ГЕОРГІЄВА МАРІЯ ДМИТРІВНА. ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ БОЛГАРІЇ (1944 – 1989 РР.)

Краткое описание

ГЕОРГІЄВА МАРІЯ ДМИТРІВНА. Назва дисертаційної роботи: "ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ БОЛГАРІЇ (1944 – 1989 РР.)"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
ГЕОРГІЄВА МАРІЯ ДМИТРІВНА
УДК 94(497.2):351.823.1]″1944/1989″
ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ ЕКОНОМІКИ
БОЛГАРІЇ (1944 – 1989 РР.)
спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Науковий керівник
доктор історичних наук, професор
Яровий Валерій Іванович
Київ - 2015
3
ЗМІСТ
Вступ 5
Розділ 1. Історіографія та джерельна база дослідження 9
1.1. Історіографія проблеми 9
1.2. Джерельна база дослідження 28
Розділ 2. Суспільно-економічні зміни у сфері аграрних
відносин країни (1944 – 1958 рр.) 39
2.1. Зміна форм земельної власності та їх утвердження 39
2.2. Здійснення кооперування сільського господарства 45
Розділ 3. Політика вдосконалення кооперативних
відносин на селі (1958 – 1971 рр. ) 92
3.1. Спеціалізація аграрного сільськогосподарського виробництва 92
3.2. Реорганізація Трудових кооперативних землеробських
господарств 105
3.3. Роль політичних партій в управлінні сільським
господарством 118
3.4. Державне управління земельним фондом країни 125
Розділ 4. Зміни у виробничих відносинах та їх вплив на розвиток
аграрного сектора Болгарії (1971 – 1989 рр.) 130
4.1. Вдосконалення планування та управління
сільськогосподарським виробництвом 130
4.2. Політика "нового економічного механізму" в аграрній сфері 140
Висновки 159
Список використаних джерел та літератури 167
4
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
АПВ – агро-промислове виробництво
АПК – агро-промисловий комплекс
АПС – агро-промисловий союз
АСН – Академія сільськогосподарських наук
БАН – Болгарська академія наук
БЗКБ – Болгарський землеробський кооперативний банк
БЗНС – Болгарський землеробський народний союз
БКП – Болгарська комуністична партія
БНБ – Болгарський народний банк
БРП – Болгарська робітнича партія
ВГР – Верховна господарська рада
ВК – Виконавчий комітет
ВФ – Вітчизняний Фронт
ДА – Державний архів
ДГО – державні господарські об’єднання
ДЗГ – державне землеробське господарство
ДСО – Державні сільськогосподарські об’єднання
ЗСБЗК – Загальний союз болгарських землеробських кооперацій
МЗДМ – Міністерство землеробства та державного майна (до 1947 р.); МЗЛ –
Міністерство землеробства та лісу (1947 – 1948 рр.); МЗ – Міністерство
землеробства (1948 – 1957 рр.); МЗГ (1957 – 1989 рр.)
МПК – муніципальний партійний комітет
МТС – Машино-тракторна станція
НАПС – Національний агро-промисловий союз
НВК – Науково-виробничий комплекс
НДС – науково-дослідні станції
НДІ – науково-дослідний інститут
5
НЕМ – новий економічний механізм
НЗ – Народні Збори
НК БК – Національний комітет Болгарської кооперації
НК ВФ – Національний комітет Вітчизняного Фронту
ННЗ – Надзвичайні народні збори
НРБ – Народна республіка Болгарія
ОНР – Обласна народна рада
ОТКЗГ – об’єднане трудове кооперативне землеробське господарство
ПАК – промислово-аграрні комплекси
ПО БКП – первинні організації Болгарської комуністичної партії
ПФК – промислово-фермерські комплекси
РЕВ – Рада економічної взаємодопомоги
РМ – Рада Міністрів
СРСР – Союз радянських соціалістичних республік
ТКЗГ – трудове кооперативне землеробське господарство
ЦДА – Центральний державний архів
ЦК БКП – Центральний комітет БКП
ЦСУ – Центральне статистичне управління
6
ВСТУП
Актуальність теми. Вивчення історії розвитку аграрних відносин в
Болгарії в 1944 – 1989 рр. є важливим і актуальним, оскільки розкривають
масштабність не тільки суспільно-економічного експерименту, але й
показують глибину радикальних змін в болгарському суспільстві. Звичайно,
що зміни та реформування аграрного сектору Болгарії потребували врахування
набутого болгарами історичного досвіду, а ретельний аналіз і наукове
узагальнення стану аграрних відносин повинно сприяти визначенню
оптимального напрямку аграрної сфери в сучасній державі.
Необхідність дослідження історії аграрних відносин полягає також в
тому, що національна самосвідомість болгар завжди ґрунтувалась на
землеробських традиціях. Тому аграрна сфера у зазначений період повинна
розглядатися як складова частина народногосподарського комплексу Болгарії,
при вивченні якої необхідне урахування існувавших тоді особливостей
болгарського села. Дослідження аграрних відносин потребує також врахування
історичної специфіки розвитку народних традицій та ментальності населення,
що складалося в різних регіонах країни.
До того ж у вітчизняній історіографії фактично відсутні роботи з історії
аграрних відносин в Болгарії другої половини ХХ ст. Все це зумовлює
необхідність вивчення та глибокого аналізу розвитку аграрного сектора
економіки цієї балканської країни.
Таким чином, наукова значущість зазначених проблем історії Болгарії
(1944 – 1989 рр.) та недостатнє вивчення й зумовили вибір теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційне дослідження виконано у відповідності до тематичного плану
науково-дослідної роботи історичного факультету Київського національного
університету імені Тараса Шевченка «Українська нація в
загальноєвропейському вимірі: історія та сучасність» (державний
7
реєстраційний номер 11 БФ046-01) та в руслі наукової роботи кафедри історії
слов’ян.
Метою дисертаційної роботи є дослідження державної політики в
аграрній сфері економіки Болгарії у 1944 – 1989 рр., що передбачає визначення
напрямів та методів здійснення в її реалізації.
Відповідно до поставленої мети були визначені наступні завдання:
 проаналізувати стан наукової розробки проблеми;
 вивчити та систематизувати джерельну базу дослідження;
 розкрити передумови необхідності аграрних перетворень в
Болгарії;
 виявити головні напрями здійснення земельної реформи;
 з’ясувати зміст і напрями кооперування на селі;
 визначити особливості реалізації політики по вдосконаленню
кооперування в сільськогосподарському виробництві;
 дослідити сутність та складові механізму державного регулювання
аграрного сектора економіки;
 висвітлити специфіку сільськогосподарського районування та
означити їх виробничу спеціалізацію;
 визначити наслідки концентрації аграрного сектора економіки;
 окреслити напрями політики управління Державним земельним
фондом.
Об’єктом дисертаційного дослідження є аграрні відносини в Болгарії у
1944 – 1989 рр.
Предметом дослідження є формування та реалізація державної політики
у аграрній сфері економіки в Болгарії в 1944 – 1989 рр.
Хронологічні рамки дисертаційного дослідження. Нижня межа
визначається державним переворотом, який відбувся 9 вересня 1944 р.; верхня
межа визначається обранням Болгарією нового політичного курсу, який
відбувся в листопаді 1989 р.
8
Георгафічні межі дослідження визначаються територіальноадміністративним поділом Болгарії в 1944 – 1989 рр.
Методологічною основою дисертації є комплексне, всебічне
дослідження проблеми на основі принципів історизму, критичного та
структурно-системного підходів до джерельного матеріалу. Методологічна
основа дисертації ґрунтується на основі цілісного підходу в історії. При
написанні дисертації широко застосовувалися традиційні методи дослідження:
аналітичний, конкретно-історичний, порівняльний, ретроспективний,
системно-структурний, проблемно-хронологічний та порівняльно-історичний
методи дослідження. Метод періодизації, верифікації історичних джерел та
відбору статистичної інформації посідають важливе місце у дослідженні.
Концептуальні засади роботи ґрунтуються на основі історичної науки,
агротехнічних знань, правознавства та соціології.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що є першим у вітчизняній
історіографії дослідженням державної політики аграрного сектора економіки
Болгарії в 1944 – 1989 рр.
Вперше:
 комплексно проаналізовано основні напрями розвитку аграрної
сфери економіки в Болгарії;
 до наукового обігу введені неопубліковані архівні джерела;
 досліджено структуру сільськогосподарського виробництва,
особливості реформування аграрного сектора економіки країни.
Удосконалено:
 знання про сутність та динаміку змін, яка відбувалась в характері
відносин в аграрній сфері;
 вивчено процес утвердження нових організаційно-виробничих
структур в аграрному секторі економіки країни.
Набуло подальшого розвитку:
 систематизація джерел та наукової літератури з
проблеми дослідження;
9
 узагальнення теоретичних концепцій державного
регулювання аграрним сектором економіки Болгарії.
Практичне значення полягає в тому, що результати дисертаційного
дослідження, теоретичні узагальнення, практичні висновки щодо передумов та
реалізації аграрних перетворень, формування соціально-виробничого укладу
болгарського села можуть бути основою подальшої поглибленої наукової
розробки проблем аграрних відносин. Основні положення та висновки
дисертаційної роботи можуть бути корисними в діяльності структур та органів
місцевого самоврядування при визначенні ними шляхів удосконалення
регіональної політики щодо розвитку сільських територій та переорієнтації її
на підвищення рівня продуктивності сільськогосподарського виробництва;
узагальнення, зроблені в дослідженні можуть бути використані при вивченні
історії аграрних відносин Болгарії в другій половині ХХ ст.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Дисертація
обговорювалась на кафедрі історії слов’ян Київського національного
університету імені Тараса Шевченка. Окремі положення й аспекти
дослідження пройшли апробацію на наступних наукових конференціях:
Міжнародні наукові конференції "Одеські читання" (м. Одеса, 2012, 2013
рр.); Міжнародна наукова конференція "Дні науки Історичного факультету" (м.
Київ, 2012 р.); Міжнародна наукова конференція "Каразінські читання" (м.
Харків, 2013 р.); Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та
викладачів Національного транспортного університету (м. Київ, 2013 р.).
Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено у 4
публікаціях у вітчизняних фахових виданнях, в 1 фаховій публікації в
зарубіжному виданні та у 5 тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.
Структура роботи визначається сутністю проблеми, метою та
завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів,
висновків (167 сторінки – основний текст), списку використаних джерел та
літератури (48 сторінки, 386 найменування).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дослідження розвитку аграрних відносин в болгарському селі в 1944 –
1989 рр. виявило характерні для цього періоду особливості, дало можливість
розглянути їх комплексно та зробити наступні висновки.
- Огляд вітчизняної наукової літератури засвідчив наявність
зацікавленості дослідників до розвитку аграрних відносин в Болгарії в
соціалістичний період. Автори зосереджували свою увагу на питаннях
радянсько-болгарської співпраці в сільськогосподарській сфері, обміну
науковим досвідом та досягненнями двох країн в сільськогосподарській сфері.
Радянські дослідники зробили вагомий внесок у вивчення питання
аграрного розвитку Болгарії в період 1944 – 1989 рр. Вчені розглядали процес
кооперування болгарського села, зазначаючи, що націоналізація землі була
необхідною умовою для успішного кооперування сільського господарства. При
цьому не висвітлювали зловживання державних органів влади при залученні
селян до кооперативів, втрати соціального стану селянина-господаря та
зниження продуктивності праці селян.
Праці, в яких розглядалася політика БКП в аграрній сфері, заходи
органів державної влади щодо реформування галузі, виконувалися із
залученням офіційних статистичних даних, вузької джерельної бази. Були
відсутні комплексні дослідження соціально-майнового стану болгарського
селянства, державного регулювання аграрного сектора економіки Болгарії.
Розглядалися лише здобутки та керівна роль Комуністичної партії у
плануванні та управлінні сільським господарством, майже не розглядались
проблеми, пов’язані із прискореним кооперуванням. Селяни, в працях
радянських вчених виступали лише об’єктом здійснення державної політики в
аграрній сфері. Висновки і узагальнення, зроблені авторами досліджень, в
радянський період носять завуальований, поверховий характер. Важливі
аспекти розвитку аграрних відносин в Болгарії в період 1944 – 1989 рр.
залишилися малодослідженими.
161
Болгарська історіографія до листопада 1989 р. перебувала під
ідеологічним впливом БКП, що позначилося на узагальнення, зроблені
авторами в своїх дослідженнях. В цей період, вчені акцентували увагу на
питанні створенні кооперативів, їх реорганізації та функціонування.
Дослідженням цього періоду був притаманний публіцистичний стиль викладу
матеріалу та суб’єктивність при оцінці досягнень БКП в реформуванні
аграрної сфери.
Якісно новий період вивчення розвитку аграрних відносин в Болгарії в
1944 – 1989 рр. розпочався із усуненням Т. Живкова та зменшенням впливу
БКП. Вчені прагнули неупереджено висвітлити проблеми аграрного розвитку
Болгарії в період 1944 – 1989 рр., при цьому переважно зосереджували увагу
на суспільно-економічний розвиток країни, створення кооперативів,
агропромислових комплексів та їх діяльність
Аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії свідчить, що обрана тема
дисертаційної роботи не була предметом окремого комплексного наукового
дослідження. Хоча ця тема і досі залишається малодослідженою, огляд
наукової літератури засвідчив наявність зацікавленості вітчизняних та
зарубіжних дослідників до проблем розвитку аграрних відносин Болгарії в
період 1944 – 1989 роках.
- Виявлення та впровадження у науковий обіг значного масиву
недосліджених архівних джерел дало можливість об’єктивно висвітлити
особливості державної політики в аграрній сфері Болгарії в 1944 – 1989 рр.
Тема дисертаційного дослідження має широку джерельну базу. Вона
представлена матеріалами фондів центральних та обласних державних архівів
Болгарії. Використання та вивчення протоколів, звітів, листування ЦК БКП
дали можливість розкрити проблему державного управління аграрної сфери. А
залучення документів обласних державних архівів – висвітлити стан
сільського господарства, хід кооперування, націоналізації землі та розвиток
агропромислових комплексів по областях. Використання широкого кола
162
архівних джерел дало змогу уникнути однобічності в дослідженні поставлених
завдань.
Важливу групу джерел становлять статистичні збірники, опубліковані
матеріали з’їздів, конференцій та пленумів ЦК БКП. Проте при їх вивченні
використовувався критичний підхід.
- Передумовою необхідності аграрних перетворень в болгарському селі
було те, що у 1920 – 1940 роках сільськогосподарське виробництво
розглядалося не як складова економічного розвитку, а лише як частка
приватного сектору економіки Болгарії. Саме з цього приводу державні органи
влади не могли розпоряджатися своїм аграрним потенціалом. Зміни в аграрних
відносинах визначались необхідністю збільшення державного земельного
фонду, залучення безземельних селян до сільськогосподарського
товаровиробництва та потребою в підвищенні рівня аграрного розвитку села
шляхом його кооперування. Аграрні перетворення в Болгарії беруть початок
ще в 1920 – 1940-ті рр., коли впроваджувалися загальна трудова повинність та
земельна реформа, кооперація. Реформа історично запізнилась та не була
завершена, оскільки загострилась світова економічна криза 1929 – 1933 рр. та
наявністю протиборства політичних сил навколо її обговорення і проведення.
Це впливало на характер і форми прояву перетворень в аграрному секторі
економіки країни.
Визначено, що до вересневого перевороту 1944 року 94% землі
знаходилась у власності приватних товаровиробників. Низький рівень
механізації сільськогосподарського виробництва зумовлював потребу у
покращенні технічного та технологічного стану аграрного сектору, а науковотехнічний прогрес виявив потребу у підготовці фахово-кадрового складу
аграрного виробництва.
- Проблема здійснення реформ в болгарському селі завжди було
актуальним на теренах Болгарії. Але не завжди доводилось до логічного її
завершення. Аграрні програми уряду БЗНС на чолі з А. Стамболійським не
набули довготривалого ефекту.
163
Після вересневого перевороту 1944 року та приходом до влади
Вітчизняного фронту, в Болгарії розпочався пошук альтернативних підходів до
вирішення аграрного питання шляхом реформування сільського господарства.
Головними напрямами аграрної реформи було проведення націоналізації
приватної землевласності, створення сільськогосподарських кооперативних
господарств, забезпечення матеріально-технічною та науково-професійною
основою аграрної сфери, районування та спеціалізацію сільськогосподарського
виробництва.
Аналіз значного комплексу архівних джерел дав підстави стверджувати,
що перетворення в сільському господарстві Болгарії у досліджуваний період
були спричинені суспільно-економічними обставинами. По-перше,
комплексом заходів, спрямованих на піднесення сільськогосподарського
виробництва, які були визначені після вересневого перевороту (1944) в
Програмі ВФ. По-друге, курсом на освоєння нових посівних земель,
визначеним відповідно до аграрної реформи ВФ. По-третє, фактом ліквідації
приватної землевласності, внаслідок чого у кооперативах зосереджувались
великі земельні наділи, а безземельні селяни отримали ділянки в оренду. Почетверте, процесом створення кооперативів, машино-тракторних станцій та
сільськогосподарських об’єднань. По-п'яте, впровадженням системи податків
на сільськогосподарське товаровиробництво, що зумовило зловживання
органами влади при здійсненні оподаткування сільського населення.
- Встановлено, що розпочатий в період 1944 – 1948 рр. процес кооперації
відбивав курс уряду Вітчизняного фронту на реформування сільського
господарства країни. Кооперування аграрного сектора відобразився головним
чином, у чотирьох своїх проявах: трудові кооперативні землеробські
господарства (ТКЗГ), об’єднані ТКЗГ (ОТКЗГ), державні землеробські
господарства (ДЗГ) та агро-промислові комплекси (АПК). в них відбивався
курс Болгарської комуністичної партії на утвердження в сільському
господарстві колективних форм власності та господарської діяльності. В ході
кооперування не завжди визначались природно-кліматичні умови та історичні
164
сільськогосподарські традиції регіону, що призвело до низької ефективності
кооперування в певних болгарських селах. Створені кооперативи мали
державну фінансову підтримку, отримували кредити від Болгарського
народного банку на пільговій основі, забезпечувались сільськогосподарською
технікою та добривами. Проте, в ході кооперування сільського господарства
було допущено зловживання державними органами влади при відчуженні
землі, майна та худоби у приватних землевласників, що призвело до
невдоволення селян та втрати істотної частини продуктивних сил болгарського
селянства. Застосування адміністративних методів кооперування аграрного
сектору відтермінувало ефективність процесу. Кооперування болгарського
села призвело до позбавлення селян статусу землевласника та домогосподаря.
- Курс на прискорене кооперування аграрного сектора економіки Болгарії
посилив державну монополію на землю, яка збільшила кількість
необроблюваної землі. Колишні приватні землевласники неохоче
приєднувались до колективного господарювання, а діючі кооперативи не в
змозі були фінансово забезпечити кооператора. Це призвело до ускладнення
виробничих відносин в кооперативах та погіршення економічного становища
Болгарії. Суть запропонованих ЦК БКП змін щодо вдосконалення
кооперування сільськогосподарського виробництва зводилася до об’єднання
кооперативів в ОТКЗГ, надання їм ширшої державної підтримки, посилення
централізованого планування, але при цьому впроваджувалася система більш
гнучкого управління виробництвом. Фактично ці зміни не дали позитивного
результату, оскільки кооперативні господарства об’єднували не за типом
виробництва, а за місцезнаходженням підприємства, при цьому не враховуючи
суспільно-економічні особливості розвитку господарств.
- Необхідність функціонування механізмів державного регулювання та
управління розвитку аграрного сектора полягає в тому, що
сільськогосподарське виробництво мало досягти сталого та ефективного рівня
розвитку для забезпечення потреб внутрішнього та зовнішнього ринків збуту
та вироблення принципів раціонального використання земельних ресурсів
165
Болгарії. Від вироблення дієвого механізму державного регулювання
аграрного сектора залежало гарантування продовольчої безпеки держави та
забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на
зовнішньому ринку збуту. Встановлено, що основними складовими механізму
державного регулювання аграрного сектора були: інвестиційна (бюджетні,
кооперативні, іноземні інвестиції); інновайно-синергічна, яка поєднувала
організаційні, управлінські, соціальні та економічні складові аграрного
виробництва. Однією з функцій, виробленого в період 1970-х рр. механізму
державного регулювання аграрного сектора була підтримка кооператорів,
забезпечення стабільного та справедливого розвитку кооперацій, враховуючи
інтереси виробників задля досягнення приросту прибутковості галузі та
виправдання обраного БКП курсу на кооперування сільського господарства.
Характерною особливістю аграрної політики БКП полягало у тому, що
структурні зміни в аграрному секторі економіки країни ґрунтувались на
демократичних принципах добровільності, а на практиці були засновані на
комуністичній моделі управління. Внаслідок цього відбулась деформація в
розвитку аграрної сфери. Змінено основу функціонування ОТКЗГ –
землевласність. Ліквідовувалась приватна земельна власність, шляхом відміни
ренти на землю. Земельна власність ОТКЗГ було об’єднано із ДЗГ, разом з цим
деформуючись у державну земельну власність. Це, без сумніву, було
негативним процесом, який розпочався у розвитку аграрного сектору
економіки країни.
- Сільськогогосподарське районування та спеціалізація були необхідні
для раціонального використання земельного фонду. В період 1950 – 1960-х рр.
було переглянуто специфіку використання посівних площ та здійснено
районування земельного фонду країни з його подальшою спеціалізацією. Цей
процес призвів до концентрації сільськогосподарського виробництва залежно
від природно-кліматичних та географічних умов району. Спеціалізація
аграрного виробництва була чітко розмежована та відповідно створювалися
нові та перепрофільовувалися вже існуючі підприємства. Встановлено, що із
166
запровадженням сільськогосподарського районування відбулося розроблення
стратегій розвитку кожного району.
- Черговий пошук невикористаних можливостей у кооперативній системі
господарювання продовжився в середині 60-х рр. ХХ ст. із започаткуванням
політики подальшої концентрації сільськогосподарського виробництва. Суть
пропонованих змін полягала в об’єднанні кооперативних господарств, наданні
їм якомога більшої самостійності організаційним формуванням різного рівня,
зниженні ролі централізованого планування, впровадженні більш гнучкої
системи управління виробництвом, створенні стабільних первинних
виробничих колективів із самоуправлінням і науково-технологічною
автономією. В Болгарії розпочалося створення нових господарських структур:
агрокомбінатів, агрофірм, науково-виробничих та науково-дослідних станцій.
Успішно справа розвивалась лише там, де об’єднувалися виробничі зусилля
міцних виробничих господарів.
Фактично не відбулося реформування виробничих відносин засобами
кооперативного підряду. Зростання інфляції, нестача ресурсів, криза
фінансово-розрахункової системи, порушення паритету цін зробили
неможливим використання такого роду механізму розподільчих відносин. Не
дали позитивних результатів і спроби реформувати систему управління
агропромисловим комплексом.
Кожний захід, спрямований на застосування таких внутрішніх форм
організації виробництва, які б поєднували в єдиному процесі управлінськовиконавчі функції працівників з його госпрозрахунковою самостійністю,
виявились безрезультатними. Непорушною внутрішньогосподарською формою
організації праці залишалися сільськогосподарські бригади, в яких переважали
обов’язковість праці та відчуження трудівника від її результатів.
Основними наслідками процесу концентрації аграрного виробництва
стало органічне об’єднання сільськогосподарської галузі в єдиний
народногосподарський агропромисловий комплекс. В аграрній сфері стали
більш ефективними принципи впливу держави на діяльність та ефективність
167
підприємств. Особливо це виявилося у плануванні, оподаткуванні,
ціноутворенні та контролі галузі. В період 1970 – 1980-х рр. встановилися різні
форми взаємодії сільськогосподарських підприємств різних форм власності та
господарювання (державній та кооперативній). Концентрація кооперативних
господарств призвело до зміни форм господарювання, створення нових
організаційно – виробничих структур, з’явилися нові фахово-професійні групи.
- В умовах реформування аграрного сектора економіки Болгарії,
ліквідація приватної землевласності та створення нових виробничих об’єднань
посилило роль землі. Форсоване кооперування призвело до появи нічийної
землі, що породжувало плутанину у розмежуванні сільськогосподарських
районів. З метою ліквідації цих процесів було створено нормативно-правову
базу грунтоохоронних заходів.
Реформування традиційних кооперативних структур відбувалося
еволюційним шляхом, їм надавалася методично-правова допомога з тим, щоб
вони могли трансформуватися у господарства, здатні ефективно
функціонувати в умовах ринкової економіки. Спочатку відбувалося
роздержавлення землі і передача її у власність кооперативних господарств. На
наступному етапі здійснювався поділ земель по кооперативах (без
виокремлення їх у натурі). Здійснення цих заходів сприяло запровадженню
економічних механізмів регулювання Державним земельним фондом
земельних відносин. Здійснено грошову оцінку сільськогосподарських угідь,
почато грошову оцінку земель несільськогосподарського призначення.
Почалося формування бази кооперативної та державної землі.