КИЯНИЦЯ Леонід Леонідович. ВПЛИВ «АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ» НА СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ

Краткое описание

КИЯНИЦЯ Леонід Леонідович. Назва дисертаційної роботи: "ВПЛИВ «АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ» НА СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ"

Міністерство освіти та науки України
Національний університет «Києво-Могилянська академія»
На правах рукопису
Кияниця Леонід Леонідович
УДК 327(53+61)
ВПЛИВ «АРАБСЬКОЇ ВЕСНИ» НА СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ
НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ
Спеціальність 23.00.04 – «Політичні проблеми міжнародних систем та
глобального розвитку»
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Науковий керівник –
Якушик Валентин Михайлович,
доктор політичних наук,
кандидат юридичних наук,
професор
КИЇВ – 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………………..4
Розділ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ТА ДЖЕРЕЛЬНО-ДОКУМЕНТАЛЬНА
БАЗА
ДОСЛІДЖЕННЯ……………...………………………………………..……..……….10
1.1. Джерельно-документальна база та стан наукової розробки проблематики
дослідження………………………………………………………………….....10
1.2. Методологічні засади
дослідження……….……………………………………………………………38
Розділ 2. ТРАНСФОРМАЦІЯ МІЖНАРОДНО-ПОЛІТИЧНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ
БЛИЗЬКОГО СХОДУ ЗА УМОВ НОВОЇ КОНФІГУРАЦІЇ СПІВВІДНОШЕННЯ
СИЛ……………………………………………………………………..………...........69
2.1. Вплив «Арабської весни» на співвідношення сил у межах
Магрибу………………........................................................................................69
2.2. Основні тенденції зміни співвідношення сил у межах субкомплексу
Перської
затоки………………………………………………………………………........84
2.3. «Арабська весна» як чинник переформатування структур співвідношення
сил у межах Левантського
субкомплексу…………………………………………………………………...96
2.4. Перетворення регіональної ідентичності Ірану та Туреччини у контексті
змін у співвідношенні сил на Близькому
Сході………………..………………………………………………………….112
Розділ 3. ВЕЛИКІ ДЕРЖАВИ ТА СПІВВІДНОШЕННЯ СИЛ НА БЛИЗЬКОМУ
СХОДІ В КОНТЕКСТІ «АРАБСЬКОЇ
ВЕСНИ»………………………………………………………………………..133
3.1. Позиція США щодо процесів трансформації регіонального співвідношення
сил на Близькому Сході в контексті «Арабської весни»…………………...134
3
3.2. Реакція держав Європейського Союзу на «Арабську
весну»………………………………………………….………………………143
3.3. Сприйняття наслідків «Арабської весни» в Російській Федерації………...152
3.4. Близькосхідна стратегія Китайської Народної Республіки в умовах
«Арабської весни»…………………………………………………………………...158
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………….166
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………....170
4
ВСТУП
Актуальність теми дисертації. Актуальність теми цього дослідження
визначається необхідністю розширити рамки висвітлення в українській науковій
літературі основних міжнародно-політичних наслідків «Арабської весни». Це
пов’язано із значним впливом подій «Арабської весни» на близькосхідну
регіональну систему міжнародних відносин та зокрема – на співвідношення сил
між основними регіональними центрами сили та претендентами на цей статус.
«Арабська весна» фактично елімінувала ряд важливих регіональних держав як
самодостатні центри впливу на регіональну політику (Єгипет, Лівія), сприяла
підвищенню відносної ваги держав, які раніше займали позиції невтручання в
конфлікт інтересів між основними гравцями близькосхідної регіональної системи
(Катар, Туреччина), дестабілізувала ключові з геостратегічної точки зору малі
держави регіону (Ємен), та сприяла подальшій консолідації регіональних коаліцій
– союзу консервативних монархічних режимів навколо Саудівської Аравії та
катарсько-турецького альянсу. У той же час, процеси, пов’язані з «Арабською
весною», мали безпосередній вплив на сприйняття глобальними акторами
трансформацій співвідношення сил на Близькому Сході. Загалом, як показано в
цій роботі, «Арабська весна» поклала край попередній динаміці співвідношення
сил між основними регіональними акторами та стала вихідною точкою
формування їх нової конфігурації.
З точки зору актуальності обраної теми дослідження для розвитку
теоретичних засад зовнішньої політики України, не можна не зауважити, що
дослідження впливу «Арабської весни» на регіональне співвідношення сил може
мати позитивний вплив на перспективне планування регіональної політики
України, зокрема – у плані визначення специфіки відносин із тими державами
Близького Сходу, міжнародно-політичні позиції яких зазнали значущих
трансформацій під впливом процесів «Арабської весни». Відсутність робіт
5
узагальнюючого характеру на відповідну тематику в українській політичній науці
підкреслює актуальність здійснення цього дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Це
дослідження безпосередньо пов’язане з науково-дослідною темою кафедри
політології Національного університету «Києво-Могилянська академія» на 2011-
2015 рр. «Трансформаційні процеси в сучасних політичних системах» (державний
реєстраційний номер 0112U0077428), що обумовлено трансформаційним
потенціалом «Арабської весни» в контексті близькосхідної системи міжнародних
відносин.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення характеру
впливу викликаних «Арабською весною» регіональних політичних трансформацій
на співвідношення сил на Близькому Сході. Постановка цієї мети необхідним
чином обумовлює наступні завдання:
 визначити основні тенденції трансформацій близькосхідної системи
міжнародних відносин, зумовлених «Арабською весною»;
 охарактеризувати вплив вищезазначених трансформацій на загальний
розвиток безпекових відносин між регіональними акторами на
Близькому Сході;
 визначити характер трансформацій релігійного чинника розвитку
міждержавних відносин у регіоні Близького Сходу за підсумками
«Арабської весни»;
 встановити співвідношення між регіонально-політичними
трансформаціями, викликаними «Арабською весною», та зміною
регіональної ролі національно-визвольних/сепаратистських рухів на
Близькому Сході;
 простежити можливий взаємозв’язок між змінами в співвідношенні
сил на Близькому Сході та рівнем залученості позарегіональних
акторів до відповідних процесів;
6
 показати загальну роль «Арабської весни» у дестабілізації
близькосхідної регіональної системи міжнародних відносин.
Відповідно до поставленої вище мети, об’єктом дослідження є
близькосхідна регіональна система міжнародних відносин на сучасному етапі її
розвитку. Предметом дослідження є вплив породжених «Арабською весною»
регіональних політичних процесів на співвідношення сил у межах близькосхідної
системи міжнародних відносин.
Хронологічні рамки цього дослідження охоплюють розвиток породжених
«Арабською весною» трансформаційних процесів у регіональній системі
міжнародних відносин до останнього часу. Таке визначення хронологічних рамок
обумовлено передусім тим, що саме з 2014 р. розвиток політичних процесів на
Близькому Сході набув докорінно нового спрямування у зв’язку з виникненням та
кристалізацією «Ісламської держави» як принципово контрсистемного актора
регіональної системи міжнародних відносин, вплив якого уже виходить за рамки
динаміки процесів, породжених «Арабською весною». Географічні рамки
дослідження охоплюють сукупність держав та недержавних акторів, що
контролюють географічну зону, яка тягнеться від Магрибу («арабського Заходу»)
до Перської затоки (включно з Іраном). Поняття «Близький Схід» у контексті цієї
роботи може бути замінене, у разі необхідності, еквівалентним терміном
«Близький Схід та Північна Африка».
У контексті теми дослідження слід зауважити, що проблематика
громадянської війни в Сирії в рамках цієї роботи буде зачеплена лише постільки,
поскільки події, що відбуваються в Сирії, наклалися на динаміку змін у
співвідношенні сил між акторами, що вже була закладена попередніми процесами
«Арабської весни». Такий підхід зумовлено специфікою розвитку сирійської
кризи, а саме – високим рівнем залучення позарегіональних акторів у її перебіг,
що не дає підстав розглядати події в Сирії як суто регіональні за своїм
масштабом.
7
Методи дослідження. В основу методології цієї роботи покладено синтез
методологічних основ В основу методології цієї роботи покладено синтез
методологічних основ структурного реалізму та соціального конструктивізму.
Якщо структурно-реалістичний підхід (К. Уолтц) виходить із поєднання
традиційної парадигми політичного реалізму з системно орієнтованим поглядом
на міжнародні відносини, то соціально-конструктивістське бачення основних
проблем міжнародних відносин (представлене, зокрема, А. Вендтом) ґрунтується
на тезі про пріоритет взаємно обумовлених ідентичностей акторів міжнародних
відносин та їх взаємодій у сфері безпеки (концепція сек’юритизації; О. Вівер, Б.
Бузан, Я. де Вільде). Це, в свою чергу, дозволяє вказати на зв’язок між
ідеологічними матрицями політики відповідних регіональних акторів та їх
прагматичними національними інтересами.
Основною складовою методології цього дослідження стала теорія
регіональних комплексів безпеки. До конкретних методів, що були використані в
ході роботи над цим дослідженням, належать методи індукції та дедукції,
порівняльний та порівняльно-історичний метод.
Наукова новизна одержаних результатів. Основними положеннями, які
визначають наукову новизну цього дослідження та виносяться на захист, є
наступні:
Вперше:
 показано специфіку трансформації міжнародно-політичної
ідентичності провідних акторів близькосхідної регіональної системи
під впливом процесів «Арабської весни»;
 розглянуто взаємозв’язок між процесами «Арабської весни» та
змінами в співвідношенні сил у межах близькосхідної регіональної
системи на новому етапі її розвитку в постбіполярний період.
Поглиблено:
8
 розуміння обумовленості змін у співвідношенні сил у межах
регіональних систем міжнародних відносин трансформаціями
міжнародно-політичної ідентичності акторів регіональної системи;
 характеристику безпекових взаємодій у межах близькосхідної
регіональної системи в контексті «Арабської весни»;
 аналіз специфіки формування та протистояння коаліцій регіональних
акторів на Близькому Сході за умов, що склалися за підсумками
«Арабської весни»;
Набули подальшого розвитку:
 об’єктивне осмислення специфіки регіональних політичних процесів
на Близькому Сході з урахуванням субрегіонального виміру останніх;
 розуміння динаміки впливів позарегіональних акторів на зміни в
співвідношенні сил на Близькому Сході в контексті процесів
«Арабської весни»;
 інтерпретація теорії регіональних комплексів безпеки як ключового
методологічного інструменту аналізу сучасних регіональних систем
міжнародних відносин.
Практичне значення одержаних результатів. Наукове та практичне
значення цього дослідження пов’язане з можливістю використання його основних
результатів для забезпечення більш комплексного розуміння специфіки
міжнародно-політичної ситуації на Близькому Сході працівниками
дипломатичних установ Міністерства закордонних справ України та відповідних
науково-аналітичних структур. Зокрема, результати цього дослідження можуть
бути інтегровані до матеріалів навчальних курсів з наступних навчальних
дисциплін: «Зовнішня політика країн Азії», «Регіоналізм та регіональні системи
безпеки», «Релігійний фактор у міжнародних відносинах» (Інститут міжнародних
відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка);
«Соціальний конструктивізм», «Суспільство і державність у країнах арабського і
тюркського історично-культурного простору» (факультет соціальних наук і
9
соціальних технологій Національного університету «Києво-Могилянська
академія»). У подальшому основним напрямом продовження цього дослідження
може стати проведення зв’язку між проблематикою змін у співвідношенні сил у
межах близькосхідної регіональної системи та загальними проблемами
трансформації сучасної глобальної системи міжнародних відносин.
Апробація результатів роботи. Апробацію цієї дисертації було проведено
в ході презентації відповідних тез на п’яти наукових конференцій (у тому числі –
трьох, що мали статус міжнародних науково-практичних конференцій), що
проходили в 2013-2015 рр.: конференції молодих дослідників Національного
університету «Києво-Могилянська академія» «Дні науки НаУКМА» (30 січня
2013 р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції «Теоретичні,
методичні і практичні проблеми соціології, історії та політології» (19-20 грудня
2014 р., м. Херсон); міжнародній науково-практичній конференції «Суспільні
науки: сучасні тенденції та фактори розвитку» (23-24 січня 2015 р., м. Одеса);
міжнародній науково-практичній конференції «Рівень ефективності та
необхідність впливу суспільних наук на розвиток сучасної цивілізації» (27-28
лютого 2015 р., м. Львів); науково-практичній конференції «Децентралізація
влади в Україні: напрямки вдосконалення форми державного устрою в Україні» (5
березня 2015 р.). Одержані результати дослідження було розглянуто та
рекомендовано до захисту на засіданні кафедри політології Національного
університету «Києво-Могилянська академія» (протокол № 9 від 12 листопада 2014
р.).
Публікації. Одержані результати та висновки дослідження знайшли своє
відображення в 9 статтях у наукових журналах та матеріалах і тезах конференцій
(з них – 1 стаття в закордонному науковому виданні з тематики суспільнополітичних наук), що були опубліковані в 2012-2015 рр. Перелік публікацій
подано в авторефераті цієї дисертації.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У ході проведення цього дослідження було сформульовано наступні
висновки, що вказують на рівень виконання мети та завдань дисертаційної
роботи:
1. «Арабська весна» призвела до кардинальної трансформації
близькосхідної регіональної системи, що проявилося в зміні основного критерію
міжнародно-політичної самоідентифікації відповідних регіональних акторів, яким
з цього моменту стала позиція останніх стосовно прийнятності/неприйнятності
«зміни режиму» на Близькому Сході. Відповідна трансформація основних засад
ідентичності акторів близькосхідної регіональної системи безпосередним чином
відбилася на регіональному співвідношенні сил, що призвело до змін у структурі
регіональних коаліцій. Зокрема, особливо значних змін зазнала міжнароднополітична ідентичність Туреччини на Близькому Сході, втратив свою попередню
роль Єгипет, відбулася елімінація Лівії як відносно впливового регіонального
актора. Натомість, відбулося подальше посилення Саудівської Аравії та Катару як
центрів впливу, що виходили з діаметрально протилежних позицій стосовно
процесів «Арабської весни».
2. Спричинені «Арабською весною» трансформації міжнародно-політичній
ідентичності провідних акторів близькосхідної системи міжнародних відносин
призвели до значних змін у конфігурації регіональної безпеки. Основним
чинником формування останньої стали ідеологічні моделі ісламістського
популізму (підтримуваного катарсько-турецьким альянсом) та консервативного
авторитаризму (репрезентованого Саудівською Аравією та її союзниками).
Протистояння між відповідними регіональними коаліціями, перша з яких у 2012-
2013 рр. безуспішно намагалася інтегрувати до свого складу Єгипет, пов’язане як
із міжнародно-економічними, так і з міжнародно-політичними чинниками. Однак
наразі другий компонент превалює над першим, що викликано сприйняттям
консервативними монархічними режимами поширення ісламістського популізму
167
«турецького» зразку як загрози для своїх політичних режимів. В той час як
падіння авторитарних режимів у Єгипті та Лівії остаточно зняло з порядку
денного питання про вплив авторитарного секулярного націоналізму на
Близькому Сході, протистояння між двома вищезгаданими ідеологічними
моделями стало чинником дестабілізації безпекових взаємодій у регіоні.
3. «Арабська весна» сприяла значному загостренню впливу чинника
сунітсько-шиїтського протистояння, що було викликано передусім спробами
Ірану використати ситуацію революційної дестабілізації для просування власних
інтересів у регіоні. Це, в свою чергу, викликало спротив Саудівської Аравії та її
союзників, що вилилося в підтримку останніми сунітських урядів Бахрейну та
Ємену проти шиїтських за своєю конфесійною орієнтацією опозиційних та
повстанських сил. З іншого боку, серед сунітських держав Близького Сходу
намітився внутрішній розкол, викликаний спробами Туреччини остаточно
інтегруватися до сучасної близькосхідної регіональної системи міжнародних
відносин та зайняти в рамках останньої одне з провідних місць. Будучи до того
моменту відносно ізольованою від процесів формування близькосхідного
регіонального співвідношення сил, Туреччина змогла використати імпульс
«Арабської весни» для власної інтеграції в близькосхідну регіональну систему,
позиціонуючи себе в якості основного носія ідеологічного поєднання
демократичного політичного устрою та ісламської соціокультурної ідентичності.
Перетворення Туреччини та близького до неї за ідеологічним дискурсом Катару
на нові регіональні центри впливу з виразною спрямованістю на подальше
поширення та підтримання імпульсів «Арабської весни» сприяло розколу серед
сунітських держав Близького Сходу. Це, в свою чергу, викликало остаточну
інституалізацію коаліції консервативних держав, переважно з монархічною
формою правління, що сформувалася на базі очолюваної Саудівською Аравією
Ради співробітництва арабських держав Перської затоки. В сфері впливу цього
альянсу опинилися також такі сунітські держави, як Йорданія, Марокко та Єгипет
після усунення від влади М. Морсі. Станом на цей час Туреччина та Катар
168
опинилися у відносній ізоляції, що зумовлено нерівним співвідношенням сил між
цими державами і Саудівською Аравією та її союзниками.
4. «Арабська весна» та викликані останньою дестабілізаційні тенденції
викликали нову хвилю відродження національно-визвольних/сепаратистських
рухів неарабських народів регіону. Передусім мова йде про туарезький
національний рух на півдні Лівії та півночі Малі, з одного боку, а також
курдський національний рух у окремих регіонах Сирії та Іраку. Фактичний розпад
єдиної сирійської та лівійської державності за підсумками «Арабської весни»
дозволив курдським та туарезьким секулярним націоналістам здійснити спроби
реалізації своїх національно-державних проектів за умов формування нової
конфігурації регіонального співвідношення сил. Однак значний рівень протидії
таким проектам з боку транснаціонального ісламістського руху обмежує
потенціал світського націоналізму на Близькому Сході за сучасних історичних
умов. У зв’язку з вищезазначеним, видається, що курдський та туарезький
національні проекти наразі не можуть досягти вирішального військовополітичного успіху та стати самостійним чинником формування нових
регіональних акторів державного характеру.
5. Вплив позарегіональних держав, якими в контексті цього дослідження
вважаються Сполучені Штати Америки та великі держави сучасної міжнародної
системи, на регіональне співвідношення сил у контексті процесів «Арабської
весни» був достатньо обмеженим. Такий висновок пов’язаний насамперед із
реактивним, а не проактивним характером відповіді цих глобальних акторів на
виклики трансформації міжнародно-політичної ідентичності регіональних акторів
Близького Сходу та відносин між ними, викликані процесами «Арабської весни».
Зокрема, Сполучені Штати зайняли прагматично-вичікувальну позицію стосовно
подій у Тунісі та Єгипті, у той же час намагаючись встановити зв’язки з тими
політичними силами, що виявилися бенефіціарами революційних змін, зокрема –
з поміркованими ісламістами. Це, в свою чергу, призвело до деякого охолодження
у відносинах між США та Ізраїлем і Саудівською Аравією, а також мало
169
негативний вплив на американо-єгипетські відносини після військового
перевороту в Єгипті 3 липня 2013 р. У той же час, США активно співробітничали
з Саудівською Аравією в ході врегулювання політичної кризи 2011 р. в Ємені та
проігнорували силове придушення масових протестів у Бахрейні військовополіційними контингентами Саудівської Аравії та ОАЕ. Подібну позицію щодо
процесів «Арабської весни» зайняла також КНР, в той час як Росія сприйняла
повалення світських авторитарних режимів на Близькому Сході як непряму
загрозу власній політичній стабільності.
Єдиним винятком у цьому плані виглядає проактивна позиція Франції та
Великої Британії стосовно лівійської кризи, що була реалізована за фактичної
підтримки США. Тому в цьому аспекті можна говорити про певне поєднання
прагматичних та ідеологічних підходів у стратегіях держав Заходу стосовно
впливу на регіональних акторів Близького Сходу у контексті «Арабської весни».
6. Загалом «Арабська весна» призвела до засадничої дестабілізації
попередньої структури співвідношення сил та міждержавних взаємодій на
Близькому Сході загалом. Фактично підірвавши усталену структуру полярності в
межах регіональної системи (за рахунок постійного або тимчасового усунення
таких важливих до того регіональних держав, як Лівія та Єгипет, від здійснення
своїх традиційних ролей у структурі співвідношенні сил), «Арабська весна»,
разом із тісно пов’язаною із нею сирійською кризою, створила сприятливі умови
для стрімкого зростання впливу контрсистемних недержавних акторів, найбільш
яскравим прикладом яких стала «Ісламська держава» в Іраку та Сирії.