Абакіна-Пілявська Людмила Миколаївна. Інститут причетності до злочину в кримінальному праві України : Абакина-Пилявская Людмила Николаевна. Институт причастности к преступлению в уголовном праве Украины

Краткое описание

Абакіна-Пілявська Людмила Миколаївна. Інститут причетності до злочину в кримінальному праві України.- Дисертація канд. юрид. наук: 12.00.08, Нац. ун-т "Одес. юрид. акад.". - Одеса, 2014.- 264 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

АБАКІНА-ПІЛЯВСЬКА ЛЮДМИЛА МИКОЛАЇВНА

УДК 343.237 (477)

ІНСТИТУТ ПРИЧЕТНОСТІ ДО ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Спеціальність:12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

науковий керівник
Мирошниченко Наталія Анатоліївна
кандидат юридичних наук, професор

Одеса – 2014

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………. 4
РОЗДІЛ 1. МОДЕЛЬ ІНСТИТУТУ ПРИЧЕТНОСТІ ДО ЗЛОЧИНУ: ГЕНЕЗИС, МІЖНАРОДНИЙ ТА ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД………….
15
1.1. Еволюція визначення поняття причетності до злочину в теорії кримінального права…………………………………………………………
15
1.2. Методологічні засади дослідження причетності до злочину………… 29
1.3. Інститут причетності до злочину у вітчизняному кримінальному законодавстві: історичний аспект………………………………………......
39
1.4. Міжнародні стандарти та зарубіжний досвід законодавчого регулювання причетності до злочину…………………………………..…..
59
Висновки до Розділу 1………………………………………………………. 76
РОЗДІЛ 2. МІСЦЕ ІНСТИТУТУ ПРИЧЕТНОСТІ ДО ЗЛОЧИНУ В ДОКТРИНІ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ…………………………………………………………………….

81
2.1. Кримінально-правова характеристика причетності до злочину……... 81
2.2. Особливості відмежування причетності до злочину від співучасті у вчиненні злочину……………………………………………………………..
98
2.3. Розмежування причетності до злочину та незлочинної поведінки….. 110
Висновки до Розділу 2………………………………………………………. 124
РОЗДІЛ 3. ВИЗНАЧЕННЯ ТА КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИДІВ ПРИЧЕТНОСТІ ДО ЗЛОЧИНУ………
129
3.1. Заздалегідь не обіцяне приховування злочину, злочинця та наслідків злочину………………………………………………………………………..
131
3.2. Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом…………………………………………………………..
141
3.3. Заздалегідь не обіцяне потурання злочину……………………………. 150
3.4. Недонесення про злочин………………………………………………... 163
3.5. Загальна характеристика спеціальних видів причетності до злочину. 178
Висновки до Розділу 3……………….…………………………………….. 188
ВИСНОВКИ………………………………………………………………… 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………… 199
ДОДАТКИ…………………………………………………………………… 226

ВСТУП

Актуальність теми. Причетність до злочину є одним із найбільш складних кримінально-правових інститутів. Діяльність судових та правоохоронних органів у сфері реалізації кримінально-правової політики на сучасному етапі її розвитку характеризується посиленням боротьби зі злочинністю, впровадженням новітніх, ефективних та раціональних заходів стабілізації проявів злочинних практик. Але, незважаючи на це, протягом останнього десятиліття зберігається стабільно високий рівень злочинності. Чинне кримінальне законодавство України не закріплює причетності до злочину як інституту кримінального права, не містить родового поняття. З існуючих кримінально-правових приписів не випливає чітких підстав притягнення до відповідальності усього кола причетних до злочину осіб. Така ситуація призводить до помилок у правозастосуванні, при кваліфікації правопорушень, що спричиняє існування окремого спектра суспільно небезпечних діянь поза правовим полем. Тому актуальною є розробка теоретичних засад закріплення причетності до злочину як окремого самостійного інституту кримінального права та встановлення підстав відповідальності причетних до злочину осіб.
Стан сучасного кримінального законодавства, аналіз історичного процесу нормативного закріплення цього суспільно-небезпечного діяння, огляд зарубіжного досвіду та норм ряду міжнародно-правових договорів, рекомендаційно спрямованих на оптимізацію та удосконалення правотворчості та правозастосування у кримінально-правовій сфері, вивчення доктринальних визначень та наукових поглядів щодо цього інституту кримінального права підтверджує необхідність розробки інституту причетності до злочину.
Сучасна злочинність виступає у якості масштабної загрози безпеці охоронюваним кримінальним законом суспільним відносинам, поступовому розвитку країни та становленню держави як правової, соціальної, демократичної в світовій спільноті. У світлі цього, важко переоцінити потенціал попереджувальної дії кримінально-правової норми щодо заборони причетних діянь, які сприяють злочину, позитивного впливу на рівень, якість та кількість зареєстрованих злочинів в цілому та латентної злочинності зокрема.
Актуальність дослідження причетності до злочину обумовлена також роллю причетності до злочину у протистоянні криміналізації суспільства та втягуванні нових осіб у вчинення основних (попередніх) злочинів, а також у блокуванні можливостей учасників основних (попередніх) злочинів використовувати допомогу інших осіб у приховуванні своїх діянь. Протидія причетності до злочину шляхом реалізації заборони на деякі види причетної до злочину діяльності в рамках єдиної законодавчої концепції дозволить знизити загальний рівень злочинності. Розробка теоретичних положень і нормативної юридичної конструкції причетності до злочину покликана підвищити ефективність правозастосовної практики за вказаним напрямком за рахунок встановлення меж криміналізації причетних діянь та підстав кримінальної відповідальності причетних до злочину осіб. У той же час, підстави криміналізації причетної до злочину діяльності є критеріями відмежування такої діяльності від участі (у тому числі співучасті) в основному (попередньому) злочині.
Водночас, незважаючи на наявність наукових розробок із питань причетності до злочину, цю проблематику досліджено лише фрагментарно, все ще залишається не визначеним місце причетності до злочину у кримінально-правовій доктрині та законодавстві. На теперішній час дискусійними залишаються питання щодо зв’язку причетності зі співучастю у злочині та визначення причетності до злочину як самостійного інституту. Вітчизняний законодавець є досить непослідовним у регулюванні інституту причетності до злочину, а чинний Кримінальний кодекс лише опосередковано визнає існування цього протиправного діяння, при цьому встановлюючи окремі його норми споріднено з нормами щодо співучасті у злочині. Поряд із цим, аналіз судової практики, рівня та окремих показників злочинності в Україні, тенденцій реформування кримінальної юстиції свідчить про ряд типових помилок при кваліфікації злочинів за чинними нормами в аспекті інституту причетності до злочину (ч.ч. 6, 7 ст. 27, ст. 198, ст. 396 КК України), неефективного використання потенціалу та превентивних можливостей досліджуваного кримінально-правового інституту.
Ступінь дослідження теми дисертації. Позиції науковців стосовно місця причетності до злочину в кримінально-правовій доктрині є різними, іноді навіть полярними. У наукових доробках науковців ХІХ ст.: Л.Є. Владимирова, О.С. Жиряєва, О.Ф. Кістяковського, Г.Є. Колоколова, М.А. Неклюдова, М.А. Полєтаєва, М.С. Таганцева починають зароджуватися позиції щодо визначення причетності до злочину в рамках інституту співучасті у злочині чи як самостійного кримінально-правового явища, встановлюються ознаки та особливості причетності.
За часів розвитку науки кримінального права у ХХ ст. дослідженням причетності до злочину займалися: Г.М. Александров, Г.І. Баймурзін, Ф.Г. Бурчак, І.А. Бушуєв, Г.Б. Виттенберг, А.Я. Вишинський, Г.І. Волков, Р.Р. Галіакбаров, В.С. Гелашвілі, П.І. Гришаєв, Г.О. Кригер, П.К. Євдокимов, М.П. Іваник, М.Г. Іванов, М.І. Ковальов, В.О. Кузнєцов, А.І. Марцев, М.М. Меркушев, П.Г. Мішунін, А.С. Омаров, А. Орлов, П.М. Панченко, А.А. Піонтковський, С.В. Познишев, Н.Г. Радунцева, Б.Г. Разгільдієв, В.Г. Смирнов, П.Ф. Тельнов, А.М. Трайнін, Б.С. Утєвський, М.Х. Хабібуллін, М.Д. Шаргородський, М.А. Шнейдер та ін.
Серед вітчизняних науковців та вчених близького зарубіжжя сучасного періоду розвитку кримінального права дослідженням зазначеної проблематики займалися: Д.П. Альошин, М.І. Бажанов, А.С. Беніцький, С. Бердяга, В.Б. Букарєв, С.А. Буткевич, А.О. Васильєв, М.К. Гнєтнєв, О.М. Дуванський, О.О. Дудоров, С.О. Єфремов, Г.П. Жаровська, С.О. Загороднюк, А.В. Зарубін, В.М. Зирянов, О.Ф. Ковітіді, А.П. Козлов, М.Й. Коржанський, Н.С. Косякова, С.С. Кузьміна, М.М. Лапунін, О.М. Лемешко, А.Д. Макаров, П.С. Матишевський, А.Є. Мілін, Н.А. Мирошниченко, А.В. Наумов, Я.І. Остапик, Є.В. Пономаренко, О.А. Свинарьова, О.І. Семикіна, К.М. Серьожкіна, Ю.В. Солопанов, В.Г. Трифонов, О.В. Ус, В.Д. Філімонов, П.Л. Фріс, М.Б. Есенбаєв та ін.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано в межах плану наукових досліджень кафедри кримінального права на 2011–2015 рр. «Механізм кримінально-правового впливу в умовах сталого розвитку» як складової плану науково-дослідної роботи Національного університету «Одеська юридична академія» на тему «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку Української державності та права» (державний реєстраційний номер 0110U000671) на 2011–2015 рр. та з метою реалізації положень п. 36 «Кримінально-правова характеристика причетності до злочину» Додатку до Переліку пріоритетних напрямків забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010–2014 рр., затвердженого наказом МВС України від 29 липня 2010 р. № 347.
Мета та завдання дослідження. Метою дослідження є розробка концепції кримінально-правового інституту причетності до злочину в кримінальному праві України та визначення підстав кримінальної відповідальності причетних до злочину осіб.
Для досягнення поставленої мети вирішувалися такі основні завдання:
встановити закономірності історичного процесу законодавчого регулювання інституту причетності до злочину у вітчизняному правовому просторі;
дослідити міжнародно-правові акти у сфері кримінально-правових відносин, ратифікованих Україною, на предмет визначення причетності до злочину або окремих її видів як кримінального правопорушення та вимог щодо встановлення відповідальності за такі протиправні діяння;
з’ясувати особливості законодавчого регулювання причетності до злочину в законодавстві зарубіжних країн у залежності від правової системи;
дослідити доктринальне визначення інституту причетності до злочину в роботах вітчизняних науковців та з’ясувати кримінально-правову природу причетності до злочину;
визначити види причетності до злочину, виявити та обґрунтувати об’єктивні та суб’єктивні ознаки кожного, а також підстави відповідальності за вчинення причетності до злочину, фактори соціальної обумовленості та кримінально-правові підстави криміналізації окремих видів причетності до злочину;
запропонувати спосіб реформування кримінального законодавства за рахунок встановлення окремих норм щодо інституту причетності до злочину, відповідальності за його окремі види.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку із вчиненням діянь, які становлять види кримінально-караної причетності до злочину.
Предметом дослідження є інститут причетності до злочину в кримінальному праві України.
Методи дослідження. У дисертаційному дослідженні використано комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів, які забезпечили об’єктивність аналізу предмета дослідження і стали основою всебічного вивчення проблем інституту причетності до злочину у кримінальному праві України. Діалектичний метод пізнання дозволив виявити протилежності в існуючих критеріях відмежування причетності до злочину та співучасті у ньому, причетності та незлочинної поведінки, основних та спеціальних видів причетності до злочину (п.п. 2.2, 2.3, 3.5). Історичний метод використано для дослідження процесу становлення інституту причетності до злочину в актах вітчизняного кримінального законодавства та в науковій доктрині (п.п. 1.1, 1.3); компаративний метод – для дослідження досвіду окремих країн та приписів міжнародно-правових актів щодо диференціації кримінально-протиправних причетних діянь (п. 1.4); методи системно-структурний та типологізації використано при визначенні законодавчих моделей причетності до злочину (п. 1.4); метод герменевтики знадобився при дослідженні особливостей правової природи причетності до злочину та окремих її видів, встановлення термінів, визначень (п.п. 1.1, 1.2, 2.1, 3.1, 3.2, 3.3, 3.4); методи конкретно-соціологічний, анкетування та контент-аналізу застосовано для дослідження матеріалів судової практики, результатів анкетування та виокремлення в них проявів причетності до злочину. Для дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак, а також питань впровадження причетності до злочину та окремих її видів у правовій доктрині та кримінальному законодавстві України використано методи формальної логіки.
Емпіричну базу становлять 563 вироки судів першої інстанції з розгляду кримінальних справ, статистичні дані показників стану та рівня злочинності органів внутрішніх справ за період з 2005 р. до 2013 р. включно; статистичні дані Територіального управління Державної судової адміністрації Одеської області за 1999–2000 рр., 2005–2013 рр.; результати проведеного вибіркового заочного індивідуального анкетування серед 624 працівників судових і правоохоронних органів 8 областей України: АР Крим (30 працівників), Вінницька (55 працівників), Дніпропетровська (50 працівників), Запорізька (30 працівників), Одеська (200 осіб, із них 100 практичних працівників), Харківська (158 осіб, із них 40 практичних працівників), Хмельницька (41 працівник), Черкаська (60 працівників) та науковців Національного університету «Одеська юридична академія», Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрогота Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці спеціальним комплексним дослідженням інституту причетності до злочину в кримінальному праві України, в якому запропонована концепція реформування законодавства з огляду на особливості впровадження вказаного інституту, сформульовано ряд нових положень, висновків та пропозицій, які мають значення для науки та практики кримінального права та його вдосконалення, зокрема:
вперше:
на підставі аналізу актів кримінального законодавства країн, що належать до різних типів правових систем, встановлено 4 основні моделі законодавчого регламентування причетності до злочину: модель споріднення причетності до злочину та співучасті у ньому; модель встановлення кримінальної відповідальності за причетність до злочину лише у передбачених Кримінальним кодексом випадках; модель сприяння злочину; модель самостійної правової категорії у кримінальному законодавстві;
запропоновано нову модель нормативного визначення кримінально-правового інституту причетності до злочину, що полягає у доповненні Загальної частини КК України Розділом VI-І «Причетність до злочину», в якому мають міститися норми щодо підстав кримінальної відповідальності за причетність до злочину через визначення родового поняття і видів причетності та норми про підстави звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення причетного діяння, кола осіб, які не можуть бути притягнутими до відповідальності за причетність до злочину, а також доповненні статті 68 КК України новими частинами щодо розміру покарання за причетність до злочину в залежності від тяжкості основного (попереднього) злочину;
обґрунтовано необхідність диференціації заходів кримінально-правового впливу в залежності від тяжкості основного (попереднього) злочину, з приводу якого мала місце причетність до злочину шляхом визначення таким, що не становить суспільної небезпеки діяння, яке утворює причетність до злочину невеликої тяжкості; віднесення до категорії кримінального проступку причетності до злочину середньої тяжкості; встановлення як злочину причетності до тяжкого чи особливо тяжкого злочину;
визначено родове поняття причетності до злочину як умисного або необережного протиправного діяння (дія чи бездіяльність) без ознак співучасті, що пов’язане з основним (попереднім) злочином, але не сприяє та не обумовлює його вчинення;
удосконалено:
визначення суб’єктивних та об’єктивних ознак основних видів причетності до злочину та їх законодавче закріплення, з огляду на особливості їх кримінально-правової природи;
перелік спеціальних видів причетності до злочину, до якого віднесено: легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом; сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності; використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів, отруйних чи сильнодіючих речовин або отруйних чи сильнодіючих лікарських засобів; службову недбалість та бездіяльність військової влади;
систему критеріїв розмежування основних (заздалегідь не обіцяне приховування злочину, злочинця та наслідків злочину; заздалегідь не обіцяне придбання, отримання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом; заздалегідь не обіцяне потурання злочину; заздалегідь не обіцяне недонесення про злочин) та спеціальних видів причетності до злочину один з одним та із суміжними складами діянь, передбачених ст.ст. 136, 209, 256, 306, 367, 426 КК України;
набули подальшого розвитку:
періодизація законодавчого процесу становлення інституту причетності до злочину шляхом виокремлення таких етапів: давньоруський період; період царської імперії; період падіння царського режиму та становлення радянської держави; період СРСР; період становлення української незалежності; сучасний період розвитку кримінально-правової доктрини;
правова характеристика особливостей зв’язку тяжкості основного (попереднього) злочину та суспільної небезпеки причетного до нього діяння, його вплив на кримінально-правову кваліфікацію та розмір покарання за причетність до злочину;
розмежування причетності до злочину та співучасті у ньому на підставі системної оцінки суб’єктивних та об’єктивних ознак їх складів, шляхом встановлення сукупності критеріїв відмежування вказаних діянь при кваліфікації.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що вони можуть бути використаними у:
науковій діяльності – для подальшої розробки інституту причетності до злочину;
правотворчості — при розробці проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо інституту причетності до злочину)» (підготовлено проект відповідного Закону);
правозастосовчій діяльності – як рекомендації щодо розмежування видів правопорушень та кваліфікації злочинів, співучасті у злочині та причетності до нього, відмежування окремих видів причетних до злочину діянь та диференціації останніх у залежності від тяжкості основного злочину;
навчальному процесі – під час викладання дисципліни «Кримінальне право України» у Національному університеті «Одеська юридична академія».
Апробація результатів дослідження. Результати наукових досліджень доповідалися та обговорювалися на: Всеукраїнській студентській науковій конференції «Верховенство права очима правників-початківців», присвяченій 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи права (м. Одеса, 26 квітня 2012 р.); IV Всеукраїнських наукових читаннях з кримінальної юстиції пам’яті професора В.П. Колмакова (м. Одеса, 9–10 листопада 2012 р.); Міжнародній науковій конференції молодих вчених, аспірантів і студентів, присвяченій пам’яті видатних вчених-юристів П.О. Недбайла, О.В. Сурілова, В.В. Копєйчикова (до 15-річчя Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчя Одеської школи права) (м. Одеса, 17–18 листопада 2012 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні проблеми забезпечення сталого розвитку державності та права», присвяченій 15-річчю Національного університету «Одеська юридична академія» та 165-річчю Одеської школи права (м. Одеса, 30 листопада 2012 р.); Регіональному науковому семінарі «Закон, проступок, відповідальність», присвяченому 85-річчю д.ю.н., професора Л.В. Багрія-Шахматова (м. Одеса, 1 лютого 2013 р.); Міжнародній науково-практичній конференцій «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16–17 травня 2013 р.); Міжнародній науково-практичній молодих учених та здобувачів «Юридична осінь – 2013 року» (м. Харків, 14 листопада 2013 р.); Інтернет-конференції «Відповідальність за кримінальні правопорушення у сучасному вимірі», присвяченій пам’яті українського криміналіста, професора Л.В. Багрій-Шахматова (м. Одеса, 27 грудня 2013 р.); Міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів «ІV Харківські кримінально-правові читання» (м. Харків, 16–17 травня 2014 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Правове життя сучасної України» (м. Одеса, 16–17 травня 2014 р.).
Результати дисертаційної роботи впроваджено у навчальний процес під час викладання курсів «Кримінальне право. Загальна частина» та «Кримінальне право. Особлива частина» (акт впровадження від 21 квітня 2014 року); підготовлений проект Закону України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо інституту причетності до злочину)» був прийнятий до розгляду та опрацювання Комітетом Верховної Ради України з питань верховенства права та правосуддя (лист № 04-15/13-2313 від 26 серпня 2014 року).
Публікації. Основні теоретичні та практичні висновки, положення та пропозиції дисертаційного дослідження викладено у 19 наукових статтях, 9 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, що входять до переліку видань, затвердженого МОН України, одну статтю опубліковано у зарубіжному науковому виданні.
Структура дисертації обумовлена метою дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, які містять 12 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 264 сторінки, із них основного тексту – 198 сторінок. Список використаних джерел налічує 259 найменувань і розміщений на 27 сторінках, додатки – на 39 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації досліджено інститут причетності до злочину в кримінальному праві України, зроблено ряд висновків:
1. Причетність до злочину – це умисне або необережне протиправне діяння (дія чи бездіяльність) без ознак співучасті, що пов’язане з основним (попереднім) злочином, яке не сприяє та не обумовлює його вчинення.
2. Кримінально-правовий інститут причетності до злочину визначається як сукупність правових норм, закріплених у рамках окремого розділу Загальної частини Кримінального кодексу, спрямованих на урегулювання суспільних відносин, які виникають із приводу умисних або необережних протиправних діянь без ознак співучасті, що пов’язані з основним (попереднім) злочином, але не сприяли та не обумовлювали його вчинення. З урахуванням особливостей внутрішньої побудови кримінального законодавства, його поділу на відповідні структурні елементи, нормативне врегулювання причетності до злочину вбачається необхідним та достатнім лише як самостійний повний та змістовний інститут кримінального закону. Такий підхід повною мірою відповідає вимогам кодифікації та систематизації КК України, послідовному та об’єктивному викладу нормативного матеріалу, що має допомогти оптимізувати юридичну техніку та алгоритм правозастосовної діяльності, зорієнтувати органи правоохоронної діяльності на підвищення ефективності реалізації норм щодо причетності до злочину, надати можливість повною мірою використовувати весь превентивний потенціал указаного інституту кримінального права.
3. На підставі аналізу генезису процесу становлення інституту причетності до злочину у вітчизняному законодавстві, наукової доктрини, досвіду зарубіжних країн та емпіричної бази визначено 4 основні види причетності до злочину: заздалегідь не обіцяне приховування злочину, злочинця та наслідків злочину; заздалегідь не обіцяне придбання, отримання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом; заздалегідь не обіцяне потурання злочину та заздалегідь не обіцяне недонесення про злочин.
4. Керуючись критеріями повноти та характеру відображення причетності до злочину у зарубіжних кримінальних законах, особливостей співвідношення зі співучастю та визначення кримінально-правової заборони нами було визначено 4 моделі законодавчого закріплення причетності до злочину: 1) модель споріднення причетності до злочину та співучасті у ньому, яка характеризується відсутністю розмежування цих кримінально-правових явищ та диференціації покарання в залежності від вчиненого виду діяння (США); 2) модель встановлення кримінальної відповідальності за причетність до злочину лише у передбачених кримінальним кодексом випадках (Швеція, Республіка Казахстан, Республіка Вірменія, Киргизька Республіка, Туркменістан, Грузія, КНР, Японія, ФРГ, Росія, Україна); 3) модель сприяння злочину (Данія, Іспанія); 4) модель самостійної правової категорії у кримінальному законодавстві (Йорданія, Республіка Узбекистан, Республіка Білорусія, Республіка Гана, Франція).
5. Україна, приєднавшись до ряду міжнародних договорів у сфері кримінально-правових відносин, які визнають злочинними діяння, що за своєю кримінально-правовою характеристикою складають причетність до злочину чи окремі її види (приховування злочину; придбання та збут майна, одержаного злочинним шляхом; потурання злочинові та неповідомлення про таке діяння), взяла на себе обов’язок щодо додержання вимог, встановлених цими документами, на підставі чого нині існує необхідність уточнення, гармонізації та приведення у відповідність національного кримінального законодавства до вказаних актів міжнародного характеру в частині визначення кримінально караним весь спектр причетних до злочину діянь.
6. Розмежування співучасті у злочині та причетності до злочину запропоновано здійснювати на підставі таких критеріїв: на відміну від співучасті, за причетності до злочину є відсутньою спільність умислу виконавця основного (попереднього) злочину та причетної особи; для виконавця основного (попереднього) злочину та причетної до нього особи характерною є відсутність спільного передбачення наслідків злочинного діяння та бажання їх настання; виконавець основного (попереднього) злочину не пов’язаний із причетною особою прагненням досягти спільної кінцевої мети; причетна до злочину особа не бере особистої участі у вчиненні основного (попереднього) злочину; у порівнянні зі співучастю, причетності до злочину не притаманна єдність елементів об’єктивної сторони діяння; виконавець основного (попереднього) злочину та причетна до нього особа не об’єднують зусиль та не вчиняють сумісних активних дій, спрямованих на досягнення спільного злочинного наслідку; часовий критерій розмежування відіграє роль при встановленні особливостей початкового моменту причетного діяння, який завжди не співпадає з початком співучасті чи її формуванням.
7. У результаті здійсненого дослідження встановлено ряд підстав для визначення кримінально-правової заборони причетності до злочину: 1) суспільна небезпека причетності до злочину, яка має прояв у завданні шкоди охоронюваним суспільним відносинам; 2) типовість і достатня поширеність причетності до злочину, що підтверджується дослідженням емпіричного матеріалу; 3) наявність прогалин у позитивному праві, норм неконкретизованого змісту, що у своїй сукупності призводить до проблем кваліфікаційного характеру (на основі не чітких та неоднозначних підстав кримінальної відповідальності за причетні до злочину діяння) та існування визначеного спектра протиправних діянь поза правовим полем; 4) із попередньо визначених положень випливає така підстава – необхідність застосування заходів кримінально-правового впливу до осіб, які вчинили причетне до злочину діяння.
8. На основі дослідження характеру та ступеня суспільної небезпеки причетності до злочину, кримінально-правової природи такого типу антисуспільної поведінки аргументовано диференційований підхід до визначення заходів кримінально-правового впливу за причетність до злочину. Так, діяння, яке становить причетність до злочину невеликої тяжкості визначено таким, що не містить суспільної небезпеки та не вимагає застосування заходів державного примусу; діяння, яке становить причетність до злочину середньої тяжкості, містить ознаки кримінального проступку та вимагає застосування відповідних цій категорії правопорушень заходів кримінально-правового впливу; причетність до тяжких та причетність до особливо тяжких злочинів становить злочин та різняться між собою ступенем суспільної небезпеки, що має відображатися у розмірі покарання.
9. Запропоновано доповнити Загальну частину Кримінального кодексу Розділом VI-І «Причетність до злочину» такого змісту:
Стаття 31-1. Причетність до злочину
1. Причетність до злочину – це умисне або необережне протиправне діяння (дія або бездіяльність) без ознак співучасті, що пов’язане з основним (попереднім) злочином, яке не сприяє та не обумовлює його вчинення.
2. Причетність до злочину невеликої тяжкості не є кримінально караною дією чи бездіяльністю.
3. Причетність до злочину середньої тяжкості визнається кримінальним проступком.
4. Причетність до тяжкого чи особливо тяжкого злочину визнається злочином.
Примітка: Основний (попередній) злочин – це суспільно небезпечне діяння, передбачене Особливою частиною цього Кодексу, яке передувало вчиненню причетного діяння та з приводу якого виникає причетність до злочину. Причетність до основного (попереднього) злочину може виникати на стадії його готування, замаху або закінчений злочин.
Стаття 31-2. Види причетності до злочину
1. Приховування злочину, злочинця та наслідків злочину – заздалегідь не обіцяна умисна діяльність причетної особи, яка вчиняється після закінчення основного (попереднього) злочину та спрямована на приховування або допомогу у приховуванні особи злочинця, факту скоєння злочину, обставин та наслідків злочину.
2. Придбання, отримання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом – заздалегідь не обіцяна умисна діяльність причетної особи без ознак співучасті, яка полягає у вчиненні або наданні допомоги у придбанні, отриманні чи збуті майна, попередньо здобутого злочинним шляхом.
3. Потурання злочину – умисне заздалегідь не обіцяне не перешкоджання достовірно відомому злочину, що готується або вчиняється у випадках, коли потурач міг йому перешкодити.
4. Потурання злочину, вчинене службовою особою – умисне або необережне заздалегідь не обіцяне не перешкоджання достовірно відомому злочину, що готується або вчиняється у випадках, коли службова особа повинна була і могла йому перешкодити.
5. Недонесення про достовірно відомий злочин (кримінальний проступок) – це умисне заздалегідь не обіцяне неповідомлення відповідним державним органам достовірної відомої інформації про готування злочину, його вчинення чи вже закінчений злочин, даних про особу, яка вчинила злочин, обставин вчинення злочину.
Стаття 31-3. Кримінальна відповідальність причетних до злочину осіб
1. Кримінальна відповідальність за причетність до злочину настає за відповідною частиною статті 31-2 та тією статтею (частиною статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає відповідальність за закінчений основний (попередній) злочин.
2. Не підлягає кримінальній відповідальності причетна до тяжкого чи особливо тяжкого злочину особа, яка до повідомлення про підозру особі, винній у вчиненні основного (попереднього) злочину добровільно повідомляє державні органи про злочин, особу злочинця, обставини злочину, наслідки злочину чи майно, здобуте злочинним шляхом, або виконує необхідні для попередження цього злочину дії.
3. Не підлягають кримінальній відповідальності члени сім’ї та близькі родичі, діяння яких містить ознаки причетності до основного (попереднього) злочину, з приводу якого може існувати причетність до злочину, та потерпілий від попереднього злочину.
Примітка. Членами сім’ї та близькими родичами у статті 31-2 вважаються: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають не менше п’яти років, але не перебувають у шлюбі, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки.
10. Поряд із цим, для остаточно конкретизованого нормативного закріплення інституту причетності до злочину та встановлення чіткого розміру та виду покарання, яке має бути застосованим до причетної особи, на підставі здійсненого аналізу особливостей похідного від основного (попереднього) злочину характеру суспільної небезпеки причетності до тяжкого чи особливо тяжкого злочину, запропоновано статтю 68 КК України доповнити частинами 5 та 6 такого змісту:
5. За вчинення причетності до тяжкого злочину строк або розмір покарання не може перевищувати однієї четвертої максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу за закінчений попередній злочин.
6. За вчинення причетності до особливо тяжкого злочину строк або розмір покарання не може перевищувати однієї третьої максимального строку або розміру найбільш суворого виду покарання, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу за закінчений попередній злочин.
11. За допомогою внесення указаних змін до КК України запропоновано закріпити причетність до злочину як самостійний кримінально-правовий інститут, що, у свою чергу, ліквідує існуючі прогалини у позитивному праві, вирішить колізії, які виникають при кваліфікації причетних до злочину діянь на підставі чинних норм, установить чіткі підстави кримінальної відповідальності причетних до злочину осіб, визначить коло суб’єктів, які не можуть бути притягнутими до кримінальної відповідальності за даний вид правопорушення, вирішить спеціальні питання звільнення від кримінальної відповідальності за причетність до злочину. Превентивний характер запропонованих норм, повною мірою відповідає визначеним завданням кримінального права, його функціям та принципам, що матиме позитивний вплив у сфері запобігання, попередження та протидії злочинності заходами кримінального права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Актуальні методи і способи легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансування тероризму. – 2012. - Департамент фінансових розслідувань, Державна служба фінансового моніторингу України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nssmc.gov.ua/user_files/content/792/1361363780.pdf
2. Алеексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М. : Статут. – 1999. – 712 с.
3. Александров Г. Ответственность недоносителей по Указам Президиума ВС СССР от 4 июня 1941 г. / Г. Александров // Социальная законность. – 1950. – № 7. – С. 26–33.
4. Альошин Д.П. Форми співучасті в новому Кримінальному кодексі України: проблеми реалізації правових норм / Д.П. Альошин // Право і безпека. – 2002. – № 1. – С. 15–20.
5. Баймурзин Г.И. Ответственность за прикосновенность к преступлению по советскому уголовному праву / Г.И.Баймурзин. – Москва, 1966. – 279 с.
6. Балобанова Д.О. Теорія криміналізації : автореф. дис на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец.12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Д.О. Балобанова. – О., 2007. – 17 с.
7. Бантышев А. Должностные преступления. (Вопросы квалификации) / А. Бантышев. – Киев : Академия СБУ, 1996. – С. 20–22.
8. Баршев С.И. Общие начала теории и законодательства о престеплениях и наказаних / С.И. Барышев. – Москва : Университет. типография. – 1841. – 107 с.
9. Батюкова В.Е. Потерпевший в уголовном праве : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / В.Е. Батюкова. – Москва, 1995. – 26 с.
10. Бажанов М.И. Уголовно-правовая охрана советского правосудия: учеб. пособ. / М.И. Бажанов. – Харьков : Юрид. институт, 1986. – 175 с.
11. Беніцький А.С. Кримінальна відповідальність за причетність до злочину згідно з законодавством радянської України у період громадянської війни / А.С. Беніцький // Актуальнi проблеми права: теорiя i практика. – 2013. – № 27. – С. 104–117.
12. Беніцький А.С. Причетність до злочину : проблеми кримінальної відповідальності : молографія / Беніцький А.С.; МВС України, Луган. держ. ун-т внутр. справ ім. Е.О. Дідоренка. – Луганск : СПД Рєзников В.С., 2014. – 552 с.
13. Бердяга С. Придбання, одержання, зберігання або збут здобутого злочинним шляхом / С. Бердяга // Юридичний журнал. – 2005. – № 5. – С. 82–86.
14. Берестовой Н.П. Соучастие в преступлении и особенности установления его признаков в условиях деятельности органов внутренних дел. – М., 1990. – 218 с.
15. Бойко А.И. Преступное бездействие. – Санкт-Петербург : Изд-во «Юридический центр Пресс». – 2003. – 320 с.
16. Борисов В.І. Поняття кримінально-правової політики / В.І. Борисов, П.Л. Фріс // Вісник Асоціації кримінального права України. – 2013. – № 1. – С. 15–31.
17. Бородин С.В. Преступления против жизни / С.В. Бородин. – М. : Юрист, 1999. – 356 с.
18. Брайнін Я.М. Основні питання складу злочину / Я.М. Брайнін. – К. : Вища шк., 1959. – 239 с.
19. Букарев В.Б. Уголовная ответственность за легализацию (отмывание) доходов, приобретенных преступных путем / В.Б. Букарев, Ю.В. Трунцевский, Н.А. Шулепов. – Москва : Изд. гр. «Юрист», 2007. – 144 с.
20. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву / Ф.Г. Бурчак. – К. : Наук. думка, 1969. – 216 с.
21. Буткевич С.А. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, як правовий феномен / С.А. Буткевич // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Сер. «Юридические науки». – 2009. – Т. 22 . – № 2. – С. 258–265.
22. Бушуев И.А. Ответственность за укрывательство преступлений и недоносительство / И.А. Бушуев. – М., 1965. – 140 с.
23. Васильев А.А. Уголовно-правовая характеристика прикосновенности к преступлению : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / А.А. Васильев. – Екатеринбург, 2009. – 27 с.
24. Вереша Р.В. Необережність та її види (коментар до ст. 25 КК України) / Р.В. Вереша // Вісник Академії адвокатури України. – 2011. – № 2. – С. 91– 94.
25. Вереша Р.В. Поняття вини як елемент змісту кримінального права України : автореф. дисс. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Р.В. Вереша. – Львів, 2004. – 224 с.
26. Вирок Деснянського районного суду м. Києва у справі № 2603/1152/12 від 04 квітня 2012 року // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/23977093
27. Вирок Бериславського районного суду Херсонської області у справі № 2101/2799/2012 від 1 жовтня 2013 року // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26299575
28. Вирок Броварського міськрайонного суду Київської області у справі № 361/7729/13-к від 04 вересня 2013 року // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: www.reyestr.court.gov.ua/Review/26299575
29. Вирок Воловецького районного суду Закарпатської області у справі № 300/732/13-к від 17 вересня 2013 року // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33586317
30. Вирок Дарницького районного суду м. Києва у справі № 753/14973/13-к від 11 вересня 2013 року // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33437445
31. Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області у справі № 1510/5038/12 від 24 січня 2013 року // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28796879
32. Вирок Краснолучського міського суду Луганської області у справі № 1211/4988/2012 від 3 квітня 2013 року // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/31346807
33. Вирок Совєтського районного суду м. Макіївки Донецької області у справі № 117/158/13-к від 17 березня 2013 року // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29909715
34. Вирок Юр'ївського районного суду Дніпропетровської області у справі № 198/607/13-к від 4 листопада 2013 року // Єдиний державний реєстр судових рішень [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://reyestr.court.gov.ua/Search
35. Виттенберг Г. Прикосновенность к преступлению по советскому уголовному праву : учеб. пособ. / Г. Виттенберг, П. Панченко. – Иркутск, 1976. – 50 с.
36. Владимиров Л.Е. Учебник руського уголовного права. Общая часть / Владимиров Л.Е. – Харьков : Изданий типографи Каплана и Бирюкова. – 1889. – 252 с.
37. Всеобщая декларация прав человека от 10.12.1948 [Електорнний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015
38. Вышинский А.Я. Теория судебных доказательств в советском праве / А.Я. Вышинский. – Москва : Юридическое издание НКЮ СССР. – 1941. – 220 с.
39. Гавердовський А.С. Имплементация норм международного права / А.С. Гавердовський. – Москва, 1980. – 256 с.
40. Гавра Д.П. Понятие социального института / Д.П. Гавра. - [Електронный ресурс]. - Режим доступу:http://www.soc.pu.ru/materials/golovin/reader/gavra/r_gavra1.html
41. Газдайка-Василишин І.Б. Корисливий мотив та корислива мета злочинів проти власності / І.Б. Газдайка-Василишин // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. – 2012. – № 2. – С. 178–187.
42. Галиакбаров Р.Р. Квалификация многосубъектных преступлений без признаков соучастия : учебн. пособ. / Р.Р. Галиакбаров. – Хабаровск : Хабаров. высш. шк. МВД СССР, 1987. – 96 с.
43. Гелашвили В.С. Ответственность за заранее не обещанное укрывательство по советскому уголовному праву : автореф. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; исполнительно-трудовое право» / В.С. Гелашвили. – Москва, 1979. – 24 с.
44. Глухова О.В. Уголовная ответственность за недоносительство и укрывательство преступлений : монография / О.В. Глухова ; Брест. гос. ун-т им. А.С. Пушкина. – Брест : БрГУ, 2010. – 247 с.
45. Гнєтнєв М.К. Кримінальна відповідальність за сприяння учасникам злочинних організацій та укриття їх злочинної діяльності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / М.К. Гнєтнєв. – Львів, 2010. – 19 с.
46. Горенник А.С. Преступления в сфере экономической деятельности и против интересов службы в коммерческих организаций и иных организаций / А.С. Горенник, М.В. Шишко, Г.Н. Хлупина. – Красноярск, 1998. – 205 с.
47. Гришаев П.И. Соучастие по советскому уголовному праву / П.И. Гришаев, Г.А. Кригер. – Москва, 1959. – 255 с.
48. Давыдова М.Л. Правовые дефиниции в современном российском законодательстве / М.Л. Давыдова, Н.Н. Вопленко. - [Електронный ресурс]. - Режим доступу: http://www.unn.ru/pages/issues/vestnik/9999-0195_West_pravo_2001_1%283%29/8.pdf
49. Дагель П.С. Cубъективная сторона преступления и ее установление / П.С. Дагель, Д.П. Котов. – Воронеж : Изд-во Воронеж. ун-та, 1974. – 230 с.
50. Дмитрук М.М. Категорія проступку у кримінально-правовій доктрині : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / М.М. Дмитрук. – О., 2012. – 20 с.
51. Дуванський О. Деякі проблеми співучасті за КК України / О. Дуванський // Прокуратура, людина, держава. – 2005. – № 9 . – С. 71–76.
52. Дуванський О. Проблеми кваліфікації співучасті / О. Дуванський // Юридичний вісник України. – 2005. – № 9. – С. 9–15.
53. Дудоров О. Про розмежування придбання чи збуту майна, одержаного злочинним шляхом, і легалізації злочинних доходів / О. Дудоров // Вісник прокуратури. – 2008. – № 10. – С. 43–62.
54. Евдокимов П.К. Ответственность за укрывательство по советскому уголовному праву : дис. … кандидата юрид. наук / Евдокимов П.К. – Минск, 1953. – 32 с.
55. Єфремов С.О. Причинний зв’язок як об’єктивна ознака співучасті у злочині / С.О. Єфремов // Альманах кримінального права. – К., 2009. – С. 224–248.
56. Жаровська Г.П. Співучасть у злочині за кримінальним правом України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Г.П. Жаровська. – К., 2004. – 19 с.
57. Жиряев А.С. О стечении нескольких преступников при одном и том же преступлении / А.С. Жиряев. – Дерп, 1850. – 145 с.
58. Загальна теорія держави і права : навч. посіб. / В.В. Копєйчиков, А.М. Колодій, С.Л. Лисенков та ін.; за ред. В.В. Копєйчикова. – К. : Юрінком Інтер, 2001 – 320 с.
59. Загороднюк С.О. Щодо поняття кримінального закону / С.О. Загороднюк : матеріали IV міжнар. наук.-практ. конф. «Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави», Одеса, 24 лютого 2012 р. – О. : ОДУВС, 2012. – С. 214–215.
60. Закон про боротьбу з практикою корупції за кордоном, спрямовані на боротьбу з підкупом і стосуються бухгалтерських книг та звітності переглянутий у складі публічних законів 105-36 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.justice.gov/criminal/fraud/fcpa/docs/fcpa-russia.pdf
61. Закон про кримінальне право 1967 року (Великобританія). - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://constitutions.ru/archives/8113
62. Закон про кримінально карані посягання 1981 року (Великобританя). - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://constitutions.ru/archives/8111
63. Зарубин А.В. Уголовно-правовое регулирование прикосновенности к преступлению : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология уголовно-исполнительное право» / А.В. Зарубин. – Тюмень, 2004. – 22 с.
64. Зырянов В.Н. Попустительство по службе, совершаемое в правоохранительной сфере (уголовно-правовая оценка, проблемные ситуации, в законодательстве и правоприменительной практике и пути их решения) : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология уголовно-исполнительное право» / В.Н. Зырянов. – Ставрополь, 1999. – 606 с.
65. Иваник Н.П. Ответственность за пребретение или сбыт имущества, добытого преступным путем / Н.П. Иваник // Социалистическая законность. – 1965. – № 11. – С. 37–41.
66. Иванов А.Н. Правосудие и правосудность / А.Н. Иванов // Закон и право. – 2004. – № 7. – С. 29–39.
67. Иванов Н.Г. Понятие и формы соучастия в советском уголовном праве / Н.Г. Иванов. – Саратов : Изд-во Саратов. ун-та, 1991. – 128 с.
68. Иванов Н.Г. Уголовное право России. Общая и особенная части / Н.Г. Иванов. – М., 2003. – 766 с.
69. История отечественного государства и права: в 2 ч. / под ред. Чистякова О.И. – 3-е изд., перераб. и доп. – М. : Юристъ, 2005. – Ч.1 – 430 с.
70. Караев Т. Повторность, неоднократность и систематичность / Т. Караев // Советская юстиция. – 1980. – № 13. – С. 21–27.
71. Кармазіна М. «Інститут» та «інституція»: проблема розрізнення понять / М. Кармазіна, О. Шурбанова // Політичний менеджмент. – 2012. – № 4–5. – С. 10–19.
72. Карпушева І.Ю. Кримінально-правовий аналіз суспільно небезпечної дії та визначення її властивостей / І.Ю. Карпушева // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності – 2011. – № 2. – С. 160–165.
73. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права. Т. 1. Общая часть / А.Ф. Кистяковский. – Киев : в Типографии Университета, 1875. – 903 с.
74. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении / М.И. Ковалев. – Свердловск, 1961. – 287 с.
75. Ковалев М.И. Уголовная ответственность за укрывательство преступлений по советскому уголовному праву : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология уголовно-исполнительное право» / М.И. Ковалев. – Москва, 1952. – 21 с.
76. Козаченко И.Я. Уголовное право как основной инструмент уголовно-правового регулирования / И.Я. Козаченко // Уголовное право. Общая часть : учеб. для вузов / отв. ред. И.Я. Козаченко, З.А. Незнамова. – Москва, 1997. – 516 с.
77. Козлов А.П. Соучастие: традиции и реальность / А.П. Козлов. – Санкт-Петербург. : Юрид. центр Пресс. – 2001. – 362 с.
78. Козочкин И.Д. 35-летие Примерного уголовного кодекса – годы успехов и неудач в реформировании американского уголовного права / И.Д. Козочкин // Государство и право. – 1998. – № 12. – С. 80–85.
79. Колмаков В.П. Неотложные следственные действия при расследовании разбоев / В.П. Колмаков // Криминалистическая и судебная экспертиза: Криминалистика и судебная экспертиза : сб. науч. работ / под общ. ред. Д.Х. Панасюка; М-во юстиции УССР, Харьк. НИИ судеб. экспертизы им. Н.С. Бокариуса. – Харьков : Харьк. кн.-газет. изд-во, 1950. – Вып. 3. – С. 27–41.
80. Колоколов Г.Е. О соучастии в преступлении / Г.Е. Колоколов. – Москва, 1881. – 211 с.
81. Коломієць Ю.Ю. Невідворотність кримінальної відповідальності: правова природа та зміст : дис... кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Коломієць Юлія Юріївна. – О., 2005. – 199 с.
82. Колпаков В.К. Деліктний феномен в адміністративному праві України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец. 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / В.К. Колпаков. – К., 2005. – 37 с.
83. Конвенція Організації Об’єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР // Відомості Верховної Ради УРСР . – 1991. – № 24. – Ст. 277.
84. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти корупції від 31.10.2003 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2007. – № 49.
85. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності прийнята резолюцією 55/25 Генеральної Асамблеї від 15 листопада 2000 року. Ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності та протоколів, що її доповнюють (Протоколу про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї і Протоколу проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю)» // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 19. – Ст. 263.
86. Конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього від 30 листопада 1973 року. Ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 15 жовтня 1975. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_149
87. Конвенція Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування терроризму, ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, та про фінансування тероризму». – Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 12. – Ст. 81.
88. Конев А.А. Преступность и проблема измерения ее реального состояния : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология уголовно-исполнительное право» / А.А. Конев. – Москва, 1993. – 23 с.
89. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
90. Коняхин В.П. Теоретические основы постороения Общей части российского уголовного права / В.П. Коняхин. – Санкт-Петербург : Юрид. центр Пресс. – 2002. – 348 с.
91. Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів : навч. посіб. / М.Й. Коржанський. – 2-ге вид. – К. : Атіка, 2002. – 640 с.
92. Коржанський М.Й. Кримінальне право України. Частина загальна : курс лекцій / М.Й. Коржанський. – Київ : Наук. думка та Українська видавн. группа, 1996. – 336 с.
93. Коржанський М.Й. Популярний коментар кримінального кодексу України / М.Й. Коржанський. – Київ : Наук. думка, 1998. – 695 с.
94. Косякова Н.С. Прикосновенность преступлению по российском уголовному праву: становление, состояние и перспективы развития : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология уголовно-исполнительное право» / Н.С. Косякова. – М., 2001. – 24 с.
95. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве / А.Н. Красиков. – Саратов, 1976. − 120 с.
96. Кримінальне право України. Загальна частина : підруч. / [Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.]; за ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка. – К. : Юрид. думка, 2004. – 408 с.
97. Кримінальне право України: Особлива частина : підруч. / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, В.І. Тютюгін та ін.; за ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – 4-те вид., перероб. і допов. – Х. : Право, 2010. – 608 с.
98. Кримінальне право України: Загальна та Особлива частини: навч. посіб. / В.О. Кузнєцов, М.П. Стрельбицький, В.К. Гіжевський. – К. : Істина, 2005. – 380 с.
99. Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001 р. № 2341-III // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.
100. Кримінальний Кодекс України : Затверджений Законом від 28.12.1960 р. (2000-05) // Відомості Верховної Ради. – 1961. – № 2. – Ст. 14.
101. Кримінальний Кодекс України. Науково-практичний коментар / [Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.]; за заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. –4-те вид., допов. – Х. : Одіссей, 2008. – 1208 с.
102. Кримінальний кодекс УСРР 1927 року зі змінами та доповненнями на 1 грудня 1929 року. – Х. : Юридичне видавництво НКЮ УСРР, 1930. – 112 с.
103. Кримінальний кодекс Франції від 01.01.1992: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.law.edu.ru/norm/norm.asp?normID=1243018&subID=100104265,100104266#text
104. Кримінальний кодекс штату Нью-Йорк США від 1967 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://constitutions.ru/archives/8102
105. Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 // Відомості Верховної Ради України. – 2013. – № 9–10, 11–12, 13. – Ст. 88.
106. Кримінально-процесуальний кодекс України 28.12.1960 р. // Відомості Верховної Ради. – 1961. – № 2. – Ст. 15.
107. Кузнецов В.А. Борьба с преступным приобретением и сбытом имущества / В.А. Кузнецов. – К. : Наук. думка, 1970. – 160 с.
108. Кузьмина С.С. Лжесвидетельство: Уголовно-правовые, процессуальные и криминалистические аспекты : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс и криминалистика» / С.С. Кузьмина. – Санкт-Петербург, 1991. – 21 с.
109. Курс советского уголовного права: Преступление: в 6 т.: Часть общая. Т. 2 / А.А. Пионтковский; редкол. : А.А. Пионтковский, П.С. Ромашкин, В.М. Чхиквадзе. – Москва : Наука, 1970. – 516 c.
110. Лазарева В.А. Судебная власть и ее реализация в уголовном процессе / В.А. Лазарева. – Самара : Изд-во Самар. ун-та, 1999. – 106 с.
111. Лазаревский И. Собрание важнейших памятников по истории древнего русского права / И. Лазаревский. – Санкт-Петербург, 1859. – 438 с.
112. Лазарев Б. Административная ответственность / Б. Лазарев. – Москва : Москов. рабочий. – 1985. – 77 с.
113. Лазаренко В. Поняття причетності до злочину / В. Лазаренко // Вісник прокуратури. – 2010. – № 12 . – С. 58–61.
114. Лапунин М.М. Вторичная преступная деятельность и ее криминализация : автореф. дис. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология уголовно-исполнительное право» / М.М. Лапунин. – Саратов, 2006. – 21 с.
115. Лапунин М.М. Вторичная преступная деятельность: понятие, виды, проблемы квалификации, криминализации и пенализации / ред. Н.А. Лопашенко. – М. : Волтерс Клувер, 2006. – 240 с.
116. Лемешко О.М. Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.М. Лемешко. – Х., 2001. – 20 с.
117. Лемешко О.М. Кримінально-правова оцінка потурання вчиненню злочину : дис… кандидата юрид. наук : 12.00.08 / Лемешко Олександр Миколайович. – Х., 2001. – 201 с.
118. Лемешко О.М. Кримінально-правова оцінка легалізації наркодоходів / Лемешко О.М. – Х. : Видавець СПД ФО Вапнярчук Н.М., 2004. – 112 с.
119. Лемешко О.М. Потурання злочину як різновид наступного (похідного) злочину / О.М. Лемешко // Вісник Академії правових наук України. – 1999. – № 3. – С.186–191.
120. Лизогуб Б.В. Організовані злочинні угруповання: класифікація та заходи протидії : дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юрид. наук : спец. 12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / Б.В. Лизогуб. – Х., 2004. – 25 с.
121. Лист Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області № 2-3786/13 від 20.11.2013 року.
122. Лысов М.Д. О понятии коммерческого посредничества по уголовному праву / М.Д. Лысов // Правоведение. – 1966. – № 1. – С. 84–93.
123. Макаров А.Д. Уголовная ответственность за прикосновенность к преступлению : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология уголовно-исполнительное право» / А.Д. Макаров. – М., 2004. – 22 с.
124. Малинин В.Б. Причинная связь в уголовном праве / В.Б. Малинин. – Санкт-Петербург : Из-во «Юридический центр Пресс», 2000. – 316 с.
125. Малиновский И.Б. Коррупция: проблемы уголовной ответственности государственных служащих : учеб. пособ. / Москов. институт МВД России. – Москва, 1996. – 112 с.
126. Марцев А.И. Преступление: сущность и содержание : учеб. пособ. / Марцев А.И. – Омск : Высш. шк., милиции, 1986. – 65 с.
127. Матвійчук В.К. Проблеми криміналізації та декриміналізації діянь, що посягають на навколишнє природне середовище / В.К. Матвійчук // Бюлетень Міністерства Юстиції України. – 2006. –№ 3. – С. 95–101.
128. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина : підруч. для студ. юрид. вузів і фак-тів / П.С. Матишевський. – К. : А.С.К., 2001. – 352 с.
129. Меленко С. Консолідація як засіб формування інституту права / С. Меленко // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права [Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.univer.km.ua/visnyk/179.pdf
130. Меркушев М. Ответственность за укрывательство: К проекту Уголовного кодекса СССР / М. Меркушев // Социалистическая законность. – 1955. – Вып. № 1. – С. 17–20.
131. Милин А.Е. Уголовная ответственность за приобретение или сбыт имущества, заведомо добытого преступным путем : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология уголовно-исполнительное право» / А.Е. Милин. – Москва, 2004. – 21 с.
132. Минская В.С. Виктимологические факторы и механизм преступного поведения / В.С. Минская, Г.И. Чечель. – Иркутск : Изд-во Иркут. ун-та, 1988. – 152 с.
133. Мирошниченко Н.А. Прикосновенность к преступлению в уголовном праве Украины / Н.А. Мирошниченко // Правове життя сучасної України : тези доповідей Всеукр. наук. конф. / відпов. ред. Ю.М. Оборотов: Одеська національна юридична академія. – О. : Фенікс, 2008. – С. 352–354.
134. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть / П.П. Михайленко. – Киев : РИО МВД Украины, 1995. – 256 с.
135. Михлин А.С. Уголовное законодательство Республики Гана /А.С. Михлин // Советское государство и право. –1962. – № 9. – С. 127–131.
136. Мишунин П.Г. Очерки по истории советского уголовного права 1917 – 1918 гг. / П.Г. Мишунин. – Москва : Госюриздат, 1954. – 231 с.
137. Міжнародна конвенція про боротьбу з актами ядерного тероризму (Конвенцію ратифіковано Законом України «Про ратифікацію Міжнародної конвенції про боротьбу з актами ядерного тероризму» від 15 березня 2006 року) // Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 33. – Ст. 286.
138. Міжнародна конвенція про боротьбу з бомбовим терроризмо