації 0197U003322).
Наукове завдання, що вирішується в дисертації, полягає у визначенні місця та ролі нейтралітету і позаблоковості у постбіполярній архітектурі європейської безпеки.
Об’єктом даного дослідження є нейтралітет і позаблоковість в європейській системі міжнародних відносин.
Предметом дослідження є місце нейтралітету і позаблоковості в системі європейської безпеки після “холодної війни” на прикладі їх концептуалізації та реалізації в зовнішній політиці Австрія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія та України.
Методологічною основою дисертаційного дослідження в якості базового підходу було обрано системний підхід, оскільки динамічний розвиток міжнародних відносин спричинив оформлення зв’язків між суб’єктами цих відносин в певні системи, що, звичайно, спричинило динамічний розвиток нейтралітету як похідної від певного типу взаємодії суб’єктів міжнародних відносин – конфлікту або війни. На основі системного підходу міжнародні відносини на європейському континенті розглядаються в даній дисертаційній роботі як система, а європейські нейтральні країни як її елементи, пов’язані між собою причинно-наслідковими зв’язками. При цьому кожна з цих країн також виступає як відносно самостійна підсистема, що сама володіє певною сумою елементів. В рамках регіональної системи міжнародних відносин (Європа) було виділено елементи – європейські нейтральні та позаблокові країни, які не є підсистемою європейської системи, але вносять певний тип зв’язків в саму європейську регіональну систему та відображаються на всій глобальній системі міжнародних відносин (феномен нейтралітету та неприєднання).
З метою виявлення спільності та відмінності застосування принципу нейтралітету як такого через зіставлення особливостей нейтралітету кожної з європейських нейтральних країн у роботі був використаний компаративний (порівняльний) підхід. Це дало змогу з’ясувати особливості нейтралітету в рамках окремих нейтральних країн, простежити його еволюцію й дати оцінку можливості збереження інституту нейтралітету надалі, визначити сучасний зміст принципу нейтралітету.
Одночасно були задіяні загальнонаукові методи досліджень суспільних процесів, зокрема проблемно-історичний і аналітико-прогнозтичний. Вони базуються на принципах системності та історичності, що дозволяє вивчати сучасні явища (нейтралітет і позаблоковість) у динамиці та у зв’язку з історичними умовами їх розвитку. За допомогою проблемно-історичного методу автор у своєму дослідженні визначив феномен міжнародних відносин “нейтралітет” як проблему, еволюцію якої досліджував в історичному розрізі часу. На основі аналітико-прогнозтичного методу автор вивчав явища та процеси на європейському просторі крізь призму політики нейтралітету; зокрема, було досліджено систему європейської безпеки в аспекті застосування чи незастосування права нейтралітету.
Для аналізу окремих аспектів теми були задіяні діалектичні методи дослідження, які вивчають міжнародні відносини як динамічну систему, що перебуває в стані руху та розвитку, зумовленому їхніми внутрішніми суперечностями; методи і засоби концепції діалектичного взаємозв’язку внутрішньої та зовнішньої політики в контексті вивчення національних концепцій нейтралітету і позаблоковості; а також аналіз процесів формування та здійснення зовнішньої політики нейтральних і позаблокових держав регіону.
Автором висувається наступна концепція дослідження: внаслідок краху біполярної системи міжнародних відносин та світової політики на початку 1990-х років змінилося тлумачення нейтралітету, зокрема щодо сфер, на які він розповсюджується. Аналіз європейської архітектури безпеки та функціонування в ній нейтральних і позаблокових країн дає можливість за допомогою визначення сучасних концептуальних засад нейтралітету і позаблоковості окреслити місце і можливості нейтральних і позаблокових країн в інтеграційних процесах в Європі не тільки на економічному, але й на безпековому рівні. Це, в свою чергу, дозволяє з’ясувати взаємну відповідність дотримання нейтралітету і позаблоковості та участі у європейських безпекових структурах в умовах формування сучасної європейської системи міжнародних відносин.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в дослідженні еволюції політики нейтралітету та позаблоковості в умовах трансформації європейських структур безпеки та в контексті здійснення зовнішньої політики нейтральним і позаблоковими державами на прикладі Австрії, Швеції, Швейцарії, Фінляндії, а також України.
Для реалізації мети були поставлені наступні завдання:
- визначити сутність понять “нейтралітет” і “позаблоковість” та їх співвідношення; а також сформулювати авторські визначення цих категорій;
- визначити місце політики нейтралітету і позаблоковості в сучасній архітектурі європейської безпеки, в контексті еволюції європейських безпекових структур та європейських інтеграційних процесів;
- простежити еволюцію політики нейтралітету і позаблоковості в сучасних умовах на прикладі Австрії, Швеції, Швейцарії, Фінляндії;
- проаналізувати перспективність політики нейтралітету і позаблоковості як феномену міжнародних відносин загалом та як засіб зовнішньої політики для України зокрема.
Наукова новизна дослідження визначається тим, що в ньому:
- Запропоновано авторські визначення понять “нейтралітет” і “позаблоковість”;
- Досліджені особливості політики нейтралітету і позаблоковості, які визначають зовнішню політику Швейцарії, Австрії, Швеції, Фінляндії;
- Визначено, що політика нейтралітету і позаблоковості в сучасній архітектурі європейської безпеки не протирічить повномасштабній участі європейських нейтральних і позаблокових країн в економічних союзах (ЄС), в системі загальноєвропейської безпеки (ОБСЄ), що не передбачають колективної оборони. Дотримання нейтралітету або позаблоковості є несумісним з членством в НАТО через принцип колективної оборони, проте співробітництво з Альянсом є можливим у військово-технічній сфері. Нейтральні та позаблокові країни можуть брати участь у миротворчих операціях під егідою міжнародних організацій (ООН, ОБСЄ) на рівні гуманітарної, санітарної, технічної допомоги. Позаблокові також – на рівні військової домопоги.
- Виявлено, що нейтральний статус продовжує залишатися ефективним засобом політики держави в умовах нестабільності міжнародної системи та може використовуватися новоствореними державами, яким необхідно визначитися з власними орієнтирами у внутрішній і зовнішній політиці, оскільки нейтралітет за своєю сутність передбачає рівновіддалення від конфліктних суб’єктів, відносин.
- Доведено, що нейтральний статус не може адекватно відповідати національним інтересам України і належним чином забезпечити її безпеку. Водночас, продовження зовнішньополітичної стратегії України на засадах політики позаблоковості могло б достатньо ефективно забезпечити національні інтереси України за умови проведення послідовної та виваженої зовнішньої політики на основі принципу рівнонаближеності до впливових акторів міжнародної системи. Збереження позаблоковості також сприяло б реалізації потенціалу України виконувати комунікаційну функцію взаємодії європейського та євразійського просторів і уникненню варіантів ізоляції як механізму тиску на Україну більш потужних геополітичних акторів (Росії, ЄС, США), що стає можливим тільки за умов проведення політики рівнонаближеності до всіх цих “центрів сили”.
Наукове та практичне значення дисертації визначається її актуальністю, новизною та комплексом положень, що виносяться на захист. Матеріали та результати даного дисертаційного дослідження можуть знайти своє використання у практичній діяльності Міністерства закордонних справ України, інших відомств, органів державної влади, причетних до формулювання та проведення в життя зовнішньої політики України на європейському напрямку. Дисертація може бути корисною при подальшій розробці проблем нейтралітету і позаблоковості та політики нейтральних і позаблокових країн регіонів світу, а також при підготовці нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах з політології, міжнародних відносин і світової політики, зовнішньої політики України. Матеріали дисертаційного дослідження були використанні у читанні спецкурсу “Зовнішньополітичні стратегії та доктрини”.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи пройшли апробацію на міжнародних та національних конференціях, зокрема на круглому столі “Зовнішньополітичні пріоритети західноєвропейських країн: традиційні підходи та комунітарні цінності” (Київ, 2002); на міжнародній конференції “Моделювання міжнародних відносин” (Київ, 2004); на конференціях молодих науковців “Актуальні проблеми міжнародних відносин” (Київ, 2004) та «Шевченківська весна. Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку». (Київ, 2005); доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин та зовнішньої політики Інституту міжнародних відносин. Результати дослідження опубліковані автором у семи наукових статтях.
Публікації.
В рамках розробки і написання дисертаційного дослідження було опубліковано наступні статті:
1) Крилевець В.М. Швейцарія – ЄС: досвід для України. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2000. - Вип. 21. - частина І. - К: Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – с. 157 – 163.
2) Крилевець В.М. Позаблоковий статус України в сучасній архітектурі європейської безпеки. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2002. - Вип. 32. – частина І. – К: Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. –с. 172 – 178.
3) Вдовенко В.М. Проблеми геополітичного статусу України на початку ХХІ століття. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2003. – Вип. 42. – частина ІІ. - К: Київський Національний університет ім. Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин. – с. 81 – 88.
4) Вдовенко В.М. Нейтралітет як вихідна засада зовнішньої політики держави. / Збірник наукових статей. Інститу світової економіки та міжнародних відносин. // ІСЕіМВ НАНУ Дослідження світової політики. / Збірник наукових праць. – 2005. – Вип. 31. – с. 43 – 58.
5) Вдовенко В.М. Питання нейтралітету у зовнішній політиці України. // ІМВ Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2005. – Вип. 57. - частина І. – с. 143 – 152.
6) Вдовенко В.М. Роль і місце європейських нейтральних країн в загальноєвропейській системі безпеки. // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – 2005. – Вип. 55 Ч. 2. – с. 68-77.
7) Вдовенко В.М. Еволюція зовнішньополітичної доктрини Фінляндії. // Вісник КНУ імені Тараса Шевченка. Серія «Міжнародні відносини». – 2005. – Вип. 31-32. – с. 31-32.
Структура дисертації відповідає характеру визначених цілей, завдань і предмету дисертаційного дослідження та складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку основних джерел та літератури. Обсяг основної частини дисертації – 171 сторінка, бібліографія складає 324 найменування українською, російською, англійською, німецькою та фінською мовами на 27 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Нейтралітет – феномен міжнародних відносин, що є відповіддю елемента системи міжнародних відносин (держави) на виклики та загрози існування самої системи загалом та цього її елемента зокрема. Нейтралітет - це похідна від певного типу взаємодії суб’єктів міжнародних відносин – конфлікту або війни. Будучи динамічним явищем, нейтралітет еволюціонує в процесі розвитку системи міжнародних відносин від однієї до іншої, набуваючи нових ознак і відкидаючи застарілі засади.
На відміну від позаблоковості, що є односторонньо задекларованим статусом, який не потребує міжнародно-правового закріплення (потрібно лише його позитивне сприйняття міжнародним співтовариством); нейтралітет - відповідно до світової практики і норм міжнародного права - обов’язково має бути визнаним міжнародним співтовариством або на рівні міжнародного договору (наприклад, швейцарський), або на рівні національного законодавства (наприклад, австрійський).
Концептуальні засади нейтралітету і позаблоковості є здебільшого тотожними – не розповсюджуються на економічне співробітництво і є сумісними з членством в економічних угрупуваннях/союзах; передбачають неучасть у військових союзах, заборону на створення на їх території іноземних військових баз, мирне співіснування з усіма державами світу незалежно від їхніх політичних, соціальних чи економічних систем. Однак, на відміну від нейтралітету, позаблоковість не виключає участь в оборонних угодах та союзах країн, що є позаблоковими; і не повинна під час війни дотримуватися норм, передбачених для нейтральних держав міжнародним гуманітарним правом. Отже, позаблокова країна не обов’язково є нейтральною. Тобто, вона може розпочати війну, виступити на боці держави, що розпочала війну, або підтримати державу, яка стала об’єктом зазіхань. При цьому дана держава не належить до блоку. Позаблоковій державі не забороняється укладати військовий союз з окремою державою, особливо якщо ця держава також не належить до блоку. В міжнародному праві взагалі немає норм, що регламентують позаблоковий статус держави, зокрема щодо поведінки під час війни. Таким чином, позаблоковість, на відміну від нейтралітету, надає державі ширше поле маневру в міжнародних відносинах.
Отже, відмінність нейтралітету і позаблоковості проявляється щодо правового закріплення такого статусу і в контексті участі у війні, у разі війни та стосовно залучення військової взаємодії.
Проаналізувавши основний зміст сучасного розуміння та застосування принципу нейтралітету і позаблоковості в контексті трансформації системи міжнародних відносин по закінченню “холодної війни”, автор пропонує наступні визначення цих категорій:
Нейтралітет - це особливий міжнародно-правовий статус, що потребує правового закріплення на рівні міжнародного договору чи національного законодавства. Головною складовою нейтралітету є неучасть у військових союзах, заборона на відрядження військового контингенту у склад миротворчих сил міжнародних організацій. Нейтральні країни можуть займатися виключно гуманітарною та цивільною допомогою у конфліктах третіх країн. У випадку конфлікту (війни) зобо’язані дотримуватися норм гуманітарного права щодо нейтральних країн. В економічному плані їм дозволяється брати повномасштабну участь у міжнародних економічних відносинах.
Позаблоковість - це особливий міжнародно-правовий статус, що не потребує міжнародно-правового закріплення і може бути змінений в односторонньому порядку. Він передбачає неучасть у військових союзах, але не зобов’язує дотримуватися норм гуманітарного права під час конфліктів третіх країн. Позаблоковий статус не накладає обмежень на відрядження військових контингентів у склад миротворчих сил міжнародних організацій; не забороняє укладати оборонні угоди і союзи з окремими державами; не розповсюджується на економічну сферу.
2. Сучасне тлумачення нейтралітету і позаблоковості зводиться до того, що участь в безпекових інституціях не суперечить нейтральному/позаблоковому статусу, доки не тягне за собою участі у колективних діях (колективної оборони). Тому приєднання до НАТО чи ЗЄС унеможливлює дотримання нейтралитету/позаблоковості. Проте, співпраця нейтральної чи позаблокової країни з ними поза межами зобов’язань про колективну оборону цілком можлива. Так, всі європейські нейтральні країни є учасницями Програми НАТО “Партнерство заради миру”, яка передбачає участь виключно у гуманітарних акціях, заходах з підтримки миру, надання допомоги у випадках катастроф, санітарні навчання.
Принцип нейтралітету регламентує, що право нейтралітету може застосовуватися, доки за рішенням Ради Безпеки ООН не задіяна система примусових дій. Участь нейтральних країн у невійськових санкціях (наприклад, економічних) та у примусових військових діях обмежена, однак, у миротворчих операціях вона дозволяється (наприклад, гуманітарна допомога). Що стосується колективних дій без мандату ООН, участь у примусових військових діях категорично забороняється, а в операціях по підтриманню миру - дозволена.
Участь нейтральних і позаблокових держав в ОБСЄ не накладає жодних обмежуючих застосування нейтралітету зобов’язань, оскільки Організація - це не військово-політичний блок, її структура і механізм функціонування не передбачають колективної оборони, рішення мають політичний характер і ухвалюються принципом консенсусу. Крім того, жодні примусові дії під егідою ОБСЄ неможливі без попередньої санкції Ради Безпеки ООН.
На відміну від НАТО Європейський союз не належить до військово-політичних інституцій, його безпекова складова тільки розвивається. ЄС є економічним угрупуванням, тому членство в ньому є сумісним з нейтральним і позаблоковим статусом. На сьогодні консолідовані договори ЄС не містять жодних положень щодо взаємодопомоги у разі війни. Умовою ЄС є те, щоб країна-кандидат була готова виконувати всі договірні зобов’язання і підтримувати безпекову та оборонну політику Союзу. Консолідовані договори ЄС нині виключають оборонне виробництво з компетенції спільних механізмів. Операції ЄС не вимагають обов’язкової участі збройних сил всіх країн. Їх конкретна конфігурація і командна структура формуються окремо для різних операцій. Отже, участь у колективних діях носить необов’язковий характер, і тому – не суперечить нейтральному/позаблоковому статусу держави. Крім того, законодавство Союзу дозволяє всім країнам-членам активно впливати на розвиток його військово-політичної складової. Позиції нейтральних і позаблокових країн в даному питанні істотно різняться.
3. В класичній інтерпретації нейтралітет передбачає уникнення не тільки конфліктів, але й зобов’язань щодо спільних дій. В роки “холодної війни” вся діяльність нейтральних і позаблокових держав у зовнішній політиці обмежувалася підтвердженням відсутності ворожих намірів. Сьогодні простежується нова тенденція: нейтральні країни тепер вже не відкидають спільних зобов’язань: вони взаємодіють в рамках ООН (крім іншого приймають участь у миротворчих гуманітарних акціях); є учасниками ПЗМ НАТО; всі, окрім Швейцарії, європейські нейтральні і позаблокові країни є членами ЄС.
Нейтральні і позаблокові країни Європи (Австрія, Фінляндія, Швеція, Швейцарія) в період “холодної війни” разом із державами, що не приєдналися, відігравали значну роль посередників між військово-політичними супротивниками (НАТО та ОВД). На сучасному етапі із зникненням біполярної системи міжнародних відносин значення такої ролі нейтральних країн в світі значно зменшилося. Геополітичний поворот початку 1990-х років ХХ століття спричинив початок перегляду деяких положень політики нейтралітету. Дотримання норм гуманітарного права під час війни в європейських нейтральних країнах не заперечують, однак політика нейтралітету в мирні часи вже не розглядається як “священна корова”, її намагаються якомога більше адаптувати до сучасних процесів з метою оптимального забезпечення національних інтересів.
Сьогодні характерною особливістю у зовнішньополітичній поведінці нейтральних і позаблокових держав Європи на міжнародній арені стало широке, порівняно з попередніми роками, трактування політики нейтралітету і позаблоковості. Так, наприклад, Швеція і Фінляндія, беруть участь не тільки в політичних, але й у військових діях ООН. Австрія бере участь у військових навчаннях в рамках ПЗМ та у миротворчих операціях НАТО. Хоча участь в економічних союзах не суперечить нейтральному статусу, Швейцарія поки не вступила в ЄС. Одночасно вона відкидає можливість членства в НАТО через прагнення і в подальшому дотримуватися нейтралітету.
Аналіз національних концепцій нейтралітету і позаблоковості європейських нейтральних країн дозволяє констатувати, що доки співпраця з військовими союзами не набуває характеру зобов’язань про взаємодопомогу в разі війни і не призводить до утворення на територіях нейтральних держав іноземних військових баз, вона не суперечить нейтральному/позаблоковому статусу.
4. В умовах зростаючої взаємозалежності держав у різних сферах, розвитку спільної зовнішньої та безпекової політики ЄС тощо, в науковій політологічній думці з’явилося твердження, що нейтралітет вже себе вичерпав, бо процеси глобалізації фактично усувають його.
Проаналізувавши витоки та концептуальні засади принципу нейтралітету, форми його прояву в зовнішній політиці нейтральних країн Європи, автор стверджує, що європейські нейтральні і позаблокові країни (Австрія, Швеція, Швейцарія, Фінляндія) не намагаються зберегти нейтралітет в тій формі, в якій його дотримувалися протягом тривалого часу. Навпаки, вони прагнуть якомога ефективніше використати нейтралітет у нових умовах, адаптуючи його до нових реалій міжнародного життя.
На сьогодні значення нейтралітету в міжнародній політиці значно послаблено, однак він залишається ефективним засобом ведення політики в умовах нестабільності міжнародної системи через те, що передбачає рівноудалення від конфліктних відносин і суб’єктів. Одночасно сьогодні, як і раніше, існує багато суперечливих інтересів, їх співставлення й узгодження відкриває для держав з нейтральним статусом широкі можливості для виконання їх традиційної місії посередництва. Тому в умовах формування пост-біполярної системи міжнародних відносин нейтралітет може стати одним з суттєвих елементів її функціонування.
Набувши незалежності, Україна опинилася в умовах невизначеності пріоритетів та орієнтирів у своєму зовнішньо і внутрішньополітичному курсі. Крім того, проголошений у Декларації про державний суверенітет України намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках, став доцільним, виправданим рішенням через, з одного боку, політику Росії на зазіхання, виникнення на теренах колишнього СРСР військово-політичного блоку (Ташкентський договір), та, з іншого боку, через існування в країні 2-х регіональних векторів зовнішньополітичного поступу України.
Трансформація системи міжнародних відносин і її складових вплинули на еволюцію зовнішньополітичного курсу України. У законодавчих документах щодо зовнішньої політики поступово був закріплений дрейф України в бік європейської і євроатлантичної інтеграції. Таким чином, перед Україною постало питання членства/нечленства в НАТО, тобто збереження позаблокового статусу чи його відміна.
На основі аналізу тез і аргументів прихильників й опонентів нейтралітету України, а також в контексті дослідження сценаріїв геополітичного поступу України, висунутих різними дослідниками (зокрема концепції нейтралітету і позаблоковості), автор констатує, що геополітичне становище України дає їй можливість по праву зайняти в Європі роль впливової регіональної держави; і нейтральний статус, відповідно до його концептуальних засад, не може належним чином забезпечити безпеку України та адекватно відповідати її національним інтересам через, по-перше, складність його правового закріплення (міжнародний договір або національний закон при позитивному сприйнятті провідних акторів міжнародної системи) і, по-друге, через те, що нейтралітет передбачає рівноудалення і, таким чином, може ускладнити політичний маневр для України, створивши для неї загрозу опинитися в ізоляції. Політика позаблоковості, навпаки, відповідає засадам рівнонаближеності до впливових суб’єктів міжнародної системи, тому її можна розглядати як можливу модель зовнішньополітичної стратегії України, бо вона не заважає максимально наблизитися до ЄС, ефективно співробітничати з НАТО при одночасному повноцінному розвитку стратегічних відносин з Російською Федерацією, не розриваючи ці вектори. Таким чином, при виваженій і продуманій політиці продовження зовнішньополітичної стратегії України на засадах політики позаблоковості може ефективно забезпечувати національні інтереси України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:

• Документи:
1. Акт относительно признания и гарантии постоянного нейтралитета Швейцарии и неприкосновенности ее территории от 8 (20) ноября 1815 г. // Действующее международное право. Т. 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 141.;
2. Амстердамський договір про внесення змін у Договір про заснування ЄС 1997 р. // ЄС: Консолідовані договори. - К.: Port-Royal, 1999. – 206 с.;
3. Белградська зустріч, док. НБСЄ. / CSCE/ BM / 6, 25 October 1977. // Алексеев А. Стокгольмская конференция. – серия: Международный мир и разоружение. – М.: Наука, 1986.;
4. Віденська Конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. // Руденко Г.М. Україна дипломатична. - К.: Дипломатична академія при Міністерстві закордонних справ України. Київська міська державна адміністрація. Генеральна дирекція по обслуговуванню іноземних представництв, 1999. - с. 173.;
5. Військова доктрина України від 19 жовтня 1993 р. // Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів 1991 – 1995 рр. – К.: Либідь, 1998. – Т.1.;
6. Військова доктрина України від 17 червня 2004 р. // www.tribuna.com.ua.;
7. Виступ Ф. Котті на конференції, присвяченій початку національного дослідницького проекту з проблеми швейцарського нейтралітету (Берн, 08.10.96) // за матеріалами МЗСУ.;
8. «Вызов времени перемен. (1992 г.)» Хельсинский документ. // От Хельсинки до Будапешта: история СБСЕ/ОБСЕ в документах. 1973-1994. – М.: Наука, 1997.;
9. Гаагские конвенции 1899 года о правилах поведения воюющих сторон на поле боя. // Действующее международное право. Т. 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 26.;
10. V Гаагская конвенция про права и обязанности нейтральных государств и людей в сухопутной войне 1907 года. // Действующее международное право. Т. 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 575.;
11. ХІІІ Гаагская конвенция про права и обязанности нейтральных государств в случае морской войны 1907 года. // Действующее международное право. Т. 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 583.;
12. Декларація про незалежність та державний суверенітет України. Прийнята Верховною Радою України 16 липня 1990 року. // Вечірній Київ. – 1990. – 18 липня.;
13. Декларація про приєднання Швейцарської Конфедерації до Програми НАТО ПзМ, 1996 // www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
14. Государственный договор о восстанослении независимости и демократии в Австрии от 15 мая 1995 г. // Действующее международное право. Т. 1. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 143.;
15. Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) на період до 2001 року: затв. Указом Президента України від 4 листопада 1998 року. № 1209/98. // www.rada.gov.ua.;
16. Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного Договору (НАТО) на 2001 – 2004 роки: затв. Указом Президента України від 28 січня 2001 року. № 58/2001. // www.rada.gov.ua.;
17. Договір про ЄС. // Європейський Союз: консолідовані договори. – К.: Port-Royal, 1999. – 206 с.;
18. Договір про створення НАТО. // НАТО довідник. – К.: Молодь, 1999. – с. 539 – 543.;
19. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією. // Голос України. – 1997. – 13 січня.;
20. Доклад Группы по операциям Организации Объединенных Наций в пользу мира // ООН. – А/55/305-S/2000/809. – 2000. - 21 августа.;
21. Документы Встречи глав государств и правительств стран-членов СБСЕ в Будапеште 5-6 декабря 1994 г. // Дипломатический вестник. – 1995. - № 1.;
22. Доповідь парламентської комісії Швейцарії з питання нейтралітету (1991 р.) // www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
23. Доповідь Дослідницької комісії Швейцарської Конфедерації з нейтралітету (1992 р.) // www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
24. Доповідь Федеральної Ради “Глобальні виміри швейцарської зовнішньоекономічної політики 1995” //
www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
25. Доповідь дослідної комісії з стратегічних питань (Берн, 28 лютого 1998 р.) // www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
26. Доповідь дослідницької групи з питання про нейтралітет Швейцарії (Берн, 1992 р.) // www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
27. Доповідь Політичного департаменту МЗС Фінляндії “Зовнішня політика Фінляндії” (2002 р.) // www.virtual.finland.fi/ministry/formin.html;
28. Доповідь з проблем глобалізації Комітету з питань зовнішньої політики Парламенту Фінляндії (2001 р.) //
www.virtual.finland.fi/ministry/formin.html;
29. Европа. НАТО Главный штаб командования. Соглашение о положении вооруженных сил США в стране пребывания. // Зарубежное военное обозрение. – 1996. - № 10.;
30. І Женевская конвенция 1864 года относительно раненых и больных бойцов на поле боя. // Действующее международное право. Т. 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 116.;
31. ІІ Женевская конвенция 1906 года относительно поведения вооруженных сил на море. // Действующее международное право. Т. 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 124.;
32. ІІІ Женевская конвенция 1929 года относительно поведения вооруженных сил на поле боя и на море (расширенная ІІІ Женевская конвенция 1929 года). // Действующее международное право. Т. 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 354.;
33. ІV Женевская конвенция 1949 года по защите гражданского населения и военных во время войни. // Действующее международное право. Т. 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 681.;
34. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе. // Международная жизнь. – 1996. - № 8.;
35. Закон України “Про оборону” від 6 грудня 1991 р. // Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів. 1991 – 1995 рр. – К., 1998. – т. 1.;
36. Закон України “Про порядок допуску та умови перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України” 2000. // www.rada.gov.ua;
37. Закон України “Про порядок допуску та умови перебування підрозділів Збройних Сил інших держав на території України” 2000. // www.rada.gov.ua;
38. Інавгураційна промова Президента України Л. Кучми. // Урядовий кур’єр. – 1999. – 1 грудня.;
39. Итоговый документ Венской встречи представителей государств – участников СБСЕ. // Международная жизнь. – 1989. - № 3.;
40. Конституція України від 28 червня 1996 року. // Урядовий кур’єр. – 1996. - № 26;
41. Конституція Фінляндії (1919 р.). // www.virtual.finland.fi;
42. Конституція Швейцарської Конфедерації від 1848 р., переглянута у 1999 р. // www.eda.admin.ch/eda/e/home/;
43. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України від 16 січня 1997 р. // Національна безпека України 1994 – 1996 рр.: Наук. Доп. Нац. Інс-т стратегічних досліджень. – К.: НІСД, 1997;
44. Концепція національної безпеки Російської Федерації. Внешняя политика и безопасность современной Росии. 1991 – 2002. / МГИМО. – М.: РОССПЭН, 2002. - Т. 4.;
45. Маастрихтська угода про ЄС 1992 р. // ЄС: Консолідовані договори. - К.: Port-Royal, 1999.;
46. Мадридська зустріч. Док. НБСЄ. / RM-39/ Rev. // Алексеев А. Стокгольмская конференция. – серия: Международный мир и разоружение. – М.: Наука, 1986.;
47. Мадридська зустріч. Док. НБСЄ. / RM-39/ Rev. // Алексеев А. Стокгольмская конференция. – серия: Международный мир и разоружение. – М.: Наука, 1986.;
48. Меморандум про гарантії безпеки України. // Політика і час. – 1995. - № 1. - с. 91.;
49. “Московский меморандум” от 15 апреля 1955 года. // Австрийская Республика: конституционные и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1985.;
50. Модернізований Договір про ЗЄС. // Європейський Союз: консолідовані договори. – Київ: “Port-Royal”, 1999.;
51. Парижская хартия для новой Европы. // Международная экономика и международные отношения. – 1991. - № 4.
52. Постанова Верховної Ради України „Про основні напрямки зовнішньої політики України” від 2 липня 1993 року. // Україна на міжнародній арені: збірник документів і матеріалів 1991 – 1995 рр. – К.: Либідь, 1998. – Т.1.;
53. Протоколы к Конвенциям 1949 года относительно защиты жертв международных вооруженных конфликтов и защиты жертв внутренних конфликтов. // Действующее международное право. Т. 2. – М.: Издательство Московского независимого института международного права, 1999. – с. 661, 731, 793.;
54. Про без’ядерний статус України: Заява. // ВВРУ. – 1991. - № 51.;
55. Про внутрішнє і зовнішнє становище України у 2000 році: Послання Президента України до Верховної Ради України. / Доповідь “Україна і Європейський Союз” від 06.03.2001 року. // www.kuchma.gov.ua.;
56. Про додаткові заходи щодо забезпечення набуття Україною без’ядерного статусу: Постанова Верховної Ради України. // ВВРУ. – 1992. - № 29.;
57. Про модель загальної та всеохоплюючої безпеки для Європи ХХІ століття. Декларація зустрічі голів держав і урядів країн ОБСЄ в Лісабоні 18-19 листопада 1996 р. // Політика і час. – 1996. - № 8.;
58. Про реалізацію Декларації про державний суверенітет у сфері зовнішніх зносин: Постанова Верховної Ради Української РСР від 25.12.1990. // Україна на міжнародній арені: Зб. Документів і матеріалів 1986 – 1990 рр. – К., 1993.;
59. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу від 11.06.1998. - № 615/98. // Урядовий кур’єр. Орієнтир. Інформ. Дод. – 1998. – 18 червня.;
60. Стратегія України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО) від 8.07.2002 р. // Зленко А. Від внутрішніх потреб до зовнішніх пріоритетів: виступи, промови, інтерв’ю, статті. – К.: Преса України, 2002.;
61. Статут ООН. // Міжнародні Організації: Конспект лекцій. / під ред. Бруза В. – К.: Видавництво ІМВ, 1999.;
62. Угода про партнерство та співробітництво: підписана між Європейським Союзом та Україною в Люксембурзі 16 червня 1994 року. – Представництво Європейської Комісії в Україні, 1994.;
63. Федеральный конституционный закон Австрии от 26 октября 1955 г. про нейтралитет. // Австрийская Республика: конституционные и законодательные акты. – М.: Прогресс, 1985.
64. Хартія європейської безпеки. Стамбул, 19 листопада 1999 р. // www.osce.org - Documents Library.;
65. Activities of the Federal Court //
www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
66. Agreements between Switzerland and the EU (1999) // www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
67. Amendments to the Federal Law from 1998 on human rights //
www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
68. An introduction to the Organization for Security and Cooperation in Europe. / Center for Security Studies and Conflict Research. // http://www.fsk.ethz.ch/
69. Charter on Distinctive Partnership between the North Atlantic Treaty Organization and Ukraine: Issued in Madrid, Spain, on 9 July 1997. // NATO Review. – 1997. – Nr. 4 (July - August).;
70. Editions of Federal Department of Foreign Affairs, Directorate of International Public Law, International Treaties Section. – 1998 – 2000. //
www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
71. Partnership for Peace Invitation: Issued by the Heads of State and Government participation in the meeting of the North Atlantic Council held at NATO Headquarters, Brussels on 10-11 January 1994. – Brussels, 1994.;
72. The Alliance Strategic Concept Approved by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Washington D.C. on the 23-rd of April 1999. // www.nato.int/docs/stc1823.htm;
73. The European Commission’s Opinion of July 31, 1991 on Austria’s application. The European Commission’s Opinion of July 31, 1992 on Sweden’s application. // www.countryreports.org/foreign-policy-reports;
74. The European Commission’s Opinion of October 31, 1992 on Finland’s application. // www.countryreports.org/foreign-policy-reports;
75. Fact Sheet on Sweden. / Swedish Government, FS 55 u Oc.- SI, Stockholm.- 1995.;
76. Finland’s Strategy for Cooperation in the Neighboring Areas (2000 р.). // http://virtual.fi/ministry/formin.html;
77. Finnish Security and Defence Policy 2001. // http://virtual.fi/ministry/formin.html;
78. F.Mati Vinhanen Government Programme 2003 (зокрема, розділи “Зовнішня політика”, “Політика в галузі безпеки і оборони”, “Тероризм”). // http://virtual.fi/ministry/formin.html;
79. Integration Report 1999 by the Federal Council. //
www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
80. Loi fédérale sur l’organisation et la gestion du Conseil fédérale et de l’administration fédérale du 19 septembre 1978. // за матеріалами МЗСУ;
81. Military Bodies in the European Union and the Planning and Conduct of EU-led Military Operations. / Meeting of European Union defense ministers, Sintra, 28 February, 2000.;
82. New opportunities for a new century. Tomorrow’s challenge: to act and to collectively addressed by Mr. Adolf Ogi; UNO Millennium Summit, New Y Presidency Report on the European Security and Defense Policy. / The European Council, Nice, 7 - 9 December, 2000.;
83. Presidency Conclusions Helsinki European Council 10 and 11 December 1999; Annex 5. European Council Common Strategy 1999. / CFSP of on Ukraine. // Press Release: Brussels, 1999. – Nr. 00300/99.;
84. Report on Swedish foreign policy (1/07/2002), classification FA 18 w Kc / 1101-6124. // www.ud.se/english/index.htm;
85. Report on Activity of Sweden in the United Nations, Classification:FS 97 b Obd / 1101-6124. // www.ud.se/english/index.htm;
86. Report on Austrian Foreign Policy Issues by Ministry for Foreign Affairs of the Republic of Austria dated 17 October 2001. // www.bmaa.gv.at/index.html.en;
87. Report of the Study Commission for Strategic Questions’ 1998. // www.eda.admin.ch/eda/e/home.;
88. Security and Defense Doctrine, Resolution by the Austrian Parliament, Vienna, December 12, 2001. // www.bmaa.gv.at/index.html.en;
89. Security and Defense Doctrine. / National Defense Academy. Draft expert report. – Vienna. – January 23, 2001.;
90. Speech by Anna Lindt (Minister for Foreign Affairs of Sweden) Opening Address. // International Conference on Subregional Cooperation “An Instrument for Modern Security Building”, Stockholm (Sweden).- 13 October 1998.;
91. Statement of Government Policy presented by the Prime Minister, Mr. Göran Persson, to the Swedish Riksdag on Tuesday, 16 September 2003. // www.ud.se/english/index.htm;
92. Statement by H.E. Dr. Benita Ferrero-Waldner State Secretary for Foreign Affairs of the Republic of Austria to the fifty-fourth session of the United Nations General Assembly, New York, 21 September 1999. // www.bmaa.gv.at/index.html.en;
93. “Strategic Study Report on the Redevelopment of Swiss Security Policy” ( April 1998). // www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
94. Sveriges Riksdag: The Swedish Parliament, Parliamentary Administration Office, Information division, Gunnerssons Tryket AB, Falköping, 1995. // www.ud.se/english/index.htm;
95. Swedish Government Offices Yearbook (2000; 2001; 2002). // www.ud.se/english/index.htm;
75. Swiss Federal Council Report “Challenges 1999 - 2003”. // www.admin.ch/eda/i/index.html;
96. Swiss National Policy Statement regarding arms export regulations delivered at an OSCE seminar of 20-21 June 1995 by the Swiss delegation. //
www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html
97. Swiss Neutrality / Swiss Federal Department of Defence, Civil Protection and Sports, Swiss Department of Foreign Affairs. // www.vbs.admin.ch/internet/e/vbs/PUB/Neutral-E/Active.htm;
98. Swiss Neutrality in Practice: Current Aspects. Report of the interdepartmental working group of 30 August 2000. //
www.admin.ch/eda/i/index.html;
99. Swiss Security Policy in the Times of Changes (1990). //
www.admin.ch/eda/i/index.html;
100. Terrorism and Finland (2002). //
http://virtual.fi/ministry/formin.html;
101. The Washington Declaration signed and issued by the Heads of State and Government participating in the meeting of the North Atlantic Council in Washington D.C. on the 23-rd of April 1999. // www.nato.int/docs/item/dec/11284.html;
102. WEU and European Defense: Beyond Amsterdam. / The Interim European Security and Defense Assembly. Report submitted on behalf of the Political Committee. – Document 1636. – 16 March 1999. – Paragraph 62. // www.assemblee-ueo.org/en/documents/sessions_ordinatories/reports/1636.html.
103. White paper on Switzerland Foreign Policy in the 1990s. // www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
104. White Paper on Neutrality. Annex to the Federal Council’s Report on Swiss Foreign Policy for the Nineties of 29 November 1993. – No. 93.098. // www.eda.admin.ch/eda/e/home/foreign.html;
• Мемуари та монографії:
105. Алимов Ю. Неприсоединение: история, теория, проблемы. – М.: Прогресс, 1990.;
106. Арон Р. Мир та війна між націями. – К.: Юніверс, 2000. – 688 с.;
107. Бараш Ю., Їжак О., Мерніков Г. Європейський нейтралітет і невизначеність України. / під ред. проф. А. Шевцова. – Дніпропетровськ: НІСД, 2002. – 166 с.;
108. Бжезинский З. Великая шахматная доска. - М.: МО, 1999. - 287 с.;
109. Брежнев Л.И. Ленинским курсом: речи и статьи. – М., 1979.
110. Васильєва-Чекаленко Л.Д. Україна в міжнародних відносинах (1944 - 1996). Навчальний посібник. – К.: Освіта, 1998. – 178 с.;
111. Вейбулль Йорген. Коротка історія Швеції. – Стокгольм: Шведський інститут, 1998. – 168 c.;
112. Владимиров С., Теплов Л. Курсом Хельсинских договоренностей. – М.: Международные отношения, 1980. – 49 с.;
113. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. - М.: Логос, 2000. - 416 с.;
114. Ганюшкин Б.В. Нейтралитет и неприсоединение. - М.: Знание, 1965. – 159 с.;
115. Гроций Гуго. Про право войны и мира. // www.pravo.uep.ru/documents/2003-11-03/50e2.asp;
116. Дебидур А. Дипломатическая история Европы. Священный Союз от Венского до Берлинского конгресса 1814 – 1878. / перевод с французского. – Т. 1. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. - 510 с.;
117. Дебидур А. Дипломатическая история Европы. Священный Союз от Венского до Берлинского конгресса 1814 – 1878. / перевод с французского. – Т. 2. - Ростов-на-Дону: Феникс, 1995. - 606 с.;
118. Дергачев В.А. Геополитика. – К.: ВИРА - Р, 2000. - 448 с.;
119. Деркач А. Достаточный изоляционизм. – К.: Лыбидь, 2003.;
120. Дзюбанюк Д. Україна без’ядерна і нейтральна чи …?. – Київ, 1992. – 23 с.;
121. Драгунов Г. П. Швейцария: история и современность: очерк новейшей истории. - М: Мысль, 1978. - 207 с.;
122. Драгунов Г.П. Швейцария. - М.: Мысль, 1968. - 85 с.;
123. Дугин А. Основы геополитики: геополитическое будущее России. – Москва: Арктогея - центр, 1999. – 928 с.;
124. Европейская безопасность и сотрудничество: предпосылки, проблемы, перспективы. – М.: Прогресс, 1976.;
125. Ерофеев В. Шаг на пути к доверию: Стокгольмская конференция по мерам укрепления доверия, безопасности и разоружения в Европе 1984 – 1986 гг. – М.: Международные отношения, 1987. – 52 с.;
126. Зеленский Ю. И. Женева прошлая и современная / под редакцией Г. П. Драгунова. - М: Мысль, 1980. - 229 с.;
127. Зленко А. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму. – К.: Преса України, 2001. - 370 с.;
128. Зленко А. Дипломатия и политика: Украина в процессе динамических геополитических перемен. – Харьков.: Фолио, 2004. – 346 с.;
129. Зовнішня та безпекова політика України: 2000 / 2001. – К.: Центр миру, конверсії та зовнішньої політики України, 2001. – 68 с.;
130. Івченко О.Г. Україна в системі міжнародних відносин: історична ретроспектива і сучасний стан. – К.: РІЦ УАННП, 1997. - 688 с.;
131. История XIX века (в 8 т): перевод с фр. / под ред. Лависса и Рамбо – 2-е издание, дополненное и исправленное под ред. Е.В. Тарис. М.:Соцэкгиз, 1938. – Т-1. – 1938. - 583 с.;
132. Кекконен Урхо. Таммініемі. – Гельсинки: Вейлін і Геес, 1980.;
133. Киссинджер. Г. Дипломатия. – М.: Арктогея-центр, 1999. – 638 с.;
134. Коппель О.А., Пархомчук О.С. Міжнародні системи. Світова політика. – К.: ФАДА, ЛТД, 2001. – 224 с.;
135. Коэн Р. Кооперативная безопасность. Структурная схема для лучшего будущего? // Терроризм и антитеррористическая деятельность. Ч. 1. Колледж по изучению вопросов безопасности и международных отношений. Гармиш-Партенкирхен, 1999.;
136. Кукулка Е. Проблемы истории международных отношений. (перевод с польского). – М.: Наука, 1980. – 213 с.;
137. Либер. Р. Дж. Нет общественной власти: понимание международных отношений. Джорджстаунский университет США, 1995;
138. Мадіссон В., Шахов В. Сучасна українська геополітика. – К.: “Знання”, 2001. – 176 с.;
139. Мальський М., Мацях М. Теорія міжнародних відносин. – Львів: Львівський національний університет ім. Івана Франка, 2002. - 392 с.;
140. Матьовка М.П. Рух неприєднання: стан і перспективи розвитку. – МОУ. – Ужгородський державний університет, 1998.;
141. Моджорян Л.А. Политика нейтралитета. VII серия. – М.: Знание, 1962. – 32 с.;
142. Нестеренко А.Е. Перед лицом перемен в Европе: интеграционная стратегия стран ЕАСТ. / Реферат. - М.:ИНИОН АН СССР, 1990. - 24 с.;
143. Островская Е. П., Ясовская М. А. Швейцария: иллюзии и реальность. - М: Знания, 1987. - 64 с. // (новое в жизни, науке, технике. Серия “У политической карты мира” - № 11);
144. Перед лицом изменений в Европе: интеграционная стратегия стран-членов ЕАСТ: Реферат. / под ред. Меттеля К., Патомяки Х. - М.: ИНИОН АН СССР, 1990. - 8 с.;
145. Перепелиця Г.М. Без’ядерний статус і національна безпека України. – Монографія. Рада національної безпеки та оборони України. Національний інститут стратегічних досліджень. – К.: НІСД, 1998. – 109 с.;
146. Переустройство мира: геополитические перспективы ХХІ в. / под ред. Дж. Дж. Демко и Уильяма Б. Буда, 1994. – 57 с.;
147. Поздняков Э.А. Системный подход и международные отношения. – М.: Наука, 1976. – 157 с.;
148. Поздняков Э.А. Внешнеполитическая деятельность и межгосударственные отношения. – М.: Наука, 1986. - 191 с.;
149. Похлебкин В.В. Урхо Калева Кекконен.: политическая биография. – М.: Международные отношения, 1985. – 342 с.;
150. Прусаков Ю.М. Нейтралитет в современном международном праве. – М.: Наука, 1972. - 173 с.;
151. Руденко Г.М. Україна дипломатична. - К.: Генеральна дирекція по обслуговуванню іноземних представництв,1999. - 302с.;
152. Татам А. Право Європейського Союзу. - К.: Абрис, 1996. - 423 с.;
153. Тиунов О.И. Нейтралитет в международном праве. – Пермь, 1968. - 399 с.;
154. Тихвинский С.Л. О подготовке сборника документов «Российско-Швейцарские отношения 1955-1973». Россия и Швейцария: развитие научных и культурных связей (по материалам двухсторонних коллоквиумов историков России и Швейцарии). – М.: Наука, 1995. - с.4-10;
155. Тускоз Ж. Міжнародне право. - К.: АртЕк, 1998. - 401с.;
156. Україна на шляху до Європи / за ред. Л. Хоффама, Ф. Мьоллерса. - К.: Фенікс, 2001. – 343 с.;
157. Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства. / за ред. Г.М. Перепелиці. – К.: ВД “Стилос”, 2004. – 400 с.;
158. Хартли Т.К. Основы права Европейского Сообщества. - М.: ЮПИТИ, 1998. - 648 с.;
159. Цыганков П.А. Теория международных отношений / Институт „Открытое общество”. – М.: Новая школа, 1996. - 320 с.;
160. Цыганков А.П. Теория международных отношений: учебное пособие. – М.:«Гардарики». - 2002. – 590 с.;
161. Чиркин А.Б. «Сравнительное конституционное право». - М.: Инфра - М, 1996. – 657 с.;
162. Юсилла, Осмо и др. Политическая история Финляндии 1805 – 1995. – М.: Весь мир, - 1998. – 384 с.;
163. Bellamy, Richard (Richard Paul). Pluralism and liberal neutrality. New-York. Brontenberg-print, 1999.;
164. Berg E. Non-alignment and new world order. – Paris, 1980.;
165. Bertalanffy L. von. General Systems Theory. – NY: Braziller, 1968;
166. Bleiker R. International Relations Theory// Alternatives, 22/97, Canberra, Australia, 1998;
167. Chadwick, E. (Elizabeth). Traditional neutrality revisited : law, theory, and case studies. Cambridge University, 2002.;
168. Chevallaz, Georges Andre. The challenge of neutrality : diplomacy and the defense of Switzerland. Kümmerly + Frey, Geograph Publishers, Berne, 2002.;
169. Colard D. La société internationale après la Guerre froide. P., 1998.;
170. Crussell C. European Neutrals in international affairs. – Colorado, 1984.;
171. Gehler M. Finis Neutralität? Historische und politische aspecte im europäischen vergleich: Ireland, Finnland, Schweden, Schweiz und Österreich. – Centre of European Integration Studies, 2001.
172. Kehrer Е. “The European Union Common Foreign and Security Policy”. – Vienna, 2001.;
173. Krister Wahlbäk. The Roots of Swedish Neutrality. - Upppsala, Ord & Form, 1986.;
174. Laumer Ralf. Vom Ende der Schwedischen Neutralität.- Marburg, Tectum Verlag, 1997.- 120 р.;
175. Malek. M. Austrian security policy: neutrality or NATO. - Vienna, 2001.;
176. Malmborg, Mikael af. Neutrality and state-building in Sweden. Upppsala, Ord & Form, - 2001.;
177. Neff, Stephen C. The rights and duties of neutrals : a general history. Stockholm, 2000.;
178. Österreichische Bundesverfassungsgesetze (Auswahl). Herausgegeben vom Bundespressedienst/ - Wien, 2000.;
179. Roithner, Thomas. Neutrality in Europe: Analysis from peace-movements about all-European security-policy. – Vienna, 1999.;
180. Rummel R. Power kills: Democracy as a Method of Nonviolence. New Brunswick; L., 1997.;
181. Russett B., Starr H. World Politics Menu for Choice. San-Francisco, 1981.;
182. Schlëer, Ulrich. Neutralität 2000 : Gedanken ëber Krieg, ziellosen Interventionismus und Frieden an der Jahrtausendwende, 2000;
183. Sigg О. // La Suisse politique. Zürich, 1997, 58 р.;
184. Shraer S.A. Starke’s International Law. – 11 edn. – London, 1994.;
185. Vagner Ulrigh. Finnlands Neutralität. Eine Neutralitätspolitik mit Defensivallianz? – Helsinki, 2000.;
186. Vagts D.F. Neutrality Law in World War II // Cardozo Law Review. – Vol. 20. – 1998.;
187. Walt S.M. The Origins of Alliances. Cornell University, Ithaca, 1990.;
188. Wodak, Ruth. Neutrality in Austria. – Vienna, 2001.;
189. Wolfers A. Discord and Collaboration. Essay of International Politics. Baltimore: The Johns Hopkins Press, 1982.;
• Довідкові матеріали:
190. Аналитический обзор по Швеции (январь – март 2003 г.). - BRC INFO. // http://brcinfo.ru/publics/public.php?id=698;
191. Дипломатический словарь. – Т. 2. - М.: Наука, 1984.;
192. Большая советская энциклопедия. - Т. 5. - М.: Международные отношения, 1979. – с. 148.;
193. Дані соціологічної служби УЦЕПД. – лютий 2002 р. // www.media.topping.com.ua/news/society/2002/07/02/421234.html;
194. Дергачов О. Розвиток договірно-правових та політичних засад відносин між Україною та ЄС. Розвиток та розширення європейського Союзу під час головування Франції. Перспективи для України. // Матеріали зустрічі експертів. – К., 2000.;
195. Довідник НАТО. - К.: Молодь, 1999. - 544с.;
196. Європейські ідеї та процеси: Матеріали наукового симпозіуму 4-5 червня 1998 р. – Чернівці, Прут, 1998 – 190 с.;
197. Европа: вчера, сегодня, завтра. – М.: Институт Европы РАН, 2002.;
198. ЄС: консолідовані договори. – К.: Port-Poyal, 1999. – 206 c.;
199. История дипломатии. – М.: международные отношения, 1974. - Т.5.;
200. Матеріали загальношвейцарських зборів членів “Руху за незалежну і нейтральну Швейцарію” (Берн, 11 травня 1996 р.). // за матеріалами МЗСУ;
201. Международное право. / под отв. ред. Тункина Г.И. - М.: Наука, 1994. – 258 с.;
202. Международное право (словарь - справочник). / под общ. ред. акад. МАИ, д.ю.н. В.Н. Трофимова. - М.: Инфра-М, 1997. – 624 с.;
203. Регіональні міжнародні організації: посібник кафедри Міжнародних організацій Інституту міжнародних відносин. - К.: Видавництво ІМВ, 1998. – 153 с.;
204. Соціологічні дослідження зовнішньополітичних і геополітичних орієнтацій України і її політики у сфері безпеки. // www.niss.gov.ua/koi/book/ogljad/dod.htm.;
205. Україна дипломатична: науковий щорічник. / Дипломатична академія України. Київська міська державна адміністрація. Головна дирекція по обслуговуванню іноземних представництв. – 2001, 2002, 2003, 2004;
206. Україна на міжнародній арені: Збірник документів і матеріалів. 1991 – 1995 рр. – К., 1998. – т. 1.;
207. Финляндия: краткий обзор. - Хельсинки: Издательство “Оттава”, 2000. – 87 с.;
208. Хуснутдінов О. Від глобалізації суспільної свідомості до нової ідеології українського суспільства. – К.: Народна демократична партія, 2002. – 14 с.;
209. Що таке Угода про партнерство та співробітництво? Короткий довідник з Угоди, підписаної в Люксембурзі 16 червня 1994 року між ЄС та Україною. – Комісія Європейських Співтовариств, лютий 1998.;
210. “Sichweheit”/ Hanne-Margaret Birkkenbach/ Internationale Politik:Wörterbuch.- Albreht Volger Lexikon der Unterantuinalen Politik, R.Oldenburg Verlag, Muenchen, Wien.-1997.;
211. Switzerland in “Naturpardies Schweiz” Das Beste aus Reder’s Digest, Zürich, Copyright 1976.;
212. Switzerland. // Kümmerly + Frey, Geograph Publishers. Berne, 1997.;
213. WEU Today. // WEU Secretariat-General. - Brussels. – 1998.;
• Період