БУТ Станіслав Анатолійович. СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО У МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИНАХ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ

Краткое описание

БУТ Станіслав Анатолійович. Назва дисертаційної роботи: "СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО У МІЖДЕРЖАВНИХ ВІДНОСИНАХ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ"

Міністерство освіти та науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
На правах рукопису
БУТ Станіслав Анатолійович
УДК 327 (510 : 470+571)
СТРАТЕГІЧНЕ ПАРТНЕРСТВО У МІЖДЕРЖАВНИХ
ВІДНОСИНАХ КИТАЙСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА
РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ
спеціальність 23.00.04 – політичні проблеми
міжнародних систем та глобального розвитку
Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Науковий керівник:
Дорошко Микола Савович
доктор історичних наук, професор
Київ – 2015
2
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………………………………………..3
ВСТУП……………………………………………………………………………5
РОЗДІЛ 1. Концептуально-теоретичні засади та джерельна база
дослідження…………………………………………………………………….12
1.1. Документально-джерельна база дисертації ……………………………..12
1.2. Концептуально-теоретичні засади дослідження…………………………21
Висновки до розділу 1………………………………………………………….42
РОЗДІЛ 2. Китайсько-російське партнерство у політичній та військовій
сферах……………………………………………………………......................45
2.1. Взаємодія КНР та РФ у політичній сфері……………….........................45
2.2. Військовий напрямок китайсько-російського стратегічного
партнерства………………………………………………………………………84
Висновки до розділу 2………………………………………….....................120
РОЗДІЛ 3. Співробітництво Китаю та Росії в економічній сфері…….122
3.1. Торговельно-економічна складова китайсько-російських
відносин…………………………………………………………………………122
3.2. Партнерство в паливно-енергетичній сфері……………………………..150
Висновки до розділу 3…………………………………..................................171
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………174
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ….................190
ДОДАТКИ……………………………………………………………………236
Додаток 1………………………………………………………………………235
Додаток 2………………………………………………………………………..237
3
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
АЕС – атомна електростанція
АТР – Азійсько-Тихоокеанський регіон
АРФ – Регіональний форум Асоціації держав Південно-Східної Азії з питань
безпеки
АСЕАН – Асоціація держав Південно-Східної Азії
АСЕМ – форум «Азія-Європа»
АТЕС – організація Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва
БРІКС – Бразилія-Росія-Індія-Китай-Південно-Африканська республіка
ВПК – військово-промисловий комплекс
ВТС – військово-технічне співробітництво
ГА ООН – Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
ДС – Далекий Схід (Росія)
ЄЕС – Євразійський економічний союз
ЗМЗ – зброя масового знищення
ЗМІ – засоби масової інформації
ЗС – збройні сили
КНДР – Корейська Народно-Демократична Республіка
КНР – Китайська Народна Республіка
МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергії
МВФ – Міжнародний валютний фонд
МЗС – Міністерство закордонних справ
МС – Митний союз
НАТО – Організація Північноатлантичного договору
НВАК – Народно-визвольна армія Китаю
НВЗДА – Нарада із взаємодії та заходів довіри в Азії
4
ОДКБ – Організація договору про колективну безпеку
ПРО – система протиракетної оборони
РБ ООН – Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй
РФ – Російська Федерація
РІК – Росія-Індія-Китай
САС – Східно-Азійський саміт
СІПРІ – Стокгольмський міжнародний інститут з досліджень миру
СНД – Співдружність Незалежних Держав
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік
ССТО – «Східний Сибір – Тихий океан»
СУАР – Сіньцзян-Уйгурський автономний район (Китай)
ТНК – транснаціональна корпорація
УЦЕПДІ – Український центр економічних та політичних досліджень імені
О. Разумкова
ФМС – Федеральна міграційна служба (Росія)
ФСБ – Федеральна служби безпеки (Росія)
ЦА – Центральна Азія
ЦАР – Центрально-Азійський регіон
ЦК КПК – Центральний комітет Комуністичної партії Китаю
ШОС – Шанхайська організація співробітництва
CNPC – Китайська національна нафтова корпорація
CNOOC – Китайська національна морська нафтова корпорація
Sinopec – Китайська нафтохімічна корпорація
5
ВСТУП
Актуальність. Трансформація сучасної міжнародної політичної
системи характеризується стрімкими змінами та появою нових форм
взаємодії між «акторами» міжнародних відносин, одним із прикладів чого
виступає поняття «стратегічне партнерство», що позначає особливий та
пріоритетний характер відносин між державами.
Зокрема, це стосується двосторонніх відносин між Китайською
Народною Республікою (КНР) та Російською Федерацією (РФ), які наразі
офіційно визначаються як відносини «всеосяжного партнерства і стратегічної
взаємодії» [1]. Водночас, зважаючи на те, що кожен конкретний випадок
встановлення та розвитку стратегічного партнерства характеризується
унікальністю, потреба комплексного дослідження питання стратегічного
характеру китайсько-російських відносин обумовлюється низкою причин:
– з огляду на геополітичні параметри, стратегічний потенціал обох
країн, позиціонування себе в якості центрів сили в сучасній системі
міжнародних відносин, стан двосторонніх взаємин між ними має значний
вплив на стабільність як євразійського політичного простору, так і на процес
трансформації світоустрою;
– китайсько-російські відносини виступають важливим чинником для
політичних та економічних процесів регіону Центральної Азії (ЦА), який є
місцем перетину інтересів обох держав. Крім того, ефекти двосторонньої
взаємодії зачіпають Азійсько-Тихоокеанський, пострадянський простори,
Близький Схід, Південну Азію та Латинську Америку;
– сторони є постійними членами Ради Безпеки Організації Об’єднаних
Націй (РБ ООН), а також низки міжнародних інституцій економічного та
безпекового характеру, механізмів врегулювання гострих міжнародних
питань, а тому скоординованість або розбіжність позицій між ними матиме
суттєвий вплив як на функціонування цих структур, так і на вирішення
актуальних глобальних та регіональних проблем сучасності;
6
– Китай та РФ мають амбіційні стратегічні цілі на міжнародній арені,
що зумовлює потребу в аналізі бачення кожною із сторін ролі білатеральних
взаємин для їх реалізації;
– енергетичне та військово-технічне співробітництво (ВТС) Росії та
КНР у формі постачальника та споживача спричиняє помітний вплив на
кон’юнктуру глобального ринку в цих сферах, а також формує передумови
для перебалансування сил на міжнародній арені;
– присутність та зростання чисельності китайської діаспори на
території РФ тісно переплітається з проблематикою слабкості
геостратегічних позицій Росії у власних східних регіонах, що відбувається на
тлі динамічного зростання військово-економічного потенціалу КНР та
актуалізує питання теорії «китайської загрози» і рівня довіри між сторонами.
Виходячи з окресленого вище та з огляду на відсутність однозначного
погляду як на явище «стратегічного партнерства» в міжнародних відносинах,
та оцінки актуального стану китайсько-російських взаємин, актуальність
дослідження обумовлюється необхідністю:
1. удосконалення теоретичних підвалин феномену «стратегічного
партнерства» як однієї із форм міждержавного співробітництва в
постбіполярну епоху;
2. з’ясування відповідності відносин між КНР та РФ задекларованому
рівню стратегічного партнерства;
3. виявлення з огляду на значний потенціал впливу наслідків розвитку
двосторонніх відносин для міжнародних політичних, економічних та
безпекових процесів;
4. визначення специфіки китайсько-російських взаємин, що буде
сприяти виробленню Україною оптимальної політики, яка дозволить
максимізувати реалізацію національних інтересів у процесі побудови
відносин із кожною з цих країн.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в межах комплексної наукової програми
7
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Модернізація суспільного розвитку світових процесів глобалізації»
(затверджена протоколом Вченої ради Університету № 13 від 20 червня 2011
року), наукової теми Інституту міжнародних відносин Київського
національного університету імені Тараса Шевченка «Україна в міжнародних
інтеграційних процесах» (№ 0111U007054), зокрема підрозділу «Україна в
сучасних політичних та безпекових процесах».
Об’єкт та предмет наукового дослідження. Об’єктом дослідження є
відносини між КНР та Росією в постбіполярний період, а предметом –
набуття китайсько-російським партнерством статусу стратегічного.
Мета та завдання дослідження. Виходячи з актуальності теми
дослідження, спираючись на роботи попередніх дослідників та враховуючи
недостатню її розробленість у вітчизняній політичній науці, автор ставить за
мету здійснити комплексний аналіз міждержавних стосунків між КНР та РФ
задля визначення ступеню їхньої відповідності критеріям стратегічного
партнерства.
Для реалізації поставленої мети автор визначає такі завдання:
– дослідити концепції стратегічного партнерства у міждержавних
відносинах і на цій підставі визначити основні критерії стратегічної взаємодії
між Китаєм і РФ;
– проаналізувати причини та передумови формування партнерських
взаємин між Китаєм і Росією;
– показати динаміку та дослідити специфіку відносин між КНР і РФ в
політичній, військовій, економічній, енергетичній сферах, визначити ступінь
їхньої відповідності критеріям стратегічного партнерства, а також з’ясувати
вплив китайсько-російської взаємодії на міжнародно-політичні процеси;
– визначити роль та місце «американського фактора» у формуванні
китайсько-російського стратегічного партнерства;
– з’ясувати ключові проблеми в міждержавних відносинах КНР і РФ та
виявити ступінь їхнього впливу на розвиток двосторонньої взаємодії,
8
– спрогнозувати тенденції подальшого розвитку і перспективи
стратегічного партнерства між КНР та Російською Федерацією;
– на основі визначення актуальних тенденцій двосторонніх взаємин
КНР і РФ виробити рекомендації для зовнішньої політики України.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено
принципи системності, об’єктивності, багатофакторності. Для вирішення
окреслених завдань використано історичний, компаративний, цивілізаційний,
інституційний, статистично-аналітичний, прогностичний методи, системний
підхід, а також метод аналізу документів.
Системний підхід застосовувався з метою вивчення взаємодії між
Китаєм та Росією як динамічної системи, яка охоплює потенціал та інтереси
сторін, предмет обопільної зацікавленості у співпраці та наявні суперечності,
напрямки кооперації, та розвивається під впливом особливостей внутрішньої
ситуації обох держав та тенденцій сучасної світової політичної системи і
зовнішньополітичної діяльності інших міжнародних «акторів». Історичний
метод сприяв вивченню еволюції китайсько-російських відносин в
постбіполярну добу у їх взаємозв’язку з історичною спадщиною
двосторонніх взаємин. Використання методу компаративного аналізу в
рамках розгляду зовнішньої політики КНР та РФ мало на меті, зважаючи на
задекларовані офіційні курси, виявити конкретні прагматичні цілі та
довгострокові національні інтереси сторін. Метод логічного аналізу дозволив
дисертанту об’єднати різні аспекти проблеми в структуроване знання.
Цивілізаційний метод використовувався для врахування специфіки поведінки
китайської цивілізації та відповідно її впливу на розвиток китайськоросійських відносин. При вивченні механізму співробітництва та договірної
бази широко застосовувалися інституційний метод та метод аналізу
документів відповідно. Статистично-аналітичний метод надав можливість
виявити спільні та відмінні характеристики у розвитку обох країн, що,
відповідним чином, позначилося на специфіці реалізації співпраці у різних
сферах стратегічного партнерства, а також врахувати основні показники
9
двостороннього економічного співпробітництва. Прогностичний метод
застосований при обґрунтуванні подальших перспектив розвитку китайськоросійських відносин.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що на
основі залучення і комплексного аналізу літератури та джерел визначено
особливості реалізації китайсько-російських відносин у формі стратегічного
партнерства.
У процесі дослідження були отримані результати, що містять наукову
новизну і характеризують особистий внесок автора в розробку проблеми:
Вперше:
– визначено, що попри наявні проблеми в окремих галузях китайськоросійських міждержавних відносин, взаємодія держав у більшості сфер
відповідає критеріям стратегічного партнерства;
– на основі критичного аналізу значного масиву джерел, які раніше не
були об’єктом наукового дослідження, і фахової літератури, з’ясовано
специфіку двосторонніх відносин і здійснено спробу прогнозування
подальших варіантів розвитку взаємин між КНР та РФ.
Удосконалено:
– визначення зовнішньої політики США як ключового імперативу
стратегічного партнерства між Китаєм і Росією та визначального чинника
його подальшого розвитку;
– положення, що, попри офіційну декларацію сторонами політичної
зрілості та дружнього характеру взаємин, залишається актуальним питання
недовіри, що підтверджується підходами російського керівництва до
співробітництва в «чутливих» сферах, а також прагненням РФ реалізувати
стратегію балансування за рахунок співпраці із країнами, які мають високий
рівень побоювань перед посиленням військової могутності КНР;
– твердження, що однією із ключових специфічних рис двосторонніх
взаємин є їхня двоїстість, яка виявляється в акцентуванні сторонами уваги на
10
здобутках співпраці, що водночас допомагає відсунути на другий план наявні
проблеми у двосторонніх відносинах;
– висновок, що стратегічне партнерство може поступально
розвиватися за наявності не лише спільних інтересів, але й низки окремих
суперечностей у взаєминах двох країн.
Набуло подальшого розвитку:
– визначення терміну «стратегічне партнерство»;
– твердження, що двостороння взаємодія у формі стратегічного
партнерства сприяє посиленню позицій кожної із сторін на міжнародній арені
та пом’яшенню наявних між ними суперечностей;
– положення, що китайсько-російські взаємини виступають важливим
чинником трансформації системи міжнародних відносин;
– узагальнення, що китайська сторона, спираючись на переваги
провідного в світі економічного потеціалу, прагматизм та жорстку
орієнтацію на реалізацію власних інтересів, отримує більший зиск від
двостороннього співробітництва, що в поєднанні із поглибленням
диспаритету могутностей сторін формує підгрунття для посилення тенденції
до асиметричності стратегічного партнерства на користь КНР;
– положення, що основними чинниками впливу на китайсько-російські
відносини є взаємозалежність статусу та ролі сторін у міжнародних
відносинах, спільний кордон та історична спадщина.
– узагальнення, що відносини між КНР та РФ слід розглядати крізь
дихотомію «співробітництво-конкуренція».
Практичне значення одержаних результатів. Теоретичне та
практичне значення отриманих результатів полягає у можливості їх
використання для вирішення наукових та навчальних завдань. Зокрема,
основні положення і наукові результати можуть бути використані у
діяльності зовнішньополітичних відомств України, наукових установах
відповідної спеціалізації, а також підготовки дослідниками узагальнюючих і
спеціальних праць із проблематики міжнародних відносин, подальшої
11
наукової розробки теми китайсько-російських відносин, зовнішньої політики
КНР та РФ. Окремі аспекти та фактологічний матеріал можуть бути
використані у навчальному процесі при розробці та читанні у вищих
навчальних закладах таких курсів, як «Теорія міжнародних відносин»,
«Країнознавство», «Зовнішня політика країн Азії», «Зовнішня політика
Росії».
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації
були оприлюднені на Міжнародній конференції «Наука і сучасність: виклики
глобалізації», (м. Київ, 25 травня, 2013 р.), Одинадцятій (м. Київ, 21 березня,
2013 р.), та Дванадцятій (м. Київ, 3 квітня, 2014 р.) міжнародних науковопрактичних конференціях студентів, аспірантів та молодих учених
«Шевченківська весна»; Міжнародній науково-практичній конференції
студентів, аспірантів і молодих учених «Актуальні проблеми міжнародних
відносин» (м. Київ, 24 жовтня, 2014 р.), щорічній звітній конференції
професорсько-викладацького складу Міжнародного гуманітарного
університету (м. Одеса, 16 травня, 2014 р.), IV Всеукраїнській науковопрактичній конференції з міжнародною участю (м. Дніпропетровськ, 22
березня, 2014 р.), Міжнародній науково-практичній конференції «Система
міжнародних відносин, право націй на самовизначення та територіальні
конфлікти в епоху глобалізації: український вимір» (м. Львів, 15-16 липня
2014 р.); ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Сполучені Штати
Америки у сучасному світі: політика, економіка, право, суспільство»
(м. Львів, 15 травня 2015 р.).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 6 наукових
праць у фахових виданнях, серед них одна – в іноземному науковому
виданні.
Структура дисертаційної роботи. Структурно дослідження
складається із вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної
літератури та джерел. Загальний обсяг дисертації становить 237 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Стратегічне партнерство між Китайською Народною Республікою та
Російською Федерацією є складною комплексною моделлю двосторонньої
взаємодії, що характеризується наявністю ефектів не тільки на локальному,
тобто двосторонньому рівні, а й в глобальному та регіональному вимірах,
відзначається тенденцією до подальшого розширення і поглиблення
співпраці, а також функціонує під впливом значної кількості різноманітних
чинників.
Здійснюючи дослідження проблеми формування та розвитку
стратегічного партнерства між Китаєм та Росією, відповідно до поставлених
завдань автор доходить таких висновків:
1. стратегічне партнерство як одна із форм міжнародного
співробітництва відзначається розповсюдженням в міжнародній практиці в
постбіполярний період. Попри активне використання в політичній та
науковій полеміці так і не було вироблено уніфікованого підходу до дефініції
та визначення критерії цього явища.
Аналіз теоретичних концепцій поняття «стратегічне партнерство» та
особливостей його реалізації в міжнародній площині дозволяє визначити цей
феномен як особливу, інституалізовану та формалізовану форму міжнародної
взаємодії, основною передумовою та водночас головною вимогою для
успішної реалізації якої є наявність збалансованості та сумісності між
національними інтересами сторін в ключових сферах життєдіяльності, що, у
свою чергу, формує відчуття взаємозацікавленості у розбудові співпраці на
основі розуміння наявності спільних цілей, а також очікувань на практичні
зиски в процесі їх досягнення.
Класифікації стосунків між двома державами як відносин
стратегічного партнерства має базуватися на таких критеріях: а) сумісність та
баланс інтересів між сторонами, де акцент робиться на наявності спільних
інтересів та цілей, в тому числі щодо питань регіонального та глобального
175
розвитку, а також прихованих мотивацій; б) обопільність визнання
сторонами стратегічного характеру взаємин між ними та специфіка
розуміння його використання; в) формування договірної бази та механізму
реалізації; г) динаміка та широта взаємодії, тобто практичне наповнення у
відповідних сферах стратегічного партнерства, в тому числі координації
позицій між партнерами щодо міжнародних питань; д) характер поведінки
партнерів у процесі співпраці.
При цьому слід зважати, що стратегічне партнерство як форма
міждержавної кооперації має відмінності від звичайного співробітництва у
вигляді пріоритетності для сторін розвитку власне двосторонніх відносин
між собою, та не передбачає жорсткої координації позицій, що має місце в
союзницьких взаєминах.
2. Визнання сторонами відносин стратегічного партнерства було
зумовлено такими передумовами:
– започаткування нормалізації відносин між СРСР та КНР в кінці 80-х
на початку 90-х рр. ХХ ст. у зв’язку із зміною політичного курсу радянського
керівництва;
– відході від ідеологічного підходу до розгляду двосторонніх взаємин;
– суттєвого зниження потенціалу могутності спадкоємиці Радянського
Союзу – Російської Федерації, що означало, з одного боку, для китайської
сторони зникнення так званої «загрози з півночі», а іншого, в поєднанні із
невирішеністю питання розмежування кордону вимагало від Росії
«перезавантаження» відносин із Китаєм;
– географічною близькістю сторін та наявністю спільного кордону, що
стимулювало розвиток економічних контактів та потребу у вирішенні
територіальних суперечностей;
– взаємозацікавленістю КНР та РФ в активізації військово-технічного
співробітництва, спричиненої втратою для російської сторони традиційних
ринків збуту військової техніки та прагненням зберегти потенціал ВПК, що
залишився у спадок від радянської епохи, загальною економічною кризою, а
176
також прагненнями модернізації збройних сил, фінансовою спроможністю і
застосуванням західними країнами ембарго на поставку зброї у разі з Китаєм;
– зрушеннями в «архітектурі» міжнародних відносин із утвердженням
єдиної глобальної наддержави – США, що супроводжувалося відповідними
кроками на міжнародній арені, спрямованими на закріплення домінуючої
ролі, а також особливостями американсько-російських та американськокитайських взаємин, де керівництво РФ було невдоволене розширенням
НАТО за рахунок колишніх країн-членів організації Варшавського договору,
відкиданням США прагнень Кремля до спільного управління міжнародними
процесами та критикою щодо чеченського питання. Китайське керівництво, у
свою чергу, розглядало політику США по відношенню до себе як спробу
«вестернізації» та «розділення», а також було занепокоєне критикою
Вашингтона з приводу проблем прав людини та тайванського питання. Крім
того, це накладалося на відсутність у сторін потужних союзників на
міжнародній арені;
– відсутністю в обох країн впливових союзників на міжнародній арені;
– наявністю в сторін принципово важливих стратегічних цілей (як,
приміром, утвердження в якості центрів сили в міжнародних відносинах),
досягнення яких у рамках звичайного співробітництва є неможливим, що й
зумовило виведення двосторонніх стосунків на рівень стратегічного
партнерства.
3. Стратегічне партнерство між Китаєм та Росією має багатовимірний
характер та реалізується в політичній, економічній, паливно-енергетичній,
військовій сферах. При цьому в кожному сегменті сформовано чіткий
механізм реалізації та координації стратегічного партнерства та договірна
база, які до того ж відзначаються систематичним внесенням корективів та
розширенням. Є наявним тривалий (фактично з моменту розпаду СРСР)
висхідний розвиток стратегічного партнерства, де динаміка співпраці
кожного нового етапу є справді не нижчою за показники попереднього етапу,
при цьому залишаються перспективи збереження її інтенсивності.
177
Сторони офіційно наголошують на стратегічному характері
співробітництва між собою в цих напрямках, готовності продовжувати
співпрацю, важливості двосторонніх відносин для кожної із держав,
визначають досягнуті здобутки та проблематичні моменти, які потребують
вирішення, що, безумовно, відповідає критеріям стратегічного партнерства.
Щоправда, фундаментом для встановлення та розбудови китайськоросійського стратегічного партнерства є саме політична сфера, де сторонам
вдалося не тільки нормалізувати двосторонні відносини та досягти
порозуміння з ключових територіальних питань, але й перейти до
координації зовнішньополітичних позицій на міжнародній арені на основі
спільності підходів до трансформації світоустрою, сумісності національних
інтересів та схожості поглядів на вирішення широкого кола питань
глобального та регіонального характеру, що виступає важливим чинником
для закріплення за двосторонніми стосунками стратегічного характеру. У
політичному сегменті стратегічне партнерство між КНР та РФ знайшло своє
втілення на інституційному рівні в рамках ООН, АТЕС, АРФ, НЗВЗДА,
формуванні та просуванні діалогових платформ РІК, БРІКС, ШОС; спільних
підходах до питання дефрагментації Югославії, військової операції США та
їх союзників в Іраку і Лівії, проблемах іранської та північно-корейської
ядерних програм, сирійського питання, взаємній підтримці в питаннях
територіальної цілісності. Співробітництво між сторонами сприяє
просуванню їх інтересів та підвищенню геополітичної ваги на міжнародній
арені, що формує підґрунтя для обопільної зацікавленості у подальшій
розбудові стратегічного партнерства.
У військовій сфері співробітництва можна виділити кілька сегментів:
політичні консультації, військово-технічна співпраця, проведення спільних
військових навчань, протидію тероризму, екстремізму та сепаратизму.
Зазначені напрямки військової кооперації, за винятком ВТС,
характеризуються позитивною динамікою, що пояснюється наявністю перед
сторонами низки спільних загроз національній безпеці як прояви
178
сепаратизму та екстремізму, а також обопільної зацікавленості в протидії
військовому посиленню США, підтриманні стабільності в регіоні ЦА,
підвищенні рівня власної національної безпеки шляхом розвитку
двосторонньої співпраці. Водночас військово-технічна співпраця демонструє
стагнаційність, що викликано, в першу чергу, політикою несанкціонованого
копіювання російської військової техніки китайською стороною, а також
побоюваннями російського керівництва перед зростанням військової
потужності КНР.
Економічний вектор теж відзначається поступальним розвитком,
ілюстрацією чого є зростання обсягів двостороннього
зовнішньоторговельного обороту, активний розвиток прикордонної торгівлі,
реалізація спільних проектів та укладання нових контрактів. Є наявним тісне
науково-технічне співробітництво, зокрема постачання російською стороною
новітніх технологій до Піднебесної, що підкреслює стратегічний рівень
відносин між сторонами. Характерно, що економічна сфера є лакмусовим
папірцем асиметричності стратегічного партнерства на користь Китаю, яка,
крім того, демонструє тенденцію до посилення. Підтвердженням цього є те,
що частка КНР у структурі зовнішньої торгівлі Росії є значно вищою, ніж
аналогічний показник РФ для Китаю, а обсяг китайських інвестицій в
російську економіку суттєво переважає присутність російського капіталу в
народному господарстві Піднебесної, при цьому китайські інвестиції
набувають особливого значення в умовах дії міжнародних санкцій проти РФ,
що підсилює позиції Пекіну у двосторонньому діалозі. Водночас
спостерігається розширення присутності китайського бізнесу в російській
економіці. Відзначається високий рівень співробітництва в контексті
регіональної економічної інтеграції, що яскраво демонструє декларація
сторонами наміру поєднання проектів російського Євразійського Союзу та
китайського «Нового Шовкового шляху, викликана, щоправда, ускладненням
геополітичної ситуації РФ та фактично означає її поступливість у питання
розширенні китайського впливу на пострадянському просторі.
179
Паливно-енергетичний напрям за моделлю постачальник (РФ)-
споживач (КНР) реалізується теж в кількох сегментах, серед яких розбудова
атомного, вугільного та електроенергетичного співробітництва має
стабільний та неконфронтаційний характер. Найбільшу цікавість викликають
нафтова та газова сфери, в рамках яких сторонам внаслідок тривалого
переговорного процесу вдалося досягти принципових довгострокових
домовленостей щодо маршрутів побудови трубопровідної інфраструктури та
цін на вуглеводневі ресурси. Затяжний характер переговорів, попри
взаємозацікавленість з огляду на економічні та геополітичні інтереси, може
бути пояснено важливістю цього питання для обох держав та різними
потребами забезпечення енергетичної безпеки. Водночас співпраця в цих
сегментах сприяє вирішенню як для Китаю, так і для Росії, питання
диверсифікації енергетичних партнерів та забезпечення енергетичної
безпеки. Спостерігання зростання частки РФ в структурі енергетичного
імпорту Піднебесної, тенденція, яка може зберегтися в подальшому з огляду
на прагнення Москви уникнути орієнтації виключно на європейський
енергетичний ринок за рахунок співпраці з азійськими споживачами, в першу
чергу КНР, та необхідності Пекіну у забезпеченні стабільних поставок
вуглеводнів сухопутними маршрутами через тяжкі наслідки у випадку
гіпотетичного блокування морських шляхів сполучення.
У цілому співробітництво Китаю та Росії з більшості напрямків
відповідає критеріям стратегічного партнерства. Втім, очевидним є
застосування дискримінаційних підходів сторонами по відношенню один до
одного в низці питань здебільшого економічного та військово-технічного
характеру, що випливає із прагнення кожної із сторін отримати максимальні
зиски від двосторонньої співпраці, різного бачення своєї ролі в стратегічному
партнерстві та наявності сегменту невідповідності та подекуди
суперечливості національних інтересів.
У розбудові сфер стратегічного партнерства також чітко простежується
вплив як внутрішніх (питання національної безпеки, потреби економічного
180
розвитку, прагнення політичних еліт утриматися при владі та якість
управління), так і зовнішніх чинників (глобальна фінансова криза,
особливості відносин сторін з іншими міжнародними акторами). При цьому
вплив зовнішніх факторів має більшу вагу.
4. «Американський фактор» виступає ключовим зовнішнім
імперативом для китайсько-російського стратегічного партнерства. При
цьому власне встановлення відносин «нового типу» було викликано
баченням сторонами в якості загрози національним інтересам утвердження
домінування США в міжнародній системі після завершення епохи
біполярності. У подальшому таке бачення спільної загрози знайшло
практичне втілення в координації зовнішньополітичних позицій Китаю та
Росії у згаданих вище питаннях міжнародних відносин, формуванні та
співпраці в рамках міжнародних інституцій, в чому, попри офіційну
констатацію неспрямованості проти третіх сторін, яскраво простежується
рефлексія «антиамериканізму».
Тобто можна визначити, що наразі основою для стратегічного
партнерства є спільність інтересів сторін в протидії спробам США утримати
за собою статус глобального лідера та відповідно спільну стратегічну мету –
побудову багатополярного світу, де кожна із країн матиме ширші можливості
для реалізації владних геополітичних амбіцій. Однак реалізація такої спільної
мети має низку особливостей, які випливають із дисбалансів національних
могутностей сторін, різного бачення мультиполярності та специфіки
відносин із США, де Пекін, зважаючи на зростаючий економічний та
військовий потенціал, вбачає для себе панівне становище як в рамках
стратегічного партнерства, так і мультиполярної міжнародної системи, а
також визначає більшу важливість розбудови взаємин із Вашингтоном, ніж з
Москвою, що пояснює відмову китайської сторони до переходу стратегічного
партнерства на рівень союзницьких відносин, чого прагне російське
керівництво у зв’язку із актуальною конфронтацією із США та західними
країнами через українське питання.
181
Наразі «американський фактор» вочевидь продовжує здійснювати
вагомий вплив на розбудову стратегічного партнерства в багатьох сферах.
Проте російська сторонами, намагаючись сформувати баланс у відносинах із
США шляхом отримання підтримки такого потужного міжнародного
«актора» як КНР, йде на поступки в суперечливих аспектах двосторонніх
взаємин, зокрема в питаннях економічного, енергетичного, військовотехнічного та міграційного характеру.
5. Попри наявність широкого кола здобутків, стратегічне партнерство
КНР та РФ відзначається низкою проблематичних моментів, які спричинені
конфліктною історичною спадщиною двосторонніх взаємин, зростанням
диспаритету могутності, прагненнями сторін якомога більше реалізувати
власні інтереси всупереч прагненням партнера, що, в свою чергу, формує
підґрунтя для взаємної недовіри.
Серед основної проблематики стратегічного партнерства слід
зазначити:
– зростання Китаю як міжнародної потуги на основі економічних
здобутків, які поступово конвертуються у потужний військовий потенціал,
що поєднується із слабкістю геополітичних позицій РФ у власних східних
регіонах, зростанням чисельності на цих територіях китайської діаспори на
тлі демографічних дисбалансів між прикордонними регіонами сторін, а
також посиленню тут економічного впливу китайської сторони, не може не
викликати занепокоєння в російському політикумі, що знаходить своє
відображення у відмові протягом тривалого часу на продаж КНР передових
військових технологій, застосуванні законодавчих обмежень у міграційній
сфері, недопущенні китайського бізнесу до отримання активів в розробці та
видобутку російських сировинних ресурсів, активізації проведення
військових навчань та збільшенні ядерних сегментів військового потенціалу
в Далекосхідному регіоні, розбудовою співпраці, зокрема, у військотехнічній сфері із країнами АТР, що мають політичні та територіальні
суперечності із Піднебесною;
182
– ще одним місцем перетину національних інтересів сторін є регіон
Центральної Азії, який, виходячи із суто географічних міркувань, займає
серединне розташування між двома азійським гігантами – Китаєм та Росією.
Відповідно мету контролю над цим регіоном, зважаючи на наявні значні
запаси природних ресурсів та унікальність геостратегічного розташування, а
також на історичну спадщину у російському випадку, переслідують обидві
сторони. Це проявляється в суперечностях за лідерський статус, пріоритетні
напрямки співробітництва ШОС. Наразі економічні переваги дозволяють
китайській стороні все більші послаблювати регіональні позиції РФ;
– дихотомія «співпраця-конкуренція», що має місце в рамках ШОС та
Центральної Азії, БРІКС, суперництво за вплив в Монголії. Щоправда,
економічний потенціал детермінує перевагу китайської сторони. Зважаючи
на це, російська сторона прагне реалізувати стратегію «балансування» щодо
КНР, розбудовуючи співробітництво із країнами АТР, які мають
суперечності у відносинах з Китаєм (насамперед, це стосується Індії та
В’єтнаму). Втім, сторонам вдається досягати консенсусу в деяких
суперечливих питаннях, як, наприклад, щодо кандидатур на отримання
статусу постійного члена ШОС (Індія та Пакистан);
– в економічному плані тенденція до асиметричності відносин
поєднується із наявністю антидемпінгових та технічних бар’єрів, незначними
масштабами інвестиційного співробітництва, а також із низкою аспектів
прикордонної взаємодії: «сіре розмитнення», «човникова торгівля»,
браконьєрство, природно-екологічною проблематикою;
– міграційна проблема китайсько-російських відносин, яка, в свою
чергу, породжує негативні ефекти, які значною мірою переплітають з
питаннями економічної співпраці. Зростання присутності китайських
громадян на території сприяє організації контрабандного потоку,
нелегальному вивозу готівкової валюти, природних ресурсів, військової
продукції, завезення неякісної продукції, а також стимулює загострення
конкуренції на ринку праці Далекосхідного регіону РФ, зростанню
183
криміногенності та конфліктогенності на цих територіях в місцях
компактного проживання китайської меншини. Щоправда, систематичне
проведення сторонами масштабних заходів гуманітарного характеру
дозволяє підвищити рівень взаємодовіри в цьому питанні.
З приводу питань економічної, військово-технічної кооперації та
нелегальних аспектів взаємодії КНР та РФ визначають наявність проблем та
необхідність їх вирішення. При цьому, безумовно, що розгалужений
механізм співробітництва сприяє пом’якшенню наслідків окреслених
проблем, однак на цілковите вирішення навряд чи можна сподіватися,
зважаючи на зростаючу залежність російської сторони від Китаю та
орієнтацію останнього на задоволення власних потреб.
Втім, офіційна декларація сторонами наявності гострих суперечностей
з приводу політичних, територіальних чи міграційних питань відсутня. Більш
того, російська сторона офіційно спростовує те, що Китай становить загрозу
для її національних інтересів. Зі свого боку, КНР наголошує на тому, що у неї
відсутні якісь наміри експансії щодо РФ. Така ситуація двоякості є
характерною особливістю китайсько-російського стратегічного партнерства.
Щоправда, пояснення цього можна вбачати у значній актуальній
зацікавленості керівництва обох держав у продовженні курсу на розбудову
стратегічного партнерства та невигідності для них від ускладнення
двосторонніх взаємин.
6. Встановлення та розвиток стратегічного партнерства між КНР та РФ
характеризується низкою наслідків, які мають локальний, регіональний та
глобальний виміри:
– зважаючи на потенціал могутності сторін та роль в якості центрів
сили у світовій політиці, тісна співпраця та координація позицій щодо
міжнародних питань між ними вочевидь сприяє підвищення їх статусу у
системі міжнародних відносин. Крім того, акцентування на важливості
двосторонніх відносин та співробітництві в політичній, військовій,
економічній та паливно-енергетичній сферах створює додаткові можливості
184
балансування для кожної із сторін у відносинах із західними країнами та
особливо США, а також просування національних інтересів;
– безконфліктні взаємини, вирішення здебільшого територіальних
суперечностей, розвиток нафтогазового співробітництва в рамках
стратегічного партнерства дозволяють сторонам здійснювати більш
агресивну, в тому числі із використанням військової сили, політику щодо
сусідніх країн: це проявляється як в зростанні напористості Китаю в питанні
задоволення територіальних претензій в Східно- та Південно-Китайському
морях, так і в збройній агресії РФ щодо Грузії та України. Неабияку роль в
цьому також відіграла динамічна військово-технічна співпраця до середини
2000-х рр., що дозволила обом країнам зміцнити власний військовий
потенціал;
– подальшими наслідками ВТС між Росією та Китаєм стала «дилеми
безпеки» в АТР, спричинена конвертацією економічного потенціалу КНР на
військовий, та пожвавлення контактів між регіональним державамиопонентами зовнішньополітичного курсу Піднебесної та США, а також з
причини російської агресії в Україні відбувається актуальний виток
підвищення енергонезалежності та обороноздатності країн ЄС, особливо
сусідніх із РФ, та, знову ж таки, зміцнення американських позицій в цьому
регіоні. Поряд з цим перетворення КНР на одного із провідних світових
експортерів зброї завдяки ВТС із Росією може підвищити конфліктогенний
потенціал у Південній Азії, оскільки основним реципієнтом китайської
військової техніки є Пакистан, який має напружені відносини із
претендентом на регіональне лідерство – Індією;
– китайсько-російське стратегічне партнерство сприяє стабільності,
хоча й і авторитарного характеру, пострадянських республік Центральної
Азії, але одночасно дозволяє зменшити суперечності між сторонами за
домінування в цьому регіоні;
– спільна підтримка сторонами є одним із ключових факторів
виживання низки авторитарних та тоталітарних режимів, зокрема Б. Асада в
185
Сирії та Кім Чен Іна в КНДР. Крім того, враховуючи тісні взаємини обох
сторін із Іраном, слід наголосити на підсилюючій ролі, яку здійснює
китайсько-російське стратегічне партнерство для шиїтського блоку в
конфронтації із мусульманськими країнами сунітського спрямування на
Близькому Сході, а також просування Ірану як регіонального лідера;
– китайсько-російська кооперація в рамках міжнародних інституцій як
РІК та БРІКС сприяє налагодженню політичного діалогу між КНР та Індією;
– як наслідок, такі аспекти стратегічного партнерства КНР та РФ як
координація позицій стосовно міжнародних проблем, критика та протидія
міжнародним акціям США, співробітництво в рамках міжнародних
організацій, особливо БРІКС, ШОС, РІК, у функціонуванні яких сторони
вбачають інструмент просування тенденції мультиполярності, а також
ефекти для потенціалу могутності кожної із сторін від двосторонньої
співпраці, здійснюють вплив на трансформацію системи міжнародних
відносин: а) змінюється конфігурація співвідношення сил, де обидві країни
просуваються в якості альтернативних США полюсів сили, прагнучи при
цьому закріпити за собою зони впливу; б) вносяться корективи в ієрархію
міжнародних акторів, проте за Китаєм закріплюється статус глобальної
економічної та військової надпотуги, а Росія отримує додаткові можливості
для реалізації спроб на повернення статусу наддержави, принаймні
регіональної, водночас за США консервується роль світового лідера, але вже
не гегемона; в) у зв’язку із підтримкою сторонами авторитарних режимів,
обопільного несприйняття ліберальних цінностей, використання
стратегічного партнерства для просування геополітичних та територіальних
претензій зростає гетерогенність міжнародної системи; г) спостерігається
неоднозначний вплив на рівень стабільності системи: деструктивний –
посилення силового фактора в міжнародних відносинах, прихильність до
використання якого демонструють обидві держави, та конкуренції за
контроль над ключові регіони світу; д) економічна співпраця сприяє
зростанню суперництва на глобальному рівні, а також загостренню
186
міжнародних суперечностей щодо доступу до сировини, енергоресурсів та
ринків збуту продукції; е) підвищення мілітаризованості сусідніх через
агресію РФ і нарощування воєнних потужностей КНР, що також провокує
зростання національної ідентичності та виникнення конфліктів на цьому
підґрунті; конструктивний (недопущення військових операцій проти Ірану та
КНДР, стабільність в ЦА); є) зростає роль держави як ключового
міжнародного актора; ж) все більше порушуються права людини, міжнародні
принципи суверенітету та територіальної цілісності; з) як наслідок, вочевидь
посилюється тенденція до формування поліцентричного устрою та навіть
деякою мірою революційності міжнародної системи через невдоволення
Китаю та Росії існуючим міжнародним порядком.
7. При виробленні можливих варіантів розвитку відносин між Китаєм
та РФ, на наш погляд, варто виходити із кількох чинників: а) співвідношення
між потенціалами могутності сторін та внутрішньою ситуацією; б) відносин
обох країн із США; в) характері правлячих еліт.
Вкрай важливою умовою для продовження поступу стратегічного
партнерства є збереження балансу між потенціалами сторін. Наразі роль
стабілізатора відіграє перевага Росії в ядерному озброєнні, а також наявність
у КНР суперечностей із низкою сусідніх країн. Однак за умови погіршення
внутрішньополітичної ситуації в РФ та появи тенденцій до дефрагментації не
виключним є висування китайською стороною територіальних претензій та їх
задоволення за допомогою військових засобів, зокрема за сценарієм
«гібридної» війни. Щоправда, у разі внутрішнього колапсу Китаю, Росія
навряд чи буде реалізувати експансіоністські плани, оскільки не володіє
достатніми демографічними ресурсами для задоволення навіть внутрішніх
економічних потреб. Серед можливих джерел виникнення збройного
протистояння між сторонами можна виділити: а) конкуренція за вплив в
регіоні ЦА; б) діяльність КНР в напрямку реалізації амбіцій як військової
наддержави в АТР; в) проблематика демографічного дисбалансу та міграції;
г) територіальні суперечності.
187
Роль найбільш об’єктивного імпульсу для трансформації стратегічного
партнерства у військово-політичний союз між КНР та Росією може відіграти
одночасне різке загострення відносин цих країн із США. Водночас з огляду
на практику використання двосторонніх відносин як карти у геополітичній
грі із США, то існує можливість реалізації варіанту прийняття китайською
стороною американської пропозиції «Великої двійки». Це автоматично
перемістить Кремль на узбіччя управління міжнародними процесами та
змусить російську сторону зробити вибір на користь одного із полюсів,
оскільки у разі «неприєднання» зростає можливість цілковитого нехтування
геополітичними інтересами РФ.
У разі посилення економічного потенціалу КНР та продовження
зниження економічного рівня Росії в умовах конфронтації із західними
державами та застосування санкцій видається можливим зміцнення
економічних контактів між сторонами, однак в такий спосіб, що буде
закріплювати керівну роль Піднебесної. Така ситуація дозволить Китаю
отримати неофіційний контроль над східними територіями РФ та збільшить
можливості для впливу на прийняття політичних рішень на
загальнодержавному рівні в Росії.
Фактор правлячих еліт можна розглядати теж в кількох варіантах:
а) збереження авторитарних режимів, що сприятиме подальшому розвитку
відносин, а за умови одночасного погіршення стосунків із США, дозволить
перейти на рівень союзу; б) лібералізації однієї із сторін, що призведе до
зближення із США та стагнації двосторонніх відносин; в) прихід ліберальних
еліт в обох державах дозволить продовжувати успіхи двосторонніх відносин
та суттєво знизить рівень можливості виникнення збройної конфронтації;
г) концентрації влади в руках прихильників шовінізму, зокрема в Китаї, що
підвищує ризики гіпотетичного конфлікту з одного боку, та водночас може
мати наслідком подальше зближення між сторонами.
Таким чином, можна визначити кілька можливих варіантів розвитку
стратегічного партнерства:
188
– продовження поступального розвитку в ключі рівності між
сторонами;
– посилення асиметричності із закріпленням панівної ролі Китаю;
– трансформація на рівень економічного чи військово-політичного
союзу;
– пряма збройна конфронтація і розрив взаємин.
8. Для України, попри поступальну динаміку розвитку китайськоросійського стратегічного партнерства, залишаються можливості для
подальшого поглиблення співпраці із Китаєм, який теж був проголошений
стратегічним партнером України. Підґрунтям для цього виступає прагматизм
зовнішнього курсу КНР, що наразі простежується в китайському підході до
питання територіальної цілісності України та продовженні економічної
кооперації з Києвом. Слід враховувати, що розбудова співробітництва
дозволить як Україні, так і Китаю підвищити свої позиції у діалозі з РФ.
Виходячи з цього, для України постає важливе завдання підвищення
рівня стратегічного партнерства з КНР, у рамках реалізації якого слід
звернути увагу на такі аспекти:
– погодження концептуальних зовнішньополітичних підходів та
підвищення рівня координації зусиль на міжнародній арені між обома
країнами;
– активізація всебічного діалогу як на найвищому, так і на
міжвідомчому та міжгалузевому рівнях, а також залучення до нього
громадянського суспільства;
– підвищення ефективності функціонування Міждержавної комісії з
питань співпраці між Україною та Китаєм, діяльність якої необхідно
спрямувати на систематичне здійснення моніторингу здобутків та проблем
розвитку стратегічного партнерства, а також надання дієвих рекомендацій
для наповнення його практичним змістом;
189
– створення за сприяння та безпосередньої участі високопосадовців
обох держав спеціальних платформ задля збільшення інтенсивності контактів
між представниками бізнесових кіл;
– формування спільних неурядових організацій, проведення
різноманітних круглів столів, симпозіумів, метою яких виступало б
створення позитивного іміджу кожної із сторін в очах пересічних громадян
та сприяння виведенню двосторонніх взаємин на новий якісний рівень;
– продовження курсу на розвиток кооперації у військово-технічній та
економічній сферах (найбільш пріоритетні напрями – сільське господарство,
авіабудівництво, інфраструктурні проекти), створення сприятливих умов для
залучення китайських інвестицій у вітчизняну економіку, а також варто
врахувати перспективи реалізації китайського проекту «Нового Шовкового
шляху», від участі в якому можна отримати практичні зиски