ПРОБЛЕМА СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

На правах рукопису

Пивоваров Андрій Сергійович

УДК: 327(477)”1991/2005”

ПРОБЛЕМА СТРАТЕГІЧНОГО ПАРТНЕРСТВА У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

Спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
професор, доктор історичних наук
Макар Юрій Іванович

Чернівці – 2009

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ І. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА СТАН РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ
1.1. Стан наукової розробки теми дослідження 10
1.2. Джерельна база дослідження 19
РОЗДІЛ ІІ. ІНСТРУМЕНТ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРНЕРСТВА У ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНІЙ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
2.1. Поняття, суть і основні засади стратегічного партнерства 24
2.2. Основні виміри стратегічного партнерства та вибір Україною стратегічних партнерів 47
А) Євроатлантичний вектор 48
Б) Євразійський вектор 51
В) Багатовекторність 54
РОЗДІЛ ІІІ. РОСІЙСЬКА ФЕДЕРАЦІЯ ЯК НАЙБІЛЬШИЙ СТРАТЕГІЧНИЙ ПАРТНЕР УКРАЇНИ
3.1. Особливості становлення та розвитку стратегічного партнерства України із РФ 67
3.2. Основні аспекти стратегічного партнерства України і РФ 89
РОЗДІЛ IV. ВИМІРИ СТРАТЕГІЧНОГО ПАРНЕРСТВА УКРАЇНИ І ПОЛЬЩІ
4.1.Становлення та розвиток відносин між Україною і Польщею 110
4.2. Основні аспекти українсько-польського стратегічного
партнерства 139
ВИСНОВКИ 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 167

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Із закінченням "холодної війни" та виходом України на світову політичну арену в якості незалежного суб’єкта міжнародних відносин, перед новоутвореною державою постав ряд нагальних проблем, пов’язаних із визначенням основних геостратегічних цілей та пріоритетів України у новому світі, забезпеченням національних інтересів, розвитком та стабільністю української держави. Процес вирішення цих проблем відбувався, не в останню чергу, шляхом встановлення та розвитку двосторонніх відносин з державами світу, зокрема, у формі так званого "стратегічного партнерства", тобто найвищого рівня міждержавних відносин, який передбачає тісні взаємовідносини держав заради реалізації певних спільних стратегічних інтересів. Даний термін протягом 90-х рр. ХХ ст. став чи не найулюбленішим терміном політичного керівництва країни та провідних українських дипломатів. Проте, як показав час, практика встановлення стратегічного партнерства значно випередила теорію. Це привело до того, що до стратегічних партнерів України згідно з означеними критеріями, заявами та документами було зараховано близько 20 держав, включаючи й таку міжнародну організацію, як Євросоюз. При цьому відносини з багатьма з них не виходять за рамки простого партнерства і співробітництва, оскільки до рангу „стратегічних партнерів” часто зараховувалися не ті держави, чиї національні інтереси за стратегічними напрямками збігаються з інтересами України, але й ті, з якими у неї були просто добрі відносини. Слід зазначити, що на сьогодні серед країн, які були проголошені стратегічними партнерами України, відповідно до оцінок експертів, такому статусу найбільше відповідають дві сусідні з Україною держави – Російська Федерація та Республіка Польща. Тому саме ці держави можна вважати справжніми стратегічними партнерами України, оскільки відносини з ними найбільше підпадають під визначення стратегічного партнерства, відповідають його основним принципам і критеріям.
Актуальність даної проблеми полягає в тому, що питання стратегічного партнерства на сьогодні відіграє важливу роль у формуванні української зовнішньої політики. Україна, як й інші країни світу, самостійно обирає своїх стратегічних партнерів і її вибір ґрунтується на стратегічному баченні нею власного шляху розвитку, чіткому усвідомленні національних інтересів та шляхів їх реалізації. Саме відносини з основними стратегічними партнерами визначені як найбільш пріоритетні напрями зовнішньополітичної стратегії України і саме від них залежать стабільні позиції України на світовій політичній сцені. А, відповідно, і внутрішньополітичний та економічний розвиток також. Крім того, як свідчить новітня історія української держави, відносини стратегічного партнерства формувалися самою практикою зовнішньополітичної діяльності, без відповідної законодавчої і наукової бази. Внаслідок цього це питання є досить складним і потребує детального аналізу.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної наукової теми, яка розробляється кафедрою міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича під назвою “Проблеми історії, політології та міжнародних відносин в сучасному світі” (номер державної реєстрації 0107U001235).
Об’єктом дослідження є зовнішня політика України.
Предмет дослідження – стратегічне партнерство як складова зовнішньої політики України.
Мета і завдання дослідження. З урахуванням актуальності обраної теми дослідження, а також недостатнім ступенем її розробки у вітчизняній та зарубіжній політичній науці автор поставив за мету здійснити комплексний аналіз поняття "стратегічне партнерство", визначити його суть і всебічно дослідити основні фактори і чинники, які зумовили формування даного виду міждержавних відносин між Україною та її основними стратегічними партнерами – Росією та Польщею.
Для реалізації мети дослідження автор визначив такі завдання:
- узагальнити і конкретизувати теоретичне визначення стратегічного партнерства, як особливого інструмента зовнішньої політики України;
- визначити основні передумови, принципи та критерії побудови відносин стратегічного партнерства у зовнішній політиці України;
- проаналізувати основні сфери реалізації відносин стратегічного партнерства між Україною та державами, які були проголошені її стратегічними партнерами;
- охарактеризувати становлення і розвиток українсько-російських стосунків у політичній, економічній та гуманітарній сферах, визначити ступінь їх відповідності параметрам стратегічного партнерства, визначених автором;
- показати динаміку розвитку українсько-польських стосунків у політичній, військовій, економічній і гуманітарній сферах, визначити ступінь їхньої відповідності параметрам стратегічного партнерства, окреслених автором;
- виявити основні чинники, які впливали на формування та динаміку стратегічного партнерства між Україною, з одного боку, та Росією і Польщею – з іншого;
- спрогнозувати тенденції подальшого розвитку і перспективи партнерських відносин між Україною та її основними стратегічними партнерами (Росією та Польщею).
Хронологічні рамки дослідження. Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1991-2005 рр. Нижня межа рамок роботи визначена з огляду на здобуття Україною незалежності і перетворенням її на самостійного суб’єкта міжнародних відносин з можливістю проводити власну зовнішню політику, яка б відповідала її національним інтересам. Крім того, саме з цього часу відбувається становлення відносин України та її стратегічних партнерів на офіційному міждержавному рівні. Верхня межа дослідження зумовлена набуттям українсько-польськими стосунками нового виміру, внаслідок вступу Польщі до Європейського Союзу, який суттєво вплинув на формат українсько-польського стратегічного партнерства, і зміною російської політики щодо України у більш жорсткий, прагматичний бік. Крім того, в цей час відбувається зміна влади в Україні і, відповідно, зміна зовнішньополітичної доктрини. Для більшого розуміння суті стратегічних відносин між Україною та її партнерами, зокрема, для того, щоб показати їхнє зародження та розвиток, аналіз проблеми поданий в еволюційному плані з невеликою історичною ретроспективою.
Методи дослідження. Методи дослідження визначені його метою та завданнями. Теоретико-методологічною основою дисертації є загальні принципи об’єктивності, практичної доцільності та прогностики, які передбачають об’єктивне висвітлення і комплексний аналіз політичних і суспільних процесів на основі науково-критичного використання різноманітних джерел. Зокрема, в дисертаційній роботі використані загальнофілософські, загальнонаукові, міждисциплінарні методи дослідження. В основу дослідження покладено принципи історизму, конкретності, об'єктивності, хронологічної послідовності. У якості основних методів дослідження використано проблемно-хронологічний підхід для дослідження відносин України з її стратегічними партнерами в їхній часовій послідовності та динаміці. При аналізі закономірностей і особливостей виникнення та розвитку відносин стратегічного партнерства між Україною та Польщею і Росією використовувалися статистичний метод і метод порівняльного аналізу. Автором використані також метод системного аналізу. Для оцінки перспективи того чи іншого явища були використані аналітико-прогностичні методи.
Наукова новизна дослідження. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що на основі залучення і комплексного аналізу літератури та джерел, проаналізовано особливості інструменту стратегічного партнерства в зовнішній політиці України, систематизовано й узагальнено фактологічний матеріал, який дозволяє висвітлити специфіку становлення, шляхи та основні сфери реалізації моделі стратегічного партнерства в міждержавних взаєминах України та Російської Федерації, України та Польщі.
Автором отримано такі результати, сформульовано та розкрито ряд положень, які мають наукову новизну:
- на підставі опрацювання значного обсягу джерел конкретизовано поняття стратегічного партнерства, визначено, що воно є специфічним інструментом у двосторонніх відносинах України з іншими державами для досягнення життєво важливих внутрішніх і зовнішньополітичних цілей. Головними критеріями для “стратегічного партнерства” є насамперед спільність стратегічних інтересів і наявність кількох важливих сфер стратегічної взаємодії. Таке партнерство має довгостроковий характер, воно закріплене на документальному та інституційному рівнях;
- визначено чинники, які впливають на досягнення двосторонніми відносинами рівня стратегічного партнерства, висвітлено стосунки України з її задекларованими стратегічними партнерами, зроблено висновок, що такому рівневі за сукупністю всіх показників на сьогодні можуть відповідати тільки Росія та Польща;
- проаналізовано такі аспекти українсько-російського стратегічного партнерства, як: військово-політичний, економічний та гуманітарний; висвітлено основні стратегічні інтереси обох країн, зазначено проблеми, які заважають нормальному станові стосунків між обома країнами;
- висвітлено двосторонні стосунки між Україною та Польщею в політичній, військовій, гуманітарній, економічній сферах у контексті концепції стратегічного партнерства, зроблено висновок, що в цілому саме стратегічне партнерство з Польщею найбільше відповідає такому рівню відносин.
Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретичне і практичне значення отриманих результатів дослідження полягає у можливості їх використання з науковою та навчальною метою. Зокрема, результати дисертаційного дослідження можуть бути використані для написання узагальнюючих праць із проблематики міжнародних відносин і зовнішньополітичної діяльності України, для подальшої наукової розробки теми українсько-польських та україно-російських стратегічних відносин, а також при підготовці спеціальних рекомендацій щодо аналізу і прогнозування стану взаємовідносин між Україною та Росією і Польщею. Окремі аспекти і фактологічний матеріал дослідження можуть бути використані у навчальному процесі у вищій школі при розробці спеціальних лекційних курсів із міжнародних відносин, зовнішньої політики України, українсько-польських та україно-російських стосунків. Наукові положення дисертації можуть бути також використані при підготовці та читанні у вищих навчальних закладах таких курсів, як “Геополітика України”, „Зовнішня політика України”, “Теорія міжнародних відносин” та інших.
Апробація результатів дослідження. Основні тези дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.
Наукові положення дисертації оприлюднені у виступах на таких міжнародних і національних наукових конференціях і семінарах: IV та V міжнародні науково-практичні конференції студентів, аспірантів та молодих вчених "Шевченківська весна" (м. Київ, березень 2006 р. та березень 2007 р.); Академія Європейської Демократії, організована Інститутом історії і політології Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника і Прикарпатським центром політичних та євроінтеграційних досліджень (м. Івано-Франківськ, червень 2006 р.); IV міжнародна науково-практична конференція "Європейські інтеграційні процеси та транскордонне співробітництво: міжнародні відносини, економіка, політика, географія, історія, право" (м. Луцьк, травень 2007 р.).
Публікації. Основні наукові положення дисертації викладені у п’ятьох наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України з політичних наук.
Структура дисертаційного дослідження зумовлена темою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертаційної праці становить 192 сторінки, в тому числі основного тексту – 164 сторінок. Загальна кількість використаних джерел – 263 найменування.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Незважаючи на певну невизначеність, розмитість і навіть деяку кон’юнктурність, поняття "стратегічного партнерства" міцно увійшло до української зовнішньополітичної дійсності і загалом засвідчило свою ефективність як дипломатичного інструменту налагодження і розвитку двосторонніх відносин. Особливо це стосується найближчих і найбільш потужних сусідів України – Російської Федерації та Республіки Польща. Модель стратегічного партнерства у відносинах з цими країнами унеможливлює, принаймні на формальному рівні, можливість серйозної конфронтації з ними, допомагає забезпечувати національні інтереси та національну безпеку України, досягати стратегічно важливих державних цілей.
Виходячи з поставленої мети і завдань дослідження, автор дійшов таких висновків:
1. Суттю стратегічного партнерства можна вважати наявність такої міждержавної взаємодії, яка дозволяє партнерам, об’єднавши зусилля, досягнути життєво важливих внутрішніх і зовнішньополітичних цілей. Стратегічна взаємодія – комплексна, вона охоплює кілька важливих сфер співробітництва та має довгостроковий характер.
Стратегічне партнерство є продуманою концепцією відносин у геополітичному просторі і часі, яка передбачає визначення й узгодження позицій відносно інших геополітичних суб’єктів, міжнародних суб’єктів, термін існування цього партнерства, а також визначення етапів та усвідомлення специфіки кожного етапу, його переваг і недоліків.
Головним критерієм для визначення “стратегічного партнерства” можна вважати спільність стратегічних інтересів. Стратегічні інтереси також мають довготривалий характер. Такі інтереси пов’язані, насамперед, із забезпеченням тими ресурсами, які необхідні для підтримання життєдіяльності суспільства та розвитку країни.
Прагнення до стратегічного партнерства повинно бути стратегічно вмотивованим з обох сторін. Стратегічна вмотивованість у даному разі передбачає наявність у держав – стратегічних партнерів життєво необхідної потреби саме в такому партнерстві.
2. Основними умовами встановлення стратегічного партнерства є:
- наявність принципово важливих для країн-партнерів стратегічних цілей, досягнення яких у рамках звичайного співробітництва неможливе, але здійсненне лише шляхом виведення відносин на рівень стратегічного партнерства. Такими цілями можуть бути: забезпечення господарського комплексу життєво важливими ресурсами (енергетичними, товарними, фінансовими); забезпечення надійного та безпечного доступу до життєво важливих регіонів; спільне розв’язання проблем безпеки (протидія організованій злочинності, нелегальній міграції, контрабанді зброї та наркотиків, агресивному сепаратизму, тероризму тощо);
- наявність спільних поглядів і підходів у ключових проблемах міжнародної політики, глобального й регіонального розвитку. Стратегічне партнерство передбачає поглиблений розвиток міждержавних контактів, як правило, не в одній, а в кількох важливих сферах;
- існування відповідної міждержавної угоди з визначенням обов’язків сторін у досягненні цілей;
- наповнення проголошеного стратегічного партнерства реальним змістом.
3. Основними принципами ефективного застосування інструменту стратегічного партнерства є:
- захист національних інтересів, забезпечення національної безпеки та досягнення стратегічно важливих цілей;
- взаємне визнання стратегічного характеру партнерства державами та однакове його розуміння, зацікавлення у розвитку саме такої моделі співпраці;
- довготривалий характер відносин стратегічного партнерства, їхня спрямованість на довгострокові національні інтереси партнерів;
- наявність механізмів реалізації стратегічного партнерства;
- наявність високого рівня співпраці у принаймні декількох важливих сферах державного функціонування;
- дисциплінованість, послідовність і прогнозованість партнерських відносин, відповідальність, неухильне виконання партнерами своїх зобов'язань;
- висока ефективність стратегічного партнерства.
4. Вибір Україною стратегічних партнерів здійснювався відповідно до основних моделей її зовнішньополітичного розвитку і був спрямований, перш за все, на забезпечення її національних інтересів. Однак політичне керівництво не завжди було послідовним при виборі і проголошенні стратегічних партнерів. Часто такі рішення були невиважені та необґрунтовані. Це призвело до того, що кількість стратегічних партнерів України під кінець 90-х років ХХ століття значно перевищила допустиму для українського економічного та військово-політичного потенціалу норму. Досить часто у ранг стратегічних партнерів зараховувалися такі держави, з якими були просто дружні стосунки. Іноді на увазі мався швидше потенціал розвитку взаємин, аніж реальний стан речей. Тобто фактично термін „стратегічний” підмінив такі поняття, як „важливий”, „особливий”, „пріоритетний” тощо. Очевидно, що таке широке та довільне тлумачення рівня стратегічного партнерства є проявом так званої багатовекторної політики України.
5. Відповідно до аналізу ключових сфер співпраці між Україною та задекларованими як її стратегічні партнери державами в найбільш важливих для державного існування сферах, можна дійти висновку, що на даний момент статусу стратегічних партнерів України найбільше відповідають такі сусідні держави, як Російська Федерація та Республіка Польща. Крім них, до стратегічного партнерства часто зараховують і відносини між Україною та Сполученими Штатами Америки. Однак тільки рівень співпраці у сфері безпеки між обома країнами може відповідати такому статусу. Політичний, економічний та гуманітарний компоненти співпраці між Україною і США не відповідають рівню стратегічного партнерства. Недостатній і рівень документального та інституційного оформлення стратегічного партнерства. Крім того, очевидно, що обидві країни вкладають у поняття "стратегічного партнерства" різний зміст.
6. Відносини України з Російською Федерацією, відповідно до основних принципів і критеріїв стратегічного партнерства, не зовсім відповідають такому статусу, але мають тенденцію наближення до рівня реального стратегічного партнерства. Так, обидві держави визнають стратегічний характер своїх відносин. Останнє підтверджується виступами голів обох держав, високих посадовців, які декларують зацікавленість у розвитку саме такого виду стосунків між країнами. Крім того, у них існують спільні стратегічні інтереси, пов’язані з безпекою в регіоні, стабільним економічним і культурним розвитком. Щоправда, ці інтереси не завжди збігаються, оскільки українська сторона мотивує даний рівень взаємодії, виходячи з економічних чинників: постачання енергоресурсів, наявність тісних промислових зв’язків, що зумовлені існуванням колись єдиного радянського народногосподарського й оборонного комплексу, а російська сторона робить, насамперед, акцент на політичній та військовій складових стратегічного партнерства. Така розбіжність стратегічних інтересів України і Російської Федерації багато в чому ускладнює ефективне функціонування механізмів з реалізації українсько-російського стратегічного партнерства. Між двома країнами не існує окремого двостороннього документа, у якому б чітко визначалися напрямки та цілі українсько-російського стратегічного партнерства. Єдиним документом, в якому закріплюється стратегічний характер взаємодії між Україною та Російською Федерацією є "Договір про дружбу, співробітництво та партнерство" від 31 травня 1997 р. Проте сама формула стратегічного партнерства виглядає розмито, що породжує варіативність у його тлумаченні і може свідчити про відсутність у сторін реальних планів дій у даному напрямку.
Головними проблемами, які ускладнюють розвиток українсько-російської співпраці, є також такі питання, як остаточне врегулювання статусу та умов перебування на українській території Чорноморського флоту Росії; неузгодженість сторін щодо розподілу морської ділянки кордону; різне бачення сторонами процесу розподілу закордонного майна колишнього СРСР тощо. Велику роль відіграють і певні психологічні проблеми, пов’язані з неоімперською лінією стратегії політики Росії щодо України. Деякі невирішені питання існують і в соціально-гуманітарній сфері.
7. Відносини України з Республікою Польща більше відповідають критеріям стратегічного партнерства. Важливе тут те, що у порівнянні з українсько-російськими стратегічними відносинами вони – більш симетричні і рівноправні. Становлення стратегічного партнерства між обома державами для їхньої політичної еліти означало, перш за все, взаємну дипломатичну підтримку на світовій політичній арені. З українського боку така підтримка мала вилитися у сприяння інтеграції Польщі з НАТО і ЄС. З польського – у сприяння процесові становлення України як повноправного члена Центральноєвропейської ініціативи і CEFTA. Окрім цього, між Україною та Польщею існує співпраця у декількох стратегічних сферах співробітництва - економічній, політичній, соціально-гуманітарній і рівень цієї співпраці, в основному, відповідає принципам стратегічного партнерства. Обидві держави вкладають однакове розуміння у відносини стратегічного партнерства одна з одною, про що свідчить також активний політичний ікультурний діалог. Протягом розвитку своїх відносин, Україна та Польща спільно виробили механізми реалізації та координації своїх стратегічних інтересів у різних сферах. До таких механізмів можна зарахувати Консультативний Комітет Президентів України та Республіки Польща, Українсько-польську змішану Комісію з питань торгівлі та економічного співробітництва, Українсько-польську та Польсько-українську парламентські групи, Постійну Українсько-Польську Конференцію з питань європейської інтеграції, Українсько-польський /Польсько-український Форум тощо. Щоправда, між двома державами не існує окремого двостороннього документу, в якому би чітко визначалися сфери та цілі їхнього стратегічного партнерства.
Важливою частиною українсько-польського стратегічного партнерства є співробітництво між окремими регіонами, особливо у межах єврорегіонів “Карпати” і “Буг”, де значна увага приділяється також таким сферам, як екологічна безпека, сприяння спільним програмам охорони здоров'я, боротьбі із злочинністю, туризму. У військовій сфері відбувається активна взаємодія в рамках програми НАТО "Партнерство заради миру" а також спільного українсько-польського військового батальйону. Ще одним, особливо актуальним і важливим аспектом українсько-польських відносин є підтримка Польщею прагнень України приєднатися до західного світу. За останні роки Польща стала найбільш відкритою західною країною для України, а польсько-українська співпраця переросла у динамічну і найбільш перспективну в регіоні, виступаючи основним рушієм у втіленні європейських прагнень України. Від середини 90-х рр. Польща здійснює досить послідовну політику стосовно України, виконуючи щодо неї цивілізаційну місію, захищаючи її інтереси на міжнародному рівні, активно підтримуючи при вступі до провідних європейських інституцій.
Крім того, Польща, як член ЄС має змогу допомогти Україні вирішити ряд важливих питань, зокрема: залучення України до списку країн, чиї громадяни не потребують віз для пересування територією Європейського Союзу; підписання певних угод і порозумінь між Україною та ЄС; розвиток спільних проектів між Україною та країнами ЄС на українсько-польському кордоні тощо.
Зі свого боку, Україна для Польщі не менш важлива. Польща, як європейська держава, потребує України, особливо після того, як Білорусь повністю відійшла до політичної орбіти Росії. Важливим також є економічний аспект відносин, оскільки з розвитком польської економіки зростає потреба у ринках збуту продукції, а Україна якраз і є одним з найбільших таких ринків. Важливе і те, що Україна становить і буде становити буферну зону між Польщею та Росією.
У відносинах обох країн існує також ряд проблем, які, проте, не суперечать принципам стратегічного партнерства між обома країнами. Проблеми ці пов’язані зі структурою українсько-польського товарообороту, недостатніми гарантіями для взаємних інвестицій, нерозвиненістю прикордонної інфраструктури, певними негативними стереотипами у сприйнятті обох народів один одного.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. А нам що робити з Росією? З “круглого столу” в редакції журналу на тему “Україна-Росія: двосторонні відносини чи стратегічне партнерство?” // Політика і час. – 1996. – №3. – С.7-18.
2. Аппатов С. Українсько-російські відносини через призму євроатлантизму / Cемен Аппатов // Віче. – 2006. – №4. – С. 10-17.
3. Афанасьєв І. Ю. Польсько-українські відносини 1998-1999 рр. у європейському векторі зовнішньої політики України / Ілля Юрійович Афанасьєв // Науковий вісник Дипломатичної академії України. – К., 2000. – Вип. 4. – С. 87-96.
4. Афанасьєв І. Ю. Польсько-українські відносини у 1991-1999 рр.: спроба узагальнення / Ілля Юрійович Афанасьєв // Вісник Львівського університету. Серія „Міжнародні відносини”. – Львів, 2001. – Вип. 3 – С. 295-300.
5. Балто-чорноморський напрямок, як один із векторів сучасної зовнішньої політики // Наше слово. – 1997. – 14 грудня. – С. 5.
6. Бар Є. Наше стратегічне партнерство має багато вимірів / Єжи Бар // Діловий вісник. – 1999. – №8-9. – С. 4-5.
7. Бар Є. Польща може бути хорошим союзником для України / Єжи Бар // Українське слово. – 1999. – 27 травня. – С.6.
8. Бартошевський В. Україна і Польща –на порозі нового тисячоліття / Владислав Бартошевський, Анатолій Зленко // День. – 2001. – 14 березня. – С.1.
9. Бахманн К. Україна, Польща та дебати про майбутнє ЄС. Чи польський міст провадить в нікуди? / К. Бахманн // Україна. Росія, Білорусь: три проекти. Незалежний культурологічний часопис “Ϊ”. – 2000. – №18. – С.14-23.
10. Безпека, що спитається на співробітництво. Із зустрічі з Міністром закордонних справ Польщі К. Скубішевським // Політика і час. – 1993. – №2. – С.15-19.
11. Бжезінський З. Передчасне партнерство / Збігнєв Бжезінський // Всесвіт. – 1994. – №9. – С.140-155.
12. Бжезінський З. Україна й Польща в контексті європейської інтеграції / Збігнєв Бжезінський // Стратегічна панорама. – 1998. – №3-4. – С.26-29.
13. Білорус О. Криза Тузли, мов крапля води, відображає ненормальний стан українсько-російських відносин / Олег Білорус // Віче. – 2003 – №11 – С. 13.
14. Блінов О. Україна-Росія: підсумки першої десятирічки [Електронний ресурс] / О. Блінов // Режим доступу :
http://www.prawda.com.ua/news/2007/11/14/66836/htm.
15. Богданович В.Ю. Воєнна безпека України: методологія дослідження та шляхи забезпечення / В.Ю. Богданович. – К. : Дельта, 2002. – 322 с.
16. Бодрук О.С. Структури воєнної безпеки: національний та міжнародний аспекти / О.С. Бодрук. – К. : НІПМБ, 2001. – 300с.
17. Бондаренко М.Р. Становлення українсько-російських відносин / М.Р. Бондаренко. – Харків : Ранок, 2000. – 326 с.
18. Бурант С. Україна і Польща: до стратегічного партнерства / Стівен Бурант // Політична думка. – 1997. – № 3. – С.99-111.
19. Васильєв Д. Українсько-польські відносини наприкінці ХХ ст. / Д. Васильєв, Л. Чекаленко // Нова політика. – 1998. – №4 (18). – С.13-17.
20. Виступ Президента України Леоніда Кучми на науково-практичній конференції „Стратегія сталого розвитку та структурно-іноваційної перебудови української економіки (2004-2015) [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.president.gov.ua/activity/247642212.html.
21. Виступ Президента України перед представниками дипломатичного корпусу (6 лютого 2003 року) [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.president.gov.ua/activity/zayavinterv/performance/133671951.html.
22. Відносини зі стратегічними партнерами в контексті регіональної інтеграції. Аналітична доповідь “Стратегічні партнери України: декларації і реалії” // Національна безпека і оборона. – № 12. – 2000. – С. 39.
23. Владимиров А. Стратегические этюды (тезисы к новой философии государственного и военного строительства России) / А. Владимиров. – М. : “Изд-во ЮКЭА”, 2002. – 608 с.
24. Власов С. Пять лет украинской внешней политики: поиск моделей продолжается / Сергей Власов // Этнические и региональные конфликты в Евразии. Росия Украина и Белоруссия. – Москва : Весь мир, 1997. – Кн. 2. – С. 161-178.
25. Власюк О. Україна і Росія після розширення ЄС. Моделі взаємовідносин / Олександр Власюк // Економіст. – 2003. – № 5. – С. 84-86.
26. Воєнно-політичне співробітництво. Аналітична доповідь “Стратегічні партнери України: декларації і реалії” // Національна безпека і оборона. – № 12. – 2000. – С. 43.
27. Выступление Президента России В.Путина на пленарном заседании совещания послов и постоянных представителей России: Официальное Интернет-представительство Президента России [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.president.kremlin.ru/appears/2004/07/12/0000_type63376_74399.shtml.
28. Гаврилюк Т. Головні напрями системних реформ у Республіці Польща / Т. Гаврилюк // Зовнішня торгівля. – 2000. – №2. – С. 10-15.
29. Геремек Б. Основні напрямки зовнішньої політики Польщі / Броніслав Геремек // Політична думка. – 1998. – №1. – С. 62-75.
30. Глібов В. Українсько-польські взаємини в пострадянський період / В. Глібов, Д. Горун // Політика і час. – 1997. – №5-6. – С. 15-21.
31. Головко В. Не тільки клубок проблем, але й простір можливостей. Українсько-російські відносини: методологія, історія та євроінтеграція / В. Головко // Політика і час. – 2002. – №10. – С. 66-74.
32. Головко В. Простір можливостей українсько-російських відносин / В. Головко // Політика і час. – 2002. – №10 – С. 3-7.
33. Гончар М. „Газовое испытание” для стратегического партнерства. Украина и Польша в контексте энергетической безопасности / М. Гончар, А. Москалец // Зеркало недели. – 4 ноября 2000 г. – С. 5.
34. Гончар М. Между стратегическим партнерством и стратегической зависимостью / М. Гончар, А. Москалец // Зеркало недели. – 2000. – №4 – С. 5.
35. Гончаренко О.М. Пріоритети та засади формування інтегральної стратегії національної безпеки на перспективу / О.М. Гончаренко // Стратегічна панорама. – 1998. – №1-2. – С. 43-51.
36. Горбулін В. На захист національних інтересів / В. Горбулін // Політика і час. – 1995. – №2. – С.3-8.
37. Горбулін В.П. Методологічні засади розробки стратегії національної безпеки України / В.П. Горбулін, А. Б. Качинський // Стратегічна панорама. – 2004. – №3. – С. 15-24.
38. Горбулін В.П. Пріоритетність національних інтересів у світлі стратегії національно безпеки України / В.П. Горбулін, А. Б. Качинський // Стратегічна панорама. – 2005. – №3. – С. 11-18.
39. Госдума РФ ратифицировала договоры о российско-украинской госгранице и о сотрудничестве в использовании Азово-Керченской акватории [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.podrobnosti.com.ua/power/2004/04/20/115302.html.
40. Гринів О. Україна і Росія: партнерство чи протистояння: Етнополітологічний аналіз / Олег Гринів. – Львів : Інститут народознавства НАН України, 1997. – 382 с.
41. Грищенко Т. Зовнішньополітична стратегія держави: проблема визначення / Тарас Грищенко // Людина і політика. – 2000. - № 5. – С. 2-9.
42. Давыдов Ю. П. Поиски привелигированого партнера / Ю.П. Давыдов // США: ЭПИ. – 1998. – №5. – С. 3-17.
43. Декларація про принципи та основні напрями розвитку українсько-польських відносин / Україна на міжнародній арені : [збірник документів і матеріалів (1986-1990 рр.) / упоряд. В.В. Будяков, Г.Й. Удовенко та ін]. – Київ: Україна, 1993. – С.27-30.
44. Демиденко В.С. Проблеми україно-російських відносин на початку ХХІ століття / В.С. Демиденко // Політика і влада. – 2003. – № 7. – С. 64-69.
45. Дергачов О. 15 років взаємовигідного партнерства / Олександр Дергачов // Політика і час. – 2007. – №3. – С.9-15.
46. Дергачов О. Євроатлантичний контекст українсько-російських відносин / Олександр Дергачов // матеріали круглого столу [Україна між Росією і Заходом. Стратегія на початок ХХІ століття]. – K., 2000. – С. 67-73.
47. Дергачов О. Міжнародне становище України / Олександр Дергачов // Політична думка. – 2000. – №2. – С. 92-110.
48. Деркач О. Українсько-польський батальйон. Історія і сучасність: Нарис / О. Деркач, Л. Коберський. – Львів : Плай, 2001. — 128с.
49. Дзюба І. Україна і Росія / Іван Дзюба // Наука і суспільство. – 1998. –№7. – С.10-14.
50. Добрянська М. Україна і Росія / М. Добрянська // Літопис Червоної калини. – 1993. – С. 43-44.
51. Договір між Україною та Республікою Польща про добросусідство, дружні відносини і співробітництво // Політика і час. – 1992. – №7-8. – С. 9.
52. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією // Голос України. – 13 січня 1999 р. – С. 4-5.
53. Договор между Российской Федерацией и Украиной о сотрудничестве в использовании Азовского моря и Керченского пролива [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.ln.mid.ru/dip_vest.nsf/99b2ddc4f717c733c32567370042ee43/661d2f110f77ebb5c3256e4c004b2611?OpenDocument.
54. Дугин А. Основы геополитики. Геополитическое будущее России. Мыслить пространством / Александр Дугин. – М. : АРКТОГЕЯ-центр, 2000. – 928 с.
55. Дудок В. Після „біловезького розлучення” / В. Дудок // Політика і час. – 1994. – №6. – С. 26-30.
56. Евзеров Р. Украина: с Россией вместе или врозь? / Роберт Евзеров. – М. : Весь мир, 2000. – 160 с.
57. Енергетичне партнерство України і Росії: гарячий камінь спотикання [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.spa.ukma.kiev.ua/visnyk/index.php?op=cat&c=7.
58. Жангожа Р. Україна і Росія на пострадянському просторі. Інтереси спільні і специфічні / Р. Жангожа, Л. Негель // Віче. – 1998. – № 7. – С. 16-21.
59. Жовква І. Моделі стратегічного партнерства / Ігор Жовква // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – №41. – част. ІІ. – К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут міжнародних відносин, 2003. – С. 32-38.
60. Жовква І.І. Стратегічне партнерство у зовнішній політиці України : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 "Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку" / І.І. Жовква. – К., 2005. – 20 с.
61. Жук М. Українсько-російські зв’язки в галузі освіти [Електронний ресурс] / М. Жук // Режим доступу :
http://www.russia.org.ua/ukr/explorations/3e64b3031c8c6.
62. Заброварний С. До повного примирення і щирого порозуміння / Степан Заброварний // Політика і Час. – 1997. – №9. – С. 5-11.
63. Закон України „Про основи національної безпеки України” // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 39. – C.172 – 192.
64. Закон України “Про основні напрями зовнішньої політики України” // Голос України. – 1993. – 24 липня.
65. Замятін В. „Рішення направити батальйон до Перської затоки – не єдиний позитивний момент”, – каже Посол США в Україні / В. Замятін // День. – 2003. – 12 березня. – №44 (1545). – С. 5.
66. Засади стратегічного партнерства // Політика і час. – 2001. – №3. – С.40-52.
67. Засади стратегічного партнерства // Політика і час. – 2001. – №1. – С.84-90.
68. Заставний Ф. Східна українська діаспора / Ф. Заставний. – Львів : Світ, 1992. – 176 с.
69. Заявление Верховной Рады Украины по поводу событий в Керченском проливе // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 47-48. – С. 373.
70. Зварич О. Та пішов ти на Україну! / О. Зварич // Україна молода. – 2008. – 14 лютого. – С. 5.
71. Здобутки та втрати при реалізації проекту ”Одеса-Броди” [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.db.niss.gov.ua/monitor/comments.php?shownews=291&catid=6.
72. Зеленько Г. „Навздогінна модернізація”: досвід Польщі та України / Галина Зеленько. – К. : Критика, 2003. – 215 с.
73. Зєльке К. Україна і Польща після розширення НАТО: геополітичний вимір / К. Зєльке, А. Глапінський // Політична думка. – 2000. – №1. – С.101-110.
74. Зігвард А. Ще один крок у вірному напрямку. Українсько-російські відносини / А. Зігвард // Економічний часопис. – 2007. – № 4. – С. 21-25.
75. Зіневич А.М. Щодо активізації розвитку українсько-російських відносин в гуманітарній сфері / А.М. Зіневич // Економічний часопис. – 2002. – №4. – С.11– 24.
76. Зленко А.М. Дипломатия и политика. Украина в процессе динамичных геополитических перемен / Анатолій Максимович Зленко. – Харьков : Фолио, 2004. – 559 с.
77. Зленко А. Формування та реалізація концептуальних засад зовнішньої політики України / Анатолій Зленко // Україна дипломатична. Науковий щорічник. – Вип. 8. – Київ, 2007. – С. 608-623.
78. Знахоренко О. Стратегічне партнерство в українсько-польських відносинах: державно-політичний та військовий аспекти / Оксана Знахоренко // Людина і політика. – 2004 – №3. – С. 29-40.
79. Знахоренко О.М. Стратегічне партнерство в українсько-польських відносинах : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 "Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку" / О.М. Знахоренко. – К., 2005. – 19 с.
80. Зовнішня політика України і міжнародна безпека [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://ru.proua.com.inform.
81. Инвестиционное сотрудничество России и Украины // Коринф. – 2003. – № 10. – С. 22-23.
82. Карасьов В. Ю. Східна політика Польщі та польсько-українське стратегічне партнерство [Електронний ресурс] / В.Ю. Карасьов, Є.Ю. Звонков // Режим доступу :
http:// www.niurr.gov.ua./ukr./publishing/panorama 1-2_99/sp_3ka.htm.
83. Карбачинський О. На відстані одного кроку / Олександр Карбачинський // Політика і час. – 1995. – №11. – С.50.
84. Кириченко В. Українсько-російські відносини: час для дій / В. Кириченко // Віче. – 1999. – №3. – С. 127-136.
85. Кізка В. Українцям у Росії не солодко / В. Кізка // Політика і культура. – 2003. – № 26-27. – С. 34-35.
86. Кіндрат К. Українсько-польські стосунки на зламі тисячоліть / Кирило Кіндрат, Степан Трохимчук. – Львів : ЛНУ ім. І. Франка, 2002. – 112 с.
87. Ковальський В. Національні інтереси: загрози та їх нейтралізація / В. Ковальський, О. Маначинський, Є. Пронкін // Віче. – 1994. – №7. – С. 57-62.
88. Козакевич Є. Розширення НАТО та європейська політика України / Єжи Козакевич // Політична думка. – 1999. – №1-2. – С.87-102.
89. Козырев А. Стратегия партнерства / Андрей Козырев // Международная жизнь. – 1994. – №5. – С. 5-15.
90. Кокошинський О. Україна між Росією і Заходом / Олег Кокошинський // матеріали круглого столу [Україна між Росією і Заходом. Стратегія на початок ХХІ століття]. – K., 2000. – С. 44-46.
91. Коллинз Дж. М. Большая стратегия. Принципы и практика / Дж. М. Коллинз. – М. : Международные отношения, 1975. – 387 с.
92. Колосов В. Україна і Росія: двосторонні відносини / Володимир Колосов // Політична думка. – 1998. – № 2. – С. 167-185.
93. Комюніке про візит в Україну Президента Республіки Польща Леха Валенси // Голос України. – 1993. – 28 травня.
94. Король А. Українсько-російські відносини в структурі СНД / А. Король // Розбудова держави. – 2006. – № 11. – С. 25-36.
95. Кремнев П.П. Некоторые правовые вопросы заключения Договора о дружбе, сотрудничестве и партнерства между РФ и Украиной / П.П. Кремнев // Вестник Московского университета. Сер. ІІ. Право. – 1999 – № 4. – С. 82-91.
96. Кудряченко А. Українсько-російські відносини: шлях до рівноправного співробітництва / А. Кудряченко // Нова політика. – 1998. – № 1. – С. 12-17.
97. Кучма и Путин примут участие во встрече–диалоге“Украина – Россия–стратегическое партнёрство” [Електронний ресурс] // Режим доступ : http://www.podrobnosti.com.ua/power/2004/04/22/115701.html.
98. Ладивір О. Плацдарм для входження Європу / О. Ладивір // Політика і час. – 1993. – №11. – С. 24-27.
99. Лановенко О. Нові тенденції економічного співробітництва України та Росії / О. Лановенко // День. – 2007. – 17 липня. – с.2.
100. Лисицин Е. Багатовимірність зовнішньої політики України: доцільність, стан, перспективи / Едуард Лисицин // Економічний часопис ХХІ. – 2002. – №3. – С. 16-18.
101. Лисицин Е. Стратегічне партнерство – поняття сучасне / Едуард Лисицин // Віче – 1999. – №2. – С. 32-43.
102. Литвин В. Зовнішня політика України: 1990-2000 / Володимир Литвин // Віче. – 2001. – №1. С. 16-46.
103. Ліпкан В.А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України / В.А. Ліпкан. – К. : Текст, 2003. – 600 с.
104. Лозинская Ж. Проблемы решаются “без политики” / Ж. Лозинская // Независимая газета. – 1999. – 28 мая.
105. Лузан А. Украина и Росия: факторы отчуждения и сближения / А. Лузан, С. Лузан // Віче. – 1998. – С. 96-110.
106. Лукін П.Г. Пріоритети української політики / П.Г. Лукін // Партнер. – 2004. – № 4. – С. 22-26.
107. Мазаракі А. За спільності мотивів стратегічного партнерства / А. Мазаракі, В. Юхименко // Політика і час. – 2002. – №6. – С.3-12.
108. Макар Ю. І. Зовнішня політика України: наміри і реалії / Юрій Іванович Макар // міжнародний збірник наукових праць : [Україна – Європа – Світ / гол. ред. Л.М. Алексієвець]. – Тернопіль : Вид-во ТНПУ ім. В. Гнатюка, 2008. – Вип.1 – С. 189-198.
109. Макар Ю. І. Незалежна Україна: проблема пошуків геополітичної стратегії / Юрій Іванович Макар // Доповіді та повідомлення ІІІ Міжнародного наукового конгресу українських істориків [Українська історична наука на шляху творчого поступу], (Луцьк, 17-19 травня 2006 р.) / гол. ред. І. Коцан. – Луцьк : РВВ "Вежа" Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2007. – Т.1. – С. 25-31.
110. Макар Ю. І. Україна – держави Центрально-Східної Європи: формування сучасних взаємин / Юрій Іванович Макар // Ukraina: teksty i konteksty [księga jubileuszowa dedykowana profesorowi Stefanowi Kozakowi w siedemziesiątą rocznicę urodzin / pod red. Bazylego Nazaruka, Walentyny Sobol, Wolodymyra Aleksandrowicza]. – Warszawa : Кatedra Ukrainistyky Uniwersytetu Warszawskiego, 2007. – S. 555-566.
111. Макар Ю. І. Російсько-українські відносини на сучасному етапі: основні тенденції розвитку / Юрій Іванович Макар, Ігор Миколайович Мельничук // Питання історії нового та новітнього часу : Зб. наук. статей. – Чернівці, 1995. – Ч. 2. – С. 132-140.
112. Малахів В. Україна-Росія: концептуальні основи гуманітарних відносин / В. Малахів // Віче. – 2001. – № 6. – С.157-159.
113. Матійчик Я. Європейський екзамен. Українсько-польські відносини на тлі панєвропейської інтеграції / Ярослав Матійчик // Політика і Час. – 2001. – №8. – С. 40-47.
114. Мельничук І. М. Американський фактор в українсько-російських відносинах / Ігор Миколайович Мельничук // Українські варіанти. – 1998. – № 2. – С. 76-80.
115. Мельничук І. Перспективи українсько-російських взаємин на межі тисячоліть / Ігор Миколайович Мельничук // Політичні студії : Зб. наук. статей. – Чернівці, 1997. – С. 50-58.
116. Мельничук І. Стратегічне партнерство України: Росія і Польща / Ігор Миколайович Мельничук, Віталій Іванович Моцок // Політологічні та соціологічні студії : Зб. наук. статей. – Чернівці : Місто, 2000. – Т. 1. – С. 124-138.
117. МИД РФ: Азовское море и Керченский пролив будут использоваться Россией и Украиной совместно [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.podrobnosti.com.ua/power/2004/04/20/115164.html.
118. Мицик В. Конфлікт не владнати без компромісів / В. Мицик // Політика і час. – 1994. – № 6. – С. 31-36.
119. Міжнародна обстановка та виклики безпеки для України [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.kraina.org.ua/ua/user/6826/.
120. Нагірний В. М. Політизація російської етнічності в Україні (1991-2002) : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.05 "Етнополітологія і етнодержавознавство" / В.М. Нагірний. – К., 2003. – 19 с.
121. Ніколаєнко І. Становлення відносин України та Росії: проблеми та перспективи / І. Ніколаєнко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. – К., 2000. – Вип. 16. – Ч. ІІ. – С. 3-9.
122. Новак Алоїзи З. Європейська інтеграція. Шанси для Польщі – досвід для України / Алоїзи Зіновій Новак ; [пер. з польск. Андрій Дідух, Ростислав Гудь]. – Львів, 2006. – 192 с.
123. О стратегическом партнерстве – без эмоций [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.expert.org.ua/2000/11/30/001130p2.shtml.
124. Основи політичної науки : курс лекцій за ред.. Б. Кухти. Ч. 4 : Міжнародна політика / [Борис Кухта, Галина Ткаченко, Любов Старецька та ін.]. – Львів : Кальварія, 1999. – 436 с.
125. Павличко Д. Українсько-польські відносини на сучасному етапі / Дмитро Павличко // Голос України. – 1993. – №35. – 24 лютого. – С. 5.
126. Панасюк Л. В. Етнонаціональні процеси в Україні в 90-х рр. ХХ століття: дис...канд. іст. Наук : 07.00.01 / Леонід Валерійович Панасюк. – К., 2001. – 234 с.
127. Парфенова Л. Польша и Восточный рынок / Л. Парфенова // Мировая экономика и международные отношения. – 1997. – №7. – С.113-123.
128. Пашков М. Реалії та перспективи стратегічного партнерства / Михайло Пашков, Валерій Чалий // Дзеркало тижня. – 2 грудня 2000 р. – С. 4.
129. Пашков М. Оборотная сторона стратегического партнерства / Михаил Пашков, Валерий Чалый // Зеркало недели. – 15 апреля 2000 г. – С. 3.
130. Перепелиця Г. Як жити відрізняючись, але в гармонії. Теоретичні аспекти міждержавних відносин / Григорій Перепелиця // Політика і час. – 2002. – №4. – С.50-65.
131. Пивоваров А.С. Інструмент стратегічного партнерства у зовнішньополітичній діяльності України / Андрій Сергійович Пивоваров // Буковинський журнал. – №4. – 2008 р. – С. 63-70.
132. Пивоваров А.С. Основні аспекти українсько-польського стратегічного партнерства / Андрій Сергійович Пивоваров // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 40. – К. : Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. – С. 710-716.
133. Пивоваров А.С. Україна і Польща: виміри стратегічного партнерства / Андрій Сергійович Пивоваров // Історико-політичні проблеми сучасного світу : Збірник наукових статей. – Чернівці : Рута, 2007. – Т. 15-16. – С. 230-236.
134. Пирожков С. І. Пріоритет – рівноправне партнерство / Сергій Іванович Пирожков // Голос України. – 15 листопада 1994 р. – С. 8.
135. Підводимо риски під спільним минулим і будуємо майбутнє // Високий замок. – 18 березня. – 1997. – С.5.
136. Підтримка секторальних реформ в Україні – першочергові дії [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.mfa.gov.ua/poland/ua/8580.htm.
137. Подворна О. Стратегічне партнерство в сучасних міжнародних відносинах / Олена Подворна // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії : Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. – Рівне : РВВ РДГУ, 2004. – С. 178-185.
138. Помаранчевий бант. Хроніка політичної кризи в Україні. Осінь 2004 : [ хроніка / упорядкув. Войцех Станіславський]. – Warszawa : OSW, 2005. – 124 с.
139. Попок А. Національно-культурні потреби росіян в Україні та українців в Росії / А. Попок, Ю. Лагутов // Розбудова держави. – 1998. – № 9-10. – С. 6-11.
140. Постанова Верховної Ради України „Про Основні напрями зовнішньої політики України” // Україна на міжнародній арені : [зб. документів і матеріалів (1991 – 1995 рр.) / упоряд. В.В. Будяков, Г.Й. Удовенко та ін.]. – К. : Юрінком Інтер, 1998. – Кн. 1. – С.36–53.
141. Постановление Верховной Рады Украины “Об устранении угрозы территориальной целостности Украины, возникшей в результате строительства Российской Федерацией дамбы в Керченском проливе” // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003. – № 47-48. – С. 374.
142. Президент України Л. Кучма та Президент РФ В. Путін зустрілися з учасниками зустрічі-діалогу “Росія-Україна – стратегічне партнерство” [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.russia.org.ua/ukr/news/news-politics/408943a49c4af.
143. Президент України привітав Президента Сполучених Штатів Америки Джорджа Буша з перемогою на виборах Президента США [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http: // www.president.gov.ua/news/298692708html.
144. Примаков Е. На горизонте – многополюсный мир / Евгений Примаков // Независимая газета. – 1996. – 22 окт.
145. Радзиевский А.И. Украина и Россия в процессе становления независимости: возникновение проблемы доверия / А.И. Радзиевский // Истоки и перспективы российско-украинского сотрудничества. – К. : НІУРВ, 2004. – С. 76-83.
146. Радченко В. В. Україна та Німеччина: шлях до стратегічного партнерства / В.В. Радченко // Науковий вісник Дипломатичної Академії України. – Вип. 4. – К., 2000. – С. 55-61.
147. Романюк П. Стати сателітами чи померти? / П. Романюк // Політика і час. – 1994. – № 8. – С. 3-7.
148. Российско-украинские отношения [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://www.rian.ru/yakovenko/?rub_id=77.
149. Российсько-украинский саммит: три группы проблем // Деловой мир. – 1998. – №167. – С.3.
150. Россия намерена пересмотреть границы с Украиной [Електронний ресурс] // Режим доступу :
http://podrobnosti.ua/power/intpol/2005/04/26/207833.html.
151. Руденко М. Україна в новому геополітичному просторі / Микола Руденко // Молода Нація. – 2000. – С. 194-197.
152. Рудич Ф. Магістральні вектори зовнішньої політики України / Фелікс Рудич // Віче. – 2001. – №9. – С. 24-44.
153. Седляр Ю. О. Стратегічне партнерство в українсько-російських відносинах : автореф. дис. на здобуття ступеня канд. політ. наук : спец. 23.00.04 "Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку" / Ю.О. Седляр. – К., 2005 – 19 с.
154. Синельников Р. Вибір геополітичної стратегії на сучасному етапі державотворення в Україні / Руслан Синельников // Нова політика. – 2000. – №5. – С. 22-26.
155. Сікора Б. Росія купує Україну / Б. Сікора // Політика і культура. – 2002. – № 13. – С. 16-20.
156. Смоляк О. Зовнішня політика України / О. Смоляк. – К. : Науковий світ, 2006. – 428 с.
157. Снігур О. Дайджест зовнішньоторгівельних відносин України і Російської Федерації / О. Снігур // Стратегічна панорама. – 2007. – № 4. – С. 19-32.
158. Соскін О. Неоколоніальна залежність України від Росії: прояви та небезпеки / Олег Соскін // Економічний часопис. – 2000. – № 10. – С. 29-32.
159. Співробітництво в політичній сфері. Аналітична доповідь “Стратегічні партнери України: декларації і реалії” // Національна безпека і оборона. – № 12. – 2000. – С. 38.
160. Спільна декларація Президента України і Президента Республіки Польща // Політика і час. – 1996. – № 7. – С.79-81.
161. Спільна заява Президента України і Президента Російської Федерації щодо Азовського моря і Керченської протоки // Урядовий кур’єр. – 2003. – 26 грудня. – С. 4.
162. Спільна заява Президента України і Республіки Польща “До пороз