Калач Дмитро Михайлович Міжконфесійний діалог у сучасній Укра­їні: філософсько-релігієзнавчий аналіз

Краткое описание

Калач Дмитро Михайлович, асистент кафедри історії України та філософії Вінницького національного аграрно­го університету: «Міжконфесійний діалог у сучасній Укра­їні: філософсько-релігієзнавчий аналіз» (09.00.11 - ре­лігієзнавство). Спецрада Д 26.001.43 у Київському націо­нальному університеті імені Тараса Шевченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
КАЛАЧ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ
УДК 21.61.41
ДИСЕРТАЦІЯ
МІЖКОНФЕСІЙНИЙ ДІАЛОГ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ:
ФІЛОСОФСЬКО-РЕЛІГІЄЗНАВЧИЙ АНАЛІЗ
09.00.11 – релігієзнавство
Філософські науки
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
___________________ Д.М. Калач
(підпис, ініціали та прізвище здобувача)
Науковий керівник: Кондратьєва Ірина Владиславівна, доктор філософських
наук, доцент
Київ – 2017

ЗМІСТ
ВСТУП……………………………………………………………………... 3
РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІОСНОВИ
ДОСЛІДЖЕННЯ МІЖКОНФЕСІЙНОГО ДІАЛОГУ…………………… 10
1.1. Міжконфесійний діалог як об’єкт філософськорелігієзнавчого аналізу…………………………………………………….. 10
1.2. Методологічні засади дисертаційногодослідження ……….... 27
Висновки до розділу 1…………………………….………………… 41
РОЗДІЛ 2. ІДЕЙНЕ ПІДҐРУНТЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОДЕЛІ
МІЖКОНФЕСІЙНОГО ДІАЛОГУ………………...................................... 44
2.1. Екуменізм як богословська основа сучасного
міжконфесійного діалогу….…………………............................................ 44
2.2. Толерантність як світоглядна основа міжконфесійного
діалогу……………........................................................................................ 77
2.3. Становлення партнерської моделі державно-церковних
відносин як контекст розвитку міжконфесійного діалогу в
Україні………………………………………………………………………. 92
Висновки до розділу 2………..……………………………….......... 124
РОЗДІЛ 3. РОЗВИТОК МІЖКОНФЕСІЙНОГО ДІАЛОГУ В
СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ………………………………………………………
3.1.Теологія діалогу в українському контексті…………………….
129
129
3.2. Особливості розвитку «українського екуменізму»…………... 137
3.3. Міжюрисдикційний діалог у православному середовищі…… 153
Висновки до розділу 3……………………………………………… 165
ВИСНОВКИ………………………………….…………………………….. 168
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………...……………….. 172
3
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Новітній етап державотворення
України визначає особливе місце міжконфесійних відносин у сфері
суспільного життя. Проблеми, які виникають у середовищі християнських
церков актуалізуються глобальними процесами демократизації, як своєрідної
ознаки сучасного культурного розвитку. У відносинах між християнськими
церквами в Україні відбувається посилення напруженості, викликаної
розгортанням конфліктів, зумовлених не лише міжконфесійними
протиріччями, а й обставинами політичного, економічного та соціального
характеру. Загальна світова криза та соціально-економічний занепад,
поглиблюють проблеми міжнаціональних відносин в Україні, враховуючи
ментальність багатьох народів, сформованих під впливом різних
віросповідань.
У зазначених умовах стає очевидним важливість встановлення
цивілізованих стосунків між конфесіями і необхідність міжконфесійного
діалогу для збереження суспільно-політичної стабільності.
Відкритим залишається також питання впливу авторитету
християнських конфесій на формування духовно-морального клімату та
взаємовпливу етнокультурної та геополітичної складової на становлення
громадянського суспільства і їх взаємозв’язок із релігійними процесами.
У працях зарубіжних і вітчизняних дослідників висвітлюються різні
шляхи впровадження діалогу у міжконфесійних відносинах. При цьому, сам
діалог вченими осмислюється як необхідний засіб гармонізації
міжконфесійних відносин, актуальність якого посилюється в умовах
сучасних трансформаційних змін у всіх сферах людського життя. У свою
чергу, проблеми міжконфесійного діалогу досліджували М. Бабій, В.
Бондаренко, В. Бодак, Л. Виговський, П. Ганулич, С. Здіорук, А. Колодний,
Г. Попов, Л. Филипович та ін.
Особливої уваги, в межах дисертаційного дослідження, заслуговує
4
аналіз праць вітчизняних і зарубіжних науковців, де відображено проблеми
міжконфесійних відносин в нашій державі та посткомуністичних країнах, а
також дослідженням, де розглянуто питання налагодження міжконфесійного
діалогу та державно-церковних стосунків. Ґрунтовні дослідження з
окресленої тематики були виконані Л. Владиченко, В. Єленським,
І. Кондратьєвою, Л. Конотоп, О. Предко, О. Саганом, П. Саухом,
Є. Харьковщенком, З. Швед, П. Яроцьким.
Значний внесок у розкриття особливостей сучасних міжконфесійних
відносин в Україні здійснили науковці А. Колодний, П. Яроцький,
О. Кисельов, А. Кобетяк, В. Бутинський, чиї роботи було присвячено
ключовим проблемам діалогу між християнськими церквами;
еклезіологічним основам канонічного права Православної Церкви та формам
їх застосування при отриманні автокефалії; особливостям екуменічних
позицій християнських церков у межах міжконфесійного діалогу; розкриттю
ролі й місця толерантності в міжконфесійному відношенні у сучасному
українському суспільстві. Проблеми теорії діалогу в системі міжконфесійних
відносин знайшли своє відображення у дослідженнях А. Арістової,
В. Климова, С. Продивус, В. Шевченка, О. Шелудченко та ін.
Об’єктом особливої уваги вітчизняних філософів та релігієзнавців було
й залишається українське православ’я з усіма проблемами та сучасними
внутрішньо-конфесійними протиріччями. Науковці неодноразово розглядали
можливість формування єдиної незалежної Помісної церкви в Україні.
Очевидно, що об’єднання православ’я різних юрисдикцій в одну конфесію
можливе лише на основі міжконфесійного діалогу. Цим процесам присвячені
монографічні видання С. Здіорука, О. Сагана, А. Колодного та інших.
Трансформаційні процеси у православ’ї були об’єктом дослідження низки
дисертаційних робіт, зокрема, Л. Прокопчука, Н. Іщук, Ю. Недзельської,
А. Марчишака та ін.
Незважаючи на вагомий внесок зазначених науковців у дослідження
даної проблематики, все ж таки системного філософсько-релігієзнавчого
5
аналізу міжконфесійного діалогу у системі відносин християнських церков у
сучасній Україні не було здійснено.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота виконана в межах комплексної наукової програми
Київського національного університету імені Тараса Шевченка
«Модернізація суспільного розвитку України в умовах світових процесів
глобалізації», науково-дослідницької теми філософського факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка 16БФ041-01
«Модернізація філософської та політологічної освіти та науки України на
основі міжнародних освітньо-наукових стандартів».
Мета дослідження полягає у здійсненні системного філософськорелігієзнавчого аналізу міжконфесійного діалогу християнських церков на
сучасному етапі розвитку України.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких
дослідницьких завдань:
– розкрити теоретико-методологічні засади філософськорелігієзнавчого аналізу міжконфесійного діалогу;
– охарактеризувати сучасний етап розвитку екуменізму як
богословської основи міжконфесійного діалогу;
– визначити роль культури толерантності та розвитку партнерської
моделі державно-церковних відносин у становленні сучасного
міжконфесійного діалогу;
– проаналізувати основні риси української теології діалогу;
– окреслити особливості розвитку проекту «українського екуменізму»
– показати вплив позитивного досвіду міжконфесійного і
міжрелігійного діалогів на міжюрисдикційні відносини в православному
середовищі України.
Об’єктом дослідження є міжконфесійна взаємодія християнських
церков.
Предметом дослідження є особливості міжконфесійного діалогу
6
християнських церков в умовах становлення партнерської моделі державноконфесійних відносин в Україні.
Методи дослідження. Проблематика дисертаційного дослідження
потребувала використання основних принципів і методів філософії та
релігієзнавства. Зважаючи на специфічність та багатоаспектність
проблематики предмету роботи, методи дослідження обумовлені
використанням міждисциплінарних напрацювань як зарубіжних, так і
вітчизняних філософів, релігієзнавців та богословів. Виходячи з поставленої
мети й завдань, дисертантом використано герменевтичний, компаративний,
історичний та структурно-функціональний методи дослідження.
Герменевтичний метод дав змогу визначити стан дослідження
проблеми у науковій літературі та виявити зміст основних богословських
підходів до аналізу міжконфесійних відносин. Компаративний метод
дозволив порівняти ставлення християнських конфесій до еклезіологічної
тематики, сотеріологічного вчення, стан церкви у історії християнства
першого тисячоліття та екуменічного руху, що дозволило виділити найбільш
прийнятні елементи сформованих моделей державно-церковних відносин для
вітчизняного середовища.
Важливим для аналізу міжконфесійних і внутрішньоконфесійних
відносин став принцип об’єктивності, який дозволив визначити передумови
та головні причини релігійних конфліктів. Це дало можливість дослідити та
зіставити наукові й богословські позиції до переосмислення даної проблеми і
сформулювати шляхи їх вирішення. Для послідовного вирішення основних
завдань дисертаційної роботи застосовано як загальнометодологічні так і
базові релігієзнавчі положення наукового аналізу, зокрема, принципи:
об’єктивності, позаконфесійності, конкретності, системності та цілісності.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає у
здійсненні комплексного філософсько-релігієзнавчого аналізу ролі і значення
міжконфесійного діалогу в процесі трансформації державно-церковних
взаємин в Україні, що розкрито у таких теоретичних положеннях, які
7
виносяться на захист:
Вперше:
– виявлено, що міжконфесійні відносини суттєво змінюються у добу
постмодерну під впливом теорій комунікації, запропонованих у межах
філософії діалогу;
– встановлено, що богословською основою для змін у міжконфесійних
стосунках стала екуменічна теорія та практика кінця XX – початку XXI
століття. Доведено, що велике значення для католицько-православних стосунків
має значний прогрес у досягненні спільного розуміння соборності церкви та
функціональної ролі примату апостольського престолу відносно церкви як
спільноти. Таке розуміння еклезіології, закріплене у документах Змішаної
католицько-православної богословської комісії означає фактичну перемогу
православного бачення церкви та відкриває нові можливості для київського
християнства. Натомість, тенденції до становлення українського
протестантського екуменізму пов’язані із засвоєнням ідей «лозанського руху»,
що дозволяє зберігати вірність основним принципам протестантизму, але
розвивати екуменічне бачення місіонерства та інкультурації;
– доведено, що розповсюдження толерантності як активного захисту
права іншого на особливу позицію, пов’язане із розвитком суспільної
ментальності більше, ніж із ідейними змінами у церковному середовищі;
– обґрунтовано, що становлення партнерської моделі державноцерковних стосунків, особливо у галузі просвітницької, місіонерської,
соціальної та благодійної роботи, задоволення прав віруючих в армії та сфері
освіти, суттєво сприяє міжконфесійній співпраці та діалогу;
– встановлено, що українська «теологія діалогу» активно розвивається
протестантськими, православними та греко-католицькими інтелектуалами як
теоретичне виправдання місіонерського християнства доби постмодерну,
відкритого до міжконфесійної та міжрелігійної співпраці, діалогу не лише з
віруючими, але із суспільством як цілим, маючи на меті протистояння
постмодерним релятивізму та нігілізму;
8
– доведено, що «український екуменізм» як інтелектуальний проект
розвивається в основному греко-католицькими богословами, але останнім
часом здобув прихильників серед православних теологів. Розвиток
«українського екуменізму» в значній мірі пов'язаний із розповсюдженням
греко-католицьких міфонаративів про Київську церкву та українське
суспільство. Поступово відбувається формування нового бачення
українського екуменізму, пов’язане із усвідомленням спільної
відповідальності християн за майбутнє українського суспільства;
– розвиток міжконфесійного діалогу створює сприятливу атмосферу
для подолання розколу в православному середовищі України, служить
імпульсом для формування нових проектів поєднання або цивілізованого
співіснування православних юрисдикцій.
Уточнено:
– українська теологія «діалогу» створена під впливом західної
«філософії діалогу» та сприяє подоланню залишків замкнутості на власній
традиції православних і протестантських богословів;
Набуло подальшого розвитку:
– критичне осмислення елементів утопізму в проектах «українського
екуменізму», оскільки доведено, що не може існувати подвійного сопричастя
із Римом та Константинополем, поки не відбулося об’єднання церков.
Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що отримані
результати дають можливість об’єктивно оцінити стан і перспективи
міжконфесійного діалогу в сучасній Україні. Запропоновані в роботі
положення та висновки можуть бути використані у подальших теоретикометодологічних дослідженнях окресленої проблематики.
Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в
можливості використання отриманих результатів під час обговорення та
формування моделей державно-церковних відносин з метою попередження
конфліктів на міжконфесійному ґрунті. Матеріали філософськорелігієзнавчого аналізу присвяченого проблемі підготовки і проведення
9
діалогу християнських церков можуть бути використані під час навчання
студентів, у просвітницькій роботі та в процесі підготовки спецкурсів із
філософії, релігієзнавства, психології, соціології та історії релігій.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійною
науковою розвідкою. Висновки та положення наукової новизни одержані
автором особисто на основі результатів, отриманих у процесі дослідження.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати
дослідження оприлюднені автором у доповідях на низці міжнародних
конференцій, зокрема на: Міжнародній науковій конференції «Дні науки
філософського факультету – 2012» (Київ, 2012), Міжнародній науковій
конференції «Дні науки філософського факультету – 2014» (Київ, 2014),
Міжнародній науково-практичній конференції «Право України: сучасний
стан та перспективи розвитку» (Вінниця, 2015), Міжнародній науковій
конференції «Дні науки філософського факультету – 2016» (Київ, 2016),
Третій регіональній науково-практичній конференції «Право України:
сучасний стан та перспективи розвитку» (Вінниця, 2016), Всеукраїнській
науково-практичній конференції «25 років незалежності України: виклики та
перспективи» (Вінниця, 2016), Міжнародній науковій конференції «Дні
науки філософського факультету – 2017» (Київ, 2017).
Публікації за темою дисертації. Основний зміст дисертації висвітлено
у 13 публікаціях, з яких: 4 наукових статті – у фахових виданнях,
затверджених ДАК Міністерства освіти і науки України, одна наукова стаття
у виданні, що входить до міжнародних наукометричних баз даних та 8 тез
наукових доповідей.
Структура та обсяг дисертації. Структура роботи визначена логікою
дослідження та зумовлена поставленою метою й основними завданнями.
Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (восьми підрозділів),
загальних висновків та списку використаних джерел і літератури (286
позицій). Обсяг основного тексту становить 171 сторінку

Список литературы

ВИСНОВКИ
Філософсько-релігієзнавчий аналіз проблеми міжконфесійного діалогу
християнських церков у сучасній Україні, без якого неможливо сформувати
варіанти моделей державно-церковних відносин на сучасному етапі розвитку
України, дав підстави зробити такі висновки:
1. Аналіз методологічних засад дослідження проблеми міжконфесійного
діалогу християнських церков у сучасній Україні в працях закордонних та
вітчизняних філософів, огляд основних підходів і напрацювань, пов’язаних з
міжконфесійними і державно-церковними відносинами, засвідчив, що існує
потреба в цілісному осмисленні його філософсько-релігійних особливостей на
основі міждисциплінарного підходу. Урахування богословського матеріалу,
котрий має важливе значення для прояснення позицій християнських церков,
використання герменевтичного та компаративного підходів, а також історичного
та структурно-функціонального методів сприяло висвітленню основних аспектів
проблем міжконфесійного діалогу. Завдяки залученню вищеназваного
інструментарію уможливилося комплексне філософсько-релігієзнавче осягнення
особливостей проведення міжконфесійного діалогу християнських церков.
2. Важливі складові цієї проблематики не знайшли відповідного
висвітлення у науковому дискурсі, зокрема, проблема ролі та місця
міжконфесійного діалогу у релігійних трансформаціях незалежної України. Для
змістовного відображення особливостей проведення міжконфесійного діалогу
християнських церков в умовах становлення державно-конфесійних відносин
потребувало уточнення понятійно-категоріального апарату, який відображає
сутність явища предмета нашого дослідження й використаний у дисертаційній
роботі, зокрема «діалог», «міжконфесійний діалог», «міжконфесійні» та
«екуменічні» відносини, що дало змогу розкрити суть такої важливої та
актуальної проблеми, як міжконфесійний діалог. Міжконфесійний діалог –
поняття багатогранне, що потребує постійного зовнішнього підтексту. Сучасне
релігієзнавство послуговується розлогим поясненням міжконфесійного діалогу, до
якого включають представників різних конфесій християнства. Отже,
міжконфесійний діалог можна трактувати як певний формат зустрічей для пошуку
169
взаєморозуміння між представниками християнських конфесій, який ґрунтується
на повазі та довірі один до одного, метою якого є глибоке пізнання важливої
істини та прагнення зробити відношення між людьми такими, що відповідають її
гідності. Міжконфесійний діалог покликаний вирішувати дискусійні питання між
різними християнськими церквами. До такого діалогу наблизилося сьогодні й
українське православно-церковне середовище, у його межах функціонує три
православні конфесії. Усім сторонам діалогу варто дослухатись до побажань і
пропозицій один одного, відкинувши усі суперечливі моменти, бо схилення
окремої конфесії до примусового об’єднання не є злиттям. Тому адекватний
міжконфесійний діалог може початись лише в умовах, коли в усіх християнських
конфесіях буде відповідний конструктив на засадах взаємоповаги та
толерантності.
3. Демократичний розвиток України актуалізує питання захисту свободи
совісті і віросповідання в контексті міжконфесійних відносин. Україна, будучи
поліконфесійною державою, зазнає трансформації релігійних процесів, які
набувають нових форм та стають залежними від політичної, економічної та
соціальної ситуації. Цей процес спричинив міжрелігійні, міжконфесійні та
етноконфесійні протиріччя, які постійно зростають, а більшість і досі не вирішена.
Діалог як важлива умова розбудови громадянського суспільства стає
регулятором оптимізації міжконфесійних відносин, прогнозування і попередження
релігійних конфліктів. Консенсус неможливий без усвідомлення проблеми
релігійної нетерпимості та забезпечення на рівні держави принципу свободи совісті
й рівноправності. Нетерпимість і протистояння повинні дати місце дієвому діалогу,
який можна будувати лише на засадах толерантності та поваги. Тому питання
правового врегулювання релігійних взаємовідносин є досить актуальним, оскільки
релігійні процеси відіграють значну роль у формуванні соціальних інститутів,
впливають на відносини між державами на міжнародній арені, віддзеркалюють
рівень дотримання прав і свобод людини і громадянина.
4. Програма нормалізації й оптимізації міжконфесійних та державноцерковних відносин у контексті становлення громадянського суспільства в
Україні повинна бути сформована за участю суб’єктів цих відносин,
170
ратифікована ними і має набути практичного здійснення за сприяння держави й
активної участі релігійних організацій. Визначальним її принципом для
досягнення міжконфесійного миру та злагоди повинен виступати діалог.
Серед пріоритетних завдань держави має бути зміцнення державноцерковної співпраці, особливо у галузі просвітницької, місіонерської, соціальної
та благодійної роботи. Важливий аспект гармонізації державно-церковних
відносин охоплює сферу соціального служіння, до якої активно долучаються
релігійні організації, реалізуючи різні проекти. При цьому необхідно суворо
дотримуватися принципів українського законодавства, котрі гарантують рівні
права та умови для всіх конфесій, представлених на українському просторі. Чіткі
правові приписи й процедури дають змогу створити надійні механізми захисту
прав віруючих, законних інтересів релігійних організацій, уникнути конфліктних
ситуацій на релігійному тлі.
5. Толерантність як універсальна моральна категорія у міжконфесійних та
державно-церковних відносинах виступає незамінним механізмом для уникнення
чи розв’язання конфлікту, запорукою миру й гармонійного співжиття людей.
Однак у сучасних умовах України реалізація принципів толерантизації
міжконфесійних відносин супроводжується низкою проблем: неготовністю
релігійних спільнот та суспільства в цілому до практичної реалізації
загальнолюдських цінностей (прав людини, релігійного плюралізму, свободи
совісті, релігійної свободи, інформаційної відкритості, релігійної толерантності,
рівності, діяльності у правовому полі тощо); впливом зовнішніх чинників, які
нівелюють або блокують результативність заходів, спрямованих на унормування
толерантних відносин, утвердження між конфесіями рівності, взаємоповаги,
визнання за опонентами права на релігійні погляди і позицію тощо;
патерналістським консерватизмом традиційних церков, що неприховано
висловлюють своє негативне ставлення до нетрадиційних релігійних організацій.
Забезпечення повноцінного правового і соціального статусу церкви,
створення для неї сприятливих умов діяльності ставить першочерговим завданням
необхідність ініціації змін у чинне законодавство щодо релігії та церкви, які повинні
враховувати сучасну ситуацію. Принципово важливо, щоб держава не допускала
171
преференцій на місцевому рівні, дотримуючись принципу рівності всіх церков, чітко
окреслила свої зобов’язання, визначила коло тих повноважень, які входять до сфери
її компетенції, що зробить її політику відкритою і прозорою для суспільного загалу.
6. Екуменічні відносини в Україні, спрямовані на діалог та зближення
християн, потребують формування оптимальних моделей розв’язання проблеми
об’єднання українських православних церков, як завершального етапу руху за
автокефалію українського православ’я. Одним з векторів даного руху є
згуртування гілок Православ’я в Україні навколо ідеї автокефалії із поступовим
нівелюванням ідеологічних розрізнень і поступовим злиттям у помісну церкву.
Утворення єдиної помісної церкви є важливим завданням, а проголошення й
визнання її автокефалії стане логічним завершенням цієї справи. Активна
підтримка даного процесу з боку світської влади стане запорукою успіху і
виключить можливості деструктивних іноземних впливів. Важлива роль
відводиться органам влади, які повинні своїми важелями сприяти об’єднавчому
процесу і гарантувати його недоторканість. Оптимальною моделлю
міжконфесійних та державно-церковних відносин в Україні, коли держава й церква
виступають рівноправними суб’єктами відносин, кожен із яких має власну сферу
впливу і діяльності є партнерськими. Необхідність встановлення партнерських
міжконфесійних й державно-церковних відносин в Україні зумовить деполітизацію
релігійної сфери та встановить законодавчу і практичну рівність українських
конфесій перед владою.
Констатовано, що відносини між християнськими конфесіями в сучасній
Україні безпосередньо залежать від міжцерковних тенденцій у межах світового
досвіду. Визначено окремі кроки щодо мінімізації загострення міжконфесійних
конфліктів. Перший – послідовне та систематичне виховання толерантного
ставлення один до одного, релігійної свободи, адекватного реагування на нові
релігійні явища та процеси, які є продуктами інших культур. Другий полягає у
вирішенні проблем майнового характеру та дискусійних питань навколо культових
споруд, що породжують міжконфесійну напругу й заважають розпочати
конструктивний діалог. Третій пропонує пошук правових шляхів розв’язання
суперечностей, що стимулює християнські конфесії до відкритого діалогу