Композити в староукраїнській літературній мові кінця XVI–XVII ст.: структурно-семантичний і функціонально-стилістичний аспекти (на матеріалі поетичних текстів)

Краткое описание

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут філології

На правах рукопису

УДК 811.161.2’367.623’373.611-112

Дем’янюк Анжела Анатоліївна

Композити в староукраїнській літературній мові
кінця XVIXVII ст.: структурно-семантичний і функціонально-стилістичний аспекти
(на матеріалі поетичних текстів)

10.02.01 українська мова

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
Гнатюк Лідія Павлівна

Київ 2004

Зміст
Перелік умовних скорочень 3
Вступ 4
Розділ 1. Композити як об’єкт лінгвістичного дослідження 14
1.1. Історія вивчення складних слів 14
1.2. Теоретичні засади дослідження композиції 35
Розділ 2. Структурно-семантична характеристика композитів 49
у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст.
2.1. Композити як органічний складник лексики 49
староукраїнської літературної мови кінця XVIXVII ст.
2.2. Композити-іменники назви осіб 59
2.3. Абстрактні композити-іменники 79
2.4. Композити-прикметники 97
2.5. Композитні прислівники та дієслова 122
Розділ 3. Стилістичні функції композитів у староукраїнській 130
літературній мові кінця XVIXVII ст.
3.1. Композити як засіб експресії в системі 130
лінгвостилістики
3.2. Виражальні можливості композитів 133
3.3. Роль складного епітета в мові староукраїнської 141
поезії кінця XVIXVIIст.
3.4. Стилістичні особливості авторських композитів- 153
новотворів
Висновки 166
Список використаних джерел 170

Перелік умовних скорочень

А анонімний автор.
І. Величковськ. Іван Величковський. Твори. К., 1972.
К. Зінов. Климентій Зіновіїв. Вірші. Приповісті посполиті. К., 1971.
ЛЗ Лексис Лаврентія Зизанія. Синоніма славеноросская / Підгот. текстів, пам’яток і вст. ст. В.В. Німчука. К., 1964.
ЛБ Лексикон славенороський ПамвиБеринди / Підгот. тексту і вступ. ст. В.В.Німчука. К., 1961.
ЛСЛ Лексикон латинський Є.Славинецького. Лексикон словено-латинський Є.Славинецького та А.Корецького-Сатановського / Підгот. до вид. В.В.Німчук. К., 1973.
ОБ Острізька Біблія. Вінніпеґ, 1983 (фотокопія з видання 1581р.).
СДЯ Словарь древнерусского языка (XIXIVвв.) Т. IIV. М., 19881991.
СтС Старославянский словарь. М.: Русск. язык, 1999.
ССМ Словник староукраїнської мови XIVXV cт. У 2-х т. К., 19771978.
СлУМ Словник української мови XVIпершої половини XVII ст. Вип. 19. Львів, 19942002.
СРЯ Словарь русского языка XIXVII вв. Вып. 117. М.: Наука, 19751991.
СУМ Словник української мови. У 11-ти т. К.: Наук. думка, 19701980.
УЛ Українська література XVII ст. К., 1987.
УП Українська поезія. Середина XVII ст. К., 1992.
УПК Українська поезія. Кінець XVIпоч. XVII ст. К., 1978.

Вступ

Словотворення, як відомо, є основним засобом поповнення словникового складу мови новими лексичними одиницями. Воно органічно пов’язане з живими процесами розвитку лексики, зумовленого постійними змінами в суспільному житті. Частина слів випадає з активного словника, з часом забувається, але водночас з’являється значно більший за обсягом пласт нових понять, що істотно збагачує словник мови.
Упродовж порівняно незначного часу дериватологія пройшла не тільки етап свого становлення, але й інтенсивного розвитку та утвердження як провідна галузь лінгвістики. Внаслідок різноаспектного дослідження словотворення мовознавство збагатилося новими оригінальними прийомами й методами вивчення словотвірної структури та семантики граматичних категорій, ґрунтовними описами дериваційних систем слов’янських мов.
Дериватологія продовжує залишатися відносно молодою лінгвістичною дисципліною. Ще донедавна питання словотворення розглядалися в межах морфології або лексикології. У працях лінгвістів XXст. словотвір розчинявся в етимології, проте зараз мовознавці вважають дериватологію самостійною лінгвістичною дисципліною [2, с.4].
Теоретичним питанням української дериватології присвячено праці І.Р.Вихованця, В.В.Грещука, А.П.Грищенка, Н.Ф.Клименко, І.І.Ковалика та інших вітчизняних лінгвістів. Серед російських учених найбільший внесок у розвиток дериватології зробили В.І.Троїцький, Р.І.Левіна, О.А.Земська, О.С.Кубрякова, В.В.Виноградов, Г.О.Винокур, М.М.Шанський, В.І.Кальянов, А.А.Шеляховська, О.Ф.Ковальова, О.А.Василевська, З.Г.Донова, М.І.Привалова, В.В.Лопатін, І.С.Улуханов. Вивченню основоскладання в діахронному аспекті присвячено монографію О.А.Василевської переважно на матеріалі писемних пам’яток XVXVIIст.; історичний аспект проблеми представлено також у працях М.К.Грошової і В.П.Єгорової. Питаннями взаємодії словоскладання й афіксації, розмежування словоскладання й префіксації, відмінності складних слів від фразеологічних одиниць займалися В.П.Григор’єв, М.В.Черепанов, О.С.Ахманова. Ґрунтовну класифікацію складних слів за структурно-морфологічними типами й семантикою знаходимо в монографії К.Л.Ряшенцева. А.С.Фідровський дослідив синтаксичні функції складних слів, А.А.Шеляховська продуктивні, малопродуктивні й непродуктивні словоутворювальні моделі композитів. У працях К.Б.Воронцової, А.І.Мельникової розглянуто проблему співвідношення складних іменників зі словосполученнями, а також структурно-морфологічні типи складних іменників, їхню мовленнєву продуктивність.
Композити української мови досить повно аналізуються в працях М.Т.Чемерисова, М.Т.Доленка, Н.Ф.Клименко, М.Я.Плющ, К.Г.Городенської, В.О.Горпинича, І.І.Ковалика, В.М.Русанівського, Н.С.Родзевич, О.К.Безпояско, Є.А.Карпіловської, В.Б.Фридрак, Л.А.Юрчук. Названі лінгвісти вивчали історію виникнення композитів, досліджували їхній морфемний склад, словотвірну структуру, семантику та правопис. Вони запропонували широке й вузьке витлумачення поняття композит”, виділили характерні ознаки основоскладання та його різновиди, встановивши синтагматичні й парадигматичні властивості композитів, визначили способи словотворення, основні тенденції його розвитку в сучасній українській мові, виробили теоретичні засади творення складних слів на синтаксичній основі. Розбудовано також теоретичний апарат словотвору, визначено одиниці словотвірної системи мови, описано функціональну роль дериваційних морфем як формальних представників компонентів розгорнутих предикативно-аргументних структур, досліджено словотворення слів української мови в зіставленні з іншими слов’янськими, встановлено закономірності перетворень простих одиниць на складні тощо. Діалектне словотворення було об’єктом дослідження О.Т.Захарків-Гавришко, І.Д.Пагірі, З.С.Сікорської, В.В.Німчука, К.М.Лук’янюка (хоча праць такого типу порівняно небагато).
Докладний опис словотвірної та семантичної структури складних слів української мови подає Н.Ф.Клименко [72]. Дослідниця розкриває специфічні семантичні та словотвірні властивості складного слова, його відношення з простими словами, поєднуваними у словосполучення, на основі яких виникають складні утворення, чітко розмежовує слова-композити і слова-юкстапозити.
Н.Ф.Клименко зазначає, що слово- і основоскладання багатьма дослідниками не розрізняються, підводячись під одну рубрику словоскладання. Мовознавець погоджується з цим, зауважуючи, що принципової різниці між ними немає, як не існує її і між словоскладанням та афіксацією [72, с. 6]. Теза про їх еквівалентність як форм синтаксичної деривації вже стала загальновизнаною [84, с. 30]. Зіставимо для прикладу: лежебока лежень, лизоблюд лизун. Проте, на думку Н.Ф.Клименко, при вивченні одного зрізу мови доцільно розрізняти слово- і основоскладання для того, щоб виявити характерні тенденції словотвору окремої мови. В історичному плані словоскладання розглядається як перший ступінь творення складних слів, другим є основоскладання [72, с.6].
Таким чином, вивчаючи композити, лінгвісти тією чи іншою мірою розглядали питання співвідношення складного слова з простим словом та зі словосполученням (вільним і фразеологічним). Велика увага приділена класифікації складних слів за об’єднанням компонентів, виявленню різного роду відношень між компонентами та ін.
Особливої ваги набуває вивчення історичного словотворення, оскільки саме словотвірні процеси найбільш виразно відбивають дію внутрішніх законів розвитку мови. На відміну від сучасного, історичний словотвір репрезентовано порівняно невеликою кількістю робіт. Вивченню історії словотворення окремих частин мови присвячено низку як загальних досліджень, так і окремих розвідок з історії словотворчих формантів. Загальний огляд історії афіксального словотворення іменників здійснено у студіях П.І.Білоусенка, В.В.Німчука, В.П.Токаря; словотворенню прикметників присвятили свої праці А.П.Грищенко, Л.М.Береговенко, І.І.Кунець; історичні коментарі до словотворення числівників подано в дослідженнях Г.П.Арполенко, Л.Л.Гумецької, М.П.Івченка; про історію словотворення займенників писали С.П.Бевзенко, С.П.Cамійленко; історію суфіксального словотворення дієслів української мови вивчали Л.А.Бісовецька, Т.М.Возний, В.М.Русанівський; формування прислівникового словотворення простежили Л.Л.Гумецька, В.В.Німчук, С.П.Cамійленко; про історію часток опублікувала ряд статей К.С.Симонова.
Недостатня дослідженість історичного словотворення, зокрема композиції, і спричинила вибір теми пропонованого дисертаційного дослідження. Ми поділяємо позицію тих лінгвістів, які схильні розглядати композити різнобічно: їхню семантику, структуру, стилістичну маркованість, контекстне оточення. Вважаємо, що комплексний підхід дає можливість усебічно вивчити композити староукраїнської літературної мови кінця XVIXVII ст., чим і зумовлена актуальність наукового дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження виконано в рамках наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України”, науково-дослідної програми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Актуальні проблеми філології” (тема № 02БФ044-01).
Мета дослідження здійснити аналіз складних слів староукраїнської літературної мови кінця XVIXVIIст. у структурно-семантичному і функціонально-стилістичному аспектах і виявити характерні особливості композитів одиниць словотвірної системи досліджуваного періоду, закономірності їх творення та специфіку функціонування.
Мета дослідження передбачає розв’язання таких конкретних завдань:
встановити мотиваційну базу складних слів, згрупувавши композити аналізованих словотвірних категорій за особливостями формальної будови;
об’єднати композити в деривативні типи на підставі спільних семантико-словотвірних відношень між компонентами, а також між словотвірною основою і формантом, враховуючи при цьому граматичний характер основ складних одиниць;
виділити в межах кожного деривативного класу словотвірні моделі за спільними формальними (словотворчий формант, частиномовна належність мотивувального слова) та семантичним показниками і з’ясувати їх продуктивність;
встановити сполучуваність основ у межах складного слова та виявити способи творення композитів;
дослідити особливості функціонування складних слів у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст.
Об’єктом дослідження обрано складні слова, що функціонували в мові староукраїнської поезії кінця XVIXVIIст.
Предметом дослідження є структура, семантика, словотвірні типи і моделі та стилістичні функції композитів зазначеного періоду.
Матеріалом аналізу є староукраїнські поетичні тексти кінця XVIXVII ст., зокрема твори Даміана Наливайка, Гавриїла Дорофієвича, Олександра Митури, Касіяна Саковича, Давида Андрієвича, Софронія Почаського, Кирила Транквіліона-Ставровецького, ЛазаряБарановича, Варлаама Ясинського, Антонія Радивиловського, Івана Величковського, Димитрія Туптала, Петра Поповича-Гученського, Климентія Зіновієва, анонімних авторів. Для порівняльного аналізу використано лексикографічні праці кінця XVIXVII ст., Острозьку Біблію, „Старославянский словарь”, „Словарь древнерусского языка (XIXIVвв.)”, а також історичні словники української та російської мов.
Методи дослідження. Основним методом дослідження є описовий. Для розв’язання поставлених у роботі завдань використано також трансформаційний метод, за допомогою якого здійснюється добір формальних корелятів та визначаються семантико-синтаксичні відношення між їх компонентами. Для встановлення словотвірної структури композитів, визначення семантико-словотвірних відношень між словотвірною основою та словотворчим формантом, а також між мотивувальною базою та композитом застосовано метод перифразування. Для з’ясування специфічних особливостей композитів, засвідчених у старослов’янській, церковнослов’янській, давньоруській, староукраїнській та сучасній українській літературних мовах використано зіставний метод.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено спробу дослідження композитів, засвідчених у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVIIст., у структурно-семантичному і функціонально-стилістичному аспектах. Реконструкція дериваційних процесів за допомогою методу перифразування дозволяє розглядати створення нового найменування як результат формальної та семантичної компресії базової синтаксичної конструкції в ціліснооформлену одиницю. У роботі вперше на фактичному матеріалі виявлено характерні особливості композитів досліджуваного періоду, встановлено їх основні словотвірні типи та моделі, виділено продуктивні та непродуктивні словотворчі суфікси, а також з’ясовано специфіку функціонування складних слів у староукраїнській поезії кінця XVIXVIIст.
Теоретичне й практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані при розв’язанні актуальних проблем словотворення та стилістики. Вони мають значення не лише для поповнення знань про словотвірну систему староукраїнської літературної мови кінця XVIXVIIст., зокрема про структурно-семантичні моделі, похідні основи складних слів, способи їх творення, специфіку функціонування в художніх творах, а й для створення загальної концепції розвитку українського словотворення.
Результати дослідження можна застосовувати при підготовці відповідних розділів підручників і навчальних посібників з української мови, лексикографічних праць, а також у вузівських курсах зі словотвору, у тому числі на практичних заняттях.
Особистий внесок здобувача. Усі результати наукового дослідження здобуті дисертантом особисто.
Апробація результатів дисертації. Окремі фрагменти дисертаційного дослідження знайшли відбиття у виступах на щорічних звітних конференціях викладачів та аспірантів кафедри історії української мови філологічного факультету Київського університету імені Тараса Шевченка (19992003), на наукових читаннях, присвячених 95-й річниці від дня народження і 5-й річниці від дня смерті д-ра філол. наук, проф.М.А.Жовтобрюха (Київ, 2000), на всеукраїнській науковій конференції, присвяченій 100-річчю від дня народження д-ра філол. наук, проф.ЛукіїГумецької (Львів, 2001).
Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в таких публікаціях:
1. Структурно-семантичні моделі композитів назв осіб у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст. // Актуальні питання української лінгвістики: теорія і практика. К.: Видавничий центр Київський університет”, 2000. Вип. І. С. 87-96.
2. Стилістичні особливості композитів у мові староукраїнської поезії кінця XVIXVII ст. // Актуальні питання української лінгвістики: теорія і практика. К.: Видавничий центр Київський університет”, 2001. Вип.ІІ. С. 143-150.
3. Морфемна будова складних слів у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст. // Ономастика і апелятиви. Дніпропетровськ: ДНУ,2001. Вип. 14. С. 49-57.
4. Композити як об’єкт дослідження в українському мовознавстві // Актуальні питання української лінгвістики: теорія і практика. К.: Видавничий центр Київський університет”, 2003. Вип. VIІІ. С. 38-45.
5. Структурно-семантичні моделі композитів-прикметників в українській літературній мові кінця XVIXVII ст. // Українська історична та діалектна лексика: Збірник наукових праць. Львів: Інститут українознавства ім.І.Крип’якевича НАНУ, 2003. Вип. 4. С. 225-231.
6. Структурно-семантична характеристика абстрактних композитів-іменників у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст. // Актуальні питання української лінгвістики: теорія і практика. К.: Видавничий центр Київський університет”, 2004. Вип. X. С. 74-78.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (164 джерела) і списку умовних скорочень назв джерел.
У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження, методи аналізу, висвітлено наукову новизну дисертації, окреслено теоретичну і практичну цінність роботи, ступінь і характер апробації результатів дослідження.
У першому розділі „Композити як об’єкт лінгвістичного дослідження” висвітлено теоретичні проблеми композиції; розглянуто питання дослідження складних слів в українському мовознавстві, русистиці та славістиці; окреслено різні підходи до вивчення складних слів, зокрема до їх класифікації, до визначення обсягу поняття, позначуваного цим терміном, до розмежування основоскладання та словоскладання як двох різновидів способу складання. Розроблено основні принципи аналізу композитів староукраїнської літературної мови: формальний, словотвірний та семантичний.
У другому розділі Структурно-семантична характеристика композитів у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст.” визначено формальну похідність складних слів: іменників назв осіб, абстрактних іменників, прикметників та здійснено їх семантико-словотвірну класифікацію (встановлено структурно-семантичні типи і моделі, а також продуктивні чи непродуктивні словотворчі засоби). Структурно-семантичний аналіз композитів у роботі проводиться поетапно.
У третьому розділі Стилістичні особливості композитів у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст.” складні слова зазначеного періоду проаналізовано у функціонально-стилістичному аспекті, встановлено різні виражальні і зображальні можливості композитів, які належать до активного лексичного фонду староукраїнської літературної мови кінця XVIXVII ст. та композитів-новотворів, які передають нові семантичні, стилістичні та експресивні відтінки.
Висновки відбивають результати дослідження. Застосування структурно-семантичного і функціонально-стилістичного підходів до аналізу історичного матеріалу виявилося перспективним для з’ясування характерних особливостей композитів у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст., закономірностей їх творення, функціонування та стилістичного використання.

Список литературы

Висновки

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:
1. Основоскладання один із продуктивних способів словотворення у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст. Кількісне зростання складних слів і розширення сфери їх функціонування обумовлено об’єктивною потребою у збагаченні словникового складу мови. Аналіз композитів повністю підтвердив сформульоване й обґрунтоване в дисертації визначення складного слова як лексеми, що формально складається з двох основ, а семантично пов’язана зі значенням синтаксичної конструкції. Саме співвідношення значень роздільнооформлених і семантично тотожних їм ціліснооформлених одиниць дозволило визначити характер формування семантики останніх.
2. За способом граматичного зв’язку композити досліджуваного періоду поділяються на два підвиди: а)незначна група слів, утворених сурядним способом зв’язку (з рівноправним відношенням компонентів), б)значно чисельніша група композитів, утворених підрядним способом зв’язку (з нерівноправним відношенням компонентів). Для складних слів староукраїнської літературної мови кінця XVIXVII ст., утворених підрядним способом зв’язку, характерні об’єктні, атрибутивні та адвербіальні відношення між компонентами, що відбиває семантичні відношення між елементами словосполучень. Метод перифразування дозволив встановити семантичну мотивованість складників композитів.
3. Частина композитів, що функціонували у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVII ст., були кальками з грецької мови і мали тривалу традицію вживання, про що свідчить їх фіксація у пам’ятках старослов’янської, церковнослов’янської і давньоруської мов; інші виникли на староукраїнському ґрунті за аналогіями до вже відомих моделей складних слів. Значна частина композитів, засвідчених у мові староукраїнської поезії досліджуваного періоду, функціонує і в сучасній українській мові.
4. Композити-іменники назви осіб, абстрактні іменники-композити, композити-прикметники творилися складанням, складанням із суфіксацією, складанням з усіченням, злиттям із суфіксацією.
5. Дослідження складних іменників назв осіб засвідчило, що вони посідали значне місце в лексичному складі староукраїнської літературної мови кінця XVIXVII ст. Серед них переважали складні слова зі з’єднувальним голосним. Найпоширенішими були слова з об’єктним значенням, менш поширеними з атрибутивним та адвербіальним значеннями. Назви, утворені на основі об’єктної синтагми, представлені словотвірними типами І+ Д + суф., П + Д + суф., І + Д + (Ǿ), Ч + І + суф., І+ І; назви, що виникли на основі атрибутивної синтагми, З+ І + суф.; назви, утворені на основі обставинної синтагми, Пр + Д + суф., З + Д+ суф. Найбільш продуктивними були словотвірні типи композитів назв осіб зі структурою І+ Д + суф., І + І. Нетипові словотвірні типи представлені одиничними прикладами: П + Д + суф., І + Д + (Ǿ), Ч + І + суф., З + І + суф., Пр + Д + суф., З + Д+ суф. В утворенні цієї категорії складних слів найпродуктивнішим був суфікс -ец(ъ), менш продуктивними суфікси -ник(ъ), -тел(ь), -ц(а).
6. У категорії композитних іменників абстрактних назв виділено словотвірні типи зі значенням якості, якості та кількості, кількості, а також зі значенням дії. Найчастіше мотивувальною базою цих композитів були об’єктні та адвербіальні словосполучення. Назви, утворені на основі атрибутивної синтагми, представлені словотвірними типами П + І + суф. (якість), І + П + суф. (якість), Ч + І + суф. (кількість); назви, що виникли на основі обставинної синтагми, Пр + Д+ суф. (дія), З + Д + суф. (дія), Пр + І + суф. (якість / кількість); назви, утворені на основі об’єктної синтагми, І + Д + суф. (дія), П + Д + суф. (дія), І + І + суф. (якість), І + І (якість). Найбільш продуктивними були словотвірні типи абстрактних композитів зі структурою П + І + суф., Ч+ І + суф., І + Д+ суф., Пр + Д+ суф., З + Д + суф. Нетипові словотвірні типи представлені одиничними прикладами: І + П+ суф., Пр + І + суф., І + І, П + Д + суф., І + І + суф. В утворенні композитів абстрактних назв продуктивними були суфікси -іј+ (е), -ств+ (о); малопродуктивними -енј + (е), -анј + (е), -ость; непродуктивним суфікс -тель.
7. Структурно-семантичний аналіз композитних прикметників засвідчує, що вони мотивувалися атрибутивними, обставинними та об’єктними словосполученнями. Назви, утворені на основі атрибутивної синтагми, представлені словотвірними типами П + І + суф., З + І + суф., Ч+ І+ суф., І + П, П+ П; назви, які виникли на основі обставинної синтагми, Пр + Д + суф., З + Д + суф., Ч + І + суф., Ч + І, Пр + І + суф., Пр + І, Пр + П, Ч+ П; назви, утворені на основі об’єктної синтагми, І+ Д+ суф., П + Д + суф., І + І + суф., І + П + суф., З + П + суф. Найбільш продуктивними були словотвірні типи композитних прикметників зі структурою П + І + суф., З + І+ суф., Пр + Д + суф., І + Д+ суф. Нетипові словотвірні типи Ч + І+ суф., З + Д + суф., І+ І + суф., І + П + суф., З + П+ суф., З+ Д+ суф., Ч + І, Пр + І, І + П, П+ П, Пр + І + суф., Пр + П, Ч+ П, П + Д + суф. В утворенні складних прикметників староукраїнської літературної мови кінця XVIXVIIст. найпродуктивнішим був суфікс -н + (ый) та його варіанти -нн + (ый), -ен+ (ый), -енн + (ый), -анн + (ый), менш продуктивними -ив + (ый), -лив + (ый), малопродуктивними -телн + (ый), -ит + (ый), -езн + (ый), -ск + (ый), -ист+ (ый).
8. Композитам властиві широкі стилістичні можливості. Авторське використання композитних іменників і прикметників є засобом вираження різного типу експресії, емоційного забарвлення тощо, тобто складні слова, втілюючи дві ідеї в одному слові, надавали мові староукраїнської поезії не лише семантичної глибини, а й пишності, урочистості. Структурна різноманітність типів складних прикметників у функції епітетів показова ознака барокової мови староукраїнської поезії кінця XVIXVII ст. Сполучуваність компонентів складного прикметника та введення останнього в широкий поетичний контекст сприяють формуванню метафоричної ознаки, що лежить в основі метафоричного епітета. Визначальним чинником закріплення індивідуально-авторського композита як контекстуально зумовленого є його експресивна якість. Усім композитам-новотворам, що функціонували у староукраїнській літературній мові кінця XVIXVIIст., властиві конотативні значення. Зображальна цінність композитів-оказіональних слів полягає в тому, що вони розширюють словотвірні можливості мови, урізноманітнюють слововживання, допомагають досягти поетичної гнучкості фрази.

Список використаних джерел

1. Абакумов С.И. О сложных словах в русском языке // Русский язык в школе. 1946. №3-4. С. 18-19.
2. Азарова Л.Є. Складні слова в українській мові: структура, семантика, концепція „золотої” пропорції. Вінниця, 2000. 222 с.
3. Андрієнко Л.О. Генеза та особливості структури поетичної метафори бароко: Дис. ... канд. філол. наук: 10.01.01. К., 1996. 160 с.
4. Антоненко-Давидович Б. Д. Як ми говоримо. К.: КМ Академія, 1994. 254 с.
5. Аспекты семантических исследований. М.: Наука, 1980. 357 с.
6. Ахманова О.С. О разграничении слова и словосочетания: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.04. / Моск. гос. пед. ин-т. М., 1954. 39 с.
7. Балли Ш. Французская стилистика. М., 1961. 394 с.
8. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови. Нариси із словозміни та словотвору. Ужгород, 1960. 416 с.
9. Бевзенко С.П. Історія українського мовознавства. Історія вивчення української мови. К.: Вища шк., 1991. 231 с.
10. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 209 с.
11. Бернштейн С.Б. К истории славянского суффикса -tel // Русское и славянское языкознание. М., 1972. С. 34-44.
12. Богородицкий В.А. Общий курс русской грамматики. М.: Наука, 1935. 356 с.
13. Брагина А.А. Лексика языка и культура страны: Изучение лексики в лингвострановедческом аспекте. М.: Русск. язык, 1981. 176 с.
14. Булаховский Л.А. Абстрактная лексика в русском литературном языке первой пол. XIX в. // Науч. зап. Днепропетр. ун-та: Сб. работ филол. фак. 1940. Т. 20, вып. 1. С. 5-28.
15. Булаховский Л.А. Деэтимологизация сложений в русском языке // Тр. ин-та русск. яз. М.: АН СССР, 1951. Т. 1. 396 с.
16. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка: В 2т. К., 1953. Т. 2: Исторический комментарий. 436 с.
17. Булаховський Л.А. Нариси з загального мовознавства. К.: Рад. шк.,1959. 307 с.
18. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. Ч. 1. М.: Учпедгиз, 1863. 623 с.
19. Быкова Л.А. Современный русский литературный язык. Морфемика и словообразование. Харьковск. госуд. ун-т, 1974. 95 с.
20. Вайан А. Руководство по старославянскому языку: Пер. с франц. М.,1952. 447 с.
21. Василевская Е.А. Словосложение в русском языке. М.: Учпедгиз, 1962. 132 с.
22. Веселовский А.Н. Историческая поэтика. Л., 1940. 406 с.
23. Веселовский С.Б. Дьяки и подъячие XVXVII вв. М.: Наука, 1975. 607с.
24. Веселовский С.Б. Акты писцового дела (16441661 гг.) М.: Наука,1977. 287 с.
25. Виноградов В.В. Словообразование в его отношении к грамматике и лексикологии // Вопросы теории и истории языка. М.: Изд-во АН СССР,1952. С. 141-149.
26. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: АН СССР, 1963. 255 с.
27. Виноградов В.В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. М.: Высшая шк., 1972. 614 с.
28. Винокур Г.О. Заметки по русскому словообразованию // Избр. тр. по русск. яз. М.: Просвещение, 1959. 228 с.
29. Винокур Г.О. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М., 1980. 127 с.
30. Винокур Г.О. О языке художественной литературы. М.: Высшая шк.,1991. 186 с.
31. Волох О.Т., Чемерисов М.Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища шк., 1989. 334 с.
32. Волоцкая З.М. К описанию системы деривативных значений (опыт применения компонентного анализа) // Структурно-типологические исследования в области грамматики славянских языков. М., 1973. С.102-129.
33. Воронцова В.П. Образование существительных с суффиксом -тель в древнерусском языке // Тр. ин-та языкозн. АН СССР. М.,1954. С.109-116.
34. Вялкина Л.В. Греческие параллели сложных слов в древнерусском языке XIXIV вв. // Лексикология и словообразование древнерусского языка М.: Наука, 1966. С. 154-188.
35. Вялкина Л.В. Словообразовательная структура сложных слов в древнерусском языке XIXIV вв. // Вопросы словообразования и лексикологии древнерусского языка. М.: Наука, 1974. С. 156-195.
36. Галенко И.Г. Сложные слова в русском языке ІІ пол. XVIII в.: Автореф. дис. ... канд. филол. наук: 10.02.02. / Киевск. гос. ун-т им. Т.Г.Шевченка. К.,1953. 21с.
37. Галенко И.Г. Типы сложных имен существительных в русском языке второй половины XVII в. // Вопросы русского языкознания. Львов, 1956. Кн. 2. С. 33-66.
38. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк.,1985. 360 с.
39. Гонцова С.А. Словообразование в научно-технической терминологии. Алма-Ата, 1990. 187 с.
40. Городенська К.Г. Префіксально-суфіксальний словотвір // Словотвір сучасної української літературної мови. К.: Наук. думка, 1979. С.285-314.
41. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.: Рад. шк., 1971. 118с.
42. Горпинич В.О. Сучасна українська літературна мова. К.: Вища шк.,1999. 207 с.
43. Греч Н.И. Краткая русская грамматика. Санкт-Петербург, 1827. 578 с.
44. Григорьев В.П. О границах между словосложением и аффиксацией // Вопросы языкознания. 1956. №4. С. 38-52.
45. Григорьев В.П. Поэтика слова. М., 1979. 343 с.
46. Григорьев В.П. Словотворчество и смежные проблемы языка поэта. М.: Наука, 1986. 255 с.
47. Грищенко А.П. Прикметник в українській мові. К.: Наук. думка, 1978. 207 с.
48. Гужва Ф.К. Современный русский литературный язык. К.: Наука, 1978. 247 с.
49. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIVXV ст. К., 1958. 298 с.
50. Давыдов И. Опыт общеобразовательной грамматики русского языка. Санкт-Петербург, 1852. 365 с.
51. Девкин В.Д. Немецкая разговорная речь. Синтаксис и лексика. М.,1979. 347 с.
52. Доленко М.Т. Складні прикметники в сучасній українській мові // Українська мова в школі. 1956. №1. С. 18-25.
53. Доленко М.Т., Дацюк І.І., Кващук А.Г. Сучасна українська мова. К.: Вища шк., 1987. 349 с.
54. Елеонская А.С. Человек и Вселенная в ораторской прозе Епифания Славинецкого // Развитие барокко и зарождение классицизма в России XVIIначала XVIII в. М.,1989. С. 201-220.
55. Єрмоленко С.Я. Синтаксис віршової мови. К., 1969. 94 с.
56. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1991. 431 с.
57. Житецкий П.Г. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVIIвеке с приложением словаря книжной малорусской речи по рукописи XVIIвека. К., 1889. 203 с.
58. Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. К.: Вища шк., 1965. 402 с.
59. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304 с.
60. Зенков Г.С. Вопросы теории словообразования. Фрунзе: Изд-во Киргизск. ун-та, 1969. 165 с.
61. Илюшина Л.А. К истории сложных слов в древнерусском языке // Вопросы русского языкознания. Москва, 1976. Вып. 1. С. 37-53.
62. Історична граматика української мови / М.А.Жовтобрюх та ін. К.: Вища шк., 1980. 319 с.
63. Історія української мови. Лексика і фразеологія. К., 1983. 743 с.
64. Калашник В.С. Українська поетична фразеологія і афористика поетичної мови пожовтневого періоду (семантико-типологічний аспект): Дис. ... д-ра філол. наук: 10.02.01. Харків, 1992. 469 с.
65. Касаткин А.А. Сложные имена существительные в современном итальянском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.05. / Ленинградск. гос. пед. ин-т. Ленинград, 1951. 26с.
66. Квятковский А. Поэтический словарь. М.: Изд-во Сов. энциклопедия,1966. 276 с.
67. Керста Р.Й. Особові назви, утворені від загальних назв, на позначення професій, роду заняття // Питання української мови. К., 1970. С. 65-78.
68. Керста Р.Й. Українська антропонімія XVI ст. (чоловічі найменування) : Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.02. / Ужгородськ. держ. ун-т. Ужгород, 1978. 16 с.
69. Кларк Дж. Доісторична Європа. М.: Вид-во іноземн. літ-ри, 1953. 332 с.
70. Клименко Н.Ф. Морфологічна будова композитів // Морфологічна будова сучасної української мови. К.: Наук. думка, 1975. С. 5-34.
71. Клименко Н.Ф. Словоскладання. Абревіація // Словотвір сучасної української літературної мови. К.: Наук. думка, 1979. С. 314-402.
72. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1984. 251 с.
73. Ковалик І.І. Питання слов’янського іменникового словотвору. Львів: Вид-во Львівськ. ун-ту, 1958. Ч. 1. 153 с.
74. Ковалик І.І. Віддієслівні іменники з суфіксом -тель / -tel /, /-тель / -ка/, /-tel -ка /, /-тель / -ниц-а // Питання українського мовознавства. Львів,1960. Кн. 4. С. 3-28.
75. Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. К.: Вища шк., 1987. 375 с.
76. Колесник Г.М. Мова газети в епоху НТР // Науково-технічний прогрес і мова. К., 1978. С. 91-109.
77. Комиссаров В.Н. Аффиксальные слова-антонимы в современном английском языке // Филологические науки. 1962. №2. С. 168-174.
78. Кочерган М.П. Слово і контекст: Лексична сполучуваність і значення слова. Львів: Вища шк., 1980. 183 с.
79. Кочергин В.А. Словосложение в эпическом санскрите: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02. / Моск. гос. пед. ин-т. М., 1950. 16с.
80. Кравчик Е.Ф. О словарном составе белорусских переводных повестей второй половины XVI в. / Уч. зап. Белорусск. гос. ун-та. Минск, 1956. Вып. 27. С. 220-225.
81. Кровицька О.В. Назви осіб за територіальною та етнічною приналежністю в староукраїнській мові XVIXVIII ст. // Українська лексика в історичному та ареальному аспектах. К., 1991. С. 69-76.
82. Кротевич Є.В., Родзевич Н.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вид-во АН УРСР, 1957. 235 с.
83. Кубрякова Е.С. Типы языковых значений: семантика производного слова. М.: Наука, 1981. 200 с.
84. Курилович Е. Очерки по лингвистике. М., 1962. 456 с.
85. Левковская К.А. Теория слова, принципы ее построения и аспекты изучения лексического материала. М.: Высшая шк., 1962. 296 с.
86. Лоза О. Структурно-семантична характеристика композитів у богословській лексиці XVIXVIII століть // Християнство й українська мова. − Львів, 2000. − С. 370-376.
87. Лопатин В.В., Улуханов И.С. О некоторых принципах морфемного анализа слов // Изв. АН СССР. ОЛЯ. М., 1963. Т. XXII, вып. 3. С. 190-203.
88. Лопатин В.В. Рождение слова: Неологизмы и окказиональные образования. М.: Наука, 1973. 151 с.
89. Лось И.Л. Сложные слова в польском языке. Санкт-Петербург, 1901. 141 с.
90. Майборода А.В. Із історії українського словотвору (суфіксальне творення іменників на матеріалі українських грамот XVI ст.): Дис. .. канд. філол. наук: 10.02.02. Харків, 1956. 370 с.
91. Мамрак А.В. К вопросу типологии словообразования русского и украинского языков // Тр. Киргизск. ун-та. Сер. гуманит. наук. 1975. Вып. 11. С. 13-21.
92. Мамрак А.В. Закономерности суффиксального образования имен деятеля современного русского языка (в сопоставлении с украинским) : Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01. / Ин-т языковед. им. А.А.Потебни АН УССР. К.,1979. 20 с.
93. Мамрак Л.В. Продуктивність словотвірних типів у сучасній українській мові: На матеріалі утворень з -ник // Мовознавство. 1980. №4. С. 48-59.
94. Марков В.М. К вопросу о происхождении суффикса -тель в славянских языках // Тр. пятой зональн. науч.-метод. конф. русск. яз. вузов Западн. Сибири. М., 1962. С. 23-39.
95. Матвіяс І.Г. Курс сучасної української літературної мови. Морфологія. К.: Рад. шк., 1962. 164 с.
96. Милославский И.Г. Вопросы словообразовательного синтеза. М.: Изд-во Моск. гос. ун-та, 1980. 296 с.
97. Моисеев А.И. Основные вопросы словообразования в современном русском литературном языке. Ленинград: Просвещение, 1987. 207 с.
98. Молочко Г.А., Фомина А.П., Хмелевская Е.С. Современный русский язык. Словообразование. М.: Высшая шк., 1984. 159 с.
99. Муссурова Е.Н. Сложные слова в русском книжном языке XVII века (на материале произведений Симеона Полоцкого): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01. / ОГУ им. И.И.Мечникова. Одесса, 1989. 15 с.
100. Намитокова Р.Ю. Авторские неологизмы: словообразовательный аспект. Изд-во Ростовск. ун-та, 1986. 156с.
101. Немченко В.Н. Современный русский язык. Словообразование. М.: Высшая шк., 1984. 255 с.
102. Низаметдинова Н.Х. Состав, структура и семантика сложных слов старорусского языка XVІ века (на материале произведений Максима Грека): Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02. / Моск. ин-т русск. яз. АН СССР. М., 1982. 22 с.
103. Німчук В.В. Мовознавство на Україні в XIVXVII ст. К.: Наук. думка,1985. 222 с.
104. Огієнко І. Історія української літературної мови. К.: Либідь, 1995. 296с.
105. Олійник І.С. Іменники з суфіксом -ець на позначення назв осіб// Дослідження з словотвору та лексикології. К., 1985. С. 123-134.
106. Павленко Л.П. История формирования сложных нарицательных существительных в украинском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / Киевск. гос. пед. ин-т им. А.М.Горького. К., 1984. 23 с.
107. Павский Г. Филологические наблюдения над составом русского языка. Санкт-Петербург, 1850. 219 с.
108. Петрова З.М. Сложные прилагательные в поэзии второй половины XVIIIв.// Процесы формирования лексики русского литературного языка. М., 1966. С. 146-204.
109. Погодин А.Л. Следы корней-основ в славянских языках. Варшава,1903. 324 с.