Генезис основних персонажів української міфології

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

На правах рукопису

Ткач Микола Михайлович

УДК 165, 191 + 159, 922,41

Генезис основних персонажів
української міфології

17.00.01 теорія і історія культури

ДИСЕРТАЦІЯ НА ЗДОБУТТЯ НАУКОВОГО
СТУПЕНЯ КАНДИДАТА ІСТОРИЧНИХ НАУК

Науковий керівник:
кандидат історичних наук,
доцент Ольговський С.Я.

Київ 2003

ЗМІСТ

ВСТУП..............................................................................................................5
РОЗДІЛ I. Стан дослідження проблеми
1.1. Джерела...............................................................................................11
1.2. Історіографія.................................................................................... 41
РОЗДІЛ II. Реконструкція міфологічних уявлень про
сутність головних персонажів
язичницького культу князя Володимира.
2.1. Волос у сюжетах, мотивах та образно-символічних
ознаках даних різних джерел. ............................................................53
2.2. Дажбог у сюжетах, мотивах та образно-
символічних ознаках даних різних джерел....................................76
2.3. Макоша у сюжетах, мотивах та образно-символічних
ознаках даних різних джерел..............................................................93
2.4. Перун у сюжетах, мотивах та образно-символічних
ознаках даних різних джерел............................................................108
2.5. Стрибог у сюжетах, мотивах та образно-символічних
ознаках даних різних джерел............................................................120
2.6. Хорс у сюжетах, мотивах та образно-символичних
ознаках даних різних джерел............................................................137
2.7. Симаргл у сюжетах, мотивах та образно-символічних
ознаках даних різних джерел............................................................148
РОЗДІЛ III. Систематизація головних міфічних
персонажів язичницького культу князя Володимира
в тижневому циклі................................................................................156

ВИСНОВКИ..........................................................................................167
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.......................................177

Умовні скорочення
Авест. — авестійське
Англ. — англійське
Грець. — грецьке
Євр. — єврейське
Єгип. — єгипетське
Лат. — латинське
МП — міфічний персонаж
Нім. — німецьке
Рос. — російське
Санскр. — санскритське
Серб. — сербське
СУМ — Словник української мови

ВСТУП
Постання незалежної української держави створило передумови для пробудження національної свідомості народу, а отже пізнання й відродження джерел його самобутньої культури. Серед них важливе місце посідають ті, що пов’язані з джерелами української міфології. Вони ґрунтуються на засадах первісного світогляду пращурів; в їх глибинах криється психологія, характер та ідеали людини протослов’янської доби. Саме вони є ключем в реалізації наших прагнень до самоусвідомлення й пізнання себе як суб’єкта існуючого буття та зрозуміння свого місця в об’єктивному світі.
Українська міфологія вважається дослідниками такою, що виходить із загальнослов’янської світоглядної системи. Головним принципом цієї системи, за словами М. Костомарова, була еманація. Відповідно до такого розуміння як звичаєва, так і фізична природа уявлялась живою, такою, що містить у кожному своєму явищі життєвий дух Творця. І тому в основі українських міфічних уявлень перебуває первісна форма усвідомленої творчої діяльності людини. Українські міфи також тісно пов’язані з гностичними та релігійними уявленнями як Сходу, так і Заходу.
Але внаслідок тривалої бездержавності, національного, соціального й духовного гноблення, в Україні систематично насаджувалися чужорідні культурні й духовні цінності. Тому ми маємо на сьогодні уявлення про міфологію грецьку, римську, єгипетську, індійську, китайську, індіанську та ін. В той же час українські міфічні сюжети, перекази, повір’я, образи й персонажі, які переймають весь пласт традиційної культури українців, і які, є первісною основою живої мови народу, ще й досі залишаються поза належною увагою вітчизняних діячів культури і мистецтва. Утворився і надалі зростає розрив між давнім міфопоетичним та сьогоднішнім культурно-мистецьким осягненням українського історичного буття. Це породжує явища вторинності та провінційності у багатьох творах української літератури й мистецтва, а в середовищі людей відчуття меншовартості та духовної недосконалості.
Актуальність дослідження полягає в тому, що наведена вище ситуація із культурним освоєнням українського міфологічного світогляду певним чином зумовлюється й існуючим станом наукового вивчення явищ української міфології. Адже в Україні досі немає загальної наукової розробки та напрямку досліджень міфологічних структур, що започатковані ще в середині ХІХ ст. в працях С. Русова, І. Сахарова, І. Срезневського, М. Максимовича, М. Костомарова, О. Афанасьєва та ін. На сьогодні це, як правило, розрізнені праці науковців та довільні пошуки окремих ентузіастів. Тим часом проблема конче потребує ґрунтовного аналізу, вироблення певної системи наукових підходів та концепції цілісного вивчення основних джерел української міфології.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в руслі Державної програми Культура. Просвітництво. Дозвілля” Міністерства культури і мистецтв України, вона відповідає загальній концепції фахової підготовки Київського національного університету культури і мистецтв. Матеріали дисертаційного дослідження є складовою частиною навчальних програм дисциплін Українська міфологія”, Українська звичаєва культура”, Українська народна художня творчість”, Українське народне мистецтво”, які викладає дисертант.
Мета дослідження: розкрити генеалогічну і світоглядну сутність основних персонажів української міфології як системну складову прадавнього міфологічного світогляду українців.
Головні завдання у відповідності до поставленої мети:
- всебічно простежити основні тенденції та характер наукових досліджень основних джерел української міфології і на цій основі окреслити кількісну модель язичницького культу князя Володимира;
- проаналізувати генеалогічний зв’язок основних персонажів української міфології з усім розмаїттям різновидів і жанрів фольклору, етнографії та живої народної мови;
- виявити стан та особливості наукових методів і підходів у дослідженні структур українського міфологічного світогляду;
- провести кореляцію давніх міфологічних уявлень та сучасних наукових знань про основні стихії та явища існуючого буття;
- здійснити уявну сутність та функціональні особливості основних персонажів української міфології і дати визначення для кожного окремого персонажа;
- виконати систематизацію основних персонажів української міфології на основі проведених досліджень.
Об’єктом дослідження є давній міфологічний світогляд українців як історико-культурне явище і як основа традиційної культури народу.
Предмет дослідження головні персонажі язичницького культу доби князя Володимира, через які системно проявляються образно-символічні основи давнього міфологічного світогляду українців.
Методика дослідження. Теоретичну основу дисертації складають загальні науково-дослідницькі принципи історизму та всебічного аналізу структурних елементів у їх взаємозв’язку й взаємозалежності. Головний метод в роботі комплексне дослідження даних різних джерел з використанням досягнень вітчизняної й зарубіжної науки. З точки зору методології дослідження, засадничими є праці О. Знойка, М. Костомарова, М. Чмихова.
Хронологічні межі дослідження охоплюють період з початку Х-го до кінця ХІІ-го ст., що зумовлено першою літописною згадкою (1907) про Перуна й Волоса як основних богів язичницького культу та згадуванням цілого ряду міфічних персонажів у Слові у полку Ігоревім” (1185-87) як таких, що випливають з основ давнього світогляду предків-язичників.
Джерельну базу дослідження складають давні літописи (Лаврентіївський Повість временних літ”, Іпатіївський, Густинський), твори давньої літератури (Слово о полку Ігоревім”, Слово святого Григорія”, Слово Христолюбця”, Слово і одкровеніє святих апостол”, Хожденіє Богородиці”, Обичноє житіє св. Владимира”, Київський синопсис”), збірники українського фольклору та етнографії з фондів Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Національної парламентської бібліотеки, Державної історичної бібліотеки України, Львівської Державної бібліотеки ім. В.І. Стефаника, бібліотеки Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського, а також польові матеріали автора дисертаційного дослідження.
Наукова новизна. Дослідження основних персонажів української міфології та їх систематизація надає можливість по-новому глянути на світоглядні концепції пращурів, глибину їхніх знань і уявлень про світ та його закони; осмислити ступінь впливу міфології та міфопоетики на культуру й духовність народу; створити передумови пошуку шляхів наукової реконструкції поруйнованих міфів, легенд, переказів та повір’їв.
Дисертантом вперше проведено:
- комплексне дослідження генеалогічного зв’язку основних міфічних персонажів з усіма проявами традиційної культури народу;
- теоретичне розкриття генезису та світоглядної сутності основних персонажів української міфології;
- кореляцію давніх міфологічних та сучасних наукових уявлень про основні стихії і явища існуючого буття;
- систематизацію міфічних персонажів відповідно до циклічних змін існуючого буття.
Все це разом складає наукову новизну даного дослідження і зумовлює наукове значення цієї праці.
Практичне значення роботи. Матеріали дослідження можуть бути використані у підготовці фундаментальних праць з української міфології, історії України, історії української культури, історії українського мистецтва, у вивченні особливостей духовного й соціального розвитку українського народу. Вони допоможуть тим, хто складатиме програми та посібники для навчальних закладів з культурологічних дисциплін, їх зможуть використовувати письменники, художники, культурологи, політики і державотворці. Матеріали першого розділу дисертант використав у розробці програми курсу Українська звичаєва культура”, другого й третього розділів у розробці програм курсів Українська міфологія”, Українське народне мистецтво”, Українське народне виховання”.
Апробація досліджень. Окремі положення дисертації були оприлюднені: на п’ятих Гончарівських читаннях Феноменологія українського народного мистецтва: форма і зміст” (Київ, 1998); на науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу КНУКіМ Методологічні принципи підготовки науково-методичного забезпечення навчального процесу” (Київ, 1999); на Всеукраїнській науково-практичній конференції Національна ідея у розбудові національної освіти, держави” (Київ, 2000); на науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу та студентів КНУКіМ Нові концепції та сучасні підходи в підготовці кадрів культури” (Київ, 2000); в циклі лекційних семінарів при Українському Центрі духовної культури Українська традиційна культура” (Київ, 2001-2002); на науково-практичній конференції професорсько-викладацького складу, докторантів, аспірантів та студентів КНУКіМ Культурні процеси в Україні: реалії, тенденції і перспективи” (Київ, 2002); на перших Реріхівських читаннях Спадщина родини Реріхів в культурному просторі України. Проблема Схід-Захід та історіотворчий потенціал українства” (Київ, 2002). Матеріали дослідження використовувалися у навчальному процесі, зокрема у викладанні курсу Українська міфологія”, Українське народне мистецтво”, Українська звичаєва культура”, Українська народна художня творчість, Українське народне виховання” для студентів культурологічних спеціалізацій Київського національного університету культури і мистецтв. Дисертаційне дослідження обговорювалося на засіданні кафедри Теорії та історії культури” Київського Національного університету культури і мистецтв.

Публікації. Основні розділи та положення даного дослідження викладені у монографії, одноосібних статтях у 4-х фахових виданнях України, трьох розділах окремих авторських видань і статтях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Від часу наукового зацікавлення міфопоетичними структурами дохристиянського світогляду в Європі, що його пов’язують з виданням німецькими філологами, братами Яковом та Вільгельмом Грімм монументальної праці Про міф, епос та історію” в 1813 році, тут започаткувалося й діє кілька напрямків та методів дослідження цих структур. Найпотужніші — міфологічна, антропологічна та історико-порівняльна школи, які дали найбільшу кількість наукових студій як на грунті загальноєвропейських та загальнослов’янських, так і на грунті українських міфічних сюжетів та мотивів. Проте вони все ж не створили системного уявлення про сутність міфологічного світогляду пращурів, хоч такі спроби робилися багатьма вченими. Грунтувалися вони, як правило, на пантеїстичних віруваннях, історичних та соціально-економічних змінах, що відбувалися в суспільстві, та на потребах узгодження з природою господарської діяльності людей. Український вчений фізико-хімік і міфолог Олександр Знойко таку спробу здійснив дещо по-іншому, пов’язавши природу дохристиянського світогляду з рухом небесних тіл, астральними та іншими природними циклами. А головні МП (богів Київської Русі) побачив як уособлення окремих зір та сузір’їв, застосувавши при цьому комплексний метод досліджень міфологічних структур. Це докорінно змінило погляд на вірування пращурів. Обраний нами метод комплексного дослідження головних МП язичницького культу київського князя Володимира дозволив:
— залучити до роботи додатковий обсяг емпіричних даних з доволі широкого кола сучасних наукових знань;
— виявити системність та багатошаровість міфологічних структур в процесі історичного буття народу;
— простежити масштаби проникнення й функціонування мотивів, образів та символів дохристиянського міфологічного світогляду в народну свідомість і відповідного проявлення його в системі народних традицій;
В результаті проведеного дослідження виявлено, що:
- в дослідженні джерел української міфології провідною тенденцією стає намагання осмислити язичницький культ як систему, що концептуально виходила із принципу існування єдиної моделі світобуття (цілісність, двополярність, трисутність) і узгоджувалась з циклічністю існуючих змін в природі та рухом небесних тіл та ґрунтувалась на тогочасній астрономії та знаннях про природу людини. Система окреслювалась певними сакральними величинами, символами та окремими числами, зокрема, пантеон язичницького культу князя Володимира був семичленним.
- основні персонажі української міфології генеалогічно й функціонально пов’язуються з усім розмаїттям різновидів і жанрів фольклору, етнографії, народного мистецтва та комплексом звичаєвих норм і правил як засадничі моделі й модулі формування й розвитку буття. А їх опосередкований асоціативний та образний вияв ґрунтується на фонетичних особливостях живої мови і є невід’ємною суттю духовного буття народу.
- в дослідженні структур українського міфологічного світогляду, яке розпочалося ще на початку ХІХ ст., тривалий час використовуються історико- порівняльний метод, де провідна роль належить порівняльному мовознавству; накопичено значну кількість матеріалів, що характеризуються наявністю даних різних пам’яток індоєвропейських культур; створюються та поширюються різні інтерпретації та реконструкції давніх міфів, однак єдиної концепції досліджень в Україні досі не вироблено, а значне накопичення матеріалів часто створює плутанину в змістовному аспекті досліджень, породжує розпливчастість та неможливість конкретизувати ідейні мотивації.
- кореляція давніх міфічних уявлень та сучасних наукових знань про основні стихії і явища світобуття дозволяє предметно розширити розуміння сутності персонажів, підтверджує думку про незмінність природи мислення людини в усі часи та вказує на системність світоглядних орієнтирів предків-язичників.
- генеалогічна й міфологічна сутність семи основних персонажів язичницького культу князя Володимира функціонально виявляється в широкому розмаїтті образів, символів та атрибутів як невід’ємна складова традиційної культури народу та його мови; корелюючи до сучасних наукових знань, міфічні персонажі язичницького культу можна інтерпретувати як абсолютні уособлення уявних меж, критичних величин та точок, що обумовлюють процеси незворотніх змін в розвитку окремих стихій і середовищ існуючого буття.
- систематизація та умовне поєднання головних персонажів язичницького культу доби князя Володимира з конкретними днями тижня розв’язує проблемне питання загальної кількості цих персонажів на користь сакрального числа сім; змінює погляд на міфологію, спонукаючи розглядати міф не як довільне уявлення про якісь історичні події та явища природи, а як певні світоглядні орієнтири, що виходять із принципу існування єдиної моделі світобуття, містять в собі предковічні знання про природу і які закодовані в життєво важливі міфічні сюжети, мотиви, образи та символи.
Аналітичний розгляд кожного із семи головних МП язичницького культу київського князя Володимира як певних міфологічних уособлень стихій і явищ, циклів та етапів у розвитку буття та кореляція отриманих даних до сучасних знань показав, що:
1. Волос уявлявся міфологічним уособленням всієї сукупності критичних меж середовищ та параметральних величин стихій, які обумовлюють трансформацію (перетворення) енергетичних мас та зміну напрямків їх дій в існуючому бутті, і є сутністю первісного проявлення простору, його володарем. Як самодостатня космогонічна сутність МП Волос постає у розмаїтій множині образів, атрибутів та символів, що виступають в ролі володарів окремих середовищ. Завдяки цьому Волос уявлявся тою силою, що чинить перерозподіл мас, регулює замкнуті колобіжні цикли і, як небесний пастух, убеспечує зоряні системи від катастрофічних руйнацій. В природі землі виявляє себе в створенні сприятливих передумов для розсіювання рослин, розмноження тварин і птахів; регулює колобіг води і всі обмінні процеси в довкіллі. В людині сутність Волоса виявляється в передумовах внутрішньої трансформації фізичної сили в духовну, в мистецький дар, войовничості — в замирення. Він — опікун жерців, поетів, музик, пастухів, торгівельників. Як сонячне божество Волос пов’язувався з межами впливу Сонця та планет сонячної системи на інші небесні тіла. Для Сонця такою межею є найвіддаленіша планета Плутоній, а для Землі — Місяць. Як фізичне явище цей вплив виявляється у діях гравітомагнітних сил, зокрема в явищах тяжіння. Подолання цього впливу пов’язується з досягненням першої та другої космічних швидкостей. Як астральне божество МП Волос пов’язується із сузір’ями Тельця (Волосожар) та Водолія, як планетарне — з Місяцем та Плутонієм.
2. Дажбог уявлявся міфологічним уособленням всієї сукупності передумов, що спричинюють зародження окремих стихій, середовищ та явищ існуючого буття на межі поєднання світла й води, і є джерелом первісної стихії простору. Як самодостатня космогонічна сутність МП Дажбог постає в розмаїтій множині образів, атрибутів та символів, що є ознаками первісного буття на різних рівнях циклічності. Завдяки цьому Дажбог уявлявся тою силою, що спричинює активне пробудження природи. З ним пов’язували явища заломлення світла, фотолюмінесценції, фотоефекту, розкладання та розсіювання світла, інші оптичні явища та фізичні відозміни в природі на межі поєднання води і світла. В суспільстві — утворення нових поселень, нових родин, нових суспільних формацій, нових ідей. В людині сутність Дажбога бачили в безпосередності та наївності, молодечім запалі, щедрості й простоті. В ньому бачили запоруку здоров’я, дужості, майстерності та кмітливості. Він — головний опікун та дбайливець родоводу. Наші предки — русовичі — вважали себе внуками Дажбога. Як сонячне божество Дажбог пов’язувався з явищем просторового (зовнішнього, видимого) виявлення його образу та енергії (світла). В добовому колі Дажбог — ранкове сонце, річному — активне зимове та весняне. Як астральне божество МП Дажбог уособлювався сузір’ям Оріона (Плуга), як планетарне — Меркурієм та Ураном. З ним пов’язували також безпосередньо видимий образ Сонця.
3. Макоша уявлялась міфологічним уособленням всієї сукупності критичних точок матерії (моментів інерції), що спричинюють зародження або розпад окремих стихій і середовищ існуючого буття. І таким чином вона завжди перебуває на місці полярної точки гравітаційного поля. Як самодостатня космогонічна сутність МП Макоша постає в розмаїтті образів, атрибутів та символів, що є ознакою зародження або смерті живого організму. Завдяки цьому Макоша уявлялась тою силою, що обумовлює життя й смерть рослинного та тваринного світу. З нею пов’язувалось наповнення та висихання річок, ставків, криниць, боліт, зміни кліматичних умов. В людині сутність Макоші бачили в появі або втраті свідомості, здорового глузду, хитрості, підступності, а також жіночості, звабливості тощо. Макоша — натхненниця селекціонерів, біологів, медиків, знахарів і знахарок, повитух, породіль. Вона — добра порадниця або зла наклепниця: сестра, кума, теща, свекруха, а головне — повитуха. Як сонячне божество Макоша пов’язується з періодами критичного зменшення видимого руху світила відносно Землі, що створює зону потужного гравітаційного поля. В добовому колі цей період припадає на час вечірньої та ранкової зорі, в річному — на періоди весняного та осіннього рівнодень. Як астральне божество Макоша уособлювалась сузір’ям Діви, як планетарне — Венерою та Місяцем.
4. Перун уявлявся міфологічним уособленням всієї сукупності рушійних імпульсів (одиниць розряду), що виникають за межами критичних станів розпаду енергетичних мас стихій та середовищ існуючого буття, і сам уявлявся критичним параметром рушійності, що здатний вивести матеріальну точку із стану спокою (інерції) та перетворити всю потенційну енергію приналежного середовища в енергію руху. Як самодостатня космогонічна сутність, МП Перун постає в розмаїтті образів, атрибутів та символів, що є ознакою рушійності всіх форм існуючого буття. Завдяки цьому МП Перун уявлявся силою, що спричинює весь перелік раптових видозмін: вибухів, обвалів, смерчів, буранів, блискавок, грому.
В людині сутність Перуна проявляється в буйній пристрасті, нестриманості, войовничості, пориваннях любові й гніву; хоробрості, лицарстві, відвазі, безкомпромісності, честі й гідності, загостреній амбіційності тощо. Він — опікун князівської дружини. Як сонячне божество Перун пов’язується з точками його критичного потенціалу активності. В добовому колі цей час припадає на полудень, коли Сонце підіймається до точки зеніту, в річному — на період літнього сонцевороту, що ознаменовується календарним святом Купала. Як астральне божество Перун уособлювався сузір’ями Стрільця (Перуна), Тельця, Овена та, очевидно, сузір’ям Рака, як планетарне божество — Юпітером, Уранам та Нептуном.
5. Симаргл уявлявся міфологічним уособленням всієї сукупності передумов гармонійного згасання стихій і середовищ в межах критичної зміни їхнього розвитку і сам є передумовою гармонійності розвитку буття. Він — володар розвитку буття в межах інерційного руху (розвиток за рахунок власних ресурсів). Як самодостатня космогонічна сутність, Симаргл постає в широкому розмаїтті образів, атрибутів та символів, що є ознакою перехідного стану в розвитку буття на різних рівнях його циклічності. Завдяки цьому МП Симаргл уявлявся сукупністю тих сил, які оберігають від катастрофічних руйнацій усі форми буття в період спаду активності джерела або згасання джерела його існування. В суспільстві людей такі сили проявляють себе в періоди зміни формацій, релігійних течій, заворушень, бунтів і постають у формі тимчасових урядів, комітетів, рад, різних міжнародних організацій та міждержавних утворень. Утворення їх пов’язується з необхідністю свідомого контролю за розвитком певних подій і ситуацій, загалом — діяльністю людей. В людині сутність Симаргла проявляється в періоди її соціальної, духовної та матеріальної невизначеності. Він наділяє її рівновагою, спокоєм, вмінням орієнтуватися в складних ситуаціях та вибирати вірних друзів, входити в добрі стосунки; почуттям прив’язаності та вірності, береже родинне вогнище. Як сонячне божество Симаргл пов’язується з явищами інерційного впливу сонячної енергії на рух інших небесних тіл та світла загалом. Як оптичне та акустичне явище сутність Симаргла проявляється в явищах зміни частоти коливань хвиль приймача й джерела при їх відносному русі. Так званий ефект Доплера, за ім’ям австрійського фізика й астронома Крістіана Доплера, що відкрив це явище.
В добовому колі це явище спостерігається в періоди заходу та сходу Сонця, коли його фактичне з’явлення або зникнення не збігається з видимим, в річному — в періоди весняного та осіннього рівнодення, коли фактична та астрономічна довжина дня і ночі (час рівнодення) не співпадають, а також коли фактичне і астрономічне настання літа (розвиток природи рослинного світу) зміщені. В календарі свят ці розбіжності знаменуються святами сонячними та місячними: Купало-Трійця тощо. Як астральне божество Симаргл пов’язується з подвійними зорями, семизір’ями та іншими скупченнями зір, як планетарне — із Сатурном та Місяцем.
6. Стрибог уявлявся міфологічним уособленням всієї сукупності передумов, що визначають початкові напрямки зародження, формування й розвитку стихій і середовищ, подій і явищ існуючого буття, і сам є передумовою напрямків їх розвитку. Основою цієї передумови є взаємозв’язок руху й спокою, де критичними величинами є: швидкість руху, величина кута відхилення матеріальної точки під дією сил інерції та відстань між об’єктами рухомої системи. Як самодостатня космогонічна сутність Стрибог постає в широкому розмаїтті образів, атрибутів та символів, що є передумовою видозміни швидкостей та напрямків руху матеріальних точок систем світобуття. Завдяки цьому він уявлявся уособленням тих сил, що беспосередньо впливають на швидкість руху та напрямок вітру, потоків, річок, струмочків, припливів і відпливів тощо. В суспільстві людей сили, які впливають на напрямки розвитку людської діяльності уособлюються різного рівня керівниками та регулювальниками руху, керманичами. В людині сутність Стрибога проявляється в її граціозності, стрункості, зіркості, стійкості переконань, здатності до аналітичного мислення, до управління людьми й системами. Як сонячне божество МП Стрибог пов’язується з явищами зміни напрямку дії сонячної енергії, зокрема явищем витікання рухомої сонячної плазми з поверхні світила, що відоме в астрофізіці як Сонячний вітер. В добовому колі ці зміни проявляються в час півночі та полудня, ранку та вечора, в річному — в періоди зимового й літнього сонцеворотів та весняного й осіннього рівнодень, в природі довкілля — в зміні напрямку вітру. Як астральне божество Стрибог пов’язується з усім зодіакальним колом і, зокрема, сузір’ям Стрільця — точці зимового сонцевороту, як планетарне — із Сонцем та Місяцем.
7. Хорс уявлявся міфологічним уособленням всієї сукупності передумов на завершальному етапі розвитку стихій середовищ існуючого буття, які спричинюють їх внутрішнє перетворення на межі світла й темряви (землі й води) і є джерелом первісної стихії часу. Як самодостатня космогонічна сутність МП Хорс постає в широкому розмаїтті образів, атрибутів та символів, що є ознакою завершального етапу формування середовища буття на різних рівнях його циклічності. Завдяки цьому Хорс уявлявся уособленням тієї сили, що спричинює внутрішнє перетворення природи: концентрацію енергії, випадання роси, проростання насіння, дозрівання плодів і овочів, бродіння, квашення тощо. Як оптичне явище з ним пов’язувалась фотоскопія та фотоефектація. В суспільстві людей сутність Хорса проявляється в явищах стабілізації та примирення, внутрішнього реформування діяльності людей, створенні різних громадських організацій. В людині сутність Хорса слід бачити в умінні зосереджуватись, пристосовуватись до навколишніх змін, в проявах аскетизму, духовному зростанні. Як сонячне божество Хорс пов’язується з явищем часового (внутрішнього, невидимого) вияву його суті й образу, в добовому колі це нічне та вечірнє сонце, в річному — осінньо-зимове. Як астральне божество МП Хорс слід пов’язувати із сузір’ям Риб та Лева, як планетарне — із планетами Марсом, Сатурном та Місяцем.
Загалом всі МП язичницького культу князя Володимира уявлялись як уособлення сукупності подій і явищ існуючого буття на різних рівнях циклічності, що за своєю сутністю є тотожними.
Дане дисертаційне дослідження МП язичницького культу київського князя Володимира не претендує на вичерпність. Його матеріали та висновки можуть мати розвиток в подальших студіях, що стосуються української міфології та фольклору, їх зв’язку з відповідними структурами слов’янських та інших народів світу; в студіях з історії, етногенезу, витоків української культури, а також інших наукових сферах: лінгвістиці, астрології, медицині, біології, соціології тощо. Вони є також основою для укладання навчального посібника з української міфології та історії української культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Аничков Е. В. Язычество и Древняя Русь. // Записки Историко-филологического факультета имп. Университета. — СПб., 1914. Вып. 117. — 386 с.
2. Афанасьев А. Н. Поэтические воззрения славян на природу (Опыт сравнительного изучения славянских преданий и верований, в связи с мифическими сказаниями других родственных народов). — М., 1865. — Т. І. — 800 с.
3. Афанасьев А. Н. Указана вище праця. — М., 1868. — Т. 2. — 784 с.
4. Афанасьев А. Н. Указана вище праця. — М., 1869. — Т. 3. — 840 с.
5. Афанасьев А. Н. Древо жизни: Избранные статьи / Подготовка текста и коммент. Ю. М. Медведева, вступит. статья Б. П. Кирдана. — М.: Современник, 1982. — 464 с.
6. Барсов Е. В. Критические заметки об историческом и художественном значении Слова о полку Игореве”. // Вестник Европы. — Публ.б., 1878. — Кн. 10. — С. 767—812.
7. Барсов Е. В. Слово о полку Игореве как художественный памятник Киевской дружинной Руси. В связи с древнерусской письменностью и живым народным песнетворчеством. Гл. ІІІVІІ. // Чтения в ОИДР. — М., 1884. — Кн. 2. — С. 213—428.
8. Біблія або Книги святого письма старого і нового заповіту. Із мови давньоєврейської й грецької на українську наново перекладена. 988—1988 ювілейне видання з нагоди тисячоліття християнства в Україні. — Євангельсько-лютеранська місія — думки про віру. — 1524 с.; 4 карти.
9. Болсуновский К. В. Перунов дуб. — К., 1914. — 27 с.
10. Боплан Гійом Левассер де. Опис України. / Гійом Левассер де Боплан. Українські козаки та їхні останні гетьмани; Богдан Хмельницький. (П. Меріме) Пер. з фр., приміт. та передмова Я. І. Кравця. — Львів: Каменяр, 1990. — 301 с.
11. Боровський Я. Є. Світогляд давніх киян. — К.: Наук. думка, 1992. — 176 с.
12. Брайчевський М. Ю. Утвердження християнства на Русі. — К.: Наук. думка. 1988. — 261 с.
13. Буганов В. И., Жуковская Л. П., Рыбаков Б. А. Мнимая Древнейшая летопись” // ВИ. — М., 1977. — С. 6. — С. 202—205.
14. Булашев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. Космогонічні українські погляди та вірування. — К.: Довіра, 1992. — 416 с.
15. Вей М. К. К этимологии древнерусского Stribog. // Вопросы языкознания, 1958. — № 3, с. 96—99.
16. Вейнштейн М. Б. История мироздания в мифологии и в науке. — СПб., 1909. — 112 с.
17. Веселовский А. Н. Русские и вильтины в саге о Тидреке Бернском (Веронском). // ИОРЯС — 1906. — СПб., 1906. — Т. XI. — Кн. 3. — С. 1—90.
18. Веселовский А. Н. Сравнительная мифология и ее метод // Вестник Европы, 1873. — С. 637—680.
19. Веселовокий С. Б. Онамастикон. — М.: Наука, 1974. — 382 с.
20. Визначник рослин України. Навч. посібник / Редколег. Д. К. Зеров (відповід. ред.) та ін. — К.: Урожай, 1965. — 878 с.
21. Ви, зорі-зоріці: Укр. народна магічна поезія (Замовляння). Упорядн. М. Г. Василенко, Т. М. Шевчук. — К.: Молодь, 1991. — 336 с.
22. Виклади давньослов’янських легенд або міфологія, укладена Я. Ф. Головацьким / Пер. Н. М. Клименка. — К.: Довіра, 1991. — 96 с.
23. Винклер Лаура. Астрология: Ключ к самопознанию / Пер. с франц. — М.: Акрополь, 1992. — 122 с.
24. Винокур І. С. Історія та культура черняхівських племен Дніпровського межиріччя ІІV ст. н. е. — К.: 1972. — 180 с.
25. Волинські грамоти ХVІ ст. / Пам’ятки укр. мови ХVІ ст. / Серія актових документів і грамот. — К.: Наук. думка, 1995. — 248 с.
26. Воропай Олекса. Звичаї нашого народу / Етнографічний нарис у 2-х томах. — К.: МВП Оберіг”. 1991. — Т. І. — 456 с.
27. Воропай Олекса. Указана вище праця. — К.: МВП Оберіг”, 1991. — Т. 2. — 448 с.
28. Вулиці Києва: Довідник / За ред. А. В. Кудрицького. — К.: Укр. енцикл. ім. М. П. Бажана, 1995. — 352 с.
29. Гальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси. — М.: 1913. — Т. 2. — 308 с.
30. Гальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси. — Харьков, 1916. — Т. І. — 376 с.
31. Гельмольд. Славянская хроника. — М.: 1963. — 299 с.
32. Герасимова К. Н. Традиционные верования тибетцев в культурной системе ламанизма. — Новосибирск: Наука, 1989. — 320 с.
33. Гильфердинг А. Ф. История балтийских славян. — СПб., 1874. — 117 с.
34. Гильфердинг А. Ф. Онежские былины, записанные А. Ф. Гиль-фердингом летом 1871 г. / Сост., вступ. статья и коммент. А. И. Баландина. — Архангельск: Северо-Запад. Кн. Изд-во, 1983. — 337 с.
35. Гнатюк Володимир. Етнографічні матеріяли з Угорської Руси: в 3-х кн. / Интегральне виданє Етнографічного збірника” Наукового товариства ім. Шевченка, т. XXIX, виданого у Львове 1910 року. — Кн. 3: Казки з Бачки. — Нови Сад: Руске слово, 1986. — 318 с.
36. Голубинский Е. Е. История русской церкви. — Т. І. Период первый, Киевский или Домонгольский. Первая половина тома. Изд. 2-е, исправленное и доп., напечатанное Имп. Общ. Истории и Древн. Российских при Мос. Ун-те. — М.: 1901. — 968 с.
37. Грамоти ХІV ст. / Пам’ятки укр. мови. — К.: Наук. думка, 1974. — 256 с.
38. Грінченко Б. Д. Этнографические материалы, собранные в Черниговской и соседних с ней губерниях. — Т. 3: Песни. — Черн., 1899. — 765 с.
39. Грушевський М. С. Історія України-Руси: в 11-ти т., 12 кн. / Редкол.: П. С. Сохань (голова) та ін. — К.: Наук. думка. — Т. І. 1991. — 736 с.
40. Гузій Володимир. Золота очеретина / Броварщина. Історико-крає-знавчі нариси. — Бровари: Укр. ідея, 1997. — 400 с.
41. Густинская летопись // ПСРЛ. — Спб., 1843. — Т. 2. — С. 229—373.
42. Гуцульські говірки. Короткий словник / Відп. ред. Я. Закревська. — Львів, 1997. — 232 с.
43. Давид Анахт. Сочинения. — М.: Мысль. 1975. — 262 с.
44. Давидюк В. Ф. Первісна міфологія українського фольклору. / Луцьк: Вежа, 1997. — 295 с.
45. Давидюк В. Ф. Українські міфи, легенди. — Львів: Світ, 1992. — 176 с.
46. Данилевська Н. О., Ткач М. М. Ішов Миколай. — К.: Снива, 1996. — 60 с.
47. Данилевська Н. О., Ткач М. М. Перетик / Фольклорно-
етнографічний портрет укр. села. — К.: Укр. Центр духовн. культури, 2000. — 216 с.
48. Даниленко В. М. З історії найдавнішого Києва / Звіт за археологічні дослідження ранньослов’янської експедиції Великий Київ в 1969—1970 рр. / (НА ІА НАНУ, 1969—1970) 26а. — 56 с.
49. Демчук М. О. Слов’янські автохтонні особові власні імена в побуті українців ХІV—ХІІІ ст. — К.: Наук. думка, 1988. — 172 с.
50. Драгоманов М. П. Байка Богдана Хмельницького // Зб. філологічн. товариства ім. Т. Г. Шевченка. — Львів, 1900. — Т.3. — С. 1—24.
51. Древние обряды, верования и культы народов Средней Азии / Истор.-этногр. очерки. — М.; Наука, 1986. — 208 с.
52. Древние российские стихотворения, собранные Киршей Даниловым. Свердловск; Средне-уральское изд-во, 1980. — 320 с.
53. Етимологічний словник літописних географічних назв Південної Русі. — К.: Наук. думка, 1985. — 256 с.
54. Етимологічний словник укр. мови: В 7-ми т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні; редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін. — К.: Наук. думка. 1962. — Т. І. — 692 с.
55. Етимологічний словник укр. мови: В 7-ми т. — К.: Наук. думка, 1985. — Т. 2. — 572 с.
56. Етимологічний словник укр. мови: В 7-ми т. — К.: Наук. думка, 1989. — Т.3. — 552 с.
57. Этнография Беларуси: енцикл. — Минск: БелСЭ, 1989. — 575 с.
58. Еремина В. И. Ритуал и фольклор / Отв. ред. А. А. Горелов. — Ленинград: Наука. 1991. — 208 с.
59. Ефименко П. С. О Ярыле языческом, божестве русских славян. — СПб., 1868. — 36 с.
60. Жартівливі та сатиричні пісні / Упоряд., передм. та приміт. М. К. Дмитренка. — К.: Дніпро, 1988. — 327 с.
61. Живанчевич В. Волос-Велес” — славянское божество терио-морфного происхождения // Труды VІІ Международного конгресса антропологических и этнографических наук (Москва, август, 1964 г.) — М.: Наука, 1970. — Т. VІІІ. — с. 46—49.
62. Загадки / Відп. Ред. С. Д. Зубков; Упоряд., передм. І. П. Березовського. — К.: Дніпро, 1987. — 158 с.
63. Зачаровані казкою. Укр. нар. казки Закарпаття в записах П. В. Лінтура. — Ужгород: Карпати, 1984. — 528 с.
64. Зеленин Д. Тотемы-деревья в сказаниях и обрядах европейских народов // Труды Ин-та антропологии, археолог. этнограф. — М.Л., 1937. — Т. ХV. — Вып. 2. — 80 с.
65. Земляробчы каляндар / Абрады и звычаи. — Минск: Навука и тэхника. 1990. — 405 с.
66. З живого джерела. Укр. нар. казки в записах, переказах та публікаціях укр. письменників / Упоряд., літ. обр., вступ. стаття та приміт. Л. Дунаєвської. — К.: Рад. школа, 1990. — 512 с.
67. Зиновьев А. В. Тайны откровения / Пророческие исчисления / Апокалипсис Иоанна Богослова. — Владимир, 1990. — 176 с.
68. Змієві вали. Укр. легенди та перекази / Передм., упоряд. і примітки С. М. Мишанича. — К.: Веселка, 1992. — 159 с.
69. Знойко О. П. Міфи Київської землі та події стародавні. — К.: Молодь, 1989. — 304 с.
70. Золота книга казок: Укр. нар. казки / Упоряд., передм. та примітки Л. Ф. Дунаєвської. — К.: Веселка, 1990. — 431 с.
71. Золотослов: Поетичний космос Давньої Русі. — К.: Дніпро, 1988. — 296 с.
72. Зубарь В. М., Павленко Ю. В. Херсонес Таврический и распро-странение христианства на Руси. — К.: Наук. думка. 1988. — 208 с.
73. Иванов В. В. Общая индоевропейская, праславянская и анатолийская языковые системы. — М.: Наука, 1965. — 298 с.
74. Иванов В. В., Топоров В. Н. Исследования в области славянских древностей: Лексические и фразеологические вопросы реконструкции текстов. — М.: Наука, 1974. — 342 с.
75. Иванов В. В., Топоров В. Н. О древнеславянских этнонимах / Основные проблемы и перспективы // Славянские древности. Этногенез. Материальная культура Древней Руси. Сборн. научн. трудов. — К.: Наук. думка, 1980. — С. 11—45.
76. Иванов В. В., Топоров В. Н. Славянская мифология // Мифы народов мира: Энциклопедия в 2-х томах. — М.: Сов. энцикл., 1992. — Т. 2. — С. 450—456.
77. Иванов В. В., Топоров В. Н. Славянские языковые моделирующие семиотические системы (Древний период). — М.: Наука, 1965. — 247 с.
78. Ігри та пісні / Весняно-літня поезія трудового року. — К.: Вид. АН УРСР, 1963. — 672 с.
79. Ипатиевская летопись // ПСРЛ. — СПб., 1843. — Т.2. — І-ІХ — 227 с.
80. Календарные обычаи и обряды народов Восточной Азии. Новый год. — М.: Наука, 1985. — 264 с.
81. Кареев Н. Главные антропоморфные боги славянского язычества. // Филологические записки. 1872. — ІІІ-V.
82. Калинский Н. П. Церковно-народный месяцеслов на Руси // Зап. Русского географ. общ-ва. — СПб., 1877. — Т. 7. — с. 309.
83. Карманный русско-англ. словарь / 8000 слов. Сост. О. П. Бенюх и Г. В. Чернов. Изд. пятое. — М.: Сов. Энцикл., 1966. — 768 с.
84. Квашнин-Самарин Н. Д. Очерк славянской мифологии // Русская беседа, 1872. — № 4.
85. Килиевич С. Р. Детинец Києва IX — первая половина XIII в. — К.: 1982. —175 с., ил.
86. Килимник Степан. Укр. рік у нар. звичаях в історичному освітленні: /У 3 кн., 6 част./ — Факс. вид. — К.: АТ Обереги”, 1994. — Кн. І. Т.І; Т.2. — 400 с.
87. Килимник Степан. Указана вище праця. — Кн. ІІ, Т. 3; Т. 4. — 528 с.
88. Кіевскій синопсисъ. — К., 1836. — 96 c.
89. Короткий астрономічний календар, 1993 / Випуск тридцять дев’ятий. — К.: Наук. думка, 1992. — 192 с.
90. Корш Ф. Е. Владимировы боги // Сб. Харьк. Историко-филологич. Общества, изд. в честь проф. Н. Ф. Сумцова. — Харьков, 1909. — Т. ХVІІІ. — C. 51—59.
91. Костомаров М. І. Слов’янська міфологія / Вибрані праці з фольклористики й літературознавства — К.: Либідь, 1994. — 384 с.
92. Котляревский А. А. О погребальных обычаях языческих славян. — М.: 1868. — 252 с.
93. Котляревський І. П. Вибрані твори. — К.: Дніпро, 1976. — 280 с.
94. Кримський А. Ю. Волосова борода”. З учено-кабінетної мітології XIX віку // Ювілейн. Зб. на пошану Дм. Ів. Багалія з нагоди сімдесятої річниці життя та п’ятдесятих роковин наук. діяльн. у Києві. — К.: 1927. — С. 74—91.
95. Леже Л. Славянская мифология. — Воронеж, 1908. — 123 с.
96. Лексикон словенороський Памви Беринди / Підг. тексту
і вступн. стаття В. В. Німчука. — К.; Вид. АН УРСР, 1961. — 272 с.
97. Липшиц О. Д. Карманный немецко-русский словарь, 9000 слов / Изд. 19-е, стереотипное. — Москва-Лейпциг; Русск. язык, 1983. — 320 с.
98. Лисенко П. С. Словник поліських говорів. — К.: Наук. думка, 1974. — 260 с.
99. Максимов С. В. Нечистая, неведомая и крестная сила. — СПб., 1903, ТОО Полисет, 1994. — 448 с.
100. Максимович М. А. Дни и месяцы укр. селянина. — К., 1847. — 47 с.
101.Максимович М. А. Откуда идет русская земля по сказанию Нестеровой повести и по другим старинным писаниям русским. — К.: 1837. — 31 с.
102. Максимович М. А. Украинецъ. — К.: Типография И. А. Давиденко, 1864. — 218 с.
103. Мартынов В. В. Сакральный мир Слова о полку Игореве”. // Славянский и балканский фольклор (Реконстр. древн. славянск. Духовн. культуры: источники и методы). — М.: Наука, 1989. — С. 61—78.
104. Махабхарата / перевод Смирнова Б. Л. — Ашхабад, 1950—1976.
105. Мелетинский Е. М. Поэтика мифа. — М.: 1976; М.: Изд. вост. литературы, 1995. — 407 с.
106. Миллер В. Ф. К вопросу о Слове о полку Игореве // Критическое обозрение. Журнал научн. критики и библиографии в области наук историко-филологич., юридич., экономич. и государственных. — 1879. — № 3. — С. 20—31.
107. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування укр. народу: Істо-рично-релігійна монографія. — К.: АТ Обереги”, 1992. — 424 с.
108. Мифология: Большой энциклопедический словарь / 4-е изд. — М.: БРЭ, 1998. — 736 с.
109. Мифологический словарь. — Ленинград: Учпедгиз, 1961. — 292 с.
110. Мифы народов мира: Энциклопедия в 2-х томах. — М.: Сов. Энцикл., 1991. — Т. І. — 671 с. с ил.
111. Мифы народов мира: Энцикл. в 2-х томах. — М.: Сов. Энцикл., 1992. — Т. 2. — 719 с. с ил.
112. Младшая Эдда / Под ред. О. А. Смирницкой и М. И. Стеблин-Каменского. — Л.: Наука, 1970. — 139 с.
113. Народні думи, пісні, балади / Упоряд., приміт. та вступна стаття В. В. Яременка. — К.: Молодь, 1970. — 536 с.
114. Народний календар на 1993 рік. — К.: Ред. укр. календ. і худ. листівок, 1992. — 365 с.
115. Народні пісні з голосу Дніпрової Чайки та в її записах / Упоряд., вступна стаття і примітки О. І. Дея та В. Г. Пінчука. — К.: Музична Україна, 1974. — 216 с.
116. Народні повір’я / Упоряд. М. К. Дмитренка. — К.: Ред. часопису Народознавство”, 2000. — 132 с.
117. Наро