ДАНИЛЮК ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА Теоретико-прикладні проблеми встановлення моменту закінчення злочину

Краткое описание

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

ДАНИЛЮК ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА
УДК 343.236.

ТЕОРЕТИКО-ПРИКЛАДНІ ПРОБЛЕМИ ВСТАНОВЛЕННЯ
МОМЕНТУ ЗАКІНЧЕННЯ ЗЛОЧИНУ

Спеціальність 12.00.08 кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Марін Олександр Костянтинович
кандидат юридичних наук, доцент

Львів 2009

ЗМІСТ

ВСТУП4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ВСТАНОВЛЕННЯ МОМЕНТУ ЗАКІНЧЕННЯ ЗЛОЧИНУ10

1.1. Стан дослідження проблеми встановлення моменту закінчення злочину в юридичній літературі10

1.2. Поняття закінченого злочину та значення його правильного встановлення...16

1.3. Загальні правила встановлення моменту закінчення злочину.36

1.4. Відмежування закінченого злочину від незакінченого.53

Висновки до розділу 1.61

РОЗДІЛ 2. ВСТАНОВЛЕННЯ МОМЕНТУ ЗАКІНЧЕННЯ ЗЛОЧИНУ З ФОРМАЛЬНИМ СКЛАДОМ..64

2.1. Встановлення моменту закінчення простого злочину з формальним складом64

2.2. Встановлення моменту закінчення ускладненого злочину з формальним складом90

2.3. Значення змісту умислу та ступеня його конкретизації для встановлення моменту закінчення злочинів з формальним складом..106

Висновки до розділу 2...122

РОЗДІЛ3. ВСТАНОВЛЕННЯ МОМЕНТУ ЗАКІНЧЕННЯ ЗЛОЧИНУ З МАТЕРІАЛЬНИМ СКЛАДОМ124

3.1. Встановлення моменту закінчення простого злочину з матеріальним складом...124

3.2. Встановлення моменту закінчення ускладненого злочину з матеріальним складом...145

3.3. Значення змісту умислу та ступеня його конкретизації для встановлення моменту закінчення злочинів з матеріальним складом.162

Висновки до розділу 3..167

ВИСНОВКИ...170

ДОДАТКИ177

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..180

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Правильне розмежування закінченого та незакінченого злочину у зв’язку зі змінами у ст. 68 КК України стосовно зниження меж караності незакінченого злочину набуло на сьогодні особливої актуальності. Разом з тим, питання сутності закінченого злочину та особливостей встановлення моменту закінчення злочину не отримали в літературі комплексного та однозначного вирішення. Ці питання розглядаються, як правило, в межах інституту стадій вчинення злочину, який, своєю чергою, став об’єктом дослідження у працях великої кількості як вітчизняних, так і зарубіжних вчених. Ця проблема розглядається у всіх підручниках та навчальних посібниках із Загальної частини кримінального права. Серед робіт монографічного характеру найбільш відомими є: Стадии совершения преступления по советскому уголовному праву” (Н.Д.Дурманов), Стадии совершения преступления” (В.Ф.Караулов), Ответственность за приготовление и покушение на преступление по советскому уголовному праву” (Н.Ф.Кузнецова), Приготовление и покушение по советскому уголовному праву” (І.С.Тишкевич), «Учение о стадиях преступления» (А.П.Козлов) та ін. Не оминули увагою цей інститут і сучасні українські вчені. Окрім, безумовно, авторів відповідних розділів підручників, навчальних посібників та коментарів Кримінального кодексу України (далі КК), на дисертаційному рівні проблеми, пов’язані з інститутом стадій вчинення умисного злочину, розглядали А.В. Шевчук та Н.В. Маслак, на рівні інших видань та наукових статей В.П. Тихий, М.І.Панов тощо. Однак, розгляд питань встановлення моменту закінчення злочину займає у працях вищеназваних авторів зовсім незначну частину.
Традиційно вважається, що зміст закінченого злочину є достатньо зрозумілим, і особливих теоретичних проблем стосовно цього поняття не виникає. Це і обумовило той факт, що робіт, в яких би комплексно аналізувалась ця проблема як основна, а не одна з інших, обмаль, а монографічних відшукати взагалі не вдалося.
Безумовно, слід визнати, що в порівнянні з такими інститутами, як, наприклад, суб’єктивна сторона складу злочину, множинність злочинів тощо, вчення про закінчений злочин містить меншу кількість проблем. Проте, це не означає, що таких проблем не існує. Швидше, навпаки в науці не акцентовано на них уваги: їх або замовчують, або переносять їх вирішення на Особливу частину, як часткову проблему стосовно окремих видів злочинів.
Отже, сьогодні комплексне вирішення проблем вчення про закінчений злочин, а саме: про його сутність, відмежування від незакінченого злочину, визначення особливостей встановлення моменту закінчення злочинів різних видів, виділення та аналіз обставин, які впливають на встановлення такого моменту тощо, не проведене. Окремі з таких питань розглядаються в підручниках, навчальних посібниках та монографічних працях, інші лише в працях з проблем кримінально-правової кваліфікації (В.О. Навроцький).
Водночас, важливість правильного розуміння, а відтак і застосування положень про встановлення моменту закінчення злочину, безсумнівна.
З огляду на вищевикладене, важливість дослідження проблем закінченого злочину, його сутності та особливостей встановлення такого моменту видається актуальним та своєчасним.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у Львівському державному університеті внутрішніх справ у межах комплексної теми наукових досліджень «Актуальні проблеми вдосконалення українського законодавства та практики протидії злочинності» (державний реєстраційний номер 0106U003641).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертації є розробка проблем, що стосуються сутності та встановлення моменту закінчення злочину на основі дослідження теоретичних підходів до їх вирішення та аналізу судової практики.
Відповідно до визначеної мети автором було поставлено такі завдання:
проаналізувати стан наукової розробки проблеми закінченого злочину в кримінальному праві України;
проаналізувати нормативне поняття закінченого злочину та оцінити його правильність та точність;
розглянути зміст закінченого злочину та значення правильності його встановлення для вирішення кримінально-правових питань;
провести відмежування закінченого злочину від незакінченого;
виявити обставини, які впливають на встановлення моменту закінчення злочину, на їх основі класифікувати злочини за моментом їх закінчення;
дослідити момент закінчення злочинів різних видів та сформулювати на цій основі відповідні теоретичні положення;
оцінити обґрунтованість підходів судової практики стосовно моменту закінчення злочинів певних видів та розробити пропозиції щодо їх удосконалення;
на основі проведеного дослідження сформулювати пропозиції щодо удосконалення кримінального та іншого законодавства України та розробити рекомендації щодо поліпшення сучасної правозастосовної практики.
Об’єктом дослідження є відповідальність за вчинення закінченого злочину за кримінальним правом України.
Предметом дослідження є теоретико-прикладні проблеми встановлення моменту закінчення злочину. В роботі досліджуються положення чинного кримінального законодавства, опублікована та не опублікована судова практика, матеріали її узагальнення, а також положення доктрини кримінального права щодо визначення поняття закінчення злочину та особливостей встановлення моменту його закінчення.
Теоретичною базою дисертації є наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених, енциклопедично-довідкова та прикладна література.
Емпіричною основою дослідження є матеріали опублікованої судової практики, а також місцева судова практика. У процесі дисертаційного дослідження опрацьовано понад 100 кримінальних справ, розглянутих судами Львівської та Чернівецької областей, та понад 200 вироків у кримінальних справах, розміщених в Єдиному державному реєстрі судових рішень України.
Методи дослідження обрані, виходячи з поставлених у роботі мети та завдань, з урахуванням об’єкта та предмета дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи, а саме: діалектичний при з’ясуванні поняття, правової природи та змісту закінченого злочину; системно-структурний при вирішенні питання про сутність закінченого злочину (вид чи стадія); функціональний при встановленні значення встановлення моменту закінчення злочину для вирішення інших кримінально-правових питань; формально-логічний при тлумаченні положень КК та наукових кримінально-правових дефініцій, соціологічний при вивченні кримінальних справ тощо.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вона є першим у кримінально-правовій науці України комплексним дослідженням, що висвітлює теоретичні та прикладні аспекти встановлення моменту закінчення злочину. На основі проведеного дослідження обґрунтовано і сформульовано положення і висновки, які є новими для науки кримінального права або наділені ознаками наукової новизни, і виносяться на захист:
вперше:
закінчений злочин від незакінченого відмежовується не за відсутністю окремих ознак (наслідку, реалізації умислу тощо), а на основі того, що закінчений та види незакінченого злочину мають свої специфічні склади, і саме зміст елементів таких складів виступає розмежувальною ознакою;
запропонована класифікація злочинів за моментом їх закінчення на: 1) прості злочини з формальним складом; 2) ускладнені злочини з формальним складом (які, своєю чергою, можуть бути: а) триваючими; б)продовжуваними; в)складеними; г) з декількома альтернативними діяннями; д) з декількома обов’язковими діяннями); 3) прості злочини з матеріальним складом; 4)ускладнені злочини з матеріальним складом (які, своєю чергою, можуть бути: а) продовжуваними; б) складеними; в) з декількома альтернативними наслідками; г) з декількома обов’язковими наслідками; д) злочини з матеріальним складом з декількома діяннями);
обґрунтовується необхідність виділяти нормативний та фактичний момент закінчення злочину. Перший має значення для вирішення питання про кваліфікацію дій винного лише за статтею (частиною статті) Особливої частини КК, чи з посиланням на відповідну частину ст.ст. 14, 15 КК; другий для вирішення інших кримінально-правових питань: відмежування співучасті від причетності, встановлення наявності підстав для необхідної оборони тощо.
удосконалено:
наукові підходи щодо значення виду складу злочину для встановлення моменту закінчення злочину такого виду;
вчення про значення правильного встановлення моменту закінчення злочину не лише для вирішення питання кваліфікації таких діянь, а й для вирішення інших кримінально-правових проблем;
набули подальшого розвитку положення про:
розмежування понять злочину та складу злочину;
доцільність розгляду закінченого злочину не як стадії вчинення умисного злочину, а як виду злочину;
обґрунтованість використання словосполучення «закінчений злочин» лише стосовно злочинів, які вчинені з прямим умислом. Стосовно ж злочинів, які вчинено з непрямим умислом або через необережність, обґрунтовується доцільність використання словосполучень «наявний злочин», «відсутній злочин...»;
розмежування понять «час вчинення злочину» та «момент закінчення злочину»;
недоцільність виділення як окремих видів складів злочинів так званих «усічених» та «формально-матеріальних»;
значення змісту та спрямованості умислу в цілому та для встановлення моменту закінчення злочину зокрема.
Практичне значення одержаних результатів. Теоретична і практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані: а) у науці кримінального права як матеріал для подальшого дослідження проблем розмежування закінченого та незакінченого злочину в цілому та встановлення моменту закінчення певних видів злочинів зокрема; б) у законотворчій діяльності при подальшій діяльності щодо вдосконалення чинного КК України; в) у навчальному процесі при викладанні курсу «Кримінальне право України. Загальна та Особлива частина», для підготовки відповідних методичних матеріалів, підручників, навчальних посібників тощо; г) у практиці роботи судів при обґрунтуванні вироків у конкретних справах.
Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані на 4 наукових конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції «Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування та перспективи вдосконалення» (Львів, квітень 2007 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства в Україні» (Львів вересень 2007 р.), ІІ звітній науковій конференції «Державотворення та право творення в Україні: проблеми та перспективи» (Львів, лютий 2008 р.), Звітній науковій конференції факультету з підготовки слідчих Львівського державного університету внутрішніх справ (Львів, лютий 2009 р.).
Матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі під час проведення занять з кримінального права з курсантами та студентами Львівського державного університету внутрішніх справ (акт впровадження №37 від 27 листопада 2009 р.).
Публікації. Основні положення дисертації викладено у 6 наукових працях, з яких 4 опубліковано у наукових виданнях, включених до переліку фахових видань ВАК України.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Проведене дисертаційне дослідження дозволило сформулювати та обґрунтувати наступні основні висновки, які мають наукове та практичне значення:
1. Проблема сутності закінченого злочину та особливостей встановлення моменту закінчення злочинів у цілому та певних його видів не отримала належного розв’язання. Більше того, комплексне вирішення проблем вчення про закінчений злочин, а саме: його сутності, відмежування від незакінченого злочину, визначення особливостей встановлення моменту закінчення злочину різних видів, виділення та аналізу обставин, які впливають на визначення такого моменту тощо не проведене. Окремі з таких питань розглядаються в підручниках, навчальних посібниках та монографічних працях, інші лише в працях з проблем кримінально-правової кваліфікації та і то, як правило, лише в межах загального вчення про стадії вчинення злочину. Але і ця, неналежна увага до проблеми закінченого злочину, призвела до ситуації, що більшість питань не мають однозначного або вирішення. Їх або вирішують неоднозначно, або обходять мовчанкою, або переносять їх вирішення на Особливу частину як часткову проблему стосовно окремих видів злочинів. Відтак, дана дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням проблеми закінченого злочину та виробленням алгоритмів встановлення моменту закінчення злочинів певних видів.
2. Для досягнення мети дисертації та вирішення поставлених в ній завдань досліджено нормативне визначення поняття закінченого злочину, проблеми класифікації складів злочинів, класифікації злочинів, значення змісту та ступеня конкретизації умислу для кваліфікації злочинів тощо. В роботі використано комплекс загальнонаукових та спеціально-наукових методів, застосування яких дало можливість отримати низку теоретичних та практичних результатів, які спрямовані на розвиток теорії кримінального права, відкривають шляхи для подальших досліджень, мають практично-прикладне значення для юридичної освіти та вдосконалення законодавства. Достовірність отриманих результатів обґрунтовується постановкою проблем, різнобічними, традиційними для науки кримінального права підходами до їх вирішення, використанням чинних нормативних актів, широтою використання наукових джерел, емпіричного матеріалу, використанням традиційних методів наукового пошуку.
3. Для розвитку теорії кримінального права, подальших наукових досліджень та для юридичної освіти, зокрема, при вивченні курсу Загальної частини кримінального права України мають практично-прикладне значення такі, отримані в дисертації результати:
3.1.На основі аналізу стану наукової розробки проблем закінченого злочину та встановлення моменту закінчення злочину в кримінальному праві, зроблено висновок, що більшість таких питань (незважаючи на те, що проблема закінченого злочину вважається «малопроблемною») не мають однозначного науково-теоретичного вирішення.
3.2.Закінчений злочин, на нашу думку, більш правильно розглядати як вид злочину вчинюваного з прямим умислом, а не як стадію такого злочину. А відтак, позиція щодо застосування поняття закінченого злочину до необережних злочинів та злочинів, які вчиняються з непрямим умислом, визнається необґрунтованою. Стосовно таких необережних злочинів та злочинів, що вчиняються з непрямим умислом, на нашу думку, доцільно вживати поняття «наявний злочин» або «відсутній злочин».
3.3.Проаналізувавши нормативне поняття закінченого злочину ми дійшли висновку, що воно є не зовсім точним через вказівки на те, що «склад злочину закріплюються у статті Особливої частини КК», та що для закінченого злочину діяння повинно містити «всі ознаки».
3.4. Обґрунтовується, що для правильного вирішення питання встановлення моменту закінчення злочину слід розмежовувати нормативний такий момент та фактичний. Причому другий в жодному випадку не може випереджати в часі першого. Окрім цього, перший (нормативний) має значення для вирішення питання про кваліфікацію дій винного лише за статтею (частиною статті) Особливої частини КК, чи також з посиланням на відповідну частину ст.ст. 14, 15 КК; другий - для вирішення інших кримінально-правових питань: відмежування співучасті від причетності, встановлення наявності підстав для необхідної оборони тощо. Окрім цього, нормативний момент закінчення злочину визначається конструкцією та способом закріплення складу злочину, визначальні ознаки якого передбачені у статті (частині статті) Особливої частини КК, яка встановлює відповідальність за вчинення такого злочину. Фактичний моментом реального (фактичного) припинення суспільно небезпечної поведінки (настанням суспільно небезпечного наслідку).
3.5.На відміну від висловлених в літературі позицій, пропонується при відмежуванні закінченого злочину від незакінченого, враховуючи, що підставу кримінальної відповідальності чинний КК визначає як вчинення суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, а поряд з цим визнає, що кримінальній відповідальності підлягає особа, яка вчинила готування до злочину чи замах на злочин, виходити не з відсутності певних ознак, а зі складу, ознаки якого містить вчинене діяння: «склад закінченого злочину», «склад замаху на злочин» чи «склад готування до злочину».
3.6. Обґрунтовується можливість та доцільність класифікації злочинів за моментом їх закінчення на: 1) прості злочини з формальним складом; 2) ускладнені злочини з формальним складом (які, в свою чергу можуть бути такими: а) триваючі; б)продовжувані; в)складені; г) з декількома альтернативними діяннями; д) з декількома обов’язковими діяннями); 3) прості злочини з матеріальним складом; 4)ускладнені злочини з матеріальним складом (які, в свою чергу, можуть бути такими: а) продовжувані; б) складені; в) з декількома альтернативними наслідками; г) з декількома обов’язковими наслідками; д) злочини з матеріальним складом з декількома діяннями);
3.7. Доводиться, що Пленум Верховного Суду України в цілому обґрунтовано визначає момент закінчення злочинів. Проте, непослідовним є Верховний Суд України у тлумаченні віддієслівних іменників, які утворені від дієслів як доконаного, так і недоконаного виду. Узагальнення таких положень дозволяє стверджувати, що Пленум виходить з позицій «доцільності та здорового глузду», проте без будь якого теоретичного чи практичного обґрунтування. А відтак, проблема використання віддієслівних іменників у КК потребує подальшого дослідження.
4. Для розвитку теорії кримінального права, подальших наукових досліджень та юридичної освіти, а також для правозастосовчої практики теоретико-прикладне значення мають вироблені в процесі дослідження наступні рекомендації:
4.1.Для визнання злочину простим визначальне значення має не склад такого злочину (простий він чи складний), а реальна кількість вчинених особою діянь (одне), характер цього діяння (одиничне), тривалість його в часі (одномоментне), в який спосіб воно вчинене (використання такого способу не повинно утворювати складу іншого злочину), кількість кримінально значимих наслідків (один). За загальним правилом простий злочин з формальним складом (нормативний момент) слід визнавати закінченим з моменту вчинення чи початку вчинювання передбаченого у КК діяння, залежно від того, як воно сформульовано у КК. Фактичний момент об’єктивне закінчення діяння, яке утворює такий склад. Момент закінчення злочину з матеріальним складом час настання суспільно небезпечного наслідку.
4.2. Ускладненим є злочин за відсутності хоча б однієї з вищеназваних ознак простого злочину (одне, одиничне, одномоментне суспільно небезпечне діяння, спосіб, використання якого не утворює складу іншого злочину, один наслідок).
4.3.Момент закінчення ускладнених злочинів залежить від конструкції та способу закріплення їх складу; змісту (спрямованості) умислу винного; ставлення особи до інших (окрім суспільно небезпечного діяння та його суспільно небезпечних наслідків) об’єктивних ознак (предмета, потерпілого тощо), що випливає зі змісту закону, та фактичне таке ставлення; ступінь конкретизації умислу, стосовно як суспільно небезпечного діяння, суспільно небезпечного наслідку, так і стосовно інших об’єктивних ознак складу злочину (наприклад, предмета його кількості), якщо це має значення для кваліфікації.
4.4.При кваліфікації ускладнених злочинів з формальним складом слід керуватися такими положеннями:
- Лише злочин з формальним складом може бути триваючим. Для такого складу особливо актуально розмежовувати нормативний момент закінчення злочину час вчинення діяння (початку злочинної поведінки) та фактичний момент його закінчення фактичне припинення бездіяльності (злочинної поведінки) за власною волею чи всупереч їй.
-Нормативним моментом закінчення продовжуваного злочину з формальним складом є момент: 1) закінчення першого ж діяння, якщо вчинення наступних не змінює кримінально-правової оцінки вчиненого; 2) момент, коли завершеним є те посягання, з вчиненням якого злочин стає кваліфікованим. А у випадку, коли такий злочин утворюється шляхом вчинення повторюваних діянь, які самі по собі не є злочинними з моменту вчинення того з діянь, з моменту вчинення якого має місце нормативний момент закінчення злочину. Фактичним моментом закінчення продовжуваного злочину є момент вчинення останнього з діянь, які утворюють продовжуваний злочин з урахуванням вищенаведених положень про нормативний момент, та того, що фактичний момент не може випереджати в часі нормативного.
-Особливістю складеного злочину є те, що його утворює сукупність діянь, які самі по собі передбачені в інших статтях Кримінального кодексу як самостійний злочин. Закінченим складений злочин з формальним складом слід вважати тоді, коли виконані діяння (дія чи бездіяльність), що становлять ускладнену об’єктивну сторону цього злочину.
-Нормативним моментом закінчення злочину з кількома альтернативними діяннями слід вважати час вчинення першого діяння. Фактичним час вчинення останнього з таких діянь. І навіть, якщо друге чи наступне діяння не було завершене з причин, що не залежать від волі винного, діяння слід кваліфікувати як закінчений злочин.
-Ускладнений злочин з формальним складом з декількома обов’язковими діяннями подібний до складеного злочину. Але, на відміну від останнього, за діяння, які його утворюють, не передбачена відповідальність у КК як за самостійні злочини. Відтак такий злочин вважається закінченим (нормативний момент) з моменту вчинення останнього з обов’язкових діянь, а фактичний момент слід визначати за тими ж правилами, що й фактичний момент закінчення продовжуваного злочину.
4.5.Момент закінчення ускладненого злочину з матеріальним складом слід визначати за такими правилами:
-Нормативний момент закінчення продовжуваного злочину з матеріальним складом має місце: а) при вчиненні декількох діянь, які містять ознаки інших правопорушень (не є злочинами), що в сукупності призвели до настання «достатнього» для злочину наслідку з моменту його настання; б)якщо наслідки першого ж діяння достатні для визнання його закінченим злочином, а сумарні наслідки не змінять (змінюють) кваліфікації діяння з моменту настання наслідку в результаті вчинення цього першого діяння; в)якщо сумарні наслідки змінюють кваліфікацію з моменту настання такого «кваліфікованого» наслідку в результаті вчинення чергового діяння. Фактичний момент закінчення такого злочину час настання наслідку в результаті вчинення останнього діяння, а якщо такий наслідок не настав час вчинення останнього діяння.
-Складеним злочином з матеріальним складом слід визнавати такий, що містить в собі ознаки принаймні двох простих, якщо відповідальність за його вчинення в цілому кримінальний закон пов’язує з настанням певного суспільно небезпечного наслідку. Не обов’язково, щоб усі ці прості злочини також мали матеріальний склад, але необхідно, щоб обов’язковою ознакою складу такого складеного злочину в цілому, був передбачений кримінальним законом суспільно небезпечний наслідок.
-Момент закінчення злочину з кількома альтернативними наслідками співпадає з моментом настання хоча б одного з таких альтернативних наслідків.
-Злочини з кількома обов’язковими наслідками слід вважати закінченим з моменту настання останнього з обов’язкових наслідків;
-Момент закінчення злочинів з матеріальним складом з кількома діяннями слід встановлювати за правилами встановлення такого моменту при вчиненні простого злочину з матеріальним складом (якщо реально настав один наслідок) або ускладненого злочину з кількома альтернативними чи обов’язковими наслідками (якщо настало два або більше таких наслідків).
5.Доцільним є уточнення ч. 1 ст. 13 КК та її викладу у наступній редакції: «1.Закінченим злочином є вчинене з прямим умислом діяння, яке містить передбачені у відповідній статті (частині статті) Особливої частини цього Кодексу необхідні і достатні ознаки складу цього злочину».
6.Вважаємо, що для забезпечення правильності та одностайності у вирішенні питань про визначення моменту закінчення злочину Пленуму Верховного Суду України доцільно прийняти відповідну постанову, яка могла б мати назву «Про практику вирішення питань про визнання злочину закінченим», при створенні якої могли б бути використані вищенаведені положення.
7.Пропонується дещо уточнити момент закінчення окремих видів злочинів, у порівнянні з тим, як це викладено вже в чинних постановах Пленуму Верховного Суду України чи вважається загальноприйнятим в теорії та на практиці, а саме:
- хоча в ч. 1 ст. 115 КК і вказується як обов’язковий наслідок заподіяння смерті людини, вбивство слід вважати закінченим з моменту настання наслідку у виді смерті її мозку навіть у випадку, якщо серце ще працює та здійснюється примусова вентиляція легенів;
- нормативним моментом закінчення крадіжки та грабежу, а відтак і розкрадання, слід вважати момент: фактичного заволодіння таким майном, бо саме з цього моменту вже фактично заподіюється шкода власнику майно виходить з його володіння (розпорядження). А момент, коли особа має можливість розпорядитися таким майном фактичним закінченням таких злочинів.
8.Пленуму Верховного Суду України доцільно додатково звернути увагу судам, що при вирішенні питання про відповідальність за продовжуваний злочин чи про його кваліфікацію у разі, коли настання відповідальності чи кваліфікація обумовлені певною кількістю неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, у випадках, коли одні діяння були вчинені до, а інші - після 1 січня 2004р., або у різні роки, треба виходити з кількості неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або кількості розмірів податкової соціальної пільги, вирахуваних за кожен період окремо.
9.Положення та висновки, викладені в дисертації, можуть стати вихідним матеріалом для подальшого дослідження проблем розмежування закінченого та незакінченого злочину в цілому та встановлення моменту закінчення певних видів злочинів зокрема.