КАТЕГОРІЯ СУБ’ЄКТА В ПОЛІТИЧНІЙ ПРОМОВІ (на матеріалі виступів федеральних канцлерів ФРН повоєнного періоду)

Краткое описание

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ДОРОФЕЄВА МАРГАРИТА СЕРГІЇВНА

УДК 81'42+808.51=112.2

КАТЕГОРІЯ СУБ’ЄКТА В ПОЛІТИЧНІЙ ПРОМОВІ
(на матеріалі виступів федеральних канцлерів ФРН повоєнного періоду)

Спеціальність 10.02.04 германські мови

ДИСЕРТАЦІЯ на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник:
Назаров Сергій Микитович, кандидат філологічних наук,
доцент

КИЇВ 2005

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................. 4
РОЗДІЛ 1. ГНОСЕОЛОГІЯ КАТЕГОРІЇ СУБ’ЄКТА В КОНТЕКСТІ ПАРАДИГМИ ФУНКЦІОНАЛІЗМУ......................................................................................... 13
1.1. Категорія суб’єкта в межах функціонального підходу............................ 13
1.2. Інваріантні ознаки суб’єкта як метанаукового поняття........................... 17
1.2.1. Полісемантичність категорії суб’єкта........................................... 18
1.2.2. Функціональна асиметрія категорії суб’єкта................................ 22
1.3. Проблема ідентифікації категорії суб’єкта в лінгвістиці.......................... 38
1.3.1. Синтаксичні параметри категорії суб’єкта................................... 42
1.3.2. Знакова асиметрія категорії суб’єкта як засобу самопрезентації промовця.................................................................................................. 49
1.3.3. Функціональні ознаки категорії суб’єкта в системі реляційних відношень................................................................................................. 56
1.4. Етнокультурна реалізація категорії суб’єкта з когнітивного погляду.... 59
1.5. Категорія суб’єкта в руслі прагматики..................................................... 64
Висновки до розділу 1...................................................................................... 68
РОЗДІЛ 2. ОНТОЛОГІЯ СУБ’ЄКТА В ПОВОЄННОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ДИСКУРСІ ФРН................................................................................................................... 71
2.1. Категорія суб’єкта в жанрі політичного дискурсу................................... 71
2.2. Засоби самопрезентації суб’єкта в політичній промові........................... 80
2.2.1. Категорія суб’єкта як засіб варіативної інтерпретації дійсності. 81
2.2.2. Значуще варіювання категорії суб’єкта....................................... 86
2.3. Суб’єктні механізми пропозиційних трансформацій............................... 97
2.3.1. Анулювальна трансформація пропозицій.................................... 97
2.3.2. Фіктивна трансформація пропозицій............................................ 99
2.3.3. Індефінітна трансформація пропозиційного змісту................... 101
2.3.4. Модально-аксіологічні трансформації пропозицій................... 104
Висновки до розділу 2.................................................................................... 113
РОЗДІЛ 3. ПРАГМАТИЧНА РЕАЛІЗАЦІЯ КАТЕГОРІЇ СУБ’ЄКТА В ПОЛІТИЧНИХ ПРОМОВАХ КАНЦЛЕРІВ ФРН ПОВОЄННОГО ПЕРІОДУ....................... 116
3.1. Стратегії і тактики самопрезентації промовця........................................ 116
3.1.1. Лексичні тактики самопрезентації суб’єкта мовлення............... 120
3.1.2. Синтаксичні тактики самопрезентації промовця........................ 131
3.1.3. Класифікація тактик в межах макроструктури промови........... 140
3.2. Закономірності реалізації тактик у політичних промовах федеральних канцлерів ФРН................................................................................................ 145
3.2.1. Особливості самопрезентації промовця за концептуальною змінною активність-пасивність”.......................................................................... 145
3.2.2. Принципи вибору засобів самопрезентації мовця
в політичній промові............................................................................. 148
3.3. Профіль суб’єкта в політичній промові ФРН повоєнного періоду....... 152
Висновки до розділу 3.................................................................................... 157
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ.................................................................................. 160
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................................. 167
СПИСОК ПРОМОВ ФЕДЕРАЛЬНИХ КАНЦЛЕРІВ ФРН ПОВОЄННОГО ПЕРІОДУ 192
СПИСОК ПРОМОВ ЧЛЕНІВ ФЕДЕРАЛЬНОГО УРЯДУ ГЕРХАРДА ШРЬОДЕРА ЗА ПЕРІОД 1998-2002......................................................................................... 205

ВСТУП
На сучасному етапі розвитку мовознавства підвищена увага приділяється проблемам взаємодії мови та свідомості людини. Центральною категорією, яка експлікує у лінгвістиці взаємозв’язок між мовою та мовленням, є категорія суб’єкта в усій сукупності своїх семантичних, синтаксичних, логічних та комунікативних параметрів. Протягом останніх років активно розробляються питання впливу суб’єкта мовлення на інтерпретацію світу адресатів промови, а лексико-граматичні категорії мовної системи, в свою чергу, набувають прагматичних ознак в руслі парадигми функціоналізму.
Представники функціонального напряму лінгвістики займаються вивченням мовних явищ, пов’язаних із суб’єктивністю [17; 99; 107; 121 та ін.], розшаруванням категорії суб’єкта [4; 223; 110], експлікацією суб’єкта мовлення на різних рівнях мовної системи [76; 94; 142; 198]. У численних роботах порушуються питання залежності мови від фактору людини [186; 229; 230], зокрема у сферах політики [47; 57; 69; 135; 160], культури [30; 46; 72], суспільства [242; 243].
Основу нашого дослідження складає категорія суб’єкта, що розглядається як втілення сукупності мовних і мовленнєвих засобів самопрезентації промовця в політичному виступі. Політична промова невипадково була обрана матеріалом для дослідження засобів вираження суб’єкта мовлення, оскільки перлокутивний ефект висловлення найбільш чітко виявляється у сфері політичної комунікації, де в процесі використання певних мовних одиниць і мовленнєвих форм самопрезентації промовець здійснює вплив на групову свідомість аудиторії. Саме тому встановлення закономірностей вибору засобів самопрезентації з боку адресанта політичної промови набуває особливого значення в дослідженні політичного дискурсу.
Актуальність дисертаційної роботи зумовлюється орієнтованістю сучасної лінгвістики на вивчення функціональних аспектів мовних одиниць у цілому й онтологічних властивостей категорії суб’єкта, зокрема в політичних промовах федеральних канцлерів ФРН. Дисертаційна праця є актуальною у зв’язку із необхідністю комплексного дослідження форм самопрезентації промовця в політичному тексті, включаючи виявлення й аналіз мовних технологій маніпуляції адресатами. Не вирішені в сучасній прагматиці питання взаємозв’язку між вибором, уживанням та інтерпретацією засобів, що представляють промовця в політичному виступі, викликають нагальну необхідність аналізу категорії суб’єкта саме на засадах прагматики.
Зв’язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах комплексної науково-дослідної теми Взаємодія мовних одиниць різних рівнів у системі мови та мовленні: когнітивний, комунікативний, функціонально-прагматичний аспекти” кафедри німецької філології Київського національного лінгвістичного університету. Проблематика дисертації вписується в коло питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науково-дослідною темою Міністерства освіти і науки України Когнітивні й комунікативні аспекти дослідження мовних одиниць: мова, текст, дискурс” (тема затверджена вченою радою КНЛУ, протокол № 6 від 20 січня 2003 року).
Метою дисертаційної роботи є виявлення мовних і мовленнєвих засобів самопрезентації промовця на лексичному, синтаксичному і текстовому рівнях німецької політичної промови, а також установлення закономірностей вибору засобів суб’єкта мовлення в політичних виступах канцлерів Федеративної Республіки Німеччини повоєнного періоду.
Для реалізації мети дослідження були поставлені такі завдання:
встановити інваріантні ознаки категорії суб’єкта в лінгвістиці та суміжних з нею науках;
виявити особливості категорії суб’єкта в ракурсі перлокутивного впливу на адресатів у політичних промовах канцлерів ФРН;
класифікувати засоби самопрезентації промовця на лексико-семантичному, синтаксичному та текстовому рівнях політичного виступу;
установити прагматичні фактори, які впливають на вибір засобів самопрезентації суб’єкта мовлення в політичних промовах федеральних канцлерів ФРН повоєнного періоду;
визначити особливості реалізації засобів самопрезентації промовця в політичних виступах жанрів урядова заява” та урочисте звернення”;
побудувати модель профілю суб’єкта, яка відбиває закономірності вибору засобів самопрезентації промовця в політичному виступі.
Об’єктом дослідження є сукупність мовних та мовленнєвих засобів самопрезентації суб’єкта мовлення в політичних промовах федеральних канцлерів Федеративної Республіки Німеччини повоєнного періоду.
Предметом аналізу в роботі є стратегії й тактики промовця та особливості їх реалізації на лексичному, синтаксичному і текстовому рівнях політичних виступів федеральних канцлерів ФРН.
Оскільки семантика висловлення не обов’язково збігається з його прагматичним значенням, тобто тим непрямим змістом, який суб’єкт вкладає в мовленнєвий акт з метою впливу на слухача [5], виникла необхідність у перевірці на мовному матеріалі такої гіпотези. Важливим чинником впливу на адресата політичного виступу є використання промовцем експліцитних або імпліцитних мовних і мовленнєвих засобів самопрезентації. Прагматично зумовлений вибір активного”, тобто експліцитного, або пасивного” (імпліцитного) засобу самопрезентації промовця викликає певні прогнозовані інтерпретації його висловлення з боку адресатів. За нашим припущенням, засоби самопрезентації промовця в політичному виступі відзначаються наявністю перлокутивної функції, що сприяє досягненню прагматичної мети автора промови.
Дослідження проводилось на матеріалі 110 політичних промов федеральних канцлерів Німеччини К.Аденауера, В.Брандта, Г.Коля та Г.Шрьодера за період 1949-1962; 1969-1974; 1982-1998; 1998-2004 років, взятих з архівів Центрального відомства преси та інформації ФРН на офіційному сайті Федерального уряду Німеччини. До аналізу були залучені найбільш вагомі для політичного дискурсу повоєнного періоду жанри політичних промов, добрані за принципом адресованості тексту, тобто спрямованості на гомогенний (уряд) або гетерогенний (сукупність громадян) типи адресатів. Корпус дослідженого матеріалу склали 63 промови жанру урядова заява” та 47 промов жанру урочисте звернення”.
Як ілюстративний матеріал для окремих положень дисертаційної роботи також були використані промови П.фон Гінденбурга, звернення А.Гітлера, виступи членів Федерального уряду Г.Шрьодера періоду 1998-2002 років, у тому числі промови Федерального президента Й.Рау.
Для досягнення поставленої мети й вирішення завдань дослідження у дисертаційній роботі використано методи лінгвістичного спостереження, синтаксичного аналізу, семантико-прагматичного аналізу, контекстного аналізу, кількісного аналізу, лінгвістичного моделювання. Метод лінгвістичного спостереження надає змогу визначити інваріантні ознаки категорії суб’єкта як метанаукового поняття в лінгвістиці та суміжних з нею науках. Виділення типів пропозиційних трансформацій за участю суб’єкта визначається шляхом синтаксичного аналізу висловлень канцлерів ФРН у складі політичних промов жанрів урядова заява” та урочисте звернення”. Встановлення мовних і мовленнєвих засобів самопрезентації промовця здійснюється за допомогою методу семантико-прагматичного аналізу фрагментів промов. З метою виявлення прагматичних факторів, які впливають на вибір засобів самопрезентації промовця, використано контекстний аналіз фрагментів промов. Визначення частоти вживання засобів самопрезентації промовця та особливостей їх реалізації у політичних промовах базується на кількісному аналізі. Метод лінгвістичного моделювання спрямований на побудову профілю суб’єкта в політичній промові, який відображає закономірності вибору засобів самопрезентації промовця в урядових заявах та урочистих зверненнях канцлерів Федеративної Республіки Німеччини.
Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі категорії суб’єкта в руслі функціонального підходу, який охоплює як прагматичний, так і когнітивний напрями дослідження одиниць мови і мовлення. Категорія суб’єкта вперше розглядається в усій сукупності її семантичних, синтаксичних, логічних та комунікативних аспектів. У роботі визначено і класифіковано основні засоби самопрезентації промовця, які належать до лексичного, синтаксичного і текстового рівнів політичних виступів жанру урядова заява” та урочисте звернення”. Вперше шляхом кількісного аналізу виявлено взаємозалежність між вибором засобу самопрезентації промовця і прагматичними факторами політичної промови, що були включені до профілю суб’єкта.
Теоретичне значення дисертаційної роботи полягає у виділенні стратегій, тактик і засобів самопрезентації промовця в політичних 

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Категорія суб’єкта визначається наявністю інваріантних параметрів як на гносеологічному, так і на онтологічному рівні свого розгляду, що дає підстави віднести суб’єкт” до метанаукових понять. До названих параметрів належать полісемантичність і функціональна асиметрія категорії суб’єкта.
З погляду гносеології полісемантичність категорії суб’єкта полягає в діалектичному протиріччі між позначеннями людини агенса позамовної дійсності та суб’єкта як логічної категорії, тобто предмета думки, в системі мови. Як семантичний, так і логічний суб’єкти кодуються мовними засобами на рівні речення або тексту.
Функціональна асиметрія категорії суб’єкта виявляється в її онтологічній сутності. Так, параметр функціональної асиметрії у філософії містить протилежні поняття сукупності, частковості та рольової розщепленості категорії суб’єкта. В логіці асиметрія категорії суб’єкта полягає в можливості позначати як суб’єкта-діяча, так і будь-який предмет судження. Лінгвістичний аспект функціональної асиметрії виявляється у невідповідності між формою та функціями категорії суб’єкта.
Категорія суб’єкта характеризується асиметричною структурою суб’єкта як мовного знаку, як філософської категорії, як категорії логіки. Так, асиметрія суб’єкта з філософського погляду реалізується в категоріях одиничності, множинності та полімодальності, тобто різних ролей індивіда у соціальному чи особистісному модусі його функціонування. Асиметрія суб’єкта як категорії логіки реалізується, з одного боку, кількома функціями при наявності однієї форми вираження, а саме денотативною функцією відтворення певного фрагменту дійсності та уявлення людини про названий фрагмент позамовного світу. З іншого боку, логічний суб’єкт у функції позначення предмета думки завжди може бути виражений у мові різними лексичними одиницями та в деяких випадках різними синтаксичними членами речення.
В лінгвістичному плані асиметрія категорії суб’єкта визначається наявністю її чотирьох аспектів: логічного, граматичного, комунікативного і семантичного. Кожен із названих аспектів категорії суб’єкта може бути вираженим за допомогою різних мовних корелятів на лексичному, синтаксичному та текстовому рівнях. Усі аспекти категорії суб’єкта можуть також реалізуватись у межах однієї мовної форми, яка кодується певною частиною мови і синтаксичним членом речення. Основним принципом, що детермінує специфіку категорії суб’єкта, є процес двократного означування мовних одиниць, під час якого суб’єкт отримує тіло знака не тільки в системі мови, а і у просторі мовлення. Фактично завдяки даній процедурі категорія суб’єкта демонструє невідповідність між формою, функцією та значенням.
Мовні показники категорії суб’єкта мають різну маніфестацію на семантичному, синтаксичному і текстовому рівнях. Так, суб’єкти, які позначають промовця, виявляють відсутність референції з ним поза межами мовленнєвого акту, але характеризуються наявністю потенційної синтаксичної функції. На синтаксичному рівні розгляду також часто спостерігається відсутність чіткої референції агенса із суб’єктом мовлення, проте з’являється прагматична спрямованість, а синтаксична функція залишається незмінною. Асиметрична структура категорії суб’єкта як текстової одиниці екстеріоризується в певному текстовому жанрі, враховуючи прагматичні фактори адресата і комунікативної ситуації. На цьому рівні остаточно визначається кореляція семантичних суб’єктів з їх позамовними референтами. Найбільша ступінь варіативності між функцією категорії суб’єкта та кількістю її формальних показників у системі мови притаманні синтаксичній функції.
В семантичному плані категорія суб’єкта вирізняється семантичною біфункціональністю, яка отримує свою реалізацію у двох напрямах зв’язку: суб’єкт позамовна дійсність; суб’єкт предикат.
В руслі семантико-синтаксичних досліджень суб’єктом найвищого ступеня ранжування згідно з центральною позицією предиката визнається суб’єкт дії. Для нього є характерними критерії активності, агентивності та специфічного лексичного наповнення індивідності. До базових семантичних властивостей суб’єкта-агенса належать критерії наміру, керування, основної відповідальності.
Граматичний, семантичний, синтаксичний і комунікативний суб’єкти системи мови також відрізняються двома інваріантними ознаками. Категорія суб’єкта характеризується наявністю референтності та двовекторної залежності. Референтність категорії суб’єкта полягає у загальній властивості суб’єкта співвідноситися з об’єктивною реальністю. Двовекторна залежність виявляється у бінарному зв’язку категорії суб’єкта, з одного боку, із позамовною дійсністю, з іншого боку, із предикатом.
В когнітивному плані категорія суб’єкта детермінується розбіжностями членування її внутрішньої змістової структури, пов’язаними з етнокультурними чинниками. Так, референційна семантика займенників української/російської та німецької мов залежить від різних схематизмів ідентичності суб’єкта (тип idem тип ipse) і, таким чином, викликає відмінності в його структурній будові. Концепт суб’єкт” у німецькій мові характеризується нерозщепленістю за конвенціональною формулою СУБ’ЄКТ=Я; тип членування суб’єкта у слов’янських мовах має партитивний характер: СУБ’ЄКТ= (Я(САМІСТЬ)).
На засадах лінгвістичної прагматики виділяються певні типи категорії суб’єкта в плані змісту. Поряд з існуючими поняттями семантичного, граматичного, логічного і комунікативного суб’єктів названа категорія отримує статус прагматичного суб’єкта, з яким асоціюються мовець, автор або продуцент готового висловлення у складі когерентного тексту. Поняттям прагматичний суб’єкт” у лінгвістиці є визначення індивіда в ситуації мовлення по відношенню до ситуації дійсності за допомогою формальних засобів семантичного, синтаксичного і текстового рівнів мовної системи.
Між реченнями із корелятами промовця Я” та всіма іншими видами корелятів суб’єкта мовлення існують значні розбіжності. Особливості речень з Я”-суб’єктами полягають, по-перше, у відсутності референції, по-друге, у наявності семантичних, логічних і граматичних обмежень у реченнях такого типу, по-третє, у пресупозиції існування прагматичного суб’єкта автора висловлення. Згідно до концепції перформативного аналізу кожне речення дискурсу містить у собі імпліцитний Я”-суб’єкт, поєднаний з предикатом дієсловом говоріння. Базуючись на досліджених прагматичних закономірностях реалізації категорії суб’єкта, речення з Я”-суб’єктом є прототиповим кодуванням суб’єкта позамовної дійсності на синтаксичному рівні.
З погляду онтології категорія суб’єкта функціонує, з одного боку, в політичному дискурсі в цілому, до якого належить політична мова, і виявляє свої особливості у політичному виступі зокрема. Політична мова функціонує у трьох площинах значень, як-то: в інституціональній комунікації, до складу якої входять виступи політичних діячів; у громадській комунікації приватного характеру; в аналітичній мові засобів мас-медіа. Термінологічним визначенням дискурсу ми обрали сукупність альтернативних мовних засобів вираження певного смислу (дискурсивних практик), що ідентифікують учасників політичного дискурсу або формують конкретну тематику політичної комунікації.
Прагматичний суб’єкт політичного виступу у вигляді зафіксованої комунікативної дії ми визначаємо як експліцитнута/абоімпліцитну вербальну презентацію промовця в тексті за допомогою добраних мовних корелятів суб’єкта мовлення, які належать до різних рівнів.
За принципом адресованості тексту виділяються інтернальний та екстернальний типи політичної комунікації, до яких належать, відповідно, текстові жанри урядова заява” та урочисте звернення”. Названі текстові жанри політичної промови характеризуються спрямованістю на діаметрально протилежні типи адресатів: гомогенну та гетерогенну аудиторію. Типово гомогенною аудиторією є парламент, тобто сукупність носіїв політичної функції, до типово гетерогенної аудиторії належить сукупність громадян конкретної країни.
З погляду теорії впливу категорія суб’єкта є сукупністю засобів непропозиційного викривлення реальності. Так, заміна семантичного або снтаксичного суб’єкта в пропо­зи­цій­ній установці висловлення фактично не впливає на зміст пропозиції, але викликає її варіативну інтерпретацію з боку адресатів.
Згідно з положеннями теорії мовленнєвого впливу, уживання певних засобів самопрезентації мовця спричинює мовне перетворення нейтрального стану справ, який був описаний у пропозиції. Засоби самопрезентації промовця є складниками таких трансформацій первинних пропозицій, як анулювальні, фіктивні, індефінітні, модальні, що дозволяє віднести їх до механізмів самопрезентації суб’єкта мовлення з перлокутивним ефектом.
В прагматичному плані з метою виявлення типової взаємозалежності між уживанням засобів самопрезентації промовця і прагматичними факторами політичного виступу були виділені стратегії і тактики самопрезентації суб’єкта мовлення.
В межах політичної промови стратегія визначається як комплекс мовних й мовленнєвих дій, спрямованих на досягнення комунікативної мети автора. До складу загальної стратегії самопрезентації промовця в політичному виступі належать часткові стратегії самовираження, само­утверд­ження та самовиправдання (легітимації), які функціонують в обох дослід­жуваних жанрах політичнихтекстів.
У межах стратегії самопрезентації суб’єкта виокремлюються типові засоби його мовної самопрезентації, які були включені у тактики на лексичному, синтаксичному і текстовому рівнях мовної системи. До тактик належать структуровані сукупності мовних засобів різних рівнів, які ідентифікують автора політичного тексту у складі стратегічного процесу його самопрезентації. До номенклатури суб’єктних тактик за результатами дослідження ми віднесли тактики одиничності, множинності, індефінітності, елімінації.
З метою висвітлення прототипових тактик самопрезентації промровця і його частотних показників у політичному виступі було проведено контент-аналітичне дослідження корпусу політичних промов канцлерів ФРН повоєнного періоду. Збір та обробка кількісних даних проводилася з урахуванням концептуальної змінної активність-пасивність”.
За результатами контент-аналізу прототиповими активними тактиками самопрезентації суб’єкта мовлення в політичному тексті стали: тактика одиничності з частотним мовним репрезентантом ich; тактика множинності з мовним індикатором wir у eксклюзивному значенні. До прототипових пасивних тактик самопрезентації промовця належать: тактика множинності з частотним мовним репрезентантом wir в інклюзивному значенні, а також тактика індефінітності з метонімічним перенесенням типу країна її мешканці”.
Проведений контент-аналіз засобів самопрезентації автора в політичних промовах надав змогу виявити фактори впливу на вибір активних або пасивних тактик самопрезентації промовця. До названих прагматичних факторів належать адресованість промови (інтернальний і екстернальний жанри виступу, тобто спрямованість на гомогенний або гетерогенний типи аудиторії) та комунікативна ситуація.
Підсумки аналізу довели, що фактор адресованості тексту в інтернальному жанрі урядова заява” впливає на застосування активних тактик самопрезентації суб’єкта промови в бік їхнього збільшення. В свою чергу, зниження частоти вживання прототипових репрезентантів промовця в обох жанрах промов детермінується прагматичним фактором кризової комунікативноїситуації.
Отримані результати контент-аналізу дозволили побудувати чотири мовних профіля суб’єкта в політичному виступі: прототиповий профіль суб’єкта в політичній промові; профіль суб’єкта в урядовій заяві та в урочистому зверненні; модель профілю суб’єкта з урахуванням конфліктності/неконфліктності ситуації у позамовній дійсності. Були встановлені релевантні фокуси для моделювання профілю суб’єкта як механізму легітимації політичних рішень промовця. В умовах демократичного суспільства такими фокусами стали тип комунікативної ситуації та адресованість тексту.
Отже, загальний стратегічний процес самопрезентації політика базується на виборі оптимальних мовних ресурсів лексичного, синтаксичного й текстового рівнів для досягнення прагматичної мети. З одного боку, за умов стабільного політичного стану політичний діяч намагається утримати владу в країні, з іншого боку, за умов політичної кризи він лінгвістично виправдовує власні рішення будь-якого характеру і через те зберігає свою безпеку. Обидва глобальних завдання потребують від політика вміння маніпулювати активними чи пасивними мовними засобами у складі стратегій самовираження, самоутвердження або самолегітимації, враховуючи при цьому тип комунікативної ситуації та спрямованість на певну аудиторію. Таким чином, міра відповідальності за прийняття того чи іншого рішення, політичний імідж, успіх на виборах або вдале розв’язання конфлікту залежать від способу самопрезентації промовця в тексті.
Перспектива подальших розвідок категорії суб’єкта вбачається у дослідженні засобів самопрезентації промовця в дискурсах опозиційних ідеологічних систем або цінностей, наприклад, конфліктність-неконфліктність”, схід-захід”, тероризм-антитерор”. На увагу заслуговує виявлення ролі засобів масової інформації як інтерпретатора стратегій і тактик самопрезентації політика, а також вивчення дискурсивних практик авторитарних мовних особистостей. Певний інтерес представляє розгляд відношення між пропозиційною установкою та пропозицією висловлень промовця.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Анри П. Относительные конструкции как связующие элементы дискурса // Квадратура смысла. М.: Прогресс, 1999. C.158-184.
2. Апресян Ю.Д. Избранные труды. М.: Языки русской культуры, 1995. Т. 2. Интегральное описание языка и системная лексикография. 772 с.
3. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
4. Арутюнова Н.Д. Семантическая структура и функции субъекта // Известия АН СССР. Серия литер. и яз. 1979. Т. 38, №4. C.323-334.
5. Арутюнова Н.Д. Фактор адресата // Известия АН СССР. Серия литер. ияз. 1981. Т. 40, №4. C.365-367.
6. АрутюноваН.Д. Предложение и его смысл. Логико-семантические проблемы. М.: УРСС, 2002. 384 с.
7. Арутюнова Н.Д. Подлежащее // Большой энциклопедический словарь Языкознание”. М.: Большая российская энциклопедия, 1998. C.379-380.
8. Арутюнова Н.Д. Субъект // Большой энциклопедический словарь Языкознание”. М.: Большая российская энциклопедия, 1998. с.497-498.
9. Арутюнова Н.Д. Дискурс // Большой энциклопедический словарь Языкознание”. М.: Большая российская энциклопедия, 1998. C.136-137.
10. АрутюноваН.Д. Язык и мир человека. М.: Языки русской культуры, 1999. 894 с.
11. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений: Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
12. Баранов А.Н. Введение в прикладную лингвистику. М.: Эдиториал УРСС, 2001. 360 с.
13. Баранов А.Н. Что нас убеждает? Речевое воздействие и общественное сознание. М.: Знание, 1990. 64 с.
14. Баранов А.Н., Казакевич Е.Г. Парламентские дебаты: традиции и новации. Советский политический язык (от ритуала к метафоре). М.: Знание, 1991. 64 с.
15. Барт Р. Избранные работы. Семиотика. Поэтика: Пер. с фр. М.: Прогресс, 1989. 615 с.
16. Бєлова А.Д. Поняття стиль”, жанр”, дискурс”, текст” у сучасній лінгвістиці // Вісник. Іноземна філологія. Вип. 32-33. К.: Вид-во Київськ. нац. ун-ту ім. Т.Шевченка, 2001. C.11-14.
17. Бенвенист Э. Общая лингвистика. М.: УРСС, 2002. 448 с.
18. Борисов В.Н. Категориальное знание: гносеологическая природа. Формы, способы функционирования // Категориальные основания научного познания. Межвуз. сб. науч. статей. Куйбышев: Изд-во Куйбышевск. ун-та, 1988. C.29-37.
19. Богуславский И.М. Сфера действия лексических единиц. М.: Языки русской культуры, 1996. 464 с.
20. Богуславский И.М Исследования по синтаксической семантике: сферы ействия логических слов. М.: Наука, 1985. 175 с.
21. Бодуэн де Куртенэ И.А. Избранные труды по общему языкознанию: Т. 2. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 391 с.
22. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. Л.: Наука, 1984. 135 с.
23. Бондарко А.В. Теория языка. Репрезентативная функция языка: Пер. с нем. М.: Прогресс, 2001. 528 с.
24. Бондарко А.В. Принципы функциональной грамматики и вопросы аспектологии. М.: УРСС, 2001. 208 с.
25. Булыгина Т.В. Проблемы теории морфологических моделей. М.: Наука, 1977. 287 с.
26. Булыгина Т.В., Шмелев А.Д. Языковая концептуализация мира (на материале русской грамматики). М.: Языки русской культуры, 1997. 574 с.
27. Бюлер К. Теория языка. Репрезентативная функция языка: Пер. с нем. М.: Прогресс, 2001. 528 с.
28. Валин ван В., Фоли У. Референциально-ролевая грамматика // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1982. Вып. XI. C.356-375.
29. Вебер С.-М. Рассечение: Об актуальности Волошинова // Бахтинский сборник. М.: Лабиринт, 1997. Вып. 3. C.119-141.
30. Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. М.: Русские словари, 1997. 416 с.
31. Вежбицка А. Дело о поверхностном падеже // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. XV. C. 303-341.
32. Веренк Ж. Диатеза и конструкции с глаголами на ся // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1985. Вып. ХV. C.286-302.
33. Взаимосвязи лексики и грамматики: Межвуз. тем. сб. науч. тр. Калинин: Изд-во Калининск. гос. ун-та, 1989. 141 с.
34. Взаємодія одиниць різних рівнів германських, романських і слов’янських мов: Зб. наук. пр. К.: КДПІІМ, 1991. 219 с.
35. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 255 с.
36. Витгенштейн Л. Философские работы. Ч. 1. М.: Гнозис, 1994. 350 с.
37. Воробьева О.П. Лингвистические аспекты адресованности художественного текста (одноязычная и межъязыковая коммуникация): Дис. д-ра филол. наук: 10.02.19. М., 1993. 382 с.
38. Восточное языкознание: грамматическое и актуальное членение предложения / Под ред. В.М.Солнцева. М.: Наука, 1984. 187 с.
39. Высказывание и дискурс в прагмалингвистическом аспекте: Сб. науч. тр. К.: КГПИИЯ, 1989. 114 с.
40. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка: Морфология. М.: Высшая школа, 1986. 312 с.
41. ГакВ.Г. Языковые преобразования. М.: Языки русской культуры, 1998. 768 с.
42. Гак В.Г. Валентность // Большой энциклопедический словарь Языкознание”. М.: Большая российская энциклопедия, 1998. C.79-80.