ГАРМОНІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ З ПРАКТИКОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

На правах рукопису

ХІМ’ЯК ЮРІЙ БОГДАНОВИЧ

УДК 343.211.3 + 341.645.2

ГАРМОНІЗАЦІЯ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ З ПРАКТИКОЮ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

Спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Тростюк Зоя Аполлінаріївна
кандидат юридичних наук,
доцент

КИЇВ – 2011
ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………….…..4
ВСТУП….…………………………………………………………………………....5
РОЗДІЛ 1. МІСЦЕ КОНВЕНЦІЇ ТА ПРАКТИКИ ЄСПЛ У СИСТЕМІ ДЖЕРЕЛ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ…......................................15
1.1. Стан дослідження проблем гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ у науці кримінального права………………………………….15
1.2. Поняття та сутність джерел права....................................................................20
1.3. Види джерел кримінального права України.……….….……………...…..…28
1.4. Європейська Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини та рішення Європейського Суду з прав людини як джерела кримінального права України…………………………………………………..………………………….47
Висновки до розділу 1…………………………………………………………….72
РОЗДІЛ 2. ОКРЕМІ ПИТАННЯ ГАРМОНІЗАЦІЇ ІНСТИТУТІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ З ПРАКТИКОЮ ЄСПЛ ………………………………………..…………………..74
2.1. Оціночні поняття та та принцип правової визначеності закону у ст. 7 Конвенції та рішеннях ЄСПЛ……….......................................................................74
2.2. Автономне поняття «майно» та конфіскація майна у світлі вимог Протоколу №1 до Конвенції та практикою ЄСПЛ…………………..………….101
Висновки до розділу 2…………………………………………………………...116
РОЗДІЛ 3. ГАРМОНІЗАЦІЯ ОСОБЛИВОЇ ЧАСТИНИ КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ З ПРАКТИКОЮ ЄСПЛ……..…118
3.1. Захист права на життя у кримінальному праві України та практиці ЄСПЛ (ст.2 Конвенції)………………..……………………………………………….…118
3.2. Захист права на заборону катувань у кримінальному праві України та практиці ЄСПЛ. (ст. 3 Конвенції)………………………………..……………....130
3.3. Захист права на заборону рабства і примусової праці у кримінальному праві України та практиці ЄСПЛ ( ст. 4 Конвенції).………………………………….137
3.4. Захист права на повагу до приватного і сімейного життя у кримінальному праві України та практиці ЄСПЛ (ст. 8 Конвенції)…………………………….144
Висновки до розділу 3…………………………………………………………. 165
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………167
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…...…………………………………221

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ
ЄСПЛ – Європейський Суд з прав людини.
Конвенція – Європейська Конвенція про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року.
ЖК України – Житловий кодекс Української РСР 1983 року.
КВК України – Кримінально – виконавчий кодекс України 2004 року.
КК України – Кримінальний кодекс України 2001 року (якщо у тексті дисертації не зазначено інше).
КУпАП України – Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року.
КПК України – Кримінально процесуальний кодекс України 1960 року.
ЦК України – Цивільний кодекс України 2003 року.

BСТУП

Актуальність теми. Конституція України проголосила, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в нашій державі найвищою соціальною цінністю, а відповідно до ст. 30 Конституції України утвердження і забезпечення основних прав і свобод людини є головним обов’язком держави [135]. Встановлення юридичної (у тому числі кримінальної) відповідальності у випадку порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина є однією з правових гарантій їх охорони.
Основні права та свободи людини захищаються як на національному, так і на міжнародному рівні. Виходячи з міжнародних зобов’язань України, законодавство про кримінальну відповідальність* має бути приведене у відповідність до міжнародних договорів, ратифікованих Верховною Радою України. Серед них чільне місце займає Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, яка закріплює механізм контролю за дотриманням конвенційних вимог та є основою європейської системи колективних гарантій прав людини.
Особливість Конвенції полягає у наявності постійно діючого міжнародного судового органу (ЄСПЛ), що здійснює тлумачення норм, що у ній закріплені. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права [263],
що накладає обов’язок на законодавця та правозастосовувача враховувати практику ЄСПЛ у своїй діяльності.
У зв’язку з цим особливої актуальності набувають наукові дослідження,
* У подальшому на сторінках дисертації будуть використовуватися терміни «кримінальне законодавство» (у значенні «законодавство про кримінальну відповідальність») та «кримінальний закон» (у значенні «закон про кримінальну відповідальність»)

присвячені питанням відповідності правових норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за порушення прав людини з вимогами Конвенції та практики ЄСПЛ. Додаткової актуальності цій тематиці надає та обставина, що Україна посідає одне з перших місць за кількістю поданих скарг громадянами до ЄСПЛ, що свідчить про наявність системних порушень прав людини через недосконалість національного законодавства, в тому числі кримінального.
Незважаючи на всю актуальність та важливість цієї проблеми, спеціальні дисертаційні дослідження в України у цьому напрямку не здійснювалися. Лише в окремих публікаціях ставилися питання про вплив практики ЄСПЛ на кримінальне право України; шляхи використання практики ЄСПЛ у ході кримінально-правової кваліфікації; вдосконалення окремих складів злочинів на основі практики ЄСПЛ.
Вагомий внесок у дослідження проблеми гармонізації кримінального права з практикою ЄСПЛ зробили такі науковці, як Д.С. Азаров, П.П. Андрушко, А.С. Беніцький, М.І. Бажанов, В.І. Борисов, Л.П. Брич, П.А. Воробей, П.В. Волосюк, В.О. Гацелюк, О.П. Горпинюк, В.К. Грищук, Н.О. Гуторова, Ю.І. Дем’яненко, В.П. Емельянов, В.С. Зеленецький, О.О. Кваша, В.О. Коновалова, О.М. Костенко, М.Б. Кострова, В.П. Корж, В.М. Куц, О.М. Литвак, С.Я. Лихова, А.А. Музика, І. Е. Мезенцева, В.О. Навроцький, О.В. Негодченко, А.В. Омельченко, В.Ф. Опришко, Ю.А. Пономаренко, В.П. Попович, І.І. Присяжнюк, Г.Ю. Рунов, В.В. Сташис, А.М. Титов, В.П. Тихий, З.А. Тростюк, В.М. Трубніков, П.Л. Фріс, М.І. Хавронюк, Н.І. Цись та інші.
Крім цього, дослідники інших галузей права зробили вагомий внесок у дослідження проблеми гармонізації національного законодавства з практикою ЄСПЛ. Це, зокрема: М. В. Буроменський, Д. Гом’єн, В. Н. Денисов, М. Дженіс, М. Де Сальвіа, Л.М. Ентін, В. І. Євінтов, Ю. Зайцев, Л. Зваак, М. Карсс-Фріск, Р. Кэй, В.П. Кононенко, В. Косович, Ф. Ліч, І.І. Лукашук, В.В. Лутковська, В. Є. Мармазов, І. М. Панкевич, І. С. Піляєв, П. М. Рабінович, Н. М. Раданович, М.В. Савчин, В.О. Туманов, А. Л. Федорова, Д. Харріс, С. В. Шевчук, Е.В. Шишкіна та інші. Необхідно зазначити, що окремі аспекти гармонізації кримінального права з практикою ЄСПЛ висвітлюються сучасними авторами у підручниках, навчальних посібниках з кримінального права, а також у науково-практичних коментарях до КК України і розглядаються, як правило, фрагментарно.
Все вище викладене зумовлює необхідність проведення комплексного дослідження проблеми гармонізації кримінального права України з положеннями Конвенції та практики ЄСПЛ.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі кримінального права та процесу Київського університету права НАН України згідно з планом науково-дослідної роботи університету «Актуальні проблеми правотворення в сучасній Україні (реєстра¬ційний № РК 010U010270, 2009 – 2010 рр.); «Правова система України в умовах сучасних національних та міжнародних тенденцій розбудови державності» (реєстраційний № РК 0111U000006, 2011р.).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретичних засад гармонізації окремих положень кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини та формулювання пропозицій щодо удосконалення чинного кримінального законодавства і практики його застосування.
Для досягнення цієї мети були сформульовані такі основні завдання дисертаційного дослідження:
– проаналізувати стан дослідження проблем гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ у кримінально-правовій доктрині;
– визначити поняття та сутність джерел права, охарактеризувати їх види;
– охарактеризувати види джерел кримінального права України;
– розглянути Конвенцію та рішення ЄСПЛ як джерела кримінального права України;
– з’ясувати перспективи існування оціночних понять у КК України (принцип передбачуваності закону та «ніякого покарання без закону» ст. 7 Конвенції та рішень ЄСПЛ);
– визначити обсяг та форми конфіскації майна (Протокол №1 до Конвенції);
– проаналізувати відповідність захисту права на життя у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 2 Конвенції);
– визначити відповідність захисту права на заборону катувань у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 3 Конвенції);
– з’ясувати відповідність захисту права на заборону рабства і примусової праці у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 4 Конвенції);
– проаналізувати відповідність захисту права на повагу до приватного і сімейного життя у кримінальному праві України практиці ЄСПЛ (ст. 8 Конвенції);
– здійснити порівняльно-правовий аналіз кримінального законодавства окремих зарубіжних держав у частині, що стосується відповідальності за порушення прав людини;
– внести пропозиції щодо вдосконалення законодавства України про кримінальну відповідальність та практики його застосування.
Об’єктом дослідження є відповідність кримінального права та законодавства України про кримінальну відповідальність практиці Європейського суду з прав людини.
Предметом дослідження є гармонізація кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини.
Методи дослідження. У процесі дослідження використані загальнонаукові та спеціальні методи пізнання правових явищ. При вирішенні поставлених завдань застосовувалися, зокрема, такі методи: формально-догматичний (застосовувався при тлумаченні кримінально-правових норм та окремих термінів і термінологічних зворотів); формально-логічний (слугував виявленню суперечностей понятійного апарату КК України щодо відповідальності за порушення прав та свобод людини практиці ЄСПЛ); метод системно-структурного аналізу (дозволив з’ясувати функціональні характеристики елементів системи КК України та практики ЄСПЛ, встановлення механізму гармонізації та її можливих результатів); порівняльний (використовувався при аналізі кримінального законодавства окремих зарубіжних держав, які передбачають відповідальність за порушення особистих прав та свобод людини, відповідних положень міжнародно-правових документів, а також практики ЄСПЛ); методи індукції та дедукції (застосовувався для аналізу практики ЄСПЛ і визначення змісту міжнародно-правових понять, конструювання певних висновків на основі загальних положень міжнародних актів); аналізу та синтезу (слугував для виділення конститутивних ознак складів злочинів, визначення можливих способів гармонізації); методи моделювання та прогнозування (використовувалися при обґрунтуванні необхідності врахування практики ЄСПЛ у кримінальному праві України, розробці рекомендацій теоретичного та прикладного характеру) статистичний (застосовувався при узагальненні матеріалів практики застосування судами України статей 69, 126, 127, 162, 163 КК України у процесі вирішення цього завдання використовувалися різноманітні формально-логічні процедури); соціологічний (слугував виявленню позиції суддів, працівників прокуратури, науково-педагогічних працівників щодо окремих питань гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ та їх ставлення до вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність у цій частині).
Дисертаційне дослідження враховує положення загальної теорії права, науки конституційного, міжнародного, цивільного, житлового права, філософії, лінгвістики, логіки та деяких інших наук.
Емпіричну базу дисертаційного дослідження становлять результати соціологічного дослідження, у ході якого було проведене анкетування 200 осіб, з них 70 суддів, 110 працівників прокуратури, 20 науково – педагогічних працівників; проаналізовані матеріали кримінальних справ, які були розглянуті судами Львівської, Київської, Кіровоградської, Рівненської та Тернопільської областей, Автономної Республіки Крим, а також Верховним Судом України у порядку касаційного провадження протягом 2006–2011 років. Загалом вивчені матеріали 50 кримінальних справ.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим в Україні комплексним дослідженням питання гармонізації кримінального права України з практикою Європейського суду з прав людини. Дисертант сформулював низку положень, висновків і пропозицій, нових у концептуальному плані і важливих для юридичної практики. До положень, що мають наукову новизну, належать, зокрема, такі:
уперше:
– обґрунтовано, що джерелом кримінального права України є така структурна частина рішення Європейського суду з прав людини як «правова позиція», що містить усталене тлумачення конвенційної норми;
– доведено, що «правова позиція» Європейського суду з прав людини застосовується при визначенні відповідності кримінального законодавства основоположним принципам міжнародного права, зокрема, принципу верховенства права; у ході кримінально-правової кваліфікації (у такому випадку вона виступає додатковою нормативною (юридичною) підставою кваліфікації); при тлумаченні окремих кримінально-правових понять; для визначення меж кримінально-правової заборони щодо окремих складів злочинів;
– запропоновано спосіб подолання суперечностей у тлумаченні кримінально-правових понять, які мають автономне значення у практиці Європейського суду з прав людини, що відрізняється від відповідного національного тлумачення. Обгрунтовано, що у диспозиціях статей Особливої частини КК України, що забезпечують кримінально-правовий захист основоположних прав людини, має використовуватися понятійний апарат Конвенції. Правові позиції Європейського суду з прав людини щодо тлумачення автономних понять Конвенції є обов’язковими для врахування при з’ясуванні змісту таких понять у нормах КК України;
– аргументовано доцільність внесення змін до ч. 1 ст. 3 КК України та формулювання її у такій редакції: «законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України, загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Норми чинного Кримінального Кодексу України застосовуються з урахуванням правових позицій Європейського Суду з прав людини»;
удосконалено:
– диспозицію ч.1 ст. 126 КК України, яку дисертант пропонує доповнити такими злочинними наслідками як спричинення сильних моральних страждань, що дозволить провести термінологічну гармонізацію ч.1 ст. 126 КК України з практикою Європейського суду з прав людини за ст. 3 Конвенції;
– дефініцію поняття «катування», під яким дисертант пропонує розуміти заподіяння тяжкого фізичного чи морального страждання, що дозволить здійснити термінологічну гармонізацію ч.1 ст. 127 КК України з практикою Європейського суду з прав людини за ст. 3 Конвенції;
набули подальшого розвитку:
– наукові погляди про множинність джерел кримінального права України. Констатовано, що джерелами кримінального права України потрібно визнавати Конституцію України, міжнародні договори, рішення Конституційного Суду України, нормативно-правові акти інших галузей права, практику Європейського суду з прав людини;
– положення про доцільність використання оціночних понять у кримінально-правових нормах лише у випадку неможливості конструювання таких норм за допомогою формально визначених понять, що відповідає принципу правової визначеності закону у практиці Європейського суду з прав людини, однак, необхідно намагатися виробляти його стандарт (еталон) тлумачення у правозастосовній практиці;
– пропозиція про необхідність виключення спеціальної конфіскації майна з санкцій статей Особливої частини КК України, що відповідає Конвенції та правовій позиції Європейського суду з прав людини;
– положення про необхідність передбачення у КК України такого привілейованого виду умисного вбивства, як убивство невиліковно хворого на його прохання, вчинене медичним працівником зі співчуття, з метою позбавлення хворого болісних фізичних страждань, які викликані його невиліковною хворобою, доповнивши КК України ст. 1161;
– доцільність розширення змісту поняття «житло» шляхом віднесення до нього тих об’єктів, які визнаються житлом у рішеннях Європейського суду з прав людини (приміщення особи, яке пов’язане з її професійною діяльністю; житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії; офіційний офіс кампанії, її філій або службових приміщень, офіс нотаріуса);
– наукові погляди щодо вдосконалення назви та диспозиції ст. 163 КК України, запропоновано викласти її у новій редакції з урахуванням таких положень: виключення з диспозиції ч. 1 цієї статті відкритого переліку при формулюванні предмета злочину та використання узагальнюючого терміна «таємниця кореспонденції»; вказівка на її будь-який спосіб передачі; визначення поняття «кореспонденція» у примітці ст. 163 КК України;
– дефініція поняття «кореспонденція», під яким дисертант розуміє відомості конфіденційного характеру, які охороняються нормативно-правовими актами України та передаються шляхом використання будь-якого технічного способу передачі інформації.
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані у роботі висновки, пропозиції та рекомендації можуть бути використані: у законотворчості – у процесі вдосконалення законодавства про кримінальну відповідальність шляхом внесення змін та доповнень в окремі статті Загальної та Особливої частини КК України з метою гармонізації з практикою ЄСПЛ (лист Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 31 березня 2011 року №04-19/14-605 про впровадження результатів дисертаційного дослідження); у науково-дослідницькій діяльності – для подальшого вивчення питань, пов’язаних із процесом гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ; у практичній діяльності правоохоронних органів – як рекомендації щодо кваліфікації окремих злочинів (довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження у діяльність Апеляційного суду Львівської області); у навчальному процесі – при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальне право», окремих спеціальних курсів (акт впровадження у навчальний процес кафедри кримінального права та процесу Київського університету права НАН України від 02 червня 2011 року; акт впровадження у навчальний процес кафедри Інституту підвищення кваліфікації кадрів прокуратури Національної академії прокуратури України від 22 червня 2011 року; довідка про впровадження результатів дисертаційного дослідження Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорту; при підготовці відповідних розділів науково-практичних коментарів, підручників, навчальних та методичних посібників.
Серед результатів дисертаційного дослідження – пропозиції про внесення змін та доповнень до КК України і проект Закону про внесення таких змін та доповнень.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на дев’ятьох науково-практичних конференціях: «Правова система України в світлі Європейського вибору» (м. Київ, 13 червня 2008 року); «Законодавство України : проблеми та перспективи розвитку» (м. Косів, Івано-Франківської обл., 27 – 31 січня 2008 року); «Актуальні проблеми право творення в сучасній Україні» (м. Київ, 28 квітня 2011 року); «Актуальні проблеми право творення в сучасній Україні» (м. Алушта АРК, 29 квітня – 1 травня 2010 року); «Проблеми та стан дотримання захисту прав людини в Україні» (м. Київ, 8 грудня 2010 року); «Сучасні проблеми правової системи України» (м. Київ, 28 жовтня 2010 року); «Кримінальна юстиція в Україні: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луганськ, 14 травня 2010 року); «Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку» (Закарпаття, Міжгірський район, с. Верхній Студений, 28 січня – 1 лютого 2010 року); «Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України» (м. Луганськ, 20 – 21 травня 2011 року).
Публікації. За результатами дослідження опубліковано 15 праць, 1 з яких є підрозділом колективної монографії, 5 з них – наукові статті у виданнях, визнаних фаховими ВАК України, і тези дев’яти доповідей на науково-практичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

За результатами проведеного дослідження гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ можна зробити такі найбільш важливі висновки, в яких міститься розв’язання теоретичних та практичних проблем, відповідних питань та внести деякі рекомендації щодо вдосконалення норм чинного кримінального законодавства:
1. На основі огляду наукової літератури з теми дослідження дисертант приходить до висновку, що проблема гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ була предметом дослідження як теоретиків права, так і вчених-криміналістів. Попри наявність низки наукових досліджень, присвячених окремим аспектам гармонізації кримінального права України з практикою ЄСПЛ в юридичній літературі не досліджувалися або описані поверхнево питання про значення практики ЄСПЛ для кримінального права України; місце практики ЄСПЛ в системі джерел кримінального права; способи врахування правових позицій ЄСПЛ у кримінальному праві України, нормативне значення правових позицій ЄСПЛ у ході кримінально-правової кваліфікації; взаємодію «автономних понять» ЄСПЛ з відповідними поняттями у національному праві, подолання між ними суперечностей.
2. Проаналізувавши наукові підходи до визначення поняття «джерело права» у ході дослідження обрано загальнотеоретичний підхід щодо поділу джерел права на матеріальні та формально-юридичні. При застосуванні вище зазначеного наукового підходу визначено, що практика ЄСПЛ є матеріальним джерелом кримінального права України та повинна відображатися у формально-юридичних джерелах.
Аналіз наукових поглядів на питання співвідношення понять «джерело права» та «форма права» дозволив встановити, що поняття «джерело права» не тотожне з поняттям «форма права». У дисертації визначається, що ці поняття визначають змістовне значення права (джерело права) та форму офіційного закріплення державою правових норм у регулюванні суспільних відносин (форма права). Аргументується точка зору, відповідно до якої джерелом права є не лише норми, що виступили його формою, а й джерела формування таких правових норм, що складають соціальні передумови об’єктивізації. Констатовано, що джерела права та джерела закону мають різний склад і можуть не збігатися. Доведено, що поняття «джерело права» є ширшим за обсягом від поняття «джерело закону».
Враховуючи відмінність між правом та законом, аргументовано, що КК України є єдиним джерелом кримінального законодавства України, а також основним, проте не єдиним джерелом кримінального права України. До джерел кримінального права, на нашу думку, також належать Конституція України, міжнародні договори, рішення Конституційного суду України, нормативно-правові акти інших галузей права, практика ЄСПЛ.
3. Обгрунтовано, що Конвенція має як прямий, так і опосередкований вплив на кримінальне право України, що проявляється у врахуванні як тексту самої Конвенції, так і правових позицій ЄСПЛ як органу, який здійснює офіційне тлумачення конвенційних норм. Використання правових позицій ЄСПЛ при тлумаченні Конвенції та протоколів до неї є обов’язковим відповідно до підпункту b п. 3 ст. 31 Віденської конвенції про право міжнародних договорів як наступна практика застосування договору.
4. Обгрунтовано, що ЄСПЛ у конкретній справі тлумачить норми Конвенції і створює особливу норму – норму тлумачення. Саме вона вміщує «правову позицію» ЄСПЛ щодо розуміння конвенційних норм, які сформульовані у Конвенції у загальному вигляді, а їх змістовне наповнення всебічно деталізується у практиці ЄСПЛ. Така деталізація міститься у правовій позиції ЄСПЛ, оскільки загальне усталене правило має лише це загальне тлумачення ЄСПЛ певного аспекту конвенційної норми. Вона служить орієнтиром для правозастосування і за змістом є невід’ємною частиною принципу, що закріплений у конвенційній нормі.
5. Виходячи з тлумачення законодавчих норм, обґрунтовано, що рішення ЄСПЛ, винесені щодо інших держав-учасниць Конвенції, хоча і не обов’язкові для України, однак, визнаються джерелом права як практика ЄСПЛ (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). Тому у випадку прийняття рішень ЄСПЛ щодо інших держав-учасниць Конвенції, Україна зобов’язана перевіряти національне законодавство щодо відповідності Конвенції та рішенням ЄСПЛ для того, щоб запобігти аналогічним порушенням. Рішення ЄСПЛ, винесені проти інших держав, враховуються у кримінальному праві України у частині сформульованих у них правових позицій загального характеру.
6. Виходячи з аналізу структури рішення ЄСПЛ встановлено, що їх юридична природа містить три різні форми: правові позиції ЄСПЛ у рішенні мають нормативний характер; у рішеннях дається тлумачення Конвенції та протоколів до неї; рішення мають правозастосовний характер, оскільки у них міститься рішення по конкретній справі. Обґрунтовано, що «правова позиція» ЄСПЛ застосовується при визначенні відповідності кримінального законодавства України основоположним принципам міжнародного права, зокрема, принципу верховенства права; у ході кримінально-правової кваліфікації (у такому випадку вона виступає додатковою нормативною (юридичною) підставою кваліфікації); при тлумаченні окремих кримінально-правових понять; для визначення меж кримінально-правової заборони щодо окремих складів злочинів проти особистих прав людини.
7. Визначено, що правові позиції ЄСПЛ мають застосовуватися для з’ясування змісту тієї чи іншої конвенційної норми, що отримала кримінально-правовий захист у КК України. Суперечності з’ясування змісту повинні вирішуватися на користь правових позицій ЄСПЛ, адже вони не замінюють кримінально-правову норму, а розкривають повний зміст терміна або описують право, яке поставлене під охорону кримінального закону.
8. Правові позиції ЄСПЛ повинні враховуватися судами України при визначенні відповідності кримінального законодавства України основоположним принципам міжнародного права, зокрема, принципу верховенства права. Це обумовлено тим, що відповідно до ч. 1 ст. 3 КК законодавство України про кримінальну відповідальність становить КК України, який ґрунтується, зокрема, на загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. У цій частині практика ЄСПЛ визначає зміст відповідних принципів шляхом їх офіційного тлумачення під час розгляду конкретних справ. Саме так створюється правова позиція ЄСПЛ щодо розуміння конвенційних зобов’язань, які взяла на себе держава. При цьому необхідно враховувати динамічність практики ЄСПЛ, оскільки він може уточнювати та змінювати свою правову позицію.
9. Аргументується доцільність внесення змін до ч. 1 ст. 3 КК України, її запропоновано викласти у такій редакції: «законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який ґрунтується на Конституції України, загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права. Норми чинного Кримінального Кодексу України застосовуються з урахуванням правових позицій ЄСПЛ».
10. Доведена необхідність гармонізації термінології між Конвенцією та нормами КК України. Такий крок буде мати важливе практичне значення, оскільки дозволить тлумачити відповідні кримінально-правові поняття з урахуванням правових позицій ЄСПЛ та усуне наукові дискусії з приводу пріоритету тлумачення понять у кримінальному праві України. Оскільки Конвенція та практика ЄСПЛ встановлюють мінімальні стандарти прав людини, які повинні забезпечити своїм громадянам держави-учасниці Конвенції, то об’єктивно обов’язок законодавця забезпечити в законодавстві такий мінімальний обсяг прав та свобод. Якщо кримінально-правовий захист певних прав людини у законодавстві держави вищий, ніж того вимагають Конвенційні норми та правові позиції, то у такому випадку жодних суперечностей не повинно виникати.
11. На основі аналізу технічної побудови кримінально-правових норм з нечітким змістом визначено, що повністю усунути з кримінального законодавства України норми, що містять оціночні поняття неможливо у зв’язку з тим, що надзвичайно складно формалізувати такі поняття у законодавстві та надати їм вичерпну закриту структуру.
Виходячи з вимог принципів верховенства права та правової визначеності закону як його складової частини, обґрунтовано положення про застосування оціночних понять у кримінальному праві України з урахуванням принципу правової визначеності закону за наявності стандарту (еталону) тлумачення у правозастосовній практиці. Такі висновки сформовані на основі правових позицій ЄСПЛ «Брумареску проти Румунії», «Скоппола проти Італії», «Санді таймс проти Сполученого Королівства». Оціночні поняття повинні використовуватися у тексті чинного КК України лише у випадку неможливості конструювання кримінально-правової норми за допомогою формально-визначених понять. Це дасть змогу повною мірою забезпечити відповідність чинного КК України принципу ст. 7 Конвенції, згідно з яким кримінальний закон не повинен тлумачитися розширено на шкоду обвинуваченому.
12. Дослідження практики ЄСПЛ за ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції щодо захисту права на мирне володіння майном дозволив зробити висновок, що наявність європейського стандарту (правових позицій) ЄСПЛ щодо поняття «майно» покладає обовя’зок на держави забезпечити відповідний захист права власності та майна на національному рівні, у тому числі і забезпечуючи їх належний кримінально-правовий захист. З урахуванням вище викладеного констатовано, що поняття «майно» у практиці ЄСПЛ значно ширше тлумачиться порівняно з національним значення через застосування ціннісної, а не речової концепції майна, що може розширити розуміння поняття предмета злочинів проти власності, яким є чуже майно. Для забезпечення виконання вимог принципу законності кримінального права України пропонується дати законодавче визначення поняття «майно» у КК України.
Аналіз практики ЄСПЛ щодо стандартів гарантій права власності для особи та межі правомірності обмеження державою цього права, зокрема, рішення «Батлер проти Сполученого Королівства», «Раймондо проти Італії», «Фрізен проти Росії» сприяли загальному висновку дисертанта про необхідність виключення вказівки на спеціальну конфіскацію майна у санкціях Особливої частини КК України з огляду на їх процесуальне значення та відсутність регламентації такого виду покарання у Загальній частині КК України.
Дисертант пропонує виключити вказівку на спеціальну конфіскацію у санкціях ч. 11 ст. 158, ч. 12 ст. 158, ч. 1 ст. 176, ч. 2 ст. 176, ч. 3 ст. 176, ч. 1 ст. 177, ч. 2 ст. 177, ч. 3 ст. 177, ч. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 201, ч. 1 ст. 2031, ч. 2 ст. 2031, ч. 1 ст. 204, ч. 2 ст. 204, ч. 3 ст. 204, ч. 1 ст. 208, ч. 2 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 2 ст. 209, ч. 3 ст. 209, ч. 2 ст. 216, ч. 1 ст. 229, ч. 2 ст. 229, ч. 3 ст. 229, ч. 2 ст. 233, ч. 2 ст. 240, ч. 1 ст. 244, ч. 2 ст. 244, ст. 246, ч. 1 ст. 248, ч. 2 ст. 248, ч. 1 ст. 249, ч. 2 ст. 249, ч. 1 ст. 300, ч. 2 ст. 300, ч. 3 ст. 300, ч. 1 ст. 301, ч. 2 ст. 301, ч. 3 ст. 301, ч. 1 ст. 305, ч. 2 ст. 305, ч. 3 ст. 305, ч. 1 ст. 306, ч. 1 ст. 332, ч. 2 ст. 332, ст. 334, ч. 1 ст. 361, ч. 2 ст. 362, ч. 1 ст. 3611, ч. 2 ст. 3611, ч. 1 ст. 3612, ч. 2 ст. 3612, ч. 1 ст. 362, ч. 2 ст. 362, ч. 3 ст. 362, ч. 2 ст. 3631.
Динамічний та еволюційний характер розвитку практики ЄСПЛ дозволяє наголосити, що питання правомірності застосування державами загальної конфіскації майна як виду кримінального покарання у майбутньому може бути визнане ЄСПЛ як таке, що порушує рівновагу між суспільними та приватними інтересами та накладає неспіврозмірний тягар на особу. Саме це може бути підставою для виключення загальної конфіскації майна з системи кримінальних покарань.
13. З урахуванням практики ЄСПЛ по ст. 2 Конвенції, зокрема справи «Претті проти Сполученого Королівства» аргументується необхідність включення у КК України такого привілейованого виду умисного вбивства, як убивство невиліковно хворого на його прохання, вчинене медичним працівником зі співчуття з метою позбавлення хворого болісних фізичних страждань, що викликані його невиліковною хворобою. Така норма, на нашу думку, буде відповідати сучасним світовим тенденціям та практиці ЄСПЛ.
Правові позиції ЄСПЛ щодо евтаназії не містять чітких роз’яснень, проте важливим є висновок про відокремлення евтаназії від інших видів умисного вбивства через особливі мотиви (співчуття) та обставини (наявність невиліковної хвороби), в яких евтаназія може вчинятися;
14. З урахуванням критерію живонародженості, можемо визначити початковим моментом життя момент появи з організму матері частини тіла новонародженого за умови наявності у нього серцебиття. Таке рішення законодавця є обгрунтованим на сьогодні та відповідає потребам правозастосовної практики і теорії кримінального права.
15. Аналіз правових позицій ЄСПЛ по ст. 3 Конвенції «Заборона катувань» надав можливість виявити прогалини кримінально-правового захисту цього права у нормах чинного КК України. Запропоновано доповнити диспозицію ст. 126 КК України «Побої та мордування» вказівкою на злочинні наслідки у вигляді спричинення сильних моральних страждань та викласти ч.1 ст. 126 КК України у такій редакції: «умисне завдання удару, побоїв або вчинення інших насильницьких дій, які завдали фізичні страждання і не спричинили тілесних ушкоджень, або спричинили сильні моральні страждання». Такі зміни нададуть можливість криміналізувати психічні страждання, що не досягли за рівнем жорстокості катування та врахувати правові позиції ЄСПЛ по ст. 3 Конвенції;
16. Запропоновано уточнення дефініції поняття «катування», яке міститься у ч. 1 ст. 127 КК України, під яким дисертант розуміє заподіяння тяжкого фізичного чи морального страждання шляхом нанесення побоїв, мучення або інших насильницьких дій з метою примусити потерпілого чи іншу особу вчинити дії, що суперечать їх волі, у тому числі отримати від нього або іншої особи відомості чи визнання, або з метою покарати його чи іншу особу за дії, скоєні ним або іншою особою чи у скоєнні яких він або інша особа підозрюється, а також з метою залякування чи дискримінації його або інших осіб), що дозволить провести термінологічну гармонізацію ч.1 ст. 127 КК України з практикою ЄСПЛ за ст. 3 Конвенції «Заборона катувань»;
17. Аналіз практики ЄСПЛ по ст. 4 Конвенції, зокрема справи «Сільяден проти Франції» обумовлює необхідність тлумачення понять «рабство», «підневільний стан», «примусова праця» з урахуванням відповідних міжнародних конвенцій та «правових позицій» ЄСПЛ. Доведено, що поняття «рабство» та «підневільний стан» за своїм змістовним визначенням включають будь-які випадки перебування особи в залежному від іншої особи стані та експлуатацію особи з використанням домінуючого становища), оскільки такі поняття мають автономне визначення в практиці ЄСПЛ та повинні враховуватися при кваліфікації злочинів за ст. 149 КК України;
18. Обґрунтована доцільність розширення змісту поняття «житло» шляхом віднесення до нього тих об’єктів, які визнаються житлом у рішеннях ЄСПЛ (приміщення особи, яке пов’язане з її професійною діяльністю; житло фізичної особи, яке водночас є офісом очолюваної нею компанії; офіційний офіс кампанії, її філій або службових приміщень). При розгляді кримінальних справ у суді правозастосовні органи використовують визначення поняття «житло», яке фактично є усталеним у теорії кримінального права та правозастосовній практиці України. Однак, враховуючи те, що Конвенція та рішення ЄСПЛ в Україні є джерелом права, зокрема кримінального, житлом визнаються ті об’єкти, які відносить до нього ЄСПЛ у своїх рішеннях.
Якщо в КК України будуть закріплені дефініції понять «житло» та «інше володіння особи», які відповідатимуть практиці ЄСПЛ, то за тлумачення правових норм має використовуватися національне визначення, однак, при процесуальному закріпленні результатів кваліфікації доцільно посилатися і на конкретні рішення ЄСПЛ, в яких дається таке ж тлумачення поняття «житло» як на додаткову нормативну підставу кваліфікації. Якщо дефініції цих понять у КК України та практиці ЄСПЛ не буде збігатися, то за тлумачення кримінально-правових понять при з’ясуванні змісту поняття «житло» необхідно віддавати перевагу автономному визначенню поняття «житло», яке дається ЄСПЛ, оскільки його наявність свідчить про неоднакове тлумачення цього поняття в національному праві держав-учасниць Конвенції.
19. З урахуванням наукових поглядів, практики ЄСПЛ, відповідних норм КК зарубіжних держав, обґрунтована необхідність заміни т. зв. «відкритого переліку» при формулюванні предмета злочину, передбаченого ст. 163 КК України. Запропонований для цього узагальнюючий термін – таємниця кореспонденції. На підставі цього запропоновані назва статті 163 КК України – «Порушення таємниці кореспонденції особи» та сформульована диспозиція ч.1 ст. 163 КК України «1. Умисне порушення таємниці кореспонденції особи, вчинене будь-яким способом», що термінологічно та змістовно відповідають практиці ЄСПЛ. На нашу думку, таємниця кореспонденції характеризується такими істотними ознаками: це конфіденційна інформація особистого характеру; до таємниці кореспонденції належать і матеріальні носії, і зміст такої інформації, що у них вміщений; інформація, що міститься у кореспонденції охороняється нормативно правовими актами України; конфіденційна інформація особистого характеру є предметом злочину, передбаченого ст. 163 КК України, незалежно від способу її передачі.
Визначено що з кожним роком ЄСПЛ у своїх рішеннях розширює перелік способів порушення права на повагу до таємниці кореспонденції, що необхідно врахувати у чинному КК України шляхом термінологічної гармонізації поняття «кореспонденція».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абашидзе А.Х. Право Совета Европы. Конвенция о защите прав человека и основних свобод./ А.Х. Абашидзе, Е.С. Алисиевич, М. : «Международние отношения». – 2007. – 303 с.
2. Азаров Д.С. Кримінальний кодекс України 2001 р.: проблеми застосування і перспективи удосконалення / Д.С. Азаров // Матеріали міжнар. наук. практ. конф., 7 – 8 квітня 2006 року. – Львів, 2006. – Ч. 1. – С. 142 – 146.
3. Актуальні проблеми кримінального права : навч. посіб. / В.М. Попович, П.А. Трачук, А.В. Андрушко, С.В. Логін. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 256 с.
4. Алауханов Е.О. Проблемы соотношения национального уголовного права с международным уголовным правом / Е.О. Алауханов // Научные основы уголовного права и процессы глобализации : материалы V российского конгресса уголовного права, (27 – 28 мая 2010 года). – Москва, Проспект, 2010. – С. 9 – 14.
5. Алисиевич, Е. С. Толкование норм Конвенции Совета Европы о защите прав человека и основных свобод как правомочие Европейского Суда по правам человека : дисс. канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 – М., – 2006. – 20 с.
6. Андріанов К.В. Роль контрольного механізму Конвенції про захист прав і основних свобод людини в процесі реалізації її норм : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 / К.В. Андріанов.– К., 2003. – 19 с.
7. Андрушко П. П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі : кримінально-правова характеристика [монографія] / П. П. Андрушко. – К. : КНТ, 2007. – 328 с.
8. Андрушко П. П. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика [навчальний посібник] / П. П. Андрушко, А. А. Стрижевська. – К. : «Юрисконсульт», 2006. – 342 с.
9. Андрушко П. П. Международно – правовые договоры и практика Европейского суда по правам человека как источники уголовного права и их применение в судебной практике / П. П. Андрушко // Научные основы уголовного права и процессы глобализации : материалы V российского конгресса уголовного права, (27 – 28 мая 2010 года). – М. : Проспект. – 2010. – С. 18 – 26.
10. Антологія української юридичної думки : в 10 т. / Редкол.: Ю.С.Шемшученко (голова) та ін. Том 7 : Кримінальне право. Кримінальний процес / Упорядники: О.М. Костенко, О.О. Кваша; відп. редактор О.М. Костенко. – К. : Видавничий Дім «Юридична книга», 2004. – 616 с.
11. Антонович М. М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: теорія і практика / М. М. Антонович. – К. : Видавничий дім «Києво-Могілянська академія», 2007. – 384 с.
12. Антонюк Н.О. Імплементація міжнародно-правових норм про катування : [ Електронний ресурс ] / Н.О. Антонюк // Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О. Дідоренка. – 2010. – № 3. –– Режим доступу до документу : http://nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlduvs/2010_3/v3_10_1_7.pdf.
13. Анцупова Т.О. Колізії в законодавстві України щодо виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : [Електронний ресурс] / Т.О. Анцупова. – Режим доступу до документу : http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/esp/2010_2/10atospl.pdf.
14. Анчукова М. В. Кримінально-правова охорона таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер (ст. 163 КК України) / М. В. Анчукова // Держава і право. – 2008. – Вип. 42. – С. 519 – 526.
15. Баглай М.В. Малая энциклопедия конституционного права / М.В. Баглай, В.А. Туманов. – М.: Изд-во «БЕК». – 1998. – 519 с.
16. Бажанов М.И. К вопросу о преемственности в уголовном праве / М.И. Бажанов // Проблеми законності. Вип. 30. – Х., 1995 – С. 114 – 121.
17. Барабаш Т.М. Протидія жорстокому поводженні в Україні: удосконалення правового регулювання на основі європейських стандартів / Т.М. Барабаш, Л.В. Левицька // Наукові читання, присвячені пам’яті В.М. Корецького. – Зб. наук. праць Київського університету права НАН України. – [ред. кол. : Шемшученко Ю.С., Бошицький Ю.Л., Чернецька О.В. та ін. ]. – К. : вид-во Європейського університету. – 2011. – С. 144 – 148.
18. Бачило И. Л. Методика гармонизации законодательства / И. Л. Бачило // Журнал российского права. – 2000. – № 8. – С. 91– 92.
19. Бибик О.Н. Взаимодействие международного и национального уголовного права: культурологический аспект / О.Н. Бибик // Научные основы уголовного права и процессы глобализации : материалы V российского конгресса уголовного права, (27 – 28 мая 2010 года). – Москва, Проспект, 2010. – С. 33 – 37.
20. Бибик О.Н. Источники уголовного права РФ / О.Н. Бибик / Спб., Юридический центр пресс. – 2006. – 243 с.
21. Бігун С.В. Неправове та правове законодавство: філософсько-правові аспекти / С.В. Бігун // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку. Збірник матеріалів міжвузівської наукової конференції (м. Косів, 24 - 29 січня 2005). Випуск VI. — К.: Київський університет права НАН України, 2005. — С. 31—37.
22. Бесчастний В.М, О.В. Філатов, В.М. Суботін, А.М. Тітов / Міжнародно-правові гарантії захисту прав та свобод громадян України / Монографія. Видавництво «Четверта хвиля» Київ 2008 – 218 с.
23. Бойко А.И. Система и структура уголовного права. / А.И. Бойко / Том ІІІ структура уголовного права и его идентификация в национальной юриспруденции. – Ростов – на – Дону, 2008. – Изд – во СКАГС. – 508 с.
24. Бойцов А.И. Преступления против собственности / А.И. Бойцов. – СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2002. – 775 с.
25. Борисов В. И. Закон Украины об уголовной ответственности: понятие, функции и источники // Уголовное право: стратегия развития в XXI веке: Материалы междунар. науч.-практ. конф. (29 – 30 янв. 2004 г.). – М., 2004. – С. 434 – 437.
26. Борзенков Г. Н. Проникновение в жилище как квалифицирующий признак кражи, грабежа и разбоя / Г. Н. Борзенков // Вестник МГУ. Серия 11. «Право». – 1984. – № 6. – С. 11–16.
27. Брыч Л. П. Уголовное законодательство Украины и практика его применения в свете европейских стандартов прав человека / Л. П. Брыч // Научные основы уголовного права и процессы глобализации : материалы V российского конгресса уголовного права, (27–28 мая 2010 года). – М. : Проспект. – 2010. – С. 46 – 52.
28. Брич Л.П. Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи за законодавством України. / Л.П. Брич. – Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2009. – 84 с.
29. Брич Л.П. Кримінальне законодавство України і практика його застосування у світлі європейських стандартів прав людини / Л.П. Брич // Вісник Львівського університету. – Серія юридична. – 2010. – Вип. 51. – С. 308 – 322.
30. Брокгауз Ф. А. Энциклопедический словарь: В 86 т. : [Електронний ресурс] / Ф. А. Брокгауз, Н. И. Эфрон. – Т. 40. – СПб, 1890. – Режим доступу до словника : http://www.lib.babr.ru.htm.
31. Броневицька О.М. Відповідність положень чинного Кримінального кодексу України про відповідальність за посягання на особисту свободу особи вимогам міжнародно-правових актів / О.М. Броневицька // Науковий Вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. – 2010. – № 3. – С. 319 – 327.
32. Булейко О. Л. Забезпечення прав учасників кримінально-процесуального судочинства / О. Л. Булейко // Вісник академії адвокатури України. – 2009. – число 1 (14). – С. 130 – 132.
33. Буроменський М.В. Звернення до Європейського суду з прав людини: практика Суду і особливості українського законодавства : [Електронний ресурс] / М.В. Буроменський. –– Режим доступу до документу : http://library.khpg.org/files/docs/055.pdf.
34. Буткевич О.В. Рішення Європейського суду з прав людини в українській правозастосовній практиці / О.В. Буткевич // Європейський суд з прав людини. Судова практика / за заг. ред. В. Г. Буткевича. — К. : Ред. журн. «Право України», 2011. – Дод. до журн. «Право України». – Вип. 1, ч. 3 : Стаття 3 ЄКПЛ. Заборона катувань: у 3 ч. – 2011. – с. 5 – 29.
35. Бушков Д. В. Тайна личной корреспонденции в уголовном праве: дис. …к.ю.н.: 12.00.08 / Бушков Денис Валериевич. – Ставрополь, 2003. – 160 с.
36. Василаш В. До питання про джерела кримінального права /В. Василаш // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні : Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції. – Львів, 2004. – С. 356 – 358.
37. Вдовин В.А. Имплементация международно-правовых норм в уголовном праве Российской Федерации (вопросы Общей части) / Вдовин В.А. – Ульяновск: УлГУ, 2006. – 216 с.
38. Віденська конвенція про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. Україна в міжнарод¬но-правових відносинах / упор. В. Л. Чубарєв, А. С. Мацько. – К., 1996. – Кн. 1. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. – С. 3 – 41.
39. Вибрані справи Європейського Суду з прав людини. – Вип. 3. – К.: Фенікс, 2005. – 144 с.
40. Винник Б. Поняття «житло» у законодавстві України та його правове значення / Б. Винник. // Юридичний журнал. – 2005. – № 3 (33). – С. 26 – 30.
41. Винокуров В. Значение непосредственного объекта преступления, предусмотренного ст. 139 УК РФ для определения понятия «жилище» / В. Винокуров, В. Шелестюков // Уголовное право. – 2006. – № 1. – С. 18–21.
42. Вирок Гайсинського районного суду Вінницької області від 29 грудня 2009 року / Архів Гайсинського районного суду Вінницької області. – Справа № 1 – 310/2009.
43. Вирок Київського районного суду м. Полтави від 14 травня 2010 року / Архів Київського районного суду м. Полтави. – Справа №1 – 225/10.
44. Вирок Немирівського районного суду Вінницької області від 17 лютого 2010 року / Архів Немирівського районного суду Вінницької області. – Справа № 1 – 45/2010.
45. Вирок Сумського районного суду Сумської області від 20 жовтня 2009 року / Архів Сумського районного суду Сумської області. – Справа № 1 – 249/2009 р.
46. Вирок Шполянського районного суду Черкаської області від 14 лютого 2007 року / Архів Шполянського районного суду Черкаської області. – Справа № 1 – 35/07.
47. Висновок Верховного Суду України щодо законопроекту «Про оперативно-розшукову діяльність» № 2134 від 27.02.2008 року : [Електронний ресурс]. – Режим доступу до документу: http://www.scourt.gov.ua/clients/vs.nsf/0/50a54281b73f8ab5c225742500379093?OpenDocument.
48. Великий енциклопедичний юридичний словник / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.
49. Великий тлумачний словник сучасної української мови / [уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел]. – К. ; Ірпінь : ВТФ «Перун», 2001. – 1440 с.
50. Величко Д.М. Ратифікація та імплементація міжнародно-правових норм у національне законодавство: сутність, значення, доцільність / Д.М. Величко // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2008. – Вип. 42. – С. 46 – 51.
51. Вельмязова-Марахтанова Е.А. К вопросу об усилении уголовно-правовой охраны свободы личности / Е.А. Вельмязова-Марахтанова // Уголовное право. – 2009. – № 3. – С. 23 – 26.
52. Венская конвенция о дипломатических сношениях от 18 апреля 1961 года, ратифицирована Указом Президиума ВС СССР от 11 февраля 1964 року // Ведомости Верховного Суда СССР. – 1964. – № 8. – Ст. 97.
53. Власенко Н.А. Правовые позиции: понятие и виды / Н.А. Власенко // Журнал российского права. – 2008. – № 12. – С. 77– 86.
54. Волосюк П.В. Значение решений Европейского суда по правам человека в уголовном праве России. Автореферат дисс…. к.ю.н.: 12.00.08 – «уголовное право и криминология; уголовно- исполнительное право». – Ростов на Дону, 2007. – 20 с.
55. Волосюк П.В. Решения Европейского Суда по правам человека и уголовное право России / П.В. Волосюк // Уголовное право. – 2009. – № 1. – С. 109 – 112.
56. Вопленко H. H. Источники и формы права : учеб. пособие / Вопленко Н. Н. – Волгоград : Изд – во ВолГУ, 2004. – 102 с.
57. Галабала М.В. Розвиток вчення про кримінальний закон в кримінально-правовій науці / М.В. Галабала // Держава і право. – 2008. – Вип. 40. – С. 494 – 504.
58. Гальперин И. Кража с проникновением в жилище // Социалистическая законность. – 1983. – № 11. – С. 43 – 44.
59. Гаркуша А.Г. Кримінальна відповідальність за побої і мордування : постановка проблеми / А.Г. Гаркуша // Теоретичні та прикладні проблеми кримінального права України : матер. міжнар. наук. – практ. конф. : РВВ ЛДУВС ім. Е.О. Дідоренка. – Луганськ, 2011. – С. 114 – 116.
60. Гацелюк В.О. Деякі аспекти імплементації Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод у національне кримінальне законодавство / В.О. Гацелюк // Вісник Луганського інституту внутрішніх справ. – 2001. – №1. – С. 56 – 70.
61. Гацелюк В.О. Проблеми коментування КК з позицій забезпечення реалізації принципу законності кримінального права / В.О. Гацелюк // Науковий вісник Львівського юридичного інституту МВС України. Матеріали міжнародної конференції «Проблеми коментування кримінального закону». – 2004. – № 2. – Додаток 2. – С. 190 – 195.
62. Гелич А. Поняття майна як особливого об’єкту цивільних прав / А. Гелич // Підприємництво, господарство і право. – 2010. – № 1. – С. 116 – 118.
63. Гладенко А.Н. Проблемы некоторых компаративно-правовых понятий : [Електронний ресурс] / А.Н. Гладенко. – Режим доступу до статті : http ://comparativelaw.org.ua/docl/gladen.doc.
64. Горпинюк О.П. Кримінально-правова охорона інформаційного аспекту приватності : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право» / О.П. Горпинюк. – Л., 2011. – 19 с.
65. Девятова О.В. Решения Европейского суда по правам человека в механизме уголовно-процессуального регулирования / О.В. Девятова. – М. : Юрлитинформ, 2010. – 200 с.
66. Де Сальвиа М. Прецеденты Европейского суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. Судебная практика с 1960 по 2002 г. / Де Сальвиа М. – СПб. : Издательство «Юридический центр Пресс», 2004 – 1072 с.
67. Декларація про державний суверенітет України / Верховна Рада УРСР // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
68. Дело «Акдивар и другие против Турции» // Европейский суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. Т. 2 / М. : Изд – во НОРМА, 2001. – С. 216 – 248.
69. Дело «Бакли против Соединенного Королевства» : [Електронний ресурс] : Режим доступу до докум. http://www.srji.org/resources/search/41/.htm.
70. Дело «Крюслен против Франции» // Европейский суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. – Т. 2 / М. : Изд – во НОРМА, 2001. – С. 668 – 675.
71. Дело «Лопез Остра против Испании» // Европейский суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. – Т. 2 / М. : Изд – во НОРМА, 2001. – С. 69 – 79.
72. Дело «Мюррей против Соединенного Королевства» // Европейский суд по правам человека. Избранные решения: В 2 т. – Т. 2 / М. : Изд – во НОРМА, 2001. – С. 32 – 54.
73. Дело «Прокопович против Российской Федерации» // Российская юстиция. – 2005. – № 5. – С. 68 – 74.
74. Дем’яненко Ю.І. Кримінальна відповідальність за порушення недоторканості приватного життя : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.08 «кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Ю.І. Дем’яненко. – Х., 2008. – 20 с.
75. Денисов В.Н. Розвиток правових засад та механізмів верховенства міжнародного права у внутрішньому праві України / В.Н. Денисов, А.Я. Мельник // Взаємодія міжнародного права з внутрішнім правом України / За ред. В.Н. Денисова. – К.: Юстиніан, 2006. – С. 12 – 39.
76. Джерела права у правових системах сучасного світу : [Електронний ресурс] // Віче. – режим доступу до документу : http://www.viche.info/journal/1961/.
77. Джинджолия Р.С. Унификация оценочных признаков при квалификации преступлений против личности / Р.С. Джинджолия. – Монография. – М.: «ЮНИТИ-ДАНА». – 2004. – 271 с
78. Диваева И.Р. Уголовно-правовая охрана права на неприкосновенность частний (личной) жизни человека в России: дисс... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Диваева Ирина Рафаэловна – Уфа, 2004. – 206 с.
79. Домбровська О. Щодо правових аспектів легалізації евтаназії / О. Домбровська // Право України. – 2008. – № 10. – С. 19 – 24.
80. Донна Гом’єн. Короткий путівник по Європейській Конвенції з прав людини / Гом’єн Донна. – Львів : Кальварія, 1998. – 80 с.
81. Дополнительная конвенция об упразднении рабства, работорговли и институтов и обычаев, сходных с рабством, 7 сентября 1956 г.// Международная защита прав и свобод человека. Сб. док. М.: Юрид. литер., 1990. – С. 205 – 211.
82. Дудаш Т. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у світлі праворозуміння Страсбурзького суду / Т. Дудаш // Право України. – 2010. – № 10. – С. 158 – 164.
83. Евинтов В.И. Общепризнанные нормы международного права и идеологическая борьба / В.И. Евинтов // Советское государство и право. – 1983. – №7. – С. 111 – 118.
84. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2-х т. – Т.1 / председатель редакционной коллегии – доктор юридических наук, професор В.А.Туманов. – М.: Издательство Норма, 2000. – 856 с.
85. Европейский Суд по правам человека. Избранные решения: В 2-х т. – Т. 2 / Председатель редакционной коллегии – доктор юридических наук, професор В.А. Туманов. – М.: Издательство Норма, 2000. – 808 с.
86. Ерышев А.А. Логика: Учеб. Пособие (5-е изд., стереотип.) / А.А. Ерышев, Н.П. Лукашевич, Е.Ф. Сластенко; [Под ред. Н.П. Лукашевича]. – К.: МАУП, 2004. – 216 с.: ил. – Библиогр. в конце глав.
87. Ефименко В. Европейский прецедент для Украины / В. Ефименко // Юридическая практика. – 2007. – № 45. – 15 листопада.
88. Євграфов П. Правотлумачна діяльність Європейського суду з прав людини і її значення для України : [Електронний ресурс] / П. Євграфов. – Режим доступу до документу : http://www.zakon.org.ua/?w=r&i=12&d=692.
89. Європейський Суд з прав людини. Матеріали практики (1993–2003 р.). Праці Львівської лабораторії з прав людини і громадянина. Сер. ІІ. Коментарі прав і законодавства. Вип. 4. – Київ: Фенікс, 2004. – 445 с.
90. Європейський Суд з прав людини. Матеріали практики (2004–2005 рр.). Праці Львівської лабораторії з прав людини і громадянина. Серія ІІ. Коментарі прав і законодавства. Вип. 6. – Львів: Вид. “Світ”, 2006. – 440 с.
91. Європейський Суд з прав людини. Матеріали практики (2005–2006 рр.). Праці Львівської лабораторії з прав людини і громадянина. Серія ІІ. Коментарі прав і законодавства. Вип. 7. – Київ: Фенікс, 2007. – 272 с.
92. Європейський суд з прав людини: Матеріали практики (2006-2008 рр.). – Праці Львівської лабораторії прав людини і громадянина Науково-дослідного інституту державного будівництва та місцевого самоврядування Академії правових наук України. – Серія ІІ. – Коментарі прав і законодавства. – Випуск 9. – Львів: Край, 2009. – 408 с.
93. Єпур Г.В. Впровадження міжнародно-правових актів в кримінальне законодавство України: дис... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Єпур Григорій Володимирович. – Х., 2005. – 195 с.
94. Энциклопедия уголовного права. – Том 2: Уголовный закон. – Издание профессора Малинина. М.А. Кауфман, Е.В. Журавлева, Л.В. Иногамова – Хегай и другие. – СПб., 2005. – 847 с.
95. Жижиленко А. А. Преступления против личности / А. А. Жижиленко. – М. – Л. : Госюриздат, 1927. – 140 с.
96. Жилкин М.Г. Уголовно-правовая оценка последствий преступлений в сфере экономической деятельности // дисс. канд. юрид. наук. – М. – 2001. – 249 с.
97. Житловий кодекс Української РСР / Верховна Рада Української РСР // Відомості Верховної Ради Української РСР. – 1983. – Додаток № 28. – Ст. 573.
98. Загальна декларація прав людини : прийнята 10 грудня 1949 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:\\www.zakon1.rada.gov.ua.htm.
99. Зайцев Ю. Стаття 3 Європейської Кон-венції з прав людини: специфіка тлумачення та застосування / Ю. Зайцев // Заборона катування. Практика Європейського суду з прав людини. – Київ: Український центр правничих студій, 2001. – С. 11 – 18.
100. Закон України "Про правонаступництво України" від 12 вересня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. –