Гончар Галина Володимирівна. Науково-організаційна діяльність К. Г. Гуслистого та його внесок у розвиток української етнографії (30 - 70 рр. XX ст.)

Краткое описание

Гончар Галина Володимирівна. Науково-організаційна діяльність К. Г. Гуслистого та його внесок у розвиток української етнографії (30 - 70 рр. XX ст.).- Дисертація канд. іст. наук: 07.00.05, Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. - Київ, 2014.- 223 с.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

На правах рукопису

ГОНЧАР ГАЛИНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 39(477):001.89"Гуслистий" "1930/1970"

НАУКОВО-ОРГАНІЗАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ К.Г. ГУСЛИСТОГО
ТА ЙОГО ВНЕСОК У РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ
(30–70 рр. ХХ ст.)

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник
доктор історичних наук, професор
Капелюшний Валерій Петрович

Київ – 2014

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ 4

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. CТАН НАУКОВОЇ РОЗРОБКИ ПРОБЛЕМИ
ТА ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ 12
1.1. Стан наукової розробки проблеми 12
1.2. Джерельна база дослідження 27

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ К.Г. ГУСЛИСТИМ
ПРОБЛЕМ ЕТНІЧНОЇ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ 38
2.1. Розроблення концепції «давньоруської народності»
(1936−1972) 38
2.2. Погляди на утворення «української народності»
та «української буржуазної нації» 74

РОЗДІЛ 3. НАУКОВО-ОРГАНІЗАЦІЙНА ПРАЦЯ
К.Г. ГУСЛИСТОГО НА ТЕРЕНІ УКРАЇНСЬКОЇ ЕТНОГРАФІЇ 101
3.1. Наукові підходи до підготовки
узагальнюючої монографії «Українці» 101
3.2. Фундаментальна праця «Регіональний
історико-етнографічний атлас України, Білорусії та Молдавії» 142
3.3. Внесок вченого у розвиток
українського етнографічного музейництва 156

РОЗДІЛ 4. ЕПІСТОЛЯРНА СПАДЩИНА К.Г. ГУСЛИСТОГО 167
4.1. Актуальні проблеми української етнології
50–70-х р. ХХ ст. через призму епістолярного спілкування 167
4.2. Співпраця вченого з етнографами
інших союзних республік 175

ВИСНОВКИ 187

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 192

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ТА СКОРОЧЕНЬ

АН УРСР – Академія наук Української Радянської Соціалістичної Республіки.
ВКП (Б) – Всесоюзна комуністична партія (більшовиків).
ІА НБУВ – Інститут архівознавства Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського.
ІЕ АН СРСР – Інститут етнографії імені М.М. Миклухо-Маклая Академії наук Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
ІІУ АН УРСР – Інститут історії України Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки.
ІІУ НАН УКРАЇНИ – Інститут історії України Національної академії наук України
ІМФЕ АН УРСР – Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки (з 1964 р. імені М.Т. Рильського).
ІМФЕ НАН УКРАЇНИ – Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського Національної академії наук України.
ІР НБУВ – Інститут рукопису Національної бібліотеки імені В.І. Вернадського.
НАН УКРАЇНИ – Національна академія наук України.
НАФРФ ІМФЕ НАН УКРАЇНИ – Наукові архівні фонди рукописів та фонозаписів Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М.Т. Рильського Національної академії наук України.
НБУВ УКРАЇНИ – Національна бібліотека імені В.І. Вернадського.
НТЕ – Народна творчість та етнографія, м. Київ.
УДМЕХП АН УРСР – Український державний музей етнографії та художнього промислу Академії наук Української Радянської Соціалістичної Республіки.
ЦДАВО УКРАЇНИ – Центральний державний архів вищих органів влади та управління України.
ЦДАГО УКРАЇНИ – Центральний державний архів громадських обʼєднань України.
ЦК КП(Б) УКРАЇНИ – Центральний Комітет Комуністичної партії (більшовиків) України.

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Сучасний період розвитку Української Держави відзначається не тільки зростанням інтересу до історичного минулого та переосмисленням ролі окремих діячів і героїв, а й піднесенням зацікавленості щодо поглядів, позицій та концепцій істориків, основних напрямків розвитку вітчизняної історичної науки, особливостей її функціонування в умовах тоталітарного режиму. Закономірно збільшується кількість персонологічних студій, особливо щодо постатей учених-етнологів, їх діяльності у певних історичних умовах. Наукова спадщина Костя Григоровича Гуслистого (1902–1973) у цьому відношенні є надзвичайно благодатним матеріалом. Життя та діяльність ученого – це важлива складова історії української етнології.
Видатний дослідник історії України К.Г. Гуслистий створив повноцінну наукову концепцію етнічного розвитку українського народу і став організатором етнографічної науки в умовах її фактичного післявоєнного занепаду. Оскільки вчений був не просто науковим співробітником, а виконував важливу науково-організаційну роботу, займав кілька керівних посад, тому його життя, творчість і діяльність є важливими складовими загального процесу розвитку української гуманітарної науки в радянський період. Наукова спадщина К.Г. Гуслистого вивчається і використовується вченими уже майже 60 років, однак його етнографічний доробок, не зважаючи на масштабність, досі не ставав об’єктом комплексного дослідження. Він проаналізований лише фрагментарно, що заважає дати належну оцінку внеску дослідника в розвиток української етнографії та визначає наукову та суспільну актуальність дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у межах держбюджетної науково-дослідної теми «Українська нація в загальноєвропейському вимірі: історія та сучасність» (державний реєстраційний номер 11 БФ 046-01), включеної до тематичного плану історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка МОН України.
Об’єктом дослідження є постать відомого історика, етнолога та громадського діяча К.Г. Гуслистого.
Предметом дослідження стала наукова та науково-організаційна діяльність К.Г. Гуслистого в галузі проблем етногенезу та української радянської етнографії, його наукові погляди, методологічні прийоми, які залишили свій відбиток на подальшому розвитку етнографії в Україні.
Територіальні межі дослідження стосуються території України, на якій тривала наукова діяльність К.Г. Гуслистого, а також етнічних меж проживання українців.
Хронологічні межі дисертаційної роботи охоплюють період 30-х − початку 70-х рр. ХХ ст. Нижня межа зумовлена появою перших поглядів К.Г. Гуслистого щодо Київської Русі як спільного періоду в історії трьох східнослов’янських народів. Верхня хронологічна межа визначається часом написання останньої невиданої монографії вченого «Історико-етнографічний розвиток української нації» (1972).
Метою дисертаційної роботи є розкриття науково-організаційної діяльності К.Г. Гуслистого та його внеску в розвиток української етнографії.
Досягення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
- виявити ступінь наукового осмислення теми, проаналізувати її джерельне забезпечення, ввести до наукового обігу невідомі та маловідомі документи, а також праці К.Г. Гуслистого в галузі української етнології;
- проаналізувати науковий доробок ученого щодо концепції про «давньоруську народність»;
- виокремити особливості його наукових пошуків стосовно питань утворення української народності та нації;
- з'ясувати наукові та політико-ідеологічні умови, у яких відбувалося становлення студій з етнічної історії українців, а також визначити вплив ідеологічного фактору на процес оприлюднення етнологічних досліджень ученого;
- окреслити роль К.Г. Гуслистого в підготовці історико-етнографічної монографії «Українці» та «Регіонального історико-етнографічного атласу України, Білорусії та Молдавії»;
- встановити значення діяльності вченого в розвитку українського етнографічного музейництва;
- дати наукову оцінку епістолярній спадщині К.Г. Гуслистого як важливого джерела для вивчення специфіки української радянської етнографії окресленого періоду.
Методологічною основою дослідження стали принципи історизму та системності, які дають можливість виявити взаємодію структурних частин історіографічного процесу, розглянути події та факти історії на основі науково-критичного аналізу комплексу архівних джерел та літератури стосовно предмета дослідження. Такий евристичний підхід сприяв детальному вивченню впливу ролі конкретної історичної особи на розвиток науки і суспільних процесів загалом. У дослідженні було використано методи джерелознавчого характеру, зокрема системного аналізу, який дозволив оцінити внесок К.Г. Гуслистого у розвиток концепції етногенезу українців, враховуючи вплив зовнішніх політико-ідеологічних умов на студії вченого. Одним з провідних методів став історико-генетичний, який дає можливість показати явище в його еволюції. Також застосовано історико-порівняльний метод для зіставлення поглядів різних істориків на досліджувані аспекти проблеми та біографічний метод щодо аналізу наукової біографії К.Г. Гуслистого. Проблемно-хронологічний метод використано для виявлення динаміки вивчення окремих аспектів етногенезу та науково-організаційних особливостей діяльності вченого. Діахронний метод – у процесі висвітлення послідовності і наступності розгортання історико-етнологічних досліджень радянської доби. У дисертації також застосовано методику факторного аналізу для виявлення інтелектуальних, ідеологічних та соціокультурних чинників, які впливали на студії К.Г. Гуслистого. Також застосовано біографічний метод, оскільки в центрі дослідження знаходиться вчений, і вивчення його діяльності відбувалося з урахуванням його наукової біографії та творчого доробку .
Наукова новизна дисертації полягає в постановці та комплексному висвітленні актуальної й мало дослідженої в історичній науці теми.
Вперше:
- проведено комплексне дослідження наукових студій К.Г. Гуслистого як етнолога;
- висвітлено місце наукового доробку вченого щодо розвитку концепції етногенезу українського народу;
- показано зміст науково-організаційної роботи вченого на терені української етнографії;
- виокремлено внесок К.Г. Гуслистого у відродження етнографічних студій в УРСР, популяризацію польових досліджень, виховання молодого покоління науковців;
- встановлено інформаційний потенціал епістолярної спадщини дослідника, переважна частина якої була створена у період його роботи в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнографії АН УРСР;
удосконалено і доповнено:
- дискусійні твердження науковців стосовно позиції вченого щодо концепції «давньоруської народності»;
- розуміння місця наукової спадщини дослідника в еволюції вивчення етнічної історії українців;
отримали подальший розвиток:
- наукові уявлення щодо відношення державної влади до історичних наук як до ідеологічного інструменту тоталітарного режиму;
- з’ясування причин заборони ряду індивідуальних та колективних монографій, автором або співавтором яких був К.Г. Гуслистий.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її матеріали і результати можна використовувати під час написання праць з історії розвитку української етнології 30-х – початку 70-х рр. ХХ ст., при створенні спеціальних розвідок з історії розвитку етнології в УРСР, зокрема присвячених дослідженню етногенезу. Створений підхід у вивченні персонологічних студій можна застосовувати для дослідження наукової спадщини інших діячів української радянської гуманітарної науки.
Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри етнології та краєзнавства історичного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка. Результати досліджень презентовано на таких наукових конференціях: «Дні науки історичного факультету – 2011» (Київ, 2011), Міжнародна наукова конференція «Інститут історії України на зламі епох. У світлі традицій та перетворень: 75 років інституційного буття» (Київ, 2011), ІІІ Міжнародна конференція молодих науковців, аспірантів, здобувачів «Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії» (Рівне, 2011), Всеукраїнська науково-практична конференція «І Міждисциплінарні гуманітарні читання» (Київ, 2013), ХІ Костомаровські читання, присвячені пам’яті д.і.н. проф. Ю.А. Пінчука (Чернігів, 2013), «Дні науки історичного факультету 2013» (Київ, 2013), Всеукраїнська науково-практична конференція «ІІ Міждисциплінарні гуманітарні читання» (Київ, 2014), «Києвознавчі читання: історичні та етнокультурні аспекти» (Київ, 2014), ХІІ Міжнародна наукова конференція студентів, аспірантів та молодих учених «Шевченківська весна 2014: Історія» (Київ, 2014).
Основні положення і результати дослідження викладено в чотирнадцяти одноосібних авторських працях, вісім з них опубліковано у фахових наукових виданнях, з яких 1 – в іноземному виданні, 2 – у виданнях, які входять до науко метричних баз даних.
Структура дисертації зумовлена метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури (32 с., 311 позицій). Загальний обсяг дисертації становить 223 с., із них – 191 с. основного тексту.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У висновках сформовано загальні підсумки наукового дослідження. Виявлена джерельна база, яка складається з маловідомих та невідомих документів та матеріалів, систематизована й проаналізована історіографія з обраної проблеми уможливили простудіювати окреслену тему та прийти до таких висновків:
- встановлено, що науково-організаційна діяльність К.Г. Гуслистого на терені української етнографії не була об’єктом комплексного наукового дослідження. Заслугою попередників є створення наукової біографії історика й етнолога, вивчення його праць з історії Київської Русі, литовсько-польського періоду, козаччини. Проте на сьогодні відсутні будь-які розвідки з відтворення цілісної концепції вченого щодо етнічного розвитку українців. Розглянута джерельна база стала достатньо репрезентативною та чисельною для висвітлення наукових пошуків К.Г. Гуслистого, еволюції його історико-етнологічних зацікавлень та теоретико-методологічних підходів. До наукового обігу вперше введено низку документів, які висвітлюють найплідніший період в етнографічній діяльності вченого (1954–1973). Детально проаналізовані неопубліковані та маловідомі наукові твори К.Г. Гуслистого «Материалы к вопросу о происхождении украинской народности и нации. Полемика по этому вопросу» (приблизно 1945), «Історичний розвиток української нації» (1972); в останньому зосереджено виважені погляди зрілого вченого на проблеми україногенезу;
- з’ясовано, що в другій половині 30-х рр. ХХ ст. дослідник одним з перших в УРСР почав займатися проблемою концепції “давньоруської народності”. Вчений визнавав існування цієї етнічної спільності як сукупності трьох східнослов’янських племен, які консолідувалися у період існування Київської Русі. Однак К.Г. Гуслистий вважав, що «давньоруська народність» не стала стійкою етнічною спільністю через слабкі економічні зв’язки між землями, мовні, культурні та етнографічно-побутові особливості племен, які не встигли стертися і надалі сприяли збереженню локальних етнографічних відмінностей;
- проаналізовано особливості поглядів ученого на формування «української народності» й «української буржуазної нації». Дослідник одним із перших встановив періодизацію складання «української народності», спершу виділивши ХІІ−ХІІІ ст. як час відособлення частин «давньоруської народності» і виникнення передумов для створення трьох «східнослов’янських народностей». Етап консолідації в єдину «українську народність» учений відносив до XIV−XV ст., коли зростали політичні та економічні зв’язки між окремими землями під впливом спільної боротьби проти зовнішніх ворогів. Це сприяло формуванню основи «української народності», утворенню її етнічної території, специфічних господарських, мовних, культурних і побутових особливостей. Розвиток «української народності» продовжувався наступні два століття та продовжився формуванням «української буржуазної нації». Періодом завершення формування цієї етнічної спільності автор вважав ХІХ ст.;
- простежено вплив політико-ідеологічних умов на еволюцію поглядів К.Г. Гуслистого щодо різних етапів етнічного розвитку українців. Зокрема, його дослідження були призупинені під час та після ідеологічної кампанії проти «буржуазно-націоналістичної концепції М. Грушевського» (1946–1947). Вченого, як співавтора таврованих праць «Історія України: короткий курс» (1940) та «Нарис історії України» (1942), звинувачували у використанні періодизації історії України М. Грушевського та вимагали усунути «помилки», а також поглибити критику праць «псевдоісториків», створивши марксистсько-ленінський курс з історії України. Крім того, К.Г. Гуслистого було звільнено з посади завідувача відділу феодалізму ІІ АН УРСР. У подальшому переслідування вченого не припинилися і призвели до заборони публікації його монографії «Історичний розвиток української нації» в межах нової ідеологічної реакції, яка розпочалася у 1972 р.;
- визначено роль К.Г. Гуслистого у підготовці історико-етнографічної монографії «Українці» та «Регіонального історико-етнографічного атласу України, Білорусії та Молдавії». Як керівник авторського колективу обох праць етнограф займався розробленням їх проспектів та програм-питальників, формуванням авторських колективів, залученням спеціалістів інших інститутів, організацією експедицій для збору етнографічного та антропологічного матеріалу, проведенням нарад тощо. К.Г. Гуслистий відповідав за проведення рецензійної роботи, вибірку ілюстративного ряду та відповідність змісту праць марксистсько-ленінській ідеології, постійно звітував перед різними інстанціями, зокрема перед комісією при Президії, Бюро відділення суспільних наук АН УРСР, а також загальнорадянськими контролюючими інституціями. Вчений став автором та співавтором багатьох підрозділів і розділів монографії. Незважаючи на необхідність показати українців частиною великого радянського народу, актуалізував дослідження етнографічних особливостей етносу, його історії, культури, побуту як ознак самобутності. Монографія «Українці» та «Регіональний історико-етнографічний атлас України, Білорусії та Молдавії» опинилися під забороною, що стало особистою трагедією дослідника;
- виокремлено внесок ученого у розвиток українського етнографічного музейництва. Вбачаючи в етнографічних музеях велику науково-освітню місію, К.Г. Гуслистий формував науково-методичну основу, намагався залучати музейних працівників до створення масштабних наукових проектів, займав активну громадську позицію щодо створення нових музеїв. Найбільшу увагу він приділяв створенню Державного музею народної архітектури та побуту УРСР у Києві. Учений був членом науково-методичної ради з питань створення музею разом із співробітниками відділу етнографії ІМФЕ АН УРСР уклав перелік об’єктів, які мали стати етнографічними експонатами майбутнього закладу. К.Г. Гуслистий також став співавтором етнографічного районування України, яке лягло в експозиційне планування музею;
- проаналізовано кореспонденцію дослідника, визначено два її основних періоди – до і після 1954 р., часу, коли науковець перейшов на роботу до ІМФЕ АН УРСР. Епістолярій відображає актуальні проблеми етнографії УРСР та союзних республік − створення узагальнюючих історико-етнографічних монографій та атласів, проведення спільних експедицій, видання наукової літератури, залучення до спільної роботи спеціалістів суміжних дисциплін тощо. Його кореспондентами були О.С. Бежкович, Г.Ф. Дебец, М.Т. Ломова, К.І. Матейко, І.Ф. Симоненко, В.К. Соколова, Л.М. Суха, К.В. Чистов, С.В. Юшков та ін. Комплекс розглянутого листування є додатковим інформативним джерелом, яке висвітлює його роль у відродженні антропологічних досліджень в УРСР, розкриває бажання вченого залучати до розвитку української етнографії колег з сусідніх республік, показує його авторитет серед представників обох дисциплін та високу компетентність у багатьох наукових та організаційних питаннях.
К.Г. Гуслистий як вчений формувався в досить складних суспільно-політичних обставинах післяжовтневої епохи в Україні. Його наукова діяльність проходила в умовах засилля тоталітаризму, що відзначався в період сталінізму адміністративним тиском на духовну сферу суспільства, приниженням ролі наукової інтелігенції і переслідуванням національно-культурних рухів. У результаті в Україні склалася надзвичайна ситуація, яка призвела до абсолютизації принципу партійності в історії нації, гіперболізації класового підходу, нехтування об’єктивності та приниження принципу історизму.
Етнологічні праці К.Г. Гуслистого не могли бути позбавленими ідеологічних догм, штампів і стереотипів в угоду політичному режимові. К.Г. Гуслистий став носієм суперечливих суспільно-політичних поглядів. Теоретичним фундаментом наукових праць вченого був марксизм. Проте вчений як український етнограф помітно відрізнявся від представників тогочасної офіційної науки різноманітною проблематикою досліджень, оригінальністю, ґрунтовністю і логікою, широкою джерельною базою. Будучи визначним спеціалістом у галузі етнології, К.Г. Гуслистий створив низку праць, які є до певної міри відкриттями на межі наук (історії та етнології), особливо в галузі вивчення проблеми походження українського народу і його етнічного розвитку.
Оцінюючи наукову спадщину К.Г. Гуслистого з позицій нинішнього стану розвитку історичної науки, ми розуміємо, що в ній багато було такого, що не могло викликати заперечень і серед сучасників, і в наші дні. Вивчення значного творчого доробку вченого потребує подальшого осмислення і дослідження. Прийшов час перевидати кращі праці К.Г. Гуслистого, присвячені проблемам етногенезу українського народу, що сприятиме збагаченню української етнографії.
Щодо дослідницьких перспектив теми можна однозначно стверджувати, що вони досить широкі. Насамперед маємо на увазі існування опублікованих та неопублікованих джерел, самих творів К.Г. Гуслистого та доробку дослідників життєвого і творчого шляху вченого. У подальшому основну увагу потрібно зосередити на опрацюванні джерельних матеріалів.
Аналізуючи далекі перспективи теми, можемо окреслити їх повним виданням усієї творчої спадщини К.Г. Гуслистого та створенням сучасної інтелектуальної біографії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Архівні джерела

Інститут архівознавства Національної бібліотеки ім. В.І. Вернадського, м. Київ
Ф. 32 Гуслистый Костантин Григорович (1902-1973 гг.), этнограф, историк, член-корреспонденти АН УССР, Заслуженый деятель науки УССР.
оп.1.
1. Спр. 34. Заметки к вопросу о переодизации истории Украины, 8 арк.
2. Спр. 35. «Украинцы», раздел опубликованный в монографии «Народы мира Европейской части СССР». Этнографические очерки. Т.1. М, 1964. Неопубликованный вариант «Общее сведенья» [об укр. народе]. Предисловие, 77 арк.
3. Спр. 36. «Украинцы», раздел опубликованный в монографии «Народы мира Европейской части СССР». Этнографические очерки. Т.1. М, 1964. Неопубликованный вариант. Глава «Культура и быт украинского крестьянства до Великой Октябрськой социалистической революции», 119 арк.
4. Спр. 41. «Зародження і розвиток феодальних відносин. Київська Русь». Глава, опубликованная в монографии «Історія Української РСР» К., 1953 под названием «Формування і розвиток феодальних відносин у східних слов’ян. Давньоруська держава», 64 арк.