ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВНИХ СУДІВ У ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ (кінець XVIII – початок XX ст.): історико-правове дослідження

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ,
МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.І. Вернадського
На правах рукопису
УДК 377.999(09) (477.75)
РЕВІН КИРИЛ ІГОРЕВИЧ
ФОРМУВАННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВНИХ СУДІВ У ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ (кінець XVIII – початок XX ст.): історико-правове дослідження
Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Науковий керівник
кандидат юридичних наук, доцент
Таран Павло Євгенович

Сімферополь – 2012

ЗМІСТ
Список умовних скорочень…………………………………………………2
ВСТУП………………………………………………………………………..3
I. ДЖЕРЕЛА, ІСТОРІОГРАФІЯ ТА ПОНЯТІЙНО-КАТЕГОРІАЛЬНИЙ АПАРАТ ДОСЛІДЖЕННЯ
1.1. Історіографія предмета дослідження…..……………………………13
1.2. Джерелознавча база……..……………………………………………23
1.3. Методологія та понятійно-категоральний
апарат дослідження………………………………………………………29
Висновки за розділом…………………………………………………….44
II. ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ДУХОВНИХ СУДІВ В
РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ У XVIII – початку XX ст.
2.1. Формування системи духовних судів до утворення
Таврійської губернії.………………………….…………………………48
2.2. Формування юрисдикції духовних судів у XVIII
– першій половині XIX ст. ……….……………………….…………….63
2.3. Еволюція юрисдикції духовних судів у другій половині
ХIХ – початку ХХ ст. ……………………………………………………79
2.4. Вирішення шлюбно-сімейних справ духовними судами……….....90
Висновки за розділом……………………………………………………100
III. СТАНОВЛЕННЯ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ ДУХОВНИХ СУДІВ
В ТАВРІЙСЬКІЙ ГУБЕРНІЇ
3.1. Становлення системи духовних судів у Таврійській губернії…..102
3.2. Основні напрями судової діяльності
Таврійської Духовної Консисторії……………………………………...119
3.3. Система мусульманського релігійного судового
устрою та її діяльність………………………………………………….143
3.4. Карасубазарський римсько-католицький суд…………..…………165
Висновки за розділом……………………………………………………184
ВИСНОВКИ...………………………………………………………………...189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ……………….………..202
ДОДАТКИ…………………………………………………………………….226
Список умовних скорочень

ДААРК – Державний архів Автономної Республіки Крим;
ДДСІС – Департамент Духовних Справ Іноземних Сповідань;
ОМДЗ – Оренбургське мусульманське духовне зібрання;
ПЗЗРІ – Повне зібрання законів Російської імперії;
РПЦ – Російська Православна Церква;
ТМДП – Таврійське Магометанське Духовне Правління.

ВСТУП

Актуальність теми. Поліконфесійний та багатонаціональний склад населення України обумовлює особливу увагу держави і її правової політики щодо національних та релігійних меншин. Актуальні проблеми загальнодержавного процесу досягнення толерантності і завдання здійснення історичної справедливості у сфері міжнаціональних та міжконфесійних відносин вимагають уважного вивчення ґенези даних проблем. Істотне світло на становлення й нинішній стан міжнаціональних і міжконфесійних відносин в українському суспільстві може пролити аналіз процесу формування та функціонування духовних судів у Російській імперії наприкінці XVIII – початку XX ст. Вивчення процесів формування та принципів роботи духовних судів різних конфесій в тих державних системах, в яких, з одного боку, очевидна значна та авторитетна роль релігії взагалі і при цьому, з іншого боку, домінує одна релігійна конфесія, особливо актуально. Ця обставина обумовлена, на жаль, неусувною гостротою міжетнічних, міжнаціональних, міжкультурних і міжконфесійних конфліктів в наші дні.
На сьогоднішній день немає комплексних розробок історико-правових аспектів процесу формування та діяльності духовних судів у Таврійській губернії наприкінці XVIII – початку XX ст., а існуючі роботи, як правило, фрагментарні, носять здебільшого історичний характер та не охоплюють увесь комплекс питань з проблеми дослідження. Фундаментальною основою для дослідження стали праці учених з історії держави та права, інших галузевих правових наук, а також історії України і Росії: М. Абдуллаєвої, Д. Арапова, С. Афанасьєва, М. Бутіна, І. Берднікова, Е. Васьковського, В. Ганкевича, І. Гессена, В. Григор’янца, Е. Дружиніної, Е. Муратової, В. Івановського, Ф. Лашкова, О. Сокальської, А. Скальковського, Ю. Катуніна, М. Льовицької, Ю. Маркова, О. Скакун, Н. Суворова, М. Тріфанова, І. Усенка, Д. Фетіщева, М. Філіппова, З. Хайредінової, К. Хархатай, О. Шевченко, Ю. Шемшученко, О. Ярмиша та інших.
Вивчення діяльності духовних судів та судів, створених за конфесійною ознакою, дає можливість проаналізувати позитивні і негативні моменти в організації й роботі цих судових органів, що може дозволити підвищити ефективність судової системи, правоохоронних органів, правового регулювання діяльності релігійних організацій. Нарешті, це може сприяти консолідації українського суспільства. Від рівня наукового осмислення історичних і організаційно-правових основ формування та діяльності духовних судів і судів, створених за конфесійною ознакою, можуть залежати перспективи й наслідки перетворень судової системи в нашій державі.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає завданням Цільової комплексної програми НАН України № 0186.0.070872 «Актуальні проблеми Українського національного державотворення», Координаційному плану Міністерства науки і освіти України «Історія етнонаціональних процесів в Україні». Дисертація виконувалася у межах наукової теми Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського «Вивчення етнокультурних проблем депортованих народів і малих етнокультурних спільностей в Криму» № 0197V000422. Тему дисертації затверджено Вченою радою Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, протокол № 2 від 27 лютого 2008 р.
Мета і задачі дослідження. Мета роботи полягає в проведенні комплексного історико-правового аналізу правових основ формування, компетенції та функціонування духовних судів у Таврійській губернії наприкінці XVIII – початку XX ст. та формулювання на цій основі пропозицій щодо вдосконалення сучасного законодавства, що регулює діяльність релігійних об’єднань та організацій.
Мета конкретизована в таких наукових задачах:
– з’ясувати сучасний стан наукової розробки проблеми і здійснити необхідний аналіз її понятійно-категорійного апарату;
– виділити і систематизувати джерельну базу дослідження;
– дослідити хід формування системи духовних судів і їх підлеглість;
– визначити компетенцію духовних судів та їх нормативно-правову базу;
– розглянути процес формування системи духовних судів і судів за релігійною ознакою у Таврійській губернії;
– визначити основні форми та напрямки судової діяльності Таврійської духовної консисторії;
– дослідити систему мусульманського релігійного судового устрою;
– реконструювати процес та причини створення і дати характеристику Карасубазарському римсько-католицькому суду;
– сформулювати на основі проведеного дослідження пропозиції щодо вдосконалення сучасного законодавства у галузі регулювання діяльності релігійних організацій.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникли у сфері формування та діяльності духовних судів і судів, створених за конфесійною ознакою, в Таврійській губернії наприкінці XVIII – початку XX ст.
Предметом дослідження є формування та діяльність духовних судів у Таврійській губернії наприкінці XVIII – початку XX ст.
Методи дослідження. У якості методологічної бази проведеного дослідження використовувалися наступні методи:
– конкретно-історичний метод, який дозволив виділити й дослідити основні етапи формування та діяльності системи духовних судів і судів, створених за конфесійною ознакою у Таврійській губернії, у хронологічній послідовності та виявити властиві цьому процесу закономірності і відхилення від них;
– використання порівняльно-історичного методу дозволило, по-перше, зіставити нормативно-правові акти щодо організації і регулювання діяльності досліджуваних судових установ та соціально-правові відносини, що виникали в різні періоди, і, по-друге, виявити особливості правового регулювання, організації та функціонування духовних судів і судів, створених за конфесійною ознакою в позначений хронологічний період;
– метод аналізу і синтезу використовувався як для з’ясування правового положення та компетенції духовних судів і судів, створених за конфесійною ознакою в судовій системі Російської імперії, так і для демонстрації загальних тенденцій в розвитку державної системи та національно-релігійній політиці країни;
– метод індукції допоміг узагальнити дані, що свідчать про специфіку діяльності духовних судів та судів, створених за конфесійною ознакою;
– метод дедукції дозволив отримати інформацію про характерні особливості, виходячи із знання даних про загальні якості судової системи;
– метод абстрагування дозволив виділити істотні ознаки правового процесу формування та діяльності досліджуваних судових установ Таврійської губернії;
– за допомогою системно-функціонального аналізу вдалося поставити в центр вивчення всю існуючу сукупність взаємозв’язків між правовими основами формування та функціонування духовних судів та соціально-політичною і релігійною обстановкою в Криму. Це допомогло встановити здійснювані даними установами функції і визначити їх місце в судовій системі Російської імперії;
– формально-логічний метод, за допомогою якого була здійснена наукова обробка правового матеріалу, – нормативних актів, регулюючих діяльність духовних судів і судів, створених за конфесійною ознакою в XVIII – початку XX ст.;
– метод герменевтики допоміг виявити сенс правових норм, що регулювали організацію та діяльність духовних судів, а також правозастосовних актів, що видавалися для їх роз’яснення та виконання;
– соціологічний метод використовувався для збору і обробки інформації про осіб, що служили та належали до відомства духовних судів і судів, створених за конфесійною ознакою, а статистичний – для з’ясування їх кількості.
Хронологічні рамки дослідження визначаються датами створення та остаточної ліквідації духовних судів. Початкова дата – 14 листопада 1779 р., коли згідно з указом Катерини II було створено римсько-католицький суд. Завершальна дата – 1917 р., коли припинили свою діяльність духовні суди, як частина судової системи колишньої держави, і з ліквідацією у 1918 р. Таврійської губернії.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першою роботою, в якій комплексно, з використанням сучасних методів пізнання і залученням широкого корпусу джерел, досліджені організація, правове забезпечення і функціональна спрямованість духовних судів у Таврійській губернії.
В межах проведеного автором дослідження отримані наступні результати, що мають наукову новизну:
вперше:
– розкрито процес формування системи духовних судів та зміни їх компетенції у Російській імперії у XVIII – першій половині ХІХ ст., що полягав у: а) розгалуженні системи духовних судів через включення до складу Росії народів, що сповідували різні віровчення, змушеної демократизації політики держави у цій галузі; б) поступовому обмеженні компетенції духовних судів через передачу їх повноважень цивільній владі; в) беззаперечному пріоритеті щодо інших конфесій та їх вірян духовно-судової влади РПЦ; г) підпорядкуванні більшості керівних та судових органів релігійних конфесій державній владі;
– з’ясовано, що правова база створення релігійних судів більшості конфесій почала складатися в Росії наприкінці XVIII – початку XIX ст., з розширенням меж імперії і включенням до її складу представників різних конфесій. Виділено три основні етапи утворення та діяльності духовних судів у імперський період, що характеризуються: 1) 1700–1780 рр., – ліквідацією патріархату та створенням Святішого Синоду, підпорядкуванням РПЦ та її духовних судів державі, початок обмеження їх компетенції виключно релігійними справами; 2) 1790–1850 рр. – включенням територій Криму, Польщі та князівства Литовського до Російської держави і створенням, відповідно до місцевих умов, релігійних організацій та духовних судів при них; 3) 1860 – початок ХХ ст. На початку цього періоду система духовних судів стабілізується, та з кінця XIX ст. починає втрачати свою вагу, позбавляючись значної частини компетенції;
– встановлено, що система мусульманського релігійного судового устрою в Таврійські губернії, а також на території Литви та Білорусі у ХІХ – початку XX ст., з утворенням Таврійського Магометанського Духовного Правління (далі – ТМДП) виглядала так: на нижчому щабелі – духівництва на місцях – мулли, хатіпи, імами, які мали певні судові повноваження та право досудового слідства. Наступий щабель – повітові кадії, що були повновладними суддями у своїх повітах, самостійно розглядали та вирішували справи, виконували доручення правління. Вищу релігійно-духовну судову владу мало ТМДП з муфтієм та його замісником каді-ескером. Ця влада не була абсолютною, правління вирішувало остаточно лише питання, пов’язані з духовними проблемами та щодо покарань духовних. Апеляційною інстанцією був губернатор, який у разі потреби передавав скарги для розгляду в головне управління духовних справ іноземних сповідань. Воно могло доповісти про них сенату або царю;
– вказано, що створення у 1779 р. Карасубазарського римсько-католицького суду було викликано особливостями національно-релігійного та економічного життя вірмен регіону. Він займався розбором приватних, позивних, боргових і опікунських справ. Щодо кримінальних справ, то у більшості випадків суд міг лише сприяти збудженню розгляду такої справи, прискорити сам процес, провести необхідну підготовчу роботу, проте надалі передати справу в загальнодержавні судові інстанції; крім того суд забезпечував своїх підданих різноманітними документами, володів одночасно судовими і управлінськими функціями, знаходячись на стику функцій судів нижчої інстанції, міських ратуш і комерційних судів;
– запропоновано: 1) розширити внутрішню компетенцію релігійних організацій у вирішенні адміністративних справ; 2) надати їм змогу вирішувати, за бажанням віруючих, питання щодо дійсності релігійних шлюбів, в окремих випадках ввести їх автоматичну державну реєстрацію та надання їм юридичної сили; 3) розробити гнучку систему застосування державних законів щодо специфічних сповідань, що відкидають взаємодію зі світською владою, або обмежують її вплив на членів своєї громади; 4) у зацікавлених органах релігійних конфесій дозволити створити на громадських засадах духовні суди з затвердженням їх компетенції, устрою, нормативно-правової бази та контролю з боку держави. Задля цього внести відповідні зміни до законів України «Про судоустрій і статус судів», «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про прокуратуру України», «Про міліцію»;
удосконалено (поглиблено і конкретизовано) положення, про те, що:
– стан сучасної наукової розробки проблеми знаходиться на низькому рівні здебільшого через те, що окремо проблема формування, діяльності та юрисдикції духовних судів у Російської імперії не досліджувалась, через що необхідно переосмислити такі науково-теоретичні і правові категорії, як: «формування», «становлення», «функція», «компетенція»; правові поняття: «судова система», «релігійне право», «духовний суд», а також політичну категорію «геополітичний інтерес» та впровадити нову категорію «суд, що створений за конфесійною ознакою»;
– ієрархічна схема релігійної судової системи на прикладі, зокрема, Таврійській губернії виглядала так: 1) рядові священики на місцях, як нижча судова одиниця, з незначними судовими правами; 2) рівень повіту, як наступний ступінь, представляли благочинні і кадії; 3) на губернському рівні найважливішими судовими органами були консисторія і ТМДП, які очолювалися відповідно архієреєм і муфтієм; 4) апеляційною інстанцією для губернських судових релігійних установ були Священий Синод для РПЦ і департамент духовних справ іноземних сповідань при Міністерстві внутрішніх справ для ТМДП (у деякі періоди РПЦ і ТМДП підпорядковувалися Міністерству Духовних справ і народної освіти); 5) вищий ступінь замикали обер-прокурор Св. Синоду, особисто підлеглий тільки імператорові, як і міністр внутрішніх справ, відомству якого підпорядковувалось ТМДП; 6) на чолі даної піраміди знаходився імператор як джерело влади і її очільник;
– основними нормативно-правовими актами, на підставі яких діяли духовні суди в Криму в XІХ – початку XX ст., були статути духовних консисторій 1841 р. та 1883 р., Департаменту духовних справ іноземних сповідань (далі – ДДСІС) 1857, 1896 і 1913 рр., збірка законів про мусульманське духовенство в Таврійському і Оренбурзькому округах та про магометанські учбові заклади 1898 р., збірка постанов шаріату з сімейного та спадкового права 1913 р. тощо. Духовні суди різних конфесій у Росії в досліджуваний період володіли неоднаковими за своєю правовою силою повноваженнями і компетенцією. Найбільш широкі судові права мала РПЦ, їй же були підсудні представники старообрядницьких громад та різноманітні сектанти. Значними були повноваження мусульманського духовенства, особливо у шлюбно-сімейній сфері;
набули подальшого розвитку:
– теза про те, що джерельна база роботи представлена такими блоками: інформація державно-правового характеру, що зберігається в архівах; опубліковані нормативно-правові і правозастосовні акти; матеріали державно-правового змісту, що містяться в опублікованій іконографічній літературі; дані державно-правового характеру з енциклопедичних видань та іншої довідкової літератури; інформація державно-правового змісту, опублікована в періодиці;
– обґрунтування, що Таврійська духовна консисторія була тісно вплетена в загальнодержавну судову систему і на перших етапах свого існування мала значні права та повноваження. Вона у багатьох випадках сама проводила слідство, або ж могла доручити це іншим структурам, залишаючи за собою право ухвалення остаточного рішення, розглядала справи, пов'язані з порушеннями юридичних і церковних законів, шлюбно-сімейні, щодо розкольників тощо.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що його основні висновки й положення можуть бути використані з науково-дослідною метою, для подальшого вивчення історії діяльності і правового забезпечення духовних судів на території України в різні історичні періоди; у законотворчій роботі, у справі вдосконалення законодавства України в галузі й конкретизації прав та обов’язків організаційних центрів різних конфесій; у виховно-пропагандистській діяльності, з метою пропаганди прикладів мирного вирішення релігійних конфліктів і проблем взаємин між послідовниками різних конфесій; при підготовці спеціальних курсів з історії розвитку судової системи взагалі та спеціальних судів, зокрема, на юридичних факультетах, для студентів різних форм навчання і різної фахової підготовки.
Матеріали дисертації використовуються при викладанні курсів «Історія держави та права», «теорія держави і права» в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського від 16.03.2012 р. № 82–06.12/816).
Теоретичні результати дисертаційної роботи, представлені на розгляд постійної комісії Верховної Ради АРК з нормотворчої діяльності, організації роботи Верховної Ради та зв’язків з громадськістю, використовуються як теоретико-правове підґрунтя у вирішенні питань урегулювання діяльності правоохоронних органів щодо релігійних організацій та коригуванню діяльності судової системи у зазначеній сфері в Автономній Республіці Крим (акт впровадження результатів дисертаційного дослідження Верховної Ради АР Крим від 19.03.2012 р. № 134-07.54/822).
Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому і окремих її аспектів обговорювалися на кафедрі історії і теорії держави та права Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського та доповідалися на 4-х міжнародних і науково-практичних конференціях: «Тенденції та пріоритети реформування законодавства України» (м. Запоріжжя, 13 березня 2010 р.); «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні» (м. Алушта, 29 квітня – 1 травня 2010 р.); «Держава і право в умовах глобалізації. II Міжнародна науково-практична конференція» (м. Сімферополь, 16-17 квітня 2010 р.); «Сучасні проблеми правової системи України. II Міжнародна науково-практична конференція» (м. Київ, 28 жовтня 2010 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження відображено у семи публікаціях, три з яких наукові статті, опубліковані у наукових фахових виданнях України, та чотири тези доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації. Робота складається із вступу, трьох розділів, поділених на 10 підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 223 сторінки, з яких основного тексту – 198 сторінок. Список використаних джерел складається із 236 найменувань. Додатки – два акти впровадження на 2-х сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки дійсного дослідження необхідно відзначити, що, в першу чергу, було проведено аналіз попередніх історико-правових напрацювань, представлений краєзнавчою, історико-правовою літературою і науково-монографічними роботами таких учених як К. Хархатай, А. Скальковський, єпископ Таврійський і Сімферопольський Гермоген, Ф. Лашков, Е. Дружиніна та інші.
Визначну роль в розробці і вивченні проблеми відіграли роботи таких правознавців та істориків-права: М. Філіппова, І. Берднікова, В. Івановського, Н. Суворова, О. Скакун, Е. Васьковського, Н. Дювернуа, К. Троцина, М. Бутіна, Б. Сиромятнікова, С. Афанасьєва, Д. Фетіщева, О. Сокальської, О. В. Кондратюка, І. Гессена, Н. Давидова, Р. Джаншіева, Б. Віленського, Д. Фетіщева, П. Щербини, І. Полякова, С. Афанасьева, В. Балуха, Л. Корчевної.
Використані також і виключно історичні роботи В. Грігор'янца, Ю. Катуніна, С. Логинова, М. Сухарева, М. Абдуллаєвої, В. Ганкевича, Е. Муратової и З. Хайредінової, Д. Конкіна, А. і В. Зарубіних та інші.
В результаті було встановлено, що історіографія проблеми складається загалом із загальноісторичних, а не історико-правових робіт. Проте, такий науковий підхід цілком обґрунтований і має право на існування, адже цінність використаних в процесі дослідження загальноісторичних праць полягає в тому, що вони насичені юридичними матеріалами, а це дає можливість та підставу охарактеризувати їх як одночасно ідейно-теоретичну і джерельну базу дослідження, до певної міри враховуючи документальний матеріал, що міститься у них. Адже мало хто звернув увагу на наявність судових функцій у духовних правлінь різних конфесій в досліджуваний період.
Також було визначено, що наявна історіографія проблеми фрагментарна, з істотними лакунами, а повномасштабного наукового історико-правового дослідження у галузі вивчення проблеми виникнення і функціонування духовних судів та судів, створених за конфесійною ознакою, на сьогоднішній день немає.
Джерелознавчою базою дослідження стали найважливіші державно-правові акти, що визначили принципи створення та діяльності духовних судів і судів, створених за релігійною ознакою, – «Повне зібрання законів Російської імперії», «Зведення законів Російської імперії», маніфести, укази. Серед кодифікованих нормативно-правових актів, істотне значення для вивчення поставленої проблеми мають статути духовних консисторій та духовних правлінь інших конфесій, статути ДДСІС, згідно до яких діяли релігі йні суди. Нижчими за юридичною силою, але важливими для розкриття специфіки діяльності духовних судів та судів, створених за конфесійною ознакою є нормативно-правові акти Міністерства Духовних Справ і Народної Освіти, Міністерства Внутрішніх Справ і його Департаменту Духовних Справ Іноземних Сповідань, Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора, губернатора Таврійської губернії. Різноманітний комплекс історичних та правових джерел, історіографічний заділ, дає всі підстави створити якісну історико-правову реконструкцію історії створення та правової бази діяльності духовних судів і судів, створених за релігійною ознакою у Таврійській губернії. Синтез і аналіз джерел історіографії дає можливість правильно уявити умови, а, головне, – основні напрями, компетенцію і принципи функціонування цих судових органів.
Науково-теоретичну та емпіричну основу дослідження склали праці учених з історії держави та права, інших галузевих правових наук, а також загальної історії України і Росії: М. Абдуллаєвої, Д. Арапова, С. Афанасьєва, В. Балуха, М. Бутіна, І. Берднікова, Е. Васьковського, В. Ганкевича, І. Гессена, В. Григор'янца, Е. Дружиніної, Э. Муратової, В. Івановського, Ф. Лашкова, О. Сокальської, А. Скальковського, Ю. Катуніна, М. Льовицької, Ю. Маркова, І. Полякова, О. Скакун, Н. Суворова, М. Тріфанова, І. Усенка, Д. Фетіщева, М. Філіппова, З. Хайредінової, К. Хархатай, Ю. Шемшученко, О. Ярмиша та інших. У ході роботи нами були використані як загальнонаукові, так і спеціально-наукові методи дослідження. Серед загальнонаукових, безумовно, відповідною увагою користувалися аналіз, синтез, індукція, дедукція, опис, пояснення тощо. Крім того, були використані такі методи як історичний, логічний та структурно-системний, структурний та функціональний аналіз, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний, синхронний та ретроспективний. Усі вони дають можливість досліджувати і розв’язувати позначені в роботі проблеми.
Для розуміння концепції дослідження, що полягає у визначенні історії створення і діяльності, основних напрямів, компетенції та принципів функціонування духовних судів й судів, створених за релігійною ознакою, у роботі було проведено аналіз категоріального апарату проблеми, а саме таких категорій як «геополітичний інтерес», «духовні суди», «суд, створений за конфесійною ознакою», «функції», «релігійні традиції». Приділення значної уваги термінам «Суд, створений за конфесійним принципом» і «функція», обумовлено, в першому випадку, введенням в науковий обіг даної категорії і її обґрунтуванням, у другому, тим, що діяльність духовних судів та суду, створеного за конфесійною ознакою розкривається саме через їх функції.
Так, «Суд, створений за конфесійною ознакою», – новий, введений нами термін. Він характеризує спеціальну судову інстанцію, створену особливим порядком з метою надання особам певного віросповідання додаткових прав і привілеїв в справі вирішення питань, що виникають усередині їх релігійного співтовариства, для зносин з державною владою в межах чинного законодавства. Основна їх відмінність від власне духовних судів полягає в їх функціях. Предмет правового регулювання судів, створених за релігійною ознакою абсолютно інший і не торкається власне релігійних і шлюбно-сімейних відносин.
У ході проведення дослідження вдалося з’ясувати, що в Російській імперії, загалом до початку ХІХ ст., була створена та діяла розгалужена система духовних судів, що охоплювала все населення держави, залежно від релігійної приналежності. Формування системи духовних судів в Російській імперії еволюція їх компетенції, функцій, порядку вирішення справ тощо, відбувалося поступово, в ході еволюції держави і під впливом таких чинників як включення до її складу представників різних релігійних конфесій та необхідності регулювання їх релігійних та суспільних відносин.
Як було встановлено, духовні суди для осіб різних віросповідань в Російській імперії у досліджуваний період різні. Для православних такими були духовні консисторії, архієреї і Священний Синод; для католиків – єпископи, архієпископи та римський папа; для лютеран – місцеві консисторії і генеральна консисторія; для мусульман, зокрема кримських, ТМДП та МВС [115]. Безумовно, це лише ключові органи релігійного судочинства, на місцях же ця система розгалужувалася згідно діючого правового поля, відносно кожної конфесії і їх власних, внутрішніх правил. Як уже згадувалося, в РПЦ до нижчої судової ланки, формально закріпленої законодавством, ми відносимо благочинних, у випадку з мусульманським духівництвом Криму це, звичайно ж, повітові кадії. У той же час, закон допускав можливість вирішувати певні справи і представникам духівництва на місцях – священикам, муллам тощо. Таким чином, вибудовується наступна ієрархічна схема релігійної судової системи, на прикладі, зокрема, Таврійській губернії:
– рядові священики на місцях, як нижча судова одиниця, з незначними судовими правами;
– рівень повіту, як наступний ступінь, представляли благочинні і кадії;
– на губернському рівні найважливішими судовими органами були консисторія і ТМДП, що очолювалися відповідно архієреєм і муфтієм;
– вищою, зокрема, апеляційною інстанцією для губернських судових релігійних установ були Священний Синод для РПЦ і департамент духовних справ іноземних сповідань при міністерстві внутрішніх справ для ТМДП (у цьому випадку необхідно вказати, що в деякі періоди свого існування РПЦ, як і ТМДП, підпорядковувалася Міністерству Духовних Справ і Народної Освіти);
– вищий ступінь замикали, обер-прокурор Св. Синоду, особисто підлеглий тільки імператорові, як, втім і міністр внутрішніх справ, відомству якого підпорядковувалось ТМДП;
– на чолі даної піраміди, знаходився, власне, імператор, як джерело влади і її очільник.
Звичайно ж, представники інших релігійних конфесій підлягали своїм консисторіям, духовним колегіям, управлінням, комісіям, тощо. Збудована нами ієрархічна схема достатньо умовна і стосується лише представників найбільш численних релігійних конфесій. Менші ж за чисельністю конфесії володіли вельми обмеженими судовими правами, а їх віруючі, відповідно, змушені були частіше звертатися для вирішення тих або інших справ до загальнодержавних установ.
У той же час, духовні суди були неоднорідні, із значними відмінностями в повноваженнях та компетенції, складною ієрархічною структурою і підлеглістю, яка, до того ж, у результаті різних реформ істотно змінювалася на всьому протязі досліджуваного періоду. Головне що їх об’єднувало – це вмонтованість в державну систему імперії, та виконання відповідних функцій – регуляторних, виховних, судових тощо. Чільне місце у цій системі займали суди РПЦ у вигляді консисторій, що були утворені у кожній єпархії та вирізнялися найбільш широкими повноваженнями.
Загалом духовним судам різних конфесій були підсудні шлюбно-сімейні справи (в окремих випадках вони вирішували питання спадку тощо), та справи внутрішньо церковні (справи між священиками, та їх покарання; справи, що виникали з використання церковної власності, тощо).
Наприкінці ХIХ – початку ХХ ст. у Російській імперії простежується чітка динаміка обмеження компетенції духовних судів, переходу їх судових прав до цивільних судів різних інстанцій. Важливо також відзначити, що найбільш розробленою законодавчою базою володіли духовні суди РПЦ – консисторії. Найважливішими документами що регулювали їх діяльність були судовий Статут кримінального судочинства, затверджена Установа судових встановлень і Статути духовних консисторій від 1841 і 1883 рр. При аналізі останніх можна відмітити, що не відрізняючись один від одного по суті, статут від 1883 р. позначив тенденцію до обмеження компетенції і функцій духовних судів, спрямованість Російській імперії на розвиток світської, поліконфесійної держави. Підтвердженням тому було надання громадянських прав сектантам та розкольникам, визнання раніше заборонених церков та, у зв’язку з цим, вилучення з релігійних, карних та інших судів справ цих категорій та залишення за релігійними судами, здебільшого лише регулювання внутрішньо церковних та шлюбно-сімейних справ.
Загалом, до початку ХХ ст. у Російській імперії до шлюбних справ, тобто до справ, що належали до компетенції духовних судів, законодавство відносило, по-перше, справи про визнання шлюбів недійсними унаслідок відсутності встановлених законом умов щодо віку, невимушеної згоди, віросповідання, тощо (ст. 37 т. Х ч. I). По-друге, справи про розірвання шлюбів: у разі перелюбства одного з подружжя, позбавлення його правоздатності, безвісної відсутності (ст. 45 т. Х ч. I). При вирішенні цих справ релігійні суди повинні були обмежуватися тільки визнанням шлюбів дійсними або недійсними і розірваними, тобто вирішенням питання про існування або не існування в даному випадку законного шлюбу. Справи ж, що стосуються наслідків шлюбу, тобто витікаючих з нього особистих і майнових прав подружжя та їх дітей, підлягали здебільшого цивільним судам (ст. 1337 Статут. цив. суд.). Певний час до відомства цивільних судів були віднесені і шлюбні справи розкольників (ст. 13561 Статуту), а в Царстві Польському – справи про недійсність і розірвання шлюбів осіб, що не належали до православного, католицького, уніатського і євангеліського віросповідань (ст. 1619 Статут цив. суд.).
Розгляд шлюбно-сімейних справ духовними судами різних конфесій у Росії був одним з найважливіших напрямів їх діяльності і обумовлювався знаходженням у веденні конфесій самого процесу реєстрації цивільних актів – народження і смерті, шлюбів і розлучень, тощо. Виконання даної функції носило не тільки регуляторний, але і виховний характер, базуючись, в першу чергу, на тій ролі, яку грала релігія і конфесії в житті держави.
Таким чином, процес створення духовних судів і суду, створеного за конфесійною ознакою, що діяли у Таврійській губернії, розпочався ще в перші роки після приєднання півострова до Російської імперії і загалом завершився у середині ХIХ ст. створенням Таврійської духовної Консисторії. У подальшому, здебільшого, відбувалися незначні зміни, що торкались сфери їх діяльності, компетенції, устрою органів їх управління. Виключення у цьому випадку складає лише Карасубазарський римсько-католицький суд, що припинив своє існування у кінці 1860-х рр. Важливо також вказати, що у досліджуваний період в губернії, окрім РПЦ діяли наступні конфесії: католики, вірмено-григоріани, розкольники (старообрядці-безпоповці), протестанти (лютерани, меноніти, баптисти), євреї-равіністи, караїми, молоканці, суботники, цигани, мусульмани, скопці, «шалапути», хлисти, маріановці, тощо [130, с. 32-33]. Сектанти та розкольники не визнавались російської владою і тому не мали своїх офіційних релігійних організацій з відповідними правами та обов’язками. Через це, всі вони підлягали відомству православної церкви, у даному випадку Таврійської духовної консисторії, та цивільних судів.
Загалом же система духовних судів у Таврійській губернії, після формування її основних складових, виглядала таким чином: вищу судову ланку на рівні губернії представляли: для православних – консисторії на чолі з Архієреєм, спочатку Слов'янської та Херсонської єпархії, надалі Таврійської; для мусульман – з 1832 р. Таврійське Магометанське Духовне Правління на чолі з муфтієм; для караїмів – з 1837 р. Таврійське і Одеське караїмське духовне правління Таврійського губернатора в м. Євпаторія; для православних греків з 1799 по 1832 р. діяло Перекопське губернське духовне грецьке правління Новоросійської духовної консисторії; для вірмено-григоріан з 1844 по 1849 р. діяло Карасубазарське вірмено-григоріанське духовне правління; для представників інших релігійних конфесій їх відповідні релігійні представництва і організації – консисторії, духовні управління тощо, проте вони знаходилися за межами губернії, хоча і володіли на її території відповідними судовими правами над своїми вірними.
Так, наприклад, католики Таврійської губернії були підпорядковані, з 1779 р. Білоруському Біскупу, а з 1848 р., Херсонській єпархії Римсько-католицького віросповідання, яка, відповідно, і відала справами католицького населення і духівництва губернії в рамках її повноважень.
Що стосується нижчої ланки релігійних судів, то вона була не у всіх релігійних управлінь, а у тих що були, їх права та компетенція значно відрізнялись. До таких ми відносимо лише систему мусульманського судочинства та Російської православної церкви.
До особливостей окремих духовних управлінь, що діяли у регіоні, можна віднести те, що деякі з них поширювали свій вплив, на відміну від Таврійської Духовної Консисторії, і за межі губернії. Такими були ТМДП і караїмське духовне правління Таврійського губернатора, що відали в межах своєї компетенції справами в західних губерніях імперії, де також проживало підвладне їм населення. Ще однією судовою установою в цій системі, зі своїми, тільки йому властивими завданнями, функціями та компетенцією, був з 1779 р. Карасубазарський римо-католицький суд, створений за конфесійно-національною ознакою.
Вже у процесі вивчення створення духовної судової системи в Таврійській губернії, можна відзначити, що деякі з них були частиною релігійних структур окремих конфесій, наприклад Таврійська Духовна Консисторія, а інші, не маючи над собою вищестоящої релігійної інстанції, були, по-перше, структурно самостійними духовними відомствами, по-друге, підвідомчими безпосередньо цивільній владі. Це, зокрема, ТМДП – підвідомче міністрові внутрішніх справ і Караїмське духовне правління, підвідомче Таврійському губернаторові.
Відрізнялися між собою релігійні суди різних конфесій і за джерелами фінансування, так якщо більшість із них були штатними державними структурами з відповідним бюджетним фінансуванням, то, наприклад, караїмське духовне правління знаходилось на самофінансуванні.
Як видно із зібраних і представлених матеріалів, Таврійська духовна консисторія впродовж свого існування була тісно вплетена в загальнодержавну судову систему і, на перших етапах свого існування, мала значні права та повноваження. Вона у багатьох випадках сама проводила слідство, або ж могла доручити це іншим державним структурам залишаючи за собою право ухвалення остаточного рішення. У той же час, приведені вище приклади вирішення різноманітних справ, говорять про прагнення даного органу кулуарно, без належного вивчення вирішувати справи, що стосуються до підданих цього відомства, не доводити справу до судових рішень, а якщо це неможливо, то хоча б до кримінальних покарань.
Можливо, такий підхід пов'язаний з тим, що Церква, як і її єпархії, а відповідно і консисторії, за природою своїми не були каральними органами і тому, прагнули до перевиховання, напоумлення тих, що оступилися. Проте, наприкінці ХIХ – початку ХХ ст., в ході змін, що відбувалися у державі, у веденні консисторій залишалася вся менша кількість різних справ, а їх компетенція з досудового слідства і, відповідно, ухвалення судових рішень обмежувалась. Консисторії у цей період все більше стають виключно внутрішньо церковним органом. У 1917 р. після Лютневої революції на одному з соборів Російської Православної церкви Духовні консисторії були скасовані. Остаточно цей процес завершила радянська влада.
У результаті проведеного дослідження також вдалося з'ясувати, що судові функції, хай і із значним обмеженням, були властиві ТМДП і його уповноваженим представникам на місцях – кадіям та муллам. Само ТМДП входило в систему міністерства внутрішніх справ і підпорядковувалося Департаменту духовних справ іноземних сповідань. В компетенції правління було вирішення шлюбно-сімейних справ, а також справи з віросповідання, словесної образи, розмежування і встановлення вакуфної власності, тощо. Проте, ці справи розглядалися ним тільки якщо цього хотіли обидві сторони процесу, інакше вони безумовно розглядалася цивільними судами. Законодавчою базою для розгляду судових справ мусульман були загальноімперське законодавство, статути ТМДП та ДДСІС, шаріат, «Сборник постановлений шариата по семейному и наследственному праву», тощо. Створення та діяльність ТМДП відіграло значну роль у гармонізації міжнаціональних відносин у регіоні, нормалізації релігійного, суспільного, економічного та політичного життя мусульман Криму, Білорусії та Литви.
Наріжним каменем мусульманського релігійного судоустрою було ТМДП. Згідно до положення про нього, структура його судового устрою виглядала так: на нижчому щаблі знаходилися представники духівництва на місцях – мулли, хатіпи, імами, які на відміну від, наприклад, православного духівництва, мали певні судові повноваження, та право досудового слідства, делеговані їм від ТМДП. Завдяки цьому, значна частина справ різного рівня вирішувалась на місці, надходячи повітовим кадіям, а через них в ТМДП лише для затвердження та фіксації цих рішень.
Наступну щабель цієї системи займають повітові кадії. Через їх руки проходили майже всі справи перш ніж потрапити до ТМДП. Кадії не лише були повновладними суддями у своїх повітах, що самостійно розглядали та вирішували справи, вони також виконували доручення правління, за зазвичай це з’ясування обставин справ на місці, допит свідків, тощо.
Вищу релігійно-духовну судову владу для мусульман Криму мало ТМДП на чолі з муфтієм та його замісником каді-ескером. Проте влада ця не була абсолютною, згідно до положення, правління вирішувало остаточно лише питання пов’язані з духовними проблемами, та щодо покарань духовних. У всіх інших випадках, компетенція ТМДП була суттєво обмежена. Так, правління, згідно п. 78 розглядало справи лише ті, які не підлягали веденню цивільної влади і не інакше, як за поданням місцевих хатипів, імамів або мулл, або ж за проханнями і скаргами від громад, заздалегідь розглянутими повітовими кадіями.
Апеляційною інстанцією для мусульман закон встановлював губернатора, який у разі потреби передавав скарги для розгляду в головне управління духовних справ іноземних сповідань. Воно, могло доповісти про них сенату або царю. Отже, систему мусульманського релігійного судоустрою можна назвати такою, що була збудована, по-перше, як і всі інші релігійні суди у державі, за принципом відділення її повноважень від цивільних та кримінальних судів, по-друге, з рівним розподілом судових повноважень між всіма її складовими, на від’ємність, наприклад, від релігійних судів РПЦ.
Дещо окремо від розглянутої системи релігійних судів різних конфесій, що діяли у Таврійській губернії, стоїть Карасубазарський римсько-католицький суд ( 1779 – 1869 рр.). Ця установа була не тільки судовим органом, але і частиною системи місцевого національного самоврядування вірмен Криму. Важливо вказати, що будучи створеним за конфесійно-національної ознакою, не входячи до системи релігійних судів, відповідно до своєї компетенції, Карасубазарський римсько-католицький суд займався вирішенням різних судових і позасудових справ, при цьому дана установа була включена в загальнодержавну судову систему, знаходилася в постійному тісному зв'язку з іншими, і в першу чергу земськими судами, а також в прямому підпорядкуванні Таврійського губернського правління. Він розглядав боргові позови, справи пов’язані з опікою, власністю, тощо.
Карасубазарський римсько-католицький суд був, за своєю суттю, унікальним явищем в системі російського судового устрою і судочинства, що володів одночасно судовими і управлінськими функціями, знаходячись на стику функцій судів нижчої інстанції, міських ратуш і комерційних судів. Як вже указувалося, створення саме такого спеціалізованого судового органу, наприкінці XVIII ст. мало свої, вельми вагомі причини і підстави. Припинення діяльності цієї судової установи у кінці 1860-х рр., в ході судової реформи, було логічним і кроком на шляху побудови одноманітної судової системи.
У роботі підтверджується провідна ідея про специфічний характер духовних судів, що виражається в регулюванні переважно шлюбно-сімейних та внутрішньо церковних відносин, а не у веденні конкретно-судової діяльності. Виявлено, що основним напрямом діяльності духовних судів було регулювання шлюбно-сімейних відносин і в деяких випадках, пов'язаних з ними правовідносин – опікунства, розділу майна, спадкоємства. Крім того, ними виконувалися релігійні, виховні, інформаційні, профілактичні, регуляторні і адміністративні функції. Проте до кінця ХIХ в. з'ясувалося, що духовні суди і суди, створені за релігійною ознакою, не можуть в повному об'ємі виконувати покладені на них завдання, після чого почався процес поступового обмеження їх компетенції з подальшою ліквідацією судових функцій духовних правлінь різних конфесій.
Дослідивши процес створення і діяльності, систему та структуру духовних судів і суду, створеного за конфесійною ознакою в Таврійській губернії наприкінці ХVIII – початку ХХ ст., їх основні напрями діяльності, способи і засоби вирішення ними різних справ, можна зробити висновок, що їх створення і діяльність, загалом відповідало духу часу, потребам Таврійської губернії, соціально-економічному, культурному і правовому розвитку суспільства та держави, а також прийнятому в Російській імперії принципу розділення компетенції різних судових та інших державних органів за становими, релігійними і іншими ознаками. У той же час, дана система духовних судів і суду, створеного за конфесійною ознакою, повною мірою відображала всі недоліки властиві державній машині Російської імперії на даному етапі. Вона відрізнялася неповороткістю, відсталістю, кулуарністю, порушенням чинного законодавства, відсутністю об'єктивності у вирішенні більшості питань, наявністю роздутого і неповороткого бюрократичного апарату та його хабарництвом. У результаті, система духовних судів в Криму зжила себе раніше, ніж загалом по країні. Причиною тому були не тільки вище наведені чинники, але й поліконфесіональність населення півострова, швидкий його економічний, політичний і культурний розвиток, коли між представниками різних національно-конфесійних груп зав'язувалися все більш тісні взаємини. Вирішення проблем, що виникали в таких випадках, все більше лягало на цивільні суди, а сфера діяльності духовних, у той же час, неухильно знижувалася. Логічним завершенням історії духовних судів стала їх номінальна ліквідація в роки революції і громадянської війни і фактичне зникнення в радянський період.
Враховуючи, що відновлення духовних судів та судів за конфесійною ознакою з підпорядкуванням їм усього населення держави недоцільно, пропонується: 1) розширити виключно внутрішню компетенцію релігійних організацій у вирішенні адміністративних справ; 2) надати змогу релігійним організаціям вирішувати, виключно за бажанням віруючих, питання щодо дійсності релігійних шлюбів, в окремих випадках увести їх у автоматичну державну реєстрацію та надати юридичної сили цим актам; 3) розробити гнучку систему взаємодії та застосування державних законів щодо специфічних сповідань, що відкидають з релігійних міркувань взаємодію зі світською владою, або обмежують її вплив на членів своєї громади; 4) у зацікавлених органах релігійних конфесій дозволити створити на громадських засадах духовні суди з затвердженням їх компетенції, устрою та нормативно-правової бази з боку відповідних державних органів та у їх підпорядкуванні. Задля цього внести відповідні зміни до законів України «Про судоустрій і статус судів» від 7 липня 2010 р., «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» в редакції від 4 листопада 2011 р., прийнятий ще в 1991 р. та явно застарілий «Про свободу совісті та релігійні організації», «Про прокуратуру України» від 1991 р. зі змінами та доповненнями, «Про міліцію» від 1991 р. з відповідними змінами та доповненнями та в інші законодавчі акти, що не заперечує змісту та духу ст. 24, 34 та 25 Конституції України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ:

1. Хартахай К. Христианство в Крыму / К. Хархатай. Оттиск из кн.: Памятная книга Таврической губернии. Вып. 1. Под ред. К. В. Ханацкого. – Симферополь: издано Губернским Статистическим комитетом. – 1867. – 70 с.
2. Скальковский А. Занятие Крыма в 1783 году / А. Скальковский // Памятная книга Таврической губернии. /Под ред. К.В. Ханацкого. – Симферополь: Тип. Таврического губернского правления, 1867. – Вып.1. – С. 40.
3. Гермоген, Епископ Таврический. Справочная книжка о приходах и храмах Таврической Епархии. Гермогена, Епископа Таврического (ныне Псковского) / Гермоген. – Симферополь: Таврическая губернская типография, 1886. – 271 с.
4. Лашков Ф. Камеральное описание Крыма. 1784 г. / Ф. Лашков // ИТУАК. – 1888. – №3. – С.56.
5. Дружинина Е.И. Северное Причерноморье в 1775 – 1800 гг. / Е.И. Дружинина. – М.: Изд-во. Академии Наук СССР, 1959. – 278 с.
6. Григор’янц В.С. Вірмени Криму: минуле і сьогодення: (проблеми соціокультурного та етнополітичного розвитку) / В.Є. Григорянц; Регіон. філ. Нац. Ін.-ту стрег. дослідж. в м. Сімферополі. – Сімферополь, 2005. – 79 с.
7. Катунин Ю. А. Из истории христианства в Крыму: Таврическая епархия (вторая половина ХIХ – нач. ХХ века) / Ю.А. Катунин. – Симферополь: Таврия, 1995. – 110 с.
8. Катунин Ю.А. Монастыри Крыма в ХIХ – ХХ веках (по материалам крымских архивов) / Ю.А. Катунин. – Симферополь, 2000. – 128 с.
9. Катунин Ю.А. Монастыри Крыма: Катерлезская и Косьмодамиановская киновии // Культура народов Причерноморья. – 1998. – №5. – С. 227-233.
10. Логинов С.В. Об одной ошибке Таврической духовной консистории / С.В. Логинов // Культура народов Причерноморья. – 1998. – №3. – С. 188-192.
11. Сухарев М.В. Становище православного населення Криму в 70-і – на початку 80-х рр. XVIII ст. // Культура народов Причерноморья. – 2004. – №50, Т.2. – С. 184-186.
12. Абдуллаєва М.А. Духовно-релігійне життя греків Криму: наприкінці XVIII – на початку XX ст. М.А. Абдуллаєва / НАН України, ін-т Історії України. – К., 2000. – 95 с.
13. Ислам в Крыму: Очерки истории функционирования мусульманских институтов / [Е.В. Бойцова, В.Ю. Ганкевич, Э.С. Муратова. З.З. Хайрединова]. – Симферополь: Элиньо, 2009. – 432 с.
14. Хайрединова З.З. Возникновение и развитие Таврического Магометанского Духовного Правления (конец XVIII – начало XX вв.) : дис. … кандидата ист. наук : 07.00.02 / Хайрединова Зарема Зудиевна. – Симферополь, 2003. – 259 с.
15. Абдуллаева З.З. Крымскотатарское духовенство накануне присоединения Крыма к России / З.З. Абдуллаева // Культура народов Причерноморья. – №14. – ноябрь 2000. – С.59-63.
16. Абдуллаева З.З. Мусульманские учреждения в Крыму накануне присоединения к России / З.З. Абдуллаева // Культура народов Причерноморья. – № 15. 2005. – С. 49-51.
17. Абдуллаева З.З. Частное вакуфное землевладение в Таврической губернии / З.З. Абдуллаева // Культура народов Причерноморья. – №2. – декабрь, 1997. – С.89-91.
18. Ганкевич В. Ю. Крымскотатарские медресе / В.Ю. Ганкевич. – Симферополь: Доля, 2001. – 75 с.
19. Конкин Д.В. Законодательное оформление земельной собственности в Крыму (1783-1796 гг.) / Д.В. Конкин // Маиэт. – 2006. Вып. 12, – 736 с.
20. Конкин Д.В. Некоторые аспекты земельных отношений в Крыму в последнем десятилетии XVIII в. / Д.В. Конкин // МАИЭТ. – 2007. –Вып. 13. – С. 482-501.
21. Конкин Д.В. Вакуфное землевладение в контексте деятельности первых землеустроительных комиссий в Крыму (1796-1810 гг.) / Д.В. Конкин // Маиэт. – 2008. – Вып. 14. – С. 491-512.
22. Конкин Д.В. Комиссия для исследования и искоренения злоупотреблений в Таврической губернии (1816–1819 гг.) и ее деятельность по урегулированию крымскотатарского землевладения / Д.В. Конкин // Проблемы гармонизации межнациональных этнических и межконфессиональных отношений в Крыму. Сб. научных статей. – Симф., 2009. – 283 с.
23. Зарубин А. Г., Зарубин В. Г. Без победителей. Из истории гражданской войны в Крыму / Зарубин А. Г., Зарубин В. Г. – Симферополь, 1997. – 352 с.
24. Bektore Şevqi. Cafer Seydamet Kirimer. Nurlu qabirler. // Kırım. – Ankara, 1961. – P. 132-140.
25. Филиппов М. А. Судебная реформа в России: Популярный исторический и теоретический обзор судоустройства / Филиппов М. А. – СПб., 1871. Т. 1.: Судоустройство. Ч. 1. – 1871. – IV., 622 с.; Филиппов М. А. Судебная реформа в России: Популярный исторический и теоретический обзор судоустройства / Филиппов М. А. – СПб., 1875 Т. 2: Судоустройство. Ч. 2 – 1875.– 332с.
26. Бердников И. С. Краткий курс церковного права / И.С. Бердников. – СПб., 1888. – С. 164—172; 190—206. Его же. Дополнение к краткому курсу, с. 344—359.
27. Ивановский В. Государственное право / В. Ивановский // Известия и ученые записки Казанского университета. По изданию №5 1895 года – №11 1896 года. // Allpravo.ru
28. Суворов Н. С. Учебник церковного права / Н.С. Суворов. – Москва, печатня А. И. Снегиревой, 1908 г. – 395 с.
29. Верховский П. В. Краткий очерк судоустройства и судопроизводства католических духовных судов, преимущественно по делам брачным [Текст] / П. В. Верховский. // Варшавские университетские известия. – 1914. – I. – С. 1-28.
30. Учебник гражданского процесса. Е. В. Васьковский. – Москва, 1917. // Allpravo.Ru, 2005 г.
31. Лашков Ф.Ф. Диван, мусульманское делопроизводство / Ф.Ф. Лашков // Попов А.Н. Вторая учебная экскурсия Симферопольской мужской гимназии в Бахчисарай. – С. 39.
32. Эвлия Челеби. Книга путешествия. Турецкий автор Эвлия Челеби о Крыме (1666-1667 гг.). Перевод и комментарий Е.В. Бахревского. – Симферополь: ДАР, 1999. – С. 43.
33. Дювернуа Н. Источники права и суд в Древней России: Опыты по истории русского гражданского права / Дювернуа Н. – М., 1869; Переизд.: Дювернуа Н. Источники права и суд в Древней России: Опыты по истории русского гражданского права / Предисл. А. В. Коновалова. – СПб., 2004. – 346 с.
34. Троцина К. История судебных учреждений в России / Троцина К. – СПб., 1851. – 387 с.
35. Бутин М. Д. Сибирь, ее дореформенные суды и условия ведения торговых и промышленных дел до сооружения Сибирской железной дороги / М. Д. Бутин. – СПб., 1900. – 316 с.
36. Сыромятников Б. И. Очерк истории суда в древней и новой России / Сыромятников Б. И. // Судебная реформа. – М., Т. 1. – 1915. – С. 54–72.
37. Афанасьев С. Ф. Об истории специализации юрисдикционных органов / С. Ф. Афанасьев, А. И. Зайцев // Правоведение. – 2002. – № 2. – С. 135–143.
38. Фетищев Д. В. Зарождение судебной системы в России (XI – начало XIX вв.): научный доклад [Фетищев Д.В.]. – М.: Научная книга, 2005. – 2,2 п.л.
39. Фетищев Д. В. Зарождение судебной системы в России: историко-правовой анализ [Фетищев Д. В.] // Гуманизация уголовного наказания как одно из основных направлений современной пенитенциарной политики России: сборник материалов межвузовской научно-практической конференции / Ивановский филиал Владимирского юридического института ФСИН России. – Иваново, 2007. – 1,1. п.л.
40. Фетищев Д. В. История судебной системы в России: научный доклад [Фетищев Д. В.]. – М.: Научная книга, 2005. – 6 п.л.
41. Сокальська О. В. Судоустрій та судочинство в Україні (XVI – початок XVII ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. Ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; Історія політичних і правових вчень» / О. В. Сокальська. – К., 2006. – 20 с.
42. Кондратюк О. В. Судова система та судочинство у складі Австро-Угорщини (1867 – 1918 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; Історія політичних і правових вчень» / О. В. Кондратюк. – Львів, 2006. – 20 с.
43. Гессен И. В. Судебная реформа / Гессен И. В. – СПб., 1905. – 432 с.
44. Давыдов Н. В., Полянский Н. Н. Судебная реформа / Н. В. Давыдов, Н. Н. Полянский. – М., 1915. – 435 с.
45. Джаншиев Г. А. Эпоха великих реформ / Джаншиев Г. А. – СПб, 1907. – 117 с.
46. Виленский Б. В. Судебная реформа и контрреформа в России / Виленский Б. В. – Саратов, 1969. – 220 с.
47. Фетищев Д.В. Судебная система в период реформ и контрреформ в России (вторая половина XIX – начало XX вв.): научный доклад [Фетищев Д. В.]. – М.: Научная книга, 2005. – 1,75 п.л.
48. Фетищев Д. В. Судебная система России в 18 веке [Фетищев Д. В.] // Обозреватель. – № 1(216). – М., 2008. – 0,8 п.л.
49. Фетищев Д. В. Судебная система России: период реформ и контрреформ [Фетищев Д. В.] // Право и государство: теория и практика. – 2008. – № 3(39). – 0,6 п.л.
50. Щербина П. Ф. Судебная реформа 1864 г. на правобережной Украине / Щербина П. Ф. – Львов, 1974. – 154 с.
51. Поляков І. І. Організація та діяльність судових органів Таврійської губернії за судовою реформою 1864 року (60 – 90-ті роки ХІХ ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; Історія політичних і правових вчень» / І. І. Поляков. – Харків, 2002. – 20 с.
52. Афанасьев С. Ф. Некоторые вопросы генезиса специализации судов в России / С. Ф. Афанасьев, А. И. Зайцев // Философская и правовая мысль: Альманах. Вып. 1. – Саратов; СПб., 2001. – С. 45–59.
53. Балух В. С. Організація і діяльність комерційних судів Російської імперії: історико-правове дослідження на прикладі Одеського комерційного суду (1808 – 1917) : дис. … кандидата юрид. наук : 12.00.01 / Балух Валерій Сергійович. – Одеса, 2002. – 179 с.
54. Пивоваров С.Ф. Личный состав Керченского коммерческого суда в 1870-1890 г. / С.Ф. Пивоваров // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. – 2009. Т. 22 (61) №2. Юридические науки. – С. 370-378.
55. Официальный сайт Архангельской и Холмогорской епархии :: Историческая справка к фонду № 29 – Архангельская духовная консистория за 1744-1918 годы.
56. Корчевна Л. О. Про джерела права в ісламському шаріаті / Л. О. Корчевна // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку : зб. наук. статей / [за ред. Ю. С. Шемчученка, О. В. Кресіна; Упор. О. В. Кресін, О. М. Редькіна, за участі К. О. Черніченко]. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, Київський університет права НАН України. 2006. – 432 с.
57. Кондараки В. Х. Религиозные правила, догматы и обычаи крымских татар. В кн. Крымские татары: Хрестоматия по этнической истории и традиционной культуре / [авт. – сост. М. А. Араджиони, А. Г. Герцен]. – Симферополь: Доля, 2005. – 575 с.
58. Прохоров Д.А. Караимские общины Крыма в 1920-1930-х годах. К вопросу о развитии караимского народного образования в условиях национально-культурного строительства в Крымской АССР / Д.А. Прохоров // Историческое наследие Крыма. – Симферополь, 2007. – №17. – С. 182-201.
59. Пр