ДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ В ПРИЙМЕННИКОВІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

На правах рукопису

Балабан Галина Степанівна

УДК 811.161.2’367.633

ДИНАМІЧНІ ПРОЦЕСИ В ПРИЙМЕННИКОВІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Спеціальність 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Городенська Катерина Григорівна,
доктор філологічних наук, професор

Київ 2007

ЗМІСТ
ВСТУП................................................................ ............................................6
РОЗДІЛ1.ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРИЙМЕННИКІВ У СУЧАСНОМУ МОВОЗНАВСТВІ
1.1.Основні підходи до визначення статусу прийменника...................12
1.2.Проблема наявності/відсутності лексичного значення
прийменників в інтерпретації мовознавців.............................................17
1.3.Розмежування власне-прийменників та функціональних еквівалентів
прийменників............................................................................................20
1.4.Причини та умови появи нових прийменників....................................29
1.5. Проблема визначення критеріїв препозиціоналізації
одиниць у теоретичному мовознавстві................................................37
1.6.Ступені препозиціоналізації: спроба перегляду та уточнення
перехідних явищ у системі нових прийменників української мови..........48
1.7. Основні підходи до семантичної класифікації власне-прийменників
та їхніх функціональних еквівалентів у сучасному мовознавстві............52
Висновки до розділу 1...................................................................................60
РОЗДІЛ 2. НОВІ ПРОСТОРОВІ Й ЧАСОВІ ВЛАСНЕ-ПРИЙМЕННИКИ
ТА ЇХНІ ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЕКВІВАЛЕНТИ
2.1. Динамічні процеси у сфері просторових власне-прийменників
та їхніх функціональних еквівалентів.........................................................63
2.1.1. Просторові прийменники як окрема семантична група...................63
2.1.2. Нові просторові власне-прийменники
та їхні функціональні еквіваленти напрямку руху.....................................64
2.1.3. Нові просторові власне-прийменники та їхні
функціональні еквіваленти виразники локальності.................................69
2.2. Нові тенденції розвитку темпоральних власне-прийменників
та їхніх функціональних еквівалентів. .......................................................72

2.2.1. Загальна характеристика семантичної групи
темпоральних прийменників........................................................................72
2.2.2. Прийменникові новотвори часткової одночасності.........................74
2.2.3. Прийменникові новотвори часової наступності...............................85
2.2.4. Прийменникові новотвори часової попередності.............................89
2.2.5. Прийменникові новотвори темпоральної семантики,
що вказують на проміжний відтинок часу..................................................93
2.2.6. Прийменникові новотвори виразники семантики одночасності..94
Висновки до розділу 2..................................... .............................................96
РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИЧНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ НОВИХ ЛОГІЧНИХ ВЛАСНЕ-ПРИЙМЕННИКІВ ТА ЇХНІХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ ЕКВІВАЛЕНТІВ
3.1. Проблема структури та складу семантичної групи
логічних прийменників...............................................................................100
3.2. Семантична диференціація причинових
прийменників у сучасному мовознавстві..................................................102
3.2.1. Склад і способи творення нових власне-прийменників
та функціональних еквівалентів прийменників причинової семантики 103
3.2.2. Власне-прийменники негативної причини, причини-перешкоди 104
3.2.3. Власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти
як виразники результативної причини......................................................106
3.2.4. Власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти
імперативної причини.................................................................................111
3.2.5. Прийменникові новотвори причини-винагороди...........................115
3.2.6. Функціональні еквіваленти прийменників
причини-обґрунтування..............................................................................116
3.3.Проблема диференціації цільової семантики прийменників
у дослідженнях лінгвістів..........................................................................117
3.4. Особливості поповнення семантичної підгрупи мети.......................120

3.4.1. Нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти
зі значенням власне-мети............................................................................120
3.4.2. Нові власне-прийменники та їхні функціональні
еквіваленти присвяти..................................................................................123
3.5.Препозиціоналізація нових прийменниково-відмінкових
форм зі значенням умови............................................................................126
3.6. Препозиціоналізовані форми допустової семантики.........................130
3.7. Проблема виокремлення семантичної підгрупи прийменників
відповідності та її нові препозиціоналізовані одиниці.............................131
3.8. Семантична підгрупа соціативності та її нове поповнення..............134
3.8.1. Прийменникові новотвори власне-соціативного значення............135
3.8.2. Прийменникові новотвори соціативності неподільного зв’язку140
3.8.3. Прийменникові новотвори соціативності способу дії.................143
3.8.4. Прийменникові новотвори соціативності керівництва,
командування, заступництва.....................................................................148
3.8.5. Прийменникові новотвори соціативності
співвияву, співіснування.............................................................................153
3.8.6. Прийменникові новотвори соціативності
внутрішньої локалізації..............................................................................156
3.9. Особливості кількісних та якісних змін підгрупи логічних
прийменників обмежувальної або уточнювальної семантики,
супровідних обставин.................................................................................160
3.9.1. Прийменникові новотвори причетності..........................................172
3.10. Нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти
зі значенням підстави, опори......................................................................173
3.11. Нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти
у сфері порівняльних відношень................................................................178
3.12. Прийменники способу дії в дослідженнях мовознавців.................186

3.13.Семантична диференціація прийменникових
новотворів способу дії...............................................................................187
3.14. Проблема прийменників як виразників
об’єктної семантики....................................................................................198
3.14.1. Препозиціоналізовані форми об’єктної семантики......................200
3.15. Нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти
способу дії атрибутивності......................................................................206
Висновки до розділу 3................................................................................209
ВИСНОВКИ......213
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.....218
ДЖЕРЕЛА ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ.........241

ВСТУП
Граматична система сучасної української літературної мови, незважаючи на її відносно високу стійкість, унормованість і стабільність засад, під впливом екстралінгвальних та інтралінгвальних чинників усе-таки зазнає певних змін. Їх простежуємо в поповненні складу граматичних одиниць, удосконаленні граматичних правил тощо. Такі зміни виявляє, зокрема, і прийменникова система, де тривають процеси поповнення її кількісного складу у зв’язку з розвитком функціональних стилів, передусім наукового, офіційно-ділового, публіцистичного та ін. Це пов’язано з потребою мати багатий і гнучкий потенціал засобів вираження різноманітних і точно диференційованих відтінків логічних відношень. Появу нових прийменників зумовлює подальша стильова диференціація засобів сучасної української літературної мови, потреба виражати в спеціальних сферах науковому і публіцистичному стилях, у діловому мовленні найабстрактніші відношення, виразніше, глибше й точніше диференціювати наявні відношення в усіх стилях [224, с. 268270; 29, с. 269].
В останні роки з’явилося кілька праць, у яких прийменники досліджено в різних аспектах. Основною, найсуперечливішою була і залишається проблема статусу прийменників. Уточнено їхню морфемну концепцію як нечастиномовних, некласослівних одиниць [29, с.17 та ін.; 31, с.23 таін.], після чого прийменники постали як окремий тип службових слів-морфем [32, с.330].
Не втрачає своєї важливості та актуальності й проблема динаміки прийменникового складу. Це зумовлено тим, що прийменники найдинамічніший, найвідкритіший тип службових одиниць, який активно поповнюється новими утвореннями. Кількісний та якісний склад прийменників української мови в різні періоди зафіксовано в працях О.Мельничука [146] та І.Вихованця [29].
Проте з часу виходу у світ ґрунтовної монографічної праці І.Вихованця „Прийменникова система української мови” (1980) нові прийменники не були об’єктом спеціального дослідження. Примітно, що саме в останні десятиліття кількість похідних прийменників значно зросла, що й спричиняє потребу укласти найповніший реєстр нових власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів, систематизувати їх за ступенями препозиціоналізації, способами творення та функціонально-семантичними виявами. Першу спробу створити реєстр усіх прийменників української мови зробила проблемна група Донецького національного університету, очолювана д.філол. наук, проф. А.Загнітком, у межах міжнародного проекту „Прийменники в синхронії та діахронії: морфологія і синтаксис”. Вона уклала Словник українських прийменників (Донецьк: ТОВ ВКФ „БАО”, 2007), до реєстру якого внесено 1705 прийменників та їхніх еквівалентів первинних і вторинних власне-прийменників, а також одиниць, які вживаються зі значенням або у функції прийменника, за аналогією до вже наявних моделей та оказіонально. Не всі запропоновані кваліфікації функціональних виявів прийменників можна прийняти беззастережно, але незаперечним є те, що укладений словник це спроба лексикографічного опрацювання та подання складного фрагмента морфології та синтаксису української мови, пов’язаного з функціонуванням прийменників. Укладачі Словника спеціально не вирізняють нові прийменники та їхні еквіваленти, створені після опублікування згаданої монографії І.Вихованця (хоч частина новотворів, звичайно, потрапила до реєстру). З огляду на потребу теоретично осмислити процеси препозиціоналізації нових прийменниково-відмінкових і відмінкових форм, інших сполук обрана тема дослідження в українському мовознавстві набула виняткової актуальності.
Прийменникова система російської мови в останні роки також поставала в різних аспектах [1; 125; 38; 39; 40; 41 таін.]. Спробу укласти реєстр найновіших похідних прийменників російської мови зовсім недавно зробила К.Прусакова, яка визначила їхній центр і периферію в межах семантичного поля [171].
Навіть цей короткий огляд проблематики виконаних досліджень засвідчує активні намагання мовознавців теоретично осмислити нові явища й процеси, що вже відбулися й відбуваються нині в системі прийменників різних мов.
Актуальність пропонованого дослідження зумовлена потребою простежити зміни кількісного та якісного складу семантичних груп прийменників в українській літературній мові у 8090-хроках минулого століття початку ХХІстоліття, тобто в нових умовах їх побутування, розв’язати низку проблем, пов’язаних із функціональними виявами прийменників.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи пов’язана з плановою темою „Граматичні словники української мови. Прийменники та сполучники” (НДР №0101U003941) відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.
Мета дослідження проаналізувати процеси препозиціоналізації нових форм та сполук, простежити визначальні тенденції в розвитку прийменникової системи української мови з 80-х роківХХ століття донині.
Для досягнення цієї мети поставлено такі основні завдання:
-узагальнити основні підходи мовознавців до розмежування власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів;
-виявити нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти, що з’явилися в українській літературній мові в досліджуваний період;
-визначити способи утворення нових власне-прийменників та сполук, транспонованих у прийменники;
-з’ясувати функціонально-семантичні вияви нових власне-прийменників і їхніх функціональних еквівалентів;
-запропонувати семантичну диференціацію нових власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів, подати наповнення трьох виокремлених семантичних груп, їхніх підгруп та мікрогруп;
-простежити синонімічні й антонімічні відношення між новими та наявними власне-прийменниками та їхніми функціональними еквівалентами;
-диференціювати нові власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти в межах кожного типу семантичного відношення;
-установити функціонально-стилістичні сфери вживання нових власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів;
-виявити закономірності у формуванні просторових, темпоральних і логічних власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів.
Об’єктом дослідження є нові похідні власне-прийменники та їхні функціональні еквіваленти, утворені в українській літературній мові в зазначений період.
Предмет аналізу становить препозиціоналізація нових форм і сполук, їхня семантична та функціонально-стильова диференціація.
Для розв’язання поставлених у дисертаційній роботі завдань застосовано кілька методів дослідження, основними з яких є описовий, що уможливив аналіз семантичних типів і підтипів нових просторових, темпоральних та логічних власне-прийменників і їхніх функціональних еквівалентів, метод зіставлення, за допомогою якого встановлено зв’язок між уже вживаними в українській мові прийменниками та новими власне-прийменниками або їхніми функціональними еквівалентами в межах просторових, темпоральних та логічних відношень. Використано також метод субституції заміни похідного власне-прийменника або його функціонального еквівалента відповідним синонімічним словом або первинним прийменником, проте такої, що не повинна призвести до зміни семантики всієї конструкції. Застосовано також кількісні підрахунки для увиразнення процесів поповнення новими одиницями семантичних груп, підгруп та мікрогруп.
Джерела відбору матеріалу. Зважаючи на стилістичну специфіку похідних прийменників, що виявляється в їхньому переважному вживанні в контекстах зі складним, розгорнутим синтаксисом, речення добирали з українських наукових текстів, зокрема монографій, збірників наукових статей, науково-теоретичних журналів, а також офіційно-ділових та публіцистичних текстів, опублікованих протягом останніх двадцяти п’яти років. Із цих речень відібрано близько 300 нових похідних власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів, що є переважно прийменниково-відмінковими та відмінковими формами іменників різного ступеня препозиціоналізації. Усього проаналізовано 5000контекстів їхнього вживання.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше досліджено процеси препозиціоналізації нових прийменниково-відмінкових, відмінкових форм та інших сполук, спостережені в українській літературній мові у 8090‑хроках минулого століття на початку ХХІстоліття, запропоновано критерії розмежування власне-прийменників і їхніх функціональних еквівалентів, проаналізовано статус цих одиниць за лексикографічними фіксаціями, обґрунтовано авторські кваліфікації препозиціоналізованих форм і сполук, установлено лексико-семантичні відношення новотворів з уживаними в мові прийменниками, розмежовано їхні функціонально-стильові сфери.
Теоретичне значення дослідження. Висновки, зроблені на основі самостійно зібраного й проаналізованого фактичного матеріалу, поглиблюють теорію переходу частиномовних класів слів у нечастиномовні (неслівні), доповнюють новими спостереженнями та узагальненнями концепцію прийменника як виразника релятивної семантики, сприяють утвердженню ідеї про динамічний характер прийменникової системи сучасної української літературної мови, виявленню спільних тенденцій у творенні прийменників слов’янських мов.
Практична цінність одержаних результатів полягає насамперед у можливості використати їх для створення теоретичної функціональної та практичної граматик української мови, для типологічних досліджень прийменників слов’янських мов та для укладання граматичного словника прийменників. Матеріали дисертації прислужаться у читанні граматичного курсу та новітніх теоретичних спецкурсів студентам філологічних факультетів вишів.
Для повсякденного користування філологам знадобиться укладений словник нових прийменників та їхніх функціональних еквівалентів, у якому подано контексти вживання цих одиниць у різних функціональних стилях сучасної української літературної мови.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації були представлені в доповідях на Міжнародній науковій конференції „Українська термінологія і сучасність” (Київ, 2005), Всеукраїнській науковій конференції „Актуальні проблеми слов’янської філології” (Бердянськ, 2005), а також на Всеукраїнській науковій конференції „Сучасні орієнтири філологічної науки” (Херсон, 2006).
Окремі розділи і дисертацію загалом обговорено на засіданнях відділу граматики та фонетики Інституту української мови НАН України.
Публікації. З теми дисертації опубліковано чотири статті у фахових наукових виданнях.
Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (237 позицій) та джерел фактичного матеріалу (525 позицій). Загальний обсяг дисертації 283сторінки, основного тексту 217 сторінок. До дисертації окремим томом додано Словник власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів (63сторінки).

Список литературы

ВИСНОВКИ
Виконане дослідження дає підстави зробити такі загальні висновки:
У прийменниковій системі української літературної мови за останні 25років сталися істотні зміни в її кількісному складі (з’явилося близько 300прийменникових новотворів власне-прийменників та їхніх функціональних еквівалентів), що зумовлено насамперед розвитком функціональних стилів, зокрема подальшою стильовою диференціацією засобів вираження релятивних відношень, потребою точніше диференціювати наявні відношення у зв’язку з розширенням пізнавальних можливостей суспільства. На противагу первинним прийменникам, які через свою багатозначність надто загально вказують на різні типи логіко-семантичних відношень, нові вторинні прийменники, для яких характерна однозначність, вузька функціональна спеціалізація, точніше конкретизують ці відношення.
В українському мовознавстві спостерігаємо значні розбіжності у визначенні складу вторинних прийменників, що спричинено відсутністю точних критеріїв препозиціоналізації прийменниково-відмінкових і відмінкових форм, інших сполук, наявністю багатьох перехідних явищ, які відбивають поступовість та складність процесу формування прийменникових засобів для вираження різних типів відношень.
Визначальним критерієм препозиціоналізації прийменниково-відмінкових і відмінкових форм та інших сполук є зневиразнення лексичного значення компонента, що входить до їхнього складу, і набуття натомість значення релятивності. Інші критерії, зокрема регулярність уживання в синтаксичній позиції, притаманній прийменникові, неможливість уточнення новотвору узгодженим означенням тощо, виконують допоміжну роль.
За особливостями вияву критеріїв препозиціоналізації одиниць прийменникові новотвори української мови дослідженого періоду становлять два функціональні типи: 1) власне-прийменники; 2) функціональні еквіваленти прийменників, до складу яких уходять форми та сполуки, зрідка (або оказіонально) вживані в ролі прийменників.
До власне-прийменникових новотворів зараховано з-поміж відіменникових одиниць ті, що „витримують” прикладання майже всього застосовного комплексу критеріїв, тобто яким властиве зневиразнення лексичного значення; регулярність уживання у прийменниковій синтаксичній функції, неможливість вільної заміни первинного прийменника, що входить до складу сполуки або відмінкової форми; неможливість уведення до складу прийменниково-відмінкової форми узгодженого означення; поширення в усіх досліджуваних функціональних стилях науковому, офіційно-діловому та публіцистичному.
Функціональні еквіваленти прийменників це препозиціоналізовані форми та сполуки, що виявляють частину запропонованих критеріїв, а саме: зневиразнення лексичного значення, повну відсутність образності; більш-менш регулярне вживання у прийменниковій позиції, але рідше, ніж у власне-прийменників; потенційна можливість уведення до складу прийменниково-відмінкової форми узгодженого означення; наявність відповідника (дублета) з‑поміж власне-прийменників або сполучних службових слів, який простіше передає відповідну семантику; поширення переважно в одному функціональному стилі сучасної української літературної мови.
Форми і сполуки, зрідка (або оказіонально) вживані у ролі (функції, позиції, зі значенням) прийменника, характеризує: наявність образності, певної метафоричності, спорадичне вживання в такій позиції.
Функціональні еквіваленти прийменників кількісно переважають над власне-прийменниками в межах семантичних груп, багатьох підгруп та мікрогруп. Це означає, що препозиціоналізація нових прийменниково-відмінкових і відмінкових форм та нових сполук ще не завершена, триває. Процеси формування нових прийменників уповільнює їхня функціонально-стильова обмеженість, наявність відоміших і звичніших для мовців похідних прийменників для вираження певного типу відношення.
Найбільше поповнилася новими власне-прийменниками та їхніми функціональними еквівалентами група логічних прийменників. Це зумовлено тим, що вони виражають широкий спектр логічних зв’язків у позамовному світі. Обстежений фактичний матеріал дав підстави виокремити 12 типів логічних відношень і таку ж кількість семантичних підгруп логічних прийменників. Серед них: 1) підгрупа причинової семантики, що у свою чергу об’єднує мікрогрупи: а)негативної причини, -причини-перешкоди; б)результативної причини; в)імперативної причини; г)причини-винагороди; ґ)причини-обґрунтування; 2) підгрупа мети з мікрогрупами: а)власне-мети; б)присвяти; 3) підгрупа умови; 4) підгрупа допустовості; 5) підгрупа відповідності; 6) підгрупа соціативності з мікрогрупами: -власне-соціативного значення; -соціативності неподільного зв’язку; -соціативності способу дії; -соціативності керівництва, командування, заступництва; -співвияву, співіснування; -внутрішньої локалізації; 7)підгрупа обмежувальної або уточнювальної семантики, супровідних обставин з мікрогрупою причетності; 8) підгрупа із семантикою підстави, опори; 9) порівняльна підгрупа; 10)підгрупа способу дії; 11) підгрупа об’єктної семантики; 12) підгрупа способу дії атрибутивності.
З-поміж 12 підгруп логічних прийменників найістотніше змінився кількісний склад підгрупи соціативності (61), що об’єднала мікрогрупи власне-соціативного значення (11), соціативності як неподільного зв’язку (13), соціативності способу дії (9), соціативності керівництва, командування, заступництва (10), соціативності співвияву, співіснування (6), соціативності внутрішньої локалізації (12). Характерною особливістю цієї семантичної підгрупи є те, що її соціативне значення тісно переплітається з іншими значеннями, що спричинило синкретизм значень її мікрогруп.
Переважно синкретичний вияв має значення способу дії, що невіддільне від соціативного та атрибутивного значень.
Групу темпоральних прийменників, що об’єднує підгрупи 1) часткової одночасності; 2)часової наступності; 3) часової попередності; 4) проміжного відтинку часу; 5)одночасності, поповнило 45 новотворів різної спеціалізації в межах темпоральної семантики, зокрема мікрогрупу часткової одночасності 19, часової наступності 10, часової попередності 8, проміжного відтинку часу 4, одночасності 4. Істотне розширення кількісного складу мікрогрупи часткової одночасності зумовлене активним використанням у ролі часового орієнтира, у межах якого відбувається перебіг дії чи розгортається стан, назв тривалих, великих проміжків часу, для яких характерні якісь визначні події чи явища, або коротких відрізків часу, або проміжків часу, обмежених певними датами, подіями, чи періоду, докорінно відмінного від попереднього.
Характерно, що прийменникові новотвори темпоральної семантики сформовані переважно незалежно від просторової сфери.
Група просторових прийменників, у складі якої підгрупи 1) напрямку руху; 2)шляху руху; 3) локальності, зазнала найменших змін у своєму кількісному складі, що зумовлено, очевидно, інтенсивністю процесів її формування в попередній період. Поповнилися кількома новими одиницями переважно просторові прийменники зі значенням загального напрямку руху від предмета (4) та до предмета (4) і зі значенням місця (7). Ці новотвори є здебільшого антонімічною парою до наявних похідних прийменників зі значенням загального напрямку руху від предмета або до предмета.
З-поміж трьох способів творення нових прийменників граматизації морфологізованих прислівників, „нарощення” аналітичного або синтетичного прислівника на первинний прийменник та перерозклад елементів в адвербіальному комплексі найпродуктивнішим є останній. „Нарощення” використовують обмеженіше, тому що лише чотири первиннні багатозначні прийменники від, до, з, за можуть злитися із семантично спорідненими прислівниками. У прийменникових новотворах, утворених „нарощенням” аналітичних прислівників на прийменники на, від, з з просторовим значенням, увиразнено початкову межу загального напрямку руху від предмета, а в новотворів, що постали внаслідок злиття прислівників з просторовим прийменником до динамічне значення спрямування до предмета.
Первинний прийменник з зазнав „нарощення” прислівниками і в своєму темпоральному та соціативному значеннях, що посприяло утворенню нових темпоральних прийменників з увиразненою семантикою одночасного перебігу повідомлюваної дії щодо часового орієнтира та нових прийменників і функціоанльних еквівалентів прийменників соціативності з виразним значенням єдності, неподільності, цілісності.
Прийменникові новотвори української літературної мови дослідженого періоду це похідні одиниці переважно аналітичної будови, що є одним із виявів аналітизації її граматичної системи.
Виявлене поповнення прийменникової системи неоднорідне за ступенями препозиціоналізації, установити які навіть за сукупністю запропонованих критеріїв точно неможливо. Розмежування новотворів на власне-прийменники, функціональні еквіваленти прийменників та сполуки, зрідка (або оказіонально) вживані в ролі прийменників, певною мірою умовне.

Проте незаперечним є те, що в прийменникові системі української літературної мови 8090-х років ХІХст. початку ХХІст. постійно тривали динамічні процеси, суть яких полягала в кількісному поповненні просторових, темпоральних та логічних прийменників, а також у якісних змінах, що виявилися в заміні менш виразних поліфункціональних первинних чи вторинних прийменників новими, значеннєво виразнішими, чіткішими похідними одиницями, у функціонально-семантичній взаємодії наявних прийменників з новотворами, у значеннєвій диференціації похідних власне-прийменників і функціональних еквівалентів прийменників у межах синонімічних рядів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. АлиеваВ.Н. Семантика и особенности функционирования отыменных предлогов в русском языке: Дис. ...канд. филол. наук: 10.02.02/Симферопольский гос. ун-т. Симферополь, 1998. 180 с.
2. Алкади Мансур Салех Абду. Дипломатический подстиль в структуре официально-делового стиля речи: Дис....канд. филол. наук: 10.02.02/ Симферопольский гос. ун-т. Симферополь, 1998. 169 с.
3. АрнольдИ.В. Эквивалентность как лингвистическое понятие// Иностранные языки в школе. 1976. № 1. С. 1118.
4. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: Наука, 1976. 383 с.
5. АхмановаО.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1969. 607 с.
6. БабайцеваВ.В. Гибридные слова в системе частей речи современного русского языка//Русский язык в школе. 1971. № 3. С. 8184.
7. БабовК.Г. Семантична система на руските предлози. София, 1969.435 с.
8. БалабанФ.П. Функциональная значимость предлога (на материале романских языков). Кишинев: Штиинца, 1983. 108 с.
9. БаудерА.Я. К лингвистической интерпретации явлений переходности в грамматическом строе русского языка//Филологические науки. 1990. № 5. С. 7983.
10. БезуглаО.В. Зіставний аналіз прийменникових конструкцій, пов’язаних із сферою психіки (на матеріалі російської, болгарської та англійської мов)// Мовознавство. 1980. № 5. С. 7074.
11. Беличова-КржижковаХ. Система причинных отношений между предложениями в русском и чешском языках// Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. XV. С. 407433.
12. БогданМ.М. Субстантивні словосполучення із залежним компонентом „прийменник з + родовий відмінок” у сучасній українській літературній мові// Українське мовознавство. 1976. № 4. С. 3541.
13. БогдановС.И. Форма слова и морфологическая форма. СПб: Изд‑во С.-Петерб. ун‑та, 1997. 248 с.
14. БогуславскаяО.Ю., ЛевонтинаИ.Б. Смыслы ‘причина’ и ‘цель’ в естественном языке//Вопр. языкознания. 2004. № 2. С. 6888.
15. БожкоЮ.О. Прийменниково-відмінкова модель українських фразеологізмів: Дис....канд. філол. наук: 10.02.01/Харківський держ. педагогічний ун-т ім.Г.С.Сковороди. Х., 2002. 206 с.
16. БондарО.І. Темпоральні відношення в сучасній українській мові: система засобів вираження. Одеса: Астропринт, 1996. 192 с.
17. БондаренкоВ.С. Предлоги в современном русском языке. М.: Учпедгиз, 1961. 75 с.
18. БочароваВ. Семантика отношений в синтаксисе//Начало пути: Сб. науч. работ молодых ученых и аспирантов филол. факультета ВГУ. Воронеж, 2002. Вып.1: Языкознание. С. 39.
19. БугаковО.В. Функціонування прийменників в українському тексті: морфологічний та семантико-синтаксичний аспекти: Дис....канд. філол. наук: 10.02.01/НАН України; Інститут мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 2006. 233с.
20. БукатевичН.И. Опыт исторического изучения предлогов и предложных сочетаний в русском литературном языке: В 2 ч. Одесса: Одесский гос. ун‑т им. И.И. Мечникова, 1958. Ч. 2. 217 с.
21. БурдаківськаН.М. Вираження відношення причини у структурі простого речення у сучасній українській мові: Автореф. ...дис. канд. філол. наук. К., 1990. 20 с.
22. БуслаевФ. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
23. ВеселитскийВ. Предлоги в русском языке//Русский язык в национальной школе. 1961. № 1. С. 1725.
24. ВиноградовВ.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. 2‑е изд. М.: Высш. шк., 1972. 615 с.
25. ВиноградоваЕ.Н., Чекалина В.Л. К вопросу о грамматике русского предлога. Статья 1. Первые результаты. Понятие парадигмы предлога//Вестн. Моск. ун‑та. Серия9: Филология. 2004. № 5. С. 735.
26. ВиноградоваЕ.Н., Чекалина В.Л. К вопросу о грамматике русского предлога. Статья 2. Синонимия и антонимия предложных единиц//Вестн. Моск. ун‑та. Серия 9: Филология. 2006. № 2. С. 1837.
27. ВихованецьІ. Лексикографічно-граматичне опрацювання прийменників української мови// Українська мова. 2002. № 4. С. 9096.
28. ВихованецьІ.Р. Прийменник//Українська мова: Енциклопедія. К.: Вид‑во „Українська енциклопедія ім. М.П.Бажана”, 2000. С. 486487.
29. ВихованецьІ.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наукова думка, 1980. 286 с.
30. ВихованецьІ.Р. Семантико-синтаксичні параметри прийменника (на матеріалі східнослов’янських мов)//Мовознавство. 1986. № 6. С. 1724.
31. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наукова думка, 1988. 256 с.
32. ВихованецьІ., ГороденськаК. Теоретична морфологія української мови: Академічна граматика української мови/За ред. І.Вихованця. К.: Унів. вид‑во „Пульсари”, 2004. 400 с.
33. ВихованецьІ.Р., ГороденськаК.Г., РусанівськийВ.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наукова думка, 1983. 219 с.
34. ВойтюкТ.К. Предлоги как средство оформления обособленных оборотов с каузативным значением//Неполнозначные слова как средства оформления в синтаксисе: Межвуз. сб. науч. тр. Ставрополь: СГПИ, 1988. С. 9092.
35. ВолковаЛ.Г. К вопросу о семантико-синтаксических связях и отношениях между основным составом предложения и обособленным компонентом, присоединяемым посредством производных предлогов//Неполнозначные слова. Семантико-синтаксические исследования: Сб. науч. тр. Ставрополь: Изд. СГПИ, 1982. С. 3137.
36. ВолковаЛ.Г. Наблюдения над функциями производных предлогов в конструкциях с обособлением//Неполнозначные слова: Сб. Ставрополь: СГПИ, 1978. С. 6170.
37. ВоронковаА. Опыт типологической морфологизации русских предлогов и предложных образований//Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр./Укл. А.Загнітко (наук. ред.) таін. Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 11: У 2 ч. Ч.1. С. 2732.
38. ВсеволодоваМ.В. К вопросу о методологиях и методиках лингвистического анализа (на примере категорий пространственных, временных и причинных отношений). Статья первая//Вестн. Моск. ун-та. Серия 9: Филология. 2005. № 1. С. 2249.
39. ВсеволодоваМ.В. К вопросу о методологиях и методиках лингвистического анализа (на примере категорий пространственных, временных и причинных отношений). Статья вторая//Вестн. Моск. ун-та. Серия 9: Филология. 2005. № 2. С. 934.
40. ВсеволодоваМ. Предлог как грамматическая категория: проблемы дефиниции, типология, морфологические и синтаксические характеристики// Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр. /Укл. А.Загнітко (наук. ред.) таін. Донецьк: ДонНУ, 2002. Вип. 9. С. 815.
41. ВсеволодоваМ. Предлог: поле и категория (аспект функционально-коммуникативной грамматики)//Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр./Укл. А.Загнітко (наук. ред.) таін. Донецьк: ДонНУ, 2003. Вип. 11: У 2 ч. Ч.1. С. 3338.
42. ВсеволодоваМ.В., КлобуковЕ.В., КукушкинаО.В., ПоликарповА.А. К основаниям функционально-коммуникативной грамматики русского предлога// Українські прийменники: Синхронія і діахронія: пробний зошит/За ред. проф. А.П.Загнітка. Донецьк: ДонНУ, 2003. С. 82129.
43. ВсеволодоваМ.В., КлобуковЕ.В., КукушкинаО.В., ПоликарповА.А. К основаниям функционально-коммуникативной грамматики русского предлога// Вестн. Моск. ун-та. Серия9: Филология. 2003. №2. С.1759.
44. ВыхованецИ.Р. Функциональная типология предлогов и падежей (на материале современного украинского литературного языка): Автореф. дис....д‑ра филол. наук. К., 1983. 48 с.
45. ГороденськаК.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наукова думка, 1991. 192 с.
46. ГорбачукД.В. Структурно-семантичні типи стійких сполучень слів в офіційно-ділових текстах: Дис....канд. філол. наук: 10.02.01/НАН України. К., 1997. 163 с.
47. ДвиняниноваГ.С. К проблеме синонимии и многозначности предложно-падежных конструкций (на материале русского языка)//Семантика служебных слов: Межвуз. сб. науч. тр./Ю.А.Левицкий (гл. ред.). Пермь: Пермский гос. ун‑т, 1982. С. 4756.
48. ДзюбишинаН.Я. Прийменники та їх омоніми//Культура слова: Респ. міжвідомчий зб. К.: Наукова думка, 1986. Вип. 31. С. 6367.
49. ДзюбишинаН.Я. Яку форму вибрати?//Культура слова: Респ. міжвідомчий зб. Наукова думка, 1982. Вип. 23. С. 4853.
50. Динамика структуры современного русского языка/АкимоваГ.Н., БогдановС.И., БондаренкоЛ.В. и др.; Отв. ред.В.В. Колесов. Л.: Изд-во Ленинградского ун‑та, 1982. 136 с.
51. ДолинЮ.Т. Об одном функциональном свойстве первообразных предлогов в русской речи//Русский язык в школе. 1999. С. 9294.
52. ДубовикЛ.І. Логіко-граматичні аспекти категорії причини: Дис....канд. філол. наук: 10.02.01/Донецький нац. ун‑т. Горлівка, 2005. 212 с.
53. ДудикП.С. Стилістика української мови: Навч. посіб. К.: Видавн. центр „Академія”, 2005. 368 с.
54. ЕвтюхинВ.Б. Категория обусловленности в современном русском языке и вопросы теории синтаксических категорий. СПб: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 1997. 198 с.
55. ЕмельяноваО.А. Производные предлоги в газетно-публицистической речи// Начало пути: Сб. науч. работ молодых ученых и аспирантов филол. факультета ВГУ. Воронеж, 2002. Вып. 1: Языкознание. С. 3742.
56. ЕфремоваТ.Ф. Новый словарь русского языка. Толково-словообразовательный: В 2 т. М.: Рус. яз., 2000. Т. 1: АО. 1208 с.;
Т. 2:ПЯ. 1084 с.
57. ЕфремоваТ.Ф. Толковый словарь служебных частей речи русского языка. 2‑е изд., испр. М.: ООО „Издательство Астрель”: ООО „Издательство АСТ”, 2004. 814 с.
58. ЖгентиТ.С. Употребление существительных в качестве вторичного предлога (Процесс перехода существительных в предлоги)//Труды: Тбилисский гос. ун‑т. Серия филологических наук. Тбилиси: Изд. Тбилисского ун‑та, 1964. № 98. С. 299314.
59. ЖирмунскийВ.М. О границах слова//Вопр. языкознания. 1961. №3. С. 321.
60. ЗагниткоА.А. Предлог в морфологическом пространстве украинского языка (синхронно-контрастивные наблюдения)//Вестн. Моск. ун-та. Серия 9: Филология. 2003. № 3. С. 92106.
61. ЗагніткоА.П. Прийменник в українській морфології: статус, семантика і функціональні вияви (теоретико-контрастивні спостереження)//Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-методич. сб./Отв. ред. В.А.Глущенко. Славянск: СГПУ, 2002. Вып. Х. Ч. 1. С. 189203.
62. ЗагніткоА. Прийменники у структурі тексту: первинні і вторинні вияви// Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр./Укл. А.Загнітко (наук. ред.) таін. Донецьк: ДонНУ, 2007. Вип. 15. С. 120131.
63. ЗагніткоА., ДанилюкІ., СитарГ. Українські прийменники: інвентар і структура//Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр./Укл. А.Загнітко (наук. ред.) таін. Донецьк: ДонНУ, 2004. Вип. 12. С. 4153.
64. ЗагніткоА., ЗагніткоН. Синтагматика прийменників зі значенням мети // Лінгвістичні студії: Зб. наук. пр./Укл. А.Загнітко (наук. ред.) таін. Донецьк: ДонНУ, 2007. Вип. 15. С. 131142.
65. ЗасоринаЛ.Н. Грамматика локативных словосочетаний русского языка (проблема синонимии предлогов и наречий): Автореф. дис....д‑ра филол. наук. М., 1977. 43 с.
66. ЗасоринаЛ.Н. Опыт системного анализа предлогов современного русского языка (Предлоги со значением причины)//Ученые записки ЛГУ. Серия филол. наук. Изд-во Ленинг. ун-та, 1961. Вып. 60: Проблемы языкознания. С. 6484.
67. ЗинченкоТ.Н. О категориально-семантических признаках предлогов в условных детерминантах/Неполнозначные слова: Сб. Ставрополь: СГПИ, 1978. С. 7075.
68. ЗолотоваГ.А. Синтаксический словарь: Репертуар элементарных единиц русского синтаксиса. М.: Наука, 1988. 440 с.
69. ЗубецьН.О. Мінімальні ідіоми в українській мові: Дис. ...канд. філол. наук: 10.02.01/Запорізький держ. ун-т. Запоріжжя, 1997. 170 с.
70. ИлинскийК.М. О лексическом значении предлога (на материале французского языка)//Лексическая семантика и части речи: Межвуз. сб. науч.тр. Л., 1986. С. 5965.
71. ИсенгалиеваВ.А. Русские предлоги и их эквиваленты в казахском языке. Алма-Ата: Изд-во АНКССР, 1959. 227 с.
72. ІваненкоЗ.І. Прийменникові конструкції із значенням місця в сучасній українській мові: Навч. посіб. Чернівці, 1974. 69 с.
73. ІваненкоЗ.І. Прийменникові конструкції із значенням причини в українській мові: Навч. посіб. Чернівці, 1971. 81 с.
74. ІваненкоЗ.І. Прийменникові конструкції мети в сучасній українській мові: Навч. посіб. Чернівці, 1972. 25 с.
75. ІваненкоЗ.І. Прийменникові конструкції напрямку руху в українській мові: Навч. посіб. Чернівці, 1975. 57 с.
76. ІваненкоЗ.І. Прийменникові конструкції часу в сучасній українській мові: Посіб. для студ. Чернівці, 1967. 61 с.
77. ІваненкоЗ.І. Прийменникові конструкції часу в сучасній українській мові: Посіб. для студ. Ч. 1. Чернівці, 1969. 69 с.
78. ІваненкоЗ.І. Прийменникові конструкції часу в сучасній українській мові: Посіб. для студ. Ч. 2. Чернівці, 1969. 69 с.
79. ІваненкоЗ.І. Процеси нейтралізації основних значень у сфері прийменникових конструкцій//Мовознавство. 1980. № 2. С. 2630.
80. ІваненкоЗ.І. Семантична структура прийменникових конструкцій// Мовознавство. 1978. № 3. С. 1322.
81. Іваненко