Черняєв Валерій Сергійович. Військово-морська політика США 1909-1922 рр.

Краткое описание

Черняєв Валерій Сергійович. Назва дисертаційної роботи: "Військово-морська політика США 1909-1922 рр."

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Черняєв Валерій Сергійович
УДК 94 (73).091 "1909/1922"
Військово-морська політика США 1909-1922 рр.
Спеціальність 07.00.02 – всесвітня історія
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук
Науковий керівник:
д.і.н., проф. Машевський Олег Петрович
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ…….8
1.1 Стан наукової розробки проблеми дослідження…...……………………….8
1.2 Джерельна база дослідження………………………………………………..19
РОЗДІЛ 2. ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКА ПОЛІТИКА США НАПЕРЕДОДНІ
ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ……………………………………………………27
2.1 Технічна модернізація кораблів на початку ХХ ст………………………..27
2.2 Розвиток американського військово-морського флоту в 1909-1914 рр….37
2.3 Використання ВМФ у зовнішній політиці на початку ХХ ст…………….51
РОЗДІЛ 3. АМЕРИКАНСЬКИЙ ФЛОТ В ПЕРІОД ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ
ВІЙНИ……………………………………………………………………..……..59
3.1 Військово-морська політика США в період нейтралітету...……………...59
3.2 Військово-морська програма 1916 р………………………………………..82
3.3 Участь ВМС США у військових діях………………………………………97
РОЗДІЛ 4. АМЕРИКАНСЬКА ВІЙСЬКОВО-МОРСЬКА ПОЛІТИКА В
ПОВОЄННІ РОКИ……………………………………………………………..110
4.1 Американський принцип «свободи морів» та військово-морська програма
1919 р……………………………………………………………………………110
4.2 Військово-морські суперечності на Паризькій мирній конференції……126
РОЗДІЛ 5. ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1921-1922 РР…………...140
5.1 США та підготовчий етап міжнародної конференції……………………140
5.2 «Договір п’яти» та новий баланс військово-морських сил……………...151
5.3 Американсько-англійські відносини та «Договір чотирьох»……………164
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….174
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА…….………………………..181
3
ВСТУП
Перша чверть ХХ ст. − це час кардинальних змін у світовій політиці. У
цей період відбувався розпад могутніх імперій та поява нових країн на
політичній мапі світу. Російсько-японська війна, балканські війни, військовоморське суперництво між Великою Британією та Німеччиною, Перша світова
війна – ці конфлікти змінювали баланс сил у світі. Під час Першої світової
війни до числа впливових акторів на міжнародній арені приєднались
Сполучені Штати Америки.
Військово-морські сили завжди відігравали важливу роль в історії
міжнародних відносин. Розвиток флоту виявляв основні лінії зовнішньої
політики та її справжні цілі. Військовий флот також розглядався і як
зовнішній показник військово-економічного потенціалу держави. У низці
світових конфліктів було доведено, що домінування на морських
комунікаціях давало можливість суттєво блокувати зовнішню торгівлю, а
іноді й усю економіку супротивника. На початку ХХ ст. значення морської
зброї все більше зростало. Навіть у мирний час морська могутність
відігравала не менш важливу роль, ніж під час війни.
На сьогодні Сполучені Штати є найпотужнішою державою світу. Цього
лідерства вдалося досягти зокрема і завдяки ефективній політиці та
необхідним заходам, що були зроблені американською владою на початку
минулого століття. На сьогодні США демонструють всьому світові, що
мають намір і надалі утримувати світову першість у військово-морській
сфері. В сучасних умовах, як і на початку ХХ ст. американських флот
активно використовується в інтересах зовнішньої політики американської
адміністрації. Військово-морські сили США стали одним із найважливіших
інструментів дипломатії. Сполучені Штати направляють свої кораблі в місця
конфліктів по всьому світу. Серед останніх прикладів можна назвати
періодичні входження американських ВМС в акваторію Чорного моря під
час ескалації українсько-російського конфлікту починаючи з 2014 р.
4
У стратегії національної безпеки на 2016 р. передбачається, що США і
надалі продовжать виступати за свободу мореплавства і торгівлі. Країна
підтримуватиме тих, хто поділяє ці принципи, а також буде протидіяти всіма
наявними засобами будь-якій агресії, що спрямована на обмеження прав і
свобод у цій сфері. Згідно із новою військово-морською стратегією США
2016 р., кількість кораблів на форпостах буде збільшено з 97 одиниць станом
на 2014 р. до 120 – у 2020 р. Ці факти ще раз доводять те, що США і надалі
планують залишатись найпотужнішою морською державою.
Проте, до початку ХХ ст. США були могутньої морською державою.
Протягом кількох століть військово-морська першість належала Великій
Британії. На початку ХХ ст. стрімко нарощували свій військово-морський
потенціал Німеччина та Японія. Для того, аби з’ясувати причини сучасної
морської могутності Сполучених Штатів, необхідно звернутися до її витоків,
що беруть свій початок у першій чверті минулого століття, коли вони кинули
виклик іншим великим державам, та згодом досягли своєї мети.
Вивчення цього американського досвіду є актуальною темою для
всебічного наукового дослідження з огляду на її недостатнє висвітлення як у
вітчизняній, так і в зарубіжній історіографіях.
Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі репрезентативної
джерельної бази всебічно дослідити основні напрями військово-морської
політики США в 1909-1922 рр.
Відповідно до поставленої мети визначено основні завдання
дослідження:
 проаналізувати історіографію проблеми та джерельну базу
дисертаційної роботи;
 дослідити модернізацію військового флоту США напередодні
Першої світової війни;
 визначити місце ВМС у зовнішній політиці на початку ХХ ст.;
 висвітлити роль американського військово-морського флоту в
Першій світовій війні;
5
 розглянути вплив Паризької мирної конференції та міжнародної
ситуації після Першої світової війни на формування американської військовоморської стратегії;
 з’ясувати вплив рішень Вашингтонської конференції 1921-1922
рр. на баланс військово-морських сил у світі та міжнародне становище США;
 дослідити вплив «договору чотирьох» на розвиток американськобританських відносин.
Хронологічні рамки дисертаційної роботи охоплюють період з 1909 р.
до 1922 р. Нижня хронологічна межа зумовлена приходом до влади нового
американського президента Вільяма Тафта, а також змінами в
кораблебудуванні і морській тактиці, внаслідок яких відбулась
трансформація військово-морської політики. Верхній хронологічний рубіж
обумовлений завершенням Вашингтонської морської конференції, на якій
було встановлено новий військово-морський баланс сил у світі. Саме на цій
конференції було завершено формування нової системи міжнародних
відносин, в якій одне з головних місць посіли Сполучені Штати Америки.
Об’єктом дослідження є зовнішня політика США в 1909-1922 рр.
Предметом дослідження є основні напрямки та особливості
американської військово-морської політики в зазначений період.
Методологічною основою дослідження є принципи історизму та
багатофакторності, а також системний та ціннісний підходи. Під час
написання дисертації автор використовував такі наукові методи: проблемнохронологічний, історико-порівняльний, узагальнення, класифікації, синтезу
та інші. Принцип історизму дозволив авторові дослідити військово-морську
політику США упродовж 1909-1922 рр., визначивши її ключові етапи й
специфічні особливості, умови формування та результати. Згідно з
принципом багатофакторності було виокремлено низку найбільш важливих
внутрішніх та зовнішніх факторів, що мали вплив на формування політики
країни у військово-морській сфері. Завдяки використанню ціннісного підходу
дисертанту вдалося визначити об’єкт і предмет дослідження, обґрунтувати
6
актуальність дисертаційної роботи. Використовуючи системний підхід, автор
показав роль та місце американських військово-морських сил у світовому
балансі сил на початку ХХ ст., а також простежив зміни, які відбулись після
Першої світової війни. За допомогою проблемно-хронологічного методу
вдалося простежити динаміку зростання світової морської могутності
Сполучених Штатів від третьої позиції в світі до паритету з Великою
Британією. Послуговуючись історико-порівняльним методом були виявлені
та порівняні особливості військово-морських перегонів перед Першою
світовою війною та на початку 20-х років ХХ ст., а також визначені
характерні риси політики США стосовно цього питання. На основі методу
аналізу, шляхом критичного опрацювання джерельної бази та історіографії
проблеми показано вплив внутрішньополітичних і зовнішніх чинників на
розвиток військового флоту та морської політики США. Використання
автором методу синтезу сприяло формуванню цілісного бачення військовоморської політики США в зазначений період. Метод індукції
використовувався протягом написання всієї наукової роботи: від пошуку
матеріалів для дослідження аж до підведення його підсумків. Завдяки методу
дедукції вдалося простежити роль та місце найбільш важливих проблем у
розвитку військово-морського флоту США та їх вплив на формування
зовнішньої політики країни. Поєднання цих методів дало змогу досягти
поставленої мети та вирішити науково-дослідницькі завдання.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що:
вперше:
- у вітчизняній історіографії було всебічно та цілісно досліджено
військово-морську політику США в 1909-1922 рр.;
- проаналізовано значення технічних аспектів модернізації військовоморського флоту США;
удосконалено:
- наукові підходи щодо участі США у військово-морських перегонах
напередодні та в роки Першої світової війни;
7
- знання стосовно перебігу і результатів Паризької та Вашингтонської
міжнародних конференцій та їх вплив на американську військовоморську політику;
осмислено:
- вплив повоєнної міжнародної ситуації на формування військовоморських планів США;
набуло подальшого розвитку:
- вивчення ролі та значення використання військово-морських сил в
американській зовнішній політиці;
- систематизація та аналіз історичних джерел і наукової літератури з
проблеми дослідження;
- вивчення впливу американської військово-морської політики на
міжнародний баланс сил.
Практичне значення дисертації визначається тим, що її зміст,
висновки та узагальнення розширюють наукові знання з історії військовоморської та зовнішньої політики США в першій чверті ХХ ст. Матеріали
дослідження можуть бути використані для написання наукових історичних
праць, підручників і посібників, розробки нормативних та спеціальних курсів
із всесвітньої історії у вищих навчальних закладах.

Список литературы

ВИСНОВКИ
На початку ХХ ст. відбувались важливі історичні процеси. Посилились
процеси глобалізації, що зумовило відмову Сполучених Штатів від
традиційної політики ізоляціонізму. Результатами науково-технічної
революції, що відбулась наприкінці ХІХ ст. були нові можливості для
розвитку військово-промислового комплексу. Розвиток нових типів кораблів
став причиною початку військово-морських перегонів, що зрештою стало
однією з причин розв’язання Першої світової війни. Військовий конфлікт
світового масштабу змінив розстановку сил на світовій арені. Впливовим
міжнародним гравцям потрібно було шукати новий баланс сил, оскільки
колишні імперії в наслідок війни розпались, а також з’явились нові амбітні
гравці першим серед яких були Сполучені Штати.
Історіографічний аналіз досліджуваної проблеми свідчить про її
недостатнє вивчення. Найбільший історіографічний доробок належить
американським ученим. У наукових працях американських дослідників
розглядається або повністю історія американського військового флоту, або
лише її епізоди в контексті історії американсько-британських відносин. У
першому випадку автори акцентували увагу лише на ключових історичних
моментах, залишаючи без належної уваги важливі деталі. В іншому –
військово-морська політика згадувалась побіжно, оскільки її всебічне
висвітлення не входило в завдання дослідника. Радянські історики
аналізували лише окремі аспекти розвитку військово-морських сил США. До
того ж, їх висновки є тенденційними та потребують неупередженого
переосмислення. На жаль, у вітчизняній науці відсутні праці, присвячені
безпосередньо цій тематиці.
Джерельна база дисертації є достатньо репрезентативною та чисельною
для цілісного і всебічного вивчення теми дослідження. В роботі використані
документи офіційного походження, мемуарна література, матеріали
періодичних видань 1909-1922 рр.
175
У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в науці відбувались стрімкі зміни, що
зумовили технічну модернізацію військово-морського флоту. Нові технічні
рішення дозволяли кораблям розвивати більшу швидкість, мати краще
озброєння та захист. Це зумовило перегляд вимог щодо технічних
характеристик корабля, у результаті чого на англійській морській верфі в
1905 р. з’явився принципово новий тип корабля – «Дредноут». В
американських військових колах поява цього корабля викликала гостру
дискусію щодо майбутнього американського флоту. Думки фахівців
розділились, а найавторитетніший військово-морський теоретик А. Меген
виступав проти кораблів дредноутного типу. Проте йому не вдалося
переконати колег у своїй правоті, тому після тривалих обговорень рішення
про будівництво американських дредноутів було схвалено. Сполучені Штати
Америки таким чином приєднались до перегонів із військово-морського
озброєння. Під час цього технологічного суперництва американські
конструктори могли випередити своїх англійських колег, проте нерішучість
президента Т. Рузвельта не дозволила США першими створити новий тип
корабля – наддредноут. З появою цього типу кораблів розпочався новий етап
військово-морських перегонів. Сполучені Штати через свою віддаленість від
Європи не брали безпосередньої участі в морському суперництві між
Великою Британією та Німеччиною. Проте, проаналізувавши технологічні
зміни в будівництві кораблів та темпи їх будівництва, можна з упевненістю
підтвердити бажання американської адміністрації створити не менш могутній
флот, ніж англійський.
В арсеналі інструментів, що використовуються для ведення зовнішньої
політики, є не лише дипломатичні методи, а й засоби примусу. Морські
держави доволі часто застосовували свій військово-морський флот для
досягнення зовнішньополітичних цілей. Сполучені Штати не були винятком.
Після перемоги над Іспанією в 1898 р. американські кораблі активно
використовувались керівництвом країни під час інтервенцій до країн
Латинської Америки, що отримали назву «бананових війн». Коли
176
політичними та економічними інструментами не вдавалось досягти
поставленої мети, американський президент санкціонував використання
бойових кораблів та морської піхоти, що завжди було гарантією успіху.
Американський уряд уміло поєднував дипломатію долара із засобами тиску
на політичне керівництво країн Південної Америки. Під час Сінхайської
революції в Китаї американські військово-морські сили захищали не лише
американських громадян, а й американську політику «відкритих дверей».
Коли на Філіппінських островах розпочалось антиамериканське повстання
місцевого населення, цей конфлікт вдалося вирішити завдяки участі
військових. На початку ХХ ст. американський військово-морський флот був
одним із головних інструментів зовнішньої політики Білого дому в
Латинській Америці та на Далекому Сході.
З початком Першої світової війни Сполучені Штати офіційно заявили
про свій нейтралітет. Серед американського політикуму та в суспільстві були
як прихильники, так і противники участі у війні. Американський президент
В. Вільсон дотримувався політики невтручання у справи європейських країн.
Війна виявилась не такою швидкоплинною, як очікувалось. Військові
організації та морські офіцери вимагали від уряду збільшення асигнувань для
флоту під приводом військових приготувань. Незважаючи на те, що в
європейських водах відбувались військові дії, американській бізнес
продовжував торгувати зі своїми партнерами в Європі, які знаходились по
обидві сторони фронту. В умовах ведення необмеженої підводної війни з
боку німецьких підводних човнів, знищувався не лише вантаж, гинули й
американські громадяни. Ці смерті викликали обурення серед населення
країни, проте тривалий час американський уряд обмежувався написанням нот
протесту. У цей час в Сполучених Штатах поширювались ідеї необхідності
підготовки до війни та безпосередньої участі в ній.
Під тиском суспільної думки, політичних опонентів та морських
офіцерів В. Вільсон погодився із тим, що Сполучені Штати мають бути
готовими до війни. Генеральна рада військово-морського флоту представила
177
на розгляд Конгресу свої довгострокові плани із будівництва кораблів. У
результаті тривалого обговорення та чисельних поправок і пропозицій
американським урядом у 1916 р. було затверджено найбільшу в національній
історії військово-морську програму. Доки Велика Британія воювала із
Німеччиною, США впевнено розбудовували свій флот. Ця морська програма
мала на меті наблизити американські військово-морські сили до рівня
англійської морської могутності.
Навесні 1917 р. Сполучені Штати вступили в Першу світову війну.
Відсутність належного аналізу військових дій у європейських водах з боку
військово-морського штабу США призвела до того, що американська тактика
морської війни виявилась неефективною. Сподівання про блискучу участь
флагманів американського флоту в розгромі німецьких кораблів
провалились. Німецькі лінкори знаходились у бухтах та вкрай рідко
виходили на рейди в море, а підводні човни контролювали акваторію
Північного моря та Атлантичне узбережжя Британських островів. За таких
умов американські дредноути та наддредноути виявились непотрібними:
вони не могли ефективно протистояти підводним човнам противника.
Американський флот був змушений діяти за англійськими планами ведення
війни. За наполяганням англійців американським керівництвом було
прийнято рішення про масове будівництво есмінців, у той час як будівництво
нових дредноутів було призупинено. Таким чином, головним завданням
ВМС США в Першій світовій війні стала охорона торговельних кораблів.
Після підписання Комп’єнського перемир’я США не зменшили темпів
будівництва своїх кораблів. Оскільки за кількістю вже збудованих суден
Сполучені Штати все ще вдвічі поступалися Британській імперії, то
Генеральна рада ВМФ запропонувала проект нової морської програми. За
своїм змістом вона була практично ідентичною до найбільшої морської
програми 1916 р. Обговорення нової програми навмисно пришвидшували з
тим, щоб в американських делегатів на Паризькій мирній конференції була
певна переваги при обговоренні морських питань. Зрештою, морська
178
програма 1918 р. стала розмінною монетою в американській дипломатичній
грі. Велика Британія підтримала створення Ліги Націй в обмін на те, що
Сполучені Штати відмовились від останньої морської програми. Серед інших
важливим морських питань конференції було майбутнє німецького
військового флоту. Союзники по Антанті пропонували різні варіанти: від
його знищення до розподілу між країнами-переможницями, проте німецькі
морські офіцери на чолі із контр-адміралом Людвігом фон Ройтером 21
червня 1919 р. затопили майже весь інтернований німецької флот. Проте
ключові військово-морські питання так і залишились невирішеними. Через
опір Сенату та зростаюче незадоволення у суспільстві результатами мирної
конференції, ратифікація Версальського мирного договору Сполученими
Штатами затримувалась. Такий стан справ сприяв тому, що Генеральна рада
ВМФ та прихильники морської могутності активізували пошуки шляхів
збільшення кількості кораблів. Це означало, що існувала велика ймовірність
початку нових військово-морських перегонів, але вже між США та Великою
Британією.
Міжнародна конференція з військово-морських питань у Вашингтоні
1921-1922 рр. мала врегулювати суперечності, що залишились невирішеними
після Паризької мирної конференції. Питання співвідношення флотів було
одним з найголовніших. Формально Британська імперія залишалась
наймогутнішою морською державою, проте швидкий розвиток
американського бойового флоту змусив англійців рахуватись із новим
конкурентом за морську першість. За результатами «договору п’яти» було
встановлено нове співвідношення флотів у світі. Велика Британія була
вимушена погодитись на паритет із військово-морським флотом США.
Фактично це означало кінець епохи панування Британської імперії у світі,
оскільки за економічними показниками Сполучені Штати вже давно обійшли
Туманний Альбіон, а після Вашингтонської конференції англійцями було
втрачено і одноосібне лідерство у військово-морській сфері. Завдяки
могутності свого бойового флоту Сполучені Штати досягли не тільки
179
морського паритету із «володаркою морів», але й отримали світове визнання
в якості одного з найвпливовіших гравців на міжнародній арені. За цим
договором встановлювались обмеження не лише для лінійного флоту, а
також для інших типів кораблів. Однак переговори щодо обмеження
підводних човнів були зірвані французькими представниками, які не мали
намірів утрачати ефективну зброю проти могутнього англійського флоту.
Підписання 6 лютого 1922 р. «договору п’яти» між США, Великою
Британією, Японією, Францією та Італією зменшило напруженість у
військово-морській сфері та сприяло стабілізації міжнародних відносин.
В американсько-англійських відносинах важливе місце займав Далекий
Схід. Для Сполучених Штатів це був один із пріоритетних напрямів
розширення їх сфери впливу. Проте військово-політичний альянс між
Японією та Британською імперією був суттєвою перепоною на шляху
реалізації американських планів. Саме тому одним із головних завдань
американської дипломатії на конференції була ліквідація англійськояпонського союзу. Для Японської імперії цей союз давав певні гарантії
захисту, тому просто відмовитись від нього не входило до планів японського
керівництва. Після переговорів між американськими та японськими
дипломатами, за посередництва англійців, сторонам вдалося досягти
консенсусу. За умовами «договору чотирьох» Велика Британія та Сполучені
Штати забовязувавлись не будувати військово-морських баз та не займатись
фортуфікаційним будівництвом на островах, що знаходились на підступах до
Японії. Завдяки цьому договору Японія, з військової точки зору, стала
наймогутнішою силою в регіоні. Адже ні Сполучені Штати, ні Велика
Британія не мали достатньої кількості ресурсів для успішного ведення
бойових дій проти Японської імперії. Проте для дипломатії США ліквідація
англійсько-японського союзу була визначною перемогою. «Договір
чотирьох» позитивним чином вплинув на американсько-англійські
відносини, суттєво зменшивши гостроту протиріч між країнами. Саме цей
180
договір дозволив відійти від конфронтації та розпочати етап співробітництва
між англосаксонськими країнами.