Грегуль Аліна Олегівна Мітрідат VI Евпатор та його оточення в античних джерелах і рецепціях доби Середньовіччя і Раннього Нового часу

Краткое описание

Грегуль Аліна Олегівна, екскурсовод Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»: «Мі- трідат VI Евпатор та його оточення в античних джерелах і рецепціях доби Середньовіччя і Раннього Нового часу» (07.00.02 - всесвітня історія). Спецрада Д 26.001.01 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ГРЕГУЛЬ АЛІНА ОЛЕГІВНА
УДК 94(37)”-120/63”(092)(043.3)
ДИСЕРТАЦІЯ
МІТРІДАТ VІ ЕВПАТОР ТА ЙОГО ОТОЧЕННЯ
В АНТИЧНИХ ДЖЕРЕЛАХ І РЕЦЕПЦІЯХ ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
І РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ
Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
А. О. Грегуль
Науковий керівник Ставнюк Віктор Володимирович, доктор історичних наук,
професор
Київ – 2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ..................................................................... 16
ВСТУП........................................................................................................................... 17
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ....................... 26
1.1. Стан наукової розробки проблеми ................................................................ 26
1.2. Джерельна база дослідження .......................................................................... 49
РОЗДІЛ 2. ПРАВЛІННЯ МІТРІДАТА VI ТА ФОРМУВАННЯ КОЛА
ЙОГО СОЮЗНИКІВ.................................................................................................. 67
2.1. Успадкування влади та початок царювання .............................................. 67
2.2. Передумови військового протистояння Мітрідата з Римом: історикокультурний контекст............................................................................................... 87
РОЗДІЛ 3. МІТРІДАТ VI ЕВПАТОР І ЙОГО ОТОЧЕННЯ ............................ 105
3.1. Сімейне коло Мітрідата VI............................................................................ 105
3.2. Просопографія наближених до царя осіб ................................................... 124
РОЗДІЛ 4. СПРИЙНЯТТЯ МІТРІДАТА VI, ЙОГО ПОЛІТИКИ
Й ОТОЧЕННЯ ЗА ДОБИ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ
І РАННЬОГО НОВОГО ЧАСУ.............................................................................. 140
4.1. Образ царя і його оточення в епоху Середньовіччя ................................ 140
4.2. Інтерпретація історії життя Мітрідата і пов’язаних з ним осіб у XIV –
XVІ ст........................................................................................................................ 156
ВИСНОВКИ ............................................................................................................... 176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ ................................ 185
ДОДАТКИ................................................................................................................... 214

Список литературы

ВИСНОВКИ
– Аналіз наукової літератури та джерельної бази з досліджуваної теми
дає підстави стверджувати, що вони є широко репрезентативними для вирішення
поставлених завдань. Історія царювання Мітрідата VI Евпатора вивчалася
переважно в контексті військового протистояння з Римом (89 – 63 рр. до Р. Х.).
Загалом історики характеризували війни Понтійського царства з Римом як наслідок
експансіоністської політики останнього. У роботі проаналізовано дослідження з
останніх десятиліть XIX ст. і до сьогодення. У перших історичних працях про
Понтійське царство дослідниками було розглянуто багато відомих з писемних
джерел фактів про перебіг воєн з Римом та лише частково – про формування
особистості та початкові роки царювання Мітрідата. У дослідницьких працях нами
було виявлено лише незначні згадки про найближче оточення царя. У роботах
радянських істориків проаналізовано переважно економічні та військові аспекти
правління Мітрідата VI, а в сучасних дослідженнях науковці вже значну увагу
приділяють відносинам Понту із сусідніми землями й організації внутрішнього
устрою Понтійської держави. У процесі дослідження наукової літератури
прослідковано, що ряд аспектів, пов’язаних із формуванням політичної стратегії
царя на початковому етапі правління та зовнішньополітичні кроки, що були
здійснені ним за сприяння найближчого сімейного оточення і кола союзників,
прибічників (просопографічного портрета), потребують вивчення, що й здійснено
в межах дисертаційного дослідження. Визначено, що історіографічний доробок з
тематики сприйняття особистості Мітрідата та його оточення наступними
поколіннями бере свій початок лише з сучасності. Це свідчить про новий етап у
вивченні особистості царя і його ролі в історії через залучення нових підходів і
міждисциплінарних методів дослідження. Перші роботи, у яких фрагментарно та
вибірково представлене рецепіювання постаті царя, почали з’являтись лише на
початку ХХІ ст. Відповідно цей аспект лишається відкритим для подальших
наукових розробок, що й були здійснені в межах поставлених дослідницьких
завдань.
177
Проаналізовано джерельну базу дослідження і встановлено, що вона включає
в себе писемні, епіграфічні, археологічні, нумізматичні та візуальні джерела.
Визначено, що доступна для вивчення база античних писемних джерел широка, але
містить незначну кількість відомостей про витоки політичних поглядів,
успадкування влади та початок правління Мітрідата. Прослідковано, що джерела
створені сучасниками Мітрідата за фактологічним і смисловим викладом
підпорядковані політичним ідеям Римської республіки, що часто вкрай
несприятливо та суб’єктивно позначалося на достовірності описуваних авторами
аспектів. Визначено, що роботи наступних поколінь античних авторів написані на
основі праць їхніх попередників, але докладніше висвітлюють провідну тему в
історії правління Мітрідата Евпатора – перебіг війн Понтійського царства з Римом.
Незначні відомості в цих роботах містяться і про сімейне коло понтійського царя.
Праці епохи Середньовіччя та Раннього Нового часу написані фрагментарно та
репрезентують вибіркову інформацію про особистість Мітрідата VI та його
оточення (просопографічний портрет). Відповідно нами встановлено, що роботи
V – ХVІ ст., а саме писемні джерела (трактати, хроніки і збірки життєписів) та
візуальні (мініатюри із рукописів – перекладів цих робіт) дозволяють дослідити
рецепцію особистості Мітрідата VI та його оточення у баченні та викладі авторів
епохи Середньовіччя та Раннього Нового часу. Такі роботи дають можливість
зрозуміти, які саме події чи аспекти його правління мали резонансне значення в
пізніші часи, викликали цікавість, здивування чи навіть страх. У дослідженні
використано археологічні й епіграфічні джерела та визначено, що вони слугують
важливим компонентом для цілісного дослідження найближчого оточення царя.
Портретні медальйони із пам’ятки на о. Делос необхідні для аналізу кола
найближчих прибічників Мітрідата VІ, а епітафія на надгробному постаменті
Гіпсікратії дала можливість встановити обставини й місце смерті дружини
Мітрідата. Залучення епіграфіки дозволило розширити коло отриманої інформації
з праць античних авторів і уточнити відомості про Гіпсікратію – жінку, яка мала
особливий статус у війську Мітрідата VІ. Встановлено, що нумізматичні джерела
178
дають можливість проаналізувати політику царя в контексті становлення відносин
з Римською республікою, яка була спрямована на створення образу сильного,
непереможного правителя.
– Досліджено висвітлення процесу успадкування влади і початкового
етапу правління царя в античній традиції як факторів становлення його
зовнішньополітичного курсу. В ході аналізу свідчень античних авторів, зважаючи
на певну невідповідність джерельних даних і різні оцінки дослідників, було
уточнено генеалогічну традицію Мітрідата VI. Встановлено, що виведення
родоводу понтійських царів від Ахеменідів слугувало фактором становлення
Мітрідатової зовнішньополітичної стратегії і засобом поширюваної пропаганди.
Зроблено висновки, що для обґрунтування завоювань у Малій Азії Мітрідат VI
використовував генеалогічну традицію виведення власного роду з Ахеменідів. У
своїй зовнішній політиці Мітрідат маневрував між філеллінською спрямованістю,
ніби захищаючи грецьке населення провінції Азія від територіальних претензій
Риму, та політикою, спрямованою на захоплення сусідніх територій Каппадокії,
Галатії та Фрігії як володінь своїх предків Ахеменідів. З’ясовано, що після
сходження на Понтійський престол Мітрідат Евпатор розгорнув пропагандистську
кампанію для утвердження і посилення своєї влади не лише у власній державі, а й
в усій Малій Азії, прибережних територіях Понту Евксинського та Егейського
моря. Встановлено, що саме династична та легендарна традиції вплинули на
характер здійснюваної ним зовнішньої політики і на розгортання війни з Римом.
Сутність поширюваної легендарної традиції полягала в позиціонуванні Мітрідата
як обраного вищими силами правителя. Можна стверджувати, що Мітрідат Евпатор
установив своє панування у Боспорському царстві, Фракії, Малій Вірменії та
Колхіді не лише шляхом посилення економічного та політичного тиску на цих
територіях, а й завдяки пропагандистській політиці.
– Досліджено процес формування кола союзників Мітрідата Евпатора та
фактори, що сприяли цьому процесу. Установлено, що головними завданнями для
понтійського царя після сходження на престол стали захоплення територій сусідніх
179
держав і народів та повернення раніше відібраних Римом земель. Саме Велика
Фрігія була частиною Понтійського царства ще з середини ІІІ ст. до Р. Х., а 116 р.
до Р. Х. стала римською провінцією і пізніше була об’єднана з провінцією Азія.
Визначено, що на противагу римській експансії цар проводив політику заохочення
грецького населення на свій бік з метою безперешкодного завоювання власне ж цієї
провінції Азія та островів Егейського моря. Досліджено обставини
підпорядкування Понтійському царству Пафлагонії і Галатії і, попри відсутність
точного датування цих подій, за терміном намісництва Сулли у Кілікії встановлено,
що воно могло відбутись близько 95 р. до Р. Х. Із поширенням понтійського впливу
на землі Віфінії, Галатії, Пафлагонії, Боспорського царства, Колхіди і Малої
Вірменії Мітрідат використав їх у подальшому як осередок людських та
економічних ресурсів для ведення війни з Римською республікою. Визначено, що
особливу увагу Мітрідат VІ приділяв укладанню союзних домовленостей із
Віфінією, Парфією та Великою Вірменією, які на різних етапах військової кампанії
проти Риму позиціонували себе як союзники Понтійського царства. Установлено,
що саме за підтримки парфянського царя Мітрідат Евпатор поширив свій вплив на
Велику Вірменію, проте прослідковано, що союз із Парфією існував лише до 69 р.
до Р. Х., оскільки тоді Гней Помпей уклав договір із Парфянським царством про
нейтралітет у війні з Понтійською державою. У процесі аналізу витоків претензій
понтійського царя на Каппадокійський престол встановлено, що ще за Мітрідата V
Евергета були перші спроби підпорядкування цієї території. Уже Мітрідат VІ
спромігся возвести на Каппадокійський престол у 101 р. до Р. Х. свого сина Аркафія
(Аріарата Евсеба Філопатора (Аріарат ІХ)). Визначено, що конфлікт у Малій Азії
за землі Каппадокії зачепив інтереси Риму, тому розгортання війни стало
невідворотним і прогнозованим. Мітрідат вдався до відкритого злочину проти
римлян – Ефеського указу, – який став каталізатором подальшої ескалації
конфлікту.
– За античними джерелами досліджено процес залучення членів родини
Мітрідата VI до реалізації його зовнішньої політики. Установлено, що як
180
династичний шлюб самого царя зі своєю сестрою, так і шлюби його дітей і
найближчих родичів давали Мітрідатові можливість формувати коло своїх
союзників у війні з Римом. Так, задля укладення союзу із Великою Вірменією у
95 р. до Р. Х. дочку Клеопатру було віддано за Тиграна ІІ. Чотирирічну дочку
Афінаїду у 81 р. до Р. Х. було заручено з майбутнім царем Каппадокії
Аріобарзаном ІІ. Визначено, що укладання шлюбів і навіть їх відсутність у випадку
із сестрами царя слугували політичними інструментами у формуванні кола
прибічників у війні з Римом. Установлено, що для посилення впливу Понтійського
царства серед греків малоазійського узбережжя наглядачем Ефеса був призначений
батько Моніми, другої дружини Мітрідата Евпатора, Філопемен. Дружина ж
Гіпсікратія супроводжувала Мітрідата VІ у війні з Гнеєм Помпеєм. В ході аналізу
джерел було встановлено, що старші сини Мітрідата Евпатора були залучені до
управління підконтрольними територіями Понтійського царства (Аріарат управляв
Каппадокією, Махар – Боспорським царством). Навмисно організовані вбивства
батька, матері, сестри, дітей і племінників свідчили про надзвичайну жорстокість
царя у виборі засобів для якнайшвидшого та ефективного приходу до влади і
слугували методами ведення його політики.
– Визначено на основі античних джерел коло прибічників Мітрідата VІ у
військовому протистоянні Понтійського царства з Римом. Доведено, що
колективний (просопографічний) портрет Мітрідата VI Евпатора, що складався з
його прибічників, радників, військових і союзників, мав важливий вплив на
військову кампанію Понтійського царства з Римською республікою. За пам’яткою
Мітрідата з о. Делос доведено, що особи зображені на портретних медальйонах
навколо статуї Мітрідата були найближчими прибічниками й соратниками при
дворі царя та серед греків за межами Понтійського царства. З’ясовано роль кожної
з осіб для Мітрідата, як особисту, на прикладі із друзями дитинства, так і політичну,
у випадку з союзниками та довіреними особами царя на підконтрольних
територіях. Установлено, що Гай і Дорілай Філетер були друзями царя ще з
дитинства, а згодом стали служити в понтійському війську; Діофант, син Махара,
181
також був на військовій службі в Мітрідата. Виявлено, що до кола зображених осіб
входили і царі – союзники Понтійського царства на момент будівництва пам’ятки
(102/101 р. до Р.Х.). Аріарат VII (цар Каппадокії), Антіох VIІІ Гріпп (цар держави
Селевкідів) і Мітрідат ІІ (цар Парфії) належали до числа союзників Понтійського
царства. Папій був не лише лікарем, як то про нього відомо, а й довіреною особою
царя. Портретний медальйон Асклепіодора засвідчує його довготривалі відносини
з правителями Понтійського царства: Асклепіодор та його син Геліанакс були
довіреними особами Мітрідата VІ на Делосі.
– Висвітлено сприйняття особистості Мітрідата Евпатора та його
правління у середньовічну добу. Вперше виявлено, систематизовано та
проаналізовано коло джерел щодо рецепції постаті Мітрідата VІ Евпатора та його
оточення в епоху Середньовіччя. Встановлено, що історія Мітрідатового правління
знайшла відображення в роботах не лише античних авторів, а й у працях епохи
Середньовіччя: Августина Блаженного, Павла Орозія та Вінсента з Бове. Особливу
увагу середньовічних авторів привертало масове вбивство римлян у Малій Азії
(Ефеський указ), як одна із найжорстокіших сторінок його правління, а також
смерть Мітрідата і членів його родини, як одна із найзагадковіших. На мініатюрах
до рукописів (перекладів трактату «Про общину Божу», хроніки «Історія проти
язичників» та енциклопедичної роботи «Зерцало історичне») відтворене загальне
враження про царя в епоху раннього Середньовіччя, яке полягало у баченні
Мітрідата як жорстокого правителя. У процесі дослідження символіки на
мініатюрах із зображенням постаті Мітрідата VI зроблено висновки, що
середньовічні інтерпретатори користувались античними першоджерелами, але
відтворювали сюжети, осіб, навіть одяг і символи, виключно в манері
середньовічної епохи. Мініатюри з рукописів насичені символами й алегоріями
(варіаціями представлених сюжетів смерті царя й алегоричного зображення
поразки Понтійського царства у війні з Римом чи то на першому, чи то на другому
планах; зображеннями постатей та елементами їхнього одягу, міміки, кольору
волосся; образами тварин, що символізували Римську республіку, Понтійське
182
царство та самого царя; геометричними фігурами і зображеннями палацу і вогню).
Слід зауважити, що опис смерті Мітрідата в роботі Августина відсутній, але є
широко репрезентованим на мініатюрах до пізніших рукописів. Виявлено, що
зображення царя на кожній з мініатюр є різним, оскільки переписування текстів
здійснювалось неодноразово й ілюстратори вкладали власне бачення в образ царя,
чи то змінюючи зображувані сюжети місцями, чи то ігноруючи їх взагалі. У
дослідженні проаналізовано сприйняття масового вбивства римлян 88 р. до Р.Х.
(Ефеського указу) та встановлено, що воно полягало у засудженні
впроваджуваного Мітрідатом жорстокого політичного курсу. Поразка у війні з
Римською республікою вбачалася невідворотним результатом його жорстокості
стосовно членів родини та підданих, яких було вбито за наказом Мітрідата.
Простежено трансформацію трактувань цих подій від конкретних згадок античних
авторів до збірних алегоричних образів, що сформувалися в процесі
переосмислення текстів і визначено, що загальне сприйняття Мітрідатового
царювання в епоху Середньовіччя базувалося на моралізаторських ідеях.
– Визначено основні риси інтерпретації постаті Мітрідата VІ і пов’язаних
з ним осіб в епоху Раннього Нового часу. З’ясовано, що у ХІV – ХVІ ст. в
інтерпретаціях історії царювання Мітрідата з’являються нові сюжети, ширше
пов’язані безпосередньою з політичною діяльністю, а саме династичною
боротьбою у Каппадокії. Також розглядаються особисті стосунки Мітрідата з
членами його родини, зростає цікавість не лише до царя, а й до його дружини,
дочки, сестри, що значно розширює коло зображуваних аспектів. Виявлено, що у
роботі Дж. Колонна «Море історій» розкриваються вбивства братів
каппадокійського царя Аріарата VІ, дружиною якого була Лаодіка, сестра
Мітрідата. Встановлено, що ці факти було зображено з метою репрезентації
династичної війни в Каппадокії як заплутаної сторінки її історії, до якої був
причетний понтійський цар. Установлено, що Бенвенуто Рамбальді у збірці
«Ромулеон», присвяченій історії Риму, акцентує увагу на найбільш значимих
фактах правління та, власне, долі Мітрідата VI: масовому винищенню римлян в
183
Анатолії, убивстві членів його родини, зраді сина Фарнака і смерті самого царя. В
ході аналізу збірки життєписів Джованні Боккаччо «Про нещастя знатних мужів»
було встановлено, що фатальну долю понтійського царя Дж. Боккаччо висвітлив з
метою застереження майбутніх можновладців щодо згубності надмірної жаги до
завоювань і жорстокості. Простежено, що ілюстраторами мініатюр навіть
використано відомий пропагандистський символ самого Мітрідата – комету, – але
в значенні знамення фатального закінчення його царювання. Встановлено, що
зображений факт вбивства Мітрідатом Аріарата VII розкриває інший, відмінний від
представленого Дж. Колонна, аспект династичної боротьби в Каппадокії. З аналізу
збірки Дж. Боккаччо «Про відомих жінок» випливає, що гуманіст представив
життєпис сестри Мітрідата Евпатора Лаодіки (Береніки) як приклад страждань,
завданих їй понтійським царем, оскільки її чоловіка – Аріарата VI – позбавив життя
вірний Мітрідатові Гордій, а син – Аріарат VII – був убитий особисто понтійським
царем. Життєписи дружини царя Гіпсікратії і дочки Дріпетіни у збірці «Про
відомих жінок» Дж. Боккаччо та «Книзі про місто жіноче» Крістіни Пізанської були
написані як приклад відданості, жертовності й покірності перед волею царя. А.
Дюфур у збірці «Життя відомих жінок» відтворив історію про Гіпсікратію і показав
її, попри небезпеку захоплення римлянами, як вірну Мітрідатові жінку. У
дослідженні вперше здійснено комплексний аналіз сприйняття Мітрідата VI та
пов’язаних з ним осіб у літературі та мистецтві доби Середньовіччя та Раннього
Нового часу. Загалом же, дослідження постаті царя та наближеного до нього кола
осіб дозволило нам сформувати розуміння сприйняття царя, його політики й
оточення в історико-культурному вимірі наступних епох крізь призму писемних і
візуальних джерел. Встановлено, що це сприйняття полягало у баченні наступними
поколіннями постаті царя в моралізаторському світлі. Віхи його правління
сприймалися не лише як надзвичайно важливі для античної епохи, а й повчальні
для наступних часів. Постать Мітрідата загалом і деякі найбільш значимі факти
його правління мали резонансний вплив на наступні покоління, що виражалося у
184
регулярному відтворенні епізодів його життя в історико-культурній спадщині доби
Середньовіччя та Раннього Нового часу.