Вейдер Тетяна Миколаївна. Державне регулювання інноваційного розвитку економіки України : Вейдер Татьяна Николаевна. Государственное регулирование инновационного развития экономики Украины

Краткое описание

Вейдер Тетяна Миколаївна. Державне регулювання інноваційного розвитку економіки України.- Дисертація канд. наук з держ. упр.: 25.00.02, Нац. акад. держ. упр. при Президентові України, Харків. регіон. ін-т держ. упр. - Харків, 2014.- 200 с.

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ РЕГІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ
ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

На правах рукопису

ВЕЙДЕР ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

УДК 351.82:330.341.1

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ
ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ

Спеціальність 25.00.02 – механізми державного управління

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата наук з державного управління

Науковий керівник:
МАЙСТРО Сергій Вікторович,
д.держ.упр., професор

Харків – 2014
ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ………………………….……14
1.1. Сутність, складові та зміст механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки…….……………………..………..….……14
1.2. Етапи формування механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України……………...................................31
1.3. Особливості механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки в різних країнах...................................................................52
Висновки до першого розділу…………………..……….………….…....72
РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ……………………………………………………………..………….76
2.1. Рівень інноваційного розвитку економіки Україні...........................76
2.2. Результативність державного регулювання інноваційного розвитку економіки України………….................................................................................91
2.3. Проблеми та протиріччя механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України……………………….................107
Висновки до другого розділу…………………………………………....121
РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ…………………………………………………………………….....124
3.1. Концептуальні положення стратегії державного регулювання інноваційного розвитку економіки України…………….................................124
3.2. Напрями удосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України…...…………….……………….137
3.3. Шляхи трансформації державного регулювання інноваційного розвитку економіки України в умовах інтеграційних процесів….................152
Висновки до третього розділу………………………….…………….....166
ВИСНОВКИ...............................................................................................169
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.................................................173
ДОДАТКИ………………………………………..…………………........196

ВСТУП

Актуальність теми. Одним із найважливіших чинників забезпечення сталого економічного розвитку України в сучасних умовах є перехід до якісно нового типу зростання – інноваційного, який покращує динаміку соціально-економічних перетворень, сприяє вирішенню екологічних проблем, підвищує рівень національної безпеки держави. Необхідність вiдновлення економiчного зростання та подальшої модернiзацiї національної економiки визначає курс на активiзацiю iнновацiйних процесів, повноцiнного використання існуючого науково-технічного потенцiалу держави. Необхідною й вирішальною у визначенні пріоритетів, стратегії та механізму забезпечення розвитку економіки України на інноваційній основі є роль держави, яка повинна сприяти підвищенню конкурентоспроможності національних підприємств та їх продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках на основі використання досягнень науково-технічного прогресу, матеріалізованих в інноваціях.
Цим і зумовлений вибір теми дисертаційного дослідження й постановка завдання. Актуальність дослідження визначається потребою у вдосконаленні механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України.
Проблеми державного управління в економічній сфері, у тому числі питання державного регулювання інноваційного розвитку економіки, розроблялися багатьма вченими. Вагомий внесок у теоретичне розроблення проблем державного регулювання економіки та становлення економічної теорії зроблено такими зарубіжними вченими, як Д. Кейнс, К. Маркс, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, Дж. Стігліц та ін.
Серед вітчизняних учених теоретико-методологічними та практичними аспектами державного управління займаються О. Амосов, В. Бакуменко, С. Біла, В.Бульба, В. Воротін, В. Дзюндзюк, В. Дрешпак, А. Дєгтяр, Е. Лібанова, В. Князєв, Ю. Ковбасюк, В. Корженко, О. Крюков, Ю. Куц, М. Латинін, М. Лахижа, І. Лопушинський, С. Майстро, В. Мамонова, В. Мартиненко, П. Надолішній, Н. Нижник, О. Поважний, І. Розпутенко, В. Сичова, Ю. Сурмін та ін.
Дослідженням науково-теоретичних засад державного регулювання інноваційного розвитку економіки займалися такі зарубіжні вчені, як О. Динкін, М. Кондратьєв, С. Кузнець, Д. Тапскотт, Б. Твісс, Б. Санто, Й. Шумпетер, Ю. Яковець та ін.
Провідними вітчизняними дослiдниками проблем державного регулювання інноваційного розвитку економіки є О. Амоша, Л. Антоненко, О. Бобровська, А. Гальчинський, О. Дацій, І. Дегтярьова, Я. Жаліло, О. Жихор, Н. Іванова, Д. Карамишев, Т. Куценко, А. Мерзляк, В. Павленко, М. Cкиба та ін.
Однак чимало теоретичних питань стосовно сутності та складових механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки, напрямів адаптації світового досвіду державного регулювання інноваційного розвитку економіки в Україні, а також визначення напрямів удосконалення механізму державного регулювання її інноваційного розвитку в сучасних умовах залишаються недостатньо дослідженими.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі економічної політики та менеджменту Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України в рамках науково-дослідної роботи "Механізми державного регулювання інноваційного розвитку галузей економіки в умовах глобалізації" (державний реєстраційний номер 0112U001162). Роль здобувача полягає в обґрунтуванні концептуальних підходів до державного регулювання інноваційного розвитку економіки України та напрямів удосконалення відповідного механізму.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є обґрунтування напрямів удосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України.
Для реалізації мети дисертаційної роботи поставлені такі завдання:
– узагальнити теоретичні засади державного регулювання інноваційного розвитку економіки;
– установити особливості формування й реалізації механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки в розвинутих країнах світу;
– виокремити етапи формування та охарактеризувати сучасний стан механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України;
– обґрунтувати концептуальні положення стратегії державного регулювання інноваційного розвитку економіки України;
– визначити напрями вдосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України;
– окреслити подальші напрями трансформації системи державного регулювання інноваційного розвитку економіки України.
Об'єктом дослідження є державне регулювання інноваційного розвитку економіки.
Предметом дослідження є механізм державного регулювання інноваційного розвитку економіки України.
Методи дослідження. Методологічною та теоретичною основою дисертаційного дослідження слугують фундаментальні положення економічної теорії та теорії державного управління, інших гуманітарних і соціальних наук, а також наукові праці вітчизняних і зарубіжних учених з проблематики забезпечення державного регулювання в економічній сфері та механізму регулювання інноваційного розвитку економіки.
Дисертаційне дослідження ґрунтується на використанні системного підходу, який полягає в комплексному дослідженні механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України як єдиного цілого з узгодженим функціонуванням усіх його складових. Крім того, у роботі застосовувалися методи, які використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях, а саме: порівняльного аналізу – для дослідження методологічних підходів, концепцій, розробок і пропозицій провідних вітчизняних і зарубіжних учених та виявлення закономірностей, відмінностей, особливостей і спільних характеристик державного регулювання інноваційного розвитку економіки в різних країнах; логіко-семантичний – для поглиблення поняттєвого апарату при визначенні основних складових механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки; логічного моделювання та конструювання – для класифікації чинників зовнішнього і внутрішнього економічного середовища, що впливають на формування й реалізацію механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки; історичний метод – для дослідження етапів розвитку методології державного регулювання, еволюції механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України у хронологічній послідовності; статистичного аналізу – для виявлення темпів змін окремих показників, ступеня їх впливу на динаміку інноваційного розвитку економіки України; аналізу і синтезу – для оцінки динаміки, структури та результативності державного регулювання інноваційного розвитку економіки України; системно-аналітичний – для аналізу законодавчих актів та інших нормативних документів щодо особливостей формування й реалізації механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки; спостереження й теоретичного узагальнення – для розкриття причин, які дестабілізують інноваційний розвиток економіки України в умовах світової фінансово-економічної кризи; абстрактно-логічний – для узагальнення теоретичних положень, установлення причиново-наслідкових зв’язків і формування висновків і пропозицій.
Інформаційними джерелами дослідження стали закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, програмні документи державних органів України, офіційні матеріали Державної служби статистики України, монографії та статті вітчизняних і зарубіжних авторів, матеріали анкетування, особисті дослідження автора.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в обґрунтуванні науково-практичних засад і концептуальних підходів до напрямів удосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України.
Новизна наукових результатів конкретизується в таких положеннях:
уперше:
– обґрунтовано концептуальні положення стратегії державного регулювання інноваційного розвитку національної економіки з урахуванням особливостей інтеграційних процесів, у якій визначено стратегічні цілі та пріоритети, принципи, умови, етапи, рівні й державноуправлінські інструменти її реалізації, теоретичним базисом якої є функціонування збалансованої інституціональної структури інноваційної сфери за умови тісної взаємодії її елементів, забезпечення цілісності та єдності системи, реалізації конкурентних переваг України як необхідної передумови модернізації економіки України й вирішення соціально-економічних та екологічних проблем на інноваційній основі;
удосконалено:
– теоретико-методичні підходи щодо визначення напрямів удосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки шляхом: сприяння формуванню й розвитку національної та регіональних інноваційних систем, що дозволить скоординувати інноваційну діяльність у часовому й просторовому аспектах і синхронізувати її за стадіями інноваційного циклу: поява ідеї – обґрунтування доцільності випуску нової продукції – проектування й випуск дослідних зразків – вихід на ринок – освоєння масового виробництва інноваційної продукції; створення спеціалізованих мереж інноваційної діяльності – інноваційних кластерів; запровадження податкових стимулів для сприяння розвитку IT-галузі та сфери НДДКР і податкових пільг для підприємств – учасників інноваційних мереж і виробників інноваційної продукції; надання державних грантів під конкретні інноваційні проекти; збільшення бюджетного фінансування для підготовки спеціалістів для інноваційної сфери (менеджерів, економістів, юристів, маркетологів, фінансистів);
– напрями трансформації державного регулювання інноваційного розвитку економіки України в умовах інтеграційних процесів, що полягають у необхідності його узгодження із соціально-економічною, бюджетно-фінансовою, грошово-кредитною, промисловою, інформаційною, гуманітарною, екологічною, зовнішньоторговельною політиками за умов досягнення суспільного консенсусу між державою, приватним сектором, освітньо-науковими організаціями, громадськістю при вирішенні існуючих стратегічних, законодавчих, організаційних, методологічних, тактичних та інших питань формування й розвитку інноваційної сфери України та її інтеграції в глобальний інноваційний простір через запропонований алгоритм державного регулювання інноваційного розвитку економіки України в умовах інтеграційних процесів, відповідно до якого розробка й запровадження заходів повинні здійснюватися відповідно до визначеної мети та в логічній послідовності вирішення відповідних завдань;
дістали подальшого розвитку:
– поняттєво-термінологічний апарат теорії державного управління, який, на відміну від існуючого, передбачає тлумачення поняття «механізм державного регулювання інноваційного розвитку економіки» як сукупності цілей, принципів, функцій, форм, методів, інструментів і способу їх застосування суб’єктом регулювання (державою) з метою забезпечення сталого розвитку економіки на інноваційній основі з урахуванням єдності та взаємозв’язку виокремлених складових елементів: політико-правового, соціально-економічного, екологобезпекового, освітньо-наукового, інформаційно-технологічного, морально-психологічного;
– періодизація формування механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України в частині визначення процесу становлення системи державного управління інноваційною сферою на основі аналізу її нормативно-правової бази та напрямів трансформації органів державного управління інноваційною сферою, що дозволило визначити домінуючі тенденції, оцінити перспективи його подальшого розвитку й запропонувати створення Державно-громадського інноваційного агентства та його представництв на регіональному рівні як установи з узгодженим розподілом повноважень і сфер відповідальності, що сприятиме уникненню дублювання функцій управління, посиленню контролю й відповідальності з боку держави й громадськості, адаптації механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки до європейських стандартів і передових світових практик;
– узагальнення загальносвітових тенденцій і систематизація концептуальних підходів щодо особливостей формування механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки в різних країнах, зокрема шляхом: створення й розвитку єдиного інноваційного простору – національних інноваційних систем з розвинутою інфраструктурою; розширення горизонтальної і вертикальної координації та кооперації в інноваційній сфері; поєднання прямих (державне фінансування інноваційних проектів, надання інноваційних грантів, безвідсоткові позики на реалізацію інноваційних програм тощо) і непрямих методів державної підтримки інновацій (податкові знижки, «податкові канікули», прискорена амортизація устаткування, страхування інноваційних ризиків тощо), що дозволило запропонувати створення в Україні спеціалізованого венчурного фонду, який розроблятиме технологічні стартапи та інноваційні рішення для органів державної влади як на центральному, так і на регіональному рівнях.
Практичне значення одержаних результатів полягає в поглибленні й доповненні існуючих знань і теоретичних підходів до обґрунтування напрямів удосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України.
Запропоновані концептуальні засади стратегії державного регулювання інноваційного розвитку національної економіки, у якій визначено стратегічну мету, цілі, принципи, умови, етапи й рівні її реалізації на основі державно-приватного партнерства як необхідної передумови модернізації економіки України й вирішення соціально-економічних та екологічних проблем на інноваційній основі, а також пропозиції щодо необхідності формування й реалізації механізму державного регулювання інноваційного розвитку національної економіки на основі єдності та взаємозв’язку його структурних елементів, а саме: політико-правового, соціально-економічного, екологобезпекового, освітньо-наукового, інформаційно-технологічного, морально-психологічного, схвалені й використовуються Департаментом економіки і міжнародних відносин Харківської обласної державної адміністрації в рамках реалізації Стратегії сталого розвитку Харківської області до 2020 року (довідка № 07-24/812 від 17.04.2014 р.) та Чугуївською районною державною адміністрацією Харківської області в рамках виконання «Програми економічного і соціального розвитку Чугуївського району на 2013 рік» (довідка № 02-38/4921 від 20.12.2013 р.).
Управлінням обслуговування платників податків Жовтневої ОДПІ м. Маріуполя розглянуто й схвалено рекомендації щодо необхідності запровадження: податкових стимулів для сприяння розвитку IT-галузі та сфери НДДКР; податкових пільг для підприємств – учасників інноваційних кластерів; «податкових канікул» для новостворених науково-дослідних, освітніх та інноваційних підприємств; податкового кредиту щодо сплати податку на прибуток, отриманого від реалізації інноваційної продукції; звільнення підприємств від сплати ввізного мита та ПДВ при ввезенні обладнання, яке в Україні не виробляється, але необхідне для реалізації інноваційних проектів. Також схвалено пропозиції щодо обґрунтування напрямів удосконалення державного податкового механізму в контексті його перетворення із суто фіскального інструменту на ефективний засіб стимулювання інноваційного розвитку економіки України, а саме: дерегуляція та спрощення податкових процедур (у т.ч. з відшкодування ПДВ) для підприємств, які виробляють інноваційну продукцію; зменшення бази оподаткування на величину понесених інноваційних витрат для підприємств, які впроваджують інновації; введення прискореної амортизації основних фондів для підприємств, які реалізують інноваційні проекти (довідка № 26464/10/11-01-11 від 25.12.2013 р.).
Управлінням освіти Маріупольської міської ради розглянуті, схвалені й використовуються в рамках виконання Державної цільової програми впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітніх навчальних закладів інформаційно-комунікаційних технологій «Сто відсотків» на період до 2015 року та програми «Освіта Донеччини. 2012-2016 роки» запропоновані положення щодо комп'ютеризації навчального процесу й підвищення комп’ютерної грамотності учнів, розвитку дистанційної освіти (Iнтернет-освіти) та впровадження он-лайн технологій навчання, розв'язання проблем кадрового та матеріально-технічного забезпечення інформаційно-комунікаційного розвитку середньої освіти. Також схвалено пропозиції щодо необхідності виокремлення освітньо-наукової складової механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України й доцільності державної підтримки та ранньої профорієнтації обдарованих учнів – засновників IT-стартапів, а також підвищення IT-кваліфікації вчителів (лекції, тренінги, практичні заняття) із залученням провідних учених вищих навчальних закладів і науково-дослідницьких центрів, як українських, так і іноземних (в тому числі через систему Малої академії наук України) (довідка № 02-04/2750 від 19.02.2013 р.).
Результати дисертаційного дослідження, а саме: поглиблення поняттєвого апарату, визначення основних складових механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки й напрямів його удосконалення - використовуються при викладанні навчальних дисциплін «Державна політика: аналіз та механізми впровадження», «Стратегічне планування», «Державне регулювання макроекономічних процесів та інституційна економіка», «Управління структурними зрушеннями та інноваційно-інвестиційним процесом в економіці України» за програмою підготовки магістрів державного управління в Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України (довідка № 01-2087/07-03 від 12.12.2013 р.).
Основні положення, висновки й пропозиції дисертаційного дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів державної влади й місцевого самоврядування для подальшого вдосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною науковою працею й містить одержані здобувачем особисто нові результати в галузі науки державного управління, які в сукупності сприяють розв’язанню науково-прикладного завдання, яке полягає в обґрунтуванні напрямів удосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України. Особистий внесок здобувача в спільних наукових роботах наведено в списку опублікованих праць за темою дисертації.
Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційного дослідження оприлюднено на міжнародних науково-практичних конференціях: «Системотехнічні основи полідименсіонального формування синергетичного інвестиційного циклу в будівельній галузі» (м. Харків, 2007 р.), «Сучасний менеджмент і економічний розвиток» (м. Суми, 2013 р.), «Дні інформаційного суспільства – 2013» (м. Київ, 2013 р.); на XIII Міжнародному науковому конгресі «Публічне управління: виклики XXI століття» (м. Харків, 2013 р.); на науково-практичних конференціях: «Актуальні проблеми розвитку управлінських систем: досвід, тенденції, перспективи» (м. Харків, 2013 р.), «Актуальні проблеми європейської інтеграції та євроатлантичного співробітництва України» (м. Дніпропетровськ, 2013 р.).
Публікації. Основні положення й результати дослідження висвітлено у 18 публікаціях, у тому числі у 2 колективних монографіях, 6 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління, 2 статтях в інших виданнях, у тому числі в 1 іноземному, 8 тезах конференцій. Загальний обсяг публікацій, які належать особисто здобувачу, становить 4,5 авт. арк.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано вирішення конкретного науково-прикладного завдання, яке полягає в обґрунтуванні напрямів удосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України, що дало змогу сформулювати такі висновки й пропозиції.
1. Узагальнено теоретико-методичні засади державного регулювання інноваційного розвитку економіки як складової державного управління й визначено, що воно повинно ґрунтуватися на таких принципах: пріоритетності інноваційного розвитку економіки; наукової обґрунтованості; законності; ефективності; інтеграції освіти, науки й виробництва; соціальної спрямованості; екологічної відповідальності; залучення інноваційної сфери до підвищення рівня обороноздатності й національної безпеки України; правонаступності й безперервності державного регулювання інноваційного розвитку економіки, і відображає вплив держави (суб’єкта регулювання) на об’єкти регулювання через систему заходів та інструментів нормативно-правового, фінансово-економічного, організаційно-адміністративного, пропагувально-інформаційного характеру з метою створення належних умов для формування національної інноваційної системи, упровадження інноваційної моделі розвитку країни та забезпечення необхідного рівня й конкурентоспроможності.
2. Установлено, що в розвинутих країнах ключову роль у забезпеченні й стимулюванні інноваційного розвитку економіки відіграє держава, яка в контексті формування єдиної національної інноваційної системи встановлює стратегічні цілі й завдання та забезпечує необхідну нормативно-правову й фінансово-економічну підтримку шляхом надання підприємствам права на використання нових технологій, розроблених у державному секторі (трансфер технологій); прямого бюджетного фінансування на основі грантів, контрактів (держзамовлення), пільгових позик; непрямого стимулювання за рахунок відмови держави від частини податкових надходжень у формі податку на доходи (прибуток) приватних підприємств в обмін на інвестування у сферу НДДКР за визначеними пріоритетами; заохочення ризикових капіталовкладень в інноваційні проекти шляхом державного страхуванням; розподілу інноваційних ризиків між державою і приватним сектором шляхом надання гарантованих позик або акціонерної участі в бізнесі; забезпечення рівноправної участі науки, промисловості й бізнесу в реалізації державної інноваційної політики через стабільність, прозорість і передбачуваність системи державного управління інноваційною сферою та належну взаємодію влади на центральному і регіональному рівнях.
3. Виокремлено етапи розвитку й сучасний стан механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України, які свідчать про непослідовність державної регуляторної політики в науково-технічній та інноваційній сфері через постійну трансформацію органів державного управління, зміну нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності. Неналежне державне стимулювання інноваційних процесів призвело до негативних структурних змін в економіці – занепаду високотехнологічних секторів п’ятого технологічного укладу й домінуванню низькотехнологічних сировинних секторів третього й четвертого технологічних укладів. Спостерігається суттєве зниження інноваційної активності підприємств, адже питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової знизилася від 7,1 % у 2000 р. до 3,3 % – у 2013 р.). Держава не забезпечує належного бюджетного фінансування наукової й науково-технічної діяльності, яке, починаючи з 2000 р., не перевищувало 0,5 % ВВП (замість передбачених законодавством 1,7 % ВВП), унаслідок чого наука відіграє переважно соціальну, а не інноваційну функцію, а національна економіка залишається індустріальною, відстаючи від економік розвинутих країн на технологічну епоху.
4. Обґрунтовано концептуальні положення стратегії державного регулювання інноваційного розвитку економіки України, які полягають у розумінні того, що органи державного управління повинні не виключати, а враховувати при формуванні й реалізації Стратегії сталого розвитку України циклічний характер економічного розвитку, головною рушійною силою якого виступають інновації. І саме в умовах сучасної кризи (рецесії) доцільно не скорочувати, а збільшувати державну підтримку інноваційної діяльності, що дозволить з найменшими втратами вийти на фазу піднесення та траєкторію інноваційного розвитку економіки України. Держава повинна сприяти шумпетерівському «творчому руйнуванню» (модернізації) неефективних галузей і сфер економіки та стимулювати побудову на їх основі нових високотехнологічних, інноваційно спрямованих та екологічнобезпечних секторів економіки з виробництва інноваційної продукції п’ятого й шостого технологічних укладів (нано-, біо-, інформаційно-телекомунікаційні технології) за такими напрямами: авіакосмічна галузь; оборонно-промисловий комплекс; програмне забезпечення; біотехнології; суднобудування; енергетичне й транспортне машинобудування; мікроелектроніка й інформаційні технології; засоби зв'язку; альтернативні джерела енергії; енерго- ресурсо- й екологозберігаючі технології; робототехніка шляхом створення та сприяння розвитку національної інноваційної системи (інноваційних кластерів, технологічних і наукових парків, бізнес-інкубаторів, інноваційних венчурних та інвестиційних фондів, технополісів, територій пріоритетного розвитку, наукоградів тощо).
5. Обґрунтовано напрями вдосконалення механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки шляхом: державного замовлення на розробку новітніх технологій за пріоритетними напрямами розвитку науки й техніки та галузей економіки; запровадження податкових стимулів для сприяння розвитку IT-галузі та сфери НДДКР і податкових пільг для підприємств – учасників інноваційних мереж (кластерів, технопарків, техноградів тощо) та виробників інноваційної продукції; надання державних грантів під конкретні інноваційні проекти; запровадження державно-приватного партнерства як форми практичного розвитку інноваційної сфери в Україні; стимулювання участі комерційних банків в інвестуванні інноваційної діяльності; збільшення бюджетного фінансування підготовки спеціалістів для інноваційної сфери (менеджерів, економістів, юристів, маркетологів, фінансистів); створення Державно-громадського інноваційного агентства та спеціалізованого венчурного фонду з розробки інноваційних рішень для органів державної влади; забезпечення виконання Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», відповідно до якого держава повинна забезпечувати бюджетне фінансування науково-технічної діяльності в розмірі не менше 1,7% ВВП України з подальшим його підвищенням до рівня високорозвинутих країн – 3-5% ВВП.
6. Окреслено шляхи трансформації державного регулювання інноваційного розвитку економіки України в умовах інтеграційних процесів, що полягають у необхідності: створення й розвитку національної інноваційної системи з подальшою її інтеграцією в європейську інноваційну систему; розвитку системи державного статистичного спостереження в науково-технічній та інноваційній сферах з використанням показників, стандартів і методик, що використовуються в країнах ОЕСР; розвитку міжнародного співробітництва та кооперації в науковій і науково-технологічній сферах, передусім із країнами ЄС, СНД, США та провідними країнами Азії шляхом використання запропонованого алгоритму державного регулювання інноваційного розвитку економіки України в умовах інтеграційних процесів, що передбачає: прогнозування й планування варіантів і напрямів інтеграції; аналізу зовнішнього і внутрішнього інноваційного середовища й визначення пріоритетних напрямів інноваційного розвитку економіки; реалізації механізму державного регулювання інноваційного розвитку економіки за визначеними напрямами інтеграції; контролю, оцінки й корегування державою результатів інноваційного розвитку економіки шляхом удосконалення змісту інтеграційних процесів або зміни інтеграційного вектору.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агентство інновацій стало службою електронного урядування. – Режим доступу : /107528-agentstvo-innovaciy-stalo-sluzhboyu-elektronnogo-uryaduvannya.htm .
2. Алексєєв І. В. Стратегії розвитку підприємств і державне регулювання економіки : монографія / І. В. Алексєєв. – К. : Вид-во УАДУ, 1998. – 204 с.
3. Амосов О. Ю. Конкурентна політика : підручник / О. Ю. Амосов, М. А. Латинін. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2008. – 236 с.
4. Амоша О. І. Активізація інноваційної діяльності: організаційно-правове та соціально-економічне забезпечення / О. І. Амоша, В. П. Антонюк, А. І. Землякін ; Ін-т економіки промисловості НАН України. – Донецьк, 2007. – 328 с.
5. Аналіз регуляторного впливу. До проекту Закону України “Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо удосконалення деяких норм Податкового кодексу України в частині стимулювання інноваційної діяльності на території України)”. – Режим доступу : http://www.dknii. gov.ua/?q=system/files/sites/default/files/images/ 23.05.12_zak.doc .
6. Андрусенко Г. О. Державне регулювання макроекономічними процесами : опор. конспект лекц. / Г. О. Андрусенко, Г. І. Мостовий. – Х. : Вид-во ХарРІ НАДУ “Магістр”, 2003. – 168 с.
7. Антоненко Л. А. Эволюция экономических научных школ / Л. А. Антоненко // Вісн. ХНУ ім. В. Н. Каразіна. Шляхи вирішення проблем функціонування економічних систем. – 2007. – № 630, ч. 2. – C. 209–217.
8. Атаманчук Г. В. Теория государственного управления : курс лекц. / Г. В. Атаманчук. – М. : Юрид. лит., 1997. – 400 с.
9. Баев Л. А. Системный подход к определению инновации / Л .А. Баев, В. Э. Шугуров // Современные технологии в социально-экономических системах. – Челябинск : ЧГТУ, 1995. – 286 с.
10. Бакуменко В. Д. Теоретичні та організаційні засади державного управління : навч. посіб. / В. Д. Бакуменко, П. І. Надолішній. – К. : Міленіум, 2003. – 256 с.
11. Бездудный Ф. Ф. Сущность понятия инновация и его классификация / Ф. Ф. Бездудный, Г. А. Смирнова, О. Д. Нечаева // Инновации. – № 2/3 (13). – 1998. – С. 25–28.
12. Бекетов Н. Перспективы развития национальной инновационной системы России / Н. Бекетов // Вопросы экономики. – М., 2004. – № 7. – С. 96–106.
13. Бекетов Н. Тенденции развития сферы науки и инноваций в России на фоне международных сопоставлений / Н. Бекетов // Проблемы теории и практики управления. – М., 2004. – № 4. – С. 76–81.
14. Біла С. О. Структурна політика в системі державного регулювання економіки в умовах суспільної трансформації : автореф. дис. … д-ра наук з держ. упр. : спец. 25.00.02 “Механізми державного управління” / С. О. Біла. – К., 2002. – 36 с.
15. Бойко О. Проблеми інноваційного розвитку в промисловості України / О. Бойко // Економіст. – 2004. – № 5. – С. 82–84.
16. Борисенко З. М. Основи конкурентної політики : підручник. / З. М. Борисенко. – К. : Таксон, 2004. – 704 с.
17. Буга Н. Модель інноваційного розвитку проблемних регіонів / Н. Буга, І. Тарасов // Економіст. – 2007. – № 7. – С.48–50.