КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ: ДИНАМІКА ПОБУТУВАННЯ, ЖАНРИ, МОТИВИ, ПОЕТИКА : КАЛЕНДАРНО-обрядового фольклора Западной Волыни: ДИНАМИКА бытования, ЖАНРЫ, МОТИВЫ, Поэтика

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.



  • Название:
  • КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ: ДИНАМІКА ПОБУТУВАННЯ, ЖАНРИ, МОТИВИ, ПОЕТИКА
  • Альтернативное название:
  • КАЛЕНДАРНО-обрядового фольклора Западной Волыни: ДИНАМИКА бытования, ЖАНРЫ, МОТИВЫ, Поэтика
  • Кол-во страниц:
  • 210
  • ВУЗ:
  • Львівський національний університет імені Івана Франка
  • Год защиты:
  • 2007
  • Краткое описание:
  • Львівський національний університет імені Івана Франка


    На правах рукопису

    ШЕМБЕРКО ТЕТЯНА ЮРІЇВНА

    УДК 801.81.161.2:392(477.82/.83)



    КАЛЕНДАРНО-ОБРЯДОВИЙ ФОЛЬКЛОР ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ: ДИНАМІКА ПОБУТУВАННЯ, ЖАНРИ, МОТИВИ, ПОЕТИКА


    10.01.07 фольклористика

    Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
    філологічних наук




    Науковий керівник
    ІВАШКІВ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ,
    кандидат філологічних наук, доцент



    Львів 2007









    Зміст

    Вступ ....................................................................................................... 3-27
    Розділ 1. Весняна календарно-обрядова поезія крізь призму жанрового, структурного й семантичного аспектів..................................................... 28-74
    1.1. Жанрово-функціональні особливості усної народної словесності весняного циклу ............................................................................................. 32-41
    1.2. Структурна й семантична своєрідність творів весняного циклу 41-74
    Розділ 2. Літній цикл календарно-обрядового фольклору..............75-112
    2.1. Особливості літнього фольклору у контексті жанрово-тематичного та типологічного вивчення ............................................................................ 76-86
    2.2. Семантика ключових обрядів та їх народнопоетичного наповнення (поетика, архаїка) ..........................................................................................86-112
    Розділ 3. Календарно-обрядовий фольклор зимового циклу .......113-174
    3.1. Жанри та мотиви народнопоетичних творів зимового циклу..123-146
    3.2. Фольклорна драма зимового циклу: вертеп, Коза” та Маланка”. Архаїчні обряди зимово-весняного порубіжжя .......................................146-174
    Висновки ...........................................................................................175-183
    Додатки
    Список використаних джерел .......................................................184-210





    ВСТУП

    Актуальність дисертаційної теми. Значна увага до вивчення регіональної специфіки української усної народної словесності, що спостерігається останнім часом, спричинила потребу досліджень обрядових творів загалом і календарних зокрема, оскільки саме вони найвиразніше показують функціонування фольклорної традиції окремого регіону. Такими є фольклорні матеріали Західної Волині, ареалу, що досі залишається недостатньо вивченим в українській науці. Тим часом західноволинський фольклорний календарно-обрядовий комплекс містить відгомони давнини й водночас своєрідно фіксує зміни, спричинені сучасними цивілізаційними процесами. Складність його вивчення полягає в тому, що до початку наукового зацікавлення уснопоетичною творчістю (перша половина ХІХ ст.) найдавніші тексти значною мірою втратилися або суттєво модифікувались. Це було зумовлено їх усним побутуванням та змінами світоглядних і суспільно-історичних обставин. Саме тому релікти архаїчних систем усної народної словесності, зокрема календарно-обрядової поезії, дійшли до нас переважно у формі окремих вкраплень, образів, мотивів, що своєрідно синтезувались у значно пізніших творах. Відтак і календарна поезія, навіть перебуваючи під охороною” обряду, зазнала багатьох змін, що значно утруднює дослідження особливостей її первісного змісту.
    Інтенсивні пошуки моделей вивчення календарно-обрядової словесності як одного з найдавніших унікальних фольклорних комплексів спричинили постановку таких проблемних питань, як жанрова класифікація та ідентифікація функціонування, дослідження генези основних обрядових понять тощо. У той же час залишається недостатньо вивченою й регіональна специфіка таких творів, що пояснюється передусім складністю охоплення в наукових дослідженнях усіх етнографічних регіонів України.
    Водночас саме завдяки комплексному й ґрунтовному вивченню духовної спадщини кожного населеного пункту району та регіону загалом врешті має скластися цілісна картина загальноукраїнської усної народної словесності. Відтак, на часі регіональні дослідження, що передбачають аналіз сучасного фольклорного матеріалу. Отже, реалізація дисертаційної теми передбачає вивчення динаміки побутування, регіональної специфіки, жанрових особливостей календарно-обрядових творів і театралізованих дійств на кшталт Вертепу”, Кози”, Маланки”, а також реконструкцію архаїчних елементів, аналіз мотивів і поетики західноволинського фольклору.
    Територіальне окреслення регіону. Серед актуальних проблем сучасної науки слід виокремити питання регіоналізації України, яке ще й досі перебуває на маргінесі природничих, економічних, історичних (передусім етнологічних), мовознавчих та фольклористичних досліджень. Неоднозначним та суперечливим є й означення понятійного апарату, необхідного для позначення таких явищ, як етнографічний регіон, район тощо. Тому очевидною є потреба уніфікації критеріїв (особливо в контексті етнології та фольклористики) визначення тієї чи іншої території, пошуку спільного термінологічного інструментарію на позначення відповідних родових та видових понять, що не може вирішити навіть значна кількість наукових концепцій, які висвітлюють критерії ідентифікації регіону.
    Так, при визначенні того чи іншого регіону етнологи переважно беруть до уваги особливості процесу історичного формування народу, його етнічної території, специфіку природних умов, характер і способи господарських занять населення, що впливає на особливості побуту й традиційної культури. Натомість мовознавці територіальний поділ здійснюють відповідно до поширення говорів, виділяючи при цьому наріччя, діалекти, говірки.
    Зрозуміло, що окреслення території Волині слід розглядати із врахуванням природознавчих, історіографічних, у тому числі й етноло-гічних та мовознавчих концепцій. Учені єдині в тому, що Волинь розташована в басейні верхів’я правих приток Прип’яті й середнього поріччя Західного Бугу, що охоплює південні райони сучасних Волинської та Рівненської, південно-західні Житомирської, північну смугу Хмельницької, Тернопільської та Львівської областей. За спостереженнями О.Цинкаловського, Волинь не є одноманітною й поділяється на досить високу лісову Волинь і низьке піскувате і забагнене Полісся. [] Так, на південному сході Волині здіймаються Подільська височина, яка уривається стрімким тереновим порогом до так званого Малого Полісся. Далі за Малим Поліссям, в північному й північно-західному напрямку, зачинаються лагідні лесові знесення властивої Волині” [286; 23]. Таке розташування спричинило й специфіку матеріального і духовного життя мешканців краю, вплинуло й на формування характеру волинян.
    Етнографічна Волинь у своїй основі збігається з давньоруською історичною областю Волинська земля” без її північної зони Західного Полісся. У давнину Волинь заселяли племена дулібів, бужан, волинян [260; 63], а назву цій території залишило східнослов’янське плем’я, яке жило по середній течії р. Бугу. Столицею краю було місто Волинь або Велинь [286; 212], а перша писемна згадка про Волинь у Повісті минулих літ” датована 1018 роком.
    Краєзнавці часто по-різному визначали етнографічні межі регіону. Тому в дослідженнях В. Комашка, Л. Перлштейна і М. Вербицького Материалы для истории и этнографииму края” // Волынские губернские ведомости” (1854), Ю. Стецького Wolyń pod względem statystycznym, historycznym i archeologicznym” (1864), П. Карашевича Очерк православной церкви на Волыни” (1867), А. Крушинського Исторический очерк Волыни”(1867) є чимало дискусійних суджень. Більшою науковою достовірністю відзначаються праці О. Андріяшева Очерк истории Волынской земли до конца XIV ст.” (1887) та П. Іванова Исторические судьбы Волынской земли с древнейших времён до конца XIV в.” (1895), які на основі критично осмисленого історичного матеріалу подали загальний нарис минулого Волині в Х ХІV століттях.
    Низкою суперечливих моментів в окресленні етнографічних меж Волині позначені й дослідження кінця ХХ ст., адже чимало вчених переважно послуговувались матеріалами та працями краєзнавчого характеру. Тому до Волині відносили всю Волинську область, що означало й включення до її складу і Західного Полісся. Відтак, назва Велика Волинь, запроваджена в 1980-х роках, додала ще більше труднощів до визначення фольклорно-етнографічного поняття Волинь”, бо під ним розуміли все, що звалося волинським: Волинська земля, Волинське воєводство, Волинська губернія, Волинська область.
    Сучасні вчені межі Волині часто визначають за ареалом поширення волинського діалекту, який увійшов до волино-подільської групи південно-західного наріччя й охоплює південні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, північні райони Львівської, Тернопільської, Хмельницької та Вінницької областей.
    За твердженням відомого дослідника етнографічних регіонів Р.Кирчіва, етнокультурні матеріали дають достатню підставу говорити про виділення Волині як окремого фольклорного району. Він визначається територією в межах теперішніх Волинської, Рівненської і західної частини Житомирської областей без північних їх районів, які відносяться до Українського Полісся” [136; 27].
    На думку сучасного дослідника Волині та Полісся В. Давидюка, в межах етнографічної Волині варто розглядати південну частину Володимир-Волинського, Іваничівський, Локачинський (за винятком кількох сіл на північ від шляху з Володимира-Волинського на Луцьк), Луцький райони Волинської області, Млинівський, Дубнівський, Рівненський, Острозький, Здолбунівський, Радивилівський, Гощанський, Корецький райони Рівненської, північну частину Кам’янсько-Бузького, Сокальський, Радехівський райони Львівської, Кременецький, Збаразький, Шумський, Лановецький райони Тернопільської, Ізяславський, Білогірський, Старокостянтинівський, Славутський райони Хмельницької та Любарський, Новоград-Волинський, Володарськ-Волинський і частини Чуднівського районів Житомирської областей [82; 4].
    У той же час існуючі спроби окреслення території Волині не вирішують проблеми ідентифікації регіону, адже в цих етнологічних схемах історико-етнографічна Волинь відсутня або локалізується науковцями довільно”, вважає М. Глушко [58; 119].
    Не до кінця з’ясовано й етнографічні межі Західної Волині, яка охоплює землі, що хоча й відігравали важливу роль в історії становлення українського народу, все ж часто вважалися периферійною зоною. Думаю, що умовну демаркаційну лінію слід провести по південній притоці р.Прип’ять р. Стир, яка відділяє західну частину від решти території Волині на сході. У такому разі до меж Західної Волині увійдуть Володимир-Волинський, Луцький, Горохівський, Локачинський райони Волинської області та Сокальський, Радехівський, Кам’янсько-Бузький райони Львівської. Попри розмитість меж означеної території досліджуваний ареал не викликає суперечностей з погляду етнографічного районування України.
    Волинь неодноразово ставала предметом розгляду культурно-мистецьких, релігійних, історичних пошукувань, однак цілісного та повного дослідження фольклору цього краю досі нема. Хоча останнім часом активізувалася увага до багатої своєю фольклорною традицією Волині загалом і її західної частини зокрема, цілісного й вичерпного дослідження цього краю нема й досі.
    Одним із найбагатших у фольклорному плані виявляється на Західній Волині Горохівський район. Календарно-обрядовий фольклор з цієї території відзначається неабияким жанровим розмаїттям: колядки, коляди, вертепна драма, щедрівки, кугутання”, пісні на Колодки”, веснянки, гаївки, юріївські пісні, русальні, петрівчані, купальські, жниварські пісні тощо. Респонденти з великим захопленням пригадують колоритні забави на св. Андрія, святкування Колодки” тощо.
    На Горохівщині досить активно зустрічали весну, а тому є багато календарно-обрядових творів саме весняного циклу, зафіксованих у селах Бужани, Ржищів, Цегів. Однак усім цим фольклорним багатством володіють практично лише старожили (люди 80-90 років) згаданих сіл. Відтак, народна творчість, виплекана віками, на жаль, занепадає, зникає разом з її носіями, хоча в селах Смолява й Жабче Горохівського р-ну є фольклорні гурти, які намагаються донести до сучасників красу та велич глибокої мудрості наших предків, вираженої в усній народній поезії.
    Багатством, оригінальністю та жанровим розмаїттям відзначається й календарно-обрядовий фольклор Радехівщини, представлений веснянками, гаївками, жниварськими піснями, колядками, щедрівками, неоліту-ваннями”, обрядовими драматичними діями на кшталт Маланки”, примовками та прикметами. Чимало уснопоетичних творів містять самобутні елементи краю, зокрема топоніми Бебехи, Грицеволя, Ляшків. Радехівчани охоче діляться досвідом та власною фольклорною спадщиною. Літні люди багато співають, розповідають історії зі свого життя чи з пам’яті рідних, а в побуті й досі зважають на прикмети, за допомогою яких передбачають погоду та майбутній врожай.
    Чи не кожен етнографічний район має свій автентичний фольклорний код. Тому хоча жанрово-тематичний склад усної народної словесності Локачинщини порівняно з іншими локальними зонами не є таким яскравим та розмаїтим, однак і тут зустрічаються цікаві для аналізу образні сполуки, що зумовлено історичними й політичними перипетіями, пов’язаними з цим краєм.
    Населення Локачинського р-ну займалося переважно сільським господарством, відтак культивуючи й столярне виробництво, виготовлення знарядь праці, ковальську справу, ткацтво. Так, найвідомішими ткалями Локанчинщини були жительки села Старий Загорів, а саме з ткацькими промислами пов’язані загорівські” вечорниці, під час яких було переспівано безліч народних пісень. Однак сьогодні фольклорна традиція і цієї місцевості порівняно з попередніми століттями значно занепала.
    Як бачимо, потреба в сучасному комплексному вивченні Західної Волині є очевидною. Окреслення проблемних питань, пов’язаних із дослідженням цього краю, сприятиме збереженню й популяризації усної народної словесності волинян, розумінню їхнього світогляду. Терени Західної Волині протягом значного відрізку часу залишались на маргінесі фольклористичних студій і згадувалась у наукових розвідках лише принагідно в контексті етнографічних регіонів Волині чи Полісся. Відтак, значну увагу відведено автентичним фольклорним явищам регіону, який обмежено Радехівським р-ном Львівської обл., Горохівським і Локачинським р-нами Волинської області. Здавалось би бідна усна народна словесність цієї території за умови детального вивчення й звернення до польового” матеріалу відкриває надзвичайно багаті архетипні обрядодії та фольклор, що їх супроводжує.
    У зв’язку з вищезазначеним об’єктом дослідження є записи календарно-обрядового фольклору з теренів Західної Волині, зокрема Радехівського р-ну Львівської обл. та Горохівського й Локачинського р-нів Волинської області.
    Предмет дослідження динаміка побутування календарно-обрядового фольклору зазначеного ареалу, особливості жанрової диференціації та ідентифікації західноволинських записів, їх мотиви й семантика крізь призму поетики й архаїки основних обрядових комплексів.
    Мета роботи. На основі сучасних записів простежити динаміку функціонування календарно-обрядових творів Західної Волині, проаналі-зувати жанрову систему й структуру мотивів, на сюжетному й тематичному рівнях та на рівні поетики вказати на їхню регіональну специфіку, зробити спробу реконструкції семантики ключових обрядодій.
    Мета передбачає реалізацію таких завдань:
    окреслити етнографічні межі досліджуваного ареалу;
    систематизувати наукові концепції розробки проблеми регіональ-ного вивчення календарно-обрядового фольклору;
    проаналізувати якісні та кількісні показники жанрів та їх моди-фікацій, а також тем і мотивів народнопоетичних творів календарно-обрядових текстів регіону;
    виявити специфічні регіональні риси календарно-обрядового комплексу Західної Волині;
    на основі записаних фольклорних матеріалів та класифікаційних теорій розробити концепцію жанрової класифікації календарно-обрядової уснословесної творчості мешканців Західної Волині;
    розглянути специфіку побутування унікальних народнопоетичних творів фольклорно-етнографічного комплексу Колодка”;
    проаналізувати народнопоетичну основу театралізованих дійств на кшталт Вертепу”, Кози”, Маланки”.
    Теоретичною базою для написання дисертаційної роботи стали праці авторитетних дослідників календарно-обрядової поезії І. Франка, В. Гнатюка, Олени Пчілки, О. Дея, І. Денисюка, Р. Кирчіва, В. Давидюка, О. Чебанюк.
    Сучасний дослідницький етап вивчення календарно-обрядового фольклору Волині відзначається інтенсифікацією збирацької діяльності фольклористів та етнологів, публікацією збірок записаних текстів, цікавими науково-методологічними підходами до їх аналізу.
    Важливим джерелом дослідження є збірники фольклорних матеріалів, що містять записи з Волині. Йдеться про видання та праці З.Доленги-Ходаковського, М. Костомарова, С. Рокоссовської, П. Чубинського, О.Кольберга, М. Коробки, В. Доманицького, Лесі Українки, К. Квітки, Н.Димнича, а також краєзнавців С. Руссова, Ю. Крашевського, Т. Стець-кого, П. Батюшкова, М. Теодоровича, М. Грушевського, О. Цинкаловського, О. Ошуркевича.
    Вивчення культурної спадщини Волині започаткувала праця С. Ру-ссова Волынские записки, сочинённые Степаном Руссовым в Житомере” (1809), в якій автор вперше поставив питання історії ранньосередньовічної Волині. В контексті історичного та краєзнавчого дослідження важливим є висвітлення на її сторінках календарної обрядовості. Незважаючи на фрагментарність відомостей про святкування Різдва, Великодня та Трійці на Волині, навіть скупі згадки про річний цикл свят висвітлюють традиційні обрядодії волинян.
    Значний внесок у вивчення Волинського краю зробили польські дослідники, які обстежували українські терени, зокрема Волинь і Полісся, записували твори усної народної словесності та збирали етнографічні відомості з цієї території. Згадки про культурно-мистецьке життя Житомирщини зосереджені в дослідженнях Ю. Крашевського, якому належить низка праць краєзнавчого характеру. Серед них історичні нариси Житомир” (1861), Вечори на Волині” (1859), які висвітлюють питання географічного розташування Житомирщини, її громадське, політичне та культурне життя й вважаються своєрідними енциклопедіями життя Волині протягом ХVІІІ ХІХ століть.
    Дослідницька робота Т. Стецького, відомого працею Wołyń pod względem statystycznym, histirycznym і archeologicznym” (1864), була зосереджена навколо вивчення пам’яток старовини напівзруйнованих костелів, замків, а також курганів і могил. Однак не менш важливими, на думку вченого, є дослідження усної словесності волинян. Так, його увагу привернули перекази, легенди, обряди та пісні. Учений намагався фіксувати (а інколи й сам брав участь у процесі) також і обрядовий фольклор безпосередньо під час його виконання, бо саме в живому, органічному контексті обряду, на його думку, виразно виявляється вся сутність його пісенного наповнення. Особливу цінність дослідник вбачав у залишках архаїчної доби, адже таке прекрасне колись минуле, здається, кричить і ґвалтом допоминається детального й докладного опису []” [315; ІІ].
    Вчений досить ґрунтовно підійшов до розгляду проблеми класифікації записів, розмістивши їх згідно до ареалу фіксації й території поширення. Так, кожен окремий том його праці містив відомості про два повіти. Наприклад, у другому томі вміщено описи Костянтинівсього й Кременецького повітів, у третьому Острозького і Дубенського. Найбільш вдалою, на думку самого автора, була стаття про волинське Полісся, адже Т.Стецький був уродженцем цього краю, там пройшло його дитинство, відтак минуле Волині стало працею його життя.
    Волинська земля була об’єктом дослідження й на сторінках визначної пам’ятки польського краєзнавства Słownikа Geograficznеgo Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich” (1880 1904 рр.), де друкували свої розвідки та матеріали відомі вчені того часу: Т. Стецький, М.Сарнецький, І. Радлінський та інші. Особливо плідно в галузі волинезнавства під час випуску Słownikа” працював Ю. Кшивіцький. Він підготував словникові статті, присвячені містам і повітам Волині, а також статтю Волинська губернія”, в якій акцентував на етнографічних особливостях цієї території. На основі праці цих учених значною мірою формувалось уявлення про Волинь серед польської громадськості. Томи цієї краєзнавчої енциклопедії були настільними книгами й для волинських дослідників кінця ХІХ початку ХХ ст., зокрема й М. Теодоровича, що підкреслює очевидну цінність Słownikа” як польської пам’ятки культури краю.
    Дослідження П. Батюшкова Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края” (1888), Сборник типографических сведений о курганах и городищах в России. Волынская губерния” (1888) та Город Владимир Волынской губернии в связи с историей Волынской иерархии” М. Теодо-ровича (1893) й тепер є актуальними історичними студіями, адже в них висвітлено питання еволюції світогляду волинян, починаючи з часів язичництва й до кінця ХІХ ст., розвитку Волині як окремого регіону, включаючи історію становлення міст, які відігравали важливу роль у житті України, а також розвідки про визначні волинські кургани та могили (Замчисько”, Шанці”, урочище Маруха” неподалік від м. Берестечка).
    Цікаві відомості, зокрема про християнізацію Волині, навів М. Тео-дорович, зауваги якого свідчать про пильну увагу до історичної долі краю у контексті християнської традиції. Дослідник писав: на Волині християнство знайшло хороший ґрунт для свого швидкого розповсюдження. [] у той час, коли в інших місцевостях Руської землі [] зустріло сильну протидію з боку язичництва” [71; 25]. Тому не випадково об’єктами дослідження вченого стали передусім волинські духовні семінарії та церкви. Попри відсутність прямих згадок про фольклор волинян у працях М.Теодоровича є чимало цінних відомостей про територію Волині та її межі.
    Початок ХХ ст. позначився діяльністю Товариства дослідників Волині, створеного в 1900 р. за ініціативою М. Коробки та О. Фотинського. За висловом сучасних учених (Ю. Лащук, О. Ошуркевич, П. Хведась), Товариство стало справжньою академією наук Українського Полісся і Волині” [168; 20]. 1909 р. вийшов перший том наукових записок, а за ним ще 14 томів Трудов общества исследователей Волыни”, в яких публі-кувалися праці з географії, геології, ботаніки і метеорології, а також етнографічні й фольклорні матеріали з Волині.
    Фундаментальна десятитомна праця Історія України-Руси” М. Гру-шевського стала не лише важливою віхою в історії України, а й посіла чільне місце у вивченні культурно-історичного життя регіонів, зокрема Волині. Так, означивши територіальні межі краю, М. Грушевський простежив його долю, починаючи з часів розселення племен, вивів етимологію топоніма Волинь”, окреслив головні етапи історичного й культурного розвитку Волині. Особливу увагу вчений звернув на давні осередки мистецького й політичного життя волинян: Бузьк, Любомль, Холм, Луцьк, Острог тощо.
    Значну роботу при вивченні старожитностей Волині здійснив відомий краєзнавець О. Цинкаловський, результати досліджень якого були узагальнені у праці Materialy do pradziejow Wolynia I Polesia Wolynskiego” (1961) і словнику Стара Волинь і Волинське Полісся” (1984). Займаючись обстеженням території Волинського краю й Полісся, вчений багато уваги приділяв ойконімії Волині, зробив спробу дослідити як монументальні (городища, вали), так і дрібні археологічні об’єкти від часів старшого, камінного періоду, неоліту, бронзи, римської доби і мандрівки народів, окреслюючи їх культурну приналежність і конспективно їх описуючи” [286; 20].
    Календарно-обрядовий фольклор Волині був об’єктивно представлений у спеціальних розвідках класиків української фольклори-стики. Так, праця М. Коробки Песни Каменецкого уезда Подольской губернии” (1895) висвітлювала питання походження народної поезії, її зв’язок з життям народу, календарними обрядами й віруваннями.
    Розвиткові регіональних студій з фольклористики й етнографії активно сприяли часописи Этнографический сборник”, Киевская старина” та Харьковский сборник”, на сторінках яких систематично друкувалися фольклорно-етнографічні матеріали, які містили чимало записів пісень, ігор та хороводів. Ці публікації фіксували стан календарно-обрядового фольклору другої половини XIX поч. XX ст., зокрема й на Волині, свідчили про збереження або руйнацію традиції, особливості місцевого репертуару.
    Так, відома українська письменниця та перша жінка-академік Олена Пчілка в Киевской старине” видала свою працю Украинские колядки. Текст волынский” (1903). Примітно, що волинські записи дослідниці супроводжувались і важливими теоретичними розмірковуваннями й поглядами авторки про специфіку побутування, семантику календарно-обрядових творів зимового циклу.
    Заслуговує на увагу й класифікація фольклорного матеріалу, яка хоч і значною мірою застаріла, але все ж містить цікаві думки щодо функціонування жанру колядок. Так, виділяючи в окремо колядки-веснянки”, колядки-легенди”, колядки-вірші”, Олена Пчілка вказала на мотиви, які переважають у цих народнопоетичних творах зимового циклу. Йдеться про колядки з весняними, міфологічними та християнськими мотивами, причому останні добре знані у фольклористиці під назвою коляди”. Найдавнішими дослідниця вважала саме колядки з весняними мотивами, пояснюючи це тим, що вони стосуються свята народження сонця, а ця звістка про весну повинна пробуджувати відчуття задоволення, життєрадості” [221; 169], чим і пронизані пісні згаданого типу.
    Відомо, що досить критично оцінив цю працю В. Гнатюк: Дуже живо написана доволі велика стаття Олени Пчілки Українські колядки”, на жаль, занадто фейлетоново, тому мало подає до розуміння та пояснення колядок. Коли до сього додати рецензії на збірники колядок та на отсі праці, то, мабуть, і буде все важніше, що досі принесли студії над колядками” [61; 102]. Слушно вказавши на недоліки дослідження, учений все ж не заперечив цінності цієї праці, насиченої архаїчним автентичним колядковим матеріалом, який заслуговує на сучасне багатоаспектне вивчення.
    Поряд з історичними, краєзнавчими, фольклористичними дослідженнями чи не найважливішими документальними знахідками є збірники фольклорних матеріалів, що містять записи з Волині. Одним з перших, хто розпочав обстеження Волині, був З. Доленга-Ходаковський, який туди переїхав 1814 року. У волинських обрядових піснях дослідник знайшов чимало образних висловів і відгомонів давніх вірувань про існування Тура, Леле, Ладо, інших слов’янських язичницьких богів. Відтак, до його збирацького доробку ввійшли веснянки, русальні, купальські, петрівчані, жниварські пісні, а також колядки й щедрівки. Наукова цінність записаних фольклорних творів полягає в тому, що З. Доленга-Ходаковський вперше в українській фольклористиці фіксував пісні з великим ступенем достовірності, зберігаючи первісний текст, особливості діалектної норми, а подекуди й етнографічний елемент. Згодом його записи увійшли до збірників М. Максимовича, О. Бодянського, М. Гоголя, П. Куліша, В. Гна-тюка, а окремим виданням вийшли лише 1974 року.
    З Волинню була пов’язана дослідницька робота М. Костомарова-фольклориста. Свідченням цього є збірник Народные песни. Собранные в западной части Волынской губернии в 1844 году Николаем Костомаровым”, який містив близько 200 текстів, з яких, щоправда, лише 14 календарно-обрядових. Деякі з веснянок, які зафіксував фольклорист, й досі побутують на Волині. Йдеться про такі твори весняного циклу: А у кривого танця”, Благослови, мати” та інші. Дещо бідніші в цьому плані коляди чи, як визначив їх фольклорист, колядки” та пісня при обжинках”.
    Значний внесок у дослідження й фіксацію календарної обрядовості зробила поява Трудов этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край, снаряжённой Императорским Русским Геогра-фическим Обществом. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные П.П. Чубинським” (1872). Особливої уваги заслуговує народний календар, вміщений у третьому томі праці, представлений фольклорними творами зимового, весняного та літнього циклів. Розмістивши записаний фольклорно-етнографічний матеріал у хронологічній послідовності, П. Чу-бинський не оминув своєю увагою й християнські свята. Чимало кален-дарно-обрядових творів, представлених у збірнику, зафіксовано саме на Волині, зокрема в Старокостянтинівському, Новоград-Волинському, Ост-розькому, Володимирському, Рівненському, Ковельському та інших повітах.
    На другу половину ХІХ ст. припадає діяльність відомого польського дослідника етнографічних регіонів України, зокрема Волині та Покуття, О. Коль-берга. Етапною у дослідженні волинського фольклору є його праця Wołyń”, цінна характером, об’ємом та високим науковим рівнем укладання багатого матеріалу, розмаїттям мелодій до зафіксованих пісень. Дослідник ще 1862 р. здійснив поїздку на Волинь. Важливо, що обстежуючи головно північно-західні повіти, фольклорист не обмежився цією територією, а заїжджав і далі на схід” [313; V]. До збірника О. Кольберга ввійшли записи з-під Житомира, Ковеля, Овруччя. Збирацький доробок ученого дає підстави стверджувати, що йому вдалось обстежити практично всю територію Волині.
    У збірнику Wołyń” О. Кольберг подав фольклорні записи відповідно до існуючої в той час жанрово-тематичної класифікації. Так, в окрему групу він виділив щорічні пісні обрядові”, які, щоправда, представлені досить бідно: 2 тексти купальських пісень, 8 текстів, які належать до жнивних свят (за О. Кольбергом, жнива, дожинки, заходи по дожинках”), і 5 щедрівок. Ймовірно, така кількість записів зумовлена специфікою побутування жанрів календарно-обрядової поезії, адже, перебуваючи на Волині не тривалий час, дослідник не міг повною мірою спостерігати особливості волинської обрядовості.
    Кінець ХІХ початок ХХ ст. в історії фольклористики позначився значною кількістю невеликих окремих публікацій, об’ємних монографічних праць, присвячених дослідженню Волині, в яких увага зосереджувалась переважно на проблемах специфіки краю, його народності, походженні та основних рисах культури, систематизації визначальних понять у контексті фольклористичних та етнографічних студій.
    Так, на сторінках згадуваного вище Słownikа Geograficznеgo Królewstwa Polskiego i innych krajów słowiańskich” (1880-1904 рр.) та збірників Zbior wiadomości do antropologii krajowei” (1883-1889 рр.), Materialy antropologiczne, archeologiczne i etnograficzne” (1897р.) свої записи часто друкувала сумлінна збирачка фольклору С. Рокоссовська. Вона упорядкувала збірники Weseile i pieśni ludu ruskiego ze wsi Jurkowszczyzny, w powiecie Zwiahelskim na Wołyniu”, Pieśni z Jurkowszczyzny”. Як свідчать її праці, фольклорно-етнографічний доробок С. Рокоссовської походив в основному зі с. Юрківці Звягельського (тепер Новоград-Волинського) повіту. Матеріали, які записала С. Рокоссовська на Юрківщині, містили відомості про родинні звичаї та обряди, календарну обрядовість, дитячі ігри, демонологію, вірування волинян, а також їхні уявлення про природу, загадки та головоломки.
    Рецензуючи збірник Zbior wiadomości do antropologii krajowei” І.Франко не оминув увагою й матеріли С. Рокоссовської, хоча його зауваги носили більше критичний, ніж рецепційний характер. Ось що він писав про волинські колядки: [вони Т.Ш.] не відзначаються ні оригінальністю, ні повнотою варіантів, а навпаки, є переважно дуже скороченими і часто зовсім зіпсованими. Збірка Щодрух” також бідна (всього 8 номерів), до того в збірці не відокремлено серйозних пісень від пародій. До великопісних неправильно зараховано пісні лірників, які не мають нічого спільного з Великим постом. Хоча загалом матеріал є цінним, бо всебічно характеризує етнографічні риси цього тісного закутка” [271; 213]. Зауваження І. Франка, безумовно, влучні та доречні, проте дослідження фольклорних традицій навіть локальної місцевості важливе й потрібне, адже завдяки йому можна не лише показати географічне поширення тих чи інших уснопоетичних жанрів, а й простежити специфіку фольклорного регіону в контексті обрядово-звичаєвої традиції.
    Календарна обрядовість волинян стала об’єктом вивчення у працях відомого літературознавця, історика, фольклориста В. Доманицького, який систематично співпрацював з такими виданнями, як: Киевская старина”, Літературно-на
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Західноволинський ареал, який обмежився Радехівським районом Львівської області, Горохівським і Локачинським районами Волинської області, має багате фольклорне надбання, яке досі системно не вивчалось. Тому об’єктом дослідження цієї дисертаційної роботи стали календарно-обрядові твори, зафіксовані на теренах Західної Волині. Протягом 2005−2007 років було обстежено 22 населені пункти та опитано 43 респонденти віком від 70 до 90 років.
    Календарно-обрядовий фольклор Західної Волині, представлений у пропонованому дослідженні й уміщений в окремому томі додатків, становить близько 500 текстів з варіантами. Відтак, багатство уснословесних творів та жанровий склад зумовили потребу їхнього вивчення. У процесі аналізу західноволинського фольклорного матеріалу постали актуальні питання сучасних регіональних досліджень, зокрема динаміки побутування, жанрової структури, системи мотивів і поетики календарно-обрядових творів. Це певною мірою спричинило їхнє висвітлення на сторінках дисертаційної роботи, в якій матеріал викладено відповідно до календаря і в межах кожного циклу простежено особливості функціонування фольклорної традиції обстежуваного ареалу.
    Вивчення динаміки побутування календарно-обрядового фольклору досліджуваного регіону дозволило виявити його колоритні народні традиції, зокрема сіл Ржищів, Бужани, Шклинь, Жабче Горохівського, Привітне Локачинського району Волинської області, Грицеволя, Бебехи Радехівського району Львівської області. Так, місцевим колоритом просякнуті веснянки Грицевільські парубки”, На дзвіниці дзвони дзвонять” зі села Грицеволя, що на Радехівщині.
    Графічне зображення систематизованих фольклорних матеріалів (Див. додаток В.1.) дає можливість простежити динаміку побутування весняних жанрів в досліджуваному ареалі. Отже, найчисельнішими творами весняного фольклору є веснянки 64%, гаївки складають 30%, решта юріївські пісні 1%, народні прикмети та примовки 5%. Особливо цінними з огляду на мистецький рівень та ступінь збереження є записи зі сіл Грицеволя Радехівського району Львівської області від П. Заруденець, Ржищева від Л. Пилипчук та Цегова Горохівського району Волинської області від А.Корнило.
    Літній цикл характеризується побутуванням русальних 2%, петрівчаних 8%, купальських 9%, жнивних пісень 81% (Див. додаток В.2.). За словами інформаторів, на більшій частині обстеженої території (села Цегів, Бережанка, Мирків, Охлопів Горохівського р-ну, Заячиці, Привітне, Конюхи Локачинського р-ну, Грицеволя, Бебехи Радехівського р-ну) свято Купала не відзначали. Однак у селах Бужани, Ржищів, Смолява Горохівського р-ну люди ще пам’ятають традиційні купальські дійства й фольклор, що їх супроводжував. Регіональним колоритом відзначаються й жнивні обряди та пісні.
    Територія поширення андріївських та варварівських вечорниць, ворожінь на Катерини, напередодні Різдва та Нового року обіймає фактично весь досліджуваний ареал. Найбільшою популярністю, а відтак і чисельністю, відзначаються колядки, що складають 43% від загальної кількості записаних народнопоетичних творів згаданого періоду. 28% ставлять коляди, 15% − щедрівки, 14% − віншівки, посівалки, неолітування”, кугутання” (Див. додаток В.4.).
    Унікальним явищем, притаманним західноволинському ареалу, є звичай кугутання”, який відомий в усіх трьох досліджуваних районах, зокрема в селах Привітне Локачинського р-ну, Скриголово, Бережанка, Сенквичівка Горохівського р-ну Волинської обл., Грицеволя Радехівського р-ну Львівської області. Водночас театралізовані дійства на кшталт Вертепу”, Кози”, Маланки”, фольклорно-етнографічного комплексу Колодка”, які є самобутніми явищами української народної творчості загалом, на теренах Західної Волині відзначаються регіональним колоритом.
    Жанрова специфіка. Проблема жанрової диференціації західно-волинського фольклору зумовила поглиблений аналіз зафіксованих на цій території матеріалів, їх систематизацію й виокремлення з обрядового контексту. Це передбачає й розгляд прозових жанрів, зокрема народних прикмет, примовок. Закономірно, що чітка ідентифікація цих жанрів майже неможлива, адже нерідко спостерігаємо явище міжжанрової міграції. Тому фольклорний матеріал класифіковано з урахуванням своєрідності творів, їхньої регіональної специфіки, ритмічної будови тексту, темпоральних характеристик та своєрідності виконання, зокрема суб’єктів і адресатів обрядового моменту тощо.
    У дисертації запропонована авторська модель системи жанрів календарно-обрядових творів Західної Волині. Так, весняний фольклор представлений жанрами, розташованими відповідно до хронологічних меж виконання: а) веснянки, б) гаївки, в) юріївські (юр’євські) пісні. Жанрово-тематичний спектр календарно-обрядових творів літнього циклу представлений: а) русальними, б) петрівчаними, в) купальськими, г) жни-варськими піснями. Зимовий цикл календарно-обрядових пісенних текстів Західної Волині становлять: а) колядки, б) коляди, в) щедрівки, а також новорічні декламації: г) віншівки, ґ) посівалки, д) неолітування”, е) ку-гутання”, поетичні твори на св. Андрія, при водінні Кози”, Маланки”, святкуванні Колодки”. Врахування часу виконання, структури вірша, місця згаданих творів в обряді та функцій, які вони виконують, а також змісту, поетичної форми, образної специфіки дає підстави для виділення їх в окремі жанри. У весняному й зимовому циклах виразним є тісний зв’язок цих усно словесних текстів з обрядом.
    Розмаїття мотивів. Жанрові особливості певного твору нерідко зумовлюють тематичну специфіку та розмаїття мотивів. Можна виокремити такі основні мотиви веснянок Західної Волині: закличні (20%), аграрні (6%), любовні (30%), шлюбні (2%), молодечої краси (6%), жалю дівчини за дівуванням (4%), драстичні (10%), жартівливі (8%), еротичні (4%), рекрутські (6%), історичні (4%). У гаївках зустрічаються мотиви приходу весни (40%), вегетаційні (12%), аграрні (18%), любовні (6%), шлюбні (6%), дівочої вроди (18%). Оцінюючи якісні та кількісні показники творів весняного фольклору регіону (Див. додаток Б.1.1-1.3.), зазначу, що переважають тексти про прихід весни (20% веснянок та 40% гаївок) та з любовними й шлюбними мотивами (32% веснянок і 12% гаївок).
    Твори літнього циклу характеризуються наявністю філософських, любовних, шлюбних мотивів, а також відображенням приходу русалок, емоційного стану хлібороба, основних етапів польових робіт, обрядових атрибутів. Високі кількісні показники жнивних творів свідчать про їх регіональне поширення. У них переважно йдеться про працьовитість, уміння волинян якісно та швидко закінчити роботу й водночас бути вдячними вищим силам за допомогу.
    Отже, у жниварських піснях переважають величальні (35%) й трудові (31%) мотиви, 14% складають обрядові, 9% шлюбні, дещо менше жартівливі (7%). Пейзажні й баладні по 2%. Високі відсоткові показники величальних і трудових мотивів засвідчують про домінуючу роль трудової діяльності хлібороба й поцінування як зібраного врожаю, так і най-старанніших женців, а особлива пошана адресується господарю й господині. Більшість жниварських пісень висвітлює обрядовий контекст початку й закінчення жнив, відтворює процес повернення женців з поля, зустріч з господарями, вручення обрядових атрибутів, отримання плати за роботу, частування й пророкування майбутнього хорошого врожаю.
    Основу календарно-обрядових творів зимового циклу складають колядки і щедрівки, які величають господаря й усю його родину, прославляють вроду та морально-етичні чесноти дівчини й парубка, величання господаря й усієї його родини. Персонажі зображені в ідеальних вимірах. Вони − вродливі, багаті, працьовиті, відважні, в їхніх домівках панує достаток і благополуччя.
    У західноволинських творах зимового циклу переважають а) вели-чальні (16%), б) міфологічні (7%), в) шлюбні (11%), г) любовні (9%), ґ) еро-тичні (1%), д) аграрні (14%), е) християнські (34%), є) жартівливі (1%) мотиви. Зафіксовано окремі тексти з мотивом ж) продажу коня (3%) та відображенням з) історичних подій (4%), зокрема діяльність УПА. Зимовий обрядовий фольклорний комплекс поряд із господарськими, матримоніальними й величальними мотивами містить також відгомони основних принципів світосприйняття.
    Характерною особливістю календарно-обрядових творів є між-жанрове взаємопроникнення окремих мотивів, які є мобільними текстовими одиницями. Більшість із них має тематичне забарвлення, адже місце мотиву в структурі твору зумовлює його семантику, а тільки окремі тексти висвітлюють особливості функціонування. Це спричинено тим, що, будучи найменшою структурною одиницею, мотив може збагачувати твір своїм розмаїттям (йдеться про функціонування кількох мотивів) та новим семантичним забарвленням. Побутуючи в різних жанрах, один і той же мотив щоразу набуває іншого смислового навантаження. Так, фольклорні матеріали весняного циклу можуть містити водночас вегетаційні та любовні мотиви. У творах літнього циклу спостерігається поєднання трудових і жартівливих мотивів, а в зимовому − шлюбні мотиви часто переплітаються з величальними. Тому закономірно, що більшість текстів календарно-обрядової поезії Західної Волині часто містять однойменні мотиви, зокрема астральні, хліборобські, архаїчні, любовні, шлюбні, вегетаційні, хри-стиянські, драстичні, обрядові, трудові, величальні й інші.
    На прикладах окремих творів календарно-обрядового циклу спостерігаємо еволюцію стосунків молоді, особливості драматичних обрядових святкувань, сільськогосподарських робіт, які змальовують життя та світогляд волинян, починаючи з язичницьких часів, втілюють їхній багатий життєвий досвід.
    Поетика. Як показав аналіз конкретних творів, календарно-обрядовий фольклор Західної Волині відзначається досконалістю поетичної організації мовлення, яка реалізується через систему засобів, зокрема фоніку, лексику, тропи та синтаксис. Уся образна палітра досягається мистецьки підібраним арсеналом художніх елементів, що їх може створити тільки прекрасно розвинене естетичне чуття.
    Не виокремлюючи себе зі середовища первісної природи, людина вміла передавати особливе замилування звуками й словами. У досліджуваних фольклорних творах простежується їх багата й барвиста гра. Наявність дзвінких приголосних у гаївках, зокрема по замку ходили, ключами дзвонили”, імітує звуки природи, які зумовлять прихід весни; в колядках передає активність праці міфічного майстра: Ой в гаю, в гаю камінь лупаю, Камінь лупаю, церкви будую”; у творах зимового циклу, адресованих дівчині, ласку, ніжність, любов виражено за допомогою лагідної” алітерації [л], [л′]: Галя, лілійочка, листочок” тощо. Присутність простого асонансу в кінцевих словах кожного рядка на зразок вести нести”, красний ясний”, оковиту соковиту” створює класичну ритмомелодику вірша.
    У пісенній архаїці ритм, відображаючи первісний синкретизм, часто пов'язаний з музикою й танцем, водночас реалізуючись і розвиваючись засобами мови. Так, у календарно-обрядовому фольклорі знаходимо оригінальні й різноманітні рими, більшість з яких жіночі, відкриті, часто дієслівні, як-от: рай розвився Господь звеселився: Син Божий народився”, фіялоньки зацвіли, долиноньки встелили”; іменникові: тернину годину”, на часочок твій голосочок”; прикметниково-прислівникові: а за нею її хлопець стихенька: що ти робиш, дівчинонько молоденька?”, півень білокрилий, господар чорнобривий” й інші.
    Особливим звуковим засобом календарно-обрядової поезії є внутрішня рима. Вона найчастіше зустрічається в середині рядка: Пірце збирала в фартушок клала”, подекуди утворюючи своєрідний фонічний трикутник: З фартушка брала, віночка плела, Віночка плела, головоньку вбрала”. У багатьох творах знаходимо співзвучність кінцевих віршованих рядків, починаючи від останнього наголошеного складу, відомого як клаузула. Наприклад, медок тернок”, пригріває сподіває”, живо пиво”, сушена качана” тощо.
    Типовою й найбільш уживаною в гаївках, зокрема бабоньках”, є тавтологія наприкінці рядків: маємо, маємо”, не дамо, не дамо”, підкотим, підкотим”, виманим, виманим”; у жнивних спостерігається своєрідне поетичне обрамлення, складене з повторів: жали женчики, жали”, сяє сонечко, сяє”, живо, женчики, живо”.
    Смислових та емоційних відтінків народнопоетичному мовленню надають засоби словотвору. По-різному звучать лексеми, утворені від одного кореня, але за допомогою різних суфіксів дівчина дівчинонька дівчатунька дівочка дівонька”. Вживання у словах зменшувально-пестливих суфіксів (-ечк-, -ейк-, -очк-, -оньк-, -еньк-, -есеньк- тощо) надає творам емоційно-експресивного забарвлення. Так, суфікс -оньк- у звертанні Кострубоньку” виражає ніжність, у контексті твору надію на одруження, а вокатив Кострубаче” висловлює зневагу, бо за ним жінка плаче”.
    Західноволинські фольклорні матеріали засвідчують загально-українську народнопоетичну традицію використання тропів. Одним з найпоширеніших художніх прийомів є порівняння, яке, будучи мальовничою деталлю, допомагає створити яскраву образність зображуваного: дівоцька краса, як літня роса”, очки, як скляночки”, снопочки, як зорочки”, півкопи, як місяченьки”, господар, як виноград”, господиня, як калина”, діточки, як квіточки”. У порівнянні поряд із рецепційною функцією виступає й зображальна. Часто зустрічаються заперечні порівняння, в яких також зіставляються предмети чи явища, але в формі заперечення: Я не царівна, не королівна, я в тата дочка, як панєночка”, Не зірка ясна зійшла ґаздиня до нас вийшла”. Отже, через заперечення наводиться своєрідне попереджання того, що головний предмет зображення в даному випадку інший від того, про який ішлося.
    Особливим колоритом відзначається й гама епітетів та метафор. Серед них золотий рубличок”, рум’яний вінок”, вербовії мости”, віночок золотий”, золоті серпики”, срібнії кілочки”, солоденькі писоньки”, а також постійні епітети на зразок красна дівонька”, вірнії служеньки”, сивий соколонько”, подоляночка молодесенька” тощо. Метафоричне змалювання молодечої краси має й емоційне забарвлення, адже дівоцька краса в Дунаї прана, на сонці сушена”, а парубоцька краса на вітру сушена, на призьбі качана”, тобто є більш загартованою.
    Щоденне мовлення наших предків було багатим і барвистим, пересипаним сентенціями, про що свідчать реліктові матеріали Західної Волині. Окличні й питальні звороти, повторення слів і виразів, звертання, протиставлення, сполучення синонімічних виразів відіграють важливу роль у посиленні емоційного звучання твору.
    Отже, зазнавши селекції та шліфування протягом тисячоліть, народне слово стало зразком вродженого естетичного смаку. Наші предки все співане й мовлене сприймали як реальне чи бажане, а тому вірили в його силу.
    Проаналізувавши календарно-обрядові твори, зафіксовані на теренах Західної Волині, можна констатувати, що регіональна своєрідність цього матеріалу яскраво відображена на жанровому, структурному, семантичному, поетичному рівнях, включаючи колоритні діалектні особливості. Це дає підстави для реконструкції, а відтак і збереження та популяризації автентичного фольклорного коду волинян, який досі залишається мало вивченим.
    Хоча колись багата й динамічна фольклорна система Західної Волині сьогодні значною мірою втратила свій первісний вигляд, однак жителі краю зуміли зберегти основу колоритної та самобутньої з огляду на регіональну специфіку календарної обрядовості й обрядової поезії. Незважаючи на плинність часу, що спричинив значні, а подекуди й безповоротні зміни фольклорної традиції волинян, усе ж вдалося зафіксувати низку цінних автентичних уснословесних текстів, які своїми витоками сягають архаїчних часів.
    Укладення й залучення до аналізу теоретичного складу додатків, зокрема таблиць допомогло значною мірою унаочнити динаміку побуту-вання жанрів календарно-обрядового фольклору Західної Волині, основних мотивів, водночас більш точно висвітлити погляди дисертанта на вирішення поставлених завдань дослідження. Значна кількість фольклорних текстів, поданих окремим томом додатків, дала змогу проілюструвати теоретичні засади роботи й водночас сама стала цінним об’єктом вивчення.








    СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

    1. Агапкина Т.А. Мифопоэтические основы славянского народного календаря. Весенне-летний цикл. М.: Индрик, 2002. 816 с.
    2. Агапкина Т.А. Очерки весенней обрядности Полесья // Славянский и балканский фольклор. М.: Наука, 1995. С. 21 107.
    3. Агапкина Т. Юрьев день в Полесье // Проблеми сучасної ареалогії. К., 1994. С. 324-331.
    4. Андрієвський В. Звичаї та обряди українського народу. Краків: Українське видавництво, 1941. 52 с.
    5. Андрієвський О. Бібліографія літератури з українського фольклору / Всеукраїнська Академія наук, Етнографічно-фольклорна комісія. (Матеріали до історії української етнографії / За ред. А.Лободи;) К., 1930. Т.1. 823 с.
    6. Андрияшев А.М. Очерк истории Волынской земли до конца XIV ст. К., 1888. 234 с.
    7. Аничков Е.В. Весенняя обрядовая песня на Западе и у славян: У 2т. СПб.: Изд. АН СССР, 1903 1905. Ч.1. 392 с.; Ч.2. 404 с.
    8. Антонович В.Б. Археологическая карта Волынской губернии // Труды ХІ Археологического съезда. М., 1901. Т.1. С. 1-132.
    9. Атлас української мови: У трьох томах. Волинь, Наддністрянщина, Закарпаття і суміжні землі. К.: Наукова думка, 1988. 520 с.
    10. Афанасьев А.Н. Поэтические воззрения славян на природу. М.: Изд-во К. Солдатенкова, 1866. Т. 1. 800 с.; 1868. Т. 2. 784 с.; 1869. Т. 3. 840 с.
    11. Барвінський О. Історія української літератури. Львів: Накладом друкарні НТШ, 1920. Ч.1. 375 с.; 1921. Ч.2. 428 с.
    12. Бауэр В., Дюмотц И., Головин С. Энциклопедия символов. М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. 512 с.
    13. Белецкий А. Старинный театр в России. М., 1923. 104 с.
    14. Белоус И.М. Маланка. Народный обход в навечерье св. Василия и Нового года. Коломыя, 1900. 16 с.
    15. Березовський І.П. Важливе теоретичне дослідження // Народна творчість та етнографія. 1988. № 1. С. 77-79.
    16. Березовський І.П. Українська народна творчість / 20-30 роки ХХ ст. / К.: Наукова думка, 1973. 152 с.
    17. Бернштам Т.А. Весенне-летние ритуалы у восточных славян: масленица и Костромы-Коструба”. К символическому языку культуры // Этнографическая наука и этнокультурные процессы. СПб., 1993. С. 45 65.
    18. Білик О.А. Календарно-обрядовий фольклор Західного Полісся: регіональна специфіка та динаміка побутування / Автореферат дисертації канд. філол. наук. Львів, 2007. 19 с.
    19. Бібліографія українського народознавства. Фольклористика. // Зібр. і впоряд. М. Мороз. Львів, 1999. Т. 1. Кн. 1. 494 с.; Кн.2. 1097с.
    20. Білецький Л. Історія української літератури. Авгсбург: Накладом укр. Церковного вид-ва в Авгсбурзі, 1947. Т.1. 328 с.
    21. Білецький-Носенко П. Словник української мови / Підготував до вид. В.В. Німчук. К.: Наукова думка, 1966. 423 с.
    22. Біляцька В.П. Календарно-обрядова поезія і народні свята. Вечорниці і досвітки. Дніпропетровськ, 2001. 104 с.
    23. Благослови, мати, весну зустрічати / Упор. Бервецький Зиновій. Дрогобич: Відродження, 1991. 40 с.
    24. Богатырёв П. Вопросы теории народного искусства. М.: Искусство, 1971. 544 с.
    25. Богатырёв П. К вопросу об этнологической географии. Прага, 1928. С. 600-611.
    26. Вагилевич І. Народні пісні в записах І. Вагилевича / Упор., вступ. ст. і прим. М.Й. Шалати. К.: Музична Україна, 1983. 159 с.
    27. Василькевич Г. Юріївська народнопоетична творчість: проблема семантики і жанрової специфіки. Львів: Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2007. 224 с.
    28. Василькевич Г. Свято Юрія: теза, антитеза чи синтез?.. // Народознавчі Зошити. Львів, 2003. № 1-2. С. 55-59.
    29. Велецкая Н. Языческая символика славянских архаических ритуалов. М.: Наука, 1978. 236 с.
    30. Великдень в Україні: Нариси про Великодні свята з народними піснями. К.: Музична Україна, 1993. 126 с.
    31. Венелин Ю. Об источнике народной поэзии вообще и южно-русской в особенности. М.: Тип. Степанова, 1834. 60 с.
    32. Верхратський І. Про Маланку” // Правда. Львів, 1876. Ч.2. С. 69 72.
    33. Веселовский А. Миф и символ // Русский фольклор Т.19: Вопросы теории фольклора. Ленинград: Наука, 1979. С. 186 199.
    34. Веселовский А.Н. Историческая поэтика / Вст. ст. И.К. Горского. М.: Высшая школа, 1989. 405 с.
    35. Веснянки / Упор., вступ. ст. Грицая М. К.: Музична Україна, 1970. 175 с.
    36. Веснянки: Українські народні пісні / Упор. Єфремов Є.В. К.: Музична Україна, 1988. 245 с.
    37. Веснянки / Упор. та вступ. стаття Шумади Н. С. К.: Дніпро, 1984. 110 с.
    38. Виноградова Л.Н. Зимняя календарная поэзия западных и восточных славян: Генезис и типология колядования. М.: Наука, 1982. 255 с.
    39. Виноградова Л.Н. Мифологический аспект полесской русальной традиции // Славянский и балканский фольклор. М.: Наука, 1986. С. 88 133.
    40. Виноградова Л.Н., Толстая С.М. Мотив уничтожения проводов нечистой силы” в восточнославянском купальском обряде // Исследования в области балтославянской духовной культуры. Погребальный обряд. М., 1990. С. 99 118.
    41. Від Пилипівки до Говіння. Коломия: Вік, 2003. 109 с.
    42. Влад М.М. Стрітення: Книга гуцульських звичаїв і вірувань. К.: Український письменник, 1992. 221 с.
    43. Власов В.Г. Русский народный календарь // Советская этнография. 1985. № 4. С. 20 28.
    44. Вовк Х.К. Етнографічні особливості українського народу // Студії з української етнографії та антропології К.: Мистецтво, 1995. С. 39 335.
    45. Возняк М. До історії української вірші і драми. Львів: Накладом НТШ, 1910. Т.1. 29 с.
    46. Возняк М. Історія української літератури. Львів, 1920. Т. 1. 344 с.
    47. Возняк М. У століття Зорі” Маркіяна Шашкевича (1834 1934). Нові розшуки про діяльність його гуртка. Львів, 1935 1936. Ч.1 2. 324 с.
    48. Волицька І.В. Театральні елементи, традиційні обрядовості українців Карпат кінця ХІХ поч. ХХ ст. / АН України, Інститут народознавства. К.: Наукова думка, 1992. 139 с.
    49. Волынские записки, сочинённые Степаном Руссовым в Житомере. СПб.: Императорская Типография, 1809. 196 с.
    50. Волынь. Исторические судьбы Юго-Западного края. Издано при Министерстве внутренних дел П.Н. Батюшковым. СПб.: Общественная Польза”, 1888. 414 с.
    51. Воропай О. Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис: У 2-х т. Мюнхен: Українське видавництво, 1958. Т.1. 449 с.; Т.2. 442 с.
    52. Восточнославянский фольклор: Словарь научной и народной терминологии / Редкол.: К.П. Кабашников (отв. ред.) и др. Мн.: Навука і техніка, 1993. 478 с.
    53. Гаївки / Упор. М.В. Мишанич Львів: Гердан, 1991. 96 с.
    54. Галаган Г. Малорусский вертеп // Киевская Старина. К., 1882. № 10. С. 1 8.
    55. Гальковский К.М. Борьба христианства с остатками язычества в Древней Руси. Харьков, 1916. Т. 1. 308 с.
    56. Гарасим Я.І. Різдвяно-новорічні жанри поліського фольклору // Берегиня. К.: Педагогічна преса, 2001. № 4. С. 5 8.
    57. Гінда О. Жанр фольклорний: маніфестація терміна як проблема // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. 2006. Вип.. 41. С. 209 214.
    58. Глушко М. Історико-етнографічна Волинь: локалізація, межі (за матерілами наукових досліджень другої половини ХХ початку ХХІ ст.) // ІІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків Українська історична наука на шляху творчого поступу”. Луцьк: Редакційно-видавничий відділ Вежі” Волинського державного університету імені Лесі Українки, 2007. Т.1. С. 111 119.
    59. Глушко М. Походження полазника” як звичаю зимової календарної обрядовості українців (нова концепція) // Народна творчість та етнографія. 2003. № 3. С. 83 89.
    60. Глушко М. Походження та джерела слов’янської колодки” як звичаю весняної календарної обрядовості // Вісник Львівського університету. Серія історична. 2005. Вип. 39 40. С. 433 455.
    61. Гнатюк В. Вибрані статті В. Гнатюка про народну творчість / Упоряд., вступ. стаття, прим. М. Яценка. К.: Наукова думка, 1966. 248 с.
    62. Гнатюк В. Гаївки // Матеріали до української етнології. Видає Етнографічна комісія НТШ у Львові. Львів: Накладом НТШ, 1909. ТХІІ. 100 с.
    63. Гнатюк В. Колядки та щедрівки // Етнографічний збірник НТШ. Львів, 1914. Т.35. 169 с.
    64. Гнатюк В. Останки перед християнського релігійного світогляду наших предків // Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. К.: Либідь, 1991. С. 383 407.
    65.
  • Стоимость доставки:
  • 70.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины