Фреймова репрезентація іронії в пресі (на матеріалах української, російської, польської та англомовної преси)

Краткое описание

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

На правах рукопису

Яновська Ганна Володимирівна
УДК 81’42: 050

Фреймова репрезентація іронії в пресі (на матеріалах української, російської, польської та англомовної преси)

Спеціальність 10.02.15 загальне мовознавство

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
Сукаленко Нонна Іванівна ,
доктор філологічних наук,
професор

Харків 2006

ЗМІСТ
Список скорочень назв часописів..............................................................................4
ВСТУП..........................................................................................................................5
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади когнітивного вивчення іронії в лінгвістиці..........14
1.1. Комізм, його знакова природа і структура.......................................................14
1.2. Місце іронії серед видів комізму. Іронія у філософській,
культурологічній та мовознавчій парадигмах.........................................................17
1.3. Мова ЗМІ та її іронічні аспекти як об’єкт лінгвістичного аналізу................32
1.4. Теорія фреймів і аналіз дискурсу......................................................................43
Висновки до розділу..................................................................................................56
РОЗДІЛ 2.Засоби фреймової репрезентації іронії в дискурсі...............................57
2.1. Рівень організації мовлення...............................................................................58
2.1.1. Іронія і синтаксичні сценарії...........................................................................58
2.1.2. Діалог як фундаментальний сценарій для репрезентації іронії
на рівні організації мовлення....................................................................................60
2.1.2.1. Прямий віртуальний діалог..........................................................................62
2.1.2.2. Внутрішній віртуальний діалог...................................................................63
2.1.2.3. Діалог-коментар............................................................................................64
2.1.2.4. Комбінування сценаріїв................................................................................67
2.2. Тезаурусний рівень.............................................................................................69
2.2.1. Штампи та кліше як засоби іронії..................................................................70
2.2.2. Роль колоквіалізмів у репрезентації іронії в дискурсі.................................79
2.2.3. Гра з лінгвальними компонентами фрейму...................................................91
2.2.4. Деконструкція фреймів у мові преси.............................................................97
2.2.4.1. Взаємодія фреймів.........................................................................................98
2.2.4.2. Перегляд фрейму.........................................................................................102
2.2.4.3. Створення оказіонального фрейму............................................................104
2.3. Текстовий рівень...............................................................................................107
2.4. Екстралінгвальний рівень................................................................................118
2.4.1. Актуалізація екстралінгвальних компонентів фреймів
в іронічному контексті............................................................................................118
2.4.2. Іронічна евфемізація й дисфемізація...........................................................123
2.5. Національна специфіка засобів фреймової репрезентації іронії..................132
Висновки до розділу................................................................................................136
РОЗДІЛ 3. Когнітивний аналіз актуалізації базового фрейму в пресі
(на прикладі опозиції свої чужі”)......................................................................138
3.1. Критерії відчуження.........................................................................................141
3.2. Дискурсивні маркери відчуження...................................................................148
3.3. Політична коректність і її роль в актуалізації фрейму своїчужі”..........154
3.4. Відносини влади і громадян............................................................................156
3.4.1. Паралельність політичного світу відносно світу громадянина.................157
3.4.1.1. Непередбачуваність через відсутність логіки або через
інакшість цієї логіки................................................................................................157
3.4.1.2. Взаємна ворожість політиків.....................................................................158
3.4.1.3. Подібність політики до театру, видовища................................................160
3.4.2. Ворожість політичного світу щодо світу громадянина..............................162
3.4.2.1. Матеріальне паразитування політиків......................................................164
3.4.2.2. Самопрезентаційне паразитування політиків..........................................167
3.4.2.3. Відчуження влади від громадянина: байдужість.....................................168
3.4.2.4. Відчуження громадянина від влади: недовіра.........................................170
3.4.3. Перетин двох світів........................................................................................171
3.5. Іронічне відчуження: національні аспекти.....................................................179
Висновки до розділу................................................................................................183
ВИСНОВКИ.............................................................................................................185
ЛІТЕРАТУРА...........................................................................................................189
ДОДАТОК................................................................................................................213

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ НАЗВ ЧАСОПИСІВ
АиФ Аргументы и факты в Украине
ВЗ Високий замок
ДзТ Дзеркало тижня
ЗН Зеркало недели
КВ Киевские ведомости
КП Комсомольская правда
КТ Киевский телеграф
ЛГ Литературная газета
МК Московский комсомолец
МН Московские новости
НГ Новая газета
ПіК Політика і культура (паперовий варіант і сайт www.pic.com.ua)
ПУ Патріот України
СН Столичные новости
УМ Україна молода
УС Українське слово
ХТ Харьковский телеграф
AR The American Reporter (www.american-reporter.com)
FiM Fakty i mity
FM Financial Mail
G Guardian Weekly
GK Gazeta Krakowska
GW Gazeta wyborcza
MS The Mail on Sunday
P Polityka (polityka.onet.pl)
ST The Sunday Times

ВСТУП
У структурах людської свідомості мовні й позамовні елементи знань є інтегрованими, нероздільними. На сьогодні вчені розробили велику кількість формальних, об’єктивно спрямованих моделей мовної діяльності. Протягом двадцятого століття пошук найкращої, найбільш адекватної структури тривав, причому інколи дії лінгвістів зазнавали критики за аполітичність”, інколи про їхні моделі говорилося, що в них ціною втрати дискурсу заплачено за ґрунтовність” (вислів Ж.‑Ж.Куртіна [124, с.97]). Утім, як ми бачимо нині, подібна критика була просто невчасною, адже логічним наступним кроком стає застосування цих формальних моделей до тих лінгвальних явищ, які формалізувати найважче (а саме тих мисленнєвих процесів, що стоять за мовленнєвими), до того, у якій формі знання зберігаються, до комплексних студій дискурсу. Зараз антропоцентризм є характерною рисою лінгвістичних досліджень [215; 3; 48], велика увага приділяється мовній компетенції слухача та мовця [66, с.3; 217, с.2829]. Антропоцентричний інтерпретативний підхід нині набуває когнітивно-комунікативної спрямованості, що стає причиною зближення прагматики й когнітивістики [118; 238, с.202]. Соціальні відносини й інтереси, політична ситуація відображуються в мові, зокрема в конструюванні моделі світу, бажаної для суб’єкта мови (М.Міщенко, П.Швед, С.Сахно, О.Іссерс, Р.Блакар, Н. Фейрклаф, Р.Фаулер [153; 239; 92; 123,с.10; 190, с.9699; 34; 264, с.83, 107; 266, с.10, 19, 53] та ін.). При цьому мовні здібності є, так би мовити, вершиною айсберга, в основі якого перебувають здібності когнітивні — передумови для мовних [121, с.30]. Інтерпретаційні можливості мови сприяють плануванню мовного впливу: за А.Барановим, у модель світу реципієнта мовними засобами вводяться нові знання й модифікуються наявні” [92]. Усе сказане безпосередньо стосується тієї картини світу, яка постає в засобах масової інформації. Характерне для публіцистики відчуття мінливості світу спричиняє мінливість засобів формування цієї картини. Як пише Р.Блакар, коли виникають нові явища, великої ваги набуває те, які мови обираються засобами масової комунікації. Ще важливішими є ті приховані передумови, які лежать в основі повідомлень, створених засобами масової комунікації” [34, с.112].
Мова преси має словникові, стилістичні, когнітивні та інші особливості, які зумовлені функціями преси, типом суспільства й історично змінюються під впливом позамовних чинників. Вона дуже швидко реагує на нові явища в усіх сферах життя, і саме в ній передусім закріплюються нові слова, їхні значення, сполуки [265]. У цьому публіцистика близька до периферійних жанрів мистецтва, котрі є значно більш революційними від тих, що перебувають у центрі культури [135, с.259260]. Отже, лінгвістичні дослідження преси є певною мірою вивченням спрямованості мови. Газетний текст зорієнтований на масового читача й оцінюється як продукт соціально-групового використання мови [233, с.12]. Саме тому поняття стилю певної газети є не менш доречним, ніж поняття стилю певного журналіста.
Оскільки газети є частиною засобів масової інформації, то, як пише Р.Фаулер, їхня ідеологічна сила походить від здатності сказати ту саму річ мільйонам людей одночасно [266, с.122]. Сучасна преса виконує багато функцій: несе нову інформацію, є ланкою зв’язку між тими частинами суспільства, які не можуть ефективно обмінюватися думками безпосередньо (наприклад тими, хто при владі, й усіма іншими). Також не можна не згадати про розважальну функцію. Це ті функції преси, які читач може помітити неозброєним оком”. Крім них, існує, наприклад, така важлива річ, як здатність преси формувати громадську думку. Ця функція імпліцитна, але не обов’язково полягає в упередженій подачі фактів.
Якщо преса формує думки та уявлення, то для її мови характерна оцінність, завжди тією чи іншою мірою соціально забарвлена [203]; авторська оцінка подій у журналістиці складається з їх соціальної та індивідуальної оцінки [232]. Це випливає з того, що мова газети матеріалізує не тільки особисту, а передусім суспільну свідомість” [196, с.21].
Одним із важливих засобів ціннісно-осмислювальної діяльності журналіста є різноманітні естетичні прийоми, зокрема пов’язані з комізмом. Не можна не погодитися з твердженням Ю.Борева про важливу функцію сміху як форми критики [37, с.6, 1920]. Це одна з основних причин необхідності комізму взагалі й іронії зокрема в засобах масової інформації. У суспільстві без чітко вираженої панівної ідеології універсальними критеріями будь-якої діяльності є природні краса й доцільність (під якою можна розуміти відповідність моральним нормам і/або вимогам ситуації), а саме їх найчастіше відстоюють сміховими засобами, маркуючи передусім некрасиве, негідне й нерозумне. Також не останню роль тут відіграє спорідненість естетичної функції мови з магічною й стійкість текстового утворення, вдало побудованого з естетичної точки зору (так, що якість тексту ніби затверджує” зміст) [148, с.2224]. В аналітичних статтях, які ми розглядаємо, можна помітити вияви різних видів комізму: гумору, іронії, сатири. Проте з них саме іронія посідає особливе місце у формулюванні авторського ставлення до осіб і явищ [65, с.25; 102].
Механізми впливу на читача в пресі постійно змінюються залежно від різних мовних і позамовних факторів, а отже, ця тема для дослідження не втрачає актуальності. Природно, що там, де спостерігалися різкі мовні й суспільні зміни, мають змінюватися й функції іронічного висловлювання. Наприклад, як пише В.Санников, в умовах радянського тоталітаризму сміх у пресі виконував передусім психотерапевтичну функцію самоствердження (наприклад, через висміювання чужих звичаїв). Сьогодні ж на перший план вийшла інша його функція розважальна, функція мовної гри [188, с.9]. Теми та прийоми іронізування теж не лишаються сталими. Певні зміни в характері мовлення преси відбуваються не лише на пострадянському просторі: питома вага іронії серед інших засобів комічного зростає в періодиці різних країн на зламі тисячоліть [188, с.19].
У межах нашої проблеми досліджено деякі загальні принципи дії комічного ефекту із семантико-стилістичної точки зору, суто мовні засоби іронії, частково аспекти її вияву в мові преси (головним чином як елемента певних комунікативних стратегій), що буде докладно висвітлено в першому розділі роботи. При цьому когнітивні аспекти іронії (те, продуктом якої взаємодії систем свідомості є іронічний ефект) потребують вивчення; бракує зіставного аналізу іронії на матеріалі слов’янських і англійської мов у такому аспекті.
Актуальність нашої теми пояснюється, з одного боку, важливою роллю преси для масової свідомості, а з другого браком когнітивних лінгвістичних досліджень такого важливого явища, як іронія в пресі. Адже іронія є одним із вагомих способів впливу на свідомість реципієнта, формування й видозміни фрагментів мовної картини світу, в іронії закладено потужний лінгвопрагматичний потенціал. Наявні праці, які можуть лише частково висвітлити підґрунтя іронії, по-перше, більшою мірою здійснені в семантичному, а не когнітивному напрямі, а по-друге, стосуються не іронії, а явищ іншого порядку, наприклад мови преси взагалі, політичної метафори тощо. Наше дослідження є актуальним у контексті різнобічних студій мови преси, які посідають важливе місце в сучасній науці.
Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що здійснюються на кафедрі загального та прикладного мовознавства Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, об’єднаних у межах теми Зіставний опис слов’янських, германських і романських мов” (затвердженої на засіданні вченої ради філологічного факультету, протокол № 1 від 22 листопада 1996 р.).
Метою дослідження є оформлення базової картини фреймової репрезентації іронії в пресі, з’ясування суті тих когнітивних процесів, які стоять за іронічним висловлюванням думки й спрямовують відповідні імплікації адресата. Отже, ми ставимо за мету виявити ментально-лінгвістичні механізми, які залучає журналіст, актуалізуючи елементи того чи іншого фрейму різними засобами й у межах різних тактик.
Завдання:
1)оглянувши відомі концепції, визначити місце іронії серед видів комізму;
2) класифікувати засоби фреймової репрезентації іронії в дискурсі;
3) схарактеризувати особливості лінгвального виявлення цих засобів;
4)проаналізувати комплексну дію різних засобів іронії у зв’язку з мовною репрезентацією ментальних структур;
5)з’ясувати зв’язок мовно-мисленнєвих виявів сучасної іронії в періодиці з національною картиною світу.
Об’єктом дослідження є аналітичні тексти, у яких репрезентовано іронію, із сучасної преси України, Росії, Польщі й англомовних країн (Великої Британії та США). Предмет фреймові механізми творення іронічного контексту.
Матеріалом дисертації є аналітичні статті й коментарі з паперових та електронних часописів кінця 90-х років ХХ початку ХХІ ст. (обсяг корпусу цитат приблизно 13 тис. слововживань, залучено більш як 200 випусків 40різних видань). Кожна мова репрезентована, так би мовити, у двох виявах: 1)мова видань, не завжди нейтрально налаштованих щодо ситуації в державі, які, однак, претендують на об’єктивність викладу (зокрема, українська газета Дзеркало тижня”, російська Новая газета”, польський журнал Wprost”, британська The Sunday Times”); 2)видання, які, часто позиціонуючи себе як молодіжні, тяжіють до гострих тем і великої міри експресивності (відповідно газети Україна молода”, Московский комсомолец”, Nie”, електронна TheAmerican Reporter”). У цих видах преси виявляються різноманітні форми й відтінки іронії, що дозволило нам зібрати базу репрезентативних прикладів, які належать до одного невеликого періоду.
В усіх розглянутих виданнях діапазон іронізування охоплює політичні події, різноманітні побутові ситуації, частково економічні, спортивні й культурні теми. Спектр іронічних модальностей дослідженого матеріалу від доброзичливої насмішки до відвертого (подекуди агресивного) несприйняття стану речей. Ми добирали джерела так, щоб концентрація іронічних контекстів у них була максимальною й вони були якомога різноманітнішими. При цьому в результаті ми планували не отримати певну модель типової мови преси в регіонах, а з’ясувати види та співвідношення засобів створення іронічного контексту для кожного дискурсу. Добір прикладів для аналізу в роботі являє собою певний компроміс між найбільш характерними та найбільш експресивно вдалими фрагментами публіцистичних статей, оскільки предметом нашого дослідження є скоріше засоби, якими мети досягнуто, ніж усі різноманітні спроби її досягти (успіх яких залежить від дієвості тактики).
У деяких випадках ми звертатимемося до статистичних даних на базі нашої картотеки. Беручи до уваги два важливі чинники: 1) у свідомості носія кожної мови існує своя система фреймів, яка формується лінгвально та екстралінгвально й відрізняється від такої в носія іншої мови; 2) преса пострадянського простору має багато спільного, ми подаватимемо статистичні дані за двома принципами: територіальним і мовним. Вивчаючи мовні засоби іронії (яким головним чином присвячений розділ 2), ми сприйматимемо їх як пов’язані передусім із мовою висловлювання, оскільки визначення відмінностей між структурою мовної свідомості росіянина й російськомовного українця або білоруса не становить мету нашого дослідження, хоча є перспективним для праць із русистики. Коли ж у центрі уваги перебуватиме мовна репрезентація окремого фрейму (розділ 3), ми надаватимемо перевагу територіальному принципу розгляду матеріалу[1].
Методологічно наша робота ґрунтується на визнанні особливого зв’язку між одиницями мови і їхньою ментальною репрезентацією в дусі когнітивного мовознавства. У своїй праці ми керуємося ономасіологічним підходом, вивчаючи репрезентацію певної функції (іронії) засобами мови й мислення. При цьому ми спираємося на теорію фреймів: як на класичні роботи в цій галузі [70; 149; 150; 226], так і на новітнє осмислення предмета [80; 120; 184]. Це дасть нам можливість оперувати категоріями мови й мислення, чітко їх розрізняючи.
Ми застосовуємо синтетичні функціональні методи, які сьогодні практикуються в когнітивному мовознавстві. Так, стосовно мови преси використано контрастивно-прагматичний аналіз дискурсу в поєднанні з фреймовим моделюванням. У деяких випадках, коли йдеться про зіставлення елементів національної картини світу в мовно-мисленнєвому вираженні, нам потрібно вдаватися до крос-культурного аналізу в тій формі, у якій його використовує лінгвістика (див., наприклад, [143, с.6971]). І, звичайно ж, характер дослідження зумовлює також використання описового й статистичного методів для обробки конкретного матеріалу.
Наукова новизна дослідження й одержаних результатів полягає в тому, що в нашій роботі вперше один із головних видів комізму послідовно описується й аналізується з когнітивної точки зору як такий, дія якого має особливу фреймову природу. У нашому лінгвістичному підході мовні вияви іронії розглядаємо як відображення її фреймової репрезентації. Крім того, у відомих роботах на цю тему не приділено уваги аналізу спільних і відмінних рис у дискурсах преси трьох сусідніх слов’янських країн: України, Росії та Польщі в зіставленні з дискурсом англомовної преси, одним із важливих чинників глобалізації. Отже, уперше здійснено зіставний аналіз фреймових механізмів іронії на матеріалі сучасної преси чотирма мовами.
Теоретичне значення нашого дослідження полягає в тому, що воно допоможе доповнити й розширити лінгвістичні погляди на важливий вид комізму, вплив якого в пресі різних країн сьогодні посилюється, іронію. Її засоби узагальнено в аспекті когнітивного мовознавства, яке дозволяє скласти більш повне уявлення про таке синтетичне явище, як комізм, глибше дослідити його природу. Здобуті результати можуть застосовуватися й у розгляді інших видів комізму, наприклад гумору або сатири, причому не лише в дискурсі преси. Деталізація описаних у нашій роботі широких явищ становить актуальну перспективу подальших мовознавчих студій. Практичне значення дисертації пов’язане з тим, що її результати можна використовувати в межах навчальних курсів із мови ЗМІ, призначених не лише для мовознавців, а й для журналістів.
Апробацію дослідження здійснено на засіданнях кафедри загального і прикладного мовознавства Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна, а також на таких конференціях і симпозіумах:
1) Міжнародна наукова конференція ІІ Оломоуцький симпозіум україністів. Сучасна україністика: проблеми мови, літератури та культури”, 2629 серпня 2004 р., Університет Палацького в Оломоуці, Чеська Республіка;
2) Міжнародна наукова конференція Традиції Харківської лінгвістичної школи у світлі актуальних проблем сучасної філології. До 200-річчя Харківського університету і філологічного факультету”, 56 жовтня 2004 р., Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна;
3) 11-а Всеукраїнська наукова філологічна конференція Проблеми розвитку сучасної лінгвістики, світової літератури та перекладознавства”, 1920травня 2005 р., Черкаський державний технологічний університет.
Основні положення дисертації викладено в 7публікаціях (усі виконані одноосібно):
1. Фрейм діалогу в пресі: особливості іронічного використання // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2003. №583. Сер.: Філологія. Вип.37. C. 63 66.
2. Деконструкція фреймів у мові преси: іронічний аспект // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2004. №627. Сер.: Філологія. Вип.40. С. 116 119.
3. Іронічний аспект фреймової репрезентації асоціативного поля відносини влади й громадян” у мові української преси останнього десятиліття // Ucrainica I: Současná ukrajinistika: Problémy jazyka, literatury a kultury: Sborník článků. Olomouc: Univerzita Palackého, 2004. С. 190 194.
4. Фреймова репрезентація іронії в пресі: роль штампів і кліше // Гуманітарний вісник. Сер.: Іноземна філологія. №9. Черкаси: ЧДТУ, 2005. С. 344 347.
5. Роль колоквіалізмів у фреймовій репрезентації іронії в пресі // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. 2005. №659. Сер.: Філологія. Вип.44. С.113 117.
6. Фрейм своїчужі” як важлива складова дискурсу преси: роль у створенні іронічного ефекту // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Філологічні науки. 2005. № 9 (89). С.207 217.
7. Евфемізація й дисфемізація як знаряддя іронії в сучасній українській, російській, польській та англомовній пресі: фреймовий аспект // Філологічні науки: Зб. наук. праць. Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2005. С. 198205.
Структура дисертації. У першому розділі здійснено огляд наукової літератури, подано основні теоретичні засади нашої роботи, пов’язані з особливостями іронії як виду комізму, а також із когнітивною лінгвістикою й теорією дискурсу. Другий розділ присвячений найбільш важливим і актуальним засобам фреймової репрезентації іронії в пресі. У третьому розділі в різних аспектах розглянуто важливий і поширений мегафрейм, репрезентований і частково сформований пресою. Висновки містять загальні підсумки роботи. Роботу завершують список використаної літератури та додаток.

[1] Українська газета Дзеркало тижня” / Зеркало недели” перебуватиме поза мовною” статистикою нашого матеріалу, оскільки будь-які статті обох версій газети можуть бути перекладними, але входитиме до регіональної” статистики.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У лінгвістичних дослідженнях будь-якого виду комізму важливо одночасно брати до уваги лінгвальні й екстралінгвальні аспекти, адже в дискурсі сміх є реакцією на комплекс, який становить певна подія разом зі своїм мовним відображенням. Для відповідного вивчення, зокрема, іронічного комізму важливо приділити увагу тим мисленнєвим моделям та фреймам, які стоять за певними висловлюваннями.
Ми класифікували засоби іронії в пресі у зв’язку з мовним відображенням ментальних структур і застосували одержану систему для побудови базової картини фреймової репрезентації іронії в дискурсі ЗМІ. Щоб уможливити такий аналіз, ми поєднали елементи теорії фреймів із засадами вивчення дискурсу. При цьому, спираючись на відомі теорії комізму, сприймаємо ядро іронії як суперечність, показану й підкреслену певними засобами, що походять із системи знань мовця й відображуються в мовленні.
Якщо розшарувати структуру іронії, то бачимо, що її репрезентація відбувається на рівні організації мовлення, тезаурусному, текстовому та екстралінгвальному рівні (найчастіше паралельно на кількох із них). Так можна охопити й ті явища іронії, розгляд природи комізму яких із винятково мовної точки зору неможливий.
Іронія як вид комізму особливо важлива для преси, адже найбільш суттєвими рисами іронічного комізму є можливості вуалювання думки та ефективного привертання реципієнта на свій бік, а також перманентність дії, яка відрізняє іронію від гумору й сатири: для жарту (наслідком якого є позитивний афект), для викриття (яке спрямоване на негативний афект) є свій час і своє місце, а для іронії, яка афективною не є, відкриті значно більші простори життя.
Аналіз дозволяє стверджувати, що фреймова репрезентація іронії в пресі тяжіє до своєрідного балансу. Він полягає в різнорівневому формуванні комічного ефекту (зазвичай паралельно на трьох рівнях: тезаурусному, текстовому, екстралінгвальному).
Крім того, наші дані підтверджують ідею про те, що іронічний сміх маркує певні віджилі явища, про що свідчить важливість іронічного використання штампів і кліше енкратичної мови (тієї, яка була такою в недавньому минулому, або нинішньої енкратичної як її наступниці”) в постсоціалістичних дискурсах преси, а також різні форми іронічної евфемізації й дисфемізації. Тут можна стверджувати, що іронія є знаряддям змінювання структури картини світу сміховими засобами. Роль іронії в процесах видозміни фреймів засвідчують і дані про те, що в дискурсі преси постсоціалістичних країн сильніше активізуються механізми іронічної деконструкції (передусім це взаємодія фреймів).
При цьому глобальна мовно-мисленнєва тенденція демократизації дискурсу набуває різних форм. Серед них можна відзначити вживання колоквіалізмів, за яким стоїть тяжіння писемної мови до усної, норми до узусу (адже будь-які закономірні зміни в словнику й правописі сучасних літературних мов відбувалися завжди саме в цьому напрямі). У формуванні картини світу певний мовний феномен поступово пересувається з поля явищ поза нормою” до нормативних явищ”. Отже, іронія активно використовує колоквіалізми як виражальний засіб, причому тенденція до цього особливо помітна в дискурсі англомовної преси, який відомий стриманістю експресії.
Постійно висока частота засобів дискурсивного рівня в досліджуваних дискурсах має комплексні причини, пов’язані зі зростанням обсягів інформації, яку людина має обробляти й засвоювати за одиницю часу, культурними тенденціями тощо. Таким чином, із розширенням дискурсивних компонентів багатьох фреймів стає ширшим і застосування цих компонентів.
Аналіз ми поєднали з синтезом на прикладі важливої фреймової опозиції свої чужі”, суттєвої для комізму взагалі й іронії в пресі зокрема. Фундаментальною формою такої опозиції для аналітичних статей у пресі є антагонізм влади і громадян, відносини між якими на досліджуваних мовних просторах часто обігруються іронічно. При цьому використовується стала система фреймів і сценаріїв, яку можна експлікувати за допомогою лінгвістичного аналізу і для якої характерні особливі форми відчуження, пов’язані з віддаленістю, байдужістю, ворожістю, неможливістю порозуміння через відсутність логіки в представників світу влади або інакшість цієї логіки (з погляду громадян).
Іронічне відображення опозиції свої чужі” та критерії, на яких базується відчуження (морально-етичний, суспільний, критерій життєвої позиції та їхні комбінації), є індикатором настроїв суспільства (адже це вказує на заполітизованість чи аполітичність, розуміння чи нерозуміння певних економічних, суспільних процесів, повагу до іншого в різноманітних його виявах). При цьому про рівень етичної культури свідчить і форма іронічних висловів, пов’язаних із чужими”, втілена за допомогою тих чи інших маркерів відчуження (серед них іронія використовує такі: невигідне зіставлення, невигідна номінація, власне відчужуючи зіставлення, перемикання кодів, контрастний опис).
Загалом наша праця розвиває ідею М.Мінського про адекватність розгляду комізму саме з фреймової точки зору; широкий спектр ідей про ментальне підґрунтя комізму дозволяє відповідно трактувати механізми іронії. Водночас предмет дослідження, на наш погляд, вимагає особливого підходу в межах когнітивного аналізу.
Проблеми, які можна розв’язати, спираючись на результати нашої праці, можна поділити на дві групи: суто лінгвістичні й лінгвосоціологічні. Суто лінгвістичними проблемами є всебічні фундаментальні студії різних видів комізму, у яких аналіз, легко поєднуючись із синтезом, не вбиває” об’єкт дослідження (адже інколи саме цим пояснюють брак досліджень у царині мовної природи комізму). Крім того, базуючись на фреймових структурах, розглянутих як приклад у розділі 3, і подібних, можна розробляти різні види лінгвістичного моніторингу суспільної думки (зокрема, як ми переконалися, сучасна преса є репрезентативним матеріалом для такого дослідження), що, на наш погляд, за умови правильного використання є набагато ефективнішим, ніж пряме опитування. Адже імпліцитні фреймові зв’язки своєї картини світу людина відображує в мовленні без огляду на вимоги свого Супер-его й на те, чого, як їй здається, від неї хоче опитувач.
Загалом, наша дисертація демонструє тільки один із можливих шляхів опису й вивчення такого синтетичного мовленнєво-мисленнєвого явища, як іронічний комізм.

ЛІТЕРАТУРА

1. АгеевС.В. О роли фреймов знаний в интерпретации метафорических выражений // www.amursu.ru:8100/vestnik/7/6_7_99.html
2. Ажнюк Б. М. Мовні зміни на тлі деколонізації та глобалізації // Мовознавство. 2001. № 3. С. 4854.
3. Алпатов В. М. Об антропоцентричном и системоцентричном подходах к языку // Вопросы языкознания. 1993. № 3. С. 1526.
4. Англо-русский толковый словарь американского разговорного языка / Сост. R. M. Harmon. М.: Видар, 1999. 416 с.
5. АндрієнкоТ.П. Мовленнєвий акт іронії в англійській мові (на матеріалі художньої літератури XVI та XX ст.): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Харків, 2002. 20 с.
6. АпресянВ.Ю. Имплицитная агрессия в языке // www.russian.slavica.org/article487.html
7. АраповаН.С. Эвфемизмы // Языкознание: Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. С. 590.
8. Аристотель. Поэтика. Риторика. СПб.: Азбука, 2000. 348с.
9. АрутюноваН.Д. Дискурс // Языкознание. Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. С. 136137.
10. АрутюноваН.Д. Прагматика // Там же. С. 389390.
11. Арутюнова Н. Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 896 с.
12. Архипенко Л. М. Іншомовні лексичні запозичення в українській мові: етапи і ступені адаптації (на матеріалі англіцизмів у пресі кінця ХХ початку ХХІ ст.): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. Харків, 2005. 20 с.
13. АфанасьевА.И., ВасиленкоИ.Л. Смех в политике // Δόξα / Докса: Зб. наук. праць з філософії та філології. Вип. 1: Людина у світі сміху. Одеса, 2002. С. 34 37.
14. Ашкеров А. Кондовость // www.traditio.ru/epi/kondovost.htm
15. АшкеровА. Чужойсвой”, рабсвободный”// www.traditio.ru/ ashkerov/antichn_chuzhoj.htm
16. Ашукин Н. С., Ашукина М. Г. Крылатые слова: Литературные цитаты: Образные выражения. М.: Худ. лит-ра, 1988. 528 с.
17. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
18. Баранов А. Н. Введение в прикладную лингвистику: Уч. пособ. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 360 с.
19. Баранов А. Н. Метафорические модели как дискурсивные практики // Известия РАН. Сер. лит. и яз. 2004. Т. 63. № 1. С. 3343.
20. Баранов А. Н. О типах сочетаемости метафорических моделей // Вопросы языкознания. 2003. №2. С. 7394.
21. БарановА.Н., КарауловЮ.Н. Русская политическая метафора: Материалы к словарю. М.: Б. и., 1991. 193 с.
22. Бардина Н. В. Смех как элемент дискурса // Δόξα / Докса: Зб. наук. праць з філософії та філології. Вип. 1: Людина у світі сміху. Одеса, 2002. С.7580.
23. Бардина Н. В. Смеховой эффект деструкции интертекста: над чем смеются молодые (І) // Там само. Вип. 3: Гносеологічні й антропологічні виміри сміху. Одеса, 2003. С. 4251.
24. Барт Р. Від твору до тексту // Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. Львів: Літопис, 1996. С. 380384.
25. Барт Р. Война языков // Барт Р. Избранные работы: Семиотика. Поэтика. М.: Прогресс, 1989. С. 535540.
26. Барт Р. Разделение языков // Там же. С. 519534.
27. Бахем Р. Введение в анализ политических текстов // Язык, идеология, политика: Реферативный сб. М., 1982. С. 2433.
28. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса. М.: Худ. лит-ра, 1965. 527 с.
29. Бацевич Ф.С. Про один тип прагматичних аномалій, або чим можна зіпсувати натяк? // Мовознавство. 2000. № 23. С. 1623.
30. Бацевич Ф.С. Текст, дискурс, речевой жанр: соотношение понятий // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. 2001. № 520. Сер.: Філологія. Вип. 33. С. 36.
31. БенвенистЭ. Словарь индоевропейских социальных терминов. М.: Прогресс-Универс, 1995. 456 с.
32. Бергсон А. Сміх: Нарис про значення комічного. К.: Києво-Могилянська академія, 1994. 168 с.
33. Білодід І. К. Мова і ідеологічна боротьба. К.: Наук. думка, 1974. 84 с.
34. Блакар Р.М. Язык как инструмент социальной власти (теоретико-эмпирические исследования языка и его использования в социальном контексте) // Язык и моделирование социального взаимодействия. М.: Прогресс, 1987. С. 88125.
35. БогдановВ.В. Коммуникативная компетенция и коммуникативное лидерство // Язык, дискурс и личность: Межвуз. сб. науч. трудов. Тверь: Изд‑во Тверского ун-та, 1990. С. 2631.
36. Бондар М.В. Активні лексико-семантичні процеси в мові художньої прози кінця ХХ початку ХХІ століть: Автореф. дис. канд. філол. наук. К., 2004. 19 с.
37. БоревЮ. Комическое, или о том, как смех казнит несовершенство мира, очищает и обновляет человека и утверждает радость бытия. М.: Искусство, 1970. 269с.
38. Борев Ю. Трагическое и комическое в действительности и в искусстве: Стенограмма публичной лекции, прочитанной в центральном лектории Общества в Москве. М.: Знание, 1955. 32 с.
39. Будняк Д. Сучасне бачення світу з комунікативної точки зору // Ucrainica I: Současná ukrajinistika: Problémy jazyka, literatury a kultury: Sborník článků. Olomouc: Univerzita Palackého, 2004. С. 348351.
40. Вакуров В. Н., Кохтев Н. Н., Солганик Г. Я. Интервью // Стилистика газетных жанров. М.: Высш. шк., 1978. С. 4865.
41. Варбот Ж. Ж. Табу // Русский язык. Энциклопедия. М.: Сов. энциклопедия, 1979. С. 345346.
42. Васильев А. Д. Слово в российском телеэфире: Очерки новейшего словоупотребления. М.: Флинта: Наука, 2003. 224 с.
43. Вежбицка А. Антитоталитарный язык в Польше: Механизмы языковой самообороны // Вопросы языкознания. 1993. № 4. С.107125.
44. Веселовская Т. М. Кто такие лохи? // Русская речь. 2001. № 1. С.5559.
45. ВинокурГ. Штамп // Языкознание: Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. В.Н.Ярцева. М.: Большая Российская энциклопедия, 1998. С.588589.
46. Возняк Т. Уроки російської // Критика. 2004. № 12. С.45.
47. Володарская Э. Ф. Языковая изменчивость: лингвистические и экстралингвистические аспекты. Инновационные процессы в современном английском языке // Вопросы филологии. 2004. № 2. С. 3551.
48. Воркачев С. Г. Лингвокультурология, языковая личность, концепт: становление антропоцентрической парадигмы в языкознании // Филологические науки. 2001. № 1. С. 6472.
49. ВорожбитоваА.А. Официальный советский язык” периода Великой Отечественной войны: лингвориторическая интерпретация // tpl1999. narod.ru/WebTPL2000/VorozhbitovaTPL2000.htm
50. ВоронінД.І. Ми та Вони: від моделі простору до моделювання соціокультурної взаємодії // Мовознавство. 2003. №5. С. 5055.
51. ВулисА.З. Метаморфозы комического. М.: Искусство, 1976. 126с.
52. Гаврилова М. В. Лингвистический анализ политического дискурса // politanalysis.narod.ru/gavrilova3.html
53. Галкин Д. Виртуальный дискурс в культуре постмодерна // www.nsu.ru/education/virtual/cs12galkin.htm
54. Гапотченко Н. Є. Автор текстів друкованого інтерв’ю як складник комунікативної ситуації // Актуальные проблемы языковой коммуникации: Язык и общество: Сб. науч. трудов. К.: Київський ун-т, 2004. С. 2326.
55. Гегель Г. В. Ф. Лекции по эстетике: В 2-х т. СПб.: Наука, СПбО, 1999. Т. 1. 622 с.; Т. 2. 603 с.
56. Гоббс Т. Сочинения: В 2-х т. М.: Мысль, 19891991. Т. 1. 622с.; Т. 2. 731с.
57. Голанова Е. И. Устный публичный диалог: жанр интервью // Русский язык конца ХХ столетия (19851995). М.: Языки русской культуры, 2000. С. 427452.
58. Горбаневский М.В., Караулов Ю.Н., Шаклеин В.М. Не говори шершавым языком: О нарушениях норм литературной речи в электронных и печатных СМИ. М.: Галерия, 2000. 272 с.
59. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. М.: Прогресс, 1985. С. 217238.
60. ГрачёвМ.А. В погоне за эффектом: Блатные слова на газетной полосе // Русская речь. 2001. № 5. С. 6772.
61. ГрачёвС. «Продавец банальностей» Виктор Шендерович // Аргументы и факты в Украине. 2002. № 44. С. 20.
62. Григораш А. Засоби індивідуально-авторської інтерпретації фразеологічних одиниць без змін їх семантики (на матеріалі сучасної преси України) // Рідний край. 2002. № 1. С. 3439.
63. Гудков Д. Б. К вопросу о словаре прецедентных феноменов // Культурные слои во фразеологизмах и в дискурсивных практиках / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Языки славянской культуры, 2004. С. 251259.
64. Гуйванюк Н., Пацаранюк Ю. Синтаксичні способи реалізації іронічного значення в українських фольклорних жанрах // Вісник Львівського університету. 2004. Сер. філологічна. Вип.34. Част.1. С.2431.
65. Гулый К.В. Об одном типе реализации иронии в публицистическом тексте // Вісник Харківського університету. 1998. № 406. Сер.: Філологія. С.2429.
66. Гуреев В. А. Проблема субъективности в когнитивной лингвистике // Известия РАН. Сер. лит. и яз. 2005. Т. 64. №1. С. 39.
67. Гуслистая Л. А. Параметры негативной этической оценки в критическом дискурсе публицистики // Вісник Харківського національного університету ім.В.Н.Каразіна. 2001. № 520. Сер.: Філологія. Вип. 33. С.267273.
68. Дацишин Х. Конотативний аспект функціонування метафор у політичному дискурсі // Вісник Львівського університету. 2002. Сер.: Журналістика. Вип. 22. С. 396403.
69. Дацишин Х. Метафора в сучасному українському політичному дискурсі: За матеріалами преси 19952002 років: Довідник. Львів: ПАІС, 2004. 260 с.
70. Дейк Т. А. ван. Язык, познание, коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 310с.
71. Демьянков В.З. Теория прототипов в семантике и прагматике языка // Структуры представления знаний в языке / Отв. ред. Кубрякова Е.С. М.: ИНИОН РАН, 1994. С. 3286 // www.infolex.ru/Prot.html
72. Деянов Д. Практические логики и коммуникативные стратегии // Критика и семиотика. 2001. Вып. 3/4. С. 106115.
73. Дземидок Б. О комическом. М.: Прогресс, 1974. 223 с.
74. Донгак С. Языковая игра и обманутое ожидание // Критика и семиотика. 2001. Вып. 3/4. С. 7884.
75. Дорофєєва О.М. Оказіональне слово в сучасній російськомовній газетно-журнальній комунікації (комутативно-прагматичний та соціокогнітивний аспекти): Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2003. 20 с.
76. Дубин Б. Кружковый стеб и массовые коммуникации: к социологии культурного перехода // nlo.magazine.ru/scientist/42.html
77. Еко У. Про пресу // Ї: Незалежний культурологічний часопис. 2003. № 30. С. 172217.
78. Ермакова О. П. Ирония и проблемы лексической семантики // Изв. РАН. Сер. лит. и яз. 2002. Т. 61. № 4. С. 3036.
79. Єрмоленко С. Я., Бибик С. П., Тодор О. Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів. К.: Либідь, 2001. 224 с.
80. ЖаботинскаяС.А. Ономасиологические модели в свете современных направлений когнитивной лингвистики // С любовью к языку. М.; Воронеж: ИРЯ РАН; Изд-во Воронежского ун-та, 2002. С.115123.
81. Жан-Поль. Приготовительная школа эстетики. М.: Искусство, 1981. 448 с.
82. Желтухина М. Р. Политические фразеокомизмы в когнитивном аспекте // Культурные слои во фразеологизмах и в дискурсивных практиках / Отв. ред. В.Н.Телия. М.: Языки славянской культуры, 2004. С. 280285.
83. ЖитеневаЛ.И. Некоторые особенности языка и стиля Правды” 1917 года // Проблемы журналистики. Вып. 2: Язык и стиль публицистики. Ленинград: ЛГУ, 1973. С. 2036.
84. Заботкина В. И. Конвенциональность vs креативность в лексиконе (когнитивно-дискурсивный подход) // С любовью к языку. М.; Воронеж: ИРЯ РАН; Изд-во Воронежского ун-та, 2002. С.123130.
85. ЗавгородняЛ.В. Метафоричні парадигми ключових образів у журналістському тексті // Гуманітарний вісник. Сер.: Іноземна філологія. №9. Черкаси: ЧДТУ, 2005 С. 189192.
86. ЗадунайВ.В. До питання про специфіку взаємодії конотацій прецедентних текстів та запозичень у назвах газетних матеріалів // Там само. С. 192196.
87. Засекина Л. В. Дискурсивная психология в парадигме когнитивной науки // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. 2001. № 520. Сер.: Філологія. Вип. 33. С. 6973.
88. ЗацныйЮ. Антитеррористическая война и английский язык: эвфемизация и война слов” // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. 2005. №649. Сер.: Романо-германська філологія. Методика викладання іноземних мов. С.6164.
89. ЗевахинаТ.С. Метафора мертвая и метафора живая: экспериментальный подход к паремиологии дунганского и китайского языков // www.dialog-21.ru/archive_article.asp?param=7316&y=2002&vol= 6077
90. ЗемскаяЕ.А. Активные процессы в русском языке последнего десятилетия ХХ века // www.gramota.ru/mag_arch.html?id=46
91. Иссерс О. С. Коммуникативные стратегии и тактики русской речи. М.: УРСС, 2002. 286 с.
92. ИссерсО.С. Паша-Мерседес”, или речевая стратегия дискредитации // www.rusword.org/articler/view.php?i=r1
93. ИссерсО.С. «Посмотрите на кого он похож!» (К вопросу о речевых тактиках дискредитации) // www.omsu.omskreg.ru/vestnik/articles/y1997-i3/a081/article.html
94. Какорина Е. В. Стилистический облик оппозиционной прессы // Русский язык конца ХХ столетия (19851995). М.: Языки русской культуры, 2000. С. 408426.
95. Кант И. Критика способности суждения // Кант И. Сочинения: В6‑ти т. М.: Мысль, 1966. Т. 5. С. 161527.
96. Караулов Ю.Н. Русский язык и языковая личность. М.: Наука, 1987. 262с.
97. КарівецьІ.В. Що таке спільне? // Філософські обрії. 2004. № 11. С. 8094.
98. Карнеги Д. Как завоёвывать друзей и оказывать влияние на людей // КарнегиД. Как завоёвывать друзей и оказывать влияние на людей. Как выработать уверенность в себе и влиять на людей, выступая публично. Как перестать беспокоиться и начать жить. Л.: Лениздат, 1991. С. 13279.
99. КасавинИ.Т. Язык повседневности: между логикой и феноменологией // Вопросы философии. 2003. № 5. С. 1429.
100. Китайгородская М.В., Розанова Н.Н. Современная городская коммуникация: тенденции развития (на материале языка Москвы) // Русский язык конца ХХ столетия (19851995). М.: Языки русской культуры, 2000. С.345383.
101. Клушина Н. И. Композиция рекламного текста // Русская речь. 2000. № 5. С. 8587.
102. Клушина Н. И. Языковые механизмы формирования оценки в СМИ // www.gramota.ru/mag_arch.html?id=79
103. Коваленко Б.О. Стилістично знижена лексика в мові сучасної української публіцистики: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. К., 2003. 19с.
104. Коваль А. П. Практична стилістика української мови. К.: Вища школа, 1987. 351 с.
105. Ковшова М. Л. Ни кола ни двора: образ бездомного в русском фоль