ФУНКЦІОНАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРИЙМЕННИКОВО-ВІДМІНКОВИХ ФОРМ У СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ




  • скачать файл:
  • Название:
  • ФУНКЦІОНАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПРИЙМЕННИКОВО-ВІДМІНКОВИХ ФОРМ У СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ
  • Альтернативное название:
  • функциональная дифференциация Предложно-падежной формы В структуре простого предложения
  • Кол-во страниц:
  • 227
  • ВУЗ:
  • НІЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ
  • Год защиты:
  • 2006
  • Краткое описание:
  • НІЖИНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
    ІМЕНІ МИКОЛИ ГОГОЛЯ


    На правах рукопису


    ХОМИЧ ВІКТОРІЯ ІВАНІВНА

    УДК 811.161.2’366.54’367.332’367.633


    ФУНКЦІОНАЛЬНА ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ
    ПРИЙМЕННИКОВО-ВІДМІНКОВИХ ФОРМ
    У СТРУКТУРІ ПРОСТОГО РЕЧЕННЯ

    10.02.01 українська мова

    Дисертація
    на здобуття наукового ступеня
    кандидата філологічних наук


    Науковий керівник
    Грищенко Арнольд Панасович,
    доктор філологічних наук,
    професор

    НІЖИН 2006










    ЗМІСТ


    Вступ 5

    Розділ 1. Теоретичні проблеми функціональної транспозиції в системі синтаксичних відношень....................................................................................................... 11
    1.1. Різновиди функціональної транспозиції...................................... 11
    1.2. Явище перехідності в системі припредикатних
    синтаксичних відношень..................................................................... 16
    1.3. Диференціація функцій прийменниково-відмінкових форм....... 31
    Висновки до розділу......41

    Розділ 2. Функціональна транспозиція субстанціальних (локативних) синтаксем, виражених прийменниково-відмінковими формами.................................... 43
    2.1. Субстанціальні (локативні) синтаксеми....................................... 43
    2.2. Функціональна транспозиція субстанціальних (локативних) синтаксем, виражених прийменниково-відмінковими формами.......................... 43
    2.2.1. Функціонально-транспозиційна група Локативний родовий відмінок із прийменниками”.......................................................... 47
    2.2.2. Функціонально-транспозиційна група Локативний знахідний відмінок із прийменниками”......................................................... 80
    2.2.3. Функціонально-транспозиційна група Локативний орудний відмінок із прийменниками”......................................................... 90
    2.2.4. Функціонально-транспозиційна група Локативний місцевий відмінок”...................................................................................... 103
    Висновки до розділу................................................................................... 109



    Розділ 3. Функціональна транспозиція вторинних предикатних (обставинних) синтаксем, виражених прийменниково-відмінковими формами............... 112
    3.1. Вторинні предикатні (обставинні) синтаксеми, виражені прийменниково-відмінковими формами...................................................................... 112
    3.2. Функціональна транспозиція темпоральних синтаксем, виражених прийменниково-відмінковими формами........................................... 113
    3.2.1. Функціонально-транспозиційна група Темпоральний родовий відмінок із прийменниками”...................................................... 116
    3.2.2. Функціонально-транспозиційна група Темпоральний знахідний відмінок із прийменниками”...................................................... 131
    3.2.3. Функціонально-транспозиційна група Темпоральний орудний відмінок із прийменниками”...................................................... 144
    3.2.4. Функціонально-транспозиційна група Темпоральний місцевий відмінок” .................................................................................... 149
    3.3. Функціональна транспозиція цільових синтаксем, виражених прийменниково-відмінковими формами........................................... 157
    3.3.1. Функціонально-транспозиційна група Цільовий родовий відмінок із прийменниками”..................................................................... 159
    3.3.2. Функціонально-транспозиційна група Цільовий знахідний відмінок із прийменниками”...................................................... 164
    3.3.3. Функціонально-транспозиційна група Цільовий орудний відмінок із прийменниками”..................................................................... 169
    3.4. Функціональна транспозиція каузальних синтаксем, виражених прийменниково-відмінковими формами........................................... 172
    3.4.1. Функціонально-транспозиційна група Каузальний родовий відмінок із прийменниками” ..................................................... 174
    3.4.2. Функціонально-транспозиційна група Каузальний давальний відмінок із прийменниками”...................................................... .179

    3.4.3. Функціонально-транспозиційна група Каузальний знахідний відмінок із прийменниками”...................................................... 181
    3.4.4. Функціонально-транспозиційна група Каузальний орудний відмінок із прийменниками”...................................................... 184
    Висновки до розділу.......................................................................... 188

    Висновки............................................................................................ 189

    Список використаної літератури...................................................... 197

    Список використаних джерел........................................................... 219










    ВСТУП

    Сучасна лінгвістика ґрунтується на багатоплановому дослідженні мовних одиниць. В україністиці останнім часом став панівним функціональний підхід, проблеми якого науковці розглядають у комунікативному, семантико-синтаксичному, формально-синтаксичному аспектах. Так, комунікативний аспект стосується темо-ремних відношень у висловленні, тобто актуального членування речення на дане” (вихідне) й нове” (основу повідомлення). Із погляду семантико-синтаксичного вивчаються семантико-синтаксичні відношення в структурі речення й виділювані на їх основі мінімальні синтаксичні одиниці синтаксеми. Власне семантичний ярус стосується логічного розгортання вираженої в реченні думки, характеру предикатно-аргументних відношень, на основі яких виділяються компоненти-семантеми. У формально-синтаксичному аспекті досліджуються синтаксичні зв’язки й виділювані на їх основі головні та другорядні члени речення.
    Одним із напрямків функціонального синтаксису є започаткований А.М.Мухіним синтаксемний аналіз. Центральним поняттям його вважають найменшу функціональну одиницю синтаксему. Вона як компонент словосполучення чи речення виділяється на основі семантико-синтаксичних відношень” (семантико-синтаксичний компонент) [41, с.134]. У семантично елементарному простому реченні функціонують два класи синтаксем центральні предикатні та підпорядковані їм субстанціальні. Останні виділяються на основі субстанціальних семантико-синтаксичних відношень і поділяються на суб’єктні, об’єктні, адресатні, інструментальні, локативні синтаксеми. Окрім цих відношень, у структурі простого неелементарного речення наявні вторинні, що ґрунтуються на тотожних або суміжних відношеннях між частинами складного речення. Ці відношення предикатного типу диференціюються на адвербіальні, модальні, атрибутивні, відповідно до яких і вирізняються адвербіальні, модальні, атрибутивні синтаксеми. Такі залежні компоненти-синтаксеми виражаються безприйменниковими чи прийменниково-відмінковими формами [41, с.272-275, c.280].
    Функціональний підхід тісно пов’язаний із трактуванням поняття функції, типів синтаксичних функцій різнорівневих одиниць мови, зокрема й функцій прийменниково-відмінкових форм. Функція, за І.Р.Вихованцем, це вихідна синтаксична ознака, на якій базуються інші синтаксичні поняття [48, с.13]. Залежні синтаксеми позначають первинні функції в морфологічно вмотивованих позиціях. Вторинні реалізуються мовними одиницями в нетипових спеціальних умовах” [120, с.182]. Первинними для прийменниково-відмінкових форм є об’єктні чи обставинні функції. Вторинною роллю слід уважати атрибутивну, яка розвивається в результаті згортання предикатної синтаксеми та перерозподілу первинних семантико-синтаксичних відношень або трансформації складнопідрядних речень у семантично ускладнене просте речення. Атрибутивні прийменниково-відмінкові форми у похідних одиницях зберігають свої власне-семантичні функції і змінюють лише типову синтаксичну позицію (придієслівну чи детермінантну) на присубстантивну, набуваючи при цьому атрибутивної функції” [60, с.11].
    На думку сучасних мовознавців, функціональний підхід до вивчення зазначених синтаксичних одиниць може реалізовуватися за принципом від форми до семантики” (семасіологічний), від семантики до форми” (ономасіологічний) або за принципом від форми до семантики і від семантики до форми”. Семасіологічний підхід полягає в спрямуванні на вивчення первинних і вторинних функцій синтаксичних одиниць та граматичних форм, виявлення граматичних елементів у мовленні. Ономасіологічний передбачає визначення функцій мовних одиниць, способів найменування понять, що лежать в основі синтаксичного опису. На необхідності комплексного дослідження як семантичної, так і синтаксичної структур наголошують В.Г.Адмоні, І.Р.Вихованеь, К.Г.Городенська, М.Я.Плющ, Н.М.Арват, В.В.Богданов та ін.
    Такому семантико-синтаксичному аналізу підлягають і прийменниково-відмінкові форми як реалізатори залежних синтаксем у структурі простого речення.
    На матеріалі української мови до проблеми функцій словоформ зверталися Є.К.Тимченко [214; 215; 216; 218], А.С.Колодяжний [104], А.П.Грищенко [69; 70], І.Р.Вихо­ване­ць [44; 47], М.Я.Плющ [179; 180; 181], К.Г.Городенська [60; 61] та ін. Зокрема, позначення прийменниковими конструкціями локатив­нос­ті на зразках текстів українських авторів розглянули З.І.Іва­нен­ко [92], Г.М.Шелемеха [249], Т.Є. Масицька [137], М.І.Степаненко [ ]та ін. Вираження прийменниково-відмінковими формами темпо­раль­ної семантики висвітлено в наукових розвідках З.І.Іваненко [92], П.С.Каньоси [98], Р.А.Куцової [123] та ін. Фінальні значення прийменникових конструкцій проаналізовано в працях А.І.Йови [96], А.П.Грищенка [70] та ін. Кау­за­льним функціям словоформ присвячені роботи А.М.Фінкеля [229; 230], Н.М.Бурдаківської [31; 33], З.І.Іва­ненко [90], О.В.Халчанської [232; 233] та ін. Наукові дослідження У.В.Кубської [118], В.В.Моренець [153], Я.М.Чопика [240] позначені увагою до питання значеннєвого синкретизму у сфері атрибутивних відношень.
    Актуальність дослідження проблеми функціональної диференціації прийменниково-відмінкових форм у структурі простого речення зумовлена комплексом чинників, зокрема, багатоплановістю об’єкта дослідження, відсутністю єдиного погляду на ряд важливих теоретичних питань синтаксису: функціонального потенціалу словоформ як компонентів речення адвербіального та атрибутивного характеру, їх транспозиційних властивостей, критеріїв розмежування семантико-синтаксичних ролей прийменникових конструкцій у структурі речення.
    Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов’язане з науковою проблемою кафедри української мови Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя Граматичні й семантичні аспекти функціонування лексики та фразеології української мови”. Тема кандидатської роботи затверджена Вченою радою Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (протокол № 3 від 06 листопада 2000 р.) та узгоджена Координаційною радою Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 3 від 14 лютого 2001 р.).
    Мета роботи полягає у визначенні та розмежуванні семантико-синтаксичних функцій прийменниково-відмінкових форм у структурі простого речення.
    Реалізація поставленої мети передбачала розв’язання таких основних завдань:
    1) узагальнити логіко-лінгвістичну сутність локативних, темпоральних, фінальних, каузальних семантико-синтаксичних відношень словоформ іменників із погляду їх транспозиційних властивостей;
    2) здійснити семантико-синтаксичний аналіз прийменникових конструкцій в атрибутивній функції;
    3) дослідити механізм позиційних переміщень словоформ у сферу атрибутивних засобів;
    4) уніфікувати критерії для диференціації функцій ПВФ у структурі простого речення;
    5) розмежувати первинні та вторинні семантико-синтаксичні ролі прийменникових конструкцій;
    6) виділити й охарактеризувати функціонально-транспозиційні групи й підгрупи поліфункціональних прийменникових конструкцій у межах аналізованих семантичних та граматичних парадигм.
    Об’єктом дослідження стали прийменниково-відмінкові форми як засоби вираження синтаксем, що виконують первинні (просторові, темпоральні, каузальні, цільові) та вторинні (атрибутивні) функції.
    Предметом наукового аналізу є функціональна транспозиція словоформ (прийменникових родового, давального, знахідного, орудного та місцевого відмінків) у структурі простого речення.
    Методи дослідження. У роботі як основний застосовано описовий метод із використанням прийомів внутрішньої інтерпретації. Має місце також структурний метод, що реалізується в методиках: дистрибутивного, трансформаційного і компонентного аналізу. Трансформаційний метод широко використано для встановлення семантико-синтаксичних зв’язків між базовою та похідною різнорівневими одиницями (речення → словосполучення → синтаксема).
    Джерельна основа дослідження. Основним джерелом фактичного матеріалу є реченнєві конструкції, вилучені методом суцільної вибірки з текстів художнього й публіцистичного стилів сучасної української літературної мови (ХІХ ХХ століття) та фондів Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України. Загальна кількість речень із компонентами, що виражають обставинні та атрибутивні семантико-синтаксичні відношення, становить 15 тисяч одиниць.
    Наукова новизна дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українській мові здійснено комплексний аналіз прийменниково-відмінкових форм іменників; в аспекті виявлення функціонально-транспозиційного потенціалу прийменникових родового, давального, знахідного, орудного та місцевого відмінків української мови; уведено та обґрунтовано терміни функціонально-транспозиційна група” та функціонально-транспозиційна підгрупа”; виділено функціонально-транспозиційні групи та підгрупи, що засвідчують позиційні переміщення синтаксем прийменниково-відмінкового типу; уніфіковано критерії розмежування функцій словоформ із використанням двох аспектів аналізу формально-синтаксичного й семантико-синтаксичного; диференційовано на тлі функціональної транспозиції первинні та вторинні семантико-синтаксичні ролі прийменникових конструкцій.
    Теоретичне значенння роботи полягає в тому, що в ній на основі семантико-синтаксичного аналізу функціонально-транспозиційного потенціалу словоформ одержано ряд нових теоретично важливих результатів, які матимуть значення для подальшого опрацювання загальних та часткових проблем теорії функціонального синтаксису української мови: вивчення відмінкової системи та лексико-граматичних класів іменників, валентної та невалентної сполучуваності членів реченння, взаємодії морфології та синтаксису.
    Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання їх у навчальному процесі середньої та вищої школи у викладанні курсу синтаксису сучасної української літературної мови, підготовки спецкурсів і спецсемінарів із синтаксису простого речення для студентів філологічних факультетів; для написання підручників, методичних посібників, граматичних довідників, словників.
    Апробація та впровадження результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданні кафедри української мови Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя, а також на підсумкових наукових конференціях цього навчального закладу (2000-2003 рр.). Результати дослідження апробовано на ІІ Всеукраїнській науковій конференції Актуальні проблеми менталінгвістики” (Черкаси, 2001 р.), на ІХ Міжнародних Карських читаннях Ю.Ф.Карський і сучасне мовознавство” (Гродно, 2003 р.), на ІХ Міжнародній науковій конференції Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2006 р.).
    Матеріали дисертаційного дослідження впроваджувалися на заняттях із сучасної української літературної мови на філологічному факультеті Ніжинського державного університету імені Миколи Гоголя (довідка про впровадження № 04 від 28.08.2006 р.), у навчальному процесі Ніжинського агротехнічного інституту Національного аграрного університету (довідка про впровадження № 628 від 25.07.2006 р.) та Прилуцького педагогічного коледжу ім. І.Я.Франка (довідка про впровадження №142 від 13.07.2006 р.).
    Публікації. Основні положення дослідження відображено у восьми публікаціях, із них 5 у фахових виданнях, визначених переліком ВАК України.
  • Список литературы:
  • ВИСНОВКИ

    Дослідження проблеми функціональної диференціації прийменниково-відмінкових форм у структурі простого речення дозволяє зробити такі висновки.
    1. В україністиці останнім часом панує функціональний підхід, що пов’язаний із трактуванням поняття функції, типів синтаксичних функцій різнорівневих одиниць мови, зокрема й ролей прийменникових конструкцій.
    У формально-синтаксичній структурі речення прийменниково-відмінкові форми використовуються як один із засобів вираження другорядних членів, у семантико-синтаксичній синтаксем.
    Синтаксеми виражають різнопланові семантико-синтаксичні відношення. У морфологічно вмотивованих позиціях вони є виразниками, зокрема, субстанціальних семантико-синтаксичних (локативних) та предикатних (адвербіальних, атрибутивних) відношень. Відповідно до типу відношень синтаксеми диференціюються на локативні, адвербіальні (темпоральні, цільові, каузальні), атрибутивні тощо. Перші функціонують у структурі семантично елементарного простого речення, останні є компонентами семантично ускладненого простого речення.
    2. Словоформи в структурі простого речення виражають у типовому оточенні первинну, обставинну, функцію; у нетиповому вторинну, атрибутивну, яка зумовлена низкою причин.
    Основним чинником зміни первинної функції на вторинну є процес функціональної транспозиції (або синтаксичної деривації). Це явище обумовлюється згортанням присудка чи його трансформацією в структурі вихідного семантичного речення та перерозподілом синтаксичних зв’язків між компонентами. Вторинні предикатні синтаксеми утворюються внаслідок об’єднання двох або більше елементарних простих речень в одне просте ускладнене чи дериваційних перетворень у межах складнопідрядних та складносурядних речень.
    3. Продуктивністю в транспозиційних процесах вирізняються прийменниково-відмінкові форми локативної семантики, адже ці одиниці можуть виступати як із первинною (обставинною) функцією в приприсудковій позиції, так і зі вторинною у присубстантивній. Провідна роль у формуванні атрибутивних відношень між компонентами похідного субстантивного словосполучення належить прийменникам від (од), з-за (із-за), з-над (із-над), з-понад, з-під (із-під), з-попід, з-перед (з-поперед), з-позад, з-поза, збоку (від), з (із, зі), зсередини (ізсередини), з-посеред, з-між (з-межи), з-поміж (з-помежи), з-проміж, з-посеред, в бік, в напрямку (до), в напрямі (до), всередину, всередині, вглиб, до, наперед, назад, насеред, перед (поперед), позад, серед (посеред), посередині, поверх, зверху, зверх, вище, нижче (понижче), мимо, вздовж (уздовж), вдовж (удовж), вподовж (уподовж), подовж, поздовж, повздовж, поперек, впоперек (упоперек), з, коло, біля (побіля), близько (від), поблизу, недалеко (від), неподалік (від), поперед, позаду, обіч, побіч (з), обік, обіруч (від), обабіч, край, кінець, поруч (з), поряд (з), недалеко (від), неподалік (від), оддалік (від), віддалік (від), поодаль (від), далеко (від), навколо (навкіл), довкола (довкіл), круг, кругом, округ (округи), навкруг (навкруги), довкруг (довкруги), попереду, спереду, проти (против), навпроти, супроти, насупроти, просто, ззаду, позаду (позад), ліворуч (від), праворуч (від), між (межи, меж), поміж (помежи), проміж (промеж, промежи), за (поза), слідом за, вслід за, навздогін (наздогін) за, поруч з, побіч, над, понад, під, попід, неподалік за, в (у), на, при, по, які диференціюють напрямки руху певного об’єкта (дистантно чи контактно) або його розташування у межах будь-якого орієнтиру (статично чи динамічно).
    3.1. Проаналізувавши потенційні можливості чотирьох функціонально-транспозиційних локативних груп, виділених на основі фактичного матеріалу, доходимо такого висновку. Основна маса функціональних змін простежується у групі Локативний родовий відмінок із прийменниками”. Так, найактивніше в процесі транспозиції представлені словоформи двох підгруп ‘місця’ та ‘вихідного пункту руху’, а найменш продуктивними є прийменниково-відмінкові форми функціонально-транспозиційних підгруп ‘шлях руху’ та ‘кінцевий пункт руху’.
    3.2. Фактичний матеріал функціонально-транспозиційної групи Локативний знахідний відмінок із прийменниками” також засвідчує атрибутивне функціонування локативних синтаксем. Її потенційні можливості розподілені неоднаково. Найбільш активними є прийменникові конструкції двох функціонально-транспозиційних підгруп шляху руху та місцерозташування, хоча вони й не такі численні. Кількісно вагомими, але неактивними в цьому процесі виявилися прийменниково-відмінкові форми підгрупи кінцевого пункту руху.
    3.3. У групі Локативний орудний відмінок із прийменниками” атрибутивність виражена також неоднаковою мірою. Найменш активно транспонуються словоформи із семантикою ‘шлях руху’, а продуктивними вважаємо прийменникові конструкції функціонально-транспозиційної підгрупи статичного дистантного розташування.
    3.4. Локативний місцевий відмінок із прийменниками в (у), на, по, при становить останню функціонально-транспозиційну групу. Атрибутивність розвивається на основі первинного значення ‘статичне розташування предмета’. До речі, хоча просторовий місцевий відмінок і поєднується лише з чотирма прийменниками, але ці словоформи є активними засобами позначення атрибутивних відношень між компонентами похідного субстантивного словосполучення.
    4. Диференціюючи функції прийменниково-відмінкових форм на обставинні й атрибутивні у темпоральній сфері, доходимо висновку, що ця семантика також може бути вихідною для розвитку атрибутивної функції у прийменникових конструкцій, як і локативна. Зокрема, вихідними моделями визначено такі темпоральні прийменникові конструкції, виражені Nх + прийменники до, по, перед, під, над, проти, к, напередодні, в переддень, коло, близько, після, опісля, за, через, з до, від до, з по, протягом (впродовж), на, понад, біля, в (у), від (од), з (зі, із), між (межи), серед, біля, посеред, близько, пізніше (пізніш), під час, у процесі, у час, у ході, в міру, за час, незадовго до, через, на, понад, вслід (услід) за, слідом за, при, о (об), поміж (помежи), при, наприкінці, починаючи з, раніше (раніш).
    Порівнюючи транспозиційні можливості темпоральних синтаксем із просторовими, спостерігаємо набагато вужчий арсенал моделей. По-перше, семантична диференціація залежних компонентів, виражених прийменниково-відмінковими формами, є значно вужчою, ніж при локативному значенні. По-друге, кількість власне темпоральних прийменників невелика порівняно з просторовими, тому для вираження часової семи залучаються й локативні.
    4.1. Аналіз функціональних змін словоформ засвідчує, що загалом похідну функцію розвивають моделі типу praep + Ngen”, що становлять функціонально-транспозиційну групу Темпоральний родовий відмінок із прийменниками”. Так, найпродуктивнішими у процесі транспозиції виступають прийменникові конструкції на позначення різночасності, а менш активними прийменниково-відмінкові форми функціонально-транспозиційної підгрупи із семою ‘одночасність’.
    4.2. Дослідження фактичного матеріалу функціонально-транспозиційної групи Темпоральний знахідний відмінок із прийменниками” також фіксує атрибутивне вживання темпоральних синтаксем. У нетиповому оточенні вживаються словоформи із вихідним значенням різночасності та одночасності. Проте ці конструкції є малоактивними моделями у транспозиційних процесах. Зазвичай темпоральний знахідний із прийменниками реалізує первинну, обставинну, функцію.
    4.3. Моделі функціонально-транспозиційної групи Темпоральний орудний відмінок із прийменниками” є непродуктивними щодо виконання атрибутивної функції. Лише деякі словоформи функціонально-транспозиційних підгруп різночасності та одночасності можуть граматично залежати від субстантива. Прийменникові конструкції цієї групи переважно репрезентують одну обставинну функцію.
    4.4. Словоформи функціонально-транспозиційної групи Темпоральний місцевий відмінок” є такими ж продуктивними щодо функціональних змін, як і прийменниково-відмінкові форми групи Темпоральний родовий відмінок із прийменниками”, незважаючи на те, що місцевий відмінок поєднується лише з п’ятьма прийменниками. Атрибутивну функцію активно виконують прийменникові конструкції з вихідними значеннями як різночасності, так і одночасності. Хоча слід зазначити, що у функціонально-транспозиційній підгрупі одночасності прийменниково-відмінкові форми о (об) + Nloc” та по + Nloc” атрибутивну функцію виражають фрагментарно.
    5. Прийменниково-відмінкові форми із цільовою семою ізоморфні з конструкціями локативного та темпорального значень; вони відрізняються хіба що лексичним значенням та характером дериваційних зв’язків, оскільки утворюються від вихідних одиниць складнопідрядних речень. Фінальна семантика ґрунтується на темпоральності та модальності бажаного результату. Отже, на базі вихідних словоформ із цільовим значенням (Nх + прийменники для, задля, на, про, до, під, к, ради, заради, за, по, з метою, на предмет, в інтересах, з нагоди, з приводу, на випадок, на (у) знак, у справах, у справі, в ім’я, на (в) честь) може розвиватися вторинне атрибутивне значення. За умови, що у вихідному реченні відбулася редукція (згортання) присудка чи його модифікації та змінився вектор залежності між компонентами словосполучення (словоформа граматично залежить від субстантива): Vf + prаep + Nх → N + prаep + Nх .
    5.1. Аналіз зібраного матеріалу показав, що прийменникові конструкції функціонально-транспозиційної групи Цільовий родовий відмінок із прийменниками” серед словоформ інших груп відзначаються продуктивністю щодо переміщень у позицію атрибута. Найбільш активними у цій групі виступають прийменниково-відмінкові форми з семою ‘власне мета дії’. Цього не можна сказати про словоформи з вихідним значенням мети-присвяти, серед яких виділяються тільки дві поліфункціональні моделі.
    5.2. Словоформи функціонально-транспозиційної групи Цільовий знахідний відмінок із прийменниками” активні щодо функціональних змін, хоча вони об’єднані в одну парадигму ‘власне мета дії’.
    5.3. Функціонально-транспозиційні можливості групи Цільовий орудний відмінок із прийменниками” порівняно з двома попередніми функціонально-транспозиційними групами виявилися мінімальними. Її потенціал представлений однією словоформою із семою ‘власне мета дії’.
    6. Семантична структура речення ускладнюється ще й каузальними відношеннями, що формуються за участю непохідних просторових і часових прийменників в (у), від, внаслідок, в (у) результаті, в (у) силу, через, з (із), по, за, на, під, при, після, перед, із-за, для, задля, з нагоди, завдяки, у зв’язку з, з приводу, з огляду на, зважаючи на, під впливом, із-за, з причини. Специфіка цих відношень полягає в тому, що вони тісно переплітаються з часовими й об’єктними і можуть виступати вихідними для розвитку атрибутивних. Вторинна функція є результатом функціональної транспозиції словоформ із типової в нетипову позицію: Vf + prаep + Nх → N + prаep + Nх .
    6.1. Найбільш активними у цьому процесі є словоформи функціонально-транспозиційної групи Каузальний родовий відмінок із прийменниками”. Її семантичний потенціал становлять дві підгрупи зовнішньої та внутрішньої каузації. Прийменниково-відмінкові форми зовнішньої причини більш продуктивні.
    6.2. Дослідивши семантичний потенціал функціонально-транспозиційної групи Каузальний давальний відмінок із прийменниками”, констатуємо, що він є мінімальним, оскільки складається з однієї словоформи, яка відзначається нестабільністю щодо виконання атрибутивної функції.
    6.3. У функціонально-транспозиційній групі Каузальний знахідний відмінок із прийменниками” виділяються дві підгрупи зовнішньої та внутрішньої причини, на базі яких розвивається вторинне функціонування словоформ.
    6.4. Транспозиційні процеси функціонально-транспозиційної групи Каузальний орудний відмінок із прийменниками” представлені лише однією прийменниково-відмінковою формою зовнішньої причини.
    7. Отже, прийменниково-відмінкові форми в структурі простого речення можуть виражати як первинні, так і вторинні функції.
    Для диференціації ролей прийменникових конструкцій необхідно, крім дослідження акту позиційних переміщень, використовувати такі критерії розмежування: постановка ряду запитань і вибір найбільш умотивованого з них; визначення інтонації та фразового наголосу; встановлення співвідношення між словами за їх фактичними зв’язками; з’ясування способів вираження синтак­сичних відношень; розгляд конкретної семантики обставин або атрибутів, виражених прийменниково-відмінковими формами; визначення порядку слів; з’ясування семантики речення, синтак­сичного контексту, а то й досить великого текстового утворення.
    Розмежування функцій прийменникових конструкцій тільки на поверхневому (формально-синтаксичному) рівні виявляється недостатньою. Для диференціації їх ролей використовується термінологія глибинного (семантико-синтаксичного) синтаксису, що дає можливість виявити у формуванні змісту висловлювання процес утворення ономасіологічного значення атрибута, вихідні дериваційно-смислові зв’язки його породження. Аналіз функціонально-семантичних ознак прийменниково-відмінкових форм в атрибутивній функції невід’ємний від аналізу його вихідних одиниць та дериваційного акту, що лежить в основі породження вторинних утворень.
    Отже, визначальним принципом у процесі диференціації функцій словоформ є багатоаспектний аналіз, який випливає із взаємозв’язку формально-граматичних і семантико-синтаксичних ознак речення. Ономасіологічний підхід є вагомим, оскільки він дає можливість простежити транспозицію словоформ і, відповідно, зміну первинної функції на вторинну. Вибір глибинного аспекту дослідження функціональних потенцій прийменниково-відмінкових форм продиктований реальними словотвірно-змістовими співвідношеннями, що ґрунтуються на базі вихідних різнорівневих семантичних структур.
    Транспозиційний метод засвідчує взаємозв’язок різнорівневих граматичних одиниць у мовній структурі, їх валентну і невалентну сполучуваність, потенційні можливості словоформ, тобто первинні та вторинні функції. Модифікаційний тип семантико-синтаксичних відношень розвинувся на вихідних (локативних, темпоральних, каузальних та цільових) як результат функціональної транспозиції. Похідною функцією для відповідних одиниць є атрибутивна. Тож атрибути прийменниково-відмінкового типу найточніше відбивають генетичні зв’язки із синтаксичними структурами, що мотивують їх значення словосполученнями, реченнями.







    СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

    1. Адамец П., Грабе В. Трансформация, синтаксическая парадигматика и члены предложения // Slavia. 1968. 37. №2. С. 185-192.
    2. Адмони В.Г. Структурно-смысловое ядро предложения // Члены предложения в языках различных типов. Л.: Наука, 1972. С. 35-52.
    3. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высш. школа, 1990. 168 с.
    4. Андерш Й.Ф. Семантико-синтаксичне моделювання простого речення (на матеріалі чеської та української мов) // Зіставне дослідження української, чеської та російської мов: Зб. наук. пр. К.: Наук.думка, 1987. С. 97-110.
    5. Андерш Й.Ф. Сучасні теорії відмінків і завдання дослідників відмінкового синтаксису // Мовознавство. 1971. № 1. С. 19-25.
    6. Апресян Ю.Д. О сильном и слабом управлении // Вопросы языкознания. 1964. №3. С. 32-49.
    7. Арват Н.Н. Аспекты изучения простого предложения. Черновцы: Изд-во Чернов. гос. ун-та, 1972. 43 с.
    8. Арват Н.Н. Семантическая структура простого предложения в современном русском языке. К.: Вища шк., 1984. 159 с.
    9. Арутюнова Н.Д. Синтаксис // Общее языкознание: Внутренняя структура языка. М.: Наука, 1972. С. 259-343.
    10. Астрова Л.И. Предложение и словосочетание в современном немецком языке // Учеб. зап. фак. иностр. яз. Киргизского гос. ун-та. ­ Вып.I Фрунзе, 1961. С. 31-40.
    11. Ахманова О.С. О роли служебных слов в словосочетании // Доклады и совещания. Т.ІІ. М.: Изд-во АН ССР, 1952. С. 117-134.
    12. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Сов. энциклопедия, 1966. 607 с.
    13. Бабайцева В.В. Зона синкретизма в системе частей речи современного русского языка // НДВШ ФН. 1983. № 5. С. 35-42
    14. Бабайцева В.В. Явление переходности в грамматике русского языка. М.: Дрофа, 2000. 640 с.
    15. Бабайцева В.В., Максимов Л.Ю. Современный русский язык. Ч.III: Синтаксис и пунктуация. М.: Просвещение, 1981. 271 с.
    16. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во иностр. лит., 1955. 416 с.
    17. Безпалько О.П. Нариси з історичного синтаксису української мови. К.: Рад. школа, 1960. 236 с.
    18. Безпояско О.К. Іменні граматичні категорії. К.: Наук. думка, 1991. 172 с.
    19. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія: Підручник. К.: Либідь, 1993. 336 с.
    20. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 211 с.
    21. Белошапкова В.А. О понятии синтаксической производности // Рус. яз. за рубежом. 1983. № 6. С. 49-53.
    22. Белошапкова В.А. Современный русский язик: Синтаксис. М.: Высш. шк., 1977. 248 с.
    23. Блумфильд Л. Язык / Пер. с англ. ­ М.: Прогресс, 1968. 607 с.
    24. Богдан М.М. Субстантивні словосполучення із залежним компонентом прийменник з + родовий відмінок” у сучасній українській літературній мові // Українське мовознавство. 1977. Вип.5. С. 35-41.
    25. Богдан М.М. Субстантивні словосполучення з прийменником від // УМЛШ. 1977. № 12. С. 34-40.
    26. Богданов. В.В. Семантико-синтаксическая организация предложения. Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1977. 204 с.
    27. Богородицкий В.А. Очерк по языковедению и русскому языку. 4-е изд., передел. М.: Учпедгизд, 1939. 224 с.
    28. Бондарко А.В. Грамматическая категория и контекст. Л.: Наука, 1971. 115 с.
    29. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 136 с.
    30. Булаховский Л.А. Курс русского литературного язика. Т.II. К.: Рад. школа, 1953. 436 с.
    31. Бурдаківська Н.М. Вираження відношення причини у структурі простого речення у сучасній українській мові: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02 / КДПІ ім. О.М.Горького. Київ, 1990. 22 с.
    32. Бурдаківська Н.М. Вираження відношення причини у структурі простого речення у сучасній українській мові: Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02 / КДПІ ім. О.М.Горького. Київ, 1990. 163 с.
    33. Бурдаківська Н.М. Причинова конструкція з прийменником від та родовим відмінком іменника // Українське мовознавство. 1990. №17. С.84-89.
    34. Буслаєв Ф.И. Историческая грамматика русского языка /АН СССР. Отд-ние лит. и яз. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
    35. Виноградов В.В. Введение // Грамматика русского языка. Т.2: Синтаксис. Ч.1. М.: Изд-во АН СССР, 1960. С. 5-111.
    36. Виноградов В.В. Из истории изучения русского синтаксиса. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1958. 400 с.
    37. Виноградов В.В. Избранные труды. Исследования по русской грамматике. М.: Наука, 1975. 558 с.
    38. Виноградов В.В. Русский язык. (Грамматическое учение о слове): Учебное пособие для высших учебных заведений. М.-Л.: Учпедгиз, 1947. 784 с.
    39. Виноградов В.В. Словообразование в его отношении к грамматике и лексикологии (на материале русского и родственных языков) // Вопросы теории и истории языка. М.: Изд-во АН СССР, 1952. С. 99-152.
    40. Виноградов В.В. Некоторые задачи изучения синтаксиса простого предложения (На материале русского языка) // Вопросы языкознания. 1954. №1. С. 3-29.
    41. Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368 с.
    42. Вихованець І.Р. Дві версії про місцевий відмінок // Мовознавство. 1994. №1. С. 25-30.
    43. Вихованець І.Р. Категорія відмінка в проекції на семантико-синтаксичну структуру речення // Українська мова. 1987. Вип. 14. С. 61-67.
    44. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наук. думка, 1980. 286 с.
    45. Вихованець І.Р. Семантико-синтаксичні параметри прийменника (на матеріалі східнослов’янських мов) // Мовознавство. 1986. №6. С. 17-24.
    46. Вихованець І.Р. Синтаксис знахідного відмінка у сучасній українській літературній мові. К.: Наук. думка, 1971. 120 с.
    47. Вихованець І.Р. Система відмінків української мови. К.: Наук. думка, 1987. 230 с.
    48. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 222 с.
    49. Вихованець І.Р. Родовий відмінок на тлі синтаксичної деривації // Мовознавство. 1983. №2. С. 65-71.
    50. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному аспекті. К.: Наук. думка, 1988. 255 с.
    51. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Рад. школа, 1982. 208 с.
    52. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
    53. Возний Т.М. Відіменні дієслівні утворення на ати в давньоруській та українській мовах // Питання українського мовознавства. Львів: Вид-во Льв. ун-ту, 1962. Кн.5. С. 35-46.
    54. Войцехівська В.Г. Прийменникове керування дієслів з префіксом ви- // Синтаксична будова української мови. К.: Наук. думка, 1968. С. 57-66.
    55. Войцехівська В.Г. Прийменникове керування префіксованих дієслів (префіксально-прийменникова кореляція) // Мовознавство, 1968. №6. С. 23-28.
    56. Войцехівська В.Г. Прийменникове керування дієслів переміщення з префіксом з- (зі-, із-, с-) // Лексична і граматична деривація в українській мові: Зб. наук. пр. / Зав. ред. кол. Г.М. Удовиченко. К.: КДПІ ім. М. Горького, 1983. С. 77-82.
    57. Востоков А.Х. Русская грамматика Александра Востокова по начертанию его же Сокращенной грамматики полнее изложенная. Спб., 1831. 408 с.
    58. Всеволодова М.В. Способы выражения временных отношений в современном русском языке. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1975. 283 с.
    59. Гадолина М.А. Творительный приименной // Творительный падеж в славянских языках / Под ред. С.Б.Бернштейна. М.: Изд-во АН СССР, 1958. С. 289 298.
    60. Городенська К.Г. Деривація синтаксичних одиниць. К.: Наук. думка, 1991. 192 с.
    61. Городенська К.Г. Реалізація семантичного потенціалу дієслів у синтаксичних дериватах // Словотвірна семантика східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. С. 102-113.
    62. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова (відіменні деривати). К.: Наук. думка, 1981. 199 с.
    63. Горпинич В.О. Українська словотвірна дериватологія. Дніпропетровськ: Вид-во Дніпропетр. держ. ун-ту, 1998. 189 с.
    64. Горяный В.Д. Субстантивные словосочетания с предлогами в современном украинском языке: Автореф. дисс. канд. филол. наук / ХГУ им. А.М.Горького Харьков, 1967. 19 с.
    65. Горяний В.Д. Субстантивні словосполучення з прийменниками в сучасній українській мові: Дис. ... канд. філол. наук / Запорізький держ. педагог. ін-т. Запоріжжя, 1967. 273 с.
    66. Грамматика современного русского литературного языка / Отв. ред. Н.Ю. Шведова. М.: Наука, 1970. 767 с.
    67. Граматика української мови / І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Грищенко. К.: Рад. школа, 1982. 208 с.
    68. Грищенко А.П. Внутрішня синтаксична організація простого речення (синтаксичні категорії і зв’язки) // Синтаксис словосполучення і простого речення. К.: Наук. думка, 1975. С. 14-16.
    69. Грищенко А.П. Додаток // Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І.К.Білодіда. К.: Наук. думка, 1972. С. 181-197.
    70. Грищенко А.П. Обставини // Сучасна українська літературна мова: Синтаксис / За заг. ред. І.К.Білодіда. К.: Наук. думка, 1972. С. 207-224.
    71. Грищенко А.П. Синтаксис // Украинская грамматика / Отв. ред. В.М. Русановский. К.: Наук. думка, 1986. С. 252-280.
    72. Грязнухина Т.А. Трансформационный анализ атрибутивных и объективных конструкций в украинском и русском языках (На материале научно-технических текстов): Автореф. дисс. канд. филол. наук: 10.681 / АН УССР. Отделение литературы, языка и искусствоведения. К., 1970. 19 с.
    73. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтак
  • Стоимость доставки:
  • 125.00 грн


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА