ЕТНОРЕГІОНАЛЬНИЙ ТА ЛІНГВІСТИЧНИЙ ЧИННИКИ ЕЛЕКТОРАЛЬНИХ ОРІЄНТАЦІЙ ВИБОРЦІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ УКРАЇНОЗНАВСТВА
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

УДК 316.334.3:324

На правах рукопису

Михайлич Олександр Володимирович

ЕТНОРЕГІОНАЛЬНИЙ ТА ЛІНГВІСТИЧНИЙ ЧИННИКИ
ЕЛЕКТОРАЛЬНИХ ОРІЄНТАЦІЙ
ВИБОРЦІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНИ

Спеціальність 22.00.04 - спеціальні та галузеві соціології

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук

Науковий керівник:
Недюха Микола Петрович
доктор філософських наук, професор

Київ - 2007

ЗМІСТ

ВСТУП 3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ ЕЛЕКТОРАЛЬНИХ ОРІЄНТАЦІЙ 9
Висновки до першого розділу 48

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ЕЛЕКТОРАЛЬНИХ
ОРІЄНТАЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬСТВІ 51
2.1.Електоральна поведінка громадян України у контексті
різних теорій 51
2.2.Динаміка та чинники формування електоральних
орієнтацій громадян України 86
Висновки до другого розділу 128

РОЗДІЛ 3. ВИТОКИ ЕТНОРЕГІОНАЛЬНИХ ТА
ЛІНГВІСТИЧНИХ ЧИННИКІВ ЕЛЕКТОРАЛЬНИХ
ОРІЄНТАЦІЙ ТА ЇХ ВПЛИВ НА СУСПІЛЬНІ ПРОЦЕСИ 131
3.1.Етнорегіональні та лінгвістичні особливості українського
електорату як чинники формування електоральних орієнтацій 131
3.2.Електоральні орієнтації в контексті
трансформації українського суспільства 149
Висновки до третього розділу 171

ВИСНОВКИ 174

ДОДАТКИ 180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 206

ВСТУП
Актуальність теми обумовлюється низкою факторів. Передусім, результати загальнонаціональних виборів в Україні традиційно фіксують дихотомічні регіональні диспропорції електоральної підтримки основних політичних сил, що репрезентують плюралістичні програмові засади та передвиборчі лозунги щодо регіональних, етнічних і мовних питань. Дискусії щодо об’єктивності чи штучності етнорегіональних та лінгвістичних чинників електоральних орієнтацій виборців сучасної України точаться не лише в науковому середовищі, а й привертають увагу політиків, публіцистів, пересічних громадян.
Результати соціологічних досліджень фіксують, як відомо, периферійність зазначених чинників у структурі потреб індивіда порівняно з матеріальними та сімейно-побутовими запитами. Разом з тим гіпертрофована зосередженість у політичних дискусіях на мовних, етнічних, регіональних протиріччях сприяє формуванню електоральних розмежувань у масштабах країни, поглиблення яких загрожує в майбутньому трансформуватись у можливий національний розкол. Тому очевидною є нагальна необхідність з’ясування глибинних витоків регіональних електоральних протиріч, ступені їх об’єктивності.
Загальновідомо, що однією із підвалин становлення України як суверенної, демократичної, соціальної, правової держави є адекватне усвідомлення громадянами своїх реальних політичних інтересів. Уявляється, що для розуміння спрямованості зазначеного процесу слід простежити динаміку змін політичних уподобань громадян України. Тому актуальним є визначення чинників формування електоральних орієнтацій вітчизняних виборців.
Однак як у науково-теоретичному, так і в прикладному сенсі мають місце суперечності між практиками врахування кола чинників самоідентифікації виборця та отриманими емпіричними даними. Науковці прагнуть до вдосконалення існуючих уявлень, у тому числі емпіричних ознак чинників електоральної самоідентифікації. Разом з тим очевидним є той факт, що наукові розвідки щодо пошуків чинників як електоральних орієнтацій, так і електоральної поведінки не є завершеними.
Отже, хоч дослідженню чинників електоральних орієнтацій присвячено праці багатьох вітчизняних і зарубіжних учених, має місце актуальна наукова проблема. Вона полягає у тому, що за наявності теоретичних і практичних напрацювань є далеким від завершення комплексний розгляд сутності, причин та динаміки електоральної поведінки громадян України з урахуванням етнічних, лінгвістичних та регіональних факторів.
Метою роботи є продукування нового концептуально оформленого знання щодо ґенези електоральних орієнтацій виборців України та їх динаміки відповідно до впливу етнічного, лінгвістичного та регіонального факторів.
Для досягнення мети визначено коло таких завдань:
1. систематизувати знання щодо теоретико-методологічних засад дослідження електоральних орієнтацій, накопичених у працях соціологів, політологів, соціальних філософів;
2. з'ясувати адекватність інтерпретації різними теоріями електоральної поведінки специфіки електорального вибору виборців України;
3. дослідити динаміку та визначити чинники ґенези електоральних орієнтацій виборців України;
4. визначити регіональні, етнічні та лінгвістичні особливості електорату України як чинники формування електоральних орієнтацій, дослідити їх вплив на процеси трансформації українського суспільства.
Об’єктом дослідження є процеси самоідентифікації громадян у вітчизняному політико-ідеологічному просторі щодо його суб'єктів.
Предметом дослідження є електоральні орієнтації виборців, розвиток яких відбувається під впливом соціальних чинників в їх етнічному, лінгвістичному та регіональному аспектах.
Для вирішення завдань наукового дослідження застосовані такі методи:
а) метод об'єктивного аналізу як засіб відображення в логіці понять процесу становлення електоральних орієнтацій громадян України, їх впливу на суспільне життя в його динаміці та часовій послідовності;
б) абстрактно-логічний метод в процесі обґрунтування та класифікації теорій електоральної поведінки;
в) загальнонаукові методи пізнання: індукція, дедукція, синтез, аналіз, абстрагування, узагальнення при дослідженні процесів політичної самоідентифікації, обґрунтуванні чинників електорального вибору;
г) метод порівняльного аналізу на різних стадіях підготовки роботи, зокрема при визначенні критеріїв класифікації політичних сил, чинників електоральних орієнтацій, обґрунтуванні висновків і рекомендацій;
д) метод картографії для вимірювання зв'язку між результатами голосування та географічними ознаками;
е) метод аналізу агрегованих даних при зіставленні даних щодо етнонаціонального та лінгвістичного складу населення певних територіальних одиниць і результатів голосування в цих регіонах;
є) метод спостереження виявився ефективним як засіб моніторингу перебігу передвиборчої боротьби, електорального процесу в цілому;
ж) метод вторинного аналізу для обробки соціологічної інформації, отриманої за результатами опитувань провідними соціологічними службами країни, зокрема при визначенні етнорегіонального та лінгвістичного чинників електоральних уподобань;
з) метод статистичного аналізу масивів даних результатів соціологічних досліджень та exit-роll.
Джерельною базою роботи виступили масиви даних соціологічних досліджень, що проведені службами СОЦІС”, КМІС, Соціальний моніторинг”, Юкрейніан соціолоджі сервіс”, а також Інститутом соціології НАН України упродовж 1994, 19982007 рр. У процесі роботи над дисертацією автором використані офіційні результати президентських (1994, 1999, 2004 рр.) та парламентських виборів (1990, 1994, 1998, 2002, 2006 рр.), офіційні дані всеукраїнських переписів населення (1989, 2001 рр.) в частині, що стосується етнонаціонального та мовного складу українського суспільства.
Наукова новизна результатів, одержаних в процесі дослідження, полягає в удосконаленні систематизації теоретичних засад дослідження електоральних орієнтацій, що накопичені у галузевих соціологічних теоріях та соціальних практиках, подальшому розвитку положень щодо ґенези, сутності та динаміки електоральних орієнтацій громадян України в їх етнорегіональному та лінгвістичному аспектах. При цьому:
вдосконалено уявлення щодо процесу формування електоральних орієнтацій виборців України, зокрема, встановлено, що найбільш адекватним засобом пояснення електоральних процесів у сучасній Україні серед класичних теорій електоральної поведінки є соціально-психологічна теорія, тоді як раціональна та соціологічна теорії мають дещо меншу евристичну цінність. Цим самим спростовано твердження щодо переваги економічних мотивів поведінки виборців України над ідеологічними.
удосконалено підходи щодо оцінки (поточної та прогнозної) динаміки електоральних орієнтацій виборців України. Доведено, що евристичний потенціал такої оцінки зростає при врахуванні лінгвістичної самоідентифікації як одного з визначальних чинників в силу об’єктивних (феномен „материнської мови”) та суб’єктивних причин, що пов’язані з мовною проблемою в Україні.
вперше у вітчизняній соціологічній думці обґрунтована доцільність використання положень теорії „роздільного голосування” в перебігу соціологічного аналізу чинників електоральних орієнтацій виборців, зокрема, врахування інституціонального впливу на волевиявлення при голосуванні на „першочергових” та „другорядних” виборах.
конкретизовані положення теорії соціальних змін П.Штомпки щодо аналізу динаміки електоральних орієнтацій, передусім в частині визначення електоральних орієнтацій відносинами морального зв’язку − суспільними настроями, колективним самопочуттям, звичками, фрустрацією, масовою нудьгою, соціальною апатією, ентузіазмом тощо.
Практичне значення полягає у доцільності використання отриманих результатів та висновків при розробці конкретних методик з досліджень чинників електоральних орієнтацій виборців сучасної України та як основа для подальшого вивчення механізмів соціальних трансформацій. Результати дослідження можуть бути використаними як теоретичне підґрунтя у практиці діяльності вітчизняних соціологічних служб, аналітичних центрів, політичних партій і громадських організацій, вирішенні питань виборчої тактики і стратегії, позиціонуванні суб’єктів політичної діяльності, етнонаціонального та міжрегіонального спілкування, обґрунтуванні засад та здійсненні державної регіональної та етнополітики. Розроблені наукові положення можуть застосовуватись при викладанні як загальної соціології, так і спеціалізованих соціологічних курсів.
Наукові здобутки дисертанта, зокрема дослідження мовного, етнічного, регіонального та інституціонального чинників електоральних орієнтацій, були враховані в аналітичних рекомендаціях виборчої стратегії фахівцями Європейського інституту інтеграції та розвитку у рамках виборчої кампанії Блоку Ю.Тимошенко на парламентських виборах 2006 р.
Апробація результатів дисертації. Основні положення та результати дослідження обговорювалися та доповідалися на:
· засіданнях відділу філософсько-психологічних проблем українознавства Науково-дослідного інституту українознавства МОН України (2004-2006 рр.).
· наукових конференціях та конгресах (2004 2007 рр.): Міжнародна науково-практична конференція „Соціально-економічні, політичні та етнонаціональні чинники буття народу” Київ, 21-22 жовтня 2004р.; Міжнародний конгрес „Українська мова вчора , сьогодні, завтра в Україні і в світі” Київ, 20-21 жовтня 2005р.; Міжнародний конгрес „Українська освіта у світовому просторі” Київ, 19-21 жовтня 2006р.; „Інноваційні технології у наукових дослідженнях і навчальному процесі вищого закладу освіти” Полтава, 26-27 квітня 2007р.;
· науково-теоретичних семінарах факультету соціології та психології Київського національного університету імені Т. Шевченка (2005-2006 рр.).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційної роботи викладено у восьми публікаціях, з яких п’ять у виданнях, що визнані ВАК України як фахові із соціології.
Структура та обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 222 стор., з яких на вступ, основна частина та висновки припадає 179 стор. Список використаної літератури складає 202 найменування за наскрізною нумерацією та займає 17 стор. Положення дисертації конкретизовано 46 таблицями, з яких 24 винесені в додатки, що займають 26стор.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації поставлене наукове завдання з’ясування ґенези і динаміки електоральних орієнтацій виборців України відповідно до впливу етнічного, лінгвістичного та регіонального факторів, яке є актуальним для науки і практики. За результатами дослідження запропоновано нове вирішення даного наукового завдання, яке полягає в комплексному розгляді сутності, причин та динаміки електоральної поведінки громадян України з урахуванням етнічних, лінгвістичних та регіональних факторів. Це дало змогу з’ясувати витоки, сутність і характер регіональних електоральних розмежувань (ступінь їхньої обґрунтованості чи штучності).
Застосування аналітико-евристичних можливостей парадигм соціологічного знання (структурно-функціонального підходу, символічного iнтеракцiонiзму, політичного психоаналізу, теорій соціального конструювання, раціонального вибору тощо), постмодерністської інтелектуальної традиції дозволили дослідити стан, динаміку та чинники електоральних орієнтацій в сучасній Україні, прийти, зокрема, до таких висновків:
а) уточнено зміст (конкретизовано) поняття „електоральні орієнтації”. Доведено, що офіційні результати виборів, зважаючи на їхню артефактуальність, не є адекватними електоральним орієнтаціям. Останні є теоретичним конструктом, що відображає існуючі у суспільстві настрої та пріоритети щодо суб’єктів політичної боротьби (об'єктів електорального вибору);
б) засобами статистичного аналізу адекватності інтерпретації різних теорій електоральної поведінки в контексті встановлення специфіки електорального вибору виборців України вдалося довести, що найадекватнішим засобом пояснення електоральних процесів у сучасній Україні серед класичних теорій електоральної поведінки є соціально-психологічна, тоді як раціональна та соціологічна теорії мають дещо меншу евристичну цінність;
в) аналізуючи перебіг, результати парламентських та президентських виборів в Україні з часу проголошення незалежності встановлено, що характерною ознакою електорального поля України є поширення протестних настроїв та орієнтацій на лідера. Зазначена особливість волевиявлення українського виборця активно використовується у виборчих технологіях, попри ту обставину, що парламентські вибори 2002 і 2006 рр. та президентські 2004 р. довели слабку ефективність застосування маніпулятивних технологій та медійних проектів. Цей висновок дозволив автору сформулювати положення, що пропорційна система виборів у найближчій перспективі сприятиме утвердженню в електоральному полі України ідеологічних проектів з розвинутою мережевою структурою, що спиратимуться на ідеології в їх усталеному розумінні. При цьому орієнтація на лідера продовжує залишатися важливим чинником електоральних орієнтацій, хоча у суспільстві сформувався запит на концептуально оформлені ідеології вітчизняного політичного простору;
г) з’ясовано, що позиціонування суб’єктів виборчих перегонів за критерієм ліві-праві в свідомості пересічного виборця відбувається, насамперед, за національно-демократичним та зовнішньополітичним векторами, тоді як економічні пріоритети є важливими для суб’єктів підприємницької діяльності. Позиціонування суб’єктів виборчого процесу в Україні відбувається за такими ознаками: ліві прагнуть до інтеграції України з державами пострадянського простору, передусім з Росією, обстоюють надання російській мові ширших прав, аж до надання їй державного статусу; праві виступають за рух України в атлантичному напрямку (ЄЕС, НАТО), державну підтримку духовно-культурної спадщини українського народу, у тому числі української мови. Згідно з цим критерієм, лівий спектр політичного поля України в ході парламентської виборчої кампанії 2006 р. уособлювали, зокрема, такі суб’єкти виборчого процесу як Партія регіонів, КПУ, Блок Н.Вітренко «Народна опозиція» та Блок "Не Так". Праві сконцентрувалися у блоках „Наша Україна”, Костенка-Плюща та Пори-ПРП. Центристську нішу зайняли Блок Юлії Тимошенко, СПУ, Народний блок В.Литвина, партія „Віче”;
д) визначено стан, динаміку та чинники ґенези, еволюції електоральних орієнтацій виборців України. Встановлено, що розпочинаючи з 1989 року на загальнонаціональних виборах в Україні наявні електоральні платформи (комуністична, соціалістична, права, патерналістська тощо), вагомість яких залежить від соціально-історичних, етнічних, мовних, культурних тощо чинників. Слід зазначити, що наявність електоральних платформ, їх еволюція, поява одних і зникнення інших зумовлена суверенним розвитком, демократизацією суспільного життя, політичним плюралізмом. Однак під впливом засобів, за допомогою яких політичні сили прагнуть змінити кордони електоральних впливів на свою користь, ці платформи, принаймні деякі з них, можуть набувати ознак ризикогенності, породжуючи нові виклики, ризики, небезпеки. Доведено, що подальша їх ескалація може трансформувати існуючий умовний електоральний (ідеологічний) розкол країни у національний;
е) встановлено, що аналітичний та евристичний потенціал зазначених моделей значною мірою посилюється шляхом використання таких чинників, як регіональні, етнічні та мовні особливості, впливи яких на електоральний вибір, внаслідок компактності розселення національних меншин, взаємодоповнюються, породжуючи ефект синергії, що часто призводить до утворення стійких домінант (наприклад голосування за Л.Кучму і Л.Кравчука на президентських виборах 1994 р., В.Ющенка і В.Януковича на президентських виборах 2004 р., Партію регіонів на парламентських виборах 2006 р.);
є) доведено, що етнорегіональні та лінгвістичні розмежування мають об’єктивну, історично сформовано базу, однак значущість їх у структурі електоральних орієнтацій виборців сучасної України є надмірно акцентованою, набуває спекулятивних ознак, що загрожує трансформацією електоральних розмежувань у національний розкол;
ж) обґрунтовано межі поширення національно-демократичних настроїв та біло-синіх кольорів у відповідному регіональному вимірі. Чинниками аргументації послугували наявність серед населення вагомої частки російської етнічної групи та осіб з подвійною національною та мовною самоідентифікацією у Південному та Східному регіонах. Як відомо, довгий час, з моменту проголошення незалежності, більшість громадян у цих регіонах були прихильниками комуністичних (проросійських) настроїв, але вже парламентські вибори 2002 р. зафіксували тенденцію поширення впливу регіональних політичних сил. Результати президентських виборів 2004 р. та парламентських 2006 р. засвідчила їх спроможність до перекроювання електорального поля України: комуністична платформа поступилася місцем патерналістській. На Заході, і особливо у Центрі, також набули поширення патерналістські настрої, що є наслідком сформованих під впливом „Майдану” завищених очікувань (які породжують ефект заміщення) помаранчевих виборців, їх розчарування у спроможності нинішньої влади виконати свої обіцянки;
и) встановити потужний самоорганізаційний потенціал українського суспільства, потреби формування єдиного політичного поля в єдності його основних складових (ліві, центристи, праві), що може свідчити про певні ознаки його становлення в проєвропейському векторі еволюції ідеологічної свідомості.
Українське суспільство, як відомо, продовжує політично структуризуватись. Цьому сприяє пропорційна виборча система, яка має започаткувати формування механізмів політичної відповідальності, системи реальних стримувань і противаг. Попри характерний для сучасного українського суспільства світоглядний плюралізм, забезпечити функціонування зазначеного механізму не вдається, певною мірою тому, що ідеологічна компонента не є домінуючою в діяльності партій. Однак, подальший розвиток пропорційної системи. Як свідчать результати дослідження, уявляється перспективним, щонайменше у контексті задоволення базових потреб суспільства у політичній сфері: утвердження механізмів політичної відповідальності, моральності та відкритості влади, її розмежування з бізнесом. Проблема ефективності політики полягає у досягненні відповідності між ідеологічними засадами й реальною діяльністю суб’єктів політичної боротьби, налагодженню прямого та зворотного зв'язку зі своїм електоратом. Це сприятиме ідеологічній визначеності, слугуватиме засобом формування партій в їх адекватному значенні, що дозволить структуризувати електоральне поле України.
к) встановити, що соціальні зміни в українському суспільстві, початок яким поклали події національно-демократичного піднесення 1989-1991 рр., мають циклічний характер із спорадичним різким розширенням соціального зв’язку за умов політичної кризи. Аналіз динаміки соціальних змін дозволяє стверджувати, що консолідація української нації передбачає необхідність синтезу європейського та євразійського векторів розвитку й утвердженню консенсусних засад діяльності політичних сил. Подолання регіональних розмежувань сприятиме трансформаційним змінам в українському суспільстві, особливо в тому разі, якщо згладжування протиріч відбуватиметься не внаслідок поширення протестних настроїв (що спостерігалося до цього часу), а як результат позитивної самоідентифікації виборців з загальнонаціональними політичними силами.
Конкуренція політичних партій дозволяє на засадах електорального вибору визначитись із перспективами розвитку суспільства, його консолідації. Нагальним є питання трансформації української національної ідеї в її взаємодії та кореляції з регіональними інтересами, зокрема шляхом розвитку почуття громадянськості як засобу утвердження загальнонаціональної спільності на основі усталених типів європейських ідеологій. Продукувати положення цієї ідеї мають не бюрократія чи корпоративні групи, а політичні партії, інститути громадянського суспільства, органи самоорганізації населення, групи тиску тощо. В основі української національної ідеї має бути не лише подолання зовнішніх проявів дезінтеграції соціуму (електоральний розкол), а й формування механізмів, що дозволяють підтримувати баланс та рівновагу між інтеграційними та дезінтеграційними складовими життєдіяльності соціуму.
Політична криза, що склалася в Україні за результатами парламентських виборів у березні 2006 р., дозволяє стверджувати про доцільність появи на політичній арені нової еліти (контреліти), яка б у своїй діяльності керувалася національними інтересами та усталеною ідеологією в її європейському розумінні. Неспроможність досягти консенсусу є показником того, що ресурс вітчизняної політичної еліти щодо реалізації національного інтересу значною мірою вичерпується.

Звичайно, не всі проблеми, що підняті у дисертації вдалося висвітлити з достатньою повнотою, на деяких з них тільки наголошено. Так, зокрема, потребують подальшого дослідження обґрунтування моделей аналізу електоральної поведінки виборців України та співвіднесення їх з існуючими в Україні типами політичної свідомості, шляхи та засоби забезпечення консолідованого розвитку українського суспільства.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. КачановЮ. Политическая топология: структурирование политической действительности М.: Ad Marginem, 1995. 223 с.
2. ПрозороваН.М. Особливості кримського регіоналізму . Віче. 2003. №2. С. 3137
3. КривицькаО. Етнічність як конфліктогенний фактор суспільного життя в Україні // Наукові записки. К.: ІПІЕНД, 2000. 298 с. Сер. „Політологія і етнологія”; Вип. 12. С. 166176.
4. НагорнаЛ. Українська політична нація: лінії розламу і консолідації // Віче. 2000. №1. С. 132146.
5. РебкалоВ.А., ОбушнийM.І., МайбородаО.М. Етнонаціональні проблеми в сучасній Україні: досвід, проблеми, перспективи. К.: Видво. УАДУ, 1996. 116 с.
6. Политические исследования накануне выборов. Украина, декабрь 1997 /под ред. М.Погребинского. К.: Киевский центр политических иссле­дований и конфликтологии, 1998. 240с.
7. СушкоО. Електоральний розкол України: білорусизація починається з регіонів? //Політична думка. 2002. №1. С. 2431.
8. ХантингтонС. Столкновение цивилизаций? //Полис. 1994. № 1. C.33 48.
9. HuntingtonS.P. The Clash of Civilization and the Remaking of World Order. London: Touchstone books, 1997.
10. WilsonA. Elements of a Theory of Ukrainian Ethno_national Identity // Nations and Nationalism. 2002. Vol. 1. P. 3154.
11. КривицькаО.Конфліктний вимір етнонаціонального розвитку України //Політичний менеджмент. 2005. № 2. C.2437.
12. Гіроакі Куромія. Свобода і терор в Донбасі. Українськоросійське прикордоння, 1870 1990і роки. К.: Основи, 2002.
13. Berlin I. Two Concepts of Liberty // Four Essays of Liberty. Oxford, 1969.
14. ЛапинН.И. Ценности населення и реформи в кризисной России // Социологи­ческие исследования. 1993. № 9. С. 2225.
15. КоржовГ. Регіональна ідентичність Донбасу: генеза і тенденції розвитку за умов суспільної трансформації //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2006. № 4. С.3851.
16. СтепикоМ. Українська політична нація: проблеми становления //Політичний менеджмент. 2004. №1.
17. МакеевСА., ОксамитнаяС.Н., ШвачкоЕ.В. Социальные идентификации и идентичности. К., 1996.
18. УорфБ.Л. Отношение норм поведения и мышления к языку //Зарубежная лингвистика: Избранное. М.: Издательская группа "Прогресс", 1999.Вып.1: Новое в лингвистике. С.58 92.
19. УорфБ.Л. Наука и языкознание //Зарубежная лингвистика: Избранное. М.: Издательская группа "Прогресс", 1999.Вып. 1: Новое в лингвистике. С.92106.
20. НедюхаМ.П. Системний аналіз історичних типів європейської ідеології. Ірпінь: Академія державної податкової служби України, 2001. 195 с.
21. МечковскаяН.Б. Социальная лингвистика. М.: АспектПресс, 2000. 206с.
22. БергерП., ЛукманТ., Социальное конструирование реальности. М.:Медиум, 1995. 323 с.
23. ГеллнерЭ. Нации и национализм. М.: Прогресс, 1991.
24. LazarsfeldP.F., BerelsonB., GaudetH. The People's Choice: How the Voter Makes up his Mind in a Presidential Campaign. N.Y., 1948.
25. Campbell A., Converse P.E., Miller W.E., Stokes D.E. The American Voter. N.Y., 1960.
26. Downs A. An economic theory of democracy. New York: Harper, 1957.
27. ПоповаО.В. Проблемы исследования политической идентичности//Политический анализ: Доклады Центра эмпирических политических исследований СПбГУ. СПб.: Издво С. Петерб. Унта, 2000. Режим доступу: http://www.politanalysis.narod.ru/popova1.html
28. АлмондГ. ВербаС. Гражданская культура и стабильность демократии // Политические исследования. 1992. № 4. С. 122 134.
29. БарановН.А., ПикаловГ.А. Теория политики СПб: Издво БГТУ, 2003. Режим доступу: http://nicbar.narod.ru/theoria_politiki_lekcii.htm
30. МосковичиС. Век толп: Исторический трактат по психологии масс М.: Центр психологии и психотерапии, 1998. 480 с.
31. АбельсХ. Интеракция, идентификация, презентация. Введение в интерпретативную социологию. С.Пб.: Алетейя, 1999. 266 с.
32. КравченкоЕ.И. Социологическая концепция Э. Гоффмана //Современная американская социология. М., 1994. C.157178
33. Національна ідея і соціальні трансформації в Україні. К: Український Центр духовної культури, 2005. 328 с.
34. Бьюкенен Д. Сочинения. М.: Таурус Альфа, 1997. 560с.
35. Riker W., Ordeshook P.. A Theory of the Calculus of Voting //The American Political Science Review, 1968. March.
36. Маслоу А. Дальние пределы человеческой психики. Спб.: Издат. группа «Евразия», 1997. 430 с.
37. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология РостовнаДону: Феникс, 1996. 448с.
38. Чазов А.В. Ценности как фактор формирования политических предпочтений //Политический анализ: Доклады Центра эмпирических политических исследований СПбГУ СПб.: Издво С. Петерб. Унта, 2000. Режим доступу: http://politanalysis.narod.ru/chasov1.html
39. Бауман З. Социологическая теория постмодерна // Человек и общество: Хрестоматия. К.: Инт социологии НАН Украины, 1999.
40. АстафьевЯ.У. Постмодернизм в познании общества. //Полис. 1992. №3.
41. Игнатьева И.Ф. Проблема артефакта: онтология, эпистемология, аксиология. Великий Новгород: НовГУ им. Ярослава Мудрого, 2002. 86 с.
42. МихайличО.В.Артефактуальність електоральних орієнтацій//Збірник наукових праць Науководослідного інституту українознавства. К.: Поліграфічний центр „Фоліант”, 2007. Т.ХІV. С. 492500.
43. ПознякД. Соціальнопсихологічні механізми політичного самовизначення учасників електорального процесу //Соціальна психологія 2004. № 1. C.3145.
44. Яковенко Ю.І. Проблема артефакту в соціології: Автореф. дис...дра. соціол. наук: 22.00.01. К., 1996. 58с.
45. Парсонс Т. О структуре социального действия. М.: Академический Проект, 2002. 880 с.
46. Российская социологическая энциклопедия / Под. общ. ред. акад. РАН Г. В. Осипова. М.: НОРМАИНФРА, 1999. 672 с.
47. КаревінаО.В. Соціальноекономічні орієнтації населення України на перехідному етапі: динаміка та фактори формування: Автореф. дис... канд. соціол. наук: 22.00.03 / НАН України. К., 1998. 23 с.
48. СлюсаревськийН.М. Культурні орієнтації як обєкт дослідження // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: зб. наукових праць. Х., 2005. С. 187 192.
49. Дилигенский Г.Г. Социальнополитическая психология. М.: Новая школа, 1996. 352 с.
50. Левада Ю.А. От мнений кпониманию. Cоциологические очерки 19932000. М.: Московская школа политических исследований, 2000. 576с.
51. ГавраД.П., СоколовН.В. Исследование политических ориентаций //СОЦИС. 1999. №1. С.66 77.
52. Дюверже М. Политические партии. М.: Академический Проект, 2000. 538 с.
53. ШевченкоЮ.Д. Между экспрессией и рациональностью: об изучении электорального поведения в России //Полиc. 1999. № 3. С. 105144.
54. Lipset S.M., Rokkan S. Party Systems and Voter Alignment. New York: Free Press., 1967
55. ЛипсетС.М. Политическая соціологія//Американская социология: Перспективы, проблемы, методы. М.: Прогресс, 1972. С. 203219.
56. ПогорілаН. Електорат у демографічних вимірах//Загальнонаціональні опитування exit poll: Парламентські вибори1998. Президентські вибори1999. Парламентські вибори2002. К.: Заповіт, 2002. Режим доступу: http://www.dif.org.ua
57. Хмелько В. Електорат парламентських виборів 2002 року в демографічних вимірах//Загальнонаціональні опитування exit poll: Парламентські вибори1998. Президентські вибори1999. Парламентські вибори2002. К.: Заповіт, 2002. С.8889.
58. Хмелько В. Динаміка рейтингів і соціальний склад електоратів В.Ющенка та В.Януковича у виборчій кампанії 2004 року. Режим доступу: http://www.kiis.com.ua/txt/pdf/khmelkou06032005.pdf
59. АртёмовГ.П. Гражданская культура и выборы. Политический анализ: Доклады Центра эмпирических политических исследований СПбГУ. Вып. 3. СПб.: Издво С. Петерб. Унта, 2002. 140 с.
60. ШевченкоЮ.Д. Поведение избирателей в России: Основныеподходы //Выборы в посткоммунистических обществах.//ИНИОН РАН. Центр социальных науч.информ. исслед. Отд. политологии и правоведения, Инт сравнит. политологии. М., 2000. C. 111136.
61. ШвериР. Теория рационального выбора: аналитический обор//Социологический журнал. 1995. № 2. С. 4357.
62. МихайличО.В., НедюхаМ.П. Класичні теорії електоральної поведінки як засіб аналізу волевиявлення виборців в Україні//Соціальні технології: Актуальні проблеми теорії і практики. Міжнародний Міжвузівський збірник наукових праць. Запоріжжя: Видво ДУ ЗІДМУ, 2005. Вип.31. С. 7989.
63. Українське суспільство 19942004: соціологічний моніторинг /за ред. Н.Паніної. К.: "Заповіт", 2004. 64 с.
64. КаревинаЕ. Экономические факторы политического успеха: анализ на примере последних президентских выборов в Украине //Социология: теория, методы, маркетинг. 2001. №2. С.90104.
65. Fiorina М.. Retrospective Voting in American National Elections. New Haven: Yale University Press, 1981.
66. Морозова Е. Г. Политический рынок и политический маркетинг: концепции, модели, технологии. М.: Российская политическая энциклопедия, 1999. 247с.
67. ЖдановІ. Свідомий вибір чи маніпулювання масовою свідомістю //Нова політика. 2002. №1. С. 1623.
68. ГригорьевМ.С. Методы и техника психологических операций в избирательных кампаниях //Вестник Московского университета. Сер.18. Социология и политология. 1999. С.615.
69. НоэльНойман Э. Общественное мнение. Открытие спирали молчания: Пер. с нем. М.: ПрогрессАкадемия, 1996. 351 с.
70. Рыбка Е. Парламентские выборы. Вопросы и ответы М.: Acceslnfo, 2005.
71. Фокусгрупи: Звіт за результатами фокусгрупового дослідження "Використання «адміністративного ресурсу» під час парламентської виборчої кампанії 2002 року" http://www.ucipr.kiev.ua/modules.php?op=modload&name=News&file=index&catid=&topic=524.01.2002. Режим доступу: http://www.ucipr.kiev.ua
72. МягковМ., ОрдещукП.К., ШакінД. Фальсифікації чи домисли:досвід виборів у Росії та Україні //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. 2005. №2. С.116155.
73. Політологічний енциклопедичний словник: К.: Генеза, 1997. 395с.
74. НазаретянА.П. Агресія, мораль і кризи в розвитку світової культури (Синергетика історичного прогресу). М.: Наследие, 1996. 184с.
75. Выдрин Д. И. Политика: история, технология, экзистенция. К.: Лыбидь, 2001. 432 с.
76. Головатий М.Ф. Соціологія політики. К.: МАУП, 2003. 504 с.
77. Токарева В.І. Вождь і маса. соціологія натовпу від Г.Лебона до Е.Канетті: Автореф. дис...канд. соціол. наук: 22.00.01. Київ, 1999. 22c.
78. ВарзарИ. Популизм на этатологическом фоне //Із контекстів минулих літ: Вибране в концептуальних і мемуарних вимірах. К.: ФАДА, ЛТД, 2003 Кн.1: держава і нардетнос у політологічному дискурсі. С.65142.
79. Inglehart R. Culture shift in advanced industrial society. Princeton University Press, 1990.
80. Бурдье П. Социология политики. М.: SocioLogos, 1993. 333 с.
81. Campbell A. Surge and decline: A study of electoral change // Public opinion quart. Princeton, I960 Vol. 24. P.397418.
82. Шевченко Ю.Д. Конфликт между ветвями власти и электоральное поведение в России //Мировая экономика и междунар. отношения. 1999. №1. С.8289.
83. Голосов Г.В., Яргомская Н.Б. Избирательная система и межпартийная конкуренция на думских выборах. Первый электоральный цикл в России, 19931996. /Под.ред. Гельмана В.Я., Голосова Г.В., Мелешкиной Е.Ю. М.: Весь Мир, 2000. С.152176.
84. Reif K., Schmitt H. Nine SecondOrder National Elections: A Conceptual Framework for the Analysis of European Election Results. // European Journal of Political Research. 1980. №8.
85. Мелешкина Е.Ю. Формирование партийных предпочтений избирателей в посткоммунистических странах Восточной Европы: Основные концепции//Выборы в посткоммунистических обществах: Пробл.темах, сб. / ИНИОН РАН. Центр социальных науч.информ. исслед. Отд. политологии и правоведения, Инт сравнит, политологии. М., 2000. С.5166.
86. МихайличО.В. Інституційні засоби аналізу процесу волевиявлення виборців//Соціальні технології: Актуальні проблеми теорії і практики. Міжнародний Міжвузівський збірник наукових праць. Запоріжжя: Видво ГУ ЗІДМУ, 2005. Вип.28. С. 164170.
87. Крисаченко В.С., Степико М.Т., Власюк О.С. та ін. Українська політична нація: генеза, стан, перспективи / За ред. В.С. Крисаченка. К.: НІСД, 2003. 632 с.
88. АхременкоА.С., МелешкинаЕ.Ю. Голосование «против всех» как форма политического протеста: проблемы изучения //Вестник Моск унта. Сер.12. Полит.науки. 2001. №5. С.97111.
89. ШведаЮ.Р. Політичні партії: Енциклопедичний словник. Львів: Астролябія, 2005. 488с.
90. Шайгородський Ю., Меркотан К. Багатопартійність і проблеми ідеологічної ідентифікації // Політичний менеджмент. 2006. № 1. C.176182.
91. Смелзер Н. Социология. М.: Институт практической психологии, 1994. 426 с.
92. Михальченко Н.И. Политическая идеология как форма общественного сознания. К.: Наукова думка, 1981.
93. Михальченко Н. Украинское общество: трансформация, модернизация или лимитроф Европы?. К.: Инт социологии НАНУ, 2001. 440 с.
94. Михальченко М. Україна як нова історична реальність: запасний гравець Європи. Дрогобич: Відродження, 2004. 488 с.
95. Фромм Е. Психоанализ и этика. М.: Республика, 1993. 416 с.
96. Політологія: історія та методологія /за ред. Ф. М. Кирилюка. К.: Здоров’я, 2000. 632 с.
97. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию. М.: Аспект Пресс, 2004. 479 с.
98. Гаджиев К.С. Политическая философия. М.: Экономика, 1999. 606 с.
99. Головатий М.Ф. Хто стане третім Президентом України? Про ідеологічні метаморфози наступних президентських виборів //Політичний менеджмент. 2003. №2.
100. Ітвелл Д., Еллмен М., Карлсон М. та ін. Трансформація та Інтеграція: Формування майбутнього Центральної та Східної Європи. К.: Стилос, 1998. 192 с.
101. Недюха М.П. Ліберальнодемократична ідея як складова модернізаційного розвитку України //Культура і мистецтво у сучасному світі :Наукові записки КНУКіМ: Вип.3 / Київський національний університет культури і мистецтв. К., 2002. 205 с.
102. Сікора І. Неоконсервативна ідеологія і практика реформ та проблеми її легітимації в Україні //Молода нація. 1997. № 6. С. 7195.
103. ЛипинськийВ. Листи до братівхліборобів про ідею і організацію українського монархізму. Київ; Філадельфія.: Східноєвропейський дослідний інститут ім. В. К. Липинського, 1995. 470 с.
104. ШпорлюкР. Комунізм і націоналізм /Пер. з англ. Г.Касьянов. К.: Основи, 1998. 479 с.
105. Український соціум/за ред. В.С. Крисаченка. К.: Знання України, 2005. 792 с.
106. Мизес Л. фон. Либерализм в классической традиции. М.: ЮНИТИДАНА, 2001. 295 с.
107. ТанчерВ., КарасьО., КучеренкоО. Політичні партії та рухи у світлі ситуації постмодерну”. К.: Фонд Демократичні ініціативи”, 1997. 44 с.
108. МихайличО.В. Ідеології як засіб класифікації політичних партій в Україні//Соціальні технології: Актуальні проблеми теорії і практики. Міжнародний Міжвузівський збірник наукових праць.