Босий Вадим Петрович. Конституційно-правовий статус біженців в Україні: проблеми теорії та практики : Босой Вадим Петрович. Конституционно-правовой статус беженцев в Украине: проблемы теории и практики

Краткое описание

Босий Вадим Петрович. Конституційно-правовий статус біженців в Україні: проблеми теорії та практики.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.02, Маріуп. держ. ун-т. - Маріуполь, 2015.- 200 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
МАРІУПОЛЬСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

БОСИЙ ВАДИМ ПЕТРОВИЧ

УДК 342.71(477)

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ СТАТУС БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ

12.00.02 – конституційне право;
муніципальне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник –
ЧЕХОВИЧ Сергій
Болеславович,
кандидат юридичних наук, доцент, Заслужений юрист України

Маріуполь – 2015
ЗМІСТ
ВСТУП....................................................................................................................2
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА ЗАКОНОДАВЧІ ОСНОВИ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ…………..…………………………………………………………….10
1.1. Теоретичні засади конституційно-правового статусу біженців в Україні.……..…………………………………………………………………….10
1.2. Конституційно-правове регулювання державної політики України сфері біженців……..........................................................................................................35
1.3. Законодавчі основи конституційно-правового статусу біженців в Україні……………………………………………………………………………54
Висновки до розділу 1..........................................................................................72
РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ…..………………………………...………………...76
2.1. Права, свободи та обов'язки біженців в Україні..........................................76
2.2. Особливості правового становища дітей-біженців в Україні.…………...98
2.3. Умови набуття біженцями громадянства України....................................118
Висновки до розділу 2.........................................................................................128
РОЗДІЛ 3. ІНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА СИСТЕМА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ БІЖЕНЦІВ В УКРАЇНІ ......................................................................133
3.1. Система і повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування, що здійснюють забезпечення прав біженців в Україні…..133
3.2. Проблема визначення державного органу, відповідального за визнання особи біженцем в Україні, прийняття рішень про втрату та позбавлення статусу біженця, а також реалізацію державної політики України у сфері біженців…………………………………………………………………………152
Висновки до розділу 3 .......................................................................................166
ВИСНОВКИ.......................................................................................................169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ......................................................178
ВСТУП

Актуальність теми дослідження. За роки незалежності України на її територію внаслідок інтенсивних міграційних потоків прибула значна кількість різних категорій мігрантів, які не мали українського громадянства. Вагому частку серед них становлять біженці. У зв'язку з цим було прийнято низку законодавчих актів для врегулювання правового статусу зазначених осіб у нашій державі.
На сучасному етапі свого розвитку Україна вирішує завдання щодо удосконалення національного законодавства у сфері біженців, прагнучи як демократична, соціальна, правова держава, визначити правове становище цієї категорії населення таким чином, щоб унеможливити їх десоціалізацію, і навпаки, створити належні законодавчі умови для успішної адаптації біженців, а в разі необхідності довгострокового рішення – для їх інтеграції в українське суспільство. Крім того, наша держава, у контексті євроінтеграції, приводить національне законодавство з питань біженців у відповідність до стандартів Європейського Союзу, спрямованих на створення Загальної європейської системи притулку як зони свободи, безпеки і справедливості, відкритої для тих, хто через певні обставини змушений шукати захисту у Союзі на законних підставах.
Вирішення зазначених завдань потребує належного наукового забезпечення. В Україні захищено ряд дисертаційних робіт на теми, пов'язані із правовим статусом біженців, серед яких, зокрема, дослідження Н.М. Грабар, С.В. Сусліна, К.О. Нестеренко, Г.С. Тимчик, О.А. Гончаренко, М.М. Сірант, О.Р. Поєдинок, проте в них зазначені питання аналізувалися з позицій адміністративного чи міжнародного права.
Дослідженню правового статусу біженців в Україні приділялася увага й у вітчизняній конституційно-правовій літературі, зокрема, у дисертації І.Г. Ковалишина, наукових публікаціях С.Б. Чеховича, О.Л. Копиленка, Ю.М.Тодики тощо. Однак поза увагою зазначених науковців залишилися питання, що мають суттєве значення для зазначеної проблеми, зокрема: співвідношення понять «притулок» і «статус біженця» у джерелах конституційного права і міжнародних актах; конституційно-правове регулювання державної політики України у сфері біженців; особливості правового становища дітей-біженців тощо.
Крім того, наукові дослідження вказаних конституціоналістів було здійснено до прийняття та вдосконалення чинного Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», внесення на його основі змін до інших законодавчих актів і схвалення останніх директив Європейського Союзу (2011, 2013 рр.), що затвердили нові стандарти поводження з біженцями. Це зумовлює необхідність перегляду оприлюднених наукових позицій на оновленій національній та міжнародній законодавчих основах. Наведене підтверджує актуальність проведення дисертаційного дослідження з означеної теми.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять праці відомих вітчизняних та зарубіжних учених-юристів: М.О. Баймуратова, Ю.Г. Барабаша, М.В. Буроменського, Г.С. Гудвин-Гилла, А.М. Колодія, О.Л. Копиленка, О.А. Лукашева, М.П. Орзіха, В.Ф. Погорілка, П.М. Рабіновича, Ю.І. Римаренка, О.Ф. Скакун, Ю.М. Тодики, В.Л. Федоренка, О.Ф. Фрицького, С.Б. Чеховича, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка та інших.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права Маріупольського державного університету «Формування правового механізму забезпечення європейських стандартів в умовах міждержавної інтеграції України» (державний реєстраційний номер 0111U010449).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є здійснення аналізу конституційно-правового правового статусу біженців в Україні та обґрунтування пропозицій щодо його вдосконалення.
Поставленою метою обумовлені такі завдання:
– дослідити теоретичні основи правового статусу біженців в Україні, пов'язану з ним термінологію, співвідношення понять «притулок» і «статус біженця», доцільність розширення визначення терміна «біженець» у національному законодавстві України;
– проаналізувати конституційно-правове регулювання державної політики України у сфері біженців;
– розглянути законодавчі основи конституційно-правового статусу біженця в Україні;
– проаналізувати права, свободи та обов'язки біженця в Україні;
– дослідити особливості правового становища дітей-біженців в Україні;
– розглянути умови набуття біженцем громадянства України;
– здійснити аналіз системи і повноважень державних органів та органів місцевого самоврядування, що здійснюють забезпечення прав біженців в Україні;
– дослідити проблему визначення державного органу, відповідального за визнання особи біженцем в Україні, прийняття рішень про втрату та позбавлення статусу біженців, а також реалізацію державної політики у сфері біженців;
– сформулювати пропозиції щодо вдосконалення правового статусу біженців в Україні.
Об'єктом дослідження є конституційно-правові відносини, суб'єктами яких є біженці.
Предметом дослідження є конституційно-правовий статус біженців в Україні.
Методи дослідження. Методологічною основою є система загальнонаукових та спеціальних методів наукового пошуку, що надали можливість ґрунтовно та всебічно дослідити об'єкт і предмет дослідження та отримати належні наукові результати.
Діалектичний метод було використано для аналізу правових явищ, пов'язаних з біженцями, у розвитку та взаємозв'язку.
Історичний метод сприяв дослідженню національного законодавства з питань біженців в його історичній динаміці.
За допомогою системного методу було проаналізовано систему і повноваження державних органів та органів місцевого самоврядування, що здійснюють забезпечення прав біженців в Україні.
Формально-логічний метод дозволив здійснити аналіз національного законодавства у сфері біженців та обґрунтувати пропозиції щодо його вдосконалення.
За допомогою методу порівняльно-правового аналізу було досліджено питання щодо відповідності норм національного законодавства України, що визначають конституційно-правовий статус біженців, міжнародним стандартам і стандартам Європейського Союзу з цього питання тощо.
Наукова новизна отриманих результатів обумовлена актуальністю теми дисертації, її змістом та проблемами, що безпосередньо досліджені. Дисертація є комплексним, спеціальним, монографічним дослідженням конституційно-правового статусу біженців в Україні. Вона визначається сучасною постановкою проблеми, дослідженням оновленого національного законодавства у сфері біженців та напрямів його вдосконалення у контексті євроінтеграції. Наукова новизна дисертації полягає у таких положеннях, які виносяться на захист:
вперше:
– на основі аналізу наукових поглядів на термін «біженець» та оновленого національного законодавства України у цій сфері аргументовано, що законодавче запровадження у Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» зазначених видів захисту позбавило сенсу висловлені у науковій літературі пропозиції щодо розширення визначення поняття «біженець», оскільки: категорії осіб, якими пропонувалося його доповнити, охоплюються цими видами захисту; після приєднання у 2002 році України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців зазначені міжнародні акти, у тому числі й їх положення стосовно визначення терміну «біженець», стали частиною вітчизняного законодавства і в разі внесення змін до Закону з цього питання виникне юридична колізія між ним і Конвенцією; така законодавча дефініція терміну «біженець» узгоджується із стандартами Європейського Союзу, яких Україна зобов'язалася дотримуватися;
– обґрунтовано, що концепція співвідношення понять «притулок» і «статус біженця», закріплена в національному законодавстві України, яке розмежовує їх як різні правові явища та правові інститути, має бути переглянута в рамках створення механізму реалізації конституційних повноважень Президента України щодо надання притулку в Україні з урахуванням міжнародних стандартів і стандартів Європейського Союзу, згідно з якими основними одержувачами притулку є біженці, поряд з особами, які потребують додаткового захисту, та деякими іншими категоріями шукачів притулку, а також запропоновано варіанти вирішення цієї проблеми;
– запропоновано визначити державну політику України у сфері біженців як стратегічні напрями діяльності держави з питань, пов'язаних з прибуттям на територію України біженців, спрямовані на забезпечення такого рівня суспільних відносин у цій сфері, який відповідатиме її національним інтересам та загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права;
– обґрунтовано тезу про те, що для належного законодавчого забезпечення прав осіб, визнаних в Україні біженцями, в Законі України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» необхідно передбачити, що вони є особами, які проживають в Україні на законних підставах;
– запропоновано авторське визначення поняття «конституційно-правовий статус біженця» як закріпленого конституційно-правовими нормами цілісного внутрішньо узгодженого комплексу взаємопов'язаних та взаємообумовлених прав, свобод і обов'язків біженця;
– доведено, що оскільки термін «біженець» є узагальнюючим і включає різні категорії осіб, залежно від того, на якій стадії процесу визнання їх біженцями вони перебувають, і для кожної із цих категорій осіб національне законодавство України встановлює різний обсяг прав, свобод і обов'язків, тому конституційно-правовий статус шукачів статусу біженців і осіб, визнаних біженцями, є різним;
– аргументовано висновок про те, що перманентні реорганізації центрального та місцевих органів виконавчої влади, відповідальних за визнання особи біженцем, прийняття рішення про втрату і позбавлення статусу біженця в Україні, а також за реалізацію державної політики України у сфері біженців, зміна їх статусу і повноважень негативно впливають на реалізацію можливості шукачів статусу біженців бути визнаними біженцями та на забезпечення прав біженців;
дістали подальшого розвитку:
– висновок щодо необхідності вдосконалення правового становища осіб, які прибули в Україну з наміром бути визнаними біженцями, однак рішення про оформлення документів щодо визнання їх біженцями ще не прийнято. Адже у Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» права і свободи та обов'язки осіб, які з наміром бути визнаними біженцями законно чи незаконно перетнули державний кордон України, крім заборони їх вислання або примусового повернення до країни, з якої вони прибули та де їх життю або свободі загрожує небезпека, взагалі не визначаються. Передбачено лише їх обов'язок звернутися із заявою про визнання біженцем, а також надати пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. Стосовно осіб, які подали заяву про визнання їх біженцями, але рішення про оформлення документів щодо визнання їх біженцями ще не прийнято, закріплено лише процесуальні права на участь у попередньому розгляді цієї заяви про визнання їх біженцями адвоката та перекладача. Не визначають права, свободи й обов'язки зазначених осіб й інші закони України;
– обґрунтування тези щодо необхідності удосконалення у контексті забезпечення прав біженців Закону України «Про громадянство України». Йдеться про приведення застарілої термінології, що в ньому вживається, у відповідність до термінології, яка застосовується у Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також усунення колізії між положеннями статей 1 та 31 Закону України «Про громадянство України», що не дозволяє особам, які були визнані біженцями в інших державах і прибули в Україну, подавати для набуття українського громадянства замість зобов'язання припинити іноземне громадянство декларацію про відмову від нього;
– висновок щодо необхідності подальшого вдосконалення національного законодавства України у сфері біженців, оскільки в ньому ще мають місце прогалини, правові колізії, вживання застарілої термінології, випадки визначення конституційно-правового статусу біженців підзаконними актами, неврахування інтересів біженців під час внесення змін до законів, а також укладення двосторонніх міжнародних договорів з питань прав людини;
удосконалено:
визначення терміна «дитина-біженець». Оскільки його дефініція в абзаці дев'ятому статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» не враховує ситуації, коли дитина визнається біженцем як член сім'ї біженця чи біженців у зв'язку з визнанням біженцями батьків дитини, чи одного з них, пропонується доповнити зазначене визначення словами «або є членом сім'ї особи, визнаної біженцем».
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення і висновки дисертації будуть корисними у подальшому дослідженні проблематики конституційно-правового статусу біженців в Україні. Пропозиції, сформульовані в дисертації, сприятимуть подальшому вдосконаленню національного законодавства України з питань біженців та правозастосовній діяльності державних органів. Матеріали дослідження можуть бути використані в учбовому процесі юридичних вузів тощо.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації апробовані автором у п'яти фахових публікаціях та виступах на Другій звітній міжнародній науково-практичній конференції "Дотримання прав людина: Сучасний стан правового регулювання та перспективи його вдосконалення" (Київ, 5 березня 2015 року); Міжнародній науково-практичній конференції "Управління бізнесом в умовах глобальної нестабільності" (Київ, 26 березня 2015 року).
Структура та обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, восьми підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 210 сторінок, із них основного тексту – 177 сторінок. Кількість використаних джерел – 268 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено аналіз конституційно-правового статусу біженців в Україні та обґрунтовано пропозиції щодо його вдосконалення. Одержані в ході дисертаційного дослідження результати дали змогу сформулювати такі основні наукові висновки.
1. Визначення терміна «біженець» у національному законодавстві України зазнало певної еволюції. У перших актах законодавства воно було недосконалим, оскільки не узгоджувалося з визначенням цього терміна у Конвенції про статус біженців та Протоколі щодо статусу біженців. Водночас у Законі України «Про біженців» від 21 червня 2001 року та у чинному нині Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року закріплено узгоджені з конвенційним визначення, а також з дефініціями, закріпленими в директивах Європейського Союзу, поняття «біженець». Важливе значення для захисту осіб, які його потребували, хоча й не відповідали критеріям біженців, мало прийняття Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», яким було запроваджено зазначені види захисту. Це позбавило сенсу пропозиції, висловлені у науковій літературі, стосовно доцільності розширення законодавчого визначення терміна «біженець». Воно видається недоцільним ще й тому, що після приєднання у 2002 році України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців зазначені міжнародні акти, у тому числі й їх положення стосовно визначення терміна «біженець», стали частиною національного законодавства України.
Отже, у разі внесення змін до Закону з цього питання виникне юридична колізія між ним і Конвенцією, з чим не можна погодитися. Нарешті, така законодавча дефініція терміна «біженець» узгоджується зі стандартами Європейського Союзу, яких Україна зобов'язалася дотримуватися. Щодо деяких категорій іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких Україна не має міжнародних зобов'язань надавати їм захист, але які його потребують, – особи, які зіткнулися з практичною неможливістю повернення; заявники похилого віку; діти розлучені із сім'єю, а також їхні опікуни тощо, – проблема може бути вирішена шляхом запровадження додаткового захисту з гуманітарних причин.
2. Національне законодавство України розмежовує поняття «притулок» і «статус біженця», передбачаючи, що рішення про надання притулку і статусу біженця приймаються різними органами державної влади. Крім того, процедуру визнання особи біженцем визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а порядок надання притулку взагалі не врегульовано.
Водночас інакше це питання вирішується в міжнародному праві, яке не розмежовує, а поєднує поняття «притулок» і «статус біженця». Згідно з міжнародними стандартами інститут притулку має першорядне значення для захисту біженців і є структурною основою для його надання. Основними одержувачами притулку є біженці, поряд з особами, які потребують додаткового захисту, та деякими іншими категоріями вимушених мігрантів. Оскільки Україна зобов'язалася узгодити національне законодавство у сфері притулку з міжнародними стандартами та стандартами Євросоюзу, вона має переглянути концепцію співвідношення понять «притулок» і «статус біженця» та усунути зазначену невідповідність під час створення механізму реалізації конституційних повноважень Президента України щодо надання притулку в Україні.
3. Розглядаючи питання, пов'язані з конституційно-правовим статусом біженців, слід мати на увазі, що термін «біженець» є узагальнюючим і охоплює різні категорії осіб, залежно від того, на якій стадії процесу визнання їх біженцями вони перебувають. Для кожної із цих категорій осіб національне законодавство України встановлює різний обсяг прав, свобод і обов'язків. Зрозуміло, що у шукачів статусу біженців він менший, ніж у осіб, визнаних біженцями. Тому й конституційно-правовий статус для цих категорій осіб є різним.
Стосовно визначення терміна «конституційно-правовий статус біженця» вважаємо, що до нього не слід включати посилання на законність підстав перебування особи, оскільки під визначення біженця підпадають й особи, які з наміром бути визнаними біженцями перетнули державний кордон України незаконно. Такі особи за національним законодавством України не вважаються такими, що перебувають на території України на законних підставах, до винесення рішення про визнання їх біженцями. Водночас відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини. Отже, зазначені особи також мають свій конституційно-правовий статус, що є складовою частиною конституційно-правового статусу біженців.
4. Розвиток національного законодавства України з питань біженців здійснюється у відповідності з державною політикою у цій сфері, яка, в свою чергу, закріплюється нормами конституційного права. Належне конституційно-правове регулювання державної політики України у сфері біженців дозволить уникнути стихійності законотворчої діяльності у цій сфері, забезпечить прогнозованість і системність законодавчої діяльності, підвищення якості та ефективності законодавства з питань біженців.
В Україні приділяється певна увага вдосконаленню і конституційно-правовому регулюванню державної політики у сфері біженців, в якій є певні прогалини. Закріплені в актах законодавства пріоритети й завдання державної політики України у цій сфері не завжди характеризуються системністю і послідовністю. Не всі проблемні питання біженців знаходять своє втілення в основоположних законодавчих актах, що закріплюють засади державної політики України у сфері прав людини. Має місце несвоєчасність виконання передбачених концептуальними документами заходів. Усунення зазначених недоліків та приведення державної політики України у сфері біженців у відповідність з політикою у сфері притулку Європейського Союзу сприятиме узгодженню національного законодавства України з питань біженців та практики його застосування у відповідність до Загальної європейської системи притулку.
5. В Україні сформовано певну законодавчу базу з питань конституційно-правового статусу біженців, що складається з Конституції України, Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», інших законів і міжнародних договорів України. Приєднавшись до Конвенції про статус біженців та проголосивши курс на євроінтеграцію, наша держава прагне формувати національне законодавство, що визначає конституційно-правовий статус біженців відповідно до міжнародних стандартів. Воно в основному належно визначає конституційно-правовий статус осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів щодо визнання їх біженцями, та осіб, визнаних біженцями, і значною мірою узгоджується із зазначеними стандартами з цього питання, однак має певні недоліки, які мають бути усунені. Йдеться про невдале застосування термінології, пов'язаної з біженцями, у тому числі термінів із Закону України «Про біженців», що втратив чинність; наявність правових колізій між різними законами і різними статтями одного закону; визначення змісту конституційно-правового статусу біженців підзаконними актами тощо. Крім того, інтереси біженців мають ширше враховуватися під час внесення змін до чинних законів, а також укладення двосторонніх міжнародних договорів з питань прав людини.
6. Національне законодавство України визначає права, свободи й обов'язки лише осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів щодо визнання їх біженцями, та осіб, визнаних біженцями. Водночас права, свободи й обов'язки осіб, які з наміром бути визнаними біженцями перетнули державний кордон України у порядку, встановленому її законодавством або незаконно, та осіб, які подали заяву про надання статусу біженця, але рішення про оформлення документів щодо визнання їх біженцями ще не прийнято, ні Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», ні інші закони практично не визначають. Лише частина друга статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» передбачає, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб'єктності та основних прав і свобод людини.
Отже, нагальною потребою є закріплення в національному законодавстві України прав, свобод й обов'язків зазначених категорій осіб. Найбільш повно у законодавстві визначено права, свободи й обов'язки осіб, визнаних біженцями, яких в основних правах зрівняно з громадянами України. Приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців, прийняття Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 18 вересня 2012 року істотно покращили законодавче забезпечення їхніх прав, свобод та обов'язків. Водночас зміни було внесено не до всіх законів, які цього потребували. Зокрема, не були внесені зміни до законів України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», «Про громадянство України», «Про звернення громадян», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про імміграцію», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання», Кодексу законів про працю України, Податкового кодексу України тощо.
7. Діти-біженці є однією з найуразливіших категорій осіб і потребують особливої уваги та захисту. Тривалий час у національному законодавстві України особливості правового становища дітей-біженців враховувалися недостатньо. Водночас у Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» цьому питанню приділено значну увагу. Після його прийняття було внесено зміни до законодавчих актів, у тому числі й до тих, що стосувалися правового становища дітей-біженців, серед яких необхідно виділити закони України «Про освіту», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», «Про охорону дитинства». Створення механізмів реалізації законів, які стосуються правового становища дітей-біженців, знайшло своє втілення у підзаконних нормативно-правових актах.
Таким чином, законодавчу базу, яка визначає правове становище дітей-біженців в Україні, було в основному сформовано, але вона потребує вдосконалення. Так, зміни були внесені не до всіх законів, що стосувалися дітей-біженців, або не до всіх статей законів, які зазнали змін. Це, передовсім, закони України «Про професійно-технічну освіту», «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», «Про охорону дитинства». Ми також вважаємо, що у контексті євро інтеграційних прагнень нашої держави слід узгодити положення Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що стосуються дітей-біженців, з відповідними положеннями директив Європейського Союзу з цього питання. Зокрема, необхідно доповнити зазначений Закон окремою статтею, присвяченою неповнолітнім без супроводу, в якій детально врегулювати питання забезпечення таким неповнолітнім представництва; їх розміщення з урахуванням думки самого неповнолітнього у відповідності з його віком і ступенем зрілості; об'єднання сім'ї із захистом при цьому найкращих інтересів дитини та дотриманням, у разі необхідності, конфіденційності; вимоги стосовно осіб, що працюють з неповнолітніми без супроводу, які повинні мати відповідну підготовку, тощо. Закріплення наведених положень в окремій статті зазначеного Закону сприяло б належному законодавчому забезпеченню правового становища дітей-біженців, розлучених із сім'єю. Видається також доцільним у цьому Законі чіткіше визначити правове становище дітей-шукачів статусу біженця на різних стадіях процесу визнання їх біженцями.
8. Тривалий час особи, яким було надано статус біженців в Україні, не мали можливості набути її громадянство, оскільки відповідно до Закону України «Про громадянство України» в редакціях від 8 жовтня 1991 року та 6 квітня 1997 року на них поширювалися загальні умови прийняття до громадянства України, частину з яких вони не могли виконати. Вдосконалюючи законодавство про громадянство України, наша держава 18 січня 2001 року прийняла Закон України «Про громадянство України», в якому враховано особливості правового статусу осіб, яким надано статус біженців в Україні, закріплено сприятливі умови набуття ними українського громадянства. Водночас положення Закону України «Про громадянство України» потребують певного вдосконалення. Зокрема, термінологія стосовно біженців, що вживається у зазначеному Законі, має бути приведена у відповідність до Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Слід також усунути колізію між положеннями статей 1 та 31 Закону України «Про громадянство України», що не дозволяє особам, які були визнані біженцями в інших державах і прибули в Україну, подавати для набуття українського громадянства замість зобов'язання припинити іноземне громадянство декларацію про відмову від нього.
9. В Україні створена і функціонує система державних органів та органів місцевого самоврядування, що здійснюють забезпечення прав біженців. Вона включає парламент, главу держави, органи виконавчої влади, суди та органи місцевого самоврядування. Повноваження зазначених органів щодо забезпечення прав і свобод людини в цілому і біженців, зокрема, визначаються Конституцією та законами України, оскільки відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Разом з тим законодавче визначення повноважень зазначених органів та їх реалізація потребують удосконалення. Це стосується закріплення повноважень Кабінету Міністрів України у сфері біженців у Законі України «Про Кабінет Міністрів України»; непослідовності дій Уряду стосовно внесення законопроекту про Концепцію державної міграційної політики, в якому містилися й положення стосовно державної політики України у сфері біженців; відсутності у законах України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» повноважень органів місцевого самоврядування стосовно забезпечення прав біженців, їх адаптації та інтеграції в українське суспільство. Не завжди ефективними є рекомендації парламентських слухань та пропозиції, що містяться у доповідях Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Отже, в Україні створена і функціонує система органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють забезпечення прав біженців. Водночас повноваження органів, що до неї входять, і їх реалізація потребують доопрацювання.
10. Масові прибуття на територію України біженців зумовили необхідність утворення центрального органу, відповідального за визнання особи біженцем в Україні, прийняття рішень про втрату та позбавлення статусу біженця, та реалізацію державної політики у сфері біженців, а також органів, що опікувалися б біженцями на місцях. На початковому етапі формування міграційної служби в нашій державі Законом України «Про біженців» від 24 грудня 1993 року прийняття рішень про надання особам статусу біженця, втрату і позбавлення цього статусу, всупереч рекомендаціям міжнародних організацій, що опікуються питаннями біженців, було віднесено не до компетенції єдиного центрального органу виконавчої влади, а до компетенції органів міграційної служби в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, які підпорядковувалися Міністерству України у справах національностей та міграції, Уряду Республіки Крим та відповідним державним адміністраціям. А в Законі України «Про біженців» від 21червня 2001 року повноваження щодо прийняття рішень про надання особам статусу біженця, втрату і позбавлення цього статусу було закріплено вже за спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції. У Законі України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» ці повноваження, а також повноваження щодо скасування рішення про визнання біженцем надано центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, що узгоджується з міжнародною практикою. Є потреба у вдосконаленні повноважень зазначеного центрального органу виконавчої стосовно забезпечення прав біженців. Так, частину першу статті 27 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» доцільно доповнити положеннями про те, що цей орган забезпечує інтеграцію осіб, визнаних біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, в українське суспільство, а також, що такий державний орган продовжує строк дії посвідчень та проїзних документів для виїзду за кордон особам, яких визнано біженцями або особою, яка потребує додаткового захисту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Андрієнко В. Проблеми створення і діяльності органів виконавчої влади України з регулювання зовнішньої міграції // Біженці та міграція: український часопис права і політики / В. Д. Андрієнко. – 1998. – № 3-4. – С. 91-93.
2. Анісімова Т. Є., Стешенко В. М. Забезпечення прав біженців та шукачів притулку в Україні: аналітична доповідь за результатами дослідження стану дотримання прав шукачів притулку та біженців в Україні / Т. Є. Анісімова, В. М. Стешенко. – Донецьк: Норд-Прес, 2004. – 82 с.
3. Баршова А. Висновок щодо Закону України «Про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства», представленого Раді Європи на експертизу / А. Баршова. – Страсбург, 2003. – 12 с.
4. Безвізовий діалог між Україною та ЄС. План дій з лібералізації візового режиму від 22.11.2010: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kmu.gov.ua.
5. Бієрвірт К. Необхідність зміцнення політики України щодо міграції та біженців / К. Бієрвірт // Права людини в Україні: Інформаційно-аналітичний бюлетень Українсько-американського бюро захисту прав людини. Випуск 17. – К., 1996. – С. 36-42.
6. Босий В.П. Розвиток законодавства України про права, свободи та обов'язки біженців в Україні / В.П. Босий // Наука і правоохорона. – 2014. – № 3 (25), ч. 2. – С. 18-23.
7. Босий В.П. Конституційно-правове регулювання державної політики України у сфері біженців / В.П. Босий // Вісник Маріупольського державного університету. Серія : Право / гол. ред. К. В. Балабанов ; відп. ред. серії М. О. Баймуратов. – Маріуполь: МДУ, 2014. – Вип. 8. – С. 15-23

8. Босий В.П. Інституційно-правова система забезпечення прав біженців в Україні / В.П. Босий // Наукові праці МАУП. – К.: МАУП. – 2015. – Вип. 44 (1 – 2015). – С. 118-125.
9. Босий В.П. Особливості набуття біженцями громадянства України / В.П. Босий // Часопис Київського університету права. – 2014. – № 4. – С. 87-90.
10. Босий В.П. До питання удосконалення законодавчого визначення поняття «біженець» у контексті європейської інтеграції України / В.П. Босий // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні науки. Випуск 67. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – 2015. – С. 408-420.
11. Бояринцева М. Адміністративно-правовий статус громадян: до питання про склад елементів / М. Бояринцева // Право України. – 2002. – № 8. – С. 21-25.
12. Бритченко С. П. Стан законодавства України про біженців / С. П. Бритченко // Біженці та міграція: Український часопис права і політики. – 1998. – № 3-4. – С. 36-48.
13. Бузницький Ю., Бурлака П., Рубанов С. Судовий захист біженців і осіб, які прибули в Україну в пошуках притулку: Практичні рекомендації / Ю. В. Бузницький, П. Г. Бурлака, С. В. Рубанов. – К.: «МП Леся», 2000. – 120 с.
14. Буроменський М. В. Міжнародний захист прав людини та права біженців / М. В. Буроменський. – К.: «Компанія ВАІТЕ», 2002. – 160 с.
15. Буткевич В. Г. Європейська конвенція з права людини і основних свобод: ґенеза намірів і права / В. Г. Буткевич // Право України. – 2010. – № 10. – С. 60-64.
16. Висновок Виконавчого комітету Управління Верховного Комісара у справах біженців Організації Об'єднаних Націй № 7(ХХVІІІ) Вислання (1977): [Електронний ресурс]. – Режим доступу : Unhcr.org.ua/ukr/resursy.
17. Висновок Виконавчого комітету Управління Верховного Комісара у справах біженців Організації Об'єднаних Націй № 8 (ХХVІІІ) Визначення статусу біженця (1977): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Unhcr.org.ua/ukr/resursy.
18. Висновок Виконавчого комітету Управління Верховного Комісара у справах біженців Організації Об'єднаних Націй № 15 (ХХХ) Біженці, які не мають притулку (1979): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Unhcr.org.ua/ukr/resursy.
19. Висновок Виконавчого комітету Управління Верховного Комісара у справах біженців Організації Об'єднаних Націй № 22 (XXXII) Захист шукачів притулку у ситуаціях їх масового притоку (1981): [Електронний ресурс]. – Режим доступу : Unhcr.org.ua/ukr/resursy.
20. Висновок Виконавчого комітету Управління Верховного Комісара у справах біженців Організації Об'єднаних Націй № 24 (XXXII) Возз'єднання сімей (1981): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Unhcr.org.ua/ukr/resursy.
21. Висновок Виконавчого комітету Управління Верховного Комісара у справах біженців Організації Об'єднаних Націй № 47(XXXVIII) Діти-біженці (1987): [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Unhcr.org.ua/ukr/resursy.
22. Висновок Виконавчого комітету Управління Верховного Комісара у справах біженців Організації Об'єднаних Націй № 84 (XLVIII) Висновок з питання про дітей та підлітків-біженців (1997): [Електронний ресурс]. – Режим доступу : Unhcr.org.ua/ukr/resursy.
23. Висновок Виконавчого комітету Управління Верховного Комісара у справах біженців Організації Об'єднаних Націй № 85 (XLIX) Висновок з міжнародного захисту (1998: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Unhcr.org.ua/ukr/resursy.
24. Відповідність розділу ІІ Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина міжнародним зобов'язанням України у сфері прав людини» / авт. статей: В. П. Суботенко; упоряд.: В. Д. Андрієнко. – К.: Фенікс, 2010. – 208 с.
25. Гончаренко О. А. Статус біженця в міжнародному праві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 – міжнародне право / О. А. Гончаренко. – Х., 2005. – 19 с.
26. Грабар Н. М. Адміністративно-правове забезпечення статусу біженців в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 – адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право / Н. М. Грабар. – Львів, 2007. – 13 с.
27. Гринюк Р. Ф. Конституційно-правовий статус особи та його забезпечення в умовах становлення правової держави / Р. Ф. Гринюк // Держава і право: Юридичні і політичні науки: Збірник наукових праць. – 2004. – Вип.25. – С.154-161.
28. Гудвин-Гилл Г. С. Статус беженца в международном праве / Пер. с англ. под ред. М. И. Левиной. – М.: ЮНИТИ, 1967. – 647.
29. Декларация о правах человека в отношении лиц, не являющихся гражданами страны, в которой они проживают // Действующее международное право. Т. 1. – М.: Московский независимый институт международного права, 1996. – С. 255-259.
30. Декларация ООН о территориальном убежище от 14.12.1967 г. // Сборник международных документов, регулирующих вопросы миграции. – М.: Международная организация по миграции, 1994. – С.105-106.
31. Декларация о территориальном убежище, принятая Комитетом министров Совета Европы в 1977 г. // Сборник международных документов, регулирующих вопросы миграции. – М.: Международная организация по миграции, 1994. – С.133.
32. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
33. Деякі питання організації діяльності Державної міграційної служби України: Постанова Кабінету Міністрів України від 29.07.2009 р., № 807 // Урядовий кур'єр. – 2009. – 7 серпня.
34. Директива Європейської Ради 2001/55/ЄС від 20 липня 2001 року щодо мінімальних стандартів для надання тимчасового захисту у випадку масового притоку переміщених осіб та про заходи, що забезпечують баланс зусиль держав-членів під час прийняття таких осіб і несення наслідків їх прийняття, від 20.06.2001 р. : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: Unhcr.org.ua/ukr/resursy.
35. Добірка текстів стосовно територіального притулку та біженців, затверджених в структурі Ради Європи. Том ІІ. Рекомендації і Резолюції Парламентської Асамблеї. Переклад з англійської мови. – Страсбург: Спеціальний комітет експертів з юридичних аспектів територіального притулку, біженців та осіб без громадянства, 1998. – 118 c.
36. Добірка текстів стосовно територіального притулку та біженців, затверджених в структурі Ради Європи. Том І. Угода, Резолюції та Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи. Переклад з англійської мови. – Страсбург: Спеціальний комітет експертів з юридичних аспектів територіального притулку, біженців та осіб без громадянства, 1998. – 43 с.
37. Договір про дружбу та співробітництво між Україною та Азербайджанською Республікою від 09.12.1992 р. // Офіційний вісник України. – 2007. – № 43. – Ст. 1756.
38. Дополнительные/вспомогательные формы защиты: сборник аналитических материалов и международно-правовых документов. – К.: УВКБ ООН, 2004. – 214 с.
39. Європейська конвенція про громадянство від 7 листопада 1997 року // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 13. – Ст. 359.
40. Європейська конвенція про здійснення прав дітей від 25.01.1996 р. // Офіційний вісник України. – 2007.– № 91. – Ст. 3355.
41. Зайас А. Права человека и беженцы / А. Зайас // Материалы семинара «Миграционная политика». – М.: Международная организация по миграции, 1992. – С. 27-31.
42. Збірник судових рішень з процедури надання статусу біженця в Україні: наук-практ. коментар / за ред. д-ра юрид. наук, проф. М.В.Буроменського. – Х. : Яшма, 2005. – 150с.
43. Как беженцу приобрести гражданство Украины? Путеводитель к Закону Украины «О гражданстве Украины». – К. : Представительство УВКБ ООН в Украине. – 2003. – 51с.
44. Картахенская декларация о беженцах от 22.11.1984 г. // Гудвин-Гилл Г. С. Статус беженца в международном праве / Пер. с англ. под ред. М. И. Левиной. – М.: ЮНИТИ, 1967. – C. 492-495.
45. Квашилава Т. Статус біженця в міжнародному праві (загальнотеоретичні аспекти) / Т. Квашилава // Біженці та міграція: Український часопис права і політики. – 1998. – № 1. – С. 26-33.
46. Ківалов С. В. Адміністративно-правовий статус біженців в Україні: проблеми теорії і правового регулювання: монографія / С. В. Ківалов, Л. Р. Біла-Тіунова, К. О. Нестеренко. – Одеса: Фенікс, 2013. – 206 с.
47. Кіцул Ю. С., Мельничук Х. У. Правова основа діяльності органів внутрішніх справ щодо забезпечення міграційних процесів / Ю. С. Кіцул, Х. У. Мельничук // Митна справа. – 2014. – частина 2, книга 2. – С.228-233.
48. Князєв В. Поняття та елементи конституційно-правового статусу людини і громадянина / В. Князєв // Право України. – 1998. – № 12. – С. 29-31.
49. Ковалишин І. Г. Правовий статус біженців в Україні: проблеми теорії та практики: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 / І. Г. Ковалишин. – К., 2005. – 20 с.
50. Ковалишин І.Г. Поняття «біженець»: критерії визначення в законодавстві України / І. Г. Ковалишин // Право України. – 1999. – № 11. – С. 112-117.
51. Ковалишин І. Г. Правовий статус біженців в Україні: проблеми законодавчого регулювання і застосування / І. Г. Ковалишин // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 4 (19). – С. 34-41.
52. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон від 06.07.2005 р., № 2747-IV // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 2005. – № 35-36. – Ст. 446.
53. Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р., № 322-VIII // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 2001. – додаток № 50. – Ст. 375.
54. Колодій А. М. Права людини і громадянина в Україні: навч. посіб / А. М. Колодій, А. Ю. Олійник – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 336 с.
55. Коментарі і рекомендації Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців щодо перегляду українського Закону «Про біженців». – Київ: Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців: Київське представництво, 1997. – 22 с.
56. Коментарі Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців щодо проекту Закону України про порядок надання притулку в Україні іноземцям та особам без громадянства. – Женева: Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, 2003. – 5 с.
57. Конвенция 1969 г. по конкретным аспектам проблем беженцев в Африке // Гудвин-Гилл Г. С. Статус беженца в международном праве / Пер. с англ. под ред. М. И. Левиной. – М.: ЮНИТИ, 1967. – c. 479-483.
58. Конвенция о статусе беженцев от 28.07.1951 г. // Права человека. Сборник международных документов. – Нью-Йорк.: Организация Объединенных Наций, 1989. – С. 335-354.
59. Конвенция, определяющая государство, ответственное за рассмотрение заявлений о предоставлении убежища, поданных в одном из государств – членов Европейских сообществ (Дублинская конвенция) от 15.06.1990 г. // Сборник международных документов, регулирующих вопросы миграции. – М.: Международная организация по миграции, 1994. – С. 137-147.
60. Конвенція про захист прав та основних свобод людини від 04.11.1950 р. // Права людини в документах Ради Європи. Книга друга. – Амстердам-Київ: Українсько-американське бюро захисту прав людини, 1996. – С.4-37.
61. Конвенція про права дитини від 20.11.1989 р.: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon1.rada.gov.ua.
62. Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10.12.1984 р., : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: //http://zakon1.rada.gov.ua.
63. Конституційне право України /за ред. В. Ф. Погорілка. – К.: Наукова думка, 2003. – 732 с.
64. Конституційний Договір між Верховною Радою України та Президентом України про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України від 8 червня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 18. – Ст.133.
65. Конституція Республіки Польща від 02.04.1997 р. // Конституции государств Европы: в 3 т. / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. – М. : НОРМА, 2001. – Т. 2. – 840 с.
66. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – № 30. – 1996. – Ст. 141.
67. Копиленко О. Закон України «Про біженців»: економічне підґрунтя правових дефініцій / О. Л. Копиленко // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - № 3. – С.16-25.
68. Магновський І. Конституційно-правовий статус особи (її громадянські права і свободи) / І. Магновський // Право України. – 2002. – № 5. – С.110-116.
69. Максименко С.В. Миграционная политика современного государства (концептуально-правовой анализ) / Одесса: Астропринт, 2009. – 464 с.
70. Малиновська О. А. Біженці у світі та в Україні: моделі вирішення проблеми / О. А. Малиновська. – К.: Генеза, 2003. – 288 с.
71. Малиновська О. А. Мігранти, міграція та Українська держава: аналіз управління зовнішніми міграціями: Монографія / О. А. Малиновська. – К.: Вид-во НАДУ, 2004. – 236 с.
72. Малиновська О. А. Україна, Європа, міграція: міграції населення України в умовах розширення ЄС / О. А. Малиновська. – К.: Бланк-Прес, 2004. – 171 с.
73. Международные положения о защите прав человека в отношении лиц, не являющихся гражданами страны, в которой они находятся. Исследование, подготовленное баронессой Эллис, Специальным докладчиком Подкомиссии по предупреждению дискриминации и защите меньшинств. E/CN/4/Sub/2/392/Rev/1. – Нью-Йорк: Организация Объединенных Наций, 1980. – 73 с.
74. Михайлишин І. В. Міграційне право України: навчальний посібник / І. В. Михайлишин. – Ужгород: ТДВ «Патент», 2014. – 352 с.
75. Міграційний профіль України (2010-2013) . – К., 2014 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://dmsu.gov.ua.yevropeiska-intehratsiia.
76. Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри / за ред. Ю.І.Римаренка. – К.: Довіра, 1998. – 912 с.
77. Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації від 21 грудня 1965 року // Права людини. Міжнародні договори України. –К.: Юрінформ, 1992. – С. 74-88.
78. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 року // Права людини в документах ООН: Книга перша. – Амстердам-Київ: Українсько-американське бюро захисту прав людини, 1997. – С. 11-40.
79. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16 грудня 1966 року // Права людини в документах ООН: Книга перша. – Амстердам-Київ: Українсько-американське бюро захисту прав людини, 1997. – С. 24-35.
80. Міжнародно-правові та національні засоби захисту прав біженців: практикум для студ. юрид. клінік / уклад. М. В. Буроменський; Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Інститут прикладних гуманітарних досліджень. – Х. : Яшма, 2003. – 180 с.
81. Мінюков А. Система органів державної влади, що забезпечують конституційні права і свободи людини і громадянина: їх повноваження / А. Мінюков // Право України. – 2002. – № 4. – С.61-65.
82. Нестеренко К. О. Адміністративно-правовий статус біженців в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.07 – адміністративне право та процес; фінансове право; інформаційне право / К. О. Нестеренко. – Одеса, 2013. – 20 с.
83. Новік В. Державна політика і регулювання імміграційних процесів в Україні / В. Новік – К.: Компанія ВАІТЕ. – 1999. – 216 с.
84. О гражданстве Республики Беларусь: Закон Республики Беларусь от 28.06.2002 г. // Сборник нормативно-правовых актов новых государств Восточной Европы и Центральной Азии по вопросам гражданства. – К., УВКБ ООН. – 2005. – С. 62-77.
85. О гражданстве Республики Молдова: Закон Республики Молдова от 02.06.2000 г. // Сборник нормативно-правовых актов новых государств Восточной Европы и Центральной Азии по вопросам гражданства. – К., УВКБ ООН. – 2005. – С. 218-244.
86. Обзор проблем защиты беженцев в Западной Европе: Тенденции в области законодательства и позиция УВКБ ООН. – Женева: УВКБ ООН, Региональное европейское бюро, 1995. – 60 с.
87. Основи законодавства України про охорону здоров'я: Закон України від 19.11.1992 р., № 2801-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 4. – Cт. 19.
88. Отчет о выполнении исследовательского проекта «Соблюдение прав человека в Украине по отношению к беженцам и лицам, ищущим убежище». – К.: Управление Верховного Комиссара ООН по делам беженцев, Институт социологии НАН Украины, 1998. – 115 с.
89. Пашва Б. М. Судова влада в Україні як гарантія міжнародного захисту прав людини / Б. М. Пашва // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2015. – № 2. – С. 5-26.
90. Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини «Про стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні» від 28.11.2000 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ombudsman.kiev.ua/d_06_2.htm.
91. Піскун О. І. Основи міграційного права: порівняльний аналіз / О. І. Піскун. – К.: МП Леся, 1998. – 360 с.
92. Питання видачі, продовження дії та анулювання дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства: Постанова Кабінету Міністрів України від 27.05.2013 р., № 437 // Урядовий кур'єр. – 2013. – 17 липня.
93. Питання Державної міграційної служби: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 р., № 750 // Урядовий кур'єр. – 2009. – 23 липня.
94. Питання Міністерства України у справах національностей та міграції: Постанова Кабінету Міністрів України від 26.06.1993 р., № 487: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://zakon1.rada.gov.ua.
95. Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 06.04.2011 р., № 370 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/documents/13340. html.
96. Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України: Указ Президента України від 27.03.2001 р., № 215 // Офіційний вісник України. – 2001. – № 13. – Ст. 533. – код акту 18277/2001.
97. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Конституційне право України. Академічний курс: підруч.: у 2 т. – Т.1 / За ред. В. Ф. Погорілка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 544 с.
98. Податковий кодекс України від 02.12.2010 р., № 2755-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 13-14, № 15-16, № 17. – Ст. 112.
99. Поєдинок О.Р. Права біженців у контексті фрагментації міжнародного права : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 – міжнародне право / О. Р. Поєдинок. – К., 2010. – 22 с.
100. Политика УВКБ ОО