ГОЛИНСЬКА МАР’ЯНА ІГОРІВНА ТЕОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ У ПОГЛЯДАХ С. ШЕЛУХІНА

Краткое описание

Міністерство внутрішніх справ України
Львівський державний університет внутрішніх справ
На правах рукопису
ГОЛИНСЬКА МАР’ЯНА ІГОРІВНА
УДК 340.12(477)
ТЕОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ У ПОГЛЯДАХ С. ШЕЛУХІНА
12.00.01 – теорія та історії держави і права;
історія політичних і правових учень
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник -
Котуха Олександр Степанович,
к. ю. н., доцент
Львів–2016
2

ЗМІСТ
ВСТУП…..………………………………………………………………………...4
РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ….............................................................................................12
1.1 Історіографічні та джерелознавчі аспекти дослідження……………….….12
1.2 Методологічні основи дослідження наукової спадщини С. Шелухіна………………………………………………………………............29 1.3 Науково – правова і громадсько-політична діяльність С. Шелухіна: особливості та характер впливу на становлення державотворчих ідеалів ученого……………………………………………………………………………40
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...60 РОЗДІЛ 2. КОНЦЕПТУАЛІЗАЦІЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО УСТРОЮ УКРАЇНИ В НАУКОВО-ТЕОРЕТИЧНІЙ СПАДЩИНІ С. ШЕЛУХІНА….................................................................................................63
2.1 Концепція походження держави та підстави української державності………………………………………………….………………...…63
2.2 Концепція правової державності С. Шелухіна (поєднання національної і європейської традицій права)………………………………….………………..97
2.3 Концепція С. Шелухіна про необхідність урахування соціальних детермінант у побудові української державності……….……………………128
Висновки до розділу 2.…………………………………………………………151 РОЗДІЛ 3. ДОКТРИНАЛЬНІ ЗАСАДИ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНСТИТУЦІЙНОЇ МОДЕЛІ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ С. ШЕЛУХІНА…………...154
3.1 Демократичний принцип у системі державного правління та права України………………………………………………………………………….154
3.2 Державна центральна влада та місцева влади: розподіл повноважень…………………………………………………….……………....169
3.3 Теорія української державності С. Шелухіна та практика державно – правових перетворень в суспільстві…………………….....………………….180
3
Висновки до розділу 3..………………………………………………………...193
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………....196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...200
4

ВСТУП
Актуальність теми. Україна поступово трансформується, після Революції гідності однозначно обравши шлях євроатлантичної інтеграції, шукаючи непрості відповіді на численні виклики сьогодення. Триваючі у різних сферах життя громадянського суспільства реформи спрямовані на зміцнення демократії, побудову держави соціально-демократичного типу.
Процес переходу до демократичних європейських стандартів є складним і болючим в особливих умовах нав’язаної гібридної війни з боку імперської еліти Російської Федерації; загалом нереформованого, ослабленого корупцією, розграбованого народного господарства; перехідного, пострадянського, посттоталітарного типу суспільства, держави і права.
Гостре протистояння України як молодої демократії авторитарному путінському режимові відбувається й в ідеологічній сфері, адже сучасна російська пропаганда заперечує здатність українців до національного державотворення. У зв’язку з цим значно актуалізується необхідність вивчення безцінного вітчизняного досвіду державо- і правотворення, наукової політико-правової спадщини українських інтелектуалів, котрі закладали теоретичні основи української державності наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. Наголосимо, ця цікава тематика була заборонена і замовчувана за часів радянського комуністичного режиму, тому й донині, попри певні зусилля українських науковців, недостатньо досліджена і вимагає заповнення "білих плям" в науці історії політичних і правових учень. Необхідно глибоко і творчо опрацювати теоретичну, політико-правову спадщину українських патріотів-мислителів, проаналізувати сильні і слабкі сторони їхніх державотворчих концепцій.
У згаданий період активно відбувалось формування і розвиток ідеї незалежної України, теорії української державності, поглядів на її майбутній державний устрій. Особливо важливим етапом у процесі тогочасного українського державотворення є визвольні змагання 1917–1921 рр. Ці драматичні роки надзвичайно насичені і змістовні за емпіричним та теоретичним матеріалом, ілюстрацією успіхів і помилок.
Своєрідним прикладом поєднання революційної практики і теорії державотворення є наукова та громадсько-політична діяльність Сергія Павловича Шелухіна (1864–1938 рр.). Адже С. Шелухін проявив себе як політичний діяч, науковець, публіцист, активний учасник національно-
5
визвольних змагань та популяризатор української самостійницької ідеології. Завдяки ґрунтовному дослідженню його життєвого шляху та політико-правових поглядів відкривається можливість краще зрозуміти особливості формування та розвитку теорії українського державотворення минулих років та перспективи, шляхи та тенденції сучасного етапу державотворення. Слід творчо використати вітчизняний історико-правовий досвід, врахувати помилки попереднього етапу державотворення та засвоїти історичні уроки.
Завдяки своїй багатогранності, яка полягає у таких численних вимірах: вченого-правника, громадського діяча, політика, активного учасника визвольних змагань, теоретика історико-правових підстав української державності, історика, публіциста та літератора С. Шелухін зумів ретельно схарактеризувати суспільно-політичне становище України під час національної революції 1917–1921 рр., дослідити прикрі помилки, які було допущено не тільки у правовій, але й у політичній та суспільній площинах, що дає вагомі підстави для ґрунтовного вивчення його праць сьогодні. Діяльність С. Шелухіна у загальних рисах уже відома дослідникам, однак досі не була у повній мірі розкрита в історико-правовому й політико-правовому аспектах, перш за все, як авторитетного теоретика українського державотворення. Тривалий час власне ця складова його творчості, на жаль, залишалась поза увагою науковців і потребує ретельного аналізу, переосмислення в контексті новітнього етапу розбудови української державності, зі стратегічною орієнтацією на цінності об’єднаної Європи. Разом з тим, його оригінальна теорія державного будівництва безпосередньо торкається й тих гострих політико-правових проблем, що зберігають актуальність й нині.
Зауважимо, С. Шелухін у своїй діяльності опирався на право та науку, а не на політичні гасла та символи, які здавались актуальними і дієвішими у бурхливу революційну добу.
На відміну від багатьох досліджень політико-правових поглядів інших учасників українських національно-визвольних змагань, зокрема, М. Грушевського, В. Винниченка, С. Петлюри, Д. Донцова, Д. Дорошенка, П. Скоропадського, С. Єфремова та ін., постать та спадщина С. Шелухіна не вивчені настільки ретельно, що засвідчує неповноту розкриття тогочасної державно-правової практики та недостатнє опрацювання питань загальної теорії українського державотворення. Враховуючи нинішню непросту суспільно-політичну ситуацію в Україні, його ідеї та підходи аж ніяк не втрачають свого теоретико-методологічного і практичного значення. Узяті в комплексі з узагальнюючим підходом до багатьох гострих проблем української державності, вони спроможні сформувати конструктивне, творче
6
бачення, щоб побудувати справді незалежну і суверенну, демократичну, правову, соціальну, ефективну Українську державу з європейською перспективою розвитку. Усе це обумовлює незаперечну актуальність обраної теми дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до напрямів наукових досліджень «Філософсько-правові та теоретико-історичні проблеми державотворення та правотворення в Україні» (номер державної реєстрації 0109U007855). Тема дисертації схвалена координаційним бюро відділення теорії та історії держави і права НАПрН України та включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (реєстраційний № 182, 2004 р.).
Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є комплексне вивчення теорії української державності в науковій творчості С. Шелухіна з визначенням перспективи використання його напрацювань у сучасному державному будівництві. Досягнення цієї мети передбачає вирішення основних завдань, суть яких зводиться до наступного:
– з’ясувати стан дослідження теорії української державності С. Шелухіна у працях істориків, політологів, істориків права, фахівців з історії політичних і правових вчень;
– дослідити багатоманітну наукову спадщину, життєвий шлях та громадсько-політичну діяльність С. Шелухіна в якості чинників формування державотворчих поглядів ученого;
– розкрити сутність основних ідей С. Шелухіна щодо особливостей українського державотворення, як окремого, самобутнього історико-правового процесу, відмінного від російського;
– з’ясувати сутність концепції С. Шелухіна про походження України – Руси та Росії з позицій української національної державності;
– визначити та проаналізувати еволюцію ідей С. Шелухіна про оригінальність, органічність українського права, його тісний, нерозривний зв’язок зі сталою європейською правовою традицією;
– розкрити роль і значення теоретичних ідей С. Шелухіна щодо вагомої ролі національної управлінської еліти у процесі вітчизняного державотворення;
– простежити процес становлення та розвитку поглядів С. Шелухіна про необхідність використання принципів демократії, розподіл владних повноважень у системі державної влади України;
– з’ясувати теоретичні підходи С. Шелухіна щодо питань оптимальної та ефективної організації та діяльності державної влади;
7
– виявити наукову цінність, значення і конструктивну роль багатої теоретичної спадщини вченого для використання у сучасних динамічних процесах державного будівництва в Україні, подальшого збагачення української політико-правової думки.
Об’єктом дослідження є багатоманітна науково-правова спадщина С. Шелухіна.
Предметом дослідження є теорія української державності у поглядах С. Шелухіна про державу і право.
Методи дослідження. В основу дослідження було покладено принципи історизму та раціональної, об’єктивної реконструкції теоретичної спадщини С. Шелухіна як певного, багатогранного, конкретного явища української політико-правової думки. Для досягнення поставленої мети і реалізації завдань у праці використано, з-поміж філософських, загальнонаукових, спеціальнонаукових методів, такі логічні прийоми наукового дослідження, як: аналіз і синтез; порівняння і зіставлення; індукція і дедукція; абстрагування і конкретизація. Їх використання проходить через дисертаційну працю, забезпечуючи логічність і послідовність викладу матеріалу та довершену аргументованість її результатів. Водночас використовувався історико-проблемний метод (підрозділи 1.3; 2.1; 2.2; 3.2; 3.3), застосовувався порівняльний аналіз (підрозділи 2.2; 2.3; 3.1; 3.2). Також протягом підготовки праці активно застосовувався метод текстологічного аналізу. Такий вибір методів дозволив авторові усебічно схарактеризувати досліджуваний об’єкт, розкрити предмет, включаючи широке коло політичних і правових проблем, з’ясувати їх справжній зміст та визначити шляхи розв’язання. Сукупність методів дисертаційного дослідження спрямована на об’єктивний науковий аналіз державницької теорії С. Шелухіна з метою максимального з’ясування її сутності та ґрунтовної, історико-правової та політико-правової систематизації її основних положень.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що підготовлена дисертаційна праця є першим спеціальним комплексним політико-правовим дослідженням теорії української державності у науково-теоретичній спадщині та суспільно-політичних поглядах С. Шелухіна. На основі опрацювання багатоманіття джерел: недосліджених архівних матеріалів з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади і управління України (ЦДАВОВУУ); рукописних джерел відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України та інституту рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського (ІР НБУ ім. В. Вернадського); праць С. Шелухіна; збірників документів і матеріалів; періодичних видань; спеціальної літератури отримано нові
8
вірогідні, науково обґрунтовані результати в науці історії політичних і правових учень, які в сукупності розкривають зміст концепції українського державного будівництва С. Шелухіна.
Вперше:
– виокремлено основні концептуальні положення теорії української державності у політико-правових поглядах С. Шелухіна. Визначальними серед них є визнання українського народу основною рушійною силою державотворчих процесів і єдиним джерелом державної влади в Україні;
– розкрито зміст федеративної концепції ученого, який криється у переконанні, що вступати у федеративні зв’язки між собою можуть лише суверенні демократичні, рівноправні республіки, на взаємовигідних засадах;
– встановлено головні принципи розподілу владних повноважень між органами центральної та місцевої влади, а саме: 1) збалансованості інтересів та компетенцій: 2) постійного контролю з боку вищих органів влади за діяльністю місцевих органів державної влади; 3) пріоритету інтересів та прав громадянина, громади, суспільства перед інтересами та правами держави, державного апарата; 4) забезпечення єдності (соборності), рівноправності і збалансованого гармонійного розвитку усіх українських земель та ін.
– обґрунтовано органічні складові реалізації національної ідеї у перебігу державного будівництва: релігія, мова і право та пропоновані шляхи їх утілення в життя. Встановлено, що українське національне, демократичне, європейське за духом право повинно поширюватися на всю територію держави, забезпечувати оптимальне правове регулювання вирішення усіх важливих питань в інтересах кожного громадянина, громади, суспільства і держави, закріплювати важливі соціальні цінності – справедливість, рівноправність, свободу, права людини тощо;
– встановлено прямий зв’язок політико-правових поглядів С. Шелухіна з сучасними фундаментальними, демократичними процесами державно-правових перетворень в Україні, а саме – з триваючим процесом децентралізації влади, коли частина важливих повноважень, скажімо у податковій сфері передається на рівень громад, які отримують більше фінансів для свого розвитку; відбувається реформа державного апарату на основі нового Закону «Про державну службу»; повільно, але формується українська національна еліта, яка замінить нинішній пострадянський політичний клас, не схильний до реформ;
удосконалено:
– підходи щодо передумов і чинників формування поглядів С. Шелухіна про державу і право, зміст яких полягає у тому, що автор сформувався як переконаний патріот, громадсько-політичний діяч, юрист-науковець,
9
державний чиновник новітньої Української держави на природному українському суспільному, політико-правовому ґрунті, маючи європейський досвід державного будівництва та оволодівши знаннями у багатьох галузях суспільствознавства, збагатившись практичним юридичним досвідом, досвідом наукової громадської і державницької праці у різні періоди своєї життєдіяльності;
– концепцію виникнення держави та підстави формування та розвитку новітньої української державності С. Шелухіна, який вважав, що українці за походженням значно ближче до поляків, чехів, словаків, хорватів, ніж до московітів (росіян). Майбутнє Української держави пов’язував з європейською демократичною традицією, з об’єднаною цивілізованою Європою та європейськими цінностями;
– положення про теоретичні аспекти української державності, які мають дві складові: по-перше, найвища якість самої держави як правового утворення; по-друге, формування національної української державності, що забезпечує усі необхідні умови захисту прав і свобод людини і громадянина;
– розуміння наявності сталої європейської традиції в українському праві та основоположної ідеї невідчужуваності прав і свобод людини і громадянина;
набули подальшого розвитку:
– положення про те, що принципи історизму, догматичний аналіз теоретичної спадщини С. Шелухіна як підходи до пізнання державотворчих ідеалів ученого, мають різну інструментальну цінність, функціональне призначення і передбачають комплексне використання сучасного арсеналу різних методів та засобів пізнання теорії української державності автора;
– погляди вченого щодо необхідності створення ефективної, сильної армії, для забезпечення і гарантування прав нації, кожного громадянина за допомогою достатніх оптимальних збройних сил;
– концептуальне положення про те, що домінантною ідеєю національного державотворення є визнання українського народу найвищою цінністю Української держави;
– положення про якісно нову модель взаємовідносин по лінії центр – регіони, яка б забезпечила широкі права місцевому самоврядуванню, водночас, не руйнувала соборність, цілісність і суверенітет Української держави.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення дисертаційної праці можуть бути використані з науковою, навчальною та прикладною метою. Сформульовані й обґрунтовані висновки можуть бути використані у: науково-дослідній сфері – для
10
поглиблення знань про українське державо- та правотворення, побудову незалежної та демократичної держави; правотворчій сфері – для вдосконалення норм чинного законодавства в контексті перетворення України в європейську демократичну та правову державу; правозастосовній діяльності – для вирішення завдань організації й діяльності органів держави та місцевого самоврядування у сфері державотворення, через виконання їх безпосередніх повноважень; навчальному процесі – у викладані навчальних дисциплін «Історія держави та права України», «Історія держави та права зарубіжних країн», «Теорія держави і права», «Історія вчень про державу і право», «Порівняльне правознавство», з метою формування практичних навичок професійної юридичної діяльності.
Особистий внесок здобувача полягає у самостійному глибокому опрацюванні й узагальненні багатого і різноманітного теоретичного, політико-правового матеріалу за темою дисертації, виробленні науково обґрунтованої методики дослідження. Автором виявлено і використано матеріали маловідомих чи важкодоступних джерел, що дало змогу об’єктивно, повно та усебічно представити теорію української державності у поглядах С. Шелухіна.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри теорії та історії держави і права Львівського державного університету внутрішніх справ, де була виконана дисертація, а також були оприлюднені на таких конференціях: «Проблеми правової реформи та розбудови громадянського суспільства» (Львів, 2013); Міжнародній науково-практичній конференції «Дванадцяті осінні юридичні читання. Актуальні проблеми юридичної науки» (Хмельницький, 2013); ІІІ-й міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Актуальні проблеми правового регулювання в Україні та країнах ближнього зарубіжжя» (Львів, 2013); IV-й міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Актуальні проблеми правового регулювання в Україні та країнах ближнього зарубіжжя» (Львів, 2014); Medzinarodna vedecka konferencia (Міжнародна наукова конференція) "Ludske a obcianske prava a slobody: mechanizmus ich implementacie a ochrany v roznych odvetviach prava" (Люди і цивільні права і свободи: механізм їх реалізації та захисту в різних галузях права) (Братіслава), 2014); V міжнародній науково-практичній інтернет-конференції "Актуальні проблеми правового регулювання в Україні та країнах ближнього зарубіжжя" (Львів, 2015) .
Публікації. Основні положення та результати дисертації відображено у тринадцяти наукових публікаціях, з яких шість – статті в наукових фахових виданнях України, з них дві статті у виданнях України, які включені до
11
міжнародних наукометричних баз, а також сім тез доповідей за матеріалами конференцій.

Список литературы

ВИСНОВКИ
Для успішної реалізації цілей сучасного процесу державного будівництва необхідною умовою є дослідження наукової спадщини тих українських вчених, які присвятили свої праці проблемам теоретичного обґрунтування та відродження української державності. За часів радянського режиму праці цих учених замовчувалися, фальсифікувалися, подавалися виключно у негативному світлі. Помітне місце серед них займає один з найбільш відомих представників самостійницького напряму української політико – правової науки кінця XIX – початку XX ст. – С. Шелухін, котрий був не лише відомим теоретиком української юридичної науки, а й активним учасником національно-визвольного руху кінця XIX – тридцятих років XX ст. Його науковий доробок, який поєднує у собі авторську теорію української державності та практичний досвід її розбудови в умовах зовнішньої агресії польської, радянсько-російської та ін., важливий не лише для розвитку української політико-правової думки, але й для використання у сучасній практиці державного будівництва, так само ускладненої російською агресією. Йдеться про дії авторитарного, неоімперського режиму В. Путіна (анексія Криму, окупація частини Донбасу, створення маріонеткових терористичних угруповань – «ДНР і ЛНР») тощо.
На основі осмислення еволюції теоретичних політико-правових поглядів С. Шелухіна на проблеми української державності, зроблені такі висновки:
1. Завдяки доступу до багатоманіття наявних джерел достатньо достовірно досліджено життєвий шлях; політико-правову, наукову спадщину; громадсько-політичну діяльність; державотворчу працю С. Шелухіна, і, передусім, його державотворчу теорію, усе це донедавна не було ґрунтовно, спеціально досліджено у межах науки історії політичних та правових учень. Наявні лише окремі, розрізнені праці, які стосуються деяких питань життя і творчості С. Шелухіна.
2. У перебігу аналізу творчості С. Шелухіна з’ясовано тісне поєднання його плідної науково-дослідницької праці, з активною громадсько-політичною діяльністю. Його наукова діяльність була спрямована на подолання вад загальної теорії українського державотворення та боротьбу з фальсифікаціями історії формування української державності. Особливий наголос мислителем-правником зроблено на важливості усвідомлення ролі правової, історичної традицій та самобутності культурної складової українського народу для розв’язання актуальних завдань національного державотворення. Теоретичні положення, сформульовані та обстоювані
197
С. Шелухіним, розвивались не лише під впливом праць відомих теоретиків світової, європейської та вітчизняної політичної і правової думки, а й під впливом опрацьованого значного історико-правового і політичного досвіду українського державотворення, у т.ч. періоду національно-визвольних змагань 1917–1921 рр.
3. Обґрунтовуючи основні ідеї українського державотворення, С. Шелухін уважав формування спільної державності українського та російського народів неможливою, наприклад, у зв’язку із запереченням більшістю російських учених (як на практичному, так й на теоретичному рівнях) самобутності, окремішності українського народу, і відповідно – його природного права на власну національну державність. Він захищав свої теоретичні положення щодо українського державотворення, розглядаючи його як закономірний результат тисячолітнього історичного, правового, політичного і культурного життя українського народу, причому із значним досвідом функціонування власних державних і правових інститутів, відмінним від російського.
4. С. Шелухін був прихильником кельтської теорії походження України – Руси, водночас виступаючи за майбутнє Української держави у союзі з державами басейну Чорного моря – Середземномор’я, з демократичними державами об’єднаної Європи.
5. Розробляючи основи теорії української державності, С. Шелухін обґрунтовано стверджував про європейську традицію українського права. Причому концепція права, яку розвивав С. Шелухін як теоретик, базується на ідеї невідчужуваності прав і свобод людини, громадянина. Власне такий підхід є характерним для політико-правової історії українського суспільства, із врахуванням реалій того чи іншого періоду державного життя.
6. Аналізуючи процес розбудови незалежної, демократичної Української держави, забезпечення реального народовладдя у період 1917–1921 рр., С. Шелухін обґрунтовував думку, що ефективне державотворення потребує формування такої політичної, управлінської еліти, для якої інтереси громадян є визначальними і неодмінними засадами її діяльності. Така вітчизняна еліта (та й усі її види) повинна володіти належними професійними, управлінськими, світоглядними та морально-етичними рисами, які забезпечать таку організацію суспільного простору, в якому б ефективно взаємодіяли народ як єдине легітимне джерело влади та влада як адекватний механізм реалізації життєвих інтересів громадян.
7. У своїх працях вчений констатував, що монархія чужа українському народові, оскільки її носієм виступає, перш за все, аристократія. Монархічна традиція, уважав С. Шелухін, руйнує національну єдність народу, бо
198
український аристократ швидше знайде спільну мову з представниками російської чи польської аристократії, аніж з представниками свого власного народу. Домінантна ідея державотворення у С. Шелухіна – визнання народу найголовнішою цінністю держави. Народ, на його думку, основна рушійна сила у всіх державотворчих процесах. Демократизм, самоврядування, поділ влади, республіканська традиція – це основні державотворчі ідеї українського народу.
8. Як уважав С. Шелухін, перш ніж створювати будь-які майбутні проекти української федерації, варто, виходячи з принципів конституційного права, тісно об’єднати в одне ціле три елементи: верховну владу, народ і територію.
Учений приділяв значну увагу питанням раціонального розподілу і організації влади: знизу вгору – шляхом виборів і зверху вниз – шляхом призначення, створення комісій, до складу яких мали увійти високоморальні, порядні науковці-інтелектуали, досвідчені професіонали-практики. Учений був переконаний, що єдиним законним джерелом влади в Українській державі має бути лише народ.
Свою авторську концепцію федерації учений пов’язував з стабільним, чітко визначеним правовим становищем тих держав, що вступають у федерацію. Правову державу він визначив як міцний громадянський союз і вищу форму організації вільних людей на своїй території на основі закону. На думку С. Шелухіна, державі варто взяти на себе функцію гармонізації міжрегіональних відносин. Шляхами реалізації цієї функції є наступні: 1) формування національної держави з орієнтиром на монокультурне суспільство і домінування принципів вертикалі влади; 2) організація громадянського суспільства з орієнтиром на полікультуралізм та втілення принципів горизонтальної влади. Взаємозв’язок «центр – регіони» має базуватись не на ідеології, а на ціннісних перевагах громадян, їх самостійному і усвідомленому демократичному виборі влади та її подальшої підтримки.
9. Запропоновано новий концептуальний підхід, з виокремленням трьох основних етапів формування, розвитку та еволюції теорії української державності у поглядах С. Шелухіна. Перший етап характеризується національним самоусвідомленням, становленням оригінальних, державотворчих за своїм характером поглядів С. Шелухіна. На другому етапі політико-правові погляди С. Шелухіна уже апробовані і доповнені практикою державного будівництва, відтак представлені у теорії української державності, яка передбачала наявність обов’язкових складових – суверенної влади, народу як носія суверенітету, території. На третьому етапі відзначаємо
199
повну сформованість самостійницьких поглядів С. Шелухіна та його федеративної концепції Української держави. Сучасні реалії виявили, що федералістичний підхід, в умовах зовнішніх агресивних впливів, радше провокує не лише громадянські конфлікти, але й розв’язання гібридної війни. Слід формувати якісно нову модель відносин по лінії центр – регіони, яка б, забезпечивши широке правове регулювання самоврядування, водночас, не руйнувала цілісність, єдність держави. В іншому випадку, надмірна відокремленість регіонів може унеможливити якісне функціонування державно-правових інститутів, пожвавити відцентрові, сепаратистські тенденції, активно стимульовані РФ, з метою повалення Української державності. З’ясовано актуальність минулого державотворчого досвіду для сучасних суспільно-політичних, правових процесів в Україні, чи то йдеться про теоретичну політико – правову спадщину чи практику державного будівництва. Засвоєння помилок і уроків минулого дозволить забезпечити формування України як стабільної, європейської, суверенної, демократичної, правової, цивілізованої, заможної і розвинутої держави.
200

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Акимович Є. О. Феномен українства. Кафедра Євгена Якимовича / Є. О. Акимович. – Одеса: Прес кур’єр, 2014. – 304 с.
2. Алпатов М. А. Русская историческая мысль и Западная Европа (XVIII – первая половина XIX в.) / М. А. Алпатов.– М.: Наука, 1985. – 272 с.
3. Андрусяк І. Блиск і злиденність української націонал-демократії: Політологічне есе / І. Андрусяк, Є. Петренко. – К.: Смолоскип, 1999. – 80 с.
4. Андрусяк Т. Ейхельман Отон (Отто) / Т. Андрусяк // Мала енциклопедія етнодержавознавства [НАН України. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького; редкол.: Ю.І.Римаренко (відп.ред.) та ін.]. – К.: Довіра; Ґенеза, 1996. – 224 с.
5. Антология мировой правовой мысли: в 5 т. – М.: Мысль, 1999. – Т. 1–5. – 396 с.
6. Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховенство права / упоряд.: С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд; відп. ред. С. Головатий; наук. ред. С. Головатий, О. Сироїд, О. Волкова, А. Черевко. – К.: Книги для бізнесу, 2008. – 992 с.
7. Антологія української юридичної думки: Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України : в 10 т. / [за ред. Ю. С. Шемшученка]. – К. : Юридична правда / Т.1. Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права. – 2002. – 567 с.
8. Арістотель. Політика / Арістотель; пер. з давньогр. та передм. О. Кислюча. – К.: Основи, 2000. – 239 с.
9. Бандеризация Украины – главная угроза для России / за ред. Ю.К.Козлова. – М.: Яуза-пресс, 2008. – 480 с.
201
10. Баранов Н. А. Трансформации современной демократии / Н. А. Баранов. – СПб.: Балт. гос. техн. ун-т, 2006. – 215 с.
11. Бжезінський З. Велика шахівниця. Американська першість та її стратегічні імперативи / Збіґнєв Бжезінський. – Львів; Івано-Франківськ. – «Лілея – НВ», 2000. – 223 с.
12. Бирюков Н. И. Становление институтов представительной власти в современной России / Н. И. Бирюков, В. М. Сергеев. – М.: Изд. сервис, 2004. – 543 с.
13. Боплан Г. Л де. Опис України / Г. Л де Боплан; пер. з фр. Я. І. Кравця. Львів: Каменяр, 1990. – 304 с.
14. Вдовичин І. Я. Демократія. Теоретико-методологічні підходи / І. Я. Вдовичин // Наукове пізнання: методологія та технологія. Науковий журнал. Серія: філософія, соціологія, політологія. – Одеса, 2006. – №1 (17). – С. 44–48.
15. Вдовичин І. Я. Преса Галичини про голодомор в Україні 1932– 1933 рр. / І. Я. Вдовичин // Зб. праць Наук.-дослід. центру періодики. – 1994. – Вип. 1. – С. 99–116.
16. Вдовичин І. Я. Свобода особи в українській політико-правовій думці (за матеріалами часопису «Життя і право» (1928–1939 рр.) // Українська періодика: історія і сучасність: доп. та повідомл. Восьмої наук.-теор. конф. (Львів, 24–26 жовтня). – Львів: ЛНБ ім. В. Стефаника, 2003. – 438 с.
17. Вдовичин І. Я. Свобода особи в українській політичній думці правого спрямування (20–30-х рр. ХХ ст.): дис. на здобуття наук. ступеня д-ра політ. наук: 23.00.01 / Ігор Ярославович Вдовичин . – Львів, 2011. – 467 с.
18. Верховна слідча комісія Української Народної Республіки по розслідуванню діяльності уряду П.Скоропадського. – Оп.1. – Спр.4. Журнал вихідних паперів. – 1920. – 68 арк.
19. Верховна слідча комісія Української Народної Республіки по розслідуванню діяльності уряду П.Скоропадського. – Оп.1. – Спр.1. Закон про Верховну слідчу комісію. Заяви про прийняття на посади, посвідчення
202
про прикомандирування та списки членів Верховної слідчої комісії. 27 грудня 1918 р. – 26 квітня 1919 р. – 71 арк.
20. Верховна слідча комісія Української Народної Республіки по розслідуванню діяльності уряду П.Скоропадського. – Оп.1. – Спр.3. Протоколи попереднього слідства по справам заарештованих Міністрів гетьманського уряду. 23 грудня 1918 р. – 7 листопада 1919 р. – 47 арк.
21. Верховна слідча комісія Української Народної Республіки по розслідуванню діяльності уряду П.Скоропадського. – Оп.1. – Спр.2. Про утворення, початок діяльності та асигнування коштів для утримання комісії. Статути та положення про губернських та повітових комісарів, комісарів охорони республіканського ладу та окремої комісії для розгляду справ заарештованих. 27 грудня 1918 р. – січень 1919 р. - 50 арк.
22. Верховна слідча комісія Української Народної Республіки по розслідуванню діяльності уряду П.Скоропадського. – Оп.1. – Спр.5. Досудове слідство Верховної слідчої комісії про Георгія Ненарокомова 6 лютого 1919 р. – 27 березня 1919 р. – 93 арк.
23. Величко Самійло. Сказаніе о войне козацкой з поляками / Величко Самійло. – К., 1926. – 268 с.
24. Вивід прав України (Документи і матеріали про розвиток української державницької думки за останні 300 років). – Львів: МП «Слово». 1991. – 311 с.
25. Вовканич С. Універсалізм інформації та українська ідея / С. Вовканич // Універсум. 1994. – № 6–7. – С. 12–15.
26. Волин Б. Великий русский народ / Б. Волин. – М., 1938. – 456 с.
27. Гелей С. Д. Українська політологія: навч. посіб. Ч. 1. / С. Д. Гелей, Р. Я. Пастушенко, С. М. Рутар. – Львів: ЛКА, 1995. – 179 с.
28. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин / П. Голубенко . – Нью-Йорк; Париж; Торонто: Українське слово, 1987. – 551 с.
203
29. Грицак Я. Й. Нарис iсторiї України: формування модерної української нацiї XIX–XX ст. / Я. Й. Грицак. – К.: Генеза, 1996. – 360 с.
30. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых обьясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права / Гуго Гроций; пер. с лат. А. Л. Сакетти. – М.: Науч.- изд. центр «Ладомир», 1994. – 868 с.
31. Грушевський М. Звичайна схема «руської» iсторiї й справа рацiонального укладу iсторiї схiдного словянства / Михайло Грушевський // Сборник статей по славяноведению. – СПб., 1904. – Т. 1. – 504 с.
32. Даль Р. Полиархия: участие и оппозиция / Р. Даль; [пер. с англ. под. ред. С. Деникиной, В. Барановой]. – М.: Изд-во ГУ ВШЭ, 2010. – 287 с.
33. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / за заг. ред. В. Б. Авер’янова. – К.: Факт, 2003. – 384 с. 34. Довідник з історії України / за заг. ред. I. Підкови, Р. Шуста. – К.: Генеза, 2001. – 1135 с.
35. Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. – Т. 2. Українська Гетьманська Держава 1918 року / Д. Дорошенко. – Ужгород: Свобода, 1930. – 424 с.
36. Дорошенко Д. Наукова праця української еміграції за десять років (1922–1932) / Д. Дорошенко // Тризуб. – Париж, 1932. – Ч.16. – С. 2–10.
37. Дорошенко Д. Огляд української iсторiографiї / Д. Дорошенко.– Прага, 1923. – 221 с.
38. Ейхельман О. Вступ до проекту конституції УНР / О.Ейхельман // Народна справа. – 1920. – 34 с.
39. Ейхельман О. Енциклопедія права: курс читання проф. О.Ейхельмана на І-му семестрі економічно-кооперативного відділу Української Господарської Академії в ЧСР / О.Ейхельман. – Подєбради: Б.в., 1923. – 84 с.
40. Ейхельман О. Очерки из лекций по Русскому государственному праву / О.Ейхельман // Университетские известия. – К., 1890. – № 3. – С. 1–62.
204
41. Еліс Дж. Брати-засновники: революційне покоління / Джозеф Еліс; пер з англ. Т. Цимбала. – К.: Ніка-Центр, 2014. – 296 с.
42. Єфіменко Г. Г. Зміна в національній політиці ЦК ВКП(б) в Україні (1932–1938) / Г. Г. Єфіменко // Український історичний журнал. – 2000.– № 4. – С. 42–48.
43. Жаровська І. М. Правова природа державної влади: теоретико-правове дослідження: монографія / І. М. Жаровська. – Львів: СПОЛОМ, 2013. – 195 с.
44. Завьялов А. С. К вопросу о новейших технологиях в исследовании проблем украинского праэтноса / А. С. Завьялов // Гуманітарний журнал. – 1999. – № 2. – С. 9–12.
45. Заїкіна О. Історично-правнича наука української еміграції, та головні ідеольогічні напрямки в ній / А. Заїкіна, В. Заїкін. – Львів: Вид-во «Перша Союзна Друкарня», 1937. – 19 с.
46. Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс: підручник / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер. – 2006. – 688 с.
47. Залiзняк Л. Давньоруська народнiсть: iмперський мiф чи iсторична реальнiсть / Л. Залiзняк // Пам’ять столiть. – 1996. – № 2. – С. 2–14.
48. Залізняк Л. Чи справді був старшим «старший брат»? або Етнічні процеси в Київській Русі щодо походження українців, білорусів та росіян / Л. Залiзняк // Берегиня. – 1997. – Ч. 3–4. – С. 42.
49. Знаменитые, великие, гениальные люди. Самое интересное о них. Шелухин Сергей Павлович [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://100v.com.ua/ru/node/3079.
50. Ісаєвич Я. Михайло Брайчевський і його концепція історії України / Я. Ісаєвич // Український історик. – 1994.– № 1–4. – С. 195.
51. Каневский А. С. Принцип разделения властей и механизм «сдержек и противовесов» в государственном строе США / А. С. Каневский // Вестник Севастопольского гос. тех. ун-та. Философия и политология. – Севастополь: Изд-во СевГТУ. – 1998. – Вып. 13. – С. 81–86.
205
52. Кедрін І. Паралелі в історії України / І. Кедрін. – Нью-Йорк: Червона Калина, 1971. – 139 с.
53. Кельман М.С. Методологічні проблеми у сучасному правознавстві, перспективи та тенденції розвитку його методології / М.С. Кельман // Науковий вісник Львівської комерційної академії: зб. наук. праць. Серія юридична. – Львів: Камула, 2015. – С. 23–32.
54. Кельман М.С. Юридична наука: проблеми методології: монографія / М.С. Кельман; Львів. держ. ун-т внутр. справ. – Тернопіль: Терно-граф, 2011. – 492 с.
55. Керимов Д. А. Методология права: предмет, функции, проблемы философии права / Джангир Аббасович Керимов. – [4-е изд.]. – М.: Изд-во СГУ, 2008. – 521 с.
56. Кириченко В. М. Теорія держави і права: модульний курс: навч. посіб. / Кириченко В. М., Куракін О. М.. – К.: Центр навч. л-ри, 2010. – 264 с.
57. Кісь Р. Фінал Третього Риму (Російська ідея на зламі тисячоліть) / Р. Кісь.– Львів, 1998. – 745 с.
58. Колекція окремих документальних матеріалів українських емігрантських установ, організацій і осіб. 1901–1948 рр. – Оп.1. – Спр.8. Програма та статут Українського товариства Ліги Націй. м. Відень. Французька та укр. мови. – 43 арк.
59. Колекція окремих документальних матеріалів українських емігрантських установ, організацій і осіб. 1901–1948 рр. – Оп.1. – Спр.9. Звіти, протоколи засідань та інші документи в діяльності Головної Управи та філій українського товариства Ліги Націй в Букурешті (Бухаресті). Празі. Заяви про прийом в члени товариства. 19 серпня 1921 р. – 7 червня 1924 р. – 54 арк.
60. Колекція окремих документальних матеріалів українських емігрантських установ, організацій і осіб. 1901–1948 рр. – Оп.1. – Спр.10. Документи про прийняття Українського товариства Ліги Націй до складу Міжнародної організації. – 76 арк.
206
61. Колекція окремих документальних матеріалів українських емігрантських установ, організацій і осіб. 1901–1948 рр. – Оп.1. – Спр.972. Стаття на доклад Шелухіна С. «Мирні переговори України з Московщиною в 1918 р.» (Автор невідомий). 15 березня 1931 р. – Машинопис. – 14 арк.
62. Колекція окремих документальних матеріалів українських емігрантських установ, організацій і осіб. 1901–1948 рр. – Оп.1. – Спр.1036. Інформаційне повідомлення про нараду делегатів укр. емігрантських організацій в ЧСР 10/04.1926 р. в справі об’єднання української еміграції в ЧСР. – 145 арк.
63. Колекція окремих документальних матеріалів українських емігрантських установ, організацій і осіб. 1901–1948 рр. – Оп.1. – Спр.1061. Звернення «До українців Галицької землі» УНР, Укр. Нац. Ради у Відні про об’єднання еміграції для боротьби проти панування поляків в Галичині. 1 листопада 1921 р. – 78 арк.
64. Колекція окремих документальних матеріалів українських емігрантських установ, організацій і осіб. 1901–1948 рр. – Оп.1. – Спр.1095. Бюлетені Українського товариства прихильників Ліги Націй за 15 червня 1933 р., 22 червня 1936 р. – 128 арк.
65. Конституційні акти України. 1917–1920. Невідомі конституції України. – К. : Філософська і соціологічна думка, 1992. – 272 с.
66. Конституції і конституційні акти України: історія і сучасність / [упор. О.І. Кресіна]. – [ 2-ге вид. ] . – К. 2006. – 309 с.
67. Копиленко М. Еволюція українського конституціоналізму. Із досвіду конституційного будівництва УНР та Української гетьманської держави / М. Копиленко, О. Копиленко // Право України. – 1992. – Ч. 6. – С. 42–57.
68. Коркунов Н. М. Русское государственное право / Н. М. Коркунов. – 5-е изд. – СПБ. 1904. – Т. І. – 182 с.
69. Костів К. Конституційні акти відновленої Української держави 1917–1919 рр. і їхня політично-державна якість / К. Костів. – Торонто. 1964. – 168 с.
207
70. Левицький К. Слово від Видавництва / К.Левицький // Життя і право. – 1928. – Ч. 1. – С. 21.
71. Липинський В. Листи до братів – хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму. Писані 1919–1926 р. /В. Липинський – Відень, 1926. – 580 с.
72. Липинський В. З епістолярної спадщини (листи до Д. Дорошенка, І. Кравецького, Р. Метика, О. Назарука, С. Шелухіна) / В. Липинський. – К., 1996. –190 с.
73. Лисяк-Рудницький І. Історичні есе / І. Лисяк-Рудницький. – К.: Основи, 1994. – Т. 1. – 530 с.
74. Литвин В. Україна: доба війн і революцій (1914–1920) / В. Литвин. – К.: Видавн. дім “Альтернативи”, 2003. – 488 с.
75. Макарчук В. С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: навч. посіб. / В. С. Макарчук. – 5-те вид., доп. – К.: Атіка, 2006. – 680 с.
76. Макарчук В. С. Міжнародно-правове визнання державного кордону між Україною і Польщею (1939–1945 рр.): монографія / В. С. Макарчук. – К.: Атака, 2004. – 348 с.
77. Мала енциклопедія етнодержавознавства / відп. ред. Ю. Римаренко. – К.: Довіра; Генеза, 1996. – 942 с.
78. Масенко Л. Т. Мова і політика / Л. Т. Масенко. – К. : Соняшник, 1999.– 100 с.
79. Матвієнко В. М. До питання про самовизначення Криму в 1917– 1918 рр. // Український історичний журнал / В. М. Матвієнко. – К.: Наук. думка, 2002. – № 5. – С. 80–91.
80. Микешина Л.А. Философия науки: Современная эпистемология. Научное знание в динамике культуры. Методология научного исследования: учеб. пособие / Л.А. Микешина. – М.: Прогресс-Традиция: МПСИ: Флинта, 2005. – 464 с.
208
81. Миллер А. И. Украинский вопрос в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина XIX в.) / А. И. Миллер. – СПб.: Алетейя, 2000. – 260 с.
82. Милюков П. Н. Главные течения русской исторической мысли / П. Н. Милюков. – М., 1913. – 342 с.
83. Міль Д. С. Про свободу: есе: пер. з англ. / Джордж Стюарт Міл. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001. – 463 с.
84. Міністерство юстиції УНР. – Оп.1. – Спр.15. Листування з Директорією про звільнення службовців судового відомства, 26 грудня 1918 р. – 16 січня 1919 р. – 3 арк.
85. Міністерство юстиції УНР. – Оп.1. – Спр.16. Листування з І Департаментом з приводу ліквідації Державного Сенату і утворення Генерального суду, список складу надвищого суду; 13–24 січня 1919 р. – 31 арк.
86. Міністерство юстиції УНР. – Оп.2. – Спр.1. Копії наказів Міністерства юстиції УНР, 11 березня 1918 р. – 15 листопада 1919 р. – 89 арк.
87. Міністерство юстиції УНР. – Оп.2. – Спр.4. Список надвищих суддів та прокурорів УНР 1919 р. – 42 арк.
88. Міністерство юстиції УНР. – Оп.2. – Спр.14. Накази по ІІ Департаменту Міністерства юстиції про роботу в післяробочий час та її оплату, 3 червня 1918 р. – 15 січня 1922 р. – 38 арк.
89. Міністерство юстиції УНР. – Оп.2. – Спр.136. Обіжники (огляди) Міністерства юстиції про збирання відомостей про політичний світогляд та моральні якості урядовців, 31 жовтня 1920 р. – 28 арк.
90. Міністерство юстиції УНР. – Оп.6. – Спр.174. Листування Державного Сенату; списки особового складу Державного Сенату, 1918 р. - 58 арк.
91. Спр.31. Листування з українською і російською делегаціями по мирним переговорам про персональний склад обох делегацій. 24 травня – 23 листопада 1920. – 51 арк.
209
92. Мирні переговори між Українською Державою та РСФСР 1918 р.: протоколи і стенограми пленарних засідань: зб. документів і матеріалів. – К. ; Нью-Йорк; Філадельфія: Вид-во М.П.Коць, 1999. – 366 с.
93. Мойсієнко В. Ліберальна концепція держави Максима Ковалевського [Електронний ресурс] / В.Мойсієнко. – Режим доступу до статті: http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=1&n=22&c=230]. 94. Наконечний Є. П. Украдене ім’я: чому русини стали українцями / Є. П. Наконечний; передм. Я. Дашкевича. – 3-є, доп. і випр. вид. – Львів: НБУ ім. В. Стефаника, 2001.– 400 с.
95. Новгородцев П. Демократия на распутье / П.Новгородцев // Антология мировой политической мысли: в 5 т. / [руковод. проекта Г.Ю. Семигин и др.]. – М.: Мысль, 1997. – Т.4. – С. 414–421.
96. Новицький В. Iсторична праця О. Є. Преснякова i розмежування великоруської та української iсторiографiї / В. Новицький // Україна. – 1930. – С. 61.
97. Общая теорія человека / руков. авт. кол. и отв. ред. Е. А. Лукашев; авт. В. А. Карташкин и др.; Ин-т государства и права РАН. – М.: НОРМА, 1996. – 509 с.
98. Оглоблин О. Московська теорiя III Риму в XVI–XVII стол. / О. Оглоблин. – Мюнхен, 1951. – 55 с.
99. Оглоблин О. Проблема схеми iсторiї України 19–20 столiття / О. Оглоблин // Український iсторик. – 1971. – № 1/2. – С. 5–30.
100. Осташко С. Сергій Шелухін / С. Осташко // Історія України. – 2001. – № 25–26. – С. 4–6.
101. Особовий фонд професора Отона Отоновича Ейхельмана, 1919–1933 рр. – Оп.1. – Спр.15. Листи М. Левицького, Антоновича, Садовського та ін. до Ейхельмана. – 80 арк.
102. Особовий фонд Сергія Шелухіна. – Спр.21. Просвітянин «Школа облуди та шахрайства». Стаття від 10 серпня 1907 р. – 21 арк.
210
103. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр. 32. Шелухин С. П. «Памяти Т.Г. Шевченка». Статья. 1908 год. – 28 арк.
104. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.54. «Мысли при чтении» по поводу ст. Ефремова «На очереди», касательно выборов украинцев в Государственную Думу. – 1919. – 55 арк.
105. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.55. Докладная записка «православного мирянина» Св. правительствующему Синоду по поводу гонений на укринский народ и его язык. – 1919. – 51 арк.
106. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.56. Редактору газеты «Одесский листок». Вынужденное объяснение по поводу книги «Немецкая колонизация на юге России», 1915–1916. – 47 арк.
107. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.60. Немецкая колонизация на юге России. – 1919. – 45 арк.
108. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.68. Знову між Польщею та Московією. Стаття - 1917–1918 – 26 арк.
109. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.89. З приводу шкільного законопроекту Державної Думи. Имеют ли женщины право на зачисление в сословие адвокатов? Статья. – 1919. – 41 арк.
110. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.110. Німецька колонізація на Україні. – 1919. – 34 арк.
111. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.111. Німецьке землеволодіння на півдні України. – 1919. – 42 арк.
112. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.129. «Польська шляхта» (історичні перспективи і Потоцькі). Стаття після 1908 р. – 13 арк.
113. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.130. Польские планы и мечтания. Черновые материалы. Кон. ХІХ – нач. ХХ ст. – 16 арк.
114. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.145–161. Поезія. – 1919. – 24 арк.
115. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр. 204. Класифікація держав. Текст доповіді 2 травня 1907 р. – 20 арк.
211
116. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр. 2005. Родословная дворян Шелухиных (Шолух); выписки из метрических книг о родившихся и исповедальных росписей Михайловской церкви села Панское, Золотоношского уезда, Полтавской губернии. 25 августа 1900 г., 10 июля 1912. с. Деньги Золотоношского уезда, Полтавской губернии. – 12 арк.
117. Особовий фонд С. Шелухіна. – Спр.2016. Про державний устрій на Україні після лютневої революції. Записка. – 16 арк.
118. Особовий фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.37. Рукопис статей «Права України на свою державність» та нотатки до неї; «Одинадцяті роковини відновлення Української Державности». – 168 арк.
119. Осоовий фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.38. Рукопис статей «Початки української держави», «Права України на свою державність», «Історико-правні підстави української державності» та ін. – 172 арк.
120. Особовий фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.39. Рукописи статей: «Шляхами до української соборності», «Лист до галичан» та інші статті щодо української державності. – 319 арк.
121. Особовий фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.40. Рукописи статей «Руйнівники державного центру», «Рада республіки», «Пагубні помилки». – 87 арк.
122. Особовий фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.43. Нотатки до статей щодо української державності. – 49 арк.
123. Особовий фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр. 59. Статті з газет та брошур, що їх використав С. Шелухін для своїх лекцій та статей карного права. – 39 арк.
124. Особовй фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.80. Рукопис статей: «Конституція С.Петлюри та
212
Лівицького», листування з приводу статті «Договір Петлюри з Польщею». Нотатки та друковані матеріали до цих статей. – 131 арк.
125. Особовий фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.89. Рукопис статті «До вивчення «Руської правди». – 505 арк.
126. Особовий фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.118. Рукопис статей: «Чому я двічі кинув службу міністра юстиції», «Різдвяний спогад з моїх шкільних років», «Криваві помилки дипломатії», «Більше розважливості» та інші. – 327 арк.
127. Особовий фонд члена Центральної ради, сенатора і професора С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.125. Рукописи статей: «Для правди», «Правові дисципліни Укр. університету»; «Національний університет» та інші. – 266 арк.
128. Особовий фонд члена Центральної ради, сенатора і проф. С. П. Шелухіна. – Оп.1. – Спр.172. Особисті документи Шелухіна: пашпорти, службові посвідчення, автобіографія, абонементні картки та ін. 1915 р. і 1938 р. – 74 арк. 129. Осташко Т. С. Український козацький рух в еміграції (1919—1939) / Т. С. Осташко // Український консервативний і гетьманський рух: історія, ідеологія, політика. Вісник Київ. держ. лінгвістичного ун-ту. – К., 2000. – Вип. 4. – С. 21–24.
130. Памятники Кіевск. Комиссіи для разбора древ. актов. – 1898. – Т. ІІІ. – 408 с.
131. Піскун В.М. Політичний вимір української еміграції (20-і роки ХХ століття): монографія / В. М. Піскун. – К.: МП Леся, 2006. – 672 с.
132. Політична історія України ХХ століття: у 6 т. Т.1: На зламі століть (кінець XIX ст. – 1917 р.) / Ю.А.Левенець (кер.), Л.П.Нагорна, М.М.Кармазіна. – К. : Ґенеза, 2002. – 424 с.
213
133. Політологічний енциклопедичний словник / [упор. В. П. Горбатенко; за ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна, В. П. Горбатенка]. – 2-е вид., доп. і перероб. – К.: Ґенеза, 2004. –736 с. – С. 532.
134. Політологія / [А. Колодій, Л. Климанська, Я. Космина, В. Харченко]; [за ред. А. Колодій]. – [2-е вид.]. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 664 с.
135. Політологія. Збірник вправ і завдань для самостійної роботи. Глосарій / [за ред. А.Колодій]. – К.: Ельга, Ніка-центр, 2003.–280 с.
136. Полонська-Василенко Н. Двi концепцiї iсторiї України i Росії / Н. Полонська-Василенко. – Мюнхен: УВУ, 1964. – 52 с.
137. Потульницький В. А. Теорія української політології: курс лекцій / В. А. Потульницький. – К.: Либідь, 1993. – 192 с.
138. Потульницький В. Історія української політології (Концепції державності в українській зарубіжній історико-політичній науці) / В. Потульницький. – К.: Либідь, 1992. – 232 с.
139. Потульницький В. Сергій Шелухин / В. Потульницький // Історіографічні дослідження в Україні. – К., 2003. – Вип. 12. – С. 267–283.
140. Права людини. Міжнародні договори України, декларація, документи / упоряд. Ю. К. Качуренко. – К.: Наук. думка, 1992. – 272 с.
141. Пригожин И. Порядок из хаоса: Новый диалог человека с природой / Илля Пригожин, Изабелла Стингер; пер. с англ. Ю. А. Данилова – М.: Прогресс, 1986. – 431 с.
142. Присяжнюк А.Й. Конституційне будівництво в Українській народній республіці доби Директорії (листопад 1918 – початок 1921 рр.): дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 / Присяжнюк Анатолій Йосипович. – Х., 2002. – 197 с.
143. Рада Міністрів Української Держави. – Оп. 1. – Спр.2. Законопроект про асигнування коштів на допомогу священно-церковно-служителів Православної церкви України, пояснююча записка до нього; листування з делегацією українських організацій на Самарщині (в Росії) про діяльність
214
організацій; доповідна [записка] Голови Мирної делегації про стан переговорів з РСФРР та ін. 14 червня – 2 вересня 1918 р.
144. Рада народних міністрів Української Народної Республіки. – Київ, Кам’янець-Подільський; Тарнів (Польща). – Оп.2. – Спр.295. Закон про Державну Народну Раду УНР. Документи по виробленню конституції УНР. – Т.1. – Арк. 49–57.
145. Разумович Н. Н. Политическая и правовая культура. Идеи и институты Древней Греции / Н. Н. Разумович. – М., 1989. – 240 с.
146. Реєнт О. П. Україна між світовими війнами (1914–1939). Події. Люди. Документи: нариси історії : навч. посіб. / О. П. Реєнт, А. І. Коляда. – К.: Школа, 2004. – 544 с.
147. Роулз Дж. Теорія справедливості [Електронний ресурс] / Дж. Роулз. – Режим доступу: http://platonanet.org.ua/load/knigi_po_filosofii/ehtika_ i_ehstetika/ rolz_dzh_teorija_spravedlivosti_1995/36–1–0–2233.
148. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактаты: пер. с фр. / Ж.-Ж. Руссо. – М.: Канон – пресс, Кучково-поле, 1998. – 416 с.
149. Рябчук М. Від Малоросії до України: парадокси запізнілого націєтворення / М. Рябчук. – К.: Критика, 2000. – 303 с.
150. Сергеєвич В. Лекціи и Изслєдов. по древней ист. русскаго права. – СПб., 1910. – С. 115–116; вид. 2, с. 84; вид. перше, С. 622. – У М. Грушевського "Переяславська умова України з Москвою 1654 р. – К., 1917. – С. 23–24.
151. Січинський В. Чужинці про Україну / В. Січинський // Слово. – Львів, 1991. – С. 25–26.
152. Скакун О. Ф. Теорія права і держави : підручник / О. Ф. Скакун. – К.: Алеута; КНТ; ЦУЛ, 2009. – 520 с.
153. Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918 р./ П. Скоропадський. – К.: Філадельфія: АТ «Книга», 1995.– 493 с. – (Першотвір).
215
154. Скотний В. Г. Філософія: історичний і систематичний курс / В. Г. Скотний. – К.: Знання України, 2005. – 576 с.
155. Солженицын А. Россия в обвале / А. Солженицын. – М.: Русский путь, 1998. – 203 с.
156. Соловйов В. Философская публіцистика / В. Соловйов // Антология мировой политической мысли: в 5 т. / [руковод. проекта Г.Ю. Семигин и др.]. – М.: Мысль, 1997. – Т.4. – С. 294–304.
157. Стенограма: «Мирові Переговори в Брест – Литовську». – М., 1920. – Т. 1. – С. 49–87.
158. Стрельський Г. Грушевський, його сподвижники й опоненти / Г. Стрельський, А. Трубайчук. – К.: Четверта хвиля, 1996. – 192 с.
159. Суспільно-політичні трансформації в Україні: від задумів до реалій / [В.Ф.Солдатенко (кер.) та ін.]. – К.: Парламентське вид-во, 2009. – 536 с. 160. Теорія держави і права: навч. посіб. / А. А. Письменницький, Д. В. Слинько, А. С. Спаський; М-во освіти і науки України, Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. – Х.: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2010. – 242 с..
161. Теорія держави і права: навч. посіб. / Бостан С. К., Гусарєв С. Д., Пархоменко Н. М. та ін. – К.: ВЦ «Академія», 2013. – 440 с.
162. Теорія держави і права: навч. посіб. / В. М. Субботін, О. В. Філонов, Л. М. Князькова, І. Я. Тодоров. – К.: Знання, 2005. – 327 c. – (Вища освіта XXI ст.).
163. Токарчук О. В. Державно-правові погляди С. П. Шелухіна / О. В. Токарчук. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2011. – 207 с. 164. Толстой Л. Цитата из черновика рассказа «Николай Палкин» / Л. Толстой // ПСС. – М., 1936. – Т. 26. – С. 568.
165. Томаш Л.В. Громадянське суспільство в рефлексії європейської та вітчизняної політико-правової свідомості: теоретичний аспект: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень» / Л. В. Томаш – Львів, 2013. – 20 с.
216
166. Тополь Ю. О. Теорія держави і права: курс лекцій / Ю. О. Тополь. – Хмельницький, 2014. – 403 с.
167. Турчин Я. Б. Отто Ейхельман: постать на зламі століть. Політологічний дискурс: монографія / Я. Б. Турчин. – Львів: Вид-во Львів. політехніки, 2010. – 520 с.
168. Турчин Я. Б. Суспільно-політичні погляди та державотворчі ідеали С.Шелухіна: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. політ. наук: спец. 23.00.01 «Теорія та історія політичної науки» / Я. Б. Турчин. – Львів, 2005. – 19 c.
169. Українсько-Російська мирна конференція. – Оп.3. – Спр.2. Протоколи засідань Українсько-Російської мирної конференції 30/5 1918 – 31/1 1918. – 49 арк.
170. Українська суспільно-політична думка в ХХ столітті: документи і матеріали: у 3 т. / упоряд. Тарас Гунчак і Роман Соляник. – Б.м.: Сучасність, 1983. – Т.1. – 510 с.
171. Український вільний університет в Празі, в роках 1921–1926 . – Прага: Вид-во держ. друкарні в Празі, 1927. – 235 с.
172. Українська Центральна Рада: документи і матеріали: у 2 т. – К. : Наук. думка, 1996. – Т.1. – 589 с.
173. Українські політичні партії кінця ХІХ – початку ХХ ст.: програмові і довідкові матеріали. – К.: Консалтинг: “Фенікс”, 1993. – 336 с.
174. Філософія і право: культурно-історичні аспекти взаємодії: монографія / [О. М. Литвинов, М. Ф. Максимов, О. М. Єременко та ін.]; за ред. О. М. Литвинова. – Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. – 312 с.
175. Філософія права / за ред. Джоела Фейнберга, Джуліа Коулмена; пер. з англ. П. Таражук. – К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2007. – 542 с.
176. Філософія права: підруч. для студ. юрид. вищ. навч. закл. / О. Г. Данильян, О. П. Дзьобан, О. С. Максимов та ін. / за ред. д-ра філос. наук, проф. О.