Брящей Руслан Ігорович. Звільнення від покарання як форма кримінально-правового реагування на вчинення злочину : Брящей Руслан Игоревич. Освобождение от наказания как форма уголовно-правового реагирования на совершение преступления

Краткое описание

Брящей Руслан Ігорович. Звільнення від покарання як форма кримінально-правового реагування на вчинення злочину.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.08, Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. - Київ, 2016.- 205 с.

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
ЛУГАНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ ІМЕНІ Е.О. ДІДОРЕНКА

На правах рукопису

БРЯЩЕЙ Руслан Ігорович

УДК 343.352

ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ЯК ФОРМА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОГО РЕАГУВАННЯ НА ВЧИНЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
КУЦ Віталій Миколайович,
кандидат юридичних наук, професор,
заслужений юрист України

Київ – 2016

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ …………………………………… 3

ВСТУП ……………………………………………………………………... 4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ
1.1. Стан дослідження звільнення від покарання та методика його здійснення…....12
1.2. Історія виникнення та становлення інституту звільнення від покарання в Україні....................................................................................................................25
1.3. Звільнення від покарання у кримінальному законодавстві зарубіжних держав …………………………………………………………………………...46
Висновки до розділу 1…………………………………………………………. 66

РОЗДІЛ 2. ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ПОКАРАННЯ ЯК КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ
2.1. Сутність і зміст звільнення від покарання та його кримінально-правова природа..……………..…………………………………………………………...71
2.2. Кримінально-правовий склад та види засудження без призначення покарання…………...………………………………………………………..…..97
2.3. Відмежування засудження без призначення покарання від споріднених кримінально-правових явищ ...………………………………………………..110
Висновки до розділу 2 ......................................................................................130

РОЗДІЛ 3. КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ЗАСУДЖЕННЯ БЕЗ ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ ЇХ ВДОСКОНАЛЕННЯ
3.1. Засудження без призначення покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України)………………………….134
3.2. Інші види засудження без призначення покарання (ч. 5 ст. 74; ч. 2 ст. 84 КК України).………………………………………………………………..…...145
3.3. Перспективи розвитку інституту засудження без призначення покарання………………………………………………….................................154
Висновки до розділу 3 ........................................................................................170

ВИСНОВКИ……………………………………………………...…………….173

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…...………………………………182

ДОДАТКИ……………………………………………………………...............197

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АРСР Автономна Радянська Соціалістична Республіка
ВЦВК Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет
КВК Кримінально-виконавчий кодекс
КВУ Кримінально-виконавча установа
КК Кримінальний кодекс
КПК Кримінально-процесуальний кодекс
МВС Міністерство внутрішніх справ
РНК Рада Народних Комісарів
РРФСР Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка
РСФРР Російська Соціалістична Федеративна Радянська Республіка
СРСР Союз Радянських Соціалістичних Республік
УРСР Українська Радянська Соціалістична Республіка
УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка
ВЦВК Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет
РНК Рада Народних Комісарів
США Сполучені Штати Америки
ЦВК Центральний Виконавчий Комітет

ВСТУП

Актуальність теми. Проголосивши курс на євроінтеграцію, Україна здійснює активну діяльність з приведення національного кримінального законодавства у відповідність із вимогами міжнародних норм. З урахуванням нових об’єктивних реалій змінюється й зміст української кримінально-правової політики. Окрім іншого в національному кримінальному законодавстві відображено сучасний принцип протидії злочинності – невідворотність кримінально-правового реагування на вчинене кримінальне правопорушення, що замінив собою принципи невідворотності покарання.
Про це, зокрема, свідчить розвиток інституту звільнення від покарання, якому разом зі спорідненими інститутами звільнення від відбування покарання та корегування призначеного покарання присвячено Розділ ХІІ Загальної частини Кримінального кодексу України (КК України). Зазначене відповідає існуючій тенденції якомога ширшого використання у механізмі правового реагування на кримінальні правопорушення засобів, заснованих не на покаранні, а на заохоченні (стимулюванні) позитивної поведінки, що є об’єктивним процесом, зумовленим не лише складністю та неоднорідністю предмета кримінально-правового регулювання, але й гуманізацією всіх сфер суспільного життя.
Відомо, що практика застосування звільнення від покарання за КК України є нестабільною та суперечливою. Це зумовлюється недостатньо чіткою позицією законодавця щодо кримінально-правового регулювання такого звільнення та процесуального порядку його здійснення. Не відрізняється досконалістю й учення про звільнення від покарання: воно не набуло сталого виду і шукати відповіді на питання кримінально-правової природи, сутності та змісту такого звільнення, а також його видів у ньому марно. Зусиллями коментаторів Розділу ХІІ Загальної частини КК України та авторів інших публікацій за цією тематикою вчення про звільнення від покарання переплелося із спорідненими вченнями про звільнення від відбування покарання, заміну покарання більш м’яким та пом’якшення покарання, тому правозастосовцю розібратися у цьому хитросплетінні непросто.
Ситуація, що склалася потребує наукового осмислення, необхідні окремі теоретико-прикладні дослідження кожного із явищ, передбачених у цьому розділі КК України. Поки що лише звільненню від відбування покарання приділено належну увагу. Його дослідженню присвячено безліч наукових публікацій вітчизняних дослідників, зокрема П. П. Андрушка, В. П. Ємельянова, Д. В. Казначеєвої, О. О. Кваші, О. О. Книженко, В. А. Ломако, В. Т. Маляренка, М. І. Мельника, А. А. Музики, О. В. Наден, В. О. Навроцького, Є. Д. Скулиша, В. П. Тихого, І. С. Яковець та інших.
Що ж стосується звільнення від покарання, то у наукових працях переважно розглядаються лише окремі його положення. В наукових публікаціях таких вітчизняних фахівців, як М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, О. П. Горох, О. О. Дудоров, О. О. Житний, В. М. Куц, О. В. Козаченко, І. І. Митрофанов, Є. О. Письменський, А. О. Пінаєв, В. В. Скибицький, Г. І. Усатий, П. Л. Фріс, М. І. Хавронюк, С. С. Яценко, А. М. Ященко та інших, що присвячені більш широкій проблематиці, висвітлюються окремі аспекти звільнення від покарання.
Проте багато питань кримінально-правового змісту зазначеної проблеми залишається без відповіді. Зокрема, потребує обґрунтування виокремлення звільнення від покарання з-поміж суміжних інститутів, закріплених у Розділі XII Загальної частини КК України. На особливу увагу заслуговують з’ясування сутності та змісту звільнення від покарання, кримінально-правова природа цього явища, а також класифікація такого звільнення і юридичний склад його здійснення. Все це зумовлює необхідність удосконалення законодавчого закріплення звільнення від покарання та практики його застосування. Наведені вище обставини й вплинули на вибір теми дослідження, її актуальність і науково-практичне значення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження спрямоване на виконання відповідних положень Плану заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи, затвердженого Указом Президента України від 12 січня 2011 року № 24/2011. Тема дисертації затверджена Вченою радою Національної академії прокуратури України 31 березня 2011 року.
Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексній розробці сучасних підходів до вирішення проблем кримінально-правового забезпечення звільнення від покарання за вітчизняним кримінальним законодавством та внесенні науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення відповідних положень чинного законодавства і практики його застосування.
Для досягнення зазначеної мети ставились наступні основні задачі:
- здійснити історичний та порівняльно-правовий огляд законодавчої регламентації звільнення від покарання;
- з’ясувати сутність та зміст звільнення від покарання за кримінальним законодавством України;
- визначити кримінально-правову природу звільнення від покарання, а також його місце в механізмі кримінально-правового реагування на вчинення злочину;
- встановити форми (види) звільнення від покарання;
- окреслити кримінально-правовий склад звільнення від покарання;
- відмежувати звільнення від покарання від споріднених явищ та відповідних кримінально-правових інститутів;
- намітити перспективи розвитку інституту звільнення від покарання.
Об’єктом дослідження є засоби кримінально-правового реагування на вчинення злочину.
Предметом дослідження є звільнення від покарання як форма кримінально-правового реагування на вчинення злочину.
Методи дослідження обрані з урахуванням специфіки мети, задач, об’єкта і предмета дослідження. Їх застосування зумовлюється системним підходом. Зокрема, логіко-семантичний метод допоміг визначенню понятійного апарату, який застосовано у дослідженні (підрозділи 2.1.–2.3.; 3.1.–3.3.). Історико-правовий метод використовувався при з’ясуванні історичних витоків звільнення від покарання як способу розв’язання кримінальних конфліктів (підрозділ 1.2.). За допомогою діалектичного методу проаналізовано юридичні аспекти складу та наслідків застосування звільнення від покарання (підрозділи 2.2., 3.1., 3.2.). Системно-функціональний метод дав можливість визначити основні засади правового регулювання звільнення від покарання (підрозділи 2.2., 3.1., 3.2.). Порівняльно-правовий метод уможливив відмежування досліджуваного явища від суміжних та визначення напрямів удосконалення кримінально-правового регулювання звільнення від покарання з урахуванням зарубіжного досвіду (підрозділи 2.3., 3.1.–3.3.). Використання методу анкетування дало змогу виявити ставлення працівників прокуратури та суду до окремих аспектів досліджуваної проблеми (протягом усього дослідження).
Обрані методи використовувались під час дослідження у їх взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило його повноту і об’єктивність, а також переконливість отриманих наукових результатів.
Нормативною основою дисертації складають: Конституція України, чинне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України, міжнародно-правові норми, кримінальне законодавство зарубіжних країн, практика Верховного Суду України.
Емпіричною основою дослідження є результати анкетування 344 працівників прокуратури та суду; дані, отримані внаслідок аналіз 112 вироків суду про звільнення від покарання; статистичні дані Верховного Суду України і Генеральної прокуратури України.
Наукова новизна. За характером і змістом розглянутих проблем дисертація є одним із перших в Україні комплексних наукових досліджень поняття, змісту та видів звільнення від покарання. У роботі висунуто низку нових у концептуальному плані положень, важливих для юридичної теорії та практики, а саме:
вперше:
- установлено, що за своєю сутністю так зване звільнення від покарання насправді є засудженням особи за вчинення злочину без призначення їй покарання, до змісту якого мали б включатися три обов’язкові складові (ознаки): а) засудження особи за вчинення нею злочину; б) стан судимості як іманентна факту засудження обставина; в) відмова держави від визначення засудженому виду й міри покарання чи іншого виду обмежень;
- з’ясовано, що за своєю кримінально-правовою природою засудження без призначення покарання – це самостійна форма кримінальної відповідальності як основного виду засобів кримінально-правового реагування на вчинення злочину, а також відповідний окремий кримінально-правовий інститут, що поряд із засудженням з призначенням покарання чи інших обмежень вичерпно характеризують кримінальну відповідальність як домінуючий засіб кримінально-правового реагування на вчинення кримінальних правопорушень;
- запропоновано ввести до кримінально-правового лексикону поняття «склад засудження без призначення покарання», до структури якого включити: а) передумову такого засудження; б) підставу його здійснення; в) умови засудження без призначення покарання; а також доведено, що єдиного для всіх видів засудження без призначення покарання складу не існує, у кожного виду його здійснення він свій;
- обґрунтовано доцільність зміни законодавчого визначення підстави засудження без призначення покарання за ч. 4 ст. 74 КК України: замість абстрактної «втрати особою суспільної небезпечності» визначити підставою такого засудження положення, закріплені у ст. 69-1 КК України, а саме – наявність певних обставин, що пом’якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також за умови визнання обвинуваченим своєї вини у вчиненні злочину, виключивши з Кодексу статтю 69-1;
удосконалено:
- наявне доктринальне розуміння кримінальної відповідальності за допомогою його доповнення положенням про те, що реалізація цієї відповідальності зазвичай здійснюється органами виконання покарань, але у випадках засудження без призначення покарання – судом;
- існуючий поділ засудження без призначення покарання на види шляхом визнання одним із них випадку, передбаченого в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (коли при призначенні більш м’якого покарання, ніж передбачено санкцією статті Особливої частини КК України (ст. 69 КК України), з огляду на вік підсудної особи чи стан її здоров’я неможливо застосувати жодного з визначених ст. 51 КК України видів більш м’якого покарання);
- законодавче визначення ч. 5 ст. 74 КК України: цей вид засудження без призначення покарання пропонується законодавчо визнати обов’язковим, а не факультативним;
дістало подальший розвиток:
- уявлення щодо походження засудження без призначення покарання, прообразом якого на території України було застосування князівського «прощення» винних у вчиненні злочину шляхом словесного осуду їх діяння з подальшою безумовною відмовою від застосування до них кари;
- розуміння засобів кримінально-правового реагування на вчинення кримінальних правопорушень, зокрема те, що так зване звільнення від покарання, а насправді – засудження без призначення покарання, неможливе стосовно юридичних осіб, оскільки згідно з чинним законодавством України щодо цих осіб встановлено не кримінальну відповідальність, формою якої є таке засудження, а інші заходи кримінально-правового характеру;
- аргументи на користь відмежування засудження без призначення покарання від звільнення від відбування покарання та корегування покарання з огляду на відмінність вироку без призначення покарання від інших обвинувальних вироків, у яких визначення виду та розміру покарання є обов’язковим елементом;
- наукові підходи щодо співвідношення засудження без призначення покарання та так званого звільнення від кримінальної відповідальності, а насправді відмови від її застосування: перше є формою кримінальної відповідальності, а друге – формою інших засобів кримінально-правового реагування на вчинення кримінального правопорушення.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації положення можуть бути використані: в науково-дослідній сфері – для подальших наукових досліджень форм кримінальної відповідальності (акт впровадження від 20 січня 2016 року); у правотворчості – для розвитку кримінального законодавства при прийнятті змін до КК України; у правозастосовчій сфері – для правильного розуміння норм про так зване звільнення від покарання (лист апеляційного суду у Рівненській області №69/2016 від 01 лютого 2016 року); у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальне право України» та відповідних спецкурсів, підготовці підручників, навчальних посібників і текстів лекцій (акт впровадження від 25 грудня 2013 року).
Особистий внесок здобувача. Результати розробок, викладені у дисертації, використовувалися при підготовці статей «Кримінально-правова природа та види корегування призначеного покарання», «Звільнення від покарання та його відбування», «Зміст і форма кримінальної відповідальності в контексті реформування кримінального законодавства України» (особистий внесок автора становить 50 відсотків тексту).
Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки, пропозиції, що містяться в дисертації, доповідались автором на таких науково-практичних конференціях: «Теоретичні та прикладні проблеми сучасного кримінального права України» (м. Луганськ, 20–21 травня 2011 року); «Протидія злочинності: теорія і практика» (м. Київ, 21 жовтня 2011 року, 19 жовтня 2012 року, 18 жовтня 2013 року); «Сучасне правотворення: питання теорії і практики» (м. Дніпропетровськ, 30 червня 2013 року); «Актуальні проблеми правоохоронної діяльності та юридичної науки» (м. Дніпропетровськ, 19–20 вересня 2013 року).
Публікації. Основні теоретичні висновки і практичні пропозиції, що містяться в дисертації, оприлюднені у 15 публікаціях, із яких 9 статей опубліковано у наукових фахових виданнях, а також у 6 тезах наукових доповідей на міжнародних науково-практичних конференціях.
Структура дисертації обумовлена метою, предметом і завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, що містять дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи становить 203 сторінки, з яких: основний текст – 181 сторінка, список використаних джерел – 17 сторінок (202 найменувань), 4 додатків – 6 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У підрозділі «Історія виникнення та становлення інституту звільнення від покарання в Україні» послідовно проаналізовано основні етапи розвитку інституту звільнення від покарання: від княжої доби до сьогодення. Установлено, що звільнення від покарання за часів Київської Русі носило форму помилування або прощення. Правом помилування був наділений не лише князь Київський, але й інші князі давньоукраїнських земель. У подальшому розвиток правового інституту звільнення від покарання у формі помилування відбувався за часів правління Івана Грозного, Петра I, Катерини I, Петра II, Анни Іоанівни, Єлизавети та Катерини II, які з нагоди святкування визначних державних подій періодично вдавалися до помилування злочинців. Надалі, в XVII–XIX століттях, практика помилування злочинців з нагоди святкувань значно поширюється, набуває форми правила і починає застосовуватись як до злочинців, що відбували покарання, так і до злочинців, яким покарання ще не було призначене. Зокрема за Статутом кримінального судочинства 1864 року суд міг постановляти вирок про звільнення підсудного від покарання, якщо його злочинне діяння покривається давністю, милостивим маніфестом або іншою «законною причиною припинення справи».
У перші роки радянської влади існувало лише звільнення від відбування покарання, що застосовувалося в порядку амністії або помилування. В КК УРСР 1927 року відображено таке явище, як неприведення обвинувального вироку до виконання за умови, якщо засуджений не вчинить нового, не менш тяжкого або однорідного злочину протягом встановленого судом іспитового строку. Підставою для такого рішення було визначено ту обставину, що ступінь суспільної небезпечності засудженого не потребує його ізоляції або призначення йому примусових робіт. У період 1930-х років на території Української РСР радянським урядом проводилася жорстока репресивна політика, що проявилася у практиці застосування кримінального законодавства: звільнення від відбування покарання припинилось. Лише в 1940 році до КК УРСР було включено положення про надання права суду ухвалювати рішення про невиконання вироку за умови, якщо засуджений протягом іспитового строку не вчинить нового злочину.
Важливим кроком у розвитку інституту звільнення від покарання стало прийняття у 1960 році чергового КК УРСР, до якого вперше було включено статтю 50 «Звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання». В науково-практичних коментарях цієї статті звільнення від покарання розглядалось як винесення обвинувального вироку без призначення покарання.
Звільнення від покарання як самостійне кримінально-правове явище збереглося і в чинному нині КК України, прийнятому 2001 року. На цьому етапі розвитку кримінального права України законодавчо передбачено звільнення від покарання у зв’язку з втратою суспільної небезпечності, із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності та через тяжку не психічну хворобу. Але звільнення від покарання так і не було відмежовано від суміжного кримінально-правового явища – звільнення від відбування призначеного покарання. Цьому не сприяло розміщення в тексті чинного КК України звільнення від покарання в одному розділі зі звільненням від його відбування та деякими іншими кримінально-правовими явищами (Розділ ХІІ Загальної частини).
«Звільнення від покарання у кримінальному законодавстві зарубіжних держав» здійснено аналіз зарубіжного досвіду застосування форм кримінальної відповідальності, альтернативних покаранню. Наголошується, що сьогодні принципи гуманізму та справедливості дедалі більше визначають стратегію кримінально-правової політики переважної більшості сучасних демократичних держав. Для розвиненої їх частини загальною є тенденція щодо зменшення кількості вироків, пов’язаних з реальним відбуванням покарання, особливо у виді позбавлення волі, прагнення замінити карні заходи превентивними, поліпшити становище засуджених у місцях відбування покарання, мінімізувати кількість неповнолітніх і жінок, які відбувають покарання у пенітенціарних установах.
У зарубіжному праві існують кримінально-правові інститути, що дають змогу не застосовувати покарання, передбачені законом за вчинення злочину, а за наявності певних умов – замінювати його іншими заходами кримінально-правового характеру. До таких інститутів можна віднести інститут пробації, інститути умовного засудження та умовного (безумовного) звільнення від покарання. Найбільш виражений інститут звільнення від покарання у законодавстві Великої Британії та Франції. У Великій Британії існує близький до вітчизняного інститут звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням, інститут умовного звільнення, що полягає у звільненні від відбування покарання за умови невчинення ним нового злочину протягом строку, визначеного судом, що не може перевищувати трьох років. У Франції існують два самостійні інститути: відстрочки виконання покарання та відстрочення призначення покарання, регламентовані чинним кримінальним кодексом. Останнє явище багато в чому нагадує звільнення від покарання в Україні. У цьому сенсі вітчизняне кримінальне законодавство прогресивніше, відрізняється різноманітністю запроваджених засобів кримінально-правового реагування на вчинення злочину, про що слід більш наполегливо заявляти з метою інформування міжнародного співтовариства про досягнення України у цій сфері.
У підрозділі «Сутність і зміст звільнення від покарання та його кримінально-правова природа» доведено, що використаний законодавцем термін «звільнення від покарання» не відображає сутності цього явища. За своєю природою те, що сьогодні вважається звільненням від покарання, насправді є засудженням без призначення покарання, як зазначено в ч. 3 ст. 88 КК України. Далі характеризується зміст засудження без призначення покарання та робиться висновок, що відповідно до визначеної вище сутності цього явища його зміст мали б утворювати три обов’язкові складові (ознаки): а) засудження особи за вчинення нею нетяжкого злочину; б) стан судимості як іманентна факту засудження обставина; в) відмова держави від визначення засудженому виду й міри покарання. Те, що сьогодні до змісту так званого звільнення від покарання не включено судимості (ч. 3 ст. 88 КК України), лише на перший погляд здається позитивною обставиною. При більш ґрунтовному дослідженні сутності засудження без призначення покарання, відсутність судимості за наявності засудження вбачається недоречною. На заваді з’ясуванню цього очевидного факту стає відсутність законодавчого визначення поняття кримінальної відповідальності у Кримінальному кодексі України. Невключення судимості до змісту засудження без призначення покарання пояснюється традицією пов’язувати судимість із покаранням, а не з засудженням, яке є основним елементом кримінальної відповідальності. У свою чергу, зазначена «традиція» обумовлюється довготривалим помилковим ототожненням доктриною та практикою кримінальної відповідальності з покаранням. Сьогодні зведення кримінального права до злочину й покарання виглядає як анахронізм. Натомість приходить розуміння, що предметом кримінально-правового регулювання є правовідносини, що виникають в результаті будь-якого діяння, передбаченого КК України, а не лише злочину; методом такого регулювання є не покарання і навіть не кримінальна відповідальність, а більш широке коло кримінально-правових засобів, визначених законом.
З’ясування сутності та змісту засудження без призначення покарання дає змогу визначити його місце у кримінальному праві та в механізмі протидії злочинності взагалі, тобто з’ясувати його кримінально-правову природу. Таке засудження є не чим іншим, як однією із форм кримінальної відповідальності. Зазначений висновок обумовлюється розумінням сутності, змісту та форм останньої, викладених у дисертації, як державного осуду суб’єкта за вчинення ним злочину з визначенням виду і розміру обмежень чи без такого визначення. Засудження без призначення покарання є формою кримінальної відповідальності, якій притаманний лише осуд суб’єкта кримінального правопорушення. Наявність у вітчизняному законодавстві поряд з іншими формами кримінальної відповідальності і такої її форми, як засудження без призначення покарання, свідчить про наявність в Україні високого ступеня диференціації кримінальної відповідальності. Зазначене сприяє розвитку й удосконаленню реагування держави на вчинення злочину на визначених Конституцією України засадах справедливості та визнання людини найвищою соціальною цінністю. Засудження без призначення покарання разом із засудженням з призначенням покарання, будучи формами кримінальної відповідальності, є переважаючими засобами кримінально-правового реагування на вчинення кримінальних правопорушень порівняно з іншими засобами такого реагування, що знаходяться поза межами кримінальної відповідальності (розділи ІХ, ХІV та ХІV-І Загальної частини КК України тощо).
У підрозділі «Кримінально-правовий склад та види засудження без призначення покарання» доводиться об’єктивність існування трьох обов’язкових обставин, без яких засудження без призначення покарання неможливе: передумови, підстави та умови його здійснення. За аналогією із складом злочину як раціональною та ефективною кримінально-правовою конструкцією пропонується застосовувати й «склад засудження без призначення покарання». До структури такого складу слід включати три зазначені вище обставини, без яких засудження без призначення покарання неможливе. Далі розкривається сутність кожної із зазначених обставин. Передумовою засудження без призначення покарання є факт вчинення особою злочину, доведений у ході кримінального провадження. Підставою для цього є головна, сутнісна обставина, що обумовлює його застосування, своєрідна причина, що породжує можливість чи необхідність застосування такої форми кримінальної відповідальності. Умовами засудження без призначення покарання є обставини формального характеру, визначені у відповідних кримінально-правових нормах, без яких навіть за наявності передумови та підстави воно не може здійснитися. Зазвичай це тяжкість злочину, відсутність повторності злочинів, дані про особу засудженого та інші. Слід мати на увазі, що єдиного складу засудження без призначення покарання не існує, у кожного виду його здійснення свій склад.
Стосовно кримінально-правових наслідків засудження без призначення покарання робиться висновок, що вони не є елементом складу його здійснення. Разом із тим їх потрібно враховувати при загальній характеристиці цієї форми кримінальної відповідальності, оскільки це сприяє з’ясуванню сутності засудження без призначення покарання та відмежуванню від споріднених явищ.
Аналіз Загальної частини КК України дає підстави для висновку про наявність трьох видів засудження особи без призначення покарання: 1) звільнення від покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст. 74 КК України); 2) звільнення від покарання у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 5 ст. 74 КК України); 3) звільнення від покарання через тяжку не психічну хворобу (ч. 3 ст. 84 КК України).
У підрозділі «Відмежування засудження без призначення покарання від споріднених кримінально-правових явищ» визначається, що спорідненими із засудженням без призначення покарання є такі кримінально-правові явища, як звільнення від відбування призначеного покарання, корегування призначеного покарання та так зване звільнення від кримінальної відповідальності. Відмежування одного з них від іншого проводиться за єдиним алгоритмом, до структури якого входять: сутність, зміст, правова природа, склад застосування, кримінально-правові наслідки та класифікація (види) порівнюваних явищ.
Першим із явищ, що нагадують засудження без призначення покарання, є звільнення від відбування покарання. Сутність такого звільнення полягає в засудженні суб’єкта з призначенням покарання та наступним повним або частковим невиконанням останнього. Зміст такого звільнення утворюють наступні ознаки: 1) засудження суб’єкта обвинувальним вироком суду; 2) формулювання у вироку виду та міри покарання; 3) звільнення від відбування призначеного покарання до початку його відбування (повне) чи після відбуття певної його частини (часткове). За своєю правовою природою звільнення від відбування призначеного покарання є формою звільнення від кримінальної відповідальності. В результаті з’ясування складу звільнення від відбування призначеного покарання встановлено, що передумовою його застосування є засудження особи за вчинення злочину обвинувальним вироком суду, підставою – визначена однією з кримінально-правових норм причина неможливості чи недоцільності його відбування, а умовами – додаткові обставини формального характеру, передбачені відповідною статтею розділів ХІІ чи ХV Загальної частини КК України. Кримінально-правові наслідки звільнення від відбування призначеного покарання розподіляються на позитивні та негативні стосовно суб’єкта, якого звільняють від відбування покарання. Їх визначено у відповідних статтях КК України. Таким чином, засудження без призначення покарання за всіма показниками алгоритму розмежування суттєво відрізняється від звільнення від відбування призначеного покарання, що відображається навіть у назві зазначених явищ.
Терміном «корегування призначеного покарання» об’єднуються такі відносно самостійні кримінально-правові явища, як заміна покарання більш м’яким та пом’якшення призначеного покарання. Обґрунтовуються наступні висновки: 1) названі три кримінально-правові явища не співпадають між собою за абсолютною більшістю ознак; 2) корегування покарання за своєю кримінально-правовою природою не може вважатися звільненням від покарання, як стверджують деякі автори; 3) корегування покарання як кримінально-правове явище та самостійний кримінально-правовий інститут, що є найближчими до призначення покарання, доцільно розмістити в Розділі ХІ Загальної частини КК України, змінивши його назву, яку можна викласти в наступній редакції: «Призначення та корегування призначеного покарання».
При відмежуванні засудження без призначення покарання від так званого звільнення від кримінальної відповідальності перш за все обґрунтовано несприйняття дисертантом назви останнього. Висловлюється підтримка існуючої точки зору, що насправді це – звільнення від застосування кримінальної відповідальності, а не від неї самої, адже щоб звільнити від відповідальності, її спочатку треба покласти на особу. У ситуаціях, передбачених у Розділі ІХ Загальної частини КК України та низці статей Особливої частини, в яких ідеться про спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності, її ще не покладено на суб’єкта, тому і звільняти немає від чого. Натомість у таких ситуаціях має місце реальне притягнення до кримінальної відповідальності (стан притягнутості до неї). Саме від такого стану й звільняється суб’єкт, що потребує приведення назви явища у відповідність із його сутністю та змістом.
У третьому розділі дослідження нами проаналізовано засудження особи без призначення покарання на підставі ч. 4 ст. 74 КК України. Встановлено, що йому притаманні всі ознаки змісту кримінальної відповідальності, визначені у першому розділі дослідження. У зв’язку із цим явище, закріплене у ч. 4 ст. 74 КК України, за своєю кримінально-правовою природою також є засудженням без призначення покарання. Для нього характерні ознаки цієї форми кримінальної відповідальності з деякими особливостями, що характеризують його юридичний склад і виокремлюють з-поміж інших видів. Крім того, визначено юридичний склад засудження без призначення покарання у зв’язку із втратою особою суспільної небезпечності на підставі ч. 4 ст. 74 КК України.
Частиною 5 ст. 74 Кримінального кодексу України передбачена можливість засудження без призначення покарання за наявності підстав, визначених у ст. 49 КК України, а саме – у зв’язку із закінченням строків давності притягнення особи до кримінальної відповідальності. Встановлено, що можливість так званого звільнення від покарання за правилами ст. 49 КК України настає тоді, коли строки давності притягнення до кримінальної відповідальності закінчуються не в період досудового провадження, а під час судового провадження чи особа заперечує щодо звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України. За кримінально-процесуальним законодавством України судове провадження зазвичай завершується ухваленням вироку. Тому в зазначеній ситуації суд повинен ухвалити обвинувальний вирок, але з огляду на те, що строки давності закінчились, без призначення покарання. Визначено кримінально правовий склад такого засудження.
Крім того, нами порушено питання щодо віднесення засудження без призначення покарання через закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності до певного виду засудження за таким критерієм, як імперативність чи диспозитивність застосування. Стосовно ще одного виду засудження без призначення покарання, передбаченого ч. 2 ст. 84 КК України, зауважено, що з огляду на назву статті «Звільнення від покарання за хворобою» її мало б бути повністю присвячено цьому виду засудження. Насправді в положеннях зазначеної статті переважно йдеться про іншу проблему – звільнення від відбування призначеного покарання. Засудженню без призначення покарання через хворобу засудженого присвячено лише фрагмент ч. 2 цієї статті. Внаслідок буквального тлумачення доходимо висновку, що, керуючись визначеними в ньому правилами, можна звільнити особу не лише від відбування призначеного покарання, але й від власне покарання. У ч. 2 ст. 84 КК України йдеться, зокрема, про те, що особа, яка після вчинення злочину захворіла на іншу (крім психічної) тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання.
Крім того, у кінці дослідження нами окреслено перспективи розвитку інституту засудження без призначення покарання Запропоновано зміни до КК України щодо назви досліжкваного нами феномену та законодавчі зміни щодо статей Кримінального кодексу України про засудження особи без призначення покарання і сформульвано проекти їх диспозицій.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Александров Ю.В., Антипов В.И., Володько Н.В. и др. Уголовное право Украины: Общая часть. Учебник / Отв. ред. Кондратьев Я.Ю. / Под ред. Клименко В.А., Мельника Н.И. – К.: Атика, 2002. – 448 с.
2. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
3. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: «Юрид. литер.», 1975. – 264 с.
4. Алексеев С.С. Философия права. – М.: Изд-во НОРМА, 1999. – 336 с.
5. Ансель М. Методологические проблемы сравнительного права / М. Ансель // Очерки сравнительного права: Сб.статей / (Сост. В.А.Туманов.) – М., 1981. – С. 38-43.
6. Архірейський Д. В. Амністія як елемент боротьби з українським повстанством у 20-х роках / Д. В. Архірейський // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. – 2000. – № 2. – С. 11–18.
7. Афанасьев В.Г. Системность и общество. – М.: Политиздат, 1980.–368с.
8. Багрий-Шахматов Л.В. Социально-правовые проблемы уголовной ответственности и форм ее реализации.– Одесса: АО Бахва, 1998.–191с.
9. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: «Вишэйш. школа», 1976. – 383 с. (с. 27)
10. Басков А. Я. Методология научного исследования: учеб. пособие / А. Я. Басков, Н. В. Туленков. – К. : МАУП, 2002. – 216 с.
11. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: Монографія. – К.: Атіка, 2004. – 296 с.
12. Баулін Ю.В. Кримінальна відповідальність: сутність, зміст та правова форма: / Ю. Баулін // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – №.2-3. – С. 631.
13. Бачинин В. А. Философия права и преступления / Бачинин В. А. – Харьков : Фолио, 1999. – 510 с.
14. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаних / Беккариа Ч. – М., 1939. – 258 с.
15. Беляев Н.А. Цели наказания и средства их достижения в исправительно-трудовых учреждениях // Беляев Н.А. Избранные труды. – Спб: „Юридический центр Пресс”, 2003. – С. 285-499.
16. Березовський А. А. Інститут амністії: становлення та перспективи розвитку / А. А. Березовський // Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. праць. – 2002. – Вип. 16. – С. 687–691.
17. Бержель Ж. Л. Общая теория права / Бержель Ж. Л. – М.: NOTA BENE, 2000. – 576 с. – (пер. с фр. : под общ. ред. В.И. Даниленко).
18. Бигич О. Л. Вплив порівняльно-правових досліджень на розвиток національної правової системи / О. Л. Бигич // Правова держава. – 2005. – Випуск 16. – С.134–142.
19. Біленчук П.Д., Гвоздецький В.Д., Сливка С.С. Філософія права: Навч. посібник. – К.: Атіка, 1999. – 208 с.
20. Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. – М.: Наука, 1973. – 378 с.
21. Борисов В.І. К вопросу о сущности уголовно-правовой характеристике преступления / Борисов В., Пащенко А.  2005.  №3 .  С.11-13.
22. Брайнин Я.М. Основание уголовной ответственности и важнейшие вопросы учения о составе преступления в советском уголовном праве: Автореферат дис. ...д-ра юрид. наук. – Х., 1963. – 32 с.
23. Брящей Р. Кримінально-правова природа та види корегування призначеного покарання / Р. Брящей // Актуальні проблеми правоохоронної діяльності та юридичної науки : матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (м. Дніпропетровськ, 19–20 вересня 2013 року). – Дніпропетровськ : Дніпропетровський держ. ун-т внутр. справ, 2013. – С. 548–550.
24. Вавилов К.К. Основания освобождения от уголовной ответственности по советскому праву: автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 / К.К. Вавилов. – Ленинградский гос. ун-т им. А.А. Жданова. – Ленинград, 1964.– 19 с.
25. Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. – М.: Юрид. лит., 1976. – 246 с.
26. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел]. – К.: Ірпінь, ВТФ „Перун”, 2005. – 1728 с.
27. Вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 13.03.2012 р. по справі № 1407/892/2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/22242681;
28. Вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 12.03.2007 р. по справі № 1-95/2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/1011303;
29. Вирок Онуфріївського районного суду Кіровоградської області від 22.03.2007 р. по справі № 1-28/2007 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/1182374;
30. Вирок Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 12.04.2010 р. по справі № 1-107/2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/10126693;
31. Вирок Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 30.09.2010 р. по справі № 1-301/2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/11675647;
32. Вирок Хотинського районного суду Чернівецької області від 01.09.2009 р. по справі № 1-143/09 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Review/6505231.
33. Відомості Верховної Ради СРСР. – 1959. – № 1. – Ст. 6.
34. Вознюк А.А. Поняття та елементи кримінально-правової характеристики злочинів/ А.А. Вознюк // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. 2013. № 1.  с.154-160.
35. Войшвилло Е.К. Понятие. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 288 с.
36. Галаган А.И. Методологические проблемы общей теории юридической ответственности по советскому праву // Уголовная отетственность: проблемы содержания, установления, реализации: Межвуз. Сб. научн. тр. / Воронеж. Гос. ун-т им. Ленинского комсомола;– Воронеж: Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – С. 10-20.
37. Ганьба Б Системний підхід та його застосування в дослідження державно-правових явищ // Право України. – 2000. - № 3. – С. 41-44
38. Гацелюк В. О. Реалізація принципу законності кримінального права України (загальні засади концепції) : автореф. дис. канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 / В. О. Гацелюк. – Львів, 2005. – 19 с.
39. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву. – Харьков, 1979. – 136 с.
40. Голіна В.В. Судимість: Монографія / В.В. Голіна – Х. : ЮВПП «Харків Юридичний»., 2006. – 384 с.
41. Гущина Н.А. Система права и система законодательства: соотношение и некоторые перспективы развития. // Изв. вузов. Правоведение. – 2003. – № 5. – С. 198-204.
42. Давыденко Л.М., Бандурка А.А. Противодействие преступности: теория, практика, проблемы: Монография. – Харьков: Изд-во Нац. ун-та внутр. дел, 2005. – 302 с.
43. Денисов Ю.А., Спиридонов Л.И. Абстрактное и конкретное в советском правоведении. – М.: Наука, 1987. – 208 с.
44. Егоров В.С. Теоретические вопросы освобождения от уголовной ответственности. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2002. – 279 с.
45. Ендольцева А.В. Институт освобождения от уголовной ответственности: проблемы и пути их решения: Монография / А. В. Ендольцева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 231 с.
46. Загальна теорія держави і права / [за ред. проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина]. – Харків : Право, 2002. – 365 с.
47. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. – Київ: Юрінком, 1997. – 320 с.
48. Загородников Н.И. О пределах уголовной ответственности // Советское государство и право. – 1967. – № 7. – С. 39-46.
49. Защита прав человека в борьбе с преступностью. Документи совета Европы.М., 1998. С. 217.
50. Звільнення від відбування покарання: [навч. посіб.] / А.Х. Степанюк, В.М. Трубніков. – Харків, 1994. – 74 с.
51. Зелинский А. Ф. Квалификация повторных преступлений: Учебное пособие. – Волгоград: НИИиРИО Высш. следств. шк. МВД СССР, 1976. – 54 с.
52. Зелінський А.Ф. Кримінологія. Навчальний посібник. /А.Ф.Зелінський. - Х.: Рубікон, 2000. – 240 с.
53. Зельдов С.И. Освобождение от наказания и его отбывания. – М.: Юрид. лит., 1982. – 137 с.
54. Зер Г. Зміна об’єктива: новий погляд на злочин і правосуддя / Говард Зер; [пер. з англ. М. Яковлєва]. – К.: „Пульсари”, 2004.– 224 с.
55. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. – 379 с.
56. Кальман О.Г. Проблеми протидії злочинності / О.Г. Кальман – Харків: Вид-во ТОВ фірма „Новасофт", 2010. - 352 с.
57. Карнеева Л.М. Привлечение к уголовной ответственности. Законность и обоснованность. – М.: Юрид. лит., 1971. – 131 с.
58. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 232 с.
59. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). – М.: Аванта+, 2001. – 560 с.
60. Керимов Д.А. Философские проблемы права. – М.: Изд-во «Мысль», 1972. – 472 с.
61. Киримова Е.А. Правовой институт: понятие и виды. Учебное пособие. – Саратов, 2000. – 55 с.
62. Клюканова Т.М. Уголовное право зарубежннх стран. СПб., 1998. С. 45.
63. Книженко О.О. Звільнення від відбування покарання з випробуванням за кримінальним правом України: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Книженко Оксана Олександрівна. – Харків, 2003. – 201 с.
64. Ковітіді О.Ф. Звільнення від кримінальної відповідальності за нормами Загальної частини КК України: Навчальний посібник. – Сімферополь: ВД „Квадронал”, 2005. – 224 с.
65. Ковітіді О.Ф. Історичний аспект розвитку вітчизняного законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності // Право і безпека. – 2003. – Т. 2, № 4. – С. 42-45.
66. Козловський А. Систематизація законодавства як гносеологічний процес // Право України. – 2000. - № 2. – С. 49-51
67. Комарицкий С.И. Эффективность освобождения из ИТУ по амнистии. – М., 1982. – 75 с.
68. Комаров С. А. Общая теория государства и права : учебник / Комаров С. А. – М. : Юрайт, 1997. – 411 с. (3-е изд., перераб. и дополн).
69. Кондратьев Р., Гернего О. Принципи права та їх роль у регулюванні суспільних відносин // Право України. - № 2. – 2000. – С. 43-45
70. Конституція України від 28 червня 1996 р. : [Електрон. ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/law2/main.cgi?nreg=254% EA%2F96-%E2%F0.
71. Коняхин В.П. Теоретические основы построения Общей части российского уголовного права / Предисл. профессора, докт. юрид. наук А.В. Наумова. – СПб.: Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 348 с.
72. Коробков Г.Д. Освобождение от уголовной ответственности и наказания по советскому уголовному праву. Учебное пособие. – М., 1981. – 72 с.
73. Кримінальне право України. Загал. частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак-ів. / Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенківський та ін.; За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 512 с.
74. Кримінальне право України. Загальна частина [Текст]: підручник / Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.; За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка; вид. 3-те, переробл. та допов. – К.: «Юридична думка», 2004. – 352 с.
75. Кримінальне право України. Загальна частина [Текст]: підручник / В.В. Сташиса, В.Я. Тація та ін.; За ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – К.: «Юрінком Інтер», 2007. – 496 с.
76. Кримінальне право України. Загальна частина/ За ред. П.С. Матишевського, П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.- К.: Юрінком Інтер, 1997.- С.512.
77. Кримінальне право України: Загальна частина/ За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.- Київ- Харьків: Юрінком Інтер-Право, 2001.- С.416.
78. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2002. – 416 с.
79. Кримінальне право України: Навч. посібник. / С.Г. Волкотруб, О.М. Омельчук, В.М. Ярін та ін. / За ред. О.М. Омельчука. – К.: Наукова думка; Прецедент, 2004. – 297 c.
80. Кримінальне право. Загальна частина [Текст]: підручник / За ред. А.С. Беніцького, В.С. Гуславського, О.О. Дудорова, Б.Г. Розовського. – К.: «Істина», 2011. – 1112 с.
81. Кримінальний кодекс України від 1 квітня 1961 року [Електронний ресурс] // Право України. – Режим доступу до докум. : http://pravo.ligazakon.ua/document/view/KD0006
82. Кримінальний кодекс УСРР. В редакції 1960 р. - К.: Держполітвидав УРСР, 1978. - 210 с.
83. Кримінальний кодекс УСРР. Затв. ЦВК Української РСР 8-го червня 1927 р. Офіційний текст із змінами і доповненнями на 1-е листопада 1949 р. - К.: Дерполітвидав УРСР, 1950.-167 с.
84. Кримінальний кодекс ФРН - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://constitutions.ru/archives/8117.
85. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 р. № 4651-VI [Електронний ресурс] // Офіційний веб-портал Верховної Ради України. – Режим доступу до докум. : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17
86. Кропачев Н.М. Уголовно-правовое регулирование. Механизм и система. – СПб.: Санкт-Петербургский государственный университет, 1999. – 262 с.
87. Кропачев Н.М., Прохоров В.С. Механизм уголовно-правового регулирования: Уголовная ответственность. Учебное пособие. – СПб.: Санкт-Петербургский государственный университет, 2000. – 60 с.
88. Крушельницбька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник. – К.: Кондор, 2003. – 192 с.
89. Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. М., Юрист, 1999 - 304 с. - с. 134
90. Курс уголовного права. Общая часть: Учебник / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой и И.М.Тяжковой.– М.: Изд-во ЗЕРЦАЛО, 2002. – Т.2: Учение о наказании. – 400 с.
91. Куц В. Кримінально-правова природа та види корегування призначеного покарання / В. Куц, Р. Брящей // Вісник прокуратури. – 2012. – № 12 (138). – С. 59–67.
92. Куц В.М. Теорія кримінальної відповідальності: навчальний посібник / В.М. Куц. – Київ.: НАПУ.  321 с. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lica/lica/b_text.php?type=3&id=1360&base=71
93. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л., Изд-во ЛОЛГУ им. А.А. Жданова, 1968. – 129 с.
94. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву: (теоретические проблемы): Научное издание. – М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1981. – 240 с.
95. Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответственности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 2000 – 400 с.
96. Литвак О. М. Держава і злочинність : Монографія / Литвак О. М. – К. : Атіка, 2004. – 304 с.
97. Ломако В.А. Відстрочення виконання покарання: Навч. посібник. – К.: НМК ВО, 1992. – 56 с.
98. Ломако В.А. Осуждение без реального отбывания лишения свободы: Учеб. пособие. – Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1987. – 57 с.
99. Ломако В.А. Условное осуждение по советскому уголовному праву и эффективность его применения: Дис.…канд. юрид. наук. – Харьков, 1969. – 350 с.
100. Люблинский П. И. Право амнистии. Историко-догматическое и политическое исследование / Люблинский П. И. – СПб., 1907. – 372 с.
101. Малиновский А.А. Уголовное право зарубежных государств. М., 1998. С. 41
102. Маляренко В. Т. Амністія та помилування в Україні: Навчальний посібник / В. Т. Маляренко, А. А. Музика – К. : Атіка, 2007. – 700 с.
103. Маляренко В. Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 3. – С. 32–44.
104. Маляренко В.Т. Перебудова кримінального процесу України в контексті європейських стандартів: Монографія. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 512 с.
105. Маляренко В.Т. Прокурор у кримінальному судочинстві:Деякі проблеми та шляхи їх вирішення / В. Т. Маляренко, І.В. Вернидубов // – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 С.
106. Марогулова И. Л. Амнистия и помилование в российском законодательстве / Марогулова И. Л. – М. : ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1998. – 144 с.
107. Марцев А.И. Уголовная ответственность и общее предупреждение преступлений: Учеб. пособие. – Омск, 1973. – 96 с.
108. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підруч. для студ. юрид. фак-ів. – К.: А. С. К., 2001. – 352 с.
109. Мельникова Ю.Б. Дифференциация ответственности и индивидуализация наказания. – Красноярск: Изд-во Краснояр. ун-та, 1989. – 120 с.
110. Михайленко П.П. Борьба с преступностью в Украинской ССР: В 2 т.– К., 1966. – Т.1: 1917–1925 г.г. – 831 с.
111. Михайленко П.П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР.: Частина I. – Київ: Академія наук УРСР, 1959.– 436с.
112. Муздубаев М.Х. Учет мотивов преступлений при назначении наказания // Вестн. МГУ – Серия: Право. – 1988. – №1. – С. 50-56.
113. Науково-практичний коментар до кримінального кодексу України / Кондратьєв Я.Ю., Яценко С.С.- Юрінком – К. 1994 – 798 с.
114. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ За ред. М.О.Потебенька, В.Г.Гончаренка.- К.: Форум, 2001.- С.914.
115. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ За ред. С.С. Яценка.- К.: А.С.К., 2002.- С.934.
116. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
117. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України. – 4-те вид., переробл. та доповн. / За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.: Юридична думка, 2007. – 1184 с.
118. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом законодавства та постанов Верховного Суду України на 1 січня 1997 року/ З редакцією В.Ф. Бойка, Я.Ю. Кондратьєва, С.С. Яценка. - К.: Юрінком, 1997. – 960 с.
119. Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть: Курс лекций: [для студентов, аспирантов, преп. юрид. вузов]. – М.: Бек, 1996. – 550 с.
120. Научные труды РАЮН : в 3 т. – М. : Юрист, 2005. – Т. 3: – 2005. – 696 с.
121. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. – М.: Издательская группа ИНФА.М-НОРМА, 1997. – 652 с.
122. Нікітін А. В. Теорія держави та права : у 2 частинах / А. В. Нікітін. – К. : Університет „Україна”, 2005 – Частина II: Теорія права. – 2005. – 265 с.
123. Ной И.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском государстве. Политико-юридическое исследование. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1973. – 193 с.
124. Общая теория права и государства: учебник / [под. ред. В. В. Лазарева]. – М. : Юрист, 1994. – 121 с.
125. Отечественное законодательство 11-20 веков : пособие для семинаров Часть 1 (11-19 века) / [под. ред. проф. О.И. Чистяков]. – М. : Юристь, 1999. – 464 с.
126. Панов Н.И. О точности норм уголовного права и совершенствовании законодательной техники // Правоведение. – 1987. - № 4. – С. 79-82
127. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права [Текст]: курс лекцій / А.А.Пинаев. – Х.: «Харьков юридический», 2005. – 664 с.
128. Пинаев А.А. Курс лекций по Общей части уголовного права. Книга первая. О преступлении. – Х.: «Харьков юридический», 2001. – 289 с.
129. Пионтковский А.А. О понятии уголовной ответственности: / А. Пионтковский // Советское государство и право. – 1967. – №.12. – С. 44.
130. Письменський Є.О. Звільнення від покарання та його відбування: проблеми кримінального законодавства та практики його застосування [Текст]: монографія / Є.О. Письменський. – Луганськ: ТОВ «Віртуальна реальність», 2011. – 338 с
131. Письмнський Є.О. Теоретико-прикладні проблеми звільнення від покарання та його відбування за кримінальним правом України: монографія /Письменський Є.О. – Луганск – Бібліограф, 2014 - 728 с.
132. Пінаєв А.О. «Курс лекцій по Общей части уголовного права». Кника вторая «О наказании». – Харьков: Харьков юридический, 2002.- с. 194
133. Познышев С.В. Основные во