ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В УКРАЇНІ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ
ПРИ ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ

На правах рукопису

ІВАНИЦЬКА Ольга Михайлівна

УДК 336.132:338.49(477)

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ В УКРАЇНІ

25.00.02 механізми державного управління

дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора наук з державного управління

Науковий консультант,
доктор економічних наук, професор
Румянцев Анатолій Павлович

Київ 2006

ЗМІСТ

Список скорочень

4

Вступ

5

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи дослідження фінансової інфраструктури в науці державного управління

16

1.1. Сучасна парадигма регулювання фінансової системи та фінансових ринків у контексті державного управління

16

1.2. Концептуальне поняття фінансової інфраструктури та системи її регулювання

54

1.3. Методологія досягнення ефективності фінансового ринку та його складових

78

Висновки до розділу 1

92

Розділ 2. Фінансова інфраструктура як об’єкт державного регулювання

95

2.1. Основні завдання державного регулювання з формування та розвитку сучасної фінансової інфраструктури

95

2.2. Регулювання роботи фінансових інституцій суб’єктів фінансової інфраструктури

118

2.3. Особливості державного розвитку інфраструктури окремих фінансових ринків України

142

2.3.1. Регулювання інфраструктури фондового ринку

142

2.3.2. Ринок страхових послуг як складова фінансового ринку

152

2.3.3. Роль фінансової інфраструктури у забезпеченні взаємодії різних фінансових ринків

167

Висновки до розділу 2

177

Розділ 3. Державне регулювання розвитку інфраструктури регіонального фінансового ринку

180

3.1. Напрями формування фінансової інфраструктури регіонів України

180

3.2. Підвищення ролі місцевих бюджетів у фінансуванні розвитку інфраструктури регіонів

194

3.2.1.Розвиток ринку муніципальних цінних паперів: північноамериканський досвід

196

3.2.2. Інфраструктура муніципальних позик

208

3.2.3. Запровадження фінансування програм місцевого розвитку в країнах Європи

219

3.3. Розвиток ринку муніципальних цінних паперів в Україні

222

Висновки до розділу 3

233

Розділ 4. Механізми державного регулювання фінансових ринків та шляхи його вдосконалення: суб’єктний підхід.

236

4.1. Напрями державного впливу на розвиток фінансової інфраструктури та взаємодія суб’єктів управління

236

4.2. Запровадження грошово-кредитної політики в системі державного регулювання економіки

262

4.2.1. Мета запровадження грошово-кредитної політики та її узгодження з розвитком фінансової інфраструктури

265

4.2.2. Функція центрального банку "кредитор останньої інстанції" та наслідки її реалізації на фінансових ринках

266

4.2.3. Основні напрями грошово-кредитної політики держави та їх узгодженість із завданнями розвитку фінансової інфраструктури

272

4.2.4. Інструменти грошово-кредитної політики

276

4.3. Механізми курсового, валютного та емісійного управління в системі регулювання фінансової інфраструктури

284

Висновки до розділу 4

307

Розділ 5. Вплив глобалізованого середовища на розвиток інфраструктури фінансових ринків України

310

5.1. Аспекти розвитку глобалізованого фінансового середовища та складових його інфраструктури

310

5.2. Урахування тенденцій розвитку міжнародної фінансової інфраструктури при запровадженні фінансової політики в Україні

321

5.3. Вибір геофінансових пріоритетів у процесі розвитку фінансової інфраструктури

346

Висновки до розділу 5

363

Висновки

366

Список використаної літератури

374

Додатки

401

Вступ
Актуальність теми. Перехід до ринкової економіки передбачає розробку наукових основ державного регулювання фінансової системи України на засадах підвищення відповідальності за прийняття державних рішень, урахування у фінансовій політиці законів та закономірностей економічного розвитку, гнучкості процесів реагування на зміни в глобалізованому середовищі. Керуючись такими засадами, слід радикально реформувати стиль та методи державного управління, поєднувати тактику регулювання з розробкою стратегій і перспективних прогнозів.
Особливої уваги потребують обґрунтування нових поглядів на розвиток сучасного фінансового ринку, визначення місця, ролі, функцій, завдань та складових фінансової інфраструктури. Наукова полеміка щодо дефініції поняття інфраструктура фінансових ринків” та її елементів і досі не завершена. Теоретичні надбання потребують систематизації та концептуалізації, а ви­важені пропозиції упровадження в практику державних рішень. Вище­зазначене зумовлює необхідність вироблення концепції розвитку фінансової інфраструктури й окреслення ролі держави у процесах її трансформацій.
Питання розвитку фінансового ринку та його інфраструктури є пред­метом досліджень багатьох науковців, зокрема українських учених О.І.Бара­нов­ського, Н.Н.Внукової, П.І.Гайдуцького, А.С.Гальчинського, В.М.Гейця, А.О.Задоя, К.Ф.Ковальчука, В.П.Кудряшова, В.Д.Лагутіна, Т.І.Лепейко, З.О.Луцишин, І.О.Лю­­того, І.І.Пузанова, А.П.Рум’янцева, В.Соболєва, А.А.Ткача, Ю.М.Уман­цева, А.С.Філіпенка, А.А.Чухна, В.В.Юрчишина та ін.
Суттєвий внесок у дослідження механізмів державного управління в різних сферах економіки, і зокрема фінансовій, зробили такі вітчизняні вчені, як В.Д.Ба­куменко, І.К.Бистряков, В.Г.Бодров, В.Є.Воротін, М.В.Гаман, С.Д.Дзю­бик, В.М.Князєв, М.Х.Корецький, В.І.Луговий, П.М.Макаренко, А.В.Мерзляк, О.Г.Мордвінов, Н.Р.Нижник, О.Ю.Оболенський, В.М.Рижих, І.В.Розпутенко, В.В.Цвєтков. Серед зарубіжних науковців слід виділити таких, як Л.Дж.Гітман, С.Ве­бер, Н.Камерон, Т.Каргілл, М.Кон, Р.Левін, У.Нісканен, Е.Познер, П.Роуз, П.Са­муель­сон, Дж.Стігліц, В.Шарп, Г.Шатт та ін.
Визначаючи безумовну цінність та значущість наукових досліджень згаданих авторів, все ж зауважимо, що фінансова інфраструктура має свої особливості розвитку на національному, регіональному та міжнародному рівнях, що слід враховувати в державній фінансовій політиці. Водночас необхідно постійно коригувати і вдосконалювати стратегію і тактику, методи й інструментарій державного управління. Цього вимагає така динамічна система, як фінансова інфраструктура, особливо в умовах змінного фінансового середовища України.
Державна політика на етапі економічного зростання має бути більш концентрованою, цілеспрямованою та виваженою. Це пояснюється дедалі більшою кількістю взаємозв’язків в економіці, глобалізацією і, відповідно, лібералізацією фінансових процесів, поступовим нарощуванням потужності ринкових сил і механізмів, що діють у фінансовій системі. Виходячи з цього система заходів державного управління має бути позбавлена таких недоліків, як дрібна опіка суб’єктів економіки та детальне визначення процедур їх роботи. Але при цьому необхідні виважені пріоритети та орієнтири, що доводить необхідність їх теоретичного та практичного обґрунтування.
Зазначене коло проблем, їх актуальність, теоретична та практична значущість зумовили предмет дисертаційного дослідження, визначили його мету та завдання.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження відповідає стратегічним підходам і програмам держави щодо формування ефективно діючого ринкового економічного механізму загалом і фінансового зокрема.
Дисертаційна робота узгоджується із напрямом досліджень Національної академії державного управління при Президентові України в межах комп­лексного наукового проекту Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації ДО ОК 0101U002829). Отримані результати були частиною реалізації науково-дослідної роботи автора на посаді провідного спеціаліста кафедри економічної теорії та історії економіки НАДУ за темою Механізми регулювання ринкової економіки” (номер державної реєстрації ДР ОК 0101U003345). Дисертант також брала участь на добровільних засадах у науково-дослідній роботі Розробка Державної програми розвитку Націо­нальної депозитарної системи України на 2004-2010 рр.” (номер державної реєстра­ції 0103U007323), яка виконувалась в Інституті економічного прогно­зування НАН України.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка теоре­тико-методологічних засад і практичне обґрунтування цілісної концепції сутності, напрямів, механізмів державного регулювання формування і розвитку фінансової інфраструктури розвинутих і транзитивних економік.
Відповідно до мети були поставлені такі завдання:
визначити місце та роль фінансової інфраструктури в системі економічних координат суспільства, в структурі фінансової системи, її ринків, інститутів та інституцій;
конкретизувати складові фінансової інфраструктури та її елементи, охарактеризувати взаємозв’язки між ними, визначити найбільш дієві з них;
здійснити аналіз ключових ринків, учасників, інститутів та інституцій відповідно до різних сфер економіки та напрямів фінансової діяльності економічних агентів;
виявити основні об’єкти, суб’єкти, напрями та інструменти державного впливу на фінансові процеси для забезпечення економічного зростання, розвитку фінансових ринків та їх інфраструктури;
з’ясувати сутність, інструменти та механізми державного регулювання формування і розвитку фінансової інфраструктури на регіональному рівні в Україні;
розкрити основні аспекти української державної фінансової політики, що справляють цілеспрямований вплив на стимулювання розвитку фінансової інфраструктури;
дослідити особливості формування фінансової інфраструктури в умовах глобалізації та інтеграції світогосподарських економік, визначити геофінансові пріоритети, ключові інструменти та інститути побудови інтегрованої у європейську спільноту фінансової системи України.
Об’єктом дослідження є розвиток фінансової системи України та її основного елемента фінансової інфраструктури, їх складових і учасників в умовах становлення засад ефективного функціонування ринкової економіки.
Предмет дослідження система державних стимулів і механізмів, що відповідають цілям формування і розвитку фінансової інфраструктури для досягнення фінансової стабілізації та економічного зростання.
Гіпотеза дослідження ґрунтується на припущенні, що фінансова інфра­структура справляє вирішальний вплив на ефективність фінансових ринків та економічне зростання за умов приведення у відповідність механізмів державного регулювання й управління фінансовою системою країни з вимогами щодо регулювання досягнення оптимального стану та забезпечення випереджального розвитку складових інфраструктури.
Методи дослідження. Методологія роботи базується на загально­теоре­тичному осмисленні й окресленні об’єктивних закономірностей формування та розвитку фінансової інфраструктури як іманентної частини фінансової системи країни в умовах національних ринкових трансформацій та глобальних змін в економічному середовищі.
У процесі дослідження використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи, серед них: абстрактно-логічний, історичний, індукції та дедукції, системний, моделювання, метод аналізу ієрархій
Абстрактно-логічний метод застосовувався при визначенні структури роботи і схеми побудови дослідження, найбільш суттєвих понять, класифікацій, розробці загальної концепції фінансової інфраструктури та з’ясуванні її ролі у фінансовій системі. В історичному аспекті розглянуто формування поглядів на роль та функції фінансової системи, еволюцію окремих методів та інструментів державного регулювання функціонування фінансових ринків. З допомогою методу дедукції було виокремлено складові інфраструктури, з’ясовано її сутність, виділено інструменти грошово-кредитної та емісійної політики держави, а також муніципальні цінні папери як інструменти впливу на розвиток регіональних фінансових ринків. Метод індукції застосовувався при висуванні і перевірці наукової гіпотези, узагальненні практики функціонування фінансових ринків в Україні та інших країнах, визначенні тенденцій розвитку глобальних і національних фінансових ринків. Системний підхід дав змогу розглянути поняття і явище фінансової інфраструктури комплексно і всебічно, виявити найбільш суттєві зв’язки між її елементами та фінансовою системою загалом. При встановленні ключових ринків, учасників, інституцій та інститутів, визначенні головних видів фінансової інфраструктури та інструментів впливу на її розвиток використовувався метод аналізу ієрархій. У роботі застосо­ву­вався графічний метод для аналізу тенденцій розвитку фінансових явищ в Україні, а також метод моделювання при формуванні моделі визначення співвідношень розвитку інфраструктурних елементів та ВВП.
Інформаційною базою дослідження є основні досягнення зарубіжної та вітчизняної економічної наукової думки, що були творчо опрацьовані та осмислені; законодавчі та нормативно-правові акти з питань становлення і розвитку фінансового ринку в Україні, нормативні акти Національного банку України, статистичні матеріали міністерств та відомств.
Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі здійснено систематизоване представлення наукової концепції, що полягає в окресленні цілепокладаючої ролі фінансової інфраструктури та її складових у структурі фінансових ринків, а також в обґрунтуванні необхідності засто­сування механізмів та інструментів державного регулювання для досягнення випереджальних темпів розвитку інфраструктури порівняно з іншими елемен­тами фінансової системи суспільства.
У контексті розробки концепції були досягнуті конкретні результати. Їх значущість визначається тим, що:
вперше:
запропоновано концепцію державного розвитку фінансової інфра­структури, яка полягає у виділенні її об’єктної, суб’єктної та сутнісної складових та визначенні умов, за яких досягається несуперечливість та ефективність застосування механізмів державного регулювання;
обґрунтовано необхідність визначення ключових фінансових ринків, інститутів, інституцій, учасників та державних органів, що відіграють на певному етапі вирішальну роль у розвитку фінансової системи та фінансової інфраструктури, досягненні бажаних темпів економічного зростання, створенні м’якої інфраструктури” та безпечної системи фінансових трансакцій;
виділено принципи державного регулювання розвитку фінансової інфраструктури, серед яких можна виокремити принцип випереджального розвитку інфраструктури; принцип ”оболонки”, тобто узгодженості основних елементів інфраструктури між собою та з іншими елементами фінансового ринку; принцип динамічності розвитку та реагування на зміни у глобальному середовищі; принцип подолання інформаційної асиметрії та першочерговості вжиття інноваційних заходів;
визначено основні завдання державного розвитку регіональної фінан­сової інфраструктури, зокрема: досягнення критичної кількості фінансових інституцій; формування ефективного інструментарію регіональних фінансових ринків; забезпечення інформаційної насиченості фінансової системи; розвиток регіональної законодавчої ініціативи;
з’ясовано ключові чинники державної політики розвитку міжнародної фінансової інфраструктури, а саме: визначення геофінансових пріоритетів; до­сяг­нення стану узгодженості елементів і складових фінансової інфраструктури із зовнішнім середовищем; дотримання стандартів та норм фінансової діяль­ності економічними агентами країни;
удосконалено:
окреслення ролі інструментів грошово-кредитної, валютної та емісійної політики держави крізь призму їх впливу на розвиток інфраструктури фінансового ринку, обґрунтування необхідності їх застосування в єдності цілей регулювання грошового обігу, досягнення ліквідності фінансових інструментів і підвищення цінності національної грошової одиниці;
визначення основних напрямів розвитку ринку муніципальних зо­бов’язань в Україні та їх використання для вирішення житлових проблем міста;
поглиблення наукових положень щодо оцінки та регулювання ефективності фінансових ринків, що полягають у дотриманні принципів по­долання асиметрії у розподілі доходів, запровадженні заходів фінансової політики, застосуванні фінансових інструментів тощо;
набули подальшого розвитку:
систематизація наукових уявлень щодо фінансової інфраструктури, під якою розуміється сукупність інститутів та організацій, науково-методичних і кадрових елементів, що забезпечує неперервну, прозору й надійну основу функціонування фінансового ринку в його динамічному розвиткові, пере­міщення та розподіл потоків капіталів між секторами, суб’єктами й об’єктами ринку;
визначення елементів фінансової інфраструктури (формальні та неформальні інститути й інституції), головних її складових, а також детермі­нація поняття фінансового інфраструктурного середовища, під яким розу­міється сукупність правових, організаційних, інформаційно-кому­ні­кативних, нау­кових, облікових, кадрових, міжнародних систем фінансової інфра­структури;
узагальнення переліку інструментарію державних фінансових механізмів, а саме: поділ їх на інструменти прямого та непрямого впливу на інфраструктурні й виробничі елементи; встановлення зворотного зв’язку між ключовим інструментом і заходами державної політики тощо.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання у процесі формування та вдосконалення фінансової політики Української держави, розробці концепцій і конкретних програм державного економічного розвитку, проектів та рішень щодо розвитку складових та елементів фінансової інфраструктури на національному, регіональному та міжнародному рівнях управління. Розроблена концепція включає конкретні механізми реалізації державних завдань у галузі регулювання фінансової інфраструктури, містить засади запровадження конкретних інструментів державного впливу на різних рівнях державного управління.
Рекомендації та пропозиції, сформульовані дисертантом на підставі аналізу державного регулювання фінансової інфраструктури, можуть бути використані структурами Верховної Ради України, Кабінетом Міністрів України, центральними та місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування при опрацюванні нормативно-правових документів, розробці загальнонаціональних та регіональних програм розвитку фінансових ринків.
Результати наукового дослідження запроваджені під час виконання теми Механізми регулювання ринкової економіки” в НАДУ при Президентові України.
Окремі результати наукових пошуків, теоретичні узагальнення та практичні результати застосовувались у навчальному процесі при викладанні курсів: Гроші та банківська справа”, Сучасні ринкові системи та маркетинг”, Державне регулювання біржової діяльності в Україні”, Грошово-кредитна політика і державне регулювання банківської та біржової діяльності” в Національній академії державного управління при Президентові України, Бан­ків­ська справа”, Маркетинг в банку” в Київському інституті банківської спр­а­ви, Фінансові ринки” в Міжнародному науково-технічному університеті (до­від­ка від 19 грудня 2002 р. № 661), Ринок фінансових послуг”, Біржовий ри­нок” у Державній академії статистики, обліку та аудиту (довідка від 6 листо­пада 2006 р. № 922). Положення дисертаційної роботи використані Київським міським центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників орга­нів державної влади, органів місцевого самоврядування, керівників державних підприємств, установ та організацій (довідка від 13 червня 2003 р. № 238), а також Центром перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, місцевого самоврядування, керівників державних під­приємств, установ та організацій Київської обласної державної адміністрації при формуванні безпаперової інформаційно-довідкової бази матеріалів з актуальних питань удосконалення державного управління фінансовими процесами (довідка від 5 березня 2004 р. № 16).

Особистий внесок здобувача. Наукові результати, що виносяться на захист, отримані дисертантом особисто і відображені в опублікованих наукових працях. У дисертації не використані ідеї та розробки, наукові положення, що належать співавторам.
Апробація результатів дослідження. Окремі питання і результати дисертації доповідались і обговорювались на багатьох міжнародних і все­українських наукових конгресах, семінарах, науково-практичних конференціях, зокрема: на міжнародних і республіканських науково-практичних конфе­ренціях: Суспільні реформи та становлення громадянського суспільства в Україні” (Київ, 2001); Управление социально-экономическим развитием регионов Украины и АР Крым” (Симферополь, 2002); Державне управління в умовах інтеграції України в Європейський Союз” (Київ, травень 2002 р.); Міжнародний бізнес: адаптація до зовнішнього середовища” (Київ, 2002); Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євро­інтеграції” (Київ, 2003); Міжнародний бізнес: інформаційні технології” (Київ, 2003); Удосконалення методів і засобів управління економічними процесами у регіоні в контексті сучасного стану ринкових трансформацій економіки України” (Одеса, 2004); Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (Київ, 2005), Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (Київ, 2006) та ін.

Публікації. Основні положення дисертації викладені автором у 40 наукових працях, 25 з яких опубліковано у фахових виданнях. Зокрема, підготовлено 2 монографії (одна у співавторстві), 23 статті у фахових виданнях, 2 методичні рекомендації, 5 тез до матеріалів науково-практичних конференцій, 1 підручник, 1 посібник, 6 статей у нефахових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Ди­сер­тація викладена на 419 сторінках, містить 21 рисунок, 13 таблиць, 14 до­датків. Список використаних джерел складається з 368 найменувань.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дисертація містить нове вирішення складної наукової проблеми державного регулювання розвитку фінансової інфраструктури. В результаті проведеного в дисертаційній роботі дослідження сутності фінансової інфраструктури, її складових і визначення механізмів державного регулювання процесів її формування та розвитку в Україні підтверджено гіпотезу, що була покладена в її основу. Отримані результати дали змогу сформулювати такі висновки і рекомендації.
1. Аналіз вітчизняної та світової літератури, що становила теоретико-методологічну основу дослідження сутності фінансової інфраструктури та механізмів державного регулювання її формування і розвитку, виявив існу­вання двох основних підходів до вивчення цього складного явища. Перший полягає в її трактуванні як певного виду інфраструктури, який виокремився у результаті розвитку ринкових відносин. Цей підхід зумовлює дослідження сутності фінансової інфраструктури виходячи із загальних характеристик інфраструктури з притаманними їй властивостями створювати умови для розвитку ринку та його складових і узгодження інтересів суб’єктів госпо­дарювання. Згідно з другим підходом, прихильником якого є автор роботи, фінансова інфраструктура формувалась як складна структура, що виникла в результаті еволюції фінансової системи, її суб’єктів та об’єктів, є невід’ємною частиною ринку і щодо решти секторів реальної економіки виступає обслу­говуючим, перетворюючим, стимулюючим елементом.
2. Доведено, що ефективність фінансової системи досягається в тому випадку, коли створюється випереджальна щодо рівня розвитку фінансової системи фінансова інфраструктура з адекватною суб’єктно-об’єктної частинами та змістовною регулюючою системою.
Економіка має внутрішні стимули розвитку, одним з яких є ефективна інфраструктура. Фінансова система як частина економіки наповнює, структурує фінансові потоки та забезпечує їх неперервність у часовому та просторовому вимірюванні, створює віртуальні потоки капіталів. Крім того, фінансова система спонукає виникнення і розвиток іманентних їй елементів (гроші, грошовий ринок, ринок капіталів, кредитні відносини тощо) та інститутів, що утворюють об’єктну частину фінансової інфраструктури, і організує роботу своїх спеціалізованих учасників (інституцій), що формують суб’єктний про­шарок фінансової інфраструктури. До суб’єктної частини також належать інституції регулювання та саморегулювання, які в сукупності утворюють системну регулюючу надбудову інституційної інрафтсруктури.
3. Подолання негативних явищ, пов’язаних із розвитком фінансової сис­те­ми у новостворених ринкових економіках, можливе за умов розвинутої фі­нансової інфраструктури. Вона може виступати каталізатором ринкових транс­фор­мацій, формувати траєкторію економічного, соціального, політичного та фі­нан­сового розвитку, визначати його темпи, передбачати можливі негативні змі­ни у майбутньому та їх наслідки. Фінансова інфраструктура, діючи через об’єкт­но-суб’єктні структури, створює інфраструктурне середовище, ефек­тив­ність дії якого визначається рівнем сполучення законодавчих, органі­заційних, наукових, комунікативних, облікових, міжнародних та інших її елементів.
Фінансова інфраструктура являє собою оболонку, яка оточує фінансові ринки і пронизує весь комплекс відносин, що виникають в їх межах. Її можна визначити як сукупність інститутів та організацій, науково-методичних і кадрових елементів, що забезпечує неперервне, прозоре й надійне функціонування фінансового ринку в його динамічному розвиткові, переміщення та розподіл потоків капіталів між секторами, суб’єктами й об’єктами ринку.
4. Донедавна дефініція поняття інфраструктура” та її складових була досить розмитою, а більшість теоретико-методологічних положень, на які спирались автори наукових та методичних праць дискусійними. Відсутність чітких критеріїв визначення інфраструктури та її складових було живильним ґрунтом для існування невизначеності в засадах, підходах, методах та інструментах державного регулювання фінансових ринків та фінансової інфраструктури. Системи державних регуляторів в Україні досі характе­ризуються хаотичністю, невідповідністю цільовому призначенню, наявністю процесів прийняття рішень, що характеризуються дрібним опікуванням і спрямовані на ситуаційний контроль та управління. Це суперечить загальній концепції функціонування економічних систем на ринкових засадах.
Доводиться, що, запроваджуючи державну політику, слід дотримуватися таких принципів державного регулювання розвитку фінансової інфраструктури: випереджального розвитку інфраструктури; ”оболонки”, тобто узгодженості основних елементів інфраструктури між собою та з іншими елементами фінан­сового ринку; динамічності розвитку та реагування на зміни у глобальному середовищі; подолання інформаційної асиметрії та першочерговості інно­ваційних заходів.
4. Зорієнтованість державного регулювання на сучасні ринкові механізми та інструменти передбачає при запровадженні державної фінансової політики виділення ключових ринків та інструментів, ключових гравців та державних органів, що стимулюють розвиток систем, а також ключових інститутів, які визначають гасло” перетворень, норми та правила поведінки економічних суб’єктів. Цього підходу пропонується дотримуватися під час регулювання регіональних, національних систем та розробки концепції входження держави у міжнародний простір. Особливий акцент має бути поставлений на безпечності фінансових трансакцій, а також на забезпеченні формування м’якої інфра­структури” розширенні економічних прав людини, підвищенні довіри до фінансових інститутів та інституцій.
5. Завданнями регулювання об’єктної інфраструктури є вибір рівня управління; гармонізація законодавства; запровадження стандартів управління; подолання асиметрії інформації; удосконалення системи індикаторів ринку; поліпшення корпоративного управління; формування відповідних ринків; запровадження нових інструментів фінансового ринку; забезпечення вибору механізмів управління, що не суперечать об’єкту.
6. Основні механізми та інструменти державного регулювання суб’єктної інфраструктури мають забезпечувати: створення критичної маси інституцій ринку; визначення формату взаємодії між інституціями; примус до легального характеру діяльності; формування саморегулівних структур; стимулювання здатності до саморегуляції; непорушення конкурентних основ функціонування інституцій; фінансову стійкість і стабільність. Що стосується суб’єктів регу­ляторного блока, то вони мають дотримуватися принципів несупе­речливості в діяльності; узгодженості дій; оптимального розподілу функцій та завдань; складання плану спільних заходів; запровадження ефективного менеджменту.
7. Одними з об’єктів цілеспрямованого впливу держави у сфері фінансових відносин є регіони України. На регіональному рівні з різних причин, але насамперед у результаті традиційної централізованої моделі взаємовідносин бюджетів, асиметрії виробничої діяльності, а отже, розсе­­ре­дження фінансових інституцій, спостерігається брак вільних коштів й зумовлена цим явищем несамостійність регіональних суб’єктів управління. Не сприяє активізації фінансової діяльності також існуюча перерозподільча система бюджетних ресурсів. Таким чином, вектор ключових інститутів формують фінансова незалежність та оперативна самостійність місцевих та регіональних органів, яка на сьогодні можлива за умови активізації ринку муніципальних цінних паперів. На сучасному рівні регіонального розвитку як ключовий інструмент можуть використовуватися муніципальні облігації, як ключовий орган державного управління міські, районні ради депутатів, ключовий ринок регіональні фондові ринки.
8. Доводиться, що існуючий досвід випуску муніципальних цінних паперів та управління ними в Україні не продемонстрував належної ефек­тивності у зв’язку з такими обставинами: короткостроковістю позики; нерозвиненістю інформаційної та наукової інфраструктури на регіональному рівні, що виражалося як брак інформації щодо емітента, відсутність бази для оцінки реальних ризиків; завеликими витратами, що супроводжували випуск позик та управління ними; недостатньо розвиненою законодавчою інфраструктурою; недосконалим розподілом відповідальності на рівні суб’єктів управління муніци­пальним боргом.
Отже, напрямами удосконалення регіонального муніципального ринку може бути подолання вказаних негативних явищ й активізація ролі фінансової інфраструктури на регіональному рівні.
9. На національному рівні державного управління особливий вплив на фінансові ринки та його інфраструктуру здійснюється через інструменти фінансової політики, а саме: інструменти грошово-кредитного, валютного та емісійного регулювання, що спрямовані на забезпечення достатньої грошової маси для розвитку виробництва, стабільних темпів зростання, досягнення стабільності й конвертованості національної валюти. На цьому рівні встанов­люються загальні засади функціонування фінансової системи, коригуються базові інститути, формується система інституцій та реалізуються принципи нагляду за їх роботою та контролю.
10. Cеред ключових суб’єктів регулювання виділено НБУ, який виконує низку функцій, притаманних більшості центральних банків країни. Найбільш суттєвими для формування та розвитку фінансової інфраструктури є виконання його функції як емісійного центру, реалізація функції кредитора останньої інстанції” та запровадження монетарного регулювання. Виділення цих функцій має історичні корені, що пов’язані з процесами підвищення рівня суб’єк­тивізації регулювання фінансового ринку і контролю за обсягом грошової маси в обігу та на рахунках у комерційних банків. До того ж на цьому рівні визначається характер взаємовідносин банків першого і другого рівнів, що може непрямо впливати на ризики та міцність банківської системи; саме у цій сфері формується м’яка інфраструктура”. Отже, ключовим ринком стає банківський ринок, ключовим інститутом міцність і стабільність роботи банків першого та другого рівнів, ключовими закладами банки України. Така розстановка зумов­лена наявною асиметрією фінансового ринку, де банківський сектор є його більшою частиною. З поступовим розвитком ринку капіталів акценти зміщуватимуться у бік посилення ролі Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку та пов’язаних із фондовим ринком інституцій та інститутів.
11. З існуючих інструментів грошово-кредитної політики важливо вибрати ті, які становлять систему взаємопов’язаних заходів, що сприяють еконо­мічному зростанню, оптимізації структури грошової маси, вирішенню низки макроекономічних і соціальних завдань. У цьому зв’язку важливою є інтеграція методів й інструментів грошово-кредитного регулювання, валютної політики, заходів з емісії банкнот і регулювання ринкової фінансової інфраструктури. Ці методи мають поєднувати ринкові та адміністративні інструменти, інструменти прямої та непрямої дії тощо.
12. Глобалізація фінансового середовища породжує численні проблеми та стимулює пошук шляхів їх вирішення. Серед найбільш суттєвих проблем слід згадати: підвищення ризиків фінансової діяльності; суворі вимоги щодо адаптації національної законодавчої інфраструктури до міжнародних норм, правил, рекомендацій; тенденція на світових ринках до скорочення транс­акційних витрат, що вимагає підвищення рівня технологічності проведення операцій; вибір моделі інфраструктури, яку доцільно запровадити в країні. Останнє передбачає ознайомлення із досвідом інших країн з метою закладання фундаменту” для подальшого вибору та створення моделі фінансової системи. Проте йдеться не про запозичення досвіду, а про визначення власних гео­фінансових пріоритетів на підставі вивчення цього досвіду в історичній перспективі та з урахуванням наслідків його перенесення на національний грунт.
13. Формуючи українську фінансову політику на сучасному етапі в умовах розробки концепції входження держави в Європейський Союз, слід враховувати характерні відмінності європейської фінансової системи та комунітарної політики від інших фінансових систем. Серед низки пріоритетів, що відображено у європейських угодах, зокрема Маастрихтській, визначено досягнення неінфляційного зростання” економіки країн регіону. Це передбачає проведення досить жорсткої монетарної політики, відкритість фінансових ринків, достатній рівень їх капіталізації, поширення нових інструментів, що активно застосовуються на європейських ринках. Стосовно фінансової політики слід зазначити, що як ключові інститути, що потребують ретельного відпрацювання в системі державного регулювання фінансового ринку на етапі інтеграції, слід виділити валютно-курсові механізми та лібералізацію фінан­сової діяльності.
14. Терористичні акти довели існування у світових масштабах величезного прошарку нелегітимної фінансової інфраструктури. Це є об’єк­тивним фактом як тільки виникає новий ринок (у даному разі чорний ринок”), незмінно створюється й інфраструктура, що його обслуговує. У чор­ної” інфраструктури є кілька переваг перед легітимною: значні джерела живлення” з боку недемократичних країн і політичних режимів; активне використання явища асиметрії інформації; тривалий термін існування і примноження багатства; застосування механізму руйнування, а не створення, який за своєю природою є більш легким для реалізації; чітке підпорядкування за вертикаллю, жорстка дисципліна та жорстокий каральний апарат і механізми примусу; її вигідність для деяких фінансових установ, зокрема страхових, внаслідок можливості запровадження нових продуктів, які приносять прибутки. Протистояти цій силі можуть лише злагоджені дії усієї міжнародної спільноти, створення протидіючої критичної” фінансової інфраструктури з об’єднанням ресурсів уряду, саморегулівних структур і бізнесу.
15. Відповідно до отриманих наукових результатів рекомендовано запроваджувати об’єктний, суб’єктний та інституціональний підходи на кожному рівні державного регулювання з виділенням ключових ринків, інструментів, органів управління, інституцій.
Фінансова інфраструктура визначає фінансовий та економічний розвиток регіонів і держави загалом, ефективність їх функціонування, можливості виходу суб’єктів господарювання на світогосподарські ринки.

Список використаної літератури
1. Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб. — Т.: Карт-бланш, 2002. — 278 с.
2. Адекенов Т.М. Банки и фондовый рынок: Анализ: Практика: Эволюция. — М.: Ось-98, 1997. — 160 с.
3. "Азиатский вирус" или "голландская болезнь": Теория и история валютных кризисов в России и других странах / В.В.Попов, М.Ф. Монтес : Пер. с англ. — 2-е изд. — М., 2000.— 136 с.
4. Александров В.В., Задорожный Г.В., Юрченко Е.Е. Финансово-кредитная система как фактор экономической безопасности транзитивного общества. — Х., 2002. — 236 с.
5. Алексєєнко М.Д. Капітал банку: питання теорії і практики: Монографія. — К., 2002. — 276 с.
6. Алехин Б. Валютный рынок и микроструктурные финансы // Вопр. экономики. — 2002. — № 8. — С. 51-65.
7. Алле М. Условия эффективности в экономике. — М.: НИЦ «Наука для общества», 2002. — 304 с.
8. Анализ банковской деятельности: Учеб. пособие для вузов / В.Н. Кочетков — К., 2000.— 192 с.
9. Анализ проектных рисков: Учеб. пособие для вузов/ М.В.Грачева — М., 1999.— 216 с.
10. Андрущак Є.М., Підхомний О.М. Уравління фінансовими ресурсами у процесі реструктуризації підприємств // Фінанси України. — 2002. — № 7(80). — С. 30-38.
11. Аношин И., Гейнц Д. Для чего нужны индексы? // Рынок ценных бумаг.— 2000. — № 2.
12. Антипина О.Н. Ассиметрия информации // Вестн. Моск. ун-та. — 2003. — № 2. — С. 110-125.— Сер. 6. Экономика.
13. Антонов Н.Г., Пессель М.А. Денежное обращение, кредит и банки. — М.: Финстатинформ, 1995. — 272 с.
14. Базилевич В.Д. Страховий ринок України. — К.: Т-во Знання”України, КОО, 1998. — 372 с.
15. Базилевич К.С. Ринкова економіка: суть, структура, інфраструктура //Економічна теорія: Підруч. —К.: Знання-Прес, 2001. — С. 165-186.
16. Бальцерович Л. Фінансовий сектор у постсоціалістичних економіках // Екон. часоп. — 2002. — № 9. — С. 48-49.
17. Банки и банковские операции: Учеб. / Е.Ф.Жуков , Л.М.Максимова , О.М. Маркова и др. — М: Банки и биржи, 1997. — 471 с.
18. Банки и банковское дело: Учеб. пособие для вузов / Под ред И.Т.Балабанова — СПб.: Питер, 2003.— 304 с.
19. Банківські інформаційні системи: Навч. посіб для ВНЗ/ Н.В.Єрьоміна, К., 2000.— 220 с.
20. Банки на развивающихся рынках: в 2 т. — М.:Финансы и статистика, 1994. — Т.2: Барлтон, Крис Дж., МакНотон Диана. Интерпретирование финансовой отчетности: Пер с англ. — 240 с.
21. Банковская деятельность: регулирование и надзор / Ю.А. Родзинский — СПб., 2000. — 112 с.
22. Банковское дело: Учебник / В.И.Колесников, Л.П.Кроливецкая, Н.Г. Александрова и др.; Под ред В.И.Колесникова, Л.П.Кроливецкой. — М.: Финансы и статистика, 1995. — 475 с.
23. Банківське право України: Навч. Посіб. / За ред. А.О.Селіванова. — К.: Видавн. Дім " Ін Юре", 2000. — 384 с.
24. Баранова В.Г., Сташкевич Н.М. Деякі питання вечурного фінансування в Україні // Вісн. Соц.-екон. дослідж. — 2002. — № 12. — С. 346-349.
25. Белєнський П., Другов О. Регіональна політика збалансованого соціально-економічного розвитку // Регіон. економіка. — 2005. — № 1. — С. 96-106.
26. Бєлєнький П.Ю. Механізм розвитку ринкової інфраструктури в Україні// Вісник НАН України. — 2002. — № 4. — С. 15-25.
27. Белоглазова Г.Н., Толоконцев И.Т. Денежное обращение и банки: Учеб. пособие для вузов. — М., 2000.— 272 с.
28. Беттс П. Денежные мешки собраны во Франции. //Делов. неделя. — 2003. —3-9 июля.
29. Білорус О. Стратегічні імперативи розвитку в умовах глобалізації // Екон. часоп. — 2001. — № 10. — С. 3-8.
30. Белых Л.П. Устойчивость коммерческих банков: Как банкам избежать банкротства.— М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996. — 192 с.
31. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Моногр. — К.: Вид-во УАДУ, 2000.
32. Белолипецкий В.Г. Финансы //Экономическая теория напороге ХХЫ века. — т.4: Финансовая экономика / Под ред.Ю.М.Осипова, В.Г.Белолипецкого, Е.С.Зотовой. — М.: Юристъ, 2001. — 704 с. — С. 289-306.
33. Биржевое дело : Учеб. для вузов / В.А. Галанов, А.И.Басов, Е.В.Афанасьев и др. — М.: Финансы и статистика, 2000.— 303 с.
34. Биржевое дело : Учеб для вузов / Дегтярева О.И., Кандинская О.А.— М., 2000. — 503 с.
35. Бишофф А. Краткий обзор истории и теории банков с приложением учения о биржевых операциях: Пер. с нем. — Ярославль, 1887. — 105 с.
36. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. — К.: Итем.ЛТД”— СП АДЕФ-Украина”, 1996. — 534 с.
37. Бодров В.Г. Трансформація економічних систем: концепції, моделі, механізми регулювання та управління: Навч. Посіб. — К.: Вид-во УАДУ, 2002. — 81 с.
38. Большой экономический словарь/ Сост. М.Ю.Агафонова; Под ред. А.Н.Азрилияна. — 2-е изд. — М.: Ин-т новой экономики, 1997.— 864 с.
39. Бор М.З., Пятенко В.В. Менеджмент банков: организация, стратегия, планирование. — М.: ДИС, 1997. — 284 с.
40. Боринець С.Я. Розвиток сучасних грошово-валютних відносин (нац. і міжнар. аспекти). — К.: Педагогіка, 1997. — 157 с.
41. Боринець С.Я. Міжнародні фінанси: Підручник. — К.: Знання-Прес”, 2002. — 311 с.
42. Браун Г., Айхель Г., Саркози Н. Министры финансов крупнейших стран ЕС ставят новые задачи // Делов. неделя. — 2004. —27 мая-2 июня.
43. Брыль Р. Под дверью ЕС// Инвестиц. Газ.— 2004.— 20 января.
44. Брюстер Д. Интерес к хеджевым фондам ослабевает// Делов. Неделя. — 2004. — 12-18 августа. — С. 16.
45. Буздалин А.В. Надежность банка как мера субъективной уверенности // Банков. дело. — 1999. — № 2. — С. 30-35.
46. В.Бурлачков. Современные проблемы теории валютного курса // Вопр. экономики. — 2002. — № 3. — С. 17-30.
47. Бурмака М., Алентьєв І. Регіональна економічна політика та фондовий ринок в Україні // Регіон. економіка. — 2001. — № 3. — С. 35-46.
48. Быстряков И.К. О национальной идее государства. Социальная политика государства/ Материалы Всерос. Конф. «Проблемы регулирования социальной политики государства: состояние и перспективы». Москва, 14 апр. 1997. — М.: Луч, 1997. — 400 с.
49. Вальдрат О.Л.Розвиток інфраструктури і регулювання товарного ринку в умовах конкуренції: Автореф. дис... канд. екон. наук. — Л., 2001. — 17 с.
50. Валютне регулювання: Навч. посіб. для ВНЗ./ В.А. Ющенко, В.І.Міщенко — К., 1999. — 359 с.
51. Василенко С. Фінансово-правові чинники забезпечення безпеки інвестора та кредитора на фондовому ринку України // Підприємництво, господарство і право. — 2001. — № 1. — С. 74-80.
52. Васюренко О.В., Азаренкова Г.М. Фінансове управління потребує точного визначення окремих понять // Фінанси України. - 2003. — №1. — С. 28-33.
53. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник — 4-те вид., доп. — К.: НІОС, 2003. — 416 с.
54. Ведута Е.Н. Стратегия и экономическая политика государства. — М.: Академ. проспект, 2003. — 456 с.
55. Вівчарин Н. Проблеми розвитку ринкової інфраструктури в контексті інтеграції україни до ЄС // Наук. зап. — 2001. — вип. 9. — С. 39-43.—Сер. Економіка”.
56. Вітлінський В.В. Аналіз, оцінка і моделювання економічного ризику. — К.: ДЕМІУР, 1996. — 211 с.
57. Вихорева О.М., Карловская С.Б. Государство и провалы рынка: зарубежные страны и Россия // Вестн. Москов. ун-та. — 2006. — №1. — Сер.6. Экономика. — С. 75-84.
58. Внукова Н.Н. Управление развитием рыночной инфраструктуры. — Х.: Форт, 1998. — 132 с.
59. Война О.А. Економічний ризик: математичні моделі та методи керування: Навч. посіб. — К.: Вид.-поліграф. Центр "Київ. Ун-т", 2001. — 99 с.
60. Вступ до банківської справи / М.І.Савлук, А.М.Мороз, А.М.Коряк; Україн. Фін.-банк. Школа. — К.: Лібра, 1998. — 342 с.
61. Гальчинський А.С. Основи економічної теорії. К.: Вищ. Шк., 1995. - 471 с.
62. Гитман Л. Дж., Джонк М.Д. Основы инвестирования: Пер. с англ.— М: Дело, 1997. — 991 с.
63. Глущенко С.В., Коверзнєв А.М. Системи обліку прав на фондовому ринку// Фінанси України. — 2003 .— № 4. — С. 125-129.
64. Голиков Н.Ф. География инфраструктуры. — К.: Вища школа, 1984.- 294 с.
65. Государственное регулирование рыночной экономики: Учеб. / Под общ. Ред. Проф. В.И.Кушлина. — М.: Изд-во РАГС, 2002. — 832 с.
66. Гордон В.Б. Ринок похідних інструментів та перспективи його розвитку в Україні // Автореферат ..к.е.н. Спец. 08.04.01. — К.: КНЕУ, 2005. — 20 с.
67. Гриценко А., Кричевська Т. Монетарна стратегія: шлях до ефективної грошово-кредитної політики // Вісник НБУ. — 2005. — № 11. — С. 8-18.
68. Гриценко А., Соболєв В. Ринкова інфраструктура: суть, функції, будова // Економіка України. — 1998. —№ 4. — С. 49-52.
69. Гроші та кредит: Підручник / За ред. проф. Б.С.Івасіва. — Т.: Карт-бланш, 2000. — 510 с.
70. Грудзевич І.Я. Регіональні особливості формування і розвитку інфраструктури фінансового ринку: Автореферат дис.... канд.екон.наук / Ін-т регіон. Дослідж. НАНУ. — Л., 2002. — 20 с.
71. Губський Б.В. Економічна безпека України: методологія виміру, стан і стратегія забезпечення. — К., 2001. — 122 с.
72. Гумен І. Складові банківських рейтингів: науково-практичний аспект // Вісн. НБУ. — 2000. — № 1. — С. 57-60.
73. Данько М.С. Формування ринку науково-технічної продукції як передумова інноваційного шляху розвитку економіки // Проблеми науки. — 2002. — № 4. — С. 28-31.
74. Дахнова О.Є. Ринок інфраструктурних послуг та його розвиток у трансформаційній економіці. — Автореферат дис.... канд.екон.наук. 08.01.01 / Харків. нац. ун-т ім. В.Н.Каразіна — Х., 2004. — 16 с.
75. Денисенко М.П. Фондовий ринок України: ретроспектива та погляд у майбутнє // Акціонер. — 2002. — № 3. — С. 42-48.
76. Деньги. Кредит. Банки: Учеб. для вузов / Е.Ф.Жуков, Л.М.Максимова, А.В.Печникова и др.; Под ред. Е.Ф.Жукова. — М.: ЮНИТИ, 2000. — 622 с.
77. Денежное обращение в Украине: Сб. Норматив. док. / Сост. В.Г.Сировец. — Х., 1999.— 192 с.
78. Державне управління в Україні: централізація та децентралізація: Монографія / Відп. ред. проф. Н.Р.Нижник. — К.: Вид-во УАДУ, 1997.
79. Деякі питання розвитку інноваційної інфраструктури в Україні й напрями діяльності державної інноваційної компанії у 2003 р., Постанова Кабміну України від 5 трав. 2003 р. № 655.