ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Краткое описание

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Андрусяк Володимир Богданович
УДК: 343.13

ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Півненко Валентин Павлович
кандидат юридичних наук,
доцент

Харків – 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………..…….. 4
ВСТУП ……………………………………………………………………………..…… 5
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СУТНІСТЬ ФУНКЦІЙ КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ………………………………………………………………………… ….. 13
1.1. Поняття функцій кримінального процесу…………………………….….… 13
1.2. Класифікація функцій кримінального процесу……………………….….... 41
1.3. Призначення функцій кримінального процесу…………………………..... 62
Висновки до першого розділу…………………………………………………..…. 73
РОЗДІЛ 2. РОЗСЛІДУВАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ ЯК ОСНОВНА ФУНКЦІЯ ОРГАНІВ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА………………………..… 76
2.1. Поняття досудового слідства, його роль у системі кримінального
судочинства……………………………………………………………………… 76
2.2. Мета та завдання досудового слідства …………………………………… 98
2.3. Гносеологічна природа виникнення функцій органів досудового
слідства………………………………………………………………………..… 114
2.4. Розслідування справи в системі інших функцій кримінального
процесу…………………..................................................................................... 129
Висновки до другого розділу…………………………………………………….. 137
РОЗДІЛ 3. ДОДАТКОВІ ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ
ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА………………………………………………...….. 140
3.1. Правозахисна функція органів досудового слідства…………………….. 140
3.2. Кримінологічна функція органів досудового слідства………………….. 153
3.3. Координаційна функція органів досудового слідства…………………... 167
Висновки до третього розділу……………………………………………………. 178
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………. 181
ДОДАТКИ………………………………………………………………………… 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………… 193

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

ВР – Верховна Рада України
ВЦВК – Всесоюзний центральний виконавчий комітет
ГСУ – Головне слідче управління
ЗМІ – засоби масової інформації
КК – Кримінальний кодекс
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс України
МВС – Міністерство внутрішніх справ України
НКВС – Народний комісаріат внутрішніх справ
ОВС – органи внутрішніх справ
ОДПУ – Особливе державне політичне управління
РНК РРФСР – Рада народних комісарів Російської радянської федеративної соціалістичної республіки
РФ – Російська Федерація
СНД – Співдружність Незалежних Держав
УСРР – Українська соціалістична радянська республіка
п. – пункт
ст. – стаття
тис. – тисяч
ч. – частина

ВСТУП

Актуальність теми. У науці кримінального процесу концепція щодо визначення кримінально-процесуальних функцій має більш як сторічну історію. Хоча вона зародилася ще в період Судової реформи 1864 р., однак вона не втратила свого значення і донині. Це пояснюється насамперед тим, що правильне визначення кримінально-процесуальних функцій та їх проявів дає можливість точно встановити місце і роль кожного суб’єкта у вирішенні завдань судочинства. Окрім того, вирішення цієї проблеми є одним із важливих аспектів для оцінки ефективності кримінального судочинства України в цілому та його досудових стадій зокрема. У зв’язку з цим проблеми, пов’язані із дослідженням кримінально-процесуальних функцій, обґрунтовано належать до розряду фундаментальних. Це підтверджується і великою кількістю наукових праць, у яких тією чи іншою мірою розкрито вказане питання. Так, основи зазначеної концепції були закладені в роботах «батьків» судової реформи 1864 р.: І. Я. Фойницького, В. К. Случевського, Д. Г. Тальберга, В. П. Данєвського та інших процесуалістів того часу. Після Жовтневої революції 1917 р. дослідження у вказаному напрямку продовжили М. С. Строгович, М. М. Полянський, Р. Д. Рахунов, П. С. Елькінд, Л. А. Маріупольський, Г. Р. Гольст, В. В. Шимановський, Ф. Н. Фаткулін, З. З. Зінатуллін, Д. С. Кокорев, В. П. Нажимов, М. Л. Якуб, В. Г. Даєв, М. О. Чельцов, В. М. Шпильов, М. М. Видря, Я. О. Мотовиловкер, В. М. Савицький, О. М. Ларін, Н. А. Якубович, В. А. Банін, А. П. Гуляєв, Л. Б. Алексєєва тощо. Зважаючи на спорідненість правових систем, дослідження питання кримінально-процесуальних функцій не припинилося і після розпаду СРСР, знайшовши своє відображення у працях українських та російських науковців. Серед робіт українських учених – дослідників указаної проблеми слід відзначити дослідження: С. А. Альперта, О. В. Бауліна, А. Я. Дубинського, Ю. М. Грошевого, Л. М. Лобойка, М. М. Михеєнка, В. В. Назарова, В. П. Півненка, І. В. Рогатюка, С. В. Слінька, Р. Ю. Савронюка, В. М. Тертишника, В. М. Трубнікова, О. О. Чепурного, Н. І. Щегель, О. А. Солдатенко тощо. На сьогодні кримінально-процесуальним функціям і пов’язаним із ними питанням приділяється значна увага у працях російських учених-процесуалістів: Є. Д. Болташова, В. П. Бож’єва, О. Л. Васильєва, З. З. Зінатулліна, Л. І. Лавдаренко, Р. Б. Мазюка, А. І. Макаркіна, Л. І. Малахової, І. Ю. Тарічко, А. І. Трусова, О. О. Туш’єва, О. Г. Халіуліна, В. А. Чернишова тощо.
Не викликає сумніву значення того внеску, який зробили згадані автори в теорію кримінально-процесуальних функцій, однак консенсусу щодо вирішення низки важливих питань досягнуто не було. І нині не існує єдиного визначення поняття процесуальних функцій, їх кількості, місця та ролі у кримінальному судочинстві.
Сказане є особливо актуальним для досудових стадій провадження, які у вітчизняному кримінальному процесі традиційно не є змагальними, а тому функціонування суб’єктів кримінального судочинства, яке більшість з авторів намагаються вкласти в рамки теорії трьох кримінально-процесуальних функцій, викликає певні труднощі. Не знайшли свого вирішення вищенаведені суперечності і в національному законодавстві. Так, якщо функція прокурора – кримінальне переслідування (обвинувачення), функція захисника і обвинуваченого (підсудного) – захист, функція суду – вирішення справи по суті знайшли своє відображення у статтях 16-1 та 261 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК), то функція слідчого – розслідування – залишилася поза межами законодавчої регламентації. Більше того, її сутність і зміст майже не досліджуються на високому теоретичному рівні, а ті нечисленні роботи, що присвячені кримінально-процесуальним функціям у досудових стадіях, різняться між собою і мають дискусійний характер. Окрім того, існуючі наукові праці лише фрагментарно висвітлюють деякі з аспектів даної проблематики. Наведені аргументи дозволяють зробити висновок, що визначення поняття функції органів досудового слідства України, її змісту, ролі та місця в системі інших кримінально-процесуальних функцій не втратило своїх перспектив для дослідження і продовжує залишатися актуальними.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на основних положеннях п. 1 ст. 7 Закону України від 11 липня 2001 р. «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» і спрямоване на виконання окремих завдань Комплексної програми профілактики правопорушень на 2007–2009 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 2006 р. № 1767; виконане відповідно до п. 4.4 Пріоритетних напрямів розвитку правової науки в Україні на 2005–2010 роки; є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України, передбачених, зокрема, п.п. 1.5, 2.8 Пріоритетних напрямків наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, затверджених наказом МВС України від 5 липня 2004 р. № 755; п.п. 3.1, 9.1, 9.3 Пріоритетних напрямів наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 роки, схвалених Вченою радою Харківського національного університету внутрішніх справ 12 грудня 2005 р.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне розроблення та аналіз поняття, змісту, системи, взаємодії кримінально-процесуальної функції розслідування з іншими функціями, що мають місце на стадії досудового слідства.
Мета дослідження обумовлює виконання наступних завдань:
– визначити поняття, зміст та сутність кримінально-процесуальної функції через аналіз її розвитку в науці кримінального процесу і кримінально-процесуальному законодавстві;
– встановити систему та надати класифікацію кримінально-процесуальних функцій, з’ясувати їх призначення;
– виявити взаємозв’язок і співвідношення функцій кримінального судочинства із процесуальними функціями його учасників;
– розкрити зміст, поняття, сутність та правову природу досудового слідства в сучасному кримінальному процесі України, уточнити його мету та завдання з урахуванням історичних передумов виникнення й перспектив подальшого розвитку;
– охарактеризувати гносеологічну природу виникнення функцій органів досудового слідства та їх місце в системі інших функцій кримінального процесу;
– з’ясувати, чи відповідає кримінально-процесуальна діяльність слідчого, яка здійснюється ним відповідно до норм чинного КПК України, його основній функції – розслідування справи;
– виявити та розглянути додаткові функції слідчого;
– підготувати та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення та законодавчої регламентації процесуальних функцій слідчого.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності на стадії досудового розслідування у зв’язку з реалізацією ними кримінально-процесуальних функцій.
Предметом дослідження є функції органів досудового слідства у кримінальному процесі України.
Методи дослідження були обрані виходячи з мети і завдань роботи, з урахуванням її об’єкта та предмета. Методологічною основою дисертаційного дослідження є діалектичний метод пізнання соціально-правових явищ боротьби зі злочинністю. Разом із цим у роботі було використано цілу низку спеціальних методів дослідження. Так, логіко-семантичний метод застосовано для вивчення та поглиблення сутності понять «функція», «обвинувачення», «мета», «завдання» тощо. Історико-правовий метод дозволив розглянути генезис концепції кримінально-процесуальних функцій у вітчизняній юридичній науці, дослідити розвиток інституту досудового слідства і функціональне призначення його органів у відповідний історичний період. Застосування системно-структурного методу дало змогу конкретизувати роль досудового слідства в системі інших органів кримінальної юстиції держави. Також у роботі над проблемами, який увійшли до кола дисертаційного дослідження, широко застосовано метод функціонального аналізу, що сприяв формуванню уявлення про систему кримінально-процесуальних функцій як складне соціальне утворення і дозволив визначити закономірності її функціонування в цілому та окремих ланок у конкретний історичний період. За допомогою формально-юридичного методу проведено порівняння кримінально-процесуальних норм законодавства України та інших зарубіжних держав, що дало можливість внести конкретні пропозиції стосовно вдосконалення положень чинного КПК України. Використання статистичного методу дозволило проаналізувати й узагальнити емпіричну інформацію, що стосується теми дослідження, і забезпечити обґрунтування теоретичних положень роботи та отриманих результатів. У свою чергу, під час вивчення й узагальнення правоохоронної практики використано соціологічний метод (анкетування, інтерв’ювання), зокрема при анкетному опитуванні слідчих. Названі методи дослідження використовувались під час написання роботи у взаємозв’язку і взаємозалежності, що забезпечило всебічність, повноту й об’єктивність дослідження та істинність отриманих результатів.
Науково-теоретичним підґрунтям дисертації стали загальнотеоретичні наукові праці провідних українських і зарубіжних вчених у галузі теорії держави і права, філософії, кримінології, кримінального та кримінально-процесуального права, криміналістики, а також в інших галузях знань. Нормативну базу дослідження становлять положення Конституції України, законів України, кримінально-процесуальне законодавство України, проект КПК України, внесений на розгляд народними депутатами України В. Р. Мойсиком, І. В. Вернидубовим, С. В. Ківаловим, Ю. А. Кармазіним (від 13 грудня 2007 р. реєстр. № 1233), проект КПК України, підготовлений робочою групою Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (станом на 10 грудня 2007 р.), кримінально-процесуальне законодавство окремих іноземних країн (Російської Федерації, Німеччини, Франції), а також відомчі нормативні акти МВС України, Генеральної прокуратури України, постанови Пленуму Верховного Суду України.
Емпіричну базу дослідження становлять результати вивчення 143 кримінальних справ, що перебували у провадженні слідчих МВС України, аналітичні й статистичні матеріали органів МВС України та основні показники слідчої роботи за 2008 – І півріччя 2009 років, дані анкетування 208 слідчих та 12 дізнавачів органів досудового розслідування системи МВС України. Враховано також власний досвід дисертанта, набутий під час роботи у слідчих підрозділах УМВС України в Тернопільській області.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дана праця є одним із перших в українській кримінально-процесуальній науці дисертаційних досліджень, у якому комплексно та цілісно проаналізовано поняття і зміст кримінально-процесуальних функцій органів досудового слідства України – найбільш складного та дискусійного елемента системи процесуальних функцій учасників досудового провадження у справі.
У роботі представлено авторське бачення шляхів удосконалення кримінально-процесуального законодавства, що дозволить правильно розподілити кримінально-процесуальні функції між державними органами, які провадять процес. Це сприятиме підвищенню ефективності їх роботи і посилить гарантії прав та законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві. Окрім того, в дисертації обґрунтовано низку нових положень та висновків, що істотно розширюють і поглиблюють зміст, структуру та понятійний апарат теорії кримінального процесу. До найбільш вагомих результатів, що містять наукову новизну, слід віднести наступні положення:
вперше:
– обґрунтовано положення про те, що слідчий виконує додаткові процесуальні функції (правозахисну, координаційну, кримінологічну), які обумовлюються його основною функцією – розслідуванням кримінальної справи;
– надано теоретичне обґрунтування положення про те, що правозахисна функція слідчого пов’язана із забезпеченням учасникам розслідування їхніх прав, установлених Конституцією України та кримінально-процесуальним законодавством, і з охороною їхніх законних інтересів;
– встановлено, що слідчий реалізує кримінологічну функцію, в основі якої лежить кримінологічна теорія попередження злочинів. Щодо системи процесуальних функцій вона є зовнішньою (загальнодержавною функцією, притаманною всім органам кримінальної юстиції), однак під час провадження у конкретній кримінальній справі є елементом функції розслідування кримінальної справи, оскільки безпосередньо регламентована процесуальним законом;
– обґрунтовано висновок про те, що слідчий виконує координаційну функцію, яка передбачає його узгоджену діяльність з органами дізнання під час розслідування справи та ґрунтується на глибоких внутрішніх зв’язках між ними, де слідчий як організатор загальних зусиль встановлює найбільш доцільне співвідношення між їхніми діями під час розкриття й розслідування злочину;
удосконалено:
– поняття функції розслідування справи, під якою необхідно розуміти суворо визначену кримінально-процесуальним законодавством діяльність, що реалізується спеціально уповноваженими на те державними органами та їх посадовими особами, які в межах своєї компетенції, повно, всебічно та об’єктивно дослідивши всі обставини справи, покликані створити необхідні умови для здійснення у ній правосуддя;
– поняття основних (розслідування, переслідування (обвинувачення), нагляд за дотриманням і правильним застосуванням законів (прокурорський нагляд), захист, вирішення справи по суті (правосуддя)) і додаткових (допоміжні та організаційні) кримінально-процесуальних функцій, уточнено їх класифікацію;
– поняття дисфункції, під якою необхідно розуміти дії (діяльність) учасника процесу, протилежні за своїм правовим змістом і характером його процесуальній функції (закріпленій за ним законодавством), що перешкоджає повному та своєчасному виконанню завдань кримінального судочинства;
дістало подальшого розвитку:
– положення про те, що досудове слідство у справі та діяльність слідчого як суб’єкта доказування відповідно до чинного законодавства повинні закінчуватися складанням висновку за матеріалами розслідування кримінальної справи. У ньому повинні міститися дані, які вказують на наявність чи відсутність у діях підслідного ознак злочину, та рішення, яке, на думку слідчого, сприятиме правильному вирішенню кримінальної справи;
– теза, що на будь-який орган кримінальної юстиції може бути покладене виконання лише однієї кримінально-процесуальної функції.
Практичне значення одержаних результатів полягає насамперед у тому, що вони мають як науково-теоретичне, так і практичне значення. Теоретичне значення полягає в тому, що сформульовані та аргументовані в дисертації теоретичні положення, висновки і пропозиції розширюють і поглиблюють уявлення про сутність, систему та зміст кримінально-процесуальних функцій органів досудового слідства. Практичне значення здобутих результатів полягає в тому, що вони можуть використовуватися:
– у правотворчості – для вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства України та під час підготовки проекту нового КПК України в частині, що стосується кримінально-процесуальних функцій органів досудового слідства, мети та завдань їх діяльності;
– у практичній діяльності – сприяння підвищенню ефективності діяльності органів кримінальної юстиції України в цілому та їх слідчим підрозділам зокрема;
– у навчальному процесі – під час підготовки підручників і навчальних посібників, методичних матеріалів, проведення лекцій та практичних занять зі слухачами, курсантами і студентами юридичних навчальних закладів, практичними працівниками органів досудового слідства при підвищенні їх кваліфікації.
Матеріали дисертації використовуються під час викладання дисциплін «Кримінальний процес України» у Харківському національному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 14 січня 2010 р.), у Харківському національному університеті імені В. Н. Каразіна (акт впровадження від 11 грудня 2009 р.), а також у професійній підготовці та підвищенні кваліфікації слідчих УМВС України в Тернопільській області (акт впровадження від 26 жовтня 2009 р.).
Особистий внесок здобувача. Дослідження виконано дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків вітчизняної та зарубіжної науки кримінального процесу, усі викладені в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора. У співавторстві опубліковано наукову статтю «Про кримінально-процесуальну функцію органів досудового слідства» (проаналізовано кримінально-процесуальну функцію органів досудового слідства).
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження викладені та оприлюднені в доповідях на науково-практичній конференції «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (м. Харків, 25 травня 2007 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Досудове слідство: шляхи вдосконалення кримінально-процесуального законодавства» (м. Івано-Франківськ, 30 листопада 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Держава і право: проблеми становлення і стратегія розвитку» (м. Суми, 17–18 травня 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Від громадянського суспільства – до правової держави» (м. Харків, 24 квітня 2009 р.).
Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у п’яти наукових статтях, опублікованих у виданнях, що визнані Вищою атестаційною комісією України фаховими для спеціальності «Правознавство», а також у тезах доповідей, надрукованих за матеріалами п’яти науково-практичних конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ

На основі дисертаційного дослідження логічно зробити такі висновки і пропозиції:
1. Беручи до уваги неоднакове функціональне призначення органів дізнання та досудового слідства, необхідно визначити для них різну мету (завдання). Щоб зменшити інквізиційні витоки самого досудового слідства потрібно позбавити слідчого таких повноважень, які дисонують з його основною функцією – розслідування. Зважаючи на історичні передумови розподілу попереднього (досудового) слідства та дізнання, правильним буде відновити ті межі між цими двома процесуальними інститутами, які започаткувала дореволюційна доктрина процесуального права. Зважаючи на це, основною метою проведення дізнання у кримінальних справах повинно стати забезпечення у найкоротші терміни органів досудового слідства матеріалами про злочин і особою, підозрюваною у скоєнні такого злочину. У свою чергу слідчий, провівши всебічне, повне і об’єктивне розслідування кримінальної справи, оцінивши наявні докази, зможе дати неупереджену оцінку матеріалам, котрі були зібрані в ході дізнання, при цьому з'ясувавши обставини, які вказують на наявність у діях особи певного складу злочину чи його виправдовують, а також ті, які мають значення для подальшого вирішення справи. Таке розмежування між органами дізнання та досудового слідства не несе в собі загрозу підриву фундаментів вітчизняної кримінально-процесуальної теорії.
2. Новий КПК України повинен містити спеціальний розділ, у якому чітко визначалися б права, що надаються слідчому для належного виконання обов’язків щодо забезпечення прав і свобод людини на досудовому слідстві. До цього розділу необхідно включити чотири наступних статті: забезпечення слідчим прав і свобод людини, порушених вчиненням злочину; недопущення слідчим необґрунтованої підозри особи чи її обвинувачення; забезпечення слідчим прав потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників; забезпечення слідчим прав осіб, які стали учасниками кримінально-правових відносин, обумовлених розслідуванням кримінальної справи (поняті, свідки та ін.).
3. Досудове слідство у справі та діяльність слідчого як суб'єкта доказування, відповідно до чинного законодавства, повинні закінчуватися складанням «висновку за матеріалами розслідування кримінальної справи». У ньому повинні міститися дані, які вказують на наявність чи відсутність у діях підслідного ознак злочину, та рішення, яке, на думку слідчого, сприятиме правильному вирішенню кримінальної справи. У відповідності до поданого слідчим висновку прокурор повинен прийняти одне з наступних рішень:
– скласти обвинувальний висновок;
– винести постанову про закриття кримінальної справи;
– винести постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності;
– винести постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.
У разі незгоди з висновком слідчого, виявленні неповноти досудового слідства чи порушенні інших вимог чинного законодавства, прокурор повертає справу зі своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування. У разі, якщо слідчий вважає, що у справі виконані всі можливі слідчі дії, які дають змогу прийняти законне та обґрунтоване рішення, він вправі подати свої заперечення і їх аргументування вищестоящому прокурору, який за результатами його розгляду зможе прийняти одне з наступних рішень: 1) підтримувати позицію слідчого; 2) покласти обов’язок на начальника слідчого підрозділу, доручити розслідування іншому слідчому;
4. Автором відстоюється позиція, з якої вбачається за необхідне надати право вирішувати питання про порушення кримінального провадження лише прокурору. Останній прийматиме відповідне рішення лише за тими матеріалами, які будуть зібрані та надані йому органами дізнання. Строк провадження дізнання у кримінальній справі необхідно збільшити, а досудове слідство у справі розпочинати виключно після того, як буде встановлено особу, що скоїла злочин – підозрюваного (підслідного).
5. Для того, щоб зухвалий, груповий криміналітет відчув належну відсіч правоохоронної системи і силу правової держави, у новому КПК України необхідно передбачити цілу главу, присвячену організації і порядку діяльності слідчих та слідчо-оперативних груп. Колективне розслідування однієї і тієї ж справи дозволить вести її одночасно як в різних напрямках, так і у різних місцях, концентруючи зусилля всіх слідчих на вирішальних етапах слідства, що виключать розповсюджену сьогодні змову злочинців про дезорганізацію розслідування, їх спробу і пов’язаних з ними осіб сховати майно чи цінності, що розшукуються, тощо.
6. Кількісний і персональний склад слідчих і слідчо-оперативних груп повинні визначатися видом та особливостями розслідуваного злочину: кількістю злочинних епізодів; числом підозрюваних та обвинувачених; кількістю та складністю слідчих дій; територіальним розташуванням епізодів злочинної діяльності тощо.
7. Структура слідчих і слідчо-оперативних груп може бути простою, двох та трьохланковою. Прості (малого складу) групи формуються із 3-5 чоловік. Весь обсяг роботи розподіляється рівномірно між її учасниками. Діяльність кожного члена такої групи формується і замикається на її керівникові. Двохланкова і трьохланкова структури характерні для груп з великою чисельністю їх членів.
8. У групах середнього складу утворюються ланки із 5-6, а інколи і більше працівників. Ці ланки мають певну самостійність у дослідженні конкретних об’єктів чи злочинних епізодів. Керівник ланки – організовує, спрямовує і контролює її діяльність та несе відповідальність за результати роботи перед керівником усього процесуального формування.
9. У залежності від характеру діяльності ланки поділяються на слідчі і функціональні. Останні утворюються для деяких спеціальних функцій: накопичення, збереження і розподілу зібраної інформації; роботи з речовими доказами; підготовки і призначення експертиз; координації діяльності слідчих ланок тощо. У слідчих і слідчо-оперативних групах великого складу діють ланки і підпорядковані їм підланки. Такі формування утворюються для розслідування особливо складних кримінальних справ.
10. Що ж до так званих «простих» одноепізодних кримінальних справ відносно одного обвинуваченого, то їх розслідування повинно здійснюватися на колективній основі у складі слідчого, його технічного працівника та консультанта (наприклад, з економічних питань). Слідчого необхідно звільнити від усіх видів технічної роботи з тим, щоб його зусилля зосереджувалися виключно на розслідуванні справи. Запропонована організація розслідування створить міцні гарантії для досягнення об’єктивної істини, скоротить строки і підвищить якість слідства. Ефективне використання знань, здібностей та індивідуальних якостей декількох слідчих, які працюють по одній справі, підвищить не лише загальний темп розслідування, що дозволить одночасно і швидко відпрацювати всі висунуті версії, а й забезпечить всебічність і повноту розслідування.
Пропонується внести зміни до Кримінально-процесуального кодексу України:
1. Доповнити чинний КПК України статтею 111-1 під назвою «Мета та завдання досудового слідства», яка складатиметься з двох частин. У ч. 1 повинно вказуватися, що «метою досудового слідства є забезпечення суду дослідженими і доказаними обставинами злочину чи убезпечення його від зайвої роботи». Частина 2 даної статті повинна містити детальну регламентацію того, що потрібно робити, щоб досягнути бажаного результату, тобто вказувати на те, що завданнями органів досудового слідства є: 1) повне розкриття злочину; 2) встановлення у діях конкретної особи складу злочину (чи його відсутності) на основі доказів, що збираються і вивчаються в процесі розслідування у передбаченому законом порядку; 3) забезпечення прав і свобод людини, порушених вчиненням злочину; 4) недопущення необґрунтованої підозри особи чи її обвинувачення; 5) забезпечення прав потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників; 6) забезпечення прав осіб, які відіграють допоміжну роль у кримінальному судочинстві.
2. Замінити статтю 2 КПК України новою під назвою «Мета та завдання кримінального провадження», яка складається з двох частин. У ч.1 повинно вказуватися, що «метою кримінального провадження є захист прав та свобод фізичних осіб, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави, яким заподіяно шкоду злочином». Частина 2 даної статті повинна містити детальну регламентацію того, що потрібно робити, щоб досягнути бажаного результату, тобто вказувати на те, що завданнями кримінального провадження є: 1) викриття осіб, які вчинили злочини, притягнення їх до відповідальності та призначення їм справедливого покарання; 2) захист прав і законних інтересів осіб, які втягнуті у сферу кримінального судочинства (як зі сторони захисту чи обвинувачення, так і інших учасників кримінального судочинства); 3) забезпечення доступу особи до здійснення правосуддя у кримінальних справах; 4) сприяння зміцненню законності, запобігання злочинам, усунення причин, що породжують злочинність, та виховання громадян у дусі дотримання Конституції та законів України.
3. Виходячи з того, що на будь-який орган кримінальної юстиції може бути покладене виконання лише однієї кримінально-процесуальної функції, необхідно доповнити статтю 16-1 КПК України новою частиною, яку викласти у наступній редакції: «Функція розслідування покладається на органи досудового слідства».
4. У зв’язку з тим, що досудове слідство у справі та діяльність слідчого як суб'єкта доказування, відповідно до чинного законодавства, повинні закінчуватися складанням «висновку за матеріалами розслідування кримінальної справи», пропонуємо викласти Статтю 212 КПК України у наступній редакції: «Досудове слідство закінчується складанням висновку за матеріалами розслідування кримінальної справи, який містить дані, що вказують на наявність чи відсутність у діях підслідного ознак злочину, та рішення, яке необхідно прийняти для правильного вирішення кримінальної справи». Окрім того, ч. 2 зазначеної статті повинна бути викладена у наступній редакції: «Отримавши від слідчого кримінальну справу, що надійшла з висновком за матеріалами розслідування кримінальної справи, прокурор перевіряє повноту розслідування, законність викладеного у ньому рішення та приймає одне з наступних рішень: складає обвинувальний висновок для подальшого направлення кримінальної справи до суду; виносить постанову про закриття кримінальної справи; виносить постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності;виносить постанову про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру».
5. Доповнити ч. 2 ст. 99 КПК України наступним положенням: «Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення буде встановлено, що зазначені в ч. 2 цієї статті діяння особи викликали порушення прав людини і громадянина та носять характер адміністративного правопорушення, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя зобов’язані вжити відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення».
6. Враховуючи те, що запропоновані редакції вносять значні зміни в існуючий порядок провадження у кримінальній справі, необхідно провести реальний аналіз статей чинного КПК України, з метою уникнення будь-яких суперечностей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаменко В. Д. Особенности охраны обвиняемого / В. Д. Адаменко // Пятьдесят лет кафедре уголовного процесса УрГЮА (СЮИ) : материалы Международной науч. – практ. конф., (27-28 января 2005 г., г. Екатеринбург) : [в 2 ч.]. – Екатеринбург, 2005. – Ч. 1. – С. 3–8.
2. Азарёнок Н. В. Программа уголовного судопроизводства : цель, задачи и условия деятельности / Н. В. Азарёнок, А. В. Давлетов // Изв. вузов. Правоведение. – 2007. – №2. – С. 123 – 134.
3. Азаров В. А. Функция предварительного расследования в истории, теории и практике уголовного процесса России : [монография] / Азаров В. А., Равенко Н. И., Кузембаева М. М. – Омск : ОмГУ, 2006. – 560 с.
4. Александров А. С. Каким не быть предварительному следствию / А. С. Александров // Государство и право. – 2001. – №9. – С. 54 – 62.
5. Алексеев Н. С. Основы уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик и дальнейшее развитие уголовно–процессуального законодательства / Н. С. Алексеев // Изв. вузов. Правоведение. – 1959. – № 2. – С. 95 – 104.
6. Алексеев С. С. Структура советского права / Сергей Сергеевич Алексеев. – М. : Юрид. лит., 1975. – 264 с.
7. Альперт С. А. Защита в советском уголовном процессе прав и законных интересов лиц, понесших имущественный ущерб от преступления : [текст лекции] / Альперт С. А. – Харьков : Харьков. юридический институт, 1984. – 35 с.
8. Альперт С. А. Кримінально-процесуальні функції : поняття, система, суб’єкти / Альперт С. А. – Харків, 1995. – 28 с.
9. Альперт С. А. Обвинение в советском уголовном процессе / Альперт С. А.– Харьков, 1974. – 36 с.
10. Альперт С. А. Субъекты уголовного процесса / Альперт С. А. – Харьков, 1997. – 60 с.
11. Андрусяк В. Б. Додаткові функції слідчого / В. Б. Андрусяк // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Право. – Харків, 2009. –Випуск 1(5). – № 841. – С. 205– 207.
12. Андрусяк В. Б. Погляд на процесуальну функцію слідчого у сучасному законодавстві України / В. Б. Андрусяк // Проекти КПК та проблеми сучасного стану кримінально-процесуального законодавства : матеріали наук. - практ. Семінару, (Харків, 6 лютого 2008 р.). – Харків, 2008. – С. 35– 37.
13. Андрусяк В. Б. Проблеми забезпечення прав і свобод людини органами досудового слідства / В. Б. Андрусяк // Досудове слідство : шляхи вдосконалення кримінального та кримінально-процесуального законодавства : матеріали Всеукраїнської наук. – практ. конф., (30 листопада 2008 р., м. Івано-Франківськ). – Івано-Франківськ, 2008. – С. 191– 193.
14. Андрусяк В. Б. Про перехід до групового (колективного) розслідування кримінальних справ / В. Б. Андрусяк // Держава і право : проблеми становлення і стратегія розвитку: матеріали Міжнародної наук. - практ. конф., (17-18 травня 2008 р., м. Суми). – Суми, 2008. – Ч. 1. – С. 200– 202.
15. Антонова Б. Б. Функциональная характеристика деятельности суда / Б. Б. Антонова // Вестник Московского университета МВД России. – М., 2006. – №4. – С. 34– 36.
16. Арсеньев В. Д. Необходимость раскрытия каждого преступления и некоторые аспекты ее реализации / В. Д. Арсеньев // Научные труды Омской высшей школы милиции МВД СССР. – Омск, 1970. – Вып. 7. – С. 9–14.
17. Банин В. А. О понятии и системе уголовно-процессуальных функций / В. А. Банин // Проблемы совершенствования законодательства и повышения эффективности деятельности правоохранительных органов в свете новых конституций. – Уфа, 1979.– С. 115–126.
18. Басков В. О предварительном следствии / В. Басков // Советская юстиция. – 1990. –№15. – С. 15–17.
19. Баулін О. В. Процесуальна незалежність слідчого – правова гарантія демократичного правосуддя / О. В. Баулін // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – К., 1997. – №1. – С. 109–112.
20. Баулін О. В. Процесуальна самостійність і незалежність слідчого та їх правові гарантії / О. В. Баулін, Н. С. Карпов – К. : НАВСУ, 2001. – 232 с.
21. Белкин Р. С. Собирание, исследование и оценка доказательств / Р. С. Белкин – М.: Наука, 1966. – 295 с.
22. Бессарабов В. Г. Защита российской прокуратурой прав и свобод человека и гражданина / В. Г. Бессарабов, К. А. Кашаев. – М. : Городец, 2007. – 464 с.
23. Бессарабов В. Г. Прокурорский надзор : [учебник] / Бессарабов В. Г. – М. : Проспект, Велби, 2008. – 544 с.
24. Боброва H. A. Гарантии реализации государственно-правовых норм / Боброва Н. А. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1984. – 163 c.
25. Божьев В. Состязательность на предварительном следствии / В. Божьев // Законность. – 2004. – №1. – С. 3–6.
26. Бойков А. Выступление и дискуссии / А. Бойков // Прокуратура в правовом государстве. Многосторонняя встреча, организованная Советом Европы совместно с Генеральной прокуратурой Российской Федерации. – М., 1997. – 138 с.
27. Большая советская энциклопедия : [в 30 т.] / гл. ред. Ю. В. Прохоров. – [3-е изд.] – М.: Советская энциклопедия, 1969 – Т. 28. – 1978. – 616 с.
28. Большая энциклопедия : [в 62 т.] / гл. ред. С. А. Кондратов. – М. : ТЕРРА, 2006. –
Т. 55. – 2006. – 590 с.
29. Большой энциклопедический словарь : философия, социология, религия, политэкономия / гл. ред. С. Ю. Солодовников. – Минск, 2002. – 1008 с.
30. Бондар Г. Становлення досудового слідства на території сучасної України / Г. Бондар // Право України. – 2002. – № 11. – С. 138–140.
31. Бондаренко О. О. Функції слідчого у кримінальному судочинстві / О. О. Бондаренко // Вісник Запорізького юрид. ін-ту МВС України. – Запоріжжя, 1999. – № 3. – С. 142–144.
32. Борідько О. А. До визначення поняття профілактичної діяльності слідчого / О. А. Борідько // Вісник Національного університету внутрішніх справ. – Харків, 2003. – №22. – С. 218–221.
33. Бринцев В. Досудове слідство : судовий слідчий чи «следственный судья»? / В. Брянцев // Право України. – 1997. – №7. – С. 7–9.
34. Бутылин В. Н. Милиция в государственно-правовом механизме охраны конституционных прав и свобод граждан : [монография] / Бутылин В. Н. – Тюмень : Тюмен. юрид. ин-т МВД РФ, 2001. – 176 c.
35. Васильев О. Л. Процессуальные функции следователей, органов дознания и дознавателя на стадии предварительного расследования / О. Л. Васильев // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 2003. – № 1. – С. 71–92.
36. Васильев О. Л. Цели и задачи предварительного расследования и его форм / О. Л. Васильев // Вестник МГУ. Серия 11. Право. – 2002. – №3. – С. 20–43.
37. Васильев О. Л. Становление и развитие отечественной концепции предварительного следствия : дисс. … канд. юрид. наук : 12.00.09 / Васильев Олег Леонидович. – М., 1998.– 192 с.
38. Верещагина А. В. Нужна ли реформа предварительного следствия? / А. В. Верещагина // Изв. вузов. Правоведение. – 2005. – № 1. – С. 160–168.
39. Вернидубов І. Органи досудового слідства – суб'єкти публічного кримінального переслідування / І. Вернидубов // Право України. – 2006. – № 12. – С. 63–66.
40. Воеводин Л. Д. Конституционные права и обязанности советских граждан / Воеводин Л. Д. – М. : МГУ, 1972. – 300 с.
41. Володина Л. М. Цели и задачи уголовного процесса /Л. М. Володина // Государство и право. – 1994. – № 11. – С. 126 – 131.
42. Волчкова А. А. Развитие института судебных следователей в России до Судебной реформы 1864 года / А. А. Волчкова // Российский судья. – 2004. – №12. – С. 37–40.
43. Вопросы методики изучения и предупреждения преступлений / [Болдырев Е. В., Герцензон А. А., Карнович Г. Б., Степичев С. С. и др.] ; под ред. А. А. Герцензона – М.: Госюриздат, 1962. – 147 с.
44. Выдря М. М. Процессуальные функции в стадии предварительного расследования / М. М. Выдря, В. А. Михайлов // Проблемы действия права в новых исторических условиях : Труды Академии МВД РФ. – М., 1993. – С. 117–125.
45. Выдря М. М. Расследование уголовного дела – функция уголовного процесса / М. М. Выдря // Советское государство и право. – 1980. – № 9. – С. 78–82.
46. Выдря М. М. Участники предварительного расследования : [учебное пособие] / М. М. Выдря, В. А. Лещенко. – Волгоград : Волгоград. следств. школа, 1972. – 135 с.
47. Герасун А. А. Бригадный метод расследования в советском уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 715 «Уголовное право и уголовный процесс»; спец. 717 «Криминалистика» / А. А. Герасун. – М., 1968. – 23 с.
48. Гирько С. И. Реализация милицией уголовно процессуальных функций / С. И. Гирько // Вестник Московского университета МВД России. – М., 2006. – №3. – С. 56–60.
49. Головко Л. В. Новый УПК Российской Федерации в контексте сравнительного уголовно-процессуального права / Л. В. Головко // Государство и право. – 2002. – №5.– С. 51–61.
50. Головко Л. В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции / Головко Л. В. – М. : СПАРТАК, 1995.– 237 с.
51. Голоднюк М. Н. Предупреждение преступности : [учебное пособие] / М. Н. Голоднюк, В. И. Зубкова – М. : МГУ, 1990. – 112 с.
52. Голунский С. А. Вопросы доказательственного права в основах уголовного судопроизводства Союза ССР и союзных республик / С. А. Голунский // Вопросы судопроизводства и судоустройства в новом законодательстве Союза ССР – М., 1959. – С. 122–160.
53. Гончак Ю. А. Функции доказывания и принятия решений в уголовном процессе / Ю. А. Гончак, Н. Н. Пиксин // Российский следователь. – 2007. – №3. – С. 7–9.
54. Гончаров И. Д. Возникновение и развитие института предварительного следствия в советском уголовном процессе : [учебное пособие] / Гончаров И. Д. – К. : НИиРИО КВШ МВД СССР, 1980.– 48 с.
55. Горбачов В. П. Розвиток слідчого апарату в Україні (історія та перспективи) / В. П. Горбачов // Організаційно-правові питання реформування досудового слідства в Україні : матеріали Всеукраїнської наук. - практ. конф., (13 грудня 2002 р., м. Донецьк) / МВС України. Донецьк. ін-т внутр. справ. – Донецьк, 2003. – С. 28–31.
56. Горский Г. Ф. Выявление и изучение причин преступности в стадии предварительного расследования / Горский Г. Ф. – Воронеж : Воронеж. ун-т, 1964. – 93 с.
57. Григорян Л. А. Конституция СССР – правовая основа организации и деятельности органов внутренних дел / Л. А. Григорян // Конституционно-правовые основы организации и деятельности органов внутренних дел : [Труды Академии / ред. кол.: Аванесов Г. А., Алферов Л. М., Бородин С. В. и др.]. – М., 1982. – С. 3–18.
58. Григорьев В. Н. Правовые и организационные основы принятия решений в уголовном процессе (досудебные стадии) : [монография] / В. Н. Григорьев, Г. А. Кузьмин – М. : ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2003. – 136 с.
59. Гришин А. И. Процессуальные функции следователя [Електронний ресурс] / А. И. Гришин, Н. А. Громов // Изв. вузов. Правоведение. – 2001. – № 5. – С.147–152 – Режим доступа : http://www.law.edu.ru/magazine/ article.asp?magID=5&magNum= 5&magYear=2001&articleID=173452
60. Громов Н. А. Уголовный процесс России : [учеб. пособ.] / Н. А. Громов. – М.: Юристъ, 1998. – 552 с.
61. Грошевий Ю. М. Докази і доказування у кримінальному процесі : [наук.-практ. посібник] / Ю. М. Грошевий, С. М. Стахівський – К. : КНТ, Видавець Фурса С. Я., 2006. – 272 с.
62. Грошевий Ю. М. Проблеми реформування кримінального судочинства / Ю. М. Грошевий // Право України. – 2009. – №2. – С.4–10.
63. Губар С. В. Становлення і розвиток органів дізнання і досудового слідства в Україні (1917-60-ті роки ХХ століття) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права ; історія політичних і правових учень»/ С. В. Губар. – Київ, 2002. – 17 с.
64. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе / Гуляев А. П. – М. : Юрид. лит., 1981. – 192 с.
65. Гусев Л. Н. Процессуальное положение следователя в советском уголовном процессе / Л. Н. Гусев // Вопросы судопроизводства и судоустройства в новом законодательстве Союза ССР. – М., 1959. – С. 311–316.
66. Гуськова А. П. К вопросу о современной функции уголовного судопроизводства – охранительной [Электронный ресурс] / А. П. Гуськова // Вестник Омского государственного университета. – Омск, 2006. – №3. – С. 54–58. – Режим доступа : http://vestnik.osu.ru/2006_3/12.pdf
67. Гуткин И. М. Процессуальная функция следователя в советском уголовном процессе / И. М. Гуткин // Проблемы предварительного следствия. – Волгоград, 1972. – Вип.1. – С. 44–58.
68. Давиденко Л. Организация деятельности районной, городской прокуратуры по профилактике преступлений : [учеб. пособ.] / Давиденко Л. – Харьков : Ин-т Прокуратуры СССР, 1990. – 103 с.
69. Даев В. Г. К понятию обвинения в советском уголовном процессе [Электронный ресурс] / В. Г. Даев // Изв. вузов. Правоведение. – 1970. – № 1. – С. 76–86. – Режим доступа : http://law.edu.ru/article/article.asp?articleID=1132979
70. Даев В. Г. Процессуальные функции и принцип состязательности в уголовном судопроизводстве / В. Г. Даев // Изв. вузов. Правоведение. –1974. – № 1. – С. 64–73.
71. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка : [в 4 т.] / Владимир Даль; [вступит. статья А. М. Бабкина]. – М. : Государственное издательство иностранных и национальных словарей, 1955 – 1956. – Т. 4. – 1956. – 683 с.
72. Даневский В. П. Наше предварительное следствие : его недостатки и реформа / Даневский В. П. – К. : Семенко Сергей, 2003. – 146 с.
73. Денисов А. И. Теория государства и права : [учебник] / Денисов А. И. – М. : МГУ, 1967. – 415 с.
74. Деришев Ю. Предварительное следствие – функция судебной власти / Ю. Деришев // Российский суддя. – 2004. – №12. – С. 9–12.
75. Деришев Ю. Следственный судья в досудебном производстве / Ю. Деришев // Уголовное право. – 2004. – №3. – С. 79–81.
76. Донцов А. М. О задачах предварительного следствия в советском уголовном процессе / А. М. Донцов // Вестник Ленинградского университета : Серия экономика, философия, право. – 1969. – Вып.3. – №17. – С. 96–104.
77. Дубинский А. Я. Исполнение процессуальных решений следователя : правовые и организационные проблемы / Дубинский А. Я. – К. : Наукова думка, 1984. – 181 с.
78. Дубинский А. Я. Передумови і напрямки удосконалення кримінально - процесуальної форми / А. Я. Дубинский // Правова система України : теорія і практика. – Київ, 1993. – С. 386–388.
79. Духовский М. В. Русский уголовный процесс / Духовский М. В.– М. : изд. Клюкина М., 1910. – 448 с.
80. Ефимечев С. П. Функции в уголовном судопроизводстве : понятие, сущность, значение [Электронный ресурс] / С. П. Ефимечев, П. С. Ефимечев // Журнал российского права. – 2005. – № 7. – С. 56–65. – Режим доступа к статье : http://www.lawmix.ru/comm.php?id=557
81. Ефимичев С. П. Задачи предварительного следствия [Электронный ресурс] / С. П. Ефимичев, П. С. Ефимичев // Журнал российского права – 2006. – № 9 – С. 81–87. – Режим доступа к журн.: http://www.juristlib.ru/book_2940.html
82. Жалинский А. Э. Эффективность профилактики преступлений и криминологическая информация / А. Э. Жалинский, М. В. Костицкий – Львов : Вища школа, 1980. – 212 с.
83. Жогин Н. В. Предварительное следствие в советском уголовном процессе / Н. В. Жогин, Ф. Н. Фаткуллин. – М. : Юрид. лит., 1965. – 367 с.
84. Жуков А. М. Предупредительная деятельность следователя по уголовному делу / Жуков А. М. – Саратов : Сарат. ун-т, 1990. – 104 с.
85. Журавлев В. Г. Обвинение как процессуальная функция в советском уголовном и военно-уголовном процессе : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук / В. Г. Журавлев. – Москва, 1950. – 20 с.
86. Забезпечення органами внутрішніх справ міжнародно-правових стандартів прав людини при охороні громадського порядку : наук.-практ., док.-джерельний та навч.-метод. комплекс : [у 3 ч.] / [ Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєв, М. Я. Корнієнко та ін.] ; під ред. Ю. І. Римаренко, Я. Ю. Кондратьєва. – К. : НАВСУ, 2001. – Ч.1 – 460 с.
87. Зайцев И. М. Процессуальные функции гражданского судопроизводства / Зайцев И. М. ; под ред. А. Г. Коваленко]. – Саратов : Саратов. ун-т, 1990. – 139 с.
88. Заросинський Ю. Запобігання злочинам : деякі питання теорії і практики [Електронний ресурс] / Ю. Заросинський, І. Рощина // Право України. – 2003. – №10. – С. 78–82. – Режим доступу до журн. : http://pravoznavec.com.ua/period/ chapter/2/31/1158
89. Зейкан Я. П. Право на захист у кримінальному процес : [практичний посібник] / Зейкан Я. П. – К. : Юридична практика, 2004. – 288 c.
90. Зеленецкий В. С. Возбуждение государственного обвинения в советском уголовном процессе / Зеленецкий В. С. – Харьков : Вища шк., изд-во при Харьк. ун-те, 1979. – 144 c.
91. Зеленецкий В. С. Предупреждение преступления следователем / Зеленецкий В. С. – Харьков : Вища школа, 1975. – 171 с.
92. Зеленецкий В. С. Соотношение постановления о возбуждении уголовного дела с процессуальными актами обвинения / В. С. Зеленецкий // Вісник Луганського інституту внутр. справ МВС України. – Луганск, 1998. – №3. – С. 111–124.
93. Зеленецкий В. С. Уголовно-процессуальные функции следователя / В. С. Зеленецкий // Вісник Луганського інституту внутр. справ МВС України. – Луганськ, 2001. – №2 . – С. 69–78.
94. Зеленецкий В. С. Функциональная структура прокурорской деятельности / Зеленецкий В. С. – Харьков : Вища школа, 1978. – 77 с.
95. Зинатуллин З. З. Еще раз об уголовно-процессуальных функциях [Электронный ресурс] / З. З. Зинатуллин, Т. З. Зинатуллин // Проблемы совершенствования и применения законодательства о борьбе с преступностью : материалы Всероссийской науч.-практ. конф., посвященной 95-летию Башкирского государственного университета. – Уфа, 2004. – Ч. 1 – Режим доступа : http://kalinovsky-k.narod.ru/b/ufa20042/zinatullin.htm
96. Зинатуллин З. З. Сущность и социальное назначение уголовно-процессуальных функций / З. З. Зинатуллин // Категориальный аппарат уголовного права и процесса. – Ярославль, 1993 . – С. 41–50.
97. Зудин В. Ф. Социальная профилактика преступлений : Криминологические и криминалистические проблемы / Зудин В. Ф. – Саратов : Саратов. ун-т, 1983. – 183 с.
98. Зуйков Г. Г. К вопросу о понятии причин преступления и условий, способствующих его совершению / Г. Г. Зуйков // Вопросы предупреждения преступности : [ред. кол.: И. И. Карпец (отв. ред.) и др.]. – М., 1965. – Вып. 2. – С. 3–18.
99. Иванов И. И. Оптимизация профилактической функции уголовного судопроизводства / И. И. Иванов // Изв. вузов. Правоведение. – 2002. – № 4 (243). – С. 70–77.
100. Иванов Ю. А. Воспитательное воздействие советского предварительного следствия / Иванов Ю. А. – М. : МГУ, 1967. – 77 с.
101. Иоффе О. В. Что такое ответственность? / О. В. Йоффе // Изв. вузов. Правоведение. – 1974. – №5. – С. 108 –112.
102. Каз Ц. М. Субъекты доказывания в советском уголовном процессе / Каз Ц. М. – Саратов : Сарат. ун-т, 1968.– 68 с.
103. Кайлярис А. Координация : обобщение опыта, проблемы / А. Кайлярис // Соц. законность. – 1975. – №3. – С. 14–17.
104. Калинин В. А. К вопросу о назначении уголовного процесса / В. А. Калинин // Вестник Московского университета МВД России. – М., 2004. – №1. – С. 91–93.
105. Калиновский К. Б. Меры по защите участников уголовного процесса как общее условие предварительного расследования в российском уголовном процессе [Электронный ресурс] / К. Б. Калиновский // Проблемы государственной защиты участников уголовного судопроизводства : материалы межвуз. конф., (6 марта 2007 г., г.Санкт-Петербург) / Северо-Западный филиал РПА МЮ РФ – СПб., 2007. – С. 11–15. – Режим доступа к журн. : http://www.iuaj.net/modules.php?name= Pages&go=page&pid=165
106. Калиновский К. Б. Уголовный процесс современных зарубежных государств : [учеб. пособ.] / Калиновский К. Б. – Петрозаводск : ПетрГУ, 2000. – 48 с.
107. Каркач П. М. Координаційна функція прокуратури України : [навч.-метод. посіб.] / П. М. Каркач, В. Л. Синчук. – Харків : Право, 2005. – 96 с.
108. Карпачова Н. І. Стан дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини : спеціальна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з нагоди 60-річчя Загальної декларації прав людини / Карпачова Н. І. – К. : Право України, 2009. – 73 с. –(Додаток до журналу «Право України № 1»).
109. Квачевский А. Об уголовном преследовании, дознании и предварительном исследовании преступлений по судебным уставам 1864 года : Часть первая / Квачевский А. – СПб. : Изд-во Ф. С. Сущинского, 1866 . – 352 с.
110. Кессирер Э. Познание и действительность : (Понятие о субстанции и понятие о функции) / Кассирер Э. – СПб., 1912. – 454 с.
111. Ким С. И. Уголовно-процессуальные функции следователя / С. И. Ким // Сборник статей адъюнктов и соискателей Высшей школы МВД СССР. – М., 1973. – Вып. 1. – С. 179–185.
112. Клюєв О. Розмежування запобіжної та профілактичної діяльності органів внутрішніх справ / О. Клюєв // Право України. – 2005. – №3. – С. 98 – 101.
113. Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України : [підручник] / Є. Г. Коваленко, В. Т. Маляренко. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.
114. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України : [підручник] / Коваленко Є. Г. – К. : Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
115. Коваленко Л. В. Воспитательно-профилактическая деятельность следователя [Электронный ресурс] : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс, криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / Л. В. Коваленко. – Нижний Новгород, 2007. – 21 с. – Режим доступа к автореферату : http://www.namvd.ru/sciense/dis/ Autoref/513.html
116. Ковтун Н. Н. Судебный контроль в уголовном судопроизводстве России / Ковтун Н. Н. – Н. Новгород : Нижегород. правовая акад., 2002. – 332 с.
117. Кожевніков Г. Проблеми визначення ефективності боротьби з злочинністю як складового елементу захисту прав і законних інтересів громадян України / Г. Кожевніков, В. Бабкова // Вісник Академії прокуратури. – К., 2007. – №2. – С. 82–88.
118. Кокорев Л. Д. Участники правосудия по уголовным делам / Кокорев Л. Д. – Воронеж: Воронеж. ун-т, 1971. – 160 с.
119. Колбая Н. Г. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства / Колбая Н. Г. – М. : Юрид. лит., 1975. – 152 с.
120. Конституція України [Електронний ресурс] : прийнята на 5-ій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – №30. – Ст. 141. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg= 254%EA%2F96-%E2%F0
121. Концепція реформування кримінальної юстиції України : затв. указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 15 лютого 2008 року «Про хід реформування системи кримінальної юстиції та правоохоронних органів» від 8 квітня 2008 р. № 311/2008 // Офіційний вісник України. – 2008. – № 27. – Ст. 838.
122. Корешкова И. Н. Конституционные права и свободы советских граждан и их развитие в текущем законодательстве : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 “Государственное право и управление ; советское строительство ; административное право ; финансовое право”/ И. Н. Корешкова. – М., 1981. – 23 с.
123. Королев Г. Н. Прокурорское уголовное преследование в российском уголовном процессе : [монография] / Королев Г. Н. – М. : Юрлитинформ, 2006. – 360 с.
124. Коротких М. Г. Реформа следственного аппарата России в 1860-1864 гг. / М. Г. Коротких, Ю. В. Сорокина // Советское государство и право. – 1991. – № 10. – С. 122–129.
125. Коротков А. П. Защита прав человека путем применения норм уголовного и уголовно-процессуального закона / А. П. Коротков // Права человека в России и правозащитная деятельность государства : сборник материалов Всероссийской науч. –практ. конф., ( г. Санкт-Петербург, 12 мая 2003 г.) / под ред. В. Н. Лопатина. – СПб., 2003. – С. 190–195.
126. Краткая философская энциклопедия / [ред. кол. : Е. Ф. Губский, Г. В. Кораблев, В. А. Лушченко]. – М. : Прогресс, 1994. – 576 с.
127. Криминология : [учебник] / под ред. проф. Н. Ф. Кузнецовой, проф. Г. М. Миньковского]. – М. : БЕК, 1998. – 415 с.
128. Криміналістична профілактика економічних злочинів : наук.-практ. посіб. / [С. В. Веліканов, А. Ф. Волобуєв, В. А. Журавель та ін.] ; за ред. д-ра юрид. наук, проф. В. А. Журавля – Х. : Харків юридичний, 2006. – 236 с.
129. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – №25 –26. – Ст. 131. – (з наступними змінами та доповненнями).
130. Кримінальний процес України : підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / [Ю. М. Грошевий, Т. М. Мірошниченко, Ю. В. Хоматов та ін.] ; під заг. ред. Ю. М. Грошевого, В. М. Хотенця. – Х. : Право, 2000. – 494 с.
131. Кримінально-процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. – 1961. – №2. – Ст. 15. – Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?page=3&nreg=1001-05
132. Кудрявцев В. Н. К вопросу об изучении причин преступности / В. Н. Кудрявцев // Советское государство и право. – 1964. – № 5. – С. 11–20.
133. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии. О структуре индивидуального преступного поведения / Кудрявцев В. Н. – М. : Юрид. лит., 1968. – 176 с.
134. Курс советского уголовного процесса / [Алексеев В. Б., Алексеева Л. Б., Божьев В. П., Бойков А. Д. и др.] ; под ред. А. Д. Бойкова и И. И. Карпеца. – М. : Юрид. лит, 1989. – 640 с.
135. Ларин A. M. Защита прав человека и гражданина в уголовном судопроизводстве / А. М. Ларин // Конституция Российской Федерации и совершенствование механизма защиты прав человека : [сб. науч. трудов / отв. ред. : Е. А. Лукашева]. – М., 1994. – С. 57–74.
136. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу : процессуальные функции / Ларин А. М. – М. : Юрид. лит., 1986. – 160 с.
137. Ларичев В. В. Предварительное расследование преступлений в США и Германии : автореф. дис. на соискание ученой степени канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / В. В. Ларичев. – М., 2004. – 24 с.
138. Леваков П. Взаимодействие органов прокуратуры с Советами народных депутатов по предупреждению преступлений / П. Леваков // Взаимодействие органов прокуратуры с Советами народных депутатов, иными государственными органами, общественными организациями и трудовыми коллективами в предупреждении преступлений : сб. ст. / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности ; [ред. кол. : Н. П. Косоплечев и др.]. – М., 1983. – С. 3–8.
139. Левенстим А. А. Предварительное следствие по Судебным уставам : его недостатки и меры к улучшению / А. А. Левенстим // Журнал Министерства юстиции. – Петербург: Типография Правительствующего Сената, 1895. – № 11. – С. 103 – 166.
140. Левченко К. Б. До визначення понять «правозахисний» та «правоохоронний»: постановка проблеми / К. Б. Левченко // Наше п