Гергієва Валерія Олександрівна Політика ядерного нерозповсюдження США: кейси Ірану та Північної Кореї

Краткое описание

Гергієва Валерія Олександрівна, провідний фахівець з вищою освітою ННЦ міжнародних освітянських програм факультету міжнародних відносин, політології та соціології Одеського національного університету імені І. І. Мечникова. Назва дисертації «Політика ядерного нерозповсюдження США: кейси Ірану та Північної Кореї». Шифр та назва спеціальності 23.00.04 політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку. Спецрада Д26.001.29 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ І. І. МЕЧНИКОВА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ГЕРГІЄВА ВАЛЕРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 327.82+339.54.025.15(73)]:323+623.454.8(55)(519.3)(043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
ПОЛІТИКА ЯДЕРНОГО НЕРОЗПОВСЮДЖЕННЯ США: КЕЙСИ ІРАНУ
ТА ПІВНІЧНОЇ КОРЕЇ
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
_____________ В. О. Гергієва
Науковий керівник: Сіновець Поліна Андріївна,
кандидат політичних наук, доцент
Київ – 2020

ЗМІСТ
СПИСОК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ..................................................................... 17
ВСТУП....................................................................................................................... 18
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ
ПРОБЛЕМИ ЯДЕРНОГО НЕРОЗПОВСЮДЖЕННЯ В ПОЛІТИЦІ
ДЕРЖАВ.................................................................................................................... 26
1.1 Теоретико-методологічні основи проблеми ядерного
нерозповсюдження ............................................................................................. 26
1.2 Стан вивченості проблеми ................................................................................. 43
1.3 Категоріальний апарат дослідження................................................................. 61
Висновки до Розділу 1.............................................................................................. 63
РОЗДІЛ 2. ПОЛІТИКА НЕРОЗПОВСЮДЖЕННЯ
ТА КОНТРРОЗПОВСЮДЖЕННЯ В СТРАТЕГІЯХ США................................. 67
2.1 Ядерне нерозповсюдження в політиці США у ХХ столітті ........................... 67
2.2 Політика контррозповсюдження США як реакція на безпекові
виклики ХХІ століття ............................................................................................... 81
2.3 Стратегія нерозповсюдження в політиці адміністрацій Барака
Обами та Дональда Трампа..................................................................................... 88
Висновки до Розділу 2.............................................................................................. 95
РОЗДІЛ 3. ПІВНІЧНОКОРЕЙСЬКИЙ НАПРЯМ
ПОЛІТИКИ НЕРОЗПОВСЮДЖЕННЯ США ....................................................... 98
3.1 Виникнення ядерної програми КНДР у контексті регіональних та
глобальних процесів ........................................................................................... 98
3.2 Політика США щодо ядерної та ракетної програм
16
КНДР (2003-2017 рр.) ...................................................................................... 110
3.3 Політика адміністрації Д. Трампа щодо північнокорейської
проблеми............................................................................................................ 117
Висновки до Розділу 3............................................................................................ 125
РОЗДІЛ 4. ЕВОЛЮЦІЯ ПОЛІТИКИ США ЩОДО ІРАНСЬКОЇ
ЯДЕРНОЇ ПРОГРАМИ .......................................................................................... 128
4.1 Розвиток ядерної програми Ісламської Республіки Іран: внутрішні
та зовнішні чинники (1957-1989) ................................................................... 128
4.2 Політика Сполучених Штатів щодо Іранської ядерної програми
в контексті регіональних та глобальних викликів........................................ 135
4.3 Міжнародні зусилля із закриття ядерної програми Ірану
та політика США за президентства Д. Трампа .............................................. 143
Висновки до Розділу 4............................................................................................ 157
ВИСНОВКИ ............................................................................................................ 161
СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ............................................................ 168
ДОДАТОК ............................................................................................................... 206

Список литературы

ВИСНОВКИ
Дослідження політики ядерного нерозповсюдження крізь призму кейсів
Північної Кореї та Ірану, здійснене в рамках даної дисертаційної роботи, дає
підстави зробити наступні висновки.
1. Проблематику цього дослідження порушено в низці праць
американських, південнокорейських, іранських, російських та українських
політологів-міжнародників. Американські вчені розкривають
загальнотеоретичні питання ядерного розповсюдження, а також дають
ґрунтовний аналіз різних аспектів еволюції політики США щодо ядерних
програм КНДР та Ірану. Погляди окремих дослідників та експертів зі США щодо
ядерного нерозповсюдження суттєво відрізняються. Деякі з них (наприклад,
неореаліст Кеннет Уолц) вважають, що ядерне розповсюдження має позитивний
вплив на міжнародну безпеку, і тому не слід виступати проти розвитку воєнних
ядерних програм КНДР та Ірану, проте інші аналітики (особливо ті, які
працювали в адміністрації президента Дональда Трампа) висловлюють
підтримку концепціям жорсткого тиску на країни, які порушують режим
нерозповсюдження. Південнокорейські вчені аналізують перспективи взаємин
між КНДР та РК у світлі розвитку північнокорейської ядерної програми та
вивчають вплив США на ситуацію з ядерним розповсюдженням на Корейському
півострові. Іранські вчені намагаються обґрунтувати у своїх працях
безперспективність тиску США на Іран та доводять, що кінцевою метою
розвитку іранської ядерної програми є не набуття ядерної зброї, а розвиток
передових технологій і що найбільш бажаним варіантом розвитку іранської
ядерної програми було б слідування так званій «японській моделі», коли країна
набуває віртуального ядерного статусу і освоює передові ядерні технології,
однак утримується від виробництва ядерної зброї. Російські вчені, здійснивши
дослідження проблем північнокорейської та іранської ядерних програм,
наголошують на необхідності мирного дипломатичного врегулювання цих
питань. Українські науковці також зробили вагомий внесок у вивчення
162
проблематики нерозповсюдження в цілому та питань північнокорейської та
іранської ядерних програм, зокрема. Особливо варто відзначити досягнення
дослідників Одеської школи міжнародних відносин, зокрема тих, які є
представниками Одеського центру з питань ядерного нерозповсюдження.
2. Політика ядерного нерозповсюдження Сполучених Штатів Америки
почала формуватися в 50-х рр. ХХ століття, коли США зрозуміли, що їм не
вдасться утримати інші країни від розроблення власної ядерної зброї, та попри
всі намагання, вони не стануть монополістами в цій сфері. Отож поступово
відбувається трансформація політики за принципом контрольованого
розповсюдження. У рамках програми «Атом заради миру» США почали сприяти
розвиткові мирної ядерної енергетики, допомагати іншим країнам будувати
дослідницькі ядерні реактори. Варто зазначити, що декілька десятиліть потому
цей крок сприяв втраті контролю США за розповсюдженням ядерних технологій
та розробкою воєнних ядерних програм, як це сталося, до прикладу, в ситуації з
Іраном. Водночас, поряд із контрольованим розповсюдженням Сполучені Штати
активно формують і просувають політику нерозповсюдження ядерної зброї,
насамперед завдяки обґрунтуванню її інституційних засад. Створення МАГАТЕ
з ініціативи Вашингтона можна вважати першим важливим кроком до
формування майбутнього режиму нерозповсюдження. Переговори та укладення
Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) стали наступним етапом
для формування режиму, який закріпив п’ять офіційних ядерних держав, а інших
зарахував до неофіційних. Загалом у період Холодної війни політика
нерозповсюдження США була доволі обмеженою з двох причин. З одного боку,
перегони озброєнь призводили до просування ідеї ядерного стримування й
заснованого на ній концепту контролю над озброєннями. З другого, біполярна
структура світу, згідно з якою більшість держав перебували під захистом та
впливом Вашингтона або Москви, сприяла тому, що обидві наддержави
ефективно стримували своїх союзників та партнерів від розроблення власних
ядерних арсеналів.
163
3. Порівнюючи концептуальні засади політики нерозповсюдження США у
ХХІ столітті, можна зробити висновок, що всі три президентські адміністрації
дотримувалися сформованої політики контррозповсюдження, яка передбачала
не тільки військові превентивні методи, а ще й політику жорстких санкцій та
політичного тиску. Адміністрації Джорджа Буша мол. та Дональда Трампа
відзначилися дещо схожими діями, і обидві не досягли значних успіхів у
просуванні режиму ДНЯЗ. Більш жорстка політика Дж. Буша мала б не
допускати появи нових ядерних держав, але активна залученість Вашингтона до
конфлікту в Іраку, навпаки, сприяла погіршенню діалогу з Іраном та Північною
Кореєю. Внаслідок виходу США з Рамкової угоди з КНДР Північна Корея, своєю
чергою, вийшла з ДНЯЗ у 2003 році, а вже у 2006 вперше здійснила
випробування ядерної зброї. Коли США висловили свої підозри в порушенні
договору ДНЯЗ, взаємини між країнами ще більше загострилися. Водночас
адміністрація Дж. У. Буша не була готова йти на будь-які поступки в діалозі з
Іраном, що значно загострило напругу навколо ядерної програми Тегерана та
певною мірою підштовхнуло Іран до активних розробок повного ядерного
паливного циклу, що потенційно відкриває шлях для розвитку ядерної зброї. І
якщо Дж. У. Буш зруйнував Рамкову угоду з КНДР, то Д. Трамп дискваліфікував
угоду з Іраном, досягнення якої була великою перемогою політики Б. Обами.
Адміністрація Б. Обами використовувала невійськовий міжнародний тиск, який
набув піку в санкціях проти Ірану у 2012 р., і ця концепція спрацювала, адже Іран
пішов на поступки і ядерну програму цієї країни було взято під міжнародний
контроль. Отож можемо чітко спостерегти контрастність успішної політики
демократичних адміністрацій США (Б. Клінтон, Б. Обама) в рамках
нерозповсюдження та фактичного провалу жорсткої політики
контррозповсюдження республіканців (Дж. У. Буш, Д. Трамп) і в контексті
загальних завдань, і їхніх побічних наслідків. Незважаючи на те, що політика
Д. Трампа не ґрунтувалася на військових методах впливу, його безумовний тиск
у поєднанні з відсутністю будь-яких позитивних альтернатив у діалозі з Іраном,
як нам видається, можна характеризувати як контррозповсюдження.
164
4. Історично взаємини Північної Кореї та США були напруженими, адже
під час Холодної війни Корейський півострів було поділено на сфери впливу:
КНДР перебував у полі зору СРСР, а РК – США. Після розпаду СРСР та втрати
його підтримки Північна Корея розпочала політику маніпулювання у взаєминах
із міжнародним співтовариством, зокрема зі США. Підписавши ДНЯЗ під тиском
СРСР у 1985 році, у 1990-х роках КНДР вдається до шантажу, погрожуючи
виходом з Договору, чим і домагається бажаного – поступок з боку США та
гуманітарної допомоги. Розпад СРСР був вагомим викликом для режиму
нерозповсюдження, тому вихід КНДР з ДНЯЗ у 1990-х рр. спричинив би ще
більшу міжнародну нестабільність і поставив би під сумнів подальше існування
Договору, тому в цей період політика США щодо Пхеньяна була доволі
зваженою. Але зміна курсу під час адміністрації Дж. Буша мол. остаточно
затвердила наміри Північної Кореї. Політика контррозповсюдження, перерва
діалогу між країнами, розуміння, що тактика шантажування виходом із ДНЯЗ
може вже не спрацювати – все це призвело до виходу КНДР із ДНЯЗ у 2003 році
та до першого ядерного випробування у 2006 р. З того часу Північна Корея
провела шість ядерних випробувань, але найбільше занепокоєння викликає
ракетна програма КНДР, адже ядерна зброя без носіїв не забезпечує можливості
ядерного удару по інших країнах. Загалом же Північна Корея була доволі
стримана на своєму шляху до ядерної зброї, користувалася тактикою
відтягування переговорів, хоча й брала в них участь. Тактика ж США базувалася
на економічному тиску на КНДР, а якщо взяти до уваги внутрішню ситуацію в
країні, політика санкцій ускладнила ситуацію ще більше. Така стратегія
Вашингтона мала поставити Пхеньян перед вибором: закрити ядерну програму
чи заплющити очі на внутрішній колапс та продовжувати розвивати ядерну
програму та військовий потенціал. КНДР не збиралися поступатися ядерною
програмою, оскільки саме вона могла б стати гарантією ненападу та забезпечити
певну стабільність існування для політичного режиму. Адміністрація Д. Трампа
змогла на короткий час налагодити діалог із Пхеньяном, що вважають важливим
історичним моментом для взаємин двох країн. Але можна зробити припущення,
165
що цей прогрес у діалозі скоріше зумовлено відчуттям стабільності та більшої
впевненості самої Кореї, ніж успішною політикою США. Прагнення Північної
Кореї до рівноправного діалогу та поважного ставлення до себе зробило
можливим двосторонній діалог із Вашингтоном. Однак коли вимоги
Сполучених Штатів торкнулися головного для КНДР важеля політичного впливу
– її ядерної програми, цей діалог було навмисно пригальмовано Пхеньяном.
Отож, незважаючи на «історичний прорив» адміністрації у взаєминах з КНДР,
сумарну корисність такого діалогу можна оцінити як доволі низьку.
5. До революції 1979 року стосунки Ірану та США були досить близькими,
адже саме Сполучені Штати побудували перший дослідницький реактор на
території Тегерана в рамках програми «Атом заради миру», але від 1979 року
дипломатичні відносини між країнами було розірвано. Зміна релігійних
настанов, Ірано-іракська війна 1980-88 рр. та санкційна політика США – всі ці
чинники призвели до утвердження ідеї про власну ядерну зброю як найбільш
надійний елемент стримування ворогів. У ХХ ст. Іран не розглядали як загрозу
для режиму нерозповсюдження, адже Іран був і досі є членом ДНЯЗ, і, на відміну
від Північної Кореї, не шантажував своїм виходом з Договору. Ситуація навколо
ІРІ загострилася саме у ХХІ ст., після терористичної атаки 2001 року, розвитку
політики контррозповсюдження США та виходу Північної Кореї з ДНЯЗ. Усі
адміністрації президентів США ХХІ ст. застосовували політику тиску на Іран,
використовували економічні санкції, які впливали на торгівлю енергетичними
ресурсами країни, а за часів президентства Барака Обами санкційний тиск досяг
свого піку. Санкції 2012 року болісно вдарили по економіці країни, але можна
вважати, що саме адміністрація Б. Обами була найуспішнішою в політиці щодо
ІРІ. Позитивна альтернатива санкціям у вигляді підписання Спільного
всеосяжного плану дій стала проривом для режиму нерозповсюдження, тож Іран
пішов на поступки, як і США. Однак оскільки адміністрація Дональда Трампа
обрала тактику руйнування домовленостей свого попередника, Сполучені Штати
вийшли з СВПД у 2018 році, спровокувавши відновлення міжнародної кризи
166
навколо іранської ядерної програми. Оскільки Тегеран не почав діяти
імпульсивно та одразу не вийшов, за прикладом США, із СВПД, прихід
демократа Джо Байдена до влади подає обережні сподівання на очікування
нового етапу переговорів та, можливо, певного налагодження взаємин з Іраном.
Президентські вибори в Ірані 2021 року також мають шанси схилити політичний
маятник на користь діалогу зі США в тому разі, коли новій адміністрації вдасться
скомбінувати помірний тиск із привабливою альтернативою діалогу.
6. Врегулювання проблем північнокорейської та іранської ядерних програм
є найбільшими викликами режиму нерозповсюдження у ХХІ ст., але формувати
однакову стратегію для вирішення цих викликів не є правильним. Враховуючи
стратегічну культуру та занепокоєння кожної країни зокрема, можемо
констатувати потребу налагодити стабільний діалог, важливість якого полягає в
готовності кожної сторони піти на певні поступки, що може посприяти
закладанню довірливих стосунків. Суперечлива політика США та різка зміна
стратегій, пов’язана із суб’єктивними поглядами президентських адміністрацій,
уповільнюють процес налагодження діалогу, а у випадку з Іраном відкидають
назад будь-який прогрес. Оскільки Північна Корея вже є ядерною державою з
власною ракетною програмою, то будувати діалог потрібно, враховуючи це,
адже КНДР не збирається закривати власну ядерну програму й залишатися без
єдиного козиря, тому політика санкційного тиску та безумовної ізоляції не
працюватиме й надалі. Ситуація з Іраном не дійшла ще до розробки власної
зброї, тому, позбавившись санкцій, Іран отримає можливість відновити
економіку країни, що є важливою складовою державних інтересів. Отож на
сьогодні, як видається, адміністрація США все ще має нагоду відновити старий
чи підписати новий договір з Іраном, поставити під контроль усі ядерні об’єкти
держави та побудувати довгостроковий діалог. Висновки та рекомендації роботи
мають безпосередню важливість для політики України. З одного боку, історія
ядерного роззброєння України є одним із найбільших успіхів політики
нерозповсюдження Сполучених Штатів. Більше того, досконале вивчення й
167
усвідомлення головних принципів такої політики надає відповіді на нагальні
питання щодо гарантій безпеки в обмін на роззброєння, що їх запропонував
Президент України для опитування громадян у 2020 році. З другого боку, США
є одним із головних стратегічних партнерів України, політику якого Київ
всебічно підтримує на міжнародній арені. У цьому сенсі розуміння особливостей
політики нерозповсюдження Сполучених Штатів не лише надає горизонти
бачення певного вектора міжнародної політики України, а й робить можливим
застосування політичного досвіду Києва в цій сфері для проголошення
відповідних ініціатив на міжнародних форумах