Бондаренко Алла Іванівна Образ­на семантика темпоральності українських поетичних текстів XX століття в інтегративному вимірі

Краткое описание

Бондаренко Алла Іванівна, доцент кафедри методики викладання української мови й літератури Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя: «Образ­на семантика темпоральності українських поетичних текстів XX століття в інтегративному вимірі» (10.02.01 - українська мова). Спецрада Д 26.001.19 у Київсько­му національному університеті імені Тараса Шевченка

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТУ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ
ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
БОНДАРЕНКО АЛЛА ІВАНІВНА
УДК 811. 161. 2’38
ДИСЕРТАЦІЯ
ОБРАЗНА СЕМАНТИКА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ
ПОЕТИЧНИХ ТЕКСТІВ ХХ СТОЛІТТЯ В ІНТЕГРАТИВНОМУ
ВИМІРІ
10.02.01 – українська мова
Гуманітарні науки
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук.
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
___________________ (А. І. Бондаренко)
Науковий консультант – Мойсієнко Анатолій Кирилович, доктор
філологічних наук, професор

Київ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………… 20
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ АНАЛІЗУ
ОБРАЗНОЇ СЕМАНТИКИ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ……28
1. 1. Граматикоцентрична
та лексикоцентрична категорія темпоральності………………….28
1. 2. Текстова художня темпоральність………………......................... 36
1. 3. Темпоральний світ, темпоральний фрагмент картини
світу…………………………………………………………….……47
1. 4. Категорія темпоральності як компонент нелінгвістичного
наукового знання ХХ століття……………………………………59
1. 5. Антропоцентрична концепція часу європейської філософії
ХХ століття…………………………………………………………67
Висновки до першого розділу…………………………………….. .75
РОЗДІЛ 2. ЛІНГВІСТИЧНА МЕТОДОЛОГІЯ ВИВЧЕННЯ
ОБРАЗНОЇ СЕМАНТИКИ ТЕМПОРАЛЬНОСТІ….. 79
2.1. Обґрунтування лінгвометодологічної основи й методичного
апарату аналізу образної семантики
темпоральності………………………………………………………79
2.1.1. Лінгвометодологічна основа розгляду образної семантики
темпоральності………………………………………………………79
2.1.2. Сутність інтегративного вивчення образної семантики
темпоральності……………………………………………………….92
2.1.3. Методичний інструментарій дослідження……………………... 95
2.1.4. Загальні та спеціальні принципи аналізу……………………….101
Висновки до другого розділу…………………………………………..111
17
РОЗДІЛ 3. ЕКСПЛІЦИТНА СЕМАНТИКА
ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В ОБРАЗНИХ СИНТАГМАХ...114
3.1. Польові структури. Місце образних синтагм у функціонально-
семантичному полі темпоральності……………………………….114
3.2. Референційно-семантичні характеристики словообразів суспільно-
історичного часу…………………………………………………….120
3.3. Референційно-семантичні характеристики словообразів
індивідуально-буттєвого часу……………………………………….. 134
3.4. Референційно-семантичні характеристики
словообразів природно-космічного часу……………………….... 146
Висновки до третього розділу………………………………………. 153
РОЗДІЛ 4. ІМПЛІЦИТНА СЕМАНТИКА
ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В ОБРАЗНИХ СИНТАГМАХ 156
4.1. Імпліцитна інформація, пов’язана з конотацією……………...….156
4. 2. Референційно-семантичні характеристики словообразів суспільно-
історичного часу……………………………………………………..162
4. 2. 1. Референційно-семантичні характеристики словообразів суспільно-
Історичного часу, побудованих на основі загальних назв………….162
4. 2. 2. Референційно-семантичні характеристики словообразів суспільно-
історичного часу, утворених на ґрунті власних назв………………..192
4.2.3. Референційно-семантичні характеристики словообразів суспільно-
історичного часу, структурованих на основі неоднослівних
фрагментів прецедентних текстів………………………………….. 213
4.3. Референційно-семантичні характеристики словообразів
індивідуально-буттєвого часу……………………………………..221
4.4. Референційно-семантичні характеристики словообразів природно-
космічного часу…………………………………………………….226
Висновки до четвертого розділу………………………………… 228
18
РОЗДІЛ 5. ОЦІННА СЕМАНТИКА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ
В ОБРАЗНИХ СИНТАГМАХ…………………………..232
5.1. Модальність у її зв’язках з іншими категоріями………………...232
5.2. Аксіологічна модальність образних форм із семантикою
суспільно-історичного часу……………………………………….239
5.2.1. Аксіологічні характеристики словесних образів історії
з експліцитним темпоральним компонентом…………………….239
5.2.2. Аксіологічні властивості словесних образів історії з імпліцитним
темпоральним компонентом………………………………………247
5.3. Аксіологічні характеристики образів індивідуально-буттєвого
часу………………………………………………………………….273
5. 4. Аксіологічний вимір образів природно-космічного часу………283
5.5. Логоепістемічна модальність словообразів часу………………...287
Висновки до п’ятого розділу……………………………………..304
РОЗДІЛ 6. РЕПРЕЗЕНТАЦІЙНА ОБРАЗНА СЕМАНТИКА
ТЕМПОРАЛЬНОСТІ В СИНТАГМАХ
І МІЖТЕКСТОВИХ ПАРАДИГМАХ………………….307
6.1. Темпоральна семантика: репрезентаційний вимір ………………307
6. 2. Репрезентаційно-семантична образна модель ‘ – ’….312
6. 3. Репрезентаційно-семантична образна модель ‘ – ’...330
6.4. Репрезентаційно-семантична образна модель
‘ – ’ …………………………………………………..355
Висновки до шостого розділу……………………………………..358
РОЗДІЛ 7. ОБРАЗНА СЕМАНТИКА ТЕМПОРАЛЬНОСТІ
В ТЕКСТОВИХ ПАРАДИГМАХ……………………….361
7.1. Семантичний розвиток словообразів часу в текстових
площинах……………………………………………………………361
7. 2. Семантичні характеристики словесних образів часу в текстах, що
19
виявляють міфологічні візії модернізму ………………………..366
7. 3. Семантика словесних образів часу в текстах неоромантизму...376
7. 4. Семантичні характеристики словесних образів часу в
екзистенціалістських текстах……………………………………382
7.5. Семантика словесних образів часу в поетичних текстах
постмодернізму…………………………………………………….386
Висновки до сьомого розділу……………………………………...391
ВИСНОВКИ……………………………………………………………..394
Список наукових праць……………………………………………….. .401
Лексикографічні джерела……………………………………………….451
Художні джерела………………………………………………………...454
Список умовних скорочень……………………………………………. 460
Додатки…………………………………………………………………...466
20
ВСТУП
У поетичних текстах ХХ століття словесно-художню інтерпретацію
ідеї часу здійснено за допомогою образних засобів на особливому
соціокультурному підґрунті. Цьому сприяли соціальні катаклізми (революції,
війни, репресії, чорнобильські події). У вказаний період відбувалися відомі
наукові відкриття в галузі темпорології (праці А. Ейнштейна,
В. Вернадського, І. Пригожина, М. Бахтіна). Дискурс часу розгорнуто у
філософії національної ідеї, екзистенціалізмі й феноменології. Умови для
словесно-художньої фігуралізації часу, формування «дієгетичної темпоральності» (Ж. Женетт) було створено в модерному мистецтві, яке характеризує
«метафорична референція» (П. Рікер). Такі суспільні та культурні чинники
сприяли виникненню значного репертуару словесних образів часу, які
послужили матеріалом цього дослідження. Їхнє функціонування перебуває в
площині мовленнєвих засобів темпоральності, яка є однією з визначальних
лінгвістичних категорій і постає в сучасному мовознавстві як
граматикоцентрична й лексикоцентрична.
Граматикоцентрична перебуває в центрі уваги досліджень О. Бондарка,
В. Русанівського, І. Вихованця, О. Бондаря, В. Барчука, Л. Звонської, Т. Голосової та ін. Початок формування лексикоцентричної (метафороцентричної)
категорії темпоральності – у науковій спадщині О. Потебні. Нині її
становлення відбувається завдяки дослідженням Г. Яворської, Т. Радзієвської
(концептуалізація понять часового змісту), С. Єрмоленко (засоби вираження
художнього часу), В. Жайворонка (мовні знаки темпорального в просторі
етнокультури), Л. Кравець (визначення донорських і реципієнтних зон у
структурі темпоральних метафор). Семантику темпоральності як вагомий
онтологічний чинник вивчали Л. Ставицька (словесні образи часу з погляду
типології художніх норм); Л. Пустовіт (синтагми темпоральної семантики в
контексті образного словника епохи); В. Калашник (національна специфіка
художнього часу); Л. Мацько, Н. Сологуб (темпоральна семантика в ідіо-
21
стильовому аспекті); А. Мойсієнко (словообрази часу в площині поетики
декодування), Л. Шевченко (інтелектуалізація й епістемологізація книжних
символів лінгвокультури); І. Голубовська (темпоральне в етнічній картині
світу українців); О. Селіванова (когнітивний розгляд художнього часу);
Т. Беценко (час як універсалія фольклорних текстів).
На слов’янському та германському мовному ґрунті аналіз зазначених
образів здійснено в аспектах: особливостей художнього часу порівняно з
фізичним (З. Тураєва), систематизації засобів художнього часу
(Н. Арутюнова, Т. Матвєєва, Н. Фатєєва), типології образних парадигм
(Н. Павлович, І. Чернухіна, Л. Кравець), когнітивно-семантичного
висвітлення (В. Маслова, Т. Радзієвська, О. Селіванова, Є. Бондаренко) та ін.
Отже, у лінгвістичних працях образну семантику темпоральності
українських поетичних текстів ХХ століття вивчали в комплексі інших
питань і не аналізували в спеціальній розвідці. Поза увагою дослідників
перебувала проблема її імпліцитності, системності, динамічності, а також
синергійної природи. Актуальність цього дослідження визначає
необхідність і важливість розгляду динамічних процесів мовленнєвих явищ,
які мають світоглядну основу: час є формою існування матерії, буттєвою
координатою й феноменом культури. У мовознавчій науці образну семантику
темпоральності досі не було схарактеризовано а) в інтегративному вимірі;
б) як основу динамічної нерівновагової субсистеми; в) крізь призму
співвідношення її референційних, оцінних і репрезентаційних моделей; г) з
урахуванням підпорядкованості головним системним чинникам (атрактору,
репелеру).
Теоретичну основу дослідження створюють концепції:
лексикоцентричної (метафороцентричної) категорії темпоральності
(З. Тураєва, Н. Арутюнова, Є. Бондаренко); імпліцитності часової семантики
(Т. Матвєєва, І. Чернухіна, Н. Фатєєва, І. Ключникова, М. Кирилюк); семантичної місткості словесних образів (С. Єрмоленко, О. Снитко, Н. Слухай,
Ю. Мосенкіс); лінгвокультурологічних характеристик словообразів часу
22
(Ю. Степанов, Л. Ставицька, Л. Кравець); модельованості можливих світів
(М. Раян, Ю. Лазебник, О. Селіванова); теорії референції (Ю. Степанов,
О. Воробйова, А. Загнітко); текстової модальності (Н. Валгіна, І. Смущинська,
О. Ніка); образної семантичної перспективи художніх текстів (І. Арнольд,
Н. Болотнова, А. Мойсієнко); синергійної природи мовленнєвих систем
(Л. Піхтовникова, О. Семенець, Л. Мацько).
Метою дослідження є характеристика семантики темпоральності як
інформаційної основи субсистеми словесних образів часу українських
поетичних текстів ХХ ст. Для досягнення вказаної мети потрібно виконати
такі завдання:
1. Здійснити узагальнення й систематизацію відомостей, пов’язаних із
лінгвістичною категорією темпоральності, та визначити коло нерозглянутих
питань щодо образної семантики часу.
2. Окреслити методологію інтегративного підходу до аналізу образної
семантики темпоральності з урахуванням загальних й індивідуальних
принципів дослідження.
3. Вивчити референційну семантику частини субсистеми, яку
утворюють словесні образи часу з експліцитним темпоральним компонентом,
виявити роль у її структуруванні атрактора та репелера.
4. Проаналізувати референційну семантику частини субсистеми, яку
становлять словесні образи часу з імпліцитним темпоральним компонентом,
указати на місце в її утворенні біфуркації, атрактора та репелера.
5. З’ясувати закономірності й мовленнєві механізми оцінної семантики образів часу та визначити кореляцію мікрополів образної субсистеми й
оцінних особливостей їхніх компонентів; об’єктивувати на основі одержаних
відомостей функції атрактора й репелера.
6. Визначити образні репрезентаційно-семантичні моделі, сформовані
на основі лексики темпоральної групи. Проаналізувати функції іменних
синтаксем темпорального змісту в складі предикатно-аргументних структур,
які становлять словесні образи часу, відповідно до зазначених моделей.
23
Виявити пов’язані зі вказаними моделями архетипні сенси. Реконструювати
на ґрунті цих кореляцій функції атрактора й репелера.
7. Розглянути розвиток темпоральної семантики в образній текстовій
перспективі на основі взаємодії ключових слів-стимулів і текстових
асоціативних реакцій на них. Окресливши полюси оцінок таких слів, виявити
їхню відповідність світоглядно-естетичним рисам модернізму,
постмодернізму. Об’єктивувати з огляду на одержані результати функції
атрактора й репелера.
Об’єктом дослідження є образна семантика темпоральності
українських поетичних текстів ХХ століття.
Предметом дослідження є текстові структури, виокремлені за такими
принципами: семантичним (містять семи часу як предметно-логічні й
конотативні компоненти); способу вираження темпорального компонента
(експлікації й імплікації); форми реалізації (у текстових фрагментах із
синтагматичними й парадигматичними зв’язками); діахронії (їх вибрано з
текстів, створених на різних зрізах ХХ століття); логічним (несумісності
зіставлюваних понять); функціональним (виконують функції, властиві
компонентам художніх текстів).
Матеріалом дослідження слугують більш як 6 тисяч вербальних
контекстів, одержаних шляхом суцільної вибірки з поетичних текстів 65
письменників ХХ століття. Зазначені тексти характеризує художня
інтерпретація ідеї часу з погляду: образних референції, оцінки й
репрезентації; осмислення часу в модернізмі й постмодернізмі.
Методи дослідження. Реконструкцію образної субсистеми
темпоральності пов’язано з семасіологічною процедурою п ь г -
. С г у х ф , яке становить один із
прийомів п г у та спирається на дані відповідних
лексикографічних джерел, було використано для виявлення конотем часу, а
також поняттєвих операторів оцінок, пов’язаних із модальністю (моральноетичної, утилітарної, телеологічної, емотивної, сенсорної та ін.); із метою
24
визначити співвідносність видів модальності, з одного боку, і типів оцінок та
характеру певних мікрополів, з іншого. У процесі дослідження використано
р бу , який спрямовано на розгляд контекстуальної взаємодії
в структурі словообразів темпоральної лексики та слів інших семантичних груп;
розмежування основних мікрополів тропеїчних синтагм із семантикою часу;
вивчення відповідності згаданих мікрополів певним типам оцінок;
визначення основних напрямків семантизації лексики темпоральної групи в
складі розгляданих образів.
Пов’язаний із дистрибутивним та компонентним аналізом -
було спрямовано на пошук конотативних прирощень
мовленнєвих одиниць у складі словообразів часу; архетипних сенсів, які
продукують словесні образи часу; взаємодії ключових слів темпоральної
групи та їхніх текстових реакцій-асоціатів. Лексико-семантичні одиниці,
інтегровані в образи часу, беруть участь у спільному виробленні понять,
формуванні нових уявлень, тому в ході дослідження застосовано
г , завдяки якому розглянуто словесно-поняттєві
механізми побудови та функціонування словесних образів часу, їхню
інтегративну, оцінну семантику.
Імпліцитна семантика часу, яка існує завдяки конотації, потребує
перевірки за допомогою контекстуальних індикаторів відповідних типів.
Оскільки для виявлення чинників утворення словесних образів часу було
необхідно розглянути історичний, філософський, культурологічний,
психологічний контексти, які забезпечують підтримку темпоральної
семантики, модальних характеристик словесних образів часу, то вивчення їх
забезпечив у ь - рпр . З огляду на те, що в
основі розгляданих образів перебувають фрагменти, запозичені з
прецедентних текстів, було важливо визначити не тільки джерела
походження, а й шляхи зміни їхніх форми й змісту, а також функції в поезіях,
у яких вони зазнають словесно-художньої адаптації. Для цього було
необхідно скористатися можливостями р у ь г у, за
25
допомогою якого встановлено специфіку трансформації фрагментів
прецедентних текстів із певною семантико-стилістичною метою. Кореляцію
між належністю імен темпоральної групи до певних метафоричних моделей
та їхніми функціями як іменних синтаксем у складі предикатно-аргументних
структур було виявлено за допомогою г у.
Використання методів, які створили можливості для розгляду
словесних образів часу в якісному плані, доповнив ь , за
допомогою якого принагідно констатовано числові показники ключових слів
із ядерною семою часу, функціональні особливості іменних синтаксем
темпоральної групи та ін.
У процесі аналізу семантики темпоральності важливо було вивчити
зміст наскрізних термінів дослідження, визначити обсяг їхніх значень із
метою накреслити дослідницькі завдання, створити теоретичну базу праці, у
зв’язку з чим було застосовано р п .
Наукова новизна основних результатів дослідження полягає в тому,
що вперше:
1. Запропоновано методику інтегративного вивчення образної семантики
темпоральності.
2. На основі характеристик образної семантики темпоральності
аргументовано нелінійну нерівновагову природу периферійної частини
функціонально-семантичного поля темпоральності.
3. Проаналізовано словесні образи часу з імпліцитним темпоральним
компонентом й обґрунтовано темпоральну конотацію вербальних
одиниць, на основі яких побудовано словообрази з указаним
компонентом.
4. Вивчено кореляції між референційними, оцінними й
репрезентаційними моделями образної семантики темпоральності.
5. Розглянуто відповідність репрезентаційних моделей образної
семантики темпоральності та функцій іменних синтаксем
темпоральної групи.
26
6. Об’єктивовано функції атрактора (ідеї опозиційності часу щодо
людини) як основного чинника семантичної однорідності субсистеми.
7. Реконструйовано рольові вияви репелера, спрямованого на
послаблення стабілізаційних дій атрактора (на основі процесів, у
центрі яких перебуває образна семантика темпоральності).
8. Виявлено поляризаційні явища в семантиці образної субсистеми
темпоральності.
Робоча гіпотеза дослідження полягає в тому, що образну семантику
темпоральності
а) реалізовано як в експліцитних, так й імпліцитних формах;
б) утворено в синтагматичних і парадигматичних структурах;
в) сформовано у вигляді кількох пластів, компоненти яких перебувають
у взаємодії;
г) характеризує динаміка формування й функціонування;
ґ) підпорядковано основним системним чинникам.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що його
результати є внеском у лінгвокультурологію (запропоновано розуміння
художнього часу як феномена лінгвокультури); семасіологію та логічну
семантику (розгляд проблем: системних зв’язків референційної, оцінної та
репрезентаційної семантики; типології конотації); лінгвістику тексту
(вивчення питання експліцитного й імпліцитного маркування та системної
взаємодії маркерів текстово-дискурсивних категорій); лінгвосинергетику
(розв’язання проблем: зв’язку динаміки семантичних явищ із нелінійною
нерівноваговою природою мовленнєвих субсистем; об’єктивації процесів та
функцій основних чинників нерівновагових субсистем на основі семантичних
явищ); комунікативну стилістику (розгляд питання зв’язку семантичних і
прагматичних особливостей регулятивних текстових структур із культурномистецькими явищами доби створення та рецепції художніх текстів).
Практичне значення праці полягає в тому, що її результати мають
перспективу в подальшій розробці сучасних напрямів лінгвістики, у сфері
27
університетської дидактики. Результати дослідження можуть бути
використані в процесі викладання базових та спеціальних курсів
лінгвістичного аналізу тексту, стилістики, лінгвістики тексту, лексикології,
етнолінгвістики, лінгвокультурології та лінгвосинергетики.

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Лінгвістичний час учені розглядають як граматикоцентричний і
лексикоцентричний. Образну семантику темпоральності вивчено в площині
другого в зв’язку з формуванням змісту категорії (субкатегорії, універсалії)
художнього часу (темпоральності), а також термінопонять темпорального
світу (темпорального фрагмента картини світу). Зазначену семантику
сформовано на периферії функціонально-семантичного поля темпоральності,
виражено експліцитно й імпліцитно, вона підлягає вивченню в
референційному, оцінному й репрезентаційному аспектах за допомогою
інструментарію традиційних і новітніх лінгвістичних парадигм. В
українському мовознавстві семантику образів часу досі було проаналізовано
фрагментарно, схарактеризовано переважно її експліцитні словесно-художні
форми. Поза увагою дослідників перебувало питання розгляду образної
семантики темпоральності в інтегративному вимірі як основи системного
утворення, усередині якого існують зв’язки відповідності, взаємних
зумовленості та доповнюваності. Таке наукове осмислення потребувало її
аналізу в окремому дослідженні.
2. В основі інтегративного підходу до вивчення субсистеми словесних
образів часу перебуває, по-перше, використання ресурсів як традиційних
( ї, або - ру ур ї, та фу ь -
пр г ї) парадигм, так і сучасної, рг ї, тому що:
а) вивчення складних структур потребує повноаспектного розгляду;
б) значущі результати досліджень створюють завдяки об’єднанню
інструментарію кількох парадигм;
в) традиційні парадигми мають вагомі надбання, пов’язані з вивченням
форм і явищ семантичного характеру;
г) інструментарій синергетичної парадигми є органічним у
характеристиці субсистеми словесних образів часу: вона має нерівновагову
природу; її компоненти поляризовано для реалізації спільних завдань; цю
395
субсистему підпорядковано визначальним чинникам утворення й
функціонування (атрактору, за яким закріплено роль семантичного
стабілізатора, та репелеру, що вносить корективи в субсистему, розхитуючи,
дестабілізуючи її).
О б цього ж є об’єктивація функцій не тільки
р р , а й р п р нелінійної нерівновагової субсистеми словесних
образів часу. Такий підхід передбачає застосування методичного потенціалу
мовознавчих дисциплін, спрямованих на вивчення семантики вербальних
одиниць: семасіології, лінгвосинергетики, лінгвістики тексту,
лінгвокультурології, стилістики декодування, семантичного синтаксису та ін.
з огляду на те, що:
а) семантику темпоральності в словесних образах часу характеризує
широкий репертуар структурних реалізацій (її виразниками є однослівні й
неоднослівні утворення, що містять семи часу як у ядрі значення, так і на
семантичній периферії, вона має як експліцитне, так й імпліцитне вираження
та ін.);
б) аналізовані тропеїчні синтагми мають прагматичні властивості,
пов’язані з певними типами модальності;
в) образні форми часової семантики діалогізують із відповідними
контекстами, обмінюючись інформацією із соціокультурним середовищем, та
корелюють з оцінними шкалами;
г) лексика темпоральної групи в ролі іменних синтаксем функціонує в
складі предикатно-аргументних структур, і вивчення її синтаксемних ролей
дає можливість здійснити узагальнення у світлі ієрархічної дихотомії –
.
Інтегративний підхід невіддільний від принципу х у, використаного
з огляду на багатовимірність предмета аналізу: образну семантику
темпоральності характеризує різноманітність структурно-функціональних
реалізацій. Її сформовано у вигляді кількох пластів (референційного,
оцінного, репрезентаційного), а в комунікативно-прагматичному плані
396
пов’язано з онтологічною, естетичною, оцінною й іншими функціями
художнього мовлення.
У дослідженні використано загальні й спеціальні принципи:
антропоцентризм як наукову епістему; принципи дискурсо- й етноцентризму,
функціоналізму, діалогізму й експансіонізму. До спеціальних належать
принципи семантичних відцентровості, комплементарності
(взаємодоповнюваності) й інтерференції. Філосософську інтерпретаційну
призму аналізу становить антропометрична концепція часу, вибудувана у
філософії національної ідеї, екзистенціалізмі та феноменології.
3. Словесні образи з експліцитним темпоральним компонентом
сформовано на основі лексики з центральною семою часу. У такий спосіб
утворено мікрополя суспільно-історичного, індивідуально-буттєвого та
природно-космічного темпорального (переважно на основі слів, значення
яких відповідає назвам мікрополів). Лексика на позначення природнокосмічного часу та слова із загальним часовим значенням, виявляючи
семантичну лабільність, перебувають в основі тропеїчних синтагм різних
мікрополів залежно від контекстуального оточення. Останнє сформовано за
допомогою лексики, пов’язаної переважно з матеріальними об’єктами. У
такий спосіб за допомогою словесно-художніх форм відбувається пізнання
властивостей часу, який не має уречевленого референта. Тропеїчні синтагми
з експліцитним темпоральним компонентом співвіднесено з дійсністю
шляхом образної референції й утворено рівномірно впродовж століття (за
винятком образів історії з лексемою і назвами місяців року, які
структуровано під впливом інформаційних чинників зовнішнього
соціокультурного середовища в 10–30-их роках). У процесі реконструкції
розглянутої частини субсистеми виявлено, що функції атрактора спрямовано
на досягнення рівноваги та стабільності, а саме:
а) експлікацію темпорального компонента словесних образів часу;
б) аксіологічну селекцію лексики темпоральної групи та носіїв
негативної семантики інших груп;
397
в) формування негативної інтегративної семантики словесних образів
часу з експліцитним темпоральним компонентом.
Дії репелера, які спричинюють дестабілізацію рівновагової семантичної
однорідності розгляданої субсистеми, пов’язано з:
а) селекцією лексико-семантичних одиниць позитивної семантики як
компонентів словесних образів часу;
б) позитивною інтегративною семантикою аналізованих образних
утворень.
4. Тропеїчні форми з імпліцитним темпоральним компонентом утворено
за допомогою лексико-семантичних одиниць, які мають темпоральну
конотацію. Конотему часу (індекс темпоральності) супроводжує семантика
подієвості (сакрально-історичної, суспільно-історичної, індивідуальнобуттєвої, побутової, обрядової, мистецької та природно-космічної). Образи
мікрополів суспільно-історичного й індивідуально-буттєвого часу з
імплікованим темпоральним компонентом утворено внаслідок флуктуацій
(коливань) у розгляданій субсистемі завдяки інформаційним сигналам, які
надходять із соціокультурного середовища революційних подій, громадянської війни, репресивних заходів влади, а також у зв’язку з певними
культурно-мистецькими змінами (20–30-і та 60–90-і роки). Засвоювана
інформація спричинює біфуркацію субсистеми – її диференціацію на дві
частини, які містять образи з експліцитним й імпліцитним темпоральними
компонентами, а її семантичну цілісність підтримують денотативна й
конотативна семи часу. Основу словесно-художніх форм з імпліцитним
темпоральним компонентом становлять загальні та власні назви, а також
неоднослівні утворення, які маркують інші, поза темпоральністю, текстові
категорії (антропоцентричності, локативності й інтертекстуальності). Указані
маркери зміщено до периферії функціонально-семантичного поля темпоральності завдяки інформаційній компресії незначних за обсягом ліричних
текстів, яку підтримує репелер. Дії р п р виявляють:
а) імплікація темпорального компонента образних форм;
398
б) селекція для побудови словесних образів часу компонентів
позитивного змісту;
в) позитивна інтегративна семантика словесних образів часу.
Функціональні чинності р р пов’язано з:
а) використанням для побудови словесних образів часу з імпліцитним
темпоральним компонентом лексичних елементів негативної семантики;
б) негативною інтегративною семантикою словесних образів часу.
5. Субсистему словесних образів часу характеризує аксіологічна
модальність. Її зумовлюють оцінки, оператори яких містять образні
утворення та які підтримує інформаційна енергетика соціокультурного
середовища. Останнє формує систему аксіологічних шкал (суспільної,
ідеологічної, культурно-мистецької та ін.), співвіднесених із
загальнолюдськими цінностями та національними як їхньою частиною.
Згаданий аксіологічний репертуар становлять, зокрема, соціальна,
ідеологічна, сенсорна, естетична, морально-етична, раціональна, утилітарна,
телеологічна й емотивна оцінки (основні й факультативні, постійні та змінні
залежно від характеру мікрополів). Основними в мікрополі суспільноісторичного часу є соціальна, ідеологічна та морально-етична, індивідуальнобуттєвого – утилітарна, а природно-космічного – естетична й сенсорна.
Механізмами вказаних оцінок є поняттєві оператори, закладені в семантиці
компонентів образних форм. Конвергенція в аналізованих тропах аксіологічної й деонтичної модальності засвідчує їхню синергійну взаємодію, яку
зумовлює специфіка оцінок, вироблених на основі суспільних норм.
Указані поля виявляють релевантність не тільки до типів оцінок, а й до
параметрів їхніх полюсів, а також підпорядкування функціональному
контролю атрактора й репелера як головних чинників образної субсистеми.
Мікрополя суспільно-історичного й індивідуально-буттєвого часу
характеризують здебільшого негативні оцінки. Компоненти цих мікрополів
перебувають переважно в площині системотвірних чинностей р р ,
який підтримує аксіологічну рівновагу субсистеми. Його об’єктивовано як
399
синергію негативної семантики основних і факультативних, постійних і
змінних оцінок. Дії р п р , спрямовані на розхитування аксіологічної
однорідності компонентів субсистеми, спричинюють синергію позитивної
семантики мікрополя природно-космічного часу.
Образні форми з імпліцитним темпоральним компонентом, які містять
символи лінгвокультури, є виразниками логоепістемічної модальності.
Підставу для її окреслення як різновиду епістемічної створюють стереотипні
оператори, пов’язані з лінгвокультурними знаннями й відтворювані в процесі
рефлексивної діяльності, а також зв’язки з:
а) пресупозицією (видом імплікації);
б) евіденційністю (у вузькому розумінні терміна як вказівкою на
джерело повідомлення (імпліцитною)).
6. В аналізованій субсистемі сформовано три основні образні
репрезентаційно-семантичні моделі: ‘ – ’, ‘ – ’ та ‘ –
’. Першу утворюють паралелі, у межах яких лексику
темпоральної групи конотативно збагачено завдяки асоціаціям зі статусом
людини (суспільним, віковим, гендерним), її місцем у суспільному поділі
праці, діяльністю (фізіологічною, фізичною, розумовою, емоційною,
мовленнєвою та ін.), спроможністю до існування, а також родовими,
особистими зв’язками. Репрезентаційно-семантичну модель ‘ – ’
структуровано внаслідок зближення семантики часу й актуального життєвого
простору людини (природного й штучного оточення). Семантичну спільність
часу й довкілля становлять асоціативні площини динамічності та статичності,
континуальності й дискретності, масштабності й мізерності, значущості й
незначності, бажаності й небажаності, лінійності та циклічності,
розгорнутості й компресивності; процесуальності, фазовості, цінності,
небезпечності. Семантика часу як руху пов’язана з ідеями нерівномірності й
різноспрямованості. Підґрунтя репрезентаційно-семантичної моделі ‘ –
’ становлять асоціації часу переважно з літературою, театром,
музикою й хореографією. Інтегративна основа таких словесних образів
400
перебуває в семантичній площині драматичності, героїчності, небуденності,
загадковості, цінності, естетичності, емотивності та ін. На основі ресурсів
образно-репрезентаційних моделей ‘ – ’, ‘ – ’ й ‘ –
’ розвинено відповідно домінантні функції суб’єкта – носія
акціональної ознаки, суб’єкта – носія квалітативної ознаки й суб’єкта – носія
кваліфікативної й оцінної ознак, які виконують іменні синтаксеми
темпорального змісту. Лексика, що містить сему ‘ ’, функціонує
переважно як об’єкт при акціональних дієсловах фізичної дії. Зазначена
кореляція вказує на функціональний слід атрактора (ідеї опозиційності часу
щодо людини). Окреслені моделі реалізують здебільшого архетипні
сенси , пр є ’ та , ’, що
залежить від лексико-семантичного складу образних форм темпоральної
семантики. Така закономірність виявляє зв’язок оцінних і репрезентаційних
моделей образної семантики темпоральності. Перший із названих сенсів
домінує й засвідчує об’єктивацію чинностей атрактора, спрямованих на
стабілізацію субсистеми образів часу; другий – репелера, зорієнтованого на
досягнення нерівноваговості аналізованої субсистеми.
7. Образну семантику темпоральності розвинуто в парадигматичній
площині поетичних текстів завдяки тому, що ключові слова темпорального
змісту функціонують як стимули, викликаючи однослівні й неоднослівні
текстові реакції-асоціати. Проектування семантики останніх на ключові
слова спричинює розгортання образної парадигматичної перспективи
віршових текстів. У такий спосіб сформовано аксіологічно насичені теморематичні утворення. Вони продукують оцінки, релевантні світоглядноестетичним особливостям модернізму та постмодернізму. Негативну
семантику образів часу в текстах поетів-екзистенціалістів спрямовують
переважно дії атрактора (ідеї опозиційності часу щодо людини), позитивну
(твори неоромантизму) й амбівалентну (тексти неоміфологізму) – репелера.
Оцінка розгляданих образних форм у постмодернізмі осцилує між
негативною й амбівалентною семантикою.