КИСЛА Оксана Федорівна. ТВОРЧІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІЙ РЕЦЕПЦІЇ СЕРЕДИНИ Й ДРУГОЙ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.

Краткое описание

КИСЛА Оксана Федорівна. Назва дисертаційної роботи: "ТВОРЧІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІЙ РЕЦЕПЦІЇ СЕРЕДИНИ Й ДРУГОЙ ПОЛОВИНИ ХІХ ст."

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
КИСЛА ОКСАНА ФЕДОРІВНА
УДК 821.161.2.09 «18» Т. Г. Шевченко
ТВОРЧІСТЬ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА У ЛІТЕРАТУРНО-КРИТИЧНІЙ
РЕЦЕПЦІЇ СЕРЕДИНИ Й ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ ст.
10.01.01 – українська література
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор
КОВАЛІВ ЮРІЙ ІВАНОВИЧ
КИЇВ – 2015
2
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………С.4–9.
Розділ 1. Теоретико-методологічні принципи рецепції творчості
Тараса Шевченка.
1.1.Рольова функція поняття „рецепція” у герменевтичних
студіях…………………………………………………………………..…С.10–30.
1.2. Рецепція творчості Т. Шевченка М. Костомаровим крізь призму
герменевтичного аналізу..………………………………………………С.30–45.
Розділ 2. Історико-літературні концепції М. Костомарова та їх
роль в рецепції творчого доробку Т. Шевченка.
2.1. Світоглядні основи та історико-літературні концепції
М. Костомарова першого періоду наукового досвіду (до участі у КирилоМефодіївському
братстві)………………………………………………………………….С. 46–54.
2.2. Інтерсуб`єктивна комунікація Т. Шевченко – М. Костомаров
періоду діяльності Кирило-Мефодіївського
братства……………………………………………….……………….. С. 55–66.
2.3. Концептуалізація творчого досвіду М. Костомарова у
публіцистичних і наукових працях третього періоду (після повернення із
заслання)………………………………………………………………….С. 66–79.
Розділ 3. Ступінь наближення аналітичних студій М. Костомарова
та представників української, російської та польської критики до
іманентної сутності поезій Т. Шевченка.
3.1. Рецепція «Кобзаря» 1840 року М. Костомаровим: рух до злиття
горизонтів очікування…………………………………………………С. 80–86.
3.2. Літературно-критична рецепція М. Костомаровим «Кобзаря»
Т.Шевченка 1860 року: злиття горизонтів очікування…………… С. 86–95.
3.3. Творчість поета в рецепції української критики середини й другої
половини ХІХ століття .......................……………………………… С. 95–102.
3
3.4. Творчість Т. Шевченка у рецепції російської та польської критики
середини й другої половини ХІХ століття
………………………………………………......................................С. 102–120.
Розділ 4. Аспект народності творчості Тараса Шевченка у рецепції
критиків Шевченківської доби
4.1. Народність спадщини поета у рецепції
М. Костомарова……………………………………………………..С.120–139.
4.2. Феномен Т. Шевченка у критиці 1860–1900 рр. …….. С. 139–158.
Висновки…………………………………………………….С. 158–164.
Список використаних джерел…………………………….С. 164–184.
4
ВСТУП
У тисячолітній історії українського письменства, на жаль, є ще чимало
«білих плям», які потребують пильної уваги науковців. Інколи йдеться про
цілі періоди малодослідженого чи й зовсім недослідженого поступу, забуті
персоналії і твори, подекуди силоміць вилучені з літературного процесу. На
перший погляд, постать Тараса Шевченка давно перебуває в осерді
літературознавчих досліджень, сучасне прочитання творчості Кобзаря є
одним із пріоритетних завдань історико-літературної науки. Проте один із
аспектів, а саме – рецепція творчості Тараса Шевченка його сучасниками –
науковцями та літературними критиками, ще чекає на грунтовний аналіз.
Зокрема це стосується рецепції художньої спадщини Кобзаря у літературнокритичних працях Миколи Костомарова.
Державницький статус, здобутий Україною понад 20 років тому,
звільнення національної свідомості від стереотипів і догм попередньої
політичної доби, відкриває нові, необмежені дослідницькі можливості в
осмисленні зазначеної проблеми в усій її повноті. Сприятливими слід
вважати і докорінні зміни в розстановці соціально-ідеологічних акцентів у
розвитку світової цивілізації, переосмислення долі й ролі України та її внеску
до світової духовної скарбниці. І насамперед творчість Тараса Шевченка
опиняється у фокусі відповідних наукових студій, що, у свою чергу,
детермінує актуальність саме такого дослідження. Значущість вивчення
прижиттєвої рецепції творчого досвіду Кобзаря одним із провідних
літературних критиків ХІХ століття Миколою Костомаровим, а також
широка палітра думок інших літературознавців-сучасників Тараса Шевченка,
дає змогу скоригувати численні стереотипи, пов’язані з критичною
рецепцією творчості класика української літератури, а також вивчити
оприявлену М.Костомаровим ментально-смислову сферу поезії Т.Шевченка,
5
окреслити первинні фундаментальні літературно-критичні константи, які
стали основою для більшості подальших студій в царині шевченкіани.
З огляду на непроминальне значення Шевченкового «Кобзаря», що
став художнім втіленням української картини світу, актуальним видається
означення важливих якісних характеристик поетичного всесвіту Кобзаря,
здійснених однодумцем і сучасником, яким був для Т.
Шевченка М. Костомаров. Саме це, на наш погляд, уможливить вивчення
художнього впливу Тараса Шевченка на творчість наступних мистецьких
поколінь у сфері розбудови поетичного світу.
М. І. Костомаров був одним із перших критиків і дослідників творчості
Т. Шевченка. Від перших емоційно-суб’єктивних рецензій його відгуки
поступово спонукали реципієнта об’єктивно поглянути на суть поетичних
творів поета, їхню вагу та роль у тогочасному літературному процесі,
оцінити їх вплив на суспільно-політичні реаліїї буття України. В оцінці
творів Т. Шевченка внесок М. Костомарова неоціненний насамперед у сенсі
наявності особистісного начала у формальній рецептивній практиці.
Актуальність цього дослідження полягає також у застосуванні низки
герменевтичних принципів у процесі висвітлення літературно-критичної
рецепції художніх текстів на прикладі інтерпретації творчої спадщини
Т. Шевченка, здійсненої М. Костомаровим в інтелектуальному контексті
українського письменства ХІХ століття та сприйняття її тогочасними
представниками інших культур.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертацію виконано відповідно до комплексного плану науководослідницької роботи кафедри новітньої української літератури Інституту
філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка й у
межах комплексної наукової теми «Мови та літератури народів світу:
взаємодія і самобутність» (номер державної реєстрації 11БФ044-01, науковий
керівник – доктор філологічних наук, професор Г. Ф. Семенюк).Тему
6
дисертації затверджено Вченою радою Інституту філології Київського
університету імені Тараса Шевченка (протокол №7 від 29 січня 1998 року).
Мета дослідження полягає в системному аналізі
рецептивних прийомів оцінки творчості Т. Шевченка у літературній критиці
середини й другої половини ХІХ століття, у визначенні теоретикометодологічних засад М. Костомарова при оцінці спадщини письменника і
ступеня наближення аналітичних студій критика-реципієнта до іманентної
сутності поезій Т. Шевченка.
Поставлена мета передбачає вирішення в роботі низки завдань,
зокрема:
-окреслити теоретико-методологічні засади вивчення літературнокритичної рецепції М. Костомаровим творчості Т. Шевченка;
-з’ясувати історико-літературні погляди М. І. Костомарова, які
дозволили йому співвіднести проблематику та поетику творчості Т.Шевченка
з літературним і суспільним контекстом доби;
-проаналізувати внесок М.Костомарова-критика у визначення іманентної
сутності поезій Т. Шевченка;
-розглянути особливості рецепції М.Костомаровим «Кобзаря» 1840
року як шляху до поєднання горизонтів очікування автора та критика;
-охарактеризувати рецептивні прийоми української, російської та
польської критики середини й другої половини ХІХ століття в оцінці
творчості Т. Шевченка;
-означити мотиваційні чинники звернення критиків із різних країн до
творчості Т. Шевченка;
-розкрити типологічні подібності та розбіжності в рецептивних
моделях української, польської, російської критики та працях
М. Костомарова;
-визначити роль і місце критичних праць М. Костомарова в
літературознавчій шевченкіані.
7
Об’єктом дослідження є літературно-критичні праці М. Костомарова, в
яких наявні оцінки творчого досвіду Т. Шевченка, а також праці інших
критиків (українських, російських, польських) – сучасників М. Костомарова.
Предметом дослідження є насамперед рецепція творчого досвіду
Т. Шевченка у літературно-критичних працях М. Костомарова та інших
літературних критиків; генетично-контактні зв’язки рецептивних моделей
різних авторів.
Методи дослідження ґрунтуються на принципах герменевтичної та
філологічної шкіл із залученням текстологічного, історико-літературного,
компаративного методів. Застосування до української класичної літературної
спадщини герменевтичного інструментарію дає змогу відкрити нові риси та
характеристики в її традиційних і новітніх інтерпретаціях, а також
інтегрувати національне письменство в контекст світового. Використання
герменевтичного інструментарію при вивченні рецепції творчості
Т. Шевченка в науковій спадщині М. Костомарова дає можливість
проаналізувати та репрезентувати рух автора й критика до злиття горизонтів
очікування, довести домінування художніх і літературно-критичних ідей
обох митців у контексті гуманітарного досвіду української нації у 40–80-х рр.
ХІХ століття. Порівняльно-історичний та типологічний методи уможливили
студіювання рецепції художніх текстів Т. Шевченка М. Костомаровим та
іншими критиками зазначеної доби. Культурологічний метод сприяв
дослідженню текстів у їх специфіці та взаємодії з іншими творами,
формуючи тим самим контекст певної літературної епохи. За допомогою
методу рецептивної естетики обґрунтовано множинність інтерпретацій і
різноаспектне потрактування традиційного сюжетно-образного матеріалу. На
певних етапах роботи залучався також інтертекстуальний метод, прийоми
міфологічної критики.
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять
літературознавчі, герменевтичні, культурологічні, філософські праці
українських і зарубіжних учених, зокрема Ю. Барабаша, Г.–Г. Гадамера,
8
М.Гайдеггера, Г. Грабовича, І. Дзюби, В. Дільтея, М. Зубрицької,
П. Іванишина, Ф. Кислого, Г. Клочека, Ю. Коваліва, Я. Козачка,
Ю. Луцького, П. Рікера, С. Смаль-Стоцького, В. Смілянської, І. Франка,
В. Шевчука, Ф.-Д.-Е. Шлеєрмахера т.ін.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українському
літературознавстві здійснено дослідження теоретико-методологічних засад
літературно-критичного доробку М. Костомарова, насамперед в оцінці
творчості Т. Шевченка; проаналізовано рецепцію творчості поета критиком
крізь призму герменевтичної наукової практики; означено періодизацію у
розвитку світоглядних засад та історико-літературних поглядів
М. Костомарова. У роботі систематизовано рецептивні прийоми української,
російської та польської критики часів М. Костомарова в оцінці творчості
Т. Шевченка; з’ясовано чинники, що зумовили своєрідність рецепції
М. Костомаровим творчості Т. Шевченка та особливості рецепції в різних
національних науково-критичних парадигмах.
Теоретичне значення роботи. У дисертації запропоновано новий
напрям у дослідженні наукової спадщини М. Костомарова, зокрема її
шевченкознавчий вектор, що дає підстави зробити вагомі висноки щодо
особливостей рецепції критиком творчої спадщини митця. Використаний у
дослідженні методологічний інструментарій сприяє розширенню наукових
поглядів як на спадщину М. Костомарова, так і на специфіку рецепції
творчості Т. Шевченка в українській, російській та польській критиці
середини й другої половини ХІХ століття.
Практичне значення роботи. Зроблені автором у дисертації висновки
можуть бути використані при написанні нових наукових досліджень,
підручників і посібників із історії української літератури, підготовці
лекційних і семінарських курсів, а також спецкурсів для студентів вищих
навчальних закладів.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації
були оприлюднені у формі доповідей на наукових конференціях: VІ
9
Всеукраїнській науково-практичній конференції «Гуманітарна освіта в
профільних вищих навчальних закладах: проблеми і перспективи» (Київ,
2005), Всеукраїнській науковій конференції «Тарас Шевченко: контекст
європейський і національний» (Київ, 2006), Всеукраїнській науковій
конференції «Образ світу в творчості Т. Шевченка: бачення національного і
загальнолюдського» (Київ, 2007), Всеукраїнській науковій конференції,
присвяченій 195-річчю від дня народження Тараса Шевченка (Київ, 2009),
Всеукраїнській науковій конференції «Творча постать Тараса Шевченка:
традиції дослідження і сучасне прочитання» (Київ, 2013).
Публікації. Основні положення дисертації відображено у п’яти
одноосібних статтях (чотири надруковано у наукових фахових виданнях
України та одна – в іноземній науковій періодиці).
Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, чотирьох
розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг праці –
184 сторінки, із яких 164 сторінки основного текст

Список литературы

ВИСНОВКИ
У критичних розвідках М. Костомарова представлено рецепцію творів
Т. Шевченка, основану на його власному науковому досвід, відповідно до
змін, які відбувалися у свідомості критика у певні періоди життя, згідно з
викликами та запитами часу.
Звернення М. Костомарова до поетичної спадщини Т. Шевченка було
зумовлене усвідомленням здатності творчого досвіду Кобзаря відображати
національне буття. Критик, даючи їй рецептивну оцінку, її головний смисл
вбачає у репрезентації тогочасного національного буття, представленні
художнього контексту української ідеї. Загалом художній досвід
Т. Шевченка характеризується домінуванням національно-імперативного
характеру художнього мислення, що зумовило подібне спрямування рецепції
його творів у літературно-критичних працях М. Костомарова. Після власної
інтерпретації ідей Т. Шевченка М. Костомаровим відбувалися їх введення та
інтеграція у парадигму літературно-критичних праць критика, у контекст
творчого досвіду реципієнта. Дослідження М. Костомаровим творів поета,
їхня критична рецепція склали основу для участі вченого у творенні історії
художнього тексту, визначили критика як першого дослідника феномену
Кобзаря. Також вагомим є запозичення М. Костомаровим досвіду
Т. Шевченка і переведення його у власну життєву практику. Через текст
відбувалася інтерсуб`єктивна комунікація, творчий діалог-дискусія між
Т. Шевченком і М. Костомаровим. Костомаровська рецепція та інтерпретація
творчості Т. Шевченка представляє динаміку змін та еволюцію горизонтів
літературного і суспільного досвідів, які відображають різний вплив Кобзаря
на епохи, специфічні комунікації тексту твору і досвіду читача, а злиття
горизонтів тексту і критика-читача-реципієнта постає як результат їхньої
взаємодії та синтезу.
Науковий досвід М. Костомарова, репрезентований низкою його праць,
написаних у різні часи і за відмінних обставин, поділяємо на три періоди.
159
Перший – це період до виникнення Кирило-Мефодіївського братства. Другий
період припадає на часи безпосередньої участі М. Костомарова у створенні та
функціонуванні товариства, коли відбувалося активне спілкування критика і
Т. Шевченка. Третій період – це часи після арешту і повернення із заслання.
Для світоглядних позицій та історико-літературних засад М. Костомарова
притаманним є національно-патріотичне спрямування, домінування
націєтворчої ідеї, відстоювання права українського народу на власну
самобутність, визнання федеративної ідеї як ідеальної форми суспільної
організації, акцентування уваги на традиціях демократизму в Україні.
М. Костомаров першим визначив зміст і спрямування української
літературної критики, окреслив напрямки осмислення феномену
Т. Шевченка, репрезентував свою інтерпретацію та рецепцію його спадщини.
М. Костомаров одним із перших після виходу у світ «Кобзаря» 1840
року високо його оцінив, наголосивши на глибинному зв’язкові поезії митця
зі світоглядом народу і його позиціями, вказав на те, що представлені у
ньому ідеали, зокрема Правди, мають характер наднародний і
наднаціональний. Аналітичний висновок комунікативного зв’язку між
Т. Шевченком і М. Костомаровим визначається тим, що перший поширював
за допомогою поетичного слова теорію національної самоідентифікації
вченого, розуміння ним нації як духовної єдності. Ідеї були однаковими, але
різнилися шляхи та способи їх вираження. Як учасники КирилоМефодіївського братства Т. Шевченко і М. Костомаров утверджували ідеї
про скасування кріпацтва, здобуття національної державної незалежності в
межах слов`янської федерації, національної самодостатності українського
народу, християнізм як головну духовну та світовідчуттєву настанову, на
яких зійшлися горизонти очікування поета та критика. М. Костомаров
послідовно доводив самодостатність української літератури на основі показу
значущості та високого рівня її представників, зокрема Т. Шевченка.
Наукова та літературно-критична спадщина М. Костомарова
відображає еволюцію та систему його рецептивних оцінок творчого досвіду
160
Т. Шевченка, репрезентуючи інтерсуб`єктивний діалог автор – критик. У
рецептивній критиці М. Костомарова виділяємо два етапи. Перший
репрезентований виданням «Кобзаря» 1840 року та пізнішими відгуками на
творчість митця до 1847 року – арешту Т. Шевченка і його заслання. Другий
етап розпочався після повернення поета з заслання та пов’язаний з виданням
«Кобзаря» 1860 року. У відгуках на «Кобзар» 1840 року наголошується на
значенні поета як провісника народних дум, представника народної волі,
тлумача народного почуття, поета національного, здатного водночас
виражати інтереси всього людства, підкреслюється світове значення
творчості Т. Шевченка поряд із О. Пушкіним і А. Міцкевичем. В історії
шевченкознавства М. Костомаров першим почав розглядати літературну
діяльність Т. Шевченка в контексті традицій української давньої та нової
літератури. Оцінка «Кобзаря» 1840 року засвідчила рух до злиття горизонтів
очікування автора та реципієнта, спільність поглядів і позицій у творчих
досвідах обох.
М. Костомаров ствердив повернення Т. Шевченка в життя та літературу
після тривалого заслання оцінками «Кобзаря» 1860 року, вказавши не на
«провінційне», а на світове його значення. Критик вважає твори
Т. Шевченка народними, тому що вони глибоко національні, народжені та
перейняті українською піснею та думою. Він наголошує, що поезія митця
продовжує традиції народної української творчості, репрезентує образ
українського селянства як нової історичної сили, покликаної вивести народ
на інший рівень життя. Загалом рецептивна оцінка «Кобзаря» 1860 року
М. Костомаровим репрезентує злиття горизонтів очікування автора і критика,
відповідність їхніх поглядів один одному. Рецепція М. Костомаровим творів
Т. Шевченка показує не тільки повне сприйняття ним його ідей, а й
вкорінення їх у його інтерпретації та розумінні у своїй історико-літературній
і літературно-критичній концепціях.
Українська критика часів М. Костомарова давала переважно позитивні
оцінки феномену Т. Шевченка, наголошуючи на його авторитетові та впливі
161
в українській літературі. Так, П. Куліш називав вірші Т. Шевченка суто
українськими, але такими, що водночас містять і великоросійські мотиви.
Відсутність попередників і спадкоємців, на думку критика, свідчить про
геніальність та унікальність поета. Д. Мордовцев акцентував на інтересі
Шевченка до старовини, власному трактуванні ним минулого, введенні в
поезію стихії народності. Загалом шевченкознавчий контекст цього часу
характеризується домінуванням костомаровськї літературно-критичної
рецепції.
Російська та польська критика після виходу першого «Кобзаря»
Т. Шевченка висловила своє ставлення до книги зокрема та до української
мови та літератури загалом. Російські реципієнти поділялися на дві групи:
перші не сприймали літературу малоросійською мовою та заперечували
право на її існування; другі визнавали талант Т. Шевченка та його рідну
мову. У більшості російських відгуків наголошувалося на загальнонародному
характері творчого досвіду Кобзаря, його відповідності ментальності та
історичному світогляду українського народу. Так, М. Добролюбов писав, що
поява віршів поета є цікавим явищем не тільки для прихильників української
літератури, а й для будь-якого шанувальника істинної поезії. Він розпочав
традицію глибокого аналізу та оцінки всієї творчості Кобзаря, наголосивши
на її глибокій ідейності та народності. Критик дав високу оцінку творам
Т. Шевченка, намагався бути об’єктивним у своїх міркуваннях. На
патріотичному спрямуванні поезії Шевченка наголосив М. Чернишевський,
давши власні рецептивні оцінки феномену Кобзаря, акцентуючи увагу на
народності його творів. Загалом російська критика визнала талант
Т. Шевченка, вагу і значення його творчості, а також, у своїй переважній
більшості, й наявність української літератури, її самодостатність у порівнянні
з літературами російською та польською. Польська критика також належним
оцінила «Кобзар» Т. Шевченка, акцентуючи увагу на його народності та
національності.
162
Рецепція М. Костомаровим народності творчого досвіду Т. Шевченка
представлена в усій літературно-критичній діяльності науковця. Прижиттєва
критика творів Кобзаря містить започаткуванням рецепції та інтерпретації
цього поняття, а посмертна критика спрямована на глибинне його осягнення
у контексті еволюції творчого досвіду автора і критика-реципієнта. Загалом
посмертній критиці творчості Т. Шевченка притаманна рецепція феномену
поета в історичному розвитку української нації та її літератури, при
осмисленні виявів у його творчості народності.
Рецепція М. Костомарова характеризується прийняттям
громадянського звучання і значення творів Т. Шевченка, визначенням його
як народного поета, творчість якого виходить за межі національного.
М. Костомаров інтерпретує творчий досвід Т. Шевченка як такий, що
належить не лише українському, а й російському народові. Критик аналізує
спадщину митця в контексті української літературної історії, вбачаючи в ній
продовження традицій народної творчості та української поезії ХVІ–ХVІІ
століть, наголошує на важливості відстоювання митцем ідеї єднання
слов`янських народів, порозуміння між ними, вираження тез
загальноруського значення.
Як критик-реципієнт, М. Костомаров максимально наблизився до
розуміння народності творів Т. Шевченка, усвідомлення їх іманентної
сутності, прийнявши Т. Шевченка як народного обранця, пророка нації. На
думку критика, його народнопісенні форми є результатом кровного зв’язку з
народом. Народність Т. Шевченка в рецепції М. Костомарова постає через
його здатність репрезентувати і захищати ідеали народу, селянської маси, яка
стогнала під ярмом кріпацтва, будучи позбавлена свободи, терплячи
приниження своєї мови, культури, звичаїв. У М. Костомарова народність
літератури тісно пов’язана з її ідейністю, обов`язком служити прогресивним і
гуманістичним ідеалам. Він вважав дійсно народним такий твір, який
перейнятий народним духом, правдою життя, глибокими прогресивними
163
ідеями, пов’язаними з соціальним визволенням народу, національними
пориваннями.
Головними принципами народності творів Т. Шевченка М. Костомаров
вважав такі – нерозривний зв’язок його поезій із усною народною творчістю
України, безпосередній і тісний контакт Кобзаря з народними масами,
здатність творів Т. Шевченка відображати думи та прагнення української
нації, її характер і ментальність, вміння Т. Шевченка своїми поетичними
текстами виражати передові ідеї епохи, запрограмованість поезії Кобзаря
кликати народ до нового життя, національного та соціального визволення.
Шостий – позиціювання Шевченка як виразника народних дум, вождя нації,
пророка.
Посмертна критика М. Костомаровим творчості Т. Шевченка позначена
розвитком попередніх положень, їх адаптацією до нових умов, а також
діяльністю, спрямованою на видання творів Кобзаря. Він ініціював і очолив
працю над виданням «Кобзаря» 1867 року, до якого було включено понад
сімдесят нових творів митця. Також критику належить заслуга у друкуванн
російськомовних повістей Т. Шевченка, які він вважав спадщиною
українського письменства. Костомаров першим здійснив порівняльний аналіз
феноменів Т. Шевченка, О. Пушкіна й А. Міцкевича.
Загалом, горизонти очікування автора (Т. Шевченка) і критикареципієнта (М. Костомарова) збігаються. Другий розумів і приймав
соціальну загостреність поезій першого, її спрямованість на викриття
самодержавства і національного гноблення України. У рецепції
М. Костомарова феномену Кобзаря спостерігається висока оцінка у творчості
поета співчуття до долі простого народу, утвердження ідеї його свободи.
Критик наголошував на всесвітньо-історичному значенні постаті
Т. Шевченка, який виступив від імені свого народу на захист всіх
пригноблених націй. Твори Т. Шевченка М. Костомаров вважав найбільшим
досягнення та прикладом патріотичного служіння своїй нації, виявом
громадянської мужності у світовій поезії.
164
Українська посмертна критика творів Т. Шевченка часів
М. Костомарова характеризується розвитком його ідей, їхнім домінуванням
у контексті оцінок спадщини Кобзаря. Зокрема, положення були розвинені в
оцінках П. Куліша і П. Грабовського, а пізніше й І. Франка.