Чебан Олександр Якович. Ядерний вибір Ірану: теоретичний та міжнародно-політичний аспекти

Краткое описание

Чебан Олександр Якович. Ядерний вибір Ірану: теоретичний та міжнародно-політичний аспекти.- Дисертація канд. політ. наук: 23.00.04, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т міжнар. відносин. - Київ, 2014.- 235 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

ЧЕБАН ОЛЕКСАНДР ЯКОВИЧ

УДК 327(55):623.454.8.001.25(043.5)

ЯДЕРНИЙ ВИБІР ІРАНУ: ТЕОРЕТИЧНИЙ ТА МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТИ

23.00.04 – Політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник: кандидат політичних наук, доцент
Сіновець Поліна Андріївна

КИЇВ – 2014
ЗМІСТ
Список умовних скорочень ….…………………………………………………..3
Вступ ...…………………………………………………………………………….4
Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми дослідження та його джерельна база ………………………………………………………………………………12
1.1. Огляд наукової літератури з теми дослідження ……..............................12
1.2. Характеристика використаних документів та інтерв’ю ………..……..38
Висновки до розділу 1………………………………………………………...…..40
Розділ 2. Теоретико-методологічні засади дослідження ……………………..43
2.1. Концептуальні виміри та понятійний апарат дослідження …..………43
2.2. Теоретичні засади дослідження ………………………………………...51
2.3. Методологічні засади дослідження ……………………………………69
Висновки до розділу 2 …………………………………………………………..72
Розділ 3. Культурно-політичні та практичні аспекти іранської ядерної програми ..……………………………………………………………………….74
3.1. Аналіз ядерної програми в контексті стратегічної культури Ірану ......74
3.2. Міжнародно-політичні та воєнно-технічні аспекти розвитку іранської ядерної програми у 1957 – 2013 рр. ……………………………………91
3.3. Фактори впливу на ядерний вибір Ірану ……………………………..104
Висновки до розділу 3………………………………………………………...122
Розділ 4. Ядерний вибір Ірану на початку президентства Х. Рухані ….……128
4.1. Теоретичне обґрунтування причин підписання Іраном Спільного плану дій у листопаді 2013 р. .......................................................................................128
4.2. Перспективи подальшої еволюції ядерного вибору Ірану …………..141
Висновки до розділу 4 …………………………………………………….....157
Висновки………………………………………………………………………..161
Список використаних інформаційних джерел ………………………...........168

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АЕС – атомна електростанція
ВГЗ – взаємне гарантоване знищення
ВЗУ – високозбагачений уран
ВЯП – відпрацьоване ядерне паливо
ГПРМЗММЗ – Глобальне партнерство проти розповсюдження зброї та матеріалів масового знищення
ДВЗЯВ – Договір про всебічну заборону ядерних випробувань
ДНЯЗ – Договір про нерозповсюдження ядерної зброї
ЗВЗМЗ – зона, вільна від зброї масового знищення
ЗВЯЗ – зона, вільна від ядерної зброї
ЗМЗ – зброя масового знищення
ІРІ – Ісламська республіка Іран
КСІР – Корпус стражів ісламської революції
МАГАТЕ – Міжнародне агентство з атомної енергетики
МЯВ – мирний ядерний вибух
РБ ООН – Рада Безпеки Організації Об’єднаних Націй
РСАПКЗ – Рада співпраці арабських країн Перської затоки
СПД – Спільний план дій
ТМВ – теорія міжнародних відносин
ЯВП – ядерний вибуховий пристрій
ЯЗ – ядерна зброя
ЯП – ядерна програма

ВСТУП

Актуальність теми дослідження зумовлена новими викликами, які нині стоять перед режимом ядерного нерозповсюдження. У наш час однією з головних загроз функціонуванню цього режиму є інтенсивний розвиток ядерної програми Ісламської Республіки Іран (ІРІ), що може призвести до появи у цієї держави ядерного арсеналу вже в найближчому майбутньому. Досягнення тимчасової компромісної угоди з Іраном з приводу його ядерної програми у листопаді 2013 р. – Спільного плану дій ще не гарантує усунення загрози набуття цією державою ядерної зброї (ЯЗ). Для запобігання цій загрозі вкрай важливо розуміти причини проведення ядерної політики Ісламської Республіки. Для з’ясування прихованих причин ядерної політики Ірану є сенс застосування теорій та концепцій, які напрацьовані в рамках теорії міжнародних відносин і пропонують різні варіанти пояснень причин набуття чи відмови від можливості набуття державами ЯЗ. Вивчення зазначеного феномену має також велике значення і для України. Як держава, що добровільно позбулася ядерної зброї, Україна так само, як і ІРІ, перебуває у центрі уваги багатьох дослідників, які вивчають ядерний вибір країн. Порушення наданих Україні після її відмови від ядерної зброї гарантій безпеки та територіальної цілісності може справити значний вплив на еволюцію напрямів теоретичної думки, а також на практичну політику, що може у підсумку відобразитися і на ядерному виборі Ірану. Наукова актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю систематизувати існуючі у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі концептуально-теоретичні підходи до обґрунтування причин спроб Ірану набути ядерну зброю та перспектив його відмови від таких спроб внаслідок підписання Спільного плану дій.
Таке розуміння актуальності сформувало підхід автора до формулювання наукової проблеми, яка вирішується у дослідженні: з’ясувати причини формування ядерного вибору Ірану, застосувавши теорію міжнародних відносин в якості методологічної основи їх дослідження.
Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дана дисертація виконана в рамках наукової теми кафедри міжнародних відносин Інституту соціальних наук Одеського національного університету: «Міжнародні відносини й політика держав в умовах глобальних трансформацій: концептуальні виміри та зовнішньополітична практика» (державна реєстрація № 0107U012509), яка зорієнтована на аналітичне забезпечення діяльності урядових і неурядових організацій України.
Метою дисертаційної роботи є визначення причин розвитку ядерної програми Ірану на основі використання теорій та концепцій міжнародних відносин, які пояснюють мотиви набуття державами ЯЗ, або їх відмову від такої можливості.
Зазначена мета досягалась через виконання таких дослідницьких завдань:
- дослідити іранську стратегічну культуру як феномен, що відображає специфіку Ірану при плануванні та реалізації стратегічних рішень, особливо тих, які стосуються ядерного вибору;
- проаналізувати основні етапи розвитку іранської ядерної програми та визначити її міжнародні аспекти;
- з’ясувати зовнішньополітичні фактори впливу на ядерний вибір Ірану;
- розкрити внутрішньополітичні фактори впливу на ядерний вибір Ірану;
- встановити причини підписання Іраном Спільного плану дій у Женеві у листопаді 2013 р., використовуючи аргументи теорій міжнародних відносин;
- з’ясувати можливі шляхи впливу на іранський ядерний вибір у сприятливому для режиму ядерного нерозповсюдження напрямі, враховуючи іранську національно-культурну специфіку та висновки теорій міжнародних відносин.
Об’єктом дослідження є ядерна політика Ірану.
Предметом дослідження є причини здійснення ядерного вибору Іраном як політичного рішення.
Методи дослідження. В даній дисертації використовувалися методи системного аналізу, порівняльний, історичний методи, метод ситуаційного аналізу (case study), критичний підхід. Метод системного аналізу дає можливість досліджувати теорію міжнародних відносин як комплексну систему, в рамках якої виділяються як складові елементи теорії та концепції, присвячені поясненню причин ядерного розповсюдження.
Метод ситуаційного аналізу (case study) дозволяє тестувати існуючі теорії ядерного нерозповсюдження на конкретних прикладах окремих країн, що набули або намагалися набути ядерну зброю. У якості таких прикладів використовувалися окремі моменти історії розвитку ядерних програм США, СРСР, Франції, Британії, Китаю, Ізраїлю, Індії, Пакистану, КНДР, Південно-Африканської Республіки, Бразилії, Аргентини, Федеративної Республіки Німеччини, Швеції, Японії. Використання методу порівняльного аналізу при співставленні причин розвитку ядерних програм чинних ядерних або порогових країн дозволило сформулювати механізми формування ядерного вибору держав, у тому числі Ірану. Історичний метод використовувався для визначення особливостей іранської стратегічної культури, а також для з’ясування того, які саме теоретичні напрями найбільше підходять для обґрунтування ядерного вибору Ірану. Використаний при написанні роботи критичний підхід у розгляді теорій міжнародних відносин, що пояснюють причини ядерного розповсюдження, дає можливість визначити ступінь застосовності цих теорій до іранського прикладу та їх відповідність специфіці Ірану.
Хронологічні рамки подій, які охоплює робота, - це період, що починається з 1957 року, коли Іран підписав зі США угоду про співпрацю в ядерній сфері і коли почала активно розвиватися іранська ядерна програма. Верхня хронологічна межа дослідження – листопад 2013 року, коли намітився поворотний момент в історії розвитку іранської ядерної програми і Іран вперше за більш ніж 30 років після Ісламської революції пішов на укладення компромісної угоди із західними державами, яка регламентувала поступки Тегерану у питаннях ядерної політики.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у здійсненні комплексного аналізу в одній науковій роботі тих аспектів формування ядерного вибору Ірану, які досі у окремо взятих роботах вивчалися лише частково. Зокрема:
Вперше:
- систематизовані погляди на ядерний вибір Ірану не лише західних чи російських, але й іранських, арабських та ізраїльських дослідників, що дозволило розглянути іранську ядерну проблему з різних позицій;
- узагальнено напрацювання української науки у сфері вивчення іранської ядерної програми;
- сформульовано пропозицію щодо залучення Ірану до міжнародних механізмів протидії ядерному розповсюдженню (таких як Глобальне партнерство проти розповсюдження зброї та матеріалів масового знищення (ГПРЗММЗ) і Міжнародний науково-технічний центр (МНТЦ) як засобу для збільшення прозорості іранської ядерної програми та остаточного врегулювання цієї проблеми.
Уточнено:
- поняття «ядерного вибору» та розкрито його важливість для обґрунтування причин набуття державами ЯЗ або їх відмови від такої можливості;
- політологічне розуміння процесів ядерного розповсюдження та ролі в них Ірану;
- зв’язок висловлених у працях іранських та арабських авторів поглядів на проблему ядерного вибору з розробленими на Заході теоріями, які пояснюють причини ядерного розповсюдження;
- перелік міжнародних механізмів багатосторонньої співпраці, які можуть сприяти остаточному врегулюванню іранської ядерної проблеми;
Набули подальшого розвитку:
- дослідження внутрішньо- та зовнішньополітичних факторів, які впливають на формування ядерного вибору країн, зокрема Ірану;
- визначення та систематизація основних напрямів теорії міжнародних відносин, що пояснюють причини формування ядерного вибору Ірану;
- аналіз причин підписання Іраном СПД у листопаді 2013 р. з використанням напрямів теорії міжнародних відносин;
- рекомендації щодо врегулювання іранської ядерної проблеми.
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані працівниками державних установ, які займаються розробкою зовнішньополітичного курсу України, для якої теоретичні напрацювання щодо пояснення причин ядерного розповсюдження та перспектив залучення до цього процесу Ірану, мають вагоме та корисне значення, оскільки Іран є важливим партнером нашої держави, з яким Україну пов’язують досить тісні економічні відносини. На розвиток останніх мають великий вплив події довкола іранської ядерної програми. До того ж, курс на здобуття ядерної зброї деякими українськими політиками сьогодні пропагується як засіб вирішення проблем безпеки, з якими зіткнулася Україна. Для спростування цього твердження необхідний в тому числі детальний аналіз прикладу Ірану, який донедавна йшов курсом на здобуття ЯЗ і зіткнувся на цьому шляху з чисельними проблемами, що можуть стати показовими і для українських політиків.
Крім того, одержані результати дисертаційного дослідження можуть також використовуватися для розробки й викладання навчальних курсів «Історія міжнародних відносин», «Теорія міжнародних відносин», а також спецкурсів «Зовнішня політика країн Сходу», «Концепції зовнішньої політики країн Сходу», «Нерозповсюдження зброї масового знищення», «Воєнно-політичні аспекти міжнародної безпеки».
Особистий внесок здобувача. Роботи за темою дисертації виконані дисертантом самостійно. У статтях, написаних у співавторстві з В. Орловим, особистий внесок дисертанта становить 50 %. У статті, написаній у співавторстві з А. Блащаницею та О. Плугаревим, особистий внесок дисертанта становить 30%. У колективній доповіді ПІР-Центру під редакцією О. Колбіна та О. Чебана особистий внесок дисертанта становить 25%.
Апробація результатів дослідження здійснювалася в ході стажування та наукової роботи дисертанта в російській дослідницькій неурядовій організації Науковий центр міжнародних досліджень «ПІР» (ПІР-Центр) у 2012 – 2013 рр., а також його участі в міжнародних семінарах та наукових конференціях, до яких зокрема належать: ІІ Міжнародна літня школа «Ядерний ренесанс: можливості та ризики» (серпень 2010 р., Інститут соціальних наук Одеського Національного університету та Шведське агентство радіаційної безпеки, м. Одеса), Міжнародна літня школа «Нове майбутнє нерозповсюдження після самітів 2010 р.: результати та перспективи» (серпень 2010 р., Шведське агентство радіаційної безпеки, Томський державний університет та Томський політехнічний університет, м. Томськ, Росія), Регіональна науково-практична конференція «Світ очима молодих» (лютий 2011 р., Одеський державний економічний університет, м. Одеса), Наукова конференція «Україна та світ в постчорнобильський період: наука, техніка, суспільство» (березень 2011 р., Українське ядерне співтовариство, м. Одеса), Міжнародна конференція «Сучасні тенденції розвитку експортного контролю: міжнародний та національний вимір» (червень 2011 р., Міністерство енергетики США, Державна служба експортного контролю України, Науково-технічний центр експорту та імпорту спеціальних технологій, техніки та матеріалів, м. Київ), ХІ Міжнародна літня школа з питань глобальної безпеки (червень-липень 2011 р., ПІР-Центр, с. Покровське, Московська область, Росія), Міжнародний семінар «Уроки та перспективи багатосторонньої співпраці у галузі ядерної безпеки та нерозповсюдження» (квітень 2012 р., ПІР-Центр, м. Москва), Перше засідання робочої групи ПІР-Центру з питань перспектив участі Росії у міжнародній співпраці у сфері нерозповсюдження зброї масового знищення та фізичної ядерної безпеки (березень 2013 р., ПІР-Центр, м. Москва), ХІІІ Міжнародна літня школа з питань глобальної безпеки (липень 2013 р., ПІР-Центр, с. Абрамцево, Московська область, Росія), Двосторонній російсько-іранський семінар «Путін-Рухані: новий етап російсько-іранських відносин?» (вересень 2013 р., ПІР-Центр, м. Москва), Двосторонній російсько-нідерландський семінар «Роль ядерної промисловості у сфері управління фізичною ядерною безпекою» (вересень 2013 р., ПІР-Центр, м. Москва), Розширене засідання експертно-консультативної ради ПІР-Центру та презентація доповіді «Перспективи міжнародної співпраці в галузі нерозповсюдження зброї масового знищення та фізичної ядерної безпеки» (жовтень 2013 р., ПІР-Центр, м. Москва), Семінар з теорії, історії та історіографії міжнародних відносин (ТІІМВ) (лютий 2014 р., Одеський будинок вчених, м. Одеса), Семінар з питань написання наукових праць (листопад 2014 р., Шведське агентство з радіаційної безпеки, м. Стокгольм).
Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри міжнародних відносин Одеського Національного університету імені І.І. Мечникова (2011 – 2014 рр.).
Публікації. Основні аспекти дисертаційного дослідження відображено у 5 публікаціях автора у виданнях, визнаних МОН України фаховими з політичних наук, 3 іноземних наукових виданнях (Росія), колективній доповіді, збірниках тез і матеріалів наукових конференцій та конкурсів аналітичних есе.
Структура роботи обумовлена метою та завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, чотирьох розділів, які поділяються на 10 підрозділів, висновків і списку використаних інформаційних джерел. Загальний обсяг роботи становить 210 сторінок, з них основний текст 167, список опрацьованих джерел (англійською, арабською, перською, російською та українською мовами) налічує 372 найменування (43 сторінки).

Список литературы

ВИСНОВКИ
За підсумками даної роботи можна зробити висновок, що в цілому поставлена мета виконана, а дослідницькі завдання реалізовані. На основі виконання цих завдань можна зробити наступні висновки:
1. Специфічні культурні та політичні особливості країни, які можуть вплинути на її ядерний вибір, систематизуються у рамках такого поняття як «стратегічна культура». Аналіз іранської стратегічної культури дозволяє зробити висновок, що іранці мають достатньо політичної волі і рішучості для того, щоб довести свою ядерну програму до кінцевого результату, яким може бути випробування ядерного вибухового пристрою. Хоча в цілому іранці демонструють схильність до проведення зваженої і обережної зовнішньої політики, що дозволяє припустити, що іранці зупиняться максимум на набутті віртуального ядерного статусу. Як вбачається, набуття віртуального ядерного статусу найбільш оптимально відповідало б дещо суперечливій природі іранської стратегічної культури, оскільки це задовольнило б притаманне іранському менталітету бажання утвердити свій національний престиж, і в той же час дозволило б уникнути ризиків, на які іранці у силу особливостей своєї стратегічної культури хоч і можуть іноді піти, але воліли б робити це якнайрідше. У той же час слід визнати, що стратегічна культура, хоч і впливає на ядерний вибір Ірану, однак вона не є єдиним фактором впливу. Ядерний вибір Ірану як і інших країн обумовлюється також внутрішньо- та зовнішньополітичними факторами, які детально розглядаються теоріями міжнародних відносин. Тому не слід виключати того, що під впливом цих факторів Іран може зробити такий ядерний вибір, який не зовсім відповідатиме особливостям його стратегічної культури, тобто замість набуття віртуального ядерного статусу Іран під впливом обставин може зважитись на набуття ядерної зброї, або ж навпаки, на повну відмову від воєнної ядерної програми з переведенням її на мирні рейки. Поки що можна вважати, що Іран більше схиляється до другого варіанту, і свідченням цього стало підписання у листопаді 2013 р. Спільного плану дій у Женеві. В той же час навіть при відмові від найбільш бажаного для себе набуття віртуального ядерного статусу Іран демонструє характерні риси своєї стратегічної культури, які проявляються зокрема у тому, що іранці, побоюючись втратити лице і заради збереження престижу, наполягають на тому, щоб за ними визнали право хоча б на обмежене збагачення урану. Як вбачається, ці особливості іранської стратегічної культури слід враховувати при продовженні подальших переговорів з Іраном щодо його ядерної програми.
2. В історії розвитку ядерної програми Ірану можна виділити п’ять етапів. Перший етап тривав у 1957 – 1979 рр. у період правління шаха, коли в Ірані зароджувалася ядерна програма, яка розвивалася з допомогою західних держав. Другий етап тривав у 1979 – 1984 рр., коли внаслідок подій Ісламської революції іранська ЯП була тимчасово заморожена. Третій етап почався у 1984 р. і тривав до 2002 р., коли можливі воєнні аспекти іранської ядерної програми стали викликати широкий міжнародний резонанс, який не ущух і нині. Третій етап відзначається інтенсивним відродженням ядерної програми, яка скоріше всього, саме на цьому етапі набула воєнних аспектів. Четвертий етап тривав у 2002 – 2013 рр., коли іранська ядерна проблема перебувала у центрі міжнародної уваги і викликала напругу, яку не знімало навіть тимчасове призупинення Іраном збагачення урану у 2004 – 2005 рр., оскільки у цей час США все одно продовжували відносити Іран до країн «осі зла» і не бажали скористатися наявною тоді нагодою остаточно врегулювати іранську ядерну проблему. Нарешті, п’ятий етап розвитку іранської ядерної програми розпочався після підписання тимчасової ядерної угоди в Женеві у листопаді 2013 р. і триває досі. Цей етап тільки розпочався, і тому його складно характеризувати, але поки можна сказати, що він відзначається позитивною динамікою переговорів щодо остаточного врегулювання іранської ядерної проблеми та послідовним виконанням Іраном взятих на себе у Женеві зобов’язань, зокрема щодо скорочення запасів високозбагаченого урану, який може стати «сировиною» для виробництва ядерних боєзарядів. Щоправда, у багатьох викликають сумніви щодо того, чи стане підписання СПД у Женеві проривом у вирішенні іранського ядерного питання, адже існує реальна загроза того, що цей План буде зірвано. Однак, як вбачається, навіть якщо це станеться, то все одно ядерна угода в Женеві залишиться в історії розвитку іранської ядерної програми важливою віхою, оскільки факт підписання цієї угоди довів, що з Іраном все-таки можна досягти компромісу у ядерному питанні, і рамки цього компромісу окреслені якраз СПД. До того ж, за підсумками даної роботи можна зробити висновок, що навіть якщо СПД і не зупинить розвиток воєнної ядерної програми Ірану, то принаймні він його вже загальмував, і тому його підписання можна вважати важливою віхою в історії іранської ядерної політики.
3. Зовнішньополітичні фактори впливу на ядерний вибір Ірану доцільно аналізувати за допомогою застосування таких теорій, як неореалізм, неокласичний реалізм та неоліберальний інституціоналізм. Причини розвитку іранської ядерної політики досить добре вкладаються в логіку неореалізму, оскільки Іран після Ісламської революції 1979 р. мав напружені відносини з багатьма країнами, насамперед, західними. Це створювало серйозні виклики для іранської національної безпеки, й для того, щоб протистояти цим викликам, Іран у відповідності до логіки неореалізму розвивав воєнну ядерну програму.
З точки зору неокласичного реалізму окремі випадки тимчасового загальмування у розвитку іранської ЯП пояснюються тим, що у Ірану виявлялося недостатньо «сили» для продовження курсу на створення ЯЗ. Браком сили у відповідності до неокласичного реалізму можна пояснити і той факт, що Іран досі не створив ЯЗ, незважаючи на наявність викликів національній безпеці, а також те, що Іран ставив кінцевою метою розвитку своєї ЯП скоріше не створення ЯЗ, а набуття віртуального ядерного статусу.
Ядерна політика Ірану не суперечить і логіці неоліберального інституціоналізму. Активізація воєнної ЯП Ірану у 1980-х рр. співпадає з кризою режиму нерозповсюдження зброї масового знищення, що виникла внаслідок застосування Іраком хімічної зброї проти Ірану, на яке міжнародна спільнота не відреагувала. Тому Іран у відповідності до логіки неоліберального інституціоналізму був змушений також піти на порушення режиму нерозповсюдження, який виявися нездатним його захистити від атак ЗМЗ. В той же час, посилення тиску міжнародних інституцій на Іран та запроваджених ними економічних санкцій на початку ХХІ ст. створили передумови для перегляду Іраном своєї ядерної політики у листопаді 2013 р., і це також відповідає логіці неоліберального інституціоналізму.
4. Внутрішньополітичні фактори впливу на ядерний вибір Ірану доцільно аналізувати за допомогою застосування категорій таких теорій, як техноцентризм, нормативізм, конструктивізм, теорія бюрократичної політики, психологічний конструктивізм Ж. Хайманса, концепція правлячих коаліцій Е. Солінген. Техноцентризм дозволяє обґрунтувати активізацію воєнної ядерної програми Ірану у період до 2013 р. в тому числі тим, що Ірану попри всі труднощі все-таки вдалося досягти певного технічного прогресу у ядерній сфері, і це могло стати додатковим стимулом для продовження курсу на створення ядерної зброї чи принаймні набуття віртуального ядерного статусу. З точки зору нормативізму причини розвитку іранської ЯП могли також включати прагнення зміцнити національний престиж. Конструктивізм ставить під сумнів наявність у Ірану прагнень створити ЯЗ, оскільки існуючі в Ірані релігійні заборони на виробництво і застосування ЯЗ дозволяють говорити про те, що в країні дуже сильним є табу щодо розробки, виробництва й застосування ЯЗ. Водночас специфіка стратегічної культури Ірану та особливості шиїзму роблять застосування теорії конструктивізму до іранського випадку досить проблематичним, оскільки в критичних ситуаціях, пов’язаних із виживанням їхньої релігії і їхньої держави, іранські шиїти схильні не дотримуватися релігійних заборон. На основі аналізу теорії бюрократичної політики можна зробити висновок, що кінцевою метою розвитку іранської ЯП є не створення ЯЗ, а набуття віртуального ядерного статусу, оскільки саме такий курс підтримують більшість іранців. З точки зору концепції психологічного конструктивізму Ж. Хайманса Іран міг прагнути набуття ЯЗ у періоди правління т. зв. конфронтаційних націоналістів, до яких можна віднести насамперед аятолу Хомейні, що правив Іраном у 1979 – 1989 рр. та президента М. Ахмадінеджада (керував урядом країни у 2005 – 2013 рр.). Нарешті, використовуючи концепцію правлячих коаліцій Е. Солінген, активізацію іранської ядерної програми можемо пояснити економічною вигодою правлячих в Ірані кіл, які отримали змогу збільшити свої прибутки і владу унаслідок ізоляції, зумовленої небажанням Тегерану піти на компроміс у ядерних питаннях. В цілому на основі системного аналізу теорій можна зробити висновок, що ядерний вибір Ірану до 2013 р. полягав у тому, що Іран прагнув набути віртуального ядерного статусу.
5. Після підписання СПД в листопаді 2013 р. ядерний вибір Ірану, як вбачається, змінився, принаймні тимчасово, і Іран відмовився від продовження раніше взятого курсу на набуття віртуального ядерного статусу (не кажучи вже про створення ЯЗ). У відповідності до логіки неореалізму цей крок можна пояснити тим, що восени 2013 р. покращилася безпекова ситуація навколо Ірану, оскільки західні держави змогли переконати його у своїй налаштованості на діалог із ним і відмові від воєнної операції проти ІРІ. До того ж, позитивним для Тегерану сигналом стала відмова США від воєнної операції проти союзного Ірану режиму Б. Асада та початок мирного врегулювання проблеми сирійської хімічної зброї. З точки зору неокласичного реалізму перегляд Іраном свого ядерного вибору можна пояснити тим, що Іран не відчув себе достатньо сильним не те що для створення ЯЗ, а навіть для набуття віртуального ядерного статусу.
Факт підписання СПД став потужним аргументом на користь теорії неоліберального інституціоналізму, оскільки цей факт підтвердив припущення інституціоналістів про те, що міжнародні інституції мають потужний вплив на ядерну політику держав і у разі їх ефективного використання можуть змусити країну переглянути свій ядерний вибір. Щоправда, криза довкола України знову може поставити під сумнів цей постулат неоліберального інституціоналізму і надати більше аргументів на користь неореалізму, але поки що, принаймні, сам Іран своєю в цілому неконфронтаційною ядерною політикою не ставить під сумнів справедливість положень інституціоналістів.
З техноцентричного погляду, поступки Тегерану у ядерному питанні можна пояснити тим, що незважаючи на деякі технічні досягнення у збагаченні урану, Ірану попри всі затрати так і не вдалося впритул наблизитися до створення ядерного арсеналу. З точки зору нормативізму згода Ірану на підписання СПД виглядає не зовсім логічно, оскільки може виникнути враження, що Іран зазнав поразки у протистоянні з Заходом, під тиском якого змушений іти на принизливі для себе поступки. Проте, зменшення ядерних амбіцій Ірану відповідає логіці конструктивізму. З точки зору теорії бюрократичної політики ядерний компроміс Ірану теж виглядає логічним, оскільки проти цього кроку поки не протестує ні населення, ні впливова іранська бюрократія. Також цей компроміс узгоджується і з психологічним конструктивізмом Ж. Хайманса, оскільки став він можливим після приходу до влади нового президента Х. Рухані, якого за класифікацією Ж. Хайманса можна віднести до націоналістів, які не є схильними до набуття ЯЗ, хоча обстоюють інтенсивний розвиток ЯП. Нарешті, з точки зору концепції правлячих коаліцій Е. Солінген підписання СПД можна пояснити знову ж таки зміною влади в Ірані і утвердженням там правлячих коаліцій, які зацікавлені не в ізоляції, як їх попередники, а у більшій інтегрованості Ірану у світову економіку.
6. На даний момент Тегеран, вірогідніше за все, не має наміру створювати ЯЗ, і скоріше всього, готовий відмовитися навіть від планів досягти віртуального ядерного статусу. Для остаточного врегулювання іранської ядерної проблеми слід, як вбачається, дотримуватися наступних п’яти рекомендацій: 1) не запроваджувати проти Ірану нових санкцій; 2) в той же час знімати діючі економічні санкції слід поступово, у міру того, як Іран робитиме нові поступки у питанні своєї ядерної програми; 3) ці поступки у ядерному питанні мають враховувати і іранські інтереси – наприклад, Іран мав би зберегти хоча б обмежене збагачення урану; 4) для зменшення вірогідності набуття Іраном ядерної зброї слід залучати цю країну до міжнародних механізмів протидії ядерному розповсюдженню та сприяння ядерній безпеці, таких, як ГПРЗММЗ, МНТЦ тощо; 5) зусилля щодо врегулювання іранської ядерної проблеми мають бути вбудовані у більш широкий регіональний контекст, наприклад, у рамки створення на Близькому Сході зони, вільної від зброї масового знищення. Також близькосхідні країни могли б домовитись про обмеження своїх програм з виробництва балістичних ракет.