МЕДІЄВІСТИЧНІ СТУДІЇ У ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1919-1939) :

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису

УДК 94:061.27:378.4(477.83-25)“1919/1939”

ЮРЕЙКО ПАВЛО СТЕПАНОВИЧ

МЕДІЄВІСТИЧНІ СТУДІЇ У ЛЬВІВСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ
В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД (1919-1939)

Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник
Войтович Леонтій Вікторович
доктор історичних наук, професор

Львів–2011

ЗМІСТ

ВСТУП ___________________________________________________________ 3

РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ_ 10
1.1. Стан дослідження проблеми ______________________________________ 10
1.2. Огляд джерельної бази __________________________________________ 20

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ_28

РОЗДІЛ 3. НАУКОВІ ОСЕРЕДКИ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ У ЛЬВОВІ В 1919-1939 РР. _____________________________________________________ 36
3.1. Історичне середовище міжвоєнного Львова _________________________ 36
3.2. Освітні реформи Другої Речі Посполитої: історична освіта та наука у Львівському університеті____________________________________________ 47

РОЗДІЛ 4. СТРУКТУРА НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ МЕДІЄВІСТИЧНОГО СПРЯМУВАННЯ_____________________________ 60
4.1. Філософський (Гуманітарний) факультет ___________________________ 60
4.2. Правничий факультет ___________________________________________ 89
4.3. Теологічний факультет __________________________________________ 93

РОЗДІЛ 5. НАПРЯМИ МЕДІЄВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ __________ 97
5.1. Політична історія Польщі та сусідніх країн _________________________ 97
5.2. Історія міст, їх матеріальної та духовної культури __________________ 119
4.3. Соціально-економічна історія ___________________________________ 141
4.4. Дослідження історії права та церкви _____________________________ 155

ВИСНОВКИ ____________________________________________________ 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ ___________ 190

ВСТУП
Актуальність теми. Незважаючи на суттєвий прорив у вивченні історії Львівського університету за останні два десятиріччя (проведення низки міжнародних конференцій, публікацію десятків наукових статей, монографій, захист кандидатських дисертацій, присвячених визначним постатям істориків Львівського університету й окремим напрямам історичної науки), в українській та зарубіжній науці немає спеціальних узагальнюючих досліджень, які б розкривали всі аспекти та тенденції розвитку студій із середньовічної історії в цьому навчальному закладі. Наукова спадщина багатьох медієвістів Львівського університету висвітлена поверхнево, не вивчено методологію історичних досліджень, не визначено, які із запропонованих концепцій та фактів зберігають наукову цінність у сьогоденні, а які вже спростовані. Лише вибірково досліджено формування наукових шкіл, що займались вивченням середньовічної історії на трьох факультетах університету в міжвоєнний період. У сучасній українській історичній науці спостерігається суттєве зацікавлення цією епохою. На основі нових методологічних підходів відбувається переосмислення численних фактів, подій та процесів минулого. Сучасність вимагає свіжого неупередженого погляду на досягнення науковців минулих епох.
Актуальність даної проблеми визначається її малодослідженістю та присутністю різних, часом протилежних оцінок діяльності наукових шкіл минулого, потребою висвітлення складного та суперечливого процесу становлення історичної медієвістики як окремої галузі історичної науки у Львівському університеті в міжвоєнний час, необхідністю по-новому оцінити внесок істориків-медієвістів цього навчального закладу у світову наукову спадщину та становлення університету як одного з кращих вищих навчальних закладів Центрально-Східної Європи.
Зв’язок праці з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною наукової теми “Середньовічна Європа, Візантія і Русь: політичні, економічні і культурні зв’язки (ІХ-XIV ст.)”, номер державної реєстрації 0105U4004934, яка виконується на кафедрі історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка. Крім того, розкриття теми дисертації відповідає планам історичного факультету щодо створення узагальнюючого дослідження з історії медієвістичних студій у Львівському університеті від його заснування до сьогодення.
Мета і завдання дослідження: створення цілісної картини стану освіти та наукових досліджень медієвістичного профілю, а також комплексна характеристика загальних тенденцій та особливостей розвитку середньовічної історії як одного з провідних векторів історичної науки Львівського університету в міжвоєнний період.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:
– опрацювання наявної джерельної бази, а також висвітлення стану досліджень з цієї проблематики;
– визначення характерних рис та особливостей розвитку історичної медієвістики досліджуваного періоду;
– реконструкція процесу реформування структурних підрозділів медієвістичного профілю у Львівському університеті в контексті освітніх реформ міжвоєнної Польщі;
– відтворення організаційної структури навчально-наукових підрозділів медієвістичного спрямування;
– встановлення механізму формування наукових шкіл у галузі медієвістики;
– висвітлення наукової та педагогічної діяльності провідних істориків-медієвістів, а також дослідження їх внеску у розвиток світової науки;
– аналіз наукових доробків істориків-медієвістів, наукової цінності їхніх праць у сьогоденні.
Об’єктом дослідження є розвиток історичної науки та освіти в галузі медієвістики у Львівському університеті в 1919-1939 рр.
Предметом дослідження – навчально-методична та наукова діяльність викладачів, їхні наукові погляди з історії середніх віків.
Хронологічні межі роботи охоплюють період діяльності Львівського університету в 1919-1939 роках. Нижня хронологічна межа дослідження зумовлена змінами в освітньо-науковій політиці міжвоєнної Польщі, коли підпорядкування вище згаданого навчального закладу перейшло від австрійської влади до польського уряду. Верхня хронологічна межа дисертації зумовлена організаційними та політико-ідеологічними змінами, які відбулися у Львівському університеті із початком Другої світової війни.
Медієвістика, яка нині обмежується дослідженням періоду V-XV ст. включно, розглядається в межах міжвоєнного тлумачення періоду середніх віків, верхню межу якого більшість тогочасних істориків відносило до кінця XVI ст.
Методи дослідження. Використані у дисертації методи відповідають фундаментальним принципам історизму, наукової об’єктивності та логіки. В окремих частинах роботи використовувались різноманітні загальнонаукові та спеціальні історичні методи. Зокрема, під час аналізу джерельної бази, з метою синтезу та узагальнення її даних, було застосовано історично-порівняльний, типологічний, системно-функціональний та інші методи. Огляд наукової літератури здійснений за хронологічним, структурно-тематичним та системним принципами історіографії. З метою визначення структури навчально-наукових підрозділів медієвістичного спрямування використовувались методи аналізу та синтезу. Для висвітлення та характеристики напрямів медієвістичних студій, аналізу наукових доробків істориків-медієвістів, поряд із загальноісторичними, застосовувалися біографічний, порівняльний, проблемний та критичний методи.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у тому, що на основі різноманітних джерел та літератури вперше в українській історичній науці здійснено спробу ґрунтовно дослідити невивчені проблеми, пов’язані із становленням та розвитком історичної медієвістики у Львівському університеті в 1919-1939 роках:
1) спростовано твердження, усталені в радянській історичній науці, що впродовж міжвоєнного періоду в Львівському університеті спостерігався спад наукових студій, а проведені дослідження були малозначущими. В міжвоєнний період Львівський університет був потужним центром дослідження у сфері історичної медієвістики, де сформувалось та активно розвивалось декілька історичних шкіл цього напряму;
2) встановлено, що польсько-українська війна 1918-1919 рр. унеможливила співпрацю українських та польських науковців у Львівському університеті. Українських учених, які не присягнули на вірність Польщі, було усунуто від науково-викладацької роботи. В нових умовах університет став повністю польським, а національний чинник – пріоритетним;
3) вперше досліджено структуру навчально-наукових підрозділів медієвістичного спрямування у Львівському університеті. Встановлено динаміку протистояння вчених рад факультетів із Міністерством віровизнань і освіти Польщі щодо відкриття нових історичних кафедр. З’ясовано, що викладацькому колективу не вдалося збільшити кількість вищезгаданих структурних підрозділів до запланованого рівня. На перепоні цьому стояли фінансові труднощі міжвоєнної Польщі, а також небажання польського керівництва виділяти кошти на непопулярні з політичного погляду наукові напрями;
4) міжвоєнні роки є вкрай важливим етапом в організаційному становленні історичної медієвістики у Львівському університеті. Саме в цей період спостерігається суттєве поглиблення спеціалізації, створення при кафедрах окремих семінарів чи закладів, науково-дослідних підрозділів, які поглиблено займались вивченням історії середніх віків;
5) під впливом ідей Францішека Буяка Львівський університет поступово переходив на новітню платформу наукових студій, притаманну західноєвропейським університетам – роботу колективу вчених однієї історичної спеціалізації над єдиною глобальною проблемою;
6) вперше в українській історичній науці в одному дослідженні зібрано, систематизовано та проаналізовано відомості про науково-педагогічну діяльність учених Львівського університету, які займались дослідженням історії середніх віків. Показано їх внесок у світову наукову спадщину;
7) з’ясовано, що історики-медієвісти Львівського університету акцентували увагу на дослідженні минулого Польщі. Подекуди їх науковий об’єктивізм межував із націоналізмом, що яскраво проявляється у наукових концепціях і гіпотезах.
Практичне значення роботи полягає в суттєвому розширенні наукових знань про малодосліджений період в історії Львівського університету. Фактологічний матеріал й науково-теоретичні узагальнення можуть бути використані в наукових цілях при подальшому поглибленні аналізу визначеної теми та суміжної проблематики, а також під час написання синтетичних праць з історії навчального закладу, історії Польщі тощо. Результати дослідження можуть бути використані під час створення різноманітних навчальних програм, курсів і спецкурсів з польської історіографії та історії Львівського університету.
Особистий внесок здобувача. Викладені в роботі положення та висновки, а також опубліковані праці за темою дослідження належать дисертантові одноосібно.
Наукова апробація результатів дослідження здійснювалася у формі доповідей на міжнародних конференціях: XVIII Міжнародний славістичний колоквіум у Львові 14-16 травня 2009 р.; ХIХ Міжнародний славістичний колоквіум у Львові 12-14 травня 2010 р.; Ювілейний ХХ Міжнародний славістичний колоквіум у Львові 19-20 травня 2011 р.; ІІ Міжнародна наукова конференція молодих учених, присвяченої 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки історичного факультету – 2009” у Києві 23-24 квітня 2009 р.; Міжнародна наукова конференція “Львівський національний університет імені Івана Франка: історія, виклики сучасності, візія майбутнього” у Львові 10-11 жовтня 2011 р. Результати роботи заслуховувались на спільному засіданні кафедри давньої історії України та архівознавства та кафедри історії середніх віків та візантиністики Львівського національного університету імені Івана Франка.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Фахові видання.
1. Юрейко П. Життєвий і творчий шлях Станіслава Закшевського / Павло Юрейко // Науковий вісник Ужгородського університету. – Ужгород, 2009. – Серія “Історія”. – Вип. 23. – С. 203-213.
2. Юрейко П. Освальд Бальцер: медієвістична спадщина / Павло Юрейко // Наукові записки. Національний університет “Острозька академія”. – Острог, 2009. – Серія “Історичні науки”. – Вип. 14. – С. 221-236.
3. Юрейко П. Ян Птасьнік та його медієвістичні студії / Павло Юрейко // Наукові зошити історичного факультету. Львівський національний університет імені Івана Франка. Збірник наукових праць. – Львів, 2009. – Вип. 10. – С. 85-96.
4. Юрейко П. Наукова та педагогічна діяльність Францішека Буяка: медієвістичний аспект / Павло Юрейко // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного університету ім. В. Гнатюка. – Тернопіль, 2010. – “Серія: історія”. – Вип. 2. – С. 321-328.

Інші видання.
1. Юрейко П. Медієвістичні студії Станіслава Закшевського / Павло Юрейко // Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції молодих учених, присвяченої 175-річчю Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Дні науки історичного факультету – 2009” (23-24 квітня 2009 р.). – К., 2009. – Вип. 2. – Ч. 3. – С. 46-48.
Структура роботи зумовлена специфікою проблеми, метою та завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, п’яти розділів і висновків, а також списку використаних джерел і літератури (531 позиція). Загальний обсяг дослідження становить 243 сторінки, у тому числі 189 сторінок основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Ще під час боїв за Львів у листопаді 1918 р. уряд відродженої Польщі приступив до тотальної полонізації Львівського університету. Після завершення польсько-української війни 1918-1919 рр. в університеті, якому було присвоєно ім’я короля Яна Казимира, за розпорядженням Міністерства віровизнань та освіти було ліквідовано всі українські кафедри, а українських викладачів, які відмовились скласти присягу на вірність Польщі, звільнено з роботи. Було ліквідовано “зайві”, з політичного погляду, кафедру австрійської історії (1919 р.) та україномовну кафедру загальної історії зі спеціальним оглядом Східної Європи (1920 р.). За “Законом про вищі школи Польщі” від 13 липня 1920 р. польська мова стала обов’язковою у викладанні та навчанні, українцям обмежено можливості вступу в університет (введення дискримінаційного правила “numerus clausus”).
У міжвоєнний період Львів був важливим політичним, освітнім та культурним центром Другої Речі Посполитої. В місті існувала розгалужена мережа навчальних закладів, бібліотек (особливо книгозбірки Львівського університету імені Яна Казимира, Львівської Політехніки та Національного закладу імені Оссолінських), архівів, наукових товариств, періодичних видань, працювала плеяда талановитих учених. У Львові було створено сприятливі умови для розвитку польської науки, освіти та культури. Активну діяльність у міжвоєнному Львові проводили наукові товариства, які до своїх назв додали “польські”. Серед десятка польських наукових товариств, що досліджували різні аспекти історичної науки, виділялося Польське історичне товариство, під егідою якого було проведено п’ять з’їздів польських істориків, опубліковано десятки номерів найавторитетнішого з польських історичних журналів “Квартальника Історичного”.
Міжвоєнний Львів поступово перетворився на потужний осередок з вивчення різних напрямів історичної науки, в першу чергу медієвістики. Останньому сприяла державна політика і націоналістичний запал минулим польської держави. Більшість знаних львівських істориків працювали в Львівському університеті імені Яна Казимира, стали основоположниками багатьох історіографічних шкіл.
Медієвістику, як окремий напрям історичної науки, репрезентували у викладанні та наукових студіях працівники трьох факультетів Львівського університету: філософського (гуманітарного), правничого та теологічного.
Освітні реформи Другої Речі Посполитої торкнулись структури навчального закладу, умов прийому на навчання, організації навчального процесу. За “Законом про вищі школи Польщі” від 13 липня 1920 р. університет здобув автономію, яка значно розширила повноваження ректора, академічного сенату, факультетських рад та деканів. У 1924 р., відповідно до поділу філософського факультету на математично-природничий та гуманітарний, всі історичні кафедри та підпорядковані їм структурні підрозділи увійшли до складу гуманітарного факультету.
У міжвоєнне двадцятиріччя зміст історичного навчання на філософському (гуманітарному) факультеті змінено лише частково. Метою історичної освіти було здобуття практичної професії чи наукового ступеня. І надалі за зразок використовувався німецький стандарт, який передбачав одночасну історичну підготовку вчителів, науковців, архівістів та бібліотекарів. З метою сприяння науковим дослідженням викладацького складу в університеті запроваджено триместрову систему організації навчання.
Стрижнем історичної підготовки студентів була лекційно-семінарська форма організації навчального процесу. Студенти та вільні слухачі для здобуття спеціальності обирали визначену кількість обов’язкових та додаткових предметів. Лекції з історії переважно не охоплювали великі часові періоди та були пристосовані до наукових зацікавлень того чи іншого викладача. Натомість, головне місце в історичних студіях відводилось практичним заняттям та самостійній роботі студентів під керівництвом викладачів.
У семінарах та наукових закладах, які були праобразами сучасних кафедр, відбувалась основна навчальна та наукова підготовка студентів. Робота семінарів та наукових закладів була суворо регламентованою, а участь студентів у семінарських заняттях – обов’язковою. На тлі загальноєвропейських процесів поглиблення історичної спеціалізації в кінці 20 -х – на початку 30-х рр. історичні семінари укрупнено, перетворено на заклади та інститути, збільшено чисельність штатних працівників. Поняття “кафедра” набуло сучасного значення. Важливим нововведенням стало реформування системи екзаменаційних випробувань. Запроваджено обов’язкові поточні та кінцеві іспити. Для отримання вчительського фаху та зарахування в докторантуру необхідною умовою стало здобуття маґістерського диплому.
Медієвістика була важливою складовою історичних студій у Львівському університеті до 1918 р. Лише на філософському факультеті функціонувало три кафедри, завідувачі яких були зобов’язані викладати середньовічну історію (С. Закшевський, Б. Дембінський та М. Грушевський). Після 1918 р. реформування структури історичних кафедр на філософському (з 1924 р. – гуманітарному) факультеті відбувалось у відповідності до польських національних інтересів, велику роль в цьому процесі зіграв польський патріот і українофоб професор С. Закшевський, з ініціативи якого у 1919 р. на факультеті створено кафедру загальної історії середніх віків та допоміжних історичних дисциплін (завідувачі – Я. Птасьнік (1919-1930) та Т. Е. Модельський (1930-1939 рр.), кафедру суспільної та економічної історії (завідувачі – А. Шельонґовський (1919 р.) та Ф. Буяк (1920-1939 рр.), а в 1924 р. – кафедру історії освіти та шкільництва (завідувач – С. Лемпицький (1924-1939 рр.) та відповідні історичні семінари при кожній з них. Упродовж 1919-1939 рр. головною медієвістичною кафедрою факультету була кафедра історії Польщі (завідувачі – С. Закшевський (1907-1936 рр.) і Л. Колянковський (1936-1939 рр.).
Оскільки штатні професори середньовічної історії, через відсутність в їх лекціях хронологічної послідовності, не могли повністю забезпечити висвітлення всього матеріалу з обсягу медієвістики, дану прогалину заповнювали лекційні курси та спецкурси титулярних професорів та приват-доцентів. Знаними медієвістами міжвоєнної та післявоєнної Польщі, що викладали на гуманітарному факультету були: приват-доцент історії Південно-Східної Європи (з 1917 р.), титулярний професор (1931-1939 рр.) Ольгерд Ґурка, приват-доцент історії культури Польщі (з 1920 р.), титулярний професор (1929-1939 рр.) Казимир Гартлєб, приват-доцент історії Східної Європи зі спеціальним оглядом історії Литви Вітольд Камєнєцький (1926-1937 рр.), приват-доцент допоміжних історичних дисциплін (з 1929 р.), титулярний професор (з 1939 р.) Кароль Малєчинський, приват-доцент суспільної та економічної історії Стефан Інґльот (1932-1939 рр.), приват-доцент загальної історії середніх віків Броніслав Влодарський (1934-1939 рр.), приват-доцент середньовічної історії Станіслав Зайончковський (1930-1931 рр.).
За підрахунками дисертанта майже половина викладачів відділення “історія”, в залежності від спеціалізації та наукових уподобань, у своїх лекційних курсах та спецкурсах звертала увагу або вибраним періодам середньовічної історії, або окремим проблемам медієвістики.
На державну освітню політику суттєвий вплив мало економічне становище Другої Речі Посполитої, особливо в кінці 20-х – першій половині 30-х рр. ХХ ст. Під впливом світової економічної кризи Міністерство відмовилось реалізувати прохання вченої ради гуманітарного факультету про відкриття декількох історичних кафедр медієвістичного спрямування: допоміжних історичних дисциплін, історії та культури Візантії, земель західних слов’ян до 1000 року, історії Русі, історії Східної та Південно-Східної Європи. Незважаючи на це, на філософському (гуманітарному) факультеті було створено потужну навчальну та наукову базу для викладання різних аспектів середньовічної історії та підготовки фахових медієвістів.
У міжвоєнний період на правничому факультеті Львівського університету також існувало декілька кафедр та семінарів завідувачі та працівники яких поглиблено вивчали історію та історію середньовічного права. Це зокрема, кафедра держави і права (устрою) Польщі (завідувач – О. Бальцер (1882-1933 рр.), кафедра польського (судового права) (завідувач – П. Домбковський (1919 р., 1921-1941 рр.), кафедра канонічного права (завідувачі – В. Абрагам (1888-1935 рр.) і Л. Гальбан (1936-1939 рр.). Крім того, медієвістика була предметом викладання та наукових студій, старшого асистента кафедри польського судового права (1925-1933 рр.) Я. Адамуса, приват-доцента польського права (1937-1939 рр.) В. Гейноша, приват-доцента західноєвропейського права (1931-1940 рр.), професора (1940-1941 рр.) К. Корания, старшого асистента кафедри канонічного права (1930-1933 рр.) та кафедри історії польського права (1933-1939 рр.) З. Сохи.
Історична підготовка на теологічному факультеті Львівського університету була нерозривно пов’язана з навчанням на гуманітарному факультеті. Студенти, які обирали спеціалізацією історію церкви, паралельно з теологічною здобували історичну освіту на гуманітарному факультеті, або продовжували студії за кордоном.
У 1919-1939 рр. на теологічному факультеті медієвістика була предметом викладання працівників кафедри загальної історії церкви (завідувач – М. Тарнавський (1918-1928 рр.), Т. Длуґош (1931-1939 рр.), кафедри історії церкви в Польщі та на Русі (завідувач – Ю. Умінський (1930-1939 рр.), кафедри історії церковного мистецтва (завідувач – В. Жила (1919-1925 рр.). На кафедрах історичного спрямування частими були кадрові зміни, адміністрація теологічного факультету не надавала їм особливої протекції, тому історична підготовка загалом і медієвістична зокрема не зайняли належного рівня у студіях теологів.
Упродовж міжвоєнного двадцятиріччя у Львівському університеті відбулась кристалізація декількох історичних шкіл, які загалом відображали основні напрями тогочасної історичної медієвістики в Польщі. Головні наукові школи медієвістичного спрямування сформовано на філософському (гуманітарному) факультеті. Серед них найбільше визнання та наукові здобутки мали школи С. Закшевського, Я. Птасьніка та Ф. Буяка.
На кафедрі історії Польщі під керівництвом С. Закшевського та Л. Колянковського переважно відбувалось дослідження політичної історії середньовічної Польщі та сусідніх країн. Професор С. Закшевський значні досягнення мав у царині політичної історії Польщі часів Мєшка І, Болеслава Хороброго та династії П’ястів, церковної історії та взаємин давньої Польщі з Апостольською Столицею, історії формування польсько-українських прикордонних відносин. Попри значні наукові та педагогічні досягнення, плідну організаційну діяльність на ниві історичної науки, висновки та узагальнення багатьох досліджень професора С. Закшевського не відповідають історичній правді, мають помітне політичне, часом антиукраїнське забарвлення.
Наукові інтереси знаного польського медієвіста, одного з творців так званої “яґеллонської ідеї” Л. Колянковського переважно зосереджувались на вивченні історії Польщі та Литви в епоху пізнього середньовіччя, відносинах Польщі з Кримським ханством і Московською державою в XIV-XVI ст. Під впливом праць М. Грушевського вчений поглиблено вивчав середньовічну історію українських земель. Необхідно зазначити, що наукові теорії та висновки Л. Колянковського, незважаючи на політичний підтекст, мали помітний плив на розвиток післявоєнної польської історіографії.
Учень С. Закшевського титулярний професор О. Ґурка став відомим завдяки дослідженням періоду пізнього середньовіччя на польських теренах, історії взаємин Польщі з Туреччиною, Румунією та Кримом. Своїми сміливими та, водночас, справедливими зауваженнями та критикою домінуючих історичних міфів, стереотипів та теорій учений викликав справжню полеміку та ревізіонізм у польській історіографії.
Середньовічна історія Польщі, Чехії, Угорщини, Литви та Русі були предметом наукових досліджень учня С. Закшевського, відомого знавця і аналітика середньовічних джерел Б. Влодарського.
До наукової школи С. Закшевського також належали: знана дослідниця польського пізнього середньовіччя та взаємин Польщі з сусідніми країнами під час правління династії П’ястів Є. Малєчинська, знавець суспільно-економічної історії Литви XIV-XV ст., етногенезу литовського народу, тевтонських впливів на культуру литовців В. Камєнецький. Під керівництвом С. Закшевського в Львівському університеті розпочинали наукову кар’єру згодом знані медієвісти Ю. Скшипек, М. Антонів, М. Алєксєєвич, К. Левицький та ін.
Помітне місце у медієвістичних студіях на гуманітарному факультеті займало дослідження історії міст, їх матеріальної та духовної культури. Неперевершеним знавцем середньовічної матеріальної та духовної культури був професор Я. Птасьнік. Його науковий доробок, що не втратив свого значення до сьогодні, включає ґрунтовні дослідження з історії польських міст та міщанства, правових та суспільно-демографічних стосунків, проблем іноземних впливів на розвиток польської культури, соціальної боротьби етносів, розвитку торгівлі, мануфактур, друкарської справи, звичаєвого, релігійного, мистецького та духовного життя.
До наукової школи професора Я. Птасьніка прийнято зараховувати відомого знавця середньовічного права та історії Давньопольської держави З. Войцеховського, дослідника польсько-турецько-татарських відносин у XV ст. Б. Стахоня, неперевершеного знавця середньовічних документів та відносин Польщі та Литви С. Зайончковського, дослідницю історії Львова, ролі жінки в історії середньовічної Польщі Л. Харевічову, етнографа Покуття Я. Кроппа та інших.
Загальна історія раннього середньовіччя була одним з головним напрямів наукових студій учня і послідовника школи Л. Фінкеля та Т. Войцеховського Т. Е. Модельського. Вчений здобув славу неперевершеного знавця середньовічних джерел, історичної географії, термінології, ономастики та середньовічного права. Але попри значні наукові здобутки, вчений не мав значних організаторських та педагогічних талантів і не створив власної наукової школи.
Суттєві здобутки у галузі медієвістики були у працівників закладу допоміжних історичних дисциплін. Зокрема, знавцем середньовічної польської дипломатики, палеографії, хронології й історії торгівлі ХІ-XVI ст. був приват-доцент К. Малєчинський; дослідником середньовічної шляхетської сфрагістики, знаний учений М. Ґаісіг.
Невід’ємною складовою розвитку медієвістики Львівського університету була наукова діяльність школи одного з найвідоміших польських істориків міжвоєнного двадцятиріччя Ф. Буяка. Завдяки його старанням Львівський університет став головним осередком у Польщі з вивчення соціально-економічної історії. Школа Ф. Буяка об’єднувала його учнів та співробітників, які працювали в інституті соціально-економічної історії. Новатор та організатор наукового життя Ф. Буяк мав значні надбання у царині медієвістики, був знавцем середньовічної історичної географії, історії колонізації польських земель, суспільних та економічних відносин на польських теренах у додержавний період і в часи Давньопольської держави.
До школи Ф. Буяка належало значне коло талановитих науковців. Серед них вивченням медієвістичної проблематики поглиблено займалися дослідники економічної історії Польщі пізнього середньовіччя Я. Рутковський та С. Інґльот, історії львівських цін – С. Гошовський, історії формування та розвитку Мазовецької землі – С. Пазира та інші.
Історики права також здійснили значний внесок у розвиток історичної медієвістики. Найпомітніші успіхи у даній галузі мали О. Бальцер, П. Домбровський та В. Абрагам. На правничому факультеті під орудою О. Бальцера створено історико-правничу школу, відому далеко за межами Львова. Професор О. Бальцер мав значні наукові здобутки у царині історії державного ладу, законодавства й устрою Давньопольської держави та Польського королівства епохи пізнього середньовіччя, історії права та родового ладу слов’янських етносів V-IX ст., історії польської колонізації, генеалогії династії П’ястів, політичної та правової історії Австрії, Чехії та Угорщини, архівістики та джерелознавства, історії польського судочинства. При цьому на відміну від більшості своїх колег, він ніколи у своїх дослідженнях не відзначався надмірним патріотизмом.
Учень О. Бальцера П. Домбковський прославився як дослідник історії цивільного та господарського права, судочинства та судоустрою в Польщі у XIV-XVI ст., архівістики та палеографії, історії поштової служби.
Проблемам польського і литовського приватного та процесуального права, устрою та престолонаслідування у Польщі та Литві в XIV-XVI ст. присвячено декілька монографій учня П. Домбковського Я. Адамуса. Натомість, учені О. Бальцера В. Гейнош та К. Корані здійснили вагомий внесок у вивчення історії середньовічного польського та литовського права, суспільного ладу західноукраїнських земель у XV ст., внесли вагомий внесок у висвітлення історії середньовічного польського політичного, громадянського, карного та спадкового прав і впливу на них західноєвропейського права.
Професор В. Абрагам був глибоким знавцем історії канонічного і польського світського права. Він зокрема, був одним з кращих дослідників проблем християнізації Польщі та Литви, історії церковної організації в середньовічній Польщі та на Русі, карного, сімейного та звичаєвого права. Вчений підготував плеяду відомих польських істориків, правників та теологів.
Медієвістична складова наукової спадщини відомого учня В. Абрагама Л. Гальбана охоплювала дослідження еволюції суспільних ідеалів та сімейних відносин у польському середньовічному суспільстві, проблему лихварства в середньовічній Польщі.
Серед не багатьох науковців теологічного факультету Львівського університету, які займались історичними дослідженнями, особливою популярністю користувалась тематика пов’язана з історією церкви та церковної організації на польських теренах. Знаний історик церкви професор Ю. Умінський висвітлив історію життєдіяльності декількох церковних ієрархів католицької церкви в XII – XIV ст., досліджував історію татарської навали на Східну Європу в ХІІІ ст., проаналізував еволюцію та вплив католицизму на польське середньовічне суспільство.
В. Жила мав значні здобутки в галузі історії середньовічного церковного мистецтва в Галичині та на Волині. Зокрема декілька монографій учений присвятив кращим пам’яткам сакрального будівництва середньовічного Львова.
Таким чином, упродовж міжвоєнного двадцятиріччя у Львівському університеті відбулось становлення декількох наукових шкіл медієвістичного спрямування. Більшість напрямків медієвістики були представлені у викладанні або наукових студіях професорсько-викладацького складу цього навчального закладу. Як за кількісними, так і за якісними показниками медієвістика Львівського університету не поступались кращим університетам Другої Речі Посполитої. В середовищі медієвістів Львівського університету були відомі вчені, політичні, державні та громадські діячі. Своєю педагогічною та науковою діяльністю медієвісти Львівського університету підняли польську історичну науку на значно вищий щабель розвитку, вдосконалили методологію наукових досліджень, заклали міцний фундамент для еволюції польської історіографії у післявоєнний період. Незважаючи на надмірний патріотизм, а подекуди і відверте україно- і русофобство, притаманне багатьом науковцям, їхні праці в переважній більшості зберігають свою наукову цінність.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

І. Неопубліковані джерела

Державний архів Львівської області
Фонд 26 (Львівський університет, м. Львів)

Опис 1. Залікові книжки та інші навчально-методичні документи
1. Спр. 87. Залікові книжки студентів, листування, відгуки, рецензії за 1930-1931 рр. – 1930 – 1931. – 251 арк.
2. Спр. 197. Матеріали по габілітаціям та рогорозам за 1931. – 1931. – 211 арк.

Опис 5. Особові та пенсійні справи професорсько-викладацького складу і службовців
3. Спр. 1. Особова справа Владислава Абрагама. – 1 листопада 1921 – 16 червня 1935. – 190 арк.
4. Спр. 5. Особова справа Яна Юзефа Адамуса. – 10 грудня 1923 – 16 серпня 1939. – 75 арк.
5. Спр. 11. Особова справа Мар’яна Алексеєвича. – 30 січня 1928 – 17 грудня 1928. – 6 арк.
6. Спр. 26. Особова справа Михайла Антоніва. – 9 червня 1926 – 10 травня 1929. – 19 арк.
7. Cпр. 35. Особова справа Шимона Аскеназі. – 12 червня 1897 – 18 грудня 1919. – 157 арк.
8. Спр. 53. Особова справа Освальда Бальцера. – 19 лютого 1902 – 24 квітня 1933. – 47 арк.
9. Спр. 164. Особова справа Вільгельма Брухнальського. – 4 березня 1907 – 7 червня 1937. – 163 арк.
10. Спр. 185. Особова справа Францішека Буяка. – 18 лютого 1920 – 9 липня 1939. – 211 арк.
11. Спр. 194. Особова справа Валентія Артура Вагнера. – 11 жовтня 1928 – 24 травня 1936. – 55 арк.
12. Спр. 203. Особова справа Антонія Валяндера. – 13 лютого 1928 – 28 серпня 1932. – 18 арк.
13. Спр. 209. Особова справа Яна Варенжака. – 18 березня 1925 – 30 квітня 1937. – 22 арк.
14. Спр. 274. Особова справа Броніслава Адольфа Влодарського. – 14 листопада 1934 – 16 вересня 1935. – 31 арк.
15. Спр. 286. Особова справа Зигмунта Войцеховського. – 7 травня 1917 – 24 вересня 1938. – 184 арк.
16. Спр. 328. Особова справа Михайла Вишинського. – 5 жовтня 1921 – 8 листопада 1923. – 23 арк.
17. Спр. 352. Особова справа Альфреда Гальбана. – 18 лютого 1902 – 29 жовтня 1926. – 106 арк.
18. Спр. 379. Особова справа Казимира Гартлєба. – 4 лютого 1910 – 19 грудня 1939. – 143 арк.
19. Спр. 387. Особова справа Войцеха Гейноша. – 18 грудня 1927 – 31 серпня 1940. 19 арк.
20. Спр. 487. Особова справа Вітовта Генріка Грабовського. – 24 листопада 1925 – 24 червня 1938. – 72 арк.
21. Спр. 525. Особова справа Ольгерда Ґурки. – 27 жовтня 1916 – 12 листопада 1936. – 161 арк.
22. Спр. 557. Особова справа Броніслава Дембінського. – 7 квітня 1891 – 6 травня 1920. – 102 арк.
23. Спр. 582. Особова справа Теофіля Длуґоша. – 25 травня 1922 – 28 квітня 1930. – 112 арк.
24. Спр. 602. Особова справа Яна Домбровського. – 6 червня 1918 – 7 січня 1928. – 87 арк.
25. Спр. 634. Особова справа Зоф’ї Димницької. – 2 вересня 1925 – 18 червня 1937. – 38 арк.
26. Спр. 669. Особова справа Владислава Жили. – 18 лютого 1918 – 1 серпня 1939. – 176 арк.
27. Спр. 704. Особова справа Станіслава Зайончковського. – 28 листопада 1923 – 14 червня 1938. – 141 арк.
28. Спр. 713. Особова справа Казимира Закшевського. – 18 лютого 1914 – 8 вересня 1937. – 142 арк.
29. Спр. 715. Особова справа Станіслава Закшевського. – 7 грудня 1906 – 25 січня 1936. – 319 арк.
30. Спр. 769. Особова справа Стефана Інґльота. – 28 листопада 1921 – 8 травня 1939. – 127 арк.
31. Спр. 775. Особова справа Францішека Концкого. – 8 травня 1927 – 16 квітня 1933. – 45 арк.
32. Спр. 790. Особова справа Вітовта Каменєцького. – 14 березня 1919 – 28 серпня 1939. – 82 арк.
33. Cпр. 906. Особова справа Людвіка Колянковського. – 14 липня 1912 – 21 вересня 1939. – 234 арк.
34. Спр. 918. Кароля Вільгельма Коранього. – 8 січня 1923 – 16 вересня 1938. – 71 арк.
35. Спр. 977. Особова справа Яна Адольфа Кроппа. – 28 липня 1926 – 11 листопада 1938. – 128 арк.
36. Спр. 1066. Особова справа Казимира Левицького. – 17 лютого 1921 – 28 серпня 1931. – 27 арк.
37. Спр. 1080. Особова справа Станіслава Лемпицького. – 17 лютого 1913 – 24 червня 1934. – 216 арк.
38. Спр. 1101. Особова справа Генрика Ліковського. – 8 травня 1918 – 11 квітня 1935. – 62 арк.
39. Спр. 1179. Особова справа Єви Малєчинської. – 25 серпня 1921 – 16 лютого 1937. – 118 арк.
40. Спр. 1276. Особова справа Теофіла Еміля Модельського. – 17 березня 1908 – 26 червня 1939. – 421 арк.
41. Спр. 1475. Особова справа Юліана Пельца. – 17 лютого 1924 – 6 червня 1928. – 28 арк.
42. Спр. 1527. Особова справа Владислава Подляхи. – 26 червня 1916 – 8 листопада 1937. – 154 арк.
43. Спр. 1566. Особова справа Яна Птасьніка. – 16 травня 1902 – 26 лютого 1930. – 227 арк.
44. Спр. 1587. Особова справа Антонія Радлинського. – 5 липня 1933 – 20 липня 1935. – 22 арк.
45. Спр. 1689. Особова справа Марії Свежавської. – 12 жовтня 1921 – 25 березня 1924. – 14 арк.
46. Cпр. 1710. Особова справа Александра Семковича. – 15 травня 1884 – 19 квітня 1923. – 201 арк.
47. Спр. 1743. Особова справа Юзефа Скшипека. – 9 вересня 1929 – 8 липня 1935. – 57 арк.
48. Спр. 1785. Особова справа Збігнєва Земовита Сохи. – 5 червня 1925 – 14 лютого 1939. – 45 арк.
49. Спр. 1806. Особова справа Болеслава Стахоня. – 18 березня 1925 – 1 квітня 1935. – 22 арк.
50. Спр. 1828. Особова справа Здіслава Стронського. – 14 липня 1921 – 27 липня 1926. – 2 арк.
51. Спр. 1855. Особова справа Александра Тарнавського. – 17 липня 1919 – 12 липня 1934. – 140 арк.
52. Спр. 1907. Особова справа Ядвіги Турської. – 21 вересня 1926 – 3 лютого 1933. – 17 арк.
53. Спр. 1922. Особова справа Вітовта Теліша. – 25 липня 1936 – 11 січня 1938. – 7 арк.
54. Спр. 1925. Особова справа Мар’яна Унґлера. – 5 вересня 1926 – 17 квітня 1939. – 32 арк.
55. Спр. 1930. Особова справа Адама Урселя. – 29 січня 1922 – 24 липня 1936. – 69 арк.
56. Спр. 1980. Особова справа Люції Харевічової. – 16 травня 1917 – 5 січня 1939. – 153 арк.
57. Спр. 2103. Особова справа Єви Швейгерувни. – 16 травня 1923 – 26 липня 1937. – 81 арк.
58. Спр. 2107. Особова справа Яна Шевчука. – 18 лютого 1924 – 25 листопада 1929. – 42 арк.
59. Спр. 2109. Особова справа Адама Шельоґовського. – Ч. 1. – 18 липня 1911 – 18 січня 1926. – 285 арк.
60. Спр. 2110. Особова справа Адама Шельоґовського. – Ч. 2. – 24 травня 1926 – 27 лютого – 1936. – 256 арк.

Опис 6. Юридичний факультет
61. Спр. 906. Протоколи засідань ради факультету за 1919-1920 навч р. – 26 вересня 1919 – 10 липня 1920. – 48 арк.
62. Спр. 915. Протоколи засідань ради факультету за 1920-1921 навч. р. – 20 жовтня 1920 – 1 серпня 1921. – 51 арк.
63. Спр. 991. Звіт про діяльність Семінару історії польського судового права у Львові за 1919-1924 рр. – 1919 – 1924. – 77 арк.
64. Спр. 1030. Розпорядження Міністерства освіти та віровизнання та переписка з ним про пред’явлення кандидатури проф. Освальда Бальцера Міжнародному комітету з присудження Нобелівських премій, складення звітів про використання кредитів, виплати пенсій та ін. – 2 березня 1926 – 8 червня 1926. – 37 арк.
65. Спр. 1042. Протоколи засідань ради факультету за 1927-1928 навч р. –1927 – 1928. – 46 арк.
66. Спр. 1067. Звіт декана факультету і статистичні зведення про студентів, випускників, службовців, міністерські розпорядження про складання зведень, про наукові роботи професорів, про підбір статистичних зведень, про наукові роботи професорів, про підбір статистичних матеріалів для створення довідника про вищі учбові заклади Польщі і складення схем та діаграм для експозиції на Загальнопольській виставці в Познані. – 9 лютого 1928 – 19 червня 1929. – 28 арк.
67. Спр. 1092. Протоколи засідань ради факультету за березень-листопад 1929 навч р. – 6 березня 1929 – 27 листопада 1929. – 44 арк.
68. Спр. 1109. Протоколи засідань ради факультету за 1930 р. і червень 1931 навч. р. – 22 січня 1930 – 2 червня 1931. – 61 арк.
69. Спр. 1132. Протоколи засідань ради факультету за 1931 навч. р. – 29 січня 1931 – 2 грудня 1931. – 76 арк.
70. Спр. 1156. Протоколи засідань ради факультету за січень-червень 1932 р. – 29 січня 1932 – 5 липня 1932. – 47 арк.
71. Спр. 1157. Протоколи засідань ради факультету за 1932-1933 навч. р. – 5 жовтня 1932 – 24 липня 1933. – 81 арк.
72. Спр. 1187. Протоколи засідань ради факультету за 1933-1934 навч. р. – 2 вересня 1933 – 25 червня 1934. – 93 арк.
73. Спр. 1204. Меморіали ради факультету про докторантуру, присвоєння проф. Хлямтачу титулу почесного професора Університету і заяв осіб про видачу їм дипломів маґістра юридичних наук. – 12 січня 1933 – 18 грудня 1933. – 21 арк.
74. Спр. 1240. Звіти кафедр факультету за 1934-1935 навч. р. – 1934 – 1935. – 34 арк.
75. Спр. 1269. Протоколи засідань ради факультету за 1935-1936 навч. р. – 17 листопада 1935 – 25 червня 1936. – 17 арк.
76. Спр. 1283. Протоколи засідань ради факультету за 1936-1937 навч. р. – 14 жовтня 1922 – 13 червня 1937. – 137 арк.

Опис 7. Філософський факультет 1849-1924.
Гуманітарний факультет 1924-1939
77. Спр. 766. Протоколи засідань ради професорів за 1918-1919 навч. р. – 21 жовтня 1918 – 6 травня 1924. – 125 арк.
78. Спр. 775. Протоколи засідань ради професорів за 1919-1920 навч. р. – 23 вересня 1920. – 158 арк.
79. Спр. 779. Звіти ради факультету про засідання за 1919-1920 навч. р. – 16 жовтня 1919 – 22 червня 1920. – 50 арк.
80. Cпр. 781. Пропозиції професорів Краківського і Львівського університетів і інші матеріали про впорядкування навчального процесу на Філософському факультеті. – 7 квітня 1919 – 20 листопада 1920. – 91 арк.
81. Спр. 793. Протоколи засідань факультетської ради за 1920-1921 навч. р. – 6 серпня 1920 – 28 травня 1921. – 142 арк.
82. Спр. 881. Справа про перебудову навчального процесу і кафедр факультету за 1923-1924 навч. р. – 20 лютого 1922 – 7 червня 1924. – 86 арк.
83. Спр. 900. Звіти факультетської ради за 1923-1924 навч. р. – 16 травня 1923 – 7 липня 1922. – 68 арк.
84. Спр. 911. Розпорядження міністерства віровизнань і просвіти про навчальний процес і екзамени. Про діяльність кафедри історії Польщі. – 3 лютого 1923 – 31 грудня 1925. – 76 арк.
85. Спр. 939. Справа про організацію навчального процесу на факультеті і 1924-1925 навч. рр. – 30 вересня 1924 – 11 травня 1925. – 123 арк.
86. Спр. 954. Протоколи засідань ради факультету за 1924-1925 навч. р. – 23 вересня 1924 – 8 травня 1925. – 150 арк.
87. Спр. 1046. Протоколи засідань ради професорів за 1925-1926 навч. р. – 23 вересня 1925 – 1 червня 1926. – 148 арк.
88. Спр. 1081. Звіти деканату і керівників кафедр факультету за 1926-1927, 1927-1928, 1928-1929 навч. р. – 23 серпня 1927 – 7 вересня 1929. – 46 арк.
89. Спр. 1170. Звіти засідань факультетської ради за 1929-1930 навч. р. – 16 жовтня 1929 – 25 червня 1930. – 55 арк.
90. Спр. 1172. Повідомлення і протоколи засідань факультетських комісій за 1929/1930 навч. р. – 14 жовтня 1929 – 24 червня 1930. – 110 арк.
91. Спр. 1260. Звіти про діяльність кафедр факультету за 1930-1931 навч. р. – 16 червня 1931 – 11 січня 1933. – 16 арк.
92. Спр. 1261. Протоколи засідань факультетської ради за 1932-1933 навч. р. і матеріали до них. – 17 вересня 1932 – 25 січня 1933. – 45 арк.
93. Спр. 1268. Розпорядження Міністерства віровизнань і освіти про визнання 20 січня днем заснування Університету, повідомлення про відкриття на кафедрі польської мови відділення для україністів. – 15 жовтня 1931 – 22 червня 1932. – 8 арк.
94. Спр. 1311. Розпорядження Міністерства віровизнань і освіти та листування з ним про відкриття кафедри історії Візантії, порядок присудження вченого ступеня доктора наук, здачу магістерських іспитів. – 12 листопада 1932 – 17 жовтня 1934. – 185 арк.
95. Спр. 1315. Регламент інституту історії просвіти і шкільні справи. – 1 жовтня 1932. – 6 арк.
96. Спр. 1365. Протоколи засідань факультетської ради за 1923-1924 навч. р. і матеріали до них. – 17 червня 1933 – 6 липня 1934. – 97 арк.
97. Спр. 1440. Протоколи засідань факультетської ради за 1935-1936 навч. р. і матеріали до них. – 1935 – 1936. – 45 арк.
98. Спр. 1545. Звіти ради факультету про засідання за 1937-1938 навч. р. – 16 жовтня 1937 – 28 червня 1938. – 50 арк.
99. Спр. 1616. Звіти деканату і кафедр за 1938-1939 навч. р. – 17 червня 1939 – 14 липня 1939. – 282 арк.

Опис 8. Теологічний факультет
100. Спр. 410. Переписка з міністерством віросповідання і просвіти та ректоратом про звільнення з роботи членів професорсько-викладацького складу, які не дали клятви на вірність польської держави, призначення і вихід на пенсію професорів. – 6 червня 1919 – 15 травня 1930. – 52 арк.
101. Спр. 462. Справа про проведення публічних лекцій та про релігію професорами теологічного факультету. – 17 грудня 1923 – 1 березня 1927. – 51 арк.
102. Спр. 547. Звіти про роботу інститутів і семінарів факультету за 1930/1931 навч. р. – червень 1931. – 40 арк.
103. Спр. 574. Звіт про діяльність факультету за 1918-1919 – 1932-1933 навч р. – 1918 – 1933. – 71 арк.
104. Спр. 622. Звіт про наукову роботу факультету за 1934-1935 – 1937-1938 навч. р. – 21 грудня 1935 – 25 червня 1938. – 42 арк.
105. Спр. 641. Протоколи засідань ради факультету за 1936-1937, 1937-1938, 1938-1939 навч. рр. – 7 вересня 1936 – 1 вересня 1939. – 87 арк.
106. Спр. 672. Переписка з міністерством віросповідання і просвіти та ректоратом про заміщення професорів доцентами на кафедрах факультету – 28 січня 1937. – 2 вересня 1939. – 6 арк.
107. Спр. 703. Звіти про роботу бібліотеки факультету за 1938-1939 навч. р. – червень 1939. – 3 арк.

Опис 11. Роботи, статті, рецензії, реферати
108. Спр. 30. Доповідь Шельонґовського Адама, Зборуцького Зигмунта на тему “Дослідження історії Галичини після поділів Польщі” (зачитано на з’їзді польських істориків в Познані 1925 р.). – 1925. – 6 арк.
Архів Львівського національного університету імені Івана Франка
Фонд 119 (Львівський державний університет
імені Івана Франка, м. Львів)

Опис 1. Відділ кадрів
109. Спр. 26. Особова справа Францішека Якубовича Буяка. – 4 травня 1920 – 26 грудня 1939. – 66 арк.
110. Спр. 35. Особова справа Броніслава Адольфа Влодарського. – 26 травня 1929 – 14 листопада 1934 – 7 арк.
111. Спр. 40. Особова справа Казимира Адамовича Гартлєба. 17 серпня 1938 – 25 грудня 1939. – 12 арк.
112. Спр. 53. Особова справа Станіслава Аполінаровича Гошовського. – 6 жовтня 1938 – 25 грудня 1939. – 5 арк.
113. Спр. 88. Особова справа Кароля Вільгельма Коранього. – 11 грудня 1939 – 30 листопада 1940. – 22 арк.
114. Спр. 115. Особова справа Адама Альбовича Малицького. – 12 листопада 1928 – 22 грудня 1936. – 37 арк.
115. Спр. 126. Особова справа Теофіла Еміля Модельського. – 27 грудня 1938 – 25 грудня 1939. – 7 арк.
116. Спр. 239. Особова справа Владислава Адамовича Подляхи. – 26 травня 1939 – 18 листопада 1940. – 16 арк.

Наукова бібліотека Львівського національного університету
імені Івана Франка
Відділ рукописних, стародрукованих та рідкісних книг ім. Ф. П. Максименка. Архів Ф. П. Максименка.
117. Тека : Історія ЛДУ. – Спр. 3447 ІІІ (Історія Львівського університету). – 884 арк.

Львівська національна наукова бібліотека України
ім. В. Стефаника НАН України

Відділ рукописів
Фонд 90 (Архів Яна Птасьніка)
118. П. 22 (Італійські і західноєвропейські міста в середньовіччі). – монографія. – 1926. – 211 арк.
119. П. 39 (Культура середніх віків). – монографія. – не раніше 1916 р. – 365 арк.
Фонд 132 (Львівський університет)
120. У-34. Inglot Stefan. Obrot ziemie w ziemie Zakrorzyńskiej i Ciechanoczkiej na podstawie “Najdawniejszych księng zajomnych Mazoweckich. – 1923. – 164 арк.
121. У-195. Матеріали до історії шкільництва. – 1920 – 1927. – 45 арк.
122. У-229. Ціни в Кракові в XV-XVI ст. Матеріали, рукописи. – 1920 – 1937. – 556 арк.

ІІ. Опубліковані джерела

123. C. K. Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie. Program wykładów w półroczu letnim 1917-1918. – Lwów : Nakł. uniwersytetu Cesarza Franciszka I, 1918. – 38 s.
124. C. K. Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie. Program wykładów w półroczu zimowem 1917-1918. – Lwów : Nakł. uniwersytetu Cesarza Franciszka I, 1917. – 36 s.
125. C. K. Uniwersytet imienia Cesarza Franciszka I we Lwowie. Skład Uniwersytetu w roku akademickim 1917-1918. – Lwów : Nakł. uniwersytetu Cesarza Franciszka I, 1917. – 24 s.
126. Hoszowski S. Kronika Seminarjum historji społecznej i hospodarczej Uniw. J. K. we Lwowie za pierwszych dziesięc lat jego istnienia (1921-1931) / Stanisław Hoszowski // Studja z Historji Społecznej i Gospodarczej poświęcone Prof. Dr. Bujakowi Franciszkowi. – Lwów : Wyd. Uniwersutetu Jana Kazimierza we Lwowie, 1931. – 595 s.
127. Kronika IV Powszechnego zjazdu historyków polskich w Poznaniu 6-8 grudnia 1925 // Kwartalnik Historyczny, 1925. – R. 39. – Z. 1. – S. 631-669.
128. Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1920-1921 za rektoratu prof. d-ra Emanuela Macheka. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1922. – 65 s.
129. Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1922-1923 za rektoratu prof. ks. d-ra Stanisława Narajewskiego. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1923. – 37 s.
130. Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1923-1924 za rektoratu prof. d-ra Juliusza Makarewicza. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1924. – 59 s.
131. Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1924-1925 stanowiąca sprawozdanie rektora i dziekanów. Zestawił rektor w roku szkolnym 1924-1925 prof. Dr. Władzimierz Sieradzki. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1925. – 160 s.
132. Kronika Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie za rok szkolny 1929-1930 stanowiąca sprawozdanie rektora i dziekanów. Zestawił rektor w roku szkolnym 1929-1930 prof. Dr. Hilary Schramm. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1931. – 134 s.
133. Pamętnik VI Powszechnego zjazdu historyków polskich w Wilnie 17-20 września 1935 / Wyd. Dr. K. Tyszkowski. – Lwów : Nakł. Polskiego Towarzystwa Historycznego, 1936. – T. 2. – 516 s.
134. Powszechny zjazd historyków polskich w Warszawie 28 listopada do 3 grudnia 1930 r. // Kwartalnik Historyczny, 1930. – R. 44. – Z. 2. – S. 314-322.
135. Projekt Statutu uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie. – Lwów : Nakł. uniwersytetu Jana Kazimierza, 1934. – 47 s.
136. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na rok akademickim 1923-1924. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza we Lwowie, 1923. – 54 s.
137. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na rok akademicki 1924-1925. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1924. – 52 s.
138. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na rok akademicki 1925-1926. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1925. – 56 s.
139. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na rok akademicki 1926-1927. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1926. – 60 s.
140. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na rok akademicki 1927-1928. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1927. – 52 s.
141. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na rok akademicki 1928-1929. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1928. – 52 s.
142. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na rok akademicki 1929-1930. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1929. – 52 s.
143. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na rok akademicki 1930-1931. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1930. – 59 s.
144. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na rok akademicki 1931-1932. Skład Uniwersytetu w latach akademickich 1930-1931 i 1931-1932. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1931. – 196 s.
145. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na wydziale filozoficznym w trymestrze III roku akademickiego 1920-1921. – Lwów : Z zwiazkowiej drukarni, 1921. – 22 s.
146. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów na wydziale filozoficznym w trymestrze III roku akademickiego 1923-1924. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1924. – 32 s.
147. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów oraz skład Uniwersytetu w roku akademickim 1932-1933. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1932. – 171 s.
148. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Program wykładów w roku akademickim 1923-1924. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1923. – 46 s.
149. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Spis wykładów na rok akademicki 1933-1934. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1933. – 77 s.
150. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Spis wykładów na rok akademicki 1934-1935. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1934. – 76 s.
151. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Spis wykładów na rok akademicki 1935-1936. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1935. – 79 s.
152. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Spis wykładów w roku akademickim 1936-1937. – Lwów : Nakł. Uniwersytetu Jana Kazimierza, 1936. – 83 s.
153. Uniwersytet Jana Kazimierza we Lwowie. Spis wykładów