Сваволя Ірина Зіновіївна Концептуальні засади та інституційні механізми реалізації гендерної політики Європейського Союзу

Краткое описание

Сваволя Ірина Зіновіївна, керівник програм міжнародно технічної допомоги з питань запобігань конфлікту, сприяння миру та безпеці в Україні, посольство Великої Британії в Україні. Назва дисертації: «Концептуальні засади та інституційні механізми реалізації гендерної політики Європейського Союзу». Шифр та назва спеціальності 23.00.04 політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Спецрада Д26.001.29 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Львівський національний університет імені Івана Франка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
СВАВОЛЯ ІРИНА ЗІНОВІЇВНА
УДК 341.231.14:305] (4-6ЄС) (043.3)
КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ІНСТИТУЦІЙНІ МЕХАНІЗМИ
РЕАЛІЗАЦІЇ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ
ДИСЕРТАЦІЯ
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем
та глобального розвитку
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання
на відповідне джерело.
__________________________
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник: Антонюк Наталія Володимирівна,
доктор історичних наук, професор
Київ – 2020

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ ТА АБРЕВІАТУР.................................................. 16
ВСТУП .................................................................................................................. 17
РОЗДІЛ 1............................................................................................................... 26
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ................................................................................. 26
1.1. Концептуальні засади гендерної рівності й формування теорії
гендеру .......................................................................................................... 27
1.2. Дискурс питань гендерної рівності в міжнародних відносинах ........ 41
1.3. Інституційні механізми регулювання гендерної політики................. 46
Висновки до розділу 1 ........................................................................................ 56
РОЗДІЛ 2. ІНСТИТУЦІОНАЛІЗАЦІЯ ГЕНДЕРНИХ ВІДНОСИН У
ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СОЮЗІ........................................................................... 60
2.1. Становлення й розвиток гендерної рівності в ЄС................................ 61
2.2. Гендерна політика ЄС: подвійний підхід............................................... 70
2.3. Компетенції інститутів ЄС у сфері регулювання гендерних
відносин ........................................................................................................ 81
Висновки до розділу 2 ........................................................................................ 89
РОЗДІЛ 3. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДОСВІД ВТІЛЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ
ПОЛІТИКИ.......................................................................................................... 93
3.1. Гетерогенні здобутки гендерної політики ЄС в окремих сферах ...... 94
3.2. Гендерні індекси як важливий індикатор гендерних відносин ....... 113
3.3. Гендерні студії у гармонізації гендерних відносин у ЄС................... 123
Висновки до розділу 3 ...................................................................................... 130
РОЗДІЛ 4. ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
В КОНТЕКСТІ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ .............................................................. 134
4.1. Інституційні механізми регулювання гендерних відносин в
Україні ........................................................................................................ 135
4.2. Розвиток гендерної політики й міжнародні зобов’язання України 144
15
4.3. Принципи гендерної рівності в процесі євроінтеграції України:
виклики та перспективи використання досвіду ЄС.......................... 152
Висновки до розділу 4. ..................................................................................... 160
ВИСНОВКИ....................................................................................................... 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 177
Додатки ............................................................................................................... 203
Додаток 1 ............................................................................................................ 203
Додаток 2 ............................................................................................................ 205
Додаток 3 ............................................................................................................ 207
Додаток 4 ............................................................................................................ 207

Список литературы

ВИСНОВКИ
Досвід ЄС слугує одним з найкращих у світі прикладів ефективного
формування інституційних засад регулювання гендерних відносин. ЄС
демонструє вагомі здобутки у подоланні «гендерного розриву» і провадженні
«дружньої до жінок» політики. Утім, упродовж останнього десятиліття
поширилося розуміння необхідності формування нового комплексного
підходу до розв’язання проблеми гендерної рівності, у межах якого основний
акцент має бути зроблено не на апробованому подвійному підході ЄС з
дотримання рівних прав і можливостей, а на системі й структурі забезпечення
реалізації рівних відносин між жінками і чоловіками та їхніх індивідуальних
потреб у межах діяльності ключових інститутів суспільства.
Питання рівності статей є загальновизнаним міжнародним стандартом, а
співпраця на глобальному, регіональному, субрегіональному та
двосторонньому рівнях – один із найважливіших чинників послідовного
забезпечення гендерної рівності, і, як наслідок, державної гендерної політики
в Україні.
Про це свідчить низка законів і нормативно-правових актів, прийнятих в
Україні за останні п’ять роки (з 2014 по 2019 рр.). Конституція України
гарантує забезпечення рівності прав обох статей і створення умов, за яких
жінки та чоловіки можуть поєднувати працю з батьківством. Однак у
повсякденному житті ще трапляються випадки порушення цих положень.
Вітчизняні фахівці й представники міжнародних організацій наголошують на
неефективності процесу регулювання гендерних відносин в Україні. Важливо
всебічно й об’єктивно дослідити особливості функціонування інституційних
механізмів гарантування гендерної рівності в ЄС і за результатами таких
досліджень виявити й обґрунтувати перспективні шляхи вдосконалення
політики гендерної рівності в Україні.
165
Результати дослідження можна узагальнити в таких положеннях:
1. Протягом багатьох років вважалося, що рівність загалом є проблемою
жінок. Західна політична думка вперто до кінця ХІХ ст. виправдовувала
вилучення жінок із суспільно-політичної та економічної сфер. Гендерний
напрям у політології та інших науках сформувався лише у ХХ ст. як
протиставлення усталеним підходам.
У сучасному тлумаченні термін «гендер» запроваджено в науковий обіг
на початку 70-х р. ХХ ст. Поняття гендеру в європейський науковий і
публічний дискурси запровадила І. Хірдман, змістивши акцент з дослідження
лише жінок на вивчення гендерних відносин. Співвідношення жіночого й
чоловічого у різних сферах суспільного життя аналізували Н. Девіс, Д. Мейер,
П. Норріс. Інституційні засади регулювання гендерних відносин, гендерної
політики та історію жіночого руху (громадський сектор) вивчали
У. Бйорнберг, Л. Венгнеруд, Г. Густавсон, Д. Далеруп, М. Едвардс, Р. Матланд,
Б. Росштайн, Д. Сейнсбері, Л. Фрайденваль, Дж. Херн. Питання гендерної
рівності порушували також Дж. Батлер, С. Вайнгартен, Д. Едмін, Л. Іригарей,
Д. Мітчелл, Б. Фрідан, Н. Чодороу.
Засновницями феміністського напряму в теорії міжнародних відносин
вважаються Дж. Б. Ельштайн, С. Енлоу, К. Сільвестер, Дж. Е. Тікнер,
С. Хардінг. Феміністську епістемологію в науці про міжнародні відносини, а
також гендерну теорію розвивали, зокрема, Б. Акерлі, Е. Джуд, Дж. Еверет,
Р. Коннелл, М. Мінтром, С. Окін, М. Портер, Е. Прюгл, Ж. Труа, С. Чарлтон.
Історичні аспекти трансформації гендерних відносин висвітлювали
українські вчені М. Богачевська-Хом’як, В. Близнюк, Т. Василевська,
Л. Смоляр. Гендерні відносини в інституціях політики досліджували
О. Іващенко, Л. Кобелянська, С. Плотян, Н. Лавриненко, Є. Луценко,
С. Оксамитна, О. Плахотнік. Н. Грицяк, К. Левченко, Т. Мельник обґрунтували
теоретико-методологічні засади національного механізму регулювання
гендерних відносин. Т. Бурейчак, С. Гаращенко, Е. Зуйкова, Т.Злобіна, О. Кісь,
Н. Лисиця, М. Скорик, В. Суковата вивчають гендерні аспекти у ЗМІ. Питання
166
гендерної педагогіки і психології в Україні висвітлюють Т. Говорун,
О. Іваницька, О. Кікінеджі, І. Бондаровська. Увагу порівняльному аналізу
стану гендерних відносин в Україні та ЄС приділяють лише деякі вітчизняні
дослідники й дослідниці гендерних відносин, зокрема, Л. Кобелянська,
Т. Марценюк, Т. Мельник.
Сьогодні у більшості міжнародно-правових доктрин термін «гендер»
тлумачиться як соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність та ознаки, які
певне суспільство вважає характерними для жінок чи чоловіків. Термін
«гендер», на відміну від біологічної статі людини, визначається як набір
соціально-рольових самоідентифікацій (самовизначень), які можуть збігатися
з біологічними особливостями або суперечити їм.
Речники сучасних теорій гендерних відносин доводять, що соціальні
відмінності між чоловіками та жінками не мають біологічного походження, не
є одвічно даними, а лише набутими, приписаними індивідові суспільством. В
основу концепції гендерної рівності покладено переосмислення соціальних
особливостей мислення та поведінки, а також положення про ліквідацію будьяких форм дискримінації за ознакою статі. Ключовою метою гендерної теорії
є вироблення і впровадження гендерної політики, спрямованої на
гарантування рівного соціального статусу й забезпечення рівних прав і
можливостей чоловікам та жінкам у всіх сферах публічного та приватного
життя.
У сучасній гендерній теорії (на відміну від теорії фемінізму, що
послужила джерелом зародження та становлення гендерної теорії)
сформувалися два основних підходи до тлумачення концепції гендерної
рівності. Перший, статеворольовий підхід, зводить гендер до одного з його
соціально-психологічних проявів, трактуючи поняття «гендер» як соціальну
надбудову над біологічною статтю. Другий, соціально-конструктивістський,
розглядає відносини між чоловіком і жінкою як такі, що сконструйовані
суспільством штучно.
167
Аналіз досліджень з питань гендерної рівності дав змогу визначити
основні теоретико-методологічні підходи до тлумачення гендеру, а саме:
1) гендер як соціального феномена (сутності міжстатевих взаємин, виражених
у соціально-економічних, правових, політичних відносинах тощо); 2) гендер
як культурного феномена (символічного уявлення про дійсність міжстатевих
стосунків у дискурсах літературного, зображального, кінематографічного
мистецтва тощо); 3) гендер як когнітивного феномена (сприйняття чоловіків і
жінок); 4) гендер як особистісного дискурсу (засобу означення статі).
Гендерну рівність, покладену в основу гендерної теорії, науковці здебільшого
тлумачать як концепцію досягнення рівних прав між чоловіками і жінками у
трудових, сімейних та інших правових відносинах, а також зрівнювання ролей
у суспільстві загалом, подолання сексизму та інших проявів дискримінації.
Попри те що теорія фемінізму послужила джерелом зародження та
становлення гендерної теорії, між ними є чимало відмінностей. Гендерна
теорія вивчає соціальне життя обох статей: їхню поведінку, ролі,
характеристики, спільне й відмінне між ними, розглядаючи світ та можливості
у ньому з позиції обох статей. Отже, гендерна теорія є універсальною за
змістом і застосуванням. Натомість теорія фемінізму фокусується виключно
на жінках як суб’єктах соціальної реальності, ставлячи за мету вирішення
проблеми їхньої дискримінації.
2. Терміносполучення «інституційні механізми забезпечення гендерної
рівності» вперше використано на І Всесвітній конференції ООН у Мексиці,
присвяченій становищу жінок (1975). Відтоді механізмами формування та
реалізації гендерної політики вважають сукупність елементів інституції чи
інституційної системи/держави, яка за допомогою правових, кадрових,
фінансово-економічних, науково-інформаційних механізмів забезпечує
формування та реалізацію певних заходів з метою утвердження рівних прав і
розширення можливостей чоловіків і жінок