Хлівнюк Олександр Віталійович. Охорона культурної спадщини в Криму (1887- 1941 рр.)

Краткое описание

Хлівнюк Олександр Віталійович. Охорона культурної спадщини в Криму (1887- 1941 рр.). : Дис... канд. наук: 26.00.05 2009

Хлівнюк О. В. Охорона культурної спадщини в Криму (18871941 рр.). Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 музеєзнавство. Пам’яткознавство. Центр пам’яткознавства Національної Академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. Київ, 2009.
Дисертація є першим комплексним дослідженням з історії розвитку пам’яткоохоронної справи у Криму впродовж 18871941 років. Виявлено у пам’яткоохоронному русі два основні етапи: 1) 18871920 рр. збільшення інтересу до пам’яток історії та культури, зростання діапазону й поглиблення змісту пам’яткознавчої роботи на аматорських засадах в умовах реалій Російської імперії; 2) 19201941 рр. становлення, розвиток та занепад радянської державної пам’яткоохоронної системи в Криму.
На підставі ґрунтовного корпусу джерел проаналізовано головні напрями діяльності, форми й методи роботи державних установ, науково-громадських осередків, окремих дослідників щодо вивчення та збереження старожитностей. Висвітлено пам’яткоохоронну діяльність Таврійської вченої архівної комісії, Кримського товариства дослідників і любителів природи, кримських музеїв, церковно-краєзнавчих об’єднань та окремих служителів культу у дорадянський період. Зазначено, що традиційними формами роботи цих установ були виїзди безпосередньо до місця розташування пам’яток, організація екскурсій із метою їх обстеження, проведення анкетування, пошук коштів і розробка проектів ремонту й реставрації пам’яток, залучення до вирішення пам’яткоохоронних проблем місцевих органів влади, звертання за сприянням до столичної Археологічної комісії.
Використані архівні документи в тому числі вперше введені до наукового обігу матеріали архівів України та Російської Федерації вможливили розкриття діяльності з охорони культурної спадщини з боку Кримського обласного комітету у справах музеїв і охорони пам’яток мистецтва, старовини, природи й народного побуту та Центральних державних реставраційних майстерень у радянський період. КримОХОРІС врятував тисячі пам’яток від пограбування та розпродажу. Безпосередньою заслугою цієї установи стала перша спроба складання загального списку археологічних, історичних і культурних пам’яток на території півострова.
Проаналізовано й узагальнено досвід пам’ткоохоронної роботи Центральних державних реставраційних майстерень. Зазначено, що у 19271928 роках вони провели масштабні експедиції пам’ятками Кримської АСРР. Обстежено було біля 800 пам’яток Бахчисараю та Бахчисарайського району, Євпаторії, Карасубазару, Севастополя, Великої Ялти, реставровано Бахчисарайський палац, лазні «Сари-Гюзель», мечеті Джума-Джамі та Шукурла-Ефенді, церков Іоанна Предтечі.

В пам’яткоохоронному русі в Криму впродовж 18871941 років виділяються два основні етапи: 1) 18871920 рр. період збільшення інтересу до пам’яток історії та культури, зростання діапазону й поглиблення змісту пам’яткознавчої роботи на аматорських засадах в умовах реалій Російської імперії; 2) 19201941 рр. становлення, розвиток та занепад радянської державної пам’яткоохоронної системи в Криму.
Перший етап визначається становленням і активізацією діяльності місцевих пам’яткоохоронних осередків і закладів: Таврійської вченої архівної комісії, Кримського товариства любителів і дослідників природи, Кримського гірничого клубу, музеїв старожитностей, церковного краєзнавства. Традиційними формами роботи були виїзди безпосередньо до місця розташування пам’яток, організація екскурсій з метою їх обстеження, проведення анкетування, пошук коштів і розроблення проектів ремонту й реставрації пам’яток, залучення до розв’язання пам’яткоохоронних проблем місцевих органів влади, звернення за сприянням до столичної Археологічної комісії. Завдяки результативній пошуково-збиральницькій і пам’яткоохоронній роботі кримських пам’яткознавчих осередків у дорадянські часи було збережено чимало пам’яток історії та культури Криму, які сьогодні є невід’ємною частиною культурної спадщини України (мечеть Узбека у Старому Криму, стародавня церква у с. Кози Феодосійського повіту, «Єкатерининські милі». На околицях Алушти, Бахчисараю, Карасубазара краєзнавцями було обстежено близько 400 археологічних пам’яток, проведені роботи з їх очищення та реставрації, встановлено огорожі.
Протягом останньої чверті ХІХ початку ХХ ст. в Криму функціонувало 9 музеїв різного профілю. Вони були організаторами та пропагандистами пам’яткоохоронної роботи. Археологічні відкриття, розширення будівництва в кримських містах спонукали музеї активізувати проведення розкопок, які значно збагатили вітчизняну науку численними пам’ятками стародавньої культури. Музеї давали можливість зберегти залишки стародавніх цивілізацій, популяризували пам’ятки, сприяючи розвитку інтересу суспільства до свого минулого. Для досягнення цієї мети влаштовувалися екскурсії, експедиції, видавалися покажчики та каталоги музейних фондів. Діяльність кримських музеїв із вивчення й охорони пам’яток історії та культури, які у дорадянські часи залишалися лише джерелом поповнення центральних музеїв Росії, була безсистемною. Причину цього можна вбачати в тому, що на чолі таких установ стояли не професійні науковці-археологи, а краєзнавці-аматори (Л. П. Коллі, К. К. Косцюшко-Валюжинич, О. Ф. Ретовський, В. В. Шкорпіл та інші).
Церковно-краєзнавчі об’єднання Криму також займалися пам’яткоохоронною справою. Змістовна сторона їх діяльності вбирала в себе такі основні напрями: збиральницько-охоронне виявлення, опрацювання (опис) та зберігання речових і писемних пам’яток (архівів духовних навчальних закладів, а також пам’яток архітектури: стародавніх храмів, каплиць, цвинтарів); пропаганда історико-археологічних знань серед духівництва. Доходило до прямого протистояння між цивільними та духовними дбайливцями за патронат над тією чи іншою пам’яткою (Херсонес).
За дорадянських часів підняти пам’яткоохоронну діяльність до професійного рівня не вдалося. Причиною тому була відсутність постійного державного та місцевого фінансування. Такий стан справ не давав можливості реалізувати в повному обсязі роботи з реставрації пам’яток, археологічні розкопки. Не було розроблено й комплексної законодавчої бази з охорони пам’яток, не визначено правовий статус громадських наукових об’єднань, зокрема, таких, що займалися пам’яткоохоронною роботою. Краєзнавцям доводилося працювати в умовах повної залежності від рішень місцевої адміністрації, яка не завжди йшла назустріч науково-історичним товариствам.
Другий етап розвитку охорони культурних цінностей у Криму збігся у часі зі значними соціально-політичними змінами, які сталися на теренах Російської імперії після остаточного встановлення радянської влади. Політичні катаклізми, особливо військові баталії Громадянської війни, не могли не вплинути на інтенсивність пам’яткоохоронної діяльності ТВАК, посилену турботу про охорону пам’яток від загибелі. Протягом 19171920 років мали місце розрізнені спроби створення органу захисту археологічних пам’яток при кримських урядах, які, на жаль, не мали позитивного результату.
У 1920 р. охорона культурної спадщини в Криму була визнана державою необхідною. Було засновано Кримський обласний комітет у справах музеїв і охорони пам’яток мистецтва, старовини, природи й народного побуту. Його діяльність дозволила врятувати тисячі пам’яток від пограбування та розпродажу як з боку воєнізованих бандитських формувань, так і з боку комісій радянської влади з конфіскації. Було налагоджено цілеспрямовану діяльність місцевих музеїв (Державного палац-музею тюрко-татарської культури в Бахчисараї, Євпаторійського краєзнавчого музею, Східного музею) на складання загального реєстру кримських нерухомих пам’яток, їхнього опису та реставраційних заходів (в Карасубазарі, Ялті, на Південному березі Криму). Безпосередньою заслугою КримОХОРІСу є перша спроба складання загального списку археологічних, історичних і культурних пам’яток на території півострова. Основними напрямами пам’яткоохоронної діяльності в зазначений період стали створення експозицій музеїв, налагодження контактів зі столичними науковцями, розробка законодавства стосовно охорони пам’яток, організація обліку, виявлення та вивчення пам’яток, проведення ремонтно-реставраційних робіт. Проте, в умовах скорочення витрат на утримання державного апарату за рішенням Кримнаркомоса від 2 квітня 1927 року КримОХОРІС як самостійний заклад було ліквідовано. Замість нього у відділі политико-освітньої роботи Кримнаркомосу було введено посаду інспектора з музеїв. У таких умовах пам’яткоохоронна робота у другій половині 30-х рр. ХХ ст. була у занепаді.
Однією з показових, стосовно організації охорони історико-культурної спадщини в Криму за радянської доби, була робота Центральних державних реставраційних майстерень, що тривала впродовж 19211934 років. Виконуючи завдання реєстрації й обстеження пам’яток архітектури, живопису, скульптури, декоративного та прикладного мистецтва, консервації, (яка зводилася до ремонту, реставрації й запобігання від псування і руйнування пам’яток), ЦДРМ у 19271928 роках провели масштабні експедиції пам’ятками Кримської АСРР (І. Е. Грабар, Б. М. Засипкін, М. І. Рєпніков), що дозволило значно розширити уявлення вітчизняної та світової науки про історію й етнографію народів Криму. Було обстежено біля 800 пам’яток Бахчисараю та Бахчисарайського району, Євпаторії, Карасубазару, Севастополя, Великої Ялти, реставровано Бахчисарайський палац, лазню «Сари-Гюзель», мечеті Джума-Джамі та Шукурла-Ефенді, церков Іоанна Предтечі та ін.
Після розгрому КримОХОРИСу до 1934 року ЦДРМ залишалися для Криму єдиним науковим центром вивчення та охорони культурної спадщини. У зв'язку з погіршенням політичної ситуації в країні та ідеологізацією всіх сторін життя стало виявлятися все більш негативне ставлення до пам’яток. У першій половині 30-х рр. ХХ ст. створена раніше система охорони пам'яток в країні була зруйнована. Після арешту провідних співробітників ЦДРМ (О. І. Анісімова, П. Д. Барановського, Б. М. Засипкіна) цю установу було ліквідовано.
У другій половині 30-х рр. ХХ ст. сталися зміни у державній системі охорони пам’яток. Питанням збереження культурної спадщини в Криму займалися Кримнаркомос та Управління зі справ мистецтв Кримської АСРР, які мали слабку організаційну структуру та ставилися до своїх обов’язків безвідповідально. В умовах антирелігійної пропаганди особливо постраждали культові пам'ятки та спорудження православні храми, мечеті, синагоги; змінилися експозиції музеїв; було значно скорочено реєстр пам'яток, які знаходилися на державному обліку.
Подвижниками пам’яткоохоронної справи в Криму були видатні діячі науки та культури нашої держави О. Л. Бертьє-Делагард, Г. А. Бонч-Осмоловський, Я. П. Бирзгал, П. І. Голландський, Б. М. Засипкін, Л. П. Коллі, А. І. Маркевич, О. І. Полканов, О. Х. Стевен й інші. Активну участь у справі охорони пам’яток брали музейні діячі У. А. Боданинський, К. Е. Гриневич, К. К. Косцюшко-Валюжинич, Ю. Ю. Марті, О. Ф. Ретовський, П. Я. Чепуріна, В. В. Шкорпіл й інші. Завдяки їх старанням були збережені унікальні пам’ятки, які сьогодні є невід’ємною частиною культурної спадщини України.
Незважаючи на складність і суперечливість процесів, що відбувалися у кримському пам’яткоохоронному русі впродовж 18871941 років, правомірно вважати, що зусиллями державних органів, наукових установ, громадських організацій були досягнуті вагомі результати у справі збереження історико-культурної спадщини кримського регіону. Вивчення та систематизація питання охорони пам’яток у Криму дають можливість визначити та подолати проблеми, які з різних причин не стали об’єктом дослідження попередніх поколінь істориків. Наше покоління, спираючись на досвід попередників, продовжує пам’яткоохоронну справу в умовах незалежної української держави.