Хлистун Інна Григорівна. Національне виховання в родинах української еліти (кінець XIX - початок ХХ століття)

Краткое описание

Хлистун Інна Григорівна. Національне виховання в родинах української еліти (кінець XIX - початок ХХ століття) : дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. — Умань, 2006. — 229арк. : рис. — Бібліогр.: арк. 187-209

Хлистун І. Г. Національне виховання в родинах української еліти (кінець ХІХ початок ХХ століття). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук за спеціальністю 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки. Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, Київ, 2006.
У дисертації здійснено аналіз національного виховання в родинах української еліти (кінець ХІХ початок ХХ століття) на прикладі родинновиховного досвіду сімей Старицьких-Лисенків, Коцюбинських, Крушельницьких, Грушевських, Крамаренків, Суровцових, Бажанів.
На основі узагальнення родинновиховного досвіду в досліджуваних родинах визначено головні напрями національного виховання (психологічний, світоглядний, етичний, етнокультурний); виокремлено поведінкові аспекти (морально-емоційнй, діяльнісно-вольовий,мовленнєво-культурний); виявлено умови, форми, методи, засоби виховання; розроблено модель виховання елітарної особистості.
На основі матеріалів дослідження розроблено рекомендації щодо наповнення змісту фахових дисциплін інформацією про родинновиховний досвід еліти кінця ХІХ початку ХХ століття, а також спецкурс Виховання в українських елітарних родинах кінця ХІХ початку ХХ століття”.

У дисертаційному дослідженні здійснено ретроспективний системний аналіз розвитку української еліти, визначено основні напрями виховання в елітарних родинах Старицьких-Лисенків, Крушельницьких, Грушевських, Коцюбинських, Бажанів, Суровцових, Крамаренків, з’ясовано актуальність родинновиховного досвіду української еліти кінця ХІХ початку ХХ ст. для формування національної еліти, розвитку сучасного сімейного виховання та освіти в Україні.

Виходячи з аналізу теоретичних джерел, в основу дослідження покладено таке розуміння поняття еліта”:еліта окрема категорія людей, які дбають у своїх галузях діяльності про патріотичне виховання, забезпечують передовий розвиток народу, організовують і створюють сприятливі умови і гарантії гідного майбуття нації. Велике значення в національному вихованні має культурницька еліта, призначення якої вирішувати глобальні проблеми, показувати народу шлях у майбутнє. До неї належать постаті, які зробили найбільший внесок у генерацію нових знань (наукова еліта) або у створення нових форм естетичного засвоєння дійсності (художня еліта).

На основі теоретичного узагальнення праць істориків, філософів, психологів, соціологів, політологів ми зупинилися на такій робочій дефініції поняттянаціональної еліти: це пасіонарії, ноосферні особистості, які, створюючи міцне національне енергетичне поле, у повсякденному житті утверджують українство: мову, історичні, творчі традиції, звичаї, культуру, державницьку ідею та позбавлені комплексу неповноцінності.
Проаналізувавши низку джерел щодо класифікацій належності до еліти, її ознак і якостей, діяльності і ролі в соціумі, нами було визначено такі родинновиховні критерії елітарності: національна свідомість, патріотизм, громадянська активність, загальна освіченість, шляхетність, мудрість, мужність, культура поведінки, що характеризують високий рівень духовно-інтелектуальної та морально-етичної культури особистості.
2. Еліта періоду кінця ХІХ початку ХХ ст. продовжувала вдосконалювати національну ідею, започатковану в княжу та козацьку добу, формувала духовну та культурну свідомість українського народу, боролася за незалежність України, за її свободу, гідність, достаток і безпеку, консолідувала і мобілізовувала націю. Її діяльність співпадала з поняттямигероїзм,патріотизм,порядність,честь,свобода. В родинах української еліти плекалися гуманістичні основи особистості, її моральні чесноти, зберігалися і шанувалися рідна мова, знання роду, родинно-побутова культура, гостинність, демократизм взаємин; виховання базувалося на народній педагогіці, українознавстві, сприяло піднесенню національної самосвідомості дитини, формувало уявлення про власну націю, її самобутність, місце серед інших народів.
3. На підставі вивчення художніх творів, наукової літератури, архівних документів встановлено, що виховання у родинах Старицьких -Лисенків, Коцюбинських, Крушельницьких, Грушевських, та уманських родин Крамаренків, Суровцових, Бажанів було спрямоване на засвоєння дітьми ще з раннього віку національних, моральних, громадянських, естетичних, трудових цінностей та переконань, основоположними засадами якого були принципи національного виховання: народність, природовідповідність, гуманність, демократизм, безперервність, наступність. Шляхом виховного впливу відбувалося формування елітарної особистості дитини, розвивалися їхні здібності й нахили, вироблялися потреба й уміння бути громадянином і господарем, збагачувався їхній інтелектуальний, моральний, естетичний, патріотичний розвиток.
4. Узагальнення родинновиховного досвіду в досліджених родинах дає підстави визначити головні напрями національного виховання: психологічний, який включає розвиток таких якостей особистості, як відповідальність, пасіонарність, розуміння своєї місії перед народом; етичний, у якому значна увага приділяється формуванню манер поведінки, мовленнєвому етикету, вихованню шляхетних рис характеру, моральності, особистісному прикладу; світоглядний, де пріоритетними напрямами розвитку особистості є освіченість, прагнення до поглиблення знань та пропаганди їх серед народу; етнокультурний напрям, де значна увага приділялася розвитку національної свідомості, патріотизму, духовності, примноженню знань та збереженню народної культури та традицій.
З’ясування сутності процесу виховання в даних родинах, дозволило визначитиповедінкові аспектиформування елітарної особистості:морально-емоційний, що включав виховання вищих особистісних моральних якостей та національно-патріотичних почуттів;діяльнісно-вольовий,що передбачав виховання таких рис громадянськості, як ініціативність та подвижництво;мовленнєво-культурний,який включав виховання риторичного ідеалу (формування і розвиток риторичної етики, особистісної культури, культури мислення, мовлення, спілкування).
Проведене дослідження дало змогу виявити умови виховання, що сприяли формуванню національної еліти: сприятлива родинна атмосфера, високий педагогічний потенціал батьків, особистий приклад і авторитет, естетика повсякденного сімейного життя, емоційний духовно-психологічний клімат сім’ї, громадська діяльність та використання власної творчої спадщини батьків. Основними формами виховання в цих родинах були: домашні вистави, колективні читання, родинні концерти, Шевченківські вечори, літературна діяльність, домашні зібрання, участь у культурно-просвітницьких організаціях. У родинах використовувалися методи формування національної свідомості: розповідь, бесіда, приклад; методи стимулювання національної діяльності: заохочення, схвалення, змагання; методи організації національної діяльності: доручення, привчання, вимоги, створення виховних ситуацій. Широко застосовувалися такі засоби виховання, як родинні традиції, національні звичаї та обряди, народна творчість, слово, мова, книга, театр, твори мистецтва.
Соціальний та виховний стан сучасної родини, аналіз підручників та посібників вищої школи засвідчили, що існує проблема у використанні родинновиховного досвіду еліти минулого, який дасть можливість забезпечити молодь необхідним обсягом знань, сформувати в них належні якості елітарної особистості.
Однією з форм його використання, що пройшла перевірку практикою, є розроблений нами на основі матеріалів дослідження спецкурс Виховання в українських елітарних родинах кінця ХІХ початку ХХ століття”. Його впровадження сприяло вирішенню ряду важливих навчально-виховних проблем формування сучасної національної еліти: розширенню студентського світогляду (оволодіння знаннями про суть понять еліта”, елітарна особистість”, про формування і становлення української еліти в ході історії України, про зміст національного виховання в родинах української еліти кінця ХІХ початку ХХ ст.); підвищення інтересу майбутніх учителів до родинного виховання, до історії України, народу, рідного краю; виховання у студентів ініціативи, пізнавального інтересу до національної спадщини; формування та розвиток у студентів морально-етичних і громадських якостей елітарної особистості; підвищення професійно-педагогічного рівня майбутніх учителів.
Родинновиховний досвід української еліти кінця ХІХ початку ХХ ст. цілком актуальний у сучасних умовах. Його використання може адекватно сприяти розвитку національної освіти, вихованню елітарної особистості. Тому ми рекомендуємо вивчати родинновиховний досвід елітарних родин і широко застосовувати його в навчально-виховному процесі педагогічних університетів через наповнення навчальних дисциплін такою інформацією та створенням достатнього інформаційного простору та інститутів еліти” елітарних клубів, мистецьких організацій, елітарної преси і т. ін.
Проведене дослідження не охоплює всю національну виховну спадщину української еліти кінця ХІХ початку ХХ століття. Наука третього тисячоліття вимагає подальшого пошуку та поглибленого вивчення матеріалів означеного періоду з проблеми родинного виховання в сім’ях української інтелігенції Винниченків, Заклинських, Левицьких, Лепких, меценатів Галаганів, Терещенків, Орликів та багатьох інших, що сприятимуть у формуванні сучасної елітарної особистості. Подальшого вивчення також потребує досвід виховання еліти княжої та козацької доби.